Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки»
Дослідження показало кількісне та якісне співвідношення онімної лексики з художнім цілим роману І. Франка «Перехресні стежки». Серед антропонімів переважають власні назви персонажів. Номінуючи своїх героїв на ім’я чи прізвище, за соціальним станом чи посадою, автор не тільки підпорядковується етикет...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Ономастичні науки |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43766 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» / С.Н. Бук // Ономастичні науки. — 2012. — № 4. — С. 68-76. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-43766 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-437662013-05-17T03:08:30Z Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» Бук, С.Н. Поэтонимология Дослідження показало кількісне та якісне співвідношення онімної лексики з художнім цілим роману І. Франка «Перехресні стежки». Серед антропонімів переважають власні назви персонажів. Номінуючи своїх героїв на ім’я чи прізвище, за соціальним станом чи посадою, автор не тільки підпорядковується етикетним нормам свого часу, а й виявляє своє ставлення до них. Етно-територіальний розподіл антропонімів і топонімів, які охоплюють як українські назви, так й оніми далекого зарубіжжя, демонструє соціальну стратифікацію Галичини того часу, яку становили три найбільші етнічні групи: українці, поляки, євреї. Отже, онімний простір роману «Перехресні стежки» є структурно-семіотичним компонентом цілісного художнього твору, несе важливу багатоаспектну лінгвістичну та екстралінгвістичну інформацію. В исследовании определено количественное и качественное соотношение онимной лексики с художественным целым романа И. Франко «Перекрестные тропы» (1900). Тут зафиксированы 126 разных онимов в 2 167 словоупотреблениях. Антропонимы (72) количественно доминируют над топонимами (45), идеонимами (3), эргонимами (3), названиями праздников (2), кинонимами (1). В статье показаны способы выражения отношения автора к персонажам посредством их номинации. Этно-территориальное распределение антропонимов и топонимов демонстрирует социальную стратификацию Галичины того времени. Онимное пространство романа «Перекрестные тропы» является структурно-семиотическим компонентом целостного художественного произведения, несет важную многоаспектную лингвистическую и экстралингвистическую информацию. In this research the quantitative and qualitative relations between proper names and the whole text of Perekhresni steћky (The Cross-Paths) (1900), a novel by Ivan Franko are defined. In the novel, 126 different proper names are identified in 2 167 tokens. The anthroponyms (72) quantitatively prevail the toponyms (45), ideonyms (3), ergonyms (3), names of feasts (2), etc. In the article, the ways to express author’s attitude to the characters by their names are described. The ethno-territorial distribution of antroponyms and toponyms demonstrates the social stratification of Halychyna during that time. The proper-name space of the novel is structural and semiotic component of the whole text, it has important multiaspect linguistic and extralinguistic information. 2012 Article Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» / С.Н. Бук // Ономастичні науки. — 2012. — № 4. — С. 68-76. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. 1996-8647 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43766 811.161.2’42’373.23:821.161.2І. ФРАНКО uk Ономастичні науки Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Поэтонимология Поэтонимология |
| spellingShingle |
Поэтонимология Поэтонимология Бук, С.Н. Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» Ономастичні науки |
| description |
Дослідження показало кількісне та якісне співвідношення онімної лексики з художнім цілим роману І. Франка «Перехресні стежки». Серед антропонімів переважають власні назви персонажів. Номінуючи своїх героїв на ім’я чи прізвище, за соціальним станом чи посадою, автор не тільки підпорядковується етикетним нормам свого часу, а й виявляє своє ставлення до них. Етно-територіальний розподіл антропонімів і топонімів, які охоплюють як українські назви, так й оніми далекого зарубіжжя, демонструє соціальну стратифікацію Галичини того часу, яку становили три найбільші етнічні групи: українці, поляки, євреї. Отже, онімний простір роману «Перехресні стежки» є структурно-семіотичним компонентом цілісного художнього твору, несе важливу багатоаспектну лінгвістичну та екстралінгвістичну інформацію. |
| format |
Article |
| author |
Бук, С.Н. |
| author_facet |
Бук, С.Н. |
| author_sort |
Бук, С.Н. |
| title |
Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» |
| title_short |
Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» |
| title_full |
Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» |
| title_fullStr |
Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» |
| title_full_unstemmed |
Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» |
| title_sort |
онімний простір роману івана франка «перехресні стежки» |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Поэтонимология |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43766 |
| citation_txt |
Онімний простір роману Івана Франка «Перехресні стежки» / С.Н. Бук // Ономастичні науки. — 2012. — № 4. — С. 68-76. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
| series |
Ономастичні науки |
| work_keys_str_mv |
AT buksn onímnijprostírromanuívanafrankaperehresnístežki |
| first_indexed |
2025-07-04T02:13:02Z |
| last_indexed |
2025-07-04T02:13:02Z |
| _version_ |
1836680670571659264 |
| fulltext |
Λογος όνομαστική
68
1. Вступні зауваги
У сучасній українській лінгвістиці активно
розвивається поетична ономастика. Увагу укра-
їнських дослідників привертають власні назви
у творчості як класиків, так і сучасних письмен-
ників: Т. Шевченка [45, 46] Лесі Українки [19,
20, 26], М. Гоголя [3], Г. Квітки-Основ’яненка
[28], П. Куліша [17], Л. Боровиковського
[40], П. Мирного [21], Л. Костенко [24, 15],
М. Хвильового [41], В. Стефаника [5, 18],
О. Кобилянської [31], М. Коцюбинського [39],
В. Винниченка [22], Яра Славутича [32, 37],
В. Антоненка-Давидовича [16], Є. Маланюка [33],
Г. Тютюнника та В. Земляка [36], Є. Гуцала [50],
Ю. Яновського [49], О. Гончара [8], В. Дрозда
[48], М. Черемшини [23], Л. Мартовича [9],
Ю. Винничука [11], М. Матіос [7] тощо.
Особливо важливо досліджувати ономастику
літературних творів, що мають велику історич-
ну цінність. До них, безперечно, належать твори
І. Франка. Попри велику кількість праць, присвя-
чених вивченню спадщини І. Франка, його оніми
не відразу стали об’єктом дослідження. Та й за-
раз це питання знайшло тільки часткове опрацю-
вання. Так, способи номінації осіб у казках пись-
менника описано у монографії Я. Закревської
[12], вибрані антропоніми й топоніми проаналі-
зувала З. Франко [43], окремі антропоніми дея-
ких творів розглянув Л. Белей [1], антропоніми
в лексичній системі поетичних творів охаракте-
ризував Л. Полюга [29, 30], номінацію особи в
сатирично-гумористичних текстах досліджувала
Т. Наумова [25], назви персонажів повісті «Захар
Беркут» описали Н. Бияк [2] та Б. Вальнюк [6],
онімну та апелятивну номінацію особи в малій
прозі вивчала О. Сколоздра [35].
