Закон тенденції національних економік до глобалізації

Аргументовано дію закону тенденції національних економік до глобалізації і на його основі розкрито окремі дискусійні аспекти визначень сутності глобалізації економіки та проаналізовано основні її виклики і перспективи для України....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2012
Main Author:	Кукурудза, І.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут економіки промисловості НАН України 2012
Series:	Вісник економічної науки України
Subjects:	Наукові статті
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45056
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Закон тенденції національних економік до глобалізації / І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 2 (22). — С. 52-57. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-45056
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-450562013-06-08T03:21:21Z Закон тенденції національних економік до глобалізації Кукурудза, І. Наукові статті Аргументовано дію закону тенденції національних економік до глобалізації і на його основі розкрито окремі дискусійні аспекти визначень сутності глобалізації економіки та проаналізовано основні її виклики і перспективи для України. Аргументировано действие закона тенденции национальных экономик к глобализации и на его основе раскрыты отдельные дискуссионные аспекты определений сущности глобализации экономики, проанализированы основные ее вызовы и перспективы для Украины. In the article effect of law of national economies tendency to globalization is argued. On its basis certain controversial aspects of economic globalization essence definitions are revealed as well as its main challenges and perspectives for Ukraine are analyzed. 2012 Article Закон тенденції національних економік до глобалізації / І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 2 (22). — С. 52-57. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45056 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові статті Наукові статті
spellingShingle	Наукові статті Наукові статті Кукурудза, І. Закон тенденції національних економік до глобалізації Вісник економічної науки України
description	Аргументовано дію закону тенденції національних економік до глобалізації і на його основі розкрито окремі дискусійні аспекти визначень сутності глобалізації економіки та проаналізовано основні її виклики і перспективи для України.
format	Article
author	Кукурудза, І.
author_facet	Кукурудза, І.
author_sort	Кукурудза, І.
title	Закон тенденції національних економік до глобалізації
title_short	Закон тенденції національних економік до глобалізації
title_full	Закон тенденції національних економік до глобалізації
title_fullStr	Закон тенденції національних економік до глобалізації
title_full_unstemmed	Закон тенденції національних економік до глобалізації
title_sort	закон тенденції національних економік до глобалізації
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Наукові статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45056
citation_txt	Закон тенденції національних економік до глобалізації / І. Кукурудза // Вісник економічної науки України. — 2012. — № 2 (22). — С. 52-57. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Вісник економічної науки України
work_keys_str_mv	AT kukurudzaí zakontendencíínacíonalʹnihekonomíkdoglobalízacíí
first_indexed	2025-07-04T03:40:44Z
last_indexed	2025-07-04T03:40:44Z
_version_	1836686188879020032
fulltext	В. КРАВЧЕНКО, Л. ФІЛЬШТЕЙН І. КУКУРУДЗА ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ 3 52 При складанні плану повного експерименту попе- редньо визначали рівні варіювання та їх інтервали (табл.1). Таблиця 1 Рівні варіювання факторів Фактори Рівні факторів - 1 + 1 Ціновий ризик A (Х1) - 0,75 1,25 Доходність активу(%) B(Х2 ) - 20 70 Фактор часу (періоди) (роки) C(Х3) - 1 5 Витрати (%) D(Х4) - 15 50 Ліквідність активів (%) E(Х)5 - 10 20 Після побудови матриці вихідних даних для бага- тофакторного кореляційно-регресійного аналізу були знайдені коефіцієнти регресії моделі (табл. 2). Таблиця 2 Регресійний аналіз Multiple Regression Analysis Dependent variable: Var_1 Parameter Estimate Standard Error T Statistic P-Value CONSTANT 41.3703 6.90108 5.99476 0.0001 Factor_A 4.67074 3.78731 1.23326 0.2457 Factor_B 0.101328 0.0984417 1.02932 0.3276 Factor_C 1.37432 1.2221 1.12456 0.2870 Factor_D 1.1288 0.796793 1.41668 0.1870 Factor_E 1.55519 1.58724 0.979812 0.3503 Статистична оцінка результатів експерименту доз- волила побудувати рівняння регресії яке характеризує зв’язок між ознаками: Var_1 до 41.3703 + 4.67074Factor_A + 0.101328Factor_B + 1.37432Factor_C + 1.1288Factor_D - 1.55519*Factor_E Результати проведеного дослідження показали зв’язки у 95% між визначеними факторами. Коефіцієнт множинної детермінації R2= 0,79 % показує, що варіація платоспроможності в зв’язку із зміною розгля- дуваних факторів, становить 79%. Тісноту зв’язку між ризиком і факторами, характеризуються коефіцієнтами кореляції. Також отримана модель підтвердила, що слід інвестувати капітал на короткий проміжок часу. Оскі- льки ризик в значній степені є сприйняттям, а сприй- няття є функцією довжини інвестиційного горизонту. Запропонована модель оцінки ризику дозволяє: – визначати об’єм ризику на різних інвестиційних горизонтах; – спрощенні розрахунки щодо оцінки ризику інве- стиційного портфелю; – отримати достовірність результатів з ймовірні- стю у 95%; – розроблення механізму захисту інвесторів від ризику його вкладень. Таким