Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях
У статті проаналізовано різні види лінгвістичної роботи над словом у барокових проповідях ХVІІ ст. Матеріалом дослідження стали гомілійні твори З. Копистенського, П. Могили, І. Галятовського, А. Радивиловського. Виявлено, що автори широко застосовували глосування, використовуючи різні типи глос, роз...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Лексикографічний бюлетень |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43670 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях / О. Зелінська // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2009. — Вип. 18. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-43670 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-436702013-05-09T03:05:58Z Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях Зелінська, О. Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика У статті проаналізовано різні види лінгвістичної роботи над словом у барокових проповідях ХVІІ ст. Матеріалом дослідження стали гомілійні твори З. Копистенського, П. Могили, І. Галятовського, А. Радивиловського. Виявлено, що автори широко застосовували глосування, використовуючи різні типи глос, розкривали семантику багатозначних, запозичених лексем, наводили відомості про походження слів, пояснювали символічні значення, демонстрували синонімічні ресурси української літературної мови. 2009 Article Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях / О. Зелінська // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2009. — Вип. 18. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0118 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43670 811.161.2(09) uk Лексикографічний бюлетень Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика |
| spellingShingle |
Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Зелінська, О. Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях Лексикографічний бюлетень |
| description |
У статті проаналізовано різні види лінгвістичної роботи над словом у барокових проповідях ХVІІ ст. Матеріалом дослідження стали гомілійні твори З. Копистенського, П. Могили, І. Галятовського, А. Радивиловського. Виявлено, що автори широко застосовували глосування, використовуючи різні типи глос, розкривали семантику багатозначних, запозичених лексем, наводили відомості про походження слів, пояснювали символічні значення, демонстрували синонімічні ресурси української літературної мови. |
| format |
Article |
| author |
Зелінська, О. |
| author_facet |
Зелінська, О. |
| author_sort |
Зелінська, О. |
| title |
Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях |
| title_short |
Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях |
| title_full |
Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях |
| title_fullStr |
Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях |
| title_full_unstemmed |
Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях |
| title_sort |
лінгвістична робота над словом у барокових проповідях |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43670 |
| citation_txt |
Лінгвістична робота над словом у барокових проповідях / О. Зелінська // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2009. — Вип. 18. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Лексикографічний бюлетень |
| work_keys_str_mv |
AT zelínsʹkao língvístičnarobotanadslovomubarokovihpropovídâh |
| first_indexed |
2025-07-04T02:05:16Z |
| last_indexed |
2025-07-04T02:05:16Z |
| _version_ |
1836680181780054016 |
| fulltext |
ЛІНГВІСТИЧНА РОБОТА НАД СЛОВОМ У БАРОКОВИХ ПРОПОВІДЯХ
© Оксана Зелінська, 2009
к. філол. н., Уманський державний педагогічний університет
ім. Павла Тичини (Умань)
УДК 811.161.2(09)
У статті проаналізовано різні види лінгвістичної роботи над словом у барокових проповідях
ХVІІ ст. Матеріалом дослідження стали гомілійні твори З. Копистенського, П. Могили,
І. Галятовського, А. Радивиловського. Виявлено, що автори широко застосовували глосування,
використовуючи різні типи глос, розкривали семантику багатозначних, запозичених лексем,
наводили відомості про походження слів, пояснювали символічні значення, демонстрували
синонімічні ресурси української літературної мови.
З часу появи перших писемних пам’яток зароджується одна з важливих лінгвістичних галузей –
лексикографія. Лінгвістична робота над словом, початки лексикографічного опрацювання як в
оригінальних, так і в перекладних текстах привели через кілька століть до створення ґрунтовних
наукових праць – словників [2].
Історії української лексикографії з часів її виникнення до кінця XVII ст. присвятив монографію
В. Німчук‚ у якій докладно проаналізував українські словники XVI–XVII ст., їхні джерела, реєстр і
перекладну частину, а також приділив багато уваги глосам, які підготували ґрунт для перших
українських словників.
