«Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній
«The high» and «the low», – these categories can be examined and as mythical, as poetic image of space, as metaphorical recreation of human fate, as a public vertical line of human possibilities, as the valued step at the analysis of artistic styles and at the same time as violation of such evaluati...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Народна творчість та етнологія |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43408 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній / М. Бошкович-Стуллі // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 5. — С. 70-78. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-43408 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-434082013-04-28T03:05:49Z «Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній Бошкович-Стуллі, М. Народні традиції та культурологія «The high» and «the low», – these categories can be examined and as mythical, as poetic image of space, as metaphorical recreation of human fate, as a public vertical line of human possibilities, as the valued step at the analysis of artistic styles and at the same time as violation of such evaluation. All these aspects adds to the theme as as an object of attention in the article; the relations of «high» and «low» culture, culture folk comes forward and «lordly» in the past centuries. Categories highly/low, higher/below are examined in various scientific studios – mythological, culturological, sociological, from the point of view of theory of literature, in historical and literary measuring. Visoko i nisko, gore i dolje može se promatrati kao mitološko značenje, kao poetska vizija prostora, kao metafora ljudske sudbine, kao društvena vertikala moći, kao vrijednosna ljestvica književnih stilova, kao narušavanje takvoga vrednovanja. Sve su to tek dopune temi kojom se želimo baviti. Zanimljivi su za nas odnosi visoke i niske kulture (prvenstveno verbalne, književne), kulture pučke i gospodske u proteklim stoljećima. Pojmovi se visoko/nisko, gore/dolj 2011 Article «Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній / М. Бошкович-Стуллі // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 5. — С. 70-78. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43408 [398+82]:316.34 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Народні традиції та культурологія Народні традиції та культурологія |
| spellingShingle |
Народні традиції та культурологія Народні традиції та культурологія Бошкович-Стуллі, М. «Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній Народна творчість та етнологія |
| description |
«The high» and «the low», – these categories can be examined and as mythical, as poetic image of space, as metaphorical recreation of human fate, as a public vertical line of human possibilities, as the valued step at the analysis of artistic styles and at the same time as violation of such evaluation. All these aspects adds to the theme as as an object of attention in the article; the relations of «high» and «low» culture, culture folk comes forward and «lordly» in the past centuries. Categories highly/low, higher/below are examined in various scientific studios – mythological, culturological, sociological, from the point of view of theory of literature, in historical and literary measuring. |
| format |
Article |
| author |
Бошкович-Стуллі, М. |
| author_facet |
Бошкович-Стуллі, М. |
| author_sort |
Бошкович-Стуллі, М. |
| title |
«Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній |
| title_short |
«Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній |
| title_full |
«Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній |
| title_fullStr |
«Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній |
| title_full_unstemmed |
«Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній |
| title_sort |
«високе» і «низьке» у творчості народній і писемній |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Народні традиції та культурологія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43408 |
| citation_txt |
«Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній / М. Бошкович-Стуллі // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 5. — С. 70-78. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT boškovičstullím visokeínizʹkeutvorčostínarodníjípisemníj |
| first_indexed |
2025-07-04T01:47:20Z |
| last_indexed |
2025-07-04T01:47:20Z |
| _version_ |
1836679053296271360 |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011
Історико-літературний та історико-культурний
аспекти
У сільській школі, стоячи біля лави, ми співали
пісеньку: «Далеке небо високо, / низьке море глибо-
ко, / а я посередині...». Рукою вказували на висоту,
глибину і потім на своє серце.
Цей давній, наївний спогад виринув у моїй пам’яті
саме тепер, коли категорії «високо/низько», «вище/
нижче» розглядаються в різноманітних наукових студі-
ях – міфологічних, культурологічних, соціологічних, з
питань теорії літератури, а також в історико-літератур-
них дослідженнях.
Реконструкції праслов’янських текстів з бінарними
опозиціями ґрунтуються на міфологічних уявленнях,
зокрема, значною мірою і на протиставленні високе/
низьке: гора (верхівка) стосовно долини відповідає
опозиції Перун/Велес [32, с. 64, 153, 154]. Ураховуючи
назву берега Перуна, що лежить на північний захід від
Поліца (Далмація) та залучивши кілька середньовічних
джерел, Р. Катичич простежує праслов’янські витоки,
боротьбу змії (змія) з Перуном: змія розміщується в під-
ніжжі, а Перун – на верхівці гори. Цю тезу підкріплю-
ють ономастичні приклади з хорватських островів
Брача, Хвара, Пага, а також Міжмур’я [38, s. 59–61, 65,
72; 39, s. 62–64].
Поетичне, фантазійне зображення дому як істоти у
вертикальному просторовому вимірі, де внизу – підвал,
зверху – горище, а «раціональність» даху протиставлена
«ірраціональності» льоху, цієї «похмурої істоти дому»,
певним чином зарахованої до підземних, таємних сил,
запропонував у наш час Г. Бахелард [2, s. 39, 40].
Просторовий образ колеса, що обертається, одна й
та сама частина якого розташовується то зверху, то
знизу, ілюструє відомі поетичні рядки з «Osmana»
(«Османа»), поеми Івана Гундулича «Коло щастя навко-
ло…» (ХVII ст.), і з’являється у варіантах текстів
Костянтина Перфірогенета із середньовічних руських
рукописів і епічних билин про царя Соломона, а також
у кайкавських оповіданнях П. Хабделича, сербських
усних переказах зі збірки Вука Караджича тощо. Цей
образ візуально пов’язаний з алегоричною візією під-
йому і спаду в людській долі [13, s. 34–37].
Від просторової картини «високого» й «низького»
та їхньої символіки бере початок розуміння підне-
сеного, родовитого, знатного на противагу просто-
му, пересічному, бідному. Проте й ці відношення із
часом змінюються. М. Солар висловлює думку сто-
совно «легкої» і «складної» літератури в постмодер-
ній творчості й поетиці, а також формулює тезу про
«відсутність різниці між високою і тривіальною
літературою» [52, s. 30]. Про подібний підхід свід-
чить і блок статей у сучасному хорватському куль-
турному часопису «Zarez» («Кома»), присвяченому
бестселерам, де згадується «високе» й «низьке»;
канони та класифікація літературних творів;
постмодерне неприйняття ієрархії жанрів, стилів і
тем; небажання розрізнення «високого» і «низько-
го»; «висока» та «низька», тобто набридлива, нудна
й дотепна література тощо [27].
Ураховуючи вслід за А. Гуревичем середньовічну
небесну картину світу, піднесену вгору на противагу
низькому й нечистому світові внизу, спостерігаємо
культурно-антропологічне сприйняття «агресивних»
художніх текстів, актуальних за часів нещодавніх війн
у колишній Югославії, де «у гнилих низинах закриті
міста», а в горах ховаються військові, з обличчями, опа-
«Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній *
«The high» and «the low», – these categories can be examined and as mythical, as poetic image of space, as metaphorical
recreation of human fate, as a public vertical line of human possibilities, as the valued step at the analysis of artistic styles and
at the same time as violation of such evaluation. All these aspects adds to the theme as as an object of attention in the article;
the relations of «high» and «low» culture, culture folk comes forward and «lordly» in the past centuries.
Categories highly/low, higher/below are examined in various scientific studios – mythological, culturological, sociological,
from the point of view of theory of literature, in historical and literary measuring.
Keywords: «high» and «low culture», historical and literary and historical and cultural aspect, mythological presentations.
Visoko i nisko, gore i dolje može se promatrati kao mitološko značenje, kao poetska vizija prostora, kao metafora ljudske
sudbine, kao društvena vertikala moći, kao vrijednosna ljestvica književnih stilova, kao narušavanje takvoga vrednovanja. Sve
su to tek dopune temi kojom se želimo baviti. Zanimljivi su za nas odnosi visoke i niske kulture (prvenstveno verbalne,
književne), kulture pučke i gospodske u proteklim stoljećima.
