Родинний дар цілительства

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Гудченко, З.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Матеріали і розвідки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43425
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Родинний дар цілительства / З. Гудченко // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 6. — С. 62 -67. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43425
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-434252013-04-28T03:06:44Z Родинний дар цілительства Гудченко, З. Матеріали і розвідки 2011 Article Родинний дар цілительства / З. Гудченко // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 6. — С. 62 -67. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43425 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Матеріали і розвідки Матеріали і розвідки
spellingShingle	Матеріали і розвідки Матеріали і розвідки Гудченко, З. Родинний дар цілительства Народна творчість та етнологія
format	Article
author	Гудченко, З.
author_facet	Гудченко, З.
author_sort	Гудченко, З.
title	Родинний дар цілительства
title_short	Родинний дар цілительства
title_full	Родинний дар цілительства
title_fullStr	Родинний дар цілительства
title_full_unstemmed	Родинний дар цілительства
title_sort	родинний дар цілительства
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Матеріали і розвідки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43425
citation_txt	Родинний дар цілительства / З. Гудченко // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 6. — С. 62 -67. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT gudčenkoz rodinnijdarcílitelʹstva
first_indexed	2025-07-04T01:48:23Z
last_indexed	2025-07-04T01:48:23Z
_version_	1836679119454076928
fulltext	62 Раніше, коли в більшості сільських поселень не було ані лікарень, ані професійних лікарів, на- родні цілителі або знахарі задовольняли медич- ні запити населення так, як дозволяли їм власне сумління й природний дар. В умовах одноосібної моральної відповідальності за здоров’я людей вони набували універсальності у своєму покли- канні, удосконалюючи Богом дані здібності. До таких цілителів належать і представники роду Кибкалів з Нових Санжар на Полтавщині: Ми- кита, Трохим і Олександр (відповідно прадід, дід та онук). Микита був суто знахар, а Трохим і Олександр поєднували принципи й методи про- фесійної медицини з народною, надаючи перева- гу останній як основоположній. Початок роду Кибкалів губиться десь у глибинах української історії. Відомо, що нале- жали вони до стану козаків. Можливо, навіть хтось із пращурів був характерником у Війську Запорізькому, бо звідкіля ж узялись оці особ- ливі здібності, ці могутні струмені енергії, які їх спонукали присвятити себе цілительству 1. Олександр Денисович Кибкало знав не тіль- ки свого діда, але й прадіда, оскільки обоє були довгожителями. Тож маємо нагоду з розповідей онука дізнатися про деякі подробиці життя, по- буту, лікувальної практики його славних пра- щурів, а також про особистий досвід. Біля Нових Санжар попід лісом, угору за течією Ворскли Трохим Кибкало, а може ще й Микита, заснував хутір. Забудова в ньому, зви- чайно, мінялася, коли трухлявіла, а за пам’яті Олександра складалася з хати, клуні, сараїв, дерев’яної комори на камінцях зі східцями і за- сіком на один бік. За давньою традицією жит- ла в цьому краї зводили так: «Коли закладали хату, лозою [рамкою. – З. Г.] визначали гарне місце, щоб на розлом не потрапить. Як погане, лоза крутиться. Ставили сохи, глиці, до глиць прив’язували очерет, тоді закидали глиною, а як висохне, другий раз закидали, потім гладили глиною з кізяком, білили. Як зносили верх, тоді укладали поздовжній сволок. Він зовні виходив за межі стіни і фігурно оброблявся у вигляді кінської голови. Знадвору на сволок прибива- ли підкову – на щастя. На покуті закладали у ямку пшеницю. Оце принесли, обтесали сво- лок, зробили заруб [замок. – З. Г.], і видовбали в зарубі дірочку долотом, туди поклали срібні монети, трохи пшениці, води свяченої, і зало- жили сволок. Як поклали, обв’язали його