Традиційна культура в туристичних маршрутах України
У статті розглядається проблема місця та ролі традиційної української культури в одному з важливих сегментів культурно-інформаційного простору – туризмі. На прикладі туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини» проаналізовано вітчизняну практику репрезентації еьнокультурних надбань, висвітлено с...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43295 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Традиційна культура в туристичних маршрутах України / І. Щербак // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 60-66. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-43295 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-432952013-04-25T03:02:53Z Традиційна культура в туристичних маршрутах України Щербак, І. Українська етнокультурна спадщина в сучасному культурно-інформаційному просторі У статті розглядається проблема місця та ролі традиційної української культури в одному з важливих сегментів культурно-інформаційного простору – туризмі. На прикладі туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини» проаналізовано вітчизняну практику репрезентації еьнокультурних надбань, висвітлено світовий досвід створення етноекологічних музеїв-заповідників як однієї із сучасних форм експонування пам’яток нородної культури. В статье рассматривается проблема места и роли традиционной украинской культуры в одном из важных сегментов культурно-информационного пространства – туризме. На примере туристического маршрута «Золотая подкова Черкасщины» сделан анализ отечественной практики репрезентации этнокультурного наследия, освещён мировой опыт создания этноэкологических музеев-заповедников как одной из современных форм экспонирования достопримечательностей народной культуры. The article deals with a problem of place and role of traditional Ukrainian culture in one of the important segments of culture and information enviroment – tourism. On an example of the tourist rout «The Golden Horseshoe of Cherkashchyna» the domestic practice of representation of ethnocultural haritage is analyzed, and the international experience of establishing the ethnoecological museums as one of the contemporary forms of exhibiting the folk cultural sights is elucidated. 2011 Article Традиційна культура в туристичних маршрутах України / І. Щербак // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 60-66. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43295 39:379.85(477) uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Українська етнокультурна спадщина в сучасному культурно-інформаційному просторі Українська етнокультурна спадщина в сучасному культурно-інформаційному просторі |
| spellingShingle |
Українська етнокультурна спадщина в сучасному культурно-інформаційному просторі Українська етнокультурна спадщина в сучасному культурно-інформаційному просторі Щербак, І. Традиційна культура в туристичних маршрутах України Народна творчість та етнологія |
| description |
У статті розглядається проблема місця та ролі традиційної української культури в одному з важливих сегментів культурно-інформаційного простору – туризмі. На прикладі туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини» проаналізовано вітчизняну практику репрезентації еьнокультурних надбань, висвітлено світовий досвід створення етноекологічних музеїв-заповідників як однієї із сучасних форм експонування пам’яток нородної культури. |
| format |
Article |
| author |
Щербак, І. |
| author_facet |
Щербак, І. |
| author_sort |
Щербак, І. |
| title |
Традиційна культура в туристичних маршрутах України |
| title_short |
Традиційна культура в туристичних маршрутах України |
| title_full |
Традиційна культура в туристичних маршрутах України |
| title_fullStr |
Традиційна культура в туристичних маршрутах України |
| title_full_unstemmed |
Традиційна культура в туристичних маршрутах України |
| title_sort |
традиційна культура в туристичних маршрутах україни |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Українська етнокультурна спадщина в сучасному культурно-інформаційному просторі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43295 |
| citation_txt |
Традиційна культура в туристичних маршрутах України / І. Щербак // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 60-66. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT ŝerbakí tradicíjnakulʹturavturističnihmaršrutahukraíni |
| first_indexed |
2025-07-04T01:40:53Z |
| last_indexed |
2025-07-04T01:40:53Z |
| _version_ |
1836678648343560192 |
| fulltext |
60
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011
інна Щербак
тра диційн а к ульт у ра В т у ристи чни х
м а ршру та х у к ра їни
УДК 39:379.85(477)
У статті розглядається проблема місця та ролі традиційної української культури в одному з важливих сегментів
культурно-інформаційного простору – туризмі. На прикладі туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини»
проаналізовано вітчизняну практику репрезентації еьнокультурних надбань, висвітлено світовий досвід створення
етноекологічних музеїв-заповідників як однієї із сучасних форм експонування пам’яток нородної культури.
Ключові слова: культурно-інформаційний простір, народна культура, туризм, етноекологічний музей.
