Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині

Рецензія на книгу: Борто Е. Світ звичаїв греко-католицьких свят / пер. з угор. Е. Т . Берти. – Ужгород, 2007. – 273 с.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Мушкетик, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Пам’ятні дати. Рецензії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43305
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині / Л. Мушкетик // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 131-135. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43305
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-433052013-04-25T03:03:57Z Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині Мушкетик, Л. Пам’ятні дати. Рецензії Рецензія на книгу: Борто Е. Світ звичаїв греко-католицьких свят / пер. з угор. Е. Т . Берти. – Ужгород, 2007. – 273 с. 2011 Article Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині / Л. Мушкетик // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 131-135. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43305 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пам’ятні дати. Рецензії Пам’ятні дати. Рецензії
spellingShingle	Пам’ятні дати. Рецензії Пам’ятні дати. Рецензії Мушкетик, Л. Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині Народна творчість та етнологія
description	Рецензія на книгу: Борто Е. Світ звичаїв греко-католицьких свят / пер. з угор. Е. Т . Берти. – Ужгород, 2007. – 273 с.
format	Article
author	Мушкетик, Л.
author_facet	Мушкетик, Л.
author_sort	Мушкетик, Л.
title	Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині
title_short	Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині
title_full	Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині
title_fullStr	Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині
title_full_unstemmed	Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині
title_sort	дослідження звичаїв та обрядів у сучасній угорщині
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Пам’ятні дати. Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43305
citation_txt	Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині / Л. Мушкетик // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 1. — С. 131-135. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT mušketikl doslídžennâzvičaívtaobrâdívusučasníjugorŝiní
first_indexed	2025-07-04T01:41:30Z
last_indexed	2025-07-04T01:41:30Z
_version_	1836678687358976000
fulltext	131 Пам’ятні дати. рецензії Леся Мушкетик дос лі д ж енн я зВи ч а їВ та обря діВ у су ч асній у горщині Сучасні дослідження релігії в Угорщині трива- ють у кількох взаємодоповнювальних напрямках: 1) дослідження проторелігії чи міфології; 2) до- слідження народних вірувань; 3) порівняльне ви- вчення релігії; та 4) етнологія релігії, що вивчає релігійні звичаї в Угорщині з етнологічної, фоль- клористичної та історико-антропологічної точок зору. Останній напрямок репрезентує моно- графія Елека Борто, що з’явилася 1999 року в Дебрецені. В українському перекладі Е. Берти її опубліковано в Ужгороді під редакцією відо- мого угрознавця, директора Центру гунгароло- гії Ужгородського національного університету Петра Лизанця. Автор монографії Елек Бор- то – це відомий угорський вчений, доктор наук, завідувач кафедри етнографії Дебреценського університету ім. Лайоша Кошута, головний ре- дактор журналу «ethnographia». Його основними дослідницькими теренами є вірування, народні обряди, релігійна антропологія, етнографія релі- гії, центральноєвропейські етнокультурні зв’язки, етнічна ідентифікація. Співробітники кафедри провадять збирання й вивчення народної куль- тури угорців та інших етнічних спільнот, зокрема на території Закарпаття (див. працю Е. Бьоді в «НТЕ. Угорський спецвипуск», 2006, № 4, с. 73–80). У цьому випуску опубліковано також розлогу працю іншого відомого релігієзнавця, головного редактора збірника «Асta ethnographi- ca» Габора Барни «Етнологічне дослідження релігії в Угорщині» (с. 33–44). Монографію Елека Борто присвячено релігійній обрядовості греко-католиків сучасної та історичної Угорщини, частково – сусідніх країн, зокрема, сюди ввійшли