Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa

У статті проаналізовано функціонально-стилістичні різновиди антропонімної лексики, а також визначено структуру й наповнення літературно-художнього антропонімікону П. Куліша відповідно до інформаційно-оцінної характеристики власних назв....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Лавер, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української мови НАН України 2009
Назва видання:	Лексикографічний бюлетень
Теми:	Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43672
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa / О. Лавер // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2009. — Вип. 18. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-43672
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-436722013-05-09T03:06:21Z Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa Лавер, О. Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика У статті проаналізовано функціонально-стилістичні різновиди антропонімної лексики, а також визначено структуру й наповнення літературно-художнього антропонімікону П. Куліша відповідно до інформаційно-оцінної характеристики власних назв. 2009 Article Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa / О. Лавер // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2009. — Вип. 18. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. XXXX-0118 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43672 161.2:81’373.23 uk Лексикографічний бюлетень Інститут української мови НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика
spellingShingle	Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика Лавер, О. Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa Лексикографічний бюлетень
description	У статті проаналізовано функціонально-стилістичні різновиди антропонімної лексики, а також визначено структуру й наповнення літературно-художнього антропонімікону П. Куліша відповідно до інформаційно-оцінної характеристики власних назв.
format	Article
author	Лавер, О.
author_facet	Лавер, О.
author_sort	Лавер, О.
title	Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa
title_short	Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa
title_full	Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa
title_fullStr	Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa
title_full_unstemmed	Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa
title_sort	інформативний потенціал антропонімів у творах п. кулішa
publisher	Інститут української мови НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Лексикографія, лексикологія, фразеологія: теорія та практика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43672
citation_txt	Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa / О. Лавер // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2009. — Вип. 18. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Лексикографічний бюлетень
work_keys_str_mv	AT lavero ínformativnijpotencíalantroponímívutvorahpkulíša
first_indexed	2025-07-04T02:05:23Z
last_indexed	2025-07-04T02:05:23Z
_version_	1836680188789784576
fulltext	ІНФОРМАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ АНТРОПОНІМІВ У ТВОРАХ П. КУЛІША © Оксана Лавер, 2009 к. філол. н., Ужгородський національний університет (Ужгород) УДК 161.2:81’373.23 У статті проаналізовано функціонально-стилістичні різновиди антропонімної лексики, а також визначено структуру й наповнення літературно-художнього антропонімікону П. Куліша відповідно до інформаційно-оцінної характеристики власних назв. П. Куліш збагатив українську культуру неординарними ідеями, думками, поглядами. Його багатогранний талант вплинув і на формування нової української літературно-художньої антропонімії. Власні назви у творах П. Куліша, ідентифікуючи персонажів, одночасно можуть указувати й