Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР

На підставі невідомих дослідникам документів з особової справи І. Б. Шумського, інших матеріалів із фондів ГДА МВС України здійснено спробу історично-біографічної реконструкції життєвого шляху та службової кар’єри людини, яка у 1945–1950 рр. очолювала Управління у справах військовополонених та інтер...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Потильчак, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:	Особа у контексті історії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42212
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР / О. Потильчак // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 1 (36). — С. 243-259. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-42212
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-422122013-03-14T03:08:52Z Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР Потильчак, О. Особа у контексті історії На підставі невідомих дослідникам документів з особової справи І. Б. Шумського, інших матеріалів із фондів ГДА МВС України здійснено спробу історично-біографічної реконструкції життєвого шляху та службової кар’єри людини, яка у 1945–1950 рр. очолювала Управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС (МВС) Української РСР. На основе неизвестных исследователям документов из личного дела И. Б. Шумского, других материалов из фондов Отраслевого государственного архива МВД Украины предпринята попытка историко-биографической реконструкции жизненного пути и служебной карьеры человека, который в 1945-1950 гг. возглавлял Управление по делам военнопленных и интернированных НКВД (МВД) Украинской ССР. The attempt of historical and biographical reconstruction of the life and service career of Igor Shumsky who was the leader of the Office for POWs and internees of the NKVD (MVD) of the Ukrainian SSR in the years 1945-1950 has been made on the basis of unknown documents of his personal file and other materials from the State Archive of the Ministry of Internal Affairs. 2011 Article Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР / О. Потильчак // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 1 (36). — С. 243-259. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42212 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Особа у контексті історії Особа у контексті історії
spellingShingle	Особа у контексті історії Особа у контексті історії Потильчак, О. Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description	На підставі невідомих дослідникам документів з особової справи І. Б. Шумського, інших матеріалів із фондів ГДА МВС України здійснено спробу історично-біографічної реконструкції життєвого шляху та службової кар’єри людини, яка у 1945–1950 рр. очолювала Управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС (МВС) Української РСР.
format	Article
author	Потильчак, О.
author_facet	Потильчак, О.
author_sort	Потильчак, О.
title	Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР
title_short	Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР
title_full	Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР
title_fullStr	Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР
title_full_unstemmed	Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР
title_sort	ігор борисович шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника упві нквс української рср
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Особа у контексті історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42212
citation_txt	Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР / О. Потильчак // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 1 (36). — С. 243-259. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv	AT potilʹčako ígorborisovičšumsʹkij18981974shodinkamislužbovoíkarêrikerívnikaupvínkvsukraínsʹkoírsr
first_indexed	2025-07-04T00:42:27Z
last_indexed	2025-07-04T00:42:27Z
_version_	1836674972086435840
fulltext	242 Віктор Прокопчук Ігор Борисович Шумський ... 243 зов, ученого, на протяжении 1926–1928 гг. — председателя Каме- нец-Подольского научного общества Всеукраинской академии наук Дмитрия Александровича Богацкого, репрессированного по делу «Союза освобождения Украины». Ключевые слова: Каменец-Подольский, научное общество, Всеукра- инская академия наук, исследования, репрессии. Prokopchuk V. The fate of Dmytro Bogatsky from the head of Kamyanets-Podilsky Society AUAS to the «enemy of the people». The article reveals a life road, pedagogical and scientific activity of Podil- lia’s teacher of several Kamyanets’ higher educational establishments, a scientist, the head of Kamyanets-Podilsky scientific society of the Academy of Sciences of Ukraine Dmytro Oleksandrovych Bogatsky, who was repressed in connection with the case of «The Union of libe- ration of Ukraine». Key words: Kamyanets-Podilsky, scientific society, the Academy of Sciences of Ukraine, research, repression. Олександр Потильчак * Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР На підставі невідомих дослідникам документів з особової справи І. Б. Шумського, інших матеріалів із фондів ГДА МВС України здійснено спробу історично-біографічної реконструкції життє- вого шляху та службової кар’єри людини, яка у 1945–1950 рр. очолювала Управління у справах військовополонених та інтер- нованих НКВС (МВС) Української РСР. Ключові слова: Ігор Борисович Шумський, Народний комісаріат внутрішніх справ Української РСР, Управління у справах військо- вополонених та інтернованих. У січні 1945 р. наказом тодішнього наркома внутрішніх справ СРСР Л. П. Берії існуючий до цього у складі НКВС УРСР * Потильчак О.