Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві

The article analyzes attempts to review the existing concept of the Lithuanian nation in the present-day Lithuania and to prove that Lithuanian nation consists of two or more ethnic communities. Such a comprehension resulted in the proposals to change the administrativeterritorial division of Lithua...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Кальнюс, П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43361
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві / П. Кальнюс // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 34-38. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43361
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-433612013-04-27T03:04:10Z Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві Кальнюс, П. Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету The article analyzes attempts to review the existing concept of the Lithuanian nation in the present-day Lithuania and to prove that Lithuanian nation consists of two or more ethnic communities. Such a comprehension resulted in the proposals to change the administrativeterritorial division of Lithuania and review of the distribution of power and competence between the center and the ethnic regions. Keywords: region, traditional culture, dialect, ethnicity, Lithuania, Samogitia. Straipsnyje nagrinėjami dabartinėje Lietuvoje išryškėję bandymai reviduoti egzistuojančią lietuvių tautos sampratą ir pripažinti, kad lietuvių nacija susideda iš dviejų arba kelių etnosų. Tokio galvojimo išdava – siūlymai keisti šalies administracinį-teritorinį suskirstymą bei peržiūrėti centro ir etnografinių regionų galių ir kompetencijos pasiskirstymą. 2011 Article Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві / П. Кальнюс // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 34-38. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43361 [316.347+329.73](474.5)“312” uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету
spellingShingle	Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету Кальнюс, П. Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві Народна творчість та етнологія
description	The article analyzes attempts to review the existing concept of the Lithuanian nation in the present-day Lithuania and to prove that Lithuanian nation consists of two or more ethnic communities. Such a comprehension resulted in the proposals to change the administrativeterritorial division of Lithuania and review of the distribution of power and competence between the center and the ethnic regions. Keywords: region, traditional culture, dialect, ethnicity, Lithuania, Samogitia.
format	Article
author	Кальнюс, П.
author_facet	Кальнюс, П.
author_sort	Кальнюс, П.
title	Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві
title_short	Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві
title_full	Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві
title_fullStr	Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві
title_full_unstemmed	Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві
title_sort	субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній литві
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43361
citation_txt	Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві / П. Кальнюс // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 34-38. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT kalʹnûsp subetníčnaídentičnístʹâkfaktorformuvannâregíonalʹnoípolítikivsučasníjlitví
first_indexed	2025-07-04T01:44:32Z
last_indexed	2025-07-04T01:44:32Z
_version_	1836678877463707648
