Прилучення новонародженого до сакрального
The birth is a decisive moment both for the child’s existence, for his family and even for all community. The new-born was considered impure and dangerous, but vulnerable in the same time. The midwife’s role is of paramount importance, as initiated person and mediator, who performs the protection an...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Народна творчість та етнологія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43344 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Прилучення новонародженого до сакрального / Н. Штюке // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 42-46. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-43344 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-433442013-04-26T03:05:20Z Прилучення новонародженого до сакрального Штюке, Н. Традиційний побут та обрядовість The birth is a decisive moment both for the child’s existence, for his family and even for all community. The new-born was considered impure and dangerous, but vulnerable in the same time. The midwife’s role is of paramount importance, as initiated person and mediator, who performs the protection and integration gestures and acts and who has the ability (especially in the latest period) of influencing the new-born and interpreting his birth signs (the day, the weather, bodily marks, the cry). Naşterea este un moment decisiv atât pentru existenţa copilului, pentru familie şi chiar pentru întreaga comunitate. Nou-născutul era considerat impur şi periculos, dar, în acelaşi timp, vulnerabil. Rolul moaşei este de o extrem de mare importanţă, fiind o persoană iniţiată şi un mediator care performează protecţia şi integrarea gesturilor şi a actelor şi care are capacitatea (mai ales în ultima perioadă) de a influenţa nou-născutul şi de a interpreta semnele naşterii (ziua, starea vremii, semnele corporale, plânsul copilului). 2011 Article Прилучення новонародженого до сакрального / Н. Штюке // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 42-46. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43344 392.1 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Традиційний побут та обрядовість Традиційний побут та обрядовість |
| spellingShingle |
Традиційний побут та обрядовість Традиційний побут та обрядовість Штюке, Н. Прилучення новонародженого до сакрального Народна творчість та етнологія |
| description |
The birth is a decisive moment both for the child’s existence, for his family and even for all community. The new-born was considered impure and dangerous, but vulnerable in the same time. The midwife’s role is of paramount importance, as initiated person and mediator, who performs the protection and integration gestures and acts and who has the ability (especially in the latest period) of influencing the new-born and interpreting his birth signs (the day, the weather, bodily marks, the cry). |
| format |
Article |
| author |
Штюке, Н. |
| author_facet |
Штюке, Н. |
| author_sort |
Штюке, Н. |
| title |
Прилучення новонародженого до сакрального |
| title_short |
Прилучення новонародженого до сакрального |
| title_full |
Прилучення новонародженого до сакрального |
| title_fullStr |
Прилучення новонародженого до сакрального |
| title_full_unstemmed |
Прилучення новонародженого до сакрального |
| title_sort |
прилучення новонародженого до сакрального |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Традиційний побут та обрядовість |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43344 |
| citation_txt |
Прилучення новонародженого до сакрального / Н. Штюке // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 2. — С. 42-46. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT štûken prilučennânovonarodženogodosakralʹnogo |
| first_indexed |
2025-07-04T01:43:32Z |
| last_indexed |
2025-07-04T01:43:32Z |
| _version_ |
1836678814158028800 |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
Залежність людини від сфери сакрального проявляє
себе в низці дійств та обрядів, зокрема, при народженні
нового члена спільноти. Вони покликані відновити сус-
пільну рівновагу й одночасно діють у напряму інтеграції
індивіда в соціум. Його становище визначається самим
перебуванням на межі між станом до існування та власне
існуванням (яке в деяких священих текстах називають
«білим світом»). Цей невизначений стан характерний для
будь-якого новопосвяченого, який тільки народився й
надалі переходить від одного віку до іншого, від одного
стану до іншого чи з одного світу в інший.
