Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)

Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)

Автор на основі маловідомих архівних документів досліджував процес створення та функціонування архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2011
Автор: Подкур, Р.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
Теми:
З історії спецслужб
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42217
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.) / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 1 (36). — С. 34-62. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-42217
record_format dspace
spelling irk-123456789-422172013-03-14T03:09:57Z Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.) Подкур, Р. З історії спецслужб Автор на основі маловідомих архівних документів досліджував процес створення та функціонування архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.) Автор на основе малоизвестных документов исследовал процесс создания и функционирования архивных подразделений советских органов государственной безопасности (1920 – начало 1940-х гг.). Based on little-known documents the author investigated the founding and functioning of archival departments of Soviet state security bodies (1920 – the beginnings of 1940th). 2011 Article Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.) / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 1 (36). — С. 34-62. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. XXXX-0112 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42217 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic З історії спецслужб
З історії спецслужб
spellingShingle З історії спецслужб
З історії спецслужб
Подкур, Р.
Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
description Автор на основі маловідомих архівних документів досліджував процес створення та функціонування архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)
format Article
author Подкур, Р.
author_facet Подкур, Р.
author_sort Подкур, Р.
title Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)
title_short Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)
title_full Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)
title_fullStr Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)
title_full_unstemmed Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)
title_sort створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.)
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2011
topic_facet З історії спецслужб
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42217
citation_txt Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.) / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 1 (36). — С. 34-62. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.
series З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ
work_keys_str_mv AT podkurr stvorennâarhívnihpídrozdílívradânsʹkihorganívderžavnoíbezpeki1920počatok1940hrr
first_indexed 2025-07-04T00:42:48Z
last_indexed 2025-07-04T00:42:48Z
_version_ 1836674993362042880
fulltext 34 Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      35 документів «Архив ВЧК» В. Виноградов, Н. Перемишлєнікова розпочали цілісне дослідження формування архіву ВНК1. Вивчення процесу організації та функціонування архівних підрозділів  радянських  органів  державної  безпеки  надасть можливість розкрити систему документування, формування та збереження документальної бази ВНК–ОДПУ–НКВС–КДБ. Формування  діловодства  і,  як  наслідок,  створення  архіву радянських спецслужб почалося у перші місяці роботи Всеро- сійської надзвичайної комісії. На організаційному засіданні ко- легії ВНК 18 березня 1918 р., після переїзду урядових установ до Москви, були, нарешті, уточнені функції основних підрозді- лів ВНК. Окрім оперативних відділів, був створений загальний відділ, а у його структурі — канцелярія з обслуговування Пре- зидії ВНК (3–5 членів колегії для вирішення поточних питань) і його відділів. Вже 31 березня 1918 р. Президією ВНК була зат- верджена перша Інструкція з діловодства2. Оперативна й адміністративно-господарська діяльність по- чала фіксуватися у протоколах, довідках, записках, листуванні, які відкладалися в канцелярії і слідчих справах відділів надзви- чайних комісій. Довідкове бюро загального відділу надавало у разі  службової  необхідності  відомості  про  заарештованих  і справи, проваджувані ВНК. Положенням про конструкцію губернських і повітових від- ділів надзвичайних комісій, прийнятим на І Всеросійській кон- ференції НК 13 червня 1918 р.  і доповненим у серпні 1918 р. іногороднім відділом ВНК, передбачалося створення канцеля- рій при губернській і повітовій НК. Крім того, кожен із відділів ВНК  мав  свою  канцелярію,  очолювану  завідувачем  справ відділу, він же завідувач архіву відділу. Завідувачем канцелярії та архіву ВНК був призначений М. Мещеряков3. 1 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК // Архив ВЧК: Сб. док. / Отв. ред.: В. Виноградов, А. Литвин, В. Христофоров; сост.: В. Ви- ноградов, Н. Перемышленникова. – М.: Кучково поле, 2007. – С. 5–50. 2 Там же. – С. 5. 3 Див.: Архив ВЧК: Сб. док. / Отв. ред.: В. Виноградов и др.; сост.: В. Ви- ноградов, Н. Перемышленникова. – М.: Кучково поле, 2007. – С. 694. Роман Подкур * Створення архівних підрозділів радянських органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.) Автор на основі маловідомих архівних документів досліджував про- цес створення та функціонування архівних підрозділів радянсь- ких органів державної безпеки (1920 – початок 1940-х рр.) Ключові слова: архів, діловодство, органи державної безпеки, об- ліково-статистичний відділ, система обліку. Наукове дослідження діяльності радянських спецслужб ус- кладнювалося майже цілковитою закритістю архівів та існу- ванням попередньої цензури. Основним регулятором доступу до архівних документів були ідеологічні й політичні мотиви, закріплені відомчими інструкціями. У СРСР завжди зберігався диктат  відомства щодо  визначення  доступу  і  використання створених у процесі роботи документів. Наукова громадськість і  архівісти  не  впливали  на  визначення  науково-історичної цінності документів. Відомство знищувало величезні докумен- тальні пласти радянської історії, приховуючи, в першу чергу, негативні сторони дійсності. Зі створенням незалежної України одним з перших політич- них кроків керівництва держави стало розсекречення архівів стосовно репресованих за радянської  доби громадян.  Однак, невдовзі загальний процес розсекречення захопив інші кате- горії  документів  колишніх  радянських  спецслужб  (накази, інформаційні доповідні записки, спецповідомлення тощо). На основі архівних матеріалів радянських органів державної без- пеки були опубліковані збірники документів, монографії, нау- кові статті. Але дослідники лише побіжно згадували про існу- вання  архівних  підрозділів  ВНК–ОДПУ–НКВС.  Поза  межами наукового пізнання залишився процес формування чекістсь- ких архівних підрозділів. Лише автори-упорядники збірника * Подкур Р.Ю. — кандидат історичних наук, старший науковий співробіт- ник Інституту історії України НАН України. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      3736 Роман Подкур Спочатку були заведені журнали реєстрації слідчих справ і оперативних документів  в оперативних відділах  ВНК.  Проте незабаром  реєстрація  слідсправ  і  оперативних  матеріалів здійснювалася вже централізовано по всій ВНК у реєстрацій- но-довідковому відділі. Тут же ставили на облік заарештова- них і видавали довідки у справах. На ІІ конференції надзвичайних комісій у листопаді 1918 р. була  затверджена  інструкція  «Про нове трактування  канце- лярської справи». Місцевим надзвичайним комісіям рекомен- дували  журнальний облік реєстрації  документів. Канцелярії відділів ВНК мали завести діловодні журнали реєстрації доку- ментів, розсильні книги для кур’єрів, книги-описи по справам. Для реєстрації документів передбачалася також карткова сис- тема, для повітових НК — алфавітні книги. Застережень щодо термінів здачі справ у архів не було. В ар- хів здавалися «папери», які формувалися у справи. Інструкція приписувала: «Краще не шкодувати зайвої обкладинки  і з кожного пи- тання починати окрему справу». Для швидкого пошуку за роками рекомендувалося на ко- жен рік замовляти обкладинки різних кольорів: «Тоді лише за зовнішнім виглядом можна відрізнити спра- ви одного року від іншого, і така справа при розкладанні в архіві не повинна опинитися не на своєму місці». Формувати одиницю зберігання пропонувалося «в порядку історії справи», тобто з дотриманням хронології і предметно- тематичної послідовності. Фотоматеріали дозволялося збері- гати в альбомах7. Одночасно з картковою системою реєстрації справ (документів) такий архів набував функціональності. Для  оптимізації  документообігу 3  січня  1919 р.  