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 В епоху постмодернізму, яка характеризується інтен- сивною міграцією населення, подібністю способу життя різних націй, обміном культурними явищами, що в етнологічній літературі іноді навіть іменують «креолізацією звичаїв» [1, р. 361], паралельно простежу ється протилежний, парадоксальний процес: скрізь відроджуються локальні й регіональні ідентич- ності. У багатьох країнах регіональні громади оголо- шують себе націями, вимагають визнання, у нових географічних лініях накреслюються межі між «своїм» та «іншим», держави лихоманить від автономних рухів або здійснюються спроби відокремити частини націо- нальних держав і створити в них карликові держави для таких новосамовизначенних груп мешканців. Поряд із цими двома тенденціями стає помітною ще одна: нечисленні, проте в культурному плані споріднені нації об’єднуються в напівформальні спільноти (як наприклад, «Фіно-угорський світ»), що сприймають себе як ширшу культурну тотожність і ставлять за мету спіль- ними зусиллями витримувати мовну і культурну конку- ренцію, яка постійно посилюється. Проте і в такому разі в багатьох націях, які об’єднуються в подібні метаетнічні спільноти, різні регіональні культурні групи порушують питання своєї окремої етнічності і намагаються її фор- малізувати [9]. У запропонованій статті 1 розглянута одна із зазначених тенденції – пошуки регіональної тотожності, її декларування в сучасній Литві. Мета публікації – висвітлити втілення в Литві вищезазначеної тенденції, усупереч традиційно усталеному в литовсько- му суспільстві і в гуманітарних науках сприйняттю етнічної нації та етнографічних груп. Водночас спробує- мо з’ясувати, як у регіональній спільноті жемайтів трак- тується існування окремого етносу, і як унаслідок цього штучно формулюються вимоги для Центру країни. Литовські гуманітарії ще до Другої світової війни погоджувалися, що Литву можна розділити на п’ять етнографічних регіонів: Аукштайтія, Дзукія, Сувалькія, Жемайтія і Мала Литва (територія, що належала Пруссії, згодом – Німеччині, на якій жили литовці. Північну частину території – Клайпедський край – 1923 року приєднали до Литовської Республіки). За доби радянської влади, під час укладання «Історико- етнографічного атласу Прибалтики», у трьох країнах Східної Балтії – в Естонії, Латвії, Литві – етнографи також виокремили так звані історико-культурні облас- ті, назви і локалізація яких позначені в першому томі «Історико-етнографічного атласу Прибалтики» [8, карта № 2]. У Литві вони лишилися такими самими, як і були визнані до війни, тільки з етнополітичних мірку- вань в атласі не згадана Мала Литва. Ареали особливос- тей традиційної культури цих етнографічних регіонів не набагато відрізняються від територій, що їх займа- ють діалекти литовської мови. Проте якщо ще зовсім недавно існування таких регіонів і їхніх культурних варіацій цікавили естонців, латишів і литовців тільки як об’єкт культурної спадщини й наукового досліджен- ня, то сьогодні вже самі етнографічні групи намагають- ся вийти на історичну арену як суб’єкти етнополітичної діяльності. У Латвії в такому аспекті починають виявля- ти себе латгали, в Естонії – сету і виру, у Польщі – групи кашубів. Питання, які порушують регіональні громади, загрожують зламу стереотипів сприйняття етнічної тотожності й етнічної території. Розвиток про- цесу відбувається швидше там, де в регіонах прожива- ють громади, які яскравіше вирізняються в етнічній нації в культурному відношенні, окрім усього іншого, якщо вони мають ще й відмінний етнонім. За традиційною культурою і діалектом у Литві най- більше вирізняються жемайти, які проживають на заході країни. Населений ними регіон – Жемайтія, що має вихід до Балтійського моря, – у середньовічних історичних джерелах, написаних латинською мовою, а пізніше й іншими західноєвропейськими мовами, іме- нується Samogittia, у польській історіо графії – Źmudź, у дорадянській російській – Жмудь, у радянській росій- ській – Жемайтия. Відчуття самобутності жемайтів посилює також і те, що Жемайтія – це єдиний регіон, який можна вважати історично сформованим, тому що Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві Petras Kalnius. Subethnic Identity as a Factor of Modern Lithuanian Regional Politics’ Formation. The article analyzes attempts to review the existing concept of the Lithuanian nation in the present-day Lithuania and to prove that Lithuanian nation consists of two or more ethnic communities. Such a comprehension resulted in the proposals to change the administrative- territorial division of Lithuania and review of the