Дорогого каміння скарбниця
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Series: | Сiверянський лiтопис |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45904 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Дорогого каміння скарбниця / І. Орновський // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 3. — С. 82-119. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-45904 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-459042013-06-21T03:08:53Z Дорогого каміння скарбниця Орновський, І. З літературної спадщини 2008 Article Дорогого каміння скарбниця / І. Орновський // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 3. — С. 82-119. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45904 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З літературної спадщини З літературної спадщини |
| spellingShingle |
З літературної спадщини З літературної спадщини Орновський, І. Дорогого каміння скарбниця Сiверянський лiтопис |
| format |
Article |
| author |
Орновський, І. |
| author_facet |
Орновський, І. |
| author_sort |
Орновський, І. |
| title |
Дорогого каміння скарбниця |
| title_short |
Дорогого каміння скарбниця |
| title_full |
Дорогого каміння скарбниця |
| title_fullStr |
Дорогого каміння скарбниця |
| title_full_unstemmed |
Дорогого каміння скарбниця |
| title_sort |
дорогого каміння скарбниця |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
З літературної спадщини |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45904 |
| citation_txt |
Дорогого каміння скарбниця / І. Орновський // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 3. — С. 82-119. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT ornovsʹkijí dorogogokamínnâskarbnicâ |
| first_indexed |
2025-07-04T04:54:10Z |
| last_indexed |
2025-07-04T04:54:10Z |
| _version_ |
1836690808133124096 |
| fulltext |
82 Сіверянський літопис
українці, а з'поміж них Орновський, покладали на гетьмана І. Мазепу як свого
володаря. Сам же поет передусім покладається на Бога. Палац же Обідовських
покладено «на злуку» / не сказано кого з чим/, це він – золотоносна ріка, скарбниця
цнот і стражниця честі Обідовських, тобто саме Обідовському кладеться місія
продовжити чин до воскресіння України І. Мазепи.
Завершується твір Апострофою /тобто риторичним зверненням автора/. Свою
поему він бачить, як плавання в морі без весла чи як політ без крил. Цікаво, що
твір уподібнюється до Лабіринта. В поетиці Лабіринтом називався художній твір
із заплутаним змістом /згадати б «Лабіринт»Т. Євлевича/, але заходить сюди
поет без Тезея, який той Лабіринт і страховищ у ньому подолав. Отже, написав
твір поет «без вождя свойого», а без вождя буває «нелад у речах». Але поетове
серце затаїло щирість, і його текст іде від ясного серця, від такого серця він і
прославляє І. Обідовського, бажаючи йому добра, щоб щастя його героя не було
хибне і щоб він творив «дільну справу», де «у гнізді Слава». Бажає щастя й собі під
покровом Орла Обідовських зі своєю музою Талією.
Іван Орновський
�
ДОРОГОГО КАМІННЯ СКАРБНИЦЯ
На виставлення золотосвітного Палацу вельможній славі вельможного його
милості пана, п[ана] Івана з Обідова ОБІДОВСЬКОГО,
їхнього царського пресвітлого маєстату стольника,
proturne* в Колегіумі Києво0Могилянськім філософії
авдитора для покладення в ньому вельми цінних багатого
маєтку талантів.
Через Івана Орновського, найнижчого слугу,
при вичисленні видатної похвали пером гербового Орла
описана року, в якім з вищих гір Сіону – вічного коштовний
камінь спустився на діл світу цього, 1693 року.
В друкарні монастиря Троїцького Іллінського Чернігівського.
НА БАГАТИЙ ГЕРБОВОГО КЛЕЙНОТУ ПРЕЗЕНТ
ДОМУ ЇХНІХ МИЛОСТЕЙ П [АНІВ]. ПАНІВ ОБІДОВСЬКИХ
Бажаєш знати, як дім Обідовських цінять,
Дивись на діяманти, коштовне каміння.
А про високість хвальну питатись не треба,
Орлом'бо вилітає під самії неба.
Щита'бо, що поклався, яка є причина?
Тут, знати. Ахілес був – і це но новина**.
ЦІНА ДОРОГОГО КАМІННЯ
пером високолітним вітчизняного Орла описано, а присолено
прихильно святим Іваном, родовим патроном вельможного
його милості пана Івана з Обідова Обідовського.
«Його мур був збудований з яспису,
А місто було – щире золото, подібне до чистого скла.
Підвалини миру міського прикрашені були
всіляким дорогоцінним камінням»
Іван. Об’явлення, ХХI, /18 '19/.
* Вивищеного /лат./
** Після цього подано алегоричного малюнка: герб Обідовських, святий Іван, мусульманське
місто, гора, на ній гніздо, з якого готуються злетіти Орел з орлятами, знаки Зодіяка.
Сіверянський літопис 83
«Сонця палац осяйний, на колони високі опертий,
Золотом щирим яснів і мінивсь полум’яним піропом,
Верх його так і сліпив білиною слонової кості;
Двері двійчасті важкі променилися сріблом яскраво,
Все ж і те світло затьмарював хист…»
Овіді[й], книга 2, /1'5/. Метаморфози.
/Переклад А. Судомори/.
ПРОТАЗИС*
Ораторія
до їхнього царського маєстату стольника,
вельможного його милості пана, п[ана]
ІВАНА ОБІДОВСЬКОГО
Не могла ще жодна віднайтися рука у багатоосібній людського роду креатурі, яка б
так щасливо працювала /хоча мільйонами східних і західних сонць вимірювалися
збіглі віки/, яка б на оборотній світу цього скарбниці могла б уґрунтувати постійно
нерухоме; і вона ухилилася від всетравного віку. «Немає нічого зробленого руками, чого
б коли�небудь не обезсилила або не знищила старість», ' сказав Квінталіянус1.
Вельможний милостивий пане стольнику і ласкавий меценате!
Та ж є поміж іншими найперша оплаканого світу нещасливість, що прудконогим
танцем до неповоротної на краще тобі справи, вихляючи, відправляє антимонію
щоденно з Тріоном,2 обертаючись у колі випадків, за єдине собі свавільного старту
обравши постійність. Через численні падіння колесо світу котиться вперед**.
Усі достойності, дбаючи про вічність, руки працьовитого Телігона3 виставили
старанність, трохи лише визначеним утішившись блиском, жалісною метафорою
на неоглядну перенісшись руїну. Так ми пізнаємо, що все крутиться.
Небодотичні піраміди, вершини пірамід, що підводяться до зірок,
пишновинеслі Септизонії4 виведено накладно, бо не тільки річно, але й дожиттєво
ледве оплачуються інтратою*** чи то для світової приналежності, чи для веселих
проспектів та милих розривок мало не підзірковидну небесну твердь Маріусову5
кришталевих небес. Старість, якій ненависні світильники Теоніна****6, ущербивши
зуби, в смертельному затопилась піску. Малюйте слави та імені свого абриса на
діямантових обелісках, світу цього улюбленці, ' слабкий то вічності захист. Несподівано
падають ті, що були сильними*****. Ставайте на великотривалих мармурах здимлені
зображення предків. Не смертельності оминаючи, на твордий хребет Мозея7 залізним
стилем****** переносьте імена незабутні, переносьте новини, і то неповна пам’яті
вашої оборона. Смерть приходить також скелям та іменам*******. Хоча в неоплатній
надутості і погордливому хваленні своя незбутна є систематика, багатих ваших фортун
депозит різносвітних срібних шпалер прикрашається злотокованими арсеналами, й
таке підлягає руїні. Сяйво підступного золота швидко минає. І сталисті
беллоарди******** і залізних інфантерій вогнисті хмари, незломнії баталії перлових
Кавказів, покриті кров’ю скарби, згубним нещастям, катастрофою, яку слід
оплакувати, повоюють – розбиття внівеч оберне.
Неврожайного року, словом мовлячи, ще на хвальну вічність жодне звеличання,
жодна прерогатива трудів не записала. Немає ніде повного щастя*********. Сама
лишень цнота, вельможний милостивий пане, пане стольнику, найвірніша літ твоїх
* Протазис – вступна частина. Його написано макаронічною мовою: суміш латинської та
польської. Латинську переклала Ольга Циганок. Подаємо її курсивом.
** Сілій Італік. Пуніка. 6, 12.
*** Інтрата – чистий прибуток.
**** Горацій. Епістолії, IУ, 3, 35.
***** Овідій. Епістолії з Понту. IУ, 3, 35.
****** Стиль'перо, паличка для писання.
******* Авзоній. Книжечка, ХIУ, 31, 10.
******** Беллоарди – воєнні пожежі.
********* Горацій. Пісня П, 16, 27/.
84 Сіверянський літопис
майстра матір слави. Саме римотворців славородне перо від такого загального
смертності погрому має такого утверджувального висновка:
Тільки безсмертна порядність і чеснота у цілому світі –
Це те, що хвалять нащадки і вчені пісні.
Конрад Цельтес.
Книга 4. Любов.
Несподіваний у пороках людський рід так суворо у нечестивий погнався ризик, бо
на жодні базиліки не озирається гонор, і війни, наїжджаючи блискавкою задля веселого
собі дозвілля, бажають бути важкою необхідністю. Перед її нещадним штурмом і
вишукана Трої Пергама9 й пишно виображені Мемфійські колоси8 інакше зберегтися
не можуть, хіба фатальним падінням у порох та попіл. А хоча все тягне за собою і
крутить швидкоплинний вік*, однак із твоєї слави палац, вельможний милостивий
пане стольнику, звільнений є від тієї лихої долі наїзду, бо його безсмертельна цнота
не в солом’яний, як колись римлян, храм Свободи, але на міцній гербовій осаджено
основі нездобутних, опоєних кров’ю, захистів опарканених гарнізонів. Скільки в
родовитих, знатних ОБІДОВСЬКИХ батьківською величною кров’ю є знеслих
клейнодів, стільки вічистих Колосів, стільки нездоланних Атлантів, що двигають
на собі живу славу твоєї подоби, котрих численний рід, що сторінка передмови на
такому тісному для розмови плаці вмістити не може: нагромадження всіх похвал у
літері Пітагора** є російського Альціда, ясновельможного його милості пана ІВАНА
МАЗЕПИ, діяльного вождя Запорозького війська, твого вуя, і в його шляхетних
атентатів***. Перед захистом сонця і присудом неба наставляє дідичного клейнота.
Він б’є не символічний Карла Великого10, але вінцевого дому МАЗЕПІВ хрестовим
Колосом, під яким вже не Апеллеса11 якогось пензеля, але сама цнота діє відважних
предків у Марсових смертях, умілість і героїчний бій зброї та сила меча****, пожаті
мечем лаври, виставлені через поразки ворогів трофеї, надане винагородною царською
рукою, як недешева винагорода за труди, різних гонорів знаки, високо кинувши
повагу, як на вічних обелісках на струпілих ворожих карках, будучи переможцем
над халібами*****, також витинає знак: ПІД ТАКОЮ ОХОРОНОЮ ЗБЕРЕЖУТЬСЯ.
Він – бо є Колос сонця, не в родосців, але в русичів крижаний тягар семимірного Неба
від Оттоманської Гігантономи12 – хай спартанська чиниться робота. Не нам, як у
міцній, мов діямант, вежі, повній ворожого заліза, велика в Малій Росії в оспіваному
вихорі зброї опирається безпечно махина. Під ним, маючи славнішу долю, аніж колись
у римлян під списом, сконфіскована з добр багата вольності нагорода героїчних
праць у знаменитій окрасі здобичі і знаком знатного гніву, мечем, посилений
тавриканець славою майстерності / варварське безумство, якщо заслужив таке ім’я/
, за надію викупу продають свободу. Роксоланського Альціда13 хрестоподібний Колос
підіймається вище своєю загибеллю. Він нам є палаючий Фарос14. Отчих планет
ясносвітній блискіт, із якого, як з високої гонору свого башти бойова булава грізного
Язона15. Від хитрих інтриг Малеї та Сірта16 тримає остроту, як про якусь
Цересніс17; вантажні кораблі вирізбилися для загального блага. Це спостерігши, не
звертає уваги на твої сильні бурі.
На того клейноти на двогорбій вершині18, летячи до руїни храмів небесних, як
на двох шиях Атланта і Геракла спираючись, висять приречені на захоплення,
яким твердіший од золота, на захист швидко наближається гонор. Визначити
непідхлібно і сама матір неправди Заздрість мусить, що всупереч жеребу смертних
винісся гербовий клейнот Дому Мазепів, як торкнувся головою високих гір******;
* Максиміян. Елегія, I, 103.
** Літера Пітагора – символ розпуття двох шляхім: доброчесного та хибного.
*** Атентати – прадіди.
**** Лукан. Цивільна війна. I. 666.
***** Халіби – антична народність, що жила на південному узбережжі Чорного моря, тут
образ турків.
****** Горацій. Пісня I,36.
Сіверянський літопис 85
небоосідлі Планети із золотого зрушивши Зодіяку, під ярмо Хреста свого нахилив,
даючи очевидно знати, який великий ДОМУ МАЗЕПІВ гонор, як його і самі неба
обожнюють.