чином з вищерозглянутого можна зробити наступні висновки: Доцільним є дослідження найбільш придатного до впровадження досвіду зарубіжних країн на різних ета- пах становлення ринку похідних фінансових інструме- нтів з урахуванням сучасної національної специфіки української економіки. Підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів в Україні неможливе без чіткого визна- чення основних напрямів його подальшого розвитку. Такими напрямами мають бути наступні заходи: 1. Створення команди фінансових інженерів у ко- мерційному банку, це дозволить: – визначитись з правовим статусом деяких фінан- сових інструментів, оскільки різноманіття акцій, облі- гацій, різних «вторинних цінних паперів» досягає вели- ких розмірів. – при формуванні відповідної інфраструктури має стати бюро кредитних історій, це змінить відношення іноземних інвесторів; – широкое надання інформації про фінансові інструменти, як юридичним так і фізичним особам; – проведення семінарів та регулярні публікації в періодичних виданнях. 2. Необхідно запровадити нові моделі захисту фі- нансових інструментів від ризику, які працюють в умо- вах економічної кризи. 3. Сучасний стан фондового ринку України вима- гає створення нових фінансових інструментів, які б не ускладнювали економічні відносини та викликали дові- ру інвесторів. Таким чином, розвиваючи фінансовий інжиніринг, комерційні банки будуть мати можливість: приймати нові фінансові рішення; розширювати можливості інве- стування; залучати інвесторів; створювати умови усім учасникам ринку працювати з мінімальними ризиками; отримувати прибуток від операцій з цінними паперами. Список джерел 1. Мармоза А.Т. Практикум з теорії статистики. – К.: Ель- га, Ніка-Центр, 2003. – 344 с. 2. Маршалл Джон Ф., Бансал Випул К. Финансовая инже- нерия: Полное руководство по финансовым нововведе- ниям: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 784 с. І. Кукурудза академік АЕН України м. Черкаси ЗАКОН ТЕНДЕНЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК ДО ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: СУТНІСТЬ І НАСЛІДКИ ДІЇ Постановка проблеми. В останні 10-15 років всі економічні, соціальні, політичні та культурні відносини на національному, регіональному і світовому рівнях розглядаються крізь призму глобалізації. Глобалізація економіки стала одним з найважливіших чинників, що визначають історичний поступ людської цивілізації, в тому числі й української. З огляду на це тема нашого дослідження є достатньо актуальною. Аналіз останніх досліджень і публікацій. За по- рівняно нетривалий період проблемам економічної гло- І. КУКУРУДЗА І. КУЛІШ 2012/№2 53 балізації присвятили свої дослідження такі відомі віт- чизняні та зарубіжні вчені, як О. Бабуріна, О. Білорус, В. Бубликов, М. Валлерстайн, М. Інтрілігейтор, С. Карпов, Г. Колодко, Д. Лук’яненко, В. Пантін, У. Хаттон, А. Чухно, Ю. Шамрай та багато інших. Всі вони чимало уваги приділили з’ясуванню сутності та наслідків процесу економічної глобалізації, здійснили цікаві розвідки щодо перспектив розвитку цього фено- мена. Водночас ми не можемо не відзначити, що вітчи- зняна та зарубіжна наукова думка поки що не виробила єдиних підходів щодо строків і чинників зародження та розвитку процесу економічної глобалізації, не визначи- ла характер співвідносності цього останнього з системою законів розвитку світового господарства. У працях вітчизняних вчених не знайшли належного ви- світлення виклики та перспективи економічної глобалі- зації для України. Мета статті. Аргументувати дію закону тенденції національних економік до глобалізації і на його основі розкрити окремі дискусійні аспекти визначень сутності глобалізації економіки та проаналізувати основні її ви- клики і перспективи для України. Виклад основного матеріалу. Світове господарс- тво функціонує і розвивається на основі використання дії системи економічних законів, серед яких, на наш погляд, необхідно виокремити закон тенденції націо- нальних економік до глобалізації. Економічний зміст цього закону полягає в тому, що він виражає внутріш- ньо необхідні, істотні та стійкі взаємозв’язки і взаємозалежності між національними ринками това- рів, капіталу, робочої сили, технології та інформації, які (взаємозв’язки і взаємозалежності) обумовлюють про- цеси лібералізації, інтеграції та формування одного вза- ємозалежного всесвітнього ринку. Охоплюючи продук- тивні сили і виробничі відносини, дія цього закону при- водить до того, що світова економіка перестає бути простою сукупністю національних економік: вона пос- тупово перетворюється у єдиний загальносвітовий гос- подарський комплекс з національими та регіональними секторами. В ієрархії законів розвитку світового госпо- дарства закон тенденцій національних економік до глобалізації, виражаючи найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами та виробничими відноси- нами і визначаючи мету процесу глобалізації, виступає практично в ролі основного економічного закону сві- тового господарства. Хоча В. Ленін і не використовував термін «глоба- лізація», проте саме він в цілому ряді праць вперше звернув увагу на сам зміст закону тенденції національ- них економік до глобалізації. Так, в Тезах до II Конгре- су Комуністичного Інтернаціоналу він писав про «тен- денцію до створення єдиного, за загальним планом ре- гульованого, .. всесвітнього господарства як цілого, тенденцію, яка цілком виразно виявлена вже при капі- талізмі і безумовно має далі розвиватися...» [1, с. 156]. Оскільки закон і сутність поняття однопорядкові, остільки