Максим Рильський і брати Ревуцькі

У статті висвітлено творчі й дружні взаємини видатного українського поета Максима Рильського та братів Ревуцьких -композитора-класика Левка Ревуцького та фольклориста, лисенкознавця й перекладача Дмитра Ревуцького....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Кузик, В.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2011
Назва видання:	Слов’янський світ
Теми:	Максим Рильський і музика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43479
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Максим Рильський і брати Ревуцькі / В.В. Кузик // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 197-213. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43479
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-434792013-04-30T03:05:04Z Максим Рильський і брати Ревуцькі Кузик, В.В. Максим Рильський і музика У статті висвітлено творчі й дружні взаємини видатного українського поета Максима Рильського та братів Ревуцьких -композитора-класика Левка Ревуцького та фольклориста, лисенкознавця й перекладача Дмитра Ревуцького. В статье описаны творческие и дружественные взаимоотношения выдающегося украинского поэта Максима Рыльского и братьев Ревуцких - композитора-классика Льва Ревуцкого и учёного-фольклориста, лысенковеда и переводчика Дмитрия Ревуцкого. There is a review interrelation famous Ukrainian poetry Maxim Rylsky wits brothers Revutsky - composer-classic Levko Revutsky end ethnomusicologist, lysenkologist and translator Dmytro Revutsky. 2011 Article Максим Рильський і брати Ревуцькі / В.В. Кузик // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 197-213. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0051 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43479 929(Рильський+Ревуцькі) uk Слов’янський світ Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Максим Рильський і музика Максим Рильський і музика
spellingShingle	Максим Рильський і музика Максим Рильський і музика Кузик, В.В. Максим Рильський і брати Ревуцькі Слов’янський світ
description	У статті висвітлено творчі й дружні взаємини видатного українського поета Максима Рильського та братів Ревуцьких -композитора-класика Левка Ревуцького та фольклориста, лисенкознавця й перекладача Дмитра Ревуцького.
format	Article
author	Кузик, В.В.
author_facet	Кузик, В.В.
author_sort	Кузик, В.В.
title	Максим Рильський і брати Ревуцькі
title_short	Максим Рильський і брати Ревуцькі
title_full	Максим Рильський і брати Ревуцькі
title_fullStr	Максим Рильський і брати Ревуцькі
title_full_unstemmed	Максим Рильський і брати Ревуцькі
title_sort	максим рильський і брати ревуцькі
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Максим Рильський і музика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43479
citation_txt	Максим Рильський і брати Ревуцькі / В.В. Кузик // Слов’янський світ: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. — Вип. 9. — С. 197-213. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Слов’янський світ
work_keys_str_mv	AT kuzikvv maksimrilʹsʹkijíbratirevucʹkí
first_indexed	2025-07-04T01:54:59Z
last_indexed	2025-07-04T01:54:59Z
_version_	1836679534637744128
fulltext	197 УДК 929(Рильський+Ревуцькі) В. В. Кузик МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ І БРАТИ РЕВУЦЬКІ У статті висвітлено творчі й дружні взаємини видатного українського поета Максима Рильського та братів Ревуцьких – композитора-класика Левка Ревуцького та фольклориста, лисенкоз- навця й перекладача Дмитра Ревуцького. Ключові слова: українська культура, український фольклор, поет, композитор, фольклорист, літературний переклад, неокласи- цизм, редакція музичних творів, репресії, тоталітарна система. There is a review interrelation famous Ukrainian poetry Maxim Rylsky wits brothers Revutsky – composer-classic Levko Revutsky end ethnomusicologist, lysenkologist