Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці

У статті прорецензовано монографічне видання буковинського етнополітолога Ігоря Буркута «Русинство: минуле і сучасність».

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
Hauptverfasser:	Кожолянко, Г., Кожолянко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнологія
Schlagworte:	Пам’ятні дати. Рецензії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43304
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці / Г. Кожолянко, О. Кожолянко // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 126-130. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43304
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-433042013-04-25T03:03:54Z Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці Кожолянко, Г. Кожолянко, О. Пам’ятні дати. Рецензії У статті прорецензовано монографічне видання буковинського етнополітолога Ігоря Буркута «Русинство: минуле і сучасність». В статье дана рецензия на монографическое издание буковинского этнополитолога Игоря Буркута «Русинство: прошлое и современность». The article researches book Ihor Burkut «Rusinslwo: the past and at present». 2011 Article Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці / Г. Кожолянко, О. Кожолянко // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 126-130. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43304 323:303.4(049.32) uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пам’ятні дати. Рецензії Пам’ятні дати. Рецензії
spellingShingle	Пам’ятні дати. Рецензії Пам’ятні дати. Рецензії Кожолянко, Г. Кожолянко, О. Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці Народна творчість та етнологія
description	У статті прорецензовано монографічне видання буковинського етнополітолога Ігоря Буркута «Русинство: минуле і сучасність».
format	Article
author	Кожолянко, Г. Кожолянко, О.
author_facet	Кожолянко, Г. Кожолянко, О.
author_sort	Кожолянко, Г.
title	Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці
title_short	Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці
title_full	Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці
title_fullStr	Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці
title_full_unstemmed	Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці
title_sort	дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Пам’ятні дати. Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43304
citation_txt	Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці / Г. Кожолянко, О. Кожолянко // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 126-130. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT kožolânkog doslídžennâetnopolítičnihprocesívrusinirusnakiukraíncí AT kožolânkoo doslídžennâetnopolítičnihprocesívrusinirusnakiukraíncí
first_indexed	2025-07-04T01:41:28Z
last_indexed	2025-07-04T01:41:28Z
_version_	1836678684231073792
fulltext	ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011 126 Георгій Кожолянко, олександр Кожолянко дос лі д ж енн я етнополіти чни х процесіВ: русини, русн а к и, у к ра їнці У статті прорецензовано монографічне видання буковинського етнополітолога Ігоря Буркута «Русинство: мину- ле і сучасність». Ключові слова: русинство, етнонім, культура, духовне життя, міфологія. The article researches book Ihor Burkut «Rusinslwo: the past and at present». Keywords: rusens, ethnonim, culture, spiritual life, mythology. УДК 323:303.4(049.32) У світі існує кілька тисяч народів, ко- жен з яких має свою історію етногенезу. Не завжди можна знайти точну відповідь в історич- ній літературі про початки того чи іншого народу, про його зміни й етнічні процеси від минуло до су- часності. Через різні обставини як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру питання етногене- зу українського народу в істо ричній і етнологіч- ній літературі висвітлено недостатньо. Особливо складним є питання етнографічних груп україн- ського народу (бойків, лемків, гуцулів), які скла- лися упродовж значного історичного періоду. Навколо локальної групи українського на- роду, що зберегла за собою давній загально- український етнонім «русини», уже протягом більше ста років ведуться наукові й політичні дискусії. Науковці і політики намагаються визначити місце і роль цієї групи в світовій цивілізації. Монографічне дослідження бу- ковинського етнополітолога Ігоря Буркута присвячене русинству – одній з актуальних тем в етнонаціональних відносинах на тере- нах України. Громадянські, політичні та науково-теоретичні