приклади із Закарпатскої області України. Конкретним описам свят у книзі передує досить великий вступний розділ, що містить три підрозділи: 1) «Із вітчизняної історії греко- католиків»; 2) «Греко-католицизм та угорці»; 3) «Греко-католицизм та народна культура». Так, Е. Борто свідчить, що історія греко- католиків в Угорщині розпочинається ще від середньовіччя, тобто від того часу, коли населення було прихильником візантійської християнської традиції. Тут засновували візантійські монастирі, діяли священики та ченці, у деяких місцях свята відзначали за грецьким обрядом. Одночасно з цим внаслідок тривалої міграції русинів, румунів, а згодом і сербів, що роз- почалася в XIV–XV ст., основу етнічної бази прихильників східного обряду почали складати народності, що заселяли східні та південно- східні регіони країни. У XVII ст. відбулася унія місцевих православних із католицькою церквою, а невдовзі – відновлення та створення нових єпархій грецького обряду, зокрема мукачівсь- кої. Збільшенню греко-католицького населення країни сприяла швидка асиміляція інших народностей з угорцями. Після Тріанонського поділу Угорщини було створено самостійну адміністративну одиницю – апостольський екзархат із центром у м. Мішкольц. В Україні був відомий єпископ Міклош Дудаш (1902– 1972), який чимало зробив для розбудови греко- католицької церкви, підготовки священиків, для освіти й культури, прекрасно володіючи карпатоукраїнською мовою. Певний час він перебував на Закарпатті, де складалися тоді складні конфесійні обставини. Посилаючись на останні відомості (1999), Е. Борто констатує, що на території Гайдудорозької єпархії Угорщини діє 139 парафій, а в рамках мішкольцського апостольського екзархату – 30 парафій. Єпископом цієї єпархії призначено Сіларда Борто е. світ звичаїв греко-като лицьких свят / пер. з угор. е. т. Берти. – Ужгород, 2007. – 273 с. ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011 132 Керестеша. Релігійне життя в регіоні пожвавилося після 1990 року. Автор підкреслює необхідність вивчення релігійних традицій греко-католиків, у студії яких були значні прогалини; такі дослідження дещо активізувалися у 80-х роках ХХ ст. Він робить висновок про існування серед греко-католиків «подвійності» у ставленні до власної релігії, що призвело до формування в них дуже сильної релігійної ідентифікації. Іншою особливістю було те, що духовенство за способом життя, освіченістю та культурою не надто відрізнялося від своїх віруючих. Е. Борто зазначає, що «релігійне життя в сучасному вигляді пристосовується до латинської структури, а його елементи частково базуються на спадщині східної церкви, а частково на формах латинського обряду» (с. 24), тож, відповідно, його інтерес спрямовано не на саме релігійне життя та його структури, сформовані під впливом латинської церкви, а швидше, на структуру зовнішніх взаємозв’язків, а також – на окремі внутрішні елементи. Наступний – основний і найбільший – розділ має назву «Свята і визначні дати» і послідовно описує перебіг свят за календарем. Щодо загальної характеристики церковних свят, то автор вважає, що за багатством і пишнотою греко-католицький церковний календар випередив більшість конфесій Угорщини. У минулі століття він відрізнявся від римо-католицького, та в 1916 році в Угорщині греко-католицька церква офіційно перейшла на григоріанський календар, тоді як у деяких місцевостях ще певний час святкували за старим календарем (до прикладу, Різдво відмічали 7, 8 та 9 січня). На це вказує й інша назва Водохреща – «мале Різдво», а проміжок від Різдва до Водохреща називали «між двома Різдвами». Найбільш характерними релігійними святами Е. Борто вважає ті, що більш- менш різняться від римо-католицьких, а саме: день святих Миколая, Іллі, Водохреще, Великодній піст, Великдень. Інші, за винятком незначних відмінностей, повторюють традиції католиць кої (латинської) церкви. Свята поділяють на постійні та змінні, водночас їх класифікують за ступенем святковості (усього 5). Тому, до прикладу, до глави «Адвент» (Різдвяний піст) входять такі підрозділи, як «Пошук житла, святий вечір, колядування, вертеп, різдвяна ялинка» тощо, до глави «Великодній