Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка
Серед відомих діячів культури світового масштабу, які підтримували визвольну боротьбу українського народу за державну незалежність, прославили його мистецькі досягнення, почесне місце належить Олександру Кошицю і Василю Авраменку. У статті розглянуто формування їхніх світоглядних позицій, діяльність...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2010
|
| Назва видання: | Студії мистецтвознавчі |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43503 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка / М. Загайкевич // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 34-40. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-43503 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-435032013-04-30T03:05:49Z Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка Загайкевич, М. Історія Серед відомих діячів культури світового масштабу, які підтримували визвольну боротьбу українського народу за державну незалежність, прославили його мистецькі досягнення, почесне місце належить Олександру Кошицю і Василю Авраменку. У статті розглянуто формування їхніх світоглядних позицій, діяльність в еміграції, типологічні збіжності новаторських пошуків, активно-творче ставлення до фольклорних джерел. Среди известных деятелей культуры мирового масштаба, поддерживающих освободительную борьбу украинского народа за государственную независимость, прославивших его искусство, почетное место принадлежит Александру Кошицю и Василию Авраменко. В статье рассматривается формирование их мировоззренческих позиций, деятельность в эмиграции, типологически одинаковое направление творческих поисков, активно-творческое отношение к фольклорным первоисточникам. Amongst the famous men of culture of a global scale who kept up the Ukrainians’ struggle for national independence, glorified its artistic achievements there are honourable places of Oleksandr Koshyts and Vasyl Avramenko. The article deals with a forming of their world outlooks, meetings in emigration, typological coincidences of their innovative search, and actively creative attitude to the folkloric sources. 2010 Article Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка / М. Загайкевич // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 34-40. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1728–6875 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43503 7.071.001.36 Кошиць+Авраменко uk Студії мистецтвознавчі Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Загайкевич, М. Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка Студії мистецтвознавчі |
| description |
Серед відомих діячів культури світового масштабу, які підтримували визвольну боротьбу українського народу за державну незалежність, прославили його мистецькі досягнення, почесне місце належить Олександру Кошицю і Василю Авраменку. У статті розглянуто формування їхніх світоглядних позицій, діяльність в еміграції, типологічні збіжності новаторських пошуків, активно-творче ставлення до фольклорних джерел. |
| format |
Article |
| author |
Загайкевич, М. |
| author_facet |
Загайкевич, М. |
| author_sort |
Загайкевич, М. |
| title |
Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка |
| title_short |
Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка |
| title_full |
Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка |
| title_fullStr |
Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка |
| title_full_unstemmed |
Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка |
| title_sort |
мистецькі паралелі: велич і парадокси долі олександра кошиця та василя авраменка |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43503 |
| citation_txt |
Мистецькі паралелі: велич і парадокси долі Олександра Кошиця та Василя Авраменка / М. Загайкевич // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2010. — № 3(31). — С. 34-40. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Студії мистецтвознавчі |
| work_keys_str_mv |
AT zagajkevičm mistecʹkíparalelíveličíparadoksidolíoleksandrakošicâtavasilâavramenka |
| first_indexed |
2025-07-04T01:56:17Z |
| last_indexed |
2025-07-04T01:56:17Z |
| _version_ |
1836679616556695552 |
| fulltext |
34
МИСТЕцЬКІ ПАРАЛЕЛІ: ВЕЛИЧ І ПАРАДОКСИ ДОЛІ
ОЛЕКСАНДРА КОшИцЯ ТА ВАСИЛЯ АВРАМЕНКА
Марія Загайкевич
Українська земля дивовижно багата на мис‑
тецькі таланти, міцно вкорінені в її первозданні
духовні цінності.
На жаль, доля більшості з них була усклад‑
нена суспільно-політичними обставинами, без‑
державним статусом України, заборонами та
утисками з боку правлячої чужоземної влади.
Усе це різко гальмувало природний поступ
національної культури, ламало фізично й мо‑
рально творчі сили її представників, призводи‑
ло до тотального замовчування на Батьківщині
їхніх досягнень. Як приклад можна назвати
хоч би таких митців світового масштабу, як
художник-монументаліст Михайло Бойчук або
ж скульптор, живописець і графік Олександр
Архипенко. За радянських часів на їх імена бу‑
ло накладено жорстке «табу».