Хтось єдиновладно мудрості з божественною потенцією хоче в одну з’єднати
монархію, такого й силогізму заслуга осередня. Усе належить богам, але мудрі –
друзі богів, у друзів усе спільне, отже, все належить мудрим. Що в мудро'героїчнім
Домі МАЗЕПІВ не тільки сам Марс зводить бойові шики, але й богиня мистецтв
Паллада веде загін Муз із серповидними пельтами*, і в ньому на вічний тріумф
зоряна склалася корона, від чого там і сила вища за зірки; не дивно тож, що покірна
процесія планет шляхетним МАЗЕПАМ асистує небо, бо мудрий пануватиме над
зірками. Але легше в серцевину Гомера, широко пануючи перед руїнами,
спроваджувати Іліон**, аніж достатньо хвалебно визначити пером декори Дому
МАЗЕПІВ. Досить на тім, що завмирають, з’єднані досвідом речей великі єдиною
гербовою літерою незліченні похвали, бувши енциклопедією. Знаю, вельможний
м[илостивий] пане стольнику, що від шляхетної крові не тече кров; знаю, що
батьківська цнота сильніше приваблює; знаю, що видатні нащадки рвуться до
лави своїх; знаю і те, що охоче через тисячі чудиськ диких звірів до безсмертної
хвали завідний парагон виспівує таке:
До давньої чесноти і мужності духу побуджує
І батько Еней і дядько по матері Гектор***,
а знаючи, вель[можність] ваша, таку велику хвалу дядька твого сукцесором**** і
покривачем до всього високого, зваживши нащадків, не сумніваюся, що слідами
його, високим генієм будеш силкуватися перенести свого Орла своє ім’я в
безсмертний палац слави. Але що важка є гонитва хвали, висока слава йде важкою
дорогою*****, невсипущою працею, як другий Еней, обдумавши багато за ніч, кожен
того доходить. Бажаної думки про себе варто домагатися невтомною працею, що
й є: без небезпеки доходить, кому до неї віршотворці пера творять довірчого листа,
ми ж робимо непостійний наголос про вічну добру славу через голосномовчущу
протестацію віршів.
Отже, до виставленого накладну скарбницю дорогого каміння славі твого
Палацу прийми за маршалківську інтерпретацію пера цнот твоїх і не віддаляй
Аполлина, який працює завчасу на славу твою від ласкавої авдієнції, пам’ятаючи
про те, що слава приходить до мертвих запізно******. Не погорджуй цим
погордженим пером, котре славі твоїй є вічним рабом, бо при нехтуванні доброю
думкою, нехтуються чесноти*******. Неославлені пером цноти мало різняться
від загребаної в смертельний попіл слави******** Поховане геройство мало
відрізняється від похороненої бездіяльності********. І не відкидай простого
презенту: мале часто великодушно подобалося великим. І то є неостаннім у
нагадуванні фортуни рукописом, що оспівують на флейтах, які не можуть на
трубах, і меншими жертвами задобрюють вишніх, яким не вистачає
гекатомби*********. Простота в дарах звикла позначатися характером щедрості.
Ціну дарів не встановлюємо самі в залежності від настроїв. Є то похвала: Божого
атрибуту задовольнятися убогим даром. Бог увінчує себе малим даром. А що так не
швидко пізнається моєї праці грубе перо, віднайшов приступа до Вашої
вельможності, твого Орла, спадкоємця блискавки, ніби натуру, взявши своє істотне.
Символічно Ериція Путеанa 19 черепахою /побоюючись, щоб не просити,
Фаетоне, покарання по заслузі**********/ гонити відважився, ті йому віршові
* Пельти – щити,
** Іліон – Троя.
*** Вергілій. Енеїда. Книга Ш, 342'343.
**** Сукцесор – спадкоємець.
***** Вергілій. Енеїда. Книга I, 303.
****** Марціял. Епіграмотон. – Кн. І, 15,8.
******* Примітка на полі: “Тацит”.
******** Примітка на полі: “Сарбевський” 20
********* Гекатомба – урочисте принесення в жертву ста тварин, переважно биків.
********** Овідій. Метморфози. ІІ, 99.
86 Сіверянський літопис
приправивши пера, як Дедал Ікару: під малим, але моїм. Так отож під малим, але
моїм ім’ям, сама є уміла слави чеснота, /непорочний цей дім і стоять Пенати/ на
високому пагорбі*, на коштовно'камінних фундаментах вічної слави.
Вельмож[ності] Вашій Палацу намислив од себе такого прикінцевого записа:
До частин ясного неба ти додаси себе пізньою зіркою,
Ти не поспішиш швидко схилятися біля вівтаря,
Божественний, прилягти серед небесного зібрання.
Щиро прихильний славі В[ашої] Вельмо[жності]
Слуга
І[ван] О[рновський].
Тому ж вельможному, його милості пану, п[ану] Іванові з Обідова
ОБІДОВСЬКОМУ, їхнього царського пресвітлого маєстату стольникові,
ласкавому меценатові своєму
АВТОР
довгофортунних квітнучих літ, здоров’я і найвищих у гонорі справ cum
appendice** вічної хвали ех voto*** Роксоланського Аполлина зичить.
1.
Не є найслушніше, в твої як пороги
Паллади єдине мудротне кохання
Прикласти мали б Геліконські роги21,
Пестуючи ласку в іменні Івана.
Статечності є ти діямант з такого,
Тобі для слави зараннє світання
Уже злітає й Парнас влушно в ноги,
В якого гонор палає розлогий.
2.
У пана слави повага значна там,
Коли Аполло вінча вінцем скроні;
Шляхетне серце, повага презнатна
Охоче пише ім’я в Геліконі,
Кому Евтерпа пісні грала вдатна
При Гіппокренах22 , Аонські де гони23.
Він упередив хвали юні літа,
Не вік, а цнота бере гідне в світі.
3.
То неприйстойно, шляхетні щоб цноти
Забуті впали, неначе нікчемні,
Це бридь, як броять часи, а вік злотий
Несхвально зникне в Гіммерійській темні24.
Ті, що в Люцини25, високі польоти
Орлом злітають до сонця буремно,
Доми'бо панські до сонця рівняють,
Адже чудовно ясне полюбляють.
4.
А де ясніші літ юних є зорі,
Коли не в тіні двогорбих верхів тих?
Отам поставши, і слава в дозорі
Об ті Летейські вали26 не розбита.
Пожре тож цнота непам’яті море,
Кого Цитерон27 не взявся хвалити,
* Сілій Італік. Пуніка. XV, 10.
** Разом із придатком /лат./
*** З голосу /лат./
Сіверянський літопис 87
Той з Геркулесом живе вікопомно,
Як в діяманті кладуть славу повно.
5.
Нехай з Траяном28 ті бронзові литі
Своєму йменню поставить подоби,
На них могли щоб діла знамениті
Вік відправляти для слави, не дробить.
Та не зітруть ті віки неужиті
Твоїх цнот образ з Беоту29, як гори
Подвигнуть ймення твоє, будуть знати,
Аж як рубіном Кавказ має стати.
Таке знамення приносить у презенті при покірних данинах послуг
прихильний славі й імені В[ашої] В[ельможності] пана покірний слуга
Idem gui supra*.
ПІДНЕСЕННЯ
АБО АБРИС
Світлого Палацу, де слава їхніх милостей панів, п[анів] ОБІДОВСЬКИХ, на
вічне поселення салютує пером гербового Орла.
Вік залізний повсюди розсіює рани
І Вулкан люто грима в огнисті картани,**
Як Електо проклята30, а в крові потопає,
Смолоскипом стигійськім війну розпаляє,
Як усяк за сталисту кольчугу береться,
В панцир грізна Беллона30 тоді закується.
Б’є в литаври тривогу і мир проганяє
І Яга біла смерті по світі гуляє.
Як же втриматись музам у воєн заграві,
Чи їм славить залізо в упряжці кривавій?
Може, сісти у зручній для себе столиці
Там, де мир щирозлоті ладнає границі
І де меч тавриканський*** не плавиться в крові?
Де ж з голів мертвих гори у Марса готові,
Бо де сльози з їдкого з’являються диму,
Чи ж ти будеш, як пташка, співати у риму?
Carmina proveniunt animo deducta
Sereno…**** – віршотворна така є наука.
Та невдячні незгоди хвильми покотили,
І охоту до віршів зруйновують Сцілли.
Для занять оцих треба ясної години,
Як захочеш у праці сприянь Мнемозини.
Але ти, котрий небом, землею керуєш,
Вітром, морем і сонцем розважно правуєш,
У руках міцно держиш людей усі стани
І на мислі людськії готуєш кайдани
Маєш суду свойого таємні устави,
І які там у тебе рішаються справи,
Не дано нам пізнати. Одне бути може:
Крутиш замисли людські, як хочеш, мій Боже!
Не заносся, людино, тебе це обманить,
Той живе на Олімпі, хто світом гетьманить,
В Оріоновім колі31 думки обертає,
* Той самий, що вище /лат./
** Картани – гармати.
*** Меч тавриканський – татарський меч.
**** Ovid. Libr. 1/ Tristia /прим. автора/. – Овідій, книга 1. – Елегії /лат./ Пісня народжується
в душі за ясної погоди.
88 Сіверянський літопис
Та не диво, що часто надія зникає,
Та ж орлині їй крила надіто за спину,
Щоб літала з Зефіром32 вона без упину.
Але пута й орел крутотвердії має –
Гіпотад33 вітру пиху в яскині тримає.
Є ж бо той, що над мислю людською панує,
Всі думки він на власне бажання карбує.
Хизуватися пишно не варто, небоже,
Думка людська здурити сама себе зможе.
Spes aliat, spes aesalit* тут мало б сказатись.
Тож на задум таємний не варто покладатись.
Та як думку не може ніщо перегнати,
То й непевності мислі нічим не здолати.
Сну подібна вона, бо все криво з’являє,
Дасть розв’язку інакшу, аніж обіцяє.
І мій човен загнали не в той берег весла,
Куди думка летюча нестримно понесла,
Я обходив був Феба34, але в тому гоні,
Гелікон оминавши, я став в Геліконі.
Чесних був Обідовських Орлом туди знятий,
На Парнас віршотворний неждано узятий.
Ні, я бачу, людині свого не творити,
По своїй мислі годі у світі цім жити.
Мав я думку покинуть Парнаські вершини,
В котрих вічнії ритми пливуть Мнемозини35,
Вже я струни торкнувши у лютні дзвінкії,
Хочу дать її сину Лятони з Далії 36 .
Також вічності образ з плюща гарно звитий
З голови хотів здерти і вже не носити.
На Ідайську колону37 бажав я велику
Також лаври повісить, забути довіку,
Адже цей вік сталистий до грізної зброї,
Не за пера береться. В тривожному бої
Бузиридові швидше поплавляться коні38 ,
Аніж пестити музи твої будуть скроні.
Бо як грізно тецицький** меч свисне зухвалий,
Правом скаже залізним, щоб струни мовчали
Верхоспівного Феба. Залізнії літа,
Як Вулкан виллє в кузні, то змовкне піїта.
Віршу лагідна скромність і лють ворогують,
Марс незгідно із Фебом живуть і міркують.
Тож хотів я забути парнаські забави,
Бо ця думка порожня, для мертвої слави,
Та не знав, що чинити, і сон чарівними
Був крильми із Еребу 39 повіяв своїми.
Та сни діямантні отам уривають,
Коли до праці й діла мужів закликають,
Перо дрімать не має, як слава в’є скроні
Й подати мужньо світу хтять Агемемнони40 .
Не тільки літа зрілі значна Мельпомена41
Бере в свою опіку й ласкава камена.
Її, хоч недорослій, бажає Асканій,
Палантій юний віком, Горацій в пошані42
* Надія змінна, надія нестала /лат./
** Тецицький – татарський.
Сіверянський літопис 89
/Ти в мене чесний Йване, Асканію другий,
Коштовне взяв каміння з Кастальського струму43,
Спінивши оте плесо, привів'бо до зваги –
Дорожче над Акезин, дорожче над Таги/ 44 .
Не в сні отож поганім, а в пильності чуйній,
Вивертливо доходиш цнотою фортуни,
А сон той летаргічний до лети заводить,
Злинялі відтак музи значній славі шкодять.
Іржа жере залізо, значне ім’я гине,
Коли крізь Гіппокренський нурт45 слава не плине.
А славою котрий'бо бува цнотам платить,
То й мовить: навік'віки людський вік збагатить.
З ясного арсеналу, пізнавши цю думку,
У тропи, як замислив, еміри46 шле в руку
Громовладичий Йовиш47, наказ є від Пана
І з тим посольством в мене Кілленчик 48 постане.
“Йовиша Божа воля віками владіє,
Обліг, що в діяманті кував, в тобі діє,
Аби взяв уряд Феба, в Парнаські пороги
З Ератою49 знайшов ти узяту дорогу
До вічності, що просто відтак прихилилась
Із нею до похвали, спішить славно ділом.
Значні і віковічні скарби собі ставить,
Богинь хто геліконських пізнав був забави,
А словові не служить – в нікчемнім спочиві,
В порожнюванні, слава не буде зичлива.
Суворість не сама лиш бійного Градива50
Залізом в Касталь слави проводить щасливо.
Хоч музи збройно в світі віків не рушають,
Пером однак у вічність таки долітають.
Стріла не все буває стрілою до слави
І похвала не завше зростає криваво.
Густі полки, густії, повірте, мільйони,
Ім’я з життям яких'бо булат збройним гоном
В непам’ять дав, тим муза подасть verat mori*,
Вона в потомну пам’ять провадить і споро.
Вставай отож із ложа ти Морфейового 51 .
Діткнись ногою хітно відтак скеляного
Беоту, з сну свойого омий важкі очі,
Струмок де Пегасовий довічно плескоче
Вітрилу добру думку. Нехай же глибокий
Пеней52 не потривожить Цитерон високий.
Хай стримують біг хітно Марпатицькі скали53,
Пегасом їх'бо легко там перелітали.
У повені є Тигрис54 швидкий із охоти,
І жодні греблі, жодні не спинять ворота.
Доглянь ізвідти світу широкого краї,
Де Геліца55 сідає і схід ранній грає –
Титан. І там присутнє ймення Обідовських,
У тінях хай Геркінських56 не вмре слава зовсім”.
