“Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования”
Особливе місце серед чернігівських меценатів кінця XIX - початку ХХ ст. посідає Іван Якович Дунін-Борковський (1832-1902), дворянин, багатий землевласник та володар фінансового капіталу. Величезні кошти жертвував він на розвиток народної освіти, на стипендії студентам вищих навчальних закладів. Саме...
Gespeichert in:
| Datum: | 2004 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2004
|
| Schriftenreihe: | Скарбниця української культури |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41964 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” / Т.П. Журавльова // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2004. — Вип. 4. — С. 70-78. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-41964 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-419642013-03-06T03:04:49Z “Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” Журавльова, Т.П. Особливе місце серед чернігівських меценатів кінця XIX - початку ХХ ст. посідає Іван Якович Дунін-Борковський (1832-1902), дворянин, багатий землевласник та володар фінансового капіталу. Величезні кошти жертвував він на розвиток народної освіти, на стипендії студентам вищих навчальних закладів. Саме йому зобов'язані здобуттям вищої освіти десятки й сотні молодих людей з небагатих родин, вихованці Чернігівського земського сирітського будинку що отримали путівку в життя на благодійницькі гроші. 2004 Article “Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” / Т.П. Журавльова // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2004. — Вип. 4. — С. 70-78. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. 1996-1502 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41964 uk Скарбниця української культури Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Особливе місце серед чернігівських меценатів кінця XIX - початку ХХ ст. посідає Іван Якович Дунін-Борковський (1832-1902), дворянин, багатий землевласник та володар фінансового капіталу. Величезні кошти жертвував він на розвиток народної освіти, на стипендії студентам вищих навчальних закладів. Саме йому зобов'язані здобуттям вищої освіти десятки й сотні молодих людей з небагатих родин, вихованці Чернігівського земського сирітського будинку що отримали путівку в життя на благодійницькі гроші. |
| format |
Article |
| author |
Журавльова, Т.П. |
| spellingShingle |
Журавльова, Т.П. “Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” Скарбниця української культури |
| author_facet |
Журавльова, Т.П. |
| author_sort |
Журавльова, Т.П. |
| title |
“Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” |
| title_short |
“Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” |
| title_full |
“Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” |
| title_fullStr |
“Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” |
| title_full_unstemmed |
“Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” |
| title_sort |
“действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2004 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41964 |
| citation_txt |
“Действительно щедрый жертвователь на нужды народного образования” / Т.П. Журавльова // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2004. — Вип. 4. — С. 70-78. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
| series |
Скарбниця української культури |
| work_keys_str_mv |
AT žuravlʹovatp dejstvitelʹnoŝedryjžertvovatelʹnanuždynarodnogoobrazovaniâ |
| first_indexed |
2025-07-04T00:24:32Z |
| last_indexed |
2025-07-04T00:24:32Z |
| _version_ |
1836673845756428288 |
| fulltext |
70 71
ЖУРАВЛЬОВА Т.П.
“Действительно щедрый жертвователь на нужды народного
образования”
Особливе місце серед чернігівських меценатів кінця ХІХ – початку ХХст. посідає
Іван Якович Дунін-Борковський (1832-1902), дворянин, багатий землевласник та володар
фінансового капіталу. Величезні кошти жертвував він на розвиток народної освіти, на
стипендії студентам вищих навчальних закладів. Саме йому зобов’язані здобуттям вищої
освіти десятки й сотні молодих людей з небагатих родин, вихованці Чернігівського земського
сирітського будинку, що отримали путівку в життя на благодійницькі гроші.
З часом ім’я І.Я. Дуніна-Борковського пішло у забуття. Сучасні чернігівці про нього й
не згадують.
Вперше я натрапила на це ім’я кілька років тому, працюючи в Центральному
державному архіві літератури та мистецтва Російської Федерації над темою “Родина
Могилянських”. В мемуарах М.М. Могилянського зустрілись рядки, присвячені І.Я. Дуніну-
Борковському. Михайло Михайлович Могилянський (1873-1942), чернігівець, юрист за
фахом, земський та громадський діяч, літературознавець, перекладач, письменник, засновник
літературної династії Могилянських. Його розповіді про І.Я. Дуніна-Борковського зацікавили
і водночас дещо приголомшили. Ось вони: “Удивительную фигуру представлял собой …
“черниговский дворянин” И.Я. Дунин-Борковский, обладатель многомиллионного состояния,
заключавшегося в обширных земельных имуществах и крупном денежном капитале,
действительно щедрый жертвователь, главным образом, на нужды народного образования,
по завещанию он оставил губернскому земству 1000000 рублей на учреждение стипендий в
высших учебных заведениях.