визначення сутності процесу економічної гло- балізації має узгоджуватись із змістом закону тенденції національних економік до глобалізації. Співставляючи вище наведене висловлювання В. Леніна з безліччю тих, які появилися в останні десятиріччя, ми дійшли виснов- ку, що саме воно чітко, містко і повно відображає сут- ність феномена глобалізації економіки. Це, по-перше. По-друге, воно не претендує на істину у вищій інстанції і не заперечує можливості існування концепції «трьох хвиль глобалізації» Г. Колодко [2], концепції «трьох ета- пів розширення глобалізації» І. Валлерстайна [3], конце- пції «трьох циклів і хвиль глобалізації» В. Пантіна [4], а також поглядів на глобалізацію таких відомих українсь- ких вчених, як О. Білорус [5], Д. Лук’яненко [6], А. Чухно [7] та інші. Всі вони, акцентуючи увагу на тій чи іншій стороні процесу економічної глобалізації, фак- тично доповнюють, розвивають ленінське визначення сутності цього явища. В цьому зв’язку ми вважаємо не- коректними ті висловлювання, в яких проглядається пре- тензія на істину у вищій інстанції [2, с. 152; 8, с. 13]. Позитивно ставлячись до багатоманітності визна- чень власне глобалізації, ми не можемо не привернути увагу наукової громадськості до окремих дискусійних моментів щодо розвитку, наслідків та перспектив цього феномена на теренах світового, в тому числі й вітчизня- ного господарства. Скажімо, згадуваний нами Г. Колодко під глобалізацією економіки розуміє історич- ний і спонтанний процес лібералізації і йдучої вслід за нею інтеграції ринків товарів, капіталу і робочої сили, технології та інформації в один взаємозалежний всесвіт- ній ринок [2, с. 132]. Важко відмовити в точності форму- лювання сутнісних рис нинішнього етапу процесу глоба- лізації, таких, наприклад, як інтеграція ринків товарів, капіталу, робочої сили, технології та інформації в один взаємозалежний всесвітній ринок. В цій частині форму- лювання перегукується з тими, які дають практично всі сучасні дослідники, в тому числі й ті, котрі представля- ють такі авторитетні світові інститути, як Організація Об’єднаних Націй, Світовий банк, Міжнародний форум глобалізації тощо. Не викликає заперечень і те, що цей процес є історичним, адже сам закон тенденції націона- льних економік до глобалізації носить історичний харак- тер: він почав діяти лише на певному етапі розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці. Однак ми вважаємо, доволі дискусійним твердження, що процеси глобалізації та інтеграції є спонтанними. Про- водячи аналогію між рівнем інтеграції п’ятдесяти досить різних територій, на базі яких склалися Сполучені Штати Америки, і майбутнім світоустроєм, Г. Колодко мовби не бачить того, що лібералізація в межах нинішніх США не тільки регулювалася, а й здійснювалася із застосуванням найгрубішої військової сили. Лібералізація та інтеграція в Євросоюзі здійснювалась і здійснюється сьогодні також далеко неспонтанно. Чи, можливо, в Радянському Союзі, в тій же Польській Народній Республіці на межі 80-х-90-х років минулого століття лібералізація носила спонтанний характер? Але якщо про спонтанність процесу глобалізації можна дискутувати, маючи на увазі ту обставину, що ступінь втягнення національних економік у світогоспо- дарські зв’язки залежить від рівня розвитку продуктив- них сил і поділу праці, то цього неможливо сказати про такий атрибут глобалізації, як лібералізація. Невже на- справді розвинуті країни настільки лібералізовані, що будь-який господарюючий суб’єкт будь-якої держави може вільно входити у виробничі, торговельні, фінан- сові, інвестиційні, технологічні, організаційні та інші зв’язки з господарюючими суб’єктами згаданих країн? Щоправда, сказавши про лібералізацію як один із неба- гатьох атрибутів глобалізації, Г. Колодко, мовби згада- вши про реальний стан в еталонних, на його погляд, країнах, роз’яснює, що лібералізацію необхідно розгля- дати передусім як свободу в сфері ціноутворення, сво- боду входження у взаємні відносини з партнерами, але не як нерегульований вхід і вихід з бізнесу [2, с. 136]. Отже, стає очевидним, що лібералізація – процес неспонтанний. А раз так, то і глобалізацію навряд чи правомірно називати спонтанною. Такі суперечності не виникатимуть, якщо до визначення сутності процесу глобалізації підходити з врахуванням дії закону тенде- нції національних економік до глобалізації. Хоча розг- лядуваний нами закон, як і всі інші економічні закони, носить об’єктивний характер, він виник, розвинувся і функціонує лише в процесі економічної діяльності І. КУКУРУДЗА ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ 3 54 людей (у виробництві, розподілі, обміні та споживанні). А це означає, що окремі держави, національні підпри- ємства та об’єднання, міжнародні економічні організа- ції, регіональні інтеграційні об’єднання, виходячи із своїх власних економічних інтересів, в той чи інший проміжок часу можуть свідомо діяти з метою доміну- вання однієї із сторін діалектичної єдності національно- го та інтернаціонального. Тобто вони можуть діяти або в напрямі прискорення та поглиблення інтернаціоналі- зації і глобалізації, або ж гальмувати їх. Припустимо, що ми все-таки погоджуємось з твер- дженням Г. Колодко про спонтанність лібералізації і від- повідно інтеграції та глобалізації. Поступивши таким чином, ми були б вимушені шукати пояснення протиріч- чю між твердженням про спонтанність лібералізації, ін- теграції та глобалізації, з одного боку, і баченням авто- ром (Г. Колодко) тих факторів, які просували або