На думку Віктора Тернера, новонароджений про-
тиставляє суспільній структурі (порядку) антиструкту-
ру, яка проявляється на багатьох рівнях 1. Упорядкувавши
в бінарні опозиції первинні властивості, зокрема ті, що
стосуються стану рівноваги, В. Тернер отримує загаль-
ний профіль непосвяченого, з ознак якого відзначимо
такі: перехід / стан рівноваги; ціле / часткове; однорід-
ність / різноманітність; комунітас (communitas) / струк-
тура; відсутність статусу / статус; нагота, недиференці-
йований одяг / диференційований одяг; невпевненість /
впевненість; священне / мирське. Варто прокоментува-
ти деякі терміни, як, наприклад, «комунітас», під яким
розуміється «антиструктура», що вказує на схильність
«новоприбульця» наслідувати взірець, відповідати сус-
пільним вимогам, поступово відмовитися через риту-
альні та суспільні дії від свого непевного статусу, який
нагадує двозначність сакрального, котре породжує
хаос 2. Крім того, інші ознаки, вкладені В. Тернером у
поняття лімінального стану, також вписуються у сферу
сакрального, для якої характерні однорідність (нерозріз-
неність, сукупність добра, сприятливого та зла, неспри-
ятливого), відсутність чітко визначеного статусу (індиві-
дуального, суспільного та релігійного), священне, «наси-
ченість» містичними цінностями та односторонні взає-
мостосунки з домінуючими сакральними силами, без
наміру їх самостійного пізнання, та, нарешті, невпев-
неність, яка формує ідею фізичної та магічної вразли-
вості, цілковитої залежності від мікрокосму родини та
посвячених (повитухи, священика).
До інституалізації комунітас можна віднести й саму
церемонію хрещення, яка має на меті перетворити
новонародженого на християнина. Із залученням до
церкви, миропомазанням та причастям немовля отри-
мує ідентичність, позначену символічним вбранням
(лляне полотно або крижмо), обрізанням нігтів (сим-
волічне відсторонення від «залишків» належності до
стану непосвяченого) та отриманням імені (комплекс-
на індивідуалізація перед божеством і водночас перед
громадою) 3. «Як універсальна релігія, християнство
було зобов’язане довести до спільного знаменника всі
“регіональні”, релігійні та культурні терміни, відомі
людству. Таку грандіозну уніфікацію можна було здійс-
нити, лише вклавши у християнські терміни всі форми,
фігури та цінності, яким треба було знайти відповідни-
ки» 4. Вважаємо більш ніж переконливою таку оцінку,
що її дав Мірче Еліаде універсальності обрядів ініціації,
яка у свою чергу базується на універсальному розумін-
ні статусу «неофіта».
Традиційне суспільство інакше використовує відно-
сини із сакральним і відповідно становище новонарод-
женого. Ряд вірувань, які майже завжди передаються
через обряди, магічні та магічно-ритуальні дії, відігра-
ють не так божественну або провісницьку роль, як таку,
що відображає прагнення людини до прихильності сак-
рального. Механізми розумової діяльності формують
низку категорій та понять, що зумовлюють функціону-
вання суспільних правил.
Ми хотіли б навести приклади вірувань, які генеру-
ють певну традиційну поведінку, що збереглася до сьо-
годні. Зокрема, час (у широкому розумінні) та обстави-
ни народження інтерпретуються згідно із законами
магічного мислення: «дитина, яку мати народжує легко,
житиме в добробуті»; «якщо пологи були легкими,
дитина буде розумною»; «дитині, народженій у понеді-
лок, щаститиме, і вона проживе довго»; «дітям, народ-
женим у неділю, щаститиме, а народженим у п’ятницю –
ні»; «дитина, що народилася в середу, проживе років
тридцять і буде бідною»; «дітям, народженим після
опівночі, щаститиме більше»; «розумними є діти, що
народжуються вранці, особливо на свята»; «діти, народ-
жені в суботу, помиратимуть рано» 5.
У наведених прикладах явно простежується прин-
цип подібності: те, що легко створюється, породжує
Прилучення новонародженого до сакрального
Narcisa Ştiucă. The NewBorn’s Status and the Temptation of Sacred. The birth is a decisive moment both for the child’s
existence, for his family and even for all community. The new-born was considered impure and dangerous, but vulnerable in the same
time. The midwife’s role is of paramount importance, as initiated person and mediator, who performs the protection and integration
gestures and acts and who has the ability (especially in the latest period) of influencing the new-born and interpreting his birth signs
(the day, the weather, bodily marks, the cry).
