Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі

У статті обговорюються першочергові, на думку автора і багатьох його колег, кроки щодо реанімації конкурентоспроможної вітчизняної фундаментальної науки та відновлення її рівня, зокрема забезпечення вчених сучасною інформацією та налагодження повномасштабних міжнародних зв’язків. Відповідні пропозиц...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Локтєв, В.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2013
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Наука та суспільство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42943
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі / В.М. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2013. — № 1. — С. 11-21. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-42943
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-429432013-04-14T03:11:46Z Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі Локтєв, В.М. Наука та суспільство У статті обговорюються першочергові, на думку автора і багатьох його колег, кроки щодо реанімації конкурентоспроможної вітчизняної фундаментальної науки та відновлення її рівня, зокрема забезпечення вчених сучасною інформацією та налагодження повномасштабних міжнародних зв’язків. Відповідні пропозиції не передбачають змін наявної структури керування науковою сферою, не потребують жодних зовнішніх експертиз, а ґрунтуються лише на більш цільовому фінансуванні та сучасному менеджменті. 2013 Article Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі / В.М. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2013. — № 1. — С. 11-21. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42943 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наука та суспільство Наука та суспільство
spellingShingle	Наука та суспільство Наука та суспільство Локтєв, В.М. Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі Вісник НАН України
description	У статті обговорюються першочергові, на думку автора і багатьох його колег, кроки щодо реанімації конкурентоспроможної вітчизняної фундаментальної науки та відновлення її рівня, зокрема забезпечення вчених сучасною інформацією та налагодження повномасштабних міжнародних зв’язків. Відповідні пропозиції не передбачають змін наявної структури керування науковою сферою, не потребують жодних зовнішніх експертиз, а ґрунтуються лише на більш цільовому фінансуванні та сучасному менеджменті.
format	Article
author	Локтєв, В.М.
author_facet	Локтєв, В.М.
author_sort	Локтєв, В.М.
title	Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі
title_short	Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі
title_full	Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі
title_fullStr	Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі
title_full_unstemmed	Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі
title_sort	що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Наука та суспільство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/42943
citation_txt	Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі / В.М. Локтєв // Вісн. НАН України. — 2013. — № 1. — С. 11-21. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT loktêvvm ŝovigídnofundamentalʹníjnaucítevigídnoderžaví
first_indexed	2025-07-04T01:15:51Z
last_indexed	2025-07-04T01:15:51Z
_version_	1836677072656793600
fulltext	11ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО Кмітливий читач швидко збагне, що назва статті — це не що інше, як перефразований вислів авто- мобільного магната Генрі Форда: «Що вигідно Форду, те вигідно Америці». Близько 100 років тому ці слова виголосила людина, яка, дбаючи про власний, на той час передовий, бізнес, натякала суспільству, крізь яку призму можна розгледіти загальні шляхи поліпшення справ у країні. Сьогодні, коли фактично тільки інновації та нові знання визначають інтенсивний розвиток економіки, це твердження, не втра- чаючи змісту, мало б звучати дещо загальніше. Я впевнений, що лише наука переднього краю є головним чинником людського розвитку і запорукою заможного майбутнього. На жаль, наш уряд, а разом з ним і загалом суспільство, не вважає науку пріоритетною сферою, і вона потерпає від такого небезпечного недогляду. І якщо негайно не буде вжито надзвичайних заходів у руслі життєво необхідної для неї фінан- сової підтримки, то важко навіть уявити, як далеко ми відстанемо від країн так званого «золотого мі- льярда». У статті обговорюються першочергові, на думку автора і багатьох його колег, кроки щодо реанімації конкурентоспроможної вітчизняної фундаментальної науки та відновлення її рівня, зокрема забезпечення вчених сучасною інформацією та налагодження повномасштабних міжнародних зв’язків. Відповідні пропозиції не передбачають змін наявної структури керування науковою сферою, не потре- бують жодних зовнішніх експертиз, а ґрунтуються лише на більш цільовому фінансуванні та сучасному менеджменті. В.М. ЛОКТЄВ ЩО ВИГІДНО ФУНДАМЕНТАЛЬНІЙ НАУЦІ, ТЕ ВИГІДНО ДЕРЖАВІ © В.