Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів

In this article separate theses over are brought in relation to the questions of separate language and genre features of electronic reports, supported by examples from internetcorrespondence, to that an author applied in the process of preparation of ethnographic researches. Speech goes, first of al...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Плеше, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнологія
Schlagworte:	Народні традиції та культурологія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43411
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів / І. Плеше // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 5. — С. 91-99. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43411
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-434112013-04-28T03:04:17Z Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів Плеше, І. Народні традиції та культурологія In this article separate theses over are brought in relation to the questions of separate language and genre features of electronic reports, supported by examples from internetcorrespondence, to that an author applied in the process of preparation of ethnographic researches. Speech goes, first of all, about her personal own archive of e-mail from 1999 to 2003. To him the report of different maintenance and aspiration enter: from numerous folias with working questions, numerous advertising texts often turned to the certain abstract recipient, executed in a different form – from propaganda of concrete commodities to the promise of total success and happiness on all vital areas, to the personal, private correspondence. Ovde je riječ o brojnim primjerima elektroničke korespondencije kojom autor je u svom etnografskom istraživanju bavila i na temelju koje je nastao i ovaj rad o pojedinim jezičnim i žanrovskim osobinama elektroničkih poruka. Riječ je o mojoj vlastitoj arhivi elektroničke pošte od 1999. do 2003. godine. Ona se sastoji od poruka različitog sadržaja i karaktera: od brojnih poslovnih poruka, različitih skupnih poruka, često upućenih neodređenom čitatelju, koje se – kao obavijesti, apeli, ali i lanci sreće, šale i slično – prosljeđuju na više adresa odjednom, te od osobnih, privatnih poruka. 2011 Article Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів / І. Плеше // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 5. — С. 91-99. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43411 [394.92+004.773.3]+81’276 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Народні традиції та культурологія Народні традиції та культурологія
spellingShingle	Народні традиції та культурологія Народні традиції та культурологія Плеше, І. Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів Народна творчість та етнологія
description	In this article separate theses over are brought in relation to the questions of separate language and genre features of electronic reports, supported by examples from internetcorrespondence, to that an author applied in the process of preparation of ethnographic researches. Speech goes, first of all, about her personal own archive of e-mail from 1999 to 2003. To him the report of different maintenance and aspiration enter: from numerous folias with working questions, numerous advertising texts often turned to the certain abstract recipient, executed in a different form – from propaganda of concrete commodities to the promise of total success and happiness on all vital areas, to the personal, private correspondence.
format	Article
author	Плеше, І.
author_facet	Плеше, І.
author_sort	Плеше, І.
title	Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів
title_short	Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів
title_full	Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів
title_fullStr	Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів
title_full_unstemmed	Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів
title_sort	етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Народні традиції та культурологія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43411
citation_txt	Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів / І. Плеше // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 5. — С. 91-99. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT plešeí etnografíâlistuvannâprodeâkímovnítažanrovíosoblivostíelektronnihpovídomlenʹlistív
first_indexed	2025-07-04T01:47:30Z
last_indexed	2025-07-04T01:47:30Z
_version_	1836679064465702912
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 В одній колишній (уже достатньо давній) телевізій- ній передачі, присвяченій питанням хорватського пра- вопису (Forum («Форум») від 8 вересня 2001 року), хтось із її гостей висловив міркування стосовно необ- хідності запису е-мейл-повідомлень та їх усебічного аналізу, коли йшлося про питання та коментарі, що надходили до ведучих в інтернет-листах. Ідеться про повідом лення, пов’язані з питаннями правопису. З огляду на це можемо говорити, що автори цих повідом лень в той чи інший спосіб цікавилися мовною проблематикою. Крім того, це були повідомлення, під- готовлені спеціально для ефіру, насамперед для телеві- зійного екрана, тому цілком імовірно, що їх автори в таких листах приділяли набагато більше уваги мовним питанням, аніж у повсякденному приватному житті. Проте тих авторів повідомлень, які надавали важливо- го значення питанням правопису, і тих, хто вважав за необхідне аналізувати, а подекуди й коректувати мову електронних листів, слід зарахувати до незвичайних інтернет-користувачів. Деякі тексти є складними для розгляду, редагування, адже неможливо апелювати до їх автора, оскільки він – невідомий. Утім, імовірний і такий варіант, коли автор свідомо вживає неправильні з мовного погляду конструкції. За таких умов будь-яка правка суперечить «авторському задуму» свідомо пору- шувати правила, що функціонують у мові. Не варто виключати і можливості випадкового порушення через неуважність під час написання тексту повідомлення, але така собі специфічна недбалість, яка, на перший погляд, видається незапланованою, насправді часто є цілком свідомою. Якщо ж у разі вже згаданих телевізійних електрон- них повідомлень не йдеться ані про свідоме відкидання мовних правил, ані про «свідому» неуважність, то в цій статті наводяться тези стосовно питань окремих мов- них і жанрових особливостей електронних повідом- лень, підкріплені прикладами з інтернет-кореспонден- ції, до яких я безпосередньо зверталася сама в процесі підготовки етнографічних досліджень. Мовиться насамперед про мій архів електронної пошти від 1999 до 2003 року. До нього входять повідомлення різного змісту і спрямування: від листів з робочими питання- ми, численних рекламних текстів, часто