галь- мували згадувані процеси. Так, виокремлюючи фази (хвилі) процесу глобалізації, Г. Колодко пов’язує стано- влення і розвиток кожної фази з процесами, далеко не- спонтанними. Перша фаза глобалізації, на його думку, виникла в результаті великих географічних відкриттів на рубежі ХV-ХVI століть; друга, що тривала до 1913 року, пов’язана з епохою науково-технічних відкриттів та ви- находів. «Ці фази глобалізації, – цілком правильно пише Г. Колодко, – увінчалися формуванням світової системи капіталізму та колоніалізму» [2, с. 150]. Невже і колоніа- льна система сформувалася спонтанно? Прочитавши про дві фазі глобалізації, читач може подумати, що після 1913 року розпочалася третя фаза глобалізації. Проте Г. Колодко вважає, що вона розпо- чалася на межі 80-х-90-х років. А що було в період між 1914-м і кінцем 80-х років? На думку цитованого нами автора, були «безчасся», «летаргічний сон», «заморо- женість», «розрив» процесу глобалізації [2, с. 151-152]. Він вважає, що все це відбулося тільки тому, що соціа- лістичні економіки не відкривались для ліберальних контактів з «першим світом», тобто з розвинутими ка- піталістичними країнами, а також тому, що «так званий третій світ виступав за некапіталістичний шлях розвит- ку, в ряді випадків зв’язуючись – не тільки в політич- ному та військовому відношенні, а й економічно – з блоком соціалістичних країн» [2, с. 151]. Як бачимо, вчений відмовляє глобалізації тільки тому, що на політичній карті світу появився Радянський Союз та інші соціалістичні країни, а пізніше і держави соціалістичної орієнтації. Виходить, що в цей період перестав діяти закон тенденції національних економік до глобалізації, не було тяготіння економік різних кра- їн, а якщо хочете, різних світів до зближення і не вжи- валося жодних дій з боку керівників цих країн з метою посилення та поглиблення процесів інтеграції, а отже, і глобалізації. Більше того, Г. Колодко дуже боляче сприймає висловлювання тих західних вчених, котрі в умовах розколу світу на дві системи не бачать ні «без- часся», ні «замороженості» в розвитку процесу глобалі- зації [9]. Так він вигукує: «Як же можна в таких умовах говорити про глобалізацію?» [2, с. 152]. На наш погляд, не тільки можна, а й треба говори- ти, хоча б тому, що в цей період в результаті дії закону тенденції національних економік до глобалізації, «дру- гий світ» (так Г. Колодко називає соціалістичні країни) істотно просунувся в справі інтеграції та глобалізації, створивши Раду Економічної Взаємодопомоги, яка роз- вивалася практично в тому ж напрямі, що і Євросоюз. Це, по-перше. По-друге, якщо наш опонент визнає, що в «60-і роки на нових принципах включались у більш ши- рокий оборот економіки незалежних країн, що виходили з тіні колоніалізму» [2, с. 151], то не можна було не ска- зати, що цей вихід став можливим у значній мірі завдяки «другому світові» і дії розглядуваного нами закону. І нарешті, по-третє, задля об’єктивності варто було згада- ти, який із світів оголосив у 20-х роках минулого століт- тя блокаду нового світу, що тільки народжувався, і з ко- трого світу виходила горезвісна Директива Даллеса про устрій взаємовідносин між народами після Другої світо- вої війни. Але навіть в таких умовах дія закону тенденції національних економік до глобалізації змушувала лідерів усіх «трьох світів» діяти в напрямі глобалізації. Проте найбільш цікавим щодо суперечностей в тлумаченні Г. Колодко окремих аспектів глобалізації видається те, що після багатьох висловлювань про спо- нтанність цього процесу він закликає і в нинішньому, і в ХХІІ століттях, і в більш далекій перспективі зробити все, щоб глобалізація ставала «все менш спонтанною та хаотичною і все більше скоординованою та керованою» [2, 160]. При цьому навіть звучить заклик «взяти свою долю у свої руки. Не варто залишати її чужій, особливо горезвісній невідомій руці» [2, с. 161]. Г. Колодко неодинокий в баченні «розриву» про- цесу глобалізації. З ним солідаризується Ю. Шамрай, котрий пише, що Перша світова війна і Жовтнева рево- люція, розколовши світ на дві системи, перервали про- цес глобалізації [10, 23]. Проте якщо у Г. Колодко чітко та однозначно визначені причини і хронологічні межі «розриву», то у Ю. Шамрая подібна чіткість відсутня. Так, заявивши, що процес глобалізації був перерваний розколом світу на дві системи, він далі пише про те, що друга хвиля глобалізації почалась в кінці 70-х років. А хіба на той період вже не було розколу світу на дві сис- теми? Неможливість розвитку процесу глобалізації пов’язує з розколом світу на дві системи і С. Карпов. Він вважає, що глобалізація економіки розпочалася з моменту краху СРСР і реального соціалізму, що привів до подолання розколу світу на дві системи на початку останнього десятиріччя ХХ століття. Раніше надання інтернаціоналізації господарського життя глобального характеру, наголошує вчений, було неможливим [11, с. 6]. Схожих поглядів дотримуються і деякі інші автори. І ми ніскільки не заперечуємо право на існування цих поглядів. Проте, як на нашу думку, той, хто відс- тоює їх, мав би прояснити свою позицію щодо Китаю, В’єтнаму, Корейської Народно-Демократичної Респуб- ліки та Куби. Адже в цих країнах має місце типовий перехідний період від капіталізму до соціалізму, якщо хочете, друге видання ленінської нової економічної політики (НЕПу). Якщо бути об’єктивним і послідов- ним, то треба було визнати, що і в останнє десятиріччя ХХ століття, і в ХХІ столітті світ продовжує бути роз- колотим на дві системи. А це означає, що пов’язувати