Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення
Узагальнені й розвинені науково-методичні засади стратегічного планування розвитком регіону. Визначені напрямки вдосконалення механізму його забезпечення. Розглянуті фактори, які впливають на процес розробки стратегії. Розроблений алгоритм стратегічного планування економічного розвитку регіону....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Вісник економічної науки України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45597 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення / А.П. Тіщенко // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 158-161.— Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-45597 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-455972013-06-17T03:24:21Z Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення Тіщенко, А.П. Наукові статті Узагальнені й розвинені науково-методичні засади стратегічного планування розвитком регіону. Визначені напрямки вдосконалення механізму його забезпечення. Розглянуті фактори, які впливають на процес розробки стратегії. Розроблений алгоритм стратегічного планування економічного розвитку регіону. Обобщены и развиты научно-методические основы стратегического планирования развития региона. Определены направления усовершенствования механизма его обеспечения. Рассмотрены факторы, которые влияют на процесс разработки стратегии. Разработан алгоритм стратегического планирования экономического развития региона. Scientifically-methodical bases of strategic planning of development of region are generalised and developed. Directions of improvement of the mechanism of its maintenance are defined. Factors which influence process of working out of strategy are considered. The algorithm of strategic planning of economic development of region is developed. 2010 Article Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення / А.П. Тіщенко // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 158-161.— Бібліогр.: 19 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45597 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Наукові статті Наукові статті |
| spellingShingle |
Наукові статті Наукові статті Тіщенко, А.П. Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення Вісник економічної науки України |
| description |
Узагальнені й розвинені науково-методичні засади стратегічного планування розвитком регіону. Визначені напрямки вдосконалення механізму його забезпечення. Розглянуті фактори, які впливають на процес розробки стратегії. Розроблений алгоритм стратегічного планування економічного розвитку регіону. |
| format |
Article |
| author |
Тіщенко, А.П. |
| author_facet |
Тіщенко, А.П. |
| author_sort |
Тіщенко, А.П. |
| title |
Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення |
| title_short |
Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення |
| title_full |
Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення |
| title_fullStr |
Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення |
| title_full_unstemmed |
Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення |
| title_sort |
стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Наукові статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45597 |
| citation_txt |
Стратегічне планування розвитку регіону: основні поняття, вимоги та алгоритм здійснення / А.П. Тіщенко // Вісник економічної науки України. — 2010. — № 2 (18). — С. 158-161.— Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Вісник економічної науки України |
| work_keys_str_mv |
AT tíŝenkoap strategíčneplanuvannârozvitkuregíonuosnovníponâttâvimogitaalgoritmzdíjsnennâ |
| first_indexed |
2025-07-04T04:24:56Z |
| last_indexed |
2025-07-04T04:24:56Z |
| _version_ |
1836688969393242112 |
| fulltext |
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ158
Останнім часом питання, пов’язані зі стратегічним
плануванням розвитку регіону, все частіше з’являються
на сторінках економічних видань. Це свідчить про їх вагу
в теорії та практиці управління національним господар-
ством країни і її регіонів.
В сучасних умовах господарювання стратегічне
планування набуває особливого значення для забезпе-
чення ефективного управління розвитком регіону Про-
те невизначеність деяких питань, пов’язаних з організа-
цією цього процесу, обумовлює потребу у подальших
розробках у даному напрямку.
Виходячи з цього, мета статті полягає у дослідженні
проблеми стратегічного планування розвитку регіону.
Для цього необхідно вирішити наступні задачі:
визначити сутність стратегічного планування роз-
витку регіону в теорії та на практиці;
довести важливу роль стратегії в забезпеченні ста-
лого розвитку регіону;
сформулювати алгоритм стратегічного планування
розвитку регіону.