звернених до певного абстрактного реципієнта, виконаних у різній формі, від пропаганди конкретних товарів до обіцянки тотального успіху на всіх життєвих ділянках, до особис- того листування. Запропоновані нижче тексти безпо- середньо пов’язані з індивідуальним (приватним) лис- туванням, у якому брали участь мої приятельки і рес- понденти, з якими я неофіційно листувалася. Ураховуючи завдання й характер дослідження 1, потрібно наголосити на тому, що записи й коментарі щодо певних мовних особливостей текстів електрон- них повідомлень здійснено на базі одного приватного архіву електронної пошти, упродовж одного лише хро- нологічного періоду, коли ці тексти готувалися й фіксу- валися, а також відповідно до вподобань певного про- шарку користувачів, у нашому випадку жінок 2, тому висновків, які б стосувалися електронної пошти зага- лом, робити не слід. До того ж треба брати до уваги той факт, що цю роботу підготовлено не в мовознавчому ключі і без спеціальних ґрунтовних знань на терені лін- гвістики. Її заплановано й підготовлено як частину так званої етнографії письма [3, р. 11], яка займається питаннями різнопланового листування в повсякденно- му житті, зокрема інтернет-повідомленнями. Цю науку передусім цікавлять питання, хто пише, як і навіщо, а також у який спосіб здійснюється листування, у яких жанрових формах воно реалізується, виділяються і спільні особливості різних типів письма, відповідно найбільша увага приділяється самим письмовим «витворам». Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів In this article separate theses over are brought in relation to the questions of separate language and genre features of electronic reports, supported by examples from internetcorrespondence, to that an author applied in the process of preparation of ethnographic researches. Speech goes, first of all, about her personal own archive of e-mail from 1999 to 2003. To him the report of different maintenance and aspiration enter: from numerous folias with working questions, numerous advertising texts often turned to the certain abstract recipient, executed in a different form – from propaganda of concrete commodities to the promise of total success and happiness on all vital areas, to the personal, private correspondence. Keywords: electronic reports, internet correspondence, personal archive, private correspondence. Ovde je riječ o brojnim primjerima elektroničke korespondencije kojom autor je u svom etnografskom istraživanju bavila i na temelju koje je nastao i ovaj rad o pojedinim jezičnim i žanrovskim osobinama elektroničkih poruka. Riječ je o mojoj vlastitoj arhivi elektroničke pošte od 1999. do 2003. godine. Ona se sastoji od poruka različitog sadržaja i karaktera: od brojnih poslovnih poruka, različitih skupnih poruka, često upućenih neodređenom čitatelju, koje se – kao obavijesti, apeli, ali i lanci sreće, šale i slično – prosljeđuju na više adresa odjednom, te od osobnih, privatnih poruka. Osnovne rijeći: elektroničkе porukе, vlastiti arhivi elektroničke pošte, privatne poruke, reklamne tekstove. Іва Плеше УДК [394.92+004.773.3]+81’276 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 92 Народні традиції та культурологія Говорити чи писати?3 Не знаю, чи це мені яскраве сонце вдарило в і без того хвору голову, але мушу констатувати, і це викликає в мене певне занепокоєння, що завдяки Інтернету люди почали перетворюватися на дебілів – спілкуватися такою мовою, яку тяжко назвати повною мірою нашою: без розділових знаків, рисочок та навіть і самих звуків, властивих мові. Подумай, ми робимо це впро- довж років, пишемо цією мовою важливі й неважливі листи, розумні чи легковажні, весь час удаємося до такої мовної редакції, що вже, дійсно, небезпечно (Анна, у тексті е-мейла) 4. Цитоване електронне повідомлення вже самою фор- мою визначає зміст – з позицій користувача заявляє про тему, яку порушують і в дослідницьких розвідках, і в коментарях до явищ електронної комунікації: насампе- ред про вплив медійних засобів на мову (читайте про це, наприклад, у працях Наомі Барон [1], Юдіт Лі [9] та Тіма Шортіса [16]). Від витоків комп’ютерної «писемності» й надалі дослідники займалися питанням впливу медійних засобів на мовлення його користувачів, від повідомлень і приватного листування до того, що ми називаємо літера- турним епістолярієм, поділяючи чи не поділяючи точку зору авторки цитованого вище повідомлення. Ідеться про складну тему, яка охоплює цілу низку елементів: від лін- гвістичних і стилістичних особливостей окремих текстів у тій формі, у якій вони побутують у нових медійних засо- бах, до питання нового електронного авторства, філософ- ського й суспільного значення електронного тексту, елек- тронної мови в процесі її формування. Моє ж завдання є набагато скромнішим: задокумен- тувати деякі мовні та жанрові особливості текстів, які поширюються за допомогою електронної пошти. Сюди варто залучити й вербальний спосіб – мовиться про використовуваний часто прийом синхронічної та асинхронічної комп’ютерної комунікації (читайте про це, приміром, у дослідженні Петера Колока та Марка Сміта [8]), при якому істотно домінує асинхронічний, на відміну від деяких інших форм комп’ютерної опосе- редкованої комунікації, крім чата, коли неможлива одночасна присутність обох сторін для здійснення про- цесу комунікації. Користувач надсилає повідомлення в будь-який час, а відповідь на нього може «запізнитися» як на кілька годин, так і на кілька днів і навіть більше, з огляду на те, що користувачі можуть неодночасно бути підключені до мережі і відповідають на лист у час, який обирають самі. Проте нерідко повідомленнями обмінюються у вельми стислий відтинок часу, імітую- чи таким чином розмову в «реальному часі». На таку своєрідну амбівалентність електронних повідомлень, які можуть видаватися важливими і в площині способу їх письмового вираження, указують також деякі комен- тарі, надані однією дослідницею електронної корес- понденції. Вона е-мейл співвідносить насамперед з розмовою під час телефонної комунікації, щоб потім наголосити на важливості визначення часу написання, якого під час телефонної розмови непередбачено. Але я їх [електронні повідомлення] ніколи не обмір- ковую, навіть тоді, коли маю написати просто зараз – дуже рідко, можливо, два-три рази казала, що зараз іду комусь написати листа. Просто знаєш, що треба напи- сати, про щось розповісти, пишеш і йдеш займатися іншими справами. (…) Для мене це дуже легко… Коли пишу е-мейл, почуваюся так, ніби розмовляю з кимось по телефону. Мейл якраз дає мені ті три секунди, які потрібні, щоб написати щось. Уже багато років якийсь мейл може орієнтовно за шістнадцять секунд охопити те, про що я б стільки ж, а подекуди й набагато довше теревенила б по телефону… Я знаю, що при цьому маю швидко