Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств
У статті досліджено теоретико-методологічні питання стратегічного управління промисловими підприємствами України. Представлені результати дослідження сутності та змісту розвитку організаційно-правових форм великих промислових підприємств....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2012
|
| Назва видання: | Вісник економічної науки України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/44736 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств / В. М. Колосок // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 63-66. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-44736 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-447362013-06-04T03:10:48Z Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств Колосок, В. М. Наукові статті У статті досліджено теоретико-методологічні питання стратегічного управління промисловими підприємствами України. Представлені результати дослідження сутності та змісту розвитку організаційно-правових форм великих промислових підприємств. В статье исследованы теоретико-методологические вопросы стратегического управления промышленными предприятиями Украины. Представлены результаты исследования сущности и содержания развития организационно-правовых форм крупных промышленных предприятий. In the article are studied the theoretical and methodological issues of strategic management of industrial enterprises of Ukraine. Presents the results of the study the substance and content of organizational-legal forms of large industrial enterprises. 2012 Article Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств / В. М. Колосок // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 63-66. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/44736 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Наукові статті Наукові статті |
| spellingShingle |
Наукові статті Наукові статті Колосок, В. М. Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств Вісник економічної науки України |
| description |
У статті досліджено теоретико-методологічні питання стратегічного управління промисловими підприємствами України. Представлені результати дослідження сутності та змісту розвитку організаційно-правових
форм великих промислових підприємств. |
| format |
Article |
| author |
Колосок, В. М. |
| author_facet |
Колосок, В. М. |
| author_sort |
Колосок, В. М. |
| title |
Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств |
| title_short |
Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств |
| title_full |
Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств |
| title_fullStr |
Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств |
| title_full_unstemmed |
Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств |
| title_sort |
сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Наукові статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/44736 |
| citation_txt |
Сутність та зміст розвитку організаційно – правових форм великих промислових підприємств / В. М. Колосок // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1 (21). — С. 63-66. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Вісник економічної науки України |
| work_keys_str_mv |
AT kolosokvm sutnístʹtazmístrozvitkuorganízacíjnopravovihformvelikihpromislovihpídpriêmstv |
| first_indexed |
2025-07-04T03:16:38Z |
| last_indexed |
2025-07-04T03:16:38Z |
| _version_ |
1836684672288948224 |
| fulltext |
632012/№1
До зовнішніх факторів опосередкованого впливу
належать: стан економіки, науково-технічний прогрес,
політичне та соціально-культурне становище, міжна-
родні події тощо. Вони здійснюють непрямий вплив на
управління ОПВ.
До основних факторів внутрішнього середовища
підприємства, які впливають на управління ОПВ, від-
носяться: цілі і завдання, фінансові і матеріальні ресур-
си, рівень техніки і технологій, наявність кваліфікова-
ного персоналу, науковий потенціал підприємства.
Кількість та якість ресурсів, необхідних для управ-
ління ОПВ, залежить від особливостей діяльності кон-
кретного підприємства, а також кількості та видів ОПВ,
які застосовуються на підприємстві, і тому визначається
виходячи з цих параметрів.
На цьому етапі завершується системний аналіз,
який дозволяє визначити підсистему завдань, комплекс
заходів, фактори внутрішнього та зовнішнього середо-
вища, види, кількість і якість ресурсів, які необхідні для
досягнення головної мети підприємства.
Після завершення процедур системного підходу
здійснюється розробка моделі управління ОПВ та про-
ведення на ній досліджень.
Висновки та перспективи досліджень.
Застосування системного підходу до управління
об’єктами промислової власності дозволяє узгодити дії
учасників цього процесу на всіх рівнях, сформувати по-
вне та чітке уявлення про об’єкти управління, встановити
причинно-наслідкові зв’язки між складовими частинами
об’єктів управління. Крім того, використання систем-
ного підходу дає змогу комплексно оцінити вплив впро-
вадження об’єктів промислової власності на діяльність
підприємства в цілому, виявити характер проблем «вхо-
ду», процесу та «виходу», організувати процес прийняття
рішень стосовно об’єктів промислової власності на всіх
рівнях в системі управління підприємством.
Література
1. Зинов В. Г. Управление интеллектуальной соб-
ственностью : учеб. пособие / В. Г. Зинов. — М. : Дело,
2003. — 512 с.
2. Мухин В. И. Управление интеллектуальной соб-
ственностью : учеб. для студентов вузов / В. И. Мухин. —
М. : Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2007. — 335 с.
