Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу

The purpose of this article to reveal gender-based differences within the annual cycle by examining youth behaviour differences coming to light during calendar and work celebrations in the second half of 19th. and first half of 20th. c.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Шакніс, Ж.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Формовияви литовської етнокультури. Міжетнічні зв’язки та паралелі в народній традиційності
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43367
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу / Ж. Шакніс // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 69-73. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43367
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-433672013-04-27T03:03:58Z Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу Шакніс, Ж. Формовияви литовської етнокультури. Міжетнічні зв’язки та паралелі в народній традиційності The purpose of this article to reveal gender-based differences within the annual cycle by examining youth behaviour differences coming to light during calendar and work celebrations in the second half of 19th. and first half of 20th. c. Šiame straipsnyje siekiama atskleisti vaikinų ir merginų aktyvumo kaitą XIX a. antrosios pusės ir XX a. pirmosios pusės kaimo jaunimo bendrijos metų cikle. 2011 Article Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу / Ж. Шакніс // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 69-73. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43367 316.343.37–053.67:392.4(474.5)“18/19” uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Формовияви литовської етнокультури. Міжетнічні зв’язки та паралелі в народній традиційності Формовияви литовської етнокультури. Міжетнічні зв’язки та паралелі в народній традиційності
spellingShingle	Формовияви литовської етнокультури. Міжетнічні зв’язки та паралелі в народній традиційності Формовияви литовської етнокультури. Міжетнічні зв’язки та паралелі в народній традиційності Шакніс, Ж. Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу Народна творчість та етнологія
description	The purpose of this article to reveal gender-based differences within the annual cycle by examining youth behaviour differences coming to light during calendar and work celebrations in the second half of 19th. and first half of 20th. c.
format	Article
author	Шакніс, Ж.
author_facet	Шакніс, Ж.
author_sort	Шакніс, Ж.
title	Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу
title_short	Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу
title_full	Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу
title_fullStr	Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу
title_full_unstemmed	Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу
title_sort	спільнота сільської молоді в литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Формовияви литовської етнокультури. Міжетнічні зв’язки та паралелі в народній традиційності
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43367
citation_txt	Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу / Ж. Шакніс // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 3. — С. 69-73. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT šaknísž spílʹnotasílʹsʹkoímolodívlitvísocíalʹneíkulʹturneformuvannâmužnostítažínočnostípídčasobrâdodíjríčnogokalendarnogociklu
first_indexed	2025-07-04T01:44:52Z
last_indexed	2025-07-04T01:44:52Z
_version_	1836678898999361536
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 Сучасні гуманітарна та соціальна науки чимало уваги приділяють гендерним студіям. Не є винятком і етнологія Литви, яка намагається висвітлити соціальні й культурні аспекти функціонування статі. Дослідження традиційної литовської культури нерідко акцентують на відмінностях жіночого та чоловічого культурного простору, видів діяльності та відношення до домашньо- го господарства 1. Здавалося б, вони не суперечать структурній опозиції приватне/суспільне, сформульо- ваній Мішелем Росалдо [18], та узаконюють традицій- ний образ литовської жінки як берегині домашнього вогнища. Проте ця опозиція