До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів

The topicality of the research is caused by the lack of study of creative activities of the Ukrainians who are hunting for a job abroad. Prose, poetry, small genres are not the object of the thorough research yet. At the same time folkloristic processes flow lively among this group of people. This t...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Крамар, Р.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Сучасний фольклор
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43223
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів / Р. Крамар // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 60-65. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43223
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-432232013-04-22T03:07:19Z До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів Крамар, Р. Сучасний фольклор The topicality of the research is caused by the lack of study of creative activities of the Ukrainians who are hunting for a job abroad. Prose, poetry, small genres are not the object of the thorough research yet. At the same time folkloristic processes flow lively among this group of people. This thought is proved by author’s own fieldwork. Dramatic peculiarities of migrants’ creativity (homesickness, loneliness, nostalgia) help laborers to bear their lives. Some of the bright examples of migrant folklore (poems, jokes, and a vocabulary) are given in the article as well. 2007 Article До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів / Р. Крамар // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 60-65. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43223 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сучасний фольклор Сучасний фольклор
spellingShingle	Сучасний фольклор Сучасний фольклор Крамар, Р. До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів Народна творчість та етнографія
description	The topicality of the research is caused by the lack of study of creative activities of the Ukrainians who are hunting for a job abroad. Prose, poetry, small genres are not the object of the thorough research yet. At the same time folkloristic processes flow lively among this group of people. This thought is proved by author’s own fieldwork. Dramatic peculiarities of migrants’ creativity (homesickness, loneliness, nostalgia) help laborers to bear their lives. Some of the bright examples of migrant folklore (poems, jokes, and a vocabulary) are given in the article as well.
format	Article
author	Крамар, Р.
author_facet	Крамар, Р.
author_sort	Крамар, Р.
title	До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів
title_short	До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів
title_full	До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів
title_fullStr	До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів
title_full_unstemmed	До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів
title_sort	до питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Сучасний фольклор
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43223
citation_txt	До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів / Р. Крамар // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 60-65. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT kramarr dopitannâfolʹklorizmutafolʹklorizacíítvorčostítrudovihmígrantív
first_indexed	2025-07-04T01:33:31Z
last_indexed	2025-07-04T01:33:31Z
_version_	1836678184518549504
fulltext	6666 0000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 Творчість сучасної української трудової еміграції – явище, на яке вітчизняна фолькло� ристика поки що не звернула належної уваги. Прозовий, ліричний доробок заробітчан, малі жанри ще не стали предметом ґрунтовного аналізу. Тим часом кількасоттисячна армія емігрантів, розпорошена євросоюзними, і не тільки, теренами, вже друге десятиліття є тією верствою українського народу, де процеси фольклоротворчості відбуваються навдивови� жу активно. Розвиваючи цю тезу, автор опи� ратиметься головно на власні спостереження й польові матеріали, зібрані у власному архіві. Серед видань, які в контексті теми заслугову� ють на особливу