До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі

Статтю присвячено виникненню та розвитку ксилофона в Європі. Проаналізовано конструктивні особливості інструмента, а також виконавську майстерність.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Олійник, Д.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2010
Schriftenreihe:	Студії мистецтвознавчі
Schlagworte:	Історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43500
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі / Д. Олійник // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 12-19. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43500
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-435002013-04-30T03:05:43Z До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі Олійник, Д. Історія Статтю присвячено виникненню та розвитку ксилофона в Європі. Проаналізовано конструктивні особливості інструмента, а також виконавську майстерність. Статья посвящена возникновению и развитию ксилофона в Европе. Анализируются конструктивные особенности инструмента, а также манера исполнения на ксилофоне. The aricle deals with the beginning and development of the xylophones in Europe. The peculiarities of xylophone’s constructive features and the first performers are analysed too. 2010 Article До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі / Д. Олійник // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 12-19. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 1728–6875 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43500 789.6(4) : [681.819.6+681.826] uk Студії мистецтвознавчі Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія Історія
spellingShingle	Історія Історія Олійник, Д. До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі Студії мистецтвознавчі
description	Статтю присвячено виникненню та розвитку ксилофона в Європі. Проаналізовано конструктивні особливості інструмента, а також виконавську майстерність.
format	Article
author	Олійник, Д.
author_facet	Олійник, Д.
author_sort	Олійник, Д.
title	До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі
title_short	До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі
title_full	До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі
title_fullStr	До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі
title_full_unstemmed	До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі
title_sort	до історії виникнення і розвитку ксилофона в європі
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43500
citation_txt	До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі / Д. Олійник // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 12-19. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Студії мистецтвознавчі
work_keys_str_mv	AT olíjnikd doístorííviniknennâírozvitkuksilofonavêvropí
first_indexed	2025-07-04T01:56:06Z
last_indexed	2025-07-04T01:56:06Z
_version_	1836679605471150080
fulltext	12 Проблема виникнення і побутування ксило‑ фона в Європі дотепер є практично не дослі‑ дженою. Інструментознавці вважають, що цей інструмент потрапив на європейський континент з Південно-Східної Азії разом із мандрівними му‑ зикантами не раніше XV ст. 1 Однак археологічні знахідки останніх десятиліть свідчать, що при‑ мітивні однорядні ксилофони існували на пів‑ дні Європи вже в ІІІ ст. до н. е. На Таманському півострові (Південь Росії) у 2002 році археоло‑ ги знайшли уламок давньогрецької керамічної посудини із зображенням людини, яка грає на примітивному ксилофоні 2. Чоловік тримає йо‑ го лівою рукою вертикально, а правою вдаряє паличкою по пластинках. Зображення аналогіч‑ них інструментів відомі також з малюнків на так званих апулійських вазах (I–III ст.), які походять з Південної Італії 3. Одну з таких посудин зна‑ йшли в давньогрецькому місті Ольвія (Південна Україна, поблизу сучасного м. Миколаєва) 4. Ці інструменти мали