Narcisa Ştiucă. Condiţia nou născutului şi tentaţia Sacrului. Naşterea este un moment decisiv atât pentru existenţa
copilului, pentru familie şi chiar pentru întreaga comunitate. Nou-născutul era considerat impur şi periculos, dar, în acelaşi
timp, vulnerabil. Rolul moaşei este de o extrem de mare importanţă, fiind o persoană iniţiată şi un mediator care performează
protecţia şi integrarea gesturilor şi a actelor şi care are capacitatea (mai ales în ultima perioadă) de a influenţa nou-născutul şi
de a interpreta semnele naşterii (ziua, starea vremii, semnele corporale, plânsul copilului).
Нарчіса Штюке
УДК 392.1
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
43
рівний шлях, те, що відбувається на початку певного
часового інтервалу (день, тиждень), також вказує на
шлях без ускладнень. Інакше кажучи: хто легко народ-
жується, той житиме легко, хто народжується на свято –
матиме в житті тільки свята.
Цікавим є поєднання рудиментів архаїчного мислен-
ня з елементами християнського світосприйняття. Так,
вірили, що наслідком порушення заборони на статеві
стосунки в пісні дні – п’ятницю або середу, – так само як
у переддень християнських свят, буде народження
дітей з фізичними вадами (наприклад, «дитина, зачата
перед святом, буде горбатою»). Природно, що відповід-
но до цих вірувань з’являлися магічні дії, спрямовані на
відшкодування та виправлення прогнозованого нега-
тиву, а отже, зростала кількість магічних ритуалів,
покликаних вплинути на долю дитини.
Знаки на тілі немовляти викликали тривогу, тому їх
намагалися пояснити, до того ж з користю для себе,
або нейтралізувати. Так, знаки, поява яких пояснюва-
лася незначними порушеннями приписів/заборон
щодо поведінки під час вагітності жінки, могли сприй-
матися як позитивні: «плями на очах у новонародженої
дитини вказують на те, що її мати під час вагітності
носила під одягом червону бавовну»; «дитина, народ-
жена зі знаком на обличчі, буде чарівником» 6. Вірили,
що послабити або навіть знищити знаки можна було
через очищення породіллі (зокрема церковне, у тому
числі через відпущення гріхів), здійснене у сприятли-
вий для «білої» магії час. Хоча нерідко свідчення про
порушення заборон жінкою залишаються і виклика-
ють осуд у членів громади.
Нарешті, ці «поведінкові» знаки є майже повсюдни-
ми, вони іноді впливають на стосунки індивіда з іншими
людьми, звісно, містячи в собі прихований докір, адре-
сований тим, хто зміг би ці знаки врівноважити.
Більшість із них також ґрунтуються на принципі подіб-
ності, тому вдамося до їх переліку: «дитина, яка багато
кричить змалку, у дорослому віці стане базікалом, свар-
ливою та спритною людиною»; «дитина, яка постійно
стискає руки в кулак, коли виросте, буде жадібною; а
якщо тримає долоні відкритими – буде щедрою»; «дити-
на, яка спить горілиць, кладучи руки на голову, буде
щасливою та житиме в добробуті» 7. Звісно, трапляються
формулювання, які важко розшифрувати, тому вони
підпадають під випадкові семантичні асоціації (не
виключено, що вони залежать від способу збору та кла-
сифікації матеріалів, на які ми посилаємося, а отже, є
результатом індивідуальних інтерпретацій). До таких
належать «знаки», які за всіма характеристиками можна
включити до низки поведінкових курйозів або фізіоло-
гічних відхилень; можливо, тому вони зводяться в ранг
ознак особливої долі: «діти з вертикально розсіченим
лобом – розумні»; «якщо в дитини спочатку з’являються
зуби на нижній щелепі, вона житиме довго, а якщо спер-
шу зуби прорізалися на верхній щелепі, дитина рано
помре»; «якщо дитина спить на животі, то це віщує
смерть»; «якщо в день свого народження дитина плаче,
це добрий знак»; «розпатлані та ласі до їжі діти віщують
бідність»; «якщо дитина дивиться прямо на сонце, вона
буде занадто люблячою», «дитина з низько розташова-
ними вухами буде визначною людиною» 8.
