Між фольклором і політикою

Folklore is not playing and dancing show festivals and other mass measures. His function is not restrictend to preparation of collections of verbal folk work. It is important to realize that folklore is not living isolated from policy, and that he is often attracted to her. Secret services in indust...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Ріхтман-Аугуштін, Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Фольклор і політика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43407
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Між фольклором і політикою / Д. Ріхтман-Аугуштін // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 5. — С. 67-69. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43407
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-434072013-04-28T03:04:09Z Між фольклором і політикою Ріхтман-Аугуштін, Д. Фольклор і політика Folklore is not playing and dancing show festivals and other mass measures. His function is not restrictend to preparation of collections of verbal folk work. It is important to realize that folklore is not living isolated from policy, and that he is often attracted to her. Secret services in industry of folklore were often an important constituent of certain political fight for a national revival and national identity. It is indisputably that nearby Croatian and Serbian national cultures, as well as there folk culture and folklore, have not only general lines but also origins of similar genres, themes and reasons taking into account their linguistic affinity. The tendencies of giving of certain standards or folklore genres as general signs of South Slavonic unity and simila fate of both nations had also a certain political motivation. Folklor nisu puka igra i ples koji se prikazuju na smotrama i drugim javnim priredbama. Njegova se funkcija ne iscrpljuje u zbirkama usmene književnosti. Važno je imati na umu da folklor ne živi izolirano od politike i da u nju nerijetko biva uvučen. Istraživanje folklora bijaše dijelom političke borbe za nacionalnu afirmaciju i nacionalni identitet. Nesporno je da međusobno susjedne hrvatska i srpska nacionalna kultura, podjednako kao i njihova narodna kultura i folklor, posjeduju ne samo zajedničke crte nego i razradu sličnih žanrova, tema i motiva, uključujući jezičnu srodnost, premda se folklor nikad ne javlja u standardnom ili književnom izrazu nego u lokalnim govorima. Tendencije da se nametnu neki obrasci ili folklorni žanrovi kao jedinstveni označitelji jugoslavenskoga jedinstva i zajedničke sudbine bijahu također motivirane politički. 2011 Article Між фольклором і політикою / Д. Ріхтман-Аугуштін // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 5. — С. 67-69. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43407 398+32 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Фольклор і політика Фольклор і політика
spellingShingle	Фольклор і політика Фольклор і політика Ріхтман-Аугуштін, Д. Між фольклором і політикою Народна творчість та етнологія
description	Folklore is not playing and dancing show festivals and other mass measures. His function is not restrictend to preparation of collections of verbal folk work. It is important to realize that folklore is not living isolated from policy, and that he is often attracted to her. Secret services in industry of folklore were often an important constituent of certain political fight for a national revival and national identity. It is indisputably that nearby Croatian and Serbian national cultures, as well as there folk culture and folklore, have not only general lines but also origins of similar genres, themes and reasons taking into account their linguistic affinity. The tendencies of giving of certain standards or folklore genres as general signs of South Slavonic unity and simila fate of both nations had also a certain political motivation.
format	Article
author	Ріхтман-Аугуштін, Д.
author_facet	Ріхтман-Аугуштін, Д.
author_sort	Ріхтман-Аугуштін, Д.
