Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся)

Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся)

The article touches upon the problem of the syncretism of pagan and Christian ritual symbols in the folk calendar. The interaction of the two outlooks in Ukrainian spiritual culture is analyzed. The main aspects in the transformational processes in the structure of calendar systems are emphasized. T...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2007
1. Verfasser: Ковальчук Н., Н.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Schriftenreihe:Народна творчість та етнографія
Schlagworte:
Трибуна молодого дослідника
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43209
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся) / Н. Ковальчук // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 105-112. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-43209
record_format dspace
spelling irk-123456789-432092013-04-22T03:06:29Z Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся) Ковальчук Н., Н. Трибуна молодого дослідника The article touches upon the problem of the syncretism of pagan and Christian ritual symbols in the folk calendar. The interaction of the two outlooks in Ukrainian spiritual culture is analyzed. The main aspects in the transformational processes in the structure of calendar systems are emphasized. The retrospective view on the following problem is showed. 2007 Article Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся) / Н. Ковальчук // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 105-112. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43209 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Трибуна молодого дослідника
Трибуна молодого дослідника
spellingShingle Трибуна молодого дослідника
Трибуна молодого дослідника
Ковальчук Н., Н.
Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся)
Народна творчість та етнографія
description The article touches upon the problem of the syncretism of pagan and Christian ritual symbols in the folk calendar. The interaction of the two outlooks in Ukrainian spiritual culture is analyzed. The main aspects in the transformational processes in the structure of calendar systems are emphasized. The retrospective view on the following problem is showed.
format Article
author Ковальчук Н., Н.
author_facet Ковальчук Н., Н.
author_sort Ковальчук Н., Н.
title Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся)
title_short Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся)
title_full Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся)
title_fullStr Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся)
title_full_unstemmed Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся)
title_sort трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах волинського полісся)
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2007
topic_facet Трибуна молодого дослідника
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43209
citation_txt Трансформація християнських уявлень у традиційній календарній обрядовості (історико-етнографічне дослідження на матеріалах Волинського Полісся) / Н. Ковальчук // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 105-112. — Бібліогр.: 39 назв. — укр.
series Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv AT kovalʹčuknn transformacíâhristiânsʹkihuâvlenʹutradicíjníjkalendarníjobrâdovostíístorikoetnografíčnedoslídžennânamateríalahvolinsʹkogopolíssâ
first_indexed 2025-07-04T01:32:42Z
last_indexed 2025-07-04T01:32:42Z
_version_ 1836678132535394304
fulltext ТТТТ рррр ииии бббб уууу нннн аааа мммм оооо лллл оооо дддд оооо гггг оооо дддд оооо сссс лллл іііі дддд нннн ииии кккк аааа 111100005555 This article is written in a form of literary memoirs, where the author gives her childhood recollections of the celebration of the big religious holiday Makoviy in the village Zavorychy, by her family, particularly her grandparents. Надія КОВАЛЬЧУКНадія КОВАЛЬЧУК ÒÐÀÍÑÔÎÐÌÀÖ²ß ÕÐÈÑÒÈßÍÑÜÊÈÕ ÓßÂËÅÍÜ Ó ÒÐÀÄÈÖ²ÉÍ²É ÊÀËÅÍÄÀÐÍ²É ÎÁÐßÄÎÂÎÑÒ² (³ñòîðèêî-åòíîãðàô³÷íå äîñë³äæåííÿ íà ìàòåð³àëàõ Âîëèíñüêîãî Ïîë³ññÿ) розкритого, майже зовсім беззубого рота, ні напруженого від висоти голосу обличчя, ніби вона стала безтілесною, а тільки кожен бачить перед собою ту бідолашну сестру, про яку спі� вається в пісні. І ось уже її сріблястий спів під� хоплює знизу моя баба Уляна: По багату сестру коней послав, Ой а бідная сестра пішки пішла... Між ними непомітно і м’яко вплітається мамине меццо�сопрано, з’єднуючи голоси у гармонійний акорд: Що багата сестра на порозі... Та коли до жіночого тріо долучається окса� митовий дідів баритон: Ой а бідная сестра ще в дорозі... Лисаветин голос уже тремтить, з очей ви� кочуються і хутко течуть по її худих, порізаних зморшками щоках важкі сльозини. Та