Весільна комора у контексті обрядів господарської магії

On basis of rich field material the author of the article investigates the ritual of ‘komora’ (Ukrainian wedding ritual) in various regions, which marks wedding rituals. Till now the household aspect of the ritual was poorly investigated. This aspect is connected with the idea that married couple ha...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Костенко, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Свята та обряди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43218
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Весільна комора у контексті обрядів господарської магії / Л. Костенко // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 29-36. — Бібліогр.: 102 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43218
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-432182013-04-22T03:07:14Z Весільна комора у контексті обрядів господарської магії Костенко, Л. Свята та обряди On basis of rich field material the author of the article investigates the ritual of ‘komora’ (Ukrainian wedding ritual) in various regions, which marks wedding rituals. Till now the household aspect of the ritual was poorly investigated. This aspect is connected with the idea that married couple has influence on fertility of plants and cattle. To investigate this aspect the author of the article used categories ‘chesna moloda’ (chaste bride) and ‘nechesna moloda’ (unchaste bride). 2007 Article Весільна комора у контексті обрядів господарської магії / Л. Костенко // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 29-36. — Бібліогр.: 102 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43218 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Свята та обряди Свята та обряди
spellingShingle	Свята та обряди Свята та обряди Костенко, Л. Весільна комора у контексті обрядів господарської магії Народна творчість та етнографія
description	On basis of rich field material the author of the article investigates the ritual of ‘komora’ (Ukrainian wedding ritual) in various regions, which marks wedding rituals. Till now the household aspect of the ritual was poorly investigated. This aspect is connected with the idea that married couple has influence on fertility of plants and cattle. To investigate this aspect the author of the article used categories ‘chesna moloda’ (chaste bride) and ‘nechesna moloda’ (unchaste bride).
format	Article
author	Костенко, Л.
author_facet	Костенко, Л.
author_sort	Костенко, Л.
title	Весільна комора у контексті обрядів господарської магії
title_short	Весільна комора у контексті обрядів господарської магії
title_full	Весільна комора у контексті обрядів господарської магії
title_fullStr	Весільна комора у контексті обрядів господарської магії
title_full_unstemmed	Весільна комора у контексті обрядів господарської магії
title_sort	весільна комора у контексті обрядів господарської магії
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Свята та обряди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43218
citation_txt	Весільна комора у контексті обрядів господарської магії / Л. Костенко // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 29-36. — Бібліогр.: 102 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT kostenkol vesílʹnakomoraukontekstíobrâdívgospodarsʹkoímagíí
first_indexed	2025-07-04T01:33:14Z
last_indexed	2025-07-04T01:33:14Z
_version_	1836678166553296896
fulltext	2222 9999 СССС вввв яяяя тттт аааа тттт аааа оооо бббб рррр яяяя дддд ииии Людмила КОСТЕНКО ÂÅÑ²ËÜÍÀ ÊÎÌÎÐÀ Ó ÊÎÍÒÅÊÑÒ² ÎÁÐßÄ²Â ÃÎÑÏÎÄÀÐÑÜÊÎ¯ ÌÀÃ²¯ Народне весілля досліджувалося багатьма українськими вченими, серед яких П. Чубин� ський, Ф. Вовк, М. Сумцов, К. Копержин� ський, Н. Здоровега, Г. Пашкова, В. Бори� сенко, І. Несен, О. Курочкін та інші. До нау� кових зацікавлень дослідників належали істо� рія весільного обряду, його структура, симво� ліка та семантика. Загальновизнаним є погляд на весілля як на соціально�культурну форму переходу молодих від неодруженого стану до одруженого. У міфологічному плані весілля трактують як містичний ритуал, через який здійснюється символічна трансформація осо� би 1. Зокрема, на думку російського дослідни� ка А. Байбуріна, через весільний обряд відбу� валося “створення нових людей”, а саме: “ви� лучалися” старі культурні характеристики на� речених (хлопця та дівчини) та “добудовува� лися” нові (чоловіка та жінки) 2. Вивчення еротичної сторони весілля започаткував вче� ний Ф. Вовк, який здійснив детальний опис обряду “комори” та проаналізував його симво� ліку 3. Розвинув цей аспект весілля етнолог О. Курочкін, який досліджував весільні ігрові сюжети 4. Згадані вчені вказували на залишки фалічного культу в ритуалі, особливо у його кульмінаційній частині – “весільній коморі”. На думку цих авторів, у народному весіллі вті� лилася ідея плідності та продовження роду. Недостатньо