title	Між фольклором і політикою
title_short	Між фольклором і політикою
title_full	Між фольклором і політикою
title_fullStr	Між фольклором і політикою
title_full_unstemmed	Між фольклором і політикою
title_sort	між фольклором і політикою
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Фольклор і політика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43407
citation_txt	Між фольклором і політикою / Д. Ріхтман-Аугуштін // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 5. — С. 67-69. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT ríhtmanauguštínd mížfolʹkloromípolítikoû
first_indexed	2025-07-04T01:47:16Z
last_indexed	2025-07-04T01:47:16Z
_version_	1836679049814999040
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 У найбільш цитованому визначенні фольклору Вільям-Джон Томсон [4, р. 135] стверджував, що фольк- лор містить «традиційні вірування, легенди та звичаї, поширені серед людей» та/або «навички, святкові обряди, балади, прислів’я давніх часів тощо». Це визначення походить з часів зростання інтересу до народу та його фольклору. Учених, як і широкий загал, насамперед цікавили яскраві явища народного буття, згадані в дефініції. Тогочасні дослідники, як і аматори, кожне з цих явищ вивчали окремо, уникаючи при цьому аналізу впливу соціального контексту. Через століття після В.-Дж. Томсона американський культуролог-антрополог Мелвілл Дж. Гершковіц [11] запропонував сучасне визначення цього феномену: «Фольклор може з’явитися скрізь, у будь-якої особи або групи, у будь-який час і в будь-якому місці. Ми можемо розуміти його як явище, що включає інфор- мацію, навички, концепції, вироби тощо, які людина неминуче сприймає в умовах середовища, у якому народилася. Люди не засвоюють фольклор цілеспря- мовано (шляхом навчання), а всотують його. Його не вигадали спеціально, точніше кажучи, він розвиваєть- ся. Фольклор наявний у навколишньому середовищі, люди його сприймають, використовують, переносять або забувають без будь-яких індивідуальних стимулів. Можуть докладатися цілеспрямовані зусилля до його обмеження (наприклад, тенденції наслідування Заходу Китаєм) або, навпаки, спостерігаються спроби відновлення та збереження, але все це суперечить самій сутності фольклору». Визначення М.-Дж. Гершковіца багатошарове і сто- сується окремих важливих питань існування фолькло- ру. У деяких випадках виокремлюються спонтанні впливи і процеси, оскільки, на думку вченого, зовнішні впливи і тиск чужі тому, що, по суті, є фольклором. Для сучасного дослідження фольклору характерний аналогічний підхід, але я не вірю, що він, незважаючи на всі свої виграшні сторони, витримав би серйозну сучас- ну наукову критику. Істина полягає в тому, що фолькло- ристи та етнологи (за загальним визнанням) нерідко хочуть вірити в автентичність фольклору, якого начебто не торкнулися цивілізаційні процеси і який є вільним від будь-яких зовнішніх тисків. У кращому разі фольклорис- ти й етнологи (не виключаючи й мене) намагаються відрізняти автентичний фольклор від інших його форм, що витворилися внаслідок побутування поза місцем і ситуацією, у яких він виник, як це пропонували в теорії фольклору та фольклоризму Ганс Мозер [8] та Герман Баузінгер [2, s. 195–209]. Інше буття фольклору, зокрема в індустрії розваг, Г. Мозер і Г. Баузінгер назвали фоль- клоризмом. Ця теорія є дуже важливою (і впливовою), оскільки розрізняє два рівні існування сучасного фоль- клору, однак вона залишає питання про якість першого типу існування фольклору відкритим. Чи можемо ми взагалі вести мову про якесь автентичне фольклорне явище, яке не зазнало б певного впливу? Далі спробуємо дати відповідь на питання: чи впли- вають зовнішні чинники, зокрема політичні утиски, на суть фольклору і чи беруть вони участь в історичних процесах його існування? Підвищення уваги до народу та його фольклору, починаючи з ХІХ ст., неможливо пояснити, не беручи до уваги політичних процесів в індустріальній Європі. Дослідження народних старожитностей було зумовле- не пошуком зрозумілого, хоч і злиденного, але водно- час набагато кращого світу, «антисвіту» (Gegenwelt), Між фольклором і політикою * Folklore is not playing and dancing show festivals and other mass measures. His function is not restrictend to preparation of collections of verbal folk work. It is important to realize that folklore is not living isolated from policy, and that he is often attracted to her. Secret services in industry of folklore