піст» – «Хрестопоклонна Неділя, Задушна Субота, Вербна (Цвітна) Неділя, Страсний (Чистий) Четвер, Великодня П’ятниця» та ін. Далі автор дає конкретний, досить розлогий опис кожного свята з прикладами із різних місцевостей Угорщини, а то й з-поза її меж. Так, чимало прикладів зустрічаємо з території сучасного та історичного Закарпаття, яке входило до складу Угорщини. Приміром, автор свідчить, що обряд освячення води на березі замерзлої річки Уж греко-католики Ужгорода здійснювали таким чином: священик кидав у річку хрест, який потім віруючі витягали. Інший приклад: «В Ужгороді у перший день Різдва ввечері у резиденції єпископа збиралися священики та семінаристи. Урочистості розпочинав передзвін “Івана” – великого дзвону кафедрального со- бору. Семінаристи починали співати різдвяні колядки (старослов’янською мовою); єпископ виголошував промову русинською та угорською мовами. Угорське радіо щороку (1938–1945) транслювало ці урочистості» (с. 94). У наш час церемонії провадять лише угорською. У змалювання перебігу свят входять, зокре- ма, описи особливостей постування та різних страв, перелік їхніх назв та складових, а також рецептів їхнього приготування. Це, приміром, випікання паски (із борошна та з білого сиру) в різних місцевостях із відповідними ритуалами та формами прикрашання тощо. Автор залучає також деякі порівняння з римо-католицькими, протестантськими, зрідка православними, ри- туалами не лише в угорців, а й у циганів, слова- ків, українців-русинів. Також він подає окремі зразки пісень, що збагачують виклад матеріалу. Чимало тут прикладів із сіл Комлошка та Руда- банячка, де, як вважають, найкраще збереглося 133 Пам’ятні дати. рецензії русинське населення, хоча в наш час воно знач- ною мірою змішалося з місцевими словаками та угорцями . Останній розділ присвячено одпустовим звичаям: це Маріаповчська проща та храмо- ві свята. На всю Угорщину відоме поселення Маріаповч у північно-східній Угорщині. За- вдяки тому, що тут декілька разів мироточила ікона Божої Матері, сюди вже понад 300 років з’їжджаються віруючі не лише з Угорщини, а й із сусідніх країн, причому не лише греко- католики, але й представники інших конфесій та просто туристи. Тут може збиратися одно- часно по кілька сотень тисяч чоловік. За дов- гі роки паломництва виникли сталі місцеві традиції, зокрема, оферування (офера – це фігурка з воску, яку кладуть на вівтар перед святою Марією), а також сад Марії, колодязь Марії. Автор детально описує перебіг сучас- ного святкування прощі. У житті прихожан найважливішою подією було храмове свято, присвячене покровителю певної місцевої церкви. Такі свята на прикладі з різних сіл описує Е. Борто. Загалом монографія читається жваво та ці- каво, вона містить як територіально розлогий, так і історично різноманітний, різноплановий матеріал і подає детальну та яскраву картину з життя угорських греко-католиків. До моно- графії також додано окремі ілюстрації, що уна- очнюють виклад. тatrai Z. A pünkösdnek jeles napján… – Bu- dapest : акаdémiai K., 2010. – 304 р. (Татраї Жужанна. Святкового троїцького дня… – Будапешт : Akadémiai k., 2010. – 304 c.) Слід згадати, що існує ще й окрема моно- графія про греко‑католицькі звичаї русинів Угорщини, написана Л. Шашварі (Sasvari L. Ruszin hagyományok görög katolikusságunk néprajzban. – Budapest : Etnikum kiadó, 1996. – 104 p.), а також стаття Й. Кішш про пасхальні звичаї русинів с. Комлошка (Kiss J. Egyházi ün- nepek és népszokások a komlóskai ruszinoknál (a husvét) // Tanulmányok a hazai bolgár, görög, lengyel, örmémy, ruszin nemzetiség néprajzáról. – 1998. – N І. – Р. 153–175). Кандидат етнографічних наук Жужанна Та- траї багато років поспіль працює в Інституті етно- графічних досліджень Угорської академії наук. Терени її наукових зацікавлень – народні звичаї, календарні та родинні обряди, традиційне життя угорських дівчат-селянок, євангелістська релі- гійна етнографія. До її творчого доробку нале- жить монографія «Дівоче життя» (1994), окремі розділи в таких фундаментальних працях, як «Угорський етнографічний словник» у 5-ти то- мах, багатотомній серії досліджень «Угорська етнографія» (зокрема в 5-му та 7-му