В. Німчук – один із небагатьох українських лінгвістів, які розглядають українську
лексикографію XVII ст. в контексті бароко. Учений слушно зауважує, що й у царині наукової
творчості можна добачити загальні особливості або окремі елементи стилю, що характеризує
літературу й мистецтво якоїсь епохи. Поділяючи погляди російського мовознавця Л. Щерби, який
порівнював талант лексикографа з талантом письменницьким, В. Німчук відзначає, що адекватно
подати слово в лексиконі, розтлумачити його зміст, поставити на відповідне місце в
синонімічному ряді, показати його життя в складі контекстів, фразеологічних сполук може тільки
лінгвіст-митець, людина, яка так само, як і письменник, тонко, досконало знає слово. Мовознавець
наголошує, що особливо сприятливий ґрунт для поширення рис загального стилю епохи на інші
мовні стилі, зокрема науковий, складається тоді, коли та сама людина творить і як митець, і як
учений. Серед них – Л. Зизаній, М. Смотрицький, П. Беринда, Є. Славинецький [3: 489]. До
відзначеного додамо, що українські книжники барокової доби поєднували талант митця з
ерудицією вченого не тільки в науковій літературі, а й у текстах, що належать до жанрів красного
письменства.
Однією з форм мовознавчої роботи над словом у писемних пам’ятках ХVІІ ст. залишається
глосування, яке не зникає навіть після появи «Лексикону» П. Беринди, і українські письменники
продовжують активно використовувати його у власних працях. Вони тлумачили не тільки
іншомовні запозичення, а й українські слова, усвідомлюючи діалектне членування української
мови [2: 271–276].
Глосам у творах Іоаникія Галятовського, серед яких і проповіді, присвятила наукові розвідки
І. Чепіга [4: 44–48]. Дослідниця відзначила, що лексикографічна праця І. Галятовського свідчить
про роботу письменника над словом, про його увагу до семантики й етимології слова, про
розуміння ним синонімічних можливостей рідної мови [5: 74].
Предметом розгляду в цій статті є різновиди лексикологічно-лексикографічного опрацювання
слів, засвідчені в барокових проповідях. Матеріалом дослідження стали гомілійні твори
З. Копистенського, П. Могили, І. Галятовського, А. Радивиловського, а також панегіричні
присвяти, що за жанровими ознаками й ідейно-стильовими характеристиками наближені до
ораторських творів.
Досліджувані тексти барокових проповідей демонструють, що їх автори широко залучають
лінгвістичні відомості для побудови своїх промов. Особливо вирізняються серед барокових казань
проповіді Захарія Копистенського, специфічною рисою яких є велика кількість глос до грецьких
слів і виразів [6: 27]. Автор подає слова, словосполучення і навіть цілі речення грецькою мовою,
перекладаючи їх українською. Крім перекладу грецьких оригіналів, автор удається до тлумачення
багатьох інших слів різного походження. Насамперед за допомогою глос він пояснює сутність
понять, пов’язаних із релігійною свідомістю.