В. — доктор історичних наук, професор, завідувач кафед- рою джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін Національ- ного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. судилище, яке мало застрашити інтелігенцію, яка протистоя- ла більшовицькому тоталітаризму, запроваджуваному під виг- лядом «пролетарської демократії». І хоч Д. О. Богацький «винним себе не визнав», все ж уповно- важений Бріччі за погодженням з начальником особливого відділу Гросманом в обвинувальному висновку запропонував направити справу на розгляд судової трійки при колегії ДПУ «з клопотанням про ув’язнення Богацького Дмитра Олександро- вича в концтабір строком на вісім років». З висновком погодили- ся заступник начальника загону О. Євгеньєв і начальник Кам’я- нецького 23-го прикордонного загону ДПУ О. Грозний (Сафес)24. 25 лютого 1930 р. судова трійка колегії ДПУ постановила: «Богацького Дмитра Олександровича — ув’язнити в концтабір строком на п’ять років, рахуючи строк з 30 січня 1930 року»25. Вдома, по вулиці Училищній, 12, залишилася старенька мати. А шлях її старшого неодруженого 48-річного сина про- стелився у безвість... Родина Богацьких заслуговує не лише на повернення на скрижалі історії. Богацькі мають посісти почесне місце в іконо- стасі видатних українських постатей, борців за втілення в прак- тику українського державотворення національної ідеї. Було б правильно назвати ім’ям Богацьких вулицю в с. Нестерівці на Дунаєвеччині, відкрити експозиції у нестеровецькому та дунає- вецькому музеях, видати в Україні праці Павла Богацького, а на приміщенні музею, де протягом 1925–1929 рр. базувалося Кам’янець-Подільське наукове товариство ВУАН, встановити меморіальну дошку, яка б увічнила подвиг подвижників-крає- знавців Поділля та їхнього голови — Дмитра Олександровича Богацького. Прокопчук В. Судьба Дмитрия Богацкого: от председателя Каменец-Подольского научного общества ВУАН до «врага народа». В статье освещается жизненный путь, педагогическая и научная дея- тельность подолянина, преподавателя нескольких каменецких ву- 24 ДАХО, ф. р. 6193, оп. 12, спр. П-18562, арк. 22. 25 Там само, арк. 27. Ігор Борисович Шумський ... 245244 Олександр Потильчак * * * Із особового анкетного листка архівної справи І. Б. Шумсь- кого дізнаємося, що майбутній полковник та один із керівників НКВС УРСР народився 3 січня 1898 р. в селі Ішкольдь Город- ненської волості Новогрудського повіту Мінської губернії в родині селянина Осипа (Йоси- па) Лащевського3. Генріх — так назвали хлопчика бать- ки — був старшим із трьох ді- тей у сім’ї, де окрім нього ви- ховувалися ще молодші брат і сестра. 1909 р. — в одинад- цятирічному віці — хлопець закінчує сільську церковно- парафіяльну школу. Тоді ж його віддають на навчання до вищого початкового учи- лища, що знаходилося в міс- течку Мир, за 14 кілометрів від рідного села. У 1915 р. Генріх закінчив повний шестирічний курс на- вчання в училищі. Вже близь- ко року тривала Перша світо- ва війна. Не досягнувши призовного віку, вісімнадцятирічний юнак залишався у родині, щоб, за його словами, «допомагати батькам, працюючи у домашньому господарстві»4. У лютому 1917 р. двадцятирічного Генріха Осиповича Ла- щевського мобілізують до Російської Імператорської армії. Проте на фронт юнак не потрапив, а був зарахований як учень писаря до Управління Новогрудського повітового військового 3 Личное дело Шумского Игоря Борисовича (1 сентября 1923 г. – 6 фев- раля 1956 г.) // Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГДА МВС України), ф. 40, спр. 2247, арк. 1. 4 ГДА МВС України, ф. 40, спр. 2247, арк. 34. Ігор Борисович Шумський. відділ у справах військовополонених був перетворений на Уп- равління у справах військовополонених та інтернованих (УПВІ НКВС). Реорганізовану структуру очолив полковник Ігор Бо- рисович Шумський, переведений на цю посаду з посади началь- ника київського стаціонарного табору для військовополонених № 62. З ім’ям цього працівника органів державної безпеки та внутрішніх справ пов’язана вся подальша історія режимних установ для військовополонених на території Української РСР. Якою була ця неординарна особистість? Як складалися щаблі її службової кар’єри? Це — тема пропонованого увазі читача історично-біографічного нарису. Доступні з відкритих публікацій відомості про особу І. Б. Шумського підкреслено