Было при этом довольно необычно, что все свои и при жизни крупные пожертвования
он делал скромно, не ища за них орденов, чинов и других милостей, к чему так падки в то
время были богатые люди.
В пожертвованиях на благотворительные учреждения и затеи, патронируемые
губернатором, Дунин-Борковский обыкновенно демонстративно отказывал или жертвовал до
смешного ничтожные суммы. Когда губернатор Андриевский обратился к нему с просьбой
на лето предоставить свой громадный дом в подгородном имении Бобровица, в котором
хозяин никогда не жил, для дачного проживания какой-то престарелой великой княгине, Иван
Яковлевич отказал в этом, ссылаясь на то, что летом собирается приступить к капитальному
ремонту дома, а на самом деле ремонта делать не собирался и не делал. При этом иногда в
неожиданном вопросе кому-либо из знакомых открывал тревожившее его опасение:
– Вы, как думаете, губернатор меня из Чернигова выслать может?
– За что, Иван Яковлевич?
– Да вот, я никогда не жертвую на его затеи, у которых он греет руки, и вот Бобровицы
не дал какой-то великой княгине. Вот возьмет да в сердцах и вышлет … Как вы думаете,
может?
– А Вы боитесь, Иван Яковлевич, так возьмите да ему какую-нибудь тыщенку и
пожертвуйте, пусть погреет руки.
– Тыщенку? Это с какой стати? Да я ему и 50 рублей не дам!
– Ну так он Вас, действительно, возьмет да и вышлет, - пробовал попугать собеседник.
– Ну, черт с ним! Пусть и высылает, а денег ему все равно не дам, а еще как-нибудь
подразню, пожертвую пятерку, а то и троячку.
А на другой день учреждал стипендии имени какого-нибудь из местных общественных
70 71
деятелей, для чего вносил тысяч шесть.
Терпеть не мог монастырей и монахов. Когда местный присяжный поверенный
И.Л. Шраг выиграл какую-то тяжбу Ивана Яковлевича с Черниговским Троицким монастырем
из-за спорного луга, удовольствию его не было границ и, выплатив поверенному гонорар,
оставшуюся сумму, в которую оценивался выигрыш, пожертвовал на учреждение стипендии
“им. И.Л. Шрага” для учащихся в высших учебных заведениях. (Все учрежденные стипендии
Иван Яковлевич передавал в распоряжение губернского земства).
А когда через 2-3 года Шраг сообщил ему, что открылись какие-то новые документы,
которые будь они предъявлены суду во время тяжбы из-за луга, повели бы проигрыш дела,
Иван Яковлевич пришел в неописуемый восторг и учредил еще две стипендии.
…. жертвовал Иван Яковлевич преимущественно на нужды народного образования,
которому очень сочувствовал, но ограничивал свои симпатии средней и высшей школой.
(Реальное училище в Чернигове могло быть открыто только потому, что на постройку здания
для него Иван Яковлевич пожертвовал крупную сумму в 100 тысяч рублей).
К начальной школе, сельской и городской, относился отрицательно, – “Только лакеев
воспитывают – я предрассудков не имею, – не раз излагал свою точку зрения Иван Яковлевич,
– костей на белую и черную не разделяю, и у мужика, и у дворянина кости одинаковые.
Талантливый, способный ребенок, будь он мужичий, мещанский или дворянский – мне все
равно, учись в гимназии, университете, выходи в люди, я такому всегда помочь готов. А на
воспитание лакеев, волостных писарей, жуликов и мошенников рубля не дам: лакеи лучше,
если неграмотные, да и мошенники необразованные менее образованных вредные”.
Только длительным уговором близким удалось убедить Ивана Яковлевича внесть в
завещание сумму в 100 тысяч рублей на городские школы Чернигова, убедив его, что сейчас
эти школы поставлены так, что из них естественен переход в гимназию и реальное училище.
Капитан в отставке∗ в газетах Иван Яковлевич следил только за производством по армии
и мог безошибочно, без справок отвечать, кто командует любым полком и с какого времени.
В фигуре старичка, отставного военного, облеченного в достаточно поношенный,
обыкновенно расстегнутый форменный сюртук, проходящего по городским улицам
неуверенной походкой с простенькой палочкой в руках, трудно было предположить
миллионера, а не пьянчужку (Иван Яковлевич не пил) … Вышитая украинская сорочка редко
бывала достаточно чистой, менял сорочки Иван Яковлевич обыкновенно только тогда, когда
кто-либо из знакомых напоминал ему, что пора бы сорочку переменить.
