З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі)
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45907 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 3. — С. 52-67. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-45907 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-459072013-06-21T03:19:16Z З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) о. Мицик, Ю. Мовою документів 2008 Article З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 3. — С. 52-67. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45907 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовою документів Мовою документів |
| spellingShingle |
Мовою документів Мовою документів о. Мицик, Ю. З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) Сiверянський лiтопис |
| format |
Article |
| author |
о. Мицик, Ю. |
| author_facet |
о. Мицик, Ю. |
| author_sort |
о. Мицик, Ю. |
| title |
З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) |
| title_short |
З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) |
| title_full |
З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) |
| title_fullStr |
З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) |
| title_full_unstemmed |
З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) |
| title_sort |
з документації свято-михайлівського золотоверхого монастиря xviі-хvііі ст. (маєтності в острі) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Мовою документів |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/45907 |
| citation_txt |
З документації Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря XVIІ-ХVІІІ ст. (маєтності в Острі) / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 3. — С. 52-67. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT omicikû zdokumentacíísvâtomihajlívsʹkogozolotoverhogomonastirâxviíhvííístmaêtnostívostrí |
| first_indexed |
2025-07-04T04:54:23Z |
| last_indexed |
2025-07-04T04:54:23Z |
| _version_ |
1836690822374883328 |
| fulltext |
52 Сіверянський літопис
МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ
о. Юрій Мицик
�
З ДОКУМЕНТАЦІЇ СВЯТО0МИХАЙЛІВСЬКОГО
ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ XVIІ0ХVІІІ ст.
(МАЄТНОСТІ В ОСТРІ)
У 2008 р. виповнюється 900 років від заснування Свято'Михайлівського
Золотоверхого монастиря у Києві – одного із найзнаменитіших українських
православних монастирів. Надзвичайно цінним джерелом з історії даної обителі
є рукописний збірник копій ХVІІІ ст. монастирської документації ХVІ ' ХVІІІ ст.,
причому чи не найважливішої її частини (універсали та листи гетьманів України,
королів Речі Посполитої, великих князів литовських, московських царів). Варто
вказати і на велику кількість аналогічної документації, яка вийшла з'під пера
полковників та сотників Війська Запорозького, ігуменів монастиря, врешті,
різноманітних купчих, які були створені представниками нижчих станів –
рядовими козаками, міщанами та селянами. Цей збірник був створений у стінах
монастиря для практичних потреб на випадок судових конфліктів, потім він
опинився у бібліотеці митрополичого Софійського собору, врешті – в Інституті
рукописів (далі – ІР) Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі
– НБ). Цей збірник має вже загальний опис (1), деякі документи з його складу
уводились до наукового обігу, навіть друкувались, зокрема нами було
опубліковано всі гетьманські документи (2). Нині назріла потреба видати весь
збірник, що дозволить дати в руки дослідникам унікальне джерело з історії
монастиря, яке дає також можливість краще вивчити церковне і соціально'
економічне життя Гетьманщини. Але, доки проходитиме цей довготривалий
процес підготовки рукопису до друку та його публікації, вважаємо доцільним
увести до наукового обігу окремі документи.
Цього разу наш вибір упав на той розділ збірника, що називається: “Кріпости
на земли и млины в Острі обрітающиїся”, а конкретніше, на його першу половину
(через брак місця решту документів ми плануємо видати пізніше). Документи
подаємо у тій послідовності, у якій вони вміщені у збірнику, незважаючи на деякі
хронологічні погрішності, допущені упорядником. Нижче наводимо 22 документи,
хоча насправді їх 23 (лист'наказ гетьмана Івана Самойловича вміщено у середину
тексту випису із книг Київського магістрату), що охоплюють період з 1663 по 1724 рр.
Ці документи були створені магістратами Києва, Батурина, Козельця і особливо
Остра. Вони являють собою переважно виписи з книг міських Магдебурзького
права ратушів згаданих міст, а також розписки приватних осіб і вищезгаданий
лист'наказ Самойловича від 19(9).09.1686 р., адресований Київському магістрату
і в першу чергу київському війту Івану Биковичу (Биковському) (№ 10). Цей
лист досі не друкувався і поповнить собою “Український Дипломатарій ХVІ'ХVІІІ
Сіверянський літопис 53
ст.”. У документі № 13 згадується якийсь універсал'привілей гетьмана Івана
Мазепи, котрим гетьман передавав дві частини млина остерського міщанина Івана
Войнича Свято'Михайлівському Золотоверхому монастиреві у Києві. Справді,
27(17).01.1688 р. Мазепа надав монастиреві право брати з млинів (на р. Острі)
І. Дворецького та Войнича ту частину прибутків, яка раніше йшла на потреби
Війська Запорозького (3). Важливим є те, що наведені нижче документи
розшифровують вжите Мазепою поняття “Войничов” щодо млина і проливають
досить світла на його історію.
Взагалі, дана документація дозволяє частково заповнити значні прогалини
джерельної бази історії України козацької доби. Досить сказати, що після знищення
Батурина карателями Меншикова у 1708 р. згорів майже весь міський архів, і
тільки по виписах такого роду, що наводяться нижче (№ 11), можна реконструювати
його принаймні частково. Навіть ці два десятки документів дозволяють пролити
додаткове світло на історію згаданих міст, особливо Остра, тут названі райони
останнього (Старий город, Слобода, Вовча гора, Поділ), його храми (Свято'
Михайлівський), прояснити походження деяких топонімів (Войнилевщина, поза
сумнівом, походить від прізвища її власника Войнича), встановити розташування
землеволодінь жителів міста, уточнити історію деяких населених пунктів
Остерщини. Так, в одному з документів (№ 4) є згадка про Єлминський шлях.
Тут, поза сумнівом, йдеться про шлях на Євминку – село, розташоване за 15 км
від Остра. Досі вважалося, що перша згадка про Євминку належить до 1689 р. (4).
Тепер же бачимо, що така згадка датована 1670 р., отже, Євминка є старшою як
мінімум на 19 років. Тут згадується також і хутір Булахів (це село відоме з 1666 р.
і розташоване за 12 км від Остра).