The article deals with a problem of place and role of traditional Ukrainian culture in one of the important segments of
culture and information enviroment – tourism. on an example of the tourist rout «The golden horseshoe of Cherkashchyna»
the domestic practice of representation of ethnocultural haritage is analyzed, and the international experience of establishing the
ethnoecological museums as one of the contemporary forms of exhibiting the folk cultural sights is elucidated.
Keywords: culture – information space, folk culture, tourism, museum ethnoecological.
Наше сприйняття теперішнього значною мі-
рою залежить від знання про минуле. Ми
сприймаємо світ, що оточує нас, у контексті
зв’язку з подіями та об’єктами з минулого. Якщо
спогади суспільства різняться, то його члени не
можуть мати ані набутого колективного досвіду,
ані спільних уявлень про своє майбутнє, як і
відповіді на запитання: заради чого живе нація,
яким ціннісним орієнтирам надає перевагу,
як реалізує свій творчий потенціал в оточенні
інших спільнот? Порушення ментального зв’язку
поколінь засобами стирання й забуття, зміщенням
акцентів у спільній пам’яті про минуле було основ-
ною метою в процесі формування специфічної
колективної ідентичності – «радянського народу»
та офіційної версії соціальної пам’яті. Наслідки
цього руйнівного процесу ми спостерігаємо й до
сьогодні в кардинально протилежних підходах до
вирішення багатьох важливих суспільних проблем.
Образи минулого і зібране в колективній
пам’яті знання про минуле як структурні
елементи культурної та історичної традицій
транслюються в сучасність через різноманітні
сфери людської діяльності, зокрема тури-
стичну галузь. Від того, наскільки репрезен-
тативними з погляду історичної об’єктивності
та культурної семантики є залучені до тури-
стичних маршрутів об’єкти (як матеріальні
пам’ятки, так і явища духовної культури), зале-
жить формування в іноземних туристів образу
України і, що не менш важливо, відтворення
спільної етнокультурної та історичної матриць
пам’яті для українців.
Тому туризм має позиціонуватися не тільки
як суто економічна сфера діяльності, але і як
один із пріоритетних напрямів культурної та
інформаційної політики держави. Дійсно, туризм
для багатьох країн сьогодні – перспективна га-
лузь економіки, у якій зацікавлений великий кор-
поративний бізнес, представники приватних фірм
і державних відомств та місцеві жителі, які на-
дають дрібні послуги. Економіка багатьох країн
світу зорієнтована на туристичну індустрію, що
робить їх привабливими для туристів і популяр-
ними на міжнародному ринку послуг. Звісно,
Україна на цьому ринку, навіть володіючи до-
сить багатим природним, історичним та куль-
турним потенціалом, не може конкурувати з уже
«розкрученими» країнами й регіонами. Для того
щоб привернути увагу туристів, необхідно не
тільки мати сучасну інфраструктуру і стабільну
політичну ситуацію в країні, але й репрезентува-
ти туристичний продукт, якого немає в інших, а
якщо і є, то в недостатній кількості, тобто мати
«магніти», які притягують мандрівників.
Одним з таких потужних «магнітів» України
є етнокультурна та історична спадщина Черка-
щини, репрезентація якої набула останнім ча-
сом неабиякої масштабності завдяки державній
програмі. Саме вона дала назву одному з попу-
лярних туристичних маршрутів України – «Золо-
та підкова Черкащини». Ця державна програма ре-
61
спеціальна тема номера: Українська етнокультурна спадщина
в сучасному культурно-інформаційному просторі
алізується згідно з розпорядженням Президента
України В. Ющенка «Про відродження та розви-
ток історичних та культурних центрів Черкащи-
ни» від 29.04.2005 року та постановою Кабінету
Міністрів України «Про затвердження державної
програми “Золота підкова Черкащини на 2006–
2009 роки”» від 15.05.2006 року. Як зазначено в
документах, її метою «є розроблення і здійснен-
ня комплексу науково-методичних, архітектурно-
реставраційних, культурно-просвітницьких та
фінансово-економічних заходів для забезпечен-
ня збереження, використання і популяризації
пам’яток, розвитку історико-культурних заповід-
ників та інших історичних і культурних центрів,
відкриття нових туристичних маршрутів та ство-
рення сучасної туристичної інфраструктури».