Поняття стратегічного управління з’явилося ще в
середині 50-х років у США, в період, коли більшість галу-
зей американської промисловості перебувала в стадії кри-
зи. На думку провідних американських вчених це була
криза економічної думки, коли стрімкі зміни в матеріальній
сфері життя суспільства, системі виробництва й розподілу
благ, значно випереджали розвиток методів управління, як
національному рівні, так на рівні окремих господарчих
структур. В якості відповіді на вимоги часу була висунута
та систематизована теорія стратегічного управління й пла-
нування. Проте, і вона не стала остаточною. Підхід до
осмислення загальної ролі і місця методів стратегічного
управління й планування неодноразово мінявся, пройшов-
ши у своєму розвитку кілька етапів.
Сам термін «стратегічне управління» був введений
в обіг для того, щоб з’ясувати відмінності між поточним
управлінням на рівні окремих виробничих завдань і уп-
равлінням, орієнтованим на виявлення й використання
довгострокових можливостей розвитку. В якості про-
відної ідеї, яка зумовила перехід від оперативного уп-
равління до стратегічного, була обрана ідея необхідності
перенесення центру уваги вищого керівництва на
зовнішнє середовище, щоб вчасно й відповідним чином
реагувати на зміни, які відбуваються в ньому.
Сучасним проблемам стратегічного управління присвя-
чують свої праці такі відомі науковці, як Абалкін Л. І. [1,2],
Ансофф І. Х. [3], Боумен К. [4], Виханський О. С. [5], Га-
поненко О. Л., Панкрухин А. П. [6], Гольдштейн Г. Я. [7],
Гранберг О. Г., Львів Д. С. [8], Мінцберг Г. [9], Пірс Дж.,
Робертсон Р. [10], Стрикленд А. Дж., Томпсон А. А. [11],
Хаттен К., Шендел Д. [12], Хиггенс Дж. [13] і багато інших.
Сьогодні існує кілька визначень поняття «стратегічне
управління». Так, Д. Шендел і К. Хаттен розглядають його
як «процес визначення зв’язку організації з її оточенням,
який полягає в реалізації обраних цілей та спробах дося-
гати бажаного стану взаємин з оточенням за допомогою
розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно й результатив-
но діяти організації та її підрозділам» [12]. На думку Дж.
Хиггенса, «стратегічне управління — це управління метою
здійснення місії організації через управління процесом
взаємодії організації з її оточенням» [13]. Дж. Пірс і Р.
Робертсон визначають стратегічне управління як «набір
рішень та дій з формулювання й виконання стратегій, які
розробляють для того, щоб досягати мети організації» [10].
Г. Гольдштейн розумів під цим явищем «діяльність, спря-
мовану на досягнення висунутих цілей та завдань органі-
зації, визначених на основі прогнозування можливих змін
у навколишньому середовищі й потенціалу організації,
шляхом координації і розподілу ресурсів» [7, с. 37].
На нашу думку, вірне визначення стратегічному
управлінню можна надати лише зрозумівши, чим цей
процес відрізняється від існуючого тривалий час довго-
строкового планування.
Головна відмінність між довгостроковим та стратегі-
чним плануванням полягає у трактуванні майбутнього. У
системі довгострокового планування існує припущення,
що майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції
історично сформованих тенденцій. У системі стратегічно-
го планування — навпаки, таке припущення відсутнє.
Стратегічне управління й планування являє собою
певний набір правил та дій, що дозволяють організації
розробити і досягти головної мети господарського роз-
витку. Таким чином, основу для планування складає не
стільки минуле організації, скільки її майбутнє.
Отже, враховуючи вище наведене, можна зазначи-
ти, що стратегічне управління розвитком регіону — це
управління, що орієнтує діяльність територіальної сис-
теми на цільові запити, гнучко реагує на зміни зовніш-
нього середовища й впроваджує заходи, які дозволяють
досягти конкурентних переваг, що у сукупності дає мож-
ливість забезпечити сталий розвиток системи в довгос-
троковій перспективі.
Стратегічне управління виражається у п’яти функ-
ціях [9, с. 29]:
1. Планування стратегії.
2. Організація виконання стратегічних планів.