distribution of power and competence between the center and the ethnic regions. Keywords: region, traditional culture, dialect, ethnicity, Lithuania, Samogitia. Petras Kalnius. Subetninis tapatumas kaip regioninės politikos formavimo faktorius šiuolaikinėje Lietuvoje. Straipsnyje nagrinėjami dabartinėje Lietuvoje išryškėję bandymai reviduoti egzistuojančią lietuvių tautos sampratą ir pripažinti, kad lietuvių nacija susideda iš dviejų arba kelių etnosų. Tokio galvojimo išdava – siūlymai keisti šalies administracinį-teritorinį suskirstymą bei peržiūrėti centro ir etnografinių regionų galių ir kompetencijos pasiskirstymą. Raktiniai žodžiai: Regionas, tradicinė kultūra, dialektas, etniškumas, Lietuva, Žemaitija. Петрас Кальнюс УДК [316.347+329.73](474.5)“312” ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 35 він єдиний у Великому князівстві Литовському на кінець XVIII ст. мав політичну автономію. Жемайтський діалект, під час формування литовської нації в ХІХ ст., мав реальні шанси стати літературною мовою і через це тривалий час «змагався» з аукштайтським діалек- том. Жемайти й нині вирізняються серед інших литов- ців також і подвійною етнічною самосвідомістю: тільки серед жемайтів трапляються індивідууми, які вважа- ють, що вони не литовці, інша частина гадає, що вони насамперед жемайти, лише потім – литовці, ще деякі жемайти притримуються того, що їхня національність має бути записана як литовці-жемайти. У литовській історіографії кінця ХХ ст. майже одностайно погоджено називати жемайтів литовським субетносом. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., під час процесу консолідації литовської нації, відмінності регіональних груп нівелювалися. Хоча стверджувати, що питання «етнічності жемайтів» упродовж цього періоду було абсолютно забуте – несправедливо. Під час Першої Литовської Республіки, особливо перед Другою світо- вою війною, жемайти знову порушили питання щодо рівних можливостей для жемайтської і литовської мов. Проте війна та радянська окупація, що настала після неї, разом з падінням Литовської Держави, на довгі десятиліття поховали й «жемайтське питання». Питання регіональних ідентичностей у Литві знову постало наприкінці ХХ ст., ще до відродження Литовської Держави, коли почалися «співочі револю- ції» країн Балтії. Спочатку ця проблема порушувалась як стурбованість щодо маловивченої, занедбаної час- тини традиційної культури, дослідження якої під час радянської окупації не толерувалося. Слідом за створе- ним 1988 року Товариством жемайтської культури засновувалися і товариства, клуби, земляцтва інших етнографічних областей, у програмах діяльності яких були дослідження культури та історії свого регіону, популяризація фольклору. Проте жемайти – єдині, які пізніше розширили діяльність свого Товариства до кон- кретних кроків для «етнізації» власної громади. З проникненням у Литву із Західної Європи ідей регіо нального руху надання значення локальним куль- турам набуло якісно нових форм. Спостерігаючи за поширенням і проявами цих ідей у Литві, Латвії, Естонії, Польщі, можна констатувати, що регіональний рух до пост комуністичної Європи «переселяється» в таких самих формах, тільки зі значним запізненням. Розвиток ідей регіоналізму, їхні метаморфози в Литві стають повністю аналогічними до тих, що вже відбули- ся на Заході. Дослідники зазначають, що в Західній Європі ініціативи щодо визнання національних мен- шин упродовж останніх тридцяти років пройшли шлях від ніжного намагання зберегти племінну спадщину, від заснування музеїв, відродження свят і регіональних виробів до брутальних націоналістичних вимог, з наданням переваги цим аргументам перед культурою і тотожністю. Прагнення до захисту локальних ідентич- ностей у багатьох випадках набувають форм культур- ного авторитаризму, «закріплення етнічності» і вимог щодо самоврядування [1, р. 357–358, 361]. У Литві, наприклад, також почалися розмови про необхідність проектувати державну внутрішню політику таким чином, щоб спадщина локальних культур у культурно- му житті країни не залишалася лише музейною цінніс- тю або об’єктом етнографічних, лінгвістичних чи фольк