М. Локтєв, 2013 QUO VADIS? Представники старшого й середнього по- колінь українських учених добре пам’ятають, в яких умовах вони жили і працювали у дру- гій половині ХХ століття, коли наука в ко- лишньому Радянському Союзі була хіба що не головною галуззю й існувало потужне науково-технічне співтовариство разом зі сталими механізмами його відтворення. Це, у свою чергу, гарантувало прогресивний роз- виток країни, її надійну обороноздатність і, в кінцевому рахунку, справжню незалежність. Не будучи прибічником ідеологічних засад і основної мети радянської доби — побудови комунізму, все ж мушу визнати, що ставлен- ня до науки та її носіїв у той період було аб- солютно правильним і далекоглядним. Нині ж, коли Україна стала політично незалеж- ною, можна впевнено стверджувати, що си- туація в ній протилежна — наука, особливо фундаментальна, перебуває у вкрай неспри- ятливих умовах, що вже в недалекому май- бутньому може стати на заваді навіть неза- лежності в повному розумінні цього багато- гранного поняття. Прикро, що такий досить тривіальний висновок виявляється далеким від сприйняття нашими можновладцями, які, наче православні ієрархи, значно більше занепокоєні проблемами церкви й повернен- ням церковних цінностей, аніж наукою та освітою. Тому вважаю своїм прямим обо- в’язком бити тривогу, знову і знову звертати- ся до причетних до цієї проблеми людей — керівників держави, народних депутатів, лі- дерів політичних угруповань, взагалі полі- тиків різних рангів тощо, щоб привернути їхню увагу до катастрофічно критичного 12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО стану фундаментальної науки в країні. Таке становище не може не викликати стурбова- ності в кожного, хто добре розуміє, що далі так жити неможливо і має статися щось зна- чуще, аби майбутнє України було безхмар- ним і заможним. Будь-якій неупередженій мислячій людині зрозуміло, що відбутися має лише одне — переорієнтація нашої сиро- винної еко номіки на дійсно знаннєву й інно- ваційну. Іншого просто не дано. Сподіватися, що без науки країна вибереться з глибокої прірви, як мінімум, наївно, а по суті — гли- боко помилково. Проте, незважаючи на очевидність такого прогнозу, роки минають, а нічого не зміню- ється — науково-технологічний регрес не сповільнюється, масштаб і гострота небез- пеки, спричиненої жалюгідним фінансуван- ням української науки, не оцінюються й не аналізуються в потрібному обсязі тими ор- ганами, від яких залежить планування се- редньо- та довготривалого розвитку країни. Більш того, таке ставлення до науки знач- ною мірою суперечить показникам розвине- них країн, а також країн, що прагнуть стати такими. В них, навпаки, у важкий період глобальної економічної кризи наука й освіта відчувають іще більше піклування та під- тримку 1. Якщо назвати найгостріші проблеми віт- чизняної фундаментальної науки й освіти, то вони дуже нагадують нещодавні росій- ські. Проте в Росії, завдяки активній позиції багатьох видатних науковців у відстоюванні своїх (а як виявилося насправді — держав- них) інтересів, справа зрушила з місця, а в 1 Варто нагадати, що майже всі (23 з 27) країни ЄС та інші розвинені країни, незважаючи на проблеми з ва- лютними ресурсами, збільшують фінансування науки, оскільки добре розуміють, що відставання в цій галузі неминуче позначається на конкурентоспроможності держави. Взагалі, нині вважається недостатнім виділя- ти на наукові розробки менш ніж 2% ВНП: наприклад, Ізраїль досяг 4,2%, Японія — 3,3%, США — 3%. Україна зі своїми фактичними 0,8–0,9% (за законом має бути 1,7%) і тут упевнено пасе задніх. До того ж слід врахо- вувати ще й розмір ВНП... нас, образно кажучи, «ще кінь не валявся». До таких проблем я відніс би: • відсутність стратегічного плануван- ня науково-освітньої галузі та визначення на законодавчому рівні її основоположної ролі для техніко-технологічного підйому країни; • значне відставання можливостей фун- даментальних, а особливо — експеримен- тальних, досліджень в Україні від тих, що є в передових країнах світу; • колосальний (в рази) розрив у рівні зарплатні плідно працюючих українських вчених та їхніх західних колег, навіть якщо її нормувати на середню по країні 2. Це вже зумовило нічим не виправдане різке падін- ня престижу наукової праці і, що значно гір- ше, потужний відтік фактично виштовхну- тих за кордон українських учених, а отже, і втрату великої кількості освічених носіїв новітніх знань (інакше кажучи — якісного генофонду!), що спричинило провалля між поколіннями наукових працівників; • помітне зниження стандартів освіти, на- самперед природничої, на всіх щаблях — від молодшого і середнього (загальноосвітні шко- ли, технікуми) до вищого (університети). Перелічені проблеми кричущі й потребу- ють негайного вирішення при безпосеред- ньому втручанні держави, оскільки відомчі спроби, зокрема неодноразові заклики НАН України, вже не спрацьовують і не спро- можні вивести країну на інноваційний шлях. На мою думку, поліпшення ситуації можна очікувати лише за умови, що прези- дент відчує нарешті власну відповідальність, усвідомить загрозливу небезпеку і замість виголошення загальних та малозначущих лозунгів дасть відповідним структурам 2 За останніми оприлюдненими у російській пресі даними, лише в Росії та Україні це співвідношення ледь сягає одиниці, тоді як у більшості країн воно становить 3–8, а рекордсменами є Нігерія (33), Ефіопія (27), Ін- дія (25), ПАР (15). У Бразилії цей показник дорівнює 8, у США, Франції, Японії, Канаді, Німеччині, Великій Британії — 3. Звідси зрозуміло, куди і чому спрямова- ний вектор наукової міграції. 13ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО жорсткі «надвідомчі» доручення запропо- нувати й розпочати термінові комплексні заходи з розвитку в країні фундаментальної науки і природничої освіти. Саме так зро- били президенти Барак Обама, Володимир Путін, а раніше Білл Клінтон, який свого часу запропонував Національну нанотехно- логічну ініціативу. Причому все це слід ро- бити якомога скоріше і під егідою видатних учених та інтелектуалів з державним мис- ленням. В іншому випадку (це не важко спрогнозувати!) Україна як держава зникне з наукової карти світу, на якій вона хоч і присутня нині, але посідає дуже незавидне місце. Так, за базою даних Scopus, загальна публікаційна активність наших учених при- близно в 100 разів нижча, ніж у їхніх колег із країн з розвиненою наукою. Отже, оче- видним і зовсім не ри то ричним стає запи- тання «Куди ж ми прямуємо?». НЕОБХІДНІСТЬ КОРОТКОСТРОКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ Вище викладено міркування щодо назрі- лої стратегії, однак можна розпочати й про- стіші, тактичні дії, які не потребують з боку держави надзусиль і стосуються ко рот ко- стро кових, але