вивченим залишився госпо� дарський аспект обряду, який зокрема пов’язаний з уявленнями про вплив молодого подружжя на фертильність рослин та домаш� ньої худоби. З метою його дослідження ско� ристаємося обрядовістю “весільної комори” та такими категоріями як “чесна” та “нечесна” молода. Попри те, що вже у другій половині ХХ століття “комора” випала з весільної кан� ви, деякі її елементи збереглися у народній пам’яті дотепер; вони стали основою для напи� сання статті. Нагадаємо, що обряд “комори” відбувався у неділю ввечері на садибі молодого та мав своє продовження у понеділок. Його кульмінацією було шлюбне єднання молодих у коморі та де� монстрування сорочки молодої. Тут важливим був доказ незайманості дівчини, про що мала свідчити червона відзнака на її сорочці. Розглянемо, як розгорталося весільне дійс� тво, коли дівчина мала докази незайманості. У цьому випадку в понеділок весільні атрибути, гості та сама молода мали червоні відзнаки, які символізували втрату цноти молодої у момент шлюбу. На Київщині, на другий день весілля, наречена поверх хустки зав’язувала червону стрічку, чіпляла червоні стьожки родичам наре� ченого, дружки приносили їй “снідання” у чер� воних спідницях або хустках, гості приходили до весільної хати підперезані червоними пояса� ми тощо. Після виявлення доказів незайманос� ті молодої на стіл подавали червоне вино, її ма� тері несли спеціальну шишку, перев’язану чер� воною стрічкою, даруючи співали: Ой скакав горобець по точку, Та спасибі, матінко, за дочку, За червону калину, за хорошу дитину 5. Коли молода вважалася “чесною”, об’єк� том ритуальних дій була її сорочка з червоною відзнакою. На Чернігівщині її урочисто носи� ли на тарілці 6, так само робили і на Сумщині: “Як чесна молода, сорочку на тарілку і по ха� ті носять” 7. Сорочку також кидали за столом із одного краю в інший. “Раньше сорочку ки� дали по столі. Ті кидають у цей край, а ці у той кидають” 8. Її також підкидали догори. “Як чесна молода – сорочку підкидають і рід веселий” 9. За цей атрибут між представника� ми обох родів велася боротьба, завдання од� них було почепити сорочку на дерево, ін� ших – завадити цьому та заволодіти нею 10. Повертали сорочку тільки через викуп, що підтверджує її ритуальну цінність. Нові роди� чі змагалися також за інші весільні атрибути, які символізували “чесність” молодої – курку та гільце. Першу в понеділок до весільної ха� ти приносили свахи молодої, а сторона моло� дого мала її відібрати 11. Відвідували молоду і з гільцем, яким родичі молодого також нама� галися заволодіти. Такі силові дії між пред� ставниками молодого подружжя мали виявити “чий рід сильніший” 12. 3333 0000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 Звістка про “хорошу” молоду передбачала особливу поведінку учасників весілля – “коли молода чесна – рід веселий”. У піснях з цього приводу співалося, що “молода пішла в луг по калину розвеселити родину”. На Чернігівщині розповідали: “Єслі что помічають на рубашкє, п’ють і пають до умору” 13. Коли молода була “чесною”, “сніданки” танцювали на лаві, коли ж ні, то сиділи “по кутах”. У селі Очкине на Сумщині вони, танцюючи, співали: Ой вогнітєсь лавкі, Ми прішлі снєданкі, Наша молода чєсная прішла 14. Викликали веселість і прилив енергії також еротичні пісні, народні ігри й танці, які були обов’язковим елементом “червоного” весілля. У цій частині викладеного матеріалу клю� човими є такі елементи, як червоний колір від молодої, ритуальні дії з атрибутами червоного кольору, мажорний настрій учасників весілля. За дослідженнями вчених, зокрема Ф. Вовка, червона барва “означала принцип плідності та відтворення у природі” 15. А такі ритуальні дії, як підкидання предметів, рух, боротьба, відбу� валися не тільки на весіллі, але і на засіяній ни� ві 16. Тому можемо припустити, що “чесна” мо� лода давала позитивний стимул репродуктив� ним силам природи, зокрема рослинності. Підсилювали цей вплив червоний колір весіль� них атрибутів, ритуальні дії з ними, а також веселощі, які за міфологічними уявленнями вважались такими, що сприяють родючості 17. У ключі цієї гіпотези розглянемо інше по� водження з сорочкою молодої або її дубліката� ми червоного кольору, якими могли бути хус� тка, плахта, фартух, шматок тканини, стрічка. Один з них по завершенні обряду “комори” мав деякий час перебувати на підвищенні, на хаті чи дереві, тоді його називали “флагом”. Сорочку молодої також чіпляли на жердину та з весільним поїздом, зі співами і танцями носи� ли селом 18. Траплялося, що зі шматком черво� ної тканини на палиці йшли вулицею до моло� дої “сніданки” 19. Розміщення атрибутів “чес� ної” молодої на підвищенні та обхід з ними се� ла відбувалися, на нашу думку, з метою стиму� ляції репродуктивних сил природи в межах визначеної території. З урожаєм зернових культур могло бути пов’язано влаштування шлюбної постелі молодих у коморі, де зберігали зерно. На це