Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці

A brief study of the history of the Romanian folkloristics reveals three leading scholars in that field before the mid-20th century: B. P. Hasdeu, O. Densusianu, and D. Caracostea. The centennial of the first lesson of folklore delivered at the Faculty of Letters of the University of Bucharest by th...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Константінеску, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнологія
Schlagworte:	З історії румунських етнологічних та фольклорних студій
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43339
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці / Н. Константінеску // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 18-22. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43339
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-433392013-04-26T03:04:40Z Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці Константінеску, Н. З історії румунських етнологічних та фольклорних студій A brief study of the history of the Romanian folkloristics reveals three leading scholars in that field before the mid-20th century: B. P. Hasdeu, O. Densusianu, and D. Caracostea. The centennial of the first lesson of folklore delivered at the Faculty of Letters of the University of Bucharest by the second of the three aforementioned scholars, O. Densusianu, was celebrated in 2009. Following the roads paved by his predecessors and mentors, M. Pop elucidated the field of folkloristics further and proposed new directions in the study of folk-literature in particular and folk culture at large. O scurtă trecere în revistă a istoriei folcloristicii româneşti evidenţiază trei figuri conducătoare ale disciplinei până în a doua jumătate a secolului al XX‑lea: B. P. Haşdeu, O. Densuşianu şi D. Caracostea. Centenarul primei lecţii de folclor ţinută la Facultatea de Litere a Universităţii din Bucureşti de către cel de-al doilea dintre cei trei savanţi menţionaţi mai sus, O. Densuşianu, a fost celebrat în 2009. Mergând pe drumurile deschise de predecesorii şi maeştrii săi, M. Pop a propus noi direcţii în studiul literaturii populare şi a culturii populare în general. 2011 Article Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці / Н. Константінеску // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 18-22. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43339 398(498) uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії румунських етнологічних та фольклорних студій З історії румунських етнологічних та фольклорних студій
spellingShingle	З історії румунських етнологічних та фольклорних студій З історії румунських етнологічних та фольклорних студій Константінеску, Н. Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці Народна творчість та етнологія
description	A brief study of the history of the Romanian folkloristics reveals three leading scholars in that field before the mid-20th century: B. P. Hasdeu, O. Densusianu, and D. Caracostea. The centennial of the first lesson of folklore delivered at the Faculty of Letters of the University of Bucharest by the second of the three aforementioned scholars, O. Densusianu, was celebrated in 2009. Following the roads paved by his predecessors and mentors, M. Pop elucidated the field of folkloristics further and proposed new directions in the study of folk-literature in particular and folk culture at large.
format	Article
author	Константінеску, Н.
author_facet	Константінеску, Н.
author_sort	Константінеску, Н.
title	Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці
title_short	Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці
title_full	Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці
title_fullStr	Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці
title_full_unstemmed	Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці
title_sort	фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	З історії румунських етнологічних та фольклорних студій
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43339
citation_txt	Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці / Н. Константінеску // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 18-22. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT konstantíneskun fundamentalʹníoríêntirivrumunsʹkíjfolʹkloristicí
first_indexed	2025-07-04T01:43:13Z
last_indexed	2025-07-04T01:43:13Z
_version_	1836678794527637504
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 Дослідження фольклору в румунському етнічному просторі має давню традицію, нараховуючи сьогод- ні більш ніж 150, 200 або навіть 300 років. Це зале- жить від того, що вважати точкою відліку – збірку народних віршів Васілє Александрі; збірки Антона Панна, чи «препарандистів» (учні або випускники школи, яка готувала вчителів) з Блажа; дані про обряди молдаван, уміщені в «Описі Молдавії» князя Дмитрія Кантемира, чи збірку румунських пісень середини XVII ст. (1634–1642, 1652), записану Іоанном Кеяну (Кайоні) (1629 р. н.). Прізвище цього останнього румунський дослідник Йордан Датку помістив на початку «Хронології» (за датою наро- дження) у «Довіднику етнологів» 1. Як самостійна дисципліна фольклористика порів- няно пізно відокремилася від інших дисциплін (істо- рії, філології, лінгвістики, етнопсихології), а її ста- новлення відбувалося ще повільніше. Інститу- ціоналізація передувала професіоналізації, як і у випадку з антропологією та етнологією. У вступі до «Довідника фольклористів» (1979), авторами якого є Йордан Датку і Сабіна Строєску 2, Овідій Бирля пов’язував професію фольклориста з наявністю «дослідницьких інституцій зі значною кількістю спів- робітників кафедр фольклору у вищій освіті та будин- ків народної творчості», підсумовуючи, що «професія фольклориста виникла тільки зі створенням закладів дослідження фольклору, особливо в роки народної демократії». За такою логікою, варто було б погоди- тися з думкою, що професія етнолога виникла тоді, коли Бухарестський інститут етнографії та фолькло- ру було виведено в 1974 році з-під опіки Румунської академії наук, яка перебувала під «крилом» Ради соціалістичної культури і виховання, та переймено- вано в Інститут етнологічних і діалектологічних досліджень. Так вважав учений-фольклорист О. Бирля, з чим не погоджувалися чимало співробітників кафедр фольклору в системі вищої освіти та будинків народ- ної творчості. За нашими неупередженими спосте- реженнями, на той час не було жодної кафедри фольк лору в університетах Румунії, а кількість тих, хто викладав літературний (і музичний) фольк лор, становила лише двадцять осіб, враховуючи факт розширення дисципліни внаслідок збільшення числа факультетів філології та музики в новостворених педагогічних інститутах. Навіть у Бухаресті, де пра- цював відомий фольклорист, професор Мігай Поп, не було кафедри фольклору, а сама дисципліна, залежно від ситуації, приєднувалася або до курсу теорії літератури, або до давньої румунської літера- тури, або до конгломерату дисциплін під загальною назвою «література». Тільки в лютому 1990 року з «великої» кафедри літератури виокремилися кілька самостійних кафедр, зокрема й кафедра етнології та фольклору. Із суто адміністративних міркувань, кафедра була відновлена за зразком, який існував до 1989 року, і приєднана до кафедри теорії літерату- ри, порівняльної літератури, етнології і фольклору. Така ситуація простежується і сьогодні. Мігай Поп Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці Nicolae Constantinescu. essential landmarks in the history of Romanian Folkloristics. A brief study of the history of the Romanian folkloristics reveals three leading scholars in that field before the mid-20th century: B. P. Hasdeu, O. Densusianu, and D. Caracostea. The centennial of the first lesson of folklore delivered at the Faculty of Letters of the University of Bucharest by the second of the three aforementioned scholars, O. Densusianu, was celebrated in 2009. Following the roads paved by his predecessors and mentors, M. Pop elucidated the field of folkloristics further and proposed new directions in the study of folk-literature in particular and folk culture at large. Nicolae Constantinescu. Repere fundamentale în Folcloristica Românească. O scurtă trecere în revistă a istoriei folcloristicii româneşti evidenţiază trei figuri conducătoare ale disciplinei până în a doua jumătate a secolului al XX-lea: B. P. Haşdeu, O. Densuşianu şi D. Caracostea. Centenarul primei lecţii de folclor ţinută la Facultatea de Litere a Universităţii din Bucureşti de către cel de-al doilea dintre cei trei savanţi menţionaţi mai sus, O. Densuşianu, a fost celebrat în 2009. Mergând pe drumurile deschise de predecesorii şi maeştrii săi, M. Pop a propus noi direcţii în studiul literaturii populare şi a culturii populare în general. Ніколає Константінеску УДК 398(498) ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 19 Овід денсушану Це зовсім не означає, що фольклористика як наука про фольклор не має своєї історії. Прийнято вважати, що трійця вчених Богдан-Петрічейку Хаждеу – Овід Денсушану – Думітру Каракостя є «становим хребтом» румунської науки про фольклор. Перший постає як фундатор напряму, другий – відкриває шляхи його роз- витку, третього вважають творцем робочого інстру- ментарію, що й забезпечило умови для створення цієї наукової дисципліни. Такі думки було озвучено як у загальних працях з історії румунської фольклористи- ки 3, так і в студіях та матеріалах, повністю або частко- во присвячених їм 4. У результаті роботи кожного з них виник напрям або школа у фольклористиці. Уважають, що фольклорні студії Мірче Еліаде ґрунтуються на енциклопедизмі Б.-П. Хаждеу, а О. Бирля наслідує вчен- ня О. Денсушану і Д. Каракості. Щоб картина становлення румунської науки про фольк лор до середини ХХ ст. була повною, слід згадати також про бухарестську соціологічну школу, до якої нале- жали вчені першої величини: Генрі Стахл, Траян Херсень, Александр Діма, у галузі етномузикознавства і методики збору фольклору – Константин Бреїлою. Усі вони, крім того, були вчителями – перші троє викладали в Бухарестському університеті, а К. Бреїлою – у столичній консерваторії, де залишили по собі чимало послідовників з-поміж студентів, які відвідували їхні курси і лекції. Б.-П. Хаждеу в 1892/1893 навчальному році започат- кував викладання фольклору в університеті, де він, зокрема, читав лекції з етнопсихології, уточнюючи предмет дисципліни як «манера поведінки, література і мистецтво народу», під яким, без сумніву, розумівся фольклор, а в 1893/1894 навчальному році – курс порів- няльної філології. Він досліджував так званий чолові- чий фольклор, зокрема вигуки «на все село» («Аліморь»), хори, «народні танці і їх етимологію», дойни, колядки тощо. У свою чергу О. Денсушану у вступній промові «Фольклор. Як його слід розуміти» від 9 листопада 1909 року на філологічному факультеті Бухарестського університету визначив основні принципи фольклорис- тики, цілі та методи досліджень, звернув увагу на дина- міку фольклору, на його живу природу, нагадуючи, що для людини не тільки важлива спадщина, а вона щодня має збагачувати свою душу. Д. Каракостя пішов ще далі: відмовився від фрагмен- тарності й атомізму попередніх досліджень (на його думку, «балади не є ізольованими аспектами») і наго- лосив на важливості відносин виконавець – слухач, надавши значення ситуативності контексту, у якому відбувається спілкування й осмислення почутого. Він окреслив функцію і зміст послання як такого: «Відповідно до народної ментальності, з