3. Координація дій з реалізації стратегічних завдань.
4. Мотивація на досягнення стратегічних резуль-
татів.
5. Контроль процесу виконання стратегії.
Планування стратегії передбачає виконання таких
підфункцій, як моніторинг стану регіональної системи,
аналіз і оцінка даних, прогнозування.
Організація виконання стратегічних планів полягає
у формуванні майбутнього потенціалу території та узгод-
женні системи управління з обраною стратегією розвит-
ку.
Проблеми стратегічного управління найчастіше є
наслідком дії численних зовнішніх факторів. Тому, щоб
не помилитися у виборі стратегії, важливо визначити,
А.П. Тіщенко
м. Донецьк
СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ:
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ВИМОГИ ТА АЛГОРИТМ ЗДІЙСНЕННЯ
ТІЩЕНКО А.П.
2010/№2 159
які економічні, політичні, науково-технічні, соціальні й
інші фактори впливають на майбутнє регіону.
Основу стратегічного управління складає комплекс
стратегій: соціальних, економічних, екологічних тощо.
Таке різноманіття стратегій є модифікацією декількох
базових стратегій, кожна з яких виявляється ефектив-
ною лише в певній ситуації. Саме тому важливо розгля-
дати причини вибору окремих варіантів.
В літературі існує два протилежні погляди на розу-
міння стратегії.
У першому випадку стратегія — це конкретний
довгостроковий план досягнення певної мети, а форму-
вання стратегії — це процес пошуку певної мети й скла-
дання довгострокового плану. Такий підхід ґрунтується
на тому, що всі зміни середовища передбачувані, мають
детермінований характер та піддаються контролю й уп-
равлінню [11, с. 37].
У другому випадку стратегією вважають довгостро-
ковий якісно визначений напрямок розвитку, що пови-
нен привести систему до обраної мети [11, с. 38].
Виханський О. С. формулює це поняття наступним
чином: «Стратегія — це заздалегідь спланована реакція
системи на зміну зовнішнього середовища, лінія її повед-
інки, обрана для досягнення бажаного результату» [5, с. 26].
Ніколаєв І. та Точилкіна О. вважають, що стратегія — це
«…образ організаційних дій та управлінських підходів, які
використовуються для досягнення організаційних завдань
і цілей організації» [14, с. 270]. На думку науковців Інсти-
туту світової економіки та міжнародних відносин НАН
України, стратегія — це «… рішення завдання про те, як
досягти стратегічну мету з вихідної ситуації за допомогою
наявних ресурсів і обліком можливих дій конкурентів» [15,
с. 42]. І. Ансофф визначає поняття стратегії наступним
чином: «Стратегія є набір правил для прийняття рішень,
якими підприємство керується у своїй діяльності» [3, с. 18].
Е. Кассельс наголошує на тому, що стратегія — це, перш
за все, «…модель поведінки, якої випливає організація для
досягнення своїх довгострокових цілей» [16].
Отже, стратегія — це не лише обрання мети та за-
собів її досягнення, але й інструкція для прийняття
рішень з корегування завдань і цілей при зміні умов
існування організації. Стратегія розробляється на май-
бутнє, конкретизується в різного роду проектах, програ-
мах, практичних заходах та реалізується в процесі їх
виконання. Значні витрати праці й часу людей, що не-
обхідні для створення стратегії, не дозволяють її часто
змінювати або серйозно корегувати. Саме тому страте-
гію формулюють в досить загальних виразах.
Стратегія має кілька особливих рис [3, с. 18].
1. Процес її розробки не завершується будь-якою
негайною дією. Наприкінці нього лише встановлюють-
ся загальні напрямки.
2. Стратегія складає базис розробки проектів. Її роль
полягає у тому, щоб, допомогти зосередити увагу на
певних ділянках і можливостях та відхилити всі інші
несумісні з нею.
3. Потреба в стратегії відпадає, коли реальний хід
розвитку організації приводить до бажаних подій.