скупі та лаконічні, що й не дивно, враховуючи специфіку професії. Чи не єдиним сьогодні джере- лом, з якого можна визнати хоч якусь інформацію про цю люди- ну, є широко відоме серед фахівців і тих, кого цікавить історія радянських спецслужб, довідкове видання російських авторів М. В. Петрова та К. В. Скоркіна. У підготовленій за участю пра- цівників центральних архівів Російської Федерації та опублі- кованій у межах видавничої програми Товариства «Меморіал» книзі зібрані біографічні відомості про керівників НКВС СРСР вищого та середнього рангів, серед яких є й коротка біографіч- на довідка на Ігоря Борисовича Шумського1. Пізніше цю інфор- мацію продублювали автори ще кількох спеціальних видань, зокрема й в Україні2. Наша спроба відтворити біографію одного з помітних функціонерів радянських органів внутрішніх справ сталінської епохи ґрунтується на документах із особової справи І. Б. Шумського, яка зберігається серед інших подібних досьє у фонді 40 («Особові справи співробітників ОДПУ, НКВС (МВС) Української РСР») Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України. 1 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941: Справоч- ник. – Москва: Звенья, 1999. – С. 454. 2 Чайковский А.С. Плен. За чужие и свои грехи (Военнопленные и интер- нированные в Украине 1939–1953 гг.): Монография / Анатолий Сте- панович Чайковский. – К.: Парламент. изд-во, 2005. – С. 921–922. Ігор Борисович Шумський ... 247246 Олександр Потильчак пільство, армію, вплинули й на юного Генріха, збудили в ньому бажання якось змінити своє життя, знайти свій шлях у вирі бо- ротьби і, зрештою, привели юнака до табору прихильників більшовиків. Сам І. Б. Шумський, пояснюючи свій вчинок, в ав- тобіографії писав: «[…] У кінці 1918 р., працюючи в Прикордонній Надзвичайній комісії, своє прізвище по батьку Лащевський змінив на Шумсь- кий, що оформив відповідним наказом по Надзвичайній комісії. Так, як тоді чинили багато працівників органів НК, зробив і я, скоріше по молодості, хотілося мати красивіше прізвище»6. Мабуть не менш важливим для прийняття такого рішення був і інший чинник — після демобілізації повернутися додому, до батьків, навряд чи було можливо, адже західна частина Мінської губернії знаходилася за лінією фронту в зоні німецької окупації. Всі ці обставини спонукали Генріха Осиповича зро- бити той вибір, який він і зробив. Багато років потому, у квітні 1945-го, Ігор Борисович пояснював втрату зв’язку з родиною цілковито об’єктивними обставинами: «[…] Після мобілізації до старої армії у лютому 1917 р. зв’язок із батьками втратив і до цього часу про них нічого не знаю. Раніше, через відхід мого місця народження до Польщі та заборону листування, зв’язок відновлювати не намагався. У 1939 р., після визволення західних областей Білорусії від біло- поляків, писав кілька листів до обласного управління НКВС, до управління міліції з територіальності. Жодної відповіді не отримав. Просив відділ кадрів ГУТАБу надати допомогу в розшуку родини, але серйозно захворів […] і, таким чином, про сім’ю до цього часу нічого не знаю […]»7. * * * Літо 1918 р. — переломний момент у службовій кар’єрі Г. О. Лащевського. Наприкінці червня 1918 р. під час вербуваль- ної кампанії Всеросійської надзвичайної комісії він добровільно 6 ГДА МВС України, ф. 40, спр. 2247, арк. 34 зв. 7 Там само. начальника, що на той час через наближення фронту було вже евакуйоване до Новгорода-Сіверського Чернігівської губернії. Тут новобранець прослужив до листопада 1917 р., коли, отри- мавши посаду молодшого писаря, був переведений на нове міс- це служби — до Управління бригади військового начальника Мінської губернії, що перебувала тоді в евакуації у Смоленську. Близько місяця служби в бригаді завершилися демобілізацією. Генріх Лащевський, як і багато його товаришів по службі, додо- му не повертається, а добровільно вступає до Червоної гвардії… Записавшись у січні до Червоної гвардії Смоленської гу- бернії, Генріх Лащевський служить діловодом та опікується технічною частиною штабного зв’язку. Наприкінці лютого 1918 р. Штаб Червоної гвардії, де він проходив службу, змінює назву на Штаб Червоної Армії, а навесні реорганізується в Смо- ленський губернський військкомат. Ось як про цей період сво- го життя пише в автобіографії І. Б. Шумський: «[…]Я був переміщений на посаду діловода відділу формуван- ня та навчання губвійськкомату та працював на цій посаді до кінця червня 1918 р. […]»5. * * * Вже перші рядки офіційної біографії Ігоря Борисовича вик- ликають більше запитань, ніж дають відповідей. Чому, наприк- лад, юний Генріх у двадцятирічному віці вдався до повної зміни прізвища, імені та по батькові? Яке його справжнє етнічне по- ходження, адже в офіційних анкетах та автобіографіях Ігор Борисович завжди наголошував — він білорус, із сім’ї селянина- середняка? Ці, здавалося б, не варті особливої уваги деталі біог- рафії насправді є важливими, адже так чи інакше, але допо- магають у реконструкції соціально-психологічного портрету особи І. Б. Шумського. Тут може йтися як про його здатність на вчинки заради досягнення мети, так і навпаки — про латент- не кон’юнктурництво нашого героя. Безперечно одне – бурх- ливі революційні події 1917-го, сколихнувши всю країну, сус- 5 ГДА МВС України, ф. 40, спр. 2247, арк. 34. Ігор Борисович Шумський ... 