У літературознавчому аспекті символіку дея-
ких імен у «Перехресних стежках» розшифрував
І. Денисюк [10], художні антропоніми І. Франка в
системі характерологічної поетики досліджувала
А. Швець [47], їх конотативне навантаження –
Т. Пастух [27].
Той факт, що дотеперішні дослідження оно-
мастикону І. Франка присвячені майже виключ-
но антропонімам, можна пояснити кількісною
перевагою цього розряду онімів та їх функціо-
нальним превалюванням в будь-якому художньо-
му тексті, оскільки художній текст принципово
антропоцентричний. Також слід зазначити, що
“вивчення літературної антропонімії – це магі-
стральний напрям в сучасній літературній оно-
мастиці” [42, с. 116].
Проте такий підхід не покриває усього розма-
їття власних назв І. Франка, таких як топоніми,
назви газет, організацій тощо. Мета нашого до-
слідження – проаналізувати ономастичний про-
стір роману «Перехресні стежки», тобто усі влас-
ні назви твору в комплексі, з’ясувати їх якісні та
кількісні особливості. Ономастикон – важлива
УДК 811.161.2’42’373.23:821.161.2І. ФРАНКО
ОНІМНИЙ ПРОСТІР РОМАНУ
ІВАНА ФРАНКА «ПЕРЕХРЕСНІ СТЕЖКИ»
Реферат. Дослідження показало кількісне та
якісне співвідношення онімної лексики з художнім
цілим роману І. Франка «Перехресні стежки».
Серед антропонімів переважають власні назви
персонажів. Номінуючи своїх героїв на ім’я чи
прізвище, за соціальним станом чи посадою, ав-
тор не тільки підпорядковується етикетним нор-
мам свого часу, а й виявляє своє ставлення до них.
Етно-територіальний розподіл антропонімів і
топонімів, які охоплюють як українські назви,
так й оніми далекого зарубіжжя, демонструє
соціальну стратифікацію Галичини того часу,
яку становили три найбільші етнічні групи:
українці, поляки, євреї. Отже, онімний простір
роману «Перехресні стежки» є структурно-
семіотичним компонентом цілісного худож-
нього твору, несе важливу багатоаспектну
лінгвістичну та екстралінгвістичну інформацію.
Ключові слова: онімний простір, онім.
антропонім, топонім, ідеонім, ергонім, кінонім,
статистична структура тексту.
С. Н. Бук
№ 4, 2012
69
складова ідіостилю письменника, а цей роман в
ономастичному аспекті окремим об’єктом дослі-
дження ще не був.
В. Калінкін звертає увагу, що специфіка онім-
ного простору художнього твору існує у сфері
розмежування між реальною та літературною
пропріальними системами, чітко проявляється у
структурі поетонімосфери. “Неперервний кон-
тинуум” онімного простору мови “доступного
окремому індивідуумові лиш у фрагментарному
вигляді” в певному сенсі протистоїть доступно-
му в повному обсязі конструктивно й семіотич-
но завершеному онімному простору художнього
твору [14, с. 84]. “Такі ознаки як статичність, за-
мкнутість й антропоцентричність ономастичного
простору художнього твору, дають змогу розгля-
дати його як самостійне явище, яке автономно
функціонує...” [13].
«Перехресні стежки» належать до “зенітної
фази” у творчій еволюції І. Франка. Вперше
роман опубліковано в журналі «Літературно-
науковий вісник» 1900 р., і цього ж року він
вийшов окремим виданням. Книжкове видан-
ня «Перехресних стежок» І. Франко присвятив
М. Грушевському та його дружині. За заклик
до політичної боротьби у творі царська цензу-
ра заборонила його видання в Російській ім-
перії.
2. Кількісні характеристики онімів у
«Перехресних стежках» та їх співвіднесеність
із загальною кількістю слів.
Частотність лексичної одиниці – важлива ха-
рактеристика, що свідчить про її важливість
для розуміння тексту, про її роль у статистичній
структурі тексту. Л. Полюга зазначає: «На осно-
ві показника «Лексика поетичних творів Івана
Франка» можна встановити, що в поетичних тво-
рах Івана Франка засвідчено понад 3 000 власних
назв (топонімів та антропонімів). Якщо враху-
вати, що в поезіях письменника є понад 35 000
слів, ... то 8 відсотків власних назв серед них –
досить багато» [29, с. 657].
Частотний словник роману «Перехресні стеж-
ки», укладений на базі електронного корпусу
Рис. Титульна сторінка та сторінка з присвятою оригінального видання роману І. Франка
«Перехресні стежки» (звертаємо увагу, що рік виданя вказано 1899 замість 1900).
роману [4], фіксує 126 різних онімів1 у 2 167
слововживаннях. Знаючи загальну кількість
різних слів (9 978) та слововживань (93 888) у
творі, обчислимо відсоткову вагу власних назв
для словника (126*100/9 978 = 1,26%) і тексту
(2 167*100/93 888 = 2,3%). На перший погляд,
ці величини незначні: у середньому, на кожних
сто слів тексту припадає 2,3 оніма. Проте, якщо
врахувати, що оніми належать до іменників та
1 Окрім цього, у тексті зафіксовано також 13
відонімних прикметники у 65 слововживан-
нях. Ономасти не залучають цей клас слів до
власних назв, хоча, на нашу думку, присвійні
прикметники (наприклад, Лейбин, Реґінин,
Орисин, Ваґманів тощо) виразно експлікують
вказівку на власну назву.
Λογος όνομαστική
70
співвіднести їх кількість із кількістю усіх слів
та слововживань цієї частини мови, то картина
зміниться. У «Перехресних стежках» іменники
кількісно домінують над усіма частинами мови у
словнику і поступаються лише службовим части-
нам мови у тексті [4, с. 155]: загальна кількість
іменників у словнику – 3 655 (серед них 126 влас-
них назв, тобто 3,44 %); загальна кількість імен-
ників у тексті – 22 197 (серед них 2 162 власних
назви, тобто 9,74 %). Іншими словами, займаючи
тільки 3,44 % від загальної кількості іменників,
власні назви у тексті функціонують майже втричі
активніше, ніж інші лексеми цієї частини мови,
оскільки покривають майже 10 % усіх іменни-
ків (тобто, у середньому, кожен десятий іменник
у тексті – власна назва!). Отже, оніми займають
вагому частину іменників та відіграють важливу
роль у кількісній структурі тексту роману.