функціональ- ного погляду, визначається сенс фольклорних творів і загальної конфігурації. […] Бачити функціональність народних вигадок – означає інтегрувати їх у життя гро- мади настільки, щоб з легкістю вгадати їх зміст, зумов- лений віком і статтю, соціальним станом, позицією відносно простору, що моделює сприйняття ритму сезонів, прив’язаність до ритму свят, які зберігають прадавні магічні уявлення, тощо». Відстоюючи різні філософські й теоретичні позиції, Д. Каракостя і К. Бреїлою мали подібні підходи до пояс- нення функціонального аспекту фольклорних фактів, їх співвідношення із соціальним середовищем, яке їх спри- чинило та в якому вони зберігалися й розвивалися. Утім, коли йдеться про встановлення чітких орієнтирів на шляху певної дисципліни, ідентифікацію основополож- них текстів, то мало хто може заперечити значення вступної промови «Фольклор. Як його слід розуміти», проголошеної О. Денсушану. Нещодавно відзначили річ- ницю появи цієї праці 5, на основі якої М. Поп – послідов- ник О. Денсушану – відтворив «перший курс фолькло- ру», прочитаний у Бухарестському університеті 6. Сьогодні, «через століття від появи (1909–2009)», фольклорист Йордан Датку перевидав лекцію професо- ра О. Денсушану, додаючи до тексту, надрукованого в журналі «Нове життя» («Vieaţa nouă») (1909. – № 19–22), витяги зі студій, статей, згадок про працю «Фольклор. Як його слід розуміти», що були видані за цей період [від примітки А.-Г. Лупу (Мігая Лупєску) в 1910 році до оригінального та полемічного тексту ясського профе- сора Петру Урсакє «Овід Денсушану: як його слід розу- міти?», написаного із цієї нагоди]. З наукового погляду, до будь-якого тексту, що його вважають підґрунтям у певній сфері, варто ставити два запитання: «Як вплину- ла така праця (чи виступ) на подальший розвиток дис- ципліни?»; «Чи витримали, вистояли й усталилися теоретичні та методологічні принципи перед змінами, що відбуваються як результат еволюції науки?» Ніколає Константінеску. Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 20 З історії румунських етнологічних та фольклорних студій Із незначними застереженнями вчені погоджуються, що О. Денсушану «є засновником школи у фольклорис- тиці ХХ ст., він відкрив новий напрям досліджень і роз- почав інший, більш прогресивний етап у розвитку цієї дисципліни» 7. Наведемо ще одне висловлювання: «Праця “Фольклор. Як його слід розуміти”… є синтезом фольклорної концепції відомого румунського філолога, синтезом розрізнених думок, викладених ним у ранніх статтях» 8. А ось цитата з Маріна Буга 9: «Фольклор… – це суть денсушанської фольклорної доктрини». Під час перевидання праці в 1937 році О. Денсушану наголошував на актуальності власної позиції, співвід- ношенні з європейськими ідеями початку ХХ ст., зазна- чаючи, що «твердження окремих фольклористів [ідеть- ся про праці «Фольклор» (1923) Р. Корсо, «Фольклор» (1924) А. Ван Геннепа, «Нові напрями в дослідженні народних традицій» (1934) В. Відоссі. – Н. К.] відрізня- ються від ідей, висловлених майже 30 років тому. Іноді ці ідеї збігаються, засвідчуючи, що думки, висловлені в минулому щодо того, як потрібно розуміти фольклор, випереджають [підкреслення автора. – Н. К.] думки, які пізніше зрозуміли й інші». У чому полягали ці випередження і як вони вплину- ли на дослідження фольклору, навіть ширше – румун- ської етнології? Ось відповіді, які спробували дати в певні періоди його послідовники та опоненти. З пере- виданням праці О. Денсушану в 1937 році, першими відзначили новизну та послідовність його ідей соціо- логи. Траян Херсень, зокрема, писав: «Концепція пана Денсушану стосовно фольклору є настільки цінною, наскільки вона наближається до соціологічної концеп- ції, а отже, матеріал, зібраний за його настановами, і для нашої спеціальності багатий джерелом інформа- ції» 10. Г.