дуже важливих з огляду на розвиток науки завдань. Йдеться про певні організаційні засади (а скоріше, необхідні чинники) наукової роботи, до якої в країні залучено кілька десятків тисяч відданих своїй справі фахівців. Мається на увазі ство- рення такої «інфраструктури» робочого міс- ця кожного дослідника, щоб він без зайвого клопоту і втрати часу постійно міг перебува- ти у вирі інтенсивних науково-інфор ма цій- них потоків, які, без перебільшення, охопили світ. Можливість безпосередньо їх «сприй- мати», безперечно, сприятиме просвіті ши- рокого загалу українських учених, а не окре- мих його представників, у сенсі залучення до розв’язання найактуальніших проблем сьогодення, що є неминучою передумовою створення власних якісних технологій. А такі технології, з погляду пересічного гро- мадянина, є кінцевою метою будь-якого по- шукового дослідження і мають врешті-решт сприяти поліпшенню життя 3. До речі, до- сить поширена думка, що високі технології можуть існувати або розвинутися на пусто- му місці, тобто без фундаментальної науки, є глибоко хибною. Оскільки спочатку про- водять фундаментальні дослідження, потім створюють технології найвищого рівня, яких ще немає, а вже останні породжують десятки прикладних речей. Так, дистанцій- на апаратура, якою користувалися лише космонавти, нині є основою багатьох медич- них приладів для точної діагностики і без- кровного лікування. Щоб пояснити, навіщо потрібні коротко- строкові перетворення, нагадаю, що за однією з відомих класифікацій рівня розвитку кра- їн останні можна розподілити на такі кате- горії: І – країни, що створюють технології; ІІ — країни, здатні до використання техно- логій, розроблених зовні; IIІ — всі інші. Так от, Україну було віднесено до останньої гру- пи, що не дивно. Стає очевидним сформу- льований вище висновок про коматозний стан науки разом із занепадом технологічної та інноваційної діяльності, зумовлений, по- вторюю, багаторічним злиденно-низьким рівнем фінансування, і про це йшлося не раз. А от про існування інформаційної блокади говорилося не так часто, хоча вона відіграє надзвичайно важливу роль, особливо у сфе- рі науки й високих технологій, що стосують- ся інформатики, охорони здоров’я, матеріа- лознавства, енергетики (насамперед, ядер- ної), а також наукомісткого виробництва. Здається, питання про значення та шляхи виправлення саме цього аспекту нашого розвитку, попри певні зусилля з боку НАН України, залишається відкритим. Немає сумніву, що реалізація повномасш- табного циклу науково-інноваційної діяль- 3 Проте й пересічні громадяни несуть свою част- ку відповідальності, оскільки обираючи раз за разом представників у владні структури, мали б звернути увагу на науковий світогляд (а не сліпу віру в святі чудеса) депутатів і чиновників та їх незаперечне розуміння, що підтримка науки і освіти — це внесок у майбутнє нашої рідної держави. 14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО ності, про що гучно виголошується з усіх можливих трибун, у деяких напрямах, при- наймні таких, що розвиваються в країнах І категорії, тепер у принципі неможлива в Україні. Адже її політико-економічна ситуа- ція відповідає скоріше слабко розвиненим країнам, керівництво яких не враховує сві- тові тенденції і, роблячи стратегічну помил- ку, на науку не ставить, або країнам ІІІ кате- горії. Проте, на відміну від переважної біль- шості таких держав, ми поки що зберігаємо досить непогану освіту, в нас ще залишили- ся фахівці з високим рівнем фундаменталь- ної підготовки. Тому, якщо ми прагнемо уві- йти хоча б до країн ІІ категорії, потрібно, не гаючи часу, вживати відновлювальних захо- дів для виведення нашої деградуючої на уко- во-технологічної галузі на вищий рівень. У країні ще існує науковий потенціал в обсязі, достатньому для розуміння та самостійного використання нових, нехай і «чужих», тех- нологій. При цьому розпочинати такі заходи необхідно негайно, незважаючи на еконо- мічну кризу й досить високу ймовірність її нової хвилі. Якщо ж не докласти зусиль саме сьогодні, то вже в недалекій перспективі Україна ризикує стати неспроможною не лише створювати, а й навіть опановувати новітні технологічні досягнення, тобто зали- шатиметься, як і наразі, серед країн ІІІ типу, що імпортують такі технології разом із фа- хівцями для їх реалізації. ПРІОРИТЕТИ Передбачаючи різкий протест з боку ба- гатьох поважних і шанованих мною гумані- таріїв, насмілюся все ж таки заявити при- наймні особисто мені очевидну річ: за будь- яких реанімаційних заходів природничі науки мають бути пріоритетними, оскільки історія багатьох країн яскраво свідчить, що започаткування цих наук або відновлення їх із практично нульового рівня (на якому ми можемо опинитися вже років за 10–15) потребує кількох додаткових десятиліть по- рівняно з інноваційною діяльністю чи гума- нітарними науками, засади яких впрова- джуються відносно швидко. Прикладні до- слідження необхідного рівня також можуть бути розгорнуті в досить короткі терміни і зазвичай спираються на досягнення фунда- ментальних напрямів. Крім того, є ще одна немаловажна обставина: рівень інновацій- ної діяльності та прикладних розробок у певній країні, як правило, узгоджується з наявним станом її економіки. Проте історично склалося так (і НАН України — типовий приклад), що в нас не- має фінансового розподілу між різними складовими науково-технологічної сфери, які в західних країнах мають чітке розме- жування: science (природничі науки), social science (гуманітарні науки) та engineering (прикладні розробки, застосування). Як на мене, на початку відновлення нам також варто було б їх, образно кажучи, рознести, виокремивши природничу галузь як най- пріо ритетнішу. Впевнений, що не всі пого- дяться з такою точкою зору, але тим корис- ніше було б всебічно обговорити це питання. Перетворення у двох інших, безумовно, важ- ливих для країни галузях у