вказують і тексти весільних пісень, зокрема на Житомир� щині “чесна” молода по завершенню обряду “ко� мори”, поклавши на голову хліб, тричі співала: А в городі та й овес рясен, А зо мною увесь рід красен, Щоб у нашому роду Не було переводу 20. Подібну пісню співали і молодому, як учас� нику обряду “комори”, коли випроводжали його до молодої. Тоді мати нареченого обводи� ла його кругом хлібної діжі та обсівала зерном: Ой колісцем, сонечко, колісцем, Сип мене, матюню, овесцем, Щоб сей овес рясен був, Щоб сей поїзд весел був 21. Про зв’язок “чесної” нареченої з урожаєм зернових вірили і в сусідній Росії на Смолен� щині: там сорочку з червоною відзнакою необ� хідно було покласти на жито 22. У Білорусії, після щасливого завершення обряду “комори”, свахи насипали у сорочку молодої житнє зерно та несли її матері 23. На Київщині наречена на голові, крім вінка та стрічок, мала велику квіт� ку з житніх колосків, що також могло бути пов’язано з аграрними справами 24. Інформація про “якість” молодої передава� лася, зокрема, через рослинний код. Символа� ми втрати незайманості виступали калина та рожа. На Житомирщині, коли молода була “чесною”, усі весільні пісні починали словами “Ой з калиночки дві квіточки…” 25, що може відображати уявлення про вплив молодої на цвітіння рослин. У весільних текстах наречена представлена і такою, що відвідує зелені на� садження, де її по черзі шукають родичі, про� те знаходить тільки наречений: Пашла Надічка у вишньовий сад, Да заблуділа у виноград. Пашол татачка– нє нашол, Да заплакавши он пришол. Пашла мамачка… (перераховуються інші родичі) Пашол Ванічка да й нашол, Да й за рученьку вон прівьол: “Щаслівая мая гадіночка, Шо нашлась мая дружиночка” 26. Є також відомості, що під плодове дерево для сприяння урожаю ставили червону хоруг� ву від молодої 27. 3333 1111 СССС вввв яяяя тттт аааа тттт аааа оооо бббб рррр яяяя дддд ииии Аграрний підтекст, очевидно, мав також звичай приносити на другий день весілля наре� ченій “снідання”. Тоді для неї готували домаш� ні страви, а також печиво, цукерки. Проте розповсюдженим було приносити молодій сирі овочі, а у селі Скуносово Сумської області ще донедавна її відвідували з гільцем, на якому були прив’язані кукурудза, буряк, морква то� що 28. Таким чином могли впливати на урожай городини. Частину весільного гільця також використовували у період аграрного сезону – його кидали у грядки огірків 29. У весільних піснях зустрічається міфічна іс� тота “Мороз”, яку також на Новорічні свята “запрошували вечеряти” та просили не “моро� зити” урожай та худобу. На півночі Чернігів� щини про “хорошу” наречену співали: Спасібо Богу за зіму, Шо лютиє Морози Нє заморозілі нам рожу; Наша рожа пригожа Всяму роду хороша 30. На Київщині молода за передчасну втрату незайманості вибачалася перед свекрухою: “Звиніть, шо Мороз калину приморозив” 31. Як бачимо, дошлюбна втрата цноти молодої асоціювалася зі знищенням рослин морозами. Очевидно, її вважали і причиною цього лиха. У весільних атрибутах спостерігаємо поєд� нання рослин та елементів червоного кольору, що також може мати аграрний підтекст. Зокре� ма, коровай оздоблювали гілочками, обплете� ними тістом, барвінком, калиною, обв’язували червоною стрічкою. У посуд з горілкою втикали букет із колосків та калини 32. За схожим прин� ципом робили гільце. На півночі Сумщини воно було представлене групою різнокольорових “прапорків” на дерев’яних паличках, встромле� них у хлібину. До їх вершечків прив’язували ка� лину та безсмертники. Перший прапорець мала поставити у хліб наречена 33. Очевидно, “пра� порки” були колись червоними та дублювали згаданий весільний “прапор”, а поєднання їх рослинами мало позитивно вплинути на їх ріст. На Київщині “гільце” прибирали букетиками зі зв’язаними навхрест барвінком, калиною та вів� сом. На його вершку прив’язували колоски та “стрічку цнотливості” 34. Багато спільного зустрічаємо у весільній та обжинковій атрибутиці, що також може свід� чити про зв’язок весілля з урожаєм . Зокрема, завершення гільця з Київщини (букет колосся, зв’язаний червоною стрічкою) подібне до об� жинкової “бороди” з Корюківського та деяких інших районів Чернігівщини. Там цей атрибут мав вигляд куща жита, перев’язаного черво� ною стрічкою 35. Подібно прибирали весільні “єльци” і обжинкову “бороду” у Новгород� Сіверському районі цієї ж області. Перший ат� рибут був представлений групою горіхових па� личок, на які була напнута червона хустка, другий – кущем жита, зав’язаним угорі черво� ною косинкою 36. Червоною стрічкою пе� рев’язували обжинковий сніп, яким пізніше починали озиму сівбу 37; до нього також чіпля� ли кетяги калини 38. Прибирали калиною і “бо� роду”, про що співалося у Слобожанській об� жинковій пісні: “…Пішли дівки у долину ка� линоньку ламати, бородоньку вбирати…” 39. Спільним оздобленням для весільного гільця та обжинкових атрибутів були квіти, найчастіше червоного