Так, до лексеми митарство «важкі випробування, поневіряння, через які проходить душа після
смерті» З. Копистенський подає спочатку церковнослов’янську глосу ист#заніе «випробування,
вивіряння» [СУМ ХVІ–ХVІІ 13: 216] із вказівкою на мовне джерело, а потім ще додає полонізм
выбадыван# «вияснення, вивідування», що був поширений в українській мові ХVІІ ст. [СУМ ХVІ–
ХVІІ 5: 103]. Крім того, добирає ще ряд синонімів, що є лексичними одиницями різного
походження: Мыта(р)ства с# розумhютъ другим способом по Славенску мов#чи Ист#занї#,
тоестъ выбадыва(н)#, албо тежъ иле ту на томъ мhсцу выразумhватис# даетъ, препинанї#,
перешкоды и турбова(н)# душамъ. А дhютъс# тыи Мытарства албо турбацїи ω(т) духωвъ
повhтрнихъ [Коп., Омілія: 157]. У наведеному прикладі звернемо увагу на словотвірні варіанти
запозичених лексем турбован#, турбацїи, що є дериватами запозиченого з латинської мови
дієслова турбувати (лат. turbare «хвилювати, тривожити, турбувати» [ЕСУМ V: 679]), перший з
яких утворено на власномовному ґрунті, інший є полонізмом. Аналізовані проповіді були
виголошені на погребі, а потім роковинах з дня смерті Є. Плетенецького, тому проповідник
вважав за необхідне пояснити, у чому важливість християнських обрядів, пов’язаних із
поминанням померлих, наводить лексичні одиниці на їх позначення й подає відповідники з
грецької мови або ж добирає синонімічні найменування з лексичного складу української мови,
напр.: Дев#тины τα εννατα по грецкому названыи ω(т)правуєм, тоєсть, дев#того дне по смерти
чїєй пам#ть ємоу з мл5твами [Коп., Омілія: 160]; … сорочины по грецку τεσσαραχοσα тоєстъ,
чотырдес#тогω дн# по оумерломъ пам#ть ω(т)правуємъ [Коп., Омілія: 161]; штос# зась
тычетъ самыхъ Рочинъ тоєстъ роковои пам#ти, маємъ ω то(м) свhдоцтво достовhрноє [Коп.,
Омілія: 163].
У текстах проповідей засвідчено ще ряд глос, якими тлумачено книжну лексику: Блг)ородї# ли,
то є(ст), ω(т) Шляхе(ц)ства [Коп., Казання: 117]; любопытныи, тоєстъ, цекавыи [Коп.,
Омілія: 148]; … запроважоный єдє(н) неволникъ до в#зе(н)#, котороє Лиθи называєтъс# … ижъ
тоє в#зе(н)є было названо Λήυη, тоєсть забвенїє, запомне(н)є [Коп., Омілія: 156]. Полонізм
жегляр, що побутував у тогочасній українській мові «моряк; весляр» [СУМ ХVІ–ХVІІ 9: 137],
перекладає глосою штирник: И якъ жегл#ръ албо штырникъ през море хот#чи оуправити
Коравель … на задней при маштh оусhдаєтъ [Коп., Омілія: 168].
Привертає увагу глосування українського числівника сороковий, який є пізнішого походження
у східнослов’янських мовах, давнішою формою четырдес#тный, напр.: Сорокова# албо
четырдес#тна# личба мает великую свою почесть и залhце(н)е в Писмh ст5ом: Сорокъ дній
Потопъ трвал [Коп., Омілія: 161]. В. Німчук вважає, що глоси до українських слів свідчать про
пошуки загальноукраїнської писемної норми наддіалектного характеру [2: 46]. В іншому творі
З. Копистенського засвідчено ще такі глоси: Орθографїа, сирhчъ Правописанїє; Каталогъ, сирh(ч)
Реєстръ [Коп., Друга передмова: 61].
Внутрішньорядкові пояснення слів застосовує П. Могила у проповіді «Хрест Спасителя і
кожної людини». Він тлумачить грецизм елін, що побутував у досліджуваний період зі значеннями
1) стародавній грек, 2) поганин, язичник [СУМ ХVІ–ХVІІ 9: 45]; церковнослов’янізм безумїе, який
також уживався з двома значеннями: 1) божевілля, 2) нерозумні дії, вчинки; безумство
[СУМ ХVІ–ХVІІ 2: 65], до останнього автор добирає два українських відповідники: Єллинωмъ
же, албо поганωмъ, безумїе, тоестъ, глупство або шаленство, Гды насъ клан#ючихъс#
Расп#тому Ху5 выд#чи насмhваютс# [Мог., Хрест: 273]. Глосування цих лексем може бути
зумовлене прагненням проповідника конкретизувати, у якому зі значень ужито слово у проповіді.