and translator Dmytro Revutsky. Keywords: Ukrainian culture, Ukrainian folk, poetry, composer, ethnomusicologist, literature translator, neoclassicism, redaction musical opus, repression, totalitarism system. Взаємини творчих особистостей – завжди унікальна сторін- ка людського буття. А особливо, коли йдеться про таких веле- тів нашої культури, як поета Максима Рильського, компози- тора Левка Ревуцького (1889–1977) та вченого-лисенкознавця і фольклориста Дмитра Ревуцького (1881–1941). Їхнє знайом- ство відбулося ще на початку ХХ ст., коли майбутній поет на- вчався в гімназії Володимира Науменка, знаній своїм про- українським спрямуванням (розташовувалася на вул. Великій Підвальній, тепер – вул. Ярославів Вал). Спершу життя звело Максима Рильського з Дмитром Ре- вуцьким. Восени 1909 року, завдяки сприянню композитора Миколи Лисенка, Володимир Науменко запрошує Дмитра Ре- вуцького викладати у своїй гімназії, і той з радістю повертаєть- ся з Ревеля (теперішнього Таллінна) до Києва. Попередні три роки вчителювання у Ревелі не залишили гарних спогадів (ін- http://www.etnolog.org.ua 198 шого вибору не було – після закінчення університету йому за «хохломанські погляди» заборонено було викладати в Україні). Молодий педагог-словесник швидко здобув авторитет серед ко- лег і гімназистів 1. Коло його учнів щороку поповнювалося, од- ним з них із часом став і юний Максим Рильський. Поет згадував, як восени 1912 р. на урок словесності у 5-й клас гімназії прийшов новий учитель – Дмитро Миколайо- вич Ревуцький. «Як умів цей чо- ловік жвавити свої “уроки” – то розмовою про тенівські лекції з мистецтвознавства, то читанням якогось вірша, зовсім не визначе- ного в програмі, але пов’язаного з темою лекції» – писав Максим Тадейович [Рильський 1945]. «Справжнім святом бувало, коли “Мікєша” збирав нас (іноді кіль- ка старших класів разом) у гім- назичній залі, сідав до піаніно і, сам собі акомпануючи, викону- вав російські і українські пісні та думи. Треба пам’ятати, що за тих часів самі слова Україна, українська мова, українська література були під забороною, що за саме тільки вживан- ня української мови деякі вірнопіддані директори гімназій та покірні їм педагогічні ради виключали іноді учнів з гімна- зій. Отже, те, що Дмитро Миколайович знайомив нас з укра- їнськими думами, було на тодішні часи неабиякою сміливіс- тю» [Рильський 1964]. Ці рядки напише вже літня мудра людина, а от Максим- гімназист, юний фрондер з Романівки, своєму однокласнику Мишку Алексєєву надіслав таку епіграму на вчителя: Дмитро Ревуцький. 1932 http://www.etnolog.org.ua 199 Повесив грозные усы, Глаза вперивши в потолок, Микеша смотрит на часы: «Ах, у меня сейчас урок!» «Сей способ изгонять друзей Хорош!» – нам скажет стар и мал… Но если б он запел – ей, ей, Еще б скорей ты убежал! І додав: «Вот и эпиграмма – достоинств художественных не имеет, зато а) написана без помарок и b) полна искреннего чув- ства… А все-таки он миляга, Дмитрий Николаевич, и я рад бы был, если б нам удалось устроить с ним вечер ложноклассициз- ма» [Рильський 1988, XIX, 133–134]. Учитель лише посміхався у вуса на такі епіграми, колекціонував карикатури на себе, які під час занять малювали його бешкетливі вихованці, а у перервах іноді й сам розповідав їм добродушні анекдоти... Жарти – жартами, а «ложноклассицизм», який розквітнув в Україні на початку ХХ ст. під назвою неокласицизм, був «кони- ком» Дмитра Миколайовича – темою його «недооціненого» уні- верситетського диплома. У бібліотечних завалах НБУ ім. В. Вер- надського можна знайти таку скромну книжечку – «К истории ложного классицизма в России (по урокам Ревуцкого составил ученик Карпенко) в гимназии Науменко» (К., 1911. – 14 с.). Більшість учнів Дмитра Миколайовича зберегли образ свого незабутнього вчителя на все життя, як і М. Рильський. І хоч у наукових статтях зазвичай не прийнято