кольору. Довго зберігався звичай прибирати квітами “бороду” на Рівненщині; там до неї ще сипали червону горобину 40. Якщо на весіллі для сприяння урожаю ви� користовували хліборобські символи, то до жнивних обрядів також включали весільні еле� менти з відповідною метою. Зокрема, на Рів� ненщині у день зажинків, як і на весіллі, чоло� віки одягали червоні пояси; у святковий виши� тий одяг (нитки були червоні) мала одягнути� ся молодиця, яка “год як вийшла замуж” 41. За відомостями К. Копержинського, на Поділлі по завершенні жнив “звінчували” дівчат і хлопців шлюбного віку, при цьому товаришок дівчини називали “дружками”. Вчений пише, що і в Галичині господар на обжинковий вінок запрошував чотири “свати” і стільки ж “дру� жок”. Учасники обряду, як і на весіллі, несли дорогою червону корогву, на чолі процесії йшла дівчина у вінку, прибрана як наречена. Як і під час весілля, ворота перед гостями бу� ли зачинені, господарі виходили до женців із хлібом�сіллю, обдаровували їх 42. Ще одним спільним елементом весільної та аграрної обрядовості була вода. З цього приводу вчений М. Сумцов писав: “Використання води на весіллі пов’язано з обрядовим її використан� ням у великі річні свята та з купальськими купан� нями” 43. Тоді через магічне обливання та купан� ня у річці викликали на посіви вологу. Якщо мо� 3333 2222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 лода була “чесною”, подібні дії виконували і на весіллі. Зокрема, після “комори” її водили вми� вати до криниці, при цьому обливали всіх при� сутніх. Молода також мала принести до хати мо� лодого води на коромислі 44. Інший варіант – во� на вранці вмивала рідню молодого 45. На Кіро� воградщині односельці переливали весільному поїзду дорогу, а за це отримували від старшого боярина грошову винагороду 46. Відоме також купання батьків молодих у річці. У селі Крехаїв, на Чернігівщині, це робили, коли віддавали од� ружуватися першу або останню дитину 47. Розглянемо магічні прийоми, через які молоде подружжя і, зокрема, “чесна” молода мали впли� вати на плідність худоби. По�перше, їх асоціюва� ли з домашніми тваринами. Старости свій прихід пояснювали тим, що шукають загублену гуску, те� лицю тощо, або хочуть купити їх. Про майбутнє подружжя висловлювались так: “У вас є телиця – красная дівиця, а у нас бичок – красний коза� чок” 48 або: “А де ваша телиця?” – “Заходь, до� ню, в хату” 49. У весільних еротичних піснях моло� ді уподібнювалися бичку, телиці або іншим до� машнім тваринам. З наступного поетичного тек� сту бачимо, що подружжя через обряд “комори” мало впливати на приплід овець та урожай гречки: А в сватовій гречкі Лежить баран на овечкі, Догори ногами, донизу рогами, До серденька груди, Щоб були діти любі 50. Згадка про гречку у весільній пісні пов’яза� на, на наш погляд, із давньою традицією ка� чання на нивах. Вчені припускають, що колись цей обряд виконували подружні пари, щоби передати рослинам здатність до запліднення 51. Щодо домашніх тварин, то з ними асоцію� вали також неодружених братів та сестер на� речених. У пісні до короваю співали: Ой дєлі мамачка каравай Да своєму родоньку раздавай. Ой ви, браточкі, конєчкі, А ви, сєстріци, тєліци 52. Молоду також порівнювали з куркою. На Житомирщині у понеділок, викликаючи її, співали: Цуру, цуру, мої куроньки, Збирайтеся всі до купоньки: І рябесенькі, і білесенькі, Тільки нема десь одної Ще й куроньки білокрилої, Ще й дівчини чорнобривої 53. На Київщині про молоду співали: “...Ви не кишкайте, не полошкайте. Нехай вона приви� кає та додому не тікає”. Тут і в інших регіонах України, якщо молода була “чесною”, у поне� ділок її відвідували з куркою, прибраною чер� воною стрічкою 54. Ще один магічний прийом впливу на плід� ність тварин полягав у присутності їх на весіл� лі. Так, на Луганщині у хату, де сиділи весіль� ні гості, заводили корову 55. На Сумщині у житло заїжджали конем та давали йому горіл� ки 56. На Поліссі під час весілля заносили у помешкання бджолиний вулик, затягували ко� ня або вола, а молода, приїхавши до двору на� реченого, фартухом витирала коней або роз� прягала їх 57. Щоб вплинути на плідність худоби, молоді самі відвідували тварин або використовували щодо них атрибути молодої. Так, на Закарпат� ті наречені першу шлюбну ніч проводили у хлі� ві на горищі 58. У інших народів, сербів та нім� ців, молоді під час весілля відвідували корів� ник 59. На Житомирщині зберігали весільний вінок молодої та переганяли через нього коро� ву, коли вели її до бичка 60. У селі Хоробичах Чернігівської області на хліві встановлювали весільне гільце, пояснювали це так: “будут авєчкі вєстісь” 61. У селі Терехівка цієї ж об� ласті “єльци” – оздоблені дерев’яні палич� ки – наприкінці весілля роздавали гостям, найбільше “старше єльце” заносили на хлів “шоб добра шерсть на авєчках расла, ловко подстригалася” 62. Подібні дії з весільним гіль� цем виконували на Харківщині 