руш- ником. Тоді крокви ставили, до них лати приби- вали, до лат – дрібний очерет, – його багато по річці росте. Як збудували хату, зверху гілочку ставили, прикрашали її. У діда була хата на дві половини, крита очеретом “під корешок”, з гли- няними стінами, мазанка. Я, коли розбирав ді- коли розбирав ді-коли розбирав ді- дову хату, витяг ту монету, що заклали». У такому типовому для Південної Полтав- щини житлі мешкав Трохим Кибкало. Але, на відміну від інших селян-землеробів, головним його заняттям було цілительство, або знахар- ство, зокрема костоправство. Цей дар передав йому батько Микита, про якого відомо, що прожив він 110 років (приблиз- років (приблиз-років (приблиз- но 1820–1930 рр.), брав участь у російсько- турецькій війні 1853–1856 років, де йому відірвало ногу, решту життя «ходив на дибці», лікуючи хворих: «Оце люди стоять собі, возами поприїжджають, чекають черги». Микита мав шестеро дітей. Але здібності до костоправства виявилися тільки в одного – Трохима. Про Трохима Микитовича, який прожив 105 років (приблизно 1841–1946 рр.), має- років (приблизно 1841–1946 рр.), має-років (приблизно 1841–1946 рр.), має- мо значно більше відомостей, аніж про його батька. Трохим був багатий чоловік – володів 70-ма десятинами землі (логічно припустити, що Микита міг бути ще багатший). Отримав- ши початкову освіту на Полтавщині і відчува- ючи хист до медицини, поїхав до Петербурга, де вивчився на фельдшера, служив певний час в армії, а перед революцією 1917 року вже не- РОДИННИЙ ДАР ЦІЛИТЕЛЬСТВА Зоя Гудченко 63 Матеріали і розвідки молодим повернувся на хутір. Пропив землю, тож коли радянська влада заходилася розкур- кулювати селян, у нього не було чого взяти, і його не розкуркулювали. Трохим мав характерну зовнішність: міц- ну статуру, темне густе волосся, проникливий погляд світлих очей, смагляве обличчя. Тому його дражнили «Сажин́а», «Чорний». Як хто поламав щось, люди кажуть: «Йди до Сажи- ни!» До того ж він був шульга, а такі люди, як відомо, схильні до рукотворства. Він лікував і травами, і мазями, і молитвами, і гіпнозом, і замовляннями, використовуючи на- родні та наукові знання, а головне – природний дар цілительства. Особливе внутрішнє відчут- тя дозволяло йому безпомилково діагностувати хворих, визначати місце запалення чи перелому, а тоді вже лікувати недуги – від простих до най- складніших. Навіть венеричні хвороби (сифіліс, гонорею) Трохим долав за допомогою «срібної» води, яку готував сам, пропускаючи струм від акумулятора чи електричної мережі між дво- ма срібними електродами. Микита ж, коли ще не було електрики, виготовляв «срібну» воду в печі: ставив посудину з водою, підвішував на нитках до палок дві срібні монети. Палки клав зверху на посудину, а монети – у воду, збері- гаючи відстань між ними. Вода грілася в печі хвилин п’ятнадцать, після чого ставала «сріб- ною». Вона вважається в 500 разів сильнішою за пеніцилін. Нею лікують горло, екземи, дер- матити, інші шкірні, а також венеричні хвороби. При екземі Трохим використовував мазь, яку готував із дьогтю, каніфолі, внутрішнього свинячого жиру порівну. Каніфоль з дьогтем, коли перекипить на водяній бані, робиться як паста. Тоді додається витоплений жир і пере- мішується. Велику увагу приділяв цілитель збиран- ню лікарських трав. Коріння брав восени або навесні, листя (зокрема чистотілу) – під час цвітіння. Чистотілом багато що лікували. По- ліпи й бородавки чистим соком намазували, і за тиждень вони випадали. Герпес мазали часником. Коли в кого вавки, застосовували пивні дріжджі. А ще, як свід- чить Олександр Денисович, від різних лишаїв, екзем дід лікував вогнем. Велів роздягненому хворому наблизитися до вогнища, наскільки «втерпе», і повертатися помалу: «Коло вогнища постоять, як горить, і будь-які трофічні язви, прищі загоюються за 2–3 рази. Це сильно діє». У своїй лікувальній практиці Трохим вико- ристовував рамку з лози. Нею він також шукав воду, коли треба було колодязь копати: де вода, там крутиться лоза, а де немає – нерухома. Трохим володів сильним даром гіпнозу. Онук пригадує такий випадок: «Сиділи на колоді біля