«Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920)

У статті на основі документів колишніх радянських спецслужб реконструйовано біографію одеського комерсанта, бандуриста, мецената українського національного руху Костянтина Трохимовича Литвиненка, який був репресований більшовицькими каральними органами у 1920 р. Використано низку маловідомих актових...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
Hauptverfasser:	Музичко, О., Петровський, Е.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2010
Schriftenreihe:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Schlagworte:	Особа у контексті історії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42027
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	«Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920) / О. Музичко, Е. Петровський // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2010. — № 2 (35). — С. 165-179. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-42027
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-420272013-03-07T03:04:21Z «Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920) Музичко, О. Петровський, Е. Особа у контексті історії У статті на основі документів колишніх радянських спецслужб реконструйовано біографію одеського комерсанта, бандуриста, мецената українського національного руху Костянтина Трохимовича Литвиненка, який був репресований більшовицькими каральними органами у 1920 р. Використано низку маловідомих актових та мемуарних джерел. На основе документов бывших советских спецслужб реконструирована биография одесского коммерсанта, бандуриста, мецената украинского национального движения Константина Трофимовича Литвиненко, который был репрессирован большевистскими карательными органами в 1920 г. Использован ряд малоизвестных актовых и мемуарных источников. In this article for the first time in a historiography it is reconstructed the biography of the Odesa businessman, the bandura player, the sponsor of the Ukrainian national movement Kostiantyn Trokhymovych Lytvynenko, which subjected to repression by the communist penal systems in the 1920 year. A number of little-known assembly and memoirs sources is used. 2010 Article «Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920) / О. Музичко, Е. Петровський // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2010. — № 2 (35). — С. 165-179. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42027 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Особа у контексті історії Особа у контексті історії
spellingShingle	Особа у контексті історії Особа у контексті історії Музичко, О. Петровський, Е. «Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920) З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	У статті на основі документів колишніх радянських спецслужб реконструйовано біографію одеського комерсанта, бандуриста, мецената українського національного руху Костянтина Трохимовича Литвиненка, який був репресований більшовицькими каральними органами у 1920 р. Використано низку маловідомих актових та мемуарних джерел.
format	Article
author	Музичко, О. Петровський, Е.
author_facet	Музичко, О. Петровський, Е.
author_sort	Музичко, О.
title	«Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920)
title_short	«Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920)
title_full	«Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920)
title_fullStr	«Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920)
title_full_unstemmed	«Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920)
title_sort	«український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант костянтин трохимович литвиненко (1875–1920)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Особа у контексті історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42027
citation_txt	«Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920) / О. Музичко, Е. Петровський // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2010. — № 2 (35). — С. 165-179. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT muzičkoo ukraínsʹkijkomersantfílantroppatríotrepresovanijodesʹkijkomersantkostântintrohimovičlitvinenko18751920 AT petrovsʹkije ukraínsʹkijkomersantfílantroppatríotrepresovanijodesʹkijkomersantkostântintrohimovičlitvinenko18751920
first_indexed	2025-07-04T00:28:34Z
last_indexed	2025-07-04T00:28:34Z
_version_	1836674098621579264