тт.), численні статті в інших виданнях, а також в етнографічній періодиці тощо. У перекладі на українську мову опубліковано її дослідження «Різдвяні свята: від Адвента до Водохреща» (НТЕ, 2006, № 4). Книга Ж. Татраї «Святкового троїцького дня…» є першим в Угорщині монографічним дослідження свята Трійці, наслідком багато- річної праці дослідниці, скрупульозного опрацювання нею власноруч зібраних, опу- блікованих та рукописних джерел. Цю моно- графію присвячено опису й дослідженню тро- їцьких традицій, що побутували в Угорщині в ХІХ–ХХ ст. Ще в ХХ ст. було записано такі характерні ритуали цього свята: вибір троїць- кого короля, похід королев, похід короля з ко- ролевою, дії із зеленої гілкою (похід із зеленою гілкою, прикрашання її тощо), встановлення майського деревця, бали, розваги та обдаро- вування. До нашого часу збереглися також співочо-танцювальні привітальні звичаї. У вступі Ж. Татраї пояснює походження самого слова «п’ятдесятниця», що утворилося від грецького «п’ятдесятий», тобто, саме свя- то починається в п’ятдесятий день після Пас- хи. Дослідниця наводить його біблійний опис, зокрема початки та формування цього свята, його окремі моменти. До нього долучилося й багато язичницьких обрядів, тому часто основ- ні моменти Трійці Церква забороняла. У першому розділі Ж. Татраї подає огляд досліджень троїцьких традицій в угорській науці. Це, зокрема, праці відомих учених Шандора Режьо Еншеля, Дьордя Шебештє- на, Ґези Роґейма, із сучасніших слід назвати ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 1/2011 134 славіста Яноша Мангу, відомих знавців обря- довості Угорщини Теклу Дьомьотьор, Золта- на Уйварі, саму авторку та багатьох ін. Описи обряду ввійшли до фундаментальних серій, що виходили і продовжують виходити в Угорщи- ні: «Збірника угорської усної поезії», видання «Австро-Угорська монархія в описах та ілю- страціях», «Збірника угорської народної му- зики», «Угорського етнографічного словника» (декілька словникових статей), «Угорського етнографічного атласу», до 7-го тому фунда- ментальної дослідницької праці «Угорська етнографія», до наукових журналів – «Етно- графія» та ін. Багатий матеріал зберігається в Етнологічному архіві Угорського етнографіч- ного музею. Значну увагу фольклористка приділяє об- разу троїцького короля, тут ідеться про його вибір – із випробуваннями чи без них, посвя- чення в юнаки, вибори судді тощо. У наступних розділах описано дві характерні форми троїцького привітального походу: це – троїцький дівочий хід (пюнкешддьолеш) та похід королеви (пюнкешді кірайнейараш). У кожному розділі дослідниця спершу подає загальні відо- мості про обряд, а тоді – його різночасовий опис із прикладами з різних місцевостей Угорщини. Багато тут і прикладів пісень, іноді з мелодіями, що збагачує уявлення про святкування. До при- кладу, королевою часто обирають наймолодшу та найкрасивішу дівчину. Троїцький похід може складатися з п’яти дівчаток (12–17 років), яких веде іще менша (3–7 років) дівчинка в біло- му одязі, з вінком королеви на голові та з кор- зиною, наповненою пелюстками квітів, у руках, або ж його може очолювати король із королевою та їхня «свита». Це також може бути наречений і наречена із весільним почтом. Світову славу цьому обрядові приніс хоровий твір композитора й фольклориста Золтана Кодая «Троїцька дівоча пісня» (1929). У межах розділу авторка подає та- кож відомості про структуру тексту та обрядових дій і перераховує регіональні типи обрядів. У ХХ ст. це свято продовжує жити у вико- нанні народних колективів, на сцені, в репер- туарі шкільних пісенників, а в області Удвар- гей ще досі побутують такі складові обряду, як «королювання» та «проганяння пави» (пісня «Киш, паво» та ін.). Значну роль у ритуалах Троїцького дня відігравала зелена гілка. Дослідниця зазна- чає, що вона має давню символіку весняної вегетації та підсилення плодючості, відганяє злих духів, до цього ж додаються і релігій- ні уявлення. Так, дії з нею дуже різноманіт- ні – це й прикрашання помешкань та церкви, маскування, встановлення майського дерев- ця, різноманітні ігри тощо. До цього розділу Ж. Татраї додає таблиці, що наочно демон- струють