різниться не тільки в часо- вій, але і в просторовій перспективі, а також у дослі- дженнях вікових груп. Спільнота сільської та містечкової молоді другої поло- вини ХІХ ст. – першої половини ХХ ст. – це своєрідна школа дорослої суспільної діяльності і навіть соціальна лабораторія. У ній моделюються норми спілкування, стереотипи поведінки молодих людей як майбутніх чле- нів сільської спільноти, ведеться підготовка до соціаль- ного статусу дорослого, вивчаються майбутні ролі. Життя представників різних статей у Литві досліджува- ного періоду істотно різнилося, тому в товаристві одно- літків хлопці та дівчата виконували різні «чоловічі» й «жіночі» ролі. Висвітлити цю відмінність у річному циклі і є завданням нашого дослідження 2. Спільнота сільської молоді та стать У другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. спіль- ноту сільської молоді об’єднували такі чинники: 1) належність до вікової групи; 2) територія; 3) тотож- ність особистих та загальних інтересів. Зазвичай хлопці входили до молодіжної спільноти після обряду ініціацій, а тих, хто його не проходив, виганяли з молодіжних зібрань. Дівчата зазнавали вікових обмежень нечасто, а обряди входження дівчат у молодіжну спільноту зафіксо- вані тільки в деяких місцевостях Східної та Південно- Східної Литви [20, p. 105–150]. Територіальна ідентич- ність молодіжної спільноти могла бути визначена тільки в діяльності хлопців під час захисту честі села в пару- боцьких бійках між селами. Дівчата були пасивними спостерігачами цих сутичок, хоча найчастіше вони роз- починалися з вини однієї з них. Хлопці на правах гостей могли відвідувати розваги, що відбувалися в інших селах, тоді як візити дівчат на вечорниці в сусіднє село засуджувалися сільською спільнотою. Прибути до іншо- го села задля розваг вони могли лише кілька разів на рік – на храмові свята. Ситуація змінилася тільки в між- воєнний період, коли в селі почали організовувати маїв- ки (танці на природі), громадські вечірки, де в розвагах чужого села вони також могли брати участь. З іншого боку, вечорниці влаштовувалися в тих домівках, де були дівчата. У Східній Литві подекуди навіть і в 1940-х роках їх організовували по черзі в кожній хаті, де були дорослі дівчата. Отож, дівчатам також належав територіальний простір молодіжної спільноти. Інтереси кожного представника сільської молоді в молодіжних зібраннях не обмежувалися розвагами і метою пошуку шлюбного партнера. Територіальний характер спільноти зумовлювали також і спільні інтере- си молоді кожного села. Ще до 1940 року подекуди в східній частині Литви побутував поділ сіл на «темні» та «світлі», «хороші» та «погані». Він був пов’язаний з поняття честі мешканців села як територіальної одини- ці. Подекуди на сході, а іноді й на півдні Литви під час вибору партнера для одруження зважали не тільки на моральні якості людини та її родичів, але й на статус села, у якому хлопець чи дівчина виросли. Якщо в пара- фії не дотримувалися стереотипів гідної поведінки моло- ді (а часто траплялися випадки негативної поведінки кількох сільських хлопців), це могло накликати ганьбу на все село, ускладнити всій молоді вибір шлюбного партнера. Через кількох дівчат, що вели розпутне життя, могли постраждати навіть хлопці. Тому в цих селах і діяльність хлопців, і дії дівчат у соціальному житті моло- ді були доволі значимими. Звісно, керували молодіжною громадою зазвичай хлопці. Дівчата могли виконувати тільки незначні дорадчі ролі. У Східній Литві в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. сільську молодіжну спільноту можемо сприймати Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу Žilvytis Šaknys. Village Youth Community in Lithuania: Social and Cultural Formation of Manhood and Womanhood Within the Rituals of Calendar annual Cycle. The purpose of this article to reveal gender-based differences within the annual cycle by examining youth behaviour differences coming to light during calendar and work celebrations in the second half of 19 th. and first half of 20 th. c. Keywords: Gender, annual cycle, village youth community. Žilvytis Šaknys. Lietuvos kaimo jaunimo bendrija: socialinis ir kultūrinis vyriškumo ir