й цього ніхто не помічає. І вона подавлює клубок у горлі й продовжує виводити, щоб не обірвати пісню і не зіпсувати її, не зворушити отого ди� вовижного настрою, що мимоволі напливає на людей під час хорового співу, зливаючи їх в єдине ціле. А на повторі уже всі, не виключа� ючи й дітей, одностайно і з великим болем ви� дихають із самої душі: Ой а бідная сестра ще в дорозі. О, бабуні! Мої рідні і дорогі бабусі! Де ви тепер? Чи всі ви там разом, за одним столом? Раюєте, мабуть. Бо як не ви, то хто ж тоді там! Увесь комплекс пам’яток матеріальної куль� тури, усна народна творчість переконливо свід� чать про взаємодію в українській культурі кіль� кох світоглядів. Не зайве, мабуть, нагадати, що у вступних зауваженнях до студії “Про пожерт� вування власної дитини”, опублікованої 1889 року, видатний український учений М. Драгома� нов писав: “Найновіші досліди тої (народної – Н. К.) словесності відкрили лише, що так назва� на “народня душа”, або “національний дух”, не щось стале, а рухається, стикається з іншими і зміняється, розвивається” 1. Інакше кажучи, притаманні українцям вірування, що випливають зі світоглядних засад наших пращурів, трима� ються, власне, на уявленнях про будову світу, рух часу та природну циклічність. Таким чином, ці вірування, набуті емпіричним досвідом кож� ного наступного покоління, на противагу надна� ціональним світовим релігіям, як слушно заува� жив дослідник слов’янського світогляду М. По� пович, є віруваннями суто етнічними 2. Нині, ко� ли людство стоїть на порозі нового витка зміни системи цінностей в умовах глобалізації, особли� во гостро постає проблема збереження націо� нальної самобутності і насамперед переосмис� лення вже набутого досвіду. Щоправда, на ґрун� ті загальнолюдських цінностей. Спробуємо торкнутися такого складного процесу як мінливість, що її зазнала слов’янська культура на стику двох релігійних систем – язич� ницької та християнської. Найперше відзначимо: трансформаційні зрушення у народних традиціях стосувалися безпосередньо обрядової сфери. Ці нашарування історичної минувшини найповніше зберегла саме календарна обрядовість. Як відомо, в основі релігійної системи зав� жди лежить культ божества, чиє викликання і пошанування й становить сутність календарно� го свята, де воно, як зазначає В. Топо� ров, –„часовий відрізок, якому притаманний особливий зв’язок зі сферою сакрального, яка передбачає максимальну причетність до цієї сфери усіх, хто бере участь у святі, що відзнача� ється як певне інституціалізоване дійство” 3. 111100006666 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077*ISSN 0130–6936 * Християнські народні свята накладалися на “священні часи давніх культур”, – такий акт, на думку протоієрея О. Меня, “св. отці розглядали як свідомий акт Церкви, яка праг� нула сполучити елементи цих культур з новим християнським способом життя” 4. Тут, як і в дохристиянську добу, “певному періодові часу, дневі, тижневі і т.д., приписується той чи ін� ший вплив на природу і побут людей. З’ясу� вання цього впливу і визначення певного про� міжку часу і є в народній свідомості ... спосо� бом пошановування світлої сили” 5. Таким чином, в основі народного календа� ря фіксуємо нині безсумнівний факт залежнос� ті його від календаря християнського. Остан� ній у селянському побуті відповідає прикметам кожного природного сезону. Варто нагадати, що проблеми поєднання язичницьких та християнських обрядових сим� волів порушуються практично в усіх дослід� ницьких працях, присвячених календарній об� рядовості слов’ян. Це, зокрема, перші аналітич� ні студії українських та зарубіжних учених XIX – поч. XX ст. М. Петрова, П. Чубинсь� кого, М. Костомарова, І. Срезневського, І. Снєгірьова, М. Максимовича, М. Сумцова, Хв. Вовка, О. Кольберга та ін. Розглядові складної структури синтезу двох релігійних сис� тем серйозну увагу приділяли Д. Антонович, І. Огієнко, М. Грушевський, В. Камінський, В. Кравченко, В. Пропп, О. Воропай, І. Бере� зовський, Є. Анічков. Цікаво, що до даної проблеми не перестають виявляти інтерес і су� часні дослідники. Це бачимо у наукових розвід� ках Р. Кирчева, В. Давидюка, М. Поповича, О. Курочкіна, Ю. Павленка, Ю. Климець, С. та М. Толстих. Щодо синкретизму християнських і язич� ницьких елементів у народному календарі, то переважна більшість учених�етнографів виріз� няє дві позиції, з яких одна фіксує синтез хри� стиянського та язичницького в народних свя� тах календарного циклу, зародження “дво� вір’я” тощо, інша – розглядає це явище як специфічне міфологічне і ритуальне переосмис� лення обрядовості та ритуалів нової релігії. Зокрема Іван Огієнко, говорячи про переслі� дування народного календаря, як залишків по� ганства, офіційною церквою і владою, наголо� шує: “І ця старовина поєдналася з новим, і ство� рила міцне двоєвірство... Чимало християнських