на їх національну, соціальну, експресивну й інші характеристики. Зокрема, привертають увагу літературно-художні антропоніми (далі – ЛХА), які розкривають внутрішній світ героя, особливості його характеру, зовнішності. У літературно-художній антропоніміці поняття інформативності ЛХА трактують широко й вузько. У широкому витлумаченні інформаційну функцію ЛХА кваліфікують як спрямовану на всебічну характеристику персонажа: національну, темпорально-локальну, психологічну й експресивну [4; 5; 8], вузько – конкретизують роль інформації, що міститься в ЛХА, поділяючи її на емоційно-нейтральну (хронологічну, соціальну, національну) й емоційно-забарвлену – «характеристично-оцінну», яка так само може передавати інформаційну й емоційну оцінку персонажа через внутрішню форму ЛХА [2: 64 – 90]. Інформаційно-оцінні ЛХА у творах П. Куліша є вагомим мовностилістичним засобом характеристики героїв. Вони розвивають безпосередню й опосередковану характеристичність, супроводжувану позитивною чи негативною оцінністю. Так, епізодичних персонажів письменник називає прізвищами й прізвиськами, котрі дають вичерпну характеристику їхніх особистих якостей. ЛХА Колій і Палій автор присвоює хоробрим і безжалісним козакам війська Северина Наливайка, тому ці ЛХА породжують асоціації з дієсловами колоти, палити, що в контексті драми підтверджено картинами кровопролитного повстання [7: «Цар Наливай»]. Широкий асоціативний спектр властивий інформаційно-оцінним ЛХА з позитивною оцінкою, утвореним автором на основі метафор. У процесі ідентифікації персонажів кожен письменник намагається насамперед дібрати такі ЛХА, які «передавали б суть героя, узагальнювали його чесноти» [2: 84]. Кулішеві інформаційно-оцінні ЛХА мають різнотипну онімну семантику, часто ускладнену асоціативними зв’язками. Так, наприклад, у романі «Чорна рада» ЛХА Шрам віддзеркалює зовнішність персонажа – козацького полковника, якого «пошрамовано вздовж і впоперек». Отже, на прямому доонімному значенні ЛХА Шрам базується характеристика зовнішності персонажа. Проте Шрам гірко переживає недолю рідної країни, тому не лише тіло, а й душа героя пошрамована. Інший ЛХА Черевань ідентифікує в романі безтурботного козака, який полюбляє смачно й багатенько поїсти, отож указує на особливості зовнішності персонажа. Водночас ЛХА Черевань розкриває духовний світ персонажа, адже породжує асоціацію з агентивом багатій, що підтверджує текст: «тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва». Аналогічну структуру онімної семантики має ЛХА Чортовус із оповідання «Січові гості», яким П. Куліш називає запорожця з «розкішними усима», що після смерті козака перетворилися на «дві чорні гадини». Окрім розкішних вусів, зауважує автор, – «Чортовус був, кажуть, чарівник» [7: «Січові гості»]. Оскільки знахарство в українській народній традиції вважають даром нечистого, то на такому тлі розкривається ще одне онімне значення ЛХА Чортовус, яке натякає на зв’язок героя з нечистою силою. Особливості вдачі персонажа роману «Чорна рада» розкриває ЛХА Тур. Спочатку може скластися враження, що це номінативний ЛХА, який перегукується з власною назвою персонажа «Слова о полку Ігоревім...». Однак П. Куліш, розкриваючи особливості характеру цього персонажа, наголошує на його запальній вдачі й подає мотивацію інформаційно-оцінного ЛХА Тур: «юродивий Кирило Тур», «скакатимеш через шаблю в сього дикого Тура», «увесь світ перелицьовано: як же ти хочеш, щоб тілько Тур зоставався Туром? Зови мене або бугаєм, абощо, тілько не Туром [7: «Чорна рада»]. Пор. ще: «Я й є Сторчак, – рече гулякам утікач, – Сим тільки прізвищем ви й не скривили правди. Я кістка в горлі вам, не бублик, не колач ...» [7: «Сторчак і Сторчиха»]; «Ну да й диявол же той ... Карпо Бурлій (про повстанця-гайдамаку, [7: «Колії»]). До інформаційно- оцінних ЛХА є всі підстави зарахувати