доволі просту будову. Вони складалися із 7–8 вузьких дерев’яних пласти‑ нок різної довжини, які лежали на двох підстав‑ ках. Археологічні матеріали вказують, що не з XV ст. (як уважав К. Закс), а принаймі з III ст. до н. е. простий однорядний ксилофон уже був відомий народам Греції та Риму, а також на‑ селенню давньогрецьких міст Півдня України та Росії. Можливо, не з Південного Сходу (зо‑ крема Індонезії з її розвиненою ксилофоновою традицією), на думку К. Закса та інших дослід‑ ників, а з південних областей Європи ксилофон із середньовічними мандрівними музикантами міг потрапити до традиційного інструмента‑ рію багатьох народів Центральної та Східної Європи. Підтвердженням цього слугує порів‑ няння докорінно відмінних традицій розташу‑ вання пластин на європейських та південно- азійських інструментах. На європейських ін‑ струментах пластини завжди були розташовані паралельно, повернені найдовшою пластиною до виконавця. Азійські (а також африканські та латиноамериканські народні ксилофони та маримби) мали перпендикулярну щодо вико‑ навця традицію розташування пластин (рис. 5). Це свідчить про різне походження інструментів. Найраніші зображення інструментів, що їх три‑ мали вертикально, відтворені на кераміці III ст. до н. е. – III ст. н. е., також не характерні для виконавських традицій народів Азії, Африки та Південної Америки і не підтверджені археологіч‑ ними матеріалами. А в Європі ця традиція три‑ ДО ІСТОРІЇ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ КСИЛОФОНА В ЄВРОПІ Дмитро Олійник Статтю присвячено виникненню та розвитку ксилофона в Європі. Проаналізовано конструктивні особливості інструмента, а також виконавську майстерність. Ключові слова: ксилофон, конструкція, виконавська майстерність, інструмен- тознавство, еволюція. The aricle deals with the beginning and development of the xylophones in Europe. The peculiarities of xylophone’s constructive features and the first performers are analysed too. Keywords: xylophone, design, performer’s mastery, instrumentology, evolution. УДК 789.6(4) : [681.819.6+681.826] 13 дмитро олІйник. до ІсторІї виникнення І розвитку ксилофона... мання проіснувала аж до кінця ХVІІ ст. (рис. 3). Ми не знаємо жодних історичних фактів, які б засвідчували зв’язок народів Південного Сходу, в яких існувала розвинена традиція виконав‑ ства на ксилофонах (Індонезія), із середньо‑ вічною Європою і впливи цієї інструментальної традиції на європейський інструментарій. У професійному музичному мистецтві се‑ редньовіччя ксилофон не був розповсюдженим і залишався переважно народним інструмен‑ том, а також інструментом мандрівних музикан‑ тів. У музичних трактатах ксилофон завжди від‑ носили до musica irregularis. Зокрема, Міхаель Преторіус називав його «жебрацькою лірою», «інструментом жебраків» 5, тобто інструмен‑ том мандрівних музикантів. Тому зображення ксилофона нечасто трапляється на серед‑ ньовічних малюнках та в писемних джерелах. У цьому відношенні цінною для нас є згадка про ксилофон під назвою Holzin gelehter у перелі‑ ку музичних інструментів та іншого інвентарю вюртенберзької придворної капели за 1589 рік 6. Цей інвентар призначався для карнавалів, ко‑ медій та свят. Найраніша писемна згадка про ксилофон на‑ лежить чеському органісту з Богемії Арнольду Шліку. У роботі «Огляд майстрів органів та ор‑ ганістів», яка вийшла у 1511 році, він подає на‑ родну назву цього інструмента hultze glechter, яка перекладається з верхньонімецької як «дерев’яний стукіт» 7. Зазначимо, що назва ін‑ струмента «ксилофон» – «дерев’яний звук» є пізнього походження. Уперше на неї натрапля‑ ємо лише в 1810 році 8. У середньовіччі та в по‑ дальші часи існували різноманітні народні назви цього інструмента: Holzfidel, Holzhharmonika, Strochfidel, Strohharmonika (нім.); Striccato, Sistro, Timpano (італ.); Claquebois, Patrouille (франц.); harmonica słomiana (польськ.); faci- mbalon (угорськ.) та ін. Одне з найраніших зображень одноряд‑ ного ксилофона вміщено на малюнку Ганса Гольбайна «Танок смерті» (1525 р.) (рис. 1). Цей інструмент складався з одинадцяти круглих у розрізі дерев’яних брусків-пластин різної до‑ вжини, розміщених на основі у формі трапеції. Грали на цьому інструменті двома паличками з навершями у формі молоточків. У 1528 році німецький теоретик музики Мартін Агрікола в трактаті «Musica instrumentalis deudsch» по‑ дає малюнок ксилофона під назвою Stro Fidel (рис. 2), де зображено інструмент, подібний до ксилофона з малюнка Г. Гольбайна, але скла‑ дається він уже з 25 круглих у розрізі пластин. У середній частині кожної пластини М. Агрікола позначив послідовність звуків, які видобувались на інструменті. Завдяки цьому унікальному за‑ пису ми знаємо, що стрій інструмента був діато‑ нічним обсягом у три октави (від фа-дієза малої до фа другої октави). Пластини лежали на двох довгих валиках, зроблених зі скручених пучків соломи. Звідси й назва інструмента Stroh Fidel, Рис. 1. Однорядний ксилофон з малюнка Ганса Гольбайна «Танок смерті». 1525 р. Рис. 2. Stro Fidel з малюнка у трактаті М. Агріколи «Musica instrumentalis deudsch». 1528 р. Рис. 3. Ксилофон з картини невідомого автора з Богемії другої половини XVII ст. 14 ІсторІя тобто «солом’яна скрипка». Валики із соломи, на яких лежали пластини, сприяли посиленню звуку і були обов’язковою деталлю конструкції інструмента, який під час гри перебував у го‑ ризонтальному положенні, наприклад, на столі або всередині спеціального ящика з низькими бортами. На цьому інструменті грали двома ко‑ роткими паличками з вирізаними на кінцях куль‑ ками (рис. 2). Німецький композитор, органіст та теоретик музики М. Преторіус у «Syntagma Musicum» (1619 р.) подає зображення одно‑ рядного ксилофона, складеного вже з 15-ти пластин, під назвою Stroch Fidel. На відміну від попередніх інструментів його пластини мають у розрізі прямокутну форму (рис. 4). Під пласти‑ нами розташовані два довгі валики зі скрученої соломи. Це вказує на те, що інструмент під час гри перебував в горизонтальному положенні (наприклад на столі). Грали на ньому за допо‑ могою двох довгих паличок, навершя яких були вирізані у формі молоточків. Інший різновид європейського ксилофо‑ на (вертикальний однорядний) зображено на малюнку в трактаті «Harmonicorum libri» (1635 р.) французького теоретика музи‑ ки Марена Мерсена під назвою Psalterium ligneum (рис. 7). Цей інструмент складався з дванадцяти круглих у розрізі брусків-пластин, з’єднаних шнуром, протягнутим через отвори на кінцях брусків-пластин. Між кожною із цих пластин містились маленькі округлі прокладки, які відмежовували пластини одна від одної. На малюнку 5 відсутні солом’яні валики-підкладки під пластини, натомість над найкоротшою верх‑ ньою пластиною зображено петлю зі шнурка. Це свідчить, що інструмент під час гри трима‑ ли рукою вертикально або підвішували за пет‑ лю. Аналогічний інструмент, який також скла‑ дався з 12 пластин, уміщено на титульній сто‑ рінці музичного твору «Modo facile di suonare il Sistro nomato il Timpano» (1695 р.) італійсько‑ го музиканта з Болонії Джузеппе Парадоссі (рис. 6). Вертикальний ксилофон зображено серед інших інструментів у навчальному по‑ сібнику «Orbis sensualium pictures» (1658 р.) чеського педагога і реформатора методів му‑ зичного навчання Яна Амоса Коменського. Він складається з восьми пластин напівкруглої в розрізі форми. Характерною особливістю цьо‑ го інструмента є відсутність довгих валиків із соломи і паличок. Можливо, на малюнку зо‑ бражено інструмент, який тримали під час гри вертикально. Аналогічний ксилофон, який мав вісім пластин і також був без паличок та ва‑ ликів із соломи, зображено на малюнку з ні‑ мецького видання середини ХVІІІ ст. «Orbis pictus» (1746 р.). Спосіб звуковидобування без застосування паличок