По наведених документах можна певною мірою простежити й склад магістрату,
динаміку його змін. Особливо важливими є дані, що стосуються населення Остра,
в першу чергу його верхівки, а також місцевого духовенства, генеральної старшини,
яка бувала в Острі або займалася його справами. Тут згадано генерального писаря
у 1691'1708 рр. Семена Савича (№ 14) і генерального осавула (у 1691'1708) Івана
Ломиковського (№ 14). Можна вказати і на старшину Київського полку: Петра
Домонтовича, писаря Київського полку (у 1671'1676 рр.), який мав маєтності в
Острі (№№ 5, 7, 8); київського полковника (у 1669, 1671'1682, 1687'1689 рр.)
Костянтина Солонину (№ 9); київського полковника (у 1691'1708 рр.) Костянтина
Мокієвського (№ 12).
Дуже важливими є звістки про старшину Остерської та Козелецької сотень
Київського полку. Це стосується в першу чергу остерського сотника Івана
Дворецького, який, між іншим, був внуком київського полковника у 50'60'х рр.
ХVІІ ст. Василя Дворецького(5). Іван Дворецький, як відомо, був остерським
сотником у 1663, 1666, 1671'1677, 1682'1684, 1689'1690 рр. (6), а в одному з
нижченаведених документів (№ 9) він згадується таким як і у 1686 р. На підставі
іншого документа, що подається нижче (№ 21), можна довідатись про іншу лінію
Дворецьких: реєстровий козак Київського полку Остерської сотні Іван Петрович
Дворецький був онуком Івана Дворецького (сина чи брата Василя Дворецького).
Цей козак Іван зафіксований у 1714 р., причому його дружиною була Христина
Іванівна, а його дядьком по матері ' Тимофій Губка. Згідно з нижченаведеними
документами, Петро Борсук (козелецький сотник у 1676, 1696, 1703) сотникував
там також і у 1697 р. (№ 12). Згадуються і такі особи, як Гнат Проскурненко і
Трохим Підтереб, які були остерськими сотниками відповідно у 1677 і 1670, 1688 рр.
Григорій же Донець, котрий згадується як остерський городовий отаман у 1671 р.,
був невідомий взагалі. Гнат Проскурненко, виявляється, був остерським
городовим отаманом не тільки у 1672, 1677, 1682, але й у 1673 р. (№ 7), а Іван
Сидко – не тільки у 1684 і 1690 рр., але й у 1686 р.(№ 9). Відомо, що Іван Лук’янович
–Лиждвой був сотником остерським бл. 1650 р. Очевидно, його родич Семен
Лиждвой володів землею в околицях Остра у 1705 р. (№ 16). Названі й імена
декого з остерського духовенства: Яким –настоятель Свято'Михайлівської церкви
54 Сіверянський літопис
у 1705 р., Димитрій Родович –пресвітер храму в остерському Старогороді у 1709 р.,
Прокопій – диякон старогородський у 1709'1710 рр., священик старогородський
у 1724 р.
Що стосується міщанського роду Войничів, то наведені документи дають змогу
і частково відновити їхнє генеалогічне дерево, і судити про їхнє майнове становище,
і про стосунки в родині. Першим згадується під 1663 р. Богдан Войнич, міщанин
і “юриздитор” київський, а потім – остерський міщанин (помер до вересня 1686 р.).
Він був двічі одруженим, мав від першого шлюбу як мінімум двох синів ' Івана та
Юрія (помер до вересня 1686 р.), його друга дружина мала ім’я Зіновія і була у
неприязних стосунках із пасинком Іваном. Іван Войнич (помер до серпня 1707 р.)
був одружений з Килиною, від шлюбу з якою мав синів Федора та Артема, теж
остерських міщан. Згадуються реєстрові остерські козаки Курбій, Федір Силенко,
Феодосій та ін. Цікавим є прізвисько остерської жительки Зіновії Курдасівни
(“прозиваемая Ицкова невістка”)(№ 16).
Дуже цінною є згадка і про київського бурмистра Івана Софоновича (№ 10),
який доводився рідним братом видатному українському хроністу ХVІІ ст., ігумену
Свято'Михайлівського Золотоверхого монастиря (у 1655'1677 рр.) Феодосію
Софоновичу.
У додатках наводиться дарча Марії Василівни Гамалії – удови Григорія Гамалії
–лубенського полковника у 1668'1670, 1687 рр., покровительки Свято'Троїцького
Красногорівського монастиря і, як бачимо, і Свято'Михайлівського Золотоверхого
монастиря у Києві.
Наведені документи складають лише незначну частку збірника. Назріло
питання про публікацію всіх його документів, що дасть дослідникам історії Свято'
Михайлівського Золотоверхого монастиря джерело надзвичайної ваги. Правила
передачі тексту нами не раз характеризувались, і тому немає потреби спеціально
зупинятися на даному питанні. Відзначимо тільки, що літера “ять” передається
нами як “і”, твердий знак наприкінці слів пропускається, титла не розкриваються.
Відзначимо також, що тексту даних документів передує їхня анотація, написана
копіїстом текстів документів у ХVІІІ ст.
Джерела та література:
1) Мицик Ю.А. Деякі універсали польських королів середини ХVІІІ ст. у зібранні Інституту
рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського //Рукописна та книжкова
спадщина України. – К., 2007. – Вип. 12. ' С. 265'276.
2) Мицик Ю. З документів до історії Свято'Михайлівського Золотоверхого монастиря у
Києві ХVІ ' ХVІІІ ст. //Сіверянський літопис (далі – СЛ.).' 2007. ' № 5. ' С. 28'43; Мицик Ю.
Документи Свято'Михайлівського Золотоверхого монастиря // СЛ.' 2000. ' № 6. ' С. 39'48;
Мицик Ю. Універсали гетьмана Івана Мазепи Свято'Михайлівському монастиреві у Києві //
СЛ.' 2002. ' № 2. ' С. 18'31; Мицик Ю. Гетьман І. Скоропадський – покровитель Свято '
Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві // СЛ.' 2000. ' № 4. ' С. 50'81.
3) Універсали Івана Мазепи. –К.'Львів, 2006. ' № 25. – С. 68. Додамо, що 1.09.(22.08).1699 р.
Мазепа підтвердив це надання монастиреві разом з іншими (Універсали Івана Мазепи. –К.'
Львів, 2002. ' № 293.' С.331).
4) История городов и сел Украинской ССР. Черниговская область.' К., 1983. ' С. 345.
