Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття

Рецензія на книгу: Кирчів Роман. Двадцяте століття в українському фольклорі. – Л. : Інститут народознавства НАН України, 2010. – 536 с.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Іваннікова, Л.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Schriftenreihe:	Народна творчість та етнологія
Schlagworte:	Рецензії. Архівні матеріали
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43435
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 6. — С. 119-123. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43435
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-434352013-04-28T03:06:53Z Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття Іваннікова, Л. Рецензії. Архівні матеріали Рецензія на книгу: Кирчів Роман. Двадцяте століття в українському фольклорі. – Л. : Інститут народознавства НАН України, 2010. – 536 с. 2011 Article Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 6. — С. 119-123. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43435 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії. Архівні матеріали Рецензії. Архівні матеріали
spellingShingle	Рецензії. Архівні матеріали Рецензії. Архівні матеріали Іваннікова, Л. Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття Народна творчість та етнологія
description	Рецензія на книгу: Кирчів Роман. Двадцяте століття в українському фольклорі. – Л. : Інститут народознавства НАН України, 2010. – 536 с.
format	Article
author	Іваннікова, Л.
author_facet	Іваннікова, Л.
author_sort	Іваннікова, Л.
title	Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття
title_short	Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття
title_full	Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття
title_fullStr	Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття
title_full_unstemmed	Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття
title_sort	фундаментальне монографічне дослідження фольклору хх століття
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Рецензії. Архівні матеріали
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43435
citation_txt	Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 6. — С. 119-123. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT ívanníkoval fundamentalʹnemonografíčnedoslídžennâfolʹkloruhhstolíttâ
first_indexed	2025-07-04T01:52:32Z
last_indexed	2025-07-04T01:52:32Z
_version_	1836679380935376896
fulltext	119 Роман Кирчів відомий як автор кількох де- сятків монографій і фольклорних збірників, не однієї сотні статей з народознавства. І вже давно його називають видатним ученим нашо- го часу, класиком української фольклористики. Нова монографія, що писалася впродовж деся- ти років, яскраво засвідчує цей статус. Про неї сам автор в анотації зазначає, що це – «спро- ба монографічного дослідження образу світу минулого століття в українському фольклорі, рецепції в ньому доленосних суспільно-полі- тичних подій, ситуацій, постатей діячів, думок, переживань і настроїв української людини того часу». Головним предметом свого дослідниць- кого дискурсу автор уважає «осмислення місця і значення усної народної словесності в системі новочасної української культури», «простежен- ня якісних змін і модифікацій у змістовій і фор- мальній фактурі фольклорної традиції», «проце- су фольклорної традиції», «процесу політизації ідейного змісту фольклорного слова у зв’язку з різними станами суспільно-політичного буття України в умовах чужинецької окупації, проти- дії тоталітарним режимам, напруженої бороть- би нації за своє самозбереження, визволення і державну незалежність». Проте ця скромна самооцінка дуже мало повідомляє про це справді епохальне дослі- дження, якого досі ще не було в українській фольклористиці. Щоб переконливо довести його актуальність, згадаємо, що ще наприкін- ці ХІХ – на початку ХХ ст. видатні вчені- фольк