Культурологія релігії як сфера релігієзнавства
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43984 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Культурологія релігії як сфера релігієзнавства / В. Бодак // Українське релігієзнавство. — 2009. — Спецвипуск 1. — С. 174-179. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-43984 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-439842013-05-28T14:54:54Z Культурологія релігії як сфера релігієзнавства Бодак, В. Дисциплінарне релігієзнавство 2009 Article Культурологія релігії як сфера релігієзнавства / В. Бодак // Українське релігієзнавство. — 2009. — Спецвипуск 1. — С. 174-179. — укр. XXXX-0032 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43984 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дисциплінарне релігієзнавство Дисциплінарне релігієзнавство |
| spellingShingle |
Дисциплінарне релігієзнавство Дисциплінарне релігієзнавство Бодак, В. Культурологія релігії як сфера релігієзнавства |
| format |
Article |
| author |
Бодак, В. |
| author_facet |
Бодак, В. |
| author_sort |
Бодак, В. |
| title |
Культурологія релігії як сфера релігієзнавства |
| title_short |
Культурологія релігії як сфера релігієзнавства |
| title_full |
Культурологія релігії як сфера релігієзнавства |
| title_fullStr |
Культурологія релігії як сфера релігієзнавства |
| title_full_unstemmed |
Культурологія релігії як сфера релігієзнавства |
| title_sort |
культурологія релігії як сфера релігієзнавства |
| publisher |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Дисциплінарне релігієзнавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/43984 |
| citation_txt |
Культурологія релігії як сфера релігієзнавства / В. Бодак // Українське релігієзнавство. — 2009. — Спецвипуск 1. — С. 174-179. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bodakv kulʹturologíârelígííâksferarelígíêznavstva |
| first_indexed |
2025-07-04T02:23:15Z |
| last_indexed |
2025-07-04T02:23:15Z |
| _version_ |
1836681313498693632 |
| fulltext |
174
РОЗДІЛ 15
КУЛЬТУРОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ ЯК СФЕРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Специфікою наукового релігієзнавства є орієнтація його змісту на
забезпечення не тільки нагромадження раціональних знань про релігію і
релігійну культуру, але й прилучення до цінностей, що мають
загальнонаціональне значення, формування і розвиток соціального досвіду,
світоглядної, культурної і суспільної ідентичності. Культурологічний
підхід до феномену релігії потребує з необхідністю синтезу всіх існуючих
гуманітарних підходів, а також системного аналізу релігії як складової
універсуму культури у всьому різноманітті внутрішніх зв’язків, що
існують в культурі. Культурологічний підхід вирізняє інтегративність,
міждисциплінарність, спроби дослідження релігії та її зв’язків з культурою
як єдиної системи й особливого класу явищ. Культурологічний підхід до
релігії відкриває нові можливості розуміння ролі цього феномену в
культурі. Він ґрунтується на принципах об’єктивності, раціональності,
науковості. Культурологія релігії базується насамперед на нормах
наукового доказу, обґрунтування, переконливості, міжгалузевої наукової
методології і методики.
Структура релігії й культури не збігаються в абсолюті, але,
безумовно, корелюють між собою. Сучасні дослідники фіксують тенденції
зростання впливу релігії на всі сфери соціального життя. Власне в
духовності шукають і знаходять найбільш ефективні інструменти для
пояснення соціальних процесів. А релігія, безсумнівно, належить до цієї
сфери культури.
Об’єднання описового, історичного, нормативного, психологічного,
структурного і генетичного підходів до феномену релігії, на наш погляд,
дає можливість говорити про предмет і метод культурології релігії. Також
до цього ми додаємо функціональний аналіз, антропологічний,
онтологічний і етнографічний підходи.
У культурологію релігії повертається раціоналістичність, далека від
будь-якої містики за визначенням, хоча й покликана її пояснити. При
дослідженні релігії й культурі треба звернути увагу на те, що світ – це
єдність. Нема винятково матеріальної і винятково духовної культури.
Розсікаючи заради теоретичної зручності культуру на матеріальну і
духовну, варто пам’ятати, що ми при цьому одержуємо надто сильні
абстракції, які не дозволяють, наприклад, зрозуміти цілісність будь-якого
ідеалу як тотожності суб’єкта й об’єкта, матеріального і духовного,
почуттєвого і надчуттєвого.
