Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України

У статті на матеріалах вітчизняної преси аналізуються процеси редукції, модифікації та адаптації радянських святкових традицій у соціокультурному просторі сучасної України....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Курочкін, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнологія
Schlagworte:	Розвідки і матеріали
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43297
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 74-81. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43297
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-432972013-04-25T03:03:08Z Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України Курочкін, О. Розвідки і матеріали У статті на матеріалах вітчизняної преси аналізуються процеси редукції, модифікації та адаптації радянських святкових традицій у соціокультурному просторі сучасної України. В статье на материалах отечественной прессы рассматриваются процессы редукции, модернизации и адаптации советских праздничных традиций в социокультурном пространстве современной Украины. The articles analyzing the processes of reduction, modification and adaptation of Soviet festive traditions in the sociocultural space of the modern Ukraine based on materials of the national printed media. 2011 Article Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 74-81. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43297 323.215:321.64+394.2(477)“312” uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали
spellingShingle	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали Курочкін, О. Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України Народна творчість та етнологія
description	У статті на матеріалах вітчизняної преси аналізуються процеси редукції, модифікації та адаптації радянських святкових традицій у соціокультурному просторі сучасної України.
format	Article
author	Курочкін, О.
author_facet	Курочкін, О.
author_sort	Курочкін, О.
title	Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України
title_short	Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України
title_full	Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України
title_fullStr	Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України
title_full_unstemmed	Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України
title_sort	шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної україни
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Розвідки і матеріали
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43297
citation_txt	Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України / О. Курочкін // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 74-81. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT kuročkíno šlâhipodolannâtotalítarnihstereotipívusvâtkovíjkulʹturínezaležnoíukraíni
first_indexed	2025-07-04T01:41:02Z
last_indexed	2025-07-04T01:41:02Z
_version_	1836678656790888448
fulltext	74 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011 1. Грабовський С. Віднайдені дороговкази // Дзеркало тижня. – № 19 (747). 2. Юнг К. Г. Психология бессознательного // Собрание сочинений. – М. : Канон, 1994. – 320 с. 3. Надурак В. В. Щодо питання впливу глобалізації на феномен моралі // Наука. Релігія. Суспільство. – 2006. – № 1. – С. 147–151. 4. Васильченко О. Уявлення молодих українців про українців // Соціальна психологія. – 2003. – № 1. – C. 123–133. 5. Васютинський В. О. Україно‑ і російсько- мовний дискурси свідомості: синтез чи конку- ренція? // Мова і культура. – К., 2003. – Т. ІІ. – Вип. 6. – С. 88–93. 6. Васютинський В. О. Українська ідентич- ність російськомовних: між відчуженням і дору- ченням [Електронний ресурс] // Мовні конфлікти і гармонізація суспільства. Матеріали наукової конференції 28–29 травня 2001 р. – режим досту- пу: http://www.novamova.iatp.org.ua/htm/radchuk/ tum/lang_conf_14.htm. Свято не випадково вважають правдивим дзеркалом відповідної доби. За святковими звичаями можна досить об’єктивно судити про політичне, економічне та культурне життя су- спільства, визначати досягнення та актуальні проблеми. Перехідному періоду нашої країни на шляху від «розвинутого соціалізму» до ринко- вої економіки, від комуністичного тоталітариз- му до ліберальної демократії цілком адекватно відповідає дуже строкатий і дивергентний кон- тинуум побутуючих нині святкових традицій. Зрозуміти його складну