3. Склад і характеристика ономастикону
роману І. Франка «Перехресні стежки»
Усі власні назви аналізованого роману відпо-
відно до розряду денотатів, які вони номінують,
можна класифікувати на антропоніми, топоні-
ми, ідеоніми, ергоніми, кіноніми, назви свят
[38, с. 173-213].
Перед ведуть у романі антропоніми – їх тут
72 (57,1% від загальної кількості власних назв
твору) у 2 020 ужитках, це становить 93,2 % від
загальної кількості слововживань онімів у тек-
сті. Можна узагальнити, що в середньому з де-
сяти власних назв у тексті дев’ять виявляться
антропонімами. Це можна пояснити високою
частотністю функціонування імен персонажів у
будь-якому художньому творі. “Доля поетич-
них антропонімів у художньому творі переви-
щує всі інші, в тому числі і топоніми. Така ан-
тропоцентричність є однією з найважливіших
відмінних рис ономастичного простору худож-
нього твору” [13].
Топоніми займають друге місце. Їх 45 (35,7 %)
у 142 слововживаннях (6,55 %). Відрив між то-
понімами та антропонімами у словах становить
27 одиниць, тобто 21 %, а у слововживаннях –
1 878, тобто 67,8 %.
Зовсім незначна кількісна вага припадає на
назви художніх творів (2), газети (1), назви орга-
нізацій (3), свят (2), клички собак (1).
3.1. Антропоніми
Антропонімікон роману неоднорідний за се-
мантикою. Він складається з імен та прізвищ пер-
сонажів, відомих культурно-громадських діячів і
письменників, біблійних персонажів, історичних
і політичних діячів.
Абсолютну більшість антропонімікону
«Перехресних стежок» складають власні іме-
на персонажів твору. Серед них нараховано
26 прізвищ (Анштелер, Армашевська, Бабій,
Баран, Брикальський, Ваґман, Галабурда,
Ґоттесман, Добрицький, Добрянський, Зварич,
Кшивотульський, Марусяк, Могульська,
Парнас, Пшепюрський, Рафалович, Рессельберґ,
Семенович, Стальський (Стальська),
Страхоцький, Травдовська, Хамайдес, Хаскель,
Шварц, Шнадельський) та 24 імені (Абіхт,
Андрій, Анеля, Берко, Валеріан, Євген (Ґенцьо,
Ґеньо), Гершко, Гриць (Грицько), Демко, Елькуна,
Зося (Зосенька, Зосуня), Зюзя, Ілько, Лейба,
Митро, Міля, Мотьо, Мошко, Олекса, Орися
(Ориська), Реґіна (Реґінка, Реґіночка), Степан,
Фроїм, Шльомко).
Цікаво, що І. Франко неоднаково номінує сво-
їх персонажів на ім’я, прізвище та за професією
чи соціальним станом. Наприклад, головного
героя називає найчастіше на ім’я Євгеній (496)
та на прізвище Рафалович (92). Інші персонажі
в офіційній ситуації звертаються до нього, від-
повідно до тодішніх етикетних норм Галичини,
вказуючи професійний статус меценас, адвокат,
д-р (доктор) або апелятив пан, а також поєдную-
чи ці назви з іменем та прізвищем: адвокат д-р
Євгеній Рафалович, д-р Рафалович, пан меценас
Рафалович, пан Євгеній Рафалович. Демінутив
Ґеньо (33) вкладений в уста закоханої в нього
Реґіни, а Ґенцьо (2) – в уста Стальського у розмо-
ві про дитинство майбутнього адвоката: “– Го, го!
Я то знав, що з пана Євгенія Рафаловича будуть
люди. Ще як се був малий Ґенцьо, то вже було
видно, що то голова неабияка. Я то ніби строгий
був, свою повагу показував, але я так любив ма-
лого Ґенця, як свою дитину!” [44, с. 180].
Головного негативного героя автор називає ви-
ключно на прізвище Стальський (262), а його ім’я
Валеріан (4) одиноко читаємо тільки у прямому
мовленні (один раз у власному представленні, а три
інших – у звертанні до нього дружини).
Головного жіночого персонажа в авторському
мовленні номіновано тільки іменем Реґіна (132),
а прізвище названо лише в офіційних ситуаціях
або з метою точної ідентифікації: Стальська (11),
Твардовська (3).
Священиків у прямому та авторському мов-
ленні названо винятково із вказівкою на со-
ціальний стан та прізвище: отець (о.) Зварич,
о. Семенович.
Багато персонажів у творі не мають імен взага-
лі: Ваґман, Брикальський, Баран, Шнадельський,
Шварц, Кшивотульський, Рессельберґ,
Страхоцький, о. Зварич, о. Семенович,
Армашевська.
Деякі персонажі «Перехресних стежок» не ма-
ють і прізвищ, а тільки посади: староста2 (“Се
2 У Західній Україні (до 1939 р.) староста – на-
чальник, голова повіту (“Доки я тут старо-
стою, – сказав комітетовим, – доти ніякого
віча ані збору в моїм повіті [виділення наше –
Б. С.] не буде” [44, с. 185]).
№ 4, 2012
71
був бюрократ старої школи, вихований в дусі
абсолютистичної системи, коли про волю і ба-
жання народу не питав ніхто, а під фірмою ці-
сарських патентів та інтиматів панувала всев-
ладно і необмежене бюрократія” [44, с. 379]),
президент (суду), податковий інспектор, ди-
ректор гімназії, руський парох, латинський
пробощ і т. д.
Отже, способом номінації автор передає своє
бачення персонажа, а також ставлення до нього.
Відсутність власних імен персонажів свідчить
про те, що, очевидно, І. Франко вбачає важли-
вість цих героїв тільки в їх посадах.
Серед засобів найменування жіночої статі
Франко використав імена, прізвища та апелятиви
(жінка, молодичка, баба, пані, панна, вчителька,
учениця, служниця, кухарка тощо). Тільки дві
героїні мають прізвища: Твардовська, пізніше
Стальська і судіїха Могульська. Два андроніми,
похідні від відповідних масонімів – Бараниха,
Онуфрова. Для решти персонажів жіночої ста-
ті вказано тільки імена (причину цього можна
вбачати як у тому, що вони другорядні герої, так
і втому, що вони займали невисокий соціаль-
ний статус служниць): Анеля, Зося (Зосенька,
Зосуня), Зюзя, Міля, Орися (Ориська).