У межах сучасного адміністративно-
територіального поділу Черкащина є части-
ною Середньої Наддніпрянщини – історико-
етнографічного регіону, який посідає особливе
місце в етнічній та етнокультурній історії Украї-
ни. З ним пов’язані зародження українства, його
консолідація та здобуття державності. Саме
тут у середині І тис. н. е. сформувалося етнічне
ядро українського народу, яке дало поштовх до
утворення середньовічної держави – Київської
Русі. У ранньомодерну добу територія Черка-
щини стала основою відродження Української
держави зі столицею в Чигирині. Упродовж віків
на цих землях витворився самобутній регіональ-
ний комплекс традиційної побутової та духовної
культури автохтонного українського населення.
Як же і в яких формах представлена народ-
на культура краю в такому популярному тури-
стичному маршруті, як «Золота підкова Чер-
кащини»? Спробуємо відповісти на це питання,
проаналізувавши пам’ятки народної культу-
ри, що включені до маршруту. Він передбачає
«відвідання всіх заповідників, що розташовані в
населених пунктах, які в основному пов’язані між
собою послідовним рухом основними шляхами
регіону: м. Кам’янка, Холодний Яр, Атаманський
парк, с. Медведівка, с. Суботів, м. Чигирин,
с. Стецівка, м. Черкаси, с. Мошни, Мошногір’я,
с. Межиріч, м. Канів, с. Прохорівка, с. Трахте-
мирів, м. Корсунь-Шевченківський, м. Городи-
ще, с. Мліїв, смт Стеблів, с. Виграїв, с. Морин-
ці, с. Шевченкове, с. Будище, м. Звенигородка,
м. Тальне, с. Майданецьке, с. Тальянки, с. Леге-
дзине, с. Доброводи, м. Умань» 1. Більшість най-
цікавіших визначних пам’яток, пам’ятних місць та
музеїв у зазначених населених пунктах об’єднані
в історико-культурні, історико-архітектурні та
природні заповідники: Кам’янський державний
історико-культурний заповідник, Національний
історико-культурний заповідник «Чигирин»,
Шевченківський націо нальний заповідник у
м. Каневі, Державний історико-культурний за-
повідник «Трахтемирів», Канівський державний
природний заповідник, Корсунь-Шевченківський
державний історико-культурний заповідник, На-
ціональний заповідник «Батьківщина Тараса
Шевченка», Державний історико-культурний за-
повідник «Трипільська культура», Національний
дендро логічний парк-пам’ятка садово-паркового
мистецтва «Софіївка», Державний історико-
культурний заповідник «Стара Умань».
В історичному музеї м. Кам’янки, який входить
до складу історико-культурного заповідника,
з-поміж семи залів є зал українського побуту
та етнографії, де представлено експонати, що
віддзеркалюють зазначену тематику. У музеї
проводять тематичні екскурсії, лекції, заняття,
які висвітлюють різні артефакти народної куль-
тури: традиційне вбрання Черкащини, рушни-
ки, писанки, великодні звичаї та обряди тощо.
Окрему експозицію присвячено місцевому уро-
дженцю – майстру народної творчості М. Мусі.
Поблизу урочища «Атаманський парк» роз-
ташоване с. Головківка – відомий центр україн-
ського гончарства, де у ХІХ ст. існувала школа
підполив’яного фляндрованого розпису. Його
вплив позначився на розвитку мальованої кера-
міки в сусідніх осередках – сс. Цвітна, Янич,
Суботів, Полуднівка, Івківці, Мельники, Мед-
ведівка та ін. Зразки головківської кераміки
зберігаються, крім вітчизняних музеїв, в етно-
графічних колекціях Кракова і Варшави.
Ще донедавна в Національному історико-
культурному заповіднику «Чигирин» працював
останній з головківських гончарів Яків Михай-
лович Брюховецький (1931–2006), який фак-
62
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011
тично відродив прадавнє ремесло своїх земля-
ків. На жаль, діючого гончарного промислу в
селі сьогодні немає. Звичайно, заслуговує пози-
тивної оцінки той факт, що на базі заповідника
в Чигирині впродовж кількох років відбувають-
ся Всеукраїнські молодіжні симпозіуми з гон-
чарства. Заплановано також створення музею
сучасного гончарного мистецтва, де можна буде
ознайомитися з виробами представників голов-
ківського осередку та учасників симпозіумів.