природу допомагає концепт «перехідний процес», що може слугу- вати важливою ланкою методологічного аналізу феномену зміни, перетворення та трансформації будь-якої соціальної системи 1. Нинішню перебудову святкової системи в Україні слід трактувати як еволюційну форму перехідного процесу, що передбачає поступо- ву зміну святкових традицій, їх модернізацію і закріплення у громадсько-побутовій сфері. Трансформаційний процес, за спостережен- нями філософів, уміщує «і знищення, і пере- робку старого, і його адекватне відтворення, і шляхи подолання тоталітарних стереотипіВ у сВяткоВій культурі незалежної україни У статті на матеріалах вітчизняної преси аналізуються процеси редукції, модифікації та адаптації радянських свят- кових традицій у соціокультурному просторі сучасної України. Ключові слова: свято, ритуал, тоталітаризм, демократія, деідеологізація, перехідний процес, парад, демонстрація. The articles analyzing the processes of reduction, modification and adaptation of Soviet festive traditions in the sociocultural space of the modern Ukraine based on materials of the national printed media. Keywords: feast, ritual, totalitarianism, democracy, deideologizing, transition process, parade, demonstration. олександр Курочкін УДК 323.215:321.64+394.2(477)“312” го, молоді люди гостро відчувають суперечності між глобальними і традиційними вартостями, активно шукають нові морально-етичні крите- рії в рамках наших культурних констант. Бути моральним сьогодні означає не просто правиль- но вчинити з погляду родини і громади, а нести повну внутрішню відповідальність за здійсню- ваний вибір, який повинен врахувати значно ширший контекст, незмірно ширше коло людей, ніж це визначалося традицією. Розв’язання вказаної вище суперечності відбувається в мо- лодіжному середовищі шляхом зростання ролі чоловічого начала, прагнення до технологічного освоєння надбань світової цивілізації та сміли- вого виходу за рамки застарілих регулятивних принципів, завдяки відмові від накопичених упродовж століть етнічних упереджень та регіо- нальних стереотипів. 75 розвідки і матеріали гібридизацію старого і нового, тобто змішані форми. Трансформаційний рух є багатоварі- антним» 2. Кардинальні перетворення останніх десяти- літь на всьому пострадянському просторі про- водять під гаслами звільнення від тоталітарного минулого, деідеологізації всіх сфер духовного та громадського життя. Така тенденція виявляється у відмові від старих ідеологічних міфів і доктрин, у відході від канонів жорсткої запрограмованості та політичного офіціозу. Повсюдно спостеріга- ється втрата зацікавленості святами, звичаями, традиціями соціалістичної доби, пов’язана із втра- тою інтересу до покладених в їх основу ціннос- тей. Разом з руйнуванням «радянської цивіліза- ції» відбувається прискорений процес ліквідації одержавлено-централізованої «соціалістичної святково-обрядової системи», унаслідок чого зни- кає одномірність єдиного зразкового стандарту, відчуття належності до певної «інтернаціональної спільноти» (по суті, штучно вигаданої). Скоріш стихійну (як усвідомлену) відмову більшості українського суспільства від святковості радянської доби можна розглядати одним з напря- мів подолання спадщини недавнього тоталітарно- го минулого. Сучасна освічена людина не хоче ви- конувати роль «слухняного гвинтика» ідеологічної машини, а саме до цього нас привчали більш ніж сімдесят років. Так звані нові соціалістичні звичаї та обряди страждали від надмірної регламентації, фальшивої патетики, передозування комуністич- ною пропагандою і тому недаремно їх порівню- вали зі «штучними квітами». Однією з головних вад роботи з формування радянської загальносо- юзної обрядовості, яка призвела, врешті-решт, до її гальмування, а потім і до повного банкротства останньої, треба визнати цілковите ігнорування самобутності культури окремих народів, що насе- ляли СРСР, намагання виробити для всіх однако- ві, універсальні обряди і свята, які не враховували національної специфіки і не спиралися на багато- віковий досвід етнічних традицій. Скасування колоніального статусу України й набуття нею державної незалежності створили передумови для згортання та ліквідації голов- них загальнорадянських свят і свят колишньої метрополії. Логічно й безболісно відійшли в минуле річниці утворення СРСР та «братніх республік», ювілеї Комуністичної партії та її вождів, знаменні дати з історії Всесоюзної ле- нінської комуністичної спілки молоді (ВЛКСМ) та міжнародного пролетарського руху. Відомо, що й за соціалістичної доби їх відзначали лише на офіційному рівні, і вони, по суті, не зачіпали сфери сімейно-побутового життя. Падіння тоталітарного режиму й розпад СРСР супроводжувалися швидкою девальва- цією комуністичної ідеології і всіх пов’язаних з нею цінностей та авторитетів. Наочне під- твердження цього – перманентний процес зне- сення пам’ятників Леніну на теренах України, біля яких, за усталеним каноном, відбувалися головні офіційні радянські урочистості, усілякі церемонії та ритуали. 