Підсумовуючи, слід підкреслити той особливий
інтерес, який виявляло суспільство, спостерігаючи
окрему долю, а також винахідливість, з якою воно
вигадувало форми інтерпретації та засоби впливу на
знаки, закодовані у фізіології та поведінці
новонародженого. Усе це складало «паралельний
коментар» вразливого та непевного лімінального стану
новонародженої дитини, для якого традиційна практи-
ка не завжди знаходила протидію. Стосовно того, що
вважалося небезпечним або лише несприятливим, як і
того, що може бути стимульоване до найвищих ступе-
нів розвитку, виникали численні обряди, породжені
тим самим магічним мисленням. Легко розрізнити
певні віщунські, божественні та магічно-профілактичні
практики, притаманні розсудливій поведінці людини,
але водночас пов’язані зі сферою сакрального.
З метою вплинути на приховані сили запроваджува-
лися певні приписи/заборони, а також специфічні дії,
спрямовані або на корегування безпосередньо індивіда
(зокрема, зовнішності, стосунків із членами громади,
моральних якостей), або на відвернення прихованих за
знаками віщувань Долі (останні, за прогнозами, зазви-
чай були негативними). Такі дії виконувались як у
момент прийняття пологів повитухою (посередницею
та посвяченою у стосунки людське/сакральне, пред-
ставницею роду і громади), так і впродовж усього пост-
лімінального періоду до завершення ритуалу хрещен-
ня. Додаткові заборони/приписи для рідних і хрещених
батьків формувалися в неписані «правила поведінки».
Обрядова практика була дуже мінливою, її можна
вважати ритуальною інтерпретацією, що базується на
«індивідуальному розумінні» міфічно-символічної та
ритуально-церемоніальної дійсності 9. Якщо загальні
практики включалися в специфічну поведінку, прита-
манну обрядам переходу і мали на меті захист як ново-
народженого, так і громади, яка на даний момент
втратила рівновагу, то в інших чітко проглядається
проголошена французьким філософом Роже Кайуа ідея
контролю та впливу на сакральне у власних інтересах.
У межах цих обрядів та ритуальних дій можна виді-
лити кілька найважливіших складових: одні забезпечу-
ють захист новонародженого від лиха як такого (а
саме: від нечистих помислів, хвороб та пристріту), інші
спрямовані на полегшення умов його розвитку (сон,
хода, мовлення, відлучення від грудного вигодовуван-
ня), а згодом і на забезпечення добробуту дитини, її
високого соціального статусу, врівноважених стосунків
з іншими людьми і, зрештою, гарної зовнішності та
моральної поведінки.
Найкращою нагодою для впливу на майбутнє та
моделювання життя новонародженого було і зали-
шається хрещення – момент, присвячений вищезгада-
ним священним цілям. На хрещенні були присутні
особи, які відігравали найважливішу роль у посвяті
дитини та її захисті: хрещені батьки, повитуха і рідні
батьки. Для цієї події було сформульовано декілька
приписів, породжених вірою в могутню силу даного
Нарчіса Штюке. Прилучення новонародженого до сакрального
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
44 Традиційний побут та обрядовість
акту та його здатність впливати на головних учасників
дійства: «зі свічки, яку використовували при хрещенні,
необхідно залишити частину, щоб показати її дитині,
коли та захворіє, і вона одужає; решту свічки потрібно
залишити в церкві»; «при хрещенні існує звичай трима-
ти свічки обгорнувши їх кінець крижмом (разом з
васильками, гвоздиками тощо). Нікому не дозволялося
взяти бодай одну квітку, оскільки вважалося, що цим
забирають сон у дитини»; «коли дитину несуть хрести-
ти, кладуть їй у пелюшки, на рівні грудей, хліб та сіль,
вірячи, що коли вона виросте, то хліба та солі в неї буде
вдосталь»; «збережи хоча б пляшку води з хрещення,
щоб мати чим вилікувати дитину, коли, не дай Боже, у
неї вселиться біс»; «під час хрещення дарують повитусі
ківш борошна, у який встромляють васильки, щоб
дитина рано почала тримати голівку»; «коли дитину
несуть на хрещення, то беруть із собою кошик із про-
дуктами для того, щоб вона жила в достатку»; «посуди-
на, у якій купали дитину під час хрещення, переверта-
ють догори дном, і всі танцюють з пляшкою випивки в
руці навколо дерева, під яким вилили воду, щоб ново-
народжений був веселим і грайливим, а повитуха тан-
цює на кориті для того, щоб дитині щастило з кіньми»;
«коли хрещений батько тримає дитину на хрестинах і
та плаче, він не повинен її втихомирювати, бо втихо-
мирить її щастя»; «якщо під час хрещення свічка стікає,
то дитина плакатиме все своє життя»; «коли діти випо-
рожнюються під час здійснення таїнства святого хре-
щення, то ставши дорослими, вони будуть безпринцип-
ними, вестимуть аморальний спосіб життя і матимуть
байстрюків»; «коли дитину приносять додому після
хрещення, то перед тим, як немовлятко забирає матір,
його кладуть на коров’ячий гній у стайні. Це робиться
для того, щоб дитині щастило з худобою» 10.