хати. А дід з сусідом полаявся. Сусід поїхав на поле, наклав гарбу снопів і їде кіньми. Дід каже: “Пантелей, он дивись, у тебе гарба горить!” І я сиджу і дивлюсь – горить гарба. Сусід з гарби обрізує посторонки, щоб коней звільнить. Об- різав, а воно не горить нічого... Дід часто жар- тував..., його ледь не посадили. Дасть папірець, чвертку купе... Гіпноз мав. Йогівське дихання дід знав ще хто зна й коли». Трохим Микитович за своє довге життя мав п’ятеро жінок та четверо дітей, але ніхто з дітей не успадкував його незвичайного та- ланту. Та й зацікавленості до його занять не було ні в синів, ні в дочок. Зокрема, син Денис захопився комуністичними ідеями, вступив до партії, працював у радянських органах, за- кінчив політичну академію. А під час Другої світової війни в чині полковника очолив не- великий партизанський загін у Чорному лісі поблизу Нових Санжар. Але зрадник виказав партизан карателям, їх розстріляли, а Дениса Трохимовича, як командира, закопали живцем у землю. Випадково вціліла лише радистка, від якої стали відомі подробиці трагедії. Може б і урвався на Трохимові знахарський дар роду Кибкалів. Але з’явився-таки спадкоє- мець в особі онука Олександра, Денисового сина, 1924 р. н. Дід відчув у хлопця хист, бажан- ня переймати родинний досвід цілительства, і взяв його до себе на хутір, фактично на вихо- вання. Батьки на той час жили вже відокрем- лено в Нових Санжарах поблизу старого шля- ху біля мосту (колишньої переправи), звід- ки, власне, колись пішло заселення містечка. 64 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2011 У центрі Нових Санжар до Другої світової вій- ни мешкало багато євреїв, які тримали лавки, аптеку. Дотепер зберігся будинок суду з «хо- лодною». Чинбарі чинили шкіри, шевці шили взуття, вирували ярмарки. Діяли чотири школи (початкові й середні). У початкову школу Саш- кові доводилося ходити за два кілометри. Навчати Сашка цілительству дід Трохим по- чав, коли тому виповнилося шість років, долуча- ючи його до конкретної праці. Онук, як і дід, мав світлий розум, чудову пам’ять, а голов не – йому дуже хотілося допомагати людей лікувати. Він постійно крутився коло діда, подавав йому, при- носив то одне, то інше. Скажімо, треба надрати кори молодого дуба та висушити. Це – справа Сашка. Раніше не було в селі гіпсу, замість ньо- го з дубової кори робилося корито: «склав ногу і тут прив’язав мотузками, бо бинтів теж не було. Обв’язали і все – місяць ходе, поки не зростеть- ся. А щоб зрослося швидше, давали настоянку живокосту на молоці, краще засвоюється». Від температури заварювали вербові гілки, які міс- тять жарознижувальну ацетилсаліцилову кис- лоту. Не випадково освячені на Вербну неділю гілочки селяни зберігали й використовували в разі потреби для лікування. Сашко допомагав дідові збирати рослинну сировину, готувати ліки. А здібності косто- права дід розвивав у нього змалечку: «Розіб’є горщик, в мішок кине, вишневим клеєм нама- же, і ото через мішок я повинен скласти. Як не склав, то наб’є. Бо щоб потім складать кіст- ки, треба відчувати, де яка кісточка чи оско- лок», – такі спогади лишилися про методику дідової науки в Олександра Денисовича. «Те, що я вчив у діда, в інститутах не вчать». Уже в 15 років він міг самостійно працювати. Під час Другої світової війни Олександр брав участь у бойових діях як розвідник, за що отримав високі нагороди. Після закінчення ж війни в 1945 році вступив до Львівського ме- дичного інституту на факультет травматології, а завершив медичну освіту в Запоріжжі. Голодного 1946 року на канікули Олек- сандр відвідав рідну домівку, де навік попро- щався з дідом Трохимом – своїм вихователем і вчителем. З болем Олександр Денисович зга- дує: «Я привіз дві хлібини з Дубно, посипані кмином, сам пішов до дівчини гулять. А дід півхлібини з’їв – та заворот кишок, і вмер у 105 років... Іще б, може, жив». Від 1952 року, після закінчення інституту, Олександр Денисович разом із дружиною, тепер лікарем, почав працювати в Золотоніській район- ній лікарні, потім – у Черкаській обласній. Влас- ними руками впродовж двох років збудував у Черкасах