Собственник богатейшего подгородного имения Бобровица с тысячью десятин
заливных лугов, с прекрасной усадьбой, массивным двухэтажным каменным домом старой
постройки, окруженным парком и фруктовыми садами, он не только не любил, а суеверно
боялся Бобровицкого родового дома и никогда в нем не жил.
Жил он в нанятой городской квартире средней руки, в которой заводил настоящий
игорный дом. Игра на нескольких карточных столиках часто продолжалась круглые сутки,
причем хозяин квартиры уходил на прогулку, спал, а игра продолжалась и без него.
Изредка Иван Яковлевич уезжал в небольшое тоже родовое имение “Новый Белоус” …
Один и в “Новом Белоусе” Иван Яковлевич никогда не оставался. Совсем редки были выезды
на Бобровицу – с ночевкой припоминали лишь исключительные случаи.
Смерть И.Я.Дунина-Борковского (осенью 1902 года) внесла значительное оживление в
Черниговскую жизнь. Все свои земельные имущества он оставил по завещанию партнерам
по винту, самое ценное – миллионное имение “Бобровица” Н.И.Савичу, имения более мелкие
были завещаны другим партнером. Без завещания осталось, как родовое, имение в Новом
Белоусе…
Тем временем появился в Чернигове ближайший родственник покойного, чуть ли не
двоюродный племянник его И.Н.Полторацкий – ни дядя, ни племянник никогда не видали
друг друга …
Через очень непродолжительное время Чернигов только и говорил о предъявленном
72 73
частным поверенным А.М. Сацом по доверенности И.Н. Полторацкого иске к наследнику
Бобровицы Н.И. Савичу в 1000000 рублей.
Начали появляться в городе адвокаты, маклера, претенденты на наследство, носившие
фамилию Дуниных-Борковских. И все эти персонажи появлялись в “благородном собрании”,
жужжавшем, как улей, разговорами о новых исках, ультимативных требованиях к Савичу. В
конце концов все претенденты потерпели неудачу…
Один И.Н.Полторацкий некоторый успех имел, хотя и во внесудебном порядке по
мировому соглашению … Савич уступал Полторацкому земельных имуществ из состава
имения Бобровица ценностью до 200 тысяч рублей. Но потом еще долгие годы и к
Полторацкому, и к Савичу различные претенденты на наследство Бобровицы предъявляли
иски”.1
Спогади М.М. Могилянського про І.Я. Дуніна-Борковського спричинили до подальшої
дослідницької роботи. З’явилося невгамовне бажання дізнатися більше про цю людину і
розповісти про неї. Розпочалися пошуки.
На жаль, документів самого Івана Яковича виявити не вдалося. Доки не пощастило
знайти і жодного його зображення, зробленого художником чи фотографом.
Щодо біографічних свідчень, то майже всі вони взяті з некролога, що з’явився лише
через рік після смерті І.Я. Дуніна-Борковського в “Черниговских губернских ведомостях”. В
ньому зокрема зазначалося: “Написать его некролог и вообще познакомить общество с его
личностью, характером, мировоззрением и отношением к людям очень трудно, потому что
личность Ивана Яковлевича не подходит к типу заурядных людей, а также и потому, что его
знали хорошо лишь немногие лица, а для большинства он был загадкой, и о нем еще при
жизни его ходили разные ложные слухи, выдуманные в большинстве случаев фантазией
праздных людей. Теперь приходится разбираться во всех этих слухах, фактах и обращаться
ко всевозможным справкам, родословным и лицам близким ему”.2
Біографічні дані, які можна знайти у родовідних книгах Г.О.Милорадовича та
В.Л.Модзалевського доволі скупі.
І.Я.Дунін-Борковський – нащадок старовинного роду, що бере початок з ХІ ст. від
Вільгельма Швено, одруженого з дочкою короля датського. Син Вільгельма – Петро в
1124 році переселився з Данії в Польщу. Дружина його – дочка київського князя Святополка
– Марія. Від польського короля отримав прізвище Дунін та великі маєтки Борковські. Назва
їх и послужила основою для утворення другої частини прізвища Дуніних-Борковських.3 В
1668 році Василь Касперович Дунін-Борковський прийняв православ’я і пізніше отримав
грамоти-підтвердження від царя Олексія Михайловича на володіння, що були подаровані
польським королем.4
Іван Якович – представник двадцять другого покоління цього древнього роду. А
згаданий вище легендарний В.К. Дунін-Борковський, один з найбагатших та найвпливовіших
діячів України кінця ХVII – початку ХVIII ст., чернігівський полковник, генеральний обозний
Війська Запорозького, був його рідним прапрапрадідом.