уповільнення чи прискорення процесу глобалізації з розколом світу, як мінімум, некоректно. Треба шукати справжні причини різної інтенсивності прояву закону тенденції національних економік до глобалізації. Вони кореняться не тільки в рівнях розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці. На певних етапах істо- ричного розвитку ці останні можуть доповнюватися багатьма іншими. Скажімо, із середини 50-х років ХХ століття це було розгортання науково-технічної рево- люції, необхідність об’єднання зусиль багатьох країн з метою вирішення глобальних проблем, потреба у між- народній спеціалізації та кооперації виробництва зара- ди розвитку і підвищення ефективності національної економіки тощо. До них слід віднести і ті, які професор економіки та політології, директор Центру міжнарод- них досліджень Каліфорнійського університету М. Інтрілігейтор називає джерелами глобалізації. По- перше, це технологічний прогрес, що привів до різкого скорочення транспортних і комунікаційних затрат І. КУКУРУДЗА І. КУЛІШ 2012/№2 55 на обробку, зберігання та використання інформації. По- друге, це лібералізація торгівлі та інші форми лібералі- зації, що викликали обмеження політики протекціоніз- му і зробили світову торгівлю більш вільною. По- третє, це значне розширення сфери діяльності організа- цій (мається на увазі національний, багатонаціональ- ний, міжнародний і глобальний рівень). По-четверте, це глобальна однодумність щодо оцінки ринкової еконо- міки та системи вільної торгівлі [12, с. 12]. Безумовно, інтенсивність кожного із згаданих чинників (джерел) глобалізації була різною на різних етапах розвитку світового господарства і навіть могла розвиватися в протилежному напрямі. Скажімо, до Жо- втневої революції, коли не було розколу світу на дві системи, рівень глобальної однодумності щодо оцінки ринкової економіки та системи вільної торгівлі був більш високим, ніж маємо сьогодні, проте процес гло- балізації не мав всеохоплюючого, визначального впли- ву на економіку та інші сфери життєдіяльності. Цілком очевидно, що в останні два десятиріччя цього досягну- то, головним чином, завдяки високому рівню перших трьох джерел глобалізації. Не поділяючи точки зору згаданих авторів щодо спонтанності процесу глобаліза- ції та зв’язку останнього з розколом світу на дві систе- ми, водночас вважаємо, що в їхніх дослідженнях є чи- мало такого, з чим не можна не погодитись і до чого ми ще не раз будемо звертатися. Так, з врахуванням того, що процес глобалізації не є спонтанним, видаються цілком слушними твердження про те, що глобалізація викликає як позитивні, так і негативні соціально- економічні та політичні наслідки. На думку М. Інтрілі- гейтора, позитивні аспекти пов’язані з ефектом конку- ренції, негативні – з потенційними конфліктами на різ- них рівнях і різного походження [12, с. 12]. При цьому слід мати на увазі, що характер наслідків зумовлює не сама по собі дія об’єктивного закону тенденції націона- льних економік до глобалізації, не сам по собі процес глобалізації, а характер їх використання суб’єктами світового господарства в певних економічних інте- ресах. Справа в тому, що згадані нами суб’єкти світово- го господарства є заодно і основними суб’єктами прив- ласнення результатів глобалізованої економіки. Скажімо, Україна відчула ефект конкуренції, як тільки здійснила лібералізацію зовнішньої торгівлі в ході ринкових перетворень, а пізніше – коли, в результаті вступу до Світової Організації Торгівлі ще більше відк- рила свій внутрішній ринок для іноземного виробника і забезпечила більші можливості для виходу на ринки за- рубіжних країн вітчизняним виробникам. Більш повне включення України у процеси глобалізації стало потуж- ним стимулом реформування торгівельного режиму кра- їни, формування прозорої і передбачуваної регуляторної політики, послаблення тарифних і нетарифних бар’єрів між національними ринками окремих країн і, безумовно, сприяло розвитку вітчизняного підприємництва, в тому числі і через вихід на зовнішні ринки. Однак, діючи в напрямі активізації участі України у процесах глобалізації, керівництво держави не враху- вало той факт, що, як зазначає Г. Колодко, «більше всіх від глобалізації виграють сильніші в економічному та політичному відношенні держави…» [13, с. 42]. При- чому ця закономірність спостерігалась на кожній хвилі глобалізації. На першій (за Г. Колодко, ХV-ХVI століт- тя) більш розвинуті країни сформували світову систему капіталізму та колоніалізму, що дозволило протягом кількох століть грабувати менш розвинуті країни. На другій, яку Г. Колодко пов’язує з великими науково- технічними відкриттями та винаходами, хоча точніше було б пов’язати її з переростанням капіталізму вільної конкуренції в монополістичний капіталізм, появилися монополії, які здійснили економічний поділ світу і за- безпечили виникнення фінансового капіталу та фінансової олігархії, яка, за умови завершення тери- торіального поділу світу розпочала боротьбу за його переділ. Монополії, як відомо, також виникли не в ко- лоніях, а в метрополіях – найбільш розвинених країнах. В третій хвилі глобалізації також є зацікавлені суб’єкти. Відомий дослідник проблем глобалізації У. Хаттон зазначає, що «неправильно характеризувати глобалізацію як політично нейтральну реальність, яка бере початок в інформаційно-коммунікаційних техно- логіях і безіменних силах, що виступають на користь лібералізації торгівлі та фінансів». Вчений наводить переконливі аргументи на користь тези, що глобалізація була інсценована Сполученими Штатами