У с. Суботів, де містився родовий маєток
Б. Хмельницького, на території замчища зве-
дено дві садиби кінця ХІХ – початку ХХ ст.,
інтер’єри яких відтворюють тогочасний побут
селянської родини, народні промисли та ремес-
ла краю. Зокрема, в одній з хат облаштовано
майстерню гончаря. Заплановано створення
Музею дитини, що є невипадковим і доречним.
Адже саме тут на початку ХХ ст. мешкав і пра-
цював священик, краєзнавець і етнограф Марко
Грушевський. У Суботові й навколишніх селах
Чигиринщини він збирав перекази про минув-
шину, зразки народного мистецтва, записував
від селян матеріал про побут та звичаї краю.
Найвідоміші його праці, які вийшли друком у
Науковому товаристві імені Шевченка – «Ди-
тина у звичаях та віруваннях українського на-
роду», «З життя селян на Чигиринщині», – до
сьогодні не втратили своєї наукової та фактоло-
гічної вартості.
У с. Стецівка Чигиринського району розпо-
чато зведення туристично-етнографічного комп-
лексу «Козацький хутір», складовою якого є екс-
клюзивний Музей млинарства, розбудовою якого
опікується Національний історико-культурний
заповідник «Чигирин». Музей розташований у
тому місці біля села, де вітряки стояли ще з дав-
ніх давен, а один з них зберігся до цього часу.
За свідченням старожилів, таке унікальне при-
родне явище, коли з Холодного Яру постійно
дмуть вітри, їхні предки використовували по-
господарськи: колись за селом стояло 50 вітря-
ків. За проектом передбачається встановити 14
вітряків з різних регіонів України. На території
майбутнього Музею млинарства встановлено
три вітряки, які датують кінцем ХІХ – почат-
ком ХХ ст. Один з них – місцевий, два інші пе-
ревезені із сусіднього с. Рацеве.
Створенню «Козацького хутора» переду-
вала науково-дослідна робота черкаських архі-
текторів. Вони ґрунтовно обстежували села в
Черкаському, Кам’янському, Чигиринському та
Золотоніському районах, вивчали типові зразки
народного будівництва, замальовували та фото-
графували їх. На основі цих наукових досліджень і
було згодом розроблено проекти реконструкцій
споруд для туристично-етнографічного комплексу.
У «Козацькому хуторі», який має відтворювати
повсякденне життя українських селян, заплано-
вано звести 12 будівель. Уже поставлено дерев’яну
церкву Святого Миколая ХVІІІ ст., перенесену
із с. Сеньківці Золотоніського району. Збудовано
хати старости й батюшки, шинок, три комори та
піч для випалювання кераміки. Згодом тут пла-
нують проводити всеукраїнські симпозіуми кера-
містів, художників, скульпторів.
За словами директора Національного
історико-культурного заповідника «Чигирин»
Василя Полтавця, який є одним з ініціаторів
зведення комплексу «Козацький хутір», якщо
вдасться повністю втілити в життя запланова-
не, то туристи матимуть змогу ознайомлюва-
тися з побутом українців ХVІІІ–ХІХ ст. За
задумом, у збудованих оселях можна буде по-
бачити гончаря, бондаря та пасічника, які де-
монструватимуть традиційні ремесла краю 2.
Найбільша збірка матеріалів і документів з
історії, етнографії і культури краю міститься в
Черкаському обласному краєзнавчому музеї,
що є одним з провідних серед подібних в Укра-
їні. В експозиції Музею є розділ етнографії, а
етнографічна колекція загалом має статус рари-
тетної, поряд з колекціями стародруків, ікон та
археологічною. З-поміж унікальних експонатів
чільне місце посідає колекція виробів козацької
доби. Гордістю музею є двері від козацького ку-
реня першої половини ХVІІІ ст. із зображеною
на них народною картиною «Козак Мамай» 3.
У Канівському музеї народного декоративно-
го мистецтва зібрано експонати з трьох централь-
них областей України: Черкаської, Київської та
Полтавської. Серед них – колекція одягу, ки-
63
спеціальна тема номера: Українська етнокультурна спадщина
в сучасному культурно-інформаційному просторі
лимів, рушників, побутової тканини, народного
розпису, гутного та художнього скла 4.
Постійно діюча експозиція «Старожитнос-
ті Канівщини», у якій представлено побутові
речі, світлини, документи, етнографічний ма-
теріал ХІХ – початку ХХ ст., відкрита в Ка-
нівському історичному музеї в 2003 році.