цитувати знач- ні фрагменти поетичних творів, усе ж дозволимо собі навес- ти рядки з поеми «Мандрівки у молодість», написані, ймовір- но, Максимом Тадейовичем у воєнному 1942 році в уфимській евакуації (після звістки про загибель учителя). Принагідно за- значимо, що поема була надрукована лише 1961 року, однак без коментаря про героя твору: http://www.etnolog.org.ua 200 …Раз – рекреація кінчилась гомінка, І знову клас обняв бешкетну нашу зграю, – Хтось крикнув: «Хлопці! Йде словесник наш новий!» – «Ну? Лисий?» – «У пенсне?» – «Старий чи молодий?» Був справді у пенсне і трошки лисуватий Дмитро Миколович. Спокійно увійшов, «Курган» Толстого нам одразу взявсь читати І владним голосом усіх нас поборов. Хто з друзів ще живий – пригадуєш ти, брате, Яку між пустунів пошану і любов Зумів найти Дмитро, що потім з ним дружив я… Недавно смерть йому закралась в узголів’я. Тоді ж я юним був, а він – ще молодим, І навіть лисинка здавалась молодою. Було, оточимо його рядком живим, І він співає нам безкрайньою чергою І думи, і пісні, й билини… Навіть тим, Хто школу всю вважав нудотою пустою, Щось прокидалося у серці і в очах, Аж любо глянути було на бідолах! «Билину про Вольгу так сказував Рябінін, Цю думу Шут співав, а цю от – Вересай…» А це ж було тоді, завважить я повинен, Як чорносотенських було до біса зграй У нашому краю, і сам тому причинен Останній був монарх – злостивий Миколай, Як з українського хто не знущався слова, То вже в крамольності підозра і готова. Слова «Роняет лес багряный свой убор» Ти в серце заронив, мій незабутній Дмитре, Як радість, як життя… Артист, а не актор, Не шкодував ти фарб розкішної палітри, І навіть гультяїв змовкав бездумний хор, http://www.etnolog.org.ua 201 Коли ти ясував закон метафор хитрий Чи Тена лекції супроти всіх програм Читав, змагаючись, захоплюючись сам! Талант завжди чутливий до таланту. Дмитро Миколайо- вич, без сумніву, одразу розпізнав літературне обдарування гімназиста Рильського, почав його запрошувати на вечірки до свого салону 2, де збирався «цвіт» музично-театрального світу українського Києва, діячі української громади, шанувальники мистецтва – актори, композитори, художники, співаки, люди науки. Зрозуміло, що ці товариські зібрання справили велике враження на юного поета, ставши важливим чинником у фор- муванні його світогляду. Там зародилася й дружба Максима Рильського з молодшим братом учителя – композитором Лев- ком Ревуцьким, яка тривала все їхнє життя. «Я був гімназист, – згадує Мак- сим Тадейович, – Левко – студент. До Дмитра Миколайовича в гості непереможно вабила мене атмосфе- ра справжнього, хорошого мисте- цтва – слова, пісні, музики, – якою була напоєна завжди його домів- ка. Ентузіаст, глибокий знавець і цікавий інтерпретатор пісні, Дми- тро Миколайович виконував нам на вечірках у себе і українські та ро- сійські пісні, думи, билини, і зраз- ки західноєвропейської вокальної творчості, і речі Чайковського, Глін- ки, Мусоргського, Даргомижського, Бетховена, Шуберта, Лисенка. А до рояля іноді після довгих умовлянь брата й гостей сі- дав скромний світлоокий, спокійно-вдумливий студент Лев- ко Ревуцький. Він акомпанував братові й співакам – гостям, Левко Ревуцький. 1949 http://www.etnolog.org.ua 202 акомпанував прекрасно, але в очах його ніби щось говори- ло, що поза виконуваною музикою він чує музику глибоко в собі самому. Печать якогось притаєного від сторонніх погля- дів натхнення лежала на ньому… Вона просвічувала ясніше в ті хвилини, коли Левко виконував часом щось із своїх молоде- чих творів» [Рильський 1986, XV, с. 302]. Заохочував Дмитро Миколайович своїх гімназіальних учнів і до театральних постановок, у яких і сам охоче брав участь (нагадаємо, що то була чоловіча гімназія, і всі ролі, у тому числі й жіночі, грали хлопчики, що іноді створювало кумед- ні ситуації). Ставили комедії «Недоросток» Фонвізіна, «Тяж- ба» Гоголя, монументальну трагедію «Сід» Корнеля, «Сірано де Бержерака» Ростана (французькою). Елемент театралізації Д. Ревуцький вводив і на уроках, під час вивчення того чи ін- шого твору, як було з маленькими трагедіями О. Пушкіна, де в «Скупому лицарі» він грав роль Герцога. Наступний етап зближення молодого поета з тепер уже ко- лишнім учителем припадає на 1920-ті роки, добу знаменного в українській історії відродження національної самосвідомо сті (на- прикінці ХХ ст. це відродження, відповідно до сумнозвісних реа- лій, назвуть «розстріляним»). Одним з імпульсів для об’єднання тогочасної творчої інтелігенції стало вбивство на Поділлі ви- датного українського композитора Миколи Леонтовича в січ- ні 1921 року. Усі, хто одразу відгукнулися на цю трагічну звістку, на чолі з відомим композитором Кирилом Стеценком, згурту- валися в Комітет пам’яті М. Д. Леонтовича, що потім розрісся у знаменне для національної культури Всеукраїнське музичне то- вариство ім. М. Д. Леонтовича (проіснувало з лютого 1921 р. по лютий 1928 р.). То були кращі люди київської громади – профе- сори та педагоги Музично-драматичного інституту ім. М. Ли- сенка – Д. Ревуцький, М. Вериківський, П. Козицький, Б. Явор- ський, Г. Верьовка, Б. Лятошинський, диригент Н. Городовенко, письменник і бандурист Г. Хоткевич, історик культури С. Єф- http://www.etnolog.org.ua 203 ремов, поети П. Тичина й В. Поліщук, театральний реформа- тор Л. Курбас та ін. Дмитро Миколайович організовує при То- варистві так званий «перекладацький цех», до праці в якому було залучено ряд талановитих поетів – М. Зерова, Бориса Тена (М. Хомичевського), О. Драй-Хмару, О. Бургґарта (Юрія Клена) і, зрозуміло, Максима Рильського. Пише й сам (понад 300 пере- кладів). Випусками-листівками в серії «Пісня» виходять в укра- їнських перекладах зразки фольклору народів Західної Євро- пи – Франції, Іспанії, Норвегії, Німеччини, а також солоспіви Л. ван Бетховена, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Й. Брамса, Е. Гріга. Вийшли друком переклади Д. Ревуцького з Г. Гейне (німецьку мову Дмитро Миколайович знав досконало!) – «Два гренадери», «Ві сні я тяжко плакав», «Двійник», «Її портрет», «Не сержусь я» та ін. Цілу низку перекладів з німецької було здійснено і Максимом Рильським – «Коваль» Й. Брамса, «Солдат» Р. Шумана, «Лірник» Ф. Шуберта, знаменитий «Байбак» («Сурок») Л. ван Бетховена та ін., з позначкою «Музична редакція перекладів Д. Ревуцького» [Український текст... 1925, с. 376]. Така діяльність стала втіленням у життя заповітної ідеї Д. Ревуцького щодо створення національної – україномовної – культури. Це була справа великої ваги – у контексті загальноєвропейської культури українська де- кларувалась як невід’ємна складова частина. У тих же 20-х роках ХХ ст. Д. Ревуцький видає три випуски українських народних пісень «Золоті ключі» (1926–1929 рр., по 125 пісень у кожному) з коментарями академічного рівня, які й донині вважаються яскравою пам’яткою національної фольклористики. Музиколог Микола Грінченко писав: «…це величезний скарб народної музичної творчості, що його упо- рядковано складачем і упорядковано з певним знанням спра- ви і великою любов’ю до неї, до кожної пісні упорядник подав примітки, пояснення, що іноді становлять значну цінність так з боку історичного, як і музично-етнографічного. Нові пісні, або нові варіанти до старих пісень… все це знайшло собі міс- http://www.etnolog.org.ua 204 це в збірках Ревуцького» [М. Г. 1927, с. 77]. А ось поетичну на- зву – «Золоті ключі» – запропонував Максим Рильський, яко- го під час вичитування пісенних текстів перед поданням до видавництва буквально зачарували рядки народного шедевру «Ой глибокий колодязю – золотії ключі…» Випуском українських перекладів пісень, романсів, хорових творів (ораторій Г.-Ф. Генделя, Й. Гайдна, «Реквієму» В.