Pojmovi se visoko/nisko, gore/dolje studiozno razmatraju u svojim mitološkim, kulturološkim, sociološkim, književnoteorijskim
i književnopovijesnim dimenzijama.
Osnovne rijeći: visoka i niska kultura, književnopovijesni i kulturnopovijesni aspect, mitološke dimenzije.
Майя БошковичСтуллі
УДК [398+82]:316.34
* Стаття вийшла друком у 2002 році в часопису «Forum» («Форум») і того самого року англійською мовою під назвою «The High and the Low
in Oral and Written Literature» у виданні «Narodna umjetnost» («Народна творчість»). З нагоди публікації в Україні текст незначною мірою
скорочено.
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011
71
леними сонцем і вогнем, з піснями чистими, як гірські
джерела [55, s. 197–199].
Окрім модерного й постмодерного поглядів на ці реа-
лії, колись побутувала інша ієрархія літературних стилів.
Тоді йшлося не про категорії високе/низьке, вище/
нижче в просторі, а про пріоритети жанрів і стилів.
«Відповідно до особистісних якостей автора, поетична
майстерність тоді існувала у двох іпостасях: одні поети,
із чистою і світлою душею, демонстрували високі худож-
ні зразки, у той час як інші, зі скромнішими чеснотами,
писали твори з нецензурною лексикою, розраховані на
простих людей, тоді як перші творили гімни й оди... Так
само, як Гомер, що багато в чому був поетом піднесеного
стилю.., також уважається творцем перших комічних
зразків», – писав Аристотель («O pjesnićkom umijeću»
(«Про поетичну майстерність»)) [8, s. 31].
Звертаючись до пам’яток античної літератури після
довгих століть забуття, письменники, які належали до
літературної групи «Plejada» («Плеяда»), негативно оці-
нили подібні художні твори. У розвідці на захист фран-
цузької мови (1549) дю Белле розрізняє стилі: «висо-
кий» (трагедія, епіка, ода) й «низький» (комедія, фарс).
Пізніше на основі сформованого класицистичного
вчення Н. Буало створив своє знамените «Pjesnićko
umijeće» («Мистецтво поетичне») (1674). Писати, на
його думку, треба складно, промовисто, красномовно,
пишно, акторських манер варто уникати, аби вірш не
перетворився на прості розваги, написані мовою тор-
гашів. Негідними й підступними є автори, які творять
«непристойні жарти, погані забави, просту гру слів для
звичайних гуляк». Фальшивий писака, якщо забажає,
може зав дяки грі грубих слів і елементарним дурницям
навіть без допомоги актора-паяца «клепати свої маска-
радні ігрища» [10, s. 7, 8, 17, 28, 33, 34]. Очевидно,
ідеться не лише про жанрові та стильові ознаки, яких
критик не визнає, але й про загальне презирливе став-
лення до народної культури вулиць і базарів.
У наступному періоді французького класицизму, за
часів зіткнення «старих» і «нових» («прогресивних»)
віянь, останніх дотримувався Шарль Перро, відомий
видавець збірки казок, «симбіозу духу аристократичних
салонів і фольклорних традицій, фантастичного й раціо-
нально-повчального» [54, s. 281]. Ці художні зразки, дале-
кі від достовірних оповідей, доповнені іронічними при-
мітками й заключними повчаннями, адресовані Ш. Перро
тим, хто презирливо ставиться до подібної творчості,
промовисто презентують високу мораль і письменницьку
майстерність, а також мають неабияке моралізаторське
значення, тому ознайомлення з ними не викликає вра-
ження, що марно згаяно час [49, р. 20, 21]. Казки в цій
збірці істотно порушили усталені естетичні канони «висо-
кого» й «низького», і водночас до літератури потрапили
доти невідомі, чужі, дещо «знижені» впливи.
«Мистецтво поетичне» Н. Буало в 1752 році росій-
ською мовою переклав В. Тредьяківський, а поет і вче-
ний М. Ломоносов, у свою чергу, запропонував ієрархіч-
ну класифікацію російських літературних жанрів і сти-
лів та їхньої мовної специфіки, у спрощеному вигляді
вона формулюється приблизно так: піднесений, середній
і низький стилі. М. Ломоносов дотримується норматив-
ної схеми, що її запропоновано для стилів у добу класи-
цизму, проте в середньому й низькому стилях дозволяє
використання російської розмовної лексики [26, s. 272,
273]. У другій половині ХVIII ст. зразкам високого стилю
дедалі більше протиставляються низький (знижений)
художній стиль і мова тих літературних жанрів, об’єктом
уваги яких є не ідеальна, а життєва реальність нижчих
прошарків населення [30, с. 111].
Хорватський автор Матія Петар Катанчич у своїй літе-
ратурознавчій розвідці, написаній латинською мовою
під назвою «Knjižica o ilirskom pjesništvu izvedena po
zakonima estetike» («Книжка про іллірську поезію, вико-
нана за законами естетики»), цьому класицистично-
перед романтичному тексті, безпосередньо не згадує
високий і низький стилі. У дівочій пісні, що виконують у
традиційному «коло», йому вчуваються вірші, написані
хореєм або ямбом [37, s. 134, 142]. У збірці віршів
«Jesenji plodovi» (латинською – «Fructus auctumnales» –
«Осінні плоди») М. Катанчич відділяє піднесені й урочис-
ті класицистичні поезії від народних співів – popivke
narodne (Trochaica patria, in choreis) i proste (Vulgaria
Lyrica). Проте таке бачення не зовсім узгоджується з піз-
нішими уявленнями про жанрову класифікацію, тож
автор під впливом класицистичної поетики мадярів
змінює підхід до класифікації стилів і жанрів. Він не
послуговується загальноприйнятим методом класифіка-
ції художніх творів, а відкриває шлях народним, «низь-
ким» поезіям, їхнім імітаціям і стилізаціям [35; 22,
s. 317, 318; 23]. Так, М. Катанчич застосовує до розумін-
ня й аналізу класицистичних стильових канонів новий
передромантичний підхід, що промовисто демонстру-
ють наведені вище приклади.
Категорії «високе» і «низьке», «вище» й «нижче»
можна розглядати як міфічні, як поетичне зображення
простору, як метафоричне відтворення людської долі,
як суспільну вертикаль людських можливостей, як цін-
нісну сходинку в аналізі художніх стилів і як порушення
такого оцінювання. Усе це – лише певні доповнення до
теми, яку ми маємо на меті розвивати далі, адже нас
цікавлять відношення між «високою» та «низькою»
культурами (насамперед у мовленні персонажів літера-
турних творів), у минулі століття – культурою народ-
ною та вищих верств.
У попередню добу багато писали про ці дві культури,
особливо про їхні взаємозв’язки в Європі за часів середньо-
віччя. Розрізнення «низької» та «високої» культури в
минулому триває і в наступні періоди, це засвідчує книга
про творчість Франсуа Рабле в період середньо віччя та
відродження [3]. «Низьку» культуру супроводжують
веселі карнавальні свята й пов’язані з ними обряди як
своєрідні пародії на церковний культ, середньовічні теа-
трально-видовищні форми з тяжінням до вуличного
карнавалу. Комік часів середньовіччя переносить висо-
кий церемоніал у матеріально-тілесну площину. Цей
гротескний реалізм знижує високі ідеали, «гори» й
«долини» набувають суто топографічного значення.
Зверху розміщується обличчя, а нижче – інші важливі
органи – спина, сідниці.., а також дітородні органи, з
Майя Бошкович-Стуллі. «Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011
72 Народні традиції та культурологія
яких народжується нове життя. У середньовічних місте-
ріях, на відміну від гротеск них творів доби романтизму,
диявол – «веселий учасник неофіційних видовищ із дій-
ством оберненої святості», він не страшний, а смішний.