прізвисько Божий Чоловік [7: «Чорна рада»], внутрішня форма якого вказує на богобійність, безкорисливість і правдолюбність персонажа. Окремі ЛХА у творах П. Куліша не лише розкривають певні риси характеру персонажа чи вказують на особливості його зовнішності, а й оцінюють героя. В етимологічно прозорих власних назвах негативних персонажів закладено високий потенціал пейоративної оцінності. Наприклад, зневажливі конотоції супроводжують інформаційно-оцінні ЛХА-прізвиська козаків-нетяг із драми «Байда...»: Турецький Святий і Плахта. Так, колишній дука Хома Пиндюр попропивав усі достатки і «змудрував собі штани з жіночої плахти»: «то був Хома Пиндюр, назвище старосвітське, поважне, а тут ув одну минуту - на тобі! зробивсь Хомою Плахтою» [7: «Байда...»]. Далі автор устами дійових осіб дає ще глибшу мотивацію ЛХА- прізвиська персонажа: «От же ти й справді Плахта, Хомо ... У тебе розум не козацький, а жіноцький» [7: «Байда...»]. П. Куліш у тексті драми «Байда...» розкриває також мотив присвоєння ЛХА-прізвиська іншого персонажа – Радька Гузира: «З усієї здобичі, з того, мовляв, турецького добра зістались були тілько червоні штани, – і на ті вразька кабашниця польстилась. Тепер, бач, сидить голий, мов турецький святий ... То й бути йому Турецьким Святим» [7: «Байда...»]. З інформаційно- оцінними ЛХА-прізвиськами персонажів Турецький Святий і Плахта вдало кореспондують і ЛХА- прізвищеві назви цих героїв – Гузир, Пиндюр, доонімна семантика яких розкриває інші риси характерів персонажів. У створенні інформаційно-оцінних ЛХА П. Куліш досягнув справжньої майстерності, свідченням чого може слугувати низка ЛХА, онімне значення яких з розвитком сюжетної лінії твору змінюється. У поемі «Великі проводи» він називає головних героїв Рарожинськими. ЛХА Рарожинський був утворений від назви одного з видів орлів – рарогів [8: 629]. Символ орла був поширений, як відомо, у геральдиці родовитих вельмож, указував на їхню могутність і шляхетність походження. Тому для Рарожинського-батька й Рарожинського-сина доантропонімійна семантика прізвищевої назви безпосередньо характеризує їхню вдачу: вельможний рід Рарожинських «Початку не має: Як розжився, збагатився Ніхто не знає» [7: «Великі проводи»]. Однак щодо Рарожинської- дочки, то її власна назва в тексті твору супроводжується постійним кореферентом лебідонька, що ніяк не кореспондує з доонімною семантикою ЛХА Рарожинська: «...Ой злинула лебідонька із гнізда; Грає конем Рарожинська молода: Білі шати, золотії береги, Сиплють іскрами каміння дорогі». Пор. ще: «Ой крикнула лебедонька...»; «Ой злинула лебедиця...» [7: «Великі проводи»] тощо. З розвитком сюжету поеми асоціація ясновельможності й хижості, що грунтується на доонімній семантиці ЛХА Рарожинська, переростає в іншу асоціацію, також пов’язану з символічним значенням лексеми орел – благородство душі, могутня сила, спрямована робити добро. Найяскравіше нове онімне значення ЛХА Рарожинська розкривається у фіналі поеми: молода шляхтянка-чарівниця загинула в Дніпрі, а душа її блукає і зцілює «криваві серця», лікує душі безталанних в ім’я кохання, яке героїня зустріла в Україні. Орлину силу для серця отримав і ліричний герой поеми: «Обновилась, яко орля, Юность мого серця; Розпустила душа крила, Пісня ллється, ллється...» [7: «Великі проводи»] Енантіосемію внутрішньої форми ЛХА П. Куліш застосовує і для характеристики татарського ватажка в поемі «Маруся Богуславка». Доантропонімійна семантика ЛХА Меч Кровавий вказує на войовничість, жорстокість і, можливо, навіть кровожерність персонажа. Герой, ідентифікований цією власною назвою, дійсно воїн, але він ще й вдумливий філософ і добрий сім’янин, що готовий допомогти ближньому, навіть якщо це «невірний» (християнин), тому рятує від смерті матір Марусі Богуславки, а довідавшись про її сумну історію, допомагає знайти