аспекти етнічних процесів в Україні кінця XIX – початку XXI ст. дискутуються на сторінках жур- налів, монографічних видань та в газетних стат- тях. Особливо це стосується етнічних процесів на Закарпатті. Значною мірою автори публікацій, до кінця не знаючи спеціальної термінології, не розуміючи понять «етнос», «нація», «народ» та їх структури, з позицій партійно-політичних інтере- сів різних країн, вузькокорпоративних планів, а часто і суб’єктивних інтересів окремих осіб, ведуть дискусію щодо самоназви локальної групи україн- ців – «русини». У передмові до книги І. Буркута доктор політичних наук В. Бурдяк, пишучи про ру- синський рух, зазначила: «Його необхідно ре- тельно досліджувати і виділяти у цьому русі політичний авантюризм окремих амбіціозних осіб та діяльність зарубіжних чинників анти- української спрямованості від копіткої й плід- ної праці народознавців, істориків, філологів, фольклористів» [1, с. 3]. Праця І. Буркута, на нашу думку, а також на думку буковинських істориків (О. Добржан- ський, П. Брицький), політологів (А. Круг- лашов, Н. Стрільчук), етнологів (І. Гутков- ська, І. Воротняк) і навіть фізиків (В. Старик, В. Павлюк), є результатом копіткої та напо- легливої праці буковинського науковця. Вона є вагомим внеском у дослідження феномену русинства в його історичному розвитку із за- значенням причин його появи в політичному житті сучасної України. У вступній частині монографії І. Буркут звер- тає увагу читача на актуальність теми досліджен- ня, вказуючи на загострення дискусії навколо появи в 90-х роках XX ст. політичної «проблеми русинізму», яка відрізняється від «політично- го русинства» другої половини XIX ст., хоча з останнім має генетичний зв’язок. На думку українських дослідників полі- тична «проблема русинізму», штучно створена для майбутнього порушення територіальної цілісності України, послаблення внутрішньої єдності української нації [2], особливої го- Буркут і. русинство: минуле і сучасність. – чернівці : Прут, 2009. – 384 с. 127 Пам’ятні дати. рецензії строти набула в 90-х роках XX ст. та в першо- му десятилітті XXI ст., власне, після набуття Україною незалежності. Ужгородський етно- лог М. Тиводар ще в 1994 році зазначав: «По- літичне русинство народилося в надрах За- карпатського обкому КПРС як альтернатива Рухові» [5, с. 11 ]. Проблема політичного русинізму в кінці XX – на початку XXI ст. стала предметом дискусій політиків, громадських діячів, жур- налістів та науковців як в Україні, так і поза її межами – у Словаччині, Польщі, Канаді, Росії, Сербії, Молдові. Частина диспутан- тів вхопилися реанімувати ідеї «політично- го русинства» галицьких, закарпатських та буковинських москвофілів другої половини XIX ст., за якими проголошувалося існування окремої русинської нації і пропонувалося ство- рення власної держави («Русинська держава») на основі Закарпатської області України та прилеглих до неї територій Словаччини, Руму- нії, Угорщини, а також Польщі та Сербії. Особливо варто звернути увагу на сучас- ні ідеологічні тенденції російської етнологічної науки, згідно з якою русини трактуються як складова частина російського народу. І. Буркут у вступі до монографії наводить приклад з російських публікацій кінця XX ст. щодо проросійського трактування походження русинів. Так, у 1998 році в Москві Російською академією наук (Інститутом етнології та ан- тропології) було видано енциклопедію «Наро- ди та релігії світу», де зазначено, що, на дум- ку дослідників, нащадки корінного населення Карпатської Русі, частково Київської Русі за самоназвою русини, тобто русичі, галицькі і буковинські русини, як мешканці основних іс- торичних регіонів сучасної Західної України, які також проживають у Польщі, Словаччині, Сербії, Франції, США та ін. країнах, незва- жаючи на довготривале існування у складі різ- них держав, відірвано від Росії, зберегли ро- сійську етнічну самосвідомість, російську мову і православну віру [3, с. 449]. І. Буркут пише, що неважко уявити, як сприймуть свідомі галицькі українці – греко- католики – те, що московські науковці припи- сують їм начебто збережену «російську етніч- ну свідомість, російську мову та православну віру» [1, с. 7]. Далі в монографії здійснено аналіз літе- ратури та джерел з цієї проблематики. Че- рез огляд історичних та народознавчих праць В. Шухевича, І. Франка, Р.