Ще одним способом позитивного впливу на новона-
родженого було щоденне купання, яке слід здійснюва-
ти у визначений час, коли нечиста сила не могла
зашкодити немовляті. Це робилося за допомогою
«непочатої» води, яку потім виливали в певних місцях,
спеціального посуду та інших символічних атрибутів.
Таким чином, дійство, пов’язане з обов’язковою гігіє-
ною, набувало провісницького та магічно-профілак-
тичного значення, яке підсилювало дієвість обряду
першої купелі, здійсненого повитухою, чи обрядів, про-
ведених після хрещення: «у купіль новонародженого
кладуть цикорій (щоб дитина рано почала ходити),
коноплі (щоб росла, як коноплі) свинячий смалець
(щоб розтовстіла, як порося)»; «кладуть ячмінь, куку-
рудзу та квіти, щоб дитина мала успіх у вирощуванні
зернових культур та була приємною, як квіти»; «у
купіль маленької дитини кладуть сіль, щоб дитина не
ошпарилася, та розбивають у ній яйце, щоб вона росла
і була досконалою, як яйце»; «воду, у якій купали немо-
вля після народження, потрібно вилити на квіти, щоб
ніхто не наступив на неї та не передав дитині якусь
лиху хворобу»; «воду, у якій купали немовля після
народження, слід вилити під дерева та квіти, щоб дити-
на була гарною, як квіти, і здоровою, як дерева»; «у
воду, у якій купали дитину, клали васильки, бо вони
приносять успіх, і ставили ще й гілочку шипшини, бо ці
речі є корисними» 11; «дитину, яку принесли додому
після хрестин, купають у новій посудині, а у воду кла-
дуть струну від скрипки, щоб вона гарно співала»; «у
купелі нехрещеної дитини повитуха миє свої ноги, щоб
дитина рано почала ходити і мала швидку ходу»; «у
купіль малечі не можна лити воду з глечиків, бо не
будуть рости, залишаться як глечики»; «дитину слід
купати вранці після сходу сонця і ввечері до його захо-
ду, щоб вона не втратила зір» 12.
Вигодовування грудним молоком також мало важ-
ливе значення для розвитку й захисту дитини та її
матері і для забезпечення ритмічності народжень.
Отже, природним було, особливо при перших пологах,
існування ряду приписів, з яких одні були обов’язко-
вими, інші – добровільними або ж їх мали дотримува-
тися у відповідних ситуаціях, ідучи за логікою відчут-
тів: «не можна було сідати на ліжко жінки з немовлям,
бо в неї могло зникнути молоко» 13; «якщо дитині дати
спочатку кисле молоко, а потім годувати грудьми, то
вона не хворітиме до старості»; «у першу неділю від
народження дитини мати повинна годувати її грудьми
на порозі, щоб дитина не плакала»; «новонароджену
дитину спочатку повинна нагодувати грудьми її матір,
щоб у житті дитина не залежала від іншої людини»;
«дитина, яка смокче молоко більше з лівої груді, буде
впертою»; «не можна годувати немовля грудьми, якщо
в його матері розплетене волосся, бо в нього з’являться
ранки в роті»; «чим раніше дитину відлучити від гру-
дей, тим вона буде розумнішою» 14.