дочку. Османський ватажок Меч Кровавий проповідує не стільки мусульманство, скільки узагальнену релігію добра, його зброя – меч, покликаний воювати проти зла, утверджувати добро: «Світ, правда, честь – отсе його догмати», а меч підіймає проти зради, безчесності та ідолопоклонства: Мечем Кровавим я зовусь, мій сину, В ім’я того, хто милосерд без міри, Хто заповідав нам мету єдину – Всю землю покорити правій вірі» [7: «Маруся Богуславка»]. Аналогічно письменник характеризує і батька Марусі Богуславки, ідентифікованого як Ярославець, Державець. Інформаційно-оцінний потенціал ЛХА Державець розкрито завдяки невідповідності доонімної семантики цього ЛХА енциклопедичній характеристиці персонажа. Як відомо, у Великому князівстві Литовському, Польщі і підвладних їм українських землях у XV – ХVIII ст. слово державець означало «феодал, що мав право довічно або протягом певного часу користуватися державними земельними маєтностями, однак не міг ці маєтності продати, подарувати, заповідати, закладати за борги» [8: 629]. Проте доантропонімійна семантика ЛХА Державець у поемі не вказує на аристократичне походження персонажа. Насправді ж герой твору – безземельний священик, «єзуїтський ненавидник» і доантропонімійну семантику імені Державець цілком заперечує як його статус у суспільстві, так і характеристика світогляду персонажа: «Кинув на поталу єзуїтам рід свій і родину, Заволікся пішки на козацьку вольну Україну ... Волив лучче всяку нужду і тяжку біду приймати, Ніж з ляхами по науці єзуїтській панувати ...» [7: «Маруся Богуславка»]. У літературно-художньому антропоніміконі П. Куліша великим потенціалом інформативно- оцінної значущості відзначені ЛХА, запозичені ним із творів інших письменників, з античної міфології й Біблії. Онімне значення таких одиниць відзначається сталістю, що надає власній назві статусу символу. Так, автор не без впливу загальновідомої на той час Шевченкової «Катерини» [2: 88] творить кілька образів жінок-страдниць і називає їх демінутивними варіантами від імені Катерина. У драмі «Байда» Катруся – головна героїня, котра через загибель коханого стала черницею; у драмі «Колії» Катря – дружина головного героя, зваблена панами, стає покриткою, у фіналі твору її вбиває гайдамака; у поезії «Химери» Катруся – напівбожевільна дівчина, що страждає за вбитим коханим. ЛХА-символи біблійного походження П. Куліш використовує здебільшого в поетичних медитативних творах. Наприклад, біблійним старозавітнім найменуванням Мафусаїл (біблійний патріарх, що прожив 969 років) автор називає ліричного героя поезії «Пророк», котрий у творі став мовчазним свідком тисячолітньої історії українського народу, а саме князівських міжусобиць, турецько-татарського лихоліття, козацьких війн. Поема «Куліш у пеклі» містить найрепрезентативніші власні назви Біблії й античних міфів. Якщо міфонім чи бібліонім не має фольклорного відповідника, то його вигадує автор. Наприклад, першим під час подорожі в потойбічному світі ліричний герой зустрічає перевізника, відомого у грецькій міфології під іменем Харон, в інтерпретації П. Куліша – це «старезний дідуган сердитий... гука на пана й мужика» [7: «Куліш у пеклі»], що в минулому (нібито за життя) був Лях Потурнак, відомий з «Думи про Самійла Кішку» як православний, що прийняв мусульманство, злякавшись каторги і спокусившись на гроші, але згодом розкаявся. Варіанти Лях Потурнак і Харон у контексті поеми стали виразником авторської оцінки проблеми морального потуречення. Для більшого увиразнення художніх образів християнських святих у поемі автор почергово вживає їхні християнські імена з фольклорними відповідниками, котрі становлять апелятивно- антропонімійну конструкцію з прикладкою апелятивом у постпозиції, причому саме прикладка набуває індивідуалізувальних рис оніма й значного характеристичного потенціалу: «Ілля-гримій