fulltext	164 А. Айсфельд, В. Мартыненко ОСОБА У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ Олександр Музичко, Едуард Петровський* «Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920) У статті на основі документів колишніх радянських спецслужб ре- конструйовано біографію одеського комерсанта, бандуриста, мецената українського національного руху Костянтина Трохи- мовича Литвиненка, який був репресований більшовицькими каральними органами у 1920 р. Використано низку маловідо- мих актових та мемуарних джерел. Ключові слова: український національний рух, політичні репресії, комерсант, реабілітація. Заклик відомого українського мецената та громадсько-полі- тичного діяча Є. Х. Чикаленка: «Легко любити Україну до глиби- ни душі, спробуйте любити її до глибини власної кишені» на- * Музичко О.Є. — кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Украї- ни Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова; Петровсь- кий Е.П. — кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. вируя это тем, что его мать до войны проживала в Сталинской области Украины, в 1945 г. с территории Польши была направ- лена на спецпоселение по национальному признаку в Казахстан, где заявитель и родился. Однако и Казахстан, и Украина в реа- билитации отказали. Отказал заявителю в реабилитации и УВД Омской области, мотивируя это тем, что в соответствии с зако- ном Российской Федерации от 18 октября 1991 г. «О реабили- тации жертв политических репрессий» реабилитации «подле- жат только те лица, решение о применении репрессии к кото- рым было принято на территории Российской Федерации»229. Директива НКВД СССР № 181 от 11 октября 1945 г. была при- нята на территории РСФСР, в Москве, а выполнялась на всей территории СССР. Айсфельд А., Мартыненко В. Фильтрация и оперативный учёт этнических немцев Украины органами НКВД–НКГБ–МВД–КГБ во время Второй мировой войны и в послевоенные годы. В статье исследуются аспекты фильтрации и оперативного учёта эт- нических немцев Украины органами НКВД–НКГБ–МВД–КГБ во вре- мя Второй мировой войны и в послевоенные годы, формы и мето- ды политических репрессий против граждан УССР немецкой наци- ональности. Ключевые слова: немцы, фольксдойче, политические репрессии, де- портация, фильтрация, оперативный учёт. Eisfeld A., Martynenko V. Screening and operational records of ethnic Germans of Ukraine by the NKVD–NKGB–MVD–KGB during WW II and postwar period. The article is dedicated to screening and operational records of ethnic Germans of Ukraine by the NKVD–NKGB–MVD–KGB during WW II and postwar period as well as to forms and methods of political re- pressions against German citizens of the UkSSR. Key words: the Germans, «Volksduetsche», political repressions, depor- tations, screening, records management. 229 Муромцевский районный суд, Омская область – Дело № 2-127/2009 от 7 апреля 2009 г. об установлении факта политической репрессии // http://muromzevocourt.oms.sudrf.ru/modules.php Костянтин Трохимович Литвиненко 167166 О. Музичко, Е. Петровський кої «Просвіти» 1920 р., час- тина з яких передані з архі- ву УСБУ в Одеській області до Державного архіву Одесь- кої області (ф. Р-8065, оп. 2). На жаль, останні є дуже ла- конічними та малоінформа- тивними, хоча й дозволя- ють документально встано- вити обставини трагічного фіналу життя одеського ко- мерсанта. Водночас особли- вістю всіх архівно-кримі- нальних справ є їх персоні- фікація. Вони містять мало- відомі та зовсім невідомі факти біографій, а також часто фіксують останні дні й години життя репресова- них. Арешт та утримання під вартою можна розгля- дати як окремий (у багать- ох випадках останній) пері- од їх життя, який найбільш детально здатні розкрити саме архівно-кримінальні справи2. У нашому випадку вони є чи не єдиними носіями інформації про репресовану людину, ім’я якої було несправедливо викреслене з народної пам’яті й на багато десятиліть забуте. Таким чином, попри те, що наявні джерела поки що не дають підстав для відтворення докладної біографії К. Т. Литвиненка, вони дозво- ляють відновити основні етапи його життя та діяльності. Костянтин Трохимович Литвиненко народився у 1875 р. у Маньківці Київської губернії (нині — Черкаської обл.), у родині К. Т. Литвиненко. 2 Див.: Петровський Е.