-Ф. Кайндля, праць канадського дослідника П. Магочі, чеського слов’янознавця І. Попа, львівського дослідника Є. Наконечного, закарпатського літературознавця О. Мишанича, київського етнолога Г. Скрипник, буковинського історика О. Добржанського подано історію русинства та етноніма «русин». Автор монографії використав широке коло джерел. Це літописи, повідомлення мандрів- ників, публіцистичні твори та листи діячів ру- синського руху, документи та матеріали сучас- них русинських організацій, юридичні джерела (конституційні та законодавчі акти в країнах проживання українців-русинів), матеріали пе- ріодичної преси різних країн. При дослідженні русинства автор найпер- ше звернув увагу на історичні аспекти розвит- ку русинів та русинства, відповідно назвавши перший розділ «Русини та русинство – іс- торичні аспекти», де простежено походження етноніма «русини» та його початкову історію, зародження та розвиток політичного москво- фільства, традиційне трактування терміна «русин» та долю етноніма «русин» у роки Пер- шої світової війни. Тут же показано еміграцію русинів до США і Канади. Щодо походження назви «русини», автор зазначає, що в цьому питанні залишається чимало дискусій і гіпотез, але більшість до- слідників, як і сам автор монографії, вважають цей етнонім генетично пов’язаним з терміном «Русь» – в усіх можливих його значеннях (гео графічному, політичному, етнічному). Розглядає І. Буркут також варіанти етно- німа «русини»: «руснаки» («русняки»), «руські люди» та ін. При цьому наводить погляди вче- них різних історичних періодів (лінгвіста Г. Ге- ровського, філолога Г. Костельника та ін.). ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011 128 Досить важливим у книзі, на нашу думку, є розгляд питання про ототожнення багатьма російськими істориками населення Київської Русі і Росії, ствердження ними генетичного зв’язку між «русинами» та «росіянами» і фор- мування концепції «единого русского народа – великоросов, малоросов и белорусов». Автор книги розглядає погляди російських істориків Карамзіна, Погодіна та, спираючись на дже- рельні матеріали і дослідження різних авторів XIX–XX ст. (російсько-українського етногра- фа Г. Булашова, американського історика Е. Кі- нана, українського історика О. Толочка та ін.), доходить висновку, що не можна ототожнювати ні два, ні три східнослов’янські народи як одне етнічне ціле в минулому. Підкреслюється ви- няткова етноутворювальна роль для російсько- го народу неслов’янського населення Північно- Східної Європи (єрзя, мокша та ін.), фактична асиміляція останніми слов’янського населення і створення на цій основі московського, суттєво відмінного від українського, а з кінця XVIII ст. російського, за назвою, народу. Цю відмінність відзначали вчені і мандрівни- ки ще в першій половині XIX ст. Автор книги на- водить приклад з книги німецького антропогео- графа Йоганна-Георга Коля, який у 1838 році, подорожуючи по Галичині і Буковині, відзначив характерні риси українців. Й. Коль зазначав: «їхня мова, звичайно, суттєво відрізняється від великоруської, і це є чимось значущим, ніж від- мінність діалектів, але ми все ж дуже часто роз- мовляли з ними російською мовою. Неабиякі відмінності російських та рутенських кожухів, мабуть, передають приблизний масштаб відмін- ностей обох народів в одязі, характері та мові» [1, с. 34; 4, с. 55]. До наведеного в книзі прикладу можна додати ще досить наочну рису відмін- ностей українців і росіян, вказану Й. Колем: «Рутени також не мають у своєму характері тієї чарівності і привабливості до чужих, як і до ве- ликоросів ... колись на рутенській землі все було рутенським: селянин, аристократія, духовенство і навіть князі краю. Ще й досі деякі знатні сім’ї пишаються тим, що ведуть рід від старих князів Галичі. Рутенський селянин повсякчас дбає про дотримання старих звичаїв, з людьми чужого роду одружується ще рідше, ніж поляки, мадя- ри, словаки і інші сусідні народи. Перш за все він боїться зав’язати стосунки з поляками, яких, як і росіян, він ненавидить і має до них природну відразу. Як і шляхтичі, він залишався повністю рутенським за мовою, вбранням та облаштуван- ням» [4, с. 55–58]. У книзі подано аналіз політичного москво- фільства від часу його зародження в серед- ині XIX ст. При цьому автор досить ґрун- товно підійшов до з’ясування причин симпатій українців-русинів на західноукраїнських те- ренах як до російської армії, що в червні 1849 року здійснила інтервенцію в революцій- ну Угорщину, так і до російських військ у пері- од Кримської війни 1854 року. Пишучи про ет- нічну ситуацію на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст., І. Буркут зазначає: «Етнічний ренесанс у західноукраїнського