moteriškumo konstravimas apeiginiame metų cikle. Šiame straipsnyje siekiama atskleisti vaikinų ir merginų aktyvumo kaitą XIX a. antrosios pusės ir XX a. pirmosios pusės kaimo jaunimo bendrijos metų cikle. Raktiniai žodžiai: Lytis, metų ciklas, kaimo jaunimo bendrija. Жильвітіс Шакніс УДК 316.343.37–053.67:392.4(474.5)“18/19” ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 70 Формовияви литовської етнокультури. Міжетнічні зв’язки та паралелі в народній традиційності як створену з рівноправних представників двох статей, які виконували зовсім нерівнозначні ролі. Вечорниці-попрядки (прядіння): зібрання дівчат, ініціатива хлопців Тяжкі роботи річного календарного циклу закінчували- ся постом перед Різдвом, що мав назву adventu («адвент») . На більшій території Литви в цей період танці та пісні були заборонені. У призначений для розваг день (субота чи неділя, рідше – обидва дні) замість вечорниць молодь зби- ралася на забави. Хоча й не танцювали, але грали в доволі веселі ігри з еротичним підтекстом. Поведінка хлопців з дівчатами була вільнішою, ніж на вечорницях. У робочі дні під час посту та м’ясоїду (період між Різдвом та Заговинами) сільська молодь розділялася на невеликі групи, створені на основі взаємовідносин. Вечорниці з іграми змінювалися на попрядки. Їх господинями були дівчата, які пряли, дерли пір’я, вишивали, ткали стрічки. Хлопці лише іноді сукали мотузки, щось вирізьблювали, проте найчастіше сиділи без діла, грали в карти або навіть заважали дівчатам, аби ті припинили роботу і можна було розпочати розваги. Після закінчення посту ігри на вечорницях нерідко змінювалися танцями, що їх влаштовували в суботу, а подекуди навіть щодня. Молодіжна спільнота знову збиралася в одній хаті. Щоденні зібрання згуртовували її ряди, дещо розпорошені після періоду весіль (наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у листопаді весіль було трохи менше, ніж у січні та лютому, а джерела XVII–XVIII ст. свідчать, що більшість весіль справ- ляли восени, на Всіх Святих) [23, p. 310–313]. Здавалося б, що під час вечорниць ініціатива мала належати господи- ням – жіночій частині молодіжної спільноти. Учасниці вечорниць, за твердженням Ауксуоле Чепайтене, залучали дівчат до товариства подруг-одноліток за спільними інтер- есами, до яких приєднувалися також і хлопці [3, p. 176– 179]. Проте часто активність хлопців трохи приглушувала активність дівчат, розвиваючись до дій соціального насил- ля. У Східній Литві хлопці разом з музикантом уривалися до приміщення, підпалювали кужелі й затоптували їх (після посту), або в такий спосіб карали дівчину, яка до початку розваг не встигала з іншими дівчатами спрясти кужіль. Іноді просто виказували увагу дівчині, яка сподо- балася. Отже, поведінка хлопців на вечірці засвідчувала, що вони не гості, а господарі. Від Різдва до Заговин – криза молодіжної спільноти Скрізь у Литві Різдво було великою подією в молодіж- ному житті. З чужини додому поверталися наймити, закінчивши службу. Після того, як восени створювалися нові сім’ї, сільська молодіжна спільнота зазнавала пев- них втрат, а в період від Різдва до Богоявлення (на свят- ки) вона згуртовувалася та переживала період найінтен- сивнішої діяльності за рік. Здебільшого навіть на почат- ку ХХ ст. побутував звичай сходитися на розваги щодня. Приклад соціальної згуртованості чоловічої частини молодіжної спільноти – гуляння ряджених. У досліджува- ний період – це обрядова функція неодружених хлопців. У Північно-Східній Литві у святочний період (від Різдва до Богоявлення) побутував звичай рядження. Хлопці не так виконували ролі своїх персонажів, як чіплялися до дівчат та обливали їх водою [22, p. 193–194]. Груба поведінка щодо дівчат демонструвалася і в інших місцевостях Литви. Доволі інтенсивні молодіжні зібрання відбувалися і після Хрещення. Розпочинався традиційний період одру- жень та сватань. Вечорниці нерідко змінювалися зібран- нями молоді на весіллях. Інтенсивний весільний сезон вносив дезінтеграцію в діяльність молодіжної спільноти, яка переживала ще одну кризу, тільки значно глибшу, ніж осіння. Від Богоявлення до Заговин одружувалися та залишали ряди молодіжної спільноти найстарші та