увагу, варто відзначити пері� одичне видання українців в Італії – часопис “До світла” 1, антологію творчості заробітчан “Світло на чужих стежках” 2 та антологію за� робітчанського гумору “Гавдеамус! По�еміґ� рантськи” 3, що видані за сприяння УГКЦ у Римі. Про масштаби явища заробітчанської поетичної творчості промовляє той факт, що, укладаючи перший том римської антології, її упорядники ознайомилися з поезією майже півтисячі авторів, до книги потрапили тексти, відібрані з�посеред кількох тисяч, надісланих емігрантами до редакції українського часопи� су, що видається в італійській столиці 4. Драматична специфіка побуту заробітчан (відірваність від дому, самотність, ностальгія) зумовлює, як би парадоксально це не звучало, максимально сприятливі умови для фольклори� зації творів літературного походження. Слухан� ня, читання поезії, оповідання чи анекдоту про поневіряння, пригоди на чужині, – спосіб на психологічне розвантаження (стає легше, бо “не тільки у мене проблеми”), а навіть катарсис, без чого життя емігранта було б нестерпним. Типово фольклоротворчі ситуації на чужи� ні – зустрічі заробітчан у неділю в українській церкві (якщо така є); у місці, куди приїжджає регулярний транспорт з України; на “чорних” ринках праці; в дорозі на заробітки чи, навпа� ки, додому; зрештою, під час спільного відпо� чинку. Оповідання, яке хвилює, з героєм яко� го можна ототожнити себе (напр., повчально� застерігаючі розповіді про жертв рекетирів), запам’ятовуються й повторюються вже за фольклорними канонами – з наступним відки� данням “неістотного”, додаванням нових под� робиць. Деякі з таких сюжетів вкорінюються у репертуарі оповідачів різних “поколінь” при� їжджих українських працівників. Для прикла� ду, у Варшаві в золотий фонд заробітчансько� го фольклору ввійшла бувальщина про те, як на Центральному залізничному вокзалі “укра� їнські” рекетири дали співвітчизникові довід� ку, що один раз його вже обібрали (аби не чіп� лялася інша “бригада”). Проблеми, з якими стикається український заробітчанин, в основному типові і не вельми різняться у різних країнах його перебування. Стосунки з працедавцем, владою, “віртуаль� не” сімейне життя – теми для емігрантів уні� версальні, тож у творчості українських праців� ників і в Італії, і в Польщі, і в Ізраїлі можна ви� окремити ряд споріднених сюжетів і мотивів. Один із найпопулярніших у заробітчан� ській ліриці – сумний Святвечір на чужині. В архіві автора цієї розвідки – “святвечірні” заробітчанські ліричні мініатюри написані як встановленими авторами, так і анонімними. Здебільшого це жіноча, точніше навіть мате� ринська лірика; поштовхом до її написання стало глибоко драматичне усвідомлення соці� ального сирітства власних дітей. На Святве� чір, коли увесь світ збирається в сімейному ко� лі, українка�заробітчанка поливає кутю слізь� ми, як от, наприклад, у цьому анонімному, на� писаному в Італії, віршеві: Святвечір, родина до столу сідає, А рідної неньки удома немає. Десь бідна, змордована світом блукає І сльози нещастя гіркі проливає: А що там родина вечеряти має? Чи діти матусю іще пам’ятають?” І неньки серденько від болю стискає: “А хто ж моїм дітям колядки співає?” 5 А хіба не співзвучні з цими рядками слова, написані в італійській П’яченці чернівчанкою Ніною Матейцевою? Ростислав КРАМАР ÄÎ ÏÈÒÀÍÍß ÔÎËÜÊËÎÐÈÇÌÓ ÒÀ ÔÎËÜÊËÎÐÈÇÀÖ²¯ ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² ÒÐÓÄÎÂÈÕ Ì²ÃÐÀÍÒ²Â 6666 1111 СССС уууу чччч аааа сссс нннн ииии йййй фффф оооо лллл ьььь кккк лллл оооо рррр Свята вечеря вже готова, І свічка на столі горить. Але не всі зібралися у домі , Багато наших ще на чужині. Хтось чекає маму, хтось сестру чи брата, А там на вечерою – батька сім’я жде, І над рідним краєм ось уже укотре Сумно і претужно коляда пливе. Спорідненість такого типу елегій з колядка� ми про “сумнії свята”, які складались у Західній Україні в 1940�х, очевидна 6. Не викликає сум� ніву, що більшості працюючих на Апеннінах емігрантів ці популярні у Галичині, на Волині й Буковині колядки добре відомі. За даними со� ціологічного дослідження “Стан української еміграції в Італії”, проведеними у 2003 році, 87,8 відсотків працюючих у цій державі україн� ців – вихідці із західних регіонів