Народився Іван Якович 17 вересня 1832 року в родовому маєтку Дуніних-Борковських
– Бобровиця, передмісті Чернігова.5 Його батько – Яків Іванович (1781-1850), штабс-капітан
у відставці, Чернігівський повітовий предводитель дворянства. Мати – Софія Семенівна
Шендюх (1805-?), у другому шлюбі – Савіна.6
Іван Якович був єдиною дитиною в сім’ї. Він отримав початкове домашнє виховання.
В 1843 році поступив у третій клас Чернігівської гімназії, яку закінчив у 1848 році. А у
1852 році з чином ХІІ класу завершив навчання у Ніжинському юридичному ліцеї. Невдовзі
вступив на військову службу. Брав безпосередню участь у Кримській війні. Був нагороджений
медаллю за хоробрість. Отримав військовий чин підпоручика, а при виході у відставку в
1857 році – поручика.7 Після смерті батька Івана Яковича усі землі успадкувала його мати
Софія Семенівна. Сину вона виділила лише невеличкий маєток у с. Новий Білоус, де той і
оселився, коли вийшов у відставку, і жив там до смерті матері. А коли став повноправним
72 73
спадкоємцем, переїхав до Чернігова.
Саме з того часу й розпочав Іван Якович свою громадську діяльність. Служив почесним
мировим суддею, повітовим і губернським гласним, неодмінним членом присутствія з
селянських справ, губернським і повітовим предводителем дворянства. Майже 20 років
займався він громадськими справами. І всюди “по отзыву людей, имевших с ним дело, всегда
проявлял полное бескорыстное трудолюбие, самостоятельный взгляд на дело и прямоту,
доходящие иногда до резкости. К этому времени относятся первые шаги его на поприще
частной благотворительности… Теперь нет возможности собрать точные сведения о его
частных пожертвованиях. Известно только, что еще до учреждения стипендий на счет Ивана
Яковлевича всегда воспитывалось несколько студентов, которым он ежегодно высылал
деньги”.8 Але він ніколи не говорив про свої пожертвування та уникав усіляких подяк. Тому
багато випадків його благодійництва залишились для публіки невідомими.
Найбільш крупні пожертвування І.Я.Дуніна-Борковського: жіночій гімназії – 5 тисяч
крб., чоловічій гімназії – 20 тисяч крб., реальному училищу – 50 тисяч крб., згідно з духовним
заповітом кожний з цих закладів одержав по 30 тисяч крб., нижчі навчальні заклади – 10 тисяч
крб., губернське земство на стипендії – понад 400 тисяч крб. А всього – більше 600 тисяч
крб.
В мемуарах М.М. Могилянського і некролозі знаходимо різні дані щодо пожертвувань.
І якщо 100 років тому не вдалося встановити точної цифри, то сьогодні це зробити ще
складніше. “В обществе сложилось мнение, что [Иван Яковлевич] был нелюдим и не любил
общество, но это неверно, напротив, он не выносил одиночества и всегда старался быть в
кругу людей ему симпатичных. Он быстро подмечал неискренность и фальшь в людях и,
заметивши таковые, терял доверие к такому человеку.
Зато он особенно ценил тех людей, которые в его глазах были честными во всех
отношениях, и он старался еще при жизни отметить таких людей учреждением стипендий их
имени”.9
Особисте життя Івана Яковича не
склалося. Він помер неодруженим 3 вересня
1902 року в Чернігові. Наступного дня у міській
Воскресенській церкві відбулася заупокійна
літургія. Похований І.Я.Дунін-Борковський
5 вересня 1902 року в с. Новий Білоус на цвинтарі
Троїцької церкви.10 Могила його збереглася до
нашого часу. Але верхню частину надгробного
пам’ятника – хрест – було знято і дотепер не
відновлено. Свідчення про благодійницьку
діяльність Івана Яковича можна знайти в
матеріалах Чернігівського губернського земства:
в “Земских сборниках Черниговской губернии”,
“Сводах постановлений Черниговского
Губернского Земского Собрания” та в “Журналах
заседаний Черниговского Губернского Земского
Собрания”.
Своє перше значне пожертвування
І.Я. Дунін-Борковський зробив у 1875 році. На ХІ
сесії Чернігівського губернського зібрання у грудні
1875 року розглядалось питання про заснування
стипендії імені його матері,11 “чтобы дать
возможность хотя нескольким молодым людям,
нуждающимся в средствах к жизни, окончить
образование и быть впоследствии хорошими и
Могила І.Я. Дуніна-Борковського.