зображено на картині невідомого чеського автора з Богемії другої половини ХVII ст. (рис. 3). Інструмент на карти‑ ні ідентичний до ксилофонів, уміщених у посіб‑ нику Я. Коменського та «Orbis pictus» 1746 ро‑ ку. Музикант тримає інструмент вертикально і грає на ньому спеціальним «наперстком», вдягненим на вказівний палець. Подібний спо‑ сіб звуковидобування відомий із зображень на давньоіталійських (апулійських) розписних ва‑ зах ІІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е. 9. Відомо, що в Тоскані ще наприкінці ХVIII ст. цей ксилофон називався Timpano 10. Отже, здійснений нами аналіз зображень єв‑ ропейських ксилофонів широкого хронологічно‑ Рис. 4. Stroch Fidel. Малюнок із «Syntagma Musicum» М. Преторіуса. 1619 р. Рис. 5. Індонезійський ксилофон 15 дмитро олІйник. до ІсторІї виникнення І розвитку ксилофона... го періоду – від ІІІ ст. до н. е. і до кінця XVIII ст. – дозволяє дійти висновку, що в європейській народній музичній практиці існував єдиний тип ксилофона, який різнився лише положенням під час гри – вертикальним (рис. 1; 3; 6; 7) і го‑ ризонтальним (рис. 2; 4). На цих однорядних ксилофонах, незалежно від їхнього розташу‑ вання (вертикального чи горизонтального), за‑ стосовувалися два способи звуковидобування: за допомогою однієї чи двох паличок (рис. 6; 7) або спеціального «наперстка», одягненого на вказівний палець (рис. 3). Ксилофон, який три‑ мали вертикально, є найдавнішим різновидом європейського ксилофона, відомого з археоло‑ гічних розкопок. Тому, на нашу думку, час виник‑ нення і побутування ксилофона в Європі можна визначити кінцем І тис. до н. е. – першими сто‑ літтями н. е. У майже незмінному вигляді цей інструмент залишався в практиці народного му‑ зикування ледь не до кінця XVIII ст. (рис. 3). У ХVII ст. в Нідерландах виникає ще один різновид ксилофона – Tastenxylophon («кла‑ вішний ксилофон») (рис. 8). Він складався із 17 круглих у розрізі дерев’яних пластин. Під кожною пластиною була розташована «клаві‑ ша», з’єднана з молоточком. При її натисканні молоточок вдаряв знизу по пластині. Ця сис‑ тема звуковидобування близька до фортепі‑ анної. Цей різновид ксилофона як інструмент для навчання і вправ (подібно до спеціального педального клавіру в органістів) 11 використову‑ вали спочатку нідерландські виконавці на дзвіночках (carillon). М. Преторіус називає цей інструмент Clavitimpanum. Зображення фландрійського інстру‑ мента під назвою Clavicymbalum подає М. Мерсен (рис. 9), а Атанасіус Кірхер у «Musurgia universalis» (1650 р.) називає його Zylorganum (рис. 8). У Франції кла‑ вішні ксилофони називалися Règale du bois або Règale de percussion («удар‑ ний орган»). Горизонтальний однорядний кси‑ лофон до кінця XVIII – початку XIX ст. залишався народним інструментом, а також інструментом манд рівних і вулич‑ них музикантів. Особливо популярним він був в альпійських німців. У Тіролі його використовували співці для аком‑ панементу пісень. У Франції та Чехії простий однорядний ксилофон входив до складу різноманітних вуличних ансамблів, які виконували переважно танцювальну музи‑ ку. У Польщі, Литві та Білорусії виконавцями на ксилофонах були єврейські музиканти. Вони в супроводі невеличких ансамблів, або самостій‑ но, виступали на ярмарках, у шинках, на на‑ родних святах, весіллях та просто на вулицях. Про єврейських музикантів з Польщі досить часто писали в німецькій пресі початку XIX ст. Зокрема, зазначалося, що на ярмарках, які від‑ бувалися в Лейпцигу, «роїлося від польських цимбалістів, які грали на солом’яній гармоніці [тобто ксилофоні. – Д. О.]» 12. У Варшаві в той час із великим успіхом відбувалися виступи віртуоза-ксилофоніста Ізраеля Мічмана, ро‑ дом з містечка Бялого. На жаль, не збереглося жодних біографічних відомостей про цього ви‑ конавця, його репертуар та конструкцію ксило‑ фона, на якому він грав. На початку XIX ст. в конструкціях горизон‑ тальних ксилофонів відбуваються суттєві змі‑ ни. Діатонічний стрій однорядних ксилофонів і обмежений діапазон вже не відповідали вимо‑ гам часу. З метою розширення діапазону і збіль‑ шення хроматичної шкали пластини почали розміщувати у два і три ряди (рис. 11). Ця сис‑ тема розподілу пластин полегшувала виконан‑ ня у верхньому регістрі. Перші дво- і трирядні інструменти ще не мали повного хроматичного звукоряду. Існували й інші системи розміщення пластин. Відомий у Польщі в середині XIX ст. Рис. 6. Італійський ксилофон Timpano. 