were often an important constituent of certain political fight for a national revival and national identity. It is indisputably that nearby Croatian and Serbian national cultures, as well as there folk culture and folklore, have not only general lines but also origins of similar genres, themes and reasons taking into account their linguistic affinity. The tendencies of giving of certain standards or folklore genres as general signs of South Slavonic unity and simila fate of both nations had also a certain political motivation. Keywords: folklore, political, national culture, national affirmation, national identity. Folklor nisu puka igra i ples koji se prikazuju na smotrama i drugim javnim priredbama. Njegova se funkcija ne iscrpljuje u zbirkama usmene književnosti. Važno je imati na umu da folklor ne živi izolirano od politike i da u nju nerijetko biva uvučen. Istraživanje folklora bijaše dijelom političke borbe za nacionalnu afirmaciju i nacionalni identitet. Nesporno je da međusobno susjedne hrvatska i srpska nacionalna kultura, podjednako kao i njihova narodna kultura i folklor, posjeduju ne samo zajedničke crte nego i razradu sličnih žanrova, tema i motiva, uključujući jezičnu srodnost, premda se folklor nikad ne javlja u standardnom ili književnom izrazu nego u lokalnim govorima. Tendencije da se nametnu neki obrasci ili folklorni žanrovi kao jedinstveni označitelji jugoslavenskoga jedinstva i zajedničke sudbine bijahu također motivirane politički. Osnovne rijeći: folklor, politika, nacionalne kulture, nacionalna afirmacija i nacionalni identitet. Дуня ріхтманАугуштін УДК 398+32 * Текст опубліковано в книзі автора «Etnologija i etnomif» (Zagreb : Publika, 2001. – S. 87–94). ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 68 Фольклор і політика про що писав Г. Баузінгер [2, s. 179–194]. Проте й нові нації потребували тоді необхідних національних сим- волів, сподіваючись їх віднайти або створити за допо- могою фольклору та старожитностей. «Тепло – у глиби- ні», – уважав визначний французький історик Жюль Мішелє [1, р. 124], на думку якого, саме народ репре- зентує глибину національної душі. У європейських країнах початкові стимули для дослі- дження фольклору були пов’язані зі створенням націо- нальних ідеологій. У розділі «Etnologija između etničke i nacionalne identifikacije svojega predmeta» («Етнологія між етнічною та національною ідентифікацією свого предме- та») * я намагалася показати, як цей процес розвивався в Хорватії. Відомими дослідниками й видатними постатя- ми в політичному житті країни ХІХ ст., які заохочували до вивчення народної культури й народної творчості та запропонували відповідну методологію, були загреб- ський єпископ Максиміліан Врховац, член хорватського Сабору ** Іван Кукуєвич, очільник хорватського народно- го відродження Людевіт Гай, а на зламі ХІХ–ХХ ст. – Антун Радич, один із засновників Хорватської селянської партії, а також сучасної хорватської етнології. У той самий час у Сербії Вук Караджич також не був лише фольклористом. Його мета, якої він ніколи не зрікався, – догодити «кожно- му сербу, що любить своє національне». Дослідження фольклору стало частиною політичної боротьби за національне самови значення і національ- ну ідентичність. Безперечно, сусідні хорватська і серб- ська національні культури, як і їхні народна культура і фольклор, мають не тільки багато спільних рис, але й мовну спорідненість, однакові жанри, теми і мотиви, до того ж фольклор ніколи не з’являється в стандартно- му чи літературному вираженні, а лише в місцевих говорах. Дуже складно, а іноді і зовсім неможливо визначити межі (маю на увазі межі етнічності, як їх визначив Фредерік Барт) і точно встановити, хорват- ський це чи сербський народний вираз. Оскільки фольклор концептуалізовано як джерело символів національної ідентичності і національних чеснот, а також національних рис, не слід дивуватися, що від початку фольклористичних досліджень між цими двома сусідніми народами точилася полеміка про «наше» та «їхнє» походження оповідань і пісень, моти- вів, героїв, звичаїв. Тенденції нав’язування певних фольклорних зразків або жанрів як спільних ознак південнослов’янської єдності та спільної долі також мали політичне підґрунтя. Наприклад, під час класифікації епічної поезії спира- лися на романтичне припущення, що народні епічні пісні являють собою своєрідні історії у віршах. На цій підставі було створено епічні цикли: цикл