формулювати думку і водночас займатися чис- ленними іншими справами, насамперед обмірковуван- ням. Коли щось пишеш, для себе найперше намагаєшся в голові скласти речі докупи, у той час, як у телефонній розмові багато часу витрачаєш на зайві комента- рі (…) Спілкуючись по телефону чи розмовляючи безпо- середньо, ти все одно не будеш зважувати кожної реплі- ки. (Анна, з розмови). Під час написання повідомлення треба враховувати специфіку оформлення текстів на комп’ютері, а також вживання типових термінів, які вимагають мовних знань і чуття мови. Тут ідеться, безперечно, про писем- ну комунікацію. «Комп’ютерний текст, безсумнівно, виступає своєрідним способом письма: пікселі на екра- ні набувають ознак літер і слів, які ми читаємо і пише- мо» [3, р. 12]. Проте коментатори комп’ютерних пові- домлень [3; 9; 4], як і фахівці зі сфери електронних технологій, відзначають їх «розмовний характер». Коли тобі хтось щось надсилає, хтось, кого ти знаєш, близька тобі людина, ти відразу починаєш від- повідати на лист без будь-якої офіційної преамбули, майже так само, як і під час приватної розмови. Я це називаю розмовним е-мейлом. Він, інакше кажучи, без класичного зачину листа, фактично не має початку. Створюється враження, що продовжується якась уже розпочата розмова. Крім того, тут не варто забувати про значну кількість орфографічних помилок, скорочені форми слів: ти просто хочеш щось сказати, передати – і надсилаєш. (Діана, з розмови). Такий розмовний характер 5 електронного повідом- лення пов’язують з темою, про яку говоритимемо далі, але ми цим не обмежимося 6. Ідеться про дотримання класичних правил написання чи, навпаки, відхід від звичної орфографії (між іншим, увага концентрується й навколо написання з малої літери, значної кількості орфографічних помилок, вживання лише частини слова). Найчастіше такі мовні особливості пов’язують напряму зі швидкістю листування – вони нагадують «усні ситуації спілкування», адже подібні огріхи непри- пустимі при уважному й повільному написанні, редагу- ванні написаного, звичному для нас автоматичному ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 93Іва Плеше. Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів виправленні помилок. Особливо яскраво таке явище простежується при синхронічній формі комп’ютерної комунікації, що більше нагадує розмову, при якій швидкість обміну повідомленнями винятково важли- ва 7. Своєю чергою електронна пошта як різновид асинхронічної комунікації в цьому й відрізняється від синхронічних форм, і в повідомленнях, якими обміню- ються (особливо в тих, які в попередній цитаті названо розмовним е-мейлом), досить чітко простежуються схожі риси. Повідомлення, які з розмовного е-мейла перетворюються на електронні листи 8, часто втрача- ють своє функціональне призначення: якомога швид- ше написати все, що хочеться сказати, досягти макси- мальної швидкості спілкування 9. Отже, електронні повідомлення існують як особливий спосіб комунікації – як своєрідна перехідна стадія між листом і розмовою, письмовим і усним медіа, – для якої, крім того, характерне недостатньо дбайливе ставлення до синтаксичних конструкцій. Ідеться про побудову речень, подекуди фіксується свідоме відхилення від стан- дартної літературної мови. Чи можна тут говорити про повернення до старого чи про нові креативні віяння, вірогідно, залежить від індивідуальних, а також і культур- них суспільних позицій учасника листування. Бренда Данет наводить, наприклад, тезу про одночасне збагачен- ня і збідніння мови в процесі безпосередньої писемної комп’ютерної комунікації. Вона їй видається водночас і досконалішою, і гіршою від звичайного мовлення і пись- ма. Через брак невербальних і паралінгвістичних знаків, які передають значення безпосередньо від особи до особи, комп’ютерна комунікація бідніша від усного мов- лення, а через свою ефемерність – і від писемного. Однак, з іншого боку, це мовлення багатше від звичайного усно- го, оскільки існує можливість його збереження та наступ- ного прочитання як окремих речень, так і цілого тексту. Багатше воно і від писемного, адже відбувається своєрід- не відновлення постаті співбесідника. Також набагато легше відтворити миттєву комунікацію з автором асин- хронічного повідомлення або тексту; через це електрон- на комунікація стає більш діалогічною [3, р. 11–12] 10. Особливості підготовки електронних повідомлень Прискіпливий аналіз індивідуальних стилів напи- сання електронних повідомлень продемонстрував би окремі деталі, притаманні конкретному мовцеві, і дав би уявлення про комп’ютерну комунікацію в цілому. Ми маємо на меті продемонструвати поодинокі, пере- важно спільні для користувачів особливості приватної електронної кореспонденції, у якій я сама безпосеред- ньо брала участь. Це не означає, що окремі особливості не можна від- шукати і в службовій (робочій) кореспонденції. Дорога… Згідно з деякими дослідницькими розвідками, для е-мейлів нехарактерні ввідні звертання, як і привітан- ня наприкінці тексту: такі ознаки класичного, паперо- вого листа губляться в електронному медійному про- сторі [9, р. 311]. І в моєму електронному архіві багато текстів, які не містять характерних зачинів, показових для листів. Текст тоді починається in medias res, без вступних формул увічливості. Такі зачини з’являються переважно в повідомленнях, які тісно, безпосередньо пов’язані з попередніми. Нерідко можна натрапити на повідомлення, яке навіть своїм «предметом» сигналізує про те, що це відповідь на попереднє повідомлення (наприклад, Re: зустріч?). З іншого боку, у моїй корес- понденції чимало електронних листів, де, як і в класич- них, з’являються відомі зачини: «Моя люба», «Дорога Анно», а інколи просто – «Анно». Не випадковим є і той факт, що тексти, які почина- ються без увідного вітання, я називаю повідомленнями, а з ним – листами 11. На мою думку, початок тексту без вітального заголовка характерніший – коли це важли- во і часто трапляється – для коротких повідом лень, де надається певна інформація, формулюються питання, чи просто передаються вітання. Такі повідом лення часто починаються ввідною формулою на зразок «Bok!», «Hi!», «Zdravo!» (Привіт! Здорово!) і подібними. Початок повідомлення без називання адресата (без звернення на ім’я), а також без класичного привітання часто вживається в разі, коли між двома кореспонден- тами обмін повідомленнями здійснюється без трива- лих перерв. Проте в текстах, які ми назвали листами, увідне звернення до адресата вживається завжди. Дорога… нарешті вже дійшло до того, що я почала вживання ввідної формули («дорога»…), а інколи це буде й інша ввідна формула, коли пишу «службове пові- домлення» – «шановний, шановна», чи намагаюся пере- скочити через цей початок (якого все одно не вдається уникнути), а в кінці повідомлення використовую краси- вий компромісний