-Х. Стахл визначав позицію О. Денсушану як «здорову антифольклорну реакцію», відзначаючи його «антисеменеторизм 11 i антиаматорство». Якщо О. Денсушану і не вдалося уникнути аматорства диле- тантів, то підвищення фахового рівня фольк лориста хоча б до рівня мінімальної пристойності можна сміли- во вважати саме його заслугою» 12. М. Поп, який мав досвід проведення соціологічних досліджень, на святкуванні 80-ї річниці промови свого вчителя відзначав: «справедливість суджень професора, його мудре ставлення до оцінювання явищ, домінуючу потребу в пізнанні реальності у її живих формах для їх професійного зіставлення з критеріями наукової дисци- пліни; прагнення чітко відобразити життя творців та носіїв фольклору, місце фольклору в культурному житті, відсутність у нього сентиментальних упереджень і помилкових догматичних принципів» 13. Отже, лекція О. Денсушану відкривала шлях для дослідження явищ народної культури в їхньому при- родному середовищі, у тому, що сьогодні, не завжди впевнено називаємо контекстом їх створення і розвит- ку впродовж віків; звертала увагу на їх «біологію», випереджаючи встановлені декілька десятиріч потому К. Бреїлою принципи досліджень «музикального життя певного села»; висвітлювала те, що сьогодні називаємо «сучасним фольклором», займаючись певними «опові- даннями наших днів» (як, наприклад, розповідь про подорож Кузи до Константинополя, у якій автор поба- чив «типовий приклад фантастичних уявлень про реальні події у свідомості народу»); наполягав у свій час на міждисциплінарному характері фольклорних досліджень (психологія, діалектологія, філологія, соціо- логія та ін.), вів мову про складання фольклорного та етнографічного атласів, що частково було здійснено майже через 100 років. У вступі до брошури, у якій було перевидано текст вступної лекції О. Денсушану, Александр Добре зазна- чив, що «1909 рік окреслив прорив до іншого рівня збирання, дослідження та відтворення румунської тра- диційної культури, що мало вагомі наслідки». Проте це визначення стосувалося не лекції «Фольклор. Як його слід розуміти» О. Денсушану, як ми на це сподівалися, а виступу «Народність у фольклорі» Дулія Замфіреску, з нагоди його вступу до Румунської академії наук від 16 травня 1909 року. О. Денсушану підтримував «ново- спеченого» академіка, який отримав «батьківську кри- тику» від старшого за віком Тіту Майореску. У полеміч- ній статті «Що не розуміють в Академії та ін.», надруко- ваній у журналі «Нове життя» 1909 року й у передмові до двотомника «Наш говір» («Graiul nostru») (1906– 1908) А. Добре знаходить корені синтезу програмної лекції «Фольклор. Як його слід розуміти», яка вважаєть- ся наріжним каменем нової наукової дисципліни – фольк лористики. Це фактично стало актом легітиміза- ції дисципліни і професії. Надзвичайно плідною можна також вважати діяль- ність професора Мігая Попа – засновника і «духовного» ректора сучасної румунської школи фольклористики та етнології. Не буде перебільшенням стверджувати, що його трудова і наукова біографія (асистент професора Д. Каракості у 1936–1939 роках, звільнений з універси- тету в рамках «реформи» 1948 року, повернувся до вищої школи, будучи в 1957–1963 роках викладачем, упродовж 1963–1975 років, досягнувши пенсійного віку, працював завідувачем кафедри, потім професо- ром-консультантом кафедри етнології та фольклору філологічного факультету, у 1954–1965 роках – заступ- ник директора з науки, а з 1965 до 1974 року – директор Інституту етнографії та фольклору Румунської академії наук) свідчать про те, що румунська фольклористика другої половини ХХ ст. перебувала під знаком науково- го авторитету професора М. Попа. На всіх великих про- ектах Інституту етнографії та фольклору (бібліографія, «Національна колекція фольклору») позначилася його участь. Завдяки професійному авторитету вченого були здійснені фольклорні та етнологічні дослідження на філологічних