22 квітня 1990 року до пам’ятника Леніну в залі українського парла- менту Микола Бердник та Андрій Духовников замість квітів поклали вінок з колючого дроту. Невдовзі після цієї символічної акції почали знімати скульптури вождя в містах і селах За- хідної України. У ніч з 2 на 3 вересня 1991 року було демонтовано шестиметрове скульптурне зображення Леніна у Верховній Раді, виготов- лене, як з’ясувалося, з паперових відходів 3. Ланцюгова реакція повалення фальшивих ідолів та кумирів правлячого комуністичного режиму продовжується й нині. Не можна не помітити, що в одних регіонах України (напри- клад, західних) цей процес проходить швид- ше, ніж в інших (Схід, Південь). Збережен- ня пам’ятників Леніну на окремій території (у місті або селі), напевне, може слугувати од- ним з індикаторів політичних настроїв і сим- патій місцевого населення. Там, де «святині соціалізму», утілені в гіпсі, мармурі або брон- зі, і досі залишаються на своїх постаментах, є ще чимало прихильників радянського способу життя, значний відсоток населення становлять прибічники партій лівого спрямування. Од- нак можна прогнозувати, що згодом більшість скульптурних зображень Леніна буде вивезе- но на смітник або вони стануть експонатами музеїв «тоталітарного мистецтва». ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011 76 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоГрафія* 1/2011 Характерною ознакою перехідного періоду соціального буття є відмова від усталених тради- цій і стереотипів поведінки попереднього історич- ного періоду, на зміну яким приходять нові. По- дібні процеси відбуваються і в сфері ідеології та суспільної моралі. Діставши доступ до правдивої історичної інформації, мільйони людей на пост- радянському просторі змогли по-справжньому оцінити антигуманну сутність «більшовицького експерименту» і звільнилися спочатку від куль- ту Сталіна, а згодом і Леніна. Пам’ятні дати, пов’язані із життям і діяльністю цих кривавих вождів і диктаторів, сьогодні нагадують здебіль- шого про трагічні сторінки історії. Процес подолання радянських свят і тих ра- дянських традицій, які за тривалий період свого існування набули статусу побутових звичаїв і культурних стереотипів, очевидно, продовжу- ватиметься ще не одне десятиліття. За умов загального зубожіння мас і зростаючого роз- шарування суспільства для значної частини на- ших громадян, особливо літнього віку, не втра- тили своєї привабливості популістські ідеали й символи недавнього радянського ладу. І тому не дивно, що лише в лютому 2000 року правій більшості українського парламенту законодавчо вдалося скасувати відзначення річниць Жов- тневої революції як загальнодержавного свята. За радянських часів це свято було «інтер- національним святом всіх радянських народів і водночас національним святом кожної на- ції» 4. Детально спланований і відредагований функціонерами пропагандистської машини КПРС типовий сценарій найважливішого дер- жавного свята був покликаний утверджувати у свідомості мас ідеологію борців за побудову комуністичного суспільства. У більшовицькій міфології Жовтень 1917 року осмислювався як свято «першопочатку», вікопомний рубіж, від якого відраховувалася вся наступна істо- рія «прогресивного людства». Слід зазначити, що хоча свято Великого Жовтня відзначалося в Україні в статусі найголовнішого державного більш ніж сімдесят років, воно не набуло яскра- вої своєрідності в сімейному побуті і зводилося до звичайної гостини-трапези вихідного дня в дружньому або сімейному колі. Основний ідей- ний зміст жовтневих урочистостей реалізувався в громадській, публічній сфері за допомогою таких випробуваних засобів святкової інтегра- ції, як парад, демонстрація, урочисті збори, мітинги, концерти, спортивні видовища тощо. До проведення цих заходів ретельно готували- ся. Затверджені в партійних органах сценарії святкових урочистостей чітко