на основі ви- користання низки принципів, серед яких і ринкові засо- би регулювання економічних проблем, що відповідає американським інтересам [14, с. 225-226]. До такого висновку приходять й інші вчені та політики [8, с. 13]. Поспішний вступ України до СОТ призвів до того, що поряд з деякими вигодами, національна економіка зіткнулася з низкою проблем, таких зокрема, як, постійне зростання від’ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу. Так, у 2011 році воно становило понад 6,7 млрд. дол. Приєднання до СОТ обернулось закриттям багатьох українських підприємств, величезними втратами для державного бюджету і ліквідацією понад 500 тисяч ро- бочих місць [16, с. 2]. Найбільший негативний вплив від подальшого відкриття внутрішнього ринку проявився в період фінансово-економічної кризи 2008-2009 років. Національні виробники змушені були залишати ринок, не витримавши конкуренції в умовах напливу іноземних товарів. Агропромисловий комплекс, машинобудування та деякі інші галузі економіки опинилися на межі краху. Про це заявили у відкритому листі на ім’я прем’єр- міністра України М. Азарова представники асоціацій різних галузей економіки [17, с. 2]. Виражаючи внутрішньо необхідні, стійкі та істотні зв’язки між національними продуктивними силами і продуктивними силами світового господарства як ціло- го, закон тенденції національних економік до глобалі- зації усуває бар’єри між національним і світовим рин- ками робочої сили і цим дає кожній із сторін відчутні конкурентні переваги, сприяючи при цьому посиленню та поглибленню процесів глобалізації. Такий висновок випливає з того, що не тільки глобалізація світового розвитку посприяла «відкриттю» національних ринків робочої сили, а й «відкриття» останніх, в свою чергу, зробило і продовжує робити зворотній вплив на розви- ток економічної глобалізації. Навіть за умови, що Укра- їна є державою-донором трудових ресурсів, можна вио- кремити не тільки негативні, а й позитивні аспекти лі- бералізації процесу трудової міграції. Серед них назве- мо наступні: можливість відчутного поліпшення мате- ріального становища самих трудових мігрантів і їхніх рідних; послаблення напруги на внутрішньому ринку праці через зниження рівня зареєстрованого і прихова- ного безробіття; можливість відкриття власної справи завдяки заробленим за кордоном грошам і набутому досвіду; можливість підвищення освітнього рівня; над- ходження грошових переказів мігрантів тощо. Проте, як зазначають дослідники [13, с. 42; 10, с. 28], результатами від лібералізації міграційних про- цесів користуються головним чином розвинуті країни, і передусім США та країни Євросоюзу. Очевидно саме цим пояснюється той факт, що чисельність міжнарод- них мігрантів у світі становить сьогодні 214-215 млн. осіб, з них 105 млн. у розвинутих країнах [18, с. 31]. Більше того, навіть в умовах фінансово-економічної кризи 2008-2009 років, незважаючи на деяке зниження І. КУКУРУДЗА ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ 3 56 темпів росту ВВП, нетто-міграція (різниця між чисель- ністю іммігрантів та емігрантів у річному обчисленні) майже в усіх розвинених країнах була позитивною, а в деяких ще й зросла [18, с. 32]. Конкурентні переваги, що їх отримують розвинуті капіталістичні країни внаслідок притоку дешевої та безправної робочої сили, особливо високоякісної, не підлягають жодному порівнянню з тими мізерними по- зитивами, що їх отримують країни-донори робочої си- ли. Адже сьогодні відсутні докази того, що українські мігранти масово започатковують свою власну справу на зароблені за кордоном гроші, як і нема свідчень масо- вого підвищення освітнього та професійного рівня на чужині. Справа в тому, що наші співвітчизники в міс- цях імміграції працюють здебільшого не за спеціальніс- тю, а на важких роботах у сфері будівництва, сільсько- го господарства, готелях та ресторанах [19, с. 96]. Та й грошові перекази надсилають в Україну далеко не всі мігранти. Якщо серед трудових мігрантів, котрі пра- цюють в Іспанії, 81,8% переказують гроші своїм рід- ним, то серед працюючих у Чехії таких 60,7%, а в Польщі – 45,9% [19, с. 98]. За умови, що в пошуках працевлаштування за кордоном з України виїхало май- же сім мільйонів висококваліфікованих працівників [20, с. 249], щорічні втрати національної економіки від не- довиробництва ВВП (за мінусом грошових переказів) у 2001-2009 роках складали 25-30% ВВП [21, с. 11]. Вна- слідок виїзду робочої сили з України відбувається від- чутне зниження трудового потенціалу та послаблення конкурентоспроможності країни, що підриває не тільки економічну, а й національну безпеку. Нинішній етап економічної глобалізації характе- ризується істотним спрощенням процедури і зростан- ням обсягів транскордонної міграції капіталів [10, с. 27; 13, с. 42]. Відповідно до дії закону тенденції національ- них економік до глобалізації кожна країна може вільно виходити на світовий ринок капіталів і отримувати від цього певний виграш. Скажімо, Китай і В’єтнам широ- ке включення національних економік у процеси глоба- лізації використали для активного залучення капіталів, технологій та професійного досвіду передових країн, що дозволило посісти відповідно перше і друге місця в світі за темпами росту ВВП [25, с. 76]. І ці досягнення науковці та політики обох країн пов’язують з виріша- льною роллю державної власності, централізованою системою управління соціально-економічними проце- сами та керівною роллю комуністичних партій, метою діяльності яких є: зробити народ багатим, країну – си- льною, побудувати