Президія ВНК  з’єднала  канцелярії  відділів  ВНК.  Таким  чином,  архіви відділів також були об’єднані. вав підпільні друкарні, видавав газету «Комуніст». Заарештований по- ліцією 3 травня 1922 р. і за вироком військово-польового суду розстрі- ляний в ніч на 4 травня. 7 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 7. У губернській і повітовій НК передбачалася загальна кан- целярія із спеціальними столами (контрреволюційний, спеку- лятивний, іногородній, залізничний) і загальний архів. Завіду- вач справ відділу ВНК приймав справи, належні до здачі в архів відділу, здавав справи в архів загальної комісії ВНК4. Спочатку архів ВНК зберігався у відділі сховищ господарсь- кого відділу ВНК разом із конфіскатом. Проте 9 липня 1918 р. колегія ухвалила рішення про відокремлення архіву ВНК від сховища конфіскату. В. Виноградов вважає, що цей день став датою утворення архіву ВНК як комплексу архівних матеріалів центрального апарату. З 15 листопада 1918 р. архів стає само- стійним структурним підрозділом ВНК5. Через відсутність номенклатури справ із загальною реєст- рацією оперативно-слідчих матеріалів і листування 1 вересня 1918 р. був створений реєстраційно-довідковий відділ на чолі з В. Кінгісеппом6. 4 ЧК–ГПУ–НКВД  в  Україні:  особи,  факти,  документи  //  Ю. Шаповал, В. Пристайко,  В. Золотарьов.  –  К.:  Абрис,  1997.  –  С. 189–199;  История формирования архива. – С. 6. 5 Виноградов В.К. История формирования архива. – С. 6. 6 Кінгісепп Віктор Едуардович (1888–1922) — естонець, у революційному русі з 1905 р., член РСДРП(б) з 1906 р. Закінчив Петроградський Імпе- раторський університет у 1917 р. В 1907–1914 рр. вів партійну роботу в Петербурзі,  Таллінні; брав  участь у  виданні  більшовицької  газети «Кийр» («Промінь») у 1913–1914 рр., підтримував зв’язок із Російським бюро ЦК  РСДРП,  з  більшовицькою  фракцією  4-ї  Державної  думи  і  з «Правдою». Після Лютневої революції 1917 р. повернувся до Петрог- рада; з початку червня — в Таллінні, один із керівників більшовиць- кої організації Естонії. З 22 жовтня (4 листопада) 1917 р. — заступник голови ВРК Естляндського краю, організовував Червону Гвардію. З 26 жовтня (8 листопада)  1917 р. — член Виконкому Рад Естляндського краю.  З березня 1918 р. працював у  Москві, у  Верховному ревтрибу- налі РРФСР і у ВНК. Слідчий у справі про шпигунську організацію Лок- карта. Член Окремої слідчої комісії у справі про заколот лівих есерів. Брав участь у розслідуванні справи есерки Ф. Каплан, яка вчинила за- мах на В. Леніна. У березні 1918 р. на IV Всеросійському з’їзді Рад був обраний членом  ВЦВК.  З  листопада 1918 р. перебував на  підпільній роботі в Естонії, керував Комуністичною партією. На І (1920) і ІІ (1921) з’їздах КП Естонії обирався членом ЦК і членом політбюро ЦК, створю- Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      3938 Роман Подкур проходили також кримінальні справи, які вже були здані в ар- хів. Для формування найбільш повних даних на особу кримі- нальна  справа  проходила  через  бюро  реєстрації  двічі:  пер- ший — коли справа передавалася слідчому, другий — після  її завершення при здачі до архіву (при необхідності додаються нові картки чи заносяться додаткові дані на вже зроблені карт- ки). Картки також складалися на всі списки, які потрапляли до НК,  зокрема,  переліки  жандармів,  провокаторів,  службовців різних адміністрацій періоду революції, неблагонадійних осіб тощо. На кожну картку, по можливості, наклеювалася фотогра- фія. Копії всіх карток обов’язково надсилалися до Централь- ного реєстраційного бюро при секретному відділі ВНК9. В губернській надзвичайній комісії закриті справи опера- тивних підрозділів, згідно з Інструкцією про організацію робо- ти місцевих органів ВНК, прийнятою 3 лютого 1920 р. на IV кон- ференції надзвичайних комісій, передавалися на зберігання в архів реєстраційно-статистичної частини губернської НК. Ар- хівом  завідував співробітник,  підпорядкований  завідувачеві реєстраційного відділу губернської НК10. Під час чергової адміністративної реорганізації ВНК 14 ве- ресня 1920 р. було створене управління справами ВНК. До його складу  на  правах  відділу  увійшов  обліково-реєстраційний відділ з архівом. 1 грудня 1920 р. до складу управління справа- ми  ВНК  також  були  включені  колись  самостійні  управління справами особливого і транспортного відділів11. Таким чином, ВНК запровадила єдиний документообіг підрозділів. На  1 січня 1921 р.  до  складу  реєстраційно-статистичного відділення ВНК належали: бюро реєстрації (начальник Наза- ров), бюро розшуку (начальник Єжова), бюро статистики (на- чальник О. Сміттен), архів (Б. Хржонщ) і довідкове бюро12. 9 Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ, 1917–1991: Справочник / Под ред. А. Н. Яковлева; Авт.-сост.: А. И. Кокурин, Н. В. Пет- ров. – М.: МФД, 2003. – С. 337–338. 10 Там само. – С. 355. 11 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 8. 12 Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ... – С. 189. Самостійним  залишався  тільки  архів  особливих  відділів ВНК.  У  центральному  апараті  особливого  відділу  ВНК  було створене  реєстраційне  відділення,  де  передбачалися  «столи архіваріусів і діловодів». Вони збирали, реєстрували і система- тизували документи, формували «поточний архів» з матеріалів особливих  відділів  військових  підрозділів.  Реєстраційне відділення очолив Я. П. Роцен. З 25 липня 1919 р. він став начальником реєстраційно-ста- тистичного відділу ВНК, до складу якого 19 липня 1919 р. на правах відділення увійшов архів ВНК8. У губернських надзви- чайних комісіях також була створена реєстраційно-статистич- на частина, до якої входив архів. Президія ВНК 31 липня 1919 р. прийняла постанову «Про зосередження архівних справ в одному місці». В архів почали надходити документальні матеріали із загальної канцелярії. Оперативно-слідчі справи відділів ВНК, окрім особливого відді- лу, концентрувалися в секретно-оперативному відділі, у штаті якого був передбачений стіл реєстрації і статистики. У Поло- женні  про  організаційну  структуру  СПО  губернських  НК  за підписом заступника голови ВНК Я. Петерса та завідувача СО ВНК М. Лаціса детально розписаний механізм реєстрації справ. Зокрема, з кожної справи на окрему реєстраційну картку ви- писувалися дані не лише кожного фігуранта справи, а й осіб, які згадувалися у справі. Причому, якщо особа згадувалася в інших справах, то складалася окрема картка. Окрім особових даних  обов’язково  вказувалися  характер  обвинувачення  та ступінь причетності до справи. Потім картки реєструвалися по порядку  у  журналі  за  графами:  порядковий  номер  картки, прізвище, номер справи. За таким журналом можна було вста- новити кількість карток. Паралельно у іншому журналі реєст- рації справ навпроти кожної справи проставлялися номера кар- ток. Картки розставлялися в окремому ящику чітко за алфаві- том. Це дозволяло виявити осіб, які проходили за декількома справами і водночас, динаміку обставин «спілкування» особи з співробітниками органів держбезпеки. Подібну реєстрацію 8 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 8. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      4140 Роман Подкур оперативним  співробітникам  простежити  динаміку  тієї  чи іншої «оперативної лінії», опиратися на вже набутий досвід роз- робки «об’єкту». Згодом Положення про архів відділу централь- ної реєстрації (ВЦР) СОУ ДПУ від 13 квітня 1923 р. підтверди- ло, що він є центральним сховищем матеріалів центрального апарату і місцевих органів державної безпеки. Також на співро- бітників  ВЦР  покладалося  формування  статистичних  звітів різних форм. ВЦР також проводив формування та наповнення картотек, які згодом входили до загальної архівно-інформаційної систе- ми. Об’єктом реєстрації ДПУ станом на 1922 р. були:  особи, які належали до контрреволюційних організацій та підозрювані у причетності до них;  члени антирадянських партій;  шпигуни та підозрювані у шпигунстві;  особи, які проводили антирадянську діяльність за кордоном;  офіцери та цивільні чини білогвардійських урядів, які боро- лися проти радянської влади;  особи, яких підозрювали в «антирадянському та політично- му бандитизмі»;  особи, причетні до злочинів, що торкалися економічних інте- ресів держави. Реєстрація проводилася із наступних джерел — слідчих та агентурних справ, інформаційних та друкованих матеріалів (за виключенням  тих, на  думку  начальників  відділів  не можуть вноситися у загальну реєстратуру), різноманітних реєстрацій- них списків судових та адміністративних органів15. Структура апарату територіальних органів державної без- пеки повторювала структуру центрального апарату. В наказі ДПУ від 20 лютого 1923 р. № 62 були оголошені штати місцевих органів ДПУ. Архівна робота була покладена на реєстраційно- статистичне відділення (відділ) секретно-оперативної частини повноважного представництва губвідділу ДПУ. Територіальні 15 Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ... – С. 429. У липні 1921 р. в Інструкції про структуру, внутрішній роз- порядок роботи органів ВНК і внутрішнє листування Централь- ний архів ВНК вперше згадується як підрозділ центрального апарату. Згідно з вимогами Інструкції, закриті справи треба було зда- вати в поточні архіви відділів. Коли ж потреба у їхньому прак- тичному використанні зникала, підшиті справи з внутрішнім описом  документів  здавалися  на  зберігання  в  Центральний архів13. 30 березня 1922 р.  Центральний архів увійшов до складу відділу центральної реєстрації (ВЦР), створеного на базі реєст- раційно-статистичного відділення оперативного відділу. ВЦР очолив колишній начальник відділення Я. Роцен, а з 6 червня 1922 р. головою став О. Шанін14. ВЦР входив до складу секретно-оперативного управління ДПУ. Основними завданнями ВЦР були формування єдиних об- ліково-реєстраційних систем як у Центрі, так і на місцях, облік та систематизація персональних даних про осіб-злочинців, а також підозрюваних і, таким чином, допомагати виявляти опе- ративним співробітникам минуле антирадянського елементу. Отже, ВЦР пов’язував роботу різних оперативних підрозділів. Окремим завданням був облік та створення списків розшу- куваних осіб. Співробітники ВЦР зобов’язувалися також «збері- гати архівні справи ДПУ і його органів у встановленому порядку (по картковій системі)», видавати довідки про осіб, які прохо- дять по архівним справам, розробляти надіслані від місцевих апаратів справи. Паралельно співробітники повинні були «гру- пувати закінчені слідчо-агентурні справи контрреволюційного та шпигунського характеру, які зберігалися в архіві, підбирати справи за ступенем розвитку і спрямування контрреволюцій- них та шпигунських організацій». Останнє, давало можливість 13 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 9. 14 Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ... – С. 25, 29. Біографію  О. Шаніна. див.:  Петров Н.В.,  Скоркин К.В.  Кто  руководил НКВД,  1934–1941:  Справочник  /  Об-во  «Мемориал», РГАСПИ,  ГАРФ; Под ред. Н. Г. Охотина и А. Б. Рогинского. – М.: Звенья, 1999. – С. 440. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      4342 Роман Подкур На території колишньої губернії формувалося декілька ок- ругів. Відповідно кожен округ мав свій окружний відділ ОДПУ– ДПУ. В такому разі було незрозуміло, як ділити архів губернсь- кого відділу ОДПУ–ДПУ. Місцеві апарати ОДПУ СРСР – ДПУ УСРР почали швидко зда- вати  свої архіви.  Переважно  це  були  неопрацьовані  справи, іноді насипом; не всі з них становили історичну цінність і мог- ли знадобитися для узагальнення досвіду роботи радянських спецслужб. Практична робота з прийому й опрацювання мате- ріалу, що надходив із місць, була покладена на співробітників ВЦР ОДПУ СРСР. Начальник архіву ОДПУ СРСР Є. Солонович у грудні 1926 р. підготував доповідну записку  у колегію ОДПУ СРСР. На його думку, «архів має бути сховищем, яке накопичує досвід роботи ОДПУ,  а не складом розрізнених матеріалів». Він запропону- вав удосконалити діловодство уструктурі ОДПУ СРСР, створити типовий перелік для складання номенклатури справ секрет- ного  впровадження19.  У  цьому  разі  завідувачі  канцелярій  та архівів центрального і місцевого апаратів матимуть чітке уяв- лення  про  перелік  документів, призначених  для  зберігання, строки зберігання, параметри оформлення архівної справи. Одночасно згідно наказу ОДПУ СРСР № 247/117/С від 5 лис- топада 1925 р. існував так званий «секретний архів ОДПУ» цент- рального апарату ОДПУ СРСР. У преамбулі наказу вказувалися на тривалу боротьбу органів держбезпеки з інтервенцією, шпи- гунством, контрреволюційними повстаннями та змовами, ан- тирадянськими партіями. У процесі цієї боротьби був накопи- чений значний масив документів, які втратили «оперативно- агентурне значення», але можуть бути використані як джере- ло для історичних, політичних оглядів діяльності ОДПУ СРСР. Тому при колегії ОДПУ СРСР створювалася «Частина секрет- ного зберігання архівних фондів ОДПУ», яка очолювалася сек- ретарем колегії ОДПУ СРСР. Керівникам територіальних апа- ратів, повноважних представництв ОДПУ  СРСР доручалося у тримісячний  термін  підготувати  та  передати  матеріали  до 19 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 14. органи були розподілені на чотири категорії за штатним роз- писом. Так, губернський відділ ДПУ 1-ї категорії мав штат 77 ос., 2-ї — 59 ос., 3-ї — 48 ос., 4-ї — 26 ос. У губвідділах 3-ї та 4-ї ка- тегорій штатного розпису за реєстраційно-статистичний на- прям у СОЧ відповідав уповноважений16. Керівництво  ДПУ–ОДПУ  СРСР  запровадило  принцип кон- центрації  найважливіших  архівних  справ  у  Центральному архіві. Тільки нестача приміщень і висока вартість пересилки часто зупиняли цей процес. Матеріали архіву умовно поділялися на дві групи: «важливі» й «несуттєві». У групах справи отримували валову нумерацію. На кожну справу виписувалася відповідна картка, яка переда- валася до центральної картотеки архіву ВЦР СОУ ДПУ. У групі «важливих» виділялися «тематичні» справи, які, незалежно від кількості томів, мали один архівний номер. З перших місяців 1925 р. почалася масова передача архів- них матеріалів у Центральний архів ОДПУ СРСР. Вже в лютому наказом колегії ОДПУ СРСР № 46 військовий архів ОДПУ СРСР (документи про діяльність військ ВНК–ДПУ–ОДПУ) був пере- даний до Центрального архіву ВЦР17. У  листопаді 1925 р.  відбулася  чергова  спроба скупчити в центрі  найцікавіші архівні документи  з територіальних апа- ратів. Наказом ОДПУ СРСР від 5 листопада 1925 р. при колегії ОДПУ СРСР була створена частина таємного зберігання архів- них фондів для «об’єднання і зосередження в ОДПУ документів і матеріалів таємного, історичного і особливо важливого харак- теру, що втратили оперативне значення для поточної роботи». Повноважним представництвам і  губернським  відділам  ДПУ надали три місяці для відбору й відправки документів18. Тим паче, що в умовах розпочатої адміністративно-територіальної реформи (переходу від триступінчатої форми «губернія–повіт– район»  до  двоступінчатої  «округ–район»)  існувала  серйозна небезпека елементарної втрати документів. 16 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД... – С. 26. 17 Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ... – С. 38. 18 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 9. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      4544 Роман Подкур При  реорганізації  10  липня  1934 р. ОДПУ  СРСР  обліково- статистичний відділ увійшов до складу Головного управління державної безпеки НКВС СРСР на правах самостійного відділу. Станом на лютий 1934 р. в Центральному архіві на зберіган- ні було понад 825 тис. справ, половину з них становили архівно- кримінальні справи. Інші фонди включали оперативні матеріа- ли, особові  справи  співробітників,  діловодство військ ВНК– ОДПУ СРСР і облікові справи колишніх білих офіцерів. Номенк- латурні справи підрозділів ВНК–ОДПУ СРСР з матеріалами тає- много діловодства називалися «канцелярією» і налічували по- над 20 тис. томів. Невраховані, не розібрані справи складали майже 100 тис. одиниць зберігання. Більшість справ, особли- во за 1918–1919 рр., були «пошарпані», «погано прошиті», «у подертих  обкладинках»,  «важко  читалися».  Начальник  ОСВ ОДПУ СРСР Я. Генкін23 у записці Г. Ягоді писав, що справи «пот- ребують термінового ремонту, зняття копій і фотографування цінних документів». Він також скаржився на відсутність квалі- фікованих працівників, які могли б виявити і тематично описа- ти справи24. Г. Ягода 18 березня 1934 р. наказав упродовж року навести в архіві зразковий порядок і доручив секретареві коле- гії ОДПУ СРСР П. Буланову разом із Я. Генкіним розробити план матеріально-технічного забезпечення архіву. Під час зустрічі з Я. Генкіним 1 червня 1934 р. Г. Ягода «дав вказівку про ство- рення єдиного архіву всіх матеріалів ВНК–ОДПУ, поставив зав- дання створити книгосховище з комплексом матеріалів щодо нелегальних організацій і партій». Роботи мали бути виконані упродовж п’яти років25. Вже 5 червня 1934 р. був підписаний наказ ОДПУ № 1220 про порядок оформлення слідчих справ. Були замовлені типові об- кладинки для переплетення справ. Тільки для територіальних органів ОДПУ було замовлено близько 300 тис. обкладинок. Архівні матеріали повинні були систематизовані «за лінія- ми» роботи ОДПУ СРСР (меншовики, троцькісти, праві тощо). 23 Див.:Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД... – С. 144. 24 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 15–16. 25 Там само. – С. 117. «Частини секретного зберігання архівних фондів ОДПУ». До- кументи повинні були сформовані у справи за хронологічним принципом і підшиті надійні обкладинки. Листи справи — про- нумеровані, у кожній справі — завірений внутрішній опис. На обкладинці справи  зазначалося  найменування органу ОДПУ, назва відділення або частини, номер справи, назва справи, дата, кількість сторінок. Опис підготовлених для передачі справ фор- мувався у двох екземплярах, один з яких залишався у «Частині секретного зберігання архівних фондів ОДПУ», другий — з роз- пискою про передачу справ повертався у територіальний апа- рат. Першим керівником «Частини секретного зберігання ар- хівних фондів ОДПУ» був О. Шанін20. Наказом адміністративно- організаційного  управління  ОДПУ  СРСР  від  1  грудня 1929 р. № 282 «частину таємного зберігання архівних фондів ОДПУ» очолив М. Александров21. Через реорганізацію відділів — КРВ, ОВ, ПК, ІНФО та опер- відділу секретно-оперативного управління — в структурі СОУ ОДПУ СРСР станом на серпень 1931 р. залишилися тільки сек- ретно-політичний  відділ  і відділ  центральної реєстрації  (з  1 вересня 1931 р. його очолив Я. Письменний). Тому 4 грудня 1931 р. колегія ОДПУ СРСР ухвалила рішення про реорганізацію ВЦР. Вже 10 лютого 1932 р. був оголошений наказ № 117/з про створення обліково-статистичного відділу (ОСВ) ОДПУ у складі 1-го відділення (облікове), 2-го відділення (судове), 3-го відділення (оперативно-довідкове), 4-го відділен- ня (статистичне), 5-го відділення (архів). Після ліквідації СОУ ОДПУ СРСР з 16 квітня 1932 р. ОСВ був безпосередньо підпорядкований голові і колегії ОДПУ СРСР22. За наказом ОДПУ СРСР від 9 вересня 1933 р. на ОСВ, окрім облі- ку різних категорій політично неблагонадійних громадян, пок- ладався облік усіх виключених із ВКП(б) внаслідок партійних чисток. 20 Лубянка:  Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ...  – С.  476– 477. 21 Там само. – С. 43. 22 Там само. – С. 54. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      4746 Роман Подкур рігаються  виготовлені у  друкарні  копії  обвинувальних вис- новків. Кожна брошура має номер і гриф «Цілком таємно»28. Постійно формувалася картотека (за номерами) усіх слідчих справ, які зберігалися в архіві, та обліків на громадян, обвину- вачених у справах. Проміжним результатом копіткої роботи архівістів із роз- робки фондів архіву став зброшурований каталог архіву ВНК– ДПУ–ОДПУ–НКВС  СРСР. Він був виготовлений у декількох при- мірниках у 1936 р. «для службового користування». Приймаючи справи від територіальних апаратів державної безпеки, Центральний архів зіткнувся з проблемою безвідпові- дального зберігання документів в обліково-статистичних під- розділах  місцевих  обласних  відділів/управлінь  ОДПУ–НКВС. Обліково-статистичний відділ ГУДБ НКВС СРСР 7 січня 1936 р. розіслав місцевим апаратам циркуляр № 337545 про роботу з архівами.  Керівництво  ОСВ  ГУДБ  НКВС  СРСР  запевняло,  що робота  з  архівними  справами  —  «забута  ділянка  роботи»  в УНКВС,  документи  зберігаються «в непристосованих  примі- щеннях»  і  являють  собою  «просто  звалище  паперів  і  справ, особливо за старі роки», проте «вони є «найціннішим історич- ним матеріалом боротьби з контрреволюцією». У циркулярі були названі основні принципи зберігання ар- хівних справ: за архівними номерами, слідчі справи — додат- ково за датами засідання «трійок», і за географічною (терито- ріальною) ознакою. У циркуляр був включений запитальник, який давав уяв- лення  про стан  роботи з архівами у територіальних органах НКВС  СРСР: приміщення архіву; кількість справ; їх групування за фондами; принципи зберігання фондів (за архівними номе- рами, слідчими номерами, датою, територією); тематичні роз- робки у справах, довідкові матеріали за справами та фондами; наявність «важливих» політичних справ і їхня готовність до від- правки у Центральний архів; кількість вже переданих у Цент- ральний архів справ; процедура знищення справ і документів; 28 Галузевий державний архів СБУ: путівник / ГДА СБ України. – Х.: Пра- ва людини, 2009. – С. 105. Проведена робота стала основою для майбутніх фальсифіко- ваних справ у 1937–1938 рр. про діяльність «троцькістських», «меншовицьких», «правих» центрів. Не долучені до справ слідчі матеріали, довідки, обвинуваль- ні висновки, речові докази (література, листівки, плакати, фо- томатеріали) слід було формувати в окремі справи. Для тема- тичної розробки справ залучалися два-три висококваліфікова- них оперативних співробітники рівня начальника відділення центрального апарату. Вони повинні були здійснити тематич- ний  опис  матеріалів  «політично  важливих  справ»  (їх  було близько  тисячі)  відповідно  до  затвердженого  начальником ОСВ ОДПУ СРСР особливого переліку. Інформація записувалася на тематичну картку: архівний номер, справа, тема, підтема, назва організації, групи, партії, банди тощо, найменування ор- гану і відділу, коли і ким винесена ухвала у справі, прізвище з ініціалами одного–двох головних фігурантів справи, кількість осіб, які проходять у справі, наявність при справі документів26. Співробітниками архіву було створено декілька видів кар- тотечних каталогів (картотек). Картотека «Контрреволюцій- них організацій і великих справ» була систематизована за наз- вами організацій («на кожну справу заповнюється стільки кар- ток, скільки слів у назві справи») і персоналіями (картки роз- кладалися в алфавітному порядку). Картотека «Тематичного обліку справ» велася за розділа- ми: склад злочину, рік ліквідації організації, орган НКВС, який вів справу. Також були створені картотеки «Тематичного обліку доку- ментів» (йшлося про документи, долучені до справ), «Обліку багатотиражних примірників обвинувальних висновків у слід- чих справах»27. Тиражовані на ротаторі або друкарським спо- собом процесуальні документи розсилалися територіальним органам  державної  безпеки  для  орієнтування  оперативних співробітників. У Галузевому державному архіві Служби без- пеки України у фонді № 13 «Колекція друкованих видань» збе- 26 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 17. 27 Там само. – С. 31. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      4948 Роман Подкур вах, що перебували на зберіганні, здійснював контроль за сис- тематизацією і зберіганням матеріалів у місцевих органах ГУДБ НКВС СРСР. Окремим пунктом Положення була визначена класифікація і комплектування архівних матеріалів у 12 фондах Централь- ного архіву: № 1 — слідчі справи; № 2 і 3 — оперативні справи різного призначення; № 4  — облікові справи  і копії обвину- вальних висновків у слідчих справах щодо колишніх білих офі- церів і перебіжчиків; № 5 і 6 — особові справи колишніх співро- бітників (у тому числі й таємних) ВНК–ОДПУ–ГУДБ НКВС СРСР; № 7 — накази, циркуляри, інструкції ВНК–ОДПУ–НКВС СРСР; № 8 — багатотиражні та друковані видання ВНК–ОДПУ–ГУДБ НКВС СРСР (збірки слідчих матеріалів, обвинувальні висновки, оперативні зведення, довідники); № 9 — антирадянські дру- ковані видання й рукописи (книги, газети, журнали, листівки, статті, програмні документи); № 10 — оперативне (секретне) діловодство управлінь і відділів ВНК–ОДПУ–ГУДБ НКВС СРСР (накази,  оригінали  протоколів  колегії  і  президії  ВНК–ОДПУ СРСР, протоколи нарад, плани, доповіді з місць, листування, ак- ти обстеження роботи місцевих апаратів); № 11 — справи кан- целярії ГУДБ НКВС СРСР, що не містять оперативних докумен- тів; № 12 — матеріали інших управлінь і відділів НКВС СРСР31. Також передбачалася наявність особливого фонду (чи архі- ву) для зберігання основних оперативних і слідчих справ ГУДБ НКВС СРСР, що «мають історичне або винятково важливе опе- ративне значення». Ці матеріали піддавалися спеціальній опе- ративно-тематичній  обробці,  систематизувалися  за  видами контрреволюційних  злочинів,  роками,  територіальною  та іншими ознаками32. При черговій реорганізації наказом НКВС СРСР від 28 листо- пада 1936 р. № 000383 був створений обліково-реєстраційний відділ. Його очолив майор державної безпеки В. Цесарський33. 31 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 35–36. 32 Там само. – С. 36. 33 Див.: Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД... – С. 47, 432. наявність описів на знищення справи; інформація про співро- бітників, що ведуть архівну роботу29. Отримані відповіді враховувалися при подальших реоргані- заціях архівних підрозділів. Наказом НКВС СРСР від 3 травня 1936 р. № 00174  був  сформований  обліково-архівний  відділ (ОАВ). Начальником відділу залишився Я. Генкін. У його струк- турі збереглося 5-те відділення, завданням якого була, як і рані- ше, тематична розробка справ. У територіальних органах НКВС СРСР були створені обліково-архівні відділення УДБ УНКВС30. У «Положенні про порядок зберігання архівних матеріалів ГУДБ НКВС СРСР», підготовленому ОАВ ГУДБ НКВС СРСР і зат- вердженому 27 липня 1936 р., чітко зазначалося, що всі архівні матеріали ГУДБ зберігаються в обліково-архівному відділі. ОАВ зобов’язаний був надавати практичну і методичну допомогу оперативним підрозділам при здачі закінчених виробництвом справ у Центральний архів, забезпечити систематизацію мате- ріалів і їхню тематичну розробку. Співробітники відділу спіль- но з оперативним складом підрозділів ГУДБ НКВС СРСР здійс- нювали «оперативно-методичну розробку архівних матеріалів і організацію спецкабінетів» для підготовки співробітників ор- ганів державної безпеки, вивчення досвіду оперативної робо- ти. У Положенні вказувалося: «За  матеріалами  найбільших  справ  при  ОАВ  ГУДБ  НКВС СРСР  організовуються  спеціальні  чекістські  кабінети,  в  яких мають  бути  унаочнені  методи  контрреволюційної  діяльності к[онтр]рев[олюційних] організацій  і  класифіковані  чекістські матеріали про припинення їхньої діяльності». Завданням ОАВ також було комплектування архіву з-поміж відібраних «найбільш історично і політично важливих справ, архівно-слідчих справ», а також облік і відбір «історичних доку- ментів» (особисті документи, програми, рукописи), виявлені під час обшуків у громадян — членів «антирадянських і контр- революційних організацій». Також ОАВ видавав довідки у спра- 29 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 34. 30 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД... – С. 47. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      5150 Роман Подкур про  ліквідацію  ГУДБ  НКВС  СРСР  і  створення  у  квітні–червні 1938 р. 1-го  управління (державна  безпека), 2-го  управління (особливі відділи) і 3-го управління (оперативне обслуговуван- ня транспорту і зв’язку) НКВС СРСР. Проте у НКВС СРСР зали- шалися елементи старої структури ГУДБ НКВС СРСР. Наказом НКВС СРСР від 9 червня 1938 р. № 00362 була ого- лошена  нова  структура  оперативно-чекістських  управлінь НКВС  СРСР.  У  складі  центрального  апарату  на  правах  само- стійного відділу був сформований відділ оперативного обліку, реєстрації і статистики на чолі зі старшим майором державної безпеки  І. Шапіро.  З  19  червня  1938 р.  відповідно  до  наказу № 00378 НКВС СРСР він став називатися 1-й спецвідділ37 . Його 15 відділень та секретаріат, окрім обліку, реєстрації і статисти- ки справ, розшуку злочинців, обліку заяв і конфіскату, прова- див роботу з формування, зберігання, тематичної розробки і використання архівних матеріалів про діяльність органів дер- жавної безпеки. У складі УНКВС областей відповідно були ство- рені 1-ші спецвідділи (відділення). У НКВС УРСР також відбувалися постійні реорганізації і кад- рові  перестанови.  Начальник 8-го  (обліково-статистичного) відділу Л. Мунвез 4 квітня 1938 р. наказом № 118 НКВС УРСР був  переведений  на  посаду  начальника  фельдзв’язку  НКВС УРСР. Тимчасово виконуючим обов’язки начальника 8-го від- ділу з 4 квітня 1938 р. став молодший лейтенант державної без- пеки Андрій Назаренко. В обліково-статистичний відділ його перевели з посади начальника відділення 3-го (контррозвіду- вального) відділу УДБ НКВС УРСР. Відповідно до наказу НКВС СРСР  від  19  червня  1938 р.  № 00378,  він  реорганізував  8-й відділ УДБ НКВС УРСР у 1-й спецвідділ НКВС УРСР38. Проте під час масових чисток органів державної безпеки був заарештований практично весь керівний склад оперативних підрозділів  НКВС  України.  Для  заміщення  вакантних  посад були направлені кадри з неоперативних підрозділів. Тому стар- 37 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД... – С. 50; Лубянка: Орга- ны ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ... – С. 67. 38 Україна в добу «Великого терору», 1936–1938 рр. – С. 115, 120. У  НКВС  УРСР  з  березня  1936 р.  обліково-архівний  відділ очолив І. Умов, який раніше обіймав посаду помічника началь- ника відділу кадрів НКВС УРСР. Керував він відділом недовго — 26 липня 1937 р. лейтенант державної безпеки Ілля Умов очо- лив Краматорський  міський відділ НКВС. Після  його від’їзду тимчасово виконуючим обов’язки начальника відділу був при- значений Лазар Мунвез. Офіційно на посаду він був призначе- ний тільки 1 листопада 1937 р. (наказ НКВС УРСР № 431)34. Наказом НКВС СРСР від 25 грудня 1936 р. № 00411 відділам ГУДБ НКВС СРСР з метою конспірації їх діяльності були при- своєні номери. Обліково-реєстраційний відділ був реорганізо- ваний у 8-й відділ з двома відділеннями: 6-м (систематизація, облік і зберігання архівних матеріалів) і 7-м (оперативно-тех- нічна  розробка  і  технічне  оформлення  справ  Центрального архіву, організація «особливого архіву» або фонду «спеціаль- них чекістських кабінетів» і «випуски спецзбірок про поточну роботу»)35 . Таким чином, у структурі архіву були розмежовані функції комплектування,  обробки,  зберігання  архівних  матеріалів  і науково-методичного використання архівних справ. У Центральному архіві справи систематизувалися за струк- турою. Кожному лінійному підрозділові відповідав свій номер фонду (управління контррозвідки — фонд № 16, секретаріат — фонд № 8, ЕКУ — фонд № 6). Всередині опису кожного фонду справи упорядковувалися за хронологією, в межах року — за відділами (управліннями)36. Чергова реорганізація НКВС СРСР була пов’язана з оцінкою перших наслідків масових операцій у період «великого теро- ру». Політбюро ЦК ВКП(б) 28 березня 1938 р. ухвалило рішення 34 Див.: Україна в добу «Великого терору», 1936–1938 рр. / Авт.