лорних досліджень, а ставала культурною цінніс- тю, вилученою з периферії культурного життя і скеро- ваною до повсякденного вжитку. Дедалі частіше лунала констатація того, що уникну- ти негативних наслідків глобалізації можна не проти- ставленням глобалізації і єдності нації та єдиної її «етнічної культури», а висуванням на перше місце основної «резистентної» одиниці – регіональної культу- ри, значна кількість елементів спадщини якої має бути включена до економічних, соціальних, туристичних програм і програм щодо захисту навколишнього середо вища. Прихильники регіоналізму в публічних виступах акцентували на необхідності сильнішого про- тистояння принципам централізованого управління країною, а не на загрозі національній тотожності, що евентуально приходить із Заходу. Саме через це під час проектування територіально- адміністративної реформи в Литві про контекст регіо- нальних культур не могли забути. Хоча в країнах ЄС вищі адміністративно-територіальні формування утво- рені за різними принципами, проте в Литві не могли не помітити того, що одним з найпоширеніших є форму- вання адміністративних регіонів з огляду на історико- культурну спадщину [2]. Для утворення регіонів такого типу висувають аргументи «домашньої потреби». Стверджують, що тільки тоді населення почуває себе «як у себе вдома», коли вирішені культурні потреби всіх. Для актуалізації «жемайтського питання» в умовах демократії мала значення й та обставина, що не тільки в радянський час, але й у роки довоєнної Литовської Республіки відбувалася досить швидка мовна асиміля- ція жемайтів: дедалі більша кількість жителів суміжних районів Жемайтії та жемайтської молоді в містах регіо- ну переходили на літературну литовську мову, унаслі- док чого звужувався ареал носіїв жемайтської мови, водночас нищилася й жемайтська регіональна само- свідомість. Жемайтський діалект обійшли належною увагою і терпимістю 2. Цілком зрозуміло, що тоді ніхто із цього приводу не протестував і навіть не висловлю- вав жодного незадоволення: усі литовці усвідомлюва- ли, що мають одностайно протистояти русифікації і об’єднуватися навколо національних цінностей та спільних символів. Проте коли ця небезпека минула, у жемайтських лідерів, які представляли регіональний патріотизм, з’явилася нагода нагадати, що «… наші права дещо порушені». Сьогодні особи та їхні групи, які висувають вимоги Литовській Державі від імені жемайтів, є різними як за інтересами, так і за соціальним становищем й освітою. Хоча їхня кількість, як уважають, сягає майже мільйона жителів, ураховуючи також жемайтів, що проживають за межами Жемайтії, до справи «захисту й оборони жемайтськості» залучена тільки мала частина цієї субет- нічної групи литовців. Однак, незважаючи на цю обста- Петрас Кальнюс. Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 36 Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету вину, жемайти вже зав дали чимало проблем для Центру країни. Найчисленніша й найвпливовіша організація жемайтів – це Товариство жемайтської культури (ТЖК), центр якого розміщений у повітовому м. Тяльшяї, що в Жемайтії, а філії створені не тільки в цьому етнографіч- ному регіоні, але й в усіх найбільших містах Литви. Найсильнішою є філія, що діє у м. Вільнюсі, де згуртова- но найзначніші інтелектуальні сили ТЖК. Товариство публічно декларує виключно культурні цілі своєї діяль- ності, проте в окремих випадках воно їх політизує. ТЖК має кілька тисяч членів, однак не всі з них активні. Інші товариства жемайтів, як наприклад, «Žemaičių akademinio jaunimo korporacija “Samogita”» («Корпорація жемайтської академічної молоді “Samogitia”») або «Žemaičių akademija» («Жемайтська академія»)*, є нечисленними. Вони не схильні до висування питань політичного характеру, часто навіть декларують відмежу вання від таких вимог. Своєрідна група в м. Клайпеді, що дістала назву «Žemaitijos parlamentas» («Парламент Жемайтії»), висуває радикальні вимоги щодо надання Жемайтії статусу економічної автономії, передання під її контроль існуючих у цьому етнографіч- ному регіоні нечисленних нафтових родовищ, відшкоду- вання збитків, які нібито Литовська