принципі мо- жуть бути частково подібними. Додам, що першочергові заходи в конкретному секторі природничих наук, безперечно, мають часо- ві обмеження. Важливо також на перших етапах перетворень зберегти поточну діяль- ність НАН України та провідних універси- тетів, яка має продовжуватися за чинною схемою керування та фінансування за за- лишковим принципом. Навіть за важких для науки умов, коли вона ледь жевріє, пра- цюючі дослідники сприяють розвитку краї- ни, зокрема її освіти, а також здійснюють експериментальні та теоретичні пошуки, в тому числі й ті, що підтримують прикладні розробки, їх застосування та впровадження. Не треба лише плутати утримання науково- освітньої сфери з науковим відродженням, яке насамперед спрямоване на якнайшвид- шу реалізацію стратегічної мети — започат- кування в Україні справді передових дослі- джень, що виконуються на адекватному їм експериментальному обладнанні, і передба- чає одночасну підготовку в необхідному об- сязі наукових та інженерних кадрів, здатних 15ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО опанувати й самостійно використовувати і це обладнання, і технології майбутнього. ЩО МАЄМО? Якщо бути критичним і відвертим, то на- разі в Україні за окремими винятками існує лише фундаментальна наука вчорашнього дня, а точніше — радянського періоду, при- наймні в аспекті її експериментального оснащення. Вона не відіграє і не може віді- гравати суспільно корисної ролі, тобто не впливає ні на розвиток, ні на майбутнє кра- їни, навіть якщо мати на увазі лише накопи- чення знань. При цьому помітний, якщо не переважний, обсяг результатів здобуваєть- ся пенсіонерами. Не менше занепокоєння викликає заста- ріла тематика досліджень, я б навіть нава- жився назвати її провінційною. За сучасного стану фізики нам недоступні такі її досяг- нення, як, наприклад, створення якісних зразків графену, вимірювання квантового ефекту Холла або бозе-конденсації надохо- лоджених атомів, синхротронні досліджен- ня тощо. Тому не дивно, що рівень цитуван- ня левової частки вітчизняних результатів, які публікують в Україні (я не говорю про регіонально орієнтовані дослідження), вкрай низький. Лише окремі вітчизняні наукові журнали мають імпакт-фактор, тобто хоч скільки-не будь відомі науковому загалу. Та- ких видань менш як 20, до того ж їхній імпакт-фактор не надто високий. Отже, сьогодні, в часи суцільної глобаліза- ції всіх і вся, наша наука лишається значною мірою (само)ізольованою. Тим самим вона лише створює у громадянського су спільства ілюзію, що долучає його до прогресу. На- справді ж, за даними світової наукометрії, реальний внесок вітчизняних учених у здо- бування знань (крім поодиноких — і добре, що вони є — випадків) дуже незначний. Розумію, що відверта і, певною мірою, са- мокритична думка про доволі сумний зага- лом стан наукових і освітніх (природничих) справ у країні сподобається далеко не всім, однак вважаю, що настав час дати оцінку ре- альній ситуації за гамбурзьким рахунком, коли наша наука стоїть «на кону» поряд з найкращими світовими зразками 4. Не можна також за наявного status quo кваліфіковано вирішити завдання керуван- ня науково-освітньою сферою. Більш того, це питання залишається несуттєвим доти, доки діє нинішній залишковий принцип фі- нансування, характерний упродовж усіх ро- ків незалежності України для її вищого ке- рівництва, якого б «кольору» воно не було. Такий стан якщо й дає змогу взагалі щось робити, то лише частково зберігати і до дея- кої межі використовувати науковий потен- ціал, що залишився нашій країні у спадок 5. У таких умовах підсилення науки, якого прагнуть усі без винятку країни, якщо хо- чуть бути насправді сильними й незалежни- ми, стає безпідставною мрією. Можна лише умоглядно припустити, що коли б необхідні кошти несподівано з’я- вилися, негайно виникла б проблема їх осво- єння, вирішення якої має спиратися на пла- нування перспективних досліджень. Воно ж неможливе через брак як наукової інформа- ції, так і експертів. Не виключено, що запро- шення зарубіжних фахівців у такій ситуації може виявитись марним через їхню необіз- наність із нашими законами, правилами, нормами, звичками тощо. І мова йде не про персоналії чи систему — жодна з них, ні 4 Красномовне, хоча і прикре, свідоцтво сказано- му: як мені розповів директор уславленого Фізико- технічного інституту низьких температур (ФТІНТ) ім. Б.І. Вєркіна НАН України академік НАН України С.Л. Гнатченко, до нього нещодавно звернулися пред- ставники російського ННЦ «Курчатовський інститут» з проханням зробити для них високотехнологічне об- ладнання, що спроможне в лабораторних умовах від- творювати фізичні фактори реального — близького і далекого — космічного простору, яке було розроблене і повністю виготовлялося у ФТІНТі за радянських ча- сів, але він змушений був відмовити — тепер зробити таке обладнання нікому! 5 Одного разу, під час засідання Президії НАН Украї- ни, президент НАН України академік Б.Є. Патон влуч- но зауважив, що при наявному фінансуванні, левової частки якого вистачає хіба що на заробітну платню, Національна академія втрачає своє головне призна- чення і перетворюється на «собес». 