-А. Мо- царта) робота не обмежилася. Наступним завданням постало створення україномовної опери – річ нечувана! Адже на той час світло рампи оперного театру побачили лише два україномов- ні твори – «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та «Різдвяна ніч» М. Лисенка. Але ця справа вже активізува- лася в 1930-ті роки і не була повязана з діяльністю Товари- ства ім. М. Леонтовича, яке ліквідували за «неактуальністю». Натомість було висунуто гасла «українізації» культурного життя, які, у свою чергу, позитивно вплинули на формування репертуарної політики оперного театру України. То була висока гуманістична ідея – зробити вершинні твори академічної музики зрозумілими для широкої й часом культурно малоосвіченої аудиторії, відчинити двері оперних театрів для найширших верств населення – селян, робітників – і через українське слово зробити зрозумілими для них шедеври мистецтва. Для світової практики це була не нова справа (до того прагнули і М. Глінка, і Б. Сметана, і Р. Вагнер), але для України, якій за царату весь час прищеплювали відчуття етнічної меншовартості, то був важливий принцип демократичного й культурного самовизначення. (На жаль, у 90-ті роки ХХ ст. культурна політика українських оперних театрів, зокрема столичного, відійшла від принципів демократичного спрямування постановок і стала на позиції виконавства опер за мовним оригіналом. Це зрозуміло, коли у залі сидять слухачі-поліглоти, проте, на жаль, передумовою для цього стала думка про зарубіжні гастролі трупи.) http://www.etnolog.org.ua 205 Особливо інтенсивною щодо творення україномовної опери була робота у двох провідних містах: у Харкові перекладами займалися Микола Вороний та Олекса Варрава, а в Києві – Марія Черняхівська-Старицька, Дмитро Ревуцький і Максим Рильський, який у 1930-ті роки завідував літературною частиною київської опери. Гадаємо, саме Максим Тадейович переймався тим, щоб його колишній учитель словесності, а тепер уже й вірний старший за віком друг, Дмитро Ревуцький мав замовлення на переклади оперних лібрето, адже після процесів СВУ 1932 року його звільнили з роботи в Музично-драматичному інституті, і вчений мусив жити з випадкових заробітків. Дмитру Миколайовичу належать переклади українською мовою опер «Фауст» Ш. Гуно (і нині співають цей текст), «Викрадення з сералю» В.-А. Моцарта, «Пророк» Д. Мейєрбера, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Продана наречена» Б. Сметани, «Тригрошова опера» К. Вайля, російських «Руслан і Людмила» М. Глінки, «Алєко» С. Рахманінова (загалом до півтора десятка). Сам же М. Рильський здійснив переклад оперного лібрето «Євгенія Онєгіна» П. Чайковського, зробив нову редакцію лібрето опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Співпраця М. Рильського і Д. Ревуцького з творчою групою Київського оперного театру мала і свій приємний бік – зав’язалися прекрасні дружні стосунки з корифеями української опери Михайлом Донцем, Марією Донець- Тессейр, Марією Литвиненко-Вольгемут, Іваном Паторжин- ським, Оксаною Петрусенко, диригентом Володимиром Дранишниковим та багатьма іншими. Зворушливо спостерігати, як поєднуються творчі долі вже відомих діячів культури Д. Ревуцького та М. Рильського у 1930-ті, як пишається вчитель досягненнями свого колишнього учня. Навіть у найтяжчі роки голодомору Дмитро Миколайович пише листа до свого доброго друга, російського етнографа В. Пасхалова, у якому просить прислати хоча б http://www.etnolog.org.ua 206 трохи олії «Проквасити душу малоросіянина» й допомогти з харчами, бо голодує; і тут же приписує: «Чи отримали ви Лесю Українку і Пушкіна (“Мідний вершник”)? Яке у вас враження від перекладу Рильського?» [Кузик 1991, с. 20]. У 1936 році, коли в Київській опері було почато роботу над новою постановкою «Запорожця», а М. Рильський засів за літературне оброблен- ня тексту, Дмитро Миколайович захопився дослідженням біо- графії співака, і видав