лористи М. Драгоманов, М. Сумцов, В. Данилов, В. Гнатюк, І. Франко, Ф. Ко- лесса звертали особливу увагу на новотвори, зокрема політичні, емігрантські та соціаль- но-побутові пісні, пісні різних субкультурних груп. Академік Микола Сумцов убачав сер- йозну проблему в тому, що фольклористика й етнографія перетворюються на археологію, що більшість його сучасників звертаються переважно до старовини, ігноруючи сучас- ний стан функціонування фольклору та від- кидаючи його на задній план. Тож у статті «Об этнографическом изучении Екатеринос- лавской губернии» вчений ставить перед су- часниками пріоритетне завдання – поруч із дослідженням споконвічних традиційних форм вивчати життя, побут і творчість теперішніх мешканців Наддніпрянщини (до таких мало- досліджених явищ народної культури М. Сум- цов зараховував і фольклорні новотвори, що виникали внаслідок зміни суспільних умов, взаємовпливу різних етнічних культур тощо), помічати, які твори витісняються життєви- ми обставинами і що приходить їм на зміну. Щоправда, учений навіть не підозрював, які жахливі катаклізми принесе нам ХХ ст. і як важко буде реалізувати ці завдання, і то лише з великою перервою, майже в 100 років, та ще й з неймовірними втратами, у чому переконує- мося не раз, читаючи монографію Р. Кирчіва. Ідеї М. Сумцова частково реалізувалися в працях фольклористів 20-х років XX ст., чле-XX ст., чле-ст., чле- нів Етнографічної комісії ВУАН, яка значну увагу приділяла дослідженню «нового побуту» та «новітнього фольклору». Так, на сторінках «Етнографічного вісника» можна знайти низку публікацій на цю тему – це статті Павла По- – це статті Павла По-– це статті Павла По- пова, Василя Кравченка, Никанора Дмитрука, Миколи Левченка, Андрія Лободи, Івана Га- люна, Степана �евченка, Віри Білецької, Во- лодимира Білого, Олени Пчілки, Віктора Пет- рова, Михайла Гайдая та ін. Вони публікували й аналізували записи різних жанрів – пісні (кобзарські, шахтарські, частівки, що відобра- жали новий побут, пісні різних субкультурних груп, зокрема «правопорушників», тобто різ- ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ МОНОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОЛЬКЛОРУ ХХ СТОЛІТТЯ Людмила Іваннікова Кирчів Роман. Двадцяте століття в українському фольклорі. – Л. : Інститут народо- знавства НАН України, 2010. – 536 с. 120 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2011 них декласованих елементів, фабричної молоді, безпритульних), легенди й перекази про чуда, пов’язані з руйнуванням церков, голодом 1921– 1922 років та іншими подіями, що викликали в народі есхатологічні настрої, спогади про рево- люцію та громадянську війну, усні оповідання тощо. Дослідження цих новотворів дуже цікаві й оригінальні. Щоправда, «Етнографічний віс- ник» був надто поміркований і не давав різкої політичної сатири на зразок тої, яку фіксував у своїх знаменитих «Щоденниках» С. Єфре- мов, тож унаслідок цього життя тогочасного фольклору висвітлювалося все-таки однобоко й певною мірою тенденційно. Але вже в 1929– 1930 роках з ліквідацією ВУАН і цей процес припинився фактично у своєму зародку, і від- тоді правдивий український фольклор не тільки не з’являвся на сторінках періодичних видань (за винятком хіба що окремих діаспорних збір- ників і часописів), але й практично навіть не фіксувався, не потрапляв, отже, і до архівів, був поза увагою науковців, жив своїм підпільним життям, як і будь-яка свіжа незаангажована, несанкціонована думка. Тому і не дивно, що тільки через 80 з лиш- ком років фольклористи взялися за досліджен- ня цієї надзвичайно болючої теми – фольклору ХХ ст. На наш погляд, у цьому є свої нега- тивні й позитивні сторони. Безперечно, якби процес дослідження фольклору не був штучно придушений, то можна тільки уявити, яку б нині ми мали фольклористику, якого високого теоретичного рівня! Але внаслідок репресій ми фактично втратили весь