63. Молода, приїхавши до двору молодого, ма� ла подати знак про свої добрі наміри – вручити його матері хліб�сіль та калину. На Луганщині та Харківщині наречена, виконуючи подібні дії, промовляла: “Візьміть, мамо, хліб�сіль та чер� вону калину, а мене прийміть як рідну дити� ну” 64. На Житомирщині у випадку, коли було представлено доказ добрих намірів невістки – сорочку з червоною відзнакою, про неї співали: “добра, придобресенька, як мед солодесенька”. У селі Марчихина Буда на Сумщині свекруха, отримавши звістку, що молода “чесна”, тричі виголошувала: “Наш двір як ріс, так і буде рос� ти” 65, тобто господарські справи будуть успіш� 3333 3333 СССС вввв яяяя тттт аааа тттт аааа оооо бббб рррр яяяя дддд ииии ними. Думки про особливі здібності цнотливої молодої знаходимо в праці В. Борисенко, вона пише, що така наречена, за народним уявлен� ням, була “здатна забезпечити багатство і пло� дючість усьому живому” 66. Втрата цноти молодої мала відбутися у виз� начений обрядовий час, коли всі явища та ат� рибути набували магічної сили. Тому, коли мо� лодому не вдавалося виконати свою місію, йо� го заступав дружко або старший сват, які чату� вали біля комори 67. В обов’язки такої особи також входило стелити молодим “підстилку”, першим оглядати сорочку молодої та оголошу� вати про результати перевірки. Необхідно заз� начити, що дружко або старший сват мали бу� ти родичами молодого, отже тут виявились пе� режитки колишнього суспільного ладу, коли жінка належала чоловікам усього роду. Розглянемо варіант, коли дівчина не збе� регла незайманості до шлюбу. У цьому випад� ку весілля скорочувалося, іноді згорталося зовсім, веселощі відповідно були відсутні. У пам’яті одного інформатора зберігся випа� док, коли свекруха, запідозривши невістку у “нечесності”, не впустила у хату дружок, які за традицією принесли їй “снідання”. Тільки піс� ля того, як молодих повторно завели в комору і продемонстрували сорочку молодої, весілля було продовжено 68. Коли молода виявлялась “нечесною”, за� мість червоної фарби, яка символізувала проц� вітання роду молодого, використовували синю та чорну, які у народі були знаками жалоби та смерті. У селі Стахорщина Чернігівської облас� ті на дерево замість червоного “прапора” віша� ли мазницю з чорним дьогтем 69. До весільної хати, де була “нечесна” молода, приходили з куркою, прибраною синьою стрічкою, та при� носили шишку для її матері, оздоблену анало� гічно 70. Для означення “якості” молодої вико� ристовували також білий колір, який символізу� вав небуття. Ми вважаємо, що це явище пов’язано з народною традицією оздоблювати речі та одяг на означення земного життя: чисто білий колір міг свідчити про відсутність будь�я� ких його ознак. У селі Чапліївка на Сумщині коли молода не мала доказів незайманості, на дерево чіпляли білу тканину 71; такий звичай за� фіксовано і в Росії 72. У селі Жадово Чернігів� ської області білими стрічками перев’язували печиво – гостинець для матері молодої 73. Коли наречена не зберегла незайманості до шлюбу, щодо неї та її родичів практикувалися безчинства, в тому числі з використанням чор� ної фарби. На Харківщині, там, де була “нечес� на” молода, таємно затикали бовдур печі, від чого дим ішов у хату та закурював стіни 74. На Чернігівщині у їжу, яку готували для весільних гостей, сипати золу. “Як буде абєд становить, зали насипать” 75. “Нечесній” молодій брудни� ли дьогтем хату або ворота, сажею вимазували обличчя, одяг, а також чорнили її батьків, дру� жок. “Як принесуть снідать і нечесна молода, попелом з відра обливають, в сажу пообмазу� ють тих родичів” 76, “дєвкі у снєданкі ідуть, дак вимажуть дєвок у сажу” 77, “обливали нечесную маладую сажей” 78. У селі Марчихина Буда на Чернігівщині пам’ятають випадок, коли свекру� ха, запідозривши молоду у “нечесності”, вима� зала дьогтем рушники, які вона, за традицією, почепила у новій хаті” 79. Коли молода була “нечесною”, на неї або її батька одягали хомут, йому також наказували витягувати на хату сани, а з матері скидали очіпок і чіпляли на голову решето 80. У місті Мена Чернігівської області на воротах такої весільної хати ставили солом’яне опудало 81. На півночі Сумщини, коли молода була “не� чесною”, дружко або інший чоловік одягався у вивернутий кожух, гості наряджалися у горба� тих казкових персонажів 82. Нетрадиційна поведінка та безчинства ве� сільних гостей, як і згадані темні та білий кольо� ри, символізували у народі світ потойбіччя. То� му можемо гадати, що молода, через порушен� ня народного закону, опинялася під владою де� монічних сил; те саме стосувалося її родичів. Якщо з сорочкою “хорошої” молодої обхо� дили село для позитивного впливу на оточен� ня, то “погана” молода становила для нього небезпеку. З цієї ж причини остерігались пок� риток: “Коли покритка перейде дорогу, будуть чиряки на тілі, у торзі буде зле” 83. На “нечес� ну” дівчину забороняли дивитися малим дітям, боячись