на- селення відбувався на фоні приниженого ста- новища цього етносу. На Закарпатті русини, як і раніше, перебували в повній залежності від угорської еліти. Панівні позиції в Галичині зберегла польська шляхта. А на Буковині на- віть посилилися позиції великих землевласни- ків румунського походження, які здійснювали кроки у напрямі румунізації буковинських українців, перш за все через контрольовану ними місцеву православну церкву. Звичайно, ці фактори неминуче повинні були виклика- ти спротив серед русинів, у середовищі яких внаслідок “весни народів” поступово зростала національна свідомість. Проте вона ще не мог- ла чітко оформитися і знайти адекватні орієн- тири, тому пошук таких орієнтирів і заводив частину русинів на манівці “єдиного руського народу”» [1, с. 40]. У монографії висвітлено роль передової га- лицької інтелігенції в розвитку москвофіль- ства. Проаналізовано громадсько-політичну діяльність відомих історичних постатей: Івана Наумовича, Богдана Дідицького, Івана Гу- шалевича, Якова Головацького, а також про- російську спрямованість галицьких товариств «Согласіє» та «Товариства М. Качковського». 129 Пам’ятні дати. рецензії Досить об’єктивним є аналіз автором моно- графії причин активізації і оформлення укра- їнського національного руху, починаючи з 60-х років XIX ст. При цьому автор показав, поряд з об’єктивними причинами оформлення українського національного руху, стимулюючу роль для останнього антиукраїнської політики російського царизму в Росії (наступ на україн- ську мову і українське книговидання: Емський едикт, Валуєвський указ). І. Буркут спробував оцінити роль слов’янофільства кінця XIX – початку XX ст. у справі підкорення слов’янських народів ро- сійському. На нашу думку, автору рецензова- ної книги вдалося показати не лише негативні сторони слов’янофільства стосовно українсько- го та інших слов’янських етносів, а й звернути увагу на об’єктивно позитивні моменти. Він пише: «Але слов’янофільство не варто роз- глядати лише через призму політичних вимог. Більше того, у жодному випадку його не мож- на зводити до примітивних політичних схем. Воно було складним і багатогранним явищем, яке залишило значний слід в історії самої Росії, а також в історії інших слов’янських народів. Представники цього напрямку чимало зроби- ли для вивчення російського, українського та білоруського фольклору й етнографії, але трак- тували зібраний фактичний матеріал, виходячи не з реальних фактів, а з власних абстрактних концепцій» [1, с. 69]. Окремий розділ монографії присвячений формуванню і стану сучасного русинства. Ав- тор книги констатує, що на терені сучасної України русинами твердо і послідовно вважа- ють себе 10 183 особи, які мешкають у Закар- патті й так самовизначилися за переписом на- селення 2001 року. Етнонім «русин» у наш час використовує частина населення Словаччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії, а також на- щадки переселенців із Закарпаття і Пряшів- щини на терени Сербії та Хорватії. Русинами називає себе частина нащадків переселенців із західноукраїнських земель до Канади, США, Австралії та інших країн. Прибічники політич- ного русинізму вважають, що у світі потенційно є 1,6–2 млн русинів. Так, канадський науковець П. Магочі відносить до русинів усе населення Закарпатської області України (977 тис. осіб), частину населення Словаччини, Сербії та Хор- ватії (більше 160 тис. осіб). Проте, як зазначає І. Буркут у своєму монографічному досліджен- ні, загальна кількість русинів у світі може ся- гати трохи більше 100 тис. осіб [1, с. 153–154]. Це до певної міри підтверджується переписами населення у слов’янських країнах, проведених на початку XXI ст. Для кращого розуміння проблеми русин- ства автор книги зосередився на розгляді етно- логічних питань існування субетносів у се- редині окремого етносу. Для цього він піддав аналізу етнографічні групи українців – бой- ків, лемків, гуцулів, які здавна розселялися в Карпатах. Необхідність такого дослідження зумовлена тим, що окремі сучасні дослідники русинів (П. Магочі) вважають, що краще ді- лити русинів Закарпаття і сусідніх країн Єв- ропи не на русинів, бойків, лемків, гуцулів, а за схемою німецьких та угорських учених кінця XIX ст., де карпатські русини поділяються на західну і східну групи. Автор книги здійснив аналіз особливостей культури цих етнографічних груп, використав- ши попередні дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, і резюмував, що ці етно- графічні групи є невід’ємною частиною укра- їнського