пласт фольклору за ціле століття, особливо прозового, бо пісні ще мають значно більшу потенцію до виживання, рано чи пізно все-таки виринають з глибин. Це негатив. А позитив я вбачаю в тому, що тільки тепер, на початку ХХІ ст., науковці можуть висловити правдиве, не обмежене ніякими рамками чи ідеологіями слово про сучасний фольклор. І саме такою є монографія Р. Кирчі- ва. Нині звільнений від усіх утисків і заборон учений зміг охопити цілу епоху своїм досвід- ченим і об’єктивним поглядом, усі без винят- ку явища народної творчості, і дійсно, немає такого явища з новітнього фольклору, якого б не торкнувся автор у своєму дослідженні. Це стрілецькі та повстанські пісні й колядки, по- літичні вірші й частівки, фольклор чудес, тобто легенди й перекази релігійного змісту, мемо- рати про голод і німецьку окупацію, політичні анекдоти, прислів’я та приказки, навіть сало- гани Майдану. Не оминув Р. Кирчів і такого квазіфольклорного явища, як «радянський фольклор», розкривши (уперше в історії укра- їнської науки!) цю грандіозну фальсифікацію з усіма її згубними наслідками і для традиційної культури, і для фольклористики як науки. Загалом для цієї праці не раз і не двічі слід застосовувати слово «вперше». Уперше в українській фольклористиці автор здійснив глибокий теоретичний аналіз політичного анекдоту як фольклорного явища, з початку його зародження і до наших днів, причому не вдаючись до мітингово-патріотичних про- сторікувань, а об’єктивно й науково коректно. Уперше ґрунтовно розглянуто поетику і процес фольклоризації та функціонування стрілець- ких і повстанських пісень, взаємозв’язок між авторською та колективною творчістю, водно- час учений торкається проблем стилізації та фальсифікації фольклору. Уперше Р. Кирчів аналізує фольклор часів Першої світової вій- ни, розкриває соціальні причини глибоких де- пресивних і містичних елементів у цьому яви- щі, зокрема в піснях та переказах. Уперше автор здійснює науково-теоретичний аналіз фольклору, пов’язаного з періодом німець- кої окупації, – пісень і меморатів про вивезення до Німеччини, перебування на каторжних ро- ботах. Р. Кирчів простежує функціонування та варіювання цих новотворів, використання різ- них механізмів творчості, зокрема запозичення ритміки й мелодій популярних у той час пісень, колядок, пристосування старих пісенних зразків до нової тематики, легалізацію антирадянського фольклору та його переробку під новий порядок і нового тирана тощо. Загалом розділ VI «Дру-VI «Дру- «Дру- га світова війна в усній словесності українського народу» має особливу теоретичну й навіть істо- ріографічну цінність. Автор провів надзвичайно 121 Рецензії. Архівні матеріали велику пошукову роботу. Щоб написати його, Р. Кирчіву довелося переглянути всі українські та діаспорні періодичні видання окупаційного періоду. У розділі вперше проаналізовано ма- теріали преси тих часів, що вміщували записи і анти радянського, і антифашистського фолькло- ру, тому цінність монографії Р. Кирчіва – не- – не-– не- минуща. Тим паче, що друковані першоджерела нерідко доповнюються унікальними спогадами самого автора, його власними спостереженнями та записами як збирача й носія фольклору. Надзвичайно цінний розділ присвячено між- воєнному двадцятиліттю, зокрема зображенню голодомору 1932–1933 років, а також трагічних подій 1939 року на західноукраїнських землях. Мені як дослідниці близька тема голодомору, однак Р. Кирчів простежує тяглість фольклор- ної традиції з кінця ХІХ ст. і доходить виснов ку, що коли природний голод породжував містичні легенди, то штучний геноцид спричинив по- яву низки сатиричних новотворів (пісень, куп- летів, приказок), можливо, як останніх і єдиних форм самозахисту й самозбереження нації, як форм всенародного опору окупаційному режи- мові. Що ж до меморатів про голод, то автор удається до глибоких теоретичних узагальнень, розмірковувань над їхньою «фольклорністю», зокрема, наявністю в них колективного твор- чого досвіду, світоглядних і нових стереотипів, стилістичних засобів. Щоправда, помічає їхню разючу контрастність до традиційних легенд про голод, слабкий зв’язок із властивими для них елементами чудесного, надприродного. Емоційно насичений розділ, присвяче- ний фольклору, що виник як реакція на події 1939 року – утворення Карпатської України, перенесення «совєцького раю» за Збруч… На мій сором, я вперше так детально і з глибоким переживанням дізналася про ці події саме з моно графії пана Романа, з його особистих спо- гадів. Практично весь розділ праці про «золотий вересень» ґрунтується на особистих спогадах Р. Кирчіва: пісні, оповідання, розглянуті в ньо- Кирчіва: пісні, оповідання, розглянуті в ньо-Кирчіва: пісні, оповідання, розглянуті в ньо- му, а також численні історичні факти зберегла пам’ять фольклориста. Зокрема, цікаві спосте- реження автора про поширення антирадянського фольклору в Галичині самими окупантами; про творення варіантів колядки «Сумний Святий ве- чір», узгодження її сюжету з певними політични- ми подіями; про те, що новотвори про «золотий вересень» не набули поширення в народі. Важливим і цінним слід назвати і роз- діл V – «Радянський фольклор – реальність чи фікція?». Р. Кирчів ґрунтовно простежує іс- торію виникнення цього явища як альтернативи справжньому, живому народному слову, котре мало опозиційний характер. У зв’язку із цим ав- тор не оминає й історії створення 1936 року Ін- ституту фольклору як організатора великої зби- рацької, видавничої роботи в галузі радянської народної творчості та зосереджує увагу на історії створення й уведення в науковий обіг терміна «радянський фольклор», простежує розвиток наукової дискусії стосовно його доцільності, до- водить, що науковці практично не використову- вали цей термін у своїх працях. Р. Кирчів зупи- няється на зразках псевдофольклорних явищ, які часто супроводжувалися імітацією паспортиза- ції, не кажучи вже про їх штучне фабрикування в провладних органах культури. Автор із сумом зауважує, що Україна наздогнала, а може, і пере- гнала інші республіки СРСР у творенні «радян- ського фольклору», і хоча російські вчені так і не прийняли цього терміна, проте українські, разом із середньоазіатськими, уперто відстоювали його право на існування. Отже, монографія Р. Кирчіва – це перше правдиве й незаангажоване слово про «радян- ський фольклор», слово безстороннього вчено- го. Уперше в історії української фольклористики здійснено науковий аналіз цього виду творчос- ті. Причому автор виявляє цілковиту історич- ну об’єктивність і коректність стосовно радян- ських фольклористів, оперує не емоціями чи суб’єктивними оцінками, а науково достовірни- ми фактами, удається до вивіреної наукової ме- тодики аналізу, на основі якої переконливо до- водить, що «“радянський фольклор” як штучне утворення більшовицького режиму, базоване на безпрецедентній ідеологічній затії керівництва народнотворчим процесом і таким чином витіс- нення, заміни стихійного фольклоро творення, 122 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 6/2011 не відбувся, не став властивим фольклором /…/ Він був ілюзією, фікцією». Він не міг стати тра- дицією і замінити справжню народну твор- чість. Тож у зв’язку із цим його дослідження «мають всі підстави відійти в небуття». І це не трагедія, а вся трагічність у тому, що ці псевдо- наукові дослідження призвели до того, що реального фольклорного процесу або зовсім не вивчали, або вивчали опосередковано й вибір- ково, унаслідок чого не зафіксовано більшість зразків новотворів. Лейтмотив природного жалю за цією непоправною втратою проходить через усю монографію Р. Кирчіва. Щоб здійснити таке дослідження, слід мати велику теоретичну базу та глибокий досвід нау- кового аналізу. Теоретичні засади Р. Кирчіва ґрунтуються на працях