249248 Олександр Потильчак Влітку 1924 р. молодого, але вже досвідченого оперативно- го працівника-чекіста переводять на чергову в його послужно- му списку, вищу посаду — інспектора Оперативного відділення Управління прикордонної охорони військ ДПУ УСРР. Тут він продовжив просування сходинками службової кар’єри та був призначений начальником відділення. У травні 1928 р. Ігоря Борисовича переводять до прикордонного Кам’янця-Поділь- ського та призначають помічником начальника місцевого ок- ружного відділення ДПУ і заступником начальника 23-го Кам’я- нець-Подільського прикордонного загону ОДПУ. Загін викону- вав завдання з охорони кордону (демаркаційної лінії) між СРСР і Румунією по річці Дністер11. У грудні 1929 р. І. Б. Шумський знову змінює місце служби. Цього разу його переводять на південь України — до Мелітопо- ля, де з січня 1930 р. він працює начальником окружного від- ділу ДПУ УСРР12. Проте недовго. Вже за дев’ять місяців (у верес- ні 1930 р.) Ігор Борисович знову повертається на Поділля, де його призначають на дуже відповідальну посаду начальника 24-го Могилів-Подільського прикордонного загону. Протягом року він очолює загін, а у вересні 1931 р. переїздить до Тирас- поля та заступає на посаду начальника обласного відділу ДПУ Молдавської АСРР, одночасно очоливши й місцевий 25-й при- кордонний загін13. У травні 1932 р. І. Б. Шумського направля- ють до Москви на кількамісячні курси до Школи вищого керів- ного складу ОДПУ СРСР. Завершивши навчання, у вересні 1932 р. він повертається до Кам’янця-Подільського, цього разу на посаду начальника 23-го прикордонного загону, де й пра- цює до січня 1934 р., коли його в черговий раз переводять до Харкова, а згодом до Києва та підвищують у посаді до началь- ника оперативного відділу Управління прикордонної охорони військ ДПУ УСРР. 11 Архив Александра Яковлева [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.alexanderyakovlev.org/almanah/almanah-dict-bio/ 1006141/23. 12 ГДА МВС України, ф. 40, спр. 2247, арк. 3. 13 Там само, арк. 4. іде на службу до ВНК Західної області, що розміщувалася у Смо- ленську. Новоспеченого молодого чекіста одразу ж призначи- ли на посаду начальника канцелярії 3-ї прикордонної дільниці Надзвичайної комісії Смоленського округу, що розміщувалася в Орші — на кордоні з існуючою тоді Білоруською Народною Республікою. Досить швидко Г. О. Лащевського переводять на посаду помічника секретаря комісії, що у лютому 1919 р. реор- ганізується у ВНК Литовсько-Білоруської СРР. Працюючи на цих посадах, Ігор Борисович спочатку став «співчуваючим» (кандидатом у члени більшовицької партії), а через сім міся- ців — у березні 1919-го — комуністом8. Як ми вже знаємо, нап- рикінці 1918 р. він приймає рішення про зміну прізвища, імені та по батькові. Членство в більшовицькій партії, нові, більш милозвучні, як здавалося нашому герою, прізвище та ім’я, досить пристой- на, як на той час, освіта та особисті якості заклали підвалини порівняно стрімкої службової кар’єри І. Б. Шумського. У квітні 1919 р. його переводять на нове місце служби — у Правобе- режну Україну, де тоді тривали бої між Червоною Армією та Армією Української Народної Республіки. Тут І. Б. Шумський обіймає посаду уповноваженого інспектора, а згодом і секре- таря Особливого відділу Волинської НК, що розміщувалася спо- чатку в Києві, а пізніше в Житомирі9. Вже в листопаді 1919 р. Ігоря Борисовича переводять на посаду заступника начальни- ка військово-контрольного пункту та Особливого відділення 7-ї стрілецької дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту. У грудні 1920 р. він очолив цю чекістську структуру. З 1921 по липень 1924 рр. І. Б. Шумський перебуває на посадах начальни- ка особливих відділень 44-ї стрілецької дивізії, 2-ї кавалерійсь- кої дивізії та 1-го кавалерійського корпусу Червоного козацтва Київського військового округу, проходить службу в Житомирі, Вінниці, Старо-Костянтинові та Києві10. 8 ГДА МВС України, ф. 40, спр. 2247, арк. 34 зв. 9 Там само, арк. 34. 10 Там само, арк. 3 Ігор Борисович Шумський ... 