етносу. І. Буркут пише: «Подібно до бойків і лемків, карпатські гуцули зберігають своєрідні етнографічні риси, але вважають себе невід’ємною частиною українського ет- носу. Етнонім “русини” в їхньому середовищі поступово зникає приблизно в той час, що і в населення рівнинних місцевостей Галичини та Буковини, тільки з деяким запізненням. Адже архаїчні риси найбільше консервуються в середовищі, що існує замкнено і має слабкі зв’язки з іншими, подібними до себе середови- щами» [1, с. 106]. Окремо автор дослідив українців-русинів Сербії, Хорватії, Боснії, Герцеговини як однієї з найдавніших українських діаспор у світі (по- чаток переселення русинів з Карпат і Прикар- ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011 130 паття припадає на середину XVIII ст.). При цьому найкраще, на нашу думку, досліджено етнічний і культурний розвиток українців- русинів на Дунаї – поселення русинів Бачки і Срему. Особливо заслуговує на увагу дослідження становища українців-русинів Сербії, Хорватії й Боснії під час балканських воєн 90-х років XX ст. Ми багато знаємо з матеріалів пре- си та судових процесів над лідерами Сербії та інших балканських країн про «етнічні чист- ки», переслідування етнічних меншин (пере- важно мусульманських), а як жилося в цей час українцям-русинам у цьому регіоні світу, якими були політичні орієнтації українсько- русинських громад і їхніх лідерів, відомостей мало. Тому дослідження І. Буркута русинської спільноти цього періоду і цього регіону є над- звичайно цінним. Окремо автор монографії проаналізу- вав етнічний розвиток і політичне становище українців-русинів Словаччини, Чехії, Польщі, Угорщини, Румунії, Росії та Молдови. І. Буркут виділив в окремий розділ питан- ня сучасного русинізму: створення русинських організацій, формування русинської політич- ної міфології, зародження і розвиток сучасного русинознавства та ін. У кінці книги автор відзначає, що активна сти- муляція проблеми сучасного русинства збоку за- рубіжних сил проявляється, зокрема, у розгортан- ні міжнародного русинського руху та координації його діяльності. І. Буркут відзначає тенденцію створення головного центру цього руху в Закар- патті, у м. Мукачевому. При цьому русинський рух проявляється у двох напрямах – рух народо- знавців, філологів, істориків, краєзнавців, які заці- кавлені в збереженні та розвитку духовних скар- бів автохтонного населення Закарпаття, та рух політиканів сепаратистського характеру, що має зумовлювати диференційоване ставлення україн- ського суспільства до русинства. З критичних побажань до рецензованої книги відзначимо таке: – на нашу думку, бажано було б ширше показати роль комуно-соціалістичної ідео- логічної машини СРСР 80-х років XX ст. у становленні політичного русинізму, оскільки в праці акцент зроблено переважно на громад- ських настроях та зовнішніх чинниках щодо становлення політичного русинізму в останніх десятиліттях XX ст. (до проголошення неза- лежності України); – фотоілюстративний матеріал, який вико- ристав автор монографії, не має прив’язки до джерела походження, відповідно, знижується наукова цінність праці. Правда, до позитиву віднесемо те, що автор намагався максималь- но подати не публіковані раніше фотографії з життя русинських громад та фотопортрети ві- домих діячів русинства. Загальний висновок щодо рецензованої книги є позитивним. Книга І. Буркута дійсно є першим комплексним науковим досліджен- ням проблематики русинства і може бути ко- рисною для науковців-політологів, етнологів, істориків, філологів, для всіх, хто цікавиться етнополітичними процесами в Україні і світі. Сподіваємося, що вона буде належно оцінена не лише українською, а й світовою історичною та політичною наукою. Публікація книги І. Буркута «Русинство: минуле і сучасність» є надзвичайно актуальною і потрібною як в Україні, так і поза її межами, зокрема, у сусідніх державах: Угорщині, Сло- ваччині, Румунії, Молдові, Польщі та Росії. 1. Буркут І. Русинство: минуле і сучасність. – Чернівці : Прут, 2009. 2. Мишанич О. Карпато‑русинство, його дже- рела й еволюція у XX ст. // Карпатська Україна. – 1992. – 19 листопада. 3. Народы и религии мира. Энциклопедия. – М., 1998. 4. Німецький учений Йоганн Коль про Букови- ну та Галичину / передм. П. Брицького, пер. П. Бо- чан. – Чернівці, 2007. 5. Тиводар М. Політичні та теоретичні аспекти етнічних процесів на Закарпатті XX ст. // Срібна Земля. – 1994. – 12 лютого.

Дослідження етнополітичних процесів: русини, руснаки, українці

Institution

Ähnliche Einträge