найактивніші її члени. Заговини зворушували молодь, це був день, після якого закінчувався весільний сезон. Сільські хлопці знову згуртовувалися під час гуляння ряджених (тільки значно галасливіших і не таких стриманих, як різдвяні) і на організованих по всьому краї святкових вечорни- цях. Як і в інших країнах Західної Європи, ряджені ходи- ли купувати старих дівок – «ялівок» (так називали тва- рин, що не можуть дати потомство), перевіряючи їх вгодованість, змушуючи цілувати землю через фарту- шок. Їх жартома обливали «святою» водою, «обкурюва- ли» вугіллям з відра, кололи руки гвіздком чи голкою і т. ін. [1, p. 50–56]. Страждали молоді неодружені дівчата. Поведінку хлопців з дівчатами можна пояснити в ширшому контексті звичаїв цього свята. Нерідко пове- дінка молоді впродовж Заговин була грубою і з дорос- лими: ряджені випускали худобу, свиней, розбивали горщики, виливали молоко, наливали воду у взуття. Дорослі не мали права сердитися, а мусили пригощати бешкетників. В іншому разі молодь могла повестися ще зухваліше: потайки накидати сміття у вариво, посади- ти господиню в кошик з яйцями або вилити в колодязь відро молока [7, p. 11]. Безсумнівно, святковий настрій, сформований, мож- ливо, ще на залишках архаїчної поведінки, упевненість, що господарі не впізнають, спричинялися до грубих пору- шень усталених стереотипів пристойної поведінки в селі чи містечку. Здавалося, що молодики, котрі залишилися на місці старших членів молодіжної спільноти, які створи- ли сім’ї, змагалися один з одним: хто викаже більшу нахабність, щоб таким чином зайняти керівні позиції. Після Заговин розпочинався тривалий піст. Заборони танцювати, веселитися, вживати скоромну їжу, закін- чення весіль і вечорниць – усе призводило до «застою» в молодіжному житті. Діяльність молодіжної спільноти в цей період була найслабшою протягом року. Великдень: зміна ролей Пасивний та одноманітний період заговин, на думку спільноти, наче об’єднував Заговини та Великдень. Великдень знову оживляв чоловічу частину молоді. Юнацька природа пробуджувалася вже у Вербну Неділю. Навіть у другій чверті ХХ ст. подекуди групи юнаків ходили сікти дівчат гілками ялівця, щоб дістати обіцянку, що на Великдень отримають писанку [13, p. 12]. Проте справжні веселощі розпочиналися лише напередодні Великодня. Уночі ряджені «великодні жиди» – «velykžydžiai» – просто бешкетували в церкві, потерпілими ставали не тільки молоді дівчата, але й старші жінки [21, p. 65]. Уночі на ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 71Жильвітіс Шакніс. Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне фор- мування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу Великдень хлопці (уже не переодягнені) гуртувалися в ряди «lalautojų» («лалаутояй»)*. Вони зі співами обходили всі хати, і якщо там були дівчата шлюбного віку – співали для них спеціальні пісні, що називалися «lalinką» («лалін- ка»), «zaklėtunga» («заклетунга»). Дівчатам висловлювали- ся побажання вийти заміж, отримати хорошого чоловіка. Подекуди в процесії брав участь навіть інсценізований сват. Найчастіше за вшанування дівчини вони отримували писанки, інші винагороди, їх пригощали [21, p. 56–58]. Становище дівчат особливо зміцнювалося третього Великоднього дня. У Центральній Литві (як і в Польщі, Німеччині) вони здобували право обливати хлопців (хлоп- ці обливали дівчат на другий день свята) [21, p. 58]. Виняткову активність дівчат того дня засвідчує Gegužės šventė – «Травневе свято», – що його відмічали ще в 40-х роках ХІХ ст. на третій день Великодня, під час якого серед молоді обирали найгарнішу дівчину, а вона – трьох уподо- баних хлопців, з якими танцювала: вони обмінювалися подарунками й називали один одного братами та сестрич- кою [8, p. 102–103, 544]. Безсумнівно, цей обряд, у якому об’єдналися елементи вибору Травневої і Масляничної королеви в Західній Європі і східнослов’янського кумів- ства, мав обрядовий характер і був пов’язаний з формуван- ням ієрархічної структури молодіжної спільноти. Проте обирався не лише партнер, акцентувалося виняткове ста- новище дівчини. Як бачимо, дівчата, які були висміяні і знеславлені в період Заговин, на Великдень знову ставали