справедливе демократичне і цивілізоване суспільство [25, с. 80]. Але є й інший досвід, якщо країна включається в процес переливу капіталу на засадах неолібералізму, то основні конкурентні переваги отримують багаті країни [12, с. 13; 13, с. 42]. Прослідкувати це можна хоча б на прикладі України. Внаслідок іноземних запозичень зов- нішній державний борг сьогодні становить понад 100 млрд. доларів США і, за даними Національного банку, Україна до першого липня повинна сплатити нерезиден- там по короткострокових і довгострокових кредитах ре- кордну суму – 53,5 млрд. доларів. Попередній рекорд був у 2008 році, коли довелося сплатити 52,2 млрд. доларів [22, с. 2]. Сьогодні є всі підстави твердити, що наша держава і надалі готова нарощувати зовнішні борги, оскільки в питанні залучення капіталу продовжує орієн- туватися на МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Євросоюз, США і не помічає зрослих можливостей залучення капіталу з Китаю, Росії, В’єтнаму, країн Близького і Середнього Сходу. І така ситуація спостерігається практично в усіх країнах, котрі включилися в процес вільного переливу капіталу на принципах, розроблених теоретиками нео- лібералізму. В Польщі, наприклад, гарантований дер- жавою зовнішній борг становить понад 250 млрд. дола- рів при хронічному річному зовнішньоторговельному дефіциті в 30 млрд. доларів [23, с. 2]. В Бразилії неолі- беральні реформи, стрижнем яких, як і в Україні та ін- ших постсоціалістичних країнах, була приватизація, сума боргових зобов’язань федерального уряду та міс- цевих органів влади перевищувала 320 млрд. доларів, країна опустилася з 8-го на 15-е місце по абсолютному обсягу виробництва ВВП. І тільки після того, як нове керівництво держави відмовилось від неоліберального курсу, зовнішній борг почав швидко скорочуватися, те- мпи приросту ВВП склали 7,5% і країна вийшла на 7-е місце в світі по абсолютному обсягу ВВП [24, с. 6-7]. Конкурентоспроможність України могла б істотно зрости і внаслідок більш повного використання націона- льного та світового інноваційного потенціалу, запозичен- ня досвіду створення в базових галузях економіки транс- національних і багатонаціональних корпорацій, перене- сення на національний грунт досвіду реформування еко- номіки в Китаї, В’єтнамі, післяєльцінській Росії тощо. Проте розширення ринкового простору в умовах глобалі- зації обернеться для України виграшем лише тоді, коли високопосадовці нарешті зрозуміють, що неоліберальна модель глобалізації це – шлях на узбіччя прогресу і доб- робуту. Несправедливий розподіл благ від глобалізації, зазначає вже згадуваний нами директор Центра міжнаро- дних досліджень Каліфорнійського університету М. Інтрілігейтор, породжує загрозу виникнення конфлік- тів на регіональному, національному та інтернаціональ- ному рівнях [12, с. 13]. На думку Г. Колодко, рецесія 2008- 2009 років є початком «системної кризи сучасного капіта- лізму…неоліберальної мутації» [13, с. 129]. До думки останнього варто було б прислухатись, адже він не тільки відомий спеціаліст в галузі ринкової трансформації постсоціалістичних країн, керівник Центра досліджень по трансформації, інтеграції та гло- балізації, а й архітектор польських реформ, двічі (1994- 1997 і 2002-2003 роках) міністр фінансів і віце-прем’єр Польщі. Але для нашої влади справжні світові авторите- ти не укажчики. І академіки Національної АН України, такі, як О. Амоша, В. Геєць, Е. Лібанова, А. Чухно та інші, також нею незатребувані. І це в той час, коли всі вони – професіонали вищого ґатунку, люди з баченням і розумінням закономірностей планетарного розвитку. Мудрі люди вчаться, як правило, на чужих помил- ках, а ми і зі своїх жодних висновків не робимо. Затіяли неоліберальні ринкові перетворення – розвалили еко- номіку. Як казав Президент України В. Янукович, по- будували дикий капіталізм. Взяли на себе непродумані зобов’язання при вступі до СОТ – зіткнулися з низкою негативних наслідків. В обох випадках чесні вчені та політики застерігали про можливі негативи. Не прислу- хались. Зараз поспішаємо зі створенням зони вільної торгівлі з ЄС. Експерти попереджають: будемо в про- граші, як і від приєднання до СОТ. І знову їхнє засте- реження – що волання в пустелі. Не чуємо, не знаємо і знати не хочемо висновків авторитетних експертів та вчених про те, що Україні вигідно приєднатися до Ми- тного союзу за участю Росії, Білорусі та Казахстану. Тільки відміна експортного мита на нафту дасть пози- тивний ефект для ВВП України майже в 3 млрд. дола- рів, на нафтопродукти – 500 млн. доларів; зниження цін на газ до внутрішньоросійського рівня – 4,5 млрд. до- ларів. Водночас потенціал нарощування експорту укра- їнських виробів до країн Митного союзу могло б стано- вити 4-9 млрд. доларів щорічно [15, с. 3]. Проте цій істині, як і багатьом іншим, на ниніш- ньому етапі глобалізації не пробитись до широких мас. І. КУКУРУДЗА І. КУЛІШ 2012/№2 57 В умовах середньовіччя «за публічну боротьбу за нау- кову істину публічно спалювали на вогнищі, тому що так хотіла інквізиція. Тепер на місце цього засобу фізи- чного, психологічного і політичного терору… охоче прямують деякі ЗМІ… Вони – улюблене місце демаго- гів і брехунів» [2, с. 43]. В умовах нинішнього етапу глобалізації економіки вони працюють здебільшого на багаті країни і багатих індивідів. А тому й в питаннях виграшу та програшу України від тих чи інших дій ви- сокопосадовців, населення дезорієнтоване. Звідси і його неадекватна поведінка. Висновки. Досліджуючи дію закону тенденції на- ціональних економік до глобалізації, ми були далекі від думки, що ця стаття суттєво змінить погляди наших співвітчизників на сутність, виклики та перспективи глобалізації для України. Її поява цілком виправдана вже тим, що орієнтує вдумливого читача на роздуми, які небезуспішно намагаються приспати завсідники окремих набридливих ЗМІ. Водночас, як вже зазнача- лося, ми не претендуємо на істину у вищій інстанції, адже її знаходять тільки в дискусії. Список джерел 1. Ленін В.