5) Детальніше про В. Дворецького див.: Мыцык Ю.А.”Літописец” Дворецких –памятник
украинского летописания ХVІІ в. // Летописи и хроники. – М., 1884. – С. 219'234.
6) Кривошея В. В. Українська козацька старшина. –К., 2005.'С. 175.
Сіверянський літопис 55
* * *
№ 1
1663, жовтня 16 (6). – Остер.
“Выпис с книг справ меских ратуша острицкого.
Року тисеча шестсот шестдесят третого мсця октоврия шестого дня.
Перед нами, Иваном Гладким, войтом, и Иваном Янченком, рочным
бурмистром, райцами и лавниками, с полным судом засідаючими для суженя
справ.
В сем року, ставши очевисто в ратуши острицкой Хома Панущенко, мелник и
обывател нш острицкий, признал в тые слова явне, ясне и доброволне ку уписаню
до книг ратушних давши, иж продал половину млина своего власного камен одын,
званый ступниками, никому ни в чом не пеный и ни в якой сумі не заведеный,
стоячий под містом Острем на реці Острі на слободі Старой, славетному пану
Богдану Войничу, на тот час мешкаючому ув Острі, мешчанинови и обывателеви
киевскому, то ест за коп шестдесят личбы и монети литовское, продал и на вечност
пустил помененному пну Богдану, ему самому, жоні и потомком его, волно теды
будет //(арк. 317 зв.) также тот менованный половинный млын кому хотечи продат,
отдат, дароват, заменит, записат, заставит и самому в нем яко хотечи диспоноват
и ко своему найліпшому пожиткови приспособлят и привлащат. И я уже,
предреченный Хома, от сего часу того половины с млина продажнего моего вічними
часы зрекаюся и жадного упоминку чинит не маю и міти не буду так я сам, жена и
потомкове мої, также ближные кревные мої и люде посторонные. При которой то
продажі и куплі того продажнего половины млына были люде зацные и віре годные,
то ест Дмитер Рубец, так же мелник и обывател острицкий и иних людей на тот
час немало будучих, счосмо видечи вічное продажи и изреченя того половины
млына помененного Хомы и вічное куплі пна Богдана Войнича и до книг записей
росказали, счо и записано ест, с которых и тот выпис с под печатию міскою
ратушною стороні потребуючой выдат росказали.
Писан у ратуши острицкой року и дня выш написанного.
Андрей Павлович, писар міский острицкий рукою (власною).”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. –Арк. 317�317 зв. Копія. У лівому нижньому кутку
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 2
1664, червня 24 (14). – Остер.
“Выпис с книг справ меских острицких.
Року тисеча шестсот шестдесят четвертого, мсця июня чотырнадцетого дня.
Перед нами, Федором Смоловиком, войтом, Петром Горбаченком, рочным
бурмистром, и райцами, в сем року засідаючими в ратушу острицком для суженя
справ, ставши очевисто Радко Санцович, обывател и мелник острицкий, в тые
слова давши до книг ратушних записат, сознал явне, ясне и доброволне, иж продал
половину свою млына власную, никому ни в чом не пенную и ни в якой суммі не
заведенную, стоячий (на) слободі на реці Острі, камен передный у том же млыні,
о котором ест запис и выпис с книг зуполный уже от сего часу, як сам в собі
опевает, славетному пну Богдану Войничу, мешканцеви острицкому, за певную
сумму и сполна отданую, то ест за коп шестдесят личбы литовское, продал и на
вічност пустил ему самому, жоні и потомком его, волно будет также тот млын пну
Богдану Войничу цалый кому хотечи продат, отдат, дароват, записат, заменит,
заставит и теж самому в нем, яко хотечи диспоноват и ку своему найліпшому
пожиткови приспособлят и привлащат, а ми уже, предреченные у выпысах того
продажнего млына часы вічними зрекаемося и жадного упоминку чинит не маем
и мочи не не будем так сами, жоны и потомкове, кревные близкие нши и люде
постороные, под виною на вряд перед яким бы колвек тое отновитися міло, золотих
пятсот, в право не вступуючи без отпустным заплаченним; счосмо видячи вічное
продажи Радкови и товариша его Панушченка, ві[ч]ное куплі того //(арк. 318 зв.)
56 Сіверянський літопис
млына п(а)на Богдана Войнича, до книг острицких ратушных записат росказали,
счо ест на прозбу их записано, с которых и тот выпис с под печатию міскою
ратушною острицкою стороні потребуючой выдат росказали.
Писан в ратушу острицком року и дня звыш написанного.
Андрей Павлович, писар міский острицкий, рукою власною.
Корыкговал с книгами.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. –Арк. 318�318 зв. Копія. У правому нижньому кутку
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 3
1665, жовтня 14 (4). – Остер.
“Выпис с книг справ меских ратуши острицкой.
Року тисеча шестсот шестдесят пятого, мсця октовърия четвертого дня.
Перед нами, Вихтором Ярмоленком, на той час месце войтовское засідаючи,
Тимохом Кулаковичом, бурмистром, райцами, лавъниками, в сем року зуполне
засідаючими в ратуши острицкой для справ суженья, ставъши очевисто Иван
Сергіевич, в тые слова признал явне, ясне и доброволне, иж продал грунт свой
власний отцевъский ис пляцом и с садъком, як то в себі належит, никому не пенний
и ни в якой сумі не заведенний, лежачий на Вовъчой горі, а помежеником своим
Курбіем, козаком и обывателем остріцким, славетному п(а)ну Феодосию, //(арк.
319)также козаку его царского пресвітлого величества запорозкого острицкому,
обывателю нашему, за певъную готовую и рукодайную суму, то ест за золотих сто
личъбы литовское, сполна отобраную, теды волно будет и пну Феодосию тую
свою куплю кому хотячи продат, дат, заменит, записат, заставит и ку своему
найліпшому пожиткови привлащат и приспособлят, як воля его будет, а я уже
помененъний Иван, тоі мої продажи часи вічними отрекаюся и жадного упоминъку
не мію и мочи не буду, так я сам, кревъние близкие, далние и люде посторонъние,
под совитостю такоіж сумми, що мы видячи, урад, тую справу Иванову, а купълю
вічную, п(а)на Феодосиеву, до книг принят и записат росказалисмо, що ест на
прозбу их записано, с которих и тот выпис под печатию урадовою сторони
потребуючой ест видан.