Те виріклось достатньо до мене й ласкаво,
Зі сну я пробудився м’якого небавом,
Не змігши роздивитись в моменті'бо летнім,
* Дари смерті /лат./
90 Сіверянський літопис
Був знесений у небо Зефіром славетним.
Але зі сну нелегко слова пам’ятати,
Тому таке, гадаю., він зволив казати.
Щось в тій візії в серці нове виникає,
Запалало у грудях – це Феб надихає.
І здається, я крила уже приправляю,
Із Персеєм57 над гори Кавказькі злітаю.
Та чи сон омиляє, Морфей покриває,
Лудить очі химерно і зір затемняє,
Чи вітри це Еола, ті вихри блакитні,
Мчать мене через небо над Татри несхитні?
Чи від хмар я метнувсь, де цимбрійські народи58
Й Гадитана59 далекі розбурхані води?
Може, з Белларофонтом60 Пегаса згнуздаю;
На край світа чужого відтак завітаю?
На орлі з Ганімедом61 лечу по стрімкому,
Од землі відірвавшись, полинувши з дому?
Тут ясна діямантів /лечу я/ сяйнота
І Йовиша палаци лискучі од злота.
Може, я з Фаетоном62 свавільним буяю,
На Темісину63 кару себе прирікаю,
Впрігши в сонячний повіз ті коні скажені,
Всі оті Піроенти. Ергони64 шалені?
Привид мчиться по небі жахливо, здається,
Де Лідійськеє зіво* – смок лютий плюється.
Пломінь рига левиця – вогнисті години
В світ пускає. Жахливі очам ці новини!
Онде осі арктичні вогні запалили,
Лук гемонський посіяв Юпітера стріли,
Оріона палющий меч65 блискає'грає,
Видно судно Язона – в огні пропливає
По небес океані: Близнята** ширяють,
У пожежах небесних довічно тривають.
А коли вогонь раптом з морозом зіткнеться,
То землянам для страху грім'блискавка шлеться.
Усе те смертні очі, уздрівши, приймають,
Що небеснії сфери закритим тримають.
Де це я? Що це сталось зі мною, не знаю!
Ні, довідатись годі! – Пегаса прохаю.
А чи іншого духа, що возить в тім краї,
В ясномудрім тримає Юнони окраї:66
“Приспусти із небес ти, із горнього бігу,
Хай я з Гіперіоном67 піду до нічлігу!
Труд шукає натхнення. Ні, грубе болото
Тіло смертного в краї, де чистеє злото
На Олімпі палає й рубін де жаріє,
Двох ліхтарень подвійних обличчя ясніє, –
Поселитись не може, хіба світ загине;
І коли через прірву огнисту поплине
Вік людський, мов крізь гуту Сикульську68 , пізнає:
Там є вічність подвійна – один, хоч вмирає,
Смерті прагнучи завше, умерти не може,
Іншим красне дозвілля м’яке стелить ложе
І живуть там, раюють. Туди гідність цноти
Може ввести – в хороми ті вічні і злоті.
Маю зараз од вітру розвихрені скроні,
* Зіво – розкрита пащека. Тут мається на увазі сузір’я Дракона.
** Близнята – сузір’я.
Сіверянський літопис 91
Нехай сон заспокоїть в Цібелли69 на лоні…”
Це я ледве промовив, коли на те слово
Гелікон муза владний з’явила раптово
І мене забирає, а був я оспалий,
На верхи, вкриті мохом, м’які оті скали.
За Парнаські пороги святі я ступаю
І богиню веселу за ними стрічаю,
Калліопу70 премудру, таки не з останніх,
Що історію пише в яснім віршуванні.
Підриваючи славу героїв довічну,
Августову потугу71 неважить величну,
Про бої форсаліські не хоче читати
І скривавлену зброю троян уславляти,
А у мові ласкавій пришельця ласкає,
Кожна інша богиня мене тут вітає,
Але всіх найчільніший на тім Геліконі,
На Егейській інсулі* – син славний Лятони –
Той Аполло, при боці у нього є гроти**
Мавританські, вдягнув він шишак*** щирозлотий,
На рамена волосся у нього спливає,
Його скроні корона лаврова вінчає.
Видно лютню цидонську, натягнено струни –
В Персифоннім царстві72 їх чулися луни,
Як на трацьких Балканах утрату велику
Був шукав ненастанно Орфей Евридіку73.
Приступив він і каже: “Роського Парнасу
І сармацьких муз слуго, чом злотного часу
Не шануєш належно, прекрасні години,
Й Гелікону неважиш ясні полонини?
Хай рука твоя завше до праці тяжіє –
Цнота з праці на славу надію леліє,
Хай Беллони меч грізний безвісно загине,
А тобі з вод Пімплейських74 хай слава поплине,
Бо як будеш у віршах когось прославляти,
Будеш славу не меншу й собі заживати.
Діяманти славетні, не менше вінщують
І верстат, на якому кристал той шліфують,
Тож перу слава буде, як славних звишає,
Бо хто робить достойно, той честь здобуває.
З собою тож аонські забравши каспери75,
Іди зі мною, спишеш, виставний в манері
Палац, в який прихильна не раз щастю цнота
Шляхетним Обідовським вчиняла ворота”.
Правитель Гелікону прорік слова споро,
А вже Орел з верхів’я впустив перо скоро.
Паллас76 замість паперу щит злотний поклала,
На нім намалювати Палац наказала,
Якому не простії основи поклали,
А діяманти щирі, в віках щоб тривали.
Відтак на ту корисну Аполлову мову
Поквапно я рушаю в дорогу готову,
А ще аби і нехіть прогнати, в голов’ї
З історій битви всякі з’явив мені в слові.
* Інсула – острів.
** Гроти – зброя з металевим навершям: стріли, списи.
*** Шишак – шолом.
92 Сіверянський літопис
Найперш мені повідав, як той народ строгий
Із велетнів, війну був відносив на боги77.
Бажав здобути штурмом хіть діямантову
І замки на здобуток важкі Йовишові;
Як Порфіріон дужий здолав Пеліона78
І як ридала Осса на картах Тифона79,
Увесь тринакріс80, цілі Марпезіські скали
Піднесені до неба, як град пролітали;
Як пан той громовладний, розгніваний вельми,
Перун, узявши в руку нестримно битейний,
Ізтрутив Алоїд81 до підземних падолів,
До першої привівши небесної волі.
Отак, хоча дибасом мста Божая ходить,
Важкі однак карання з собою приводить.
Не легковаж, що довго гнів Божий пільгує,
Погідний сонця промінь перуни гартує,
Чим терпеливіш, важча рука завше Божа,
Ув Ахеронтах82 мука сувора знеможе
А не чував? Вітрами в розгойданій лоді
Девкаліон83 у плаві по пишняві бродить
Веслом ахейським й Пірра, Аталанта, словом84,
І топляться Телюри85 потужні синове.
А потім швидко світу вибавлює шкоди
Численні між каміння, збудивши народи;
Як Фаетон батьківські погнав сильно коні,
Розпудились якії в незвичному гоні
Шляхом на власну згубу, котивши там кола*,
Бо цілим Еріданом86 змивав собі з чола
Думок пихатих пал; як Ікарові води87 ,
Дедалового сина88, з небачної шкоди
Ридали: як чудовну Тезей Аріядну
Хистив од Мінотавра89, вона ж йому ладний
Сплела у Лабіринті дарунок з основи,
Крізь Критськії провівши вигадні ярове;
Як Теукри зрадливо чинили, Міцени90,
Війна десятирічна як йшла від Гелени91,
І як сталистий вихор, як згубна Беллона,
І з рештками байдужа до Трої Юнона
В затопах'бо тиренських, по Ляції ріллях92
Залізну смерть в посіві в Градивовім піллі
Чинила. І як Турнус 93, уродою впилий
Лявінії, згромадив озброєні сили
В Гетрурії, аби лиш Ангізеса сина 94
Зміг виперти з Авзонських країв 95 без зупину –
Усе те перед очі було як поставив,
Тим непечальні думи і серце забавив.
Призначеного як я доходити місця
Вже мав. Палац здаля став оздобним прихистям,
Палац мулейберовий**, зразок знаменитий,
Із мармурів нубідських містерно відбитий.
Покої гарним рядом впроваджені стали,
На африканських довкіл стовпах'бо поклались,
Де вище угорі їм наклалися стіни –
Тим вишуканіш, ліпше дивилися нині.
* Кола – колеса.
** Мулейберовий – камінний.
Сіверянський літопис 93
Нічого, що не зглядне, я там не побачив,
Як пильно ту споруду оглянув, означив,
Опріч: кривавим зирком з укритого місця
Точилась темна заздрість на Палацу вийстя
І хризолітні стіни. Та це не нагана –
Ясніш походня світить, як ніч буде тьм’яна,
І діямант у більшій ціні виступає,
Коли вночі щедріше поблискувать має.
Багатофарбний образ з умбр* кожен відмітить,
Наочній славі заздрість похмура присвітить.
“Opposita juxta se polita, – є мова, –
Magia elucescunt “** – Арістотельова.
Ще жодну отак щасну щасливість не знали,
На котру заздрість громом своїм не кидала
Nusquam elimentia invidia carent ***,
Багато є драпіжців на хист, фортун дари.
Троянди цвіт без терну не квітне в Гіметті96,
Добро не бува в світі без заздрих підметів.
Ясне Гіпперіона лице хмара криє
І титули яснії мла задрості миє,
На Родопен97 огнистий згори б’ють перуни,
Ненависть крадьки лізе в двори панські в’юнно.
Як заходом вечірнім день звершення має,
Із задрості так димом ясний дім вкриває.
У алебастр подвір’я того дому вбралось,
Здавалося, норвейським98 там снігом вкривалось,
Ліси гіперборійські так тільки сивіють
І лебеді на водах Каїстру99 біліють.
У грудні на цю барву днів двір прибирає,
І квітнучу в цю барву Еліз100 шкіру має
На приклад і на поваб здобутникам слави
Хоча і чужа духом є пишна постава.
Дванадцять діл геройських звитяжних при тому
Геракла проявились в подвір’ї такому,
Побачено було там, що мармур з’являє –
Утілений'бо образ в собі виставляє
Тут син Алкмени101, бувши у люльці, з’їдливі
Гадюки чавить, також Юнона звадлива
За серце тут щіпає: це значить: Антеусові
Карки, лернейські гідри102 багатоголові
Стоптав і недоступне запрагнув безсмертя
Стягти через долання страшидл та роздертя.
Отак відважна цнота квітча юні літа,
Що мужністю вік славний взять прагне у світа.
В м’яких єдвабах рідко славетні лягають,
Без діла в слави трудні початки бувають.
Я бачив /іншим буде те чути новина/
Прославленого в домі Йовиша'бо сина,
Як він у шкури левів лівійських вбирався,
В гріб кинув Геріона103 – чи ж чудо хто знав се?
** Тобто замазаний темним.
*** Прим. на полі: Libr. З.De coelo gne Munda – Книга З. З неба, при тому світу. Заперечення
близьких оздоблює мистецтво блиском /лат./
**** Прим. на полі: Великий Патерик, книга 8. – Ніяка матерія не обходиться без заздрощів /
лат./
94 Сіверянський літопис
Це він по аркадійській був пущі страшного
Гнав вепра і за губи немейського того
Роздер був лева; бійним, одважним залізом
Поклав троянські мури у попіл замісом.
Жадані видно справи Еурестейові104 ,
Який при Гадах105 ставив стовпи мармурові
Далеко. Як в багатім Гесперійськім саді106
Із змієм, що стоокий, важкі вів завади,
Відтак розкішних яблук узяв злотні фанти,
Якими Гіппоменес дійшов Аталанти107 ,
А потім на Оеті Діянірним даром108
Він зрадивсь, у жар зливши високим пожаром
Там душу мужню, але діла вищі цноти,
Аж у самім Олімпі йшли коловороти,
Бо й сам, де є довічні позначені Боги,
Він полум’ям гасив гнів, був мачусі строгий,
А котрий і найтяжчі зміг витримать рани,
Дарунком милостивим подоланий станув.
А там уже, де східці на вийсті лежали
Палацу, дві колони сапфірові стали.
На першій був Гарпократ109 , на губи поклавши
Там пальця /як це правда/, тим думку подавши
Малим, що ліпш мовчати про панськії справи,
Аніж бо неумілим сягать тої слави
Пером. Цнота на другім озброєна тяжко
Стоїть на гострім терні, ще й боса в доважку.
Про те цей візерунок: в покій слави шлях'бо
Йде терном, через рани, шпиччя ж не ослабить.
Зі входу, до покоїв де двері стояли,
При тім мосянжний напис на створках поклали.
О муже, мову батька ведеш хибним тором,
Та мови є усякі, читай для нас Двору
Ті написи, що Цнота рукою писала
При праці Обідовським в подяку поклала:
“quld vetus iliacos exstollis fabula muras
Culmini ibus quorum celsa ruina stetit,
Didor est laudum feries pretiosa metalli
Quo, radiat Templi gloria Obidovii.
Omnia mortis erunt: hoec moles sola perenuls
Solim hoc pro cunqnis fama loquatur ogus *
Отож, коли б лишився наш Палац в допусті
Всіх діл на виказ – вирок голодний в напутті.
Коротка людська пам’ять. Ти, котрий дороги
Вождем мені був, славно плекався між боги
Безсмертні, многострунно заграй нам на лютні,
З’яви все, що побачив, нащадкові путньо.
Значних діл не тримають у темному льоху,
Струси'бо чесну славу з забутніх порохів.