Народна культура наголошувала на домінуванні сміху
над уявленнями, картинами й символами офіційно
визнаних культурних цінностей, а Ф. Рабле якраз і вико-
ристав традиційний фольклорний підхід з його важли-
вими складовими: викривленою суспільною ієрархією,
сприйняттям світу з принципово протилежних існую-
чим уявленням позицій, свідомою перестановкою «висо-
кого» й «низького» в бутті людини.
Жак ле Гофф обирає дещо інший підхід до трактуван-
ня одвічного середньовічного проти стояння двох куль-
тур – вищих верств населення і простого народу. Він
здебільшого акцентує на важливості залучення уяв-
лень про чарівне з легенд, у яких діють витязі, середнє
й нижче дворянство з їхніми подвигами, також повідом-
ляє про втручання церкви з метою поступового пере-
міщення дивовижного в площину звичайних пересіч-
них релігійних поглядів або визнання його чудотвор-
ним. Середньовічні уявлення, пов’язані з оберненим
сприйняттям світу, виникли у фольклорі внаслідок
опору офіційній ідеології. У розділі «Нау кові й ненауко-
ві аспекти подорожі в потойбічне в добу середньовіччя»
акцентовано увагу на характері взаємозв’язку цих двох
культур на основі давнього рукопису, де письмово від-
творено подібні усні оповіді. Часте використання мов-
них конструкцій на зразок «говорили», «я чув» набли-
жає текст до фольклорної оповідної структури. Збіг
мотивів з каталогу творів усної народної творчості й
середньовічних рукописів свідчить про певні паралелі в
тодішній науковій і фольклорній традиції, а відтак
немає і принципового розмежування «народного й
високого, усного й писемного» [42, s. 122].
Третя важлива праця про дві культури доби середньо-
віччя вийшла з-під пера Арона Гуревича. Історії про
диявольські витівки, дива, легенди, пов’язані зі свята-
ми, подорожами по пеклу й раю належали до церковної
літератури, розрахованої на малописьменних людей, а
не на коло зацікавлень еліти. Натрапляємо на народні
вірування та уявлення, далекі від ортодоксальної кар-
тини світу, навіть такі, що суперечать догмі. Коли
Цезарій, єпископ з Арліса, виступав із проповіддю,
спрямованою проти вигадок диявола, поганських уяв-
лень (ідеться про аграрні культи), виконання селянами
розпусних любовних, диявольських пісень, то він, без-
перечно, апелював до представників нижчих верств
населення. Разом з літературою, розрахованою на вузь-
ке коло читачів, у добу середньовіччя спілкування від-
бувалося переважно за допомогою простонародної
говірки, а фольклор, на думку Д. Лихачова, був поши-
рений і в панівних верствах населення. Протистояння
між «високою» і «низькою» народною культурою яскра-
во простежується в «покаянних книгах», де вміщено
запитання, які священики пропонують віруючим під
час сповіді. У «покаянних книгах» знаходимо відомості,
що збереглися в глибинах людської свідомості, пов’язані
з магією, відьмами, ворожінням і знахарством, архаїч-
ними віруваннями та звичаями, диявольськими пісня-
ми. Однак ці язичницькі уявлення побутували серед
віруючих християн, передусім серед селян, котрі відві-
дували церкву, молилися та сповідувалися. За сторінка-
ми цих книг можна відтворити картину тогочасного
повсякдення, культуру нижчих верств на противагу
церковній. Середньо вічну народну культуру варто роз-
глядати як взаємний діалог, переплетіння з «високою»
культурою і протиставлення їй. Проте з появою масш-
табних гонінь і суворих утисків народних релігійних
уявлень, традицій і вірувань, з масовою ліквідацією
іновірців і відьом з приходом інквізиції, із перекреслен-
ням народної культури настав кінець діалогу [31].
У розділі під назвою «Високе і низьке» А. Гуревич віддає
данину бахтінській інтерпретації середньовічної гротеск-
ної та карнавальної культури сміху. Спостереження
М. Бахтіна пов’язані з кінцем доби середньовіччя на рубе-
жі з ренесансом, зокрема з подіями на міському ринку. Чи
може це стосуватися селянства, особливо в ранньому
середньовіччі? Народна культура, за уявленнями
М. Бахтіна, – нестримно весела, ладна всі негаразди подо-
лати силою сміху, їй він протиставляє статичну, релігійну
культуру, позбавлену радості, сміху. Середньовічну народ-
ну культуру М. Бахтіну вдалося реконструювати саме
завдяки романам Ф. Рабле [28, s. 11, 12], окрім того,
М. Бахтін висловлює розчарування через те, що протаго-
ністів народної культури він зміг виявити виключно у
творах цього автора. Хоча карнавал, за А. Гуревичем, існу-
вав у «серйозній» культурі як її корелят, однак протистав-
лення двох культур сприяло не амбівалентності, а взаємо-
дії. Сміх як чинник фігурував і в офіційній культурі.
Середньовічний гротеск М. Бахтін звів до комічного,
характеризуючи його як порушення кордону і проти-
стояння між серйозним і смішним; повсякденне життя
пройняте, як і в ренесансну добу, карнавальним бачен-
ням реальності, людина звільняється від усього, що її
лякає і турбує, світ стає веселим і світлим. На думку
А. Гуревича, гротеск середньовіччя виник в амбі-
валентній людській свідомості внаслідок конфронтації
земного й небесного світів. У побожних людей
з’являється протиріччя між високою релігійною метою
і проявами нечистого на грішній землі. Знову наближа-
ються сакральне й пересічне, високе й низьке. Смішне
і страшне існує поряд, сміхом долається страх. Гротеск
зменшив велике до малого, протиставляючи небесне
земному, зблизив високе й низьке, стер кордони між
серйозним і смішним.
Багато подібних явищ спостерігається в середньо-
вічній хорватській і пізнішій літературі релігійного
спрямування, а також у багатьох жанрах фольклору.
У книзі П. Бурке (1991), одній із ключових праць, при-
свячених «високій» і «низькій» культурі в передіндустрі-
альній Європі, ідеться про «великі» й «малі» традиції,
елітні чи неелітні, вищі й нижчі взаємовпливи. У кінці
дослідник додає, що його розвідці бракує певних куль-
турних домінант, авторських позицій [17]. На цьому
наголошував і К. Гінзбург у передмові до видання книги
італійською мовою, критикуючи використання в назві
слова residuo (залишок, пережиток), з якого випливає,
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011
73
що в культурі еліти це явище пов’язується з народними
віруваннями. Скептичне ставлення він висловлював і
стосовно категорій «велика» (елітна) й «мала» (народна)
традиції, наводячи як приклад карнавал, коли «і еліту, і
народ поєднано “малою традицією” як надбанням усьо-
го суспільства». П. Бурке усвідомлював, що його відтво-
рення «великих» і «малих» традицій (терміни, запозиче-
ні в Р. Редфілда) демонструє неоднозначну картину
взаємозв’язку класових культур [15]. У передмові до
німецького перекладу книги П. Бурке питання подібно-
го характеру формулює і Рудольф Шенда (щоправда, не
так гостро і критично стосовно автора, як К. Гінзбург):
«Наскільки повною можна вважати домінацію “панівної
культури” над народною? Чи, може, за певних історич-
них обставин і народна культура спроможна перебрати
на себе панівну роль і поєднати ознаки теорій ієрархій
Редфілда з громадянською концепцією Ганса Науманна
щодо “потонулого культурного добра?”» [16].
У розлогій передмові до німецького перекладу
«Пентамерона» Г. Базиля Р. Шенда характеризує цей
бароковий твір як своєрідний антитекст. Він, на його
переконання, сповнений алюзіями й цитатами з балад
вуличних музикантів і авторів з народу, сценами з баро-
кових вистав і народного театру, образами моряків і
торговців, картинами з життя приморських міст.