Писан в ратуши острицъкой року и дня вишей написанного.
Тихон Павълович.
Корыкговал с книгами.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. –Арк. 318 зв.�319. Копія. У правому нижньому кутку
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 4
1670, червня 18 (8). – Остер.
“Выпис с книг справ міских ратуша острицкого.
Року тисеча шестсот семдесятого, мсця июния осмаго дня.
Перед нами, Афанасием Чоріпком, войтом, Яковом Ивановичем, бурмистром
рочным, райцами и лавъниками в ратуши острицкой засілыми для справ суженя,
ставъши очевисто Федор Силенко, козак и мешканец острицкий, зобополне из
Кондратом Михайленком, також и з жителем острицким, сознали явъне, ясне и
доброволъне, до къниг подавъши в тие слова, иже мы, міючи своих нив чотыри из
дубровами лежачих на върочищах на горі Вовъчой поміжки до едноі нивы Матвый
Довъгопол от другой нивы Конон Сомоненко, от третеі зас нивы через дорогу, в
святаго колодязя, четъверта от межи Вороненкови с хутора Булахова, до шъляху
Елъмынскаго, тым теж нивам огород служачий, лежачий в старом городі, в подол
от реки Остря своі власный, никому не пенний, не заведеный, продалисмо за
певъную готовую и вже сполна суму нашими руками отобранъную, то ест коп за
двадцат и чотыры копе личбы и монети литовской славетному пану Богдану
Войничу, мешчанинови острицкому, ему сам[ом]у, жоні и потомъком его на всі
вечный и векуїстый, волъно теди ест и будет пну Богдану сию нашу доброволъную
Сіверянський літопис 57
продажу, а свою векуїстую куплю також кому хотячи продат, дароват, заменит,
зоставит на церков лекговат, вшелякиї пожитки, отоля приходячиї, привлашчат и
диспоноват, як воля его будет, а мы, вже вышей наменутыї особи, от //(арк.
320)сего дня и року сеі нашой доброволной продажи, а векуїстой купли п(а)ну
Богдану жадноі турбациї задоват не повинны и мочи не будем в том спокойном
мешканю и оных зрекаемся часы вечными, як мы самы, так жоны и потомкове
наши покревъниї наши близкиї, яко и люди посторонниї, о тую нашу продажу
жадної турбациї задоват не мают и мочи не будут часы вечъными под закладом
алъбо под зарукою другое таковоеж менованної суми и под нагороженем всих
шкод и выкладов правъних, а по заплаченю вины то прется сия наша продажа при
пану Богдану часы вечъными, на счо для ліпшаго увіреня и спокойнаго мешканя
просили нас, вряду, обадве стороне, жебы тая купля и продажа вечная до къниг
меских острицких была принята и записана, счо ест на прозбу их и записана, с
которых и тот выпис при печати міской острицкой и с подписом рук врядовых
стороне потребуючой выдат изволили.
Писан в ратуши острицкой року, мсца и дня звышей написанного.
Войт, бурмистр, райцы Корній Тимофіевич, писар міский
и весь маестрат міста Остра острицкий, рукою власною.
Корыкговал с книгами.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. –Арк. 319 зв.�320. Копія. У правому нижньому кутку
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 5
1671, грудня 27 (17). – Остер.
“Выпис с книг справ меских ратуша острицкого.
Літа од Нароженя Бжаго тисеча шестсот семдесят перваго, декабра
семнадцатого дня.
Перед нами, Иваном Василевичем Дворецким, сотником острицким, Грыгорием
Донцем, атаманом такъже острицким, Гарасимом Козловъским, войтом
острицким, Левоном Мартиновичем, бурмистром рочным, райцами и лавъниками,
в ратуши острицкой засілыми, постановившис очевисто Мария Дубовичовъна
Сергіиха Микитченкова, козачка и жителка острицкая, сознала явъне, ясне и
доброволъне, до книг меских острицких в тыї слова, иж я, міючи част млина, на
мене од Боглая мелника належачую, до того теж млина коло заднее из застовъкою
с каменем мучъным и половину ступника, свою власную, никому ни в чем не
пенную и не заведеную, стоячую под местом Остром на реці Острі на греблі,
лежачой в старом городі, ач я, Марія, будучи барзо пилъна потребна грошей готовых,
а же продала и на вечност пустилам тую част моего млина, на мене належачую,
яком я пред часы ужывала, за певъную готовую и въже сполъна суму моима руками
//(арк. 321)отобранную, то ест за сорок талярей и два таляры личбы литовъской
славетъному пну Петру Ивановичу Домонтовичу, пну писару енералъному полъку
Киевского, ему самому, малжонце и потомъком его на веки волъно теды ест и
будет пну Петру тую мою доброволъную продажу, а свою вечистую куплю також
кому хотячи продат, дароват, замынят, зоставит на церков лекговат, вшелякиї
пожитки, одтоля приходячиї, привласчат, як воля его будет, а я, вже, вышречоная
Мария, од сего року и дня сеі моі доброволной продажы часы вечныї зрекаюся и
жадного упоминку міти не маю и мочи не буду на веки, як я сама, так потомкове
мої покревъниї моі блискиї и далниї, яко и люди посторонныї, о тую мою
доброволную продажу пну Петру жадної турбациї задоват не повинны навики под
зарукою другої такової менованної суми и под нагороженем всих шкод и выкладов
правни[х], а по заплаченю вины то прется сия моя доброволная продажа мает
зостават при пну Петру навеки; а если бы хто, отозвавшися близкостю якою колвек
правом дедичным або купным, а міл бы пну Петру о тую мою продажу якую
трудност задоват, теды я, Мария, вина зостаю пна Петра в кождого суду и права
своим коштом зоступат и боронит до часу и літ ведлуг права посполитог[о], яко о
58 Сіверянський літопис
таковых вечистых продажах описано ест, на счо про ліпшую віру и спокойног[о]
мешканя просили нас, ураду, обедве стороне, жебы тая купля и продажа до къниг
меских острицких была принята и записана, счо ест на прозбу их и записано. С
которых и тот выпис при печатіх и подписом рук врядовых стороне потребуючой
выдат рачили.
Иван Дворецкий, Войт, бурмистр и райцы міста Остря
сотник Войска его
цар[ского] прес[вітлого]
вел[ичества] Запорозкого
острицкий с товариством.