П. Архівно-слідчі справи як джерело вивчення біог- рафій репресованих у 1937–1938 роках // Філософські пошуки. – Вип. ХVІІ/ ХVІІІ. – Л.; Одеса, 2004. – С. 651–658. прикінці ХІХ – на початку ХХ ст. акцентував увагу окремих ко- мерсантів на розвитку українського культурно-просвітницько- го руху. Однак на сьогодні лише провідні меценати потрапили в поле зору істориків: родини Терещенків, Симиренків, Яхнен- ків, Є. Х. Чикаленко. Причиною не лише довголітня заборона на дослідження біографій репресованих громадян, але й традиція вивчати передусім політичних діячів чи видатних мислителів. До того ж, далеко не всі українські підприємці та меценати, по- дібно до Є. Х. Чикаленка, виходили на провідні ролі в національ- ному русі. Це значно звузило джерельну базу дослідження їх діяльності, проте аж ніяк не применшило її значення. Власне, значення українських комерсантів-патріотів першою вповні зрозуміла більшовицька тоталітарна система, що репресувала їх нарівні з політичними та культурними діячамиза звинувачен- нями у «контрреволюційності» й «українському націоналізмі». У цій статті втілено перший досвід реконструкції біографії одеського підприємця початку ХХ ст. Костянтина Трохимовича Литвиненка, який був, за визначенням тодішнього мемуариста, «однією з жертв ЧК — українським комерсантом, філантропом, патріотом і бандуристом»1. Після страти у 1920 р. цієї непересіч- ної людини її так рішуче викреслили з історії, що ми позбавле- ні можливості навести бодай якусь історіографічну базу нашої статті. Натомість в українській діаспорі другої половини ХХ ст. колишні одесити Микола Костирко та Володимир Мошинський у спогадах зробили перші спроби воскресити образ К. Т. Литви- ненка як українського патріота. Разом із надзвичайно важливи- ми для нас спогадами онуки Костянтина Трохимовича — На- талії, підготовленими до друку співробітниками Одеського ака- демічного центру, ці мемуари складають наративну частину джерельної бази статті. Нещодавно опубліковане листування А. В. Ніковського та Є. Х. Чикаленка містить яскраву характерис- тику одеського підприємця. Актові джерела презентують звіти одеських «Просвіти» та «Українського клубу», матеріали архів- но-кримінальних справ К. Т. Литвиненка й інших членів одесь- 1 Костирко М. Згадки про ієромонаха отця Микиту // Визвольний шлях. – 1967. – Кн. 1. – С. 105. Костянтин Трохимович Литвиненко 169168 О. Музичко, Е. Петровський К. Т. Литвиненка знали всі одеські візники7 . Торговець мав доб- ру натуру, відрізнявся приязним ставленням до своїх праців- ників. У період між 1908 та 1911 рр. Костянтин Трохимович досяг статусу купця другої гільдії. У 1917 р. через безлад у місті торгувати стало небезпечно, тому магазин на Садовій, 19 продали, а родина перебралася на Великий Фонтан, де К. Т. Литвиненко відкрив гастроном між 13-ю та 14-ю станціями. Серед постійних його клієнтів був пись- менник О. І. Купрін. У жовтні 1918 р. сім’я повернулася на Садо- ву. К. Т. Литвиненко за 20 тис. крб. і товарами на 21 тис. купив в А. Я. Хоросанова приміщення для магазина у будинку № 118 . На 1920 р. у його новій крамниці працювало семеро осіб. Він залюбки допомагав влаштовуватися на роботу в Одесі одно- сельцям, які, приїжджаючи в місто, обов’язково зверталися до нього. Марія Литвиненко підтримувала матір і дітей померлої сестри. Періодичні зміни влади в Одесі у 1918–1919 рр. не торк- нулися Литвиненків. У матеріалах архівно-кримінальної справи 1920 р. главу родини названо власником «гастронома-магазина». Комерційні успіхи у космополітичному та поліетнічному місті не знівелювали національної свідомості К. Т. Литвиненка. Він користувався рідною мовою, полюбляв українські співи, музику й театр. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. українцям в Одесі доводи- лося нелегко. За даними Всеросійського перепису 1897 р., по- над половина мешканців цього міста (майже 51%, або 193 254 особи) були російськомовними, їдиш використовували 32,50% (123 686), а українську — лише 5,66% (21 526). На 1897 р. менше одного з десяти мешканців називали рідною мовою «малоро- сійську» (українську). Тільки 9,39% населення міста та околиць були зареєстровані як «малороси» (українці). Відомий одесит і один із лідерів сіоністського руху В. Є. Жаботинський вважав, що половина з тих, хто був зареєстрований як росіяни, насправді українці. Останні, на його думку, відрізнялися від росіян як аме- риканці від англійців, або англійці від ірландців, та, як і ірландці, 7 Литвиненко Н. Розстріляні у двадцятому. – С. 555. 