Найбільшим словотвірним різноманіттям,
звичасно, характеризується ім’я головної героїні:
Реґіна (132), Реґінка (16), Реґіночка (1). При чому,
в авторському мовленні вжито лише повне її ім’я,
зменшений варіант – у звертанні панночок-при-
ятельок (Реґінка (3)) і солодко-огидного чоловіка
Стальського: Реґінка (13), Реґіночка (1).
Літературно-художні антропоніми «Перехресних
стежок» беруть участь у творенні образу персонажа,
аналіз назв осіб виявляє специфіку індивідуальної
мовотворчості І.Франка. Чоловічі антропоніми кіль-
кісно значно переважають над жіночими.
У творі згадано деякі імена реальних громад-
ських та культурних діячів: композитора Лисенка
(1) (Рафалович грав на фортеп’яно українські на-
родні пісні в його обробці), історика та суспіль-
но-політичного діяча Драгоманова (1), що при-
ніс в Галицьку Русь ідеї європеїзму, під впливом
яких виріс Рафалович (та й автор-Франко), юрис-
та й фольклориста Боровиковського (Олександра
Львовича, чий російський вірш «Цар природи» в
українському перекладі меланхолійно пригадує
собі Рафалович при в’їзді в руське село), поезію
німецького лірика Гейне про кохання Франко ци-
тує в романі мовою оригіналу, розкриваючи вну-
трішню драму головного персонажа, до Шекспіра
(1) звертається староста, а до Мойсея (1), Єгуди
бен Галеві (1), єврейського поета й філософа
XI-XII ст., Бар-Кохби (1), лідера єврейського по-
встання проти Риму у 132 р., – єврей Ваґман.
Біблійну Магдалину (1) згадує Реґіна у моно-
лозі, зверненому до Рафаловича: “А моя душа,
облита кровавими слізьми, мов Магдалина, при-
падала до твоїх ніг, і цілувала їх...”. Ім’я біблій-
ного зрадника Юди (1) в устах Марусяка набуває
в романі узагальненого значення підступної лю-
дини-зрадника3. До біблійного силача-Самсона
апелює Рафалович, щоби переконати старосту
дозволити зібрання у возівні. Використання цих
останніх онімів, сучасних та біблійних, українських
та світових, сягає інтертекстової сфери, апелює до
прецедентних текстів, свідчить про ерудованість як
І. Франка, так і відповідних героїв його твору.
3.2. Топоніми
Територіально дія роману локалізується “в
однім із більших провінціональних міст”, автор
не уточнює регіону. Проте основна топоніміч-
на інформація твору свідчить, що це Західна
Україна. Усього в романі зафіксовано 45 топо-
німів у 142 слововживаннях. За видовими озна-
ками серед них можна виділити назви країн та
частин світу, регіоніми, астіоніми, комоніми,
годонім, потамонім, міський хоронім, ойкодо-
монім.
Глобальність мислення та висока освіче-
ність Франка вводять у канву твору назви
частини світу – Європа (1), та десяти країн:
Угорщина (1), Америка (1), Англія (1), Індія
(1), Іспанія (1), Німеччина (1), Росія (1), Чехія
(1), Русь (2), Галицька Русь (1); регіонім
Галіція (1). Слід зазначити, що онім Русь4 у
творі позначає Україну у сучасному значенні, а
онім Галицька Русь – Західну Україну5.
У романі задіяно 14 назв міст у 49 вживан-
нях. Групу астіонімів становлять реальні на-
зви, серед яких українські: Львів (22), Київ (2),
Печеніжин (2), Тернопіль (1), Станіславів (1);
польські: Варшава (2), Краків (2), Перемишель
(2); німецькі: Берлін (4), Бремергафен (1),
Гамбург (1); австрійське: Відень (6); чеське:
Голомуц (2); російське: Петербург (1). У творі
згадано окремі внутрішньоміські топографіч-
ні об’єкти Львова, добре відомого І. Франкові:
вулиця Зелена (1), та назва відомої психо-не-
3 “– От Юда! [про Лейбу Хамайдеса] – гнівно
шептав Марусяк до Євгенія, затискаючи кула-
ки. – Глядіть, як нас пасе очима” [44, с. 312].
4 “Рафалович закинув якось при нагоді, що всі
вулиці в місті поназивані іменами польських
королів, гетьманів та патріотів, котрі тут ні-
коли не бували і нічим із сею місцевістю не
зв’язані, а ані однісінька назва, ані один напис
не нагадує, що се місто лежить на Русі і має
якусь руську минувшину” [44, с. 192].
5 “Він [Рафалович] належав до того покоління,
що виховалося вже під впливом європеїзму, яко-
му в Галицькій Русі виборов горожанство Дра-
гоманов, і цікавився багато дечим таким, чим не
цікавилися зовсім його польські та жидівські то-
вариші, адвокати та судовики” [44, с. 226].
Λογος όνομαστική
72
врологічної лікарні Кульпарків6 (1), а також
ойкодомонім “Під чорним орлом”.
Текст фіксує 7 назв сіл у 41 вживанні:
Буркотин (21), Бабинці (7), Вигода (9), Горбове
(1), Михалківці (1), Сокирчани (1), Підліски (1),
містечко Гумниська (19) а також гідронім Клекіт7
(10). Ймовірно, назви комонімів вигадані. Хоча
більшість з них і можна віднайти у Географічному
словнику [51], проте їх франковий опис не збіга-
ється зі словниковим, що не дає підстав однознач-
но ототожнювати ці населені пункти. Наприклад,
у Франка: “Гумниська – мале, брудне жидівське
місточко. Вулиці повні вибоїв, тільки в голо-
внім осередку вимощені річними кругляками”
[44, с. 305], а в словнику [51, III, c. 219] Humniska
відповідає трьом селам (а не містечкові), у жод-
ному з яких не згадано про юдейську громаду,
лише римсько- та греко-католицькі. Водночас
населеного пункту Буркотин у цьому лексикогра-
фічному джерелі знайти не вдалося.
Біблійні оніми Старого Заповіту вказують не на
місце дії твору, а звучать із уст Ваґмана в розмові
з Россельберґом про життя євреїв: Палестина (1),
Єгипет (1), Рим (1), Александрія (1), Ханаан (1),
Вавілон (1), Нініва (1). Більшість з них – це фактич-
но топоніми-символи для єврейського народу, тому
логічно, що про них говорять між собою євреї.