від неї шкоди. Є відомості, що поруш� ницю народного закону виганяли за межі села мітлами, що уподібнює її до відьми 84. Схожі звичаї відтворив у поемі “Катерина” поет�ет� нограф Т. Шевченко. Головна героїня твору, завагітнівши поза шлюбом, була приречена на вигнання з батьківської хати. Відгомін тих жорстоких часів відчуваємо у весільній пісні, 3333 4444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 яку співали матері молодої після доведення не� займаності її дочки: Ой не бійся, матінко, не бійся, У червоні чобітки узуйся, Топчи ворогів до п’яти, Нехай перестануть брехати 85. З плином часу народні закони пом’якшили� ся, але ще довго жили вірування у те, що “чес� на” молода позитивно впливає на господарс� тво молодого, а “нечесна” сприяє його занепа� ду. На Чернігівщині про це розповідали так: “коли нечесна молода, скот не буде вес� тись” 86, “не буде благополучного хазяйства, корова не буде телиться” 87, “кури будуть дох� нуть” 88. Подібні вірування зафіксувала дос� лідниця весільного обряду І. Несен на Жито� мирщині; вона писала: “Передчасна втрата цноти, за місцевими уявленнями, могла приз� вести до загибелі бджіл, худоби, господарства і, нарешті, всього роду” 89. У цьому ж регіоні існував ще один весіль� ний звичай: по приїзді молодої до молодого, від воза, на якому вона сиділа, до хати стели� ли полотно, на яке ставили пікну діжу. Коли молода була “чесною”, то ставала ногою на її віко і по полотні йшла на посад, коли ж ні, то пересувалася тільки по землі 90. Таким чином, “чесна” наречена, торкаючись діжі, мала впли� нути на урожай хліборобських рослин. Згідно із записами І. Несен, якщо “на діжу стане не� чесна молода, то 7 років не буде худоби та 7 років не буде у неї дітей” 91. “Погану” молоду, відповідно до її руйнівної місії, асоціювали з речами, які були нічого не варті, не потрібні в господарстві, віджили свій вік, На Житомирщині на воротах “нечесної” молодої чіпляли “рядюги” 92, на Сумщині, за� мість червоного “прапора”, вивішували на де� рево “шось руде” 93. У Чернігівській області для матері “чесної” молодої пекли пиріжки з сиром, а для “нечесної” – зі шкаралупами 94. У селі Красне Київської області “били на її ро� ду миски” 95. Щоб означити “якість” молодої, на другий день весілля використовували пош� коджені речі або з діркою, у яких нічого не трималося; це треба розуміти так, що у госпо� дарстві молодого буде пусто. На Житомирщи� ні “нечесну” молоду називали “дірява торба”; на Чернігівщині, замість “прапора”, чіпляли на дерево “драну корзину” 96, “порваний кар� ман” 97. Ф. Вовк пише, що на стріху хати, у якій перебувала така молода, “ставили старий помийний цебер без дна або зовсім негодяще колесо, батьків молодих частували горілкою з дірявої чарки” 98. Щоб применшити вплив “нечесної” моло� дої на господарство молодого, з неї, за допо� могою магічних дій, знімали негативні якості. Зокрема, це могли робити з метою профілак� тики, коли переганяли весільного воза через вогонь. На Сумщині свекруха здійснювала об� ряд очищення “нечесної” невістки, обливаючи її водою. Ці дії відбувалися на смітнику, від чого вона отримувала прізвисько “сміттян� ка” 99. Інший прийом знешкодження “нечес� ної” молодої полягав у її зізнанні про скоєне, адже, згідно з давніми віруваннями, прихову� вання чогось та мовчання під час ритуальних дій – ознака чарів. За даними Ф. Вовка, як� що молода перед “коморою” розповідала про передчасну втрату цноти та просила у всіх ви� бачення, до неї ставилися поблажливіше 100. На Сумщині свекруха особисто оголошувала про “нечесну” невістку людям та худобі: “Доб� рі люди, слухайте, і птиці, і корови, і свині, всі чуйте, що моя невістка нечесна. Як розказати, не будуть дохнуть” 101. За іншими відомостя� ми, мати молодого водила “нечесну” молоду у хлів та до лісу і вголос засвідчувала про її гріх; вона також танцювала, примовляючи: “Щоб все погане пішло в землю” 102. Описані весільні звичаї та обряди відобра� жають міфологічні уявлення про зв’язок люди� ни з природою. У свідомості давніх людей при� родне набувало антропоморфних рис і, разом з людським, розглядалося як єдине ціле та підко� рене загальним законам буття. Природні цикли змінювали землю, яка вчасно давала плоди, так само і людина мала пройти певні етапи свого життя – появу на світ, одруження і народжен� ня дітей та смерть. Такі зміни у природі й сус� пільстві закріплювалися календарними та ро� динними обрядами, які колись частково були спільні. Недотримання народних законів, за давніми уявленнями, негативно впливало на природні процеси, зокрема, передчасна втрата дівчиною цноти приводила до порушення від� творюваності у природі. На певному історично� му етапі “нечесну” молоду почали сприймали як демонічну істоту, подібну до відьми, яка шко� дить людям та господарству. 3333 5555 СССС вввв яяяя тттт аааа тттт аааа оооо бббб рррр яяяя дддд ииии 1 Маєрчик М. Українські обряди родинного циклу крізь призму моделі переходу. Автореферат. – К., 2003. – С. 4. 