8 ДАОО, ф. Р-8065, оп. 2, спр. 13685, арк. 20. незаможних селян. У 1920 р. на допиті він свідчив, що мав лише домашню освіту3. Проте його донька згадувала, що вже у віці близько 40 років він почав займатися самоосвітою, зокрема вив- чав алгебру з учителем математики, що приходив до його по- мешкання4. До Одеси він приїхав у 1895 р. із наміром пошукати щастя у комерції. Це місто з першої половини ХІХ ст. традиційно було значним торговельним центром5. За спогадами його дружини, шлях до статків був важким — виснажлива праця забирала всі сили. Одного разу після роботи він, гріючи руки над плиткою, заснув стоячи, опустивши долоні на розпечену поверхню, після чого на них назавжди залишилися опікові рубці. На початку ХХ ст. К. Т. Литвиненко вже працював прикажчиком у гастрономі на Садовій, 19 — у центрі Одеси. Тоді ж одружився з селянкою з Курської губернії Марією Костянти- нівною, яка працювала покоївкою в одеського медика. У 1908 р. у родині народилася донька, а в 1911 р. — син. Марія Литви- ненко, дарма, що була малограмотною, любила читати, відвіду- вала театри. Незабаром після весілля голова сімейства прид- бав на виплат магазин у свого хазяїна. За родинними спогада- ми, справи у крамниці йшли успішно, адже мешканці довко- лишніх вулиць вирізнялися заможністю, а поблизу був розта- шований Новоросійський університет, студенти якого також вчащали до К. Т. Литвиненка6 . Марія Костянтинівна згадувала, що вони могли постукати пізно вночі, її чоловік підводився з ліжка й відпускав товар. Невдовзі крамниця К. Т. Литвиненка навіть почала конкурувати з магазином Дубиніна, розташова- ним на центральній вулиці Одеси — Дерибасівській. Про його популярність у місті промовисто свідчило те, що крамницю 3 Державний архів Одеської області (далі – ДАОО), ф. Р-8065, оп. 2, спр. 13685, арк. 7. 4 Литвиненко Н. Розстріляні у двадцятому // Реабілітовані історією: Одесь- ка область. – Одеса, 2010. – Кн. 1. – С. 554. 5 Гончарук Т. Одеса першої половини ХІХ ст. як економічний та культурний центр України // Одеська «Просвіта»: минуле, сучасне й майбутнє. – Оде- са, 2006. – С. 44–45. 6 Литвиненко Н. Розстріляні у двадцятому. – С. 554. Костянтин Трохимович Литвиненко 171170 О. Музичко, Е. Петровський Разом із дружиною К. Т. Литвиненко вступив до одеської «Просвіти», що діяла у 1905–1909 рр., надавав їй фінансову під- тримку13. На першому засіданні одеського «Українського клу- бу» 11 квітня 1910 р. його обрали кандидатом у старійшини. К. Т. Литвиненко був музично обдарованою людиною, грав на бандурі. Про це, зокрема, свідчить одна з фотографій родинного архіву, на якій він в українському національному вбранні та з бандурою в руках. Свого сина він назвав Тарасом на честь Тараса Григоровича Шевченка, доньку навчав в українській гімназії. Одній зі співробітниць свого магазину — Надії Шевченко — К. Т. Литвиненко подарував «Кобзаря» у шкіряній палітурці 1914 р. видання за редакцією В. М. Доманицького, який вона через багато років подарувала його онучці. Пізніше її мати пе- редала цю книгу до шкільного музею ім. Т. Г. Шевченка у селі Ясинів Любашівського району Одеської області. Водночас світогляд К. Т. Литвиненка був ширшим, ніж на- ціональна виключність. У родині зберігся переказ, що під час єврейських погромів в Одесі (імовірно, у жовтні 1905 р.) він пе- реховував у своєму будинку єврея-купця із сімейством14. У листі від 22 листопада 1910 р. Є. Х. Чикаленко звернувся до одеського українського діяча А. В. Ніковського з проханням дати характеристику К. Т. Литвиненку, який обіцяв зібрати ба- гато передплатників газети «Рада», розповсюдити її по кращих готелях, ресторанах тощо — видавець переймався, чи «не оскан- далить нас і не обшахраїть сей добродій?». У листі від 24 листо- пада 1910 р. А. В. Ніковський зауважував, що ідею підтримки «Ради» дуже близько до серця сприймає середня, напівінтелі- гентна, публіка, зокрема «сентиментальний ковбасник» К. Т. Лит- виненко. Попри іронічність цього вислову надалі автор листа цілком серйозно та з повагою зауважував: «Цей завзятий крамар зо всіма покупцями розмовляє по-ук- раїнському — і його постійні покупці (воєнні, чиновники і т.ін.) з 13 Одчот Українського товариства «Просвіта» в Одесі за 1907 рік. – Одеса, 1908. – С. 28. 14 Литвиненко Н. Розстріляні у двадцятому. – С. 555. мали низький соціально-економічний статус. Саме тому біль- шість одеських українців мімікрували під носіїв «престижної» державної мови. Цей процес у 1912 р. яскраво описав громадсь- кий діяч, депутат Державної думи від Одеси О. Нікольський: «У південноросійських містах робітники й прислуга, двірники та візники у своїх селах, поза сумнівом, говорили чистою україн- ською мовою, але, потрапивши до міста, де більшість вживає російську, вони починають пристосовуватися до середовища. Діти або внуки їх, очевидно, розмовлятимуть більш-менш чис- тою російською, але те, чим послуговуються ці нещасні прибуль- ці з сільської глибинки в наші міста, представляє собою такий