Святих увійшло до народного стародавнього ка� лендаря, але вони набули собі нового зафарбу� вання й нових сил, згідно з народними потреба� ми. І навпаки. Стародавні Свята і Святі міцно по� єдналися з новими, передавши їм усі свої ознаки і сили. Усе це створило т. зв. двоєвір’я... Всі свя� та тепер – помітне двоєвір’я” 6. Відома дослідниця С. Толстая, аналізуючи структуру і семантику народного календаря та звертаючи увагу на синкретизм християнських і язичницьких елементів, констатує: “Тим ча� сом не лише структура і семантика традиційно� го народного календаря, але в значній мірі йо� го термінологія достатньо далеко лежать від відповідних канонічних форм, демонструючи синкретизм християнського і язичницького елементів, народного (місцевого) і книжного прошарків у традиційній культурі, цікаві спо� соби мовної та культурної адаптації в народно� му повсякденні термінів і понять християнсь� кого календаря” 7. Як бачимо, “двовір’я” наявне лише при ді� ахронному підході до традиційної народної культури. При синхронно�структурному роз� гляді маємо усі підстави говорити про ціліс� ність релігійно�міфологічного народного світо� гляду; про народне одновір’я, яке було прита� манне слов’янам 8. Цікаві міркування з даного питання зустрі� чаємо у М. Грушевського: “В початках еле� менти християнського обряду звертають на се� бе увагу, оцінюються і приймаються як особли� вий, сильніший рід магії; але за ним приходить увага і інтерес до постатей і подій християнсь� кої легенди та в них заложеної моралі (догма, розуміється, при тім не грає ролі). Так на міс� це механічного “двоєвір’я”, на котре нарікали старші церковні письменники, проходить більш тісний синкретизм – злиття споріднених елементів одного і другого...” 9 Б. Греков нази� вав подібний процес “обрусінням” християнст� ва: “...християнізація повільно йшла з міст по селах і, проникаючи в товщу народних мас, зливалась зі старим, звичним плином думок і почуттів. Під пером старих і нових руських книжників це були дві віри, що жили поруч “двоєвір’я”, але в реальному житті цього не було і бути не могло: це була одна синкретична віра, яка становила результат перетворення християнства в руському народному середови� щі, інакше – його обрусіння” 10. ТТТТ рррр ииии бббб уууу нннн аааа мммм оооо лллл оооо дддд оооо гггг оооо дддд оооо сссс лллл іііі дддд нннн ииии кккк аааа 111100007777 Загалом заміна однієї релігійної системи іншою – факт в історії людства не новий. Так, для первісної людини релігія – не “різ� новид ідеалізму”, а питання життя і смерті. Тобто, самозбереження, протидія невідомим силам і, відповідно, запорука безпеки внут� рішньої. Загроза в даному випадку для неї пов’язувалась не лише із зовнішніми силами природи, але й з неконтрольованими психіч� ними силами всередині самої людини. Згодом розвиток інтелекту поступово звужує остан� ні, замінюючи їх раціоналізмом. Відтак відпо� відні закономірності проектуються й на світ навколишній. Межа між суб’єктивними пере� живаннями і об’єктивними предметами вста� новлюється людиною на значно пізніших щаблях її поступового розвитку. Тобто, релі� гійна свідомість “проходить складний шлях свого формування від “чуттєво�надчуттєво� го” типу надприродного (фетишизм, тоте� мізм, анімізм і т. д.) через демоністичний тип, провідною ідеєю якого є віра в духів, до теїс� тичного типу надприродного, в центрі якого перебуває постать Бога” 11. На думку багатьох дослідників, у цьому перебігу релігійних систем простежуються де� що спільні глибинні загальнолюдські ціннос� ті – народження, життя та смерть, з природ� ною потребою досягнення безпеки власного життя і добробуту роду. Інша справа, у яких явищах і зовнішніх силах людина тієї чи іншої історичної епохи вбачає загрозу своєму бут� тю. Власне, цей чинник впливає на визначен� ня цінностей другого порядку. Підкреслимо, що на них безпосередньо орієнтується істо� ричний (етнічний) тип носія традицій. У людини завжди викликало особливу по� вагу і пошанування все те в навколишньому світі, що впливало на зміни природи і за чим визнається її сила. Становлення і розвиток культів східних слов’ян, констатував дійсний член Імператорського Російського географіч� ного товариства П. Іващенко, відбувалися за� лежно від двох спільних категорій умов – ет� нографічної та історичної: “Умови 1�ї категорії виникли внаслідок безпосереднього спілкуван� ня з навколишньою природою, під впливом ат� мосферних, кліматичних і ґрунтових явищ і сил, та природної свідомості, на якому б низь� кому щаблі розвитку не перебувала остання. Умови другої категорії, історичної, виникали услід за минулими подіями в сфері політичній, соціальній і у сфері духовно�морального жит� тя. Взаємодія цих та інших умов, наслідок змі� шування або ж злиття одних з другими неми� нуче накладає свій відбиток й на релігійний