Як двері відчинили Палацу ясного,
* Коли не допускати посилань осудів мурам,
Будинку, в якому висока тривність бува,
Поширюється похвала там святочна як коштовність,
Що променисто славить Обідовських верхи.
Все вмирає в руїні – і Колос ясний довготривалий,
Але слава снується у переказах усе ж /лат./
Сіверянський літопис 95
В світ тисячне проміння злилося із нього.
Я спогадав конечно, що там'бо Титана
Є маєстат, перунно'урядного Пана.
Ще я не здогадався по знаках гербових,
Коштовних тих клейнотах: це Палац чудовий
Тих, що в одну тятиву честь з Левом з’єднали
В відзнаку праць, що дільні, у золото вбрали
Вінець. Орла виборність там пише Вітчизні,
Де світ прирадив, в славі плоди зріють різні.
Кажу так: Обідовських імення в них лине,
Люцино родовита, в серадській дідизні110
Признаю: не проста є домів тих похвала,
Кому Вітчизна славна значні ложа слала
При первістках в пологах. Не зродить соколи
Сова, в ялині простій прості течуть смоли.
Краї сабейські111 – місце духм’янощів всяких,
Відтак арабські квітно золотяться злаки.
На винеслі Лівани Цедей112 шлях тримає,
В грунтах низьких зневажні він верби плекає.
Злотава в шибах видна Гангесова піна113,
З Норику йде Вулкану залізна данина114.
В еситерійських нуртах115 піски злотні – плином,
Тонкий метал в Балтиді, що зветься бурштином.
Тож знатная Вітчизна сини знатні родить:
“Lucena parit viros”, * – вість світу доходить”.
Та чом ти, Мельпомено, свою мову бочиш,
Про Палац мов, у ньому з’яви стрій на очі.
«Три грації в коштовний убір одягались,
В руках клейнотів троє відтак вони мали.
«Decus qeneri, – напис на першім клейноті
Був там. – Нос ornamentum literarum” ** – в злоті
Із блиском другий: “Praemium virtutis Honos”, *** а
У третьому клейноті є написів доста.
Пізнаєм: Обідовських коштовна є слава
Народжена з науки, гонорна підстава
Ціни своєї, гідно в Палац прибуває,
Ув оливо не вправлять діямант – всяк знає.
На тисячу він ступнів, пишний отой Палац,
З малюнком шахівниці мармури у залах,
Ліжниці там персидські виборні поклали,
Навряд чи у Нерона116 ліпшії стояли.
Як в домі Агезила117, що з Лакедемони
Прославлений ділами, – вікна і колони.
І гордо б оті стіни навкіл проглядали,
Та дбали, аби заздрість все ж не викликали.
Крім башти золотої – сонячно ясніла, –
Крім перел калекутських118, наче лебідь, білих
Оздоб там ликом півдня висяває сила,
Їх муза, пам’ятаю, там мені лічила.
Вигадливо змішались квіти між собою
На поверхах, Помони119 сипані рукою.
* Люцена однако мужелюбна /лат./
** Краса родить такий літературний орнамент /лат./
*** Відзнака доблесні справи пошановує /лат./
96 Сіверянський літопис
Такі очам здавались дорогії фарби,
Скарби при них дешевші будуть і Гіярби120.
Бліді цвітуть нарциси, чистії тюльпани,
Троянди, гіяцинти барвні і духм’яні.
Корал – в крові неначе. Чи ж адонізейський121,
Чи Темпи ті тесальські, сад той Єлисейський
Могли таке вмістити? Все оце зібрала
Розкішна флора – стелі пишно змалювала.
А пензлі – од натури. Все плющем повито,
Все Євгеддових винниць122 гронами покрито.
Із пальмами збратавшись вічно там, чудові
Мій зір втішали фарби ясно'шафірові.
Гадаю я, весну тут вічно відправляє
Гіммет розкішний, чи ж бо Гібла123 проживає
Із Травнем. Ні, не ліпший сад є Тайгетовий 124,
І не такі пестанських квітів злотоглови,
Що Фосфор125 їх росою срібно полірує,
Коли перед світанням сонцем він правує.
Найвища хвала стінам отам, я вважаю,
Як речі старожитні на них добачаю,
/Бо дзеркалом вони є, навчать і такого:
Наслідувати, чи ж бо уникнуть лихого/,
Всетравної ніколи не знаючи змазі.
Ще образа згадаю, що бачив в тім разі:
Безсмертна Еутерпа126, мій зір, як годиться,
Не може нагло, швидко пером, що спішиться,
Догнати старожитне. “Пришли з віків пильно,
Доправ до мене пошту, дійде хай незмильно”.
Упередився замисл! Ледве я сказав те,
Коли ж труба Беллони вже взялася грати,
Звістила смертним риком: перший'бо Грядива
Відважець'учень Гінус127 струп’яніле жниво
Збира для слави в полі – смерть там засіває,
До Марсового строю все уподобляє.
Тож мирні королівські відкида забави
І винаходить війни, лютий бій кривавий.
Прилеглі до Єгипту витина народи,
Тоді Семираміду аж по злотні води
Юдейські, за далекі йде він Гараманти128
З мечем, злупивши добрі золотії фанти.
Війна'бо у Єгипті розрива кордони,
Широко відчинила юдам перегони
В Єгипт воєнній славі. Рідко так справляє
Жіноча дільність! Сором власний забуває.
Ще жоден не з’явився з правдою у світі,
Аби не доторкнулось цнот здобутих сміття
Бридких учинків. Де ж бо цнота крісло має,
Там близько і нецнота поруч засідає.
Та як вогонь без диму знестися не може,
Без вчинків злих і цнотам не простелиш ложа.
Бажаючи уперто вічну узять славу,
Для світу Вавилон гра дивную виставу:
З кутка домашня хвиля люто ударяє,
Сарданапала129 з трону в стіг гробів скидає,
І пам’яті дими лиш нетривкі гуляють –
Вогнистий з Фаетоном погріб там справляють.
Сіверянський літопис 97
Так з вислаблих і вельми місць Єгипту стало,
Держава Асирійська при мідах постала.
Тоді'бо Астріярга130 з поспішних літ гонів
Догляне царство Перське при крайці корони,
Від Кира131'бо в кривавім бою був побитий,
Із царством він у здобич здав трон мідів литий.
При щасті довго потім персиди тривали,
Аж поки емацири на них не постали.
Вітри, що супротивні – син мужній Аммона132,
Йому азіятичний упав край ізповна,
Із цілого'бо Сходу в мільйонах люд гнаний –
Почислив Александра булат нездоланний.
В полях месопотамських нещасна могила
Всю Персію остатнім дерном була вкрила.
Непевная Беллоно! Таке вміють війни,
Одним – з губи, а іншим за мужність зиск стійний.
Що тисячами років людська чинить праця,
В одному Марс моменті залізом попра це”.
Ті образи та й інші там намалювали,
Від слави, як побачив, самої вказали
Віків давнішніх цнотні діла, що чинились,
Непам’ять перед оком таке затулила.
А як не до кінця був звеселений там'бо,
Що бачив, постеріг Феб. На струнах почав був
Пісні нові з’являти й на Фебове піння
За слухачів постало довкільне каміння.
З багачки Тепробани133 , та майже зігнилі
Ті речі старожитні, важкі земні брили
Із себе поскидали, мов не умирали
Так пильно голос лютні і тексти вчували.
Отож, кому на лютні ті струни бриніли,
Тим відголос для віршу тон сплетний з’явили,
А пам’ятная слава потуги вділила:
Ритм ставить, слава в ритмі дає поміч ділом.
ГОЛОС
Аполлонової лютні
В Палаці слави чутний,
Родовито шляхетної Люцини достойність
Вельможного його милості пана, п[ана]
Івана з Обідова
ОБІДОВСЬКОГО,
їхнього царського пресвітлого маєстату стольника,
цей голос оспівує
і через Ехо наступним вікам передає.
Збирай, лакотний Мідо134, фортун злотних фанти,
Петардами рий ховно великі Атланти.
Нехай ідуть юдзинери135,
в землі, нутрощах криті,
Щоб злотні брав мінери *
І бив зайди неситі.
* Мінери – золоті копальні, скарби.
98 Сіверянський літопис
Язоне, плинь до кольхів по фрикійській хвилі
Через морськії течії Харибдів повні, Сциллій136,
Багатий щоб міг Медеї
скарб вивезти коштовний
Надії вслід, щоб з нею
боги дали щастя повне.
Шукай, Тантале137 хтивий, в Ідейських вод тоні
Ти золота, хай небо перлини рос ронить,
Сатурновий скарбець віку,
перлородні години
До сліз жодної повіки
Не відали б щоб причини.
Не те щастя, кому в дім стікають Пактолі138,
Чи срібним кому жнивом поростають ролі!
Нащо усе, марні збори,
одна бува перина,
Розкопує злотні гори
випадкова година.
То хвала, то чинш злотний, то слави скарб цінний
Шляхетним іти шляхом в пороги світу гінні,
Набутне'бо добра злото
хто шука, набуває.
Що метал? Ясне болото, –
легко це кожен пізнає.
З шляхетного як набуто уродження, слави,
Фортуни привілей є значний у поставі.
Щитить кров'бо родовита
уродженням знатним,
Як проходять щедровито
край іменням достатнім.
Antiguior /один мудрий отак був повідав/
Ex possessionibus gloria”, – добре звідав*.
Великої ціни, зваги
уродження й похвала.
Бо давніший є над Таги
Еритру камінь139 немало.
В самім шляхетстві цнота і достатки давні**
“Nobilitas est quaedam laus” *** 140 – думки явні.
Мудрака Беотіуша
за лови легко хвалити.
Його йти в поле порушить
Орла зліт дужий політний.
Не з тоні злотна слава на дім знатний плине,
А заяснів хто світу при славній Люцині,
І у день, який Люцина
/що слушне є/ називає,
Тут перша слави причина –
з пелюх до знатних впливає.
Допоможе хіба, як міх злотом набити
Або для пихи срібні горби десь звершити?
* Прим. На полі: Ціцерон. – Незмінна в посіданні слава /лат./
** Прим. На полі: Арістотель, 4. Політика.
*** Прим. На полі: “Книга 3, Проза 6. Із Коссулюса, філософа. – Шляхетність там, де слава /лат./
Сіверянський літопис 99
Нужденний багач, якому
тих перлів є недостатньо;
І так світний клейнот дому
на огляд не виставить знатний.
Комусь хай злотом квітнуть Тавгету141 садове,
Хай дань терресіяцьку142 дають'бо водове,
З тим всім малий прибуток,
коли ж птиця без мита,
Що її зростила суто
Людина знаменита.
У щасті тому легше, із знатного хто роду,
Бо Феб на гору йдучи, свій хід блиском зводить.
Так, щастя – королева,
думно носиться рада,
З значними розмислево
тож бесіди ладить радо.
На тебе, о паничу, пливе слава стала,
Тебе шляхетна Юно в єдваб сповивала.
Найпершу на світ гостину
відправляв у першім світлі;
І немовля ще, дитина
збивала море світу.
Значний похвальний попис – уродження в тому,
Їй рівне є високих спокревлення домів,
Те явно бачим на очі.
там світлості більше, власне,
Вабний де загін поскочить
з гнізд у добірності красній.
У Курчу* Хрест, ясний Місяць, Зоря заясніла,
О як оздоб твоя'бо виборність хотіла!
Ясні палають Планети,
хрест щастям доброславить
У неб тих блиску, телети**
позірна слава плавить.
І в Сасі ясність Дому, з Ключем є складання
Фортун, через Коршак143 до похвал плин жаданий.
Літ гарний слави у Стрілі тій
і гонорів є підпора,
Котра в Марсовім вогні тім
лишила пера споро.
При тих клейнотах власне ясніше палає
Каміння, без фольги'бо, своє світло має,
* Курч – назва герба І. Мазепи.
** Телети – задуми.
100 Сіверянський літопис
Світити буде вік довгий
через нащадків, власне,
Як обертон світлий з того,
що ніколи не гасне.
“Перестань одним, Фебе, дрочить тоном струни,
Лиш з солодкого творити бенкет нефортунно,
“Varietas delectat”,* – народна є мова.
Приємна вухам пошта, коли щораз нова.
Забавна переміна нудьгу розбиває,
Не завше Феб при лютні, а й звіра ганяє.
Волоський тож дзярдин** людські вабить очі,
Вквітчає різнобарвно все Флора охоче.
Тому і Діярбетські дорожчі дивани 144 ,
Що з різнобарвних ниток і є зміннотканні.
Не може однофарбний буть образ значимий,
Хоча і Апелесів 145; це так як із тими
Дорогами, що гарно на версі ясніють,
Та й ті без переміни не раз повсякдніють.
Корони пишні царські, та більше є цінні,
Коли у різноякім убрались камінні.
Де квітів є згідлива в доборі незгода,
Там люба очам людським буває догода.
На іншу думу треба свої струни строїть,
Хай інша повість крильно летить у покої”.
Сказав, тоді замовкнув, – і струни стихали,
Хвилини ті відбігли, як лютню чуть мали,
В Палаці вельми тихо, бува так по війнах
Із вітром, океан як спинивсь і – спокійний.
Я сам тут залишуся, поки Феб на нові
Пісні наладить лютн. Свою букшпанову***.
ВІК НАУКОТРАВНИЙ
вельможного його милості пана,
п[ана] Івана з Обідова ОБІДОВСЬКОГО,
їхнього царського маєстату стольника,
різнострунною лютнею Аполлоновою у золотім покою слави
оспівує.
Достойні неостанні прикмети у цноти
З покотних хмар виходять на вид отой злотий.