варіант: обираю між «бувайте», «з богом» і «з повагою», «щирі вітання». (Інна, з е-мейла). Під час розмови мої співрозмовники, як і в поперед- ній цитаті, підтвердили своєрідну необхідність увідно- го привітання в особистих повідомленнях, а також у листах і повідомленнях, розрахованих на близьких приятелів, однак деякі з них висловили сумніви щодо необхідності таких формул увічливості в повідомлен- нях, які надсилаються знайомим, проте не дуже близь- ким особам. Для мене завжди є проблемою, як почати е-мейл, що насамперед написати комусь – «дорогий», «дорога». Для мене це звучить майже так само, як і привіт, але при- віт вже й зовсім звучить по-панібратськи, а якщо ж я напишу «хелло», то навіть у власних очах буду вигляда- ти як така-собі дівчина з «Космо», що пише листи до редакції. Отже, як бачите, найважче його все-таки почати. (Діана, з розмови). На противагу цьому, зачин класичного (звичного) листа видається респондентам менш проблематичним, оскільки «тут існують деякі усталені конвенції, з ними важко розгубитися». (Марина, з розмови). ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 94 Народні традиції та культурологія Утім, існують користувачі Інтернету, яким такі уста- лені форми повідомлення істотно полегшують комуні- кацію, насамперед відпадає питання, як розпочати написання тексту. У мене немає ніяких проблем щодо форми підготовки повідомлення. Вірогідно, така проблема могла б виник- нути, але я ніколи не маю ніяких труднощів з тим, як розпочати е-мейл, незалежно від того, чи це по роботі (а такі листи завжди мають стандартну форму), чи я листуюся з кимось, з ким у мене приязні стосунки. (Анна, з розмови). Щирі вітання, А. Електронні повідомлення і листи також часто закін- чуються деякими фінальними формулами з іменем автора, яке імітує власноручний підпис на папері: «Цілую тебе, І.», «Побачимося, М.», «Щирі вітання, А». Дехто з авторів вигадує оригінальні прощальні варіан- ти на зразок: «З любов’ю і целюлітом» або інколи досить несподівано завершують текст: «Побачимося, поки ми ще обидва не померли від старості». Існують, звичайно, і тексти, у яких просто взагалі немає слів на завершення. У моїй особистій кореспонденції їх нара- ховується вже не так і багато, але вони згадуються як характерні варіанти електронних повідомлень (разом з ім’ям та ініціалами і завершальною фразою на кшталт «Спасибі») тих осіб, які обмінюються повідомленнями досить часто [9, s. 313]. Можна було б звернути увагу і на заключний підпис в е-мейлі в тому випадку, коли в повідомленні фігурує ім’я відправника, а «підпис» в електронному повідомленні не може виглядати, безпе- речно, так само, як підпис на папері, який і є знаком підтвердження авторства [3, р. 53]. Питання, чи треба підписуватися, є завершальним. Авторки листів, як і інші мої кореспондентки, здебільшого підписувалися власним ім’ям, першою літерою імені чи ім’ям/словом, яке б замінювало власне ім’я. Наведу одне показове і всім відоме – «Скарлетт О’Хара». Цікаво також те, що в кінці повідомлення з’являється і постскриптум, для якого найчастіше немає ніяких функціональних підстав. Так, в електронне повідомлен- ня, тобто у вже підготовлений текст – на відміну від тексту паперового листа – можна додавати нові речен- ня, прибирати старі, вставляти слова. Тому p. s. не пишеться за необхідності, а лише як усталений варіант з паперового листа, через звичку або бажання його туди залучити. Можна і в паперових листах постскриптум використовувати з «жанрових міркувань», а не за необ- хідності, а для електронних повідомлень це завжди так. Предмет: декор пофарбованої кімнати Текст повідомлення пов’язаний зі словами, написани- ми під рубрикою «предмет» (англ. subject). Наприклад, ось повідомлення, «предмет» якого виглядає так: «якби ти знала»; починається буквально з коми і слів «знаєш» (…) чи «знаю, що ти не повіриш», «але я справді (…)»; «о’кей, дурепо, хочу тебе запитати (…)». Предмет пові- домлення інколи містить вітальні формули, крім «Доброго ранку!»; «Привіт»; «Дорога»; «На добраніч», його використовують як простір, у який вписується ввід- на формула: «Моя дорога»; «Дівчинко!» Це суперечить точці зору тих авторів електронних повідомлень, які стверджують, що правило вибору предмета, у якому вмі- щено основну інформацію, – одне з найважливіших в електронній комунікації, оскільки багато користувачів електронної пошти на основі предмета вирішують, чи хочуть вони, виходячи із заявленої теми, узагалі його читати (див. напр., www.livinginternet.com). Тому пред- мет повідом лення мав би бути в ньому ключовим сло- вом чи словами, які розкривають його тему, зміст тек- сту. Якщо це відповідає дійсності в робочих (службових) повідомленнях, то в інших – приватних, особистих, які якраз і виступають значною частиною моєї електронної кореспонденції, це, без сумніву, не так. Тут і можна про- стежити різницю між електронними повідомленнями та електронними листами. Приватні електронні повідо- млення часто містять предмети, які підтверджують уже згадане правило, наприклад: Кіно завтра о 20? (пред- мет, після якого нібито й не потрібне продовження тек- сту). З іншого боку, електронний лист, який найчастіше не присвячений єдиній лише темі і зміст якого не обов’язково прив’язаний до певних домовленостей і передачі інформації, має предмети (чи, як деякі корес- понденти кажуть, «назви», крім назви тексту), які не можна назвати інформативними чи ключовими слова- ми, які містять слово чи цілу частину речення з наступ- ного тексту (нутелла і барбариски; кімнатне світло; таблетки для схуднення), дає певну спільну назву для тем, яким присвячено текст (портрети, декор пофарбо- ваної кімнати), або темам, які виступають автономни- ми стосовно до тексту («дуже часто предмети не мають жодного зв’язку з тим, що за ними слідує», – каже одна з учасниць листування). Крім того, потрібно згадати при- клади невикористання предмета повідомлення («коли не можу згадати нічого розумного»), а також опцію «від- повідь» (англ. – reply), яка автоматично перед предме- том повідомлення, на яке відповідають, ставить Re як скорочений варіант від reply. Коли листування під такою назвою триває довгий час, зміст нових повідомлень більше не має жодного зв’язку з предметом першого (вихідного) повідомлення. Ю. Яросс Лі наводить при- клад приватного електронного листування, яке тривало місяцями під первинною назвою Re: Тестування, якій у більш пізніх повідомленнях абсолютно не відповіда- ло [9, р. 317]. Таких прикладів чимало і в моєму електро- нному архіві, коли після тривалої паузи в листуванні надсилають е-мейл, знаходять більш ранні повідомлен- ня, натискають на reply і пишуть новий текст. Треба також додати, що деякі з моїх адресатів опцію reply не розглядають у її зв’язку з «першими (вихідними) листа- ми». Коли, наприклад, з кимось обмінюєшся повідо- мленнями в досить стислий промі жок часу, «Re» в назві видається їм цілком нормальним, але коли вони хочуть написати листа, тоді є сенс сформулювати власну тему, аби «надати важливості цьому листуванню». (Інна, з розмови). Наводяться також думки й поради щодо роботи електронної пошти, кількість яких, судячи із вказівок ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 95Іва Плеше. Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів на веб-сайті, дедалі зростає. Не йдеться, зокрема, про технічні поради й інструкції, а про формальні особли- вості електронної комунікації, правила практичного використання й поводження в Інтернеті, чи питання етикету 12. Одна із цих численних книжок належить Саманті Міллер, журналістці часопису «People» («Люди»), яка на основі власних прикладів під назвою «Pravila lijepog ponašanja na internetu (Internet Manners)» («Правила поводження в Інтернеті (інтернет-мане- ри)») написала книгу «E-Mail Etiquette» («Е-мейл ети- кет») [10]. Мовиться про посібник, у якому вміщено поради, які додаються до вже існуючих досліджень у цій галузі [15], як треба полегшити процес комунікації через електронну пошту і зробити її «пристойною» і «практичною». На базі численних правил вибору пред- мета чи порад із мережі у ньому демонструється, що практика не завжди йде в унісон з теоретичними настановами, і користувачі своїми силами формулю- ють для себе певні неписані правила, до яких вони дійшли з власного практичного досвіду 13. Коли мова заходить про важливість предмета пові- домлення в електронній комунікації, яка наголошуєть- ся в порадах щодо написання е-мейла, на практиці з’ясовується, що кореспонденти не мають визначати порядок прочитання повідомлення на основі одного лише предмета і висловлювати пропозиції щодо про- читання чи знищення повідомлення. Точніше, коли йдеться про повідомлення, запозичені з листа е-мейла, предмет повідомлення може виконувати функцію, яку йому надає сама електронна мережа (особливо у випадках, коли користувачі отримують значну кіль- кість повідомлень щодня, і вони мають у якийсь спосіб виділити ті, які необхідно відразу прочитати), але це жодною мірою не стосується приватної комунікації. У ній предмет повідомлення більшою мірою функціо- нує як необов’язкова назва, своєрідна гра, аніж як клю- чове слово чи найважливіша частина запропонованої нижче інформації. Помилки та різночитання Уже йшлося про те, що в електронних повідомлен- нях часто трапляються слова з помилками. До суто технічних помилок можна віднести невжи- вання діакритичних знаків (їх використання може в повідомленні компенсуватися знаками, яких узагалі не існує в хорватській мові чи які служать на позначення зовсім інших звуків), що своєю чергою впливає на стиль електронного листування. Тут мовиться про послідов- ний вплив медіа на мову, тобто про зміну мовних пара- метрів через можливості і обмеження медійних засобів. Численними також є випадки, коли медіа зі своїми характеристиками впливають на форми способу самого висловлювання, хоча все одно не стають визначальни- ми. На спосіб висловлювання впливають і інші фактори, зокрема, приклади з досвіду інших кореспондентів з уже існуючих листувань, які з одного медіа переносяться до іншого тощо. Помилково написані слова чи вживання неправильних форм, які спрощують і прискорюють про- читання, наприклад, niko замість nitko, kolko замість koliko, ja bi i mi bi замість ja bih i mi bismo (неправильна побудова умовної форми дієслова бути), не так пов’язані з «природою» медіа, як з конкретним випадком вживан- ня синхронічних форм під час комп’ютерної комуніка- ції, проте характерних і для електронної пошти. Коли користувачі електронної пошти одночасно є і користу- вачами інших форм комп’ютерної опосередкованої комунікації, крім чата, можливо, можна говорити про вплив їх окремих комп’ютерних практик на загальний стан комунікації під час електронного листування. Проте поміж моїх колег по листуванню були й такі, які жодного разу не користувалися синхронічними форма- ми комп’ютерної комунікації і які свої тексти готують ще до підключення до мережі, але також у схожі способи спрощують їх, припускаються в них помилок і не виправ- ляють їх. На питання, чому в них так виходить, вони не можуть дати точної відповіді. Вірогідно, я бачила, як інші пишуть. (Марина, з роз- мови) або …Не знаю, дійсно, коли я починала писати, усе було за правилами – від початку до постскриптуму, а тепер нібито звільняєшся від чогось, я навіть не знаю чому (…). Спочатку трохи поміняла конструкцію, а потім уже перейшла і до інших речей – помилок, слів з малої літери. (Інна, з розмови). В електронній кореспонденції, що демонструє і попередня цитата, у новий спосіб також використову- ються функції знаків. Скажімо, у деяких повідомлен- нях, тобто в повідомленнях окремих користувачів, більшою чи меншою мірою зменшується використан- ня крапки. Маємо кому чи крапку з комою, після яких наступне речення продовжується без великої літери на початку. В інших повідомленнях після крапки, яка означає кінець речення, не вживається велика літера на початку наступного. Окремі авторки дуже рідко використовують коми чи двокрапки, в е-мейлах вони вдаються до нових способів письмового вираження. Я тільки тепер усвідомила, як жахливо я пишу з точки зору граматики і синтаксису; у мене є одна при- ятелька (...) ще з першого класу середньої школи, яка мені завжди все писала без ком, крапок, великих літер (знаєте, як це буває, коли листуєшся вже більше годи- ни). Нині мені здається, що вона випередила час, хоча тоді ми про це не могли і мріяти. (Марина, з е-мейла). *** Багатофункціональні знаки важливі також стосовно так званих смайликів («малюночків, що складаються із значків, які нагадують людське обличчя з різним емо- ційним настроєм») [7, s. 350]. Їм у коментарях щодо комп’ютерної опосередкованої комунікації приділено увагу в розділі статті, у якому йдеться про можливості вираження емоцій в електронній письмовій комуніка- ції, де, на відміну від спілкування віч-на-віч, немає жестів, міміки, тону голосу тощо (згадаймо працю Б. Данет [3, р. 61–62]). В окремих дослідженнях емо- тивним значкам як засобам передачі відтінку значення ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 96 Народні традиції та культурологія приділяється особлива увага. Дехто з авторів наголо- шує на креативності при комбінуванні літер, серед яких домінують певні типові сталі комбінації із зазда- легідь заданими можливостями. Такі комбінації автори характеризують як налаштування комп’ютерних тех- нологій до потреб розмови [9, р. 323]. Однак у кореспонденції, про яку мовиться в цій стат- ті, таким значкам не надається великого значення. Авторки рідко ними користуються і то здебільшого лише у двох формах: як усміхнене обличчя :-) або як похмуре