До лексеми жид П. Могила подає глосу іудей: Кр(с)тъ ведлугъ Ап(с)ла Павла Іоυдеωмъ, тоестъ
Жидωмъ невhрны(м), єстъ съблазнъ [Мог., Хрест: 273]. Це етимологічно споріднені назви, які
потрапили в українську мову різними шляхами, набувши відмінного фонетичного оформлення:
іудей через церковнослов’янське посередництво запозичено давньоруською мовою з грецької
[ЕСУМ ІІ: 321], жид запозичено в дописемний період з італійської мови [ЕСУМ ІІ: 196]. За
даними «Словника української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст.», обидві лексеми широко
засвідчені писемними пам’ятками [СУМ ХVІ–ХVІІ 9: 162; 13: 235].
У цій же проповіді натрапляємо на тлумачення іншомовної лексеми глосою також
іншомовною. До запозиченої з грецької мови лексеми тема автор подає запозичену з латинської
мови лексему фундамент: Θема, тоестъ фундамент каза(н)# [Мог., Хрест: 273]. У трактаті з
гомілетики І. Галятовського знаходимо таке ж тлумачення слова θема: найперше маєтъ
положити зъ писма ст5ого θему, котора# єстъ фундаментомъ всего казан# [Галят., Наука: 211].
Пояснення іншомовних слів за допомогою синонімів і кальок засвідчено і в проповідях Антонія
Радивиловського, напр.: Су(д) выслухавши ко(н)троверсїи албо спору, ωбой стороны, наказу(єт)
прис#гу хр(с)тїанину [Рад., Огородок: jг\]; Иншїи зась през тую книгу розумhю(т) хирографъ или
рукописанїе [Рад., Огородок: s \]; … Кролїова Аракгоскаа мhла си(м)болюмъ такоє, пару квhто(в)
єденъ звану солїєнтропусъ мhс#чник, а другїй Гелhотропусъ Солнечникъ [Рад., Могила: 4].
Крім глосування, проповідники використовують інші форми лінгвістичного опрацювання слів,
серед них – розкриття семантичної структури багатозначних слів, виокремлення прямого й
переносного значення тощо. Наприклад, І. Галятовський тлумачить семантику багатозначної
лексеми церква: Дво#ка# єстъ цр5ковъ, єдна матерї#лна#, котора# бываетъ учинена# з(ъ) камен#
албо з(ъ) дерева… Друга# цр5ковъ єстъ кафωлическая, собωрна#, зобран(ь)є людей вhрныхъ
[Галят., Ключ: 83]. Достовірність зроблених І. Галятовським визначень підтверджують дані
сучасного словника: 1. Релігійна організація духівництва і віруючих, об’єднана спільністю
вірувань і обрядовості; 2. Будівля, в якій відбувається християнське богослужіння [СУМ ХІ: 202].
Проповідник акцентує увагу на прямому і переносному значеннях слова, прагнучи, щоб слухачі
усвідомили, у якому з них ужито воно в контексті: Єднакъ не ω матерїалномъ крстh, который
бываєт з(ъ) злота, з(ъ) срhбра, з(ъ) дерева албо з(ъ) иншои матерїи учыненый, але ω дх5овном(ъ)
крстh, ω доброволномъ для Ха5 утрапеню [Галят., Ключ: 93]; розкриває символічне значення
лексем у складі афоризмів: Такъ мовилъ Хс5: «Что же видиши сучецъ, иже въ оцh брата твоєгω,
бервена же, иже єстъ въ оцh твоємъ, не чуєши». През(ъ) сучецъ значит(ъ)с# грhхъ малый,
который мы у иншихъ людей видимо и ωсуждаємо ихъ; през(ъ) бервено значитъс# грhхъ великїй,
которого мы у себе маючи, не видимо и себе добрыми, справедливыми чынимо [Галят., Ключ: 99].