Існують три основні моделі ролі релігії в культурі. Відповідно до
першого, релігія є генотипом культури, саме вона визначає культурний
фенотип, усю духовну і матеріальну розмаїтість національного та
транснаціонального буття. Тому кожна окрема культура іменується за
175
релігію, що породила і живить її (християнська, буддійська,
мусульманська та інші культури).
Діаметрально протилежною є “світська модель”, відповідно до якої
культура виростає зі зразків господарського життя народу. У такому
випадку культури іменуються або виходячи з особливостей виробництва,
торгівлі і споживання (збирання, землеробство, кочова або осіла культура),
або за їхнім місцезнаходженням, географією. Різновидом даної моделі є
марксистський економічний детермінізм, що виводить культуру з
економічного базису. При цьому релігії надається допоміжна, надбудовна
роль.
Третя модель культури є спробою синтезу першої і другої моделей:
генотип культури – це єдність релігійної духовності та економічних
архетипів. Методологія цієї моделі ґрунтується на метафізиці Аристотеля
(дійсність – єдність матерії і божественної форми), біблійної онтології
(космос формується Богом з первісного хаосу) і діалектиці Геґеля (якість
має ідеальну і речовинну сторони). Чим активніше впливає прийнята
народом релігія на господарське життя, і навпаки, тим необхіднішим стає
їх співіснування. Отже, через активну взаємозміну і зворотні зв’язки,
релігія й економіка стають двома сторонами єдиної субстанції культури.
Висновувати це можна лише розуміючи, що це не статичні, а
динамічні за своєю природою структури. Релігія як частина культури є
складною системою функцій і матриць (спосіб мислення, логіка,
аксіоматика, аксіологія і т. д. ), що змінюються у процесі історичного
розвитку. В різні періоди історії релігія виконувала стосовно культури
різні функції, становила різні її частини, різною мірою її репрезентувала.
Як відзначає М. Пісманік, “релігійний початок – найбільш стійке ядро
національної культури в трагічні періоди історії етносу... Але разом з тим,
неправомірно зводити національне в культурі лише до релігійного і,
наприклад, ототожнювати духовне відродження нації із загальним
воцерковленням” [Писманик М.Г. и др. Религия в истории и акультуре. –
Пермь, 1995. – С. 171].
Глибоке засвоєння національної і світової культури неможливе без
занурення в їх релігійні підстави. Щоб зрозуміти і відчути духовну
субстанцію того чи іншого народу або міжнаціонального об’єднання,
зовсім недостатньо ретельно вивчити їхнє матеріальне буття, важливо
також проникнути в сутність їхньої релігії. Ми мало що зрозуміємо,
наприклад, у культурах Індії чи Японії, якщо не звернемося до індуїзму чи
синтоїзму. Таємниця культури народу багато в чому криється в його
релігії.
На наш погляд, культурологічний підхід виділяє наступні основні
характеристики релігії:
1. Релігія – змістовне наповнення як індивідуального духовного
життя людини, так і спільного життя людей у групі, родині, соціумі.
176
2. Релігія – ненаслідувана біологічно інформація, виражена в
культурі (світі створених людьми явищ).
3. Релігія містить зразки людських відносин: способи сприйняття,
відчування, мислення, поведінки, виражені в символічній формі.
4. У рамках різних релігій формуються різні технології: соціальної
взаємодії, матеріальних об’єктів, породження і трансляції цінностей,
символів, традицій і т. д.
Культурологічне дослідження релігії, як правило, припускає
відслідкування “культурної біографії” релігійних ідей, обрядів, образів. На
“макрокультурологічному рівні” це виражається у простежуванні
трансформацій міфу, міфологічного сюжету, культурного героя і т. д. Крім
того, окреслюючи контури культурологічного дослідження релігійного
життя, варто було б розглянути культурну роль Церкви, відношення релігії
до філософії, місце теології в культурі, співвідношення атеїстичних і
релігійних ідей у культурному просторі, нарешті, співвідношення релігії з
іншими культурними формами – мораллю, мистецтвом, наукою,
містичним у культурі тощо.
Суперечка про співвідношення релігії й культури велася у трьох
напрямках, що базуються на різних аксіоматичних положеннях: перше –
релігія є основою і вихідною точкою культури (наприклад, у російських
релігійних філософів), культура має надприродне джерело і є породженням
релігії, без релігії культури бути не може, вона втрачає зміст; друге –
культура і релігія – принципово різні речі, більше того – вони
антагоністичні, і культура витісняє релігію як форму суспільного буття
(така точка зору присутня у ранніх роботах Енгельса); третє – релігія є
одним зі структурних компонентів культури, роль якого історично
змінюється (наприклад, у Т. Парсонса).