факультетах вищих навчальних закладів країни. Опоненти нерідко називали М. Попа «ученим без творів». Та насправді він залишив помітний слід у румунській науці про фольклор. Як керівник магістер- ських робіт та докторських дисертацій він підготував не одне покоління фольклористів і етнологів, дав доро- гу в життя багатьом молодим науковцям, праці яких відзначалися неабиякою глибиною і витонченістю, ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 21 започаткував в Інституті етнографії і фольклору чима- ло проектів. Важливе значення мають і його праці, написані за 60 років наукової діяльності, якщо вважати точкою відліку дослідження «Внесок до студії спеціаль- них мов з Корнови: пташиний», надруковане в «Архіві соціальної науки і реформи» (1932 р., перевидано 1998 р. в журналі «Румунський фольклор»). Готуючи до друку двотомник М. Попа, автор цієї статті неодноразово перечитав тексти, які вивчав свого часу дуже уважно, слухав їх в усному викладі на курсах М. Попа або на наукових форумах. Читання надало від- чуття свіжості, новизни, значимості, що не так часто трапляється при ознайомленні із сучасними творами, присвяченими фольклору. Новизна, чіткість і глибина залишаються незаперечними якостями наукових праць М. Попа, непідвладних часу і спроектованих на майбут- нє. При перечитуванні сучасних студій з американської та європейської фольклористики мене не залишає від- чуття, що деякі ідеї уже давно відомі, і розумію, що вони є у М. Попа. Це ще раз підтверджує його надзви- чайні риси – бажання знати про все, що відбувається у всесвітній фольклористиці, етнології та антропології: обирати і наслідувати найпродуктивніші напрями, адаптувати до специфіки румунського фольклору най- сучасніші течії та тенденції гуманітарних і соціальних наук; у цьому йому допомагає не тільки блискуча пам’ять, але і його фах лінгвіста та соціологічна прак- тика – дві точки опори, вкрай необхідні для дослідника народної культури. Не претендуючи на риторичну чи стилістичну витонченість, його наукова промова відзначається неабиякою точністю, гостротою мислення, чітким викладом ідей. Його виступ на першому Паризькому з’їзді європейських етнологів 1973 року «Загальні проб леми європейської етнології» (перевидано фран- цузькою мовою в першому томі «Румунського фольк- лору» 14) був актуальним навіть через 25 років. Відтворені у праці «Ромулус Вуя – етнограф» 15 (1975) його думки про предмет дослідження «неграматикалі- зованої культури» (тобто тієї частини культури доін- дустріального й індустріального суспільств, яка не дійшла до теоретичного пізнання кодів, використаних у різних умовних говорах, посередництвом яких вони спілкуються, не будучи виробленими «граматиками», незважаючи на те що ці граматики існують і їх вико- ристовують з неабиякою наполегливістю») і про при- значення етнології («Етнологія в цілому і кожна з під- порядкованих дисциплін, використовуючи власні про- цедури дослідження, визначають коди спілкування кожної мови, їх граматику, стратегію на різних рівнях реалізації послання – соціальному, церемоніальному, технічному, художньому, повсякденному тощо. Вона має врахувати синкретизм не тільки мов, але й рівнів їх ідеологічного відображення. І має вивчати не тільки факти як такі, але й динаміку їх взаємовідносин в ансамблі макросистем, мутації відповідно до функціо- нальних змін» 16) можуть бути цитовані як сьогодні, так і завтра без жодних застережень. Ровесники М. Попа, який часто був на крок попе- реду свого часу, сприймали його стримано, іноді навіть неприязно. Можливо, саме це «ввічливе» ігно- рування його новаторських ідей колегами з Інституту етнографії та фольклору Румунської академії наук дало позитивний результат – навколо професора М. Попа згуртувалася молодь. Осередками науково- го спілкування були гурток поетики і стилістики під його керівництвом і керівництвом ще двох