І. Галятовський в одному з казань подає лінгвістичні відомості про лексему монах: назва
походить від грецького слова монахос «один»: Дл# тогω в(ъ) ґрецки(м) #зыку зако(н)ни(к)
называєт(ъ)с# монахо(с), єденъ [Галят., Ключ: 191]. Наведена І. Галятовським етимологія
збігається з даними «Етимологічного словника української мови»: запозичення з грецької мови;
гр. µοναχός «самітній, одинокий» утворене від µόνος «один, сам» [ЕСУМ ІІІ: 506]. Крім того, автор
обґрунтовує мотиваційні основи, які, на його думку, зумовили вибір цієї назви для номінації осіб,
що повністю присвятили своє життя служінню Богові: законнико(в) любо тис#ча и бо(л)ше в
монастирh буде(т) всh пови(н)ни мhти в собh єдину мысл(ь), єдину волю… Мови(т)с# и для того
монахосъ, єденъ, бо законники маютъ ω(т) свhта ω(т)далятис# и сами єдини житии. Еще и дл#
тогω мовит(ъ)с# монахосъ, єденъ, бо законники мают(ъ) ω єдно(м) Бг5у мыслити [Галят., Ключ:
191].
Поєднання лінгвістичних знань про певну лексему з усвідомленням її образного потенціалу
слугує авторам проповідей одним із засобів творення художнього тексту. Етимологія й семантика
лексем зазнають переосмислення, стаючи підґрунтям для побудови різноманітних тропеїчних
структур. Так, І. Галятовський на основі етимологічного значення лексеми карбункул будує
порівняння, коментуючи слухачам його образний зміст: Єстъ Хс5 карбункуломъ. Карбункулъ
мовитс# а карбоне ω(т) угля огнистого, бо онъ якъ огонь, в ночи и в темност#хъ свhтитъ. И Хс5,
будучи на земли, свhтилъ наукою и прикладнымъ житїемъ своимъ, свhтилъ в темност#х
балвохвалства, в(ъ) темност#хъ невhрства жидовского, в(ъ) темност#хъ герезїй и грhховъ
людскихъ [Галят., Ключ: 111].
Цікавими є випадки глосування тих самих слів різними проповідниками. Так, І. Галятовський у
проповіді, присвяченій святому Онуфрію, порівнює його з сімома чудесами світу. З ними ж
порівнює А. Радивиловський іншого святого – Миколу Чудотворця. Перераховуючи всі сім чудес,
автори подають глосу до назви колос, супроводжуючи її відомостями про позначувану реалію:
Третеє на свhтh чудо было коліоссусъ Родійскїй, столпъ мhд#ный, на седмдес#тъ локтей
высокїй. И ст5ый Онофрїй єстъ коліоссусъ, столпъ мhд#ный моцный, бо моцно и статечне
сто#лъ в(ъ) вhрh православной и въ учынкахъ добрыхъ до конца житї# своєго [Галят., Ключ: 173];
Коліоссъ, албо сто(л)п великїй сл5нца у Родїйчиков … До ты(х) се(д)ми чудесъ свhта не ωмылюс#
ґды приложу Ст5л# и Чудотворца Хв5а Нікола# [Рад., Огородок: хч \s]. У названій проповіді
І. Галятовський пояснює етимологію слова мавзолей і коментує, чому можна порівняти з ним
святого: Семоє чудо на свhтh, ωстатнеє, было гроб(ъ) Мавзоле#, крол# Карїє, который єму
Артемhзї#, кролева#, жона єго, збудовала великимъ коштом(ъ) и дл# тогω гробъ той мавзолеумъ
называно. И ст5ый Онофрїй єстъ гробомъ Хв5ым(ъ), который гроб(ъ) можемо назвати
мавзолеум(ъ), же мавзолеумъ великимъ кошто(м) и цhною дорогою былъ збудованый. Такъ ст5ый
Онофрїй коштовныи цнωты и дорогоцhнныи учынки добрыи в(ъ) собh замыкаєтъ [Галят., Ключ:
175]. Принагідно зауважимо, що перелік семи чудес світу не збігається в обох авторів.