2 Байбурин А. Ритуал в традиционной культуре. – С.Пб., 1993. – С. 71. 3 Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропо� логії. – К., 1995. 4 Курочкін О. Архаїчний весільний танець�гра “Жу� равель” (“Бусел”) // Матеріали до української етноло� гії. – К., 2002. – Вип. 2/5; Курочкін О. “Метод син� кретичних вузлів” і давні весільні ігри українців // Ма� теріали до української етнології. – К., 2003. – Вип. 3/6. 5 Київська область, Обухівський район, с. Перегонів� ка, інформатори: В. С. Черевко, 1936 р. н., Н. В. Ку� лик, 1937 р. н., В. М. Гаркава, 1928 р. н., Т. А. Чорно� іван, 1949 р. н. 6 Чернігівська область, Новгород�Сіверський район, с. Мамекине, інформатор О. П. Хоменко, 1928 р. н. 7 Сумська область, Шосткинський район, с. Чапліїв� ка, інформатор Г. В. Якимович, 1922 р. н. 8 Харківська область, Борівський район, с. Глущен� ково, інформатор Г. Г. Неня, 1923 р. н. 9 Київська область, Білоцерківський район, с. Крас� не, інформатор А. Є. Федоренко, 1942 р. н. 10 Записи автора у с. Перегонівка Київської області. 11 Сумська область, Середино�Будський район, с. Зноб�Новгородське, інформатор Є. Г. Іванцова , 1919 р. н. 12 Сумська область, Ямпільський район, с. Степне, інформатор М. П. Совкова, 1941 р. н. 13 Чернігівська область, Новгород�Сіверський район, с. Мамекине, інформатор О. П. Хоменко, 1928 р. н. 14 Сумська область, Середино�Будський район, с. Очкине, інформатор Х. С. Ліхород, 1925 р. н. 15 Вовк Ф. Студії з української… – С. 201. 16 Агапкина Т. Мифопоэтические основы славянско� го народного календаря. Весенне�летний цикл. – М., 2002. – С. 408, 427, 684, 145, 175–176. 17 Пропп В. Русские аграрные праздники. – Л., 1964. – С. 102. 18 Чернігівська область, Новгород�Сіверський район, с. Стахорщина, інформатор П. І. Святюха, 1913 р. н. 19 Сумська область, Шосткинський район, с. Івот, ін� форматор А. Ф. Рагуцька 1912 р. н. 20 Цапун Р. Сербинівське весілля. – 2004. – С. 75. 21 Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу. – К., 2000. – С. 150. 22 Русско�Белорусское пограничье. Этнологическое исследование. – М., 2005. – С. 292. 23 Славянские древности. – М., 1999. – Т. 2. – С. 35. 24 Записи автора у с. Перегонівка Київської області. 25 Цапун Р. Сербинівське весілля. – 2004. – С. 28. 26 Сумська область, Ямпільський район, с. Шатри� ще, інформатор Н. В. Михайліна, 1931 р. н. 27 Славянские древности. – С. 347. 28 Сумська область, Путивльський район, с. Скуно� сове, інформатори – учасники ф/колективу с. Скуно� сове. 29 Чернігівська область, Менський район, с. Данилів� ка, інформатор О. К. Скляр, 1925 р. н. 30 Чернігівська область, Семенівський район, с. Кос� тобобрів, інформатор О. С. Кулак , 1912 р. н. 31 Записи автора у с. Перегонівка Київської області. 32 Записи автора у с. Перегонівка Київської області. 33 Сумська область, Глухівський район, с. Слоут, ін� форматор О. І. Скиба, 1932 р. н. 34 Записи автора у с. Перегонівка Київської області. 35 Чернігівська область, Корюківський район, с. Са� винки, інформатор А. Ф. Максименко, 1908 р. н. 36 Чернігівська область, Новгород�Сіверський район, с. Мамекине, інформатор О. П. Хоменко, 1928 р. н.; с. Грем’яч, інформатор Подгорна У. М., 1932 р. н. 37 Зернова А. Материалы по сельскохозяйственной магии в Димитровском крае // Советская этнография. – 1932. – № 3. – С. 33. 38 Сумська область, Путивльський район, с. Руднєве, інформатор Г. Убаньова, 1951 р. н. 39 Запис від фольклорного колективу с. Лантратівка Охтирського району Сумської області. 40 Рівненська область, Зарічненський район, с. Брод� ниця, інформатор В. Г. Гаврилович, 1930 р. н. 41 Рівненська область, Дубровицький район, с. Сва� рицевичі, інформатор О. П Базидевич, 1933 р. н. 42 Копержинський К. Обжинки: Обряди збору вро8 жаю у слов’янських народів нової доби розвитку. – О., 1929. – С. 16. 43 Сумцов Н. Символика славянских обрядов. – М., 1996. – С. 84–85. 44 Чернігівська область, Чернігівський район, с. Бру� силів, інформатор О. І. Петренко, 1921 р. н. 45 Київська область, Обухівський район, с. Копачів, інформатор В. А. Козлюк, 1934 р. н. 46 Кіровоградська область, Добровеличківський ра� йон, с. Богодарівка, інформатор М. С. Білоус, 1912 р. н. 47 Чернігівська область, Козелецький район, с. Кре� хаїв, інформатор О. Н. Горбач , 1909 р. н. 48 Чернігівська область, Чернігівський район, с. Тере� хівка, інформатор Л. С. Ященко, 1928 р. н. 49 Харківська область, Краснокутський район, с. Ко� зіївка, інформатор Л. П. Стригунова, 1925 р. н. 50 Записи автора у с. Перегонівка Київської області. 51 Фрезер Дж. Золотая ветвь. – М., 1980. – С. 137. 52 Чернігівська область, Семенівський район, с. Ма� шеве, інформатор Г. І. Шкурат, 1910 р. н. 53 Цапун Р. Сербинівське весілля. – С. 73. 54 Записи автора у с. Перегонівка Київської області. 