Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник

Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник

The article is about practical approaches to the forming of exposition of rushnyky (Ukrainian embroidered towels) in Shevchenko National Park in Kaniv. Collecting rushnyky was based on regional principle. The author focused on rushnyky which were made or existed in Naddnipryanska Ukraine (Left-bank...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2007
Автор: Брижицька, С.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Назва видання:Народна творчість та етнографія
Теми:
Розвідки і матеріали
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43216
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник / С. Брижицька // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 9-13. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-43216
record_format dspace
spelling irk-123456789-432162013-04-22T03:07:02Z Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник Брижицька, С. Розвідки і матеріали The article is about practical approaches to the forming of exposition of rushnyky (Ukrainian embroidered towels) in Shevchenko National Park in Kaniv. Collecting rushnyky was based on regional principle. The author focused on rushnyky which were made or existed in Naddnipryanska Ukraine (Left-bank Ukraine) – the homeland of Taras Shevchenko. Embroidered and woven rushnyky and the photos of them are presented in the article. 2007 Article Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник / С. Брижицька // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 9-13. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43216 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Розвідки і матеріали
Розвідки і матеріали
spellingShingle Розвідки і матеріали
Розвідки і матеріали
Брижицька, С.
Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник
Народна творчість та етнографія
description The article is about practical approaches to the forming of exposition of rushnyky (Ukrainian embroidered towels) in Shevchenko National Park in Kaniv. Collecting rushnyky was based on regional principle. The author focused on rushnyky which were made or existed in Naddnipryanska Ukraine (Left-bank Ukraine) – the homeland of Taras Shevchenko. Embroidered and woven rushnyky and the photos of them are presented in the article.
format Article
author Брижицька, С.
author_facet Брижицька, С.
author_sort Брижицька, С.
title Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник
title_short Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник
title_full Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник
title_fullStr Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник
title_full_unstemmed Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник
title_sort рушники в зібранні шевченківського національного заповідник
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2007
topic_facet Розвідки і матеріали
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43216
citation_txt Рушники в зібранні шевченківського національного заповідник / С. Брижицька // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 9-13. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv AT brižicʹkas rušnikivzíbranníševčenkívsʹkogonacíonalʹnogozapovídnik
first_indexed 2025-07-04T01:33:06Z
last_indexed 2025-07-04T01:33:06Z
_version_ 1836678158662762496
fulltext 9999 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии Місце розташування Шевченківського національного заповідника – безпосередньо Тарасова (Чернеча) гора у Каневі, де знайшов свій вічний спочинок український поет, митець, мислитель Тарас Шевченко – значною мірою визначило специфіку фондового колекціону� вання музею Кобзаря, що входить до за� повідника. Зібрання формується переважно за принципом дотичності музейних предметів до шевченківської тематики, тобто перевага на� дається тим із них, що можуть бути викорис� тані при створенні експозиції. Остання тема� тично підпорядкована життю і творчості Тара� са Шевченка, історії його могили, вшануванню пам’яті духовного батька української спільно� ти. У цьому контексті колекція