4. У ході формулювання стратегії не можна передба-
чити всі можливості, які з’являються при розробці про-
екту конкретних заходів. Тому доводиться користуватися
узагальненою, не завжди повною та точною інформацією.
5. Лише коли в процесі пошуку знаходяться конкретні
альтернативи, з’являється й більш точна інформація. Проте
вона може поставити під сумнів обґрунтованість первіс-
ного стратегічного вибору. Тому успішне використання
стратегії неможливо без зворотного зв’язку.
6. Для відбору проектів застосовуються як стратегії, так
і орієнтири. Орієнтир являє собою ціль, якої прагне досяг-
ти організація, а стратегія — засіб досягнення цієї мети.
Орієнтири — це більш високий рівень прийняття рішень.
Стратегія ж, виправдана при одному наборі орієнтирів, не
буде такою, якщо орієнтири організації зміняться.
7. Стратегія й орієнтири взаємозамінні як в окремі
моменти, так і на різних рівнях організації.
Стратегія розробляється на національному, регіо-
нальному рівнях й на рівні окремого підприємства.
В Україні стратегія розвитку держави визначається
законодавчо і є загальнонаціональним орієнтиром для
розробки відповідних стратегій розвитку її територій.
Проте сьогодні, нажаль, ще не всі регіони усвідомлю-
ють необхідність та важливе значення стратегічного
планування.
Стратегія регіонального розвитку держави неоднор-
ідна за регіонами. Це пояснюється істотними відміннос-
тями територій щодо забезпеченості ресурсами, структу-
ри господарства, рівня розвитку різних сфер економіки,
темпів економічного зростання тощо. Саме тому ця стра-
тегія формує, з одного боку, основні цілі й завдання роз-
витку держави на певний період часу, а з іншого — скла-
дає основу для розробки низки збалансованих між собою
стратегій економічного розвитку окремих регіонів.
Стратегія економічного розвитку регіонів розгля-
дається як «…система заходів, спрямованих на реаліза-
цію довгострокових завдань соціально-економічного
розвитку держави з урахуванням раціонального внеску
регіонів у вирішення цих завдань» [17, c.5]. Безумовно,
ця стратегія змінюється залежно від соціально-економ-
ічної й політичної орієнтації держави на тому чи іншо-
му етапі розвитку.
Фетисов Г. Г. та Орішин В. П. пропонують таку трак-
товку поняття «Стратегічний план розвитку регіону» —
це «…управлінський документ, який містить взаємозалеж-
ний опис різних аспектів діяльності з розвитку регіону»
[18, c.266]. Підготовка такого документа передбачає:
постановку цілей розвитку регіону;
визначення шляхів досягнення поставлених цілей;
аналіз потенційних можливостей, реалізація яких
дозволить досягти успіхів;
розробку методів організації руху за вибраними
напрямками;
обґрунтування раціональних способів використан-
ня ресурсів.
Стратегічний план соціально-економічного розвит-
ку регіону — це індикативний документ, який дозволяє
адміністрації регіону й регіональному співтовариству
діяти спільно. Він стосується не лише адміністрації, а й
усіх суб’єктів процесу регіонального розвитку, зокрема
економічних агентів і учасників політичного процесу.
Такий план передбачає зважені й погоджені дії всіх
суб’єктів щодо вирішення існуючих проблем. Він являє
собою інструмент налагодження партнерських відносин,
механізм визначення й здійснення ефективних стратег-
ічних дій в усіх сферах життя регіону.
ТІЩЕНКО А.П.
ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ160
До основних характеристик стратегічного плану соц-
іально-економічного розвитку регіону відносять [18, c.267]:
виокремлення сильних та слабких сторін регіональ-
ної економіки, прагнення підсилити, розвинути, сфор-
мувати конкурентні переваги регіону з орієнтиром, на-
самперед на створення кращих умов життя населення;
визначення ідеї й принципів, які орієнтують вироб-
ників товарів і послуг, інвесторів, адміністрацію й насе-
лення, на майбутній розвиток території;
Складовою стратегічного плану розвитку регіону є
план дій регіональної адміністрації з реалізації заходів.