обличчя :-(. Використання чи невикористання емотивних значків часто стає істотною відмінністю між повідомленнями та листами. Частіше такі значки вживаються в коротких повідомленнях, у листах у них немає особливої потреби, «емоції» стискаються до фор- мату опису з розрахунку на те, що листи не мають бути такими простими і короткими. Навпаки, їхньою осо- бливістю якраз і є необмеженість кількості слів і деталь- ний опис, який не припускає скорочення. В усьому іншому можливості для «висловлення емоцій» у таких засобів обмежені, вони можуть лише відтворювати «основні» людські емоції. Ідеться про те, що автор дея- ких речень жартує, висловлюється іронічно або чимось незадоволений 14. У кореспонденції, до якої ми зараз звертаємося, особливо, коли мовиться про використан- ня знаків на позначення емотивних станів, ми залучає- мо їх, найімовірніше, як своєрідну прикрасу, ніж про- сто знак на заміну чогось 15. Цитування Так званий розмовний стиль повідомлень, які надси- лаються електронною поштою, має на меті підкреслити щось, наголосити на чомусь, зважаючи на те, що текст, який читаємо на екрані, має форму діалогу. Однак циту- вання уривків з більш ранніх повідомлень чи окремих їхніх частин, на які авторка нового повідом лення відпо- відає або коментує їх, указує на те, що йдеться про асинх- ронічну комунікацію. Учасники процесу листування інколи вважають за потрібне цитувати попередні вислов- лювання, щоб було точно відомо, до якої частини попере- днього повідомлення належить текст. Підкреслимо, що цитування частин попередніх повідомлень – не правило, а лише один з прийомів, що використовують у кореспон- денції. Особливий спосіб і часте залучання цитат висту- пає інколи як єдина ознака комп’ютерної опосередкова- ної комунікації [3, р. 58], яка стає можливою за умови застосування сучасних технологій 16. У моїй кореспон- денції цитування поперед ніх повідомлень трапляється доволі рідко, особливо в електронних листах. У корот- ких повідомленнях частіше використовується форма діа- логу, при якому кожна репліка впливає на формування тексту в цілому. Повідомлення можуть виступати як від- повіді на висловлювання. Проте з огляду на те, що листи інколи побудовано у формі діалогів, вони також часто фігурують і в монологічній формі в ізольованому мен- тальному просторі під час підготовки письмового тексту. Вони функціонують як самостійні тексти, присвячені певним темам, і лише рідко, а найчастіше і взагалі не апелюють до адресата. «Е-мейлізми» Часто мовна картина електронних повідомлень базу- ється на статистичній поширеності окремих мовних зразків. Хелен Петрі [16, р. 89], мовний аналіз якої спи- рається на 38000 електронних повідомлень англійською мовою, користується терміном «е-мейлізм» (англ. – emailism) для тих стилістичних особливостей, які харак- терні для електронних повідомлень. Таких елементів обмаль або вони й зовсім не трапляються в рукописах і друкованих текстах. Е-мейлізми – емотивні висловлю- вання, спосіб цитування попередніх повідомлень і бага- то інших ознак, притаманних саме текстам е-мейлів. Авторка доходить висновку, що автори електронних повідомлень послуговуються переважно стандартною письмовою англійською, а е-мейлізмів, особливо тих, що не несуть емоційного навантаження, дедалі меншає. Користуючись наведеними в книжках про інформаційні й комунікаційні технології результатами досліджень, як і іншими статистичними дослідженнями в галузі мови електронного листування, відповідно до популярних сучасних відомостей про е-мейли, Т. Шортіc робить висновок, що мова е-мейлів не така вже радикально нова й революційна, як її подекуди характеризують дослідники [16, р. 89]. Слід також зазначити, що те, що визнається як специфічне й нове в електронній письмо- вій комунікації (а тут нерідко присутні намагання під- вести не зовсім близькі явища під однакове визначення і своєрідна неформальність письмового виразу), виявля- ється насамперед у контексті службового, формального, повідомлення звичайних письмових листів. Як сталий, «технічний», формат е-мейла: із заголовком, назвою, своїми традиціями і меморандумом – виступають служ- бові листи [18, р. 243], адже така структура легша й добре вивчена дослідниками. Водночас часто йдеться про меншу формальність чи неформальність е-мейла як такого, коли його появі передує письмове листування. Розбіжності в робочій (службовій) комунікації між «інформаційним» і «передінформаційним» періодом можуть бути виражені зрозуміліше 17, якщо до цієї служ- бової комунікації додати більше неформальних засобів. Проте, коли мовиться про приватну комунікацію, цих розбіжностей (якщо судити хоча б на основі моєї влас- ної) при електронному й паперовому листуванні наба- гато менше. Безпосередність висловлення, нестандартні конструкції і нестандартний синтаксис, недотримання правил правопису – особливості, притаманні і паперовій приватній кореспонденції між добре знайомими особа- ми. Однак, видається, вони більш яскраво виражені в електронній кореспонденції. До розбіжностей, які кожен з респондентів може виявити, належать такі, як часте використання слів з малої літери там, де мала би бути велика; своєрідність використання пунктуаційних зна- ків, нерідко й неправильні граматичні форми, зокрема, при використанні коротких форм слів замість повних, а також численні незначні огріхи, які, вочевидь, пов’язані із свідомою неуважністю, про яку вже йшлося на почат- ку статті. Свідома неуважність у цьому разі означає, що авторки е-мейлів пишуть недбало, не так старанно, як ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 97Іва Плеше. Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів би це відбувалося в іншому випадку. Вони свідомі того, що така неуважність призведе до значної кількості помилок, проте в жодному разі не ставлять перед собою завдання перечитати текст, виявити помилки та усунути їх. Проте і приватне листування – між собою – не висту- пає однаковим для всіх, виходити треба з його автор- ства, бажання і вміння «грати» з мовою, а також з осо- бою адресата й очікуваннями, які він пов’язує із цим листуванням. Збагачення чи збіднення мови? Насамкінець повернемося до питання співвідношен- ня текстів електронних повідомлень з хорватським правописом. Коментар очевидця з телевізійної переда- чі, наведений на початку розвідки, щодо потреби аналі- зу й коригування електронних повідомлень видається нам занадто вже перебільшеним з емоційного погляду: особливий спосіб письмового викладу, порушення мов- них правил у переважній більшості випадків, свідомий чи підсвідомий вибір автора повідомлення. Навіть це не дає підстав робити висновки стосовно користувачів у цілому, а тільки щодо тих категорій, які намагаються проаналізувати мовну специфіку електронних повідом- лень. Про них уже мовилося на початку статті. Тут ідеться