культ” 12. Записані нами фольклорно�етнографічні матеріали давніх вірувань, що збереглися на Волинському Поліссі 13, дають підстави від� значити власне пов’язані із культом небесних світил та природними стихіями, зокрема во� дою, вогнем, землею, деревами та хлібом (пе� реважно як домашнім покровителем). Логічне і підґрунтя культури – уявлення про дуалізм світу, де, як вияв найархаїчнішого, вбачаємо протиставлення, збережене в слов’янському світогляді від індоєвропейської епохи, – небо� земля, народження�смерть. Аналізуючи обрядові коди християнських і язичницьких (за реконструкцією) свят річного календарного циклу, виявляємо помітну спіль� ність ряду їх структурних складових. Особливо чітко вирізняються в такому по� рівнянні предметні символи: яйце, ритуальний хліб, каша (коливо, кутя), рослини, вода, во� доймище, вогонь, птахи, коло, жертва, зірка, глибоко зашифровані в християнських атрибу� тах символи сонця, місяця, землі. Даний перелік, безперечно, неповний, але символи небесних світил, природних стихій тут чітко представлені як найархаїчніші. Дотрима� ний і принцип дуалізму: небо, Бог, рай – те, що світле і вгорі, та земля, диявол, пекло – те, що внизу. Щодо принципу відліку часу, то в христи� ян і сьогодні чимало залишилося від старови� ни: відлік не датами, а від свята до свята; при виконанні господарських робіт врахування лу� нарного циклу; сезонність пов’язана з госпо� дарською циклічністю; початок свята звечора напередодні, із заходом сонця (відлік добового часу звечора прийшов з давніх віків, коли так починали свій трудовий день пастухи 14). Синкретизм обрядовості відбувався від� повідно до етапів утвердження календарних циклів. Що ж до самого принципу відліку ча� су та становлення календарних систем, необ� хідно брати до уваги насамперед той очевид� ний факт, що початково календарні орієнтири базувалися на господарській сезонності і не бу� ли чітко прив’язані до конкретно визначеної 111100008888 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077*ISSN 0130–6936 * дати 15. Наступні етапи становлення календар� них систем (з прив’язкою до астрологічних явищ) також передбачали постійні звіряння з рухом небесних світил 16. “Календарна систе� ма, що включала свята – діапазони, очевидно, не забезпечувала дискретності та повторюва� ності, тобто строгого датування свят і щорічно� го повторення цих термінів. Лише в наступно� му розвитку свята поступово стискались до ка� лендарного дня…” 17 Прийнятий у 325 році для християнсько� го світу юліанський календарний стиль, орі� єнтований винятково на сонячну циклічність, залишав поза увагою орієнтацію на цикліч� ність лунарну, присутню в народних календа� рях. Зіставлення нашими пращурами своїх календарних прикмет і спостережень з датами церковного календаря, звірка реальності аст� рономічних явищ і відповідних прикмет, які відповідали певним датам, зі сполученими з цими датами церквою “календарними” святи� ми, відбувалися лише в період освоєння наро� дом церковного календаря. Саме таким чином імена святих “пов’язувались з поворотними моментами в житті природи” 18. І навпаки, на� родний календар з його культурною христи� янською основою мав, за спостереженням К. Копержинського, “дуже багато означених квалітативних відпорних пунктів, де мало не кожен календарний святий, мало не кожен день співвідносяться з певними прикметами та віруваннями господарського значення 19. Таким чином, помилки календарної систе� ми (юліанського стилю) через невідповід� ність природним ритмам викликали похибку, внаслідок якої “у другій половині XVII сто� ліття погріхи юліанського календаря перева� жили одну добу, що викликало зміщення ка� лендарних днів по днях сонячного року і від� разу ж перетворило народну мудрість на фік� цію. Народ став будувати прикмети, форму� лювати передбачення і на їх основі організо� вувати свою господарську діяльність не за прикметами справжніми, а за сусідніми, на� ступними за ними. Тобто до кінця XVII сто� ліття народ втратив правильність свого ка� лендаря” 20. Наведені міркування розвиває відомий дослідник календарних систем О. Зелінський. Він, зокрема, пише: “Оскільки самоорганіза� ція культури йде одночасно зі створенням лі� тургічного календаря, будь�які наступні зміни в ньому свідчать або про занепад традиційної культури або про формування на її руїнах нової культурної традиції” 21. У контексті сприйняття плину часу як цик� лічного порядку світобудови сприймалася на� шими предками й домінанта світоглядних уяв� лень – народження, життя, смерть. До речі, існувала ще індоєвропейська ідея “метампси� хозу” – “переселення душ”, де смерть висту� пає як межа переходу, а не кінця. “В уявлен� нях селянства домінувало язичницьке поняття про часову циклічність змін навколишньої дій� сності, а смерть усвідомлювалася не як якась трагедія, а як