Отже, майже всі топоніми, окрім комонімів,
називають реальні географічні об’єкти, і таким
способом автор надає місцю дії реальності, не-
прямо вказує на локацію подій сюжету. Частина гео-
графічних назв має символічне значення, особливо
це помітно у випадку біблійних онімів, а також у
назві готелю «Під чорним орлом», куди спочатку
поселився Рафалович після приїзду до містечка.
О. Сербенська вважає таку назву символічною, тому
що “чорний колір – це не природний колір орла;
його оперення буре або коричневе, а один з його ви-
дів називають орел-сіруватень” [34, c.125].
Топоніми виконують у романі просторово-орі-
єнтаційну, хронотопічну, локалізаційну функцію,
виступають в ролі символів, стають засобом опо-
середкованої характеристики персонажів.
6 “Про око його [Страхоцького] зробили хорим
на умі, якийсь час продержали у Кульпаркові,
а потім вернули знов на посаду” [44, с. 181].
7 Частина річки, “де вода, розбиваючись о здо-
рові дубові колоди, вкріплені там для розби-
вання леду, творила понижче глибокий вир,
що крутився і клекотів, від часу до часу хрус-
каючи невеличкими кригами, які надпливали
згори і тут мололися на дрібні шматочки то об
колоди, то об острі береги грубих криг. Се міс-
це так і звалося Клекіт. Його навіть при низь-
кім стані води обминали і рибаки, і пливаки, а
тепер, коли ріка “дулася” під ледом наслідком
теплішої хвилі, воно було аж страшне в своїй
дикій красоті” [44, c. 216-217].
3.3. Ідеоніми
Ідеоніми – власні назви об’єктів духо-
вної культури. У творі їх три. Це назва вірша
Л. Боровиковського «Цар природи»8, який при-
гадався Рафаловичеві під час роздумів над при-
чинами культурної та соціальної нерівності свого
народу. Назву Шекспірової трагедії «Король Лір»
вкладено в уста пана старости, яку він читав у
гімназії. І «Народівець», тобто «Народна часо-
пись», офіційний додаток до «Газети львівської»,
яка виходила 1890–1914 рр. і була органом кра-
йової адміністрації Галичини [44, c. 478], у якій
Стальський прочитав, що Рафалович “одер-
жав на львівськім університеті степень доктора
прав”. Попри незначну кількість ідеонімів, вони
вказують на прецедентні для галичан зламу сто-
літь тексти, допомагають творити “дух часу” в
«Перехресних стежках».
3.4. Ергоніми
І. Франко у творі згадав небагато назв гро-
мадських організацій, проте лише ті, які реально
функціонували у Львові у другій половині ХХ ст.:
Просвіта (українська громадська організація
культурно-освітянського спрямування заснована
у Львові 1868 р. напротивагу антиукраїнським
течіям у культурному житті: колонізаторській,
підтримуваній цісарською владою, – з одного
боку, і русофільській, – з другого) і Общество
Качковського (просвітницьке товариство москво-
фільського спрямування). Ці організації згадує
Рафалович у роздумах про освіту селян після
того, як вони відмовилися від його правничих
послуг: «Що таке освіта? Чи вмілість читати і
писати – се освіта? Чи, прочитавши всі книжечки
«Просвіти» і «Общества Качковського», чоловік
зробиться освіченим?» [44, c. 250]. Згадані немов
мимохідь, ці оніми, по-перше, додають суттєвих
ознак до портрету головного героя як високоінте-
лектуальної особи, що добре орієнтується у гро-
мадсько-просвітницьких організаціях свого часу,
і, по-друге, для освіченого читача апелює до не-
простої культурно-історичної ситуації Західної
України: одна з організацій має москвофільське,
а інша – народовське спрямування.
Єдина власна назва фінансової організації –
Ротшільдова каса. Йдеться про Віденське від-
ділення Банківської фірми Ротшільдів, яка мала
свої філії у всіх європейських країнах. У тексті
цей онім вжито у метафоричному значенні: на
одному із зібрань галицької інтелігенції під час
обговорення, як можна допомогти селянам “ви-
лізти із боргів” “оратори” кажуть: “А вдодатку
непорадність, глупота і негосподарність наших
8 «Грицю, мой, ти цар природи! / Де лиш оком гля-
неш – все: / Поле, паша, ліс, худоба, / Звір і риба –
все твоє. / Шапку зняв. “Мабуть, комісар”. / Бід-
ний скулений стоїть / Чоловік, краса всіх творів, /
Цар землі, природи цвіт» [44, c. 289].
№ 4, 2012
73
хлопів швидко вичерпала би й Ротшільдову касу”
[44, c. 295], тобто навіть найбільша сума грошей
їм не допоможе. Ротшільдова каса була загаль-
новідомою, тому сучасний Франкові читач, оче-
видно, розумів цю гіперболізацію. Теперішньому
реципієнтові невідома ця реалія, тому укладачі
п’ятдесятитомника слушно подають пояснення
про неї у коментарях.
3.5. Назви свят
Незважаючи на те, що власних назв свят у тво-
рі два – св. Варвари (2) і Сильвестер (1), – вони
додають культурного колориту романові, дають
змогу зрозуміти глибше звичаї Галичини зламу
століть, гармонійно вплітаються у хронологічну
амплітуду твору І. Франка.
Маршалок Брикальський запрошує до себе
гостей 4 грудня на свято Варвари, оскільки його
дружину звати Варвара. Цей опис свідчить про
те, що існував звичай святкувати іменини у день
святого чи святої, чиє ім’я носить людина.
Про свято святого Сильвестра (31 грудня), ав-
тор дав майже детальний опис із практикою його
святкування залежно від соціального та матри-
моніального стану: “Пізно вже, на міськім рату-
ші вибила десята. Та проте на вулицях іще рух і
гамір. Сьогодні святий Сильвестер, кінець року,
а міська людність, особливо середній стан, обхо-
дить сей день празнично. Не так день, як вечір.
Стрічають новий рік. У кого сім’я, той в крузі
сім’ї; дехто у знайомих. А в кого сім’ї нема, той
шукає кавалерського товариства і стрічає новий
рік у пиварні, в каварні або в інших веселих
місцях. А що в урядничім світі таких бурлак
багато, а не один, і жонатий волить забавити-
ся в кавалерській компанії, ніж при домашніх
ларах і пенатах, то й не диво, що по міських
вулицях сеї ночі людно і шумно, тут і там про-
ходять купки панів у футрах та теплих загорт-
ках, голосно розмовляючи, ще голосніше рего-
чучись, деколи навіть затягаючи пісень, що по
кількох нотах уриваються” [44, c. 349].