16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО наша по суті авторитарна, ні бажана демо- кратична, ні врешті-решт програмно-ці льо- ва, не в змозі здійснювати необхідні функції без надійного уявлення про те, що діється у світі. Інакше кажучи, завдання з визначення пріоритетів, хоча б на найближчу перспек- тиву, та проведення експертизи отриманих результатів можуть бути розв’язані лише всебічно інформованим науковим співтова- риством. ІНФОРМАЦІЙНА ІЗОЛЯЦІЯ Найбільш неприпустимим є те, що впро- довж майже всіх років незалежності необ- хідність надходження регулярної інформа- ції про поточні світові наукові результати або найновіші досягнення не входила до на- ших обов’язкових понять. Лише інтернет- доступ до баз даних світової бібліографії та е-версій наукової періодики дає змогу до- сліднику за лічені хвилини вибрати з міль- йонів публікацій потрібні йому статті та ознайомитися з ними безпосередньо на ро- бочому місті. Як правило, в Україні можна знайти один, максимум два примірники про- відних фахових журналів, з якими змушені працювати десятки охочих, що в жодному разі не можна визнати нормальним. Осеред- ки інформації неможливо впорядкувати без прямого й широкого доступу кожного до- слідника до е-журналів, тому фактично від неї користі небагато. Як наслідок, пересіч- ний український науковець змушений вико- нувати в основному неактуальні досліджен- ня не тільки через брак обладнання, але й через недостатні відомості щодо досягнень у сфері його інтересів. І часто-густо спроба піднятися на сучасні- ший рівень натикається не на обмежені екс- периментальні чи обчислювальні ресурси, а саме на мізерну інформацію. Більш того, на- віть у добре обладнаній лабораторії навряд чи можна отримати щось справді оригіналь- не, якщо її співробітники працюють наосліп, адже інформація — це один із видів зброї, за допомогою якої відвойовують таємниці у природи. Тому будь-який науковець, що активно працює, повинен мати доступ до періо дичних видань для самостійного по- шуку й аналізу інформації. Цього практично можна досягти лише індивідуальним під- ключенням до відповідних баз даних. Зви- чайно, забезпечення інститутів такими мож- ливостями ненабагато зменшує ймовірність колапсу науки, але хоча б скорочує відста- вання дослідницького персоналу від перед- нього краю світової науки. Нарешті, відсутність інформації не тільки не дає змоги відстежувати результати, але й унеможливлює правильне оцінювання науко- вих досягнень — і власних, і своїх колег. Під час закордонних відряджень це вдається зро- бити швидко, використовуючи доступ до май- же всіх наявних баз даних, який вважається нормою для кожного, не лише рейтингового, університету або наукової установи. Сучасні бази надзвичайно розгалужені і мають пред- метний, авторський, географічний та інші по- кажчики, що дозволяє практично миттєво зна- йти будь-які цитовані статті, дізнатися про нові тенденції та тренди, а також про авторів та їхній «арифметичний» внесок у науку. Сло- во «арифметичний» не містить засудження, відповідні дані вже давно стали традиційно- ор динарними під час розгляду будь-якого ка- дрового питання. Звичайно, не слід перебіль- шувати їхнього значення порівняно з експерт- ними оцінками 6, однак їх використання дає змогу ефективніше проводити кадрову полі- тику, об’єктивніше характеризувати кандида- тури і точніше розпізнавати «who is who». І ще одне: лише відносно незначна частина (навряд чи більше 20–25%) наших фахівців має особистий міжнародний досвід (робота або тривале стажування за кордоном, спільні гранти, постдоківські позиції, викладання тощо). Крім того, на жаль, Україна не висту- пає ініціатором науково-технічних про ектів світового масштабу, в найкращому разі ми 6 Загальновідомо, що російський математик Григо- рій Перельман, особисті «цифрові» показники якого до доведення ним у 2006 р. гіпотези Анрі Пуанкаре були зовсім нерепрезентативними, нині законно посі- дає місце в шерензі найвідоміших вчених, досліджен- ня яких визначають всесвітній прогрес. 17ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО лише виконуємо певні конкретні зав дання, однак започаткування таких заходів мало б величезний морально-психологічний і насам- перед практичний ефект, як каталізатор роз- витку науки й техніки. Ці проекти дали б мож- ливість зацікавити здібну молодь, прискорити інтеграцію нашої країни до міжнародного на- укового простору, а також рівноправно увійти до світової наукової спільноти і зробили б не- обхідним використання сучасних технологій. При цьому важливо, що реалізація міжнарод- них проектів сприяє виходу країни на лідер- ські позиції хоча б у деяких напрямах світо- вого науково-тех но логічного про гресу. КАДРИ На неупереджений погляд, вітчизняний науковий корпус складається з достатньо кваліфікованих працівників різних звань і рангів, де основні позиції цілком виправдано займає старша генерація дослідників. Вона сформувалася у сприятливих для науки умо- вах пізнього СРСР, але рано чи пізно ці енту- зіасти відійдуть або за 10–20 років з них за- лишаться лічені одиниці. Середнє покоління науковців виховувалося вже в дещо гірших умовах і значна його частина вимушено вибу- ла з українських наукових лав через емігра- цію чи перехід в інші сфери трудової діяль- ності, в результаті чого воно майже втратило критичну масу. Що ж стосується молодого покоління, то знову «за традицією» його най- кращі представники їдуть з країни, а значна кількість тих, хто залишається, має, на жаль, низький фаховий рівень. Прагнення тих, хто хотів і міг би успішно працювати на батьків- щині, стримують безперспективність науко- вої праці й неможливість отримати за неї до- стойну винагороду — зарплатню, житло, по- вагу і шану з боку суспільства. Ситуація погіршується і небажанням ке- рівників багатьох університетів будь-що змінювати, а також їх неадекватним став- ленням до таких базових дисциплін, як ма- тематика і загальна фізика, навчальні годи- ни на які постійно скорочують навіть для інженерних спеціальностей. До рівня бака- лавра ще можна «дотягнути», а от із магіс- терською підготовкою виникають проблеми, бо не вистачає лабораторного обладнання, а викладачі через невиправдано велике на- вчальне навантаження не мають реальної змоги займатися повноцінною науковою ро- ботою і поступово перетворюються на мето- дистів, нехай і високого рівня. Донедавна це стосувалося лише окремих спеціальностей, а сьогодні стає майже загальним явищем. Брак інформації позначається і на на- уково-педагогічній атестації, коли головним стає не наближеність курсів до сучасного стану певної