В іншій проповіді І. Галятовського натрапляємо на широке енциклопедичне тлумачення
запозичених лексем на позначення форм правління в державі: Тро#ка# єсть власть єдна
монархї#, друга# аристокраці#, трет## демокрацї#. Монархї# єстъ тамъ, где єденъ чл5вкъ
крол(ь) албо цесаръ, албо иншїй потентатъ панует(ъ) и владнетъ всhмъ панствомъ, що хочетъ
становитъ и ω(т)мhн#єтъ нhкого не докладаючис#. Арїстокрацї# єстъ тамъ, где многыи люде
пануютъ и владнуютъ, єднакъ не всh. Такіи сутъ кн#зh албо сенаторове, которыи якою речю
посполитою сами владнуютъ. Демокрацї# зась там єстъ где всh люде посполитыи пануютъ и
владнуютъ, зобравшис# всh, суд#тъ кого караютъ, покой и войну станов#тъ [Галят., Ключ: 86–
87]. І. Галятовський обґрунтовує, чому саме він порівнює Ісуса Христа з монархом, а церковну
владу – з монархією: И в(ъ) цр5кви ст5ой єстъ власть, названа# монархї#, бо самъ єденъ Хс5 єстъ
монархою, кролемъ и головою всей цр5кви [Галят., Ключ: 87].
Із виразною стилістичною метою автори проповідей використовують семантику етимонів
власних імен. З. Копистенський, прославляючи свого сучасника – князя Святополк-
Четвертинського, підкреслює, що той є нащадком руського князя Володимира Мономаха.
Етимологія імені Мономах стає засобом панегіричного вихваляння як руського князя, так і його
потомків: ижс# сам на сам тот Володиме(р) з непрїателми рад потыкал, названо єго дл# тогω
по Грецку Мономахо(м), то є(ст) самоборцемъ [Коп., Присвята Четв.: 70].
І. Чепіга відзначала, що етимологічні пояснення займають особливе місце серед глос у творах
І. Галятовського. Найчастіше засвідчено етимології антропонімів, які письменник брав із
середньовічних ономастиконів або зі словника П. Беринди [5: 72]. Розкриваючи етимологічні
значення питомих і запозичених антропонімів, Іоаникій Галятовський учить казнодіїв
наповнювати їх символічним змістом і класти в основу побудови проповідей і наводить фрагменти
таких промов: Можешъ учынити казан(ь)є и з(ъ) шл#хетства албо з(ъ) прозвиска, якъ с# кто по-
шл#хецку зоветъ, наприкладъ, Бронhцкїй дл# тогω такъ называєтс#, же боронилъ ω(т)чызну и
цр5ковъ бж5їю ω(т) непрї#телей, Любомhрскїй дл# тогω такъ называєтъс#, же любивъ миръ,
покой и людей незгодливых(ъ) до миру, до покою приводилъ … єсли єгω звано Стефанъ, будешъ
мовити, же Стефанъ значитъс# корона, и покажешъ людемъ корону, которую умерлый чл5вкъ
албо з(ъ) квhтовъ, албо з(ъ) дорогого камhнь# собh учынилъ; дорогимъ зась камhн#м(ъ) и
квhтами розмаитыми розмаитыи цнωты єго будеш(ъ) называти [Галят., Наука: 223].