3. Мухопад В. И. Интеллектуальная собственность в
мировой экономике знаний : монография / В. И. Мухо-
пад. — М. : НИИ школьных технологий — 2009. — 256 с.
4. Крайнєв П. П. Інтелектуальна економіка:
управління промисловою власністю : монографія /
П. П. Крайнєв. — К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін
Юре», 2004. — 448 с.
5. Цибульов П. М. Управління інтелектуальною
власністю : монографія./ П. М. Цибульов, В. П. Чебо-
тарьов, В. Г. Зінов, Ю. Суіні Ю. ; за ред. П. М. Цибульо-
ва. — К. : «К. І. С.», 2005. — 448 с.
6. Якимахо А. П. Управление объектами интеллек-
туальной собственности / А. П. Якимахо, Г. И. Олехно-
вич. — Мн. : ГИУСТ БГУ, 2006. — 335 с.
7. Прангишвили И. В. Системный поход и
общесистемные закономерности / Прангишвили
И. В. // Серия «Системы и проблемы управления». —
М. : СИНТЕГ, 2000. — 528 с.
Постановка проблеми. Рівень розвитку продуктив-
них сил суспільства у великій мірі визначається ступе-
нем економічної концентрації. Процес економічної
концентрації відбувається в різних організаційно-пра-
вових формах, наприклад, таких як картель, концерн,
конгломерат, трест, холдинг. Економічна концентрація
відбувається через пошук усіма зацікавленими сторо-
нами більш високої ефективності, яка в умовах ринко-
вої економіки формалізується в розмірі чистого при-
бутку, дивідендів, вартості акцій і т. д. Підприємства
об’єднуються для досягнення певних цілей. В епоху
глобалізації все більшого значення стали набувати саме
холдингові компанії.
Ціллю статті є розкриття сутності та характерис-
тичних ознак холдингової компанії як розвинутої ор-
ганізаційно-правової форми господарювання великих
промислових підприємств.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання
створення інтегрованих структур та їх управління роз-
глядаються в роботах О. Амоші, Е. Азроянца, С. Бат-
чикової, І. Булєєва, М. Білопольського, Р. Горбунова,
К. Ерроу, А. Каліна, Т. Коллера, Р. Коуза, В. Кулікова,
В. Ляшенка, Н. Мільчакова, Ю. Петрова, Т. Сарджента,
І. Стародубровської, Н. Уоллеса, М. Чумаченка, Ю. Яку-
тіна та ін. Істотний внесок у розвиток теорії і практики
організації управління складними структурами зробили
зарубіжні економісти Г. Андерсон, Р. Брейлі, Е. Джонс,
Д. Ірвін, Т. Карлін, С. Майєрс, Ш. Міллз, Б. Нідлз, Дж.
Сігел та ін., а також російські вчені Є. А. Ананькіна,
І. Т. Балабанов, І. А. Бланк, І. М. Волков, Н. Г. Данілоч-
кіна, О. С. Стоянова, А. Д. Шеремет та ін.
Викладення основного матеріалу. Уже в самому ви-
значенні приховане подвійне розуміння холдингу — з
одного боку, це тільки «держательна» компанія (так з
англійської це слово переводили і використовували ще
до революції), а з іншого — вся сукупність підприємств,
де головна компанія контролює діяльність дочірніх
структур. Така подвійність у визначенні простежується
практично в усій сучасній вітчизняній економічній літе-
ратурі, причому, під «холдинговою компанією» зазвичай
В. М. Колосок
чл.-кор. АЕН України
м. Маріуполь
СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ВЕЛИКИХ
ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
КОЛОСОК В. М.
64 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
(часто за умовчанням) розуміють перше, більш «вузьке»
значення цього терміна, а під «холдингом» — друге,
більш широке. Це досить зручне розмежування значень
термінів, тому будемо його використовувати.
Підприємства об’єднуються для досягнення пев-
них цілей. Це, як правило, завоювання нових секторів
ринку та / або зниження витрат. Обидва ці фактори під-
вищують вартість новоутвореної компанії, її капіталі-
зацію. Для досягнення цієї мети необхідна ефективна
робота всієї системи, а не тільки окремих її елементів.