Григорий Донец, атаман
городовый острицъкий.
Корній Тимофіевич, писар
міский острицкий, рукою.
Корыкговал с книгами.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. –Арк. 320 зв.�321 зв. Копія. У низу листа намальовано
два кола, у кожному з яких написано: “місто печати”.).
№ 6
1671, квітня 27 (17). – Остер. 0
“Выпис с книг справ міских ратуша острицкого.
Лета Бжаго Нароженя тисеча шестсот семдесят перваго, апріля семнадцатого дня.
Перед нами, Гарасимом Козловским, войтом, а Левоном Мартиновичем,
бурмистром рочным, райцами и лавъниками, в ратуши острицкой засідаючими
для суженя справ, втыкаючихся до суду //(арк. 322) нашего, постановившися
очевисто Олекъсей Гарасимович, мешчанин и юриздитор наш острицкий, созънал
явъне, ясне и доброволъне до книг меских острицких в тые слова, иж я, міючи
кгрунт купный од Феодосія Корсунца, лежачий в хуторе на Вовъчой горі с пляцем,
з садом, огородами, с полями и з дубровами, свой власный, никому ни в чем не
пенный и не заведеный, поміжным од Курбія, жителя вовъчогорског[о], а же я,
будучи пилъно потребен грошей готовых на потребу свою домовую, теды продалем
вздалем и ведлуг прав посполитых тот мой менованІй кгрунт зо въсими угодиї як
ся оный сам в себі міжах и границах опевает, на вечъност пустилем славетъному
пну Богдану Войничу, мешчанинови и юриздиторови киевскому, за певъную
готовую и вже сполъна суму моїма руками отобраную, то ест коп за полпетадесят
личбы и монеты литовской, ему самому, малъжонці и потомком его навеки, волъно
теды ест и будет пну Богдану сию мою доброволъную продажу, а свою вечистую
куплю також, кому хотячи продат, дароват, заменят, зоставит, на церков лекговат,
и в ним спокойне мешкавъши, вшелякиї пожитъки, отоля приходячиї, привласчат
и диспоноват, як воля его будет, а я, вже, вышнаречоный Олексей Гарасимович,
тоеі моі доброволъной продажи на часы вечъныї зрекаюся и жадного упоминъку
міти не маю и мочи не буду, як я сам, так молжонка и потомъкове мої покревъниї
моі блискиї и далъниї, яко и люди посторонныї, о тую мою доброволъную продажу,
авес (?) тыю куплю пну Богдану жадної турбациї задоват не мают и мочи //(арк.
322 зв.) не будут под закладом алъбо зарукою другої таковое ж менованноі сумі и
под нагороженем всіх шкод и выкладов правных, а по заплаченю вины то предся
сія моя доброволъная продажа, а вечистая купля мает зостоват при пну Богдану
навеки; а если бы хто отозватися міл до тоеі моі доброволъноі продажи, близкостю
правом дедичъным и купным, а міл бы пну Богдану в том спокойном мешканю
якую трудность задоват, теды я, вышнареченый Олексей, в кождого вряду и права
онаго своим коштом боронит и заступоват до часу и літ, яко о таковых вечистых
записех в праві посполитом описано ест, при котором то очевистом сознаню
вышнарочоний Олексей тоеі свої продажи зрекъшися права алъбо рачей записы
пну Богдану сукцесора своего оддал, на счо длі ліпшой віри и спокойного мешканя
просили нас, вряду, обедве стороне, жебы тая доброволъная продажа а вечистая
Сіверянський літопис 59
купля до къниг міских острицких было принята и записано, счо ест на прозбу их и
записано. С которых и тот выпис при печати и с подписом рук стороне потребуючой
ест выдан.
Корній Тимофіевич, писар
міский острицкий.
Корыкговал с книгами.”
(НБ. � ІР. � № 535 П./1763. –Арк. 321 зв.�322 зв. Копія. У низу листа намальовано
коло, у якому написано: “місто печати”.).
№ 7
1673, липня 13 (3). – Остер.
“В року тысяча шестсот семдесят третем, мсца июля третег[о] дня.
Перед нами, Иваном Василиевичем Дворецким, сотником острицким, Игнатом
Проскурненком, атаманом городовым острицким, при бытности учтиваг[о]
товариства, в дому судовом на тот час засілаго, меновите Стефана Жука, Лазара
Денисовича, Петра Киселя, Ивана Лапіки, Ивана Ермоленка, цехмистра
мелницкаго острицкаго, постановившися персоналне, явне, ясне зизнал доброволно
Иван Богдай, жител острицкий, же продал половину млына своег[о] власног[о]
камен передный и с пулступником, стоячый на греблі слободской, никому ни в
чом не пенный и не заведенный, славетне урожону пну Петрови Домонътовичу,
пну писарови полку Киевского, за певную и рукодайную суму, то ест за талярый
шістъдесят грошми личбою и монетою литовскою его у вічные и вікуистые часы
волно будет и ест од сего часу и дня вышей поменутому пну Петрови Домонтовичу,
пну писарови киевскому, тот млын кому хотечи продат, дароват, заменят или ку
якому колвек найліпшому пожиткови своему обернут и диспоноват, а я юж,
предреченный Иван Баглай, зрекаю вічными часы тоеї мої продажи, так я сам,
жона и потомкове мої, так з близких моих кревных, яко и далеких, жадної
трудности, кривды и перешкоды в доброволной моей продажи, //(арк. 323 зв.) а
вічистой купли пна Петра чинит не мают под заплаченем другой таковоїж суми,
що если бы хто наймнійшую трудност міл в уживаню тог[о] млина албо перешкоду
пну писарови чинит на его млсти пну полковника киевског[о], кождый таковый
платит мает вышой обвязанную суму, про ліпшую віру и певност и спокойнійшого
уживаня, в том даю сие мое писане с подписом рук врядовых и пре печатех.
Дан в дому судовом в року, мсцу и дню звиш описанном.
Иван Дворецкий, сотник Войска его цар[ского] прес[вітлого] вел[ичества]
Запорозкого острицкий с товариством.
Игънат Проскуръненко, атаман городовый острицкий.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 323. Копія. У низу листа намальовано два
кола, у кожному з яких написано: “місто печати”.).
№ 8
1676, грудня 27 (17). – Остер.