Неманичів, Косовський цикл, цикл Марка Королевича, гайдуцький цикл, ускоцький цикл тощо – не лише з метою рекон- струкції історії сербського народу, але й для того, щоб концепція історії поширювалася як спільна для всіх південнослов’янських народів, в усній поезії яких згаду- * Розділ тієї самої книги, з якої взято текст [прим. упорядника]. ** Парламенту [прим. перекладача]. ються ті самі герої й мотиви. Майя Клеут, дослідниця усної творчості з м. Новий Сад, показала, як деякі автори використовували різні критерії під час формування зга- даних циклів. Вона також довела, що в зазначених циклах не простежуються історичні факти, і тому від- кинула доцільність використання історіографічних кри- теріїв для класифікації епічних пісень. Дослідниця поставила два важливих питання: «Перше, чи є історич- ність суттєвою ознакою народної пісні як літературного твору, і друге, чи можна взагалі пісні розбивати на цикли, і якщо так, то де шукати ядро циклу» [7, s. 105]. Розглядаючи феномен циклу, автор доходить виснов- ку: «Ідеї, згідно з якою пісні можна розбивати на цикли, слід протиставити тезу про те, що коли народна пісня пов’язується з певним історичним іменем або реальним топонімом, ідеться про псевдоісторизацію в традиції звичайної віршованої оповіді, про те, що пісенні твори можна групувати навколо певної теми чи окремої сюжетної моделі. Ширше обґрунтування цієї ідеї привело б до пропозиції іншої класифікації, що виходить за межі цієї статті» [7, s. 105]. Приймаючи естафету від М. Клеут, я не відхилятимусь і не виходитиму за межі її дослідження. Епічна поезія, класифікована ex post за циклами, мала окрему функцію в політичному житті колишньої Югославії. Цикли, які вже було створено, прославляли героїв сербської історії і тво- рили сербську національну міфологію. Їх використовува- ли як зразки в освіті і в політичній пропаганді, їхнє зна- чення для всіх народів, які говорять сербською чи хорват- ською мовою, відкрито пропагувалося. М. Клеут не згадує про політичні наслідки укладання циклів, хоча деякі місця її тексту вказують на їхнє поза- наукове значення. Протягом ХІХ–ХХ ст. точилася полемі- ка між сербськими і хорватськими фольклористами про походження деяких пісень, мотивів і героїв. Ця полеміка зазвичай умотивована політикою. Однак у другій поло- вині ХХ ст. фольклористи, особливо прихильники хорва- тів, уникали по можливості наукового осмислення про- блеми національних та етнічних кордонів. Це мало свої переваги, оскільки вони почали більше займатися теорі- єю та історією фольклору. У фольклористичних і етноло- гічних обговореннях утримувалися від будь-якої, навіть найменшої згадки про «політичний вірус». Уважалося, що відсутність політичної заангажованості – це ознака сучасного теоретичного дискурсу і гарного смаку. Майя Бошкович-Стуллі у фундаментальній праці про історію хорватської літератури, що вийшла друком у 1978 році, нагадала про полеміку щодо походження дея- ких народних пісень, записаних хорватським фолькло- ристом А. Алачевичем (1780–1856). Сербські дослідни- ки стверджували, що ці пісні взято зі збірки Вука Караджича, а отже, вони мають сербське походження. Деякі хорватські дослідники і далі стверджують, що збір- ка А. Алачевича – це автентичний запис і в жодному разі не є плагіатом. Дуже складно визначити, хто в цій поле- міці був правий, а хто помилявся. Тому в 1978 році М. Бошкович-Стуллі дистанціювалася від цього обгово- рення, демонструючи своє упереджене ставлення до політичних пристрастей у літературознавчій дискусії. ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 69Дуня Ріхтман-Аугуштін. Між фольклором і політикою У той час вплив політичних хитань у питанні щодо фольклорних явищ, зважаючи на рівноправність інтере сів представників різних політичних сил, спри- чинився до усунення політики з фольклористичного аналізу. А якщо дослідник цей вплив помічав, то він вважався corpus alienum. Варто зазначити, що кожна згадка про фольклор у щоденному житті є політичною, ідеологічною чи комерційною маніпуляцією. Сучасна політична ситуа- ція і теоретичні міркування стосовно впливу влади на культуру спонукали М. Бошкович-Стуллі свій підхід до феномену, про який тут ідеться, подати в новий спосіб. Вона підтвердила факт використання фольклору і зло- вживання ним у політиці, уникаючи при цьому агре- сивної національної риторики, яка в дев’яностих охо- пила і суспільне життя, і ЗМІ в Хорватії, а також термі- нів маніпуляція і політична