І. Франка, В. Гнатюка, Ф. Колесси, М. Драгоманова, П. Ковальсько- го, Б. Путілова, В. Гусєва, К. Чистова, Ала- на Дантеса й інших українських, російських, американських і європейських учених. Тому безсумнівно, що цю тему міг порушити й теоре- тично завершити вчений такого високого рівня, як пан Роман Кирчів. Адже він не лише аналі- зує низку новотворів як окремих фольклорних явищ, але й показує тяглість усної оповідальної та пісенної традиції протягом двох-трьох віків, взаємозв’язок і взаємопроникнення різних ви- дів і жанрів, їхню еволюцію і трансформацію в нові форми й види, простежує динаміку їхнього творення та функціонування, виявляє первин- ні варіанти, навіть авторство окремих творів. Окрім того, учений водночас здійснює порів- няльний аналіз динаміки фольклорного про- цесу в різних регіонах України – у Галичині, Закарпатті та в підрадянській Україні, з його порівнянь мимоволі доходимо висновку, що цей процес був неоднорідним і що саме в західних регіонах України можемо спостерігати найадек- ватнішу картину фольклоротворення ХХ ст. Особливо цінним здається нам підрозділ «Українські повстанські пісні в порівняльно- типо логічній парадигмі». Досі ніхто не до- сліджував ці твори в контексті опозиційного партизанського фольклору часів Другої світо- вої війни різних слов’янських народів – росіян, білорусів, поляків, словаків, сербів, хорватів. Автор знаходить у них спільні мотиви, симво- ліку й образи, навіть однакову віршову форму, простежує взаємовпливи та міграцію окремих сюжетів. Здійснюючи текстологічний аналіз окремих фольклорних творів та їхніх варіантів, Р. Кир- чів виявляє ті механізми, за якими слід відріз- няти авторські чи анонімні твори, разові тек- сти від фольклорних. Це насамперед наявність або відсутність формульної основи тексту, його варіантів тощо. Також мовиться про причини занепаду традиційних видів фольклору, зокре- ма обрядового, про зміни в народному світо- гляді, про різні явища сучасного фольклорного синкретизму, про трансмісію обрядового й іс- торичного фольклору тощо. Загалом до певної міри важко визначити жанр монографії пана Романа Кирчіва – чи це праця історіографічна, чи теоретико-методо- логічна. Очевидно, що це дослідження комплек- сне, бо, з одного боку, автор прагне розглянути фольклор ХХ ст. в тісному зв’язку з історич- ними подіями, які він висвітлює, тому працю структуровано за хронологічним принципом – від початку ХХ ст. і до наших днів; розглядає новотвори, що виникли як реакція на револю- цію 1905 року, і завершує фольклором Пома- ранчевої революції 2004–2005 років. Кожне фольклорне явище Р. Кирчів розглядає на тому історичному тлі, яке його породило, тож маємо ґрунтовний екскурс до подій Першої та Другої світових воєн, локалізованих на Україні, до ча- сів сталінських репресій 1920–1930-х років. Та без цього й не можна, адже вони відобразилися в піснях, меморатах, легендах, анекдотах. Окрім того, автор пропонує нам ґрунтовну розвідку з історії розвитку фольклористики 20–30-х років XX ст., безпосередньо української та опосеред-ст., безпосередньо української та опосеред- ковано російської, у цьому ж контексті – й істо- рію створення Інституту фольклору (сьогодні – ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України). З другого боку, автор не цурається й суто теоретичних проблем фольклористики. Цьому присвячений не лише перший розділ моно- графії, але й окремі сторінки кожного розді- 123 Рецензії. Архівні матеріали лу. Загалом кожен розділ присвячений тому чи іншому виду або жанру фольклору, періоду його розвитку, тому кожен з них – це своє- рідне окреме монографічне дослідження цього жанру або кількох жанрів. Р. Кирчів послу- говується різними методами, однак все-таки дотримується «старої» філологічної школи у фольклористиці, розглядаючи фольклор як явище насамперед уснопоетичне, уважаючи поетичність тексту його домінантною ознакою. І хоча сучасне трактування фольклору