В історичному музеї м. Корсуня-Шев-
ченківського експонується фрагмент народ-
ної побутової культури – інтер’єр української
світлиці кінця ХІХ – початку ХХ ст. Тут та-
кож розміщується виставка писанок народно-
го майстра О. Сахно 5.
Черкащину по праву називають Шевченковим
краєм: Тарас Шевченко народився в c. Моринці,
а на Чернечій горі поблизу Канева знайшов свій
вічний спочинок. Тут дбайливо зберігають та від-
новлюють об’єкти, пов’язані з життям і діяльністю
Великого Кобзаря. Серед них: хата в с. Моринці
(відтворена в 1989 р.); хата дяка в с. Шевченкове,
де в 1824–1827 роках навчався грамоті майбутній
поет; будинок у с. Будище (Звенигородський р-н),
де малий Тарас був слугою-козачком у поміщика
Енгельгардта. Ці мальовничі села в 1992 році
було об’єднано в Державний історико-культурний
заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка».
Його центром є відтворені за малюнками поета
(з детальним збереженням технології та типових
для цієї місцевості будівельних традицій народної
архітектури) садиби Тарасових батьків і його діда
Якима Бойка, де експонуються побутові речі тієї
доби (с. Моринці). У с. Шевченкове (с. Керелів-
ка), де розташовано літературно-меморіальний
музей Т. Шевченка, експонується реконструйо-
вана хата його батьків, а також уціліла хата кере-
лівського дяка, розміщена в спеціальному павіль-
йоні під склом.
У 1985 році за ініціативою В. Мицика
в м. Тальному було відкрито Музей історії
хлібо робства. Тут зібрано зразки обрядового
хліба, зокрема весільні короваї, а також пред-
ставлено орнаментований посуд трипільців,
тогочасні зернотерки, зерна пшениці, гороху
та ячменю, знайдені під час археологічних роз-
копок трипільських поселень у селах Легедзи-
не та Майданецьке Тальнівського району 6.
У структурі Уманського краєзнавчого му-
зею (заснований у 1906 р. за ініціативою ві-
домого музеєзнавця Д. Щербаківського) є
філія – Музей культури та побуту Уманщи-
ни, – відкрита в 1992 році. В експозиції музею
представлено предмети міщанського та селян-
ського побуту ХІХ – початку ХХ ст.: меблі,
знаряддя праці, посуд, зразки одягу, взуття,
ткані та вишиті рушники, декоративні розпи-
си тощо. У музеї розроблено спеціальну етно-
графічну програму «Музей – навчальним за-
кладам міста», яка спрямована на формування
базових етнографічних знань молоді 7.
У червні 2009 року в м. Умані вперше відбу-
лася виставка ікон із запасників місцевого кра-
єзнавчого музею, на якій експонувалися ікони
російської та української іконописних шкіл,
плащаниця, євангеліє, хрести, чаші, старо-
обрядницький вівтар, чернечі вериги, а також
твори народного сакрального мистецтва 8.
Таким чином, у межах цього туристичного
маршруту, хоча почасти і фрагментарно, пред-
ставлені оригінальні пам’ятки традиційної куль-
тури краю. Вони сконцентровані здебільшого в
стаціонарних краєзнавчих або тематичних музеях,
експозиційні можливості та форми роботи з від-
відувачами яких бажали б бути сучаснішими та
продуктивнішими з погляду інформативності й
повноти висвітлення етнокультурної спадщини.
Простежується свого роду консервативний підхід
більшості музейних закладів до вирішення питань
культурного розвитку, їхня недостатня активність
і комунікативність. За інерцією, ці заклади про-
довжують експонувати пам’ятки в тому самому
форматі, як і багато років тому. Але ж змінився
відвіду вач музею, його світогляд та сприйняття
ним культурних артефактів. Певною мірою по-
вноти висвітлення можна досягти застосуванням
аудіо- та відеозасобів для підсилення стаціонарної
етнографічної експозиції (пісенний та прозовий
фольклор, демонстрування обрядів тощо). На
жаль, не вирішують уповні питання адекватної
трансляції етнокультурної пам’яті і нові етнокуль-
турні об’єкти, як-от «Козацький хутір». Проте це
є прорахунком не тільки згаданих нами музейних
закладів, але й музеїв такого профілю загалом.