визначали гасла, атрибутику, кількість учасників, відповідальних осіб та інші деталі і в жодному разі не припуска- ли будь-якої імпро візації та самодіяльності. Кульмінаційним моментом найбільших дер- жавних свят в СРСР (7 листопада, 1 і 9 Травня ) були помпезні військові паради. Взірцем слугу- вали церемоніали на Червоній площі в Москві, проходження яких за допомогою радіо й телеба- чення транслювалося по всій країні й за кордон. Дещо скромніше, але за таким самим сценарієм проходили військові паради в столицях союзних республік, великих містах та обласних центрах. Складовою традиційного радянського риту- алу святкування річниць Жовтневої революції і Першотравня обов’язково була урочиста демон- страція – хода значної кількості людей – пред- ставників виробничих, навчальних, медичних та інших колективів з портретами, прапорами і транспарантами головною вулицею чи площею міста повз трибуну з керівництвом відповід- ного рівня. Участь у демонстраціях вважалася почесним обов’язком і строго контролювала- ся партійними органами, керівниками адміні- страції та профспілок. План святкових заходів затверджувався заздалегідь. Відхилення від виробленого сценарію розглядалися як прора- хунки в ідеологічній роботі. Нині в Україні свято Жовтневої революції вже не визнається офіційним. Однак за традиці- єю представники лівих політичних сил – кому- ністи, соціалісти та їхні симпатики – продов жу- ють його відзначати (вуличні маніфестації, мі- тинги). Щороку зменшується кількість при- хильників ідеалів і символів радянського ладу. Ліві виводять своїх прибічників на вулиці під популістськими гаслами: «Захистимо вете- ранів», «Зупинимо чергове зростання цін», 77 розвідки і матеріали «Продовжимо боротьбу за ідеали Жовтня». Представники партій і рухів правої орієнта- ції 7 листопада влаштовують контрмітинги і контрдемонстрації під гаслами засудження більшовицького тоталітарного режиму. Місь- ка влада та органи правопорядку намагаються розвести маршрути маніфестацій протиборних сторін, але уникнути відкритих зіткнень не за- вжди вдається. Отже, свято Жовтня й сьогодні сіє зерна класового антагонізму, дає привід для публічного виявлення наявних у суспільстві со- ціальних конфліктів і протиріч. Кращі перспективи для функціонування в модерному суспільстві незалежної України має інше велике радянське свято – Першотравень. Воно було встановлене на відзнаку героїчного виступу робітників Чикаго 1 травня 1886 року, коли багатотисячна демонстрація вийшла на ву- лиці міста з вимогою восьмигодинного робочо- го дня й поліпшення умов праці. Демонстрацію розстріляли, що викликало хвилю протесту ро- бітників у багатьох країнах світу. У липні 1889 року Установчий конгрес ІІ Інтернаціоналу ухвалив рішення про щорічне відзначення дня єдності і братерства трудящих. Відтоді Першо- травень набув всесвітнього визнання як свято міжнародної солідарності і боротьби за свої права всіх людей найманої праці. У радянській державі свято Першого трав- ня, як і свято Жовтня, належало до головних і основоположних. На базі цих свят виростала й формувалася вся розгалужена система радян- ської ідеологічної ритуалістики. Для розробки типових сценаріїв відзначення більшовицького Першотравня використали досвід святкувань Великої французької революції і Паризької комуни, а також місцеві традиції революцій- ної боротьби багатонаціонального пролета- ріату царської Росії. Вийшовши з підпілля і отримавши статус державного (1918 р.), свято пролетарської солідарності в СРСР постій- но розширювало аудиторію своїх учасників, прагнучи охопити всі соціальні, вікові та ет- нічні групи. Масштабність і масовість забез- печували різно манітні форми політичного й художнього впливу: маніфестації, мітинги, па- ради, салюти, маївки, театралізовані вистави, спортивно-розважальні заходи тощо. Кульмінаційним моментом у структурі ра- дянського Першотравня завжди вважалася демонстрація трудящих, у ході якої возвеличу- валися переваги соціалістичного ладу й утвер- джувався непорушний союз народу з «рідною» Комуністичною партією – «організатором і нат хненником усіх перемог». Свято Першотравня «недорозвинутого» й «розвинутого» соціалізму було заполітизова- ним, мало багато показного, декларативного. Проте воно несло в собі й певний гуманістич- ний та інтернаціональний заряд. Його постійні гасла: мир, вільна праця, єдність людей доброї волі – не втратили своєї актуальності й сьо- годні, тому 1 Травня логічно