монографію «С. С. Гулак-Артемовський і його комічна опера “Запорожець за Дунаєм”» (1936). Новим поколінням українців це важко уявити, але за кожен крок уперед митцям тієї доби доводилося «посипати голову попелом» і писати своєрідні індульгенції-панегірики «мудро- му вождю всіх народів» (за чим пильно слідкували «компе- тентні» органи НКВС). Так, 1935 року, викликавши до себе поета М. Рильського, вони «порадили» написати пісню про Сталіна. У разі відмови дорога одна – ГУЛаг. Максим Тадейо- вич одразу пішов до найближчого друга Льва Ревуцького, а вже разом – до Дмитра Миколайовича. Свідком розмови був Валеріян Ревуцький: «Батько тоді порадив їм написати її (піс- ню. – В. К.), щоб зберегти собі життя для передання творчої естафети української культури майбутньому поколінню» [Ре- вуцький 1993, с. 22]. Не маючи власного натхнення для ство- рення такого «шедевру», композитор і поет вирішили «від- штовхнутися» від добре знаних їм зразків козацьких пісень, над виданням яких вони разом з Д. Ревуцьким працювали ще в 1926–1927 роках. Зокрема, образно-художні аналогії викли- кала давня козацька «Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл…» Зро- зуміло, «сокіл» – то замало, краще – «сизокрил орел летить»… Та й хор треба укласти в стилі народного багатоголосся, з ти- повим зачином-заспівом, кадансами, де так самобутньо вия- скравлюються характерні «паралельні квінти», які, мабуть, не напише жоден інший композитор, крім українського (бо вони заборонені класичною гармонією) 3. На щастя, пісня «Із-за гір http://www.etnolog.org.ua 207 та з-за високих» вийшла вдалою, знайшла широкий розго- лос і сподобалась особисто Сталіну, що стало порятунком для всіх трьох, адже вони добре знали – на них покладено тавро «націо налістів», а це як бомба з годинниковим запалом 4. Як не парадоксально, але від страшних репресій 1930-х їх уберіг Микола Лисен- ко. А точніше – М. Ли- сенко та ще один вели- кий українець Микола Гоголь. На радянсько- му Олімпі було вирі- шено урочисто відзна- чити 130-річчя від дня народження уславлено- го письменника. Готува- тися почали заздалегідь, планувалося реалізува- ти вагомі задуми в га- лузі літератури, театру, кіно, музики. В Украї- ні вирішили здійснити нову редакцію Лисенко- вої історико-героїчної опери «Тарас Бульба». Влада була свідома, що таку працю можуть здій- снити тільки найвидатніші майстри своєї справи, яких варто об’єднати у «творчі бригади», як це, зрештою, властиво саме соціалістичному суспільству. У січні 1936 року замовлення на здійснення нової редакції опери отримали М. Рильський (літе- ратурне лібрето), Л. Ревуцький (музичний матеріал), Б. Лято- шинський (оркестровка) 5. Д. Ревуцький надавав історичні кон- сультації, готував розгорнутий буклет. Микола Лисенко. 1903 http://www.etnolog.org.ua 208 Головне завдання Л. Ревуцького як музичного редактора лежало у двох площинах: 1) «відчистити» оригінальний текст М. Лисенка; 2) дописати ряд музичних сцен та номерів згідно з новою героїко-драматичною концепцією (за М. Гоголем). Так додалися до опери сцена в гетьмана Остряниці та фінал – спа- лення Тараса, розгорнута арія Тараса й аріозо Остапа, кілька танців і народних пісень, узятих з обробок Лисенка. Неймо- вірною вдачею стала новонаписана увертюра – епіко-героїчне симфонічне полотно на рівні світових шедеврів, що нині є своє рідним «музичним титулом» України у світі. М. Рильському довелося здійснити ретельну редакцію тек- сту лібрето М. Старицького, з урахуванням ідеологічних по- зицій радянського часу, створити тексти для нововведених сцен і номерів, при цьому не порушивши стильового відчуття історичної доби Козаччини. Прем’єра нової редакції опери «Тарас Бульба» відбулася 27 квітня 1937 року. Диригував В. Дранишников, Тарас – І. Па- торжинський, Настя – М. Литвиненко-Вольгемут. Опера ви- кликала як схвальні відгуки, так і різку