Процес розробки стратегічного плану соціально-еко-
номічного розвитку регіону складається з декількох етапів:
1. Оцінка досягнутого рівня й особливостей соціаль-
но-економічного розвитку території, проведення анал-
ізу ресурсної бази;
2. Формування концепції розвитку економіки рег-
іону, вироблення сценаріїв модернізації територіально-
го господарства з метою адаптації останнього до нової
системи міжрегіональних зв’язків та взаємовідносин;
3. Вибір й обґрунтування напрямків розвитку регіону.
Вихідним пунктом розробки концепції розвитку
економіки регіону є визначення стратегічних цілей та
галузевих пріоритетів. Слід пам’ятати, що основна мета
розвитку регіону полягає у вирішенні проблеми забез-
печення самодостатності території. А основним цільо-
вим орієнтиром стратегічного плану розвитку регіону є
підвищення рівня та якості життя населення.
Стратегія соціально-економічного розвитку повин-
на передбачати:
проведення цілеспрямованої структурної, науково-
технічної й інвестиційної політики;
вирішення соціальних і екологічних проблем при
реформуванні економіки;
стимулювання ділової активності реального секто-
ру економіки.
Будь-яка стратегія ґрунтується на включає загаль-
них принципах, на основі яких ухвалюються рішення,
що призначені забезпечити координоване й упорядко-
ване досягнення мети у довгостроковому періоді.
Різноманітність стратегій досить ускладнює їхню
класифікацію. Серед класифікаційних ознак найбільш
істотними є наступні:
рівень прийняття рішень;
базова концепція досягнення конкурентних пере-
ваг території;
стадія життєвого циклу галузей економіки;
відносна сила галузевої позиції регіону.
Вибір стратегії передбачає попереднє вивчення аль-
тернативних напрямків розвитку територій, їх оцінку й
вибір кращої стратегічної альтернативи. При цьому ви-
користовується спеціальний інструментарій, основу
якого складають кількісні та якісні методи прогнозуван-
ня й розробки сценаріїв майбутнього розвитку.
Реалізація стратегії відбувається у декілька етапів
[19, c.175–183]:
Перший етап: поглиблене вивчання стану середо-
вища та цільової орієнтації обраної стратегії. На даному
етапі вирішуються наступні завдання:
з’ясування сутності висунутих цілей, обраних на-
прямів, їх коректності й відповідності один одному, а
також стану середовища;
доведення ідеї стратегічного плану до суспільства з
метою підготовки умов для його залучення в процес
реалізації стратегії.
Другий етап: розробка комплексу заходів з ефектив-
ного використання наявних ресурсів. На цьому етапі
проводиться оцінка ресурсів, їх розподіл та приведення у
відповідність із стратегією, що реалізується. Для цього
складаються спеціальні програми, виконання яких повин-
не сприяти розвитку ресурсного потенціалу території.
На третьому етапі керівництво ухвалює рішення
щодо внесення змін у діючу організаційну структуру.
Четвертий етап передбачає проведення змін, без
яких неможливо починати реалізовувати стратегію.
П’ятий етап полягає у корегуванні стратегічного
плану, якщо цього вимагають обставин.
Останнім часом в Україні істотно підвищилась са-
мостійність регіонів, території несуть все більшу відпові-
дальність за результати свого економічного розвитку. Соц-
іально-економічний стан регіонів визначається як об’єктив-
ними (макроекономічні умови, положення регіону в сусп-
ільному поділі праці, галузева структура, географічне поло-
ження, природні ресурси), так і суб’єктивними факторами,
і в першу чергу — методами регіонального управління. В
складних умовах виходу з кризи перевагу матимуть, ті тери-
торії, які використовують ефективні методи й інструменти
управління та мають гарно розроблену стратегію розвитку.