Коли мова йде про структуру релігії, то мається на увазі, що стійкі
елементи релігійної системи (норми, зразки, інститути, групи, культи і
т. п.) перебувають у певному співвідношенні і взаємодії між собою,
забезпечуючи стабільність релігійної системи, її відтворення, можливість
трансляції не тільки релігійної традиції, але й культурного досвіду в
цілому.
Спираючись на методологію структурно-функціонального аналізу
(Т. Парсонс), у релігії як системі можна виділити чотири основні
функціональні блоки: адаптивний, цілепостановний, інтеграційний та
функції відтворення культури і зняття прихованих напруг. Ці функції має
будь-яка релігія, тому їх можна вважати універсальними, але у певну
ієрархію вони вибудовуються порізному, залежно від унікальних
особливостей тієї чи іншої культури [Parsons T. Sociological theory and
modern society. - N.Y-L., 1967. – S. 115].
Виходячи з ідеї Т. Парсонса, релігію необхідно розглядати як одну зі
сторін системи людських дій, що піддається трансформації разом із
розвитком культури й особистості, або як систему функцій, спрямованих
177
на культуру. Останнє ж є наслідком того, що релігія, поряд з мовою,
семіотичними знаковими системами і т. д., є репрезентантом культури.
При цьому не викликає сумніву, що зв’язок релігії і культури (як і зв’язок з
останньою інших її репрезентантів) у процесі історичного розвитку
з’являється як складна система взаємозумовленостей [Американская
социология. Перспективы, проблемы, методы / Под ред.. Т.Парсонса. - М.,
1971. – С. 234]. Постійний пошук нових змістів як форма самовираження
утворить своєрідну систему “залежностей” – релігія адаптується до змін
культури, викликаючи в ній нові зміни. Переривання цього процесу веде
до радикальної перебудови системи культури чи до її загибелі. Розвиваючи
даний підхід і розглядаючи релігію як один з репрезентантів культури,
можна через семіотичний зріз релігії визначити ступінь розвитку
культури.
Якщо поняття “культура” і “релігія” логічно пов’язані відносинами
частини і цілого, релігія є частиною культури, то аксіологічно – у сфері
відносин цінності й оцінки вони рівноправні: не тільки релігія може бути
оцінена з позицій культури, але й культура – з позицій релігії. П. Сорокін,
наприклад, визначав культуру, як ”...єдність, або індивідуальність, всі
складові частини якої пронизані одним основним принципом і виражають
одну, і головну, цінність. Саме цінність є основою і фундаментом будь-
якої культури. З цієї причини найважливіші складові частини такої
інтегрованої культури також найчастіше взаємозалежні: у випадку зміни
однієї з них інші неминуче піддаються схожій трансформації” [Сорокин П.
Человек, цивилизация, общество. – М.,1992. – С. 429].
Можна погодитися з релігієзнавцем І. Яблоковим, який відзначає:
“Релігія, будучи складовою частиною культури, виконує
культуротрансляційну функцію. Вона сприяє розвитку певних її
складових – писемності, друкарства, мистецтва, забезпечує охорону і
розвиток цінностей релігійної культури, здійснює передачу накопиченої
спадщини від покоління до покоління” [Основы религиоведения / Под ред.
И.Яблокова. – М., 1994. – С. 69].
Роль “міцного ядра” релігійної культури виконує основний
священний текст (джерело певної релігії) з інтерпретаціями і традиціями.
“Захисний пояс” культури творять світські ідеї, адаптовані до тлумачень
прийнятих релігійних принципів і матеріалізуються у побутовій,
виробничій, соціально-перетворюючій і науково-технічній практиці. Ці
ідеї формуються у сферах моралі, політики, права, міфу, філософії, науки,
економічної свідомості та в інших областях ціннісного ставлення до світу.