Фото 2002 р.
74 75
полезными деятелями в своем отечестве”.12 Наступного року в
“Земском сборнике” було опубліковане “Высочайшее повеление”
про заснування стипендії: “… дворянин Черниговской губернии
Иван Яковлевич Дунин-Борковский, желая почтить память
матери своей Софии Семеновны Савиной благотворительным
делом, представил в Черниговскую Губернскую Земскую Управу
пять тысяч руб. на учреждение из процентов с сего капитала
стипендии для воспитанников одного из высших учебных
заведений: университета, медико-хирургической академии или
технологического института.
Государь Император, по всеподданнейшему Министра
Народного Просвещения об этом докладу, 9 апреля сего года,
Высочайше соизволил на учреждение из процентов означенного капитала одной стипендии, с
наименованием оной ”стипендиею Софии Семеновны Савиной”, при чем Его Императорскому
Величеству благоугодно было повелеть благодарить жертвователя”.13
Іван Якович призначив першого стипендіата – випускника Чернігівської гімназії
дворянина Костянтина Ковальковського.14
XVI сесія Чернігівського губернського зібрання постановила: ”Согласно желанию
самого г. Борковского … назначить стипендию имени Софии Савиной студенту ІІ курса
института инженеров путей сообщения Александру Александрову”15, котрий, таким чином,
став другим стипендіатом. У 1884 році цю стипендію отримав студент Петербурзького
університету М.Вербицький16, у 1894 – вихованець колегії Галагана Леонід Філіпенко.17
Протягом більше ніж чверть століття І.Я. Дунін-Борковський регулярно передавав свої
кошти чернігівському земству на заснування нових стипендій. У 1887 році було затверджено
положення про стипендію ім. Я.І.Дуніна-Борковського. Заяву з проханням про її заснування
розглянули на ХХІ сесії у грудні 1885 року.18 В ”Положенні” записано:
“1. При одном из Императорских Российских университетов учреждается стипендия
имени штабс-капитана Я.И. Дунина-Борковского на счет процентов с капитала в 5000 рублей,
пожертвованного с этой целью сыном покойного, дворянином Дуниным-Борковским.
2. Стипендиальный капитал, заключающийся в 5% бумагах государственного банка
за NoNo 19723, 37266, 37268 и 90652, хранится в Киевской конторе государственного банка
и проценты с оного должны, по мере надобности, быть переведены в тот университет, в
который стипендиат будет назначен.
3. Размер стипендии за вычетом 5% государственного налога определяется в 237 руб.
50 коп.
4. Назначение стипендиата из студентов университета производится Черниговскою
губернскою земскою управою по соглашению с правлением подлежащего университета
с утверждения попечителя учебного округа и с соблюдением правил, установленных
министерством народного просвещения. Назначение стипендиата из молодых людей, вновь
поступающих в университет, может производиться Черниговскою губернскою земскою
управою по соглашению с начальством той гимназии, из коей поступил в университет
кандидат на стипендию.
5. Стипендиатами могут быть только лица православного исповедания, уроженцы
Черниговской губернии.
6. Могущие образоваться от временного незамещения стипендии остатки выдаются
стипендиату по окончании курса в единовременное пособие в размере, не превышающем
суммы стипендии.
7. Пользование стипендиею не налагает на стипендиата никаких обязательств”.19
10 листопада 1893 року Іван Якович подає нову заяву і надає фінансові документи на
утворення стипендії ім. І.Л. Шрага.20 16 листопада 1895 року стипендія була заснована за
рахунок процентів з капіталу в 7500 карбованців. Стипендіальний капітал, що складався
74 75
з дванадцяти 4 % облігацій та вісімнадцяти 4,5 % свідоцтв селянського банку зберігався
у Чернігівському губернському казначействі. В “Правилах о стипендии И.Л. Шрага” було
зазначено: “...назначение стипендиатов производится Ильею Людвиговичем Шрагом, а за
смертию его – Черниговским губернским земским собранием...”21
Всі свої добрі справи робив Іван Якович скромно, не бажав, щоб про це писала місцева
преса. І все ж таки в одному з номерів “Черниговских губернских ведомостей” за 1894 рік
з’явився невеликий допис про його пожертвування. Наводимо його повністю.
“Наш уважаемый именитый землевладелец Иван Яковлевич Дунин-Борковский в
прошлом году пожертвовал 20 000 рублей в Черниговскую мужскую гимназию для пособий
нуждающимся ученикам; он же внес в эту гимназию сумму около 1500 рублей, чтобы из
процентов уплачивать на право учения одного из бедных учеников.
