Відлуння двадцятих
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45103 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Відлуння двадцятих / Л. Пізнюк // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 1. — С. 136-141. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-45103 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-451032013-06-08T03:23:17Z Відлуння двадцятих Пізнюк, Л. Епістолярна спадщина 2008 Article Відлуння двадцятих / Л. Пізнюк // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 1. — С. 136-141. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45103 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Епістолярна спадщина Епістолярна спадщина |
| spellingShingle |
Епістолярна спадщина Епістолярна спадщина Пізнюк, Л. Відлуння двадцятих Сiверянський лiтопис |
| format |
Article |
| author |
Пізнюк, Л. |
| author_facet |
Пізнюк, Л. |
| author_sort |
Пізнюк, Л. |
| title |
Відлуння двадцятих |
| title_short |
Відлуння двадцятих |
| title_full |
Відлуння двадцятих |
| title_fullStr |
Відлуння двадцятих |
| title_full_unstemmed |
Відлуння двадцятих |
| title_sort |
відлуння двадцятих |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Епістолярна спадщина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45103 |
| citation_txt |
Відлуння двадцятих / Л. Пізнюк // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 1. — С. 136-141. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT píznûkl vídlunnâdvadcâtih |
| first_indexed |
2025-07-04T03:43:50Z |
| last_indexed |
2025-07-04T03:43:50Z |
| _version_ |
1836686383775744000 |
| fulltext |
136 Сіверянський літопис
ЕПІСТОЛЯРНА
СПАДЩИНА
�
ВІДЛУННЯ ДВАДЦЯТИХ
(З неопублікованих листів А. Любченка)
Зацікавлені 20�и роками ХХ ст., мабуть, пам’ятають публікацію у «Березолі»
листів Івана Дніпровського, адресованих Аркадію Любченку, або ж читали їх у
раритетних «Голубих диліжансах» чи «Ваплітянському збірнику», упорядкованих
проф. Юрієм Луцьким. Однак там опубліковано «однобічну», так би мовити,
кореспонденцію: від Івана Дніпровського до Аркадія Любченка, бо листів
останнього – небажаного для радянської влади, а тому постійно висіюваного зі
спогадів, вибілюваного на фото, – ніхто не сподівався побачити. Тож так склалося,
що переважна, а можливо, й більша частина епістолярної спадщини Аркадія
Любченка не збереглася або ще не знайшлася. Однак дивом уціліли його листи до
Івана Дніпровського, їх небагато – усього десяток. Як відомо, останній мав у своєму
робочому столі потаємний сховок, де зберігав різні документи, серед них знайшли
на початку 90�х рр. і листи. Тепер знайдені документи І. Дніпровського зберігаються
у Центральному державному архіві�музеї України, зокрема й листи А. Любченка
(фонд 144, опис 2, од. зб. 35).
Аркадій Любченко та Іван Дніпровський – два письменники і представники
покоління так званого «Розстріляного відродження», заприятелювали у 20�х рр.
ХХ ст. у Державному видавництві України, обоє були у літературному об’єднанні
«Гарт», разом організовували ВАПЛІТЕ, потім Літературний ярмарок,
ПРОЛІТФРОНТ, разом переживали тривожні 30�і, обоє, як і більшість, стали
членами ВУСППу у 1932 р. У 1934 р., коли одного за одним арештовували
колишніх ваплітянців, коли фабрикували справи, Івана Дніпровського не стало:
сухоти. Любченко у 30�их рр. мав свою долю: виплисти з хвилі постійних чисток
і репресій; бути свідком арештів своїх друзів, побратимів по літературній роботі;
спізнати на деякий час невідомість і забутість, навіть, буквально, викресленість/
вирваність з видань 20�их рр. свого імені і творів. У літературному вирі він з’явився
наприкінці 30�их, коли соцреалізм уже міцніше вріс і вживився у письменницький
дискурс, адаптувався, почав вироблення власної поетики чи активну
трансформацію розмаїтих стильових напрямів і настанов. З початком Другої
світової війни Аркадій Любченко налаштувався на Захід, хоча пересічна більшість
країни, зокрема і письменницька більшість, орієнтувалася на Схід, вглиб СРСР,
де тихіше і безпечніше. Свої пригоди Любченко майстерно опише у «Щоденнику»
(виданий у 1999 р.), зрештою, цей текст став як літературою факту, так і
документом.