Це стосується також величних постатей
прославленого хорового диригента і компози‑
тора Олександра Кошиця (1875–1944) та не‑
зрівнянного хореографа і танцюриста Василя
Авраменка (1895–1981). Їхні життєві шляхи,
визначені суспільно-політичними подіями, не-
одноразово перетиналися. А остаточно поєднує
ці імена спільність світоглядно-художніх патріо‑
тичних позицій та величезний резонанс їхньої
творчої діяльності, що залишила немеркнучий
слід в історії української культури.
Обидва народилися в «серцевині» україн‑
ської землі: О. Кошиць – у с. Ромашки Київської
області, В. Авраменко – у с. Стеблів на
Черкащині. Щоправда, належали вони до різних
соціальних станів і поколінь. О. Кошиць похо‑
див з давнього козацько-священичого роду, на
двадцять років молодший В. Авраменко зростав
у багатодітній незаможній селянській сім’ї. Тим-
то і юні роки проходили в них по-різному. Те, що
О. Кошиць навчався в Київській духовній ака‑
демії – зрозуміло. Адже це цілком відповідало
родинним традиціям. Натомість В. Авраменко
входив у своє доросле життя досить незвично,
навіть авантюрно. Слідом за старшим братом
він подався у Владивосток, став моряком і на
військових кораблях об’їздив усі найважливіші
порти Азії, був у Китаї, Японії тощо.
Однак уже їх формування як активних ді‑
ячів національного мистецтва виявляє істотні
«точки зіткнення» через зв’язок з животворни‑
Серед відомих діячів культури світового масштабу, які підтримували визволь-
ну боротьбу українського народу за державну незалежність, прославили його
мистецькі досягнення, почесне місце належить Олександру Кошицю і Василю
Авраменку. У статті розглянуто формування їхніх світоглядних позицій, діяль-
ність в еміграції, типологічні збіжності новаторських пошуків, активно-творче
ставлення до фольклорних джерел.
Ключові слова: диригентське мистецтво, хореографія, фольклор, новатор-
ство.
Amongst the famous men of culture of a global scale who kept up the Ukrainians’
struggle for national independence, glorified its artistic achievements there are
honourable places of Oleksandr Koshyts and Vasyl Avramenko. The article deals with
a forming of their world outlooks, meetings in emigration, typological coincidences of
their innovative search, and actively creative attitude to the folkloric sources.
Keywords: conductor’s skill, choreography, folklore, innovations.
УДК 7.071.001.36 Кошиць+Авраменко
35
марІя заГайкевич. мистецЬкІ ПаралелІ: велич І Парадокси долІ...
ми вогнищами української культури. По-перше,
вони навчалися (хоч і в різні роки) у Музично-
драматичній школі, заснованій у Києві Миколою
Лисенком. О. Кошиць підвищував тут свої ква‑
ліфікації хорового диригента: «ази» він здобув
ще в духовній семінарії. В. Авраменко, за його
власним свідченням, уперше відчув потяг до
мистецтва, причому саме суто українського, ко‑
ли у Владивостоці побачив спектакль «Наталка
Полтавка». А в школі М. Лисенка познайомився
з Василем Верховинцем, слухав його лекції з
теорії українського танка, що зміцнило його за‑
цікавлення саме цим видом народної творчос‑
ті, спонукало до розвитку вродженого таланту
танцюриста. Іншим спільним
місцем формування мистець‑
кого світогляду та професій‑
них здібностей став музично-
драматичний театр Миколи
Садовського. О. Кошиць
працював тут диригентом,
В. Авраменко – драматичним
актором. Незважаючи на своє
формальне «амплуа», він мав
змогу поринути в справжню сти‑
хію танцю: вставні танцювальні
номери посідали значне місце в
більшості спектаклів; з театром
співпрацював як постановник-
хореограф В. Верховинець
(йому належить, зокрема, лево‑
ва частка успіху в «українізації»
постановки польської класичної
опери «Галька» С. Манюшка); серед акторів бу‑
ло чимало гарних танцюристів. До них належав
і сам очільник трупи М. Садовський.