країни 7. У пе� реважній своїй більшості, це особи середнього віку, тобто ті, які відносно добре ознайомлені з уснопоетичною традицією. Типовість ситуації, поетика, здебільшого наближена до народнопісенної, – передумови того, аби вірш “відірвався” від автора й часто вже анонімним помандрував сторінками руко� писних збірників заробітчанської поезії. Влас� не, такі зшитки лірики, популярні нині серед трудових мігрантів, – спосіб поширення автор� ських індивідуальних текстів серед об’єднаних спільним досвідом життя на чужині. Нерідко тексти з таких збірок надсилаються разом із листами в Україну, а відтак потрапляють і на шпальти регіональної, особливо західноукраїн� ської преси (з цієї точки зору цікаві т. зв. жіно� чі сторінки, рубрики у буковинських, терно� пільських обласних газетах). Ось як мотиву� ється потреба публікації в місцевій пресі заро� бітчанського вірша у листі, надісланому у груд� ні 2000 року до редакції “Тернопільської газе� ти”: “Моя подруга не з доброго життя поїхала до Італії. Так, як і всі, на позичені гроші шука� ти щастя в чужій землі. Вона написала мені листа і разом з ним передала цього вірша. Ав� тор цього листа чи вірша невідомий, його пере� дають з рук в руки. Цей “крик душі”, а його можна так назвати, не можна читати без сліз. Я думаю, що не одна родина, прочитавши цю сповідь, заплаче, згадавши свою дочку, матір, чи навіть бабусю. Від імені всіх заробітчан про� шу надрукувати цього вірша. Лариса Б., с. Чистопади Зборівського р�ну”. На основі власних польових спостережень, інтерв’ю із заробітчанами а також з наявних варіантів кількох текстів (передусім “Думи про Італію”) наважимося зробити висновок, що саме таким чином – переписуванням із картки в картку, із зошита в зошит, коли від� бувається “поліпшування” першотвору, – фольклоризуються ті зразки заробітчанської творчості, які найкраще передають морально� психологічний стан емігранта, точно схоплю� ють головні риси його побуту. Як важко нам усім у тім полоні, Та ж не з добра себе я ув’язнила. І не одній сказав синок по телефону: – Мене не любиш ти, бо залишила... За довгі місяці в чужій країні Ми зрозуміли слово ностальгія, Бо України тут зовсім не знають, Нас “русо” і “поляко” називають… (“Дума про Італію”) Як уже зазначалося, фольклоризм заробіт� чанської лірики виникає з органічної для сере� довища заробітчан потреби висловлювати на� боліле саме таким чином – поезією, що не так наслідує уснопоетичну народну творчість, як спонтанно із неї проростає. Годі розглядати ви� щенаведену “думу” як свідому стилізацію “під епос”. Скоріш за все, невстановлений автор назвав свій “невільницький плач” думою і, до певної міри, надав віршеві ще з шкільної лави знаної форми, бо саме у цьому поетичному вті� ленні його думки, відчуття звучать найбільш природно. Видається, що саме під таким кутом зору треба оцінювати художню вартість заробітчан� ської лірики. Віддаючи належне її документа� лізмові (неоціненний документ епохи), пог� ляньмо на ці розсипані в рукописних збірни� ках, листах, у газетних публікаціях тексти як на продукт творчості тих верств українського народу, де фольклорна традиція відносно доб� ре збереглася, або, принаймні, не сприймаєть� ся як щось чуже. І тоді форма, художні засоби такої лірики не видаватимуться неоригіналь� ними, чи, більше того, банальними. Активно використовуючи засоби народно� пісенної традиції, заробітчанин найчастіше звертається до жанрів, які популярні у наш час, зокрема любовної лірики. Подекуди авто� ри переспівують відомі твори, як от літератур� ного походження “Рушив поїзд”, де замість 6666 2222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 поїзда в далеку дорогу вирушає один із симво� лів заробітчанської долі – мікроавтобус: Рушив бус у далеку дорогу, Колихнувся й легенько помчав. У вікно я ще раз подивився На всіх тих, кого вірно кохав. Ти сумна біля буса стояла, Вітер пасмом твоїм колихав, На очах в доні сльози тремтіли, А синок тільки важко зітхав... 