Так само, як і ці листи двох друзів. Вони заповнюють інформаційну лакуну та
Сіверянський літопис 137
відновлюють логічний дискретний діалог між Аркадієм Любченком та Іваном
Дніпровським у часі і просторі. Інколи вони допомагають оцінити літературну
ситуацію 20�их рр. об’єктивно, інколи замість розкрити якісь таємниці чи
недомовки поглиблюють їх. Проте якщо до цього епістолярію залучити ще й листи
інших із їхнього кола, наприклад, листи Миколи Куліша до Івана Дніпровського,
то у ширшому контексті можна не лише відтворити події літературного і особистого
життя письменників, можна зрозуміти хід мислення, характер, саморефлексії
кожного з них, відчути їхню молодість і бажання бути оригінальними, оцінити, як
міняється тональність листів 20�их і 30�их рр.
Зважаючи на те, що листи Івана Дніпровського не раз передруковували, нижче
подано лише Любченкові листи до друга і колеги, але у примітках наведено його
пронумеровані листи�відповіді. Це зроблено задля того, аби цікаві читальники
змогли відтворити діалог листування за потреби чи нагоди.
Деякі листи А. Любченка без дат. Аби встановити бодай приблизно рік,
проаналізовано згадані в листі події, де порівняно, зіставлено факти у листах друзів.
Взагалі, авторське датування дано невід’ємно від тексту у тому місці, де його
зазначив автор. Датування ж відтворене, тобто приблизне, але з умовою не пізніше
і не раніше певного числа, вказано у квадратних дужках. Сумнівне датування, яке,
на жаль, нема чим підтвердити з тексту листа, позначене знаком питання у
квадратних дужках.
Як відомо, встановлення правильного датування – відновлення часу написання
тексту документа (що листа, що якогось іншого) – справа і кропітка, і невдячна.
Проте вкрай потрібна, бо тільки відомості про часотворення тексту дозволяє
вписати його в історичний контекст, реконструювати хронологічно�наслідкову
послідовність розвитку подій, відтворити повноту формування естетичних,
мисленнєвих позицій, задумів того чи іншого, а також потім відстежити форми
вираження у художніх площинах. Листи А. Любченка подано без змін: збережено
мовні і стилістичні особливості, що надасть і мовознавцям певного ґрунту для
досліджень. Усе це уможливлює сформулювати цілісну, підкориґувати чи
увиразнити правильну історико�літературознавчу оцінку явищу 1920�х рр. Ці
листи наразі лише невеличка скалочка з мозаїки тих років, яка когось вбереже від
помилки, а комусь дозволить потрактувати об’єктивно процеси епохи двадцятих.
1 лист
[1924]1
Дорогий друже.
Урви зі свого строгого денного регламенту 5 хвилин, тільки 5 хвилин для мене
й повідом мене, чи друкується альманах «Гарт’у». Коли друкується, то де саме й в
якому стані перебуває. Мені треба внести маленькі доповнення до «Гайдара». Коли
їх не буде – пропаде весь «цимис». Я дуже турбуюся, боюсь, що після повернення
до Харкова (як�що вже друкується) я виправити не встигну.
Дуже прошу – напиши зараз�же. Буду дуже, дуже вдячний. Може встигну
вжити заходів.
Микола Гур’євич, а по нашому Кляус2 , ще перебуває в Одесі. Бачилися. Багато
говорили. Сіли, випили, закусили. Ой, тай випили�ж! Розпрекрасний він хлопець,
тільки, на мою думку, трошки відстав. Будь�що, а до Харкова його обов’язково
треба витягти.