увійшло до свят- кового календаря незалежної України. У контексті сучасних політичних та еконо- мічних реалій у суспільстві помітно змінилося ставлення до Дня міжнародної солідарності трудящих. Хоча це свято й надалі вважається одним з головних, однак його престиж поміт- но знизився. Показово, що з нагоди 1 Травня не відбувається жодних акцій на державно- му рівні. Стомлені десятиліттями тоталітар- ного казарменого режиму, і влада, і народ не виявляють ентузіазму щодо продовження «славних революційних традицій». Чимало представників правлячої еліти, спокутуючи гріхи войовничого атеїзму, взяли курс на від- родження християнських цінностей і благочес- тя, убачаючи в них панацею від усіх болючих соціальних проблем. Для цієї, нечисленної, але впливової частини населення, Першотравень є скоріш уламком більшовицької ідеології, ніж традицією, яку варто підтримувати. З іншого боку, широкі народні маси, не раз пограбова- ні й обмануті новою українською буржуазією, також не готові сьогодні активно впливати на формування нових святкових традицій. Прогресуюча атомізація і диференціація українського соціуму, коли загальнорадян- ська (значною мірою штучна) ідентичність уже втрачена, а нова ще не сформувалася, призводить до відчуження, розбалансуван- ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011 78 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоГрафія* 1/2011 ня ритмів життя держави й окремої людини. Остання далеко не завжди відчуває приплив святкових емоцій у дні, позначені в календарі червоним кольором. Слід зазначити, що для більшості наших співгромадян першотравневі свята перетворилися нині на своєрідні весняні канікули, коли кожен займається важливими для себе справами: відпочиває, подорожує, об- робляє землю в селі, на власній дачі чи городі. Нерідко кінець квітня і початок травня збі- гається з так званими поминальними днями, коли за давньою традицією відвідують кладо- вища, щоб віддати шану померлим родичам. Індиферентне ставлення громадськості до «ідеологічної начинки» офіційних державних свят – характерна ознака наших днів. У зв’язку з цим привертає увагу падіння активності укра- їнських політичних партій у відзначенні Пер- шотравня. Якщо в перші роки незалежності на маніфестації та маївки з піснями і транспаран- тами виходили представники різних ідеологіч- них напрямів, то останнім часом цю традицію підтримують переважно прибічники лівих сил, та й то їх кількість неухильно знижується. Тенденція до звуження кола першотравневих маніфестантів пояснюється тим, що, очевидно, дається взнаки втома від виборчих президент- ських та парламентських перегонів, загальне роз- чарування в дієвості політичних акцій і кампаній. В Україні поки що відсутні сильні незалежні профспілки і ще не сформувалося справжнє гро- мадянське суспільство, яке може потужно висту- пити на захист своїх прав. Вирішуючи ці важливі стратегічні зав дання, слід ширше використову- вати досвід країн Західної Європи, де Першо- травень традиційно відзначається як День солі- дарності й захисту прав трудящих, класових боїв різних політичних сил. Свою неповторну тональність має свято Перемоги, що відзначається щорічно 9 травня. Воно було встановлене Указом Президії Верхов- ної Ради СРСР від 8 травня 1945 року на озна- менування перемоги радянського народу над фашистською Германією у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років. Святковий церемоніал ушанування пам’яті воїнів, які віддали своє жит- тя в боях за свободу і незалежність Батьківщи- ни, складався поступово впродовж післявоєнних десятиліть і містить такі головні компоненти: урочисті мелодії і пісні, полум’я Вічного вогню, схилені прапори, покладання букетів, вінків і гірлянд живих квітів, військовий парад, хода ветеранів, мітинги-реквієми, розмірені удари ме- тронома, хвилина мовчання, масове народне гу- ляння, святковий артилерійський салют. Важливу роль в образній символіці та обря- довості свята Перемоги відіграють пам’ятники, обеліски, хрести, братські могили, могили Неві- домого солдата, кургани Слави тощо, присвяче- ні всім, хто віддав своє життя за свободу і неза- лежність Вітчизни. Такі меморіальні комплекси є в кожному місті та селі України, населення якої зазнало значних втрат в роки Другої сві- тової війни. 