64
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011
Держава в особі Міністерства культури і туриз-
му не має продуманої культурної та інформаційної
політики і її сучасних форм, які б фокусувалися на
транс ляції етнокультурних та історичних надбань
сучасникам. Унаслідок цього маємо фрагментарні
сегменти історичної та етнокультурної пам’яті, які
не відтворюють цілісної картини.
Щодо цього продуктивним видається світо-
вий досвід створення екомузеїв. Екомузеї (ет-
ноекологічні музеї-заповідники) – це різновид
музеїв просто неба, де архітектурно-етнографічні,
археологічні та природно-історичні пам’ятки від-
новлені на первісному їх місцезнаходженні в
природному життєвому середовищі, у звичному
оточенні людини. Термін «екомузей» уведено до
наукового обігу французьким музеологом Югом
де Варіном 9. Один із засновників руху за ство-
рення екомузеїв французький етнограф і музео-
лог Жорж-Анрі Рів’єр називав екомузей «дзерка-
лом», у якому місцеві жителі заново можуть по-
бачити себе і минуле своїх предків, а приїжджі –
ознайомитися з працею, традиціями місцевого
населення, проникнутися до нього повагою;
«лабораторією» для вивчення минулого і сучас-
ності місцевого населення й довкілля; «заповід-
ником» зі збереження і моніторингу природної і
культурної спадщини; «школою», яка здійснює
культурно-освітню діяльність в регіо ні 10.
У музейній типології екомузей як специ-
фічний тип установи почали виокремлювати із
середини 1980-х років. У 1984 році у м. Кве-
беку (Канада) за підсумками І Міжнародного
семінару «Екомузеї і нова музеологія» було
прий нято «Квебекську декларацію», яка міс-
тила основні теоретичні засади про новий тип
музейної установи.
Структура екомузею передбачає стаціонарні
експозиції в архітектурно-історичних пам’ятках
або сучасних будівлях, реконструкцію оригі-
нальних чи відтворення за кресленнями вже
втрачених археолого-етнографічних пам’ятників,
представлених комплексами експозицій просто
неба. Досить часто використовують світовий до-
свід «відсутності традиційної експозиції» у звич-
ному розумінні цього слова, коли етнографічні
предмети, після їх наукової фіксації і вивчення,
залишають у природному середовищі для вико-
ристання за своїм прямим призначенням.
Порівняно з іншими типами музеїв просто
неба (скансенами, музеями-заповідниками),
екомузей має ряд принципових відмінностей:
– екомузей створюють безпосередньо в се-
редовищі проживання людини з обов’язковим
збереженням, реставрацією або частковою ре-
конструкцією після наукового вивчення пам’я-
ток народної культури, археології та дов кілля;
– ресурсом розвитку екомузею є соціальна
енергія жителів регіону, їхня зацікавленість і
активна участь у розробці проекту, створен-
ні експозицій, діяльності екомузею з охорони
життєвого середовища;
– створення екомузею є висловленням
загальної згоди населення, влади та громад-
ських організацій щодо вивчення, збереження
пам’яток, документування, інтерпретації та ре-
конструкції історико-культурної спадщини;
– екомузей не має чітко визначених терито-
ріальних меж, він охоплює регіон, об’єднаний
не адміністративно, а за критерієм єдності
традицій, природного середовища та виробни-
чої діяльності;
– колекції музею формуються на базі колек-
тивної матеріальної історико-культурної спад-
щини і нематеріальних форм соціокультурної
діяльності, у тому числі релігії, а також природ-
ної спадщини всієї території проживання цього
соціуму, до того ж самі місцеві мешканці стають
«живими експонатами» і постійними відвідува-
чами; усе це не вилучається із середовища побу-
тування, а продовжує функціонально використо-
вуватися з культурно-освітньою та іншою метою,
яка не суперечить режиму утримання пам’яток;
– співробітники екомузею переважно заці-
кавлені не в збиранні, збереженні та музеєфіка-
ції колекцій, консервації матеріальних об’єктів,
а в їх науковому вивченні для збереження в
природному життєвому середовищі, а також у
реанімації та демонструванні традиційних на-
вичок і ремесел, традиційного способу життя і
способів взаємодії людини з природою;
– в екомузеї чітко зафіксована соціальна місія,
яка спрямована на забезпечення механізму від-
65
спеціальна тема номера: Українська етнокультурна спадщина
в сучасному культурно-інформаційному просторі
творення традиційних життєвих цінностей, етно-
культурних традицій та націо нальної самобутності,
до того ж відтворення цих традицій стає потребою
самого населення, що забезпечує їх наступність та
міжпоколінну передачу; на культурну самоіденти-
фікацію і творчий розвиток місцевої спільноти та
вирішення її назрілих соціальних проблем.