декоративного мистецтва 1, а це близько двох тисяч музейних предметів, також відіграє особливу роль. Адже завдяки їй експозиція набуває національних ознак (мистецтва і побуту) українців, а в екс� позиційному вузлі казахського періоду життя Тараса Шевченка, відповідно, – казахів; вво� дить в історичну епоху ХІХ–ХХ ст.; виконує декоративну функцію. На часі стоїть завдання створення нової ек� спозиції поетового музею біля його усипаль� ниці, тому ми й звернулися до питання дослідження музейних предметів групи декора� тивного мистецтва, зокрема до вивчення ко� лекції рушників (вишитих і тканих), яких на сьогодні у фондах є більше чотирьохсот. Дато� вані вони серединою ХІХ – ХХ ст. В основу збирання рушників був покладе� ний регіональний принцип, себто увага приділялася тим із них, що були виготовлені або побутували у Наддніпрянській Україні, де народився й зростав Тарас Шевченко. В останній експозиції (1989 р.) вдалою знахідкою художників і експозиціонерів було розміщення у відділі “Тарас Шевченко в житті і творчості” рушників середини ХІХ ст., а у відділі “Історія Шевченкової могили” руш� ників, що були або виготовлені у ХХ ст., або подаровані музею відвідувачами різних регіонів України. Вишиті рушники представлені містами Києвом і Миколаєвом, а також Сумщиною (с. Берестівка Липоводолинського р�ну) та Черкащиною (м. Канів, села Канівського р�ну – Келеберда, Прохорівка, Сушки, Ми� хайлівка, Полствин, Пилява, Пшеничники, Литвинець; села Золотоніського р�ну – Ков� рай і Гельмязів). Матеріал та техніки виготов� лення рушників різноманітні: льняне полотно (домоткане і фабричне), перкаль; нитки – за� полоч; техніки – хрестик, гладь, мережка. Ко� льорова гама вишитих рушників переважно червона і чорна, а “кролевецьких” – в основ� ному, традиційна – червона і біла. Варто звернути увагу на географію тка них рушників.. Черкаська область представле� на найширше – це: села Канівського р�ну (Сушки, Прохорівка, Луковиця, Мельники, Пекарі, Іваньків); села Золотоніського р�ну (Бубнівська Слобідка, Гельмязів); село Бе� резняки Смілянського р�ну; міста Черкаси і Канів. Із Полтавської області маємо рушники сіл Гадяцького р�ну – Веприк та Лютенька; із села Крячківка Пирятинського р�ну, із села Лютенські Будища Зіньківського р�ну. Сум� щину представляють село Васильківка Ро� менського р�ну та славнозвісне місто Кроле� вець. Така класифікація за графічним кри� терієм рушників може бути врахована при по� будові тих експозиційних вузлів музею, що розкривають географію Шевченкового пере� бування в Україні. За орнаментальним критерієм рушники умовно поділяємо на такі групи: 1) із рослин� ним і орнітоморфним мотивами, 2) із мотива� ми Богиня і Дерево Життя; 3) різноманітні рушники Черкащини. Проаналізуємо кожну із цих груп окремо. Рушників, оздоблених рослинним і орніто� морфним мотивами – 53. Із них: 25 вишитих та 28 тканих (“кролевецьких”). На сьогодні науковцями ґрунтовно досліджене міфологічне і символічне значення птахів, зокрема у вишивці 2. На музейних руш� никах вишиті такі птахи: півень, качка, голуб, лебідь, пава / павич, зозуля. На наш погляд, варто звернути увагу на особливий рушник із Світлана БРИЖИЦЬКА ÐÓØÍÈÊÈ Â Ç²ÁÐÀÍͲ ØÅÂ×ÅÍʲÂÑÜÊÎÃÎ ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÎÃÎ ÇÀÏβÄÍÈÊ 1111 0000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007*ISSN 0130�6936 * с. Келеберда Канівського р�ну Черкаської обл., на якому поєднано рослинні, орніто� морфні, антропоморфні та зооморфні орнамен� тальні мотиви: по краях – по два птахи, що си� дять на гілках з ягідками, поруч – ідуть мис� ливці з песиками. На подарованому (1992 р.) Петром Жу� ром (письменником, шевченкознавцем із м. Санкт�Петербург) вишитому рушнику із назвою “З роботи”, поєднані орнітоморфні, антропоморфні та рослинні мотиви: жінка в українському національному одязі та з дити� ною на руці тримає граблі й мотузку, за спи� ною – “гамак”. Біля неї – дерево з чорними і білими гілками, між якими п’ять пташок у по� льоті з червоними крильцями. У білій траві – шість червоних качечок. За легендою, цей рушник належав родині Лесі Українки, а ви� шивала його Антоніна Семенівна Макарова з м. Гадяч (Полтавщина). Кролевецькі