9 Травня до цих святинь невпинно ідуть люди, щоб вшанувати пам’ять мільйонів жертв воєнного лихоліття. Такі масові, ніким не організовані паломництва – кращий доказ людської вдячності, вияв духов ного зв’язку та єднання старших і молодших поколінь. За радянських часів церемоніал святкуван- ня Дня Перемоги планомірно формувався в за- гальному руслі комуністичної ідеології. За до- помогою ретельно підібраних гасел, прикладів, художніх образів, символічних акцій в масову свідомість людей вживлювався вигідний для правлячого режиму погляд на війну, її причини й наслідки. Усіляко підносилася керівна роль Комуністичної партії в забезпеченні розгрому фашистського рейху, замовчувалися помилки і прорахунки більшовицького керівництва, його жорстоке поводження з власним народом. Радянський міф про Велику Вітчизняну війну, розтиражований у численних фільмах, піснях, полотнах, романах та інших мистець- ких творах, продовжує жити й дотепер, хоча сучасні вітчизняні та зарубіжні історики зроби- ли вже чимало для його розвінчання. Сталими лишаються й радянські стереотипи відзначення 9 Травня, які автоматично перейшли в громад- ський побут незалежної України. Лише остан- нім часом намітилася тенденція до подолання старих тоталітарних штампів і пошуку нових 79 розвідки і матеріали демократичних форм святкової презентації. Вона виявляється, зокрема, у відмові від про- ведення помпезних військових парадів. У Києві їх уже не проводять щороку, тоді як у Москві ця мілітарна традиція й надалі залишається в арсеналі найповажніших державних урочистос- тей. 9 Травня в столиці України на Хрещатику замість військових парадів відбуваються уро- чисті марші ветеранів. Спроба якось демокра- тизувати офіційну церемонію відзначення Дня Перемоги проглядає і в тому, що стало звичним організовувати для ветеранів «польові кухні», накривати столи, де пропонують скуштувати солдацької каші й випити фронтових сто грамів. Узяти участь у таких святкових застіллях ува- жають за честь і вищі достойники держави. За усталеною традицією 9 Травня по всій країні на площах, вулицях, у парках культури й відпочинку, на стадіонах проходять масові народні гуляння. Їхню програму складають театралізовані вистави, марш-паради духових оркестрів, виступи професійних і самодіяль- них артистів, спортивні змагання та ігри. На- передодні і в день свята в театрах і концертних залах, Палацах культури і клубах проходять тематичні зустрічі молоді з колишніми фрон- товиками і партизанами. За шість з половиною десятиліть, які відді- ляють нас від закінчення найстрашнішої і най- кривавішої в історії людства війни, світ докорін- но змінився. Щоб рухатися вперед до побудови гармонійних і цивілізованих міжнародних відно- син, колись ворогуючі країни Європи (зокрема Франція, ФРН, Польща та ін.) здійснили чима- ло кроків (у тому числі ритуально-символічних) для взаємного вибачення і примирення. Зі знач- ним запізненням усвідомлення нових реалій і потреби заради майбутнього забути образи й ворожнечу вчорашнього дня приходить і в укра- їнське суспільство. Свідченням цього є те, що збільшується кількість територіальних громад, які зрозуміли важливість доглядати могили не лише вітчизняних солдатів, а й солдатів ворогу- ючої сторони. Утім, і владі, і громадянам ще не раз доведеться витримати іспит на цивілізова- ність, аби на землях України в належному стані утримувалися численні захороненння німецьких солдатів, польських легіонерів, учасників коаліції в Кримській війні 1853–1854 років тощо. Певний дисонанс у відзначення Дня Пере- моги в Україні вносить поділ ветеранів Другої світової війни на дві категорії: тих, хто воював у лавах Червоної Армії, і тих, хто воював у за- гонах ОУН-УПА. Тоді як в інших країнах Єв- ропи цю задавнену проблему вирішили і здали в архів історії, у нас вона й досі є каменем спо- тикання для громадськості й різних партій, які заробляють на ній свій політичний капітал. Час від часу в українських ЗМІ спалаху- ють гарячі дискусії щодо доцільності відзна- чення свят 8 Березня і 23 лютого. Наводяться різні аргументи за і проти, але з усього видно, що прийти до одностайності найближчим ча- сом навряд чи вдасться. Дані опитування, проведені Київським міжнародним інститу- том соціології і кафедрою соціології Києво- Могилянської академії у 2003 році, засвід- чили, що тільки 12 % наших співгромадян не мали наміру святкувати 8 Березня. При цьо- му, як уважають дослідники, до цієї групи, найімовірніше, належать не запеклі противни- ки Восьмого березня, а ті люди, які взагалі не відзначають жодних свят 5. Міжнародний жіночий день 8 Березня, уста- новлений