Для помощи воспитанникам высших учебных заведений, кроме двух его стипендий
по 5 000 рублей каждая, хранящихся в губернской земской управе, он образовал в прошлом
году третью в 7 500 рублей, а, недавно, ввиду того, что Государственные % [процентные]
бумаги подверглись конверсии и размер процентов по ним уменьшен, Иван Яковлевич, чтобы
пользующиеся его стипендиями студенты не испытывали лишений от такого уменьшения,
внес в губернскую управу для увеличения этих стипендий еще 4 000 рублей.
К этим фактам комментарии излишни. Всякий, узнавший о них, не может не
почувствовать глубокой благодарности и уважения к человеку, направляющему свои средства
на такие высокие цели”.22
16 листопада 1894 року до земської управи від І.Я. Дуніна-Борковського надходить
чергова заява і необхідні папери (два закладні листи державного дворянського земельного
банку та тимчасове свідоцтво на державну 4 % ренту на 6 500 карбованців) на утворення
стипендії імені губернського секретаря Олександра Амфіановича Тищинського.23 Положення
про стипендію затверджене міністром народної освіти 28 березня 1895 року: “...3. Размер
стипендии за вычетом 5 % государственного сбора и расходов за хранение капитала
определяется в 273 руб. 12 коп. 4. Назначение стипендиатов производится А.А.Тищинским,
а за смертью его, Черниговским губернским земским собранием, по соглашению с
гимназическим начальством … или с университетским, если назначение стипендии касается
лиц, состоящих уже студентами.”24
У 1896 році затверджено “Положение о стипендии имени покойного штабс-капитана
Якова Івановича Дунина-Борковского при Московском университете”,25 стипендіальний
капітал якої становив 7,5 тис. крб. (Заява І.Я. Дуніна-Борковського від 5 січня 1896 р.)26.
На ХХХVIIІ сесії (січень 1898 р.) “выслушано заключение комиссии по народному
образованию об учреждении стипендии при одном из высших учебных заведений на капитал
в 7,5 тыс. руб., предоставленный И.Я. Дуниным-Борковским, и наименовании ее стипендией
им. умершего коллежского советника Я.П. Москальского”.27
17 серпня 1899 року І.Я. Дунін-Борковський знову надав капітал, “из % которого желает
при одном из высших учебных заведений образовать седьмую стипендию на следующих
условиях:
1) чтобы стипендия получила имя бывшего директора Черниговской гимназии, ныне
умершего Януария Михайловича Неверова,
2) размер стипендии в 285 руб., ...
4) чтобы первым стипендиатом был назначен студент 1-го курса Киевского университета
по математическому факультету Мануил Александрович Потемкин”.28
В 1902 році ще за життя І.Я. Дуніна-Борковського стипендії, що були засновані на
проценти з його грошей, одержували:
1. Імені Я.І. Дуніна-Борковського (перша стипендія) – студент Київського університету
Євген Тимофійович Чирков, 2 курс історико-філологічного факультету.
2. Імені Я.І. Дуніна-Борковського (друга стипендія) – студент Харківського університету
Іван Андрійович Барський, 4 курс фізико-математичного факультету.
76 77
3. Імені Софії Савіної – студент Київського університету Іван Омелянович Бар, 3 курс
юридичного факультету.
4. Імені І.Л. Шрага – студент Київського університету Антон Єрофійович Голубець, 3
курс юридичного факультету.
5. Імені О.А. Тищинського – студент Московського університету Яків Васильович
Лікоть, 2 курс філософського факультету.
6. Імені Я.П. Москальського – студент Московського університету Микола Олександро-
вич Христіанов, 4 курс медичного факультету.
7. Імені Я.М.Невєрова – студент Київського університету Мануїл Олександрович
Потьомкін, 3 курс фізико-математичного факультету.
8. Імені І.Я. Дуніна-Борковського – студент Київського політехнічного інституту Петро
Якович Москальський, 1 курс.29
Після смерті мецената ХХХVIII сесія Чернігівського губернського земського зібрання
у грудні 1902 року затвердила такі правила про стипендії І.Я. Дуніна-Борковського, які
вводилися згідно з його заповітом:
“1. За счет процентов с капитала в 393285 р. 67 к., завещанного умершим дворянином
И.Я.Дуниным-Борковским, учреждаются следующие стипендии его имени: 5 стипендий –
при технол[огическом] или политехн[ическом] институтах и 34 стипендии при университетах
Рос[сийской] империи и военно-медиц[инской] академии.