науки, а стаж роботи виклада- ча. І ніхто в ланцюзі від аспіранта до профе- сора не розглядає наукову роботу як голо- вний свій обов’язок, на відміну від усіх про- відних університетів світу. Я не стверджую, що це вина наших викладачів, чий середній вік також, на жаль, досить значний, оскільки молодь не виявляє великого бажання до ви- кладацької діяльності, але, безумовно, це їхня біда. І, наскільки можу судити, багато викладачів працюють «за звичкою», зміст лекцій не оновлюється де сятиліттями, адже простіше нічого не змінювати, спокійно очі- куючи виходу на поки що досить пристойну наукову пенсію 7. ПЕРШОЧЕРГОВІ КРОКИ Мені здається, що два аспекти наукової праці — її інформаційне забезпечення і роз- ширення міжнародних зв’язків — є якщо не головними, то надзвичайно значущими фак- торами поступового відродження фундамен- тальної науки в Україні. Звичайно, реаніма- ційні заходи мають спиратися на цільове фінансове забезпечення і належним чином 7 Заради справедливості маю зауважити, що вна- слідок пострадянської масовізації вищої освіти змі- нився контингент студентів — одна справа вчити, як раніше, лише 15–18% найкращих й інша — майже всіх випускників шкіл, переважно зі слабкою підготовкою, незрозумілою мотивацією і великою дисперсією зді- бностей. Це об’єктивно нова ситуація, і дійсно викла- дачеві важко зрозуміти, що і як модернізувати, а нові навчальні технології не розроблено і дотепер. Взагалі робота вищої школи є надзвичайно складним і вельми актуальним питанням, вартим окремого обговорення. 18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО організований менеджмент, який, можливо, мала б здійснювати спеціальна структура. Її першорядними заходами могли б бути: 1. Приєднання установ до міжнародної ін- формаційної мережі шляхом надання перед- платного доступу до світових бібліографіч- них баз даних — Web of Science, Scopus та ін- ших і електронних версій наукових журналів. Задля економії коштів можна залучити до цієї програми хоча б провідні інститути й університети або принаймні надати обмеже- ний доступ, оскільки однієї На ціональної біб ліотеки ім. В.І. Вернадсько го НАН Украї- ни на всю країну явно замало. Такий захід можна запровадити приблизно впродовж року. При цьому мережа має бути доведена до робочого столу кожного дослідника або, на першому етапі, до кожної лабораторії. Слід також розуміти, що приєднання до міжна- родних баз даних є фактично єдиним засобом відкритого науково-громадського контролю за тим, куди й навіщо розвивати той чи інший науковий напрям, а також одним із механіз- мів формування й самоорганізації фахового співтовариства, що нині конче потрібно. 2. Припинення випуску всіх вітчизняних наукових журналів, що не мають імпакт- фактора або перспектив його отримання. За- лишиться підтримка лише тих періодичних видань, які мають справжню широку аудито- рію. Слушно нагадати, що в таких науково розвинених країнах, як, наприклад, Нідер- ланди, Німеччина, Франція та багатьох ін- ших, немає власної наукової періодики. Оскільки фундаментальні результати майже в усіх міжнародних журналах публікуються безкоштовно, то очевидно, що розумне змен- шення кількості національних видань для оприлюднення результатів ніяк не позна- читься на українських учених, які мають справді цінні здобутки. У підсумку крім від- чутної економії ми одночасно отримуємо можливість установити, хто з вітчизняних учених працює на гідному міжнародному рівні. Інакше кажучи, без зайвих зусиль у країні виникне спільнота, внесок якої до сві- тової науки беззаперечний, а також буде зро- зуміло, які дослідження не викликають ціка- вості з боку зарубіжних колег. Це не означає, що такі дослідження Україні не потрібні, але з’являється привід для уважного обговорен- ня і з’ясування причин цього становища. 3. Надання фінансової допомоги авторам, які опублікували роботи в міжнародному журналі, з урахуванням при цьому офіційно- го імпакт-фактора видання на рік публікації. Запропонований захід, що має приклади в де- яких країнах, сприяв би націлюванню кожно- го молодого науковця на отримання резуль- татів, які знаходять найвище визнання фахо- вого співтовариства, більш-менш об’єктивно оцінюючи їхню якість. Непогано було б сти- мулювати таких дослідників додатковими коштами спеціального фонду на обладнання, коли йдеться про експериментаторів, а всіх взагалі — на відрядження для виступів на конференціях, хоча б у тих випадках, коли на- дано слово для усної доповіді, тобто коли отримані результати мають відгук. Зрозуміло, що фінансування п. 1 є необ- хідним чинником розвитку науки, тоді як виконання п. 3 має стимулювальний харак- тер за умови стабільного, нехай і залишко- вого, фінансування НАН України та вищих навчальних закладів. Пункт 2, скоріше, ор- ганізаційний, але, впевнений, викличе спро- тив, особливо тих, хто плекає надію отрима- ти диплом кандидата або доктора наук, маю- чи публікації лише у друго- або третьорядних журналах, кількість яких в Україні позамеж- на, а якість не витримує критики. НАЙБЛИЖЧІ ДІЇ ТА ПРОБЛЕМИ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ У разі виконання пп. 1–3 впродовж одного-двох років в інститутах природничо- го профілю НАН України та провідних уні- верситетах сформуються умови для систем- нішого розвитку фундаментальної науки й закріплення її головних орієнтирів. Можна сподіватися також на заохочення міжнарод- них контактів. Далі потрібно розпочати ре- формування наукової діяльності загалом, маючи на увазі таке: 4. Підтримати, передусім фінансово, вико- нання вітчизняними дослідниками міжна- 19ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО родних грантів, а також, як зазначалося вище, організувати міжнародні конкурси, на кшталт російських мегагрантів, для виконання про- грам, актуальних для України, але за умови міжнародного відбору претендентів, що га- рантуватиме і необхідну конкуренцію, і на- лежний рівень роботи. При цьому механізми п. 3 можуть діяти паралельно з грантовою системою, скорочуючись у міру її розвитку. Важливим було б налагодження тісніших контактів з науковою діаспорою або тими, хто поїхав із країни, знайшовши визнання за кор- доном, і хто б погодився певний час проводи- ти на батьківщині з метою передавання нам свого передового досвіду й отриманих знань. 