8 Специфіка заробітчанського життя (розді� леність закоханих, сімей великими відстанями) сприяє неабиякій популярності віршованих “послань” – листів в Україну. Їх адресати – “солом’яні” вдівці та вдови – залишені чоло� віки й дружини, старі батьки, фактично осиро� тілі діти. Один із провідних мотивів – виправ� довування перед членами родини за вимушену розлуку, наведення аргументів на її користь, та водночас і висловлювання сумнівів у доціль� ності такої жертви в ім’я добробуту. Настрої глибокої туги, приреченості на розставання з найдорожчими, рідним краєм, плач за тим, що удома, до певної міри споріднюють такого ти� пу заробітчанську лірику з уснопоетичною творчістю, яка складалася в неволі та про не� волю (невільничі думи, лірика політичних в’язнів ХХ століття). Не виключено, що саме із генетичного зв’язку творчості сучасних “ра� бів Європи” 9 із кількасотлітньою пісенною традицією “плачів невольників” постають тво� ри, поетика, а навіть і композиція яких так міцно закорінена у фольклорі. Скажімо, у за� робітчанських посланнях, що мимоволі спону� кають до проведення паралелей із думами, складеними в “бусурманській” неволі, надибу� ємо притаманні українському епосові кінців� ки�молитви – з проханням до Бога щасливо повернутися у рідний край, подолати біду: Бо хто нам поможе у нашому горі, Коли Україна в тяженькій неволі, Вампіри із неї всю кров випивають, А нас на чужину гірку виганяють. Всі разом ми будемо Бога благати, Щоб швидше вампірів поміг подолати 10. Проте саме ця форма – послання – слу� жить авторові�заробітчанину не лише для ви� ливання своїх жалів і смутку. Саме тут, у вір� шованих листах, бачимо вияв моральної міці народу, його відпорності на стрес. Цілком у дусі сміхової культури українців створено тек� сти, де життя емігранта описується з іроніч� ною дистанцією, з кепкуванням над самим со� бою, своїм оточенням. Авторка з Прикарпат� тя самоіронію заробітчанки зодягає у форму коломийкового вірша, надає своїй розповіді композиції співанки�хроніки: Послухайте, люди добрі, хочу розказати, Як я їхала в Італію гроші заробляти. Назичила я долярів, в ліфчик защепила, Поїхала я на фірму й якось ся впросила. А ті кажуть: Їдь в посольство візу відкривати. Треба все сільське здоймити, по�панськи ся вбрати. Описавши свої прикрі пригоди в італій� ському “раю”, заробітчанка як і у вищенаведе� ному посланні благає про повернення додому: Мати Божа, поможи вернутись до хати, Буду десять раз на день землю цілувати. Ой замовлю я кур’єра, їду в рідну хату І там буду, як Бог велить, якось біду пхати 11. Хрестоматійний сюжет – колективне пи� сання листа запорізькими козаками турецько� му султанові – спадає на думку відразу після ознайомлення з текстом заробітчанського “Послання президентові Кучмі”, підписаного вісімнадцятьма емігрантами в італійському Больцано. Приводом до обурення цієї грома� ди, що вилилось у формі коломийкового пос� лання “старим пережиткам”, які “ще досі при владі”, було зневажливе висловлювання нині вже екс�президента про українських жінок� заробітчанок: Ти сказав, що виїжджають лиш усі повії. Пошли трохи свою жінку, нехай ся розвіє. Відправ її в Італію, хай в добрі не чахне, Нехай вона понюхає, чим тут доляр пахне! 12 Заробітчанська жіноча поезія породила зус� трічну хвилю – сумно�іронічне чоловіче риму� вання. “Лист на чужину”, знову ж таки написа� ний коломийковим розміром, позичений авто� ром статті з редакційної пошти “Тернопільської газети” (надісланий із міста Збараж): Ти живеш на чужині, гроші заробляєш. Дуже тяжко тут мені у рідному краї. Я міркую, як звести тут кінці з кінцями, Як ті засоби знайти набираюсь тями. Скільки суп отой не грій – їсти хочуть діти, РРРР ееее гггг іііі оооо нннн аааа лллл ьььь нннн ееее нннн аааа рррр оооо дддд оооо зззз нннн аааа вввв сссс тттт вввв оооо 6666 3333 Починає вже і мій шлунок буркотіти. З дому кіт кудись пропав, квіти повсихали; Когута давно продав, кури поздихали... “Вже давно моя душа не сприймає болю, написав цього вірша Ковтун Анатолій”, – за� кінчує зовсім у фольклорному стилі – прита� манною співанкам�хронікам сфрагіадою автор “Листа”. Природно, що тема заробітчанства стає предметом до рефлексії й у фольклорних но� вотворах, що виникають і в самій Україні. У вересні 2002 року на краківському Ринку, поряд із відомим Мар’яцьким костелом, автор цієї розвідки звернув увагу на те, як гурт пере� хожих прислухався до слів виконуваної ман� дрівним бандуристом Остапом