2. Размер каждой стипендии определяется суммой процентов, получаемой, за вычетом
правит[ельственного ] налога, с 10000 руб.
3. Если по каким-либо причинам не все стипендии будут назначены к выдаче, то
проценты со свободных стипендий должны составлять неприкосновенный фонд, и когда
количество % дойдет до 10 000 р. образуется новая стипендия.
4. Назначение стипендиантов производится Черн[иговским] губ[ернским] з[емским]
собранием.”30
Зібрання призначило стипендії: студентам Київського політехнічного інституту
М. Дебагорію-Мокриєвичу, Н. Ігнатовському та І. Ігнатенку; студенту Варшавського
політехнічного інституту А. Журавльову та М. Шматьку – в разі його вступу в 1903 році до
відповідного навчального закладу; студенту Санкт-Петербурзького університету П. Скорині;
студенту військово-медичної академії П. Гордону; студентам Київського університету
Г. Абрамовичу, І. Маслову, Г. Бордоносу, В. Доброгаєву та В. Ковалевському; студентам
Юр’ївського університету З. Бондаревському та І. Колосовському; студентам Московського
університету Л. Зенченку та К. Тарновському; у разі вступу до одного з університетів чи до
медичної академії – А. Гриненку, М. Огинському та Г. Юшкову. Клопотання Леонтовича-
Левитського, Потьомкіна, Вірського та Іващенка передані в управу для отримання довідок
про їхній майновий стан.31
Крім того, студенту Київського університету І.Бару замість стипендії ім. Савіної, яку
він отримував раніше, призначена нова стипендія імені Дуніна-Борковського, що заснована
для студентів університету. А стипендія імені Савіної призначена студенту Київського
політехнічного інституту П. Зиміну. Зібрання також постановило призначити стипендії
І.Я. Дуніна-Борковського студентам Київського університету М.Шурпі, С.Костієву та
Н. Новицькому й студенту Московського університету В. Раєвському.32
За пропозицією голови зібрання вшанувало пам’ять І.Я. Дуніна-Борковського і
ухвалило розмістити в губернській управі його портрет і мармурову дошку з переліком усіх
його пожертвувань.33
На ХХХІХ сесії губернського зібрання у грудні 1903 року було вирішено: доки не всі
кошти надійшли в розпорядження земської управи, замість 39 встановити 37 стипендій.34 Та
вже наступного року із залишків від стипендій Дуніна-Борковського було засновано нову
38-у стипендію імені заповідача,35 в 1905 році. – 39-у,36 в 1910 році – 40-у та 41-у стипендії,37 в
1911 році – 42-у.38
76 77
На той час стипендія І.Я. Дуніна-Борковського (з його заповідного капіталу) для
студентів університету становила 380 крб. на рік,39 для студентів вищих технічних навчальних
закладів – 304 крб.40 Це – немалі гроші. Для порівняння, няня в заможній родині в Чернігові
отримувала 5 крб. на місяць,41 середній медичний персонал в губернській лікарні – від 300
до 500 крб. на рік.42 За право слухання лекцій в університеті студенту треба було сплатити
100 крб. на рік.
У “Сводах постановлений Черниговского Губернского Земского Собрания” (ХІХ–ХХХV
сессий 1883–1899 гг. и ХХХVI–XLVI сессий 1900-1909 гг.) в розділі “Народное образование”
виділено окремий пункт “Стипендии из капитала И.Я.Дунина-Борковского”, де на 18-ти
сторінках надруковані матеріали про клопотання земства щодо заснування стипендій, їх
призначення та перелічуються прізвища стипендіатів. Їх понад 120 чоловік, і це лише за
1876–1909 роки.
Всього ж на стипендії, що були засновані на кошти І.Я. Дуніна-Борковського, навчалося
більше 200 молодих людей. Серед стипендіатів є прізвище Аркадія Казки. Вірогідніше за все
це – майбутній український поет Аркадій Васильович Казка (1890-1929), про якого писав
Павло Тичина: “Мій друг – Аркадій Казка ...” і “Я не знаю, чи був би я таким Тичиною, якби
не дружба з Казкою. ”43 Музично обдарованим, талановитим, дивовижно совісним і щирим
поетом був Аркадій Казка.
49-а чергова сесія Чернігівського губернського земського зібрання 1913 року призначила
Аркадія Казку кандидатом на стипендію І.Я. Дуніна-Борковського для навчання у спеціальних
навчальних закладах.44 А 51-а сесія 1915 року – стипендіатом.45 У той час, після закінчення
Чернігівського реального училища, Аркадій навчався в Київському комерційному інституті.