251250 Олександр Потильчак ласного УНКВС, полковника І. Б. Шумського призначають вико- нуючим обов’язки начальника управління, а з 30 липня 1937 р. (наказом НКВС СРСР № 00447) ще й головою трійки для поза- судового розгляду справ у Харківській області. Ці призначен- ня санкціонував НКВС СРСР через подання нового очільника НКВС Української РСР, комісара державної безпеки другого рангу І. М. Леплевського18. Підпис І. Б. Шумського стоїть під багатьма сфабрикованими «розстрільними» та іншими справами на «контрреволюціо- нерів», «шпигунів», «куркулів», інший «кримінальний та анти- радянський декласований елемент». За його безпосередньої участі було репресовано керівників Харківського військового округу А. Л. Соколова-Соколовського, В. В. Орлова-Аусема, О. Я. Горбатюка, К. К. Молчанова і багатьох інших. Неоднора- зово І. Б. Шумському доводилося заарештовувати і своїх підлег- лих. Його колишній заступник по службі в 5-му (особливому) відділі УНКВС та ОВ НКВС ХВО, капітан держбезпеки А. Я. Санін- Затурянський згадував: «4 серпня 1937 р. я був викликаний до кабінету в[иконую- чого] о[бов’язки] начальника УНКВС полковника Шумського Ігоря Борисовича. У присутності працівників комендатури, явно хвилюючись, тремтячими руками тримаючи телеграму, остан- ній мені оголосив, що, відповідно до розпорядження наркома НКВС УРСР Леплевського, я заарештований. Одразу ж мене відправили в одиночну камеру в’язниці, а ввечері того ж дня в окремому вагоні під посиленою охороною — до Києва»19. Після місячного перебування на посаді виконуючого обо- в’язки начальника УНКВС Харківської області полковника І. Б. Шумського наприкінці серпня 1937 р. переводять на нове місце служби — до Запоріжжя та призначають керувати від- ділом НКВС міста. І цього разу Ігор Борисович не затримався довго на займаній посаді. 26 березня 1938 р. наказом наркома М. І. Єжова його було звільнено та призначено заступником на- чальника Рибінського гідровузла Волгобуду — Волзького вип- 18 Міліція України: історичний нарис, портрети, події. – С. 320. 19 Чайковский А.С. Плен. За чужие и свои грехи… – С. 921–922. Користуючись особливою довірою голови ДПУ та наркома внутрішніх справ УСРР В. А. Балицького, під керівництвом якого працював із 1924 р.14, І. Б. Шумський рухається далі щаблями службової кар’єри. 10 липня 1934 р. Ігоря Борисовича звільнили з посади начальника оперативного відділу УПО НКВС УСРР, а вже через три дні був підписаний наказ про призначення його керів- ником оперативного відділу і помічником начальника Управлін- ня прикордонної та внутрішньої охорони НКВС УСРР. Наказом НКВС СРСР від 23 грудня 1935 р. І. Б. Шумському було присвоєне звання полковника15. Після майже двох років служби в УПВО, 17 травня 1936 р. чекіста призначають начальником оператив- ного відділу Управління державної безпеки і заступником на- чальника УНКВС Харківської області. Водночас І. Б. Шумському довірили й керівництво Особливим відділом Головного управ- ління державної безпеки НКВС Харківського військового окру- гу, а з грудня 1936 р. — 5-м (особливим) відділом Управління державної безпеки УНКВС Харківської області. У травні 1937 р. В. А. Балицького було звільнено з посади народного комісара внутрішніх справ УРСР і переведено на- чальником УНКВС Далекосхідного краю (м. Хабаровськ, РРФСР). Як згадували очевидці, І. Б. Шумський, який у важкі хвилини життя завжди в розпачі хапався за голову, реагуючи на цю перестановку і немов передчуваючи щось недобре, не втримався та промовив: «Хто ж тепер буде нас захищати»16. Арешт у липні 1937 р., а потім і розстріл колишнього республі- канського наркома-покровителя17, що, здавалося б, мав зруйну- вати і чекістську кар’єру нашого героя, насправді мало вплинув на службовий поступ Ігоря Борисовича. З 4 липня по 16 серпня 1937 р., якраз у розпал так званої «польської операції», заступника начальника Харківського об- 14 Міліція України: історичний нарис, портрети, події: Наук.-поп. вид. / За заг. ред. Ю. О. Смирнова. Кол. авт.: Смирнов Ю.О., Михайленко П. П., Святоцький О.Д., Ануфрієв М.І. – К.: ВД «Ін Юре», 2002. – С. 318. 15 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941. – С. 454. 16 Чайковский А.С. Плен. За чужие и свои грехи… – С. 921. 17 Міліція України: історичний нарис, портрети, події. – С. 318. Ігор Борисович Шумський ... 253252 Олександр Потильчак нених № 280 (м. Сандари Грузинської РСР)23. Проте вже 3 бе- резня 1943 р. з’являється наказ НКВС СРСР № 00409 «Про ор- ганізацію фронтового приймально-пересильного табору війсь- ковополонених». Згідно з наказом, ФППТ № 145 для прийому військовополонених у смузі Центрального фронту мав бути створений в районі Курська до 15 березня 1943 р., а його на- чальником призначався полковник І. Б. Шумський24. Керівни- ком цієї режимної установи він прослужив до серпня 1943 р., коли був переведений у Підмосков’я, де до червня 1944 р. опі- кувався спецоб’єктом НКВС СРСР № 20 (м. Хімки)25. У червні 1944 р. Ігоря Борисовича Шумського знову повер- тають в Україну. Цього разу його переводять до Києва, на відпо- відальну посаду начальника стаціонарного виробничого табо- ру військовополонених № 62, організованого в столиці Україн- ської РСР ще наприкінці 1943 р. Величезні масштаби руйнувань і грандіозні завдання з відбудови економіки та міського госпо- дарства Києва вимагали колосального напруження зусиль. Влітку 1944 р. на господарство Сирецького табору для військо- вополонених (так тоді в документах НКВС офіційно називали київський табір № 62) чекала масштабна реорганізація, пов’я- зана з розширенням сфери експлуатації праці бранців військо- вого полону. Так, 21 липня 1944 р. наказом НКВС СРСР № 00877 центральне управління табору переводили з передмістя до Києва, лімітна чисельність контингенту збільшувалася до 18 500 військовополонених, а склад табірних відділень попов- нювали вісім новостворених режимних об’єктів (№ 4–11) за- гальною лімітною наповнюваністю 14 500 бранців26. Про конк- ретні підстави такої бурхливої організаційної діяльності НКВС довідуємося з постанови РНК УРСР № 1102/0039сс від 29 серп- ня 1944 р. Зокрема, в ній ішлося про необхідність залучення 23 Военнопленные в СССР. 1939–1956: Док. и мат. / Сост. М. М. Загоруль- ко, С. Г. Сидоров, Т. В. Царевская / Под. ред. проф. М. М. Загорулько. – М.: Логос, 2000. – С. 103. 