Засилає тобі привітання.
І я вітаю, цілую.
Твій Аркашка.
P.S. Привітай Павла Григоровича3 .
138 Сіверянський літопис
2 лист
8/VII – 25 р.
Написав був великого листа, але потім відклав – хай полежить...
Колись побачимось – краще так поговорити.
А тепер от що: вибач мені, дорогий друже, що я тобі стільки клопоту завдав
отим своїм перекладом. Не роби великих очей, не посміхайся так, як ти умієш:
знаю. Мав�бо я перекласти чотирі аркуші, а подав лише 2. Це мабуть тебе дуже
вразило (хоч я й попереджував і пояснював негайним від’їздом з Харкова), бо�ж
ти не втримався, щоби не картати мене по�за очі перед дружиною...
Ще раз прошу – вибач мені. І ще одне: писав я особистого листа до
Войцехівського щоби він дав розпорядження – командирувати Щербака до Одеси.
Писав і Щербакові. Тут обов’язково потрібен редактор мови, бо сидять едіоти,
які ні бельмеса не розуміють в мові. Жахне становище...
Так от і прошу тебе: друже, – «прінажмі».
3 лист
19/7/264
Любий Жане!
Оце повернув із відпустки й хочу тобі хоч пару слів послати. Що ти свиня (і не
яка�будь там йоркширська, чи взагалі – расиста), а українська, хохлацька свиня, –
про це вже я не говоритиму. Це й так ясно з твоєї двохмісячної мовчанки. Тому й
я зараз нічого тобі інтригуючого не писатиму, але хочу лише довідатися, чи ти
живий, здоровий, чи ти маєш милість, що сидиш уже 3�ій місяць у Криму? Га?..
А ми�ж тут гинемо... Просто – повисували язики й напівживі, напівмертві...
мабуть таки поздихаємо. Хоч би вісточкою перед смертю потішив.
Аркадій.
4 лист
[1927]5
Жане
Заїздив до тебе спеціяльно, щоб довідатись у справі коректи. Сьогодні щойно
приїхав. Турбує мене дуже: якщо Сенченко не прислав оригіналу, то тобі буде
дуже важко зкорегувати де�які моменти. На превеликий жаль, не запитав тебе.
Дуже прошу, якщо можеш, заскоч до мене сьогодні. Ждатиму.
Аркадій.
Чи прислав Сенченко гроші?
5 лист
[1927]6
Любий мій Жане!
Гнівайся – не гнівайся, а єй�бо, прис’єй�бо, не винен. Я�ж хворий. І дуже хворий.
Вся та історія, що була у мене, кінець�кінцем, обернулася на катар кишок і мучить
мене тепер, як грішну душу. Лікуюсь, проробляю ріжні маніпуляції з компресами,
грілками, ваннами і ин. І день�у�день в’яну, сохну – так що вже хлопці (навіть
Сіверянський літопис 139
хлопці!) кажуть: – Аркаша, покинь ти це все та катай швидше на Кавказ, або куди...
Пропадеш, Аркаша... От яка історія! Ніколи не сподівався. А їхати не можна, бо не
встиг приготувати грошей. Та ще й професор: «Подождітє маленько – авось і так
вас вилєчім...» Та ще й усякі панфути заварюють тут кашу, хотять, сукини сини,
розбазарити наш капітальчик, що його з таким трудом набули ми цими останніми
роками7 . Доводиться давати бій – сильний і рішучий. Всі дані за нас. З бою
вийдемо переможцями – певні! Підросли ми вже, і не Семенкам із нами тягатися.
Це не самозакоханість, це – здоровий розум і наявний факт. Чи ж не так?