З цієї точки зору холдинг як форма економічної кон-
центрації має перевагу в порівнянні з іншими видами
об’єднань, так як вартість акцій холдингу росте тільки
при ефективній роботі всієї системи (всіх її частин — ке-
руючої компанії та дочірніх підприємств) [1; 2; 3; 4]. Але
переваги холдингів цим не вичерпуються. До їх досто-
їнств відносять такі:
по-перше, з’являються зручні можливості для дуже
швидкого маневрування інвестиційними ресурсами в
напрямку їх найбільш ефективного використання;
по-друге, з’являється можливість створення систем
«повного технологічного циклу» від видобутку сирови-
ни до виробництва і збуту готової продукції;
по-третє, створюється можливість оптимізувати
податкові платежі, розподіляючи надприбуток або пе-
ретворюючи його в інвестиції;
по-четверте, виникають передумови економії на
сервісні послуги (торгових, рекламних, маркетингових,
представницьких і т. д.);
по-п’яте, виникає можливість використання пере-
ваг диверсифікації виробництва (що дуже актуально в
кризових ситуаціях);
по-шосте, з’являється можливість проводити єди-
ну податкову і фінансово-кредитну політику (що також
дуже актуально в кризових умовах);
по-сьоме, з’являється можливість виділити ліцен-
зований вид діяльності, який на вимогу чинного зако-
нодавства повинен бути для юридичної особи винятко-
вим, в підконтрольну дочірню компанію;
по-восьме, створюються передумова локалізувати
ризиковані інноваційні напрямки в окремих «досвідче-
них» дочірніх підприємствах, не знецінюючи основного
капіталу решти холдингового об’єднання;
по-дев’яте, створюються передумови для концен-
трації та нарощування науково-технологічного потенці-
алу розрізнених підприємств і т. д.
Перераховані переваги холдингів за сприятливих
обставин можуть призвести (і часто призводять) до по-
яви ефекту синергії. В такому випадку вони набувають
системного характеру, і конкурентна перевага холдингу
стає переважною [4; 5; 7; 8].
Разом з тим, у розглянутій форми об’єднання є й
недоліки. Головним з них є економічна і організаційна
різнорідність складових його елементів, яка проявля-
ється в несумісних чи погано сумісних системах облі-
ку та звітності головного і дочірніх підприємств і часто
веде до втрати багатьох з перерахованих вище переваг.
Вирішення цієї проблеми пред’являє підвищені вимоги
до технології управління, що застосовується в холдин-
гу, і чим складніше таке об’єднання, тим більше на-
вантаження і відповідальність лягає на розробників і
користувачів управлінських систем. Іншою важливою
проблемою виступає досить довгий (в сучасних дина-
мічних умовах) період часу, необхідний для створення
холдингового об’єднання. Зазвичай на всі узгодження і
формальності йде 2–3 роки, а іноді і більше (особливо
в Україні), що завдає шкоди темпам економічного роз-
витку.
При формуванні холдингів принципове значення
набувають питання про розмежування функцій між го-
ловною і дочірніми компаніями. Зазвичай холдингова
компанія виконує такі функції [4; 5; 6; 7; 8]:
визначає стратегічний розвиток групи в цілому та її
окремих компаній (господарюючих суб’єктів);
контролює фінансові результати роботи підлеглих
дочірніх компаній і всієї групи в цілому, становить кон-
солідований баланс групи компаній;
централізує капітальні вкладення і направляє їх у
найбільш перспективні і прибуткові напрямки бізнесу;
здійснює кадрову політику групи;
здійснює координацію та комунікацію зв’язків між
учасниками холдингу;
проводить аудиторську діяльність серед компаній
групи.
Вочевидь, що виконання холдинговою компанією
перерахованих функцій направлено на досягнення і за-
кріплення в реальності тих потенційних переваг, про які
було сказано вище.
Холдингові об’єднання створюються при наступ-
них обставинах:
1) коли їх засновують органи, уповноважені управ-
ляти державним майном, державні органи приватизації
(самостійно або спільно з іншими засновниками);
2) при перетворенні великих підприємств з виді-
ленням з їх складу підрозділів як юридично самостійних
(дочірніх) підприємств;
3) при об’єднанні (злиття або поглинання) пакетів
акцій юридично самостійних підприємств;
4) при утворенні нових суб’єктів господарювання.
На етапі початкового формування ринкових від-
носин в 90-і роки (1991–1999 рр.) йшов процес інтен-
сивного формування холдингів на базі приватизованих
і розформованих управлінь, відомств і главків. В резуль-
таті до 2000 року, за даними Антимонопольного комі-
тету, в Україну було створено близько 900 холдингових
компаній та об’єднань підприємств, які мали ознаки
холдингових систем [5; 6; 7; 10].