-упоряд.: С. Богунов, В. Золотарьов, Т. Рафальська, О. Радзивіл, Ю. Шаповал. – К.: Либідь, 2009. – С. 115; Великий терор в Україні. «Куркульська опера- ція» 1937–1938 рр. / Упоряд.: С. Кокін, М. Юнге. – К.: ВД «Києво-Моги- лянська академія», 2010. – Кн. 1. – С. 576 35 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 36. 36 Там само. – С. 42. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      5352 Роман Подкур лися документами центральних і місцевих органів влади й уп- равління, громадських організацій. НКВС СРСР розглядав державні архіви як один з інформа- ційних сегментів для виявлення «антирадянських елементів», встановлення  фактів  біографії,  «контрреволюційної  діяль- ності» тощо. У січні 1939 р. з секретаріату НКВС СРСР у 1-й спецвідділ був переданий документальний архів періоду 1918–1938 рр., у тому числі й «особистий фонд» Ф. Дзержинського, сформо- ваний секретарем голови ОДПУ В. Герсоном43. При реорганізаціях штати обліково-реєстраційного, потім 1-го спецвідділу постійно збільшувалися. Якщо штат ОСВ ГУДБ НКВС СРСР на липень 1934 р. складався зі 107 осіб, то на 1 січня 1940 р. у штаті 1-го спецвідділу було 358 осіб на чолі з Л. Баш- таковим44.  Проте  збільшення  чисельності  особового  складу обліково-статистичного відділу не гарантувало виконання по- ставлених завдань. Плинність кадрів і перманентні чистки осо- бового складу апаратів органів державної безпеки були харак- терним явищем наприкінці 1930-х рр. Співробітники не всти- гали осягнути особливості обліку, комплектування, викорис- тання документів, інформаційних систем. Незабаром їх або пе- реводили в оперативні підрозділи, або заарештовували за зви- нуваченням у «шкідництві». Арешти здійснювалися за двома лініями — наявність «ком- прометуючої інформації» (членство в інших партіях, виступ на підтримку «троцькістів», звинувачення в «лівому» або «право- му» ухилі, непролетарське походження, національність тощо) або належність до одного з «чекістських» кланів («ягодівці», «єжовці», «беріївці»). Формальна причина зазначалася як «роз- валювання роботи». Прикладом може стати наказ наркома НКВС СРСР Л. Берії від 10 грудня 1938 р. про роботу 1-го спецвідділу НКВС СРСР. Він звинуватив колишнього начальника 8-го (обліково-стати- 43 Виноградов В.К. История формирования архива ВЧК. – С. 37. 44 Див.:  Лубянка:  Органы  ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ...  – С. 60, 71; Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД... – С. 101–102. ший  лейтенант  державної  безпеки  А. Назаренко  15  вересня 1938 р. (наказ № 602) був призначений виконуючим обов’язки начальника 7-го відділу 1-го управління НКВС УРСР. З вересня 1938-го по січень 1939 р. посада начальника 1-го спецвідділу залишалася вакантною. Виконував обов’язки начальника 1-го спецвідділу лейтенант державної безпеки Андрій Славін39. Як спробу  створення  єдиної  інформаційної системи  слід розглядати  постанову  Президії  Верховної  Ради  СРСР  від  16 квітня 1938 р., оголошену наказом НКВС СРСР  від 11 червня 1938 р. № 370, згідно з яким Центральне архівне управління було передане під керівництво НКВС СРСР. Головне архівне уп- равління (ГАУ) НКВС СРСР (штат центрального апарату 233 ос.) очолив І. Нікітінський40. На базі обласних архівних управлінь у місцевих органах держбезпеки були створені архівні відділи УНКВС, якому  підпорядковувалася  структура  державних ар- хівів відповідно до адміністративно-територіального поділу41. До  архівного  відділу  УНКВС  належали  відділення:  організа- ційно-методичне, науково-видавниче, адміністративно-фінан- сове, кадрів. Одним із головних завдань державних архівів була визначе- на розробка архівних фондів на предмет виявлення настанов- них даних на «антирадянські елементи». На підставі зібраних матеріалів укладався довідник для оперативних відділів УНКВС (в  першу  чергу  для 2-го відділу УДБ НКВС СРСР  (боротьба  з антирадянськими елементами)42. Робота ГАУ і системи державних архівів не перетиналася з роботою 1-го спецвідділу (відділень) НКВС СРСР і його терито- ріальних органів. Центральний архів НКВС СРСР був відомчим і комплектувався  матеріалами підрозділів НКВС СРСР. Цент- ральні й місцеві (обласні, міські, районні) архіви комплектува- 39 Україна в добу «Великого терору», 1936–1938 рр. – С. 120. 40 Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ... – С. 67, 71. 41 Лише в січні 1960 р. Головне архівне управління було передане з МВС СРСР у підпорядкування Раді Міністрів СРСР. 42 Державний архів Полтавської області, ф. Р-2115, оп. 2, спр. 16, арк. 34– 35. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      5554 Роман Подкур  статистика велася за застарілими статистичними формами, без достатньої політичної характеристики заарештованих і репресованих,  що  дезорієнтувало напрям оперативної ро- боти;  у центрально-загальнодовідкову картотеку не було внесено понад 60 тис. інформацій із додатковими даними про осіб, що перебували на обліку. Також до картотеки не були вклю- чені  109  тис.  карток  на  осіб,  засуджених  спецтрійками  на периферії, були відсутні картки на засуджених Військовою колегією;  не провадилася робота з оперативного розшуку злочинців, не контролювалася робота органів НКВС і міліції на периферії;  не розглядалися і не бралися на облік заяви і скарги у спра- вах засуджених, значна їх частина взагалі загубилася. Розг- ляд скарг затягувався, частина взагалі залишалася без розг- ляду і передавалася в архів, не перевірялися результати роз- гляду заяв, відправлених 1-м спецвідділом у різні органи з відповідними пропозиціями і розпорядженнями;  в хаотичному стані перебував архів, сотні тисяч справ вия- вилися незареєстрованими, матеріали зберігалися недбало, без підшиття. Не перевірялося повернення справ, переданих з архіву в різні відділи і управління НКВС;  не здійснювалася оперативно-тематична розробка «найбіль- ших» політичних справ, внаслідок чого «залежувалися» цінні в оперативному відношенні матеріали;  не  було  організоване  зберігання  конфіскованих  книг,  що надходили у книгосховище: ніхто не розкладав їх на стелажі й вони безладно «валялися» на підлозі. Нарком НКВС СРСР Л. Берія робив висновок, що «правиль- но  організована  і  чітко  поставлена  робота  1-го  спецвідділу НКВС має величезне значення для роботи оперативних відді- лів НКВС»46. 46 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБ України), ф. 9, спр. 672, арк. 165–167; Україна в добу «Великого теро- ру», 1936–1938 рр. – С. 307–308. стичного) відділу старшого майора державної безпеки В. Це- сарського, начальника 1-го спецвідділу старшого майора дер- жавної безпеки І. Шапіро45 і їх заступника С. Зубкіна в органі- зації «умисного хаосу в роботі відділу», «засміченості відділу політично  чужими  сумнівними  елементами»,  «неочищенні кадрів від осіб, на яких давно були наявними прямі дані про їхні контрреволюційні, шпигунські зв’язки». У наказі зазначалися конкретні прорахунки в організації ро- боти відділу. Перелічені недоліки показують основні напрями роботи  1-го  спецвідділу  в  умовах  «великого  терору»  1937– 1938 рр.:  співробітники відділу не вносили змін до картотеки обліку агентури (було внесено тільки 70% карток, що не давало змо- ги встановити кількість діючої агентури);  не були внесені зміни до картотеки з обліку агентурних роз- робок  і справ-формулярів. Тому  значна частина  «контрре- волюційних і шпигунських елементів» не потрапила на облік 1-го спецвідділу й оперативних відділів;  не здійснювався облік заарештованих і контроль за строка- ми провадження слідства. Справи значної кількості вже за- суджених перебували в картотеці заарештованих, а реєстра- ція заарештованих відбувалася з чималим запізненням;  не були визначені терміни доповіді справ на Особливій нара- ді. Співробітники, відряджені територіальними апаратами для доповіді на Особливій нараді, місяцями жили в Москві за державний кошт. Так, співробітники територіальних апа- ратів — з Алтайського краю Костромін і з Новосибірського УНКВС Гаєвський — перебували в Москві близько року;  не був актуалізований облік іноземців, що відбувають пока- рання і підлягають висланню за межі СРСР, не здійснювався контроль за виконанням рішень Особливої наради у спра- вах іноземців;  вилучені у заарештованих численні документи не піддава- лися обліку й «були розкидані камерою схову»; 45 Див.: Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД... – С. 441. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      5756 Роман Подкур скарги на перевантаженість внаслідок цього в’язниць, на до- рожнечу  утримання  вже  фактично  засуджених  до  розстрілу ув’язнених тощо. Можливо, саме з цієї причини 15 вересня 1938 р. Політбюро ухвалило рішення (П64/22) скасувати «альбомний порядок» засудження і створити в кожному регіоні спеціально для поста- новлення вироків щодо «нацконтингентів» (тобто за всіма не- розглянутими альбомами) «особливі трійки»47. Таким чином, звинувачення наркома НКВС СРСР Л. Берії на адресу керівництва і співробітників 1-го спецвідділу НКВС СРСР у «шкідництві» безпідставні. Керівництво НКВС СРСР при про- веденні масових репресивних операцій не врахувало інформа- ційного  навантаження  на  обліково-статистичний  і  архівний напрями органів державної безпеки. Причина жорсткої критики була геть іншою. В. Цесарський та І. Шапіро належали до групи «єжовських висуванців». Вихо- дець з Одеси, професійний партійний працівник В. Цесарський з 1932 по 1935 рр. працював у розподільному і промисловому відділах ЦК ВКП(б), які очолював М. Єжов. Напевно В. Цесарсь- кий був близько знайомий із майбутнім наркомом НКВС СРСР М. Єжовим. Так, переходячи з посади завідувача розподільного відділу ЦК ВКП(б) на посаду завідувача промислового відділу ЦК ВКП(б), М. Єжов забрав В. Цесарського із собою і призначив його своїм помічником. Пізніше, у 1935–1937 рр., В. Цесарський був референтом-доповідачем секретаря ЦК ВКП(б) М. Єжова. Обійнявши  посаду  наркома  НКВС  СРСР  у  вересні  1936 р., М. Єжов вже у жовтні 1936 р. призначив В. Цесарського спочат- ку особливоуповноваженим при наркомові НКВС СРСР, а ще за місяць — начальником обліково-реєстраційного відділу ГУДБ НКВС СРСР. Вже у грудні 1936 р. він став майором державної безпеки48. 47 Петров Н.В., Рогинский А.Б. «Польская операция» НКВД в 1937–1938 гг. // Репрессии против поляков и польских граждан / Сост. А. Э. Гурья- нов;  редкол.  А. Б. Рогинский  (пред.)  и  др.;  Науч.-информ.  и  просвет. центр «Мемориал». – М.: Звенья, 1997. – С. 30. 48 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД... – С. 185, 432–433. Аналіз  обвинувачень,  висунених  керівництву  1-го  спец- відділу НКВС СРСР, свідчить про упередженість наркома НКВС СРСР Л. Берії. По-перше, масові операції спровокували лавину карток,  які  треба  було  занести  в  декілька  видів  картотек. Співробітники фізично не мали змоги це зробити. Початок «на- ціональних  операцій» і поява сотень «альбомів» зі  списками громадян, що підлягали перевірці за картотекою 1-го спецвід- ділу, а потім засудженню «вищою двійкою», остаточно паралі- зували роботу обліково-статистичного й архівного підрозділів центрального апарату НКВС СРСР. Російські дослідники М. Петров і А. Рогинський, аналізуючи хід однієї з національних операцій (польської), проваджуваної згідно з оперативним наказом НКВС № 00485, відзначали по- стійне збільшення строків її проведення. Спершу на неї відво- дилося три місяці — операція мала початися 20 серпня і закін- читися 20 листопада 1937 р. Проте термін цей постійно подовжувався разом із терміна- ми на проведення інших «операцій щодо нацконтингентів» — спочатку до 10 грудня, потім до 1 січня 1938 р., до 15 квітня і, нарешті, до 1 серпня 1938 р. Винятком стала Білорусія, якій бу- ло дозволено закінчити ці операції до 1 вересня. Кожне таке пролонгування означало лише одне: дозволяв- ся спрощений порядок провадження слідства й постановлен- ня вироків «за альбомами». Проте саме альбоми виявилися ка- менем  спотикання  у  здійсненні  національних,  враховуючи польську, операцій. Національні операції стали головним напрямом діяльності НКВС із січня–лютого 1938 р., змінивши у цій якості централь- ну  для  осені–зими  1937 р.  операцію  за  наказом  № 00447  (за яким на початок 1938 р. вже було засуджено понад 500 тисяч громадян). Навесні 1938 р., коли національні операції розгор- нулися особливо широко, з’ясувалося, що центральний апарат НКВС СРСР (а саме 1-й спецвідділ) не в змозі оперативно «пе- ретравлювати» альбоми, що надходять із місць. Між відправ- ленням альбому до Москви і поверненням його назад прохо- дило декілька місяців. Влітку 1938 р. у НКВС СРСР скупчилося альбомів більш ніж на 100 тисяч громадян. Із місць сипалися Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      5958 Роман Подкур рішення про конфіскацію, негайно передавати речі у держ- фонд. 3-тє відділення — облік справ і заарештованих у цен- тральному  апараті  НКВС  СРСР.  4-те  відділення  —  облік  і оформлення справ, що надходять із периферії, облік репре- сованих іноземців;  5-му відділенню пропонувалося у дводекадний строк роз- робити і запровадити нові форми статистичної звітності, які б повністю відповідали оперативним вимогам;  6-му відділенню доручалося негайно розпочати «упорядку- вання» центральної картотеки, розкласти картки строго в алфавітному порядку. Картотекарки повинні були працю- вати у дві зміни. Для матеріального стимулювання  їхньої роботи запроваджувалася прогресивна оплата праці;  у декадний строк треба було сформувати 7-ме відділення, яке мало займатися всесоюзним розшуком злочинців;  8-му  відділенню  доручалися  розбирання  й  обробка  заяв заарештованих (табори, в’язниці, заслання). Скаргами гро- мадян повинно було займатися бюро скарг і заяв при НКВС СРСР;  9-му відділенню доручалося негайно стати до роботи з упо- рядкування архіву. До 1 лютого 1939 р. співробітники зобо- в’язувалися  влити в  загальнодовідкову картотеку  картки осіб, що проходили у слідчих справах на периферії (майже 100 тис. громадян). Тримісячний строк відводився на впо- рядкування близько 230 тис. особових справ колишніх спів- робітників ВНК–ДПУ–НКВС і складання довідкової картоте- ки. Також вони мали здійснити перевірку наявності справ і вжити заходів щодо розшуку відсутніх справ. Для поліпшен- ня умов роботи і зберігання документів начальникові адмі- ністративно-господарського управління НКВС СРСР Ю. Сум- батову доручалося надати архіву необхідне приміщення;  10-му відділенню доручалося здійснити оперативно-тема- тичну розробку архіву слідчих і агентурних справ, науково- дослідну розробку окремих справ  і складання на  їхній ос- нові оглядів. Співробітники відділення повинні були також Виходець із Борисова Мінської губернії, І. Шапіро, працюю- чи з 1930 р. в наркоматі РСІ СРСР — ЦКК ВКП(б), Комісії радян- ського контролю при РНК СРСР, також перетинався з М. Єжо- вим,  який  був  у  1933–1934 рр.  членом  Центральної  комісії ВКП(б) з чистки партії. М. Єжова в лютому 1934 р. призначили заступником голови КПК при ЦК ВКП(б), а з березня 1934 р. почав працювати помічником голови КПК при ЦК ВКП(б) І. Ша- піро. Разом із В. Цесарським, І. Шапіро працював референтом- доповідачем  секретаря  ЦК  ВКП(б)  М. Єжова.  Прийшовши  в НКВС СРСР, М. Єжов у січні 1937 р. призначив І. Шапіро заступ- ником начальника секретаріату НКВС СРСР. З серпня 1937 р. по жовтень 1938 р. І. Шапіро працював начальником секрета- ріату  НКВС  СРСР,  у березні–листопаді  1938 р.  був  одночасно начальником 1-го спецвідділу НКВС СРСР49 . Запропоновані Л. Берією в наказі заходи щодо поліпшення роботи 1-го спецвідділу також свідчать про «чистку» співро- бітників за політичними, а не професійними мотивами. В наказі пропонувалося  існуючу  картотеку  з  обліку  агентури  опера- тивних відділів НКВС СРСР, УНКВС Московської області та РВ УНКВС м. Москви розділити на дві картотеки: що діють у мере- жі і перебувають в архіві. Усі картки потрібно було переписати наново, виправити помилки. Співробітники відділу мали сис- тематично відзначати рухи агентури, провести перереєстра- цію всіх чинних розробок у відділах НКВС СРСР і занести їх у картотеку. Наказ передбачав реорганізацію відділу і нові завдання:  робота 3-го і 4-го відділень мала бути переформатована на три відділення (2-ге, 3-тє, 4-те). 