Була у мене Марія Михайлівна8 , казала, що ти, за своєю «розтерзаною»
звичкою, пішов кудись гуляти й застудився. Що тобі погіршало. Ну, як�же можна
Жане? Як�же?.. Бережи себе – таких, як ти, у нас дуже й дуже мало. Негайно
надішли заяву до місцкому (добре, якщо додаси підтвердження лікаря), щоби
тобі продовжити лікування ще на місяць. Тут усе зроблять, аби�но допомогти
тобі. Що до твого оповідання, справу ще не порушував. Взагалі з альманахом досі
ще її не порушено. Приступаю цими днями – тоді зроблю так, як ти просив мене.
Все зроблю.
Ольга Георгіївна9 вітає й засилає побажання як найшвидше видужати.
Стискаю.
Твій Аркадій.
6 лист
2/5/27
Любий Жане!
Вибач, що так довго не відповідав та й зараз відповідаю тільки листівкою.
Завтра напишу листа. А поки що... одне прохання: потерпи, Жане, помордуйся,
скільки треба, аби лише вилікувався. Щоб там не було, як би там не було, а перше
завдання – бути здоровим. Послали тобі гроші ще за один місяць. Треба буде ще –
ще заплатимо, аби�но вилікувався. Можу тебе потішити: цими днями відбувся
остаточний бій в Утодікові10 (знаєш, либонь, історію з Софієвою), два дні тривали
збори, дуже бурхливі, дуже запальні і врешті ми маємо блискучу перемогу!
Блискучу! Якої сами не сподівалися. Враг побежден, обращен в позорнейшее
бегство. Та ще й матеріали нам до рук попали такі, що... ну розповім у листі. Будь
здоров.
Твій Аркадій.
7 лист
Харків, 1927, 23 мая
Жан!
Вибач... ну, все ‘дно... Приїдеш – підставлю тобі «безропотно» свою потилицю
і загилиш по ній, як схочеш. (Правда, звучить цей вступ трохи по�плужанському,
але, сподіваюся, битимеш мене по�ваплітовському?) Mea culpa, mea maxima culpa!
Хоча, – мушу це підкреслити, – ти дуже й дуже помилився�б, якщо вважав би, що
я не писав через байдужість, або з якоїсь иншої подібної причини. Ні. Причини є,
причини серйозні – і не зважаючи на них, повторюю, я охоче підставлю тобі свою
потилицю.
Гроші я тобі Жане вислав, і вчасно вислав. (тобі й сестрі, як і просилося) –
отже був надто здивований з твого листа. Не так з повідомлення, що гроші не
140 Сіверянський літопис
одержав, як з усяких твоїх «привходящіх соображеній». Ну, що ти справді, Жане?
Як ти міг щось подібного припускати? Єй�бо, образа. Чудак!.. Та коли�б тобі треба
було б іще ціле літо лікуватись, то й за ціле літо заплатили�б. Гроші у нас є: субсідію
нам збільшили. Ради бога, не турбуйся, не хвилюйся, кажи, скільки тобі треба, що
треба?
Одержали твого листа (останнього, що надіслав Кляусові), читали в редакції
скопом і читаємо: чи не крутиш ти зі своїм сєвєром, чи не слід було�б тобі іще
полікуватись у Криму. Подумай гарненько: якщо треба, пиши негайно, і ми купимо
ще місяць. Подумай же, не «скритнічай».
Між иншим, коли прочитали, що ти знову в одній сорочці вискочив на балкон,
то всі засміялися і в один голос:
– Ой, айдійот же Ваня? Ой, айдійот!..
Ну, нічого. Ждемо від тебе листа. Негайно. Просто. Як до друзів.
А в Харкові уже зазеленіло. А над Харковом любов і дим... чи той... порох і
курява і т.п...
Кріпко стискаю тебе.
Видужуй: восени доведеться, либонь, знову повоювати.
Твій Арк. Любченко.
P.S. А з «Паровою котловіною» ти трошки помилився: воювали не з нею, а геть
з усім, що в’язне і смердить.
8 лист
12/4�28
Жане!