за пропозицією Клари Цеткін на ІІ-й Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Ко- пенгагені в 1910 році, упродовж ХХ ст. поступово втрачав свою класову соціальну сутність, перетво- рюючись на свято з чітко вираженою гендерною ознакою. Зазвичай у цей день жінки чекають від чоловіків поздоровлень, квітів та подарунків і радо їх отримують. Передсвятковий ажіотаж нав коло «жіночих подарунків» уміло скеровує комерційна реклама й торгівля, яка заробляє на цьому. Не слід забувати, що цінність багатьох свят у сучасному світі ринкової економіки визначається банальними грошовими одиницями. Нині чимало говорять про надуманість і фор- мальність дати 8 Березня. Одні вбачають у цьому святі непотрібний уламок соціалізму, інші – вияв «гендерної дискримінації», треті пропонують замінити його на День матері, запозичений з ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011 80 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоГрафія* 1/2011 Північної Америки. Проте всі ці міркування не спроможні скасувати традицію, яку підтримує більшість. За результатами соціологічного дослі- дження «Фонду Свободи» 8 Березня святкують в Україні 62 % чоловіків і 64 % жінок 6. Отже, 8 Березня залишається улюбленим святом українців. Відмовитися від цієї традиції, навіть декретно, напевно, не вдасться, тому що святку- вання 8 Березня подобається людям, а крім того, відповідає потребам ринку. Своєю чергою пред- ставниці феміністичних рухів прагнуть перетво- рити свято «квіткової профанації» на знаряддя політичної боротьби жінок проти дискримінації та патріархального притиску. В українському суспільстві триває перма- нентна дискусія і щодо святкової дати 23 люто- го, яку раніше відзначали як День Радянської Армії та Військово-Морського флоту, а сьогод- ні – це День захисників Вітчизни. Витоки свя- та аж ніяк не пов’язані з українською історією і мають напівлегендарне походження. Згідно з офіційною версією, свято було встановлене «на відзнаку початку масової мобілізації револю- ційних сил на захист соціалістичної Вітчизни, рішучої відсічі військам кайзерівської Германії під Псковом і Нарвою» в лютому 1918 року. СРСР увійшов в історію як високомілітари- зована держава з величезною армією і потужним військово-промисловим комплексом, який нега- тивно впливав як на економіку, так і на інші сфери життя суспільства. Радянських людей постійно лякали «зовнішньою загрозою», якій мала про- тистояти Червона Армія – «надійний гарант» миру у всьому світі. У системі радянської ідеоло- гії святу, що відзначається 23 лютого, відводила- ся важлива роль стимулу військово-патріотичної пропаганди й виховання «непорушної єдності» народу та його армії. Цим головним завданням був підпорядкований багатоступінчатий урочис- тий церемоніал, який виконувався на держав- ному і місцевому рівнях, у військових частинах, на виробничих підприємствах, в установах, на- вчальних закладах, колгоспах і радгоспах. Оскільки більшість чоловіків так чи інакше були причетні до військової служби, то свя- то 23 лютого поступово трансформувалося в СРСР на універсальний «чоловічий день» – своєрідний гендерний перевертень 8 Березня. Вітаючи й обдаровуючи чоловіків на роботі і в сімейному колі, жінки немовби програмували обов’язковість близького реваншу. Складан- ню цього радянського звичаєвого комплексу сприяла зручна близькість обох гендерномар- кірованих дат у календарі (закінчення зими і початок весни). Як «військово-чоловіче», свято 23 лютого автоматично перейшло у громадський і сімейний побут незалежної України. Проте його статус і авторитет останнім часом помітно знизився. Це пов’язано, очевидно, з природним прагненням мо- лодої держави позбутися традицій тоталітарного минулого, а також із загальним зниженням пре- стижності військової професії. За результатами соціологічного дослідження того-таки «Фонду Свободи» 23 лютого відзначають в Україні 44 % чоловіків і лише 28 % жінок 7. Певне послаблен- ня інтересу до свята захисників Вітчизни почасти пояснюється й тим, що його функції частково пе- ребрали на себе свято Покрови (14 жовтня), коли вшановують українське козацтво, День Зброй- них сил України (6 грудня) та День Військово- Морського флоту (1 серпня). Водночас, ураховуючи традиційність дати 23 лютого в нашому суспільстві, робляться спроби наповнити це свято новим національним змістом. Під час його відзначення сьогодні згадують рат- ну історію Вітчизни, імена Володимира