Не добре у підземних
Аверну 146 льохах темних
* Помилкова істина /лат./
** Дзярдин – порода коня.
*** Букшпановий – з круглим деком.
Сіверянський літопис 101
Ховатись сонця ясності.
Поваги мало має Титан злотоокий.
В нутрі що криє нурт Інду147 глибокий
В ніщо би зорі стали,
Як нам світить не мали
В лякливій нічній темноті.
Дає ціну хто перлам глибоко укритим
На дні морськім? Ціною, що є знаменита,
Мінера не ясніє,
Хоч золото криє
У пеклі отхлань глибока.
Поховані від сонця ясні діяманти,
Не можуть людям в очі так легко впадати,
Як в мертвій лежать тіні,
Не являчи проміння
Для людського відтак ока.
Коштовностей не ймення ціну визначає,
А річ сама. За злото самий вітер має,
Небачені хто скарби
Гетульського Гіярбу148
На власній'бо важить шальці,
Не йшов хто по багатій очима Персиді,
Хто в злотородній зірно не побачив Ліди
Марне багатств убозство –
Це порожнечі множство
Марне з’являть у похвальці.
Не той славний є, хто про хвальну чує цноту,
А котрий неоспалий, звик вести роботу.
Учинком пам’ять слине;
До слави не полине,
Хто в глиб утруднень не входить.
Нептун не має втіхи в облові перловім,
Як Йовиш не засмутить вогнем перуновим,
Без труднощів'бо слава,
Без супротиву ставна
Цнота нечасто народить.
І Ахіллес149 ніколи б не став знаний світу,
Коли б не міг він Марса верстату зажити.
У Лемуційській йшов зброї 150
Із військом він до Трої
На попис мужства свойого.
Хто знав би про Уліса 151 моторність відому,
Коли б не засміявся з морських бід при тому.
Де звабливо'зрадливий
Сирен топив брехливий
Палінура152 не одного.
Правдивої то слави позначні зневаги:
Ціни значної з вітру учинені ваги,
Рубін із скла істотно,
Погірдно зшиті цноти,
В кутку коли таяться.
Цното, коли ти хочеш в підозрі лишатись,
Пером Дедала в льоті до сонця злітати153 ,
Отам покаже неба
Нам свідок – жар від Феба,
В тобі фальші не містяться.
102 Сіверянський літопис
Скажу одне: з вугіллям змішав хризоліти
Із Полікарпом154, кривши клейнот знаменитий
В бездонну прірву моря –
Ти той, що яснозор’я
Цнот в славі знатній не дістанеш.
В землі скарб, сонце в хмарі, свіча згасне збита,
Зерно в воді, меч в піхвах – і мудрість закрита.
Як розмисел мій блудить,
Хай слушність не осудить:
Чи честі хвала постане?
Ти в честі, Обідовський, поважні'бо види
Понесли в небо пера, Орла твого видно.
Не згасли марно в тобі
В вітчизняній оздобі
Гербові дому Клейноти,
Бо бувши знатним батька шляхетного сином,
Подібним гідність ложа ти виміряв чином.
Коштовна є цнота,
Веде відтак охота
Твого роду чесноти.
Потреба була в літа квітучі в опіку
Злетіть Мінерві155 мудрій, злетів у цім віку.
Не мовлю: вихованцем
І до наук коханцем
Їй був, Теопомпус156 другий,
А так'бо: пурпуровим промінням і сходом
В день прийшлого віку, і літ сонцеводом
Не крилось це у тіні;
В багатому промінні
Везли його Пегасові цуги,
Де скеля жива гойні струмки викидає
І умислом де спраглим напої зливає
І де Могиліянський
Є кошт, прибутки панські
У струм пуншовий входять,
Кажу: там, де гербовна /спливає немало
На тебе Русь, Дніпровим нутром'бо/ похвала
Без правди що, фальшива,
З майном літ давніх зливно
З глави Йовиша родить,
На труднім Геліконі кладеш юні літа,
Багато собі взявши мудроти у світа –
Феб знає віршотворний
І Туллій невиборний157 –
В вимові любов постане.
Хай хтось і за Гаррони й Секвани прямує158,
Хай королівство лілій 159 виборне смакує,
Тобі замість Сорбони
Парнас роський виборний,
За Евроти160 Дніпро стане.
Перо твоє Дніпрову просту бере воду
Поміж тих роксоланських, що давні, народів,
Та славі це не шкодить,
Що крізь таке проводить –
До берега вічності близить.
Комусь нехай Тибр161 пасмом Гіппокренським пінить,
Сіверянський літопис 103
Хай Ватикан у мудрий себе Парнас мінить,
Паллас твої в’є скроні
В вінці на Геліконі
В князів роських в дідизні,
В якій мисленно'грізний Градив із Стагіри162
На мудрості затяги зсилає еміри,
Свої підняв Атени,
Де йдуть без карацени * –
Бої мудрі відправляє.
В Аристотеля полі163 утрудненім ходиш,
В Критенськім лабіринті, який не виводить,
Ти був Тезеєм новим,
Якому із основи
Лавр силогічний звивають.
Бував у справах дивний своїх, Аполлине,
Темнив слова, як слівний десь океан плинув,
Але що трудна з Богом велевладним справа,
Як каже, хай на тому людська думка ставить.
Не раз у самім стрімі колеса заклинить
І думка в тінь нудотну весела поплине.
За прикладом урядних світ рядить'бо справи:
“Гетьманом стоїть військо”, – Марс каже кривавий,
Та знай: ота звичайна робота, що знаєщ,
Як коло дзигарове, в карб перший вертає.
Так посприявши лютні з праць роком багатим,
Потреба до Палацу оглухлим озватись.
Кінець, а не початок завжди справа хвалить,
В твердім наслідді діла рве пам’ять і скали.
ПРОГНОСТИК
великої надії
в оточенні славоквітних літ
вельможного його милості пана, п[ана] Івана з Обідова ОБІДОВСЬКОГО, їхнього
пресвітлого маєстату стольника, віщий бере Аполло таким на своїй лютні sectem**,
зголошуючи.
Хто не чекає на дальшу погоду,
Де золотим Феб промінням сходу
Ясніє. Так і в Гімметовім саді
І Гібла, так і безпечні Евгадди164,
Коли волосся сріблом заквітчають,
Плодів на осінь багато чекають.
Коли і Церес165 в зеленій короні
Веселі світу обплітує скроні.
Про плідність збіжжя сумнитись не треба,
Перлова цера веселого неба,
Що йде, погоди тлумач буде істий,
Бліда ніч кобцю в уладді зірчистім,
Даючи знати, яке лице стале
На небі ранній Фаетон розпалить.
Кинтія166 перло коли розмалює,
То двом подібним весілля рокує.
“Alba serenat”***, – казати так стане,
* Карацена – панцир.
** Способом /лат./
*** Біла ясність /лат./
104 Сіверянський літопис
Звіщають зорі, який день настане.
В колисці знати лернейського змія,
З Алцідом бий їх, ті Гарпії злії167 .
В трилітнім видно було Македоні168,
Що мав на всесвіт сідати на троні.
“Aliud tibi qutere regnum”,* – є мова,
До Александра була Филипова,
Коли доглянув його дух високий –
Йому тісний дім і світ весь широкий.
Амілкар в ранніх літах Ганібала169,
Що Рим розіб’є, присягу взяв сталу
В малого сина, доглянувши цноти,
Що в нім воєнний є дух – не пещоти.
Ахілла взнали в дівочому строю:
Палав той Марсом, праг крові і бою.
Сховать не можуть жіночі капоти,
Як кавалерська у серці є цнота,
Ані Орментуль, ані Рейтикора170,
Що в караценах вела хітність скора.
Вага у брондзі не та, що у злота,
Хоча подібна є їхня істота.
Так і в звабливім обличчі Ахілла,
Ні, не Кіпріда171, Беллона світила.
Так Поліярха при Ареніді** 172
Не довго в почті служебниць хто видів.
З коси звільнившись тугої тієї,
Відважна мужність покине Сабеїв
Зибет173, як пахне порохом слава
Від Марса – мужня піде вправ забава:
Мечем залізним віки злотні бити,
Ламать тераси до слави в закритті.
Відтак літ перших ясніють як зорі,
Подальший в того вік буде в дозорі
Світить. Правдива віків мужніх проба,
Зі зброї видно таке Деїфоба174
Іще з дитинства. Пізнати з самого
Плода пахтіння із древа якого.
Вік рідко мужа у злочини вводить,
Як юність цноти і слави збір родить.
Управна юність в цноті тої ж мочі
Смертельно світить однаково ночі.
Так, Обідовський, твої юні літа
Завчасу свідчать, яким тебе в світа
Побачить хоче Цнота. Річ на око
З’являє, що твій талан є високо.
На ступінь слави провадить, як льотом
Орла свойого під зимнім Беотом
Буяєш горньо, в земних сонць промінні,
Своє вклав око, при тому і тіні
Також зичливі. Не хоче хто слави,
У неоглядну впадає пиляву.
Тобі належить об царськії трони
Отертись, котрі збагачені вповні.
Твої клейноти виказують ясно,
* Іншим тобі бути володарем /лат./
** Прим. На полі: “Бар[оній]. В “Битві” /лат./
Сіверянський літопис 105
Що глянець тої ваги не погасне,
В очах монарших значну ціну знає
Каміння, хоч і дешевим хтось має.
“Pretia rerum*, тож мужні голови
В ціні одній є із злотоголовом,
Мосянжна кров є, – селянська оцінка –
Ціною в срібло, гатунок один там.
Ясний, Плането, ти є в російських
Небах, до ласки значних царів близький.
Коли те сонце ясніш пригріває,
День віковічний хвали розпаляє
Тебе, не дивно: кіл тисяча возить
Тих, променистих. Хвала хай в дорозі
Комусь на пострах, що qni est in culmine
/Як те буває/ non procul a fulmine,**
Виносить щастя, кого ж вберігає
В тяжких упадках – жартує, сміх має.
Кому дні злотні рахують дзигаром,
Учинять Крезом175, а хочуть – бідарем.
Тим більшим серце, гірким плачем квилить,
Що раз пізнавши десь ласку, омилить.
Утратить важче, ніж мати нічого,
Не мав – не тратиш, то ж жалість од того
Не їсть, не має по чомусь жаліти,
Багатство більше звикає сум лити,
Аніж убогство, що turea rumpunt
Tecsta quitem***. Не так це бува фунт
Лиш злота, зчинить бунти добромислю,
В багацтв великих страхи є навислі.
Фортуна злотна думки стальні робить,
Кого упірним в набутках знаходить
Багацтв. Офіра вбива в серце гроти,
Кого ж покине, лишає клопотним.
А хто у щаснім буває мешканні,
Тяжкі й такому є випробування.
Як сонце сходить, відтак і заходить,
Дається щастя, назад'бо відводить.
О нестатечні статки світу цього,
Щасливий, щастя уникнув хто того.
Та ті погрозки тобі не зміряю,
Бо non Metelli fato,**** кожен знає,
Заскарбив щастя. В тім перша роського
Альціда праця, кажу, вуйка твого,
Мазепи Йвана, твоєї ще цноти,
Щоб відчинився царів поріг злотий,
Куди, як звично вести зможеш кроки,
Фортуни фавор розміриш широкий.
А той, що хоче в запас взять достатки,
До незнайомих тяжкі індів спадки –
Спускають в куплях, отож замість злота,
Не раз смерть возять, життя страту по тім.
Рука драпіжна скарби так збирає,
* Царська плата /лат./
** Хто є у верхах, не далекий від удару блискавки /лат./
*** Молодий пагін рве й п’яту покрівлю /лат./
**** Не Метеллі176 доля /лат./
106 Сіверянський літопис
Так злотну шибу бува відкриває.
Де йдеш криваво відкритим серцем,
Нещадно точить меча там мордерця.
Неситу Ліду, ті злотнії глоди –
Ах, хтивість людська! – як дрочать! Народи
Залізні часто ти золотом труїш,
Як в серці гострі жала гротів чуєш.
При злотних ласі столах Мідасове,
При срібних струмах спражні Танталове –
Ті, котрі марно за щастям ганяють,
Втрачають щастя, в нещастя впадають.
Високий дух твій не крізь злотні хвилі,
Крізь прикрі стежки до слави йшов смілий,
Бо у змаганні на Мудрості полі
Ти Евріяльних мудрот177 мав доволі.
Цнота на праці виплатна в’їжджала,
І цим ласкавим монархам вказала
До серця розмисл: тебе збагатити,
Доглядно із добр своїх наділити
Посесіями*. Сказать є спромога:
Не гнав ти щастя, догнали дороги.
Не ти шукав це, воно тебе радше –
Цнота так явить себе пильна завше.
Хоча не мислив про злотну годину,
Сам'бо нуртом перлокрутним плине.
Не вір тож щастю, не вір у потугу,
Бо легко може зірвать злотні пруги
У лямках, як їх у позику вклала
Фортуна – вірна нігди не бувала.
Чуже, не власне вона розкриває:
З одного здерши, в те інших вдягає.
Opis externae cupiena** не має –
Цнота, саму'бо себе в скорб зливає.
Не май нічого, цноти май багатство,
Без цноти мати дарма – це жебрацтво,
З ким цноти, з тим є готова фортуна***,
Шукать не треба у кольхів десь руна
До злота хтивим Язонам, над злото
Дорожчі всього велемочні цноти,
Відтак твої де і щастя, й гонори,
Й цнота, там царський Орел в перах чорних
Під власні крила бере ув опіку,
Сторожа чуйна, скажу на притику,
Ніж у плодів тих, що в Геспериді178
Або при руні фрикійськім в Колхіді.