55 Луганська область, Новоайдарський район, с. Но� воахтирка, інформатор Х. Л. Кирпас, 1916 р. н. 56 Сумська область, Шосткинський район, с. Чаплі� ївка, інформатор Г. В. Якимович, 1922 р. н. 57 Романюк П. Зооморфні мотиви у традиційному Поліському весіллі // НТЕ. – 1986. – № 3. – С. 33–34. 58 Закарпатська область, Іршавський район, с. Малий Раковець, інформатор М. Ф. Савко, 1944 р. н. 59 Сумцов Н. Символика славянских обрядов. – М., 1996. – С. 64. 60 Гарбузова Л. Атрибутика весільної обрядовості Житомирщини кін. ХІХ – пер. пол. ХХ ст. // Музей� на справа на Житомирщині: історія, досвід, пробле� ми. – Житомир, 2005. – С. 105. 3333 6666 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 61 Чернігівська область, Городнянський район, с. Хо� робичі, інформатор Рабенок В. М., 1930 р. н. 62 Чернігівська область, Чернігівський район, с. Тере� хівка, інформатор Л. С. Ященко , 1928 р. н. 63 Харківська область, Краснокутський район, с. Чернеччина, інформатор Г. Л. Коваль, 1911. 64 Луганська область, Старобільський район, с. Ниж� ня Покровка, інформатор Р. М. Чучман, 1938 р. н. 65 Сумська область, Ямпільський район, с. Марчихи� на Буда, інформатор А. Р. Бублик, 1920 р. н. 66 Борисенко В. Традиції і життєдіяльність… – С. 165. 67 Харківська область, Краснокуцький район, с. Кап� лунівка, інформатор М. Г. Гаркава, 1909 р. н. 68 Сумська область, Ямпільський район, с. М. Буда, інформатор А. Р. Бублик, 1920 р. н. 69 Чернігівська область, Новгород�Сіверський район, с. Стахорщина, інформатор П. І. Святюха, 1913 р. н. 70 Чернігівська область, Корюківський район, с. Пе� релюб, інформатор Г. Ф. Коршун, 1927 р. н. 71 Сумська область, Шосткинський район, с. Чапліїв� ка, інформатор К. С. Мірошниченко, 1913 р. н. 72 Славянские древности... – С. 347. 73 Чернігівська область, Семенівський район, с. Жа� дове, інформатор М. С. Ілюша, 1939 р. н. 74 Харківська область, Краснокутський район. с. Каплунівка, інформатор М. Г. Гаркава, 1909 р. н. 75 Чернігівська область, Семенівський район, с. Кос� тобобрів, інформатор О. С. Кулак , 1912 р. н. 76 Чернігівська область, Корюківський район. с. Б. Слобода, інформатор Кожем’яка Марія, 1936 р. н. 77 Чернігівська область, Семенівський район, с. Кос� тобобрів, інформатор О. С. Кулак , 1912 р. н. 78 Чернігівська область, Семенівський район, с. Жа� дове, інформатор Х. А. Безручко , 1990 р. н. 79 Сумська область, Ямпільський район, с. М. Буда, інформатор А. Р. Бублик, 1920 р. н. 80 Матеріали до української етнології. – Л., 1919. – Т. 19–20. – С. 305. 81 Чернігівська область, м. Мена, інформатор Н. Т. Зінченко , 1934 р. н. 82 Сумська область, Середино�Будський район, с. Очкине, інформатор Х. С. Ліхород , 1925 р. н.; с. Зноб�Новгородське, інформатор Є. Г. Іванцова , 1919 р. н. 83 Матеріали до української етнології… – С. 317. 84 Там само. – С. 305, 318. 85 Київська область, Яготинський район, с. Богданів� на, інформатор В. М. Чорномор, 1932 р. н. 86 Чернігівська область, Семенівський район, с. Жа� дове, інформатор Х. А. Безручко, 1900 р. н. 87 Чернігівська область, Корюківський район, с. Б. Слобода, інформатор Кожем’яка Марія, 1936 р. н. 88 Чернігівська область, Ріпкинський район, с. Пет� рушин, інформатор Г. М. Бронько, 1918 р. н. 89 Несен І. Культурні символи давнини: кінь у весіль� ному ритуалі // Соціум. Альманах соціальної історії. – К., 2003. – Вип. 3. – С. 266. 90 Гарбузова Л. Атрибутика весільної… – С. 105. 91 Несен І. Звіт про відрядження у Овруцький район Житомирської області 9–11 квітня 2001 року. – Архів МНАП НАН України. – Арк. 19. 92 Цапун Р.Сербинівське весілля. – С. 71. 93 Сумська область, Шосткинський район, с. Чаплі� ївка, інформатор К. С. Мірошниченко, 1913 р. н. 94 Чернігівська область, Новгород�Сіверський район, с. Стахорщина, інформатор П. І. Святюха, 1913 р. н. 95 Київська область, Білоцерківський район, с. Крас� не, інформатор А. Є. Федоренко, 1942 р. н. 96 Чернігівська область, Чернігівський район, с. Бру� силів, інформатор М. С. Атрощенко, 1931 р. н. 97 Чернігівська область, Щорський район, с. Кучи� нівка, інформатор Л. П. Герасименко, 1935 р. н. 98 Вовк Ф. Студії з української … – С. 296. 99 Чернігівська область, Середино�Будський район, с. Чернацьке, інформатор П. А. Малярова, 1912 р. н. 100 Вовк Ф. Студії з української… – С. 296. 101 Сумська область, Глухівський район, с. Слоут, ін� форматор О. І. Скиба, 1932 р. н. 102 Славянские древности. – С. 35. On basis of rich field material the author of the article investigates the ritual of ‘komora’ (Ukrainian wedding ritual) in various regions, which marks wedding rituals. Till now the house8 hold aspect of the ritual was poorly investigated. This aspect is connected with the idea that mar8 ried couple has influence on fertility of plants and cattle. To investigate this aspect the author of the article used categories ‘chesna moloda’ (chaste bride) and ‘nechesna moloda’ (unchaste bride).

Весільна комора у контексті обрядів господарської магії

Репозитарії

Схожі ресурси