гримить-стріляє, Петро-ключар, знай, спить-куняє, А сам далеко десь живе, І рад би всіх запомагати, Та за громами не чувати, Чи хто ридає, чи реве» [7: «Думи про Самійла Кішку»]. Окремо розглянемо інформаційно-оцінний ЛХА Мартирим’ян, фольклорне походження якого засвідчує сам П. Куліш у примітках до поеми: «Невиразне Мартирим’янове ім’я спіткав я, Небреха, тілько раз на віку в оповіданні людському про той світ» [8: 676]. ЛХА Мартирим’ян у поемі «Куліш у пеклі» називає фантастичну особу, казкового чоловіка, що рятує душі, котрі нібито помилково потрапили до пекла. Походження персонажа й одночасно походження імені персонажа П. Куліш обігрує в епізоді знайомства ліричного героя з проводирем у потойбіччі: «...я Мартирим’ян, Олжі та правди ненавидець: Я між козацтвом правди пан... Мартин, мій предок, вийшов з Риму, Як папа ще мовчав про схизму, Як віра ще була одна. Сподобивсь рід наш благодаті: Дав Бог нам душі рятувати У пеклі навіть і зі дна» [7: «Куліш у пеклі»]. У ЛХА Мартирим’ян поєднано два оніми: власне ім’я Мартин латинського походження, що в перекладі означає «войовничий» [6: 87], і топонім Рим, що уособлює не лише країну-агресора, а й країну, яка століттями була центром культурного світу. ЛХА Мартирим’ян можна віднести, на нашу думку, до тих «ономастичних явищ, які, за словами І. Генус-Тарновецької, не лише ідентифікують чи характеризують героя, а й самостійно творять його» [3: 16]. ЛХА-символами є ЛХА, які автор вживає у присвяті до поеми «Маруся Богуславка» та в поезіях «Вітаю глуш твою...», «Рай». Онімне значення цих ЛХА-символів, запозичених письменником із Біблії, спирається на енциклопедичну характеристику біблійних онімів: біблійні Адам і Єва єдині люди на Землі, то й ЛХА Адам та Єва, якими автор називає себе з дружиною, які також відгородилися від усього світу в себе на хуторі, стали єдиними людьми у витвореному ними просторі. Інформаційний потенціал низки ЛХА П. Куліша також можна розкрити лише в контексті Біблії, оскільки онімне значення і структура таких ЛХА було запозичено з її тексту. Наприклад, у поезії «Троє схотінок» автор називає свою дружину Мадонною. І вже цим наголошує на її душевному багатстві, здатності до самопожертви й інших благородних рисах, якими відзначалася євангельська Мадонна: «Посланнице небес, Мадонно величава; Мадонно, о сонце доброти!» [7: «Троє схотінок»]. Онімна семантика ЛХА-прізвиська Ірод, яким у романі «Чорна рада» називають гетьмана І. Брюховецького, також цілковито орієнтована на енциклопедичну характеристику євангельського Ірода, особи, як відомо, жорстокої, владолюбної й віроломної. Пор. ще: ЛХА Іуда, яким автор у драмі «Цар Наливай» називає персонажа-зрадника. На нашу думку, активне використання ЛХА-символів біблійного походження, окрім іншого, зумовлене не лише тим, що П. Куліш був добрим знавцем Біблії, її першим перекладачем українською мовою, але і його усвідомленням виняткової ролі, яку посідає Біблія в українській культурі. ЛХА-символи – назви біблійних осіб стали кістяком літературно-художнього антропонімікону містерії «Іродова морока», де вони ідентифікують і водночас характеризують образи-персонажі абсолютного добра: Діва, Дух, Син, й образи-персонажі абсолютного зла: Ірод, Іуда. Порівняймо їх біблійні відповідники: Діва Марія, Святий Дух, Син Божий. У літературно-художньому антропоніміконі П. Куліша ми зафіксували низку ЛХА-символів, запозичених ним із грецької й римської міфології. Так, наприклад, у поемі «Куліш у пеклі» письменник називає себе Протеєм, бо хоче наголосити, що він, як і античний Протей, має дар віщування: «Протей, брехливого народу, що не збрехав ні слова зроду... судив земляків по правді, Не піддававсь дурниць принаді І за що слід хвалив Москву». Щоб наголосити на доблесті ватажка запорозьких повстанців Дмитра Гуні, П. Куліш називає його ЛХА-символом Ахілл [7: «Куліш у пеклі»]. Пор. ще: жорстока жінка – Медуза [7: «Маруся Богуславка»]. Крім ЛХА біблійного походження інформаційно-оцінну функцію виконує низка ЛХА, які ідентифікують персоніфіковані абстрактні поняття: Кривда, Правда, Чорт, Смерть, Жид. Роль людського чинника в боротьбі вищих сил уособлює образ козака. Антропонімізований етнонім Запорожець, що ідентифікує козака, окреслює час і локалізує дію містерії – територія України за часів козацтва. Онімну семантику ЛХА містерії в багатьох моментах твору ускладнено значною мірою експресивністю, вираженою за допомогою народнопоетичних епітетів, прикладок і звертань: чиста Діва; Дух невмирущий; благий Син, спас миру; Правдо-нене, Правда стара матір, старушка Правда, вбога Правда, людська матір Правда; люба Кривдо, всесвітня царице, цариця Кривда; Запорожець, гайдамака, завзятий чуб, запорозький дух. Означальні засоби, що супроводжують ЛХА містерії, не так характеризують ознаки персонажа, як самого мовця, що вживає такі ЛХА-символи. Зокрема, для царя Ірода Кривда – його дружина, його «люба», «всесвітня цариця», бо саме поняття кривда переповнює образ зла – царя Ірода. Антонімічний образові Кривди образ Правди в містерії є сутністю Запорожця, тому для нього вона – стара мати, до неї Запорожець звертається «Правдо-нене». Відсутність правди у словах і вчинках Ірода автор розкриває через призму ставлення одіозної біблійної особи до Правди: «...Закував я (Ірод – О. Л.) у кайдани людську матір Правду, замість неї кличу чорта з пекла на пораду» [7: «Куліш у пеклі»]. До інформаційно-оцінних ЛХА можна віднести численні антропонімізовані апелятиви, які письменник широко використовує, крім вже згаданої містерії «Іродова морока», у медитативно- філософських поезіях і переспівах. Вони ідентифікують персоніфіковані образи абстрактних понять та алегоричні образи. Напр.: Праця [7: «Піонер»], Наука [7: «До підкарпатських земляків...»], Премудрість, Неволя, Обман [7: «Премудрість»], Матір Правда, [7: «Куліш у пеклі»], Небо, Земля, Дружба, Любов, Правда, Олжа [7: «Сльози»] тощо. За вичерпністю характеристики персонажа такі ЛХА П. Куліша подібні до промовистих власних назв персонажів у класичних текстах. Порівняльний аналіз класичних ЛХА на зразок Чесножив, Многомав, Скоробреха, Лихой тощо, які вживають О. Духнович, І. Котляревський [1: 66], і Кулішевих ЛХА Премудрість, Неволя, Обман показує, що всі вони відрізняються за походженням, виражальними можливостями й стилістичними функціями. П. Куліш, обираючи ЛХА на зразок Обман чи Небо, не мав наміру зробити їх подібними до реальних антропонімів, що є очевидним для його попередників-класиків; його інформаційно-оцінні ЛХА цього виду дають не стільки вичерпну характеристику найменованому персоніфікованому поняттю, скільки називають його, причому така номінація має, на нашу думку, фольклорне коріння. До інформаційно-оцінних ЛХА є всі підстави долучити літературно-художні оніми Стара [7: «До Мазепи...»], Незнаємий [7: «До радості»], Необорима [7: «Необорима гармата»] тощо, які слугують власними назвами низки дуже не схожих між собою персонажів: Стара – персоніфікований образ історії; в основі цього ЛХА лежить мотив давності історії; Незнаємий – власна назва Всевишнього, Бог небачений і непізнаний людиною, тому Незнаємий; Необорима – ЛХА на позначення революційної хвилі, яка так само Необорима, як і морська хвиля: «І бачимо в тому курзу-верзу Старої, Наперекір її шанобі до козацтва... [7: «До Мазепи»]»; «Хто в світі пробуває, Всяк симпатії вклонись, Всяк веде вона кудись, Де Незнаємий витає» [7: «До радості»]; «Іде вона, іде полуднява гармада, І згорда слухає, як стогне океан Під нею...