сила, що радикалізують політичну антропологію. Тому я погоджуюся з необхідністю дослідження пря- мого й непрямого впливу політичних сил і політичних діячів на сучасний фольклор. Сьогодні етноантропологія теоретично має можливість вивчення й інтерпретації впливів політики на культуру. Ідеться, зокрема, про явища, які в минулому часто залишалися непомітними або прихованими. Націоналістична політика та ідеоло- гія в дев’яностих роках у Хорватії не приховували свого цілеспрямованого впливу на народне життя і звичаї, зокрема на різдвяні, на які в другій половині ХХ ст. чинився тиск з боку соціалістичної ідеології, державної політики. Громадяни нарешті дочекалися офіційного відновлення святкування Різдва одразу після переворо- ту. Однак для влади цього було недостатньо, і вже в 1992 році вона некваліфіковано втрутилася в назву різд- вяного дарувальника [9, s. 75–89; 10, s. 141–164]. Незважаючи на те що заміна, оголошена через державне телебачення як усна директива, була однією з низки фактів перейменування історичних реалій (зміни назв вулиць і населених пунктів тощо), вона позначилася на народному різдвяному ритуалі. Ім’я колишнього Діда Мороза, перейменованого в Діда Божичняка (Різдвяного Діда), поволі зникло, але його роль у ритуалі майже не змінилася. Це лише один вражаючий приклад втручання полі- тичних сил у ту сферу життя і культури, яку ми зазви- чай вважаємо фольклорною. Загалом, на мій погляд, немає нічого надзвичайного в такому сучасному і настільки очевидному перейменуван- ні фольклорного образу. Фольклорні явища з часом змі- нюють свої функції, іноді деякі характерні ознаки та назви. Це відомо сучасному фольклористичному дослі- дженню. Проте ані фольклористи, ані етнологи зазвичай не писали про значення політичних сил у цьому процесі. Отже, підсумком цієї статті про взаємозв’язок між фольклором і політикою будуть такі висновки: а) посилення інтересу до фольклору в ХІХ ст. було політично вмотивованим; б) деякі фольклорні твори в певних ситуаціях вико- ристовуються в дискурсі політичних розбіжностей; в) взаємовідносини не лише політичних, але й еко- номічних сил нерідко спричинюють зміни фольклор- них форм і мотивів. Посткомуністичний час, у якому багатьом жити не дуже комфортно, дає етнологам і фольк лористам безліч тем, пов’язаних з вигадуванням нових традицій (згідно з визначенням Гобсбаума [5]). Безперечно, ці зміни регу- люються з політичних мотивів. Як стверджує Девід Кертцер, політична сила невидима, ми впізнаємо її лише в ритуалах і символах [6]. Варто додати, що й у фолькло- рі також. Фольклор – це не просто гра і танцювальне шоу на фестивалях та інших масових заходах. Його функція не вичерпується лише виданням збірок усної народної творчості. Важливо зважати на те, що фольклор не живе ізольовано від політики й часто буває до неї залучений. У своїх витоках політична антропологія вивчала примітивні форми взаємовідносин у давніх племенах і екзотичних людських спільнотах. На мою думку, засто- сований тут холістичний підхід можливий у сучасних спільнотах. Якщо ж ідеться про дослідження фолькло- ру, то використання досвіду попередників сприятиме розширенню й поглибленню етнологічного пізнання. 1. Barthes R. Michelet. – Napoli : Guida editori, 1989. 2. Bausinger H. Volkskunde. Von der Altertumsforschung zur Kulturanalyse. – Darmstadt; Berlin : Carl Habel Verlag, 1972. 3. Bošković-Stulli M. Povijest hrvatske književnosti. Usmena književnost. – Zagreb : Liber-Mladost, 1978. 4. Hultkranz A. General Ethnological Concepts. – Copenhagen : Rosenhilde and Bagger, 1960. 5. Hobsbawm E., Terence R. Invention of Tradition. – Cambridge ; London ; New York : Cambridge University Press, 1984. 6. Kertzer D. Ritual, Politics and Power. – New Haven ; London : Yale University Press, 1988. 7. Kleut M. Podela srpskohrvatskih epskih usmenih pesama u cikluse – uzroci i posledice // Narodna umjetnost. – 1990. – N 27. – S. 99–110. 8. Moser H. Vom Folklorismus in unserer Zeit // Zeitschrift für Volkskunde. – 1962. – N 58. – S. 177–209. 9. Rihtman-Auguštin D. Božićni prijepori // Etnološka tribina. – 1994. – N 17. – S. 75–89. 10. Rihtman-Auguštin D. Djed Mraz u tran- ziciji // Ulice moga grada: Antropologija domaćeg terena. – Beograd : XX Vek, 2000. – S. 141–164. 11. Standard Dictionary of Folklore, Mythology and Legend. – New York : Fank and Wagnall, 1949. Література Переклад з хорватської Олесі ковтун

Між фольклором і політикою

Репозитарії

Схожі ресурси