В одному з казань І. Галятовський закликає віруючих шукати захисту від життєвих незгод у
святих апостолів і просити, щоб вони допомогли уникнути пекельних гріховних сітей. Він
перераховує власні імена апостолів – Петро, Андрій, Іоанн, Яків і розкриває семантику їх
етимонів: Петр(ъ) значи(т)с# камень, Андрей значи(т)с# мужный, Іако(в) значи(т)с# держачій
п#ту, Іωа(н) значи(т)с# ласка г(с)н# [Галят., Ключ: 70]. Ускладнюючи внутрішню форму
антропонімів символічним значенням, автор використовує їх для побудови порівнянь, у яких
пов’язує силу кожного з апостолів із символікою його імені: Зачы(м) просhмо ты(х) ап(ст)ло(в),
жебы той яко каме(н) мо(ц)ный, мо(ц)но на(с) на камен(и) вhры уґрунтова(л), той яко мужный,
мужне на(с) борони(л) ω(т) злы(х) учинко(г), той яко держачій п#ту, жебы держа(л) п#ту нш5у и
не далъ на(м) послизнутис# и в(ъ)пасти в(ъ) грhхъ якій, той за(с) якω ласка г(с)дн#, жебы на(м)
з(ъ)hдналъ ласку г(с)дню и дочасную на землh и вhчную в(ъ) нб5h, ведлуг(ъ) писма своего: «Блг(д)ть
во(з)блг5одать». Аминь [Галят., Ключ: 70].
Етимологічне значення імені Петро «камінь» використовує зі стилістичною метою і
А. Радивиловський у проповіді, присвяченій Петрові Могилі. Проте ознака каменя – міцність і
твердість, яка в І. Галятовського символізувала стійкість переконань, а отже, набувала позитивної
оцінки, в А. Радивиловського набуває протилежних оцінних характеристик. Змальовуючи
позитивний образ П. Могили, А. Радивиловський будує антитезу, протиставляючи слово камінь як
символ цілковитої байдужості до людини слову молоко, що символізувало щедрість, милосердя,
турботу про ближнього як життєвий вибір П. Могили. Глибоке осмислення семантичного
потенціалу слова, його здатність уживатися у функції власної і загальної назви дало змогу обіграти
і прізвище Могила. У цьому випадку проповідник спирається і на вираз біблійного пророка Іоїля
про те, що «холми истачают млеко» (Іоїль, 3) [1: 403]: ωбhцалъ неґды(с) Ітиль Пр(о)ркъ (г): же
холми истачаютъ млеко. кого не кормили могилы млекомъ, бо в могилахъ не млеко лечъ каменїе,
але нашъ в Бг5у негды зешлый Петръ Могила при своемъ камени не едного кармилъ млеком [Рад.,
Могила: 3]. В іншому випадку, прославляючи П. Могилу як талановитого полеміста, здатного
захистити православну віру й відданих їй людей від нападів іновірців і єретиків,
А. Радивиловський обігрує слово могила, натякаючи на функцію могили-горба як прикриття, як
своєрідного щита, як захисної споруди [1: 413]: Задалъ кто нашей Православной Цр5квh неслушне
зблуж(д)ениє, ωбачи(л) Петръ, бо на Могилh. Вырыгнулъ кто якїй ядъ з геретиковъ ω вhрh на
ωвечокъ Могил#нскїхъ, пусти(л) кто стрhлы фалшивыхъ аркгuменто(в) хот#чи разити на Дш5h
Могил#нское стадо неразилъ; бо зоставало за Могилою [Рад., Могила: 2].
Отже, представлений матеріал показує, що українські книжники ХVІІ ст. застосовували
лінгвістичну роботу над словом у художніх текстах, до яких у досліджуваний період належали
гомілійні твори. Автори проповідей широко застосовували глосування, використовуючи різні типи
глос, розкривали семантику багатозначних, запозичених лексем, наводили відомості про
походження слів, пояснювали символічні значення, демонстрували синонімічні ресурси
української літературної мови. Різні види роботи над словом слугували засобом інтелектуалізації
проповіді, задовольняючи до певної міри пізнавальні запити слухачів, що загалом є продовженням
давніх традицій українського письменства. Проте гомілійні тексти демонструють, що
проповідники застосовували різновиди лексикографічно-лексикологічного опрацювання слів не
тільки з пізнавальною метою. Естетика бароко дала змогу поєднати лінгвістичні знання про певну
лексему з її образним потенціалом, витворювати на їх основі порівняння й інші тропеїчні
структури.