Дистанція між «високим» і «низьким» відчутна не тільки
із суспільних позицій, але й із вимірів візуальних і про-
сторових: «Похмура принцеса Зоза стоїть біля балконно-
го вікна на першому поверсі королівського палацу і
спостерігає за площами перед палацом і ринком, як за
театральним видовищем. А там, унизу, грубий народ,
для якого всілякі Галатеї і Кортезіани, так само, як і
«Kneževsko ogledalo» («Князівське дзеркало») й будь-яка
гуманістична книжна освіта, є таємницею за сімома
печатками, розігрує свою неприємну, непристойну,
навіть безсоромну роль...». Так починається проникнен-
ня цього принципово іншого світу до досі недоторканої
«патриціанської свідомості». Продовжується «тріум-
фальний хід» селянства, що жебракує і хизується своєю
бідністю, цієї громади плебеїв у лахміттях [6, s. 481].
Схожа сцена про королівну, яку ніхто не міг розсміши-
ти, наявна в хорватській казці про королівську дочку,
чию руку батько обіцяв тому, хто її розсмішить.
З’являється бідний хлопець, король зі свитою стоять
нагорі, на балконі, а весь народ – унизу, біля палацу, і
чекають, коли вона засміється [13]. Ця невелика за обся-
гом казка певною мірою нагадує розкішну картину з
«Пентамерона»: королівна на балконі тераси, а внизу –
народ, який намагається її розважити і розсмішити.
Критика концепції П. Бурке стосовно «великої» та
«малої» традиції, змалювання ним картини функціону-
вання «малої» традиції, куди неминуче потрапляють від-
кинуті з тих чи інших міркувань панівними верствами
уявлення й реалії культури, що приходить слідом за
«високою» традицією, хоча й дещо запізно, набувають ще
більшої гостроти порівняно з попередніми студіями про
народну й елітну культуру в період від середньовіччя до
модернізму [19, р. 82, 83]. Народна культура, переважно
жіноча, яку не визнавали приблизно від доби середньо-
віччя і в пізніші періоди, знання з емпіричної сфери,
народна медицина – усе це стало приводом для демоніза-
ції жінки та знищення відьом й існує в Кампорезі як при-
клад взаємозв’язків «високої» та «низької» культур.
Середньовічні придворні жебраки, шарлатани, яких
активно переслідували, починаючи від ХVII ст., представ-
ники панівних класів, ставали персонажами вистав
доступного широкому колу глядачів народного театру. Ці
маргінальні верстви суспільства – каліки, сліпці, хворі,
горбані й навіть убивці – мали власну культуру й літерату-
ру: молитви, клятви, легенди, пісні та свій народний
театр. «Низька» культура, породжена голодом, можливо,
саме через цей фактор і виявилася такою життє здатною і
життєстверджуючою, на свій манер оптимістичною,
пов’язаною зі шлунком і взагалі з усім тілесним. Згадки
про середньовічні церкви як сцену для народного теа-
трального дійства, пияцтва, забав і ненажерства знаходи-
мо згодом у численних проповідях засуджувального спря-
мування, які виголошували перед паствою священики,
згадаймо, наприклад, такі заборони в Дубровнику [11].
Суперечки стосовно святкування Дня захисника
міста – cв. Бассана призвели до виникнення пародійного
ритуалу, пов’язаного із забутим, проте досі не знищеним
народним календарем. Я писала про три дивовижні чарів-
ні маски: Чорой, Віла й Туріна, які з’являлися перед кня-
жим палацом у Дубровнику й мали через це неприємнос-
ті з владою. Їхню наполегливість у прагненні прославити
свого церковного пастора пояснюють складна ситуація в
країні, певні специфічні особливості доби [12, s. 22, 23].
І. Лозиця не поділяв думки, що маски на день Святого
Влаха запозичено з карнавальних обрядів. Він згадує про
схожі звичаї в деяких європейських народів, зокрема,
одягання масок та інші ритуали пов’язує із залишками
присвячених поганському божеству-захиснику святкових
обрядів у традиціях землеробів і тваринників. Дослідник
наполягає на «суворому розмежуванні звичаїв святкуван-
ня на честь церковного покровителя і карнавальних
весільних звичаїв як результату кількасотлітнього проце-
су християнізації» [43, s. 182–184]. Його трактування не
позбавлене сенсу, тим паче, що в цьому випадку не
можна виходити з календарної близькості обох подій, яка
також могла істотно вплинути на перебіг святкування.
З наведеного прикладу про св. Бассана й заборону вдяга-
ти маски в день свята (і багатьох подібних) можна зроби-
ти висновок, що процес християнізації не варто класифі-
кувати як мирний і повністю однозначний, а швидше – як
співіснування двох культур, з яких одна мала давні язич-
ницькі корені й устигла ввійти до «високої», та з часом
трохи видозмінилася. Близька до концепції І. Лозиці
думка, що прославляння св. Влаха об’єднує місто й перед-
містя. Людина в масці Туріна довго опиралася, «але
нареш ті й вона, подібно Држичу, була змушена залишити
Місто разом із Чороєм і Вілою» [44, s. 116].
Сільські священики, які практично вже стали одним
цілим зі своєю паствою, ходили в гості, відвідували місце-
ві розваги, організовували комедійні вистави, музичні
виступи, носили зброю, товаришували з жінками, одяга-
ли маски на карнавалі, не забороняли проявів народної
культури й нерідко були неуками якраз у церковних спра-
Майя Бошкович-Стуллі. «Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011
74 Народні традиції та культурологія
вах. Проте варто згадати їхній суворий опір зближенню з
народним життям, унаслідок чого католицький свяще-
ник поступово стає респектабельним, освіченим та ізо-
льованим [19, р. 131–136]. Та в бароковий період свяще-
ники, які здебільшого мали непогану освіту, синтезували
свої проповіді з розповідями з народного життя, що були
близькі слухачам – представникам народу, котрі, у свою
чергу, поширювали їх як усні перекази [47]. У творчості
священика Шарлотта, автора відомих фацецій, який,
щоправда, був освіченою людиною, відчувається вплив
«мінорної» історії церкви, а також народної італійської
культури – це живописно й майстерно описує
П. Кампорезі. До нових представників народного свяще-
ника-неука, коріння образу якого сягає сивої давнини,
варто зарахувати хорватського попа Куша, який жив
набагато пізніше [12, s. 76–92]. Його слушно характери-
зують європейські, а серед них і хорватські перекази про
смішних, неосвічених попів, в описі яких простежується
поєднання багатовікової народної та «високої» культури.
Період пісень-стилізацій «під народні»
A ti, divojko šegljiva, // sapni putašca do grla, // da ti se
dojke ne vide, // da mene želja ne bude. // Na tvoje dojke
gljedajuć // vranoga konja zakovah // i moje družbe ja
ostah // i mojega gospodina...
А ти, дівчино жартівлива, // притули до серця подо-
рожнього, // аби він твоїх грудей не побачив, // і не
зародилося в нього бажання. // Поглядаючи на твої
груди, // він вороного коня підкував // і моїх друзяк
залишив, // і мого господаря…
Це перша частина пісні із Задарського краю, записа-
ної на початку ХVII ст. Її віднайшов і видрукував історик
літератури Франьо Фанцев [24; 25, s. 21]. Такий самий
початковий вірш знайшов Ф. Фанцев і в «Planinama»
(«Горах») Петра Зоранича, хорватського письменника
ренесансної доби, де, згідно з побажаннями автора,
заспів пастора Грапка треба виконувати «під дзеленчан-
ня». У короткому епізоді твору П. Зоранича згадано
початок пісні, очевидно, вельми популярної за його
життя, а також близької до пізніших подібних записів у
Задарі. Її Ф. Фанцев характеризує як народну (у значенні
народної, в усному виконанні). Продовження пісні таке:
A ti, divojko šegljiva,
vazmi vidarce na glavu
a vidričice u ruku,
te mi dva pojmo na vodu
kroz te mi luge zelene
na one hladne studence...