Очевидно, що на цьому етапі переважали перші два
варіанти організації холдингів, але вже в наступному де-
сятилітті ситуація змінюється, процеси приватизації по-
ступово завершуються і нові холдинги організовуються
переважно по третьому і частково по четвертому варіан-
ту організації.
В цей час з’являється новий (для України) вид хол-
дингу — банківська холдингова компанія. Закон Украї-
ни «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р.
визначив банківську холдингову групу як виключно
банківське об’єднання. Іншою його характерною осо-
бливістю є заборона для дочірніх банківських установ на
володіння акціями головного банку (у разі вимушеного
їх придбання на вторинному ринку дочірній банк пови-
нен їх продати протягом місяця).
Для небанківських холдингових груп таких об-
межень не передбачено, що дозволяє дочірнім ком-
КОЛОСОК В. М.
652012/№1
паніям володіти акціями головної і навіть організо-
вувати «перехресний» холдинг — тобто одночасне
володіння незалежними компаніями (кожна з яких
може бути холдинговою) контрольними пакетами
один одного.
Згідно з українським чинним законодавством за-
сновники холдингової компанії повинні отримати спе-
ціальний згоду Антимонопольного комітету і Мініс-
терства економіки. Подальша обов’язкова процедура у
загальних рисах така:
1) створюється холдингова компанія у вигляді від-
критого акціонерного товариства;
2) у статутному фонді новоствореної холдингової
компанії об’єднуються контрольні пакети акцій всіх до-
чірніх компаній та інші активи;
3) включаючи нову дочірню компанію в систему
вже сформованого холдингу, покупець повинен еміту-
вати привілейовані акції холдингу на суму вартості ком-
панії, що поглинається їх власникам.
Холдинги не є застиглим структурами, в ході сво-
єї діяльності вони можуть змінювати свої масштаби і
конфігурації [7; 8; 9]. Зростання відбувається за раху-
нок злиттів і поглинань. Злиття — це рівноправне (або
майже рівноправне) об’єднання двох і більше рані-
ше незалежних господарюючих суб’єктів, при якому
жодна із сторін не отримує повного або переважного
контролю над знову утвореним об’єднанням. Погли-
нання, навпаки, це придбання одним підприємством
контрольного пакета акцій другого. В цьому випадку
поглинаюче підприємство визначається як холдинго-
ва компанія, а те, що поглинається — дочірнім під-
приємством.
За методами формування структури контрольного
пакета холдингові компанії розрізняються на три типи
[6–9]:
1) портфельний холдинг (тільки володіння контр-
ольним пакетом інвестицій);
2) інвестиційний холдинг (володіння та управління
портфелем акцій інших підприємств);
3) портфельно-інвестиційний холдинг (змішаний
тип).
Перший тип більш націлений на збереження і ста-
білізацію капіталу і він дуже поширений у високороз-
винених країнах, особливо в США і Західній Європі.
В Україні переважним типом є інвестиційний холдинг,
тому що цей тип надає більше можливостей для манев-
рування активами дочірніх підприємств.
За характером діяльності холдинги прийнято розді-
ляти на чисті (холдингова компанія займається виключ-
но управлінською діяльністю) та змішані (холдингова
компанія крім управління займається і безпосередньою
підприємницькою діяльністю).
В окрему групу виділяють так звані «проміжні»
холдинги. Вони створюються великими підприємства-
ми і являють собою окремі підрозділи в структурі під-
приємств, повністю зосереджені на окремих, «вузьких»
напрямках, наприклад: ліцензійний або патентний
холдинг. Головна мета таких холдингів — максимальна
концентрація всіх наявних ресурсів на заявленому на-
прямку.
За характером інтеграції холдинги поділяються
на три групи: горизонтально інтегровані, вертикаль-
но інтегровані і конгломерації. Перші включають
підприємства, об’єднані одним видом бізнесу (ма-
шинобудування, харчова промисловість, сільське
господарство і т. д.). Основна мета таких холдин-
гів — завоювання нових секторів ринку. Другі вклю-
чають підприємства єдиного технологічного циклу
(від сировини до готової продукції). Головною метою
такого об’єднання є зниження загальних витрат, до-
сягнення цінової стабільності, підвищення вартості
компанії. Третя група (найрідкісніша) включає під-
приємства, що належать, як правило, одному влас-
нику і незв’язані між собою технологічними опе-
раціями. Перші дві групи формують синергетичні
портфелі, а третя — диференційований.