Зактивізувала мистецько-патріотичну ді‑
яльність О. Кошиця і В. Авраменка духовна
атмосфера створеної в 1917 році Української
Народної Республіки. Обидва стали палкими
прихильниками будування самостійної неза‑
лежної Української держави. Важливу роль у їх‑
ній долі відіграв особисто Симон Петлюра, дер‑
жавний діяч, який приділяв значну увагу розвит-
кові культури та мистецтва. Саме він допоміг
В. Авраменкові влаштуватися в Драматичну
школу ім. М. Лисенка, порадив молодому воя‑
кові (юнак, мобілізований під час Першої світо‑
вої війни до російської армії, дослужився до чи‑
ну прапорщика) «служити Україні як артист» 1.
За ініціативою Симона Петлюри було органі‑
зовано Українську республіканську капелу та
її подорож країнами Европи під керівництвом
О. Кошиця. «Завданням нашої роботи за кор‑
доном було: показати Європі душу і музичну
творчість українського народу, бо подорож ця
мусіла бути пропагандивною у зв’язку з націо‑
нальним відродженням України», – зазначав її
очільник і диригент 2.
Заангажованість культурного життя УНР,
трагічні події боротьби за незалежність стали
доленосними для подальшого існування та ді‑
яльності обох митців. Витіснена більшовиками
українська армія перейшла кордони Польщі.
У її лавах був і В. Авраменко. Як інтернова‑
ний він опинився в таборі по‑
лонених, розташованому на
заході Польщі – у місті Каліші.
Залишився мандрувати за
рубежем зі своєю капелою
О. Кошиць. Для обох повернен‑
ня на Батьківщину виявилось
назавжди закритим. І все ж у
таких важких умовах вони зали‑
шилися вірними своєму профе‑
сійному покликанню та громад‑
ському обов’язку. О. Кошиць
продовжував працювати над
удосконаленням виконавського
рівня і репертуару капели, без‑
перервно влаштовував концер‑
ти. В. Авраменко здійснив, зда‑
валося б, неймовірну річ: орга‑
нізував у таборі хореографічну
школу й гурток українського танцю з фантастич‑
ною кількістю учасників – 120 чоловік. Звісно,
умови утримання полонених не були такими
жахливими, як пізніше в катівнях гітлерівських
чи сталінських таборів. Але все одно – це бу‑
ло не життя, а злиденне животіння в холоді та
голоді.
Саме в Каліші восени 1921 року відбулася
знаменна зустріч О. Кошиця з В. Авраменком.
Прославлений диригент приїхав сюди, щоб
серед ув’язнених у таборі знайти співаків,
здатних поповнити поріділі ряди його капели.
Враження від перебування в цьому місці було
гнітюче: «Бачили нещасливих людей, які вин-
ні тільки тим, що любили свою Батьківщину і
бажали їй добра. Тепер вони гірше каторжни‑
ків. Годуються морквою, умирають в телячих
вагонах серед страшного бруду і під батогом
Олександр Кошиць
36
ІсторІя
польських наглядачів». У цій моторошній ат‑
мосфері світло-осяйним і водночас болісним
контактом стала зустріч з табірними танцю‑
ристами. «Мене запросили на балетну виставу
школи Авраменка, – згадує О. Кошиць. – Балет
був чудовий і прямо не вірилось, як можна з на‑
шого танцю зробити таку цільну й мистецьку
штуку: хотілося це все бачити у великій, ясно
освітленій залі, набитій щасливими й веселими
людьми, які хочуть і можуть це все сприйняти
до серця, як радість життя. А тут, в цьому бара‑
кові, немов для холерних, це робило враження
танцю перед відкритою домовиною. Хотілось
плакати й кричати, щоб перестали... Страшно
було дивитись на ці чудові й безумовні таланти
і знати, що їх чекає... тільки смерть, краще було
б цього не бачити» 3.