Пристати жодна Медея179 не зможе,
Алцідес жодний тут не переможе”.
Слова ці ледь сказав я, одначе раптово
В самім пробігу думки назад відрухово,
* Посесія – нерухоме майно.
** Підтримки чужого бажання /лат./
*** Прим. На полі: “Плавт. Амфітріон”.
Сіверянський літопис 107
Як то у пущі олень Меламна страшного180,
А чи лячна гієна, від того ручного,
Встерігши там, Тамфага181, летить в гущавину,
Погнала вітром раптом у скельну місцину.
Зірвав тут Фебус струни, можливо, навмисно,
Розладнаную лютню в запліччя притиснув,
Відтак і я, що пісню співати збирався, –
Аполло занехаяв – також не старався
Пізнати справи старших, буть щирим з виказу
В ділах панів – так слуги вчиняють щоразу.
КАНЦОН
АПОЛЛОНОВОЇ ЛЮТНІ
в золотім покої слави гонорові
ясновельможного його милості пана,
п[ана] Івана з Обідова ОБІДОВСЬКОГО,
їхнього царського маєстату стольника,
колегіята, приспівуючи, epinicium*
Сармацька муза, вітчизняним резонуючи ритмом.
Не крий, музо, що бачив світ на свої очі,
Значних діл пам’ять, радо на Гелікон крочить.
Вночі темніє гонорний плід ясний,
Лягає в попіл титулля,
Не бачить їх'бо світ чулий,
Клеанта праця182 як свіча погасне.
Є явно кожен гонор – гора Атлантова,
Яку можна в низькім долі й перкрити ховом.
На те єгиптські піраміди сталі,
Також стовп славний Родійський183,
Високістю небу близький,
Здивовано віки щоб на них поглядали.
Достойництв також домовились чини,
Щоб в пам’яті могли буть, в хвалі Мнемозини.
Цнота'бо гонор не раз посідає,
Бо дбає гонор про славу,
Слава про пам’ятну справу,
Справ гідність Кліо184 мудра у вічність складає.
Честь вежі Птоломея185 без палу погасне,
Що гонор без значної хвали чинить власне.
На те'бо й титул, загалом, родили,
На те гонори пресвітлі,
Дочки в красі цнот розвітлі,
Щоб вуя славу довічно ростили.
Не те життя, як бачить в своїй високості
Світ, ані заживає від сонця ясності,
Не те лиш: бути в реєстрі шанібнім.
В людей, що на морі світа,
Пливуть прудко бистрі літа.
Не те: в Люцини прожить оздібним,
Живе, котрий при славі роки свої ділить.
Тому Ляхесис186 літа пряде, свою мичку
Матусалеву187. Стрілка – цей світ невеличка.
Швидкоплинні в нуртах води,
Не стане від сонця льоду,
* Віршує /лат./
108 Сіверянський літопис
Є скла блискоти – нікчемність звична.
З привиддями своїми з очей сон зникає,
А голос закороткий в луні відгук має.
Дзвін струн мосянжних, а чи лискавиця.
І дим поспішно зникає,
Пухир води пропадає –
Життя до смерті близька є границя.
Пестанська як троянда188 від сонця всихає,
Як звук летить із вітром, хоч гучно лунає,
Літа отак нагло у море влітають.
Шукай із Аргусом стоочним189
По краю підоболочнім,
Не зможеш нігди пізнать, де бувають.
Відтак життя хто вічне бажа вторгувати,
Вмій дорогу ти цноти і честь шанувати.
Коли ж ганьбишся в глухій літа тіні,
Заникне, тож зводь заслуги,
Почет гонорів долугий
І вічному йменню – підстави нетлінні.
“Nos me perennitate metior annorum”*, –
Сказав був Александер, але gloris factorum**.
Не снігом волос норвейським покритий,
Але шляхетних справ застава,
Набута цнотою слава
Віків реєстри читає прожитих.
“Gloria non moritur, – засвідчив Авзоній190, –
Fama manet facti”*** – отож не сторонить
І Насо191 мови. Хвалебні тож чини
Ввік не зганить зажиті
Цноти блиск, в славі критий,
Не згасне в тіні довік Прозерпіни192.
Не жив той, власне, котрий в неславі триває,
Не віда світа, котрий неслави тінь має.
Достойним людям душа – друга слава.
Іще живучи в міцному тілі,
Живим мавзолем наділить,
Кому не дають жить умерлії справи.
Належить ясно в світі обличчям світити,
В Летейських водах сором хто хоче згасити.
Життя як славне, правдиве пожиття.
Такий навіки вмирає,
Кого непам’ять ковтає.
Хтось взна, живеш хоч ти ховано в світі.
Хоча б у злотнім щасті світився незмінно,
Світив, та марно згаснеш, ховавшись у тінню.
В погорді – тихий, близький Лібитині193,
Хто в світі гостівничий,
Немов Югурт194 – темничий,
В’язниш покірно достойнії чини.
Не взнати злотолиця'Титана в особі,
Як в смутку хмар чорних сховавсь у жалобі.
І Цинтія буде тоді срібна хвальна,
Коли в хмар ясних короні,
* Наша тривалість вимірюється роком /лат./
** Слава твориться /лат./
*** Слава не вмирає. Добре ім’я ранком чиниться /лат./
Сіверянський літопис 109
Вогнисто підносить скроні,
Присвітить світу у тозі вітально.
Про Ерітрейські перла195 хто взна, коли в хові,
У глибі вод похітних – не буде в облові,
Каміння, що цінне, нема в Тапробані;
Коли ж в ті перлові рудні,
Зібрав достатньо людність,
Корисна праця марніти не стане.
Qnincius Cyncinnatus*196, коли роля бавить,
То римська диктатура того і прославить.
Кир пастухом був поміж пастухами,
Поки дільні його літа
Не вийшли в позір світа.
Живе померло, хто неславний прямо.
А як хто хоче жити людиною знано,
Будь на очах постійно, щоб бачили славно.
Не має'бо світла походня погасла.
В морях перла, в землі скарби,
Не мають ще в очах фарби, –
Так слава тратить цноту свою власне.
О, чесний Обідовський, звертаємо очі,
Твоїх літ бачим кола, що швидко біг точать,
Шарлатна пальмо на світу обзорі,
Знай, Феб безліччю проміння
Лілеї на скронях мінить
При щастєвладнім від цноти дозорі.
Нічним кажаном буває і річ, що пристойна,
Коли хапа брудного Аверну мла збойна,
Лехейського ти є гнізда Орел з тіні197,
Із Іди гір лаврородних
Летить перо добровгодне
Орла у сонці, в гідності промінні
Хіба не є яснії літ сходячі зорі,
Як видні – квітне юність у зрілім гонорі.
Опав недавно дитячий квіт з тебе,
А юність так розжеврілась!
Цнота на те спричинилась –
Став честі промінь злотогловий з себе.
Скоріш у тебе цноти дозрілі з’явились,
Ніж літ надії квітні тобі ворожили.
Не дивно: завше прудка в бізі цнота,
Не грали б по волі літа
На огляд високий світа
Іти як вгору не звабить охота.
“Virtutis guam aetaris cursus velocior”**, –
Промовно князь віщає. Буйний, крильний – фавор,
Піднесений льотом цнота там ширяє.
Сибаританське пестійло,
Єдвабне на цноти сідало
Відтак нехвальним шляхом кривуляє.
Нехай хто при вогнистім опалі Градива
На гонори вже зрілі бажа собі жнива,
Як Катіліна198, що власній вітчизні
/То'то Яга преотрутна,
* Квінтія Цинтінія /лат./
** Доблесть триває, доки стрімко біжиш /лат./
110 Сіверянський літопис
Що хіть свою кроїть крутно!/
У серці малює важкі рани різні;
Хай Рим, цей пан світу, в залізній неволі
Ячав у путах, досить, як станув за волю
Його'бо Юлій199. Нехай риштаками
Кров ллється в вугіль спекла,
Руша саме в поміч пекло,
А сталось: в Римі владів гонорами.
Будь ipse tibi* Консул /скажу більше, інше/,
Будь ipse Senatus**, із тої ти виші –
На діл посунуть і гідність, й корони,
Як високо вибуялий
Та подібно стрілі впалий –
Важке звичайно, що знижене в гоні.
Хай хтось діяментові підсуне пекарди,
Захоче, щоби честі додав замок ладний,
Хай брязка злотом, зведе срібні вали,
Як гонор є, й стане злотом,
Сталистим ужитим гротом –
Не радий на честь ту гвалтовну вік сталий.
Безпечніше повага в заслузі панує,
Хоч підданство невільне комусь і смакує.
Як вірне, не думай про щирі фавори:
Прихильність зі страху де,
Перун у серці буде,
Розбій у ґвалті покриє гонори.
На гідність пір’ям орлім ти окрилатів,
В двір Йовишів російських влетів воскрешатись,
Як Ганімед той, бо поваб є цноти.
/Нема, щоб був миліший,
Та й чи бува чесніший/,
Приник притульно, де царський трон злотий.
Хай Клеопатра перла у трункові топить,
Антонія усяко схотінками кропить200,
Даремна трата! Часи такі стали:
Відступили'бо дива,
З каміння – вода жива,
Людей поїли струми щедрі скальні.
В твоє каміння плине стольника похвала.
Іван – це ласки знеслі, Петро201 – в небо скали,
Що доброчинні ллють злотні струмки.
Є безпечно мовить змога,
Що гербовії дороги
Каміння точить – для слави це трунки.
Змалюй, о Фідій202, в тому камінні значимий
Ти образ слави йменню навіки, зичливий
Тих Обідовських похвальна є сила
/Бо з криці слави кує вік,
Кому вічність дасть дієву/,
А викрутність слова в діямант стверділа.
“До скелі Андромеду203 в Кавказі прикуто,
Персеєм'бо204 для волі понищено пута.
Персей новий ти, Йване, нехай твоя справа
Вчиня, як Андромеді, мені зливши славу,
З гербового каміння злечу у світ крильно,
Поміж народів ймення понісши прихильно.
*** Сам собі /лат./
**** Сам сенат /лат./
Сіверянський літопис 111
Ославлю Обідовських довічно в прислугу,
Новітнього Персея, Андромеди друга,
Що з Німом205 нероздільна, тепер розділилась,
Щоб в домі мати славу – ніщо таке діло!
Бо з Дому послом слави у світ іти має,
Тож з нею і на боці і в домі єднає”
Як те на своїй лютні Аполло програв був,
Напрочуд інший образ в покої постав був.
Земля тоді здригнулась, порушились стіни,
А Дім аж затрусився раптово в третінні.
Зірвавсь на морі вітер, схитнулися судна,
Злякалося моряцтво, страх виник повсюдно,
Помчав по Геліонах206, смерть стала на очі,
Волосся сторч знялося, густа імла точить.
Довкола день немилий, ніч вічна тривожить,
Аквіло207 із Зефіром взаємно розхожі.
Не йнакше у тім часі було, прилякало,
Коли Палац раптово увесь захитало.
Якеєсь страховидло на Палац приходить,
Мені на серці боязнь отруплено бродить.
Не видно людських вудів, не знати і кості,
А дивна якась постать в своїй великості.
Очей лише багато, як зір злотних в небі,
Аргуса, мабуть, мав я уздріть перед себе.
Також є крил багато, вітри льотні – ноги,
Як клубінь тьми над Татри слова йдуть од нього,
Мов тисячеязико вони промовлялись,
Ішла гучисто повість, без окриків ллялась.
Була то Слава, котра ускрізь, усе знає,
Все чує і все бачить, бо пошту скрізь має.
Її річ – розголосся: “Як Геспер світився
Перед Пріяма сином Езакієм крився 208 ,
Так Клеопатра, бувши в Актейській дорозі,
Від Августа побита, сама у знемозі,
Гнів виливши, на з’їжу далася'бо гаду,
Щоб в Августа не бути у рабському впаді,
Так пестощі кінчають усякі достоту –
Пішла змії на з’їжу та, що в чашу злоту
Зливала усе царство Антонію якось,
Виказуючи в перлі любов свою знаком.
Голодна ситість зайва, що в ціннім камінні
Шукає краплі, бідна при спраги гасінні.
О пугари нещасні! Вино вини повне,
В якім і царство ціле, як лід в огні тоне!
О ласість ненаситна! О лакітна ситість,
Хто вбожеству твоєму позаздрив би при тім.
Багатство бідне, голод при зайвім вчуває,
Нужденний той, котрому все мало буває.
Нема направду в світі скрутнішої шкоди,
Як ситих цінним збитком відтак голод зводить.
Кажу: чи ж не приймає ніхто в тім похвали,
Як вудом чи канатом Етнейські запали209
Згаша? За вбогі збитні столи треба мати,
І вимисел навпільно й жагу не мішати.
Солома як палає, нелегко згасити,
Монгібеля210 хіть трудна йде ласо впоїти
112 Сіверянський літопис
Вином. “qno plus sime poter, – правдива то мова?
Plus sitiuntur aguae*”, – Горація слово.
Luxuriae praedulce malum**, солодкість
Усяку в собі таїть полинну гіркотність.
Отруту у канари, жовч Кірка211 вправляє,
Лукул212 тож не один лиш отруту приймає.
І так як царство пив був безденний Антоній,
Це свідчить: царства гинуть великі у тоні
Фалерну213. Отож в повнім вина розтрухані
Чи потопленцем Троя одна лише стане?
Lovadunt urbem somnoqne vinoqne***/о смутна
Новина, ах!/ sepnitam****, чого злість відчутна?
Пелазгів велельотна війна не сягнула –
Одна ніч п’яна того кінця подвигнула
Страшливі то Харібди, значні аліканти214,
Як злотні можновладців заковтують фанти.