На жаль, регіональні органі управління частіше
діють, як «пожежна команда». Стратегічні питання соц-
іально-економічного розвитку території найчастіше
відсуваються на другий план. У цьому випадку потрібна
певна політична воля органів місцевої влади, щоб взяти
на себе виконання функцій по економічному розвитку
регіону. Управління розвитком регіону може здійснюва-
тися за допомогою широкого спектру конкретних дій,
за допомогою яких місцева адміністрація стимулює роз-
виток економіки території, створює нові робочі місця,
збільшує податкову базу, розширює можливості для тих
видів економічної активності, в яких зацікавлено місцеве
співтовариство. Важливе значення має виявлення фак-
торів економічного розвитку території.
«Єдине, що залишається стабільним, це зміни», —
ці слова Майкла Делла не втрачають своєї актуальності
і сьогодні. Саме тому стратегічне планування розвитку
регіону, на наш погляд набуває особливого значення в
умовах кризи, в період, коли неадекватність засобів
досягнення цілей породжує непередбачені проблеми.
Криза виявляє приховані конфлікти й диспропорції
в розвитку регіонального господарства, передує появлен-
ню нових умов господарювання. Отже, для виходу з неї
необхідно розробляти стратегію заздалегідь, а для цього
необхідно проводити фундаментальні дослідження еко-
номічного розвитку території.
Економічний розвиток сьогодні — це не стільки
кількісний ріст, скільки якісні зміни. Сучасні тенденції
розвитку суспільства дозволяють зробити висновок про те,
що нематеріальне виробництво стає пріоритетним напрям-
ком інвестування й фактором процвітання нації. Мова
йдеться про те, що саме нематеріальне виробництво скла-
дає основу парадигми сучасного економічного розвитку.
Людина — це істота соціальна й біологічна. Тому,
розглядаючи питання розвитку економіки, варто врахо-
вувати як соціальні, так і біологічні закони розвитку
ТІЩЕНКО А.П.
2010/№2 161
людства, зокрема присутність в деяких процесах цикл-
ічності. Саме остання забезпечує узгодження всіх ком-
понентів в межах складного багатоетапного процесу та
визначає еволюційні особливості біологічних функцій.
Ідеї еволюції й циклічності є тією науковою осно-
вою, яка потрібна суспільству для вирішення соціаль-
но-економічних проблем та виходу з кризи. Сьогодні цей
напрямок науки істотно змінює методи дослідження
економічних явищ. На перший план висувається не-
обхідність визначення особливих способів опису й про-
гнозування динаміки економічних систем, моделюван-
ня можливих напрямків їх розвитку.
Окремо слід відзначити важливість вірного вибору
мети та шляхів її досягнення, інакше неможливо затвер-
джувати не лише план дій з досягнення обраної цілі, але
й передбачити позитивні або негативні зміни у розвит-
ку території.
Будь-яка стратегія наповнюється конкретним
змістом у процесі розробки і обов’язково передбачає:
перевірку стратегії на відповідність цілям розвитку
регіону;
зіставлення рівня розвитку території з відповідни-
ми стадіями економічного циклу його господарської
системи;
формулювання стратегічних завдань, які необхідно
вирішити в процесі досягнення цілей;
встановлення терміну вирішення завдань;
визначення потреб регіону в певних ресурсах.
Алгоритм стратегічного планування економічного
розвитку має наступний вигляд:
татах будь-якого виробництва, тотальна інформатизація
сучасного суспільства, розвиток мережних форм орган-
ізації, вичерпання традиційних джерел соціально-еконо-
мічного росту. За цих умов все більш актуальним стає
пошук нових шляхів стабілізації регіонального розвит-
ку та підвищення конкурентоспроможності територіаль-
ного виробництва.
Література
1. Абалкин Л. И. Стратегия управления / Л. И. Абал-
кин. — М. : Политиздат, 1975. —79 c.