І. Повне зібр.тв., т.41. – 670 с. 2. Колодко Г. Мир в движении (пер. с пол. Ю.Чайникова) / Гжегож Колодко. – М.: Магистр. – 2009. – 575с. 3. Валлерстайн И. Миросистемный анализ. Введение (пер. с англ.) / И. Валлерстайн. – М.: Территория будущего. – 2006. – 248с. 4. Пантин В.И. Циклы и волны глобальной истории / В.И. Пантин. – М.: «Новый век». – 2003. – 276с. 5. Білорус О. Політична економія глобалізму і проблеми структурної модернізації національної економіки / О. Білорус. – Дослідження міжнародної економіки. Збір- ник наукових праць. – 2011. – Вип. 2 (67). – С. 2-26. 6. Лук’яненко Д.Г. Економічна інтеграція і глобальні про- блеми сучасності / Д.Г. Лук’яненко. – К.: КНЕУ. – 2005. – 203 с. 7. Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, прак- тика та їх значення для України / А.А. Чухно. – К.: Ло- гос. – 2003. – 617с. 8. Бабурина О.Н. Новая парадигма мирового порядка в системе глобального капитализма / О.Н. Бабурина // Международная экономика. – 2011. – №7. – С. 11-22. 9. Globalization, Growth and Powerty: Building an inclusive World Economy. –World Bank. Washington. – 2002. 10. Шамрай Ю.Ф. Глобализация и конкурентоспособность национальной экономики: проблемы взаимовлияния / Ю. Ф. Шамрай // Международная экономика. – 2011. – №7. – С. 23-29. 11. Карпов С.А. Глобализация экономики: промежуточные итоги дискуссии / С.А. Карпов // Международная эко- номика. – 2011. – №7. – С. 5-10. 12. Интрилигейтор М.Ф. Сущность наших текущих эко- номических проблем в глобальном мире / Майкл Д. Ин- трилигейтор // Международная экономика. – 2011. – №9. – С. 11-14. 13. Колодко Г.В. Глобализация, трансформация, кризис – Что дальше? / Г.В. Колодко. – М.: Магистр. – 2011. – 176 с. 14. Хаттон У. Мир, в котором мы живем (пер. с англ. под ред В.Л. Иноземцева) / У. Хаттон. – М.: Ладомир. – 2004. – 556с. 15. Приоритеты социально-экономической политики на 2012 год / Киевский вестник // 2011. – 27 сентября. – С. 3. 16. Казнин В. Почему олигархия тянется к западу? / В. Казнин // Киевский вестник. – 2011. – 15 октября. – С. 2. 17. Кузьменко М. Откровение от премьера / М. Кузьменко // Киевский вестник. – 2011. – 24 сентября. – С. 2. 18. Цапенко И. Экономический цикл и международная миграция населения / И. Цапенко // Мировая экономика и международные отношения. – 2011. – №8. – С.31-42. 19. Бубликов В. Украинские иммигранты в Испании: ос- новные черты сообщества / В. Бубликов // Мировая экономика и международные отношения. – 2011. – №9. – С. 95-99. 20. Migration and Remittances Factbook 2011: Ind Edition. – Washington: The World Bank, 2010. – 256p. 21. Ромащенко Т.І. Стратегія участі України у світових процесах трудової міграції. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних на- ук. – Донецьк. – 2011. – 20с. 22. Лошкарев М. Трясина «рекордов» / М. Лошкарев // Киевский вестник. – 2012. – 21 января. – С.2. 23. Беркут И., Василишин Р. Ще не вмерла Україна / Бер- кут И., Василишин Р. // Киевский вестник. – 2011. – 27 декабря. – С.2. 24. Теперман В.А. Бразилия – «восходящий гигант» миро- вой экономики / Теперман В.А. // Международная эко- номика. – 2011. – №8. – С. 4-13. 25. Локшин Г. Ханой: курс на «социализм с вьетнамским лицом» / Локшин Г. // Мировая экономика и междуна- родные отношения. – 2011. – С. 76-88. І. Куліш м. Львів КОРЕЛЯЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ РОЗВИТКУ СЕЛА І РЕАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ДРІБНИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ Постановка проблеми У сучасному українському суспільстві відбуваються кардинальні зміни світогляду щодо засад, пріоритетів та мотивації усіх сторін життя. Дані тенденції не оминули аграрну сферу та село, ви- явивши багато проблем об’єктивного та суб’єктивного характеру. Адміністративно-командні методи управ- ління відійшли у минуле, відбуваються ринкові перет- ворення, які зумовили впровадження економічних ме- тодів управління, утвердження толерантності та плюра- лізму. Суспільство погодилось на справедливу нерів- ність, що не означає згоди на соціально-економічну диференціацію територій. Із здобуттям незалежності та формуванням ринкових відносин логічно було очікува- ти розквіту села та аграрної сфери, однак цього не ста- лося, навпаки спостерігається деградація та занепад. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Резуль- тати досліджень окремих аспектів проблеми неефекти- вності державних програм розвитку села та підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору України висвітлені у працях вітчизняних вчених Є.І. Бойка [1], В.В. Борщевського [2], В.Г. Галанця [3; 4], Ю.Е. Губені [5;6], С.І. Дем’яненка [7], О.І. Павлова [8], Н.М. Тка- ченко [9], Г.В. Черевко [10] та багатьох інших. Однак, на жаль, через чисельні зміни законодавства, держав- них та регіональних концепцій і програм спрямованих на розвиток сільських територій, наслідки їх впрова- дження вимагають подальшого дослідження. Формулювання мети статті У радянський час

Закон тенденції національних економік до глобалізації

Institution

Similar Items