неодмінний етап циклічності процесу народження”. Християнська ж ідея лінійного часу привнесла погляд на життя як на єдине неповторне, а на смерть – як на гли� боку трагедію 22. Розглянувши стисло основні аспекти трансформаційних процесів, закладених у структурі самих календарних систем, по� гляньмо на проблему дещо з іншого боку. А саме: на запровадження християнства на Русі і його поступове проникнення на вкриті лісами і болотами землі Волинського Полісся. На жаль, відомостей, які б допомогли встано� вити хронологічні рамки, обмаль. “Немає прямих історичних свідчень про час поширен� ня християнства на Волині …можна припус� тити, що християнська віра поширювалася на Волині одночасно з поширенням її в Києві і його околицях, – за фактом заснування на Волині в 992 році єпископської кафедри” 23. Побутує гіпотеза і відносно того, що “…Вчення Христове приходило на Волинь до 992 р. із Заходу від чехів і Угорських слов’ян (хорватів) та зі Сходу через Київ та при�Дністров’я” 24. Однак, історики майже одностайні у визна� ченні причин появи нової релігії: “Запровад� ження християнства на Русі було викликане со� ціально�політичними причинами. Християнство прийшло до наших предків не в результаті сти� хійного релігійного розвитку віруючих або релі� гійного реформаторства, а шляхом директивно� го введення авторитетом княжої влади” 25. Крім того, як і в часи хрещення, так і три� валий період потому, простежуємо побутування переважно язичницьких традицій на Русі. Як наголошував Дмитро Антонович, коли христи� ТТТТ рррр ииии бббб уууу нннн аааа мммм оооо лллл оооо дддд оооо гггг оооо дддд оооо сссс лллл іііі дддд нннн ииии кккк аааа 111100009999 янська ієрархія “підняла боротьбу з новообер� неними християнами міста та продовжувала її кілька століть, домагаючись викорінити поган� ські обряди”, то навернення селянських мас “взагалі треба датувати на кілька століть пізні� ше, а зі слідами двовір’я ще велася боротьба у XVIII–XIX століттях” 26. У документах ХVIII ст., що засвідчили ставлення Синоду до народних календарних обрядів, констатується: “В дусі традиційних категорій мислення й по� треб, результат тієї постійної творчої роботи народної свідомості не міг бути адекватним офі� ційній церковній системі поглядів і ритуалів, хо� ча й був пов’язаний з нею”. Беручи до уваги сказане, Синод ще у ХVIII ст. розглядав пи� тання “взаємин офіційного церковного і, умов� но кажучи, селянського православ’я, і зокрема про боротьбу церкви проти тих елементів ка� лендарних обрядів, які вона з тими чи іншими підставами розглядала як поганські, але які са� мі селяни вважали цілком сумісними з право� слав’ям...” 27 Мабуть, не слід обминати і факту викорінення поганських обрядів, вже як зов� нішніх виявів, коли “внутрішнього змісту тих обрядів уже не розуміли” 28. Значний вплив, безсумнівно, відіграли і переслідування народного календаря церквою та владою, якими засуджувалися і забороняли� ся “ігрища утолчена”, “кумирскоє празнова� ніє”, “радость і вєсєліє сотонински” тощо; і ополячення, окатоличення вищих верств у пе� ріод перебування цих земель під владою поль� ської держави. І все ж поліський простолюд міцно тримався давніх традицій. А на якому рівні трималася християнська релігія, можемо судити з такого промовистого факту: “стан па� рафіян до 1838 року дуже бідовий, тому церк� ви у цілковитому занепаді... Користуючись уніатськими ризами і книгами, парафіяни не мали навіть поняття про плащаницю та інше церковне начиння...” 29 Така ситуація на По� ліссі не була винятком. До того, ж віру за вказівкою змінити, здається, неможливо. “Ніхто ніколи не міняє батьківської віри; ніхто не кидає своїх пере� конань, в яких виховався, безслідно і назав� жди...” 30. І якщо брати до уваги пересліду� вання обрядових народних дійств духовенст� вом, пізніші заборони радянської доби, що стосувалися релігійного життя і безпосеред� ньо церков, як духовних осередків, то зміни в обрядових дійствах мали б відбутися пере� важно на громадському, церковному та гро� мадсько�церковному рівнях, залишивши за собою “право на існування” на рівні домаш� ньому (інтимному, родинному). Але тут, вар� то особливо підкреслити, маємо справу з руй� нуванням старої обрядової форми зсередини привнесенням до неї нового змісту. То чи не міститься корінь т. зв. “двоєвірства” десь глибше, в еволюційній закономірності розвит� ку історії людства? Звернімо погляд на процес передачі куль� турних традицій етносу наступним поколінням. Тут можуть прислужитися міркування дослід� ника української ментальності Б. Цимбалісто� го 31. Застосовуючи при аналізі цього питання метод соціально�культурної антропології, уче� ний приходить до таких висновків: “приклади доказують, що риси, типові для даної нації, є зумовлені духом родини, який сам є зумовле� ний усією соціяльною структурою і культурою