24 Там само. – С. 106. 25 Архив Александра Яковлева [Электронный ресурс]... 26 ГДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 121, прим. 116, арк. 1–1зв. равно-трудового табору ГУТАБ НКВС СРСР. На наш погляд, кад- рове рішення про переведення на службу в систему ГУТАБу ста- ло для нашого героя справді доленосним. Можливо саме зав- дяки йому І. Б. Шумський зміг уникнути арешту та репресій, хоча його службова кар’єра складалася в передвоєнні роки й непросто. Вже в перший рік перебування на Волгобуді Ігор Борисович втратив дружину та одружився вдруге. Його супут- ницею на все подальше життя стала на 16 років молодша інже- нер-економіст за фахом, працівник ленінградської школи-ін- тернату Ганна Дмитрівна Слуцька20. Як людина, яка працювала на відповідальних посадах у ві- домстві за попередників Л. П. Берії, з приходом останнього до керівництва НКВС І. Б. Шумський утратив довіру органів. У ве- ресні 1939 р. його переведено з посади заступника начальника будівництва та Волзького ВТТ на номінальну посаду секретаря партійного бюро, а в листопаді 1940 р. він обійняв посаду зас- тупника начальника політвідділу Волгобуду НКВС, де й прослу- жив до початку Великої Вітчизняної війни21. У серпні 1941 р. полковника І. Б. Шумського призначають заступником начальника 4-го управління, а згодом — 3-го управління оборонних робіт НКО СРСР. У квітні 1942-го Ігор Борисович переводиться на Урал і до лютого 1943 р. працює заступником начальника Управління Тагілбуду НКВС з кадро- вих питань (м. Нижній Тагіл)22. Збільшення кількості військовополонених в Радянському Союзі навесні 1943-го викликало необхідність розширення іс- нуючої мережі стаціонарних таборів у підпорядкуванні Управ- ління у справах військовополонених (УПВ) НКВС СРСР. Зрос- таюче відомство шукало потрібні кадри передусім у системі ГУТАБу, адже його працівники мали неабиякий досвід табірної роботи з «ворогами народу». В лютому 1943 р. І. Б. Шумського переводять у кадри УПВІ НКВС СРСР і спочатку призначають начальником управління стаціонарного табору військовополо- 20 ГДА МВС України, ф. 40, спр. 2247, арк. 34 зв. 21 Там само, арк. 34. 22 Архив Александра Яковлева [Электронный ресурс]... Ігор Борисович Шумський ... 255254 Олександр Потильчак табору № 62 було організоване табірне відділення № 12, роз- раховане на утримання 1500 військовополонених30. 18 вересня 1944 р. наказом № 001171 НКВС СРСР санкціонує створення табірного відділення № 13 при Дарницькому вагоноремонтно- му заводі з лімітом у 1000 осіб31 . Для використання військово- полонених на відновленні комплексу будинків Київського ар- тилерійського училища та Київської ТЕЦ було облаштоване табірне відділення № 14 на 1000 осіб32 . Організація нових та- бірних відділень табору № 62 тривала навіть у розпал зими. Так, наказами НКВС СРСР № 001497, 001498 від 15 грудня 1944 р. створювалися два нових режимних об’єкти: табірне відділення № 16 на 500 осіб (для утримання військовополоне- них, які працювали на відбудові комплексу будинків АН УРСР) і № 17 — при київському заводі «Більшовик», розраховане на одночасне утримання 1000 військовополонених33. Таким чином, на початок 1945 р. у складі табірного управ- ління стаціонарного табору НКВС СРСР для військовополоне- них № 62 у м. Києві нараховувалося 17 табірних відділень за- гальною лімітною наповнюваністю понад 22 000 осіб. Реальна ж чисельність військовополонених у цих таборах була значно меншою. За даними НКВС, станом на 20 лютого 1945 р. у табо- рі № 62 та його відділеннях утримувався 14 431 військовопо- лонений, а на 10 квітня 1945 р. — лише 12 797 бранців34 . Всі згадані структурно-організаційні зміни відбувалися за безпо- середньою участю полковника І. Б. Шумського. За сім місяців (із червня 1944-го до січня 1945-го року) під його керівницт- вом табір із невеликої режимної установи перетворився на ба- гатотисячну «трудову армію військовополонених». Початок 1945 р. в історії УПВІ НКВС СРСР позначився мас- штабною структурною реорганізацією, котра стала наслідком 30 ГДА МВС України, ф. 45. оп. 1, спр. 123, прим. 41, арк. 1. 31 Там само, прим. 52, арк. 1–1 зв. 32 Там само, прим. 116, арк. 1–1 зв. 33 Там само, прим. 114, арк. 1 зв.; прим. 115, арк. 1. 