ткані рушники у колекції традиційні: з чергуванням смуг геометричних фігур (ромби, ромбовидні фігури) або геомет� ризованого рослинного орнаменту по всьому тлу. Часто ці рушники закінчуються китицями, бахромою або просто підрублені. За поєднан� ням орнаментальних мотивів кролевецькі руш� ники можна згрупувати таким чином: 1) дво� голові орли з коронами (їх найбільше – 15); 2) Богиня (в інвентарних описах – під назвою “підсвічник”) і двоголові орли з коронами; 3) орли і качечки; 4) орли, качечки, Богині, стилізовані дерева, 8�пелюсткові розетки; 5) півні й дерева; 6) півні, орли, Богині, розет� ки; 7) орли і пташки; 8) орли і півні. Рушники із орнаментальними мотивами Богиня і Дерево Життя вивчені нами у взаємозв’язку, оскільки ці мотиви за формою і символікою подібні. Вони містять трипромене� вий знак трисуття, що, як відомо, є най� давнішим і найпоширенішим мотивом на ви� шивках і килимах. “Трипромінник – універ� сальний оберіг – енергетичний резонатор, який еманує на всіх електромагнітних кольорах діапазону людського єства і невидимого для ока – ультрафіолетового кольору (він оберігає людину від низьких енергетичних сутностей, хвороб, “поганого ока”, патогенного ви� промінювання з�під землі)” 3. У численних пам’ятках матеріальної культури різних народів “Богиня” виступає як “Праматір Світу”, “Бо� гиня Життя”, у слов’ян – як “Велика Богиня”. Про неї свідчать описи письменників та істо� риків середньовіччя 4. Літописні джерела до� несли до нас цілий ряд імен “Богині”, а саме: Мокоша, Жива, Лада, Лель, Доля, Рожани� ця, Діва, Дана та ін. Зазначимо, що помилкою не лише людей, далеких від фольклору, мис� тецтва й етнографії, а й деяких спеціалістів 5 є вживання назви “Богиня Берегиня”. Цей по� милковий стереотип широко побутує сьогодні в культурному житті української спільноти, од� нак Богині на ім’я “Берегиня” в пантеоні слов’янських богів не існувало. Широко відо� мо, що слово “Берегиня” походить від слова “берег”, яке у міфології означає водорозділ земного і потойбічного, підземного світу 6, і є синонімом слова “русалка” 7. У зібранні заповідника орнаментальний мотив Богиня є лише на тканих кролевецьких рушниках. Їх одинадцять, і виконані вони пе� реважно у традиційній для цих рушників коль� оровій гаммі: по білому тлу червоними нитка� ми. Стилізовану фігуру Богині подано як один елемент, або як два чи три елементи, а також є дві смуги по три елементи (власне фігури). Цей мотив поєднується на одному рушнику із мотивом Дерево Життя (с. Бубнівська Слобідка), де спостерігаємо по три елементи обох мотивів, а Дерево Життя містить хрест� верхівку. Раніше музейні рушники побутували у м. Черкаси, у селах Черкащини (Канівський район – Іваньків, Мельники, Луковиця; Зо� лотоніський район – Бубнівська Слобідка) і на Полтавщині (Гадяцький район – Веприк, Лютенські). Орнаментальний мотив Дерево Життя (Світове Дерево, Святе Дерево) також ши� роко відомий у міфології, фольклорі, про� фесійному мистецтві багатьох народів світу. Він широко досліджений як універсальна кон� цепція світобудови, як світова космогонічна модель триєдності світу: богів, людей і тварин, та підземних божеств і померлих предків 8. Рушників із цим мотивом у фондовій колекції шість: 1) із написом “Похід�реквієм пам’яті Т. Г. Шевченка Кролевець 1991” (нитки чер� воні); 2) із авторською назвою “Дерево Жит� тя” (вишивальниця Марія Тихонова, м. Чер� каси; нитки чорні і червоні (з відтінками)); 3) із авторською назвою “Звізда Полин” (ав� тор Олександра Теліженко, 1996, м. Черкаси) 1111 1111 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии (мотив дерево�вазон (хвилясте червоне стебло на тлі чорно�білого листя та гілки з червоно� чорним листям і червоно�чорно�білими квіта� ми)); 4) рушник, виконаний технікою пол� тавського рушникового шва (Полтавщина, ХІХ ст.; нитки червоні); 5) рушник із мотива� ми дерево�квітка і павичі (двоє) (1989 р., подаровано учнями школи с. Стеблів Черкась� кої обл.); (бязь, муліне, рушниковий шов, нит� ки червоні); 6) рушник з Миколаївщини (1930 р.), (полотно фабричне, заполоч, хрес� тик; із мереживом; поєднання мотивів Дерево Життя і вазон з квітами). Виокремлюємо групу рушників