Нарешті знайшов тебе. А тут тобі листи, а все ж таки: не харашо, не харашо, що
зник отак десь у Одеських нетрах і – ні слова друзям.
Не харашо...
Аркадій.
9 лист
[?1928]
Любий Жане!
Сочувствую, співчуваю ets... ets... бо й сам, як знаєш, недавнечко грішив...
Але це нічого... Воно навіть дуже добре буває так иноді полежати – «собраться
с мыслями».
Передам уже на рецензію (політрецензію). Тепер у нас переводять лише через
політ. Закона такого нового маємо.
Отже передав Азарх11 . Потім ще поговоримо. Але не сумлівайся. Справу в
бухгалтерію теж передано.
Хотів був передати через твою прекрасну сестричку тобі поцілунок, та...
Ну, нічого...
Твій Аркадій.
Сіверянський літопис 141
10 лист
17/VI�30
Любий Жане,
Ти вже, либонь, повернув до Харкова – тож і прохання до тебе: взич уваги
нашому МК12 . Головувати замісць мене лишився Гжицький, але entre nous soit dit,
людина він досить м’яка й не досить сувора, щоб у відповідний спосіб вести справу,
– особливо в теперішніх умовах існування МК і в умовах наближення нашого
переобрання. Ти, я певен, мене розумієш. Треба налагодити тісніший зв’язок із
ВУК’ом (тов. Підгаєцька там – її прикріплено до нашого МК – заскоч до неї),
треба впорядкувати фін�справи (протокольні я встиг упорядкувати перед моїм
від’їздом). А втім – тобі й самому видко буде, що й як.
Приїду я десь через місяць. Перевтомився я дуже через оту всіляку плутанину
харківську. Але ось підлікуюсь, наберусь сил – і знову. Інакше не можна. Таке
життя. Як у Пушкіна, пам’ятаєш? –
И всюду страсти роковые,
И от судеб защиты нет...
Ну, бувай, Жане, тисну тобі руку. Засилаю південне морське привітання тобі й
твоїм хорошим, привітним жінкам.
Арк. Любченко
Джерела та література:
1. Лист написаний у1924 р., бо мова про альманах «Гарт», де друкувалися перші твори
А. Любченка, зокрема «Гайдар». (Відповідь І. Дніпровського на цей лист А. Любченка вміщена у
«Ваплітянському збірнику» під № 1.)
2. Йдеться про Миколу Куліша.
3. Зрозуміло, що згадується Павло Тичина.
4. Відповідь на лист І.Дніпровського від 28.07.1926 (Див.: Луцький Ю. Літературна політика
в радянській Україні 1917–1934. – К.: Гелікон, 2000. – С.216)
5. У 1926–1927 рр. І. Сенченко керував фінансовими питаннями у ВАПЛІТЕ.
6. Відповідь І. Дніпровського на цей лист див. у «Ваплітянському збірнику» під № 2.
Правдоподібно, що йдеться про вихід того числа «Бумеранґа», де з’явилася «Зустріч на перехресній
станції. Розмова трьох», в якійузяли участь М. Бажан, Г. Шкурупій (обидва члени ВАПЛІТЕ) і
М. Семенко. Для Бажана і Шкурупія ця «Розмова…» закінчилася виключенням з ВАПЛІТЕ,
пізніше вони поновилися в організації, а між Семенком і ваплітянами поглибилася неприязнь.
7. Відповідь І. Дніпровського під № 3 у «Ваплітянському збірнику».
8. Дружина Івана Дніпровського.
9. Ольга Георгіївна Горська — акторка Українського державного театру ім. І. Франка, пізніше
— «Березолю», перша дружина А. Любченка.
10. УТОДІК — Українське товариство драматургів і композиторів.
11. Раїса Азарх — член дирекції Державного видавництва України; була репресована в 30�х
рр., у 50�х реабілітована.
12. Міський комітет письменників, власне, письменницька профспілка.
|