34 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 1830, арк. 31. до відбудовчих робіт у Києві 7000 німецьких військовополоне- них. За рішенням уряду, полонені надходили у розпорядження Наркомату житлового цивільного будівництва УРСР. 2000 з них мали бути використані на відновленні урядових об’єктів, готе- лів та Київського університету ім. Т. Шевченка; 4500 осіб — на відбудові Хрещатика, а ще 500 — на реконструкції таких про- мислових об’єктів, як Інститут електрозварювання та машин- но-прокатна база27. Масштабні відбудовчі плани господарських інстанцій базу- валися на реальних можливостях НКВС задовольнити нагаль- ну потребу в робочій силі за рахунок військовополонених. Зок- рема, напередодні 16 серпня 1944 р. до Києва ешелонами з фронтів доправили близько 37 000 військовополонених. На- ступного дня їх провели містом, влаштувавши таким чином ак- цію, подібну до тої, що відбулася в Москві за півтора місяці до цього. Потім бранців завантажили в потяги та відправили до стаціонарних таборів Донбасу, Запоріжжя, Чернігова та Мико- лаєва. 7500 військовополонених НКВС залишив для викорис- тання на відбудовчих роботах у Києві28. Саме цей «трудовий контингент» і мали розмістити у новостворюваних табірних відділеннях. Як видно з листа Наркома житлоцивільбуду до М. Хрущова, на 21 вересня 1944 p. було закінчене обладнання табірного відділення на 2500 бранців у приміщенні лазні по вулиці Великій Житомирській. Тоді ж почалось облаштування ще двох режимних об’єктів для утримання військовополоне- них — у приміщенні міського ломбарду (на 2000 осіб) та на території Михайлівського монастиря (лімітна чисельність — 1500 осіб)29. 6 вересня 1944 р., для використання військовополонених на будівництві житла для працівників НКДБ УРСР та Управлін- ня військового постачання НКВС Київського округу, в складі 27 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України), ф. 2, оп. 7, спр. 839, арк. 46. 28 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України), ф. 1, оп. 23, спр. 940, арк. 12, 18. 29 Там само, ф. 2, оп. 7, спр. 839, арк. 46. Ігор Борисович Шумський ... 257256 Олександр Потильчак ської РСР відкритий судовий процес над звинуваченими у військових злочинах німецькими військовополоненими. Для забезпечення організації процесу наказом наркома внутрішніх справ УРСР В. С. Рясного № 00215 від 23 грудня 1945 р. створю- валася спеціальна комендатура. Начальником комендатури був призначений І. Б. Шумський, який забезпечив підготовку та обладнання приміщення для проведення відкритого процесу, конвоювання й охорону підсудних, охорону порядку в залі су- дового засідання та перепускний режим36. У висновку про призначення полковника І. Б. Шумського на чергову керівну посаду в МВС Української РСР, характеризуючи професійні та ділові якості кандидата, працівники управління кадрів міністерства підкреслювали: «За період 1945–1950 рр., працюючи начальником УПВІ МВС УРСР, досягнув позитивних результатів у роботі. Протягом вказаного періоду систематично покращувалась постановка роботи всіх служб таборів і трудове використання контингентів військовополонених. Проведена велика робота з репатріації військовополонених та інтернованих на батьківщину. Вся ця робота проводилася організовано та у встановлені терміни»37. У другій половині 1950 р. набирає сили процес поступового згортання всієї системи роботи з військовополоненими в СРСР, що неминуче позначилося на її регіональних управлінських структурах. «У зв’язку зі зменшенням кількості таборів, — говориться в наказі союзного міністра, підписаному 20 вересня 1950 р., — [...] Управління у справах військовополонених та інтернованих (УПВІ) МВС УРСР — переформувати у Відділ у справах військо- вополонених та інтернованих [...]». Реорганізована та понижена у своєму статусі структура міністерства нараховувала лише 17 штатних працівників38. 20 грудня 1950 р. наказом МВС УРСР № 0578 тепер вже колишньо- го начальника УПВІ МВС УРСР І. Б. Шумського, відповідно до 36 ГДА МВС України, ф. 46, спр. 83, арк. 343–344. 37 Там само, ф. 40, спр. 2247, арк. 6. 38 Там само, ф. 45. оп. 1, спр. 237, прим. 51, арк. 1 зростання кількості полонених у таборах різних типів і розши- рення функцій відомства по роботі з військовополоненими. 11 січня 1945 р. Л. Берія підписав наказ № 0014 «Про покращен- ня керівництва роботою таборів для військовополонених та інтернованих». «[...]. З метою покращення керівництва роботою таборів [...], — читаємо в наказі наркома, — [...] Організувати у складі НКВС Української та Білоруської РСР Управління у справах військово- полонених та інтернованих [...] Призначити: начальником УПВІ НКВС УРСР — полковника тов[ариша] Шумського І.