2-ге відділення зобов’язу- валося займатися обліком опечатаних квартир, описом май- на, конфіскату і камерою схову. Співробітники повинні були провести ревізію камери схову, перевірити наявність речей за приймальними квитанціями й актами, речі, що перебу- вають на зберіганні (радіоли, радіоприймачі, фотоапарати тощо),  здати  до  державного  фонду.  Надалі,  отримавши 49 Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД... – С. 185, 441. Створення архівних підрозділів радян. органів держбезпеки...      6160 Роман Подкур 28 лютого 1941 р. був призначений А. Герцовський51. У НКДБ СРСР  був  сформований  2-й  (обліково-статистичний)  відділ, який  очолив  Л. Баштаков.  Після  об’єднання  НКВС  і  НКДБ  в липні 1941 р. керівником 1-го спецвідділу (обліково-статистич- ного) став той же Л. Баштаков52. У наказі НКВС СРСР № 00232 «Про організацію першого спе- ціального відділу НКВС СРСР» від 28 лютого 1941 р. 15 відді- лень та секретаріату п’ять відділень конкретно займалися фор- муванням, зберіганням та розробкою архівних справ. Зокрема, 9 відділення (загальний архів) займалося прийомом, обліком і розподілом по відділенням архіву справ і кореспонденції, ор- ганізацією оперативного використання матеріалів, обслугову- ванням читального залу, реставрацією документів. Співробітники 10 відділення (слідчий архів) систематизува- ли, зберігали, проводили  оперативно-тематичну та технічну обробку слідчих справ органів ВНК–ОДПУ–НКВД–НКДБ, третіх управлінь НКО і НКВМФ з № 1 по № 620 000, видавали довідки по справам для оперативних органів НКВС, НКДБ, третіх управ- лінь НКО і НКВМФ, прокуратури та суду, здійснювали контроль за поверненням виданих з архіву справ.11 відділення (слідчий архів) виконували ті самі функції щодо справ з № 620 000 до останньої справи. 12 відділення (особливий архів) виконувало подібні завдання щодо особливо важливих та секретних справ. 13  відділення  (архів  загального  діловодства)  займалося систематизацією,  збереженням  керівних  директив  партії  та 51 Герцовський Аркадій Якович (1904–?) — єврей, член партії з 1939-го. В органах ВНК з 1920-го. У 1938–1941 рр. — помічник, заступник началь- ника  1-го  спецвідділу  НКВС  СРСР.  У  1940-му  —  оформляв  справи польських військовополонених і складав списки-приписи на відправ- лення до місця розстрілу польських офіцерів, поліцейських і тюрем- них в’язнів, пізніше відповідав за зберігання матеріалів, пов’язаних із Катинською операцією. У 1941–1943 рр. — начальник, заступник на- чальника 1-го спецвідділу НКВС СРСР, пізніше — начальник відділу «А»  НКДБ–МДБ СРСР.  У  1953 р.  —  начальник  1-го  спецвідділу  МВС Якутської АРСР, в тому ж році заарештований. У 1955-му засуджений на 10 років позбавлення волі. Генерал-майор з 1945 р. 52 Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ... – С. 207. контролювати повноту використання слідчих і агентурних матеріалів у справах, проваджуваних оперативними відділа- ми й управліннями НКВС;  11-те відділення — приймання, зберігання й обробка справ особливого архіву;  на новостворене 12-те відділення покладався обов’язок із прий- мання, сортування і зберігання конфіскованої літератури. Л. Берія  також  доручив  наркомам  союзних  і  автономних республік, начальникам обласних і крайових УНКВС здійснити перевірку роботи 1-х спецвідділів і вжити заходів щодо вдоско- налення їхньої роботи. Цим  же  наказом,  окрім вже  згадуваних В. Цесарського  та І. Шапіро, були заарештовані й віддані до суду заступник на- чальника 1-го спецвідділу НКВС СРСР капітан державної без- пеки С. Зубкін та начальник 5-го відділення С. Кремнєв-Санду- ков. З органів НКВС було звільнено дев’ять співробітників 1-го спецвідділу50. Таким чином, наказ наркома НКВС Л. Берії продемонстру- вав типову сталінську політику — перекладання відповідаль- ності за помилки центрального керівництва на нижчих співро- бітників, від яких не залежала організація роботи наркомату в екстремальних умовах  «великого  терору».  Провали в  роботі списувалися на шкідництво «ворогів народу» з-поміж «ском- прометованих» порочними зв’язками співробітників. Збереженню обліків і архівних справ приділялося все біль- ше уваги. Через можливий військовий конфлікт на Далекому Сході для зберігання справ архівів УНКВС у Приморському і Ха- баровському краях  наказом  НКВС СРСР  від 5  червня  1941 р. № 00720 була створена філія Центрального архіву 1-го спецвід- ділу НКВС СРСР при 1-му спецвідділі УНКВС в Омській області. У  лютому 1941 р.  при  вилученні  з НКВС СРСР  Наркомату державної безпеки (НКДБ) СРСР 1-й спецвідділ (обліково-ар- хівний) залишився у складі НКВС СРСР. Начальником відділу 50 ГДА СБ України, ф. 9, спр. 672, арк. 165–167; Україна в добу «Великого терору», 1936 – 1938 рр. – С. 309–310. 62 Роман Подкур 63 Василь Даниленко  * Документи з історії боротьби КДБ УРСР у 1980-ті рр. проти поширення правди про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні У статті та опублікованих документах акцентується увага на діяль- ності органів державної безпеки УРСР щодо протидії поширення інформації про Голодомор 1932–1933 рр. Ключові слова: Голодомор, КДБ УРСР, архівні документи, спецпові- домлення, Компартія України. Фальсифікація проблем історії України, заборона висвітлен- ня  її  принципово  важливих сторінок  стали  домінантою  офі- ційної історичної науки радянської доби. Більшовики активно застосовували практику боротьби з людською пам’яттю про реальні історичні процеси. Сучасні неупереджені історики мо- жуть навести численні приклади перекручень, переписувань, недомовок у висвітленні тих чи інших історичних подій, пере- слідувань  вчених,  що  характерно  для суспільно-політичного життя за тоталітарного режиму. До переліку проблем, які в 1930–1980-ті рр. в СРСР немож- ливо було досліджувати і про які небезпечно було вести навіть побутові розмови, належала тема Голодомору. Партійно-дер- жавні  керівники  добре  усвідомлювали  справжні  причини  й наслідки цього  злочину, до  останнього  приховували  правду, користуючись такими методами, як контроль за нагромаджен- ням і поширенням інформації, нищення архівів, прихований і відвертий терор. Уже наприкінці 1920-х рр. органи радянської державної безпеки відкривали кримінальні справи проти лю- дей, які висловлювалися проти політики колективізації, роз- куркулення, виселення, оподаткування, хлібозаготівлі. Після геноциду 1932–1933 рр. боротьба з історичною пам’яттю ста- * Даниленко В.М. — доктор історичних наук, консультант Галузевого дер- жавного архіву  Служби безпеки України. уряду по оперативно-чекістській роботі, наказів, циркулярів та інструкцій ВНК–ОДПУ–НКВС–НКДБ і третіх управлінь НКО та  НКМФ,  судових  протоколів  ВНК–ОДПУ–НКВС,  особових справ співробітників ВНК–ОДПУ–НКВС–НКДБ, особових справ в’язнів,  померлих, звільнених та втікачів  з місць ув’язнення, оперативно-тематичною і технічною обробкою загально-опе- ративних матеріалів53. Таким  чином, основним  завданням  архівного  підрозділу ВНК–ОДПУ–НКВС–НКДБ було формування, зберігання і тема- тична розробка матеріалів органів державної безпеки. Реорганізації архівно-облікового напряму органів держав- ної  безпеки  були  спрямовані на  максимальне  використання архівних матеріалів у роботі оперативних відділів, створенні систем обліків, які дозволяли швидко отримати  інформацію щодо конкретної особи, руху слідчих справ. Подкур Р. Создание архивных подразделений советских органов государственной безопасности (1920 – начало 1940-х гг.). Автор на основе малоизвестных документов исследовал процесс соз- дания  и  функционирования  архивных подразделений  советских органов государственной безопасности (1920 – начало 1940-х гг.). Ключевые слова: архив, делопроизводство, органы государственной безопасности, учетно-статистический отдел, система учета. Podkur R. The founding of archival departments of Soviet state security bodies (1920 – the beginnings of 1940th). Based on little-known documents the author investigated the founding and functioning of archival departments of Soviet state security bodies (1920 – the beginnings of 1940 th ). Key words: archive, records management, bodies of state security, statis- tical department, accounting/record system. 53 Лубянка:  Органы  ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ–МГБ–МВД–КГБ... –  С. 612– 613.

Схожі ресурси