Черкащи� ни 9, орнаментика яких, як відомо, увібрала тра� диційність вишивки тих областей, із якими вона межує територіально: Київської на півночі, Пол� тавської на сході, Кіровоградської на півдні, Вінницької на заході. Найрозповсюдженішими є поєднання кольорів червоного і чорного, із дода� ванням кольорів іншої гами. Превалює техніка хрестик, яку вишивальниці поєднують із глад� дю, лічильною гладдю, вирізуванням, “фальши� вим” вирізуванням, мережкою. До низу рушни� ка пришивають мереживо. Рушників Черкащини нараховуємо 112. Умовно вони згруповані нами таким чином: 1) рушники м. Канева (34) (зокрема, тут рушники з експозиції першого народного му� зею “Тарасової світлиці”, що за легендою уціліли після років Другої світової війни (5); рушники, що надійшли від канівців М. Танани, Т. Цебенко, Н. Вороніної; подаровані та за� куплені рушники); 2) рушники сіл Канівсько� го району (40) (Правобережжя представлено селами Полствин, Пилява, Литвинець, По� ташня, Дарівка, Пшеничники, Луковиця, Ма� лий Ржавець, Бобриця, Михайлівка, Бер� козівка, Мартинівка, а Лівобережжя – селами Келеберда, Сушки, Прохорівка, Ліпляве); 3) рушники сіл Золотоніського району (31); 4) рушники сіл Звенигородського району (4); 5) рушники м. Черкаси, с. Хутори Черкась� кого р�ну та смт. Мліїв Городищенського р�ну (по одному). Рушники виконані, переважно, на фабрич� ному полотні; нитки – муліне та заполоч чер� воного і чорного кольорів; техніка – хрестик, орнамент – рослинний. Також вишивали на домотканому полотні (по селах), на перкалі; техніками гладь (лічильна також), вирізуван� ня (фальшиве також), мережка, качалочка, стебнівка, рубець із роздільним прутиком через чисницю; пришивали мереживо. Геомет� ричний орнамент (у поєднанні із рослинним, орнітоморфним) і багатоколірна гамма прита� манні вишитим рушникам сіл Пилява, Луко� виця, Мартинівка. Рушники с. Бобриця на Канівщині прикрашають блакитні і червоні нитки. Вишивальниці віддалених від Канева сіл Чигиринського та Смілянського районів (як, до речі, і Канівського та Золотоніського рай� онів) Черкащини використовували білий тип вишивки, що, як відомо, є найдавнішим типом і має поганську архаїку. Окремо виділяємо чотирнадцять рушників роботи місцевої майстрині Галини Андріївни Бондаренко (1923–2001). Троє із них – це рушники�панно на шевченківську тематику (1979 року виконання): “Кобзар”, “Катери� на”, “Т. Г. Шевченко”. Робота “Кобзар” трипланова: поетова мо� гила із пам’ятником 1939 року (скульптор М. Манізер) в ореолі сонячного сяйва та в об� рамленні стилізованих квітів барвінку, воло� шок, дзвіночків; орнаментований пас містить стилізовані грона винограду. По нижньому краю – червоні квіти, по верхньому краю – текст: “…Тільки слава / Сонцем засіяла; / Не вмре Кобзар, бо навіки / Його привітала”. Сюжет роботи “Катерина” такий: біля тину, що обвитий хмелем і квітами, прихилилася спи� ною дівчина у національному українському вбранні із червоною стрічкою на голові; руками перебирає намисто, що на шиї; праворуч неї – пеньок від спиляного дерева, а за нею – дві то� полі.. Під композицією рядки з однойменної поеми : “…Серце моє! …Терпи до загину!” Багатокомпозиційним, із використанням багатьох орнаментальних мотивів, є й рушник� панно “Т. Г. Шевченко”. Тут – гільце зі стилізованими гронами винограду та ягодами полуниці, з боків дати – “1814–1979”; гори� зонтальний пас із кетягів калини, під ним – “Т. Г. Шевченко”; цвіт калини, волошки і барвінок; ромби і “підвіски”. Інші чотири рушники Г. Бондаренко із “Та� расової світлиці”. Вони були відновлені майст� ринею за фото 1909–1910 рр. Перший рушник (1984 року виконання) – зі смугами геомет� ричного орнаменту і з останньою строфою по� 1111 2222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007*ISSN 0130�6936 * езії “Як умру, то поховайте…” (“І мене в сім’ї великій, / В сім’ї вольній, новій, / Не забудьте пам’янути / Незлим тихим словом”). Другий рушник (1987 року виконання) сюжетний: дівчата в національному українському одязі, хлопчик, козак і песик. Усі вони уважно слуха� ють спів кобзаря. Під тином ростуть мальви, за ними – дерево. Використано рядки із Шевчен� кової “Тарасової ночі”: “На розпутті кобзар