1695 р. Рис. 7. Psalterium ligneum з малюнка в трактаті М. Мерсена «Harmonicorum libri». 1635 р. 16 ІсторІя цимбаліст і ксилофоніст Янкель сконструю‑ вав ксилофон, на якому пластини були розта‑ шовані в три ряди не традиційно паралельно, а перпендикулярно до виконавця (рис. 12). Ксилофоністи того часу були одночасно і вико‑ навцями, і майстрами, і композиторами. Тому ХІХ ст. характеризується розмаїттям конструк‑ цій і форм інструментів. Проте ксилофон і нада‑ лі залишався інструментом вуличних музикан‑ тів. Першими ксилофоністами-віртуозами, які запровадили ксилофон у професійну європей‑ ську музику, були Самсон Якубовський (1801–?) та Міхай Йозеф Гузіков (1806–1837). Самсон Якубовський народився в містечку Ковно (сучасний Каунас, Латвія) у 1801 році. Відомо, що деякий час він вивчав юриспру‑ денцію в Кенігсберзькому університеті, але, залишивши навчання, почав займатися торго‑ вельною справою. Переїхавши до Петербурга, Якубовський захопився ідеєю вдосконалення ксилофона. Його перший інструмент складався лише з 15 пластин. Зберігся доволі недоскона‑ лий опис цього ксилофона. Він був виготовле‑ ний із соснового (піхтового) дерева. Пластини розміщувалися паралельно до тіла, але не по‑ ступово – від найдовшої (ближчої до тіла) до найкоротшої, а паралельно у два ряди. Довші пластини (із низькими звуками) розміщувалися праворуч, а коротші (із високими звуками) – лі‑ воруч 13. Згодом Якубовський зробив досконалі‑ ший інструмент, який складався вже з 24 плас‑ тин, розміщених у три ряди. На цьому інстру‑ менті він досяг блискучих технічних результатів. Паралельно з виступами Якубовський викладав гру на ксилофоні в заснованій ним школі. Від 1826 року музикант розпочинає довготривале концертне турне Росією, Німеччиною, Данією, Швецією, Норвегією, Англією, Ірландією та Францією. У 1832 році він оселяється в Парижі, де з незмінним успіхом продовжує виступати, вражаючи публіку блискучою технікою та ори‑ гінальністю інструмента. Його грою захоплюва‑ лися Дж. Россіні, Л. Керубіні, Ф. Ліст, Н. Паганіні, Л. Обер та Ф. Паер. Подальша творча доля му‑ зиканта, на жаль, невідома. Польський лекси‑ кограф, музичний письменник та композитор Альберт Совінський, який у 1830-х роках жив у Парижі, лише зазначив, що «через деякий час Якубовський почав знову гастролювати, проте йому не пощастило і він опинився у злиднях» 14. Збереглися рукописи творів Якубовського, які за його життя не були видані. Це «Marche Tatare et Tiroliènne variè», op. 1; «Les adieux du Kozak aves variations», op. 2; «Fantasie sur une Rèverie (Dumka)», op. 4; Polonaise b-moll, op. 5; декілька варіацій, попурі та фантазії на теми популярних опер та пісень (без опусів). Серед нотних рукописів збереглися переклади й аран‑ жування для ксилофона творів Н. Гуммеля («Фантазія»), М. Кл. Огінського («Полонез»), К. М. Вебера (вальс з опери «Чарівний стрі‑ лець»), К. Курпінського («Мазурка») та ін. Міхал Йозеф Гузіков свою музичну кар’єру розпочинав як флейтист (рис. 10). Він народився в Білорусії (містечко Шклов поблизу Могильова) у родині єврейського музиканта. Його дід і бать‑ ко були флейтисти. Разом з батьком і братами юний Гузіков грав у складі невеличкого інстру‑ ментального ансамблю на сільських весіл‑ лях та святах, мандруючи по селах і містечках Білорусії та Польщі. Згодом він з родиною осе‑ лився у Варшаві. Ще з дитинства він хворів на туберкульоз і тому у 25-річному віці змушений був відмовитися від гри на флейті, якою воло‑ дів віртуозно. Шукаючи засобів до існування, Гузіков у 1831 році почав грати в ансамблі на ксилофоні. На той час у Варшаві було чимало ксилофоністів, які виступали на вулицях, у кафе Рис. 8. Клавішний ксилофон Zylorganum. 