З часом, коли О. Кошиць ближче познайо‑
мився з мистецтвом В. Авраменка і мав змогу
його глибше проаналізувати, у 1927 році в листі
до колишнього учасника танцювального гуртка
в Каліші Івана Пільгука він виклав не лише емо‑
ційні враження, викликані «табірним балетом»,
але й подав науково-осмислене обґрунтування
баченого.
Розповідаючи про принцип побудови ви‑
стави (а він залишався у В. Авраменка незмін‑
ним), де «спершу показано було елементи, з
яких складається наш танок, а потім і самий
танок», О. Кошиць акцентує: «Став ясний ме‑
тод аналітико-синтетичний перед моїми очими
виросла й сама теорія танку й його репродук‑
ція, основана не на копіровці тільки народнього
мистецтва, а на строгій теорії, виведеній з ана‑
зіли цього мистецтва. Почулася чисто наукова,
продумана робота, тим більше цікава, що бу‑
ла цілком оригінальна й ні з яких других кол не
взята, обгрунтована на єдиному українському
мистецтві, і так тісно з ним зв’язана, ніби-то в
цю залю з надвору проросла галузка якогось
дерева й розцвіла пишним цвітом» 4.
Особливу увагу в листі О. Кошиця привертає
положення про вагомість смислової наповненос‑
ті мистецтва, його національну сутність та вко‑
рінення в традиції рідного народу. Аналізуючи
творчість В. Авраменка, він зазначає: «це не є
“мистецтво для мистецтва”, не вияв тільки мус‑
кульної енергії, не є забава, ні – це є емоціо‑
нальний порив усієї народної душі, виявленої в
рухові. В ньому стара й сучасна історія нашого
народу й орлиний гордий погляд в будучність
[...] у Авраменка все так суто національне, так
сміло й гордо зроблене, що коли дивишся на
неї [виставу. – М. З.] по неволі захоплення за‑
ставляє швидше працювати серце, і почуваєш,
що за плечима виростають якісь нові крила на‑
ціональної гордости, хочеться крикнути на весь
світ: “Дивіться всі гнобителі, що зневажали наш
нарід, над ким ви робили вашу мерзенну робо‑
ту – дивіться уважно й у вас язик не повернеть‑
ся сказати “не было, не может быть”, а каже:
“Було, є і буде на віки і віки”» 5.
Мимоволі спадає на думку, що цими словами
цілком можна охарактеризувати й виступи капе‑
ли О. Кошиця: зі школами танців, організованих
В. Авраменком, їх об’єднувала спільна мета –
прагнення утвердити й показати світові самобут‑
ність і велич українського народу, закономірність
його волелюбних, державницьких змагань.
Емігрантські шляхи О. Кошиця і В. Авраменка
постійно перетиналися, хоча проходили вони їх
по-різному. Маючи деяку фінансову підтримку
уряду УНР в екзилі, Українська республікан‑
ська капела пересувалася відносно вільно,
охопила своєю концертною діяльністю біль‑
шість країн Європи. Її гастролі проходили в
Чехословаччині, Австрії, Швеції, Франції (1919),
Бельгії, Нідерландах, Великій Британії (1920),
Німеччині, Польщі, Іспанії (1921). І всюди україн‑
ська пісня та її виконавці мали шаленний успіх.
А його початком став тріумфальний концерт у
Празі 9 травня 1919 pоку. Можна припустити,
що Українська республіканська капела не ви‑
падково була скерована перш за все до столиці
Чехословаччини. Тут у 20–30-х pоках XX ст. зосе‑
Василь Авраменко (у центрі),
Олександр Кошиць (праворуч)
37
марІя заГайкевич. мистецЬкІ ПаралелІ: велич І Парадокси долІ...
редилися численні інтелектуальні та мистецькі
сили української еміграції, виникли такі потужні
освітянські організації, як Український вільний
університет, Український високий педагогічний
інститут ім. М. Драгоманова та ін. Виступи ка‑
пели під орудою О. Кошиця викликали значний
резонанс не лише в емігрантських колах, але й
у всієї чеської громадськості. Її мистецтво ви‑
соко оцінив відомий чеський музикознавець,
публіцист і композитор Зденек Неєдли, автор
низки схвальних рецензій і навіть спеціально
виданої брошури «Українська Республіканська
Капела» (Прага, 1922).