Відзначимо декілька особливостей архаїчного мис-
лення, як, наприклад, прискіпливе ставлення до бруду
та порядку, до чистого / священного напротивагу нечис-
тому / буденному (неділя в порівнянні з буднем; про-
тиставлення праве – ліве), ритуальна вимога до дотри-
мання всіх етапів здорового зростання і навіть швидко-
го розвитку дитини. Оскільки грудне вигодовування
ускладнювало життя матері та прив’язувало її до госпо-
дарства, то вишукувалися дієві методи, щоб дитина
розвивалася відносно незалежно, зокрема, через своє-
часне відлучення від грудей. Але і цей ритуал у тради-
ційному суспільстві сприймався як такий, що мав сим-
волічне значення. У певному сенсі він знаменував
завершення постлімінального періоду та початок неза-
лежного розвитку дитини (її самостійне існування поза
межами нерозривного досі зв’язку мати – новонарод-
жений): «дітей відлучають від грудей у понеділок так: у
неділю ввечері за дверима кладуть склянку вина і буб-
лик. У понеділок вранці, коли дитина прокинеться,
вона повинна самостійно взяти їх, а потім її годували.
Це робиться для того, щоб дитина відвикла від грудно-
го молока»; «коли жінка відлучає дитину від грудей,
вона одягає сорочку навпаки, вирізом до спини і про-
мовляє: “Як я відвернула сорочку, так нехай відвер-
неться … (ім’я дитини) від грудей”»; «не віднімай дити-
ну від грудей під час посту, бо її життя погано складеть-
ся» 15.
Особливості архаїчного мислення вимагали ретель-
ного зберігання всього, що належало або входило в
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
45
контакт із тілом новонародженого: плацента і пупови-
на, згодом нігті та волосся, вода з купелі та пелюшки.
Зазвичай трапляються нечіткі формулювання мотива-
цій заборон приписів, порушення яких трактуються як
несприятливі, недоречні або погані знаки. Вербально
це зводилося до формул: «це недобре…» або «не
можна…», без жодних пояснень. Для більшої перекон-
ливості та непорушності приписів, вони отримували
певні мотивації, базуючись на деталях та аналогіях,
тобто на тій самій логіці відчуттів, характерній для
архаїчного мислення: «на місці, де закопують плаценту
породіллі, кладуть срібну монету, щоб дитині, яка в ній
перебувала, щастило з грошима»; «пуповину новона-
родженої дитини перев’язують ниткою, виготовленою
з осінніх (матірка), а не літніх (плоскінь) конопель, бо
інакше вважалося, що дитина не матиме спадкоємців,
оскільки літні коноплі не мають насіння»; «матір, яка
зберігає пуповину та пасмо волосся немовляти, має
віддати їх, коли та виросте. Дитина має самостійно
розірвати їх на шматочки та розкидати навесні в полі,
тому що така дитина буде дуже розумною і все, що
побачить очима, робитиме руками»; «висохлу пупови-
ну мати зав’язувала у вузли, обгортала ганчіркою і
зберігала, доки дитина не піде до школи. Вранці цього
дня мати давала їй пуповину, щоб та її розв’язала. Якщо
дитині важко було розв’язати вузли, це означало, що
вона буде поганим учнем. Коли дитині виповнювалося
сім років, потрібно було пришити цю пуповину нитка-
ми до речі, пов’язаної з майбутньою професією дитини.
Якщо, наприклад, мати хотіла, щоб її донька стала
швачкою, то дівчинка мала причепити пуповину до
швейної машини. Тоді дитина буде майстерною у цій
справі» 16; «дитині до одного року не можна стригти
волосся, щоб у майбутньому їй не довелося постражда-
ти від вогню»; «малій дитині не можна обрізати нігті,
бо виросте злодієм»; «жінка не повинна бити праником
одяг дитини до року, щоб та не стала хуліганом»; «не
можна сушити речі дитини на вітрі, бо вона стане
пройдисвітом» 17.