суспільности... З “інтроєктованими” батьками входить у душу дитини культура суспільности як своєрідний стиль життя чи підсвідома сис� тема вартостей, яку персоніфікують батьки для дитини” 32 Зазвичай, ця “система вартостей” перебуває у тісному зв’язку з “культурною ат� мосферою”, “ідеологічним змістом суспільно� сти”, соціальною структурою, етнічними взає� мовпливами та іншими факторами. Зауважи� мо, що жодна з названих нами сторін життя не є сталою. При цьому в людському бутті безпе� рервно відбуваються зміни як у соціальній структурі, так і в міжетнічних взаємозв’язках, ідеології держави, господарському укладі. Ос� танні провокують зміни в ряді сфер суспільно� го життя (розширення транспортних зв’язків, урбанізація, зміна роду занять, природного се� редовища тощо). Калейдоскоп змін диктує но� ві ціннісні орієнтири. Збільшується прірва, яка бере свій початок ще від першого раціонально� го пізнання природи, перед яким надалі посту� пається сфера чуттєвого. Відтак, ставлення до світу змінюється під впливом соціальних і культурних факторів. І вже це, багато в чому нове ставлення бере у спадок наступне поко� ління. “З такого погляду національний харак� тер постає продуктом даної культури, водночас персоніфікуючись, носієм її, продовжувачем культурних традицій і норм у наступних поко� ліннях,” – пише Б. Цимбалістий 33. 111111110000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077*ISSN 0130–6936 * Свого часу М. Костомаров акцентував ува� гу і на тому факті, що до обрядової сторони християнства чимало перейшло від релігії попе� редньої – язичництва, як і принцип “єдино� божжя” з “пантеоном божеств”: “Слов’яни, не зважаючи на очевидне багатобожжя, визнава� ли одного Бога, батька природи, – писав уче� ний. – Єдинобожжя слов’ян незаперечне. Прокопій Кесарійський свідчить, що слов’яни визнавали в його час Єдиного Бога, творця грому та блискавки, і крім того шанували духів, котрими, за власним розумінням, населяли природу”. І продовжував: “Так само висловлю� ється Гельмольд стосовно слов’ян прибалтійсь� ких: не зважаючи на те, що слов’яни визнають багато божеств, вони мають розуміння про вер� ховну сутність і відрізняють від своїх Богів Бо� га небесного, всемогутнього, котрий піклується про небо й землю. В життєописувача Оттона слов’яни говорять самі, що визнають великого Бога, володаря всіх багатств...” 34. Варто врахувати і той момент, на якому робить наголос сучасний дослідник проблем культурогенезу В. Давидюк. Він стверджує, що в історіографічних пам’ятках, писаних служителями християнського культу, і які є для сучасників першоджерелом осмислення явищ народної культури дохристиянського періоду, “дуже часто явища народної культу� ри описані тенденційно і однобічно. ...Вони не відбивають справжньої суті дохристиянських обрядів і вірувань... Найбільша ж увага в цих джерелах відводиться тим елементам народ� ної звичаєвості, які суперечили християнсь� ким нормам. Але ж існувала й інша частина, яка не лише не становила опозиції християн� ським святам, а й цілком засвоювалася ними, піддаючись при цьому повному переосмис� ленню” 35. Те, що в основі церковного календаря є ба� гато рис, характерних для язичництва, не від� кидається і не замовчується й служителями християнського культу. Щоправда, акценту� ється при цьому інша духовна наповненість обрядів: “Борючись із багатобожжям, воно (християнство – Н. К.) зовсім не перекреслю� вало усіх цінностей дохристиянських вчень; інакше довелося б припустити, що мільйони людей, створених за образом і подобою Бо� жою, тисячі літ були цілком під владою брехні й самообману...” 36 Форми язичницького та іу� дейського богослужіння, так само, як і язич� ницький та старозавітний культи “не могли не мати якого�небудь впливу на зовнішній розви� ток і вироблення Християнського Богослужін� ня. ...Якщо ж іудейство і язичництво, спільно з Християнством, представляють одне велике історичне ціле, то чому б останньому не дотри� муватись деяких спільних форм у Богослужін� ні з першими? …Сюди входить особливо і та теза, що окремо взяті форми і символи Бого� служіння мають цілком загальнолюдський і природний характер. Тому при засвоєнні форм Богослужіння треба брати до уваги не тільки надані ними релігійні ідеї, але і природу та по� треби людини, яка в своїх основних формах в усі часи і в усіх кліматичних умовах залишаєть� ся однією і тією ж...” 37 Підхід до проблеми ставлення Право� слав’я до нехристиянських релігій висловив свого часу схимник Серафим Роуз: “Не мож� на нехтувати жодним джерелом знань, готую� чись до великої битви в житті, навіть з язич� ницьких книг при правильному вивченні мож� на мати користь. Навіть Великий Мойсей вдо� сконалював свій розум за науками єгиптян, аби прийти до пізнання Того, Хто сущий... Со� ромно нам цуратися їжі нестравної, рівно него� же уникати