Кіндрачуком (1937 р. н., мешканець Ялти) – співанки про “славних українців”, що подалися світами в пошуках заробітку. Сивочубий козак із Криму виконував “думу” з особливим натхненням. Мандруючи зі своїм інструментом польськими містами, зустрічаючись із краянами�заробіча� нами, він мав нагоду перейнятись відповідним настроєм: Наші фабрики й заводи майже не працюють, А славнії українці по світі мандрують. Їде Хима аж до Рима панам ноги мити, Бо на рідній Україні не мож заробити. А Марина у Мадриді вже живе з іспанцем, Каже мужу: “Прости, Грицю, бо маю коханця!” Роз’їхалися селяни “бакси” заробляти, Поля неньки�України нікому орати. Пробудіться, українці, беріть владу в руки, Не ждіть добра від “ґаранта”, матимете муки! Цю пісню записано чотири роки тому. До помаранчевої осені, коли стихія карнавалу, на� родного сміху змела “ґаранта”, був іще добря� чий шмат часу... Саме сміх – над причинами власних нещасть, над самим собою – у заро� бітчанській творчості долає настрої безнадії. Анекдоти, бувальщини, пересипані міжмовни� ми омонімами каламбури на тему емігрант� ських буднів – доказ того, що і в екстремаль� них умовах, часто залишені рідною державою напризволяще, українці в своїй основі – народ духовно міцний. Слабкий сміятися крізь сльо� зи не вміє... Гумор українських заробітчан в Італії (добірка з публікацій у християнському часописі українців в Італії “До світла”, 2001–2005) Гітлер капут! Жінка, якій без знання мови “пощастило” з першого дня знайти роботу, недовго втішалася везучістю: через кілька днів сеньйора, яку во� на доглядала, померла. Українка телефонує до дітей, щоб повідомити сумну звістку і ніяк не може по�італійськи пояс� нити, що сталося. Словесна плутанина, стогін, гіркий плач – нічого не допомагає в поясненні. Врешті�решт жінка в розпачі кричить у трубку: – Гітлер капут! Її моментально розуміють. * * * Їде українка на свою першу роботу у машині з господарем. Італійці – народ балакучий. Не можуть довго мовчати. Італійка, побачивши сум� ні очі українки, намагається її якось потішити: – Dopo posso pagaje di piu! (Згодом змо� жу платити більше) Перших слів та не зрозуміла, а от “di piu” викликало асоціацію цілком конкретну. – Ой, що ж зі мною буде, ще не бачила, що вмію робити, а вже каже “доб’ю”. * * * Один з італійських залицяльників: – Я тебе люблю як піцу! – А ти мені огидний як піца, – відказує українка. * * * Українка вимагає у своїх господарів належ� них їй виплат. Скупий італієць, не бажаючи виплачувати, погрожує їй, що здасть хатню працівницю поліції і та посадить жінку в тюрму. – Та гіршої тюрми, як у твоїй хаті, не� має, – обурено огризається українка. * * * У 88�річної італійки Кароліни з її старечим склерозом постійно щось пропадає. Наприк� лад, заповіт тата на гроші, яких уже давно у банку немає. А цього разу пропали ключі від цвинтаря. Не скоро помре. 6666 4444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 Невигадані історії Пробула я рік “там де вовки виють” та й захотілося пожити в столиці. Братова знайшла “фісу” і попередила: – На “аппунтаменто” підеш сама. Метро “В”, зупинка “Піраміде”, чрний “Мерседес”, приїде син тієї бабки. Чекай, він має твою фо� токартку, впізнає. І зразу домовся про платню, бо дуже скупий. – Приїхала, роздивляюсь. Є чорна маши� на і водій, чорний, як огарок, усміхається та рукою розмахує, кличе. Сіла я в машину, він – руку на коліно і питає: – Скільки хочеш? – 700 євро, – кажу, – бо я вмію все робити. У нього очі на лоба полізли – розумію, щось не те. Раптом бачу: біжить інший чоловік з фотокарткою. Пересіла я в його, також чор� ну, машину, договорились про роботу. Він ме� ні й пояснив: – На цьому місці італійські “мисливці” на наших “веселих” жіночок полюють. Може б, і забула про свою пригоду, та якась “добра душа” те бачила, то тепер все се� ло знає, за чим я до Риму приїхала, чим і як заробляю. * * * Моя господиня давно “форі теста”, але добра – всіх шкодує, всім хоче допомогти. Якось чую – кричить, свариться з кимось. – Що сталось? – питаю. – Хіба не бачиш – злодіїв повна кварти� ра! Викликай поліцію! Вона часто когось “бачить”, то й кажу спо� кійно: – Так, приходили злодії, але нічого не знайшли в нашій бідній хаті, то й пішли. Не бійся, більше