“Я, нижей подписаный, відомо чиню тим моим писанъем тепер, кождому
потребуючому, и в потомние часи, иж пну Ивану Дворецкому, сотникови на сей
час острицкому, млын куплений, стоячий под морованою церквою на слободі,
посредъку межи двома товаришами, пном Богданом Войничом и пном Отрофимом
Подтеребом, з трома колами, двома мучними, а третею заставъкою ступъною, за
симсот золотих личби литовской на вічност ему самому, //(арк. 324) жоні и
дітам продалем, и в кого купилем, міючи права, подавалем, чим мает пн Иван
Дворецкий щититца, а я, жона моя и потомъкове, отрикаючися продажи
доброволной, даю и сее мое писанье, волно будет пну Ивану Дворецкому, жоні
ег[о] и дітем продат, даровати и на свой куда хотя обернути пожиток, хто бы міл
отезватися з доброволной моей продажи, втрое тоеі сумми повинен на уряд
войсковий и міский заплатити.
Дан в Острі июня 11 дня 1676.
60 Сіверянський літопис
Петр Иванович Домонтович, писар полъковый киевский
Леонтий Терешъченко, войт, зо всім маестратом острицким при печати міской
ратушъный подписался.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 323 зв.#324. Копія. У низу листа
намальовано два кола, у кожному з яких написано: “місто печати”.).
№ 9
1686, вересня 24 (14). – Остер.
“В року тисяча шестсот осмъдесят шестом мсця септеврия 14 дня.
Перед нами, Иваном Дворецким, сотником острицким, Иваном Сидком,
атаманом городовым, Павлом Власовичем, войтом, //(арк. 324 зв.) Евхимом
Квачевичом, бурмистром рочним, Стефаном Ивановичем, райцею старшим, и з
лавниками, в ратуши острицкой сполне засілыми, постановившися персоналитер
славетний пн Иван Войнич, міщанин киевский, покъладал писмо праватное самого
ясне велможного его млсти пна гетмана, общого нашего добродія, до нас, ураду,
писаное, приказуючи нам, жебисмо свідоцтво достовірное скутечне виразили
ведлуг признаня людий зацних сторони кгрунтов небожчика пна Богдана Войнича,
лежачие при городі нашом Остру, як давно пн Иван Войнич оние кгрунта од
небожчика, родича своего, в посессиі своей вцалі отримал, а оние то кгрунта вечисто
купъние от розних посессоров, на которое то признате призвалисмо пред себе
жителей вовчогорских и старогородских, що овие то вовчогорці сознавали под
сумъленем Стефан Коровицкий, Гришъко Шумер, Гаврило Курдіев зят, и Остап
Пакрішен, же мы, мовит, владіли и пахали оние кгрунта от давних літ, еще
задоволенем небожчика пна Богдана Войнича и ему самому, из ових же кгрунтов
десятину давалисмо (а то юж літ десят из оних же полъкгрунтов отдавалисмо
десятину вцалі пну Ивану Войничу не токъмо из кгрунтов и из садовини, вшелякие
користи собі озбирал пн Иван Войнич, так тиж и всіми сіножатми обладал), на
щосмо о том всі досконале свідоми, то ж сознавали старогородские жителі слово
в слово неотмінъно: Хвеско Питъкун, Гришъко Корсун, Гаврило //(арк. 325)
Лисий, которий то Гаврило над оними кгрунтами всіми належачими и над
сіножатми был дозорцею еще от небожчика пна Богдана Войнича и сам на пожиток
свой пахалем; и десятину з пол од вовчогорцов, в то ж и од старогородцов,
одбиралем, а то юж тому літ десят за полковництвом и владою его млсти пна
Костантина Солонини, же у вічность оддал и ликговал пн Богдан Войнич при нас
пну Ивану Войничу, снови своему, яко то поля, займища, гаі, дуброви, сіножати
купъние, лежачие в городі Острі и ям, вишъименованний Гаврило, од того часу
одбирал юж десятину з пол и вшелякие приходи по сей час пну Ивану Войничу и
од тих часов не был юж ув Острі пн Богдан Войнич, небожчик, ни пні Зіновия
Войничовая, ані челяд их, тилко всі кгрунта, як ся в собі сами ограничают, вцалі
при пну Ивану Войничу в приказном дозори моем зоставали, еднак же мы, урад
више виражоний, вислухавши опасно од оних свідителей сознане, а про ліпъшую
віру и певност казалисмо до къниг нинешъних міских острицких записат, а по
записаню на жадане стороні потребуючой пна Ивана Войнича, сию нашу
свідителствованную атестацию видат зезволилисмо с подписом рук наших и
притисненем звикълых печатий наших урадових.
Дата в ратушу острицком року и дня виш положоног[о]
Иван Дворецкий, сотник острицкий.
Иван Сидко, атаман городовий острицкий.
Павел Власович, войт острицкий.
Евъфим Квачевич, бурмистр рочний з маестратом.
Максим Максимович Вертелевич, писар міский острицкий.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 324#325. Копія. У низу листа намальовано
три кола, у кожному з яких написано: “місто печати”.).
Сіверянський літопис 61
№ 10
1686, вересня 27(17). – Київ. 0
“Выпис с книг міских права майдебурского ратуша киевского.
Року тисеча шестсот осмъдесят шестого мсця септеврия семнадцятого дня.
Перед нами, Яном Демидовичом Быковичом, войтом, а Иваном
Софоновичом, на містцу рочного бурмистра, пна Василия Зименка, бурмистром,
и перед райцами и лавниками, в ратушу киевском постановившыс очевисто пн
Иван Богданович Войнич, мещанин киевский, подал лист, писаный од ясне
велможного пна его млсти, пна Ивана Самойловича, гетмана Войск их црского
пресвітлого величества Запорозских, до всего киевского майстрату. По прочитаню
теды в майстраті того панского рейментарского листа, пн Иван Войнич просил,
абы оный яко в его справі писаный, был пер облятам в книги міскые киевские
принят и уписан, до которое прозбы пна Ивановы мы, урад, схилившися, а лист
тот поважне принявши, в акта нинешние міские киевские вписат позволилисмо и
так ся в себі мает:
“Мой ласкавый приятелю, пне войте киевский, бурмистри, райцы и всі
майстратовые //(арк. 326) тамошние.