Основною метою створення екомузеїв є
оптимальне збереження та розвиток соціо-
культурного й природного середовища як єди-
ного цілого з урахуванням екологічних особли-
востей регіону.
У цьому контексті Черкащина, поряд зі знач-
ною етнокультурною та історичною спадщиною,
володіє також і багатим природним потенціалом.
Її природно-заповідний фонд нараховує 494 при-
родні комплекси та об’єкти, які мають природо-
охоронну, наукову, естетичну та рекреаційну цін-
ності. Усі ці території відрізняються унікальним
ландшафтом, рослинним і тваринним світом. Так,
знаменитий Холодний Яр – це реліктовий лісо-
вий масив, де кожне урочище, балка, поле, лісок,
річечка і струмок мають свою промовисту назву.
Найглибша і найдовша балка називається Холод-
ним Яром. Крім нього, є Кириківський, Святий,
Чорний, Січовий, Гайдамацький, Циганський,
Поташний, Скарбний, Чернечий та ін. Із цими
назвами пов’язано багато легенд та переказів, у
яких віддзеркалено історію нашого народу. Тут
зростають багатовікові дуби, серед яких – релік-
товий тисячолітній дуб-велетень на хуторі Буда,
відомий як дуб Максима Залізняка. Саме тут, як
зазначають учені, трапляється багато рослин, які
збереглися з дольодовикового періоду. Такі при-
родні та культурні ресурси Черкащини можуть
бути стрижнем для створення сучасного екому-
зею, який запропонує різноманітні нетрадиційні
форми презентації етнографічних експонатів.
За такими музеями – майбутнє в збережен-
ні і трансляції етнокультурної пам’яті сучасним
і наступним поколіннями. Екомузей не тільки
надає матеріал для зображення минулого, але й
створює умови для збереження унікальних тра-
дицій народної культури та національної іден-
тичності. Саме тут можливе найповніше «зану-
рення» в культуру і культурне середовище.
У березні 2011 року Україна вперше прий-
мала європейську конференцію працівників
музеїв. Вона зібрала майже двісті фахівців з
України, країн Центрально-Східної Європи
та Росії. Проблеми, обговорені на конферен-
ції, стосувалися не лише суто музейної спра-
ви. Зокрема, ішлося про місце і роль музею як
освітнього, інформаційного й комунікаційного
простору, про утворення віртуального «пан-
європейського музею» та «виживання» музею
в період глобалізації і фінансової кризи.
Так, музей-фортеця рицарів-хрестоносців у
польському м. Мальброку, музеї Латвії та Ес-
тонії створюють спільну експозицію, присвячену
історії рицарських орденів. Чеський та угорський
музеї жертв тоталітарних репресій (відомі як пар-
ки соціалістичних пам’ятників) створили спіль-
ний інтернет-портал. Це – складова утворення
єдиного музейного простору Європи, як вважає
експерт Ради Європи, директор Історичного му-
зею Тракаю Вергіліус Павільонус. Розповідаючи
на «Радіо Свобода» про литовський досвід, він
зазначив: «Усе почалося з утворення Асоціації
музеїв Литви 15 років тому. Ми розробили свої
пропозиції та проекти законів з підтримки музе-
їв. Їх ухвалив Сейм [парламент. – І. Щ.] Литви.
Інформацію про діяльність Асоціації, про проб-
леми музеїв ми регулярно розміщуємо на нашо-
му сайті, у литовських та іноземних ЗМІ. По-
стійне “нагадування” про Асоціацію зацікавило
“музейним питанням” меценатів – як приватних
осіб, так і компанії. Тепер ми всі разом здійснює-
мо програму модернізації музеїв Литви».