жаргон, який навіть годі назвати «простою» мовою, це, з дозво- лу сказати, казна-що»9. З іншого боку, серед цих малограмотних у своїй масі людей були й винятки (утім, складно сказати, якою мірою вони нети- пові). Так, понад рік після появи статті О. Нікольського редак- ція тієї ж газети опублікувала україномовний лист робітника Йосипа Кондратюка з протестом проти юдофобської «справи Бейлиса»10. Наголосимо, що одеська російськомовна преса не- одноразово публікувала україномовні оголошення, листи тощо. Це свідчить про те, що одеський ліберальний істеблішмент при- наймні не сприймав українську мову як щось чуже, незрозуміле та вороже. М. Костирко зауважував: «Українських промисловців, ко- мерсантів, купців в Одесі до 1917 року було чимало. Але з ро- сійською мовою в ужитку їх було мало помітно»11. К. Т. Литви- ненко — один із дуже небагатьох, хто спромігся подолати «мало- російський мовний комплекс». Є. Х. Чикаленко згадував, що на початку ХХ ст. навіть серед української одеської інтелігенції лише родина відомого лікаря та громадського діяча Івана Митрофановича Луценка послуговувалася вдома українською мовою12. 9 Никольский А. Моя украинофобия // Одесские новости. – 1912. – 3 августа. 10 Маленькие одесские новости. – 1913. – 27 октября. 11 Костирко М. Згадки про ієромонаха отця Микиту. – С. 106. 12 Чикаленко Є. Спогади (1861–1907). – К., 2003. – С. 162. Костянтин Трохимович Литвиненко 173172 О. Музичко, Е. Петровський А. В. Ніковського, К. Т. Литвиненко разом з іншим активним ук- раїнцем Володимиром Буряченком брав участь у відкритті цієї книгарні на початку 1910-х рр.16 Важливу, хоча і не провідну роль, відіграв К. Т. Литвиненко в одеських подіях Української революції 1917–1920 рр. У цей час, за спогадами М. Костирка, він часто виступав із бандурою на різних виставах, підносячи національні почуття аудиторії. Більш докладно про К. Т. Литвиненка у ці часи згадав В. Мошин- ський — у 1918 р. студент Одеської української державної те- атральної студії імені Марка Кропивницького. За його спогада- ми, завідувач української читальні ієромонах Микита (О. А. Ко- жин)17 та К. Т. Литвиненко були «великими приятелями й доб- родіями як студіюючої молоді й артистів, так і вояків. Обидва були палкими українськими патріотами». К. Т. Литвиненко час- то, сміючись, говорив молоді: «Ви робіть національне діло, а я буду допомагати вам грішми! […] І справді, допомагав. Щедрою рукою давав на різні національні цілі. Коли ми, актори або сту- денти, заходили до нього в крамницю, він завжди запрошував нас до окремої світлиці й щедро гостив», — згадував В. Мошин- ський. В його пам’яті він закарбувався як повна протилежність аскетичному отцю Микиті. К. Т. Литвиненко «любив смачно попоїсти, про що свідчила його огрядна постать. Обличчя його було оздоблене чорними вусами, спущеними вниз, по-козацькі, з маленькими веселими, затовщеними очи- ма. Був веселої вдачі, вельми рухливим, не зважаючи на свою огрядну постать»18. Потребу у таких людях, як К. Т. Литвиненко, український на- ціональний рух в Одесі у переламних революційних роках відчу- вав надзвичайно сильно. Один із тодішніх лідерів одеських ук- 16 Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки. – С. 77. 17 Музичко О.Є. З Богом у душі та Україною в серці: Ієромонах Микита (Олек- сандр Андрійович Кожин) // Чорноморські новини. – 2010. – 6 лютого [Електронний ресурс]: http://www.chornomorka.com/node/1344 18 Мошинський В. Український державний театр ім. Т. Шевченка в Одесі й театральна студія ім. М. Кропивницького // Визвольний шлях. – 1966. – Кн. 11. – С. 1261–1262. цим миряться. Вивіски має українські. Коли інтелігенція на по- дільські українські школи давала по 1 карбованцю, він давав 20. Грає на бандурі (препогано, але інструмент поважає). Грамотний не дуже, але пурист у мові такий, що навіть “Українську грама- тику” Кримського силкується читати. Скуповує багато краму з гу- бернії, а своїх поставщиків навертає до українства. До нього навіть з Ананьєва звертаються крамарі в українських справах і Кость Литвиненко їм професор. Кобзар Потапенко (зараз він у Києві) жив у нього — він йому допомагав. Був членом ради одеської “Просвіти”. По вдачі — справжній крамар, а в українстві — активна, ідейна людина. Українство для нього — душевний відпочинок від ковбасної справи. Словом, можете бути щодо нього спокійні. А як трапиться конторі “Ради” висловити йому признання, то Лит- виненко буде сіяти як місяць у повні і ще більше старатися»15. Звернімо увагу на згадування А. В. Ніковським «крамарів з Ананьєва» (тоді