досить широке (воно включає і постфольклорні явища), однак Р. Кирчів не відходить від традиційного розуміння фольклору як сукупності словесних текстів, не вважає за фольклор так звані одно- разові тексти, чітко розділяє фольклористику й антропологію, хоча різко й не відмежовується від нової антропоцентричної школи, що остан- нім часом дедалі активніше «поглинає» простір і фольклористики, і етнології. Учений розмірковує про природу фольклору як явища народної культури, намагається ви- рішити проблему розпізнання й виокремлення фольклорного тексту з мовленнєвого потоку. Це дуже важлива сторінка праці Р. Кирчіва, адже його міркування допомагають відрізнити фольк- лорний текст від стилізації, підробки, фальсифі- кату, – проблема, над якою побиваються нау- ковці вже третє століття. Висновки дослідника здаються мені цілком переконливими, науково обґрунтованими, такими, що не викликають сумніву або заперечень. Можливо, тому, що я вихована на тих самих теоретичних працях, що виросла і є носієм усної традиції, знаю її зсереди- ни, тож думки автора мені особливо імпонують. Монографія Р. Кирчіва викликає стільки мірку- Кирчіва викликає стільки мірку-Кирчіва викликає стільки мірку- вань, асоціацій, що можна було б написати ще одну або й не одну споріднену працю. Це ознака справжнього наукового дослідження. Власне, фольклорист намітив більше зав- дань, аніж вирішив, і цьому присвячений весь перший розділ книги. Їх багато, тому не буду перераховувати, однак з приємністю відзначу, що справу професора Р. Кирчіва продовжують його учні, які прагнуть реалізувати окреслені вченим завдання. Це Оксана Кузьменко, ав- тор монографії про стрілецькі пісні й упоряд- ник академічного збірника цих творів, Воло- димир Дяків, автор монографії про фольклор чудес, Ольга Харчишин, дослідниця міського фольклору, Ірина Коваль-Фучило, дослідниця традиційних і сучасних форм функціонування обрядового фольклору, а також Євген Луньо, Володимир Чорнопиский, Святослав Пилип- чак та вся Львівська школа фольклористів. Насамкінець слід зазначити, що монографія Р. Кирчіва унікальна й не має аналогів в укра- їнській фольклористиці. Хоч автор розглядає її в контексті праць культурно-історичної школи (М. Костомарова, М. Драгоманова, І. Франка та ін.), проте не слід забувати, що згадані авто- ри досліджували відтворення історичних подій у традиційному давньому фольклорі ХVІІ– ХVІІІ ст., а Р. Кирчів один з перших в україн-VІІІ ст., а Р. Кирчів один з перших в україн-ІІІ ст., а Р. Кирчів один з перших в україн- ській фольклористиці приділив увагу саме су- часному фольклору, який відображає реальну дійсність, і не в окремій статті, а в комплексному дослідженні, що охоплює значний період його функціонування та всю повноту жанрового роз- маїття. Такої праці в нас досі ще не було. Книгу Романа Кирчіва «Двадцяте століття в українському фольклорі» я прочитала із захоп- ленням, поправді, від неї важко було відірва- тися. Багато думок, висловлених тут, здають- ся мені відомими, співзвучними моїм думкам і пере живанням, адже вони ніби витали в повітрі, не раз звучали в середовищі колег-фольклорис- тів, однак у монографії шанованого нами вчено- го теоретично обґрунтовані, логічно довершені думки стали науковими постулатами. Тому з особливою відрадою і певним пієтетом я при- вітала та прийняла цю велику й величну працю свого вчителя і видатного колеги, оскільки тут висловлено й мої думки, погляди, почуття, але в значно глибшому й ширшому теоретичному контексті. З радістю запевняю, що я як до- слідник, збирач і носій фольклору ХХ ст. (а в моєму архіві, навіть у пам’яті, є практично всі зразки досліджуваних у праці жанрів і видів) готова підписатися під кожним словом шанова- ного мною автора, адже воно чисте, виважене, правдиве й високосортне, як добре зерно.

Фундаментальне монографічне дослідження фольклору ХХ століття

Institution

Ähnliche Einträge