Саме на цей час – вечір св. Сильвестра –
припадає важливе композиційне навантаження
твору: Баран, опанований хворобливою ідеєю
фікс про недалекий прихід антихриста (у постаті
Є. Рафаловича) ходить нічним містом і будить меш-
канців ударами праників об балію; Стальський за-
прошує Шварца та Шнадельського до себе зустріти
Новий рік та “влаштовує сцену” з Реґіною, облив-
ши ніби ненароком їй лице лікером; у Шварца та
Шнадельського виформовується намір ограбувати
Ваґмана.
Отже, І. Франко до деталей продумав і часове
розгортання роману, ввівши у його канву назви
відповідних свят.
3.6. Кінонім
У розповіді Стальського Рафаловичеві про
своє подружнє життя є дуже цікавий момент із
собакою Фідолькою, що яскраво характеризує і
самого Стальського, і його вишукано-садистичне
ставлення до жінки, з якою він не розмовляв 10 ро-
ків: “Давніше у мене була сучка Фідолька, чудово
розумна звірина, то я розмовляв з нею” [44, с. 211].
Їй розповідав про роботу в суді, про міські нови-
ни, ділився враженнями про їжу на обід, питався
про Реґіну... “Жінка заговорить, – я мов і не чую,
тілько розмовляю з Фідолькою. Вкінці – подумайте
собі! – жінка десь запроторила мою Фідольку, пев-– жінка десь запроторила мою Фідольку, пев- жінка десь запроторила мою Фідольку, пев-
но, отруїла її або втопила, і відтоді я не маю з ким
розмовляти” [44, с. 212]. У монологах до собаки
Стальський відверто знущався з дружини: “Слухай,
Фідолька, десь інших жінок викрадають... Як се так,
що досі не знайшовся такий лицар, що б викрав у
мене твою паню? З неї був би досить гарний мебель
і в кращих салонах, ніж наші” [44, с. 213].
Отже, єдиний кінонім – Фідолька – досить ак-
тивно функціонує в романі, має 11 слововживань.
Кличка собаки вдало підібрана автором, вона
немо-би передає її внутрішню собачо-віддану сут-
ність: “скаче мені [Стальському] на коліна, лиже
руки, дивиться в очі”, “оберталася до неї [Реґіни]
та: дзяв-дзяв-дзяв! Не любила її, мабуть, прочува-
ючи в ній ворога” [44, с. 213].
4. Висновки
Оніми – важливий фрагмент мовної картини
світу письменника, без якого неможливе повне її
реконструювання. Оскільки роман «Перехресні
стежки» – етапний твір І. Франка, то й його онімний
простір – важливий для розуміння мовотворчості
письменника.
Власна назва, окрім того, що вказує на референ-
та, характеризує його. Аналіз ономастикону твору
сприяє повнішому та глибшому розумінню не лише
стилю та мови творів І. Франка, а й змісту і творчого
задуму письменника. Дослідження показало кіль-
кісне та якісне співвідношення онімної лексики з
художнім цілим, розкрило роль власних назв у ство-
ренні художнього цілого. У романі виявлено 126
різних онімів у 2 167 слововживаннях. Антропоніми
(72) кількісно домінують над топонімами (45), іде-
онімами (3), ергонімами (3), назвами свят (2), кіно-
німами (1). Серед антропонімів переважають власні
назви персонажів. Номінуючи своїх героїв на ім’я
чи прізвище, за соціальним станом чи посадою,
автор не тільки підпорядковується етикетним
нормам свого часу, а й виявляє своє ставлення до
них. Етно-територіальний розподіл антропонімів
і топонімів, які охоплюють як українські назви,
так й оніми далекого зарубіжжя, демонструє со-
ціальну стратифікацію Галичини того часу, яку
становили три найбільші етнічні групи: українці,
поляки, євреї.
Особливість онімного письма І. Франка у тво-
рі – помірковане, проте продумане й виважене
використання імен історичних осіб, письменни-
ків, політичних та фінансових організацій, свят
тощо. Проте вони несуть величезну пізнавальну
інформацію, вони наповнені тим художньо-зо-
Λογος όνομαστική
74
бражальним змістом, якого потребує авторський
задум, створюють специфічну ауру, притаманну
описуваному часові.
Онімний простір – засіб творення струк-
турної і тематичної цілісності твору. Він ві-
діграє важливу роль у макро- та мікрострук-
турі тексту. Частина онімів апелює до поза-
мовної дійсності, горизонтального контек-
сту (назви реальних людей (Шекспір, Гейне,
Боровиковський, Драгоманов, Лисенко), міст,
сіл, газет, організацій тощо). За ступенем ре-
альності власні назви роману складаються із
віртуальних, тобто вимислених письменни-
ком (здебільшого це імена героїв, назви сіл) та
ЛІТЕРАТУРА
1. Белей Л. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії
ХІХ–ХХ ст. / Л. Белей. – Ужгород: Патент, 1995.– 120 с.
2. Бияк Н. Я. Особливості найменувань осіб в українській художній прозі та збереження їх функцій
у німецькомовних перекладах: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Н.Я. Бияк; Прикарпат.
ун-т ім. В.Стефаника. – Івано-Франківськ, 2004. – 19 с.
3. Боєва Е. В. Антропонімія повістей М. В. Гоголя: Автореф. дис. … канд. філол. наук / Е. В. Бияк –
Одеса, 1993. – 16 с.
4. Бук С., Ровенчак А. Частотний словник роману Івана Франка «Перехресні стежки» / С. Бук,
А. Ровенчак // Стежками Франкового тексту (комунікативні, стилістичні та лексичні виміру ро-
ману «Перехресні стежки») / Ф. С. Бацевич (наук. ред), С. Н. Бук, Л. М. Процак, А. А. Ровенчак,
Л. Ю. Сваричевська, І. Л. Ціхоцький.– Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007.–
С. 138-369.
5. Вакалюк Л. Ю. Лексико-семантична організація власних імен у творах В. Стефаника / Л. Ю. Ва-
калюк // Шоста респ. ономаст. конф. Тези доп. і повідомл..– Ч. І.– Одеса, 1990.– 106–107.
6. Вальнюк Б. Історична повість Івана Франка «Захар Беркут»: найменування та художні обра-
зи / Б. Вальнюк // Семантика мови і тексту: Матеріали ІХ Міжнародної конференції.– Івано-
Франківськ: ВДВЦІТ, 2006.– С. 460–463.