На лист нш писанье от в.мс. вычиталисмо, в котором пишете признане Зіновиї
Богдановое о кгрунтах острицких, якобы от небожчика Богдана, бурмистра вашого,
на манастир Межигорский лекгованых, которое то признане, яко ані от небожчика
Богдана впрод ретелне волею его не видимо быти постановленое, так теж ані тепер
яковых особ, віры годних, свідецтвом потверженое, а жебы міли быти по смерти
старшого сна Войничового Юрка на манастир Межигорский (яко она нам
прекладает) тые острицкие кгрунта лекгованые, зачим сквапливости увазі в той
міре велце дивуемъся в.мс., же противко доводов правных, повіривши тилко единым
білоголовским словам, без жадного слушного документу (яковых бы много по
змерлой руці в таковом заводі повинъно быти) важылися голое признане в книги
свои приймати, не уживаючи того, же мачоха з злости своей могла тое чинити, яко
и доводится, поневаж небожчика Богдана, бурмистра вашого, воля о таковой лекгациї
не оказуетъся, овшем доводное нам ест предложено свідоцтво от Ивана Войнича з
Остра з подписом рук сотника, атамана и всей старшыни тамошной, же тими
острицкими кгрунтами от килканадцат літ Иван Войнич и по смерти брата своего
владіет и пожыткует; а претож мы, так свідоцтву тому ясному прихилившыся, яко и
не видячи слушного доводу, голое Зіновии Богдановое признане, //(арк. 326 зв.)
хиба бы Иван Войнич сам доброхотне за дшу родича своего міл тые кгрунта
острицкие на помененъный манастир лекговати, то так важеное будет тое до книг
внесене. А кгды его в том неохота, теды не міет міти моци и валиору таковое голое
Зіновии Богдановое до книг вших признане, але Иван Войнич ведлуг самое
слушности, яко дідич и сукцессор, тыми острицкими кгрунтами міет владіти и при
них зоставати. Якую волю ншу предложивши, зычим доброго здоровя.
Дан з Батурина септеврия девятого, тисяча шестсот осмъдесят шестого.”
У того листу при подписе рейментарское руки самого ясневелможного его
млсти пна гетмана доложено такими словы: ”В. мс. зычливый Иван Самойлович,
гетман Войска их црского пресвітлого величества Запорозского”. А на титуле
зверху, где и печать звыклая Малой Россиї Войска их црского пресвітлого
величества Запорозского на другом боку притиснена, таким текъстом написано:
“Моему ласкавому приятелеви, пну Ивану Быковичу, войтови киевскому, пном
бурмистром, райцам и всім майстратовым тамошним”, который же то лист за
поданем и прозъбою пна Ивана Войнича, а за принятем и росказанем ншым
уродовым вес, от слова до слова, в книги міские киевские ест уписан. З которых и
сей выпис под печатю міскою киевскою выдан.
Писан в ратушу киевском.
В небытности писара міского киевского за відомом майстратовым
подписалемся Иван Александрович, писар (?) канцеляриста на тот час старший
міский.
62 Сіверянський літопис
Корыкговано з книгами.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 325 зв. –326 зв. Копія. У правому нижньому
кутку намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 11
1687, квітня 15. – Батурин. 0
“Випис с книг міских ратуша батуринского року Бжого тисяча шестсот
вусимдесят семого мсця априля пятнадцятого дня.
В ратушу великих гсдрей міском батуринском при бытности пана Гордія
Хрисановича, атамана городового, пред нами Климентием Лукяновичом, войтом
батуринским, Лукяном Филоновичем, бурмистром, постановившис очевисто
славетная Зіновия Войничовая, мещанка киевская, доброволне сознала и
облекгацию дала, иж мію, скоро прибувши до Киева, того ж часу повиннам права
на кгрунта острицкие служачие от черцов межигорских отшукать и Ивану Войничу
отдат до рук. А если бы не міла тих прав вскорі вишукат, то вини талярей сто
закладает и вязенем карать; ми, уряд, того вислухавши, на аффектацию до книг
казали записат и с книг потребуючой сторони при печати міской видалисмо.
Писано в ратушу року и дня звиш описаного.
Леонтий Климович, писар міский батуринский.
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 324. Копія. У лівому нижньому кутку
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 12
1697, грудня 4 (листопада 24). – Остер. 0
“Року 1697 мсця ноеврия 24 дня за відомом самого добродія нашог[о], его
млсти пана Константина Мокіевского, полковника Войска его црского престлаго
величества Запорозског[о] киевского.
Перед нами, Петром Ивановичем Борсуком, сотником козелецким, Михайлом
Ивановичем, атаманом городовим козелецким, в дому судовом козелецком,
сталася угода вечистая и неотмінная межи сторонами: Феодором Ивановичом
Войничем, обывателем киевским, поводом, а сторонами позванними Грицком
Шумарем и Иваном Погукаленком, жителями острицкими, которие то як Грицко
Шумар, так и Иван Погукало, без відома мененного Ивана Войнича, отца
Феодоровог[о], кгрунта его власние, коло Остра лежачие, без відома пана Войнича
поорали и позасівали, за чим мененний Феодор по вказу отца своего доносил его
млсти пану полковникові, ускаржаючися на мененних остран. Теди ж мы, по вказу
добродійском, их обох сторон, як поводовой, так и позванной, вислухавши
контроверсий, прикрилисмо их декретом нашим таковим, жебы оние остране за
свое преступление Феодора Ивановича во всем погодили и наклады правние за
тим походячие, (арк. 328) нагородили. А от того часу абы юж оних кгрунтов без
відома пана Войнича не важилися орати. Теды оние на том собі руки давши, една
другую сторону простили и квітовали вечисто под такими варунками и
обовязками правними кладучи вини, ежели би от сего часу важилися без відома
пана Войнича тие кгрунта орати, теди повинныи вини заплатити на его млсть пана
полковника нашого киевского талярей двадцат, а на уряд наш войсковий
козелецкий талярей десят, що для ліпшой віри и далшей памяти казалисмо их
угоду записать и видаемо стороні потребуючой при звиклой печати судовой
козелецкой.
Писан в дому судовом козелецком року и дня вишей описанног[о].
Петр Иванович Борсук, сотник козелецкий, рукою [власною].