потенційними нареченими і возвеличувалися. Змінений після зимового весільного сезону склад молодіжної спіль- ноти утверджувався великодніми звичаями, і розпочинав- ся новий інтенсивний етап соціальної діяльності. Можливо, великодні привітання для дівчат пов’язані з передачею певних соціальних ролей. Про це свідчать і пізніші звичаї. Весна: посилення активності дівчат Соціальна активність дівчат посилювалася після Великодня та виявлялася в звичаях Юрієвого дня (Jurginės). У селі Гярвечяй музикантів наймали («заку- пляли») не хлопці, а дівчата, і навіть до танцю юнаків вони запрошували [21, p. 60]. Чотирнадцять днів після Юрієвого дня дівчата в Східній Литві святкували «terpjurgines» («міжюргіни») – період між Юрієвим днем за юліанським і григоріанським календарями. Вони збиралися на пагорбах, а подекуди могли навіть вила- зити на паркани, та співали пісень [1, p. 164–165]. Про справді винятковий соціальний пріоритет дівчат свідчить і свято, яке знаменувало закінчення весни, – Зелена неділя. Під час нього молодь гуртувалася для ритуальних розваг. Спільно приносили продукти (дівчата – сир, ковбасу, яйця, сало, хлопці – по пляшці горілки; у Північній Литві в складчину – пиво). Певна винятковість дівочого становища проявлялася в східнолитовському зібранні Kupolinių («Куполінес»), під час якого активнішими були дівчата. Вони плели по віночку і дарували обраному хлопцеві, чим засвідчували свою увагу (IIES, b. 1077, l. 19–22. Записав Антанас Белініс). На північ- «Лалаутояй» – учасники молодіжних розваг. Слово походить від приспіву великодніх пісень «лало». – Прим. перекладача. ному сході Литви на Зелені свята дівчата організовували також окремі зібрання, під час яких плели вінки, уквітчува- лися та ворожили про майбутнє [2, p. 264]. У цих місцевос- тях дівчата виконували ще одну суспільну функцію – під час Зелених свят вони випасали худобу [1, p. 200]. Іноді біля житнього поля молодь «гралася» у весільний обряд. З-поміж хлопців обирали нареченого, а найкрасивіша серед дівчат ставала нареченою (іноді її обирав сам наре- чений) [21, p. 70–71]. У такий спосіб формувалися структури управління молодіжної спільноти. Активність дівчат, а також можливості продемонстру- вати фізичну та соціальну зрілість посилювали весняні храмові свята. Дівчата могли себе показати на парафі- яльних молодіжних розвагах – храмових вечорницях. Близько 1930 року ці можливості значно розширилися завдяки публічним танцям на вулиці – так званим маїв- кам. Їх сезон часто розпочинався під час Зелених свят. Хоча навесні в житті громади яскраво проявлялася ініціатива дівчат, проте в цей час активізувалася й чолові- ча частина молоді. Про це свідчить той факт, що навесні найчастіше виконувалися обряди входження хлопців до молодіжної спільноти [20, p. 122]. У Західній Литві, де ці обряди на початку ХХ ст. вже зникли, ієрархічна структу- ра чоловічої частини молодіжної спільноти починала формуватися вже під час першої толоки – вивезення гною. Чоловіки йшли випробовувати силу: боротися, під- німати один одного тощо. Велося спостереження за тими, хто вперше виходив на толоку, і за прибулими з інших сіл хлопцями [16, p. 119–120]. Cформоване під час роботи нове ієрархічне становище чоловічої частини молодіжної спільноти утверджувалося в розвагах після роботи. Очевидно, виняткова активність дівчат була пов’язана з потребою привернути увагу хлопців до потенційних представниць спільноти, тому що деякі етнографічні джерела засвідчують, що до Іванового дня мали сформу- ватися молодіжні пари (IIES, b. 892, l. 145. Записав Пранас Юозапавічюс, м. Пріенай). Молодіжна спільнота під час літніх робіт мала відновитися, сформувати струк- тури управління, щоб уможливити виконання функцій молоді як наймобільнішої вікової групи, здатної швидко виконувати невідкладні сільськогосподарські роботи. Літо: стабілізація соціальної активності статей Відновлений склад молодіжної спільноти подекуди в Литві утверджувався звичаями свята Івана (Joninės). Деякі звичаї та спілкування молоді нагадують розваги на Зелені свята. Зокрема, на початку цього століття в Клайпедському краї був звичай збирати молодіжне часту- вання в складчину, де дівчата вітали