територіально-часові відмінності об- рядів, пов’язаних із зеленою гілкою (с. 143) та майським деревцем (с. 150). Тут, а також в інших джерелах, знаходимо відомості про вид дерева, його розміри, місце встановлення, при- крашання, ритуали, що його супроводжують. Зазначаючи, що об’єктом її вивчення не була релігійна етнографія, Ж. Татраї залучає до свого дослідження суто релігійні відомості про святкування П’ятдесятниці, до прикладу, про прощу, перше причастя чи конфірмацію тощо. Подібним дослідженням присвячено окремий розділ книги. У монографії зустрічаємо й численні на- родні вірування, пов’язані з Троїцьким днем. Це, до прикладу, приписи стосовно обробітку землі, утримання худоби, бджільництва, пе- редбачення погоди, ритуальні дії задля збере- ження здоров’я й краси (ритуальне поїдання каштанів, ритуальне вмивання росою та ін.). Є інформація про лікувальні трави та їхнє зби- рання в цей час. Окрім того, зафіксовано ві- рування про шкідливі відьомські дії, заборона працювати в цей день тощо. Окремий розділ вміщує відомості про тро- їцьке обдаровування пастухів, що практикува- ли цього дня в Угорщині. Окрім угорського матеріалу, Ж. Татраї подає описи троїцької традиції в середовищі угорських нацменшин, а саме, у німців, пів- денних слов’ян, румунів та словаків. Так, у південних слов’ян зберігся своєрідний обряд додола – викликання дощу. 135 Пам’ятні дати. рецензії Далі у монографії подано таблицю даних про троїцькі традиції згідно з дослідницькими пунктами Угорського етнографічного атласу, що дозволяє дійти висновку про побутування різних обрядових складових у різних місцевос- тях Угорщини. Так, за словами дослідниці, ви- явлено, що обряд цілком відсутній на Задунав’ї, дещо поширений на західній та середній час- тині Угорщини, і спорадично – на східній. До книги додано також уривки із джерел ХІХ ст., із праць збирачів та дослідників, письменників – Йокаї Мора, Шандора Ре- жьо Еншеля, Дюли Іштванфі та інших – із описами Трійці, які або вже були опублікова- но, або ж які публікують уперше. Два уривки присвячено угорській обрядовості з колишньої області Унг – теперішнього Виноградівського району. Описи та дослідження супроводжує багатий ілюстративний фотоматеріал. Багатою є й література: 1) друковані дже- рела; 2) рукописи та архівні матеріали; дані з Етнологічного архіву Угорського етнографіч- ного музею, зі збірок Угорського етнографічно- го атласу (Т. ІV), із польових матеріалів самої дослідниці; неопубліковані, рукописні матеріали, неархівні матеріали; 3) описи Троїцьких обрядів зі «Збірника угорської народної музики ІІ», із томів серії «Знаменні дні» (Будапешт, 1953). Усі матеріали подано за алфавітом, після літератури йде список скорочень та підписів до ілюстрацій. Книга Жужанни Татраї, що є першою угорською монографічною роботою про Трійцю, є цінним і фундаментальним виданням. Сюди ввійшов дуже багатий і різноплановий матеріал, описи – точні й скрупульозні, книга, хоч і наукова, але читається цікаво й легко. Усі відомості підтверджуються численними посиланнями на джерела. На якість видання впливає також різноманітний ілюстративний матеріал – таблиці, фото, уривки з творів. У вінницькому видавництві «Консоль» вийшла книга «Народної ниви жниця На- стя Присяжнюк». Автор і упорядник видан- ня – відома журналістка, письменниця Гали- на Волошенюк (Касіяненко), яка упродовж десяти років листувалася з героїнею свого літературного доробку – збирачем, носієм, до- слідником і популяризатором народної твор- чості, справжнім патріотом рідної землі – На- стею Андріанівною Присяжнюк. «Свої праці я заповідаю трудовому народові, з якого я вийшла, хлібом яко- го існую, на трудові копійки якого я й досі живу», – пише відома подільська фолькло- ристка. Вона постає перед нами як людина великого серця, як невтомна трудівниця, яка і в 90 літ не лише продовжувала запи- сувати перлини фольклору, але й проводила науково-методичну роботу, спілкувалася зі студентами та учнями, публікувалася в книга про Фольклористку тетяна Бойчук волошенюк Г. Народної ниви жниця Настя Присяжнюк. – вінниця : Консоль, 2010.

Дослідження звичаїв та обрядів у сучасній Угорщині

Репозитарії

Схожі ресурси