Перший етап розвитку дитини включав у себе комп-
лекс стосунків, своєрідне продовження пренатального і
постнатального періодів, упродовж яких мати могла
впливати своїми діями – завжди невипадковими – на
процес розвитку немовляти. Підкріплені формулами
мотивацій, ритуальні або магічно-медичні приписи
ставали переконливими, справляючи також і макси-
мальний психологічний вплив на матір: «новонародже-
ній дитині дають випити води з відлитого дзвона, щоб
вона стала відомим співаком» 18; «боронь Боже, малій
дитині дивитися в дзеркало, бо не зможе говорити»;
«щоб дитина рано почала говорити, їй треба з’їсти тісто
для пирога» 19; «щоб дитина почала рано говорити, їй
треба з’їсти хліб від жебрака»; «якщо дитина не почи-
нає ходити вчасно, їй прив’язують великий палець
правої ноги до великого пальця лівої вовняною ниткою
червоного кольору, а потім нитку розрізають навпіл
сокирою. Хтось запитує: “Що ти там робиш?”, а йому
відповідають: “Розрізаю страх дитини”»; «За перші
зуби, що прорізалися в дитини, тато повинен заплати-
ти срібними монетами, а потім подарувати ці монети
дитині, щоб у неї ніколи не було неприємного запаху з
рота»; «якщо дитина плаче вночі, треба ввечері поклас-
ти її пелюшки на дорогу, щоб худоба, яка вертається з
пасовиська, пройшла по них, і пізніше загорнути в них
дитину, щоб та перестала плакати, або взяти стеблинки
маку і прив’язати їх до пелюшок»; «після того, як жінка
народила, потрібно зробити хрести з пшеничних висі-
вок, один – посередині кімнати, а другий – біля дверей,
і кожному, хто зайде, вона має сказати: “Можеш чіпати
висівки, а дитини не чіпай!” Це робиться для того, щоб
дитина не плакала»; «вважають, що коли дитина не
може заснути вночі, потрібно взяти поросячий послід
таким чином, щоб свині не помітили, та покласти
дитині під подушку, і тоді вона спатиме так само добре,
як і поросята»; «не можна матері цілувати дитину в
потилицю, бо вона виросте злою»; «вважають, що не
можна цілувати дитині ніжку, а саме п’ятку, бо вона,
коли виросте, буде неслухняною і топтатиме батьківсь-
ке слово»; «не можна матері цілувати долоню дитині,
бо та виросте злочинцем»; «не можна бити дитину лож-
кою, бо в неї виросте живіт»; «не можна кидатися віни-
ком або клубком у дитину, бо вона перестане рости»;
«не можна ставити дитину, якій ще не виповнився рік,
перед дзеркалом, бо коли виросте, стане розпусником»;
«не можна класти дитину до шести тижнів у своє ліжко
в себе за спиною, бо в дорослому віці, навіть попри
велику освіченість та розум, її ніхто не братиме до
уваги»; «мати не повинна повертатися спиною до дити-
ни, доки не охрестить її, бо в дитини буде неприємний
запах з рота»; «новонародженого не кладуть спати
обличчям до місяця, доки йому не виповниться рік, бо
буде слабшати»; «не можна накривати обличчя дити-
ни, бо вона, коли виросте, буде сором’язливою» 20.
Дотримання приписів/заборон було покликане
забезпечити насамперед злагодженість стосунків
новонародженого зі світом, родом та сім’єю, а також
набуття ним особливих якостей (соціальне становище,
визнання іншими людьми, зовнішній вигляд). До того
ж бажано було, щоб наслідки магічних та ритуально-
моделюючих дійств були остаточними і незворотними.
Для того, аби забезпечити їх ефективність, намагалися
виконувати їх без пропусків або змін, з чітким розумін-
ням значення кожної складової.
Проте збереглися приписи й переконання, які важко
витлумачити, а також ті, що втратили своє міфологічне
забарвлення. Наприклад, такі давні атрибути обрядової
практики, як хліб, сіль, срібло, васильки, залізо тощо,
яким здавна приписувалися захисні властивості, із часом
їх втратили, і нині символізують розкіш, красу, здоров’я,
успіх. Таким чином, відбулася функціональна трансфор-
мація – від магічного до провісницького, що вказує на
ослаблення віри у внутрішню силу обряду та його атри-
бутів, використання останніх лише як допоміжних скла-
дових у більш комплексних практиках. Більшість наве-
дених формулювань змальовує принципи симпатичної
магії, тому вони часто можуть здаватися наївними,
випадковими або суперечливими, – такими, що можуть
випливати з індивідуальних інтерпретацій 21, а також з
Нарчіса Штюке. Прилучення новонародженого до сакрального
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2011
46 Традиційний побут та обрядовість
полівалентності знаків та численних культурних опози-
цій (наприклад, вірування стосовно вибору імені).