Держава заподіяла Жемайтії протягом багатьох років. Утім, вона не має значної підтримки навіть серед самих жемайтів. Регіональні громади жемайтів Литви вирізняються ширшим спектром декларування своєї тотожності. Діяльність інших культурних товариств етнографічних груп литовців здебільшого обмежується краєзнавчим спрямуванням – пропагуванням культурних пам’яток регіону, туризму, екологічним просвітництвом, а деякі з них, наприклад, наслідуючи жемайтів, заохочують жителів свого регіону сміливіше користуватися своєю рідною говіркою в публічних місцях. Жемайти вирізня- ються і тим, що в їхньому дискурсі тотожності є не тільки питання збереження «жемайтськості», але й риторика з приводу відродження «колишньої», «справж- ньої», «тієї, що мали колись», ідентичності. Прибічники відродження «жемайтськості» шляхом просвітництва 3 обмежують свою діяльність прагненням розшири ти культурні й комунікативні функції жемайтського діа- лекту. На відмінну від своїх радика льніших соратників, вони не експлуатують питання щодо відповідальності литовців за порушену жемайтську тотожність, тоді як у риториці останніх теза про історичні образи, «конфіс- ковану» тотожність жемайтів посідає не останнє місце. Більшість жемайтів, які беруть участь у жемайтській культурній діяльності, цілком щиро стверджують, що їхні зусилля стосовно збереження жемайтської тотож- ності – це не щось інше, як бажання мати дві тотожнос- ті – жемайтську і литовську. Найяскравіший вияв такої декларації, підготовлений, надрукований і поширений за ініціативою ТЖК, – паспорт жемайта, хоча досить часто цей акт литовці трактують як вияв жемайтського сепаратизму. Такий паспорт отримують не тільки члени ТЖК, але й жемайти, які мають значні успіхи в Товариство жемайтських науковців [прим. перекладача]. науці, культурі, політиці, комерційній діяльності. Жемайтських паспортів уже видано кілька тисяч. Це документ високої поліграфічної якості, що своїм вигля- дом і змістом мало чим різниться від національного паспорта. У паспорті жемайта вклеюють фотографію власника документа і жемайтським діалектом впису- ють такі відомості: ім’я, прізвище, місце і дату наро- дження, особливі відмітки (зріст, колір очей та волос- ся). Для уникнення негативної реакції з боку інших литовців, для жемайтів, в отриманих ними паспортах, зазначають, що вони є громадянами Литовської Держави, а етнонім žemaitis (жемайт) записують без познач ки «національність». Окрім того, у положеннях про видачу паспорта зазначено, що його можуть отри- мати також і особи не жемайтського походження, якщо вони схвалюють прагнення жемайтського руху. Проте на практиці це дуже рідкісні випадки. Напередодні перепису населення Литви 2001 року один із членів Національного парламенту, який перед тим заснував групу парламентарів-жемайтів, зажадав від Департаменту статистики, щоб в анкеті, у графі «національність», переписувачам дозволили зазначати «жемайт». Водночас у деяких районах Жемайтії, під час перепису, проводили агітацію серед населення, аби жителі записувалися жемайтами. Вимогу про дозвіл записувати в графі «національність» «жемайт» Департамент статистики відхилив, натомість політик розпочав судовий процес, а також погрожував звернен- ням до Суду з прав людини у м. Страсбурзі. Майже в той самий час черговий з’їзд ТЖК прийняв резолюцію, яка підтримувала вимогу про узаконення жемайтської національності в Литовській Республіці. Проте не лише фахівці зі статистики, але й авторитетні історики висловилися проти узаконення жемайтської націо- нальності, зауважуючи, що «окрема національність – це прагнення до окремої держави» [5]. Із цього приво- ду згадаємо декларовану ще кілька десятків років тому Е. Смітом тезу: де держава складається з більш ніж однієї етнічної групи, там уже підготовлене вогнище для романтичного протесту проти бюрократії, і менша етнічна громада висуває свої вимоги ширшому етніч- ному націоналізму [7, р. 230]. Кілька років тому дуже активно діяла група захисту і пропагування регіональних культур, яка не тільки висловлювалася на захист регіональних ідентичнос- тей, але й вимагала проведення в Литві територіально- адміністративної