Бог новий летить із пельки ада Із тисяччю громів і брязкотом кайдан Пливуча гармизда страшної цитаделі (Ніколи океан такої не видав З давен-давнезних, як розбою вік настав) Необоримою її зовуть многі землі, І прізвище таке не всує дано їй: Страшна вона й морській хвилястій глибині» [7: «Необорима гармада»]. Онімна семантика деяких ЛХА – назв абстрактних понять, може бути ускладнена авторським ставленням до найменованого персонажа чи алегоричного образу. Так, ЛХА Стара позначений відчутним відтінком пейоративності, зневажливості: у це найменування автор вклав відому свою непризнь до історичної доби козацтва. Зрідка роль інформаційно-оцінних можуть виконувати ЛХА-імена, причому експонентом онімного значення їх виступає неукраїнська за походженням основа імені. Так, ЛХА Орися, яким іменовано головну героїню в однойменному оповіданні-ідилії, має значний характеристичний потенціал, що ховається в доонімній семантиці імені Орися: у перекладі з грецької ‛мир, спокій’. І справді, не лише колоритні пейзажі, а й сама головна героїня оповідання випромінює мир і спокій, на які натякає внутрішня форма її імені. Окрім відповідних стилістичних функцій, Кулішеві ЛХА – антропонімізовані назви абстрактних понять – виконують важливу текстотвірну роль. Вони мають здатність вступати у предикативні, об’єктні й суб’єктні відношення. У контексті поетичних творів такі ЛХА здебільшого перебувають у предикативних відношеннях з дієсловами і, формуючи таким чином граматичний центр, виражають основну думку поезії чи окремого епізоду в поезії. Пор.: «Нехай сумують інші, не сумуй, Робітнику безплатний, піонере. І кожного на подвиг свій готуй, Кому твою дорогу Праця стеле» [7: «Піонер»]. «Обійме руський дух і землю й океан, Як з його прожене Наука лжі туман» [7: «До підкарпатських земляків»]. «З Неволею за брата жив Обман, Над усіма письменними гетьман» [7: «Премудрість»]. ЛХА - антропонімізовані назви абстрактних понять, ідентифікують об’єкт спрямування думки, як, наприклад, в одному з епізодів поеми «Куліш у пеклі» та в переспіві «Сльози»: «Біда, що не зустрів людини (Опріч в зубоженій сім’ї) На всім просторі України Проміж письменними людьми, Щоб Матір Правду шанувала, Про неї більш усього дбала, А не про славу та грошву Та про Мамону злочестиву, Політику життя лестиву, Ту хижу в темряві сову... » [7: «Куліш у пеклі»]; «Гарячі жалощі показують, що люде Жорстокі варварства віки пережили, Но каяття сльоза тихенько вічно буде Найкраща Небу дань від грішниці Землі» [7: «Сльози»]. Отже, інформаційно-оцінні ЛХА мають значний характеристичний потенціал, який П. Куліш майстерно використовував для характеристики персонажів. Такий потенціал може міститися в доонімній семантиці основи ЛХА, а також розкриватися на тлі енциклопедичної характеристики героя. Письменник одним із перших в історії української літературно-художньої антропонімії увів інформаційно-оцінні ЛХА-символи, чим, окрім іншого, засвідчив самодостатність української літературно-художньої антропонімії, що виявляється в її здатності до самовідтворення. Література 1. Белей Л. О. Нова літературно-художня антропонімія: проблеми теорії та історії. – Ужгород, 2002. – 175 с. 2. Белей Л. О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХ ст. – Ужгород, 1995. – 119 с. 3. Генус-Тарновецька І. Назовництво у поетичному творі. – Мюнхен; Вінніпеґ, 1966. – 148 с. 4. Карпенко Ю. О. Специфика имени собственного в художественной литературе // Onomastica.– 1986. – Т. ХХХІ. – С. 5–22. 5. Карпенко Ю. О. Власні назви у художній літературі // Наукові записки Кіровоград. ун-ту. – Кіровоград, 2001. – Випуск 37. – С. 170–172. 6. Керста Р. Й. Українська антропонімія XVI ст. Чоловічі іменування. – К., 1984. – 151 с. 7. Куліш П. Твори у 2-х т. – К.: 1998. – Т. 2.– 629 с. 8. Куліш П. Примітки // Куліш П. Твори у 2-х т. – К., 1998. – Т. 2. – 629 с. 9. Магазаник Э. Б. Ономапоэтика, или «говорящие имена» в литературе. – Ташкент, 1978. – 218 с.

Інформативний потенціал антропонімів у творах П. Кулішa

Репозитарії

Схожі ресурси