критику. Розпочалася робота над другою редакцією, де відмовилися від сцени спа- лення Тараса і акцентували героїчну лінію. Прем’єрою другої редакції «Тараса» диригував молодий Натан Рахлін. Однак праця на цьому не закінчилася. Відчувалася гостра потреба в посиленні героїки, що привело до введення у фінал опери козацької пісні «Засвіт встали козаченьки». Третя редакція була завершена 1955 року, вона вважається найбільш вдалою і такою, що відповідає втіленню задуму героїко-епічної на- родної драми. На жаль, творчі й життєві плани багатьох людей зруйну- вала Друга світова війна. Максима Рильського було евакуйо- вано до Уфи, Левка Ревуцького ще далі – у Ташкент, а Дми- тро Ревуцький, якого перед війною розбив інсульт, був у час наступу на Київ лежачим (тобто «нетранспортабельним») і не http://www.etnolog.org.ua 209 зміг полишити місто. 29 грудня 1941 року вченого, який сидів за письмовим столом у своєму кабінеті й опрацьовував руко- писи М. Лисенка, було вбито рукою засланого «ліквідатора» з НКВС (34 удари молотком по голові). Після війни ім’я Д. Ревуцького зникає з культурного об- рію – жодної згадки у пресі, жодних посилань на його пра- ці, а самі книжки вилучають з бібліотек або відносять у за- криті фонди. Гідна подиву боротьба Максима Рильського за честь свого вчителя. Поета не зупинив сумний досвід Дон- Кіхота, і він своєю єдиною, але могутньою зброєю – сло- вом – став на захист громадянського достоїнства видатного українського вченого. Перший прорив – публікація блис- кучої статті «Учитель словесності» у газеті «Вечірній Київ» 1 лютого 1964 року. Ця стаття була надрукована не лише в столиці України, а й у журналі «Огонек» – рупорі Прези- дії КПРС. Одному Богу відомо, як далася Максимові Таде- йовичу та публікація! Добився він, нехай скороченого, але перевидання збірок «Золоті ключі», яке здійснив видатний український музикознавець Микола Гордійчук. До останніх днів свого життя Максим Рильський дружив з Левком Ревуцьким. Їм і на схилі літ було про що поговорити. Могли пригадати тих, хто ще в далекі 1920-ті починали разом з ними стрімкий злет, але кому підрізали крила й загасили свіч- ку життя. Скількох друзів репресовано, скільки загинуло на си- бірських лісоповалах! Максим Тадейович бачив, як тяжко пере- живав убивство та сплюндрування ім’я брата його друг Левко, як у нього згасло натхнення творити. Проте 1956 року поет усе- таки сподвиг композитора на створення масштабної «Оди пісні». Справжня причина написання була відома їм двом та, можливо, вузькому колу втаємничених – тим, хто пам’ятав, що 1956 року виповнюється 45 років Музичному товариству ім. М. Леонто- вича, а також 75 років від дня народження Д. Ревуцького 6. На честь видатних діячів української культури, братів по духу, яким http://www.etnolog.org.ua 210 на своїх плечах довелося нести стражденного хреста української культури доби національного Відродження, й народився хор- поема, де в зосереджено-трагічному пролозі оркестру проростає наспів очікуваної радості, якою пройнятий фінал: Гей, браття, ми йдемо І нас ніхто не спинить, Немає вороття, Вперед наш юний шлях. І наші імена у забутті не згинуть. Ми живемо в піснях! Автограф М. Рильського з архіву Л. Ревуцького http://www.etnolog.org.ua 211 За ініціативою М. Рильського, який від 1942 року був дирек- тором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН, композитора Л. Ревуцького запрошують до складу науко- вої ради Інституту, він керує аспірантськими роботами музико- знавців і композиторів Б. Фільц, В. Клина, консультує науковців відділу музикознавства при розробленні багатьох актуальних тем з української культури. У 1957 році композитор першим се- ред представників музичного мистецтва був удостоєний висо- кого наукового звання академіка. Вірна, понад піввікова друж- ба поета і композитора залишилася для нащадків оспіваною в чудових римах кількох віршів