5. Розширити і фінансово підсилити Дер- жавну програму «Український переклад», щоб перевидання нових зарубіжних моно- графій було вигідним для перекладачів, а но- вітні узагальнені знання доступними широ- кому колу фахівців, передусім молодих. Ви- магати від цієї програми комерційного зиску було б на перших порах передчасно, а споді- ватись, що молодь читатиме англійською — безглуздо, бо закордонні монографії й під- ручники досить дорогі й у наших бібліотеках їх практично немає. Тому поза грантами за- лишатимуться проекти, принципово важли- ві для України, але з тих чи інших причин не дуже цікаві міжнародному співтовариству. Слід також мати на увазі, що пряме копію- вання відомих у світі схем керування науко- вою сферою не може бути ефективним, оскільки не спирається на таку незвичайну особливість: Україна є і ще довго перебува- тиме серед бідних країн, маючи при цьому непропорційно великий відсоток добре осві- ченого населення. Саме через таку критичну обмеженість ресурсів значна кількість відо- мих варіантів відновлення фундаментальної науки у нас не спрацює. Україні потрібно по- етапно рухатися від окреслених вище м’яких реформ до ґрунтовніших перетворень. По- трібно лише бути послідовними й мати твер- ду волю до виконання поставлених завдань. 6. Що стосується наукової сфери в цілому, яка охоплює і прикладні, і гуманітарні на- прями, то на перших відновлювальних ета- пах дії в цих різних галузях мають бути не- залежними. А от подальше реформування, вочевидь, потребує не лише їх координуван- ня, а й зіставлення з перетвореннями, які не- минуче захоплять вищу освіту. Оскільки нинішнє інформаційне забезпечення гума- нітаріїв і прикладників навряд чи краще за описане (наскільки відомо, е-баз на зразок Social Science Index або патентів провідних країн у нас немає), то таку програму можна реалізовувати й у цих галузях. Завершуючи, ще раз наголошу: безумовна, як на мене, пріоритетність реанімації природ- ничих наук і відповідних фундаментальних досліджень зумовлена надзвичайно тривалим часом їх відновлення чи розбудови, якщо вони зазнали значних збитків. У такому разі слід не лише піклуватися про корпус професіоналів, а й починати перебудову середньої та вищої природничої освіти, яка фактично не готує до- статньої кількості компетентних молодих лю- дей, що мріють присвятити себе науці. ПІСЛЯМОВА Отже, стисло підсумуємо сформульовані вище пропозиції: • першочергова (реанімаційна) стадія не потребує жодних експертних висновків (див. пп. 1–3), оскільки її основне завдання — по- вноцінне інформаційне забезпечення — не має альтернативи, а підтримка (п. 3) здій- снюється «за фактом», тобто за наявності публікації; • наступний етап (п. 4) передбачає між- народну експертизу, а витрати на виконання завдань із п. 5 фактично відповідають прове- денню загальної, науково і фінансово під- триманої, гуманітарної політики в країні; • більш масштабні заходи з реформуван- ня всієї науково-технологічної сфери (п. 6) мають розпочатися лише за умови хоча б часткового поповнення наукової спільноти кваліфікованими кадрами, які виховані в дусі визнаних у світі стандартів і норм оціню- вання, що може передбачати запрошення на тимчасову або постійну роботу в Україну її колишніх громадян, які за кордоном досяг ли певних наукових і адміністративних ус піхів; 20 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО • перетворення не передбачають ані «хі- рургічних» методів реорганізації, ані будь- якого часткового «вдосконалення» наявної в нас системи (наприклад, оснащення лабора- торій сучасним обладнанням, але без досту- пу до е-баз даних); якщо становище, що скла- лося, є також результатом і нашої неактивної громадської позиції чи нерозуміння її важ- ливості, то безсистемно «вдосконалена» або неповноцінна, але видана за завершену ре- форма (тобто одне зроблено, а інше — ні) стане лише помилкою, що, вважаю, значно гірше; • для мене особисто не очевидно, що мож- на змінити на краще загалом непогані науко- ві кадри після їх багаторічного відлучення від поточної фахової інформації, однак якщо це так, то принципове питання щодо виходу нашої вітчизни з групи країн-аутсайдерів буде розв’язане відносно недорого і досить швидко, а така мета є фактично головним, за- ради чого ми живемо і працюємо. Я не вважаю себе експертом у футурології чи знавцем шляхів виходу з того глухого кута, в якому опинилася Україна, нехтуючи своїми найкращими умами і не долучаючи їх до розбудови країни, однак можу легко передбачити, чим це загрожує, якщо не вжи- ти негайних заходів. Без централізованих системних політичних рішень не можна обі- йтися, оскільки далі спиратися на недобро- совісні обіцянки адміністраторів різних рів- нів, у тому числі й найвищих, вже неможли- во. Своєю багаторічною недолугою щодо науки поведінкою державні мужі демон- струють: їм наука не потрібна (якщо під нею, звичайно, не розуміти наукові ступені та звання, якими вони люблять тішитись як незаперечним свідченням власної причет- ності до елітно-освіченого прошарку сус- пільства). Проте справжня, сучасна наука потрібна Україні та її талановитим людям! Тому реанімації науки і освіти в Україні не уникнути — вона необхідна, хочеться комусь цього чи ні. Умонастрої в науковому середо- вищі різні, але, наскільки знаю і можу суди- ти, переважна більшість його продуктивно- спроможних членів націлена на сумлінне творення, водночас чекаючи допомоги з боку можновладців, які, нарешті, мають зро- зуміти свою