Слід зазначити, що останнім часом, намагаючись перебороти
духовну кризу, культурологічна думка все частіше звертається до
проблеми взаємозв’язку релігії і культури. Те ж робить і церква. Соціальні
зміни сучасного світу, зміна напряму думок під впливом
постмодерністських змін у культурі “ставлять під сумнів традиційні
цінності”, в тому числі й релігійні, як це відображав II Ватиканський
178
собор. У результаті все більше людей фактично відриваються від релігії,
“стверджується гуманізм нового типу” [ПК, § 7]. Критикуючи “новий
гуманізм”, церква бореться насамперед проти марксистської концепції
гуманізму і культури, і робить спробу збереження не просто релігійної
культурної традиції, але й духовності як такої.
Релігія передбачає певну систему цінностей і моральних приписів,
що складають модальні структури культури. Саме в ціннісному аспекті
виражається зв’язок культури і релігії: остання як репрезентант культури, в
насамперед, виконує функцію несення смислів. У такий спосіб релігія
щодо культури може виконувати, й історично найчастіше виконувала,
функцію формування нормативних меж, які забезпечують можливість
існування, репродукування і розвитку культури, а, отже, й суспільства.
У культурному житті нації надзвичайно важливим є наявність
культуротворчої ідеї. Якщо з якихось причин культура вичерпала свої
духовні ресурси, вона вмирає. Довговічність нової культури буде залежати,
на наш погляд, від того, наскільки повно нова ідея, нова віра, яка викликає
цю культуру до життя, втілить у собі загальнолюдський зміст колишніх
духовних традицій і який заряд новизни вона несе народу, що її прийняв, і
людству в цілому. Виробляючи фундаментальні ідеали, які складають
духовний базис культури, релігія стає найважливішою формою збагнення
єдності світу і зміцнення солідарності людей.
Культура, виходячи в сакральний вимір (виявлене у своєму світі, на
основі своїх аксіом), звертається до реального релігійного досвіду, хоча
реальність нашого часу така, що зараз важко уявити собі, що якась духовна
сфера самостійно візьме на себе інтегруючу культурну роль. Релігія,
релігійна культура, як правило, на це не претендує, однак, незважаючи на
те, що її вплив на всі аспекти культури в даний час не настільки помітний,
вона цілком зберегла всі свої функції і культуротворчі можливості, і це
вибір культури – якою мірою цим скористатися.
Релігія не завжди адаптується до змін у культурі і не завжди
повинна це робити. Проте сьогодні ми спостерігаємо значний інтерес
суспільства, культури до релігії, незважаючи на фактично узаконене
вільнодумство, демократичність поглядів, плюралізм думок і авторитет
науки. Сама історична реальність ставить завдання – прояснити, у чому
полягають можливості релігії для людини, для культури в нашу епоху, яка
змінює не тільки свідомість людей і умови їхнього існування у світі, але й
сам світ. Тому необхідний серйозний аналіз антропологічних та
онтологічних причин існування релігії, її культурологічних можливостей.
Силами тільки соціології, психології, філософії релігії це зробити дуже
важко. Тому актуальним є культурологічний підхід до проблеми
співвідношення й взаємодії релігії і культури.
Культурологічний аналіз дає можливість не тільки оцінити роль
релігії у житті людства, але й глибше проникнути в антропологічну суть
людини як суб’єкта культури. Він припускає інтегративність, необхідність
179
дослідження релігії у її зв’язку з культурою як єдності, погляд на культуру
як на цілісний організм. Тому, на нашу думку, розгляд релігії як складової
універсуму культури необхідно проводити в контексті її історичного
виникнення і взаємозв’язку з іншими феноменами культури, суспільними
процесами, історичною реальністю, етнічними особливостями народів.
Особливістю сучасної культури є її транснаціональний характер,
хоча процес формування загальнолюдської культури поєднується зі
збереженням національного начала. Але глибоке засвоєння національної й
світової культури неможливе без заглиблення в її релігійні засади. Тому
необхідно всебічно проаналізувати вплив на відродження національної
культури, духовний розвиток українців як нації. Адекватне розуміння
взаємодії культури і релігії веде до порозуміння зв’язку релігійного і
національного начал у культурі.
Релігія у сучасній культурі, як і в культурах попередніх епох, задає
аксіологічні координати, ієрархію цінностей, сповіщає культурній
діяльності вищу єдність і зміст. Можливості релігії у духовному
відродженні України величезні насамперед тому, що у сучасному
суспільстві релігія здатна зрівноважити граничну інваріантність як
існування, так і смислів, цінностей культури. Саме цим пояснюється наш
інтерес до проблеми взаємодії релігії і культури.
|