Після успішного турне по Европі О. Кошиць
у 1922–1926 роках подався підкоряти Північну
та Південну Америку, Канаду і, зрештою, осів у
США.
Подібним шляхом крокував і В. Авраменко.
Вирвавшись із табору, він із групою своїх танцю‑
ристів почав мандрувати по українських етніч‑
них територіях, що входили до складу Польської
держави – Східній Галичині, Волині, Холмщині,
Підляшші. І всюди, крім концертних виступів, за‑
кладав школи українського танцю, спираючись
передусім на патріотично налаштовану молодь.
Показово, що до організованої В. Авраменком
1922 року у Львові Школи українського націо‑
нального танка належало шістнадцять студентів
нелегального Українського університету, який
виник унаслідок повної ліквідації українознавчих
кафедр у польських вищих навчальних закла‑
дах. На Волині він улаштовував концерти разом
з кобзарями-емігрантами зі Східної України – но‑
сіями визвольних традицій.
У львівському журналі «Театральне мисте‑
цтво» один з дописувачів під враженням висту‑
пів В. Авраменка писав: «Я важуся порівняти
школу танців Авраменка з народною капелою
Кошиця під взглядом національного освідом‑
лення і пропаганди національної ідеї. Думаю,
що Авраменко не меншу роль відіграв би в по‑
ширенні доброго імені українського народу як
славна капела О. Кошиця за границею» 6.
Звісно, діяльність В. Авраменка не по‑
добалась польській владі: поліція постійно
здійснювала всілякі провокації, чинила пере‑
шкоди, включаючи навіть тимчасові арешти.
У 1924 році В. Авраменко залишив Польщу.
Як і О. Кошиць, вирушив до центру української
еміграції – Праги. Не маючи дозволу для чле‑
нів своєї трупи, виїхав один. Право на перебу‑
вання в Чехословаччині В. Авраменко отримав
лише на один рік. Але використав цей час мак‑
симально. У Подєбрадах при Українській гос‑
подарчій академії відкрив школу українського
національного балету. Те саме зробив у таборі
полонених Січових стрільців у Юзефові, де її
учасників налічувалося 150 осіб. І, зрозуміло,
з колективом танцюристів давав концерти в
багатьох містах Чехії. Емігрантські мандрів‑
ки В. Авраменка завершилися так само, як і
О. Кошиця, – переїздом у Новий світ, що став
для нього на решту життя більш-менш стабіль‑
ним місцем перебування.
У 1925 році, після закінчення дозволеного
владою терміну перебування в Чехословаччині,
В. Авраменко вирушив за океан. Допоміг йому в
цьому давній приятель Юрій Гассан з Торонто,
колишній співак національного хору О. Кошиця.
Цікава деталь: змушений через оформлен‑
ня візи затриматися на певний час у Гамбурзі
(Німеччина), В. Авраменко спромігся нашвид‑
коруч організувати тут серед емігрантів школу
українських танців.
Попри зміну обставин, відносне завершен‑
ня кочового життя, переїзд у США і Канаду на‑
вряд чи можна назвати поворотним етапом у
творчій біографії обох митців. Річ у тім, що як
О. Кошиць, так і В. Авраменко прибули сюди вже
із чітко сформованими ідейно-естетичними по‑
глядами, художніми принципами та основними
творчими здобутками. А також із загальнови-
знаною славою митців-новаторів, які репрезен‑
тували національну культуру України. Тобто їм
довелося лише утверджувати попередні досяг‑
нення, примножувати їх так би мовити кількіс‑
но. О. Кошиць продовжував давати гастрольні
концерти, В. Авраменко – організовувати шко‑
ли українських танців серед молоді, особливо
багато серед дітей, – у США, Канаді, Південній
Америці, після завершення Другої світової вій-
ни – навіть в Ізраїлі. «Американський період»
чітко вияскравив типологічну подібність їхньої
діяльності. Обидва були одержимі ідеєю роз‑
крити перед світом засобами мистецтва велич і
героїзм волелюбних змагань українського наро‑
ду. Досить згадати такі хореографічні постанов‑
ки В. Авраменка, як знаменитий «Запорозький
герць» («Козацький танок з шаблями»), «Танок
маршовий» (на мелодію пісні «Гей, там на горі
Січ іде»), «Вільний гуцул», «Аркан», «Ґонта»
(присвячений гайдамацькому ватажку) тощо.