не про знання чи незнання мовних категорій, а найімовірніше, про особисте ставлення до підготовки текстів в електронному варіанті. Ті завдання, які стоять перед приватною кореспонденцією в її паперовому варіанті, при електронному листуванні додатково ускладнюються і через «нематеріальність» е-мейла, скороминущість, нефіксованість у друкованому вигля- ді. Авторкам дозволяються істотніші відхилення від існуючих правил, відхід від стандартів письмового мов- лення. Такий спосіб функціонування мови можна було б зрозуміти не тільки як ігнорування правила, урахову- ючи почуття «легкості» і «минущості», які пропонує електронний медійний засіб, а і як креативну мовну гру, пов’язану зі своєрідним звільненням від строгих правил. Електронний медійний засіб у такий спосіб перетворюється на мовну гру: цікаво відшукати, а декому й проаналізувати «динаміку» підготовки елек- тронних повідомлень окремих авторів. Якщо перші повідомлення часто готуються одночасно з друковани- ми текстами, завжди членованими на логічні уривки, абзаци, з відступами між привітальною вступною час- тиною та основним текстом, а також заключним урив- ком, без відхилень від правил правопису, обережно і дбайливо скомпонованих, то пізніше вони втрачають ці особливості і стають набагато «вільнішими» з мовно- го й жанрового погляду. Одного разу в денних газетах, коли серед іншого йшлося про підготовку нового хорватського правопису, я натрапила на два тексти-коментарі, у яких обговорю- валося мовне питання в Хорватії. У тексті під назвою «Хто нам дасть нормальний правопис?» звертаються і до теми інформатизації: «Ми не потребуємо примусового повернення до норм написання, скажімо, гусячим пером, нам необхідне прилаштування до швидкого й однозначного варіанта письма за законами, які перед нами ставить сучасне інформаційне суспільство» [2]. У другому тексті згадуються лексичні мовні джерела. Там не йдеться про мовні особливості комп’ютерних текстів, але його також можна опосередковано пов’язати з темою нашого дослідження. Мовиться про «нагальну, аж страшну потребу говорити і писати правильно». Перераховуючи слова, у яких є неточності, автор заува- жує: «Хорвати бояться говорити рідною мовою, їх пере- повнює страх, що хтось, компетентний чи не дуже, обов’язково буде їх виправляти». Потім додає: «Міняйте звуки і літери, кажіть так, як хочете. (…) Мене інколи переповнює бажання стати посеред вулиці і кричати чи битися з кимось, аби мене всі почули, вживати слова: kafa, džezva, hiljada, pegla, ajncug, džabalebaroš, česma, žebe, hartija, ciferšlus, lična karta, karfiol, špricer, kaciola… Користуйтеся й цими поширеними, близькими до серб- ської, варіантами слів, у них немає нічого поганого чи непатріотичного» [17]. Такі заклики є показовими. Важливо, що з наукових кіл питання потрапляє до ден- них новин, у яких лунає заклик до «мовної свободи», котрій за межами «високої літератури» прокладається шлях у світі електронних технологій. Не треба, проте, при цьому занадто прославляти мову електронних пові- домлень, хоча останні стають благодатним простором для функціонування письма без нагляду мовних поліца- їв. Утім, можливим є зовсім протилежне розуміння змін, які несе електронна комунікація: їх можна розглядати як певну мовну надбудову, що тягне за собою збіднення мови. Т. Шортіс наводить, наприклад, газетні пропозиції двох британців, з яких один жаліється на вплив е-мейлів на англійську мову і стверджує, що мова електронних повідомлень – складна для читання, подекуди взагалі нечитабельна, у той час, як інший, упорядник «Oxford Book of Letters» («Оксфордської книги правил листуван- ня») Франк Кермод, зізнається, що одного дня виникне потреба підготовки «Oxford Book of Emails» (Оксфордської книги правил в е-мейлах»), бо «важко уявити і, головне, припустити, що хто завгодно має право надсилати неграмотні листи електронною поштою» [16, р. 81]. Подібне ставлення до мови е-мейлів висловлювали й мої опонентки по листуванню, користувачі електрон- ної пошти. З одного боку, вони часто раділи з відсут- ності плутанини, яка відчувається при підготовці е-мейлів, з другого – були інколи неприємно здивовані й незадоволені змінами, які помічали в текстах своїх кореспондентів. На завершення хотілося б висловити думку: важко визначити, що собою являє уважне ставлення до мови. Коли йдеться про слідування правилам з правопису, граматики чи підручника з мови, то в цьому випадку мовних помилок майже не найдеш. Коли ж дбайливе ставлення не зводиться до дотримання правил, тоді в текстах електронної пошти можна натрапити на вико- ристання авторками особливих видів речень і підготов- ку «серйозних» листів. Тут мовиться і про тексти, які своєю темою, стилем викладу, узгодженням праці і часу для їхньої підготовки наближаються до письма чи є, власне, цим письмом, яке в певний авторський креа- тивний спосіб має на меті змінити наш світ. ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 98 Народні традиції та культурологія 1 Насамперед наголошуємо, що дослідження не претендує на статус універсального. Про це, так само, як і про автоетнографічні елементи в текстах, ішлося в моїх працях, переважно тих, які стосувалися етнографічних аспектів електронного листування [13]. 2 Ідеться про жінок, котрим близько тридцяти чи трохи за тридцять, які з комп’ютером ознайомилися вже в дорослому віці і робота яких так чи інакше пов’язана з письмовими медійними текстами. 3 Частина праці під назвою «Govoriti ili pisati?» («Говорити чи писати?») частково дотична до розділу вже надрукованого тексту «Tijelo od riječi: Elektronička poruka kao medij intime?» («Тіло слова: Електронне повідомлення як вид інтимного листування») [11, s. 65–68], у якому мовиться про недоліки та переваги усної і письмової форм електронної пошти. 4 Поряд із цитатою з е-мейлів, залучених до процесу аналізу, наводимо ім’я їхньої авторки і коментар «в тексті е-мейла».Там само, де йдеться про текст-інтерв’ю, разом із цитатою наводиться ім’я оповідача і коментар «з розмови». 5 Класифікація е-мейла як різновиду розмови є спільною для всіх дослідників і поціновувачів електронної пошти. Можемо побачити його в численних смішинках і карикатурах, що їх надруковано в «Нью-Йорку», виданні, яке цікавиться новими комп’ютерними способами комунікації. У цій карикатурі жінка по телефону звертається до свого співрозмовника: «Річарде, мені треба поговорити. Надішлю тобі е-мейл» [3, р. 57]. 