повітовий центр Херсонської губернії, нині — райцентр Одеської області), які цікавилися українськими спра- вами (власне — національним рухом). Це свідчить про розши- рення соціальної бази української національної ідеї. Магазин К. Т. Литвиненка перетворився на осередок україн- ської громади Одеси, більше того, на один із нечисленних сим- волів українськості міста. Важливе значення для оточуючих, особливо українського походження (зокрема М. Костирка), мала не лише україномовність хазяїна крамниці, але й україномовні вивіски: «Ось де українські ковбаси», «Смачні ковбаси, шинки, всілякі напитки і наїдки», та у вітрині — «Найкраща птиця — то українська ковбаса». За спогадами М. Костирка, окрім литви- ненкового в Одесі був ще один заклад з україномовною вивіс- кою, що знаходився неподалік, на розі вулиць Преображенської та Єлисаветинської — українська книжкова крамниця «Діло». У вітрині книгарні був розміщений портрет Т. Г. Шевченка, а завідував нею Віталій Гаврилович Боровик — один із лідерів української громади Одеси, самостійник за світоглядом та пар- тійною належністю. Як свідчить листування Є. Х. Чикаленка та 15 Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки / Упор. Н. Миронець, Ю. Середенко, І. Старовойтенко. – К., 2010. – С. 53–55. Костянтин Трохимович Литвиненко 175174 О. Музичко, Е. Петровський В останніх числах травня – у червні 1920 р. одеська «Про- світа» була розгромлена місцевою ЧК. Зокрема, із 30 травня по 8 червня за однією слідчою справою № 2575 одеська губЧК за- арештувала 157 осіб, яких звинуватили у належності до «під- пільної петлюрівської організації, метою якої було знищення радянської влади шляхом повстання галичан, а також всього контрреволюційного елементу м. Одеси»21. Переважна більшість заарештованих прямо чи опосередковано була пов’язана з діяль- ністю «Просвіти»: секретарі Михайло Юхимович Кравець (22 роки) і Костянтин Федорович Сіренко (28 років), члени правлін- ня Олександра Миколаївна Комарецька (29 років) і Петро Тито- вич Климович (65 років), просвітяни та члени їх сімей, учасники просвітянської театральної групи, жертводавці, що опинилися у списках членів «Просвіти». На основі ордеру, датованого 30 травня 1920 р., було проведено обшук, ревізію та вилучення документів і книг у клубі, читальні «Просвіти» та «Українській книгарні». Усіх, хто там перебував, заарештували, а приміщення опечатали. Інша частина затриманих у справі були колишніми вояками Української галицької армії, які через революційні по- дії опинились в Одесі. Ще 21 квітня 1920 р було вирішено заарештувати К. Т. Лит- виненка вночі, адже «вдень його важко застати вдома». Підста- вою для арешту стало те, що комісар будинку знав, нібито Лит- виненко служив в одеській контррозвідці22. Його заарештували в ніч на 30 травня разом із 21-річним племінником дружини — Семеном Михайловичем Шульгіним, який на свою біду був у них у гостях і залишився ночувати23. На допиті К. Т. Литвиненко по- казав, що по лінії «Просвіти» знайомий із К. Ф. Сіренком, Мар- ченко та О. М. Комарецькою. Йому інкримінувалося те, що він великий торговець, зберігає валюту, має зв’язок із закордоном через Усановича та «Просвіту». На цій підставі заарештованого очікувано звинуватили у контррозвідувальній діяльності24 . 21 ГДА СБУ, м. Одеса, ф. П (припинених справ), спр. 27243-п. 22 ДАОО, ф. Р-8065, оп. 2, спр. 13685, арк 10. 23 Литвиненко Н. Розстріляні у двадцятому. – С. 556. 24 ДАОО, ф. Р-8065, оп. 2, спр. 13685, арк. 1, 7. раїнців Володимир Мурський закликав вдатися до досвіду Гали- чини: в умовах відсутності власної держави опертися на різно- манітні пожертви від сіл, комітетів, кредитових спілок, концерт- них зборів, з’їздів, колядування, купців, коробочних зборів в українських організаціях19. На цей заклик відгукнулися сотні людей, а проте комерсантів такого рівня, як Костянтин Трохи- мович, серед них було мало. Про це свідчать постійні фінансові проблеми українського національного руху. Незважаючи на принципову відмову від активної громадсь- кої діяльності, К. Т. Литвиненко вступив у відновлену одеську так звану «соціалістичну» «Просвіту» — хоча фактично за духом, змістом та завданнями вона мало відрізнялась від своєї попе- редниці, але була вже менш поміркованою та обережною. У 1918 р. головою «Просвіти» став М. Хвіст, а друкованим орга- ном — газета «Вільне життя». «Просвіта» перебувала у тісному зв’язку з Новоросійським університетом, користувалася його приміщеннями для проведення своїх заходів. Так, 28 лютого й 24 травня 1920 р. на прохання