Але закінчити вуз йому не довелося. Скрутне матеріальне становище родини змусило
А. Казку повернутися до Чернігова і працювати, взявши на своє утримання трьох сестер і
племінницю.
Життя А. Казки перервалося передчасно і трагічно. Він був одним з перших,
заарештованих у справі Спілки Визволення України. Самогубство А. Казки позбавило його
тортур і звинувачень в ході слідства.
Хотілося б вірити, що до інших стипендіатів чернігівського благодійника доля виявилась
більш прихильною. Їхній подальший життєвий шлях простежити доки не вдалося.
___________________________________________
* Могилянський помилився: І.Я.Дунін-Борковський вийшов у відставку в чині поручика.
1 Центральний державний архів літератури і мистецтва Російської Федерації. – Ф. 1267. – Оп. 1. – Спр. 3.
– Арк. 209-213.
2 Черниговские губернские ведомости (далі ЧГВ). – 1903. – 5 сентября. – No 3294.
3 Родословная дворян и графов Дунин-Борковских (герба Лебедя). – Чернигов, 1890. – С.2-4; Милорадович
Г.А. Родословная книга Черниговского дворянства. – СПб., 1901. – Т. 2. – Ч. VI.– С. 52, 57.
4 Милорадович Г.А. Вказ. праця. – С. 54, 57.
5 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – Т. 1. – К., 1908. – С. 493.
6 Милорадович Г.А. Вказ. праця. – С. 56.
7 ЧГВ. – 1903. – 5 сентября. –No 3294.
8 Там само.
9 Там само.
10 ЧГВ. – 1902. – 4 сентября. – No 2958.
11 Свод постановлений Черниговского Губернского Земского Собрания (ХІХ-ХХХV сессий) (далі: Свод
постановлений ...). – Вып. ІІІ.– Чернигов, 1903. – С. 1437.
12 Журналы очередного Черниговского губернского земского собрания (декабрь 1875г.) – Чернигов, 1876. –
С. 71.
13 Земский сборник Черниговской губернии. – 1876. – No 5-8. – С. 1.
14 Журналы очередного Черниговского губернского земского собрания (декабрь 1875г.) – С. 72.
15 Свод постановлений... – Вып. ІІІ. – С. 1437.
16 Там само. – С. 1438.
17 Там само. – С. 1439.
18 Там само. – С. 1438.
19 Земский сборник Черниговской губернии. – 1887. – No 7-8. – С. 1-2.
78 79
20 Свод постановлений... – Вып. ІІІ. – С. 1439.
21 Земский сборник Черниговской губернии. – 1896. – No 2-3. – С. 3-4.
22 ЧГВ. – 1894. – No 127.
23 Свод постановлений ... – Вып. ІІІ. – С. 1439.
24 Земский сборник Черниговской губернии. – 1895. – No 4-5. – С. 17-18.
25 Там само. – 1896. – No8. – С. 13-14.
26 Свод постановлений ... – Вып. ІІІ. – С. 1440.
27 Там само. – С. 1441.
28 Там само. – С. 1442.
29 Земский сборник Черниговской губернии. – 1902. – No5. – С. 12.
30 Свод постановлений ...ХХХVI-XLVI сессий. – Т.1. – Чернигов, 1912. – С. 332.
31 Там само. – С. 332-333.
32 Там само. – С. 333.
33 Там само.
34 Там само. – С. 334.
35 Там само. – С. 336.
36 Земский сборник Черниговской губернии. – 1906. – No 4. – С. 155.
37 Там само. – 1910.– No 12. – С. 81-82.
38 Журналы заседаний Черниговского губернского земского собрания 47 очередной сессии 1911 года,
состоявшейся 1-12 декабря 1911г. – Чернигов, 1912. – Доклад No 11. – С. 3.
39 Там само. – С. 1.
40 Там само. – С. 2.
41 Там само. – Доклад No 46. – С. 1.
42 Там само. – С. 36-37.
43 Казка А. Васильки. Поезії. – К., 1989. – С. 8.
44 Журналы заседаний Черниговского губернского земского собрания 49-й очередной сессии 1913 года,
состоявшейся 17 января – 29 января 1914 г. – Чернигов, 1914. – Доклад. No 6.– С. 3.
45 Журналы заседаний Черниговского губернского земского собрания 51-й очередной сессии 1915 года,
состоявшейся 31 января – 11 февраля 1916 г. – Чернигов, 1916. – С. 1. (В тексті помилково “Андрій” Казка).
|