За формою власності холдингові компанії поділя-
ються на державні (державі належить весь або майже
весь капітал), приватні (державі може належати не-
значний пакет акцій) та державно-приватні. Держав-
ні холдинги створюються, як правило, в галузях, які є
природними монополіями (електроенергетика, газова
промисловість і т. д.). Державно-приватні створюються
з метою забезпечення участі та впливу держави на роз-
виток об’єднання при збереженні конкурентних пере-
ваг приватної ініціативи.
Холдинги являють собою одну з форм організації
бізнесу, що найбільш динамічно розвиваються. Але,
як вже було сказано вище, управління холдинговими
об’єднаннями має ряд системних проблем. Головною з
них є оптимальний розподіл повноважень і функцій між
головною і дочірньою компаніями.
У розвинених країнах в рамках існуючої ділової
етики сформована управлінська доктрина відносин
«холдингова компанія — дочірня фірма». Її основа —
концентрація керівництва холдингової компанії на
стратегічних питаннях і невтручання в поточні справи
дочірніх підприємств до тих пір, поки їх менеджмент
не порушує стратегічної лінії об’єднання. В Україні
поки що відсутній достатньо усталений «кодекс» кор-
поративної етики, тому регламент відносин між голо-
вним і дочірніми підприємствами досить жорстко про-
писаний.
Так, управління і контроль з боку материнської
компанії на рівні виконавчих структур повинні здій-
снюватися на підставі Статуту або внутрішнього регла-
менту холдингової компанії. Якщо дочірня компанія
повністю належить материнській компанії (більше 50 %
акцій), то відносини між ними повинні бути офіційно
визначені в установчих документах.
Вищим органом управління холдингу, як акціо-
нерного товариства, є загальні збори акціонерів, але, на
відміну від звичайної акціонерної компанії, більшість
акцій холдингової компанії знаходиться, як правило, в
руках дуже вузького кола осіб (гранично — в однієї осо-
би). Такі особи досить жорстко контролюють не тільки
результати, а й діяльність холдингу та їх участь в управ-
ління виходить за рамки участі в зборах акціонерів.
Наприклад, пост генерального директора холдингової
компанії практично завжди займає головний акціонер
або його представник.
Для здійснення своєї політики у материнської
компанії існує широкий арсенал адміністративних за-
ходів прямого і непрямого впливу — розпорядження,
КОЛОСОК В. М.
66 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
інструкції, накази, директиви, участь у наглядових ра-
дах дочірніх компаній і призначення на вирішальні по-
садові пости своїх представників. Крім того, материн-
ська компанія має бути представлена більшістю голосів
у раді директорів.
Методологічно управління холдингом ділиться на
два напрямки: управління за галузями і управління за
функціями. Під галуззю розуміється сукупність одно-
профільних дочірніх підприємств холдингу. Галузеве
управління здійснюється шляхом координації вироб-
ничо-збутового циклу відповідної групи товарів та (або)
послуг, суб’єктом процесу виступає профільний підроз-
діл холдингової компанії та очолює його топ-менеджер.
Управління у функціональному напрямку на практиці
означає планування, організацію процесу фінансуван-
ня, вирішення питань безпеки, організацію маркетин-
гових досліджень і т. д. в масштабі всього холдингового
об’єднання.
Мистецтво управління холдингом полягає в тому,
щоб налагодити таку гармонійну співпрацю всіх учас-
ників процесу, яка поєднувала би ефективне виконан-
ня всіх поставлених виробничих завдань кожного під-
приємства у об’єднанні. На практиці, при зіткненні
інтересів між галузевим і функціональним напрямом,
пріоритет віддається галузевим. Галузевий напрямок
може очолити і не холдингова компанія, а дочірнє під-
приємство — найбільший виробник відповідної групи
товарів (послуг) холдингу. Це один з варіантів проміж-
ного холдингу.
Таким чином, як уже підкреслювалося, холдинго-
ва форма економічної концентрації має ряд серйозних
переваг, завдяки яким можлива поява ефекту синергії.
В цьому випадку переваги можуть набувати системно-
го характеру, а конкурентна перевага холдингу стати
переважною. З іншого боку, у холдингів є і недоліки,
основний з яких — економічна та організаційна різно-
рідність складових елементів, яка проявляється в несу-
місних чи погано сумісних системах обліку та звітності
складаючих його господарюючих суб’єктів, що часто
веде до втрати багатьох з перерахованих вище пере-
ваг. Для вирішення цієї проблеми потрібна розробка
та впровадження відповідної стратегії управління усім
холдинговим об’єднанням, як великим промисловим
підприємством.