А ти, дівчино жартівлива,
Постав відерце на голову,
А коромисло візьми в руки,
І ми вдвох підемо по воду
Через ці луки зелені
До тих прохолодних колодязів...
Дівчина пропонує: «Ходімо вдвох, невиспані, // за ті
луки зелені», але хлопець не погоджується, каже: «Ми
обоє молоді, // обоє натомлені, можемо проспати схід
сонця, а мати нас сваритиме». Дівчина не боїться, бо в
неї є «свій соловейко», який збудить їх уранці. Але як
хлопець передбачав, так і сталося: вони проспали, і
мати їх довго сварила.
Ці асиметричні восьмистопні вірші належать до двох
окремих пісень, що не врахував Ф. Фанцев, а також
авторка цієї статті, коли вже згадувала цей поетичний
уривок. У першій пісні зображено лицарський парад
кавалерії за часів феодальної спільноти, з якого втікає
молодий офіцер, уражений красою побаченої на дорозі
дівчини. Пісню складено в пасторальному дусі. У Далмації
не існувало багатьох реалій феодального суспільства,
наявних у пісні, це дає підстави вважати, що твір – не
вітчизняний. У другій частині тексту порушується логіч-
ний хід подій, змінюється суспільне тло, іншими стають
взаємини закоханих. Хлопець і дівчина, обоє селянсько-
го походження, разом ідуть з хати по воду, вони бояться
матерів, а не пана, як герой з першої пісні. Збережено
метричну форму і стиль, подібний наст рій, за цією
зовнішньою формальною схожістю губиться змістова
невідповідність i, що для нас найважливіше, соціальна
різниця. Стиль цього запису повністю відповідає його
усному варіантові. Аналізуючи новіші, досконаліші усні
варіанти, у яких обидва тексти завжди належать до різ-
них пісень, а також ураховуючи часову тривалість їхньо-
го побутування, припускаємо, що кількість розбіжностей
зазначеними пунктами не обмежується.
Перший куплет знаходимо в збірці пісень
В. Караджича [36] та в Людвіка Куби з Боснії (лише з
незначними відмінностями), наприклад:
Oj djevojko đavole,
sapni puce pod grlom,
da se lice ne bijeli,
da me srce ne boli
[29, s. 50].
Ой ти, дівчино-дияволице,
Застібни кофтинку високо під горлом,
Щоб лице твоє не біліло,
А в мене серце не боліло.
Давній епітет жартівлива використано замість
слово сполучення дівчина-дияволиця (у В. Караджича –
душиця). Замість грудей фігурує обличчя (у
В. Караджича – горло), бажання сором’язливо замінено
муками серця. Цей факт наштовхує дослідників на
думку, що варто вести мову про цензуру записувача тек-
стів. Не зважаючи на те що восьмистопний вірш заміне-
но семистопним, належність текстів до давніх записів із
задарського рукопису не викликає жодних сумнівів.
Також імовірно, що текст пісні – із шляхтичами й лица-
рями – пізніше змінено відповідно до місцевих реалій і
дещо знижених соціальних уподобань виконавців.
Друга пісня відома нам у варіантах, записаних у ХІХ ст.
в Хорватському примор’ї та Горському Котарі [53, s. 88,
89; 21; 56]. Усі три пісні близькі за віршобудовою, зміс-
том, топонімічними реаліями й мовними характеристи-
ками. Єднає їх також схожість з відомою славонською
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011
75Майя Бошкович-Стуллі. «Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній
піснею [1, s. 454]. У всіх трьох варіантах молоді цілуються
в маленькій діброві чи в зеленій молодій діброві, а у відо-
мому задарському запису від ХVІІ ст. фігурує зелений гай.
Зелений гай і зелена діброва стають місцем зустрічі зако-
ханих, їх зображено в «пасторально-весняних традиціях
хорватських петраркістів» [9, s. 821]. Незмінним у всіх
трьох текстах, як і в пісні із задарського запису ХVІІ ст.,
залишається асиметричний восьмистопний вірш. У тек-
сті наявні реалії з життя чабанів, скажімо, виправдання
дівчини перед матір’ю («розсипалися твої перли, я їх цілу
ніч збирала») і хлопця перед батьком («твій коник розі-
грався, я його прив’язував за стовбур невеличкої сосни»).
У рукопису ХVІІ ст. першу пісню створено в дусі «високо-
го», у ній багато згадок про побут і звичаї представників
вищого прошарку населення, друга пісня сягає корінням
народного життя, тому в пізніших записах тексти свідомо
об’єднували, а подекуди їх виконували окремо.
І. Сламніг припускає, що «ця мелодія за зразком
сучасних шлягерів перетинала кордони і національні, і
мовні, знаходячи потрібні слова» [50, s. 78], залишаю-
чи однаковий або подіб ний розмір вірша, а також схо-
жий зміст, що спостерігається в хорватських примор-
ських і багатьох середземноморських піснях.
Уже йшлося про те, що в Далмації і взагалі на узбе-
режжі не спостерігався ні феодальний суспільний
устрій, ні класичне європейське лицарство.
У Дубровнику титул лицаря можна було отримати на
знак пошани від закордонних правителів, але «аристо-
кратичне розуміння шляхетності» так близько не стосу-
валося його [33, s. 247–249]. Та все-таки не лише в пісні
«A ti, divojko...» («А ти, дівчино…»), але й у більш ранніх
текстах змальовано картину, де відчутна данина саме
ідеалам лицарської придворної поезії. У глаголичній
«Pеsmi svetoga Jurja» («Пісні святого Юрія») з ХІV ст., у
якій ідеться про те, як майбутній святий в молоді роки
брав участь у лицарських турнірах, постає феодальний
світ і королівське придворне життя, картини середньо-
вічних Хрестових походів. Пісня, імовірно, виникла й
виконувалася в середньодалматинських містах, а іно-
земні реалії могли потрапити до Хорватії разом із
хресто носцями, яких «супроводжували різноманітні
середньовічні митці – трубадури, музиканти, жонглери,
виконавці народних пісень» [23, s. 33, 34; 50, s. 66, 67].
Згадки про жонглерів і музикантів, які виступали в
боснійських дворах, та про дубровничан, котрі надси-
лали своїх митців до Боснії (а серед них були і представ-
ники з Південної Франції та Італії), дали підставу
Н. Банашевичу зробити висновок про формування
сербської та хорватської героїчної епіки під впливом
французько-італійської лицарської поезії [4; 5; 11,
s. 59]. Документи дубровницького Великого віча від
1456 року, а також раннішні свідчать, що день
Святого Влаха звеличували «флейтисти, трубачі й лют-
ністи», надіслані боснійськими володарями [33, s. 302].
У частині народних пісень і пісень, складених «за
народною традицією», зі збірки Нікши Раніна, першої
хорватської збірки поезії доби ренесансу ХVІ ст., у якій
міститься й декілька фольк лорних текстів, І. Сламніг [50,
s. 48, 49] виявив значну близькість з іспанськими роман-
сами, переважно на рівні поетики й ритмомелодики.
Подібними є реалії з життя аристократів-феодалів, а
також окремі імена й назви. Так, читаємо: у «золотій бла-
киті пливе морем Альбус, а з ним ще багато чоловіків».
Альбусу відповідає ім’я Альфонс, яке часто трап ляється в
іспанських і неаполітанських правителів, а сюжет про
право володаря на першу шлюбну ніч із дружиною васала
промовисто повідомляє про реалії феодального суспіль-
ного устрою. Але тематика пісень істотно відрізнялася від
характеру виконання, тут слід ураховувати, що їх викону-
вали носії іншої культури, відтак пісні в народному сере-
довищі зазнали певних трансформацій.