учених – академіків Александру Росетті і Тудора Віану, фольк- лорний гурток на факультеті румунської мови та літератури на чолі з професором та його молодими співробітниками Павлом Руксендою і Ніколаєм Константінеску, фольклорний гурток філологічного факультету в Тімішоарі, де щорічно збиралися на славетних колоквіумах, організованих професорами Єудженом Тодораном і Василем Тудором Крєцу, пред- ставниками нового покоління фольклористів Румунії. Не менш значимим було спілкування під час студент- ських експедицій у Боїшоарі (Вилча), Сирбь (Мараморощина), Воїнешти (Ковасна) та ін. У резуль- таті диспутів і змагань на цих зустрічах кристалізува- лася «фольклорна школа» Мігая Попа, як називають її його прибічники з Римніку-Вилча, доктори наук Гєоргє Діакону та Іоанн-Штефан Лазер, котрі свого часу видали книгу, присвячену вчителеві. 1 Datcu I., Densuşianu O. Dicţionarul etnologilor români. Autori. Publicaţii periodice. Instituţii. Mari colecţii. Bibliografii. Cronologie. Ediţia a III-a, revăzută şi mult adăugită. – Bucureşti : Saeculum, 2006. – P. 944. 2 Datcu I., Stroescu S. Dicţionarul folcloriştilor. Folclorul literar românesc. Cu o prefaţă de Ovidiu Bârlea. – Bucureşti : Editura Ştiinţifică şi Enciclopedică, 1979. 3 Bârlea O. Istoria folcloristicii româneşti. – Bucureşti : Editura Enciclopedică Română, 1974; Vrabie Gheorghe Folcloristica română // EPL. – 1968. 4 Chiţimia I. C. B. P. Haşdeu şi problemele folclorului // Folclorişti şi folcloristică românească. – Вucureşti : Editura Academiei, 1968; Bârlea O. B. P. Hasdeu şi folclorul // Muşlea I., Bârlea O. Tipologia folclorului din răspunsurile la chestionarele lui B. P. Hasdeu. – Вucureşti : Minerva, 1970; Bucur M. Ovid Densuşianu. – Вucureşti : Editura Tineretului, 1967; Bârlea O. Prefaţă la D. Caracostea, Poezia tradiţională română. Balada poporană şi doina, Ediţie critică de D. Şandru. Prefaţă de O.B., 2 vol. // EPL. – 1969; Bot I. D. Caracostea, între folclor şi antropologie // AAF. – 1997. – XV–XVII (1994–1996). – P. 203–244; Bot I. De la ‘personalitate’ la ‘caracter’. Evoluţia ideilor literare ale lui D. Caracostea. I O perspectivă diacronică. Argumente şi alegorii, Societatea de Ştiinţe Filologice din România // Limbă şi literatură. – 1997. – Anul XLII. – Vol. I. – P. 77–85. 5 Constantinescu N. Folclorul, cum trebuie înţeles după 80 de ani // Limbă şi literatură. – 1990. – Vol. III–IV. – P. 361– 364. 6 Pop M. Evocarea primului curs de folclor ţinut la Universitatea din Bucureşti // Academia Română. «Memoriile Comisiei de Folclor». – 1988. – Т. II. – P. 7–11. 7 Datcu I. Ovid Densuşianu. Folclorul cum trebuie înţeles. Un secol de la apariţie Ніколає Константінеску. Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці Примітки ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011 22 З історії румунських етнологічних та фольклорних студій Переклад з румунської Антонія Мойсея (1909–2009). – Bucureştі : Saeculum, 2009. – P. 67. 8 Datcu I. Ovid Densuşianu. Folclorul cum trebuie înţeles... – P. 103. 9 Buga M. Ovid Densuşianu, folclorist. – Bucureşti : Grai şi Suflet – Cultura Naţională, 2003. 10 Цит. за: Datcu I. Ovid Densuşianu. Folclorul cum trebuie înţeles... – P. 56. 11 Семенеторизм – літературна течія початку ХХ ст. в Румунії, представники якої ідеалізували селян як ексклюзив- них носіїв національних цінностей. 12 Цит. за: Datcu I. Ovid Densuşianu. Folclorul cum trebuie înţeles... – P. 94–95. 13 Pop M. Evocarea primului curs de folclor ţinut la Universitatea din Bucureşti… – P. 7–11. 14 Pop M. Folclor românesc, I–II, Ediţie îngrijită de Nicolae Constantinescu şi Alexandru Dobre. – Вucureşti : Editura Grai şi Suflet – Cultura Naţională, 1988. – Vol. I. – P. 266–283. 15 Там само. – P. 284–305. 16 Там само. – P. 291–292.

Фундаментальні орієнтири в румунській фольклористиці

Institution

Ähnliche Einträge