си� дить та на кобзі грає; / кругом хлопці та дівча� та – / Як мак процвітає…” На сьогодні в експозиції “Тарасової світлиці” є два рушники Г. Бондаренко. Ікону Ісуса Христа прикрашає третій (1988 року виконання) рушник – із ромбами та розетка� ми, а картину “Святий Тарасій” – четвертий (1989 року виконання). Він також із геомет� ричним орнаментом та з поетовими, вже хрес� томатійними, словами: “Думи мої, думи мої, лихо мені з вами” і “Любітеся, брати мої, Ук� райну любіте”. Останній скопійовано з рушни� ка, що його вишили 1889 року Леся Українка та Маргарита Комарова. Згодом, одного червневого дня 1891 року, Леся подарувала рушник у “Тарасову світлицю” 10. Про відтворення Г. Бондаренко та її учня� ми з гуртка художньої вишивки, за невелички� ми фото, що вціліли після Другої світової війни, п’яти рушників, які були подаровані му� зеєві у різні роки народними майстрами, писа� ла свого часу місцева преса. На одному із цих рушників група селян слухає спів бандуриста. Г. Бондаренко творчо переносила давні орна� менти на рушники, настільники, сорочки. Майстриня залишалася вірною техніці хрес� тик і чорно�червоним кольорам. Є в колекції рушники з малої батьківщини Тараса Шевченка, а саме із таких сіл: 1) Мо� ринці, де поет народився (полотно, муліне (во� вняні нитки багатоколірні), геометричний ор� намент, 1991 р.)); 2) Шевченкове, де він зро� став (колишня Керелівка) (двоє, обидва від Параски Бойко, 1930�і рр.; перший – полот� но фабричне льняне, заполоч, хрестик, фаль� шиве вирізування, мереживо, рослинний орна� мент; другий – полотно домоткане льняне, гладь лічильна білим по білому, вирізування, мережка, геометричний і рослинний орнамен� ти); 3) Зелена Діброва, де жила Тарасова старша заміжня сестра Катерина (в заміжжі Красицька) (рушник вишитий нею ж) (полот� но, нитки бавовняні, хрестик; поєднання трьох методів орнаменталізації: орнітоморфний, ант� ропоморфний та геометричний (молодиця (ви� гляд збоку) в українському білому вбранні, жовтому очіпку, з коромислом через плече; обабіч неї – півень, нижче – ромби і вазони). Не можна оминути увагою ще один ме� моріальний рушник (ХІХ ст., смт. Мліїв Горо� дищенського р�ну на Черкащині; полотно до� моткане, заполоч, муліне, хрестик; 46Х252 см), а саме той, яким був перев’яза� ний дерев’яний хрест під час поховання Тараса Шевченка на Чернечій горі. На чотирьох па� ралельних лініях (імітація водяної поверхні) пливуть три червоні лебеді, між ними по чорній троянді і по червоному листку латаття. До меморіальних рушників відноситься і вишитий весільний рушник із півнями роботи Ликери Іванівни Полусмак (у заміжжі Яков� лева), з якою, як відомо, Т. Шевченко на� прикінці свого життя прагнув створити сім’ю 11. На сучасних вишитих рушниках переважа� ють: портрети Тараса Шевченка; пам’ятник поетові, що на його могилі (1939 р., скульптор М. Манізер); фасад Успенського собору (1144 р.) в Каневі, де відспівували митця у травні 1861 р.; рядки поезій Кобзаря та його ініціали; сюжетні “малюнки” (як то: юнаки і дівчата в українському одязі слухають спів кобзаря). Отже, вишиті рушники Черкащини увібрали традиційну орнаментику сусідніх із нею областей: найрозповсюдженішим є поєднання кольорів червоного і чорного, а та� кож додавання до них кольорів іншої гами. Превалює техніка хрестик, яку майстрині ча� сто поєднують з іншими, як то: гладь, гладь лічильна, вирізування, фальшиве вирізування, мережка. Мереживо пришивають донизу. Ткані рушники Черкащини представлені багатоколірною гамою (с. Луковиця Канівського р�ну, с. Софіївка Черкаського р�ну). Вони заткані не лише на кінцях, а й по всьому тлу. Багато рушників червоно�білих: Золотоніський р�н (села Богдани, Бубнівська Слобідка); Канівський р�н (с. Луковиця); м. Канів. Червоно�сині рушники ткали в Ка� неві та в навколишніх селах (Пекарі, Пилява), а червоно�чорні потрапили до зібрання із сіл, також, Канівського р�ну (Пилява, Ми� 1111 3333 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии хайлівка, Яблунів). Їхній орнамент скомпоно� ваний із ромбів, квадратів, прямокутників, хрестів, смуг, розеток. У вжитку населення Черкащини були і ку� повані рушники: кролевецькі і богуславські. До музею