7. Вегеш А. І. Літературні герої творів Марії Матіос / А. І. Вегеш // Studia Slovacistica. Вип. 9. Оно-
мастика. Антропоніміка: зб. наук. ст.; [упоряд. і відп. ред.: С. Пахомова, Я. Джоґаник].– Ужгород:
Видавництво Олександри Гаркуші, 2009.– С. 252–260.
8. Галич В. М. Антропонімія О. Гончара: природа, еволюція, стилістика. Автореф. дис... канд. філол.
наук / В. М. Галич. – К., 1993. – 24 с.
9. Григорчук О. П. Антропонімія художніх творів Л. Мартовича / О. П. Григорчук // Питання сучасної
ономастики.– К.: Наукова думка, 1976.– С. 159–162.
10. Денисюк І. О. “Усе мистецьке є символом” (розшифровані й нерозшифровані символи в Пере-
хресних стежках) / І. О. Денисюк // Невичерпність атома: ЛНУ, 2001. Вип. 2.– С. 101–109.
11. Діц В. О. Онімний простір роману Юрія Винничука «Мальва Ланда» / В. О. Діц //Studia
Slovacistica. Вип. 9. Ономастика. Антропоніміка: зб. наук. ст.; [упоряд. і відп. ред.: С. Пахомова, Я
Джоґаник].– Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2009.– С. 267–272.
12. Закревська Я. Казки Івана Франка: (Мовно-художній аналіз) / Я. Закревська.– Київ, 1966.
13. Зинин С. И. Введение в поэтическую ономастику / С. И. Зинин // Доступне з <http://planeta-imen.
narod.ru/litonomastika/main.html> [Цит. 26.11.09]
14. Калинкин В. М. От литературной ономастики к поэтонимологии / В. М. Калинкин // Λογος
όνομαστική = Логос ономастики. – 2006.– № 1.– С. 81–89.
15. Карпенко Ю. О., Мельник М. Р. Літературна ономастика Ліни Костенко: монографія / Ю. О. Кар-
пенко, М. Р. Мельник. – Одеса: Астропринт, 2004.– 216 с.
16. Касьян Л. Г. Онімна лексика у прозі Бориса Антоненка-Давидовича / Л. Г. Касьян // Лінгвістика. –
2008. – № 1. – С. 241-248.
17. Климчук О. В. Літературно-художній антропонімікон П. Куліша: склад, джерела, функції: Авто-
реф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / О. В. Климчук; Ужгород. нац. ун-т. – Ужгород, 2004. – 19 с.
18. Ковалик І. І. Стефаникове назовництво. Метода й техника назовництва / І. І. Ковалик // Рідна
мова.– Варшава, 1939. Ч. 3.– С. 131–136.
власне реальних (здебільшого це географічні
назви, імена історичних осіб). Реальне та вір-
туальне тісно переплелося у творі.
Отже, онімний простір роману «Перехресні
стежки» є структурно-семіотичним компонен-
том цілісного художнього твору, несе багато-
аспектну лінгвістичну та екстралінгвістичну
інформацію, важливу на ідейному, компози-
ційному, образотворчому рівнях.
У цій статті ми не розглядали проблеми
культурно-етнічної мотивації та внутрішньої
форми антропонімів на позначення персона-
жів, це становить перспективу подальшого до-
слідження ономастикону І. Франка.
№ 4, 2012
75
19. Конторчук Г. К. Антропоніми в листах Лесі Українки / Г. К. Конторчук // Вісн. Житомир. держ.
ун-ту ім. І. Франка. – 2001. – N 7. – С. 66-68.
20. Крупеньова Т. І. Ономастика драматичних творів Лесі Українки: Автореф. дис... канд. філол. наук:
10.02.01 / Т. І. Крупеньова; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2001. – 20 с.
21. Левченко Н. М. Феноменологічна екзегеза імені як конструент психологічної характеристики
літературних героїв: роман Панаса Мирного «Повія» / Н. М. Левченко // Вісн. Житомир. держ.
ун-ту ім. І. Франка. – 2004. – N 15. – С. 209-211.
22. Лукаш Г. П. Взаємодія української та російської онімної лексики в мові творів В. К. Винниченка /
Г. П. Лукаш // Літературна ономастика української та російської мов: Взаємодія, взаємозв’язки.
Збірник наукових праць.– К.: НМК ВО, 1992.– С. 123-128.
23. Лях Т. О. Функції антропонімів у творчості Марка Черемшини / Т. О. Лях // Studia Slovacistica.
Вип. 9. Ономастика. Антропоніміка: зб. наук. ст.; [упоряд. і відп. ред.: С. Пахомова, Я Джоґаник].–
Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2009.– С. 272–280.
24. Місяць Н. К. Антропоніми в поезії Ліни Костенко в аспекті теорії фреймів / Н.К. Місяць // Вісн.
Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. – 2001. – N 8. – С. 110-114.
25. Наумова Т. М. Номінація особи у сатирично-гумористичних текстах Івана Франка та Володимира
Самійленка: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Т. М. Наумова; НАН України. Ін-т укр.
мови. – К., 2004. – 20 с.
26. Пархонюк Л. М. Способи номінації особи у драматичних творах Лесі Українки (спроба дискур-
сивного підходу) / Л. М. Пархонюк // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. – 2001. – N 7. – С.
118-122.
27. Пастух Т. Конотації прізвищ та імен у прозі Івана Франка / Т. Пастух // Українське
літературознавство.– 2006.– № 68.– С. 153–162.
28. Познанська В. Д. Особливості антропонімії Г. Квітки-Основ’яненка / В. Д. Познанська. – Збірник
тез доп. та повідом. Республ. наук. конф., присвяченої 200-річчю з дня народження класика укр.
л-ри Г. Квітки-Основ’яненка.– Харків, 1976.– С. 101–103.
29. Полюга Л. Антропоніми в лексичній системі поетичних творів І. Франка / Л. Полюга // Іван Фран-
ко – письменник, мислитель, громадянин.– Львів: Світ, 1998.– С. 657–661.
30. Полюга Л. М. До питання про опрацювання української літературної ономастики / Л. М. Полюга
// Ономастика і апелятиви: Зб. наук. пр. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 42–47.
31. Саврей О. В. Функціонування фонових онімів у прозі Ольги Кобилянської / О. В. Саврей // Запи-
ски з ономастики. – 2005. – Вип. 8. – С. 93-102.
32. Селіверстова Л. І. Ономастикон у поетичному ідіолекті Яра Славутича: Автореф. ... канд. філол.