Йонасів, дарували їм стрічки та рукавиці [17, p. 83]. У Південно-Західній Литві дівчата, як і на Зелені свята, дарували хлопцям віночки, а в середині ХІХ ст. у Північній Литві вони навіть обирали місце для святкування [24, p. 262]. Проте під час відмічан- ня Іванового дня значно активнішою ставала чоловіча частина молодіжної спільноти. В описі звичаїв Малої Литви 1832 року стверджується, що напередодні Іванового дня дівчата гуртами ходили в поля біля своїх сіл. Під час зустрічі з дівчатами з інших сіл вони віталися спеціальними піснями. Дівчата увінчували жердину, що ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 72 Формовияви литовської етнокультури. Міжетнічні зв’язки та паралелі в народній традиційності називалася kopolį («кополіс»), яка стояла біля поля, тан- цювали довкола неї, а також оберігали її від хлопців один день і дві ночі [10, p. 12–13]. Матеріали середини ХІХ ст. засвідчують, що вночі хлопці ходили лякати дівчат і що вони співали впродовж ночі [1, p. 215–216; 10, p. 12–13]. Однак у більшій частині Литви, де святкувався Іванів день, активність молоді вже була збалансована, а під час частування в складчину біля вогнища дівчата й хлопці спілкувалися як одна сім’я. Про це свідчить звичай, що побутував у Західній і Малій Литві, стрибати через вог- нище парами (дівчина з хлопцем, який їй не подобався, стрибати через вогнище не погоджувалася). При цьому існувало повір’я, що після вдалого перестрибування вони того ж року одружаться (найчастіше так і було). Після створення влітку пар відбувалася підготовка до дорослих ролей. Після відновлення структури молодіж- ної спільноти, порушеної у весільну пору, під час роботи та розваг після неї уточнювалося ієрархічне становище її членів, визначався також рівень соціальної зрілості. Відбувалася підготовка до нового весільного сезону. Настрій святкувань Іванового дня продовжували своє- рідні зібрання молоді під час сінокосу. Наприклад, у Північній Литві в цей період молоді люди наряджалися і навіть під час роботи намагалися побути зі своїми дівча- тами [4, p. 279]. З іншого боку, оскільки до Іванового дня пари вже утворилися, то всі зусилля приділялися не зали- цянню, а консолідації молодіжної спільноти. На думку Донатаса Саука, сінокіс згуртовує чоловіків села, об’єднує їх у єдиний чоловічий колектив, особливо під час відбуття на весь тиждень за межі села, на оточені лісами луки [19, p. 26]. Подібне значення мали жнива й для жіночої части- ни спільноти. Ще на початку ХХ ст. у Східній та Південній Литві жито жали серпами, і це була жіноча робота. Під час жнив жінки змагалися. В інших місцевостях під час сіно- косу і за умови участі в роботі представників обох статей (чоловіки косили жито, жінки його збирали в копи) ініці- ативу переймали хлопці. На перший покіс ставили най- кращого косаря. Ганьба була хлопцеві, який відставав, особливо якщо його женці підганяли [5, p. 177]. Також змагалися між собою юнаки й дівчата [16, p. 121]. Восени напередодні початку весільного сезону молодь усіляко намагалася продемонструвати працьовитість – під- готовленість до життя в соціумі. Як і під час святкування Іванового дня, молоді люди загадували про майбутнє подружнє щастя. Під час жнив дівчата намагалися поміти- ти стебло жита з двома колосками, вірячи, що якщо зна- йдуть, то вийдуть заміж наступного року і взагалі будуть щасливими. А дівчина, яка останньою дожинала снопа, ризикувала дочекатися позашлюбної дитини [16, p. 122]. Вінок символізував не тільки закінчення роботи, початок організованих після неї вечорниць, але й підготовку до одруження. Винос вінка також був обрядовою функцією молоді, зокрема дівчат. Це відбувалося урочисто. Спілкування молоді під час вибирання льону ніби про- довжувало жниварські спілкування. При цьому також акцентувалася готовність молоді до одруження. Дівчина, яка керувала толокою з вибирання льону, мала виняткове становище: інші помічниці її лаяли, а також оспівували, кепкували над нею чи хвалили, але завжди виказували певну увагу. Під час роботи дівчата намагалися рівнятися на неї і змагалися між собою. Тих, хто відставав чи не всти- гав, висміювали. По завершенню роботи її садили на почесне місце й