й уроків малоприємних. Необхідно ж, подібно гірському потоку, приймати все, що зустрічається на шляху” 38. Відповідно до цих векторів народна свідо� мість і перетворює, синтезує догми християнст� ва з власним емпіричним досвідом, а також тим, що отримано в спадок від пращурів. І нині, на порозі ХХI ст., хоча і меншою мірою, питання ці залишаються актуальними: Великодні ігри з крашанками, трапези на гробках, висівання огірків у святковий ранок на Юрія, водіння Куста, освячування квітів і плодів, різдвяно�но� ворічне рядження і безліч інших, тісно перепле� тених елементів народного і церковного навіть не відділяється в народній свідомості. Разом з тим цілковитий хаос у термінології: замість Срі� тення – Стрітення, Мучеників Маккавеїв – Маковія, Сорока мучеників – Сороки, Воздви� ження Хреста – Здвиження, Різдва – Коля� ди, Пасхи – Великдень, Різдва Іоана Хрести� теля – Купала тощо. До речі, за вживаними на� звами свят стоять і відповідні про них уявлення. Старі релігійні традиції, вірування не мо� жуть за природою своєю зникати безслідно. ТТТТ рррр ииии бббб уууу нннн аааа мммм оооо лллл оооо дддд оооо гггг оооо дддд оооо сссс лллл іііі дддд нннн ииии кккк аааа 111111111111 Переходячи до нової системи релігійних погля� дів, вони поступово набувають нової значу� щості. І такий шлях видається нам логічним і закономірним. У ланцюжку цього процесу пе� ретворень форми і змісту, коли з тих чи інших причин змінюється ставлення до об’єкта, а від� так втрачається містичність. Натомість відбу� вається беззмістовне відтворення ритуалу, в старі форми привноситься новий зміст, який певний час існує в старих шатах. І, нарешті, новий зміст, розриваючи попередню форму зсередини, породжує нову, відповідну йому. На межі яких же з названих етапів перебуває сьогодні наша традиційна обрядова культура? Щоб відповісти на це питання, потрібні нові дослідження. Бо, як писав свого часу М. По� пович: “Любов сліпа, це так. Але так само вір� но, що без сліпої і “необґрунтованої” любові до матері з дитинства виростає моральний каліка. Ірраціональний чуттєвий світ є необхідним для нормального розвитку як людини, так і людст� ва. Та й з раціональної точки зору звернення до традицій – це проблема неперервності культурного розвитку. Бо врешті�решт, націо� нальна культура – це культура нації. Всі здо� бутки, сприйняті даною нацією, органічно вхо� дять до репродуктивного і продуктивного по� тенціалу її культури” 39. 1 Цит. за: Грушевський М. Історія української літе� ратури: В 6 т., 9 кн. / Упоряд. В. Яременко. – К., 1993. – Т. 1. – С. 367–368. 2 Попович М. Мировоззрение древних славян. – К., 1985. – С. 35. 3 Иванов В., Топоров В. Исследования в области славянских древностей: Лексич. и фразеол. вопр. рекон� струкции текстов. – М., 1974. – С. 239. 4 Мень А. Православное богослужение. Таинство, Слово и Образ. – М., 1991. – С. 52–53. 5 Иващенко П. Религиозный культ южно�русского народа в его пословицах // Записки Юго�Западного от� дела ИРГО. – К., 1875. – Т. 2. – С. 93–94. 6 Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К, 1994. – С. 267–268. 7 Толстая С. Полесский народный календарь. Ма� териалы к этнодиалектическому словарю (А�Г) // Сла� вянское и балканское языкознание. – М., 1984. – С. 178. 8 Толстой Н. Полесский этнолингвистический сборник: Материалы и исследования. – М., 1983. – С. 368. 9 Грушевський М. Історія... – С. 112. 10 Греков Б. Крещение Руси // Религия и церковь в истории России. – М., 1975. – С. 40. 11 Дохристиянські вірування. Прийняття християнст� ва / за ред. проф. Б. Лобовика. – К., 1996. – Т. 1. – С. 7. 12 Иващенко П. Религиозный культ... – С. 73. 13 Польові записи автора // Державний обласний ар� хів Рівненської області (ДАРО). – Ф. Р., 2828, оп. 4, зб. 40–43, 49, 52, 56–58; Документи фольклорно� етнографічних експедицій лабораторії поліссєзнавства Інституту мистецтв РДГУ. – ДАРО. – Ф. Р., 2828, оп. 4, зб. 12, 13, 22, 26, 35, 37, 38, 50, 55, 61. 14 Мень А. Православное богослужение… – С. 18. 15 Копержинський К. До системи поняттів часу у слов’ян // Первісне громадянство. – 1928. – № 1. – С. 24. 16 Власов В. Русский календарный стиль // Вокруг света, 1986. – № 8. – С. 42. 17 Власов В. Формирование календаря славян. Ран� ний период // Календарь в культуре народов мира. – М., 1993. – С. 107. 18 Власов В. Русский календарный стиль. – С. 40. 19 Копержинський К. До системи понять... – С. 62. 20 Власов В. Руський… – С. 42. 21 Зелинский А. Литургический круг христианского календаря // Календарь в культуре народов мира. – М., 1993. – С. 257. 22 Гримич М. Два виміри національного характеру // Наука і суспільство. – 1991. – № 8. – С. 28. 23 Четиркинъ О. Религиозные отношения литов� ско�польских королей к древней Волыни // Волынские Епархиальные Ведомости. – 1874. – № 14. – С. 525. 