вони надійшли від мешканців Канівсько� го р�ну (села Пекарі, Бучак, Прохорівка, Лу� ковиця, Іваньків, Сушки), Золотоніського р�ну (с. Гельмязів), Канева і Черкас. Результати проведеного дослідження ма� ють практичне значення. Вони можуть бути використані при створенні сучасної експозиції музею Тараса Шевченка у Каневі і додатково у музейні шкільній програмі. Так, на початку 90�х років ХХ ст. була розроблена нова кон� цепція програми “Музей – школі”. Якщо лек� торії у попередні роки охоплювали лише так звану “шевченківську тематику”, то тепер, із введенням у шкільний навчальний процес дис� ципліни “народознавство” (на нашу думку, не� обхідно увести “українознавство” як більш широкий фаховий предмет цього напрямку), з’явилася нагальна потреба долучення до про� ведення уроків з вищезазначеної дисципліни у співавторстві із музейниками, які здійснювали свої дослідження саме на базі фондової ко� лекції музею. Одним із таких досліджень є й наше вивчення рушників зібрання. Працівни� ками музею проводяться також уроки�конфе� ренції з трудового навчання, зокрема, в одній із середніх шкіл міста Канева. Насамкінець зауважимо, що декоративне мистецтво як один із формовиявів національ� ної культури, розвиває естетичні смаки, долу� чає до національного мистецтва і традицій. Воно не дає національному “потонути” в морі глобалізаційних процесів сьогодення. Тому ко� лекція декоративного мистецтва, зокрема рушників, уповні виправдовує своє існування у зібранні Шевченківського національного за� повідника та виправдовує своє функціонуван� ня в експозиції музею Тараса Шевченка. 1 Зібрання складається з таких груп збереження: ме� моріальні речі, архів, декоративне мистецтво, живопис, графіка, книги, скульптура, сувеніри, фото, негативи, нумізматика, фалеристика. 2 Китова С. Образ птаха у вишивці та фольклорі Серед� нього Подніпров’я // Народна творчість та етнографія. – 1994. – № 2–3. – С. 3–11; Таланчук О. Українознавство. Усна народна творчість: Навч.�метод. посібник. – К., 1998. – С. 140–150; Greifs P. Simbolorum. Опыт словаря символов. Птицы. Птичье перо. Перо. – http://www.a� press.ur.ru/pages/greit/sim/p/ptizi.htm. 3 Штунь М. Орнамент – оздоба чи магія? // Український світ. – 1994. – № 3–4. – С. 45. 4 Боровский Я. О названии Великой богини славян // Древние славяне и Киевская Русь: Сб. науч. трудов АН УССР. – Ин�т археологии; Отв ред. Толочко П. – К., 1989. – С. 84–92. 5 Кара�Васильєва Т. Традиційне і нове в Полтавських рушниках // Народна творчість та етнографія. – 1981. – № 5. – С. 45–52; Боровский Я. Зазнач. стаття. 6 Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу. – К., 2000. – С. 63. 7 Словник української мови у 11 томах.– К., 1970. – Т. 1. – С. 158; Огієнко І. (Митрополит Іларіон) Дохристи� янські вірування українського народу. – Вінніпеґ, 1981. – С. 130; Борисенко В. – Зазнач. праця. – С. 190; Гальковсь� кий М. Борьба християнства с остатками язычества в Древ� ней Руси. – М., 1913. – Т. 2. (Автор посилається на Мит� рополита Іларіона). 8 Таланчук О. Українознавство. Усна народна творчість: Навч.�метод. посібник. – К., 1998; Павлуцький Г. Історія українського орнаменту // Образотворче мис� тецтво. –1993. – № 1. – С. 43; Топоров В. “Світове дере� во”: універсальний образ міфологічної свідомості // Всесвіт. –1977. – № 6. – С. 176–193; Василенко М. О со� держании в русском крестьянском искусстве // Зб.: Русское искусство XVII – перв. полов. ХІX ст. – М., 1971. – С. 143, 183. 9 Черкаську область утворено 7 січня 1954 р. Вона поділяється на 20 адміністративних реґіонів. 10 Рушник зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка (м. Київ). Див.: Тарахан�Береза З. Святиня. – К., 1998. – С. 180–186. 11 Тарахан�Береза З. Зазнач. праця. The article is about practical approaches to the forming of exposition of rushnyky (Ukrainian embroidered towels) in Shevchenko National Park in Kaniv. Collecting rushnyky was based on regional principle. The author focused on rushnyky which were made or existed in Naddnipryanska Ukraine (Left8bank Ukraine) – the homeland of Taras Shevchenko. Embroidered and woven rushnyky and the photos of them are presented in the article.

Схожі ресурси