2. Абалкин Л. Стратегия России: взгляд в завтрашний
день (методологические размышления) / Л. Абалкин //
Экономист. —2003. — № 7.
3. Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ан-
софф. — М. : Экономика, 1989. — 519 с.
4. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента / К.
Боумэн [Пер. с англ. под ред. Л. Г. Зайцева, М. И. Соко-
ловой]. — М : ЮНИТИ, 1997. —175 с.
5. Виханский О. С. Стратегическое управление: учебник /
О. С. Виханский. — М. : Экономистъ, 2006. — 293 с.
6. Гапоненко А. Л. Стратегическое управление /
А. Л. Гапоненко, А. П. Панкрухин. — М. : Омега-Л, 2010
г. — 464 с.
7. Гольдштейн Г. Я. Стратегический инновационный
менеджмент: учебное пособие / Г. Я. Гольдштейн. —
Таганрог : ТРТУ, 2004. — 267 с.
8. Стратегическое управление: регион, город, предпри-
ятие / Под ред. Д. С. Львова, А. Г. Гранберга, А. П. Егор-
шина. — М. : Экономика, 2005. — 255 с.
9. Минцберг Г. Стратегический процесс / Г. Минц-
берг, Дж. Б. Куинн, С. Гошал. — СПб. : «Питер», 2001. —
688 с.
10. Pearce J. A., Robinson R. B. Jr. Strategic Management,
2nd ed. Homewood, ІІІ: Richard D. Irvin, 1985. — Р. 6.
11. Томпсон А. А. Стратегический менеджмент: кон-
цепции и ситуации для анализа = Strategic Management:
Concepts and Cases / А. А. Томпсон, А. Дж. Стрикленд. —
М. : «Вильямс», 2007. — 328 с.
12. Schendel D. E., Hatter K. J. Business Policy or
Strategic Management: A Broader View for an Emerging
Discipline. Academy of Management Proceeding. August,
1972. — P. 4.
13. Higgins J. M. Organizational Policy and strategic
Management: Text and Cases, 2nd ed. Chicago: The Dryden
Press, 1983. — Р. 3.
14. Николаев И. Стратегии и программы развития
регионов / И. Николаев, О. Точилкина// Экономика и
общество. — 2006. — № 7–8. — С. 269—287.
15. Глобальные трансформации и стратегии развития /
О. Г. Белоус, Д. Г. Лукьяненко и др. — К. : Орияне, 2000. —
424 с.
16. Cassels, E. Book 1. Introduction, B820 Strategy, The
Open University, Walton Hall, Milton Keynes. — 2000. — P. 7.
17. Региональная экономика : учебник / Под ред.
В. И. Видяпина и М. В. Степанова. — М. : ИНФРА-
М, 2007. — 666 с.
18. Фетисов Г. Г. Региональная экономика и управле-
ние : учебник / Г. Г. Фетисов, В. П. Орешин. — М. :
ИНФРА-М, 2006. — 416 с.
19. Майбутнє України: стратегія поступу : моногра-
фія. — Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2008. — 304 с.
Рис. 1. Алгоритм стратегічного планування розвитку
регіону
Отже, розробляючи стратегію регіонального розвит-
ку, слід враховувати і те, що процеси глобалізації світо-
вого господарства підсилюють конкуренцію між держа-
вами та їх територіями.
Сьогодні сутність стратегічного управління полягає у
формуванні й реалізації стратегії розвитку регіону на ос-
нові безперервного контролю й оцінки змін, що відбува-
ються у його діяльності, з метою підтримки здатності те-
риторії до виживання й забезпечення її ефективного фун-
кціонування в умовах мінливого зовнішнього середовища.
У вітчизняній економіці зміцнюються ті ж тенденції
сучасного економічного розвитку, які набирають
чинність у країнах Заходу й Сходу: глобалізація, розви-
ток сфери послуг, формування постіндустріального сус-
пільства, збільшення інтелектуальної складової в резуль-
ТІЩЕНКО А.П.
|