За словами експерта Діани Тіммер, на її
Батьківщині – у Нідерландах – музей є місцем
для ознайомлення та вивчення історії, традицій,
культури країни. Більшість таких установ мають
«групи підтримки», до яких залучено науковців,
митців, політиків, бізнесменів і пересічних горо-
дян. Вони розробляють плани розвитку музе-
їв, залучають приватних інвесторів, проводять
презентаційні акції. Також музейні працівники
разом з освітянами беруть участь у створен-
ні модерної концепції «інтерактивного музею»
та розробляють нову освітню політику країни.
Варто зауважити, що досвід Нідерландів у ца-
66
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011
рині музейного управління вважається одним з
найпрогресивніших у світі, його вивчають фа-
хівці з різних куточків світу. У рамках Програ-
ми підтримки неурядових організацій України
(МАТРА) Нідерланди готові співпрацювати
з українськими музейними працівниками, і, на
думку директора Центру «Демократія через
культуру» Олександра Буценка, така професійна
«група підтримки» Україні не завадить.
В Україні, як констатували українські
учасники конференції, усе відбувається «з
точністю до навпаки». Якщо провідні укра-
їнські музеї, розташовані у великих містах,
знаходять ресурси для розвитку з держав-
них і приватних джерел, то в провінції все
значно складніше. Заступник директо-
ра Національного заповідника «Чигирин»
Світлана Павлова пов’язує проблеми музею
з їх віддаленістю від центру. «Музеїв того ж
Києва мають багато коштів за проведення
екскурсій, за відвідувачів, – зауважує вона. –
До нас така кількість туристів поки що не їде.
Ми намагаємось робити все, щоб поліпшити
ситуацію, але заробити достатньо коштів, щоб
реставрувати експоновані речі, розробляти
нові форми діяльності ми не можемо. Кошти,
які виділяє держава, ледве покривають затра-
ти на зарплати й технічні проблеми». Як зазна-
чила експерт Ради Європи, консультант низки
європейських та американських музеїв Лінда
Норріс, проб леми українських музеїв треба
шукати у відсутності національної ідеї як ду-
ховного підґрунтя для перетворення музеїв на
центри освіти, науки та культури 11.
1 Нераденко Т. М. Золота підкова Черкащини. –
Черкаси, 2006. – С. 1.
2 Нікітенко Л. Ой чий то млин стоїть // Україна
молода. – 2008. – № 167.
3 Черкаський обласний краєзнавчий музей.
Фотопутівник. – Черкаси, 2004.
4 Кугно І. І. Канів. Путівник містом та околиця-
ми. – К., 2006. – С. 28.
5 Про це див.: [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http:// www.korsun.ic.ck.ua/.
6 Нікітенко Л. Піч у хаті, як сонце в небі //
Україна молода. – 2009. – № 177.
7 Про це див.: [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://who–is–who/com.ua.
8 Про це див.: [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://ortodoxy.org.ua.
9 Варін Ю. Термін та його значення // Museum. –
1985. – № 148. – С. 5.
10 Рів’єр Ж. А. Еволюційне визначення екому-
зею // Museum. – 1985. – № 148. – С. 2–3.
11 Костюк Б. Європейська конференція музей-
них працівників проводиться у Києві [Електрон‑
ний ресурс]. – Режим доступу : www.museum–
ukraine.org.ua.
етнокультурні трансФормації В середоВищі
студентської молоді
Створення нової системи суспільної моральності є однією з найважливіших передумов успішного оновлення по-
літичного та економічного життя в Україні. Молоде покоління гостро відчуває суперечності між глобальними і тради-
ційними вартостями, тому активно виробляє нові морально-етичні критерії, відмовляючись від усього віджилого та
неефективного. При цьому, як показують опитування, молодь не пориває зі своїм культурним та етнічним корінням, і
це дає підґрунтя для майбутнього об’єднання суспільства навколо ідеї успішного входження у глобальний світ.
Ключові слова: традиційна мораль, молодь, етнічна культура, звичаї, глобалізація.
Formation of a new system of public morality is one of the essential premises of successful update of political and economic life in
Ukraine. The youth feels acutely the contradictions between global and traditional values, and therefore actively creates new moral
criteria and omits everything outdated and uneffective. At the same time, the questionnaires show that the youth does not break
ties with their cultural and ethnic roots, so it provides a basis for future uniting of society around the idea of successful integration
into the global world.
Keywords: traditional morality, youth, ethnic culture, customs, globalization.
Лариса Карп’юк
УДК 304.44:329.78–057.87
|