господар обдаровував її. Настрій толоки не змінювався й на вечірці після неї. У регіонах найінтенсив- нішого льонарства ланкову увінчували. Подекуди хлопці намагалися цей вінок викрасти. У Південно-Західній Литві дівчата навіть не йшли танцювати по закінченню роботи, доки вінок не було викрадено [5, p. 201–202]. Як бачимо, весняна активність дівчат під час кален- дарних свят улітку змінювалася на намагання бути пер- шою в роботі, весняне бажання бути поміченою – на бажання вийти заміж цього року. З іншого боку, під час роботи в парі моделювалися навички спільних дій по господарству в сім’ї, що знадобляться після її створення. Осінь: виклик дівчат, агресія хлопців Осінній період створював сприятливі економічні мож- ливості для влаштування більших святкувань. У цей час нерідко відбувалися весілля. Існують згадки, що в цей період у лазнях влаштовували «обрядові бенкети дівочої зрілості», аби з’ясувати, яких дівчат можна видавати заміж [20, p. 64]. Безсумнівно, зважали й на спромож- ність виконувати польові роботи. Весільні сподівання під час жнив та вибирання льону супроводжувалися своєрід- ним викликом чоловічій частині молодіжної спільноти з боку дівчат. Під час вибирання льону вони співали пісень, у яких розкривали хлопчачі вади, а також дражнили хлопців букетом, який називався «štoberiu» («штобер») і символізував чоловічі геніталії [5, p. 201–202]. Під час обмолоту зернових у різних місцевостях Литви серед дівчат побутував звичай кидати ківш на сінник, ризикую- чи бути зв’язаними в сніп [6, p. 257]. Така поведінка могла викликати агресію хлопців під час перетирання льону. Нічний час перетирання льону зумовлював жахливі розповіді, залякування дівчат, вільнішу поведінку, а поча- ток весільного сезону – змагання молоді, демонстрацію хоробрості, сили , спритності та кмітливості хлопців. Пов’язаний, найімовірніше, з архаїчними святами час перетирання льону сформував еротичний відтінок під час роботи. Як і в період Заговин, купували «ялівок», однак поведінка хлопців з такою дівчиною була значно еротичні- шою, «гру хлопців» можна трактувати навіть у сенсі сексу- ального насилля. Інсценування різання «ялівки» складалося з пестощів, «перевірки» стану її здоров’я, щипання, примусо- вого вкладання поперек «козла» (терниці), зняття фартуш- ка, обсценних коментарів щодо частин тіла «кози» тощо. Грубувате приставання до дівчат було зумовлене інсценіза- цією весілля «Йоськи та Сари», інших вистав, у яких брали участь також ряджені. Подібними до цього були такі розва- ги: «binkiavimas» («бінкування» дівчини – кілька хлопців били її сідницями об терницю), «розстріл» (кидання klumpę («клумпе»**) з-за спини, дівчину штовхали в кострицю), розмальовування обличчя сажею [15, p. 357]. Однак дії соціальної наруги виконувалися не тільки по відношенню до дівчат. Окремого дослідження заслу- «Клумпе» – дерев’яний вирізьблений черевик [прим. перекладача]. ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №3 2011 73Жильвітіс Шакніс. Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне фор- мування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу говує звичай, що дістав назву «kuršio» («куршіс»). Він полягав у тому, що хлопці проходили такі випробуван- ня: їх били (подекуди це закінчувалося навіть смертю), вони безоплатно працювали цілу добу, їх висміювали (іноді роздягали догола, залишаючи тільки кожух, та через його рукави просували жердину). По завершен- ню таких ініціацій хлопець отримував короткочасну славу. Подібні звичаї траплялися і під час крадіжки «ялівок» з іншої толоки [14, p. 147–148]. Вільною поведінкою дівчат відзначалися також свят- кування після завершення роботи. У Західній Литві існував звичай споювати дівчат, тому що вірили: чим п’янішими будуть дівчата, тим краще ростиме льон. Під час частувань після закінчення перетирання льону велися «винятково непристойні розмови» і була «най- вільнішою поведінка» [12, p. 511], що не характерно для частувань після завершення інших робіт. Поведінка з еротичним забарвленням періоду пере- тирання льону, тільки не така відверта, прослідкову- валася під час вечорниць, попрядок, адвенту (різдвя- ного посту) і завершувала календарний цикл