цегляний будинок для своєї родини. За що б не брався, усе йому вдавалося: і картини ма- лювати, і меблі майструвати, не кажучи вже про різні лікувальні прилади, як, скажімо, масажер на основі пилососа з півлітровою банкою-при- соскою, чи прилади з двома срібними електро- дами для приготування «срібної» води. До речі, як дорогоцінну реліквію він зберігає одну зі срібних монет, що її застосовував ще прадід Ми- кита для подіб ного, але примітивнішого приладу, описаного нами раніше. «Я все, що хочте, вмію. І дід, і прадід вміли», – констатує Олександр Денисович. За всіляки справи брався так, ніби завжди тільки цим і займався, – із легкістю і впевненістю. Його спитали щодо хати, яку склав у Черкасах: «Ви знали, як робить?» Він відповів: «А що там знать? Клади і все». Хоча детальний опис дідової хати свідчить про глибокі знання всіх етапів традиційного будівництва, про спо- стережливість і вдумливість. Працюючи лікарем у державних медичних установах, Олександр Денисович поєднував знання, набуті в інституті, з родинним досвідом цілительства, спираючись на народну медици- ну. Це засвідчує конкретний випадок: «При- везли мені в лікарню одного чоловіка, ще я почи- нав тільки робить. Я розрізав, а там рак. Я його зашив і кажу: “Йдіть додому і їжте з гарбузів оці цвіти”. Зустрілись з ним років через 5-6 – живий, здоровий. Я на рентген його посилаю – нема ніякого раку. Він їв цвіти гарбуза у себе, у своїх сусідів і родичів. Тоді насушив, зимою їв і вилікувався. І так багато людей. Карасіном лі- кував. Раніше було до війни карасінолікування: 5 крапель на цукор. Ото як рак – попив місяць, і немає. 3 рази в день після їжі на грудочку цук- 65 Матеріали і розвідки ру. Це – убіждєніє...». І недавно одну жінку ви- лікував таким способом. Олександр Денисович сам виготовляє дея- кі рослинні препарати за «дідівськими» рецеп- тами й способами. Сировину він дістає аж на Закарпатті в екологічно чистій місцевості. Лі- кам власного виробництва довіряє більше, ніж аптекарським. Скажімо, настоянку на каш- тані, схожу за дією на ескузан, виготовляє так: «нарвав цвіти каштану, напхав повну бан- ку, залив горілкою, настояв протягом тижня, і готова. Приймають по 1 чайній ложці тричі на день для покращення кровообігу в кінцівках. Настоянка на горілці “Адамового яблука” до- помагає при захворюваннях суглобів. Ефективно знімає біль у суглобах також мазь: до розтопленого і охолодженого свиня- чого жиру додається сіль, розтерта на млин- ку для кави, усе перемішується (на 1 склянку жиру 2 столові ложки солі). Мазь втирається в хворі місця на 30 хвилин, потім змивається. Застосовується через день». Наведені вибіркові факти свідчать про го- товність Олександра Денисовича боротися з ба- гатьма людськими недугами. Але головним своїм покликанням він вважає костоправство і не на- зиває себе ні травматологом, ні хірургом, а саме костоправом, бо своїми руками без оперативного втручання навпомацки він виявляє пошкоджен- ня організму, з’єднує розтрощені кістки при пе- реломах, вправляє порушені хребці, позбавляє людей гриж різного походження. Це – особли- вий талант, що межує із чудодійством. Десятки, а може й сотні врятованих від каліцтва пацієнтів до кінця життя згадують його добрим словом. Але не завжди Олександру Денисовичу дозволяли надавати людям таку потрібну їм допомогу, яка «виходила за межі» офіційної медицини. Відомо, що за радянських часів на- родну медицину влада розцінювала як щось примітивне і навіть небезпечне 2. Жорстко контролювали і приватну практи- ку Олександра Денисовича. Особливо прискі- пувався до нього один місцевий чиновник. Але, як у класичному сюжеті, невдовзі його покарала доля – дочка чиновника потрапила в аварію і отримала численні травми й переломи. От тоді цей «охоронець закону» на собі зазнав страху й безпо- радності. Повіз він свою дитину не до лікарні, а до «знахаря», якого переслідував. Упав на коліна, мо- лив про прощення й порятунок дитини. Костопра- ву знадобилося кілька годин, аби зібрати кістки. Тривалий час пішов на одужання, але ця правдива історія має щасливе завершення: здоров’я дівчини відновилося, вона