наук: 10.02.01 / Л. І. Селіверстова; Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна.– Харків, 2003.– 19 с.
33. Семенець О. О. Ономастикон образу Батьківщини в поезії Є. Маланюка / О. О. Семенець //
Українська ономастика. Матеріали наук. семінару, присвяченого 90-річчю К. К. Цілуйка. – К.,
1998. – С. 149-154.
34. Сербенська О. Мовний світ Івана Франка (Статті, роздуми, матеріали): Монографія / О. Сербенсь-
ка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 372 с.
35. Сколоздра О. Р. Онімна та апелятивна номінація особи в малій прозі Івана Франка: Автореф. ...
канд. філол. наук: 10.02.01 / О. Р. Сколоздра; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка.– Львів, 2009.– 19 с.
36. Соколова А. В. Онімічний аспект проблеми ідіостилю письменника (на матеріалі зіставлення
антропонімії у романах Григорія Тютюнника «Вир» і Василя Земляка «Лебедина зграя»): Автореф.
дис. ... канд. філол. наук / А. В. Соколова; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Одеса, 2003. – 23 с.
37. Сологуб Н. М. Мовний портрет Яра Славутича / Н. М. Сологуб. – К. : Дніпро; Вінніпеґ: Українська
Вільна Академія Наук, 1999. – 152 с.
38. Суперанская А. В. Общая теория имени собственного / А. В. Суперанська. – М.: Наука, 1973.–
365 с.
39. Сухомлин І. Д. Художня антропонімія в творах М. Коцюбинського / І. Д. Сухомлин // Обласна
наук-метод конф., присвячена 125-річчю з дня народження М. Коцюбинського . Тези доп.– Ч. ІІ.–
Чернігів, 1989.– 56–58.
40. Терещенко Л. В. Стилістично-виражальні можливості антропонімів у байках Левка Боровиковсь-
кого / Л. В. Терещенко // Studia Slovacistica. Вип. 9. Ономастика. Антропоніміка: зб. наук. ст.;
[упоряд. і відп. ред.: С. Пахомова, Я. Джоґаник].– Ужгород:Видавництво Олександри Гаркуші,
2009.– С. 329–336.
41. Усова О. О. Ономастикон художніх творів Миколи Хвильового: Автореф. дис... канд. філол. наук:
10.02.01 / О. О. Усова; Донец. нац. ун-т. – Донецьк, 2006. – 18 с.
42. Фомин А. А. Литературная ономастика в России / А. А. Фомин // Вопросы ономастики. – 2004. –
№ 1. – С. 108–120.
Λογος όνομαστική
76
43. Франко З. Т. Ономастика в мові творів Івана Франка / З. Т. Франко // Мовознавство. – 1975. –
№ 2. – С. 55–66.
44. Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах.– Т. 20: Повісті та оповідання.– К.: Наукова думка, 1979.–
486 с.
45. Чабаненко В. А. Антропоніми в Шевченкових поезіях: лінгвостилістичний аналіз / В. А. Чабанен-
ко // Збірник праць 20 Наукової Шевченківської конференції.– К.,1978.– С. 141–156.
46. Черторизька Т. К. Літературні антропоніми в творах Т. Шеченка // Мовознавство.– 1989.– № 2.–
С. 30-34.
47. Швець А. І. Кримінальний сюжет і проблеми художнього психологізму та характеротворення у
прозі Івана Франка: Автореф. дис... канд. філол. наук / А. І. Швець; Львів. нац. ун-т імені Івана
Франка. – Львів, 2002.– 20 с.– С. 14.
48. Шестопалова Л. Д. Специфіка антропонімів у химерній прозі (на матеріалі творчості В. Г. Дроз-
да): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 [Електронний ресурс] / Л.Д. Шестопалова; Одес.
нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2006. – 19 с.
49. Шотова-Ніколенко Г. В. Онімний простір романів Ю. І. Яновського: Автореф. дис... канд. філол.
наук: 10.02.01 / Г. В. Шотова-Ніколенко; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2006. – 21 с.
50. Шуляк С. А. Лексико-тематичні парадигми у поетичному ідіолекті Євгена Гуцала: Автореф. дис...
канд. філол. наук: 10.02.01 / С. А. Шуляк; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2005. – 19 с.
51. Slownik geograficzny Krуlewstwa Polskiego i innych krajуw slowianskich. T. 1-15.– Warszawa: nakl.
Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego, 1880-1914.
Бук С. Н.
ОНИМНОЕ ПРОСТРАНСТВО РОМАНА ІВАНА ФРАНКО
«ПЕРЕКРЕСТНЫЕ ТРОПЫ»
В исследовании определено количественное и качественное соотношение онимной лексики с
художественным целым романа И. Франко «Перекрестные тропы» (1900). Тут зафиксированы 126
разных онимов в 2 167 словоупотреблениях. Антропонимы (72) количественно доминируют над
топонимами (45), идеонимами (3), эргонимами (3), названиями праздников (2), кинонимами (1). В
статье показаны способы выражения отношения автора к персонажам посредством их номинации.
Этно-территориальное распределение антропонимов и топонимов демонстрирует социальную стра-
тификацию Галичины того времени. Онимное пространство романа «Перекрестные тропы» является
структурно-семиотическим компонентом целостного художественного произведения, несет важную
многоаспектную лингвистическую и экстралингвистическую информацию («Λογος όνομαστική»,
№ 4, 2012, с. 68-76).
Ключевые слова: онимное пространство, антропоним, топоним, идеоним, эргоним, макро- и
микроструктура текста.
Buk S. N.
PROPER-NAME SPACE OF PEREKHRESNI STEЋKY (THE CROSS-PATHS),
A NOVEL BY IVAN FRANKO
In this research the quantitative and qualitative relations between proper names and the whole text of
Perekhresni steћky (The Cross-Paths) (1900), a novel by Ivan Franko are defined. In the novel, 126 differ-
ent proper names are identified in 2 167 tokens. The anthroponyms (72) quantitatively prevail the toponyms
(45), ideonyms (3), ergonyms (3), names of feasts (2), etc. In the article, the ways to express author’s at-
titude to the characters by their names are described. The ethno-territorial distribution of antroponyms and
toponyms demonstrates the social stratification of Halychyna during that time. The proper-name space of
the novel is structural and semiotic component of the whole text, it has important multiaspect linguistic and
extralinguistic information («Λογος όνομαστική», № 4, 2012, с. 68-76).
Key words: proper-name space, anthroponym, toponym, ideonym, ergonym, macro- and microstructure of text.
|