Збитне пияцтво в панства – і світу не мило,
Втрачає честь, так з Киром в Персиді вчинилось.
Нічого більш не збіднять навіки похвали,
Як ліру у Парнаських садах зневажали б.
Що alterno'redenut choro*****, то правдиве,
Risus que demitus******; де більш згуби хтива
Атропа 215 , як не там'то, купресові мари
Поставить, де піняться ті злотні пугари
Солодким'бо токаєм; Харонові лоді216
Не раз було пливуть у Мастицькім217 поводді.
Але на що смачную вустам малмазію
З солодкокапним ритмом єднати волію?
Послухать радше треба, а що велемовна
Уголос каже Слава в історії знову.
Атенського що дочка царя Пандіона
Бажає Філомеллі218, сестрі врази повна?
Огуди нешляхетно гнів змірює мстивий,
Кладе на стіл, проклявши, їдунок жахливий.
Терей219 печально бачить труп сина свойого:
Від матері Ітин220 – бо з наїдку вмер свого.
Тиранські кров’ю гніву часи напоїлись,
Нелюдсько страви мстиво рукою труїлись.
Немилісна, Медеї жорстокіша, матко
Живити смертю сина гнів, вже сама гадка
Жахлива. Ніде більше злоба не панує,
Як у жіночім серці, зрадний грім готує
Нещирість білогловська, у мед слово мастить,
М’яке в них серце, злоба у серці – сталь, власне.
Скоріше тигра можеш собі приручити,
Аніж завзятість серця жіночу зм’якшити.
У матерів любов є й тиранство буває,
Як запальная помста їм ум заливає
Нещадна”. – Оте мовна тут Слава сказала,
Ота віків поштарка, таке'то пізнала.
Усе це їй – забава. З далекої Хіни 221
Крізь море та Європу привозить новини:
І як людськую крівцю п’ють бразіліяни,
* Більше п’єш, більше прагнеш води /лат./
** Солодка розкіш зло /лат./
*** Йовиша місто мариться упилому /лат./
**** Розор /лат./
***** Перемінно'з’явне в хорі /лат./
****** Смішне, як реве /лат./
Сіверянський літопис 113
І чим народ далекий живе, ті гіркани,
І де останні світу проходять границі,
Й кому ніколи сонце не світить у лиця.
Наочно все із військом об’їздила Слава,
Побачить що, те вуху дає для забави.
В кінець таке промовить: “Бувайте злотаві
Доми оцього двору, часи вам ласкаві
Записую пером цим”. І за океани
Розлиті вилітає у даль, в Гадитани.
Палац той не бажає спустошеним мати,
Діла наочні праці не хоче лишати
Без похвали, бо цноти від матері має
/Virtus mater gloriae est/* – дочка це пізнає.
Хвала також і пам’ять у нас залишає,
Палац той Обідовських у догляд приймає.
В наступних же віках що цнота собі справить,
Труби моєї звуком, пером світу з’явить.
Тих тільки слів учинки в мені залишились
У пам’яті, а інші вслід Славі злетіли,
За нею. І в погоні побачив у льоті
Я Обідовських дому Орла з герба потім,
Не мігши у повітрі пропалу дорогу
Пізнать, за ним повести свої відтак ноги,
\Бо від котрого влади летіть духом мав я,
Від Бога, тому здатність, вернувши, віддав я/,
Виходжу із святого Палацу поволі,
Аполло тут зі мною із лютнею, в волі
Безсмертній уславляє; тут на щиті напис
Кладу в камінні ціннім на пам’яті мапи:
“Лютні Амфіона222 колись'то бреніння,
В мури тебанські223 звело'бо каміння.
Був у часі лісів заспів,
Грали скали з струн зухвалих
Лютніста трацького 224 .
Палац той Обідовських зі струнного звуку
Роксоланського Феба поклали на злуку.
Він по'праві Касталь слави,
Цнот скарбниця і стражниця
Честі Обідовського”.
АПОСТРОФА АВТОРА
До вельможного його милості пана,
П[АНА] Івана з Обідова ОБІДОВСЬКОГО,
їхнього царського пресвітлого маєстату стольника.
Зачинив Палац, серце'бо відчиню,
З кінця слів перед щиро я спричиню,
До землі з морів судно я виводжу
І на море ходжу
Ритмам тож моїм – різноплинні тони,
Наказав струні Феб спочити в гоні,
Струджений і сам в затінку схилився,
Лютню опустивши.
Зважився тож я без весла на морі
* Добрість є матір слави /лат./
114 Сіверянський літопис
Понестись, без крил хтів летіти д’горі,
Без Тезея я в Лабіринт заходжу.
На посміх годжу.
Музо, що почнеш без вождя свойого,
Нелад у речах бува без старшого
І в порті самім, де Тифіс225 не буде,
Галеон блудить.
Злагода – в перун, тиша – в вихор крутно,
А канар – в полин, в криці злото чутно
Злитеє, його понад власні сили
Важити хотіли.
А коли Парнас зрушується знову,
Лютню розладна так Аполлінову.
Я змочив перо був у Гіппокрені,
Скінчившись спів у мене.
Серце'бо однак в себе затаїло
Щирість, крізь вуста виголосить мило
Обідовський, той текст, що від мойого
Серця йде ясного.
Хай же золотим пасмом вік снується,
В діяманті хай ймення відіб’ється
У довічний час, сонцем хай літає,
В світі засіяє.
І нехай на лов вічної похвали
Твій Орел летить крізь барчисті скали
Гелікону, в край, на два боки світа
Різномовно, звито.
Очі щастя є, ці ясні клейноти,
Пильно хай у вік зазирають злотий,
Всякії страшні випадки Горгони226,
Змісти Тизіфони227,
Хай перед щитом, зичу тим гербовним
Так, як і колись перед Переєйовим,
В камінь стверднувши, в двері твої ясні
Не пройшли б напасні.
Хибне щастя, тут затамовуй коло,
В діямантах де Злотний вік довкола,
Світиться в щиті, де у гнізді Слава –
Панська дільна справа.
Мовлю: щастя хай, обійнявши славу
Обідовських, нас під Орла ласкаві
Крила підведе, подаю і я так
З Талією228 в тактах.
ПРИМІТКИ
Перекладено з польської мови із латинськими вкрапленнями за виданням: “DROGICH
KAMIENIY SPEZA”, Чернігів, 1693. Твір – панегірик небожеві І. Мазепи, який на той час ще
навчався в Києво'Могилянській академії.
1. Квінтеліянус /Квінталіян/ Марк Фабій /бл. 35 – бл. 96/ ' давньоримський теоретик
ораторського мистецтва.
2. Тріон – північний край, земля.
3. Телігон /Телегон/ – син Одіссея й Кірки. Засновник міст Тускулуми і Пренесте /тепер
Палястріна/.
4. Септизонії – семизвуччя.
5. Маріус /Марій/ – /156 – 86 до н.е./ ' давньоримський полководець та політичний діяч.
6. Теонін /Теон/ – вільновідпущеник, який прославився їдкими сатирами.
7. Мозей /Мусей, Музей/ – мітичний співак'провісник, учень чи син Орфея.
8. Трої Пергама – троянська цитадель, поетична назва Трої.
9. Мамфійські Колоси – велетенські скульптури в м. Мемфіс у Єгипті.
Сіверянський літопис 115
10. Карл Великий /742 – 814/ – франкський король.
11. Апеллес /356 – 308/ – давньогрецький художник.
12. Гігантонома – велика країна.
13. Роксоланський Альцід – український Геракл, йдеться про І. Мазепу.
14. Фарос – острів із гігантським маяком.
15. Язон /Ясон/ ' провідник аргонавтів, які здобули в Колхіді Золоте руно.
16. Малея – мис на Пелепонесі; Сірта – затока біля Картагену – позначки спартанців та
картагенян.
17. Цересніс /Церера/ – богиня хліборобства.
18. Двогорбі вершини – Парнас із Геліконом, образ культурного осередку.
19. Ерицій Пуетан – автор твору “Про комету року 1619”.
20. Сарбевський Матвій – польський теоретик бароко, автор поетики.
21. Геліконські роги – йдеться про т. зв. двогорбий Гелікон.
22. Евтерпа пісні грала вдатна при Гіппокрені – Евтерпа – муза ліричної поезії. Гіпокрен –
струмок з гори Гелікон, вода якого давала натхнення.
23. Аонські гони – Аон – частина Беотії, де існував культ муз.
24. Гіммерійська темня – Гімери – місто й ріка в Сицилії; темня – темниця.
25. Люцина /Ляцена/ – одне з наймень Юнони, як покровительки шлюбів, також богиня
плодів у римлян.
26. Летейські вали – йдеться про розбурхану р. Лету в Підземному царстві, визначала забуття,
смерть.
27. Цитерон /Кіферон/ – гірське пасмо між Беотією в Греції та Аттикою.
28. Траян Марк Ульпій /53 – 117/ – римський імператор, прославився як завойовник.
29. Беот /Беотія/ – історична область у Центральній Греції.
30'а. Електра – сестра Ореста, здійснили криваву помсту.
30. Беллона – богиня війни.
31. Оріонове коло – сузір’я, вважалося, що його поява віщує грозу.
32. Зефір – бог теплого вітру з заходу.
33. Гіпотад – синонім Еола, бога вітрів.
34. Феб – синонім Аполлона, бога світла та мистецтв.
35. Мнемозина – богиня пам’яті.
36. Син Лятони з Далії – Аполлон.
37. Ідайська колона – Іди – гори в Греції. Олімп ' одна із Ідайських гір.
38. Бузиридові коні – коні єгипетського царя Бузирида, якого вбив Геракл, мітичний грецький
герой.
39. Ереб – бог підземної тьми.
40. Агемемнон – герой Троянської війни, ватажок грецького війська.
41. Мельпомена – одна з дев’яти муз, муза трагедії.
42. Асканій, Палантій, Горацій – Асканій – син Енея, його звали ще Юл; Палантій – мітичний
персонаж, гігант; Горацій Коклес Публій – римський герой, врятував Рим од етрусків.
43. Кастальський струмок – струмок біля підніжжя Парнасу, вода якого давала натхнення.
44. Акезин – ріка в Індії; Таг – золотоносна ріка.
45. Гіпокренський нурт – див. прим. 22.
46. Еміри – володіння, війська.
47. Йовиш – синонім Зевса.
48. Кіленчик – житель Кікілії, області в Малій Азії.
49. Ерата – одна з дев’яти муз, уособлювала ліричну поезію.
50. Градив – синонім бога війни Марса.
51. Морфейове ложе – Морфей – бог сновидінь.
52. Пеней /Пеной/ – річковий бог.
53. Марпатицькі скали – Марпези – гори на о. Парос, славні мармуром.
54. Тигрис – річка, що розділяє Ассирію від Месопотамії.
55. Геліца /Геліка/ – дочка аркадського царя Лікайна, яку покохав Зевс, перетворена в
сузір’я Великої Ведмедиці.
56. Геркінські тіні – покров Божого закону. Геркій – Зевс'законопокровитель.
57. Персей – мітичний герой, що вбив горгону Медузу.
58. Цимбрійські народи – власне кімбри – давні германські племена.
59. Гедитана води – підземна ріка.
60. Белларофонт – мітичний герой, переможець потвори Химери. Його скинув Пегас із себе,
після смерті перетворився на сузір’я.
61. Ганімед – хлопець'виночерпець у Зевса.
62. Фаетон – син бога сонця Геліоса; правлячи колісницею, ледве не спалив землю.
63. Темісина кара – Теміс /Феміда/ – богиня справедливості.
64. Піроенти, Ергони – власні назви коней.
65. Оріона меч – Див. прим. 31, тільки там ідеться про коло, тут – про блискавку.
116 Сіверянський літопис
66. Юнони окрай – Юнона – верховна богиня, її окрай – небо.
67. Гіпперіон – мітичний персонаж, батько Сонця, Місяця, зір.
68. Гута сикульська – сицилійська склоливарня.
69. Цібелла /Кібелла/ – богиня родючості, їздила у візку, запряженому левами.
70. Калліопа – найстарша з муз. Покровителька епічної поезії та науки.
71. Августова потуга – Август /63 – 14 до н.е./ – римський імператор.
72. Персифонове царство – царство смерті.
73. Шукав… Орфей Евридіку – Орфей – син Аполлона, мітичний поет і співак, хотів повернути
з Підземного царства дружину Евридіку, але не зміг.
74. Води Пімплейські – Пімпла – джерело на Олімпі. Пімплейські жительки – богині.
75. Аонські каспери – див. прим. 23. Каспери – жителі Касперії, міста сабінітів.
76. Паллас – інша назва богині мудрості Паллади.
77. Війни велетнів на богів – епізод грецької мітології, коли проти богів повстали гіганти,
подібні до богів, але дикі, були знищені.
78. Порфиріон – один із гігантів; Пеліон – кентавр.
79. Осса – гора в Тесалії недалеко Олімпу; Тифон /Титон/ – син троянського царя Лаомедонта,
якого покохала богиня Еос.
80. Тринакріс – давня назва Сицилії, буквально – “триконечний”.
81. Алоїди – велетні надзвичайної сили.
82. Арехонт – ріка в Підземному царстві.
83. Девкаліон – син Прометея, тесальський цар, єдиний із людей, що врятувався від потопу,
став родоначальником нового людського роду.
84. Піра – дружина Евкаліона; Аталанта – славетна мисливиця.
85. Телюра – божество матері'землі в римлян.
86. Ерідан – річковий бог і річка, де побував Геракл по дорозі до саду Гесперид.