товариства за підписом П. Десят- ника університет надав йому свої приміщення для культурно- просвітніх цілей20. У середині 1920 р., зважаючи на недавні події Української революції та широкий вплив, який вони справили на зростання національної самосвідомості українців, більшовики побоювали- ся знову втратити контроль над Україною. Вони розуміли, що українські національні сили хоча й були роз’єднані, але ще не склали зброю та не втратили надії на відновлення української державності. Перші місяці після встановлення радянського конт- ролю над українськими містами і селами показові численними репресивними акціями проти реальних, потенційних та уявних ворогів нової влади. Прагнучи придушити український націо- нально-визвольний рух, більшовицька влада перший удар спря- мувала проти організованих осередків українства — культурно- освітніх організацій, товариств та установ, найбільш активними серед яких були «Просвіти». 19 Вільне життя. – 1918. – 23 липня. 20 ДАОО, ф. 45, оп. 12, спр. 125, арк. 105, 242–243. Костянтин Трохимович Литвиненко 177176 О. Музичко, Е. Петровський ка ввійшли в Одесу, на засіданні в управлінні залізниці комісар повідомив, що радянська влада працює тепер у контакті з гали- чанами і можна сподіватись на вугілля з Галичини. Перебуваю- чи у відрядженнях, О. Н. Іванов зустрічав ешелони з галичанами, а вже весною бачив офіційні газети, видані українською й росій- ською мовами. Не вважаючи це злочинним чи контрреволюцій- ним, звернувся до «Просвіти» по допомогу в працевлаштуванні. І таких випадків було чимало. Частину людей репресували лише за те, що вони були знайомі з членами «Просвіти» чи військови- ками-галичанами. Викладача географії приватної жіночої гім- назії В. Л. Рейнгарда розстріляли тому, що він був квартирантом члена правління «Просвіти» П. Т. Климовича. 14 червня 1920 р. на засіданні колегії одеської губЧК у при- сутності її голови С. Ф. Реденса та членів Уральцева, Дейча, За- ковського, Балецького, Соколова дану справу було розглянуто, а багатьом заарештованим винесено вироки про розстріл із конфіскацією майна. Частина отримала різні терміни концта- борів і лише деяких звільнили25. Протоколи засідань одеської губЧК із даними про ухвалені репресивні рішення та датами розстрілів зберігаються у Галузевому державному архіві Служ- би безпеки України26. 15 червня 1920 р. К. Т. Литвиненко, С. М. Шульгін та інші реп- ресовані за цією справою були розстріляні27. Через багато років літня сусідка родини покійного Литвиненка розповіла його онукові, що діда розстріляли в підвалах будинку на Катери- нинській площі, де знаходилась одеська ЧК. В її президію на- дійшло прохання про зняття конфіскації з майна страченого К. Т. Литвиненка, адже його дружина, діти та службовці крам- ниці залишилися без засобів до існування, однак прохання не було задоволене. 25 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ), ф. 6, оп. 3, спр. 282–287. 26 Див.: Петровський Е.П. Одеська «Просвіта» в 1918–1920 роках (за матеріа- лами архіву УСБУ в Одеській області) // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри. – Одеса, 2007. – С. 292–300. 27 ГДА СБУ, м. Одеса, спр. 24529-п, 25070-п. Одеська губЧК за справою «Просвіти» заарештувала також усіх працівників місцевого союзу споживчих товариств «Спо- живсоюзу» — від голови правління до охоронця. Чимало з них були членами «Просвіти». 60 зі 134 аркушів архівно-слідчої справи № 27091-п містять численні заяви, прохання й клопотан- ня про звільнення багатьох десятків людей, заарештованих за справою № 2575. Про невинуватість цих людей свідчили десят- ки підписів знайомих і колег на відповідних зверненнях, долу- чених до справи. У 1920 р. ще не існувало чітко розробленої нормативно-зако- нодавчої бази для ведення кримінальних справ, при поперед- ньому слідстві чекісти керувалися здебільшого «революційни- ми доцільністю та чуттям». Відтак нехтування елементарними загальноприйнятими нормами людської моралі й права набуло нечуваних масштабів. Майже всіх арештованих допитували ли- ше по одному разу, свідків не залучали, очних ставок не прово- дили. У багатьох справах відсутні анкети звинувачених та об- винувальні висновки, а ордери на арешт й постанови про утри- мання під вартою оформлені заднім числом. Багато хто із заарештованих мав опосередковане відношен- ня до товариства «Просвіта» та його діяльності. Так, А. І. Лема- ненко лише відвідувала курси з вивчення української мови, проте у зібраннях жодного разу участі не брала. К. А. Дороцен- ковського та І. Б. Ковальчука у члени «Просвіти» записав Іван Леманенко, жодного разу побувати там вони не встигли. За- арештований І. К. Кірко один раз був на організованому това- риством вечорі, де зробив пожертвування, потрапивши до спис- ків «Просвіти». І. А. Корчинський лише записався на відвідування вечорів, проте ще не встиг побувати на жодному з них. І. Н. Мор- женко записався наприкінці березня 1920 р. після того, як діз- нався, що «Просвіта» збирається відкрити свій кооператив, де її членам видаватимуть продукти. Лекцій він не відвідував, ос- кільки у цей час працював. На допиті О. Н. Іванов заявив, що членом «Просвіти» ніколи не був, а прочитавши оголошення, що при товаристві відкриваються технічні та загальноосвітні курси, запропонував свої послуги як лектора — головним чином через фінансову скруту. Коли у січні 1920 р. більшовицькі війсь- Костянтин Трохимович Литвиненко 179178 О. Музичко, Е. Петровський регіону України, де національні сили починали виходити з мар- гінального стану. Музычко А., Петровский Э. «Украинский коммерсант, филантроп, патриот…»: репрессированный одесский коммерсант Константин Трофимович Литвиненко (1875–1920). На основе документов бывших советских спецслужб реконструирова- на биография одесского коммерсанта, бандуриста, мецената укра- инского национального движения Константина Трофимовича Лит- виненко, который был репрессирован большевистскими каратель- ными органами в 1920 г. Использован ряд малоизвестных актовых и мемуарных источников. Ключевые слова: украинское национальное движение, политические репрессии, коммерсант, реабилитация. Muzychko O., Petrovs’kyi E. «Ukrainian businessman, philanthropist, patriot…»: subjected to repression Odessa businessman Kostiantyn Trokhymovych Lytvynenko (1875–1920). In this article for the first time in a historiography it is reconstructed the biography of the Odesa businessman, the bandura player, the sponsor of the Ukrainian national movement Kostiantyn Trokhymovych Lytvynen- ko, which subjected to repression by the communist penal systems in the 1920 year. A number of little-known assembly and memoirs sourc- es is used. Key words: Ukrainian national movement, political repressions, commer- sant, rehabilitation. Про суспільну атмосферу, в якій опинилися рідні К. Т. Лит- виненка після втрати годувальника, свідчать збережені онука- ми спогади його вдови. Зокрема, бабуся їм розповідала, що вона йшла двором, а сусід-«доброзичливець», сидячи на ослоні, го- лосно, щоб усі чули, читав газетні повідомлення про розстріли «надзвичайки», назвавши прізвище Литвиненка. Про трагедію родини онуки довідалися, коли стали дорослими. Марія Костян- тинівна залишилася одна із двома дітьми без засобів до існуван- ня. Не маючи спеціальності, заробляла на життя хатньою робіт- ницею. Можливо, їй допомогли влаштуватися знайомі чоловіка по «Просвіті», тому що спочатку вона працювала у самотнього літнього професора, а потім — у родині акторів Гаккебуш-Ва- силько. Дітям вона забезпечила середню фахову освіту. Тарас хотів учитися далі, але його не прийняли до інституту як сина «ворога народу». Він помер у сорок п’ять років від нерозпізнано- го запалення легенів. М. К. Литвиненко пережила свого чолов- іка на тридцять вісім років. В її спальні висів портрет К. Т. Лит- виненка, на якому він був зображений із бандурою в руках28 . 19 липня 1991 р. Костянтина Трохимовича Литвиненка було реабілітовано. Відповідне рішення про це отримав його онук — Костянтин Тарасович, що мешкав в Одесі. С. М. Шульгіна реабі- літували 20 березня 1992 р.29 Отже, К. Т. Литвиненко на початку ХХ ст. робив дві головні справи для українського національного руху — надавав мате- ріальну підтримку місцевим українцям в їх боротьбі за людські права та повсякденно й усебічно вживаючи українську мову демонстрував приклад українця без комплексу меншовартості. Він був особою, якої так катастрофічно бракувало (та бракує) Україні — пересічним, середнім українцем за соціальним ста- ном, світоглядом і поведінкою, тобто представником «середньо- го класу», але водночас — українським патріотом. Дослідження біографії К. Т. Литвиненка свідчить про те, що український на- ціональний рух на початку ХХ ст. охоплював не лише інтеліген- цію, але й середні верстви населення у тому числі південного 28 Литвиненко Н. Розстріляні у двадцятому. – С. 556. 29 ГДА СБУ, м. Одеса, фонд припинених справ, спр. 24529-п, 25070-п.

«Український комерсант, філантроп, патріот…»: репресований одеський комерсант Костянтин Трохимович Литвиненко (1875–1920)

Institution

Ähnliche Einträge