історичну місію — сприяння посиленню вітчизни, а не її деградації та розграбуванню. Сумно, однак чималі мате- ріальні активи НАН України — не виняток у подібних намірах, про які іноді стає відомо з преси. Досі цьому тиску вдавалося проти- стояти лише завдяки непохитній позиції Бориса Євгеновича Патона. Хотілося б хоч на мить побути мрійником і уявити, що виродження української науки припиниться, вона перестане бути «скопи- щем» розумних, але мовчазних людей, з яки- ми влада не знає що робити і яким кидає малі подачки, щоб, як іноді кажуть, «народ не ремствував». А задоволення цікавості за бю- джетні кошти, що вважається єдиним істин- ним рушієм науки і наукової діяльності, ні- коли не сприймалося як серйозна справа жодним керманичем, який хоче бачити в на- уці й науковцях лише джерело швидкого зба- гачення через вироблення чогось корисного або прибуткового. Це взагалі непогано, од- нак не притаманно фундаментальним дослі- дженням, чиї шляхи, подібно до Господніх, несповідимі. Слід довіряти власним ученим, плекати й підтримувати їх. Неупереджений погляд свідчить: якщо в країні є не політич- ні, а державні діячі, то кошти на науку зна- ходяться. Навіть війни, розруха і суцільна бідність не були перепоною, коли влада ві- рила у спроможність «яйцеголових» допо- могти подолати важкі часи, вийти зі скрут- ного становища, окреслити перспективи на майбутнє. Отже, справа за політичною во- лею, оскільки кожна країна, що себе поважає, повинна мати не тільки економічну, соціаль- ну чи міжнародну політику, але й наукову, яка є необхідною ланкою якісного держав- ного управління. Насамкінець зауважу: оприлюднений во- сени поточного (2012) року, коли пишуться ці рядки, проект бюджету на наступний (2013) рік знову невтішний, бо не містить не лише істотного, а й навіть поміркованого збільшення витрат на наукові дослідження, тобто фактично зберігає всі (стосовно науки 21ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 1 НАУКА ТА СУСПІЛЬСТВО і освіти) вади бюджетів періоду незалежнос- ті. Це означає, що ми продовжуємо марнува- ти час, а наше і так уже небезпечне відста- вання від більшості країн світу ризикує пе- ретворитися на нездоланну прірву. Цього не можна допустити, і, сподіваюся, ця стаття буде не єдиною, де це животрепетне для пов- нокровного буття України питання ставити- меться з усією можливою серйозністю. Додаток ЧОМУ ФІЗИКА ТАКА ВАЖЛИВА Фундаментальних, або когнітивних, наук є кілька, однак фізика посідає серед них осо- бливе місце, оскільки націлена на вивчення найбільш загальних і глибоких закономір- ностей простору й часу на всіх мислимих масштабах у Всесвіті. При цьому математи- ка, залишаючись царицею наук, є джерелом апарату і методів будь-якого наукового до- слідження, а фізика, маючи велике самостій- не значення, водночас слугує базисом для вивчення ознак і явищ, притаманних як не- живому, так і живому світам, які, звичайно, взаємопов’язані. ООН, розуміючи таку не- три віально-особливу роль фізики, зробила спробу роз’яснити це керівникам усіх країн через ухвалу Генеральної асамблеї Міжна- родної спілки фундаментальної та приклад- ної фізики від 20 березня 1999 року. Мені, як представнику цієї науки, здається доцільним ознайомити з нею моїх колег. Ось її текст: «Фізика як галузь науки вивчає матерію, енергію та їх взаємодії. Вона є інтернаціо- нальною галуззю діяльності вчених і відіграє ключову роль у майбутньому прогресі людст- ва. В усіх країнах важлива підтримка освіти та досліджень у галузі фізики, оскільки: 1) фізика є захопливим інтелектуальним викликом, що надихає молодих людей і зсуває межі наших знань про навколишню природу; 2) фізика має пряме відношення до техно- логічної інфраструктури, а також підготов- ки висококваліфікованих фахівців, конче не- обхідних для втілення у життя здобутків науково-технічного прогресу; 3) фізика є вагомою складовою освіти в ін- ших природничих напрямах — хімії, біології, геології, екології, генетиці тощо, а також у підготовці інженерів і техніків, у тому числі програмістів і практиків, зайнятих в інших фізичних та біомедичних науках; 4) фізика поглиблює і розширює наше розу- міння інших наук — астрономії, космології, а також інформатики, ботаніки, агрономії та ін., які становлять значний інтерес для на- родів Землі; 5) фізика слугує засобом поліпшення якос- ті життя, оскільки надає найбільш фунда- ментальні відомості про Всесвіт та людину як його невід’ємну частину, необхідні для створення нового інструментарію та збіль- шення можливостей медицини — ком п’ю тер- ної томографії, надточних і безпечних ви- промінювачів ядерних частинок, позитрон- ної томографії, ультразвукових методів діа- гностики, лазерної хірургії (мабуть, не буде зайвим додати до цього переліку розроблену в Інституті електрозварювання ім. Є.О. Па- тона НАН України оригінальну методику зварювання живих тканин — В.Л.). Саме тому, що високий рівень фізичних до- сліджень має бути і є важливою ознакою роз- виненого суспільства, Міжнародна спілка фундаментальної та прикладної фізики за- кликає уряди всіх країн радитися з фізиками та вченими інших спеціальностей щодо пи- тань організації науки, а також надавати допомогу фізиці як ключовій для розвитку людства науці. Допомога може мати різні форми, однак бажано, щоб вона передбачала: • національні програми вдосконалення ви- кладання фізики на всіх щаблях освітньої системи; • розбудову і оснащення лабораторними приладами фізичних кафедр в університетах та інших навчальних закладах з наданням грантів для виконання досліджень виклада- чами і студентами; • стипендії для студентів-фізиків та гранти для їх стажування в найкращих уні- верситетах світу; • відкриття нових і належне фінансуван- ня наявних лабораторій, фінансування та сприяння міжнародному співробітництву в галузі фізики».

Що вигідно фундаментальній науці, те вигідно державі

Репозитарії

Схожі ресурси