Максима Рильського, з-поміж яких найбільш емоційно вражаючим та філософськи глибоким став сонет до 70-річчя Левка Ревуцького (1959): В колиску дар пісень тобі поклала доля У серце налила добра і чистоти, І дорогі скарби несеш обачно ти, Як чашу, як свічу у радісне роздолля. Широкі обрії, не видно краю поля, Де нам доводиться, працюючи, іти. Ти ореш, сієш, жнеш для ясної мети, Тебе окрилює народу мудра воля. Ти учень Лисенка, ти України син, Але зрідні тобі і мужній Бородін, І глиб Чайковського, і світлий сум Шопена, А скільки юнаків ти вирядив у путь! Як радує тебе, що навкруги ростуть Твої соратники, як памолодь зелена! P. S. Авторці статті пощастило розпочати роботу в Інсти- туті ім. М. Рильського в далекому 1969 році, коли членом вче- ної ради інституту був академік Л. Ревуцький – перший укра- їнський композитор, титулований цим високим науковим званням. Саме голос Л. Ревуцького, поданий на затверджен- ня моєї кандидатури, став вирішальним для майбутньої нау- http://www.etnolog.org.ua 212 кової кар’єри. Дослідження творчих і дружніх взаємин таких титанів національної культури, як Максим Рильський, Дми- тро і Левко Ревуцькі, є справжньою насолодою для душі й ро- зуму в таку непросту добу становлення духовного самоусві- домлення українства. ПриМітки 1 Серед численних учнів Д. Ревуцького були й майбутні видатні діячі науки та культури: два академіки – літературознавець М. П. Алексєєв та поет М. Т. Рильський, визначний зоолог, професор Київського універси- тету С. М. Крашенінніков (залишив спогади про Д. Ревуцького в архіві УВАН у Нью-Йорку, помер у Філадельфії 1987 р.). 2 До 1918 року родина Д. Ревуцького жила на Михайлівському провул- ку, № 30 (за старою забудовою, у роки Вітчизняної війни будинок було зруйновано), з 1918 року – на вул. Івана Франка (колишня Нестеровська), № 17-б, кв. 24 (у флігелі, будинок зберігся). 3 Справді, НКВС справедливо заслуговувало назву «компетентних» ор- ганів. Його аналітики одразу зрозуміли, «звідки ноги ростуть», і надіслали розпорядження в усі бібліотеки про ліквідацію другого випуску «Козаць- ких пісень» (1927) під редакцією Д. Ревуцького, де під № 7 надрукована пісня «Ой з-за гір, з-за гір» в обробці Л. Ревуцького. 4 У справі Радіокомітету 1937 року є постанова: «Арнаутов та Білокопи- тов блокувалися з націоналістами Ревуцькими, Косенком та ін., проводячи з ними націоналістично-фашистську лінію в музичному мистецтві Украї- ни» (див.: ЦАМДБ СРСР. – 38028 ФП. – Сл. с. – № 123/721). 5 У архіві Б. Лятошинського зберігся текст договору, де зазначено тер- мін завершення праці над новою редакцією «Тараса Бульби» – 1 жовтня 1936 року (див.: Лятошинський Б. Епістолярна спадщина. – К., 2002. – Т. 1. – С. 596). 6 Щоправда, у видавництві вдалися до езопівської мови – написали при- святу В. Леніну. Література М. Г. [Микола Грінченко]. Ревуцький, Д. // Музика. – 1927. – № 1. – С. 77. кузик В. Знімаємо тавро мовчання // Там само. – 1991. – № 2. http://www.etnolog.org.ua 213 ревуцький В. Спогади про батька // Там само. – 1993. – № 6. рильський М. Зібрання творів : у 20 т. – К. , 1986. – Т. 14; 15-б; 1983. – Т. 19 рильський М. Про викладання літератури // Радянська освіта. – 1945. – 23 берез. рильський М. Учитель словесності // Вечірній Київ. – 1964. – 1 лют. Український текст до чужоземних творів // Музика. – 1925. – № 9–10. В статье описаны творческие и дружественные взаимоотноше- ния выдающегося украинского поэта Максима Рыльского и бра- тьев Ревуцких – композитора-классика Льва Ревуцкого и учёного- фольклориста, лысенковеда и переводчика Дмитрия Ревуцкого. Ключевые слова: украинская культура, украинский фольклор, поэт, композитор, учёный-фольклорист, литературный перевод, неоклассицизм, редакция музыкальных сочинений, репрессии, то- талитарная система. http://www.etnolog.org.ua

Максим Рильський і брати Ревуцькі

Репозитарії

Схожі ресурси