вийшла заміж, стала матір’ю, а її батько вже ніколи і нічим не перешкоджав рятів- никові його дочки й багатьох інших людей. Далі наведемо фрагменти запису розмови авторки статті з Олександром Денисовичем Кибкалом, використовуючи деякі положення Програми-запитальника «Народна медици- на» Олени Таран 3: – Розкажіть про лікувальну силу слова, вербальну магію. Що таке замовляння? – Заговори були такі в старину: читали заговори, замовляння знали. В мене є ті за- говори. – Вони на добро, чи на зло? – Бувають і на добро, і на зло заговори. – Ваші родичі користувались? – Користувались. І я вмію. – У яких випадках вони допомагають? – Ну, це внушеніє. Внушаєш, чоловік ду- має, шо йому поможе, і виздоравлює. Само- внушеніє. Медитація, тепер кажуть. – А шептання? – І шептання. Це ж знімають порчу шеп- танням. Свічкою знімають порчу. �ептання більш старовинне, ніж заговори. Воно теж народне. І шептання обов’язково з свічкою ро- биться, або яйцем викачують, на зародок яйця скидають вредну енергію. Або свічкою її спа- люють. – Які хвороби лікують шептанням? – Багато хвороб неврологічного характеру. Знахарі виліковували різні хвороби. Я можу і рак. Треба впевнить людину, що вона здорова, створить їй імунітет. – Які хвороби лікували водою? – Чистою водою можна знімати різну пор- чу, погану енергію. Чистою водою помить – усе зніме. Вода забирає все. 66 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2011 – Чи має значення, хто це зробить? Якщо у вас є сила навіювання, то тільки ви зможете людині змить хвороби, чи вона сама, як мити- ме, собі поможе? – Та й сама, як митиме, поможе. – Що ви знаєте про непочату воду? – Непочата вода один раз на рік буває на Хрещення до п’яти годин дня. Набереш десь, чи в колодязі, чи в річці, і вона теж стоятиме довго, як і свячена. – А чого? – Вважають, що це Бог дає. – Які джерела є цілющими? – Цілющі – це мінеральні, там срібло, за- лізо, різні мінерали. – Яка вода в Санжарах? – Там срібна вода. Печінку ліче. Але в Санжарах, на Острові, слабша вода, ніж у Трускавці. – Ви знаєте, що таке наговорна вода? – Знаю. Ну, вода має енергетику. Це така ж молекула, чи в річці, чи в океані. Вона має властивість – набирає на себе енергію і нако- пичує її, може фантом створить. – Знаєте, що таке фантом? 4 – Десь щось зробилось біля води, і вона все на себе набирає, і потім може людина, яка вміє, знять цю енергію і розповісти, що було раніше. В космосі теж енергія накопичується, то є кос- мічна енергія. Як оце люди помирають, туди все іде – душа в космос. У нас є фізичне тіло, мен- тальне і ефірне. Ефірне – це душа. Воно йде, і все. І там ця енергія збирається, нікуди не ді- там ця енергія збирається, нікуди не ді-там ця енергія збирається, нікуди не ді- вається. А як буде крушеніє світа, згорить усе. – Цікаво, як ваш дід до цього ставився? Як він вважав, куди душа йде після смерті людини? – Так, як по Біблії вчили. Тепер переверну- ли Біблію, з чорною магією змішали. – Які хвороби лікували за допомогою ву- гілля чи диму? – Димом лікували астму. Спалювали су- хий дурман, і треба було димом дихати разів 3-4, – і пройде астма. Треба дурман насу- шить, і за палки, та й потроху його у вогонь. І біля того вогнища сидіть і дихати димом, і приступ зніме миттю. Це раніше так робили. Цигарки роблять з листків і квітів дурману, коли він цвіте. Дурманом багато дечого можна лікувать. Як ото чоловіки ходили [«стрибали в гречку». – З. Г.], да напоять дурманом, і буде імпотенція. – Чи лікували хвороби землею? – Глиною лікували, компреси робили будь- якою глиною. Голуба – сильніша, там мікро- елементів більше (мідь там). У рудій глині – залізо, у крейді – кальцій. Компреси ставлять при артрозах. Глину намочить, прикласти, зверху листок капусти, забинтувать на три го- дини. – Як грижу вправляли? – Велика монета замотується в бинт чи ганчірку, вмочується в спирт, накладається і приклеюється чимось. Два тижні походе і за- живе. Я вилікував пупкових гриж хтозна й скільки. Енурез найкраще лікувать медом: на ніч столову ложку меду, а ще краще – соти по- смоктать. Причина енурезу – переляк. Це – нервове захворювання. А може бути й інфек- ційного походження. – Чи виганяли хворобу з тіла викурюван- ням, залякуванням, потопленням, вигризан- ням? – Було таке. Якщо нервова хвороба, то ви- курювали шишками хмелю – запалювали во- гонь, людина ставала за вітром, щоб на неї дим ішов, хвилин десять треба стоять. – Хто такі баби-повитухи? Як вони у вас називались? – Так і називались ті, що відрізали пупа дитині. Вони можуть і шептать, викачувать яйцем, лікувать. – А пристріт вони лікували? Що таке при- стріт? – Лікували. Це – нервове захворювання. Це, кажуть по-простому, хтось наврочив. От наговор робить на чоловіка чи хоче причарувати. – І воно діяло? – Ну, діяло. Воно ж у комплексі робилося з якимись травами. – Це баба повинна була впевнитись, що дійсно хтось наврочив? Може ж бути різна причина недуги? 67 Матеріали і розвідки – Різна. На людину можна впливать і сло- вом, і як хоч. І лікувать словом. – Хто такі родинні та навчені знахарі? – Родинні, коли передаються знання у спадок, генетично, а навчені – це коли спе- ціально вчаться. Це важко. Родинні зна- харі рідко передають чужому свій досвід, можуть своєму передать, а чужому не пе- редають. – Якщо просто навчить, то, мабуть, нема лікувальної енергії у тієї людини? – Звичайно нема. Енергію треба розроб- лять ще з дитини. – Тобто це вміння піддається розробці? – Диханням набираєш з космосу енергію. – І дід вас навчив, як це робить? – Навчив. Вдох робиш, скільки зможеш. Я на рахунок 16 роблю, а затримка на 8, ви- дох на 16. А ви зробите на 6, у крайньому випадку – на 8. Робите вдох на рахунок 8, а затримка – на 4 (наполовину), видох – на 8 потихеньку, а затримка – на 4. Це так легені розробляються. Вранці на сонце отак руки на- ставиш, і тобі коле в руки – енергія іде. * * * Наведені факти з життя, побуту та ціли- тельської практики представників трьох по- колінь костоправів Кибкалів (уродженців Полтавщини) доповнюють наші уявлення про можливості народної медицини та ще раз до- водять безпідставність переслідувань, яких зазнавали в минулому лікарі «від Бога». 1 У 1916 році в містечку Нові Санжари була одна медична дільниця, яка обслуговувала чотири во- лості. На дільниці працювали лікар та фельд шер (див.: Памятная книжка Полтавской губернии на 1916 год. – Полтава, 1916. – С. 176, 177). 2 Це підтверджу�ться, зокрема, свідченнями селянина Павла Петровича Іщенка, 1929 р. н., із с. Кунцеве Новосанжарського району Полтав- ської області, які авторка цих рядків і етнограф Н. Зяблюк записали в червні 2009 року під час експедиції співробітників Національного музею народної архітектури та побуту НАН України на Полтавщину-Слобожанщину. Оповідач пригадав, як повіз на Сумщину до знахарки свою дружину Галину, бо в неї «вискочили два диски» у хребті, треба було вправить. Але в сільраді заборонили їй це робити. Сказали: «З обкому як привезете розр�шені�, тоді буде…». 3 Програми-запитальники. Сімейна обрядо- вість / Наукове видання. ІМФЕ ім. М. Т. Рильсь- кого НАН України. – К., 2008. – С. 32–35. 4 Фантом (фр. fantome < гр. phantasma – при-– при- вид) – 1) химерне явище (Словарь иностранных слов. – М., 1987. – C. 520). У статті розглянуто проблеми розвитку народної творчості на прикладі художньої діяльності заслуженого майстра народної творчості України Орисі Іванівни Рябунець. Ключові слова: народна творчість, вишивка, Рівненщина, мистецтво. In the article, the author considers a theme of folk art on an example of artistic activity of honoured folk art worker of Ukraine Orysia Riabunets. Keywords: folk art, embroidery, Rivnenshchyna, art. ЗАСЛУЖЕНИЙ МАЙСТЕР НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ УКРАЇНИ ОРИСЯ РЯБУНЕЦЬ Сергій Виткалов УДК 746.3(477) Декоративно-вжиткове мистецтво сьогод- ні є однією з найяскравіших сторінок народної творчості, зокрема тому, що майже всі його складові (ткацтво, писанкарство, художня обробка дерева, металу, шкіри, розмаїття ке- раміки, лозоплетіння та сучасні його вияви – флористика, розпис на склі тощо) органічно вплетені в життєдіяльність сучасної людини.

Родинний дар цілительства

Репозитарії

Схожі ресурси