Б. […]»35. На які аргументи зважало керівництво НКВС СРСР, прий- маючи це кадрове рішення? На нашу думку, до уваги було взя- то кілька чинників: багатолітній досвід керівної оперативної, господарської та адміністративної служби в системі органів державної безпеки, ГУТАБ та УПВІ, а також знання місцевої спе- цифіки роботи в Українській РСР. Ігор Борисович очолив українську республіканську ланку відомства по роботі з військовополоненими у напружений і відповідальний момент. Наближалася до завершення війна в Європі, кількість військовополонених багатократно зросла, від- повідним чином зросла й чисельність режимних установ для їх утримання, а головне — значно розширилася сфера застосуван- ня робочих рук бранців війни. В умовах повоєнної розрухи та дефіциту найнеобхіднішого загострилися питання утримання військовополонених у таборах, їх харчового та речового забез- печення, лікування. Все більшої уваги потребувала ідеологічна, антифашистська та оперативна робота серед цього специфіч- ного контингенту, пошук та покарання військових злочинців і учасників звірств на окупованих територіях. Організація і конт- роль діяльності цих ланок механізму УПВІ НКВС вимагали не- абияких зусиль. Ось тут і став у пригоді полковнику І. Б. Шумсь- кому набутий у попередні десятиліття специфічний багаж знань, навичок і досвіду роботи в органах державної безпеки. За рішенням радянського керівництва, в грудні 1945 р. органи НКВС, НКДБ і ГУКР «СМЕРШ» готували в столиці Україн- 35 ГДА МВС України, ф. 45, оп. 1, спр. 135, прим. 4, арк. 1. 258 Олександр Потильчак Справа Івана Дзюби 259 of his personal file and other materials from the State Archive of the Ministry of Internal Affairs. Key words: Igor Shumsky, the People’s Commissariat of Internal Affairs of the Ukrainian SSR, the Office for POWs and internees. Юрій Шаповал * Справа Івана Дзюби У статті автор, використовуючи документи Галузевого державного архіву СБ України, досліджує постать видатного літературо- знавця, громадського діяча Івана Дзюби у контексті боротьби співробітників органів держбезпеки УРСР з «українським бур- жуазним націоналізмом». Ключові слова: Іван Дзюба, український націоналізм, політичні репресії, КДБ УРСР. Написати більш-менш повну історію взаємин Івана Дзюби з «конторою глибокого буріння» (так іронічно розшифровува- ли абревіатуру «КҐБ» у радянський час) дотепер нелегко. Нап- риклад, справа-формуляр на І. Дзюбу (найцінніше джерело для розуміння того, як організовували стеження за ним, як фабри- кували обвинувачення проти нього), схоже, знищена. Тим не менш, збереглося 18 томів справи з позначкою «ФП», себто «Фонд припинених». Нею, а також спогадами очевидців, деяки- ми іншими документальними джерелами, розповідями самого Дзюби й користувався автор при написанні цього матеріалу. Іван Дзюба був на прикметі у КҐБ давно, маючи в оператив- них документах псевдонім «Літератор». Власне, літератором він і був. Молодий, але вже на той час популярний літературний критик-нонконформіст не міг не потрапити «на облік», оскіль- ки сповідував занадто вже незалежні погляди, вибивався своєю поведінкою зі стандартів, за якими будували життя та кар’єру * Шаповал Ю.І. — доктор історичних наук, професор, завідуючий відділом Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. його звання, номенклатурного становища та досвіду, було пе- реведено на посаду виконувача обов’язків першого заступника начальника провідного підрозділу МВС УРСР — Управління виправно-трудових таборів і колоній39. Це призначення стало останнім у службовій кар’єрі полковника І. Б. Шумського. У червні 1956 р. в п’ятдесятивосьмирічному віці його звільни- ли з посади та відправили на пенсію40. Останні вісімнадцять років свого життя пенсіонер МВС Ігор Борисович Шумський провів тихо та непомітно в Києві, де й помер у липні 1974 р. Влада, якій він служив все своє свідоме життя, оцінила його, нагородивши Орденом Леніна, двома Ор- денами Червоного Прапора, Орденом Вітчизняної війни Дру- гого ступеня, Орденом Червоної Зірки та сімома медалями41. Потыльчак А. Игорь Борисович Шумский (1898–1974): ступенями служебной карьеры руководителя УПВИ НКВД Украинской ССР На основе неизвестных исследователям документов из личного дела И. Б. Шумского, других материалов из фондов Отраслевого госу- дарственного архива МВД Украины предпринята попытка истори- ко-биографической реконструкции жизненного пути и служебной карьеры человека, который в 1945-1950 гг. возглавлял Управле- ние по делам военнопленных и интернированных НКВД (МВД) Ук- раинской ССР. Ключевые слова: Игорь Борисович Шумский, Народный комиссариат внутренних дел Украинской ССР, Управление по делам военноп- ленных и интернированных. Potylchak О. Igor Shumsky (1898–1974): the steps of service career of the head of UPVI NKVD of the Ukrainian SSR The attempt of historical and biographical reconstruction of the life and service career of Igor Shumsky who was the leader of the Office for POWs and internees of the NKVD (MVD) of the Ukrainian SSR in the years 1945-1950 has been made on the basis of unknown documents 39 ГДА МВС України, ф. 40, спр. 2247, арк. 8. 40 Архив Александра Яковлева [Электронный ресурс]... 41 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941. – С. 454.

Ігор Борисович Шумський (1898–1974): сходинками службової кар’єри керівника УПВІ НКВС Української РСР

Репозитарії

Схожі ресурси