Висновки
Використання методу порівняльного аналізу різних
структурних форм великих промислових підприємств,
зокрема підприємств чорної металургії, результатів еко-
номічного аналізу їх механізму управління дозволило
зробити такі висновки:
1. Визначено, що великі промислові підприєм-
ства — це економічна концентрація господарюючих
суб’єктів у різних організаційно-правових формах
(наприклад, таких як картель, концерн, конгломерат,
трест, холдинг та ін.) з метою підвищення ефективнос-
ті виробничої діяльності, завоювання нових секторів
ринку та знищення поточних витрат, що формалізу-
ється у розмірі чистого прибутку, дивідендів, вартості
акцій та ін.
2. В епоху глобалізації та інтеграції важливого
значення набувають холдингові компанії, що доведе-
но на засаді результатів використання удосконалено-
го методу аналізу, як переважної форми великих про-
мислових підприємств, особливості яких полягають у
можливості маневрувати інвестиційними ресурсами,
організовувати повний технологічний цикл виробни-
цтва, оптимізувати податкові платежі, заощаджувати
на трансакційних процесах, використовувати диверси-
фікацію, локалізувати ризики інноваційних напрямків
розвитку, створювати передумови до концентрації та
нарощування науково-технічного потенціалу, що може
бути ураховано при формуванні змісту системи меха-
нізмів управління складовими господарюючих про-
мислових суб’єктів як джерел для одержання ефекту
синергії.
Література
1. Концепція державної промислової політики
України / М. Г. Чумаченко, О. І. Амоша, М. І. Іванов,
Л. Г. Червова та ін. — Донецьк : ІЕП НАН України,
2000. — 424 с.
2. Экономические проблемы черной металлур-
гии Украины : моногр. / под общ. ред. С. С. Аптекаря,
А. И. Амоши. — Донецк : ДонГУЭТ, 2005. — 383 с.
3. Механизм хозяйствования предприятий и
объединений трансформационной экономики : [моно-
граф.] / И. П. Булеев, Н. Д. Прокопенко, Н. Е. Брюхо-
вецкая и др.— НАН Украины: ІЕП НАН України. — До-
нецк, 2007. — 526 с.
4. Білопольський М. Г. Енвіроника — наука май-
бутнього розвитку людства / М. Г. Білопольский. — До-
нецьк : Ротапринт ІЕП НАН України, 2007. — 436 с.
5. Кудря Я. В. Актуальні проблеми управління акці-
онерними товариствами в Україні / Я. В. Кудря // Акту-
альні проблеми економіки: науковий журнал. — №2. —
2007. — 94 с.
6. Тараш Л. И. О развитии в Украине
транснациональных корпораций / Л. И. Тараш //
Проблемы развития внешнеэкономических связей и
привлечения иностранных инвестиций: региональный
аспект : сб. науч. тр. — Донецк : Донецкий национальный
университет, 2008. — 1680 с.
7. Кавтиш О. П. Шляхи формування корпора-
тивних утворень в економічних системах сучасності /
О. П. Кавтиш // Актуальні проблеми економіки: Науко-
вий журнал. — № 1. — 2007. — 98 с.
8. Колосок В. М. Использование холдинговых
объединений для обеспечения стратегического раз-
вития металлургических предприятий Украины : мо-
ногр. / В. М. Колосок, О. Л. Набебина // Управлінські
технології у рішенні сучасних проблем розвитку со-
ціально-економічних систем ; за заг. ред. О. В. Мартя-
кової. — Донецьк : ДВНЗ «ДонНТУ», 2011. — С. 185–
190.
9. Верескун М. В. Эффективное управление, как
фактор обеспечения стратегии конкурентоспособности
крупных промышленных объединений / М. В. Верес-
кун, В. М. Колосок, Е. Н. Дроботина // Вісник При-
азовського державного технічного університету : сер.:
Економічні науки : зб. наук. пр. — Маріуполь : ДВНЗ
«ПДТУ», 2011. — Вип. 22. — С. 86–92.
10. Офіційний сайт Антимонопольного комітету
України [Електроний ресурс]. — Режим доступу : http ://
www. amc. gov. ua.
КОЛОСОК В. М.
|