87. Ікарові води – море, в яке, за мітом, упав Ікар.
88. Дедаловий син – Ікар, мітичний герой, який, звільняючись із Лабіринту на Криті, на
штучних крилах, зроблених батьком Дедалом, намагався перелетіти море.
89. Тезей /Тесей/ – один із найвидатніших героїв грецької мітології: Аріядна – дочка Міноса.
Коли на Кріт прибув Тезей, Аріядна, закохана в героя, допомогла йому вбити людинобика
Мінотавра, що жив у Лабіринті.
90. Теукр – в грецькій мітології син річкового бога Скаламандра, цар Трояди, що переселивсь
із Кріту в Троянську область; відповідно, теукри /тевкри/ – троянці. Мікени – область, де
царював герой грецької мітології Орест, в Арголіді на Пелепонесі.
91. Війна десятирічна… від Гелени – від дочки спартанського царя Менелая, яку викрав
Паріс, після чого й почалася Троянська війна.
92. Ляції ріллі – Ляція – область у центральній Італії із столицею Рим. Затопи тирянські – від
Тир/Тір/ – міста в Пелепонесі /Греція/, а також столиця Фінікії.
93. Турнус /Турн/ – римський володар, змагався з Енеєм. Лявінія – дочка Латина, друга
дружина Енея.
94. Ангізеса син – Еней, син Анхіса.
95. Авзонський край – Італія.
96. Гіметта /Гімет/ – гора в Аттиці /Греція/, відома мармуром, медом та прянощами.
97. Родопен /Родопи/ – гори на сході Балканського півострова.
98. Норвейський – від Норейя – міста в історичній області в Норіку /Австрія/.
99. Лебеді Каїстру – Каїстр – місцевість між Тракією та Македонією. Каїстрові лебеді –
амазонки, жили біля ріки Стрімон.
100. Еліз – місто в Пелепонесі біля Олімпії – центру олімпійських ігор, алегорично –
переможець.
101. Син Алкмени – Геракл.
102. Антеусові карки – Антеус /Антей/ – гігант, якого здолав Геракл. Лернейські гідри –
Лерна – озеро, ріка й болото в Арголіді, де жила багатоголова гідра, вбита Гераклом.
103. Геріон – триголовий велетень, годував людським м’ясом свою худобу, яку забрав собі
Геракл.
104. Еурест /Орест/ – давньогрецький герой Троянського циклу, син Агамемнона та
Клітемнестри.
105. Гади – місто в Іспанії.
106. Гесперійський сад – сад із золотими яблуками вічної молодості, його стерегли Геспериди,
дочки Атланта.
107. Гіппоменес дійшов Аталанти. Гіпомен – чоловік беотянки Аталанти, обох Кібела
перетворила на левів.
108. Оет /Ета/ – гора в південній Тесалії, де був спалений Геракл; Діяніра /Деаніра/ –
дружина Геракла, її дар Геркулесу – одяг, просякнутий кров’ю кентавра Неса, від нього Геракл і
помер.
109. Гарпократ – бог мовчання.
Сіверянський літопис 117
110. Серадзька дідизна – Серадзька земля в Польщі.
111. Краї сабейські – аравійські.
112. Цедей – подорожній.
113. Гангесова піна – від Ганг – річка в Північній Індії.
114. Норик – див. прим. 98. Вулкану залізна данина – зброя.
115. Еситерійські нурти – очевидно, Еритрейські. Еритрей – Чорне море.
116. Нерон Клавдій Тіберій – римський імператор у 37 – 68 рр.
117. Агезил /Агесілай/ – йдеться, очевидно, про Агіселая ІІ /бл. 444 – бл. 360 до н. е./ –
спартанський цар, одержав ряд перемог над Персією.
118. Перла калекутські – перла з гір Калікулля /середня Італія/.
119. Помона – богиня овочів.
120. Гіярба /Гіарб/ – король Гетулії.
121. Адонізейський сад – трояндовий, від Адоніса, після смерті якого з його крові виросла
троянда; Темпи тесальські – долина Темпле в Тесалії, поетичний образ; Єлисейський сад – рай.
122. Евгеддові винниці – виноградники Вакха.
123. Гіммет – гора в Аттиці /Греція/, відома медом, прянощами. Гібла – гора в Сицилії, що
славилася медом.
124. Тайгета – одна із Плеяд, дочка Атланта.
125. Фосфор – бог ранкової зорі.
126. Еутерпа – муза ліричної поезії.
127. Гінус – лошак. Тут подається як учень Марса.
128. Гараманти – народ, жив на південь від Нумідії /півн. Африка/.
129. Сарданапал – останній цар Сирії, відомий любов’ю, до розкошів. Під час облоги своєї
столиці спалив себе з двором.
130. Астріярх – зоречитець.
131. Кир/Кір/ – перший цар Персії.
132. Син мужній Аммона – єгипетський бог Сонця, греки ототожнювали його із Зевсом. Син
– можливо, Тантал.
133. Тапробана – теперішній Цейлон.
134. Мід /Мідас/ – цар Фригії /Мала Азія/, якого Аполлон наділив ослиними вухами. Мід
перетворював на золото все, до чого торкався.
135. Юдзинери – крутії.
136. Харибда ' небезпечний вир біля Сицилії, також мітична потвора, що ковтала кораблі.
Сцілла – небезпечна скеля й потвора, що ковтала кораблі.
137. Тантал – син Зевса, лідійський цар, в Аїді мучився від голоду, спраги та страху, бо над
ним висів камінь.
138. Пактоль – золотоносна ріка в Лідії.
139. Таг – золотоносна ріка в Іспанії. Еритр – мітичний цар Аравії та Персії.
140. Беотіуш – Беот, див. прим. 29.
141. Тавгет /тавгета/ – гори між Лаконією та Мессінією, Ляконські Тавгети – гори в Ляконії
/Спарті/.
142. Дань террасіяцька – земна данина.
143. Сас. Ключ. Коршак – шляхетські герби Річі Посполитої.
144. Діярбецькі дивани – вірменські.
145. Апеллес – див. Прим. 11.
146. Аверн озеро в Італії, де Гомер начебто зійшов у підземелля. Тут росла діброва Геката і
жила кумська Сибілла.
147. Нурт Інду – Інд – ріка в Індонезії.
148. Гетульського Гіярбу – тобто гетського короля. Див. прим. 120.
149. Ахіллес /Ахілл/ – герой Троянської війни.
150. Лемуційська зброя ' з Лемна, вулканічного острова в Егейському морі, тут зваблювали
мореплавців.
151. Уліс – синонім Одіссея.
152. Сирен топив Палінура – Сирени – мітичні істоти, напівжінки, напівптахи, зваблювали
мореплавція. Палінур ' супутник Енея. Тут палінури – керманичі кораблів.
153. Пером Дедала… до сонця злітали – тобто так, як Ікар : на крилах із пір’я, що їх виготовив
Делал.
154. Хризотіти – коштовне каміння; Полікарп – македонський цар 306 – 286 рр. до н.е.
155 Мінерва – богиня Мудрості:
156. Теопомпус – богохвалець.
157. Феб знає віршотворний і Туллій невиборний – йдеться про класи поетики та риторики
в Київській академії.
158. Гаррони і саквини – Гарона – головна ріка південно'західної Франції. Саквини – можливо,
це сакрани – жителі Латії, центром якої був Рим.
159. Королівство лілій – Франція, йдеться про Паризький університет'Сорбону.
118 Сіверянський літопис
160. Евроти – край східних вітрів.
161. Тибр /Тібр/ – ріка В Італії, де стоїть Рим.
162. Градив із Стагіри – Марс із Македонії. Стагіра – місто, уродженцем якого був Аристотель,
ідеться про нього.
163. Аристотеля поле – клас філософії в Київській академії.
164. Евгадди – можливо, це місце поселення евганеїв, що їх витіснили згодом венети.
165. Церес /Церея/ – богиня плодючості та землеробства.
166. Кинтія /Цинтія/ – синонім Артеміди /Діяни/ від гори Кінт на о.Делос, де вона, як
вважалося, народилася.
167. З Альцідом бий ті гарпії злії – Альцід – Геракл, прообраз І. Мазепи, гарпії – богині
вихору – прообраз татар.
168. Македон – Александр Македонський, Филип – його батько.
169. Амілкар /Гамелкар/ ' батько Ганнібала, картагенського воєначальника, що воював із
Римом.
170. Ані Орментуль, ані Рейтикора – Ормен – основник м. Орменіона в Тесалії, Рейтикора –
мати'діва: від Рея – мати'земля та Кора /Персефона/ – богиня плодючості й володарка небіжчиків.
171. Кіпріда – епітет Афродіти, від назви о. Кіпр, на який вона вийшла з морських вод.
172. Поліярх при Ареніді – один із правителів чи урядників при сині Ареса, яким був Жах.
173. Зибет – місто в Аравії /Сабеї/.
174. Деїфоб – син Пріяма та Гекати, один із троянських героїв, разом з Парісом забив Ахілла.
175. Крез /595 – 477 до н. е./ – останній лідійський цар, славився багатством.
176. Метеллі доля – йдеться про Квінта Метелла, завойовника Македонії або іншого
К. Метелла, римського вождя, завойовника Нумідії.
177. Евріянські мудроти – грецька християнська віра, від Еврусхідного або південно'східного
вітру.
178. Геспериди – дочки Ночі, які охороняли Гесперидський сад. Див. прим. 106.
179. Медея – колхідянка'чарівниця, яка допомогла Язону здобути Золоте руно.
180. Меламн страшний – Мелампод – родом із Пілоса, віщун та лікар, буквально – чорноногий.
181. Тамфаг – /Фамфаг/ – гавкітливий пес.
182. Клеанта праця – Клеант /Клеанф/ – атенський філософ'строїк, жив у ІІІ ст. до н.е.
183. Стовп родійський – йдеться про Колос на о. Родос в Егейському морі – статую бога
Сонця Геліоса.
184. Кліо – муза історії.
185. Вежа Птоломея – йдеться про Фароський /Александрійський/ маяк, збудований за
Птоломея ІІ /285 – 247 до н.е./.
186. Ляхесис – одна із трьох парок, богинь долі.
187. Матуселева мичка – тобто протяг життя. Матусаїл – біблійний персонаж, дід Ноя, за
легендою, прожив 969 років.
188. Пестанська троянда – Пест – місто на західному узбережжі Луканії /Італія/.
189. Аргус стоочний – багатоокий велетень, на прізвисько Паноптес /Усевидячий/.
190. Авзоній /Авзон/ – перший цар Італії, від нього та назвалася Авзонія.
191. Насо – римський поет Овідій Назон.
192. Прозерпіна – богиня підземного царства.
193. Лібитина – італійська богиня смерті.
194. Югурт – правитель Нумідії /111'105 до н.е./, переможений римлянами.
195. Ерітрейські перла – аравійські перла.
196. Квінтиній Цинтіній – римський консул та диктатор /458 – 439 до н.е./.
197. Лехейського ти є гнізда Орел – І. Обідовський належав до шляхти Речі Посполитої;
лехейського – польського.
198. Катіліна – організатор змови у Риму, викритий Ціцероном у 63 р. до н.е.
199. Юлій Гай Цезар /100 – 44 до н.е./ – римський державний діяч, полководець, установив
одноосібну владу.
200. Клеопатра – єгипетська цариця; Антоній – римський тріумвір /83 – 30 рр. до н.е. /– мали
між собою любовні стосунки.
201. Петро – це московський цар Петро; Іван ' Мазепа.
202 Фідій – атенський скульптор часу Перикла /V ст. до н.е./.
203. Андромеда – дочка Кефея та Кассіопеї, була прикута до скелі, її звільнив Персей і
одружився з нею. По смерті перетворилась у сузір’я.
204. Персей – мітичний давньогрецький герой, убив горгону Медузу.
205. Нім – слово неясне, можливо йдеться про німб: буря, нещастя.
206. Галіони – жителі Галатії, історичної області в Малій Азії.
207. Аквіло – бог північного вітру.
208. Геспер – божество вечірньої зорі; Пріяма син Езакій – троянець, син царя Трої Пріяма.
209. Етнейські запали – йдеться про вулкан Етну в Сицилії.
210. Монгібель – інша назва Етни.
Сіверянський літопис 119
211. Кірка /Цирцея/ – чаклунка з о. Ея.
212. Лукул Луцій Ліциній /106 – 56 до н. е./ – римський полководець, відзначивсь у війні
проти Мітридата.
213. Фалерн – вино з Фалернської області в Італії.
214. Аліканти /Алаканти/ – вина.
215. Атропа – одна із парок, богинь долі.
216. Харонові лоді – човен, яким перевізник Харон перевозив через Лету мертвих.
217. Мастицьке вино, що вироблялося в Кампанії /Італія/.
218. Пандіон – мітичний атенський цар, Пандіона – синонім Атеп. Філомеллі – стала жертвою
насилля від чоловіка рідної сестри Прокни.
219. Терей – син Ареса, сина Зевса та німфи.
220. Ітин /Ітис/ – син Терея та дочки Пандіона Прокни, забитий матір’ю.
221. Хіна – Китай.
222. Амфіон – син Зевса, цар Теби /Фів/, видатний музикант.
223. Мури тебанські – мури міста Теби.
224. Лютніст трацький – музикант із Тракії.
225. Тифіс – син Геї й Тартара, вогнедишний велетень, уособлення вогняних руйнівних сил.
Геліон – синонім Аполлона.
226. Горгона – тобто Медуза, зображалася крилатою з великою головою та зміями замість
волосся.
227. Тизіфона – одна із трьох фурій, богиня помсти.
228. Талія – муза комедії і пастуших пісень.
|