Виконання народних пісень і невеликих святкових
оповідань у Дубровнику і його перед містях, а також
карнавальне дійство, «у якому брали участь представ-
ники аристократії, але яке відбувалося переважно в
дусі народних традицій», свідчать про масову участь
народу в подібних заходах [12, s. 41].
У дубровницькому вуличному театрі брали участь
«музиканти й артисти, актори-міми, звичайна молодь у
масках... У карнавальному колі змішуються без огляду
на суспільне становище міські мешканці з різних соці-
альних груп з гостями, які приїхали на святкування з
передмістя» [7, s. 31].
Тематика й формальні ознаки фольклорних текстів,
запозичених в іноземних виконавців, не обов’язково
свідчили про належність до «високої» культури, тому
марно вести мову про низьке міське середовище, у яке
вони потрапляли, де змінювалися, а потім відтворюва-
лися. Та саме середовище, особливо в певні періоди,
неістотно впливало на «високу» літературу. Для розумін-
ня і сприйняття запозичених текстів необхідним було
знання хоча би двох мов. А чи володіли ними вітчизняні
виконавці, особливо з боснійського двору, «відомі» люди
з народу чи навіть скромні аристократи? Невідомо.
Очевидно, до «високої» літератури можна долучити
й пісні рибаків Паскоє та Нікола 1, які, найімовірніше,
були виконавцями наведеної нижче пісні:
Naš gospodin poljem jizdi,
jizda da mu je.
Na glavi mu svilan klobuk,
sinca da mu je.
U ruci mu zlatne knjige,
družba da mu je.
Prid njim sluga pisan poje,
na čast da mu je.
Їде полем наш пан,
полем їде.
На голові його шикарний капелюх,
Що виблискує на сонці.
У руках у нього золоті книжки,
Золоті книжки.
Перед ним слуга йде, йде і співає,
Співає, господаря прославляє.
Друга «вітальна пісня» («почасниця») також сповне-
на лицарських реалій: їзда на коні, шовкова шапка,
грамота, щит, золоті книги. Подібні «почасниці» було
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011
76 Народні традиції та культурологія
зафіксовано і в давніх рукописах – на островах Корчула,
Брач, Шипан, у Боці Которській 2, Дубровницькому
примор’ї [11, s. 190–195].
У «почасницях» П. Хекторовича також спостерігаємо
«блідий відголосок західної лицарської поезії, наявні
картини життя мандруючих лицарів» [34, s. 432].
Унаслідок побутування власне народної культури в її
взаємозв’язках з «високою», аристократичною культу-
рою виникла ситуація, коли виконавці народних
пісень, поширювачі звичаїв почали тяжіти до «високої»
культури як найвищої цінності. А з приходом гуманіз-
му, захопленням античною культурою та ідеалізацією
аристократії в ХVІ ст. М. Монтень почав вести мову про
важливість побутування пісень гасконських селян і
наспівів неписьменного французького народу. За сто
років до М. Монтеня в 1487 році Юрай Шижгорич,
шибенський вікарій і поет, пише латинською мовою
трактат про свій рідний край, що чекатиме оприлюд-
нення ще чотири століття.
У праці прославлено мудрі, як закон Соломона, «іллі-
рійські прислів’я»; плачі на похованнях, ще зворушливіші,
ніж плач Тетіди й матері Евріала; весільні танці й пісні,
яких не співали ні Катул, ні Клавдій; кращі, ніж у Тібула,
Проперція, Лікорідіна Гала або Сапфо, пісні про кохання;
пісні селян під час вичавлювання олії, що чарували слух
тощо. Це було перше раціональне, свідоме возвеличення
«низької» хорватської культури, зокрема фольклорної
поезії як найвищої цінності. Водночас інший хорватський
поет-гуманіст, латиніст, дубровчанин Ілія Црієвич харак-
теризував мову свого народу як «ілліричний крик», не
зважаючи на те, що тоді такі зворушливі для
Ю. Шижгорича плачі офіційно переслідували й забороня-
ли. Певна річ, таке захоплення поета надавало народній
культурі естетичних ознак, притаманних іншій культурі –
«високій», гуманістичній, проте істотно не наближало до
неї [11, s. 49, 152–157; 48, s. 122].
Уже повідомлялося про те, що якби усне виконання
середньовічної епіки чи лірики, попри суспільні про-
шарки, у яких побутували пісні, зарахували до тогочас-
них набутків, то така класифікація не була би правиль-
ною. І. Сламніг дуже точно зауважив: «Поділ поезії на
складові видається мені надзвичайно важливим, коли
йдеться про найдавнішу історію мистецтва слова».
Дослідник, у свою чергу, запропонував наступну класи-
фікацію: 1) художня усна; 2) народна усна (так звана
народна); 3) художня писемна (так звана художня чи
мистецька); 4) народна писемна (так звана народна)
література – зафіксована письмово і вміщена до збірок
[51, s. 56, 57]. Класифікація досить точна, щоправда,
дещо непрактична у використанні. Із цих міркувань
І. Сламніг розмістив пісню «A ti, divojko šegljiva» («А ти,
дівчино жартівлива»), як і пісні зі збірника Н. Раніна (за
В. Ягичем – народні), у розділі «художньої усної літерату-
ри». Залишається нез’ясованим питання, чи варто вести
мову про високі або низькі джерела таких пісень.
Н. Ранін з Дубровника розпочав запис пісень до
свого рукописного збірника в 1507 році, дещо пізніше,
ніж Ю. Шижгорич, захопився народною творчістю
Шибеника, проте його збірка любовної лірики відрізня-
ється від подібних видань. Поряд з поезією петраркістів
у збірнику представлено й низку народних пісень.
Принцип належності частини пісень до «народних» не
зовсім зрозумілий, Н. Ранін виокремлював їх власно-
руч, це помітно в порядку розташування та кількісному
виборі: відмінності спостерігаються в першому та дру-
гому виданні збірки [45; 46], до останнього залучено
ще декілька пісень. Про це згадував І. Сламніг у своїх
працях [50, s. 48]. Та все одно залишається питання: у
який спосіб можливе осягнення краси народних пісень,
де їхні витоки, чи існують критерії їхнього відбору?
Про долю народної поезії у творчості Ш. Менчетича і
М. Држича писали такі визначні науковці, як Х. Медіні,
М. Пантич, З. Петрович, І. Сламніг. Вони відзначали в
народних піснях сліди традиційних методів поетів-
петраркістів, удосконалене римування, роботу над роз-
міром вірша. Петраркісти й самі вдавалися до поетичної
гри, стилізуючи одну й ту саму тему двома різними спосо-
бами – «задля звеличення» і «для танку» [11, s. 157–168].
На можливу підробку вітчизняних джерел народних
пісень указують деякі тези в статті Зорана Кравара:
п’ятнадцятистопний вірш через свою схожість з хоро-
водом або танком міг бути ознакою оригінальної
художньої поезії, свідомо підготовленої для танцюваль-
них композицій. Деякі сюжети нагадують форми низь-
кого пізньосередньовічного вірша або популярні пасто-
ралі [40, s. 178].
У статті «Із дна торби Раніна» [40], коли йдеться
саме про пісні «з дна», письменник намагається визна-
чити їхні тематичні й метричні риси та місце в реперту-
арі південнослов’янської народної поезії. Народні пісні,
пов’язані з вітчизняними традиціями, лексичними і
фразеологічними елементами хорватської мови, мають
формальні ознаки саме місцевої петраркістської ліри-
ки. Автор подає приклад народної пісні, у якій наявні
елементи петраркізму.
Молоді дворяни в Дубровнику за часів появи пісень
зі збірки Н. Раніна часто мимовільно запозичували їх у
селян, виконували танці, стилізуючи їх під народні [11,
s. 214, 216]. Імовірно, що завдяки цьому вони свої пісні
охоче називали піснями «з кола».