38
ІсторІя
А сольний номер «Смуток Ізраїлю» (на мелодію
єврейської пісні «Маюфес»), блискуче викона‑
ний самим В. Авраменком, прирівнюють за ідей‑
ним змістом до поеми «Мойсей» Івана Франка:
закутий у кайдани єврей, розриває їх наприкінці
танцю і з силою жбурляє на землю, немов сим‑
волізуючи цим виклик будь-якому поневоленню.
Цілком співпадали погляди О. Кошиця та
В. Авраменка на національний колорит і став‑
лення до автентичного фольклору як його пер‑
шоджерела.
Відомо, що О. Кошиць замолоду, ще навча‑
ючись у семінарії, активно займався пошука‑
ми й записуванням народних пісень, переду‑
сім багатоголосих. Подібно й В. Авраменко на
початку своєї мистецької діяльності в театрі
М. Садовського знайомився з первозданними
фольклорними танцями й фіксував їх хореогра‑
фічні особливості. У своїх постановках митець
послідовно спирався на фольклорну хореогра‑
фічну лексику, її окремі елементи обов’язково
показували на початку концертних вистав, ор‑
ганізованих учасниками шкіл українського на‑
родного танцю. Однак на їх основі хореограф
монтував уже цілковито самобутні композиції.
Він розгортав своєрідну сюжетну дію, драмати‑
зував і психологізував образи, «малював» кар‑
тини з народного життя. Усе це властиве хорео‑
графічному театру – жанру балету.
Таким чином, В. Авраменко прокладав доро‑
гу новому різновиду хореографії – сценічному
танцю, перетворенню народного танцю на та‑
нець артистичний. Причому йшлося не лише
про його професіоналізацію, пристосування
до публічного показу. Це вже раніше робили в
українському театрі корефеїв у виставних тан‑
цювальних номерах до народно-побутових п’єс.
В. Авраменко пішов далі. Завдяки глибокому
проникненню в емоційний характер фольклор‑
них зразків, поєднанню різноманітних образних
ланок він створював нові, завершені й само‑
стійні авторські хореографічні п’єси.
Основу репертуару Української республікан‑
ської капели складали обробки українських на‑
родних пісень. До «штучних творів», за висло‑
вом О. Кошиця, він звертався неохоче.
Серед обробок диригент надавав перевагу
зразкам творчості композиторів «післялисенків‑
ської епохи», які, відштовхуючись від здобутків
М. Лисенка, намагалися ще глибше збагнути
сутність фольклору. Шляхом розкриття харак‑
терних особливостей змісту кожної з пісень,
значного збагачення композиторських прийомів
вони досягли рівня акту самобутньої авторської
творчості. Такий метод став визначальним для
неперевершених обробок Миколи Леонтовича.
Недарма про його славнозвісного «Щедрика»
П. Козицький писав: «“Щедрик” – то не розклад‑
ка народної пісні, то самоцінний музичний твір,
який осяяно променем генія і який вартий за‑
йняти (і займе) не останнє місце в світовій му‑
зичній скарбниці» 7.
Саме твори М. Леонтовича посіли в реперту‑
арі хору О. Кошиця чільне місце, а «Щедрика»
диригент обов’язково включав майже у всі кон‑
церти.
О. Кошиць часто звертався й до доробку
інших композиторів, представників аналогічно‑
го напряму в опрацюванні народних пісень, –
О. Ступницького, Я. Яциневича, П. Демуцького,
Ф. Попадича та ін.