1650 р. Рис. 9. Clavicymbalum. 1635 р. 17 дмитро олІйник. до ІсторІї виникнення І розвитку ксилофона... та шинках. У цей період він міг чути гру улюблен‑ ців публіки – солістів-віртуозів Ізраеля Мітмана та Янкеля (рис. 12). Спочатку М. Й. Гузіков виго‑ товив однорядний ксилофон, на якому грав ще в дитинстві, проте швидко зрозумів, що його об‑ межений діапазон не дозволяє використовувати репертуар, який зазвичай він як соліст-флейтист грав в ансамблі. Тому він збільшив кількість пластин до двох з половиною октав хроматич‑ ного звукоряду, розташувавши їх не поступово (як на народних однорядних ксилофонах), а в особливому порядку в чотири ряди (рис. 10). Наступні два роки він наполегливо вдосконалю‑ вав свою майстерність, здобувши славу непе‑ ревершеного віртуоза. У 1833 році гру Гузікова захоплено слухав Кароль Ліпінський. Ця зустріч вирішила подальшу творчу долю музиканта. Від 1833 по 1835 рік музикант гастролював у Києві, Одесі, Львові, Кракові, у містечках Галичини й Буковини. Від 1835 року розпочалися тривалі га‑ стролі музиканта Чехією, Австрією, Німеччиною, Швейцарією. На концертах він завжди виступав у супроводі струнного тріо (дві скрипки і віолон‑ чель), з’являючись на сцені в національному єврейському вбранні. У Відні його концерти про‑ ходили у переповненому театрі Isofstadt. Один із концертів відбувся в імператорському пала‑ ці 15. У Берліні та Лейпцигу його гру високо оці‑ нили Ф. Мендельсон та Ф. Давид, а віденський літератор С. Шлезінгер у 1836 році навіть випус‑ тив брошуру, яка називалася «Гузіков та його дерев’яно-солом’яний інструмент. Біографічний Рис. 10. М. Й. Гузіков та його ксилофон Рис. 11. Трирядний народний ксилофон з Угорщини Рис. 12. Єврейський ксилофоніст Янкель 18 ІсторІя та артистичний нарис до правильної оцінки небу‑ валого явища». У паризьких концертах Гузікова брали участь визначні солісти. Зокрема, у пала‑ ці Тюїльрі М. Гузікову акомпанував відомий піа‑ ніст Фридрих Калькбреннер, а у славнозвісному залі Плеєля він грав із відомим паризьким віо‑ лончелістом С. Лео 16. Ф. Ліст у листі до Ж. Санд писав про «вражаюче виконання Гузікова», яко‑ му «аплодує зараз увесь Париж» 17. Його репер‑ туар складався переважно з власних компози‑ цій – п’єс-імпровізацій на теми російських, укра‑ їнських, польських та єврейських пісень і танців, варіацій та попурі на теми популярних тогочас‑ них оперних арій, а також транскрипцій фор‑ тепіанних і скрипкових концертів К. М. Вебера, Й. Гуммеля, Ф. Гофмейстера, Я. Кожелуха та Н. Паганіні. Особливе захоплення в публіки ви‑ кликало його блискуче виконання «Кампанелли» Н. Паганіні 18. Восени 1837 року під час концерту в Аахені видатний ксилофоніст-віртуоз раптово помер з інструментом у руках. Завдяки творчості видатних віртуозів С. Якубовського та М. Й. Гузікова ксилофон стає популярним і модним інструментом, на якому починають грати навіть жінки (рис. 13). У 1840 році данський композитор і диригент Ганс Лумбі, якого називали «північним Штраусом», уперше залучив ксилофон до створеного ним оркестру легкої музики. Удосконалення інструмента тривало й нада‑ лі 19. Наприкінці ХІХ ст. відомий німецький кси‑ лофоніст, композитор і майстер з виготовлення ксилофонів Отто Зеелє збільшив кількість плас‑ тинок до 36 (обсягом у три октави), розташував‑ ши їх у певній хроматичній послідовності. Він також змінив форму пластинок з прямокутної (у розрізі) на прямокутно-овальну. Ця форма, як вигідніша, залишилася незмінною й дотепер (рис. 14). О. Зеелє вперше видав «Школу для ксилофона» (1894 р.) 20, а також низку збірників із власними творами та перекладами для кси‑ лофона в супроводі фортепіано («Albums für Xylophon», 1895 р.) і два зошити творів для кси‑ лофона соло («Der Xylophon – Solistin in zwei Heften», 1897 р.). Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. компо‑ зитори у своїй творчості починають використо‑ вувати специфічний тембр ксилофона. Уперше інструмент використав К. Сен-Санс у знамени‑ тих «Танцях смерті» (1875 р.) для відтворення стукоту кісток скелетів, що ніби повертає нас до образу, втіленого на малюнку Г. Гольбайна. В операх, оперетах та симфонічних творах та‑ ких композиторів, як Енгельберт Хумпердінк («Гензель і Гретель», 1893 р.), Сідні Джонс («Гейша», 1896 р.), Поль Дюка («Учень чаро‑ дія», 1897 р.), Ганс Пфінцер («Роза із саду ко‑ хання», 1901 р.), Макс фон Шиллінгс («Молох», 1906 р.), ксилофон залучають до створення екзотичної, язичницької або містичної атмо- сфери. Отже, менше ніж за 100 років ксилофон із примітивного діатонічного інструмента з обме‑ женим діапазоном поступово перетворився на хроматичний. Удосконалення та зміни конструк‑ цій наблизили інструмент до його сучасного ви‑ гляду, проте потенційні можливості ксилофона як оркестрового, ансамблевого та сольного ін‑ струмента повною мірою розкриються лише в середині ХХ ст. Рис. 13. Ансамбль ксилофоністів. 1885 р. Рис. 14. Чотирирядний ксилофон О. Зеелє. 1894 р. 19 дмитро олІйник. до ІсторІї виникнення І розвитку ксилофона... 1 Sachs C. Handbuch der Musikinstrumentenkunde. – Leipzig: VEB, 1966. – 419 s. – S. 18; Stauder W. Schlaginstrumente // Die Musik in Geschichte und Gegenwart. – Kassel; Basel; London: DTV, 1989. – Bnd. 11. – S. 1788. 2 Виноградов Ю. Музыкант из поселения Артющенко 1 (Бугазское) на Таманском полуострове // Вопросы инструментоведения: Статьи и материалы. – С.Пб.: РИИИ, 2004. – Вып. 5. – Ч. 2. – C. 141, 142. 3 Wegner M. Musikgeschichte in Bildern. – Leipzig: VEB, 1985. – Bnd. 2. – 200 s. – S. 96, 97. 4 Скржинская М. В. Будни и праздники Ольвии в VI–I в.в. до н. э. // Научное издание. – С.Пб.: Алетейя, 2000. – 288 с. – С. 70. 5 Stauder W. Schlaginstrumente. – S. 1790. 6 Nef K. Die Musik in Basel. – Basel, 1909. – Vol. X. – 584 s. – S. 544. 7 Sachs C. Handbuch der Musikinstrumentenkunde. – s. 20. 8 Там само. – S. 19. 9 Виноградов Ю. Музыкант из поселения Артющенко 1 (Бугазское) на Таманском полуострове. – С. 142. 10 Sachs C. Handbuch der Musikinstrumentenkunde. – s. 20. 11 Там само. – S. 19, 20. 12 Mała enzykłopedia muzyki / Red. S. Śledzińskiego. – Warszawa: PWN, 1960. – 998 s. – S. 376. 13 Mendel H. Musikalisches Conversations Lexikon. – Berlin: B&C, 1883. – S. 167. 14 Sowiński A. Słоwnik muzyków polskich dawnich i no‑ woczesnych. – Paris, 1874. – S. 154. 15 Allgemeine Musik-Zeitung. – 1835. – № 36. – S. 602. 16 Rozmaitośći // Ruch Muzyczny. – Lwów, 1837. – № 5, 6, 16. 17 Лист Ф. Письма бакалавра музыки // Советская музыка. – 1936. – № 9. – C. 48, 49. 18 Allgemeine Musik-Zeitung. – 1835. – № 36. – S. 602. 19 Загальне захоплення ксилофоном спонукало на‑ віть митців, далеких від цього інструмента, до створення власних конструкцій. Зокрема, італійський тенор Бордас (ім’я невідоме) у 1857 році сконструював ксилофон, використавши для пластин скам’янілі залишки кісток тварин та рослин, назвавши його «Miphofon» (див.: Opera i koncerta // Ruch Muzyczny. –1857. – № 13. – S. 99; Rozmaitości // Ruch Muzyczny. – 1860. – S. 587, 588). 20 Seele O. Xylophon-Schule // Praktische Lehre zum Selbstunterricht. – Berlin, 1894. – 62 s. Статья посвящена возникновению и развитию ксилофона в Европе. Анализируются конструктивные особенности инструмента, а также манера исполнения на ксилофоне. Ключевые слова: ксилофон, конструкция, исполнительское мастерство, ин- струментоведение, эволюция.

До історії виникнення і розвитку ксилофона в Європі

Institution

Ähnliche Einträge