Окрім збірки Н. Раніна, у давніх рукописах міститься
багато варіантів пісень із цієї збірки, схожих на «народ-
ні». Рукописні тексти розповсюджували шляхом пере-
писування або запозичували під час їх усного виконан-
ня селянами. Такими були шляхи появи трьох схожих
між собою і близьких територіально згаданих варіантів
другої частини пісні «A ti, divojko šegljiva» («А ти, дівчи-
но жартівлива»).
Олінко Делорко опублікував текст пісні з острова
Шипан 1953 року, записаний авторкою цієї статті:
Livada se uresila
s bjel’jem cv’jetom i rumenim;
tudar junak konja jezdi,
toj livadu kopljen mjeri,
prignujo se, ubro cv’jetak
ubro cv’jetak, svio v’jenac,
pa proklinje toj livadu...
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011
77Майя Бошкович-Стуллі. «Високе» і «низьке» у творчості народній і писемній
Луг вкрився
білими квітами, білими і рожевими;
туди юнак веде коня,
той леваду копитами міряє,
юнак нагнувся, зібрав квіти,
зібрав квіти, сплів віночок
та прокляв той луг…
Прокляв він його, бо немає на лузі ні «молодої дівчи-
ни, ані дівчинки».., яка би вдягла той вінок.
Al mu nešto veli ž duba,
tihi slavić od razuma:
«O, mladiću premgizdavi, t
i ne kuni toj livadu,
livada ti nije kriva,
svrni konja put istoka,
put istoka sunčanoga,
sresti će te dobra sreća,
b’jela vila i đevojka,
zmi vile za sestrice,
a đevojke za ljubovce»
[20, s. 54].
Але озвався до нього соловейко
тихим голосом з-за дерева:
«О, хоробрий юначе,
Не покидай цього лугу,
Цей луг непоганий,
Поверни коня на схід,
На схід сонця,
Чекає тебе там велике щастя,
Біла віла і дівчина,
Візьми вілу за сестрицю,
А дівчину за кохану».
Вишукана мова, стиль, знайоме оточення – луки, усі-
яні квітами, герой зі списом їде на коні, збирає квіти,
плете вінок, тихо співає соловейко – усе нагадує «народ-
ні» пісні зі збірки Н. Раніна, а також пісню В. Ягича з
іншого, пізнішого рукопису, що її включив до збірки
Н. Ранін: той самий рядок-зачин («луки заквітли, левада
вкрилася квітами»), та сама розмова із «соловейком»,
плетіння вінка. Збережено атмосферу твору, лексичні
особливості, проте в цьому тексті вінок плете дівчина й
по закінченню видно, що це – весільна пісня. Однак у
вказаному рукописному тексті відсутні міфологічні кар-
тини великого щастя й віли-посестри, як у згаданому
запису. Якщо порівнювати обидві пісні з варіантом
В. Караджича, запозиченим у Верхньому примор’ї
(Чорно горському узбережжі), то можна простежити, що
початок пісні є водночас і схожим, і відмінним:
Livade su urešene
b’jelim cv’jetom i crvenim.
Mladi Jovo konja igra,
u livadu kopje mjeri,
a vila ga s gore gleda...
Луки вкрилися цвітом, –
Білим цвітом і червоним.
Молодий Йово їде на коні,
луг списом міряє,
А віла за ним згори спостерігає…
Віла радить Йові повернути коня на схід, де він і зна-
йде наречену. Подальший зміст і настрій повністю збі-
гаються з відомими весільними піснями [36, s. 92].
Текст В. Караджича з Чорногорського примор’я за
стилем далекий як від давньої рукописної пісні, так і
від нового запису з дубровницького краю, але за зміс-
том більш схожий на нещодавній запис усного опові-
дання на Шипані. Існує гіпотеза, що всі три пісні,
весільні за жанром, виникли там, але згодом їхні
шляхи розійшлися.
Постає питання, яким чином шипанська версія пісні
могла зберегти основний зміст «низької» народної пісні
і водночас перейняти високий стиль, близький до зраз-
ків дубровницьких поетів? Це можна було б пояснити
відомою «гармонійністю й однорідністю» народу на тій
території, проте не варто відкидати і факт безпосеред-
нього впливу. Рукописний «народний» текст недарма
було розміщено серед схожих пісень, які виконували на
весіллях, у збірці Н. Раніна.
Фрагмент наступної народної пісні зі збірки Н. Раніна
виконано в жартівливій формі, водночас у ній скопійо-
вано мотиви пасторалей:
Na junaku su zlate ostroge,
a na djevojci tanka košulja,
i zadješe se zlate ostroge
za djevojčinu tanku košulju
[46, s. 401].
На юнакові золоті остроги,
А на дівчині тонка сорочка,
І під час обіймів золоті остроги
за тонку дівчачу сорочку зачепилися.
У ХІХ ст. записано декілька усних пісень зі схожими
сюжетами в Новому Вінодолі, поб лизу Дубровника, і в
Герцеговині (пісня з мусульманськими мотивами, яку
переповіла селянка-християнка) [1, s. 272, 273].
Звідки така подібність? Чи ці пісні «спустилися» з
«високої» літератури, чи цей рух у зворотному
напрямку? Як вони зустрілися на таких різних куль-
турних і соціальних просторах? Їхнє коріння має
бути спільним. Припустімо, та це лише гіпотеза, що
подібні пісні виконували мандрівні співаки, імовірно
чужоземці, та після цього вони продовжували побу-
тувати, змінюючи форму в кожному середовищі.
В одному випадку трап ляються лицарські «золоті
остроги», в іншому – скромна «шпора на чоботях»,
згодом – кінська підкова тощо.
Мені здається, що такий шлях існування пісні є ціл-
ком вірогідним. Передусім важливою є творча продук-
тивність культур, коли запозичені тексти щоразу почи-
нають побутувати. Така варіативність, зміна, відтво-
рення в різних версіях є основоположними типовими
рисами «низької», тобто усної народної словесності.
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011
78 Народні традиції та культурологія
1 Паскоє і Нікола – рибалки з відомої
поеми «Ribanje i ribarsko prigovaranje»
(«Рибалки і рибальські замовляння»)
(1556) Петара Хекторовича, хорватського
поета ренесансної доби.
2 Затока в південній частині узбережжя
Адріатичного моря, нині – територія
Чорногорії, поблизу кордону з Хорватією.
Примітки
1. Andrić N. Hrvatske narodne pjesme. –
Zagreb : Matica hrvatska, 1929. – N 7.
2. Bachelard G. Poetika prostora. – Zagreb :
Ceres, 2000.
3. Bahtin M. Stvaralaštvo Fransoa Rablea i
narodna kultura srednjega veka i renesanse. –
Beograd : Nolit, 1978.
4. Banašević N. Le cycle de Kosovo et les
chansons de geste // Revue des etudes
slaves. – 1926. – N 3–4. – Р. 224–244.
5. Banašević N. Ciklus Marka Kraljevića i odjeci
francusko-talijanske viteške književnosti. –
Skoplje, 1935.
6. Basile G. Das Märchen der Märchen. Das
Pentamerone. Nach dem neapolitanischen
Text von 1634/36 vollständig und neu über-
setzt und erläutert / hrsg. von R. Schenda. –
München : Verlag C. H. Beck, 2000.
7. Batušić N. Povijest hrvatskoga kazališta. –
Zagreb : Školska knjiga, 1978.
8. Beker M. Povijest književnih teorija (od
antike do kraja devetnaestoga stoljeća). –
Zagreb : Sveučilišna naklada Liber, 1979.
9. Bogišić R. Pastorala i hrvatski petrarkizam //
Forum. – 2001. – N 30/4–6. – S. 799–826.
10. Boileau N. Pjesničko umijeće. – Zagreb :
Matica hrvatska, 1999.
11. Bošković-Stulli M. Usmena književnost //
Povijest hrvatske književnosti / ur.