реформи. Пропонували створити чотири або п’ять самоврядних регіонів у межах істори- ко-культурних областей з окремими їх назвами. Не заперечуючи яскравої культурної самобутності жемай- тів, прибічники такої ідеї мали намір уважати литов- ські етнографічні групи, що проживають в усіх істори- ко-культурних областях Литви, етнічними групами, а населені ними території – етнічними регіонами. Це є вихідною позицією під час висування зазначених вимог. Тому в риториці литовських регіоналістів пере- важають мотиви «директив ЄС», стверджується, що саме ЄС вимагає регіонів такого типу, і що основною метою регіоналізації є підтримка «етнокультурної ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 37 тотожності» 4. Насправді громадськість уводять в оману, тому що регіони в країнах ЄС сформовані на під- ставі різних принципів, а їхній статус навіть у країнах Західної Європи є дуже різним [4, р. 44]. До цієї кампанії втягнулися і нежемайти, однак саме жемайтів при цьому сприймають як лідерів, а прибіч- ники такої реформи в інших регіонах уважають жемай- тів зразком для себе. Для Центру країни прикрим сюр- призом стало те, що активним пропагандистом рефор- ми є заснована державою та утримувана на бюджетні кошти інституція – Рада опікування культурою, яку становлять члени як культурних товариств, так і вчені- гуманітарії, представники етнографічних регіонів. Хоча основне її призначення – це функція експертної інституції Сейму у сфері захисту і пропаганди литов- ської етнічної культури. Упродовж 2000–2004 років вона майже всю увагу зосередила на пропаганді ство- рення самоврядних регіонів [6]. Щоправда, останнім часом її ентузіазм у цій галузі помітно згас. Прихильники пропонованої реформи вважають, що навіть у випадку, якщо регіони, створені в межах істо- рико-культурних областей, відразу не отримали б права на самоврядування, а були регіонами лише ста- тистики і планування, усе ж таки мали порушити питання про представництво від Литви сучасних пові- тів (їх існує 10) як регіонів у Комітеті регіонів ЄС, а також в Асамблеї європейських регіонів. Замість пред- ставників повітів у цих інститутах мали б сидіти пред- ставники, обрані громадами самих регіонів і делегова- ні ними. Нинішня участь повітів у ролі регіонів регіона- лістами розцінюється як аномалія, релікт радянського часу, свавілля Центру, недбалість щодо інтересів етно- графічних груп. Прихильникам самоврядних регіонів у Литві важко осмислити своє бачення регіону, оскільки їм бракує правових, економічних і політологічних знань. Якщо стосовно внутрішньої організації регіону вони мають більш-менш чітке бачення, то питання щодо економіч- них, соціальних і правових відносин з національною державою та місцевими органами влади нижчої ланки в пропонованих ними міркуваннях є дещо розпливчас- ті. Литовські регіоналісти не повною мірою ознайомле- ні з діяльністю і програмами однодумців Заходу, теоре- тичними працями з питань регіоналізму. ТЖК, напри- клад, більше задовольняється «культурним обміном» з польськими кашубами, які висувають подібні питання своєї «етнічності». Дещо ширший кругозір мають сто- личні регіоналісти, проте їм не завжди зручно виступа- ти від імені конкретної регіональної громади. Більшість прибічників поміркованого просвітниць- кого шляху в жемайтському русі схильні задовольняти- ся тим, щоб Центр країни визнав жемайтський діалект самостійною мовою, яка перебуває на тому самому щаблі, що й литовська літературна мова. Прагнучи довести правильність такого постулату, науковці-лінг- вісти жемайтського походження протягом достатньо короткого відрізка часу підготували й видали підруч- ник із правопису жемайтської мови [3] 5. Слід зауважи- ти, що ці науковці запропонували користуватися в жемайтському правописі орфографією, яка майже ідентична до латиської і має значні відмінності з литов- ською 6. Журналістів і письменників-жемайтів заклика- ють публікувати свої праці рідною говіркою. Жемайти в цій сфері мають значні досягнення: газету, яку кілька років видавали жемайтським діалектом, реорганізува- ли, і тепер вона виходить як щомісячний культурний журнал «Žemaičių žemė» («Жемайтська земля»), у якому тексти подані і літературною мовою, і жемайтським діалектом. Тексти жемайтським діалектом, поряд з літературною мовою, іноді публікують і місцеві газети регіону. Вийшла друком і поетична антологія. Усі вірші у виданні, як і біографії поетів, подані жемайтським діалектом. Рада одного з адміністративних районів Жемайтії кілька років тому прийняла рішення про про- ведення своїх засідань жемайтською говіркою 7. Усе ж таки недвозначно можна стверджувати, що прибічники «жемайтського націоналізму» не мають у суспільстві значної підтримки. Не тільки в Литві зага- лом, але й серед широких кіл населення Жемайтії вимоги політичного характеру, які висувають Литовській Державі, не лише не схвалює, але й воро- же сприймає переважна частина суспільства. Багато жителів регіону прихильніше ставляться лише до зусиль підвищення значення їхньої говірки та розши- рення її практичного застосування. Заснована 2009 року політична партія «Žemaičių partija» («Жемайтська партія»), яка заявила про себе як про таку, що має намір захищати інтереси жемайтів у Литовській Державі, уже брала участь не тільки в міс- цевих виборах нижчої ланки, але й у виборах до Сейму, а також до Європарламенту, проте в жодному випадку в жемайтському регіоні вона не набрала потрібної для отримання мандатів квоти голосів 8. Жемайти недовірливі також і щодо пропозицій місце- вих регіонів. Здійснене автором цієї статті опитуван- ня виявило, що тільки 22 % жемайтів, які проживають у Жемайтії, погодилися б на створення самоврядного регіону, а проти висловився 41 % опитаних (решта не мали чіткої думки внаслідок відсутності інформації, проте більша частина цієї групи також була схильна, найімовірніше, не підтримати, аніж підтримати). Хоча жемайтське суспільство схвально сприймає дискурс на тему говірки, проте й тут воно з неабиякою обережністю ставиться до надання їй надмірного зна- чення і до намагання перетворити її на окрему мову. У цьому питанні більшість жемайтів солідарні з інши- ми литовцями, уважаючи, що якби через винятковість діалекту жемайти підняли свою регіональну культуру до рівня локальної культури, а свою культурну грома- ду – до статусу субетнічної групи, це надало б їй не регіонального, а національного рівня, що знайшло відображення і в громадській думці. За даними про- веденого автором опитування, жемайтську мову вва- жають рідною тільки 2,4 % опитаних жемайтів і 1,6 % вважає рідними обидві – литовську і жемайтську (усі інші рідною мовою вважають тільки литовську). Також маємо дуже чітку відповідь на таке питання: «Чи потрібно здійснювати в школах навчання і вихо- Петрас Кальнюс. Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 38 Походження та етнокультурна самобутність литовців. Загальнонаціональний і регіональний виміри ідентитету вання дітей діалектом?». Менш ніж 5 % опитаних від- повіли «так», майже стільки ж само не сформулювали певної думки, а решта дуже прозоро висловилися проти такої можливості. Понад 76 % опитаних моти- вували своє несхвалення тим, що такі кроки мали б наслідки для літературної мови і литовської нації вза- галі. Хоча досить багато жемайтів обстоюють ширше використання говірки в публічних місцях, проте вида- ється, що лише таким розширенням її використання вони й хотіли б обмежитися. Ще менше респондентів уважають, що жемайтський діалект, як і інші діалек- ти, може стати писемною мовою. У тому, що будь- який литовський діалект міг би стати писемною мовою переконані 14,7 % інформантів, таку можли- вість категорично відкидають 81,3 %, решта не сфор- мулювали чіткої думки або вважають, що лише деякі діалекти мають таку можливість, і в таких випадках найчастіше називають жемайтський діалект. Вищевикладені факти дозволяють стверджувати, що вимоги, які висувають до Литовської Держави субет- нічна група жемайтів, не досягли такого рівня, як, наприклад, вимоги фарерів, провансальців або корси- канців до своїх держав. Багато жемайтів схильні під- тримати пропозиції щодо розширення використання свого діалекту в публічному просторі, толерантного ставлення до етнічної різноманітності литовців. Однак