6 Слідом за тезою про секундарне усне спілкування в добу електронних медіа [14] автори пропонували різні текстові характеристики, ураховуючи так зване ефірне усне мовлення – модифікований спосіб усної оповіді в телевізійних і радіо-медіа (згадаймо дослідження Вернера Холлі [5]). Такий підхід у класифікації застосовували й деякі дослідники комп’ю терної опосередкованої комуні кації [4]. З цього погляду формальні мовні показни ки – один з можливих критеріїв для роз межування усного й письмового компонента. Так, на відміну від останнього, усні висловлювання характе ризуються стис- лістю, недовершеністю, спрощеністю викладу, свідомою чи несвідомою недовер- шеністю речень, граматичними й синтак- сичними недо речностями, своєрідною неформальністю й безпосередністю спілку- вання (знову згадаймо працю Вернера Холлі [5, р. 346]). Ураховуючи окремі мовні показники, видається доцільним визна чити, до якого типу спілкування можна залучити окремі повідомлення. Про особливості е-мейла в його зв’язках з усним мовленням можна детальніше прочитати в працях Бренди Данет [3] та Тіма Шортіса [16]. 7 З огляду на це, тематичний усний компонент у комп’ютерній комунікації виразніше відчутний у дослідженнях, присвячених її синхронічним формам [6]. 8 Про відмінність між електронними повідомленнями та листами читайте в примітці 11. 9 Тут важливо вказати і на відмінність між повідомленнями, які готують у режимах он-лайн і офф-лайн [3, р. 16–17]. Коли хтось готує повідомлення, тоді як користувач перебуває в мережі, особливо у випадках, коли за час, проведений в Інтернеті, додатково сплачується, виникає ще нагальніша потреба писати швидше. Приватні е-мейли, про які йдеться в цій роботі, у найбільшій кількості випадків написані офф-лайн. 10 Відомості про збіднення й збагачення водночас, звичайно, більше стосуються синхронічного листування, але їх частково можна віднести й до асин хронічних електронних повідомлень. 11 Ідеться про певний поділ, який я власноруч залучила до класифікації електронної кореспонденції, відповідно й до її приватної частини [12, s. 43–47]. Електронними листами названо такі тексти, у яких більшим є інтимний компонент, яскравішою є авторська індивідуальність порівняно з іншими текстами в електронній пошті. Це переважно більші за обсягом тексти, для їхньої підготовки потрібно більше зусиль і уваги, а також часу, ніж для коротких повідомлень. Електронне повідомлення, яке в нашій роботі чергується із синонімом е-мейл, – назва для всіх текстів з електронної пошти, а також може означати й окремий вид текстів. У випадках, коли важливо простежити різницю між повідомленням і листом як різновидами електронних повідомлень, буде вживатися термін лист, і тоді слово повідомлення стосуватиметься лише коротких текстів, частіше інфор- мативного змісту, а не всіх текстів електрон- ної пошти. 12 Англійською мовою це одне слово – netiquette, яке об’єднує мережу і етикет (etiquette). 13 До того ж, аналізуючи кілька таких книг, а також зіставляючи їх між собою, Бренда Данет показує, що їхні настанови інколи істотно відрізняються [3, р. 59–63]. 14 Бренда Данет згадує дослідження про значки на позначення емотивних станів в офіційних листах. Авторки повідом лень стають учасниками опосередко ваної комп’ютерної комунікації, яка більше тяжіє до традиційних норм написання. Респон- дентки часто вис ловлюють думку про те, що лише слова мають виражати певне значення, а один з авторів дискусійних листів такі емоційні засоби тлумачить як засіб, що стає в пригоді лише тим людям, які не вміють висловлювати свої думки [3, р. 62, 96]. 15 Їх важливість може бути більшою в дискусіях на веб-форумах між людьми, які не знайомі між собою за межами «віртуального» світу – зовсім незнайомі. Отже, необхідно наголосити на тому, що на чаті, де поширене швидке спілкування, а відповідно й незначна кількість слів (щось написати, про коментувати, продовжити діалог), значки на позначення емотивних станів при цьому можуть бути доречними. 16 Мовиться про те, що новий текст включає і елементи поширених, уже існуючих. Із запозичених поодиноких речень щось могли прибрати чи змінити. Це особливість «цитування» в електрон- ному повідомленні. 17 Тут треба зауважити, що дослідження, спрямовані на аналіз службових повідом- лень-е-мейлів, демонструє широку варіатив- ність текстів, у яких наявні відхилення від традиційних норм написання робочих (службових) листів [3, р. 70–79]. Примітки 1. Baron N.-S. Alphabet to email: how written English evolved and where it’s heading. – London ; New York : Routledge, 2000. 2. Bešker I. Neka nama pravopisâ! // Jutarnji list. – 2004. – N 13. – 7 veljače. 3. Danet B. Cyberplay: communicating online. – Oxford i New York : Berg, 2001. 4. Fialkova L.,Yelenevskaya M. Ghosts in the Cyber World. An Analysis of Folklore Sites on the Internet // Fabula. – 2001. – N 42. – P. 64–89. 5. Holly W. Secondary Orality in the Electronic Media // Aspects of Oral Communication. – Berlin ; New York : Walter de Gruyter, 1995. – P. 340–363. 6. Ivas L. Znakovi usmene komunikacije u pisanoj komunikaciji na IRC-u i ICQ-u // Medijska istraživanja. – 2003. – Вr. 1. – S. 77–97. 7. Kiš M. Englesko-hrvatski i hrvatsko-engle- ski informatički rječnik. – Zagreb : Naklada Ljevak, 2000. 8. Kollock P., Smith M. Communities in cyberspace // Communities in cyberspace. – London ; New York : Routledge, 2001. – Р. 3–25. 9. Lee J. Charting the Codes of Cyberspace: A Rhetoric of Electronic Mail // Communication and Cyberspace: Social Interaction in an Electronic Environment. – Hampton Press, 2003. – P. 307–328. 10. Miller S. E-Mail Etiquette: do’s, dont’s, and disaster tales from People magazine’s Література ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2011 99Іва Плеше. Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів Переклад з хорватської Мирослави карацуби internets manners expert. – New York : Warner Books, 2001. 11. Pleše I. Tijelo od riječi: Elektronička poruka kao medij intime? // Narodna umjet- nost.– 2002. – N 39/2. – S. 53–76. 12. Pleše I. Etnografija elektroničkog dopi- sivanja: elektroničke poruke i pisma. – 2005. (Рукопис). 13. Pleše I. Jesam li bila na terenu? O etno- grafiji elektroničkog dopisivanja // Etnologija bliskoga: Poetika i politika suvremenih teren- skih istraživanja / ur. J. Čapo Žmegač, V. Gulin Zrnić, G.-P. Šantek. – Zagreb : Institut za etnologiju i folkloristiku, 2006. – S. 117–138. 14. Ong W. Orality and Literacy: The Technologizing of the Word. – London ; New York : Routledge, 2000. 15. Shea V. Netiquette [Електронний ресурс]. – San Francisco : Albion Book, 2000. – Режим доступу : www.albion.com. 16. Shortis T. The Language of Information and Communication Technology. – London ; New York : Routledge, 2001. 17. Tomić A. U zemlji u kojoj se svi razumiju u jezik // Jutarnji list. – 2004. – N 73. –7 velja- če. 18. Yates S.-J. Computer-Mediated Communication: The Future of the Letter? // Letter Writing as a Social Practice / ur. D. Barton, N. Hall. – Amsterdam ; Philadelphia : John Benjamins Publishing Company, 2000. – Р. 233–251.

Етнографія листування: про деякі мовні та жанрові особливості електронних повідомлень/листів

Institution

Ähnliche Einträge