не прийдуть. Зовсім�зовсім нічого не знайшли? – Нічого. – “Коме ді діспяче пер лоро” (як мені їх шкода), – промовила сумовито бабця. ЗЗііббррааллаа ВВіірраа ЗЗааннііннаа * * * Баранячий досвід Нелегко чоловікові знайти роботу в Італії. Довго не траплялось нічого, аж тут запропо� нували в пастухи найнятись. Але, кажуть, все мусиш робити – доглядати, доїти, при окоті допомагати, стригти, різати і т. д. За все жит� тя такого не робив, та нікуди діватись – най� нявся. День сяк�так пропастушив, пригнали ввечері доїти. “Практики” нема, а “теорію” ні� би знаю. Подоїв одну, другу, за третю взявся. Якась не така, як ті перші, і блеє, ніби її рі� жуть, але дою. Аж тут біжить господар – щось горланить сердито та руками розмахує. Відібрав у мене ту вівцю, кричить і показує то на голову, то, вибачайте, на інше місце. Хто б міг додума� тись, що в них і барани безрогі. Позбувся я роботи. Злякалися, мабуть, що перепсую їм баранів, залишу отару без приплоду. Іван Матвієнко, Вітербо * * * У львівській маршрутці Під вечір у напівпорожній міській мар� шрутці сидить мама з п’ятирічною дівчинкою, яка надокучливо просить: – Мамо, купи морозиво! – Нема грошей! Це повторюється декілька разів, тоді тиша, роздумування і на повний голос дитина погро� жує: – Чекай, чекай, як тато з Іспанії приїде, я йому все розкажу, як ти з вуйком Василем... Пасажири завмерли, а мама, почервонівши відразу вийшла з буса. І в той же час до мар� шрутки входить молодий тато із сином, трохи молодшим за попереднє дівча. Сідають на те саме місце. Рушає бус, а чотирирічний хлопчик: – Тату, купи морозиво... – Маршрутка вибухає сміхом, а водій до незнайомого батька: – Пане, ви часом не вуйко Василь? * * * Фразеологічний словничок заробітчанина Братські школи – школа новоприбулих. Берегиня – робота на день�ніч. Вільна птаха – вихідний день. Всевидяче око – лежача хвора. Вільному воля – знову без роботи. Говорила�балакала – перший місяць роботи. Доки сонце зійде, роса очі виїсть – борг в Україні. За сімома печатями – зібрана сума в Україні. Зранку до ночі – традиційна страва італійців. РРРР ееее гггг іііі оооо нннн аааа лллл ьььь нннн ееее нннн аааа рррр оооо дддд оооо зззз нннн аааа вввв сссс тттт вввв оооо 6666 5555 Зі свічкою не знайти – червоний буряк. Манна небесна – пошта з України. Обіцяного три роки ждуть – легалізація іноземців. Очевидне�неймовірне – день без макаронів. Ой під вишнею, під черешнею – традицій� на пара: італієць�українка. Пуп землі – консульство України. П’яте колесо до воза – диплом про освіту. Праця створила людину – професор у пар� нику. 1 До Світла. Християнський часопис українців у Італії. – Рим, 2001. – Листопад; Рим, 2005. – Ли� пень. – № 1–40. 2 Світло на чужих стежках. Антологія творчості за� робітчан. – Рим, 2005. – Т. 1. 3 “Гавдеамус! По�еміґрантськи”. Антологія твор� чості заробітчан. – Рим, 2005. – Т. 2. 4 Поточняк В. Слово до читача // Світло на чужих стежках. – С. 3. 5 http://te�ga.com/index.php?story=82 6 Пор.: Повстанські коляди. Пісні зібрані в Захід� ному Поділлі / Упор. Р. Крамар. – Тернопіль, 1995. 7 Стан сучасної української еміґрації в Італії. Ре� зультати соціологічного дослідження // До світла. – 2003. – № 8. – С. 13–17. 8 Губенко М. Рушив бус у далеку дорогу // Світло на чужих стежках. – С. 115. 9 Пилипів Б. Слово від упорядників // Там само. – С. 7. 10 Ясна Н. Ти, донечко, пишеш, як я живу... // Там само. – С. 89. 11 Яцків Л. Подорож туристки //До світла. – 2003. – № 6. – С. 50. 12 Послання президентові Кучмі //До світла. – 2003. – № 1. – С. 37. The topicality of the research is caused by the lack of study of creative activities of the Ukrainians who are hunting for a job abroad. Prose, poetry, small genres are not the object of the thorough research yet. At the same time folkloristic processes flow lively among this group of peo8 ple. This thought is proved by author’s own fieldwork. Dramatic peculiarities of migrants’ cre8 ativity (homesickness, loneliness, nostalgia) help laborers to bear their lives. Some of the bright examples of migrant folklore (poems, jokes, and a vocabulary) are given in the article as well.

До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів

Репозитарії

Схожі ресурси