Подібно у своїх власних композиціях він
дотримувався принципу виходу за межі при‑
мітивного етнографізму, створюючи обробки,
позначені печаткою авторської індивідуаль‑
ності. Допомагали виникненню оригінальних
музичних замальовок драматизація образної
системи («Журавель», «Біда», «Гей, у полі та
криниця безодня», «Чайка» та ін.), контрапунк‑
тичне поєднання двох різних пісень – «Журба»
і «Косив козак сіно» – в одне художнє ціле, сво‑
єрідне трактування древніх релігійних наспівів
(канти про «Почаївську Божу Матір», «Святу
Варвару», літургії тощо).
Враження від концертів, зіграних капелою
під час її подорожі, було колосальне. У кожній
країні, де вона побувала, з’являлися в пресі
дуже схвальні відгуки, де відзначалася висока
кваліфікація диригента, чудове звучання хору 8.
І провідною думкою скрізь проходила теза про
особливий репертуар капели, його вкорінення в
народний ґрунт.
Якось у Бельгії на зустрічі хористів з міс‑
цевою громадськістю, коли зайшла мова про
значення народної творчості для утверджен‑
ня національної ідентичності та зміцнення бо‑
йового духу народу проти загарбників, згада‑
ли легендарного Тіля Уленшпігеля. А один із
присутніх авторитетних бельгійських політич‑
них діячів, ознайомлений з концертною про‑
грамою капели, наголосив: «Коли нарід може
створити такі речі, як “Гей, я козак з України” і
39
марІя заГайкевич. мистецЬкІ ПаралелІ: велич І Парадокси долІ...
“Пригоди Тіля”, такий нарід не може загину‑
ти» 9. «Мистецтво Української Республіканської
Капели так глибоко народне, що в нього безпо‑
середньо промовляє до нас своєрідна чиста ду‑
ша українського народу», – відзначив у журналі
«Сметани» З. Неєдли 10. А у віденському часо‑
пису «Morgenblatt» було опубліковано замітку
про незвичний для концертної публіки виступ
хору О. Кошиця, де з подивом підкреслювало‑
ся: «Це не була жодна звукова гра, а це був звук
минулого життя, мистецьке представлення об‑
разу їх країни» 11.
Безперечно, О. Кошиць та В. Авраменко,
кожен у своїй галузі, незважаючи на несприят‑
ливі умови, досягли і щодо мистецьких відкрит‑
тів, і щодо публічного резонансу вершин успі‑
ху. Мимоволі виникає питання: завдяки чому?
Очевидно, вагому роль відіграли одержимість
ідеєю, цілеспрямованість у досягненні до по‑
ставленої мети. І вроджений, даний Богом та‑
лант. А ще – оскільки професія як диригента,
так і хореографа вимагала уміння організувати
виконавців, нав’язати їм свою волю – наявність
потужньої внутрішньої енергетики. Хоча на зов-
ні вона проявлялася по-різному. О. Кошиць і
В. Авраменко за характером і поведінкою були,
радше, протилежними постатями: самовпевне‑
ний, «вибуховий», гостроконфліктний, імпозант‑
ний красень О. Кошиць, аж ніяк не був подібний
до тихого, лагідного, і як казали його сучасни‑
ки, «мізерного», схожого «на простого пастуха»
В. Авраменка. І все-таки вони однаковою мірою
володіли дивовижною магією непересічної осо‑
бистості, що підкоряла, заворожувала оточую‑
чих, давала їм шанс бути проводирями, вести
за собою артистів і за їхньою допомогою здій‑
снювати свої художні задуми.
За океаном колективи О. Кошиця і В. Авра-
менка діяли у спільному просторі. Вони часто
перетиналися, разом виступали на сценах США
та Канади, репрезентували на офіційному рівні
національне мистецтво України. Варто навести
декілька прикладів. Тріумфальним був виступ
Школи українського національного танцю на
Всесвітній виставці 1926 року в Торон то, а роком
пізніше (1927) – на такій самій Всесвітній вистав‑
ці в Чикаго, де брав участь і хор О. Кошиця.