Великого, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, юних ге- роїв Крут тощо. 23 лютого, як і в День Перемоги, обов’язково вшановують героїв Великої Вітчиз- няної війни, які визволили Україну з-під фашист- ського ярма. Сучасна держава і влада в неоплат- ному боргу перед ветеранами війни та Збройних сил. Треба відзначити, що в СРСР День Радян- ської Армії та Військово-Морського флоту вико- нував важливу консолідуючу місію: він об’єднував різні покоління, військових різних родів військ. На жаль, нині така консолідуюча роль свята помітно ослабла. У сучасному українському суспільстві нівелюються такі цінності, як «служіння Вітчиз- ні», «патріотизм», «честь», «достоїнство». Служ- ба в армії сприймається молоддю не як «почесний 81 розвідки і матеріали обов’язок», а як «тимчасове позбавлення волі», якого прагнуть уникнути в будь-який спосіб. Тоталітарний більшовицький режим буду- вався на принципах єдиновладдя і бюрократич- ного централізму і тому завжди вороже ставив- ся до різних форм місцевої, регіональної, а тим більше національної своєрідності. Ця «методо- логічна настанова» послідовно реалізувалася і в сфері радянської святковості, основний масив якої становили загальносоюзні революційні, бойові і трудові традиції. Лише в останнє де- сятиліття існування СРСР, коли стало модним говорити про перебудову і «соціалізм з люд- ським обличчям», у країні дещо послабився ідеологічний контроль, що сприяло пробуджен- ню демократичних процесів та ініціатив. Саме в часи «горбачовської перебудови» в Україні та інших союзних республіках набрав поширення новий тип свята – дні міста, які відразу були позитивно сприйняті населенням і сьогодні ста- ли вже традиційними. Радянські свята та обряди, які протягом 70- ти років капілярно проникали в усі пори життя українського суспільства, не зникли одночасно з поваленням «соціалістичного ладу». Їх збід- нені ретро-моделі ще тиражуються і в наші дні, значною мірою через консервативність побу- тової сфери і пасивність творчого активу. Піс- ля відходу від жорсткої одержавленої політики радянських масових свят, що функціонували під пресом ідеологічної цензури в руслі інтер- націоналізації і русифікаторської нівеляції, сьогодні процеси святотворення відбуваються здебільшого стихійно, без належного контро- лю, координації і програмування. Створюється враження, що молода українська держава, яка перебуває у стані перманентної кризи зрос- тання, необачно відмовилася від керованості у сфері формування громадянських свят та об- рядів, залишивши її напризволяще. Сподіван- ня на те, що все вирішиться само собою завдя- ки спонтанній ініціативі мас, є ілюзорними й наївними. Якщо ми не хочемо жити за чужими стандартами і звичаями, слід активно пропа- гувати й запроваджувати свої, довіривши цю відповідальну справу фахівцям. Тут доречно послатися на думку філософа Карла Ясперса, що масам «треба сказати, чого вони хочуть» 8 й нагадати компетентну рекомендацію Анато- лія Луначарського: «Справжне свято має бути організоване, як все на світі, що має тенденцію справити високоестетичне враження» 9. 1 Кримський С. Б. Запити філософських смис- лів. – К., 2003. – С. 200. 2 Там само. – С. 208. 3 Чобіт Д. Парламент зблизька. Нотатки народно- го депутата України // Дзвін. – 1993. – № 4–6. – С. 83. 4 Кампарс П. П., Закович Н. М. Советская граж- данская обрядность. – М., 1967. – С. 45. 5 День. – 7 березня 2003 р. 6 Газета по‑киевски. – 7 марта 2006 г. 7 Там само. 8 Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1994. – С. 85. 9 Луначарский А. В. О массовых празднествах, эстраде, цирке. – М., 1981. – С. 85. музичний інструмент у ритуалах: проблеми інтерпретації У розвідці здійснено спробу ретроспективного аналізу ролі, функцій та семантики музичного інструмента як невід’ємного атрибута ритуалу. Дослідження здійснене в широких хронологічних межах – від доби палеоліту до релік- тових сегментів, що збереглися в сучасних фольклорних традиціях різних етнічних середовищ Євразії. Виділено такі функції інструментів: 1) магічна; 2) охоронна; 3) медіативна (в обрядах перехідного та аграрного циклів); 4) релігійно- ідеологічна; 5) ініціальна; 6) дипломатична; 7) телепортативна; 8) маскувальна та інші. Ключові слова: музичний інструмент, ритуал, функція, інтерпретація, семантика. ірина Зінків УДК 78.022:7.045(292.4/.5)

Шляхи подолання тоталітарних стереотипів у святковій культурі незалежної України

Institution

Ähnliche Einträge