року. Висновки Члени молодіжної спільноти щороку переживали цикл подій, що базувалися на певних обрядових діях, які моделювали: 1) рух життя індивіда (входження в молодіжне сере- довище → пошук партнера → дружба → одруження); 2) цикл життя спільноти (входження в молодіжне середовище → набуття статусу повноправного член- ства → входження до керівних структур (для хлоп- ця) → вихід з молодіжної спільноти); 3) зміну стереотипу способу життя юнака/доросло- го (спілкування під час розваг → спілкування під час роботи). Узгодженість цих циклічних вимірів соціального й культурного розвитку людини визначала процес соціалізації та, у ширшому сенсі, інкультурації людини і втілювала дві основні, пов’язані між собою, функції локальної молодіжної спільноти: 1) моде- лювання взаємовідносин між хлопцями та дівчата- ми; 2) розподіл робочих обов’язків серед сільської спільноти. Розглянувши активність стосунків статей у цьому аспекті, можемо стверджувати, що цілковита пасив- ність дівчат чи активність хлопців у суспільній діяльності неможлива. Вона була такою, якої вима- гали інтереси землеробської спільноти. Під впливом ритміки робіт та перспективи шлюбних сезонів соціальна активність хлопців та дівчат зазнавала змін. 1. Balys J. Lietuvių kalendorinės šventės. – Vilnius, 1993. 2. Buračas B. Lietuvos kaimo papročiai. – Vilnius, 1993. 3. Čepaitienė A. Verpimas Lietuvoje. Liaudies kultūros likimas. – Vilnius, 2001. 4. Dulaitienė (Glemžaitė) E. Kupiškėnų senovė: Etnografija ir tautosaka. – Vilnius, 1958. 5. Dundulienė P. Žemdirbystė Lietuvoje (Nuo seniausių laikų iki 1917 metų). – Vilnius, 1963. 6. Dundulienė P. Lietuvių šventės: Tradicijos, papročiai, apeigos. – Vilnius, 1991. 7. Jacėnaitė G. Užgavėnės Užventyje // Liaudies kultūra. – 1992. – Nr 1. – P. 11. 8. Jucevičius L. A. Raštai. – Vilnius, 1959. 9. Kudirka J. Apso ir Pelekų lietuviškoji kultūra. – Vilnius, 1997. 10. Kudirka J. Joninės. – Vilnius, 1991. 11. Mažiulis A. Ežerų krašto Joninės // Draugas. – 23. 06. 1956. – P. 6. 12. Mažiulis A. Vaižganta // Lietuvių enciklopedija. – Boston, 1965. – T. 32. – P. 511. 13. Merkienė R. Gyvybės medis ir jo žiedai // Moteris. – 1990. – Nr 3. 14. Merkienė R. Žemaičių ir klaipėdiškių linamynio talkos // Kraštotyra. – Vilnius, 1967. – P. 144–148. 15. Mickevičius J. Senovės linų ūkis Žemaičių kaime // Gimtasai kraštas. – 1938. – Nr 3–4. – P. 346–362. 16. Nezabitauskas L. Talkos Žemaičiuose // Tautosakos darbai. – 1935. – T. 1. – P. 112–127. 17. Pušaitis. Lietuvių Joninės // Prūsų Lietuvos kalendros 1926 metams. – Tilžė- Klaipėda, 1925. – P. 83. 18. Rosaldo M. Z. Woman, culture and society: A theoretical оverwiew // Woman, Culture, Society. – Stanford, 1974. – P. 17–42. 19. Sauka D. Lietuvių tautosaka. – Vilnius, 1982. 20. Šaknys Ž. B. Jaunimo brandos apeigos Lietuvoje XIX a. pabaigoje – XX a. antro- joje pusėje. – Vilnius, 1996. 21. Šaknys Ž. B. Kalendoriniai ir darbo papročiai Lietuvoje XIX a. pabaigoje – XX a. antrojoje pusėje. – Vilnius, 2001. 22. Vaicekauskas A. Kalėdų – Trijų karalių laikotarpio čigonautojų vaikštynės Šiaurės Lietuvoje // Etnografiniai tyrinėjimai Lietuvoje 1988 ir 1989 metais. – Vilnius, 1990. – P. 187–196. 23. Vyšniauskaitė A. Vedybos. – Lietuvių šeima ir papročiai. – Vilnius, 2008. – P. 289–433. 24. Valančius M. Raštai. – Vilnius, 1972. – T. 1. Література 1 Ширший огляд досліджень у Литві: Paukštytė-Šaknienė. R. Lytis [Електрон- ний ресурс]. – Режим доступу : http:// lkz.mch.mii.lt/identitetas. 2 Основні джерела, використані для написання статті, – матеріали, зібрані під час польових досліджень, проведених автором у 1989–1997 роках: IIES, b. 1272, 1319, 1325, 1330, 1334, 1379–1381, 1383–1385, 1388, 1422, 1442, 1446–1449, 1457, 1534–1536, 1661–1662, 1693–1695, 1997–2000; матеріали з досліджень литовських звичаїв, інші архівні джерела. Примітки IIES – Lietuvos istorijos instituto Etnologijos skyriaus rankraštynas (зібрання рукописів відділу етнології Інституту історії Литви). Джерела Переклад з литовської Тетяни Щербини

Спільнота сільської молоді в Литві: соціальне і культурне формування мужності та жіночності під час обрядодій річного календарного циклу

Репозитарії

Схожі ресурси