24 Начало и первые времена (Х–ХIII в.) христианс� тва на Волыни // Волынские Епархиальные Ведомо� сти. – 1893. – № 10, 11. – С. 312. 25 Історія християнської церкви на Україні // Релігієз� навчий довідниковий нарис. – К., 1992. – С. 5–6. 26 Антонович Д. Передхристиянська релігія україн� ського народу // Українська культура. Лекції за редакці� єю Дмитра Антоновича. – К., 1993. – С. 196. 27 Покровский Н. Документы ХVIII в. об отноше� нии Синода к народным календарным обрядам // Совет� ская этнография. – 1981. – № 5. – С. 96. 28 Антонович Д. Передхристиянська релігія... – С. 196. 29 Кохановская Н. Светлыя страницы из летописи Яполотского Георгіевского братства состоящего под по� кровительством старшей фрейлины Ея Императорского величества Надежды Степановны Соханской�Коханов� ской // Волынские Епархиальные Ведомости. – 1870. – № 19. – С. 653. 30 Огієнко І. Українська церква: нариси з історії Ук� раїнської православної церкви. – К., 1993. – С. 37–38. 31 Цимбалістий Б. Родина і душа народу // Україн� ська душа. – К., 1992. – С. 66–96. 32 Там само. – С. 80–81. 33 Там само. – С. 90. 34 Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К., 1994. – С. 201. 35 Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк, 1997. – С. 7. 111111112222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077*ISSN 0130–6936 * 36 Мень А. Православное богослужение... – С. 52. 37 Люцернов І. Об отношении христианского бого� служения к иудейскому и языческому культу // Волын� ские Епархиальные Ведомости. – 1872. – № 23. – С. 900–903. 38 Дамаскин (Христенсен), Иеромонах. Не от ми� ра сего. Жизнь и учение О. Серафима Роуза. – М., 1995. – С. 883. 39 Див. статтю М. Поповича // Філософська і соціо� логічна думка. – 1990. – № 3. – С. 52. Василь БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙВасиль БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ÌÎÒÈÂÈ ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÎÃÎ ÔÎËÜÊËÎÐÓ Â ÊÎÍÒÅÊÑÒ² ÊÎÇÀÖÜÊί ÒÅÌÀÒÈÊÈ ÏÎÅÌ “ßÍÓØ ÁÅÍßÂÑÜÊÈÉ” ÒÀ “ÄÅÌ’ßÍ, ÊÍßÇÜ ÂÈØÍÅÂÅÖÜÊÈÉ” ÞÇÅÔÀ ÁÎÃÄÀÍÀ ÇÀËÅÑÜÊÎÃÎ “Козацькі” поеми Богдана Залеського виникали з двох основних джерел: 1) легенд, переказів та деяких історіографічних матеріа� лів доби польського панування в Україні; 2) народних дум і пісень на теми козацтва, з яких поет, окрім образів та ситуацій, запози� чив художню інтонацію, метроритм, стиліс� тичні засоби. До найбільш ранніх поезій Б. Залеського належить лицарська поема “Януш Бенявський” (1822; друк. 1823 1), що повністю не зберегла� ся. В авторській примітці читаємо: “Ідея цього рапсоду 2 взята з давніх українських дум і зви� чаїв” 3. Далі – зміст втраченої (початкової) частини поеми: “Татари вступають в Україну під проводом Мурзи Бетсбути. Сум’яття. Корон� ний гетьман їде з панцирними гусарами та п’ятигорцями берегом Горині. Виговський, геть� ман козаків, стоїть табором біля Чигирина. Бе� нявський зі своїм полком їде у степ на розвідку: ніч – недобре передчуття полковника Ворони� ча, брата і друга Бенявського – табірна варта чує якийсь тупіт…” 4 Далі простежимо сюжет збереженого уривка безпосередньо за текстом. До табору запорожців повертається залитий кров’ю кінь мужнього лицаря Януша Бенявсь� кого, старости чигиринського: Wpadł do taboru, zarżał radośnie, Stan�ł, krwi� bryzga, bokami rusza; Ciszej, znów głośniej szmer w tłumie rośnie: “Patrzcie no! patrzcie! To koń Janusza!” 5 Козаки розуміють, що їх товариш загинув, і вирішують помститися татарам: “Syn Czehryńskiego poległ starosty! Poległ nasz chrobry Janusz Bieniawski!”… “Zgin�ł Bieniawski! P�dźmy co rychło, Tatarzy blisko, pomścijmy zdrad�” 6 Перетинають річку Тясмин і після нічного спочинку вранці наздоганяють ворогів: Błysły z chor�gwi srebrne dwurożce, Mign�li w trawy, jak lis z kryjówki, Lotem sokoła tuż Zaporożce… 7 В сонячному світлі точиться запекла битва: Lata blask w stepie słońca ze stal�, Tu i tam świszcz� kul, strzał pociski, Wraz pr�ż� łuki, wraz z rusznic pal�, Kł�bi dym, w dymie i huk i błyski 8. Татари втікають від переможних козаків, яким, зрештою, вдається їх наздогнати: Pierzchn�ł Tatarzyn na wszystkie strony, Nasi za nimi goni� i siek�; Teraz si� krwawe wszcz�ły ugony, Słychać szcz�k szabel, włóczeń daleko 9. Моторошна картина бойовища проймає серце всеохоплюючим болем: …Płacze natura marnie poległych, Płacze walcz�cych ze śmierci� dzieci. Co za rozliczne cierpień obrazy, Ten drż�c� r�k� rwie pocisk z łona; Ten ziemi� koi boleśne razy, Ach! czyż ból tylko ziemia pokona! 10 The article touches upon the problem of the syncretism of pagan and Christian ritual symbols in the folk calendar. The interaction of the two outlooks in Ukrainian spiritual culture is analyzed. The main aspects in the transformational processes in the structure of calendar systems are emphasized. The retrospective view on the following problem is showed.

Ähnliche Einträge