більшість жемайтського суспільства зовсім не підтри- мує політичних вимог, висунутих до Литовської Держави: їх, як і інші литовські регіональні громади, зупиняє недавній історичний досвід і передчуття мож- ливих наслідків не тільки для Литовської Держави, але й для них самих. Не лише з розмов з респондентами, але й з дискусій про відродження жемайтської тотож- ності, що з’являються в ЗМІ, відомо, що більшість жемайтів бояться занурюватися в боротьбу за «свою етнічність» не тому, що вважають, що це не є науково обґрунтованим, а переважно тому, що багато кому така діяльність видається політично брудною. Згадуються випадки з Абхазією, Придністров’ям, Південною Осетією. Відтак виникає побоювання, що не тільки радикальну, але й поміркованішу діяльність жемайтів можуть використати спецслужби іноземних держав, які прагнуть послабити литовську націю зсере- дини та розколоти її. 1. Bromberger Ch., Meyer M. Cultures régionales en débat // Ethnologie fran- çaise. – 2003. – Nr 3 (XXXIII). – P. 357– 361. 2. Europos Regionų asamblėjos deklara- cija. – Vilnius, 1996. 3. Girdenis A., Pabrėža J. Žemaičių rašyba. – Vilnius; Siauliai, 1998. 4. Guide de l’Europe de 15. – Paris, 1998. 5. Gudavičius E. Žemaičių klausimu renka- mi parašai ir rengiamasi teismų procesams (interviu laikraščiui) // Respublika. – 2003. – Rugsėjo 27. – P. 18. 6. Lietuvos regioninė politika ir teritorinės sandaros tobulinimas. – Vilnius, 2004. 7. Smith A. D. Nacionalizmas XX amžiuje. – Vilnius, 1994. 8. Историко-этнографический атлас Прибалтики. Земледелие / отв. ред. Л. Терентьева. – Вильнюс, 1985. – T. I. 9. Шабаев Ю. «Новые идентичности» у финно-угров как политические инструменты // Этнографическое обозрение. – 2006. – № 1. – C. 13–27. Література 1 Стаття ґрунтується на зібраних в експедиціях матеріалах, документах регіональних громад і громадських організацій, на опублікованих у пері- одиці відомостях. Основу матеріалу становлять дані опитування населення: 2002 року опитано 558 осіб, які представляють чотири етнографічні регіони Литви. 2 До 70-х років ХХ ст. на Литовському національному радіо деякі радіовистави транслювали жемайтським діалектом, проте пізніше, через нетолерантність до цього діалекту з боку бюрократичних чиновників Вільнюса, жемайтський діалект з радіо усунули. У нефор- мальному спілкуванні в школах Жемайтії та в установах місцевої влади жемайтським діалектом також не дуже часто послуговувалися. За радянської влади, під час щорічного дводенного з’їзду «Plungiečių draugijos» («Громада плунгійців») [вихідці з м. Плунге та його району. – Прим. перекладача], спілкування вели виключно жемайтським діалектом. Існує думка, що до досить швидкого закриття цієї організації спричинилося надання великого значення говірці в діяльності громади. 3 Насправді немає чіткого розподілу між поміркованими і радикальними особами в конкретних організаціях. Однак, за загальним напрямом діяльності, такий розподіл самих організацій можливий. 4 Проте навіть у Декларації євро- пейських регіонів зазначено, що в різних країнах ЄС регіони можуть мати різні статуси, і що текст Декларації не може бути трактований як зобо- в’язування орієнтуватися на будь-яку із цих структур [2, р. 3]. 5 Жемайтський діалект у ЗМІ викорис- товували ще до виходу згаданого підручника. Однак, поки не було розроблених правил, значний вплив на правопис здійснювали субдіалекти мовців і литовська літературна мова. 6 Для друкування текстів жемайтським діалектом послуговуються саме такою орфографією. 7 Протоколи засідань і решту діло- водства впорядковують літературною литовською мовою. 8 Репрезентативне опитування насе- лення Литви, здійснене Центром досліджень суспільної думки і ринку «Vilmorus» («Вілморус»), засвідчило, що заснування «Žemaičių partijos» позитивно оцінило 15,6 % населення Литви. Не схвалило 44,4 %, а 40 % не мають своєї думки. Проте на виборах більшість тих, хто позитивно оцінював цю партію, свої голоси віддали за інші партійні утворення. Примітки Переклад з литовської Аушряле Тараненко

Субетнічна ідентичність як фактор формування регіональної політики в сучасній Литві

Репозитарії

Схожі ресурси