Звісно, практики, покликані забезпечити магічний
захист людини і медичну профілактику, є найбільш
цікавими та театралізованими. Нині поряд із традицій-
ними магічно-медичними приписами та мотиваціями,
що посилюють ефективність перших, з’являються
оповідання міфологічного типу (меморати), складені
нерідко за правилами народних оповідей, у яких ведеть-
ся розповідь від першої особи: «я поклала в колиску
своїм дітям веретено, часник, чисту пшеницю. Поклала
ці речі, а саме – веретено для того, щоби ним вкололися
стрігої [стрігой, стріга – від румун. strigă – відьма,
бусурканя – персонаж румунської міфології. – Ред.],
якщо вони наблизяться до немовляти. Часник поклала,
щоб його запах відштовхнув стрігоїв, коли вони спро-
бують підмінити дитину. Пшеницю поклала, бо на ній
шкіра Ісуса Христа, а він не дозволить стрігоям набли-
зитися до дитини»; «прив’язала їй струну від скрипки,
щоб дитині не змогли наврочити!»; «у вівторок та
п’ятницю ввечері обкурюємо ладаном ліжечко, щоб злі
духи не наближалися до немовляти» 22; «вночі матері
накривали своїх дітей одягом навиворіт, щоб таким
чином захистити їх від злих духів» 23.
Сьогодні деякі родильні обряди виконуються спора-
дично та переважно без розуміння молодими мамами
їхнього змісту. Не виключено, що джерелом цього є
«магічне підсвідоме», як і те, що форма деяких дуже
важливих у минулому ритуалів була спрощена, а часом
зводилася до застосування амулета, виголошення
слова, розміщення дитини в сакральному просторі з
магічними та енергетичними ознаками. Проте впевне-
но можна стверджувати, що ці речі відбуваються не
випадково і не є просто «забобонами», а випливають з
невтомної та оптимістичної спроби людини зробити
сакральне сприятливим, задобрити його, повернути
його на свою користь, а, можливо, за певних обставин
навіть його контролювати.
1 Turner V. The Ritual Process. Structure
and Anti-Structure. – New York : Aldine de
Gruyter, Alding Publishing Company;
Chicago; Illinois, 1995. – P. 127.
2 Caillois R. L’Homme et le Sacré. – Paris :
Gallimard, 1983. – P. 130.
3 Branişte E. Liturgica generală. –
Bucureşti : Ed. Inst. Biblic şi de Misiune a
Bisericii Ortodoxe Române, 1980. – P. 32.
4 Eliade M. Naşteri mistice. – Bucureşti :
Humanitas, 1995. – P. 158.
5 Gorovei A. Credinţi şi superstiţii ale
poporului român. – Bucureşti : Editura
Grai şi suflet – Cultura Naţională, 1995. –
P. 167–168.
6 Там само. – P. 158.
7 Там само. – P. 16.
8 Там само. – P. 158.
9 Graur T. Personalitatea şi schimbarea
culturii popular // Anuarul Muzeului
Etnografic al Transilvaniei. – 1997. –
P. 84.
10 Gorovei A. Credinţi şi superstiţii ale
poporului român. – P. 26, 213.
11 Petruşan M. Obiceiuri şi credinţe legate
de naştere la Micherechi // Izvorul. –
Gyula, 1997. – No 18. – P. 21.
12 Gorovei A. Credinţi şi superstiţii ale
poporului român. – P. 21, 213, 239, 251.
13 Petruşan M. Obiceiuri şi credinţe legate
de naştere la Micherechi. – P. 20.
14 Gorovei A. Credinţi şi superstiţii ale
poporului român. – P. 22, 29, 115, 235.
15 Petruşan M. Obiceiuri şi credinţe legate
de naştere la Micherechi. – P. 20.
16 Там само.
17 Gorovei A. Credinţi şi superstiţii ale
poporului român. – P. 91, 113.
18 Там само. – P. 10.
19 Petruşan M. Obiceiuri şi credinţe legate
de naştere la Micherechi. – P. 20.
20 Gorovei A. Credinţi şi superstiţii ale
poporului român. – P. 59, 125, 208, 257.
21 Graur T. Personalitatea şi schimbarea
culturii populare. – P. 86.
22 Petruşan M. Obiceiuri şi credinţe legate
de naştere la Micherechi. – P. 18.
23 Sinkó R.-L. Credinţe cu privire la
graviditate şi noou născuţI la Vecherd //
Izvorul. – Gyula, 1996. – No 16. – P. 37.
Переклад з румунської Аліни Бордіан та Антонія Мойсея
Примітки
|