Література
1. Крекотень В. Українська барокова проза // Українське бароко: в 2 т. – Харків: Акта, 2004. – Т. 2. – С. 331–443.
2. Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. – К.: Наук. думка, 1980.
– 303 с.
3. Німчук В. Староукраїнська лексикографія в контексті бароко // Українське бароко: в 2 т. – Харків: Акта, 2004.
– Т. 2. – С. 487–523.
4. Чепіга І. П. «Ключ розуміння» Іоаникія Галятовського – видатна пам’ятка української мови ХVІІ ст. //
Галятовський І. Ключ розуміння / Підгот. до видання І. П. Чепіга. – К.: Наук. думка, 1985. – С. 5–51.
5. Чепіга І. П. Глосування як форма лексикографічної роботи в творах Іоаникія Галятовського // Роль Києво-
Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 70–75.
6. Чепіга І. П. Початки барокового проповідництва в українському письменстві // Мовознавство. – 1996. – № 6. –
С. 25–29.
Джерела
Галят., Ключ Галятовський І. Ключ розуміння / Підг. до вид. І.П. Чепіги. – К.: Наук. думка, 1985. –
С. 53–211.
Галят., Наука Галятовський I. Наука албо способ зложеня казаня // Галятовський І. Ключ розуміння /
Підг. до вид. І.П. Чепіги. – К.: Наук. думка, 1985. – С. 211–238.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови: В 7 т. / За ред. О.С. Мельничука. – К.: Наук.
думка, 1982–2006. – Т. 1–5.
Коп., Друга передмова Копистенський З. Друга передмова до Бесід св. Іоанна Златоуста // Тітов Хв., проф.
Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI – XVIII вв.: Всезбірка передмов до
українських стародруків. – К., 1924. – С. 56–64.
Коп., Казання Копистенський З. Казанье на ч\(с)тномъ погребh бл\женнаго мужа и превелебного ω(т)ца
кv(р) Елiссея в iеросхи(м)насехъ Еvθvмiа Плетенецкого // Тітов Хв., проф. Матеріяли для
історії книжної справи на Вкраїні в XVI – XVIII вв.: Всезбірка передмов до українських
стародруків. – К., 1924. – С. 110–126.
Коп., Омілія Копистенський З. Оміліа албо казаньє на Роковую Пам#ть в Бs\h Велебногω Блж\еннои
Пам#ти ω(т)ца Єлїссе# в схиммонасех Єvθvмїа Плетенецкогω Архїмандрита Печерского
Кіевско(г) // Тітов Хв., проф. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI –
XVIII вв.: Всезбірка передмов до українських стародруків. – К., 1924. – С. 147–172.
Коп., Присвята Четв. Копистенський З. Присвята князю Святополк-Четвертинському // Тітов Хв., проф.
Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI – XVIII вв.: Всезбірка передмов до
українських стародруків. – К., 1924. – С. 68–78.
Мог., Хрест Могила П. Хрест Спасителя і кожної людини // Тітов Хв., проф. Матеріяли для історії
книжної справи на Вкраїні в XVI – XVIII вв.: Всезбірка передмов до українських
стародруків. – К., 1924. – С. 271–290.
Рад., Могила Радивиловський А. Слово а\ [1] на рωчїну в Бг\у зешлого ω(т)ца Петра Могилы, Архїєп(с)па
Митрополита Кїєвскогω Архима(н)дрита Пече(р)ско(г) // Марковскій М. Антоній
Радивиловскій, южнорусскій проповhдникъ ХVІІ в., съ приложеніемъ неизданныхъ
проповhдей изъ рукописныхъ «Огородка» и «Вhнца». – К., 1894. – С. 1–12.
Рад., Огородок Радивиловский А. Огородокъ Марїи Бц\ы. – К., 1676.
СУМ Словник української мови / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1980. – Т. 11. – 699 с.
СУМ ХVІ–ХVІІ Словник української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст. / НАНУ. Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 1994–2005.
|