S. Goldstein i drugi. – Zagreb : Liber-
Mladost, 1978. – S. 347–353, 641–657.
12. Bošković-Stulli M. Pjesme, priče, fantasti-
ka. – Zagreb : Nakladni zavod Matice
hrvatske – Zavod za istraživanje folklora, 1991.
13. Bošković-Stulli M. Priče i pričanje.
Stoljeća usmene hrvatske proze. – Zagreb :
Matica hrvatska, 1997.
14. Bošković-Stulli M. Usmene pripovijetke i
predaje (Stoljeća hrvatske književnosti). –
Zagreb : Matica hrvatska, 1997.
15. Burke P. Cultura popolare nell’ Europa
moderna. – Milano : Arnoldo Mondadori
Editore, 1980.
16. Burke P. Helden, Schurken und Narren.
Europäische Volkskultur in der frühen
Neuzeit. Aus dem Englischen übersetzt von
Susanne Schenda / vorwort R. Schenda. –
München : Deutscher Taschenbuch Verlag
GmbH & Co. KG, 1985.
17. Burke P. Narodna kultura između povijes-
ti i etnologije // Naše teme (1551–1559). –
1988. – N 326.
18. Burke P. Junaci, nitkovi i lude. Narodna
kultura predindustrijske Evrope. – Zagreb :
Školska knjiga, 1991.
19. Camporesi P. Cultura popolare e cultura
d’élite fra Medioevo ed età modema // Starta
d’Italia. Annali 4. Intellettuali e potere / а
cura di C. Vivanti. – Torino : Einaudi, 1981. –
Р. 79–157.
20. Delorko O. Zlatna jabuka. Hrvatske narodne
balade i romance. – Zagreb : Zora, 1956.
21. Delorko O. Narodne lirske pjesme (Pet
stoljeća hrvatske književnosti). – Zagreb :
Zora-Matica hrvatska, 1963.
22. Fališevac D. Stari pisci hrvatski i njihove
poetike. – Zagreb : Sveučilišna naklada
«Liber», 1989.
23. Fališevac D. Kaliopin vrt. Studije o hrvats-
koj epici. – Split : Književni krug, 1997.
24. Fancev F. Dosad najstarija poznata
hrvatska pučka pjesma iz sjeverne
Dalmacije // Zbornik u čast Bogdana
Popovića. – Beograd : Izdavačka knjižarnica
Gece Kona, 1929. – S. 116–120.
25. Fancev F. Grada za povijest hrvatske
crkvene drame // Građa za povijest književnosti
hrvatske. – Zagreb : Jugoslavenska akademija
znanosti i umjetnosti, 1932. – N 11. – S. 11–63.
26. Flaker A. Povijest svjetske književnosti. –
Zagreb : Liber-Mladost, 1975. – N 7.
27. Garner D. Zaradom o knjigu // Zarez. –
2000. – N 27. – S. 21–28.
28. Ginzburg C. Sir i crvi. Kozmos jednog
mlinara iz 16. stoljeća. – Zagreb : Grafički
zavod Hrvatske, 1989.
29. Grgec P. Razvoj hrvatskog narodnog
pjesničtva. Književno-poviestne razprave. –
Zagreb : Izdanje družtva hrvatskih srednjo-
školskih profesora, 1944.
30. Гуковский Г., Десницкий В. Моря
русской литературы. – М. ; Ленинград :
Академия наук СССР, 1947. – T. 4 :
Литература XVIII века. – Ч. 2.
31. Gurevič A. Problemi narodne kulture u
srednjem veku. – Beograd : Grafos, 1987.
32. Иванов В., Топоров В. Исследования в
области славянских древностей. – М. :
Наука, 1974.
33. Janeković R. Okviri slobode. Dubrovačka
vlastela iz među srednjovjekovlja i humaniz-
ma. – Zagreb ; Dubrovnik : Zavod za povijesne
znanosti HAZU u Dubrovniku, 1999.
34. Jensen A. Einige Bemerkungen zum
«Ribanje» von Petar Hektorović // Archiv für sla-
vische Philologie. – 1903. – N 25. – S. 429–439.
35. Kanižlić A., Ivanošić A., Katančić M.
Pjesme. Stari pisci hrvatski. – Zagreb :
Jugoslavenska akademija znanosti i umjet-
nosti, 1940. – N 26.
36. Karadžić V. Srpske narodne pjesme //
Sabrana dela Vuka Karadžića. – Beograd :
Prosveta, 1975. – N IV. – Kn. 1.
37. Katančić Matija P. De poesi illyrica libellus
ad leges aesteticae exactus // Knjiga o ilirskom
pjesništvu izvedena po zakonima estetike. –
Osijek : Izdavački centar «Revija» – Radničko
sveučilište «Božidar Maslarić», 1984.
38. Katičić R. Nachlese zum urslavischen
Mythos vom Zweikampf des Donnergottes
mit dem Drachen // Wiener slawistisches
Jahrbuch. – 1988. – N 34. – S. 57–75.
39. Katičić R. Uz početke hrvatskih početaka.
Filološke studije o našem najranijem srednjo-
vjekovlju. – Split : Književni krug, 1993.
40. Kravar Z. Najstarija hrvatska ljubavna liri-
ka // Dubrovnik. – 1995. – N 4. – S. 171–178.
41. Kravar Z. S dna Ranjinine torbe //
Vijenac. – 1998. – N 6. – S. 127.
42. Le Goff J. Srednjovjekovni imaginarij. –
Zagreb : Antibarbarus, 1993.
43. Lozica I. Hrvatski karnevali. – Zagreb :
Golden marketing, 1997.
44. Lozica I. Poganska baština. – Zagreb :
Golden marketing, 2002.
45. Menčetić Š., Držić D. Pjesme Šiška
Menčetića Vlahovića i Gjore Držića // Stari
pisci hrvatski. – Zagreb : Jugoslavenska aka-
demija znanosti i umjetnosti, 1870. – N 2.
46. Menčetić Š., Držić D. Pjesme Šiška
Menčetića i Gjore Držića, i ostale pjesme
Ranjinina Zbornika // Stari pisci hrvatski. –
Zagreb : Jugoslavenska akademija znanosti i
umjetnosti, 1937. – N 2.
47. Moser-Rath E. Predigtmärlein der Barockzeit.
Exempel, Sage, Schwank und Fabel in geistli-
chen Quellen des oberdeutschen Raumes. –
Berlin : Walter de Gruyter & Co, 1964.
48. Novak S. Povijest hrvatske književnosti.
Od hu manističkih početaka do Kašićeve ilir-
ske gramatike 1604. – Zagreb : Antibarbarus,
1997. – Kn. II.
49. Perrault C. Contes / іllustres par G. Dore.
Texte integral. – Verviers (Belgiques) :
Gerard & Co (Marabout).
50. Slamnig I. Disciplina mašte. – Zagreb :
Matica hrvatska, 1965.
51. Slamnig I. Stih i prijevod. Članci i
rasprave. – Dubrovnik : Matica hrvatska, 1997.
52. Solar M. Laka i teška književnost.
Predavanja o postmodernizmu i trivijalnoj
književnosti. – Zagreb : Matica hrvatska, 1995.
53. Štefanić V. Narodne pjesme otoka Krka. –
Zagreb : Nakladni odjel Hrvatske državne
tiskare, 1944.
54. Vidan G. Povijest svjetske književnosti. –
Zagreb : Liber-Mladost, 1982. – N 3.
55. Žanić I. Prevarena povijest. Guslarska
estrada, kult hajduka i rat u Hrvatskoj i Bosni
i Hercegovini 1990–1995. godine. – Zagreb :
Durieux, 1998.
56. Žganec V. Hrvatske narodne pjesme kaj-
kavske. – Zagreb : Matica hrvatska, 1950.
Література
Переклад з хорватської Мирослави карацуби
|