Безперечно, почесним треба вважати запро‑
шення танцювального колективу В. Авраменка
і хору О. Кошиця виступити на урочистому кон‑
церті, влаштованому в Метрополітен-опера,
з нагоди святкування 200-річчя від дня наро‑
дження першого президента США Джорджа
Вашінгтона (1932).
В. Авраменко в організації своїх шкіл укра‑
їнського танцю та постановках тяжів до ма‑
совості. З великим розмахом він відзначив
у 1931 році десятиліття виникнення першої
школи українського танцю в Каліші. На сце‑
ну Метрополітен-опера в Нью-Йорку вийшло
п’ятсот танцюристів, сто хористів та оркестр
народних інструментів.
Щодо колективу О. Кошиця, варто заува‑
жити його участь у ряді патріотичних громад‑
ських заходів української діаспори, скажімо,
на з’їзді вчителів, він став окрасою концерту
Першого Конгресу україністів, що відбувся в
Канаді 1940 року і започаткував в подальшо‑
му його систематичне проведення, зокрема в
Україні. Хор продовжував цю традицію після
смерті свого керівника: саме він співав на від‑
критті пам’ятника Т. Г. Шевченкові біля Торонто
в 1951 році.
О. Кошиць зробив свій внесок у реалізацію
важливого починання В. Авраменка, що вихо‑
дило за межі танцювальної сфери. Ідеться про
створену митцем кіностудію, де він як режисер
у 1936–1937 pоках поставив ряд кінофільмів.
Чільне місце серед них посіли стрічки, засно‑
вані на класичній українській драматургії, –
«Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм»,
«Маруся Богуславка». А зважаючи на музично-
драматичний характер творів, покладених в
основу фільмів, зрозуміло, що його художній
внесок був значним.
На сучасному етапі ведеться багато роз‑
мов про необхідність відродження націо‑
нальної пам’яті та історії визвольних рухів,
дбайливе збереження культурних надбань.
Поступово повертається в Україну мистець‑
ка спадщина О. Кошиця, дедалі частіше зга‑
дується ім’я В. Авраменка. Заходом відомого
мецената п. Мар’яна Коця в 1993 році його
великий архів було передано в Інститут мис‑
тецтвознавства, фольклористики та етнології
ім. М. Т. Рильського НАН України, а прах пере‑
поховано в рідному с. Стеблів. Однак далеко не
все зроблено, аби цінність здобутків творчої ді‑
яльності цих прославлених митців була повніс‑
тю усвідомлена широкою громадськістю, а їхні
постаті посіли належне почесне місце в галереї
портретів великих українців.
40
ІсторІя
1 Пільгук І. Василь Авраменко і відродження укра‑
їнського танку. Короткий нарис до шестидесятиріччя
його творчої праці над відродженням українського
танку 1917–1978. – Сиракюз; Нью-Йорк, 1979. – Ч. 1. –
С. 17.
2 Кошиць О. З піснею через світ. – К., 2008. – С. 90.
3 Кошиць О. З піснею через світ. (Подорож Української
республіканської капели). – К., 1998. – С. 184, 185.
4 Пільгук І. Василь Авраменко... – С. 20, 21.
5 Там само.
6 Велигорський І. Танець – як виховний чинник //
Театральне мистецтво. – 1924. – Вип. II.
7 Музика. – 1929. – № 1. – С. 13.
8 Більшість рецензій опубліковано у виданні: Світова
концертова подорож українського національного хору
під проводом О. А. Кошиця (Голос закордонної музичної
критики). – Париж, 1929.
9 Кошиць О. З піснею через світ. – К., 2008. – С. 131.
10 Там само. – С. 55.
11 Там само. – С. 70.
Среди известных деятелей культуры мирового масштаба, поддерживающих
освободительную борьбу украинского народа за государственную независи-
мость, прославивших его искусство, почетное место принадежит Александру
Кошицю и Василию Авраменко. В статье рассматривается формирование их
мировоззренческих позиций, деятельность в эмиграции, типологически оди-
наковое направление творчеких поисков, активно-творческое отношение к
фольклорным первоисточникам.
Ключевые слова: дирижерское искусство, хореография, фольклор, новатор-
ство.
|