Михайло Иванович, атаман городовий козелецкий.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 327 зв.#328. Копія. У лівому нижньому
кутку намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
Сіверянський літопис 63
№ 13
1703, жовтня 17 (7). – Київ.
“Ми, нижей на подписах менованние особи, відомо чиним тим писанием
нашим, всім обще и кождому зособна, кому бы о том відати належало, тепер и на
потомъные часи, иж що нам был светой памяти зошлий з тог(о) світа его млст п.
гетман и теперешний ясне велможний его мл. пан Иван Мазепа, гетман Войска
црского //(арк. 328 зв.) пресвітлаг[о] величества запорозский, надали у млині
пана Ивана Войнича дві части войскових до монастира нашог[о] стого архистратига
Михайла Золотоверхог[о] киевског[о], на греблі слободской и под Острем,
которие то части до виш менованог[о] млина належачие, универсалами
изтвердили, абисми Гсда Бга так за дшу зошлог[о] ег[о] мл. пана гетмана, яко и
теперешног[о], за щасливое панованя просили. Маючи ми еднак на тое взгляд, иж
пан Войнич своим коштом и накладом млин побудовал, за тое ему за блгословением
и совітом ясне в Бгу преощенного его мл. отца Захариї Корниловича, епспа
переяславского, и всей братиї сто ' Михайловской поколіщину и покабанщину
отпущаемо, так же третию часть виміру и один сад каміня монастирского[о] повинен
бути; а пан Войнич и сн его Феодор Войнич повинни щороку з своей части, а не
монастирской, млин направовати и греблю, а до направи млина харч обоїх сторон,
а ежели бы которог[о] року млина не міли поправляти, так теж и греблі, теди
повинни будут поколіщину и покабанщину до монастира отдавати. Що ся тичет
до накованя каміня, о скарб и лою, которие належат до двох сторон, повинен кошт
быти, в чим обоя сторона зистити, стримати мает и виполнити. На що для ліпшой
віри и певности при печати звиклой монастирской руки наши подписуемо.
Писано в монастиру сто архистратига Михайла Золотоверхого мсця октоврия
дня 7.
Иван Войнич, рукою власною.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 328#328 зв. Копія. У лівому нижньому
кутку намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 14
1707, серпня 22 (11). – Київ.
“Року тисяча семсот семого мсця августа одинадцятого дня.
Сей контракт з совіту всей братиї мнастира стого архистратига Михайла
Золотоверхого киевского ясне в Бгу преосвщенным гсдном его млстю отцем
Захарием Корниловичем, епспом переяславским, з небожчиком Иваном
Войничем, міщанином киевским, о належитом в млыні его, Войничовом, на греблі
слободской, под Остром будучой, всіх млынових порядков устроениї, о
направованю греблі, и одданю з того млына его двох войскових частей на
помененный сто ' Михайловский мнстир з ласки ясне велможного его млсти пна
гетмана и кавалера наданых, учиненых и на писмі з подписом Ивана Войнича,
небожчика, власной руки справлений з окказиї будто через позосталого Иванового
сна, именно Феодора Войнича, того контракту недодержованя, заводной будучи
перед судом войсковым енералным превелебний в Бгу гсдн отец Никифор,
намістнык сто'михайловский з помененным Феодором Войничем на очних ставках
презентовал; которий яко был на суді читаный, так просил он же, превелебний
отец намістник, абы оный у суду без //(арк. 329 зв.) превращения был
ствердженый. Суд теды его царского пресвітлого влчства Войска Запорожского
енералный з відома и волі ясневелможного его млсти пна гетмана и кавалера ни в
чом сего контракту за зезволенем обоих сторон учиненного не нарушаючи, всі в
нем контента вираженые, абы з обох сторон исполнително всегда были додержаны,
ствержает повагою своею з таковым докладом и наказом, абы он, Феодор Войнич,
в том помененном млыні своем опроч волного молотя припадаючого з того ж
млына розміру, иншим способом господарским придбаное собі збоже чи то до
вынниці чили на харчовые домовые росходи, так молов и такою порциею, як на
инших греблях, по Острі будучих, мелники в своих млынах обходятся. Для чого и
64 Сіверянський літопис
сей припис з полеценя его царского пресвітлого влчства Войска Запорожского
асаула енералного его млсти пна Иоанна Ломіковского и судом енералным
справуючого подписан руки писарское и печати закріплен ест.
В городі Печерском року и дня вишей именованного.
Семен Савич,
писар судов Войска Запорожского енералный.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 329#329 зв. Копія. У правому нижньому
кутку намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 15
1704, червня 10 (травня 30). – Остер.
“Року 1704 мсця мая 30 дня.
Я, Прокопий Леонтиевич, диякон остранский, чиню відомо, иж узялем у его
млсти пана Феодора Быковского сумму доброй монеты чеховой золотих пятсот
ис провизиею, на що для ліпшой віри и певности даю на себе сей мой церекграф с
подписом руки моей власной, такою ж монетою чеховою отдати повинен, в року
1705'м на термин назначоний, то ест о празднику Вознесения Гспдня, без похибне
неотволокаючи термину всему церекграфі назначоного рукою моею писанного.
Прокопий Леонтиевич, диякон острицкий, рукою власною.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 330. # Копія.).
№ 16
1705, вересня 22 (11). – Остер.
“На враді нашом місцком острицким передо мною, Василием Сидоровичем,
бурмистром рочним, и на сей час наказним войтом острицким, Феодором Рижком,
старшим райцею, Сергіем Федоровичом и Максимом Ясковичом, райцами
радними, сполне в ратушу острицком засілими, ставши очевисто Зіновия Лесковна
Курдасовна, //(арк. 330 зв.) прозиваемая Ицкова невістка, Феодориха, жителка
Дешковъская, міщанка острицкая, зознала явно, ясне и доброволне до записаня и
мовила в такий способ: мілам, мовит, два огороды в себе лежачие под слободою,
отцевские, един в подолі межи поміжников, з едной стороны Семена Лиждвоя, а
з другой сторони од Якова огорода Крамарева, а чолом под гору, на шлях, а з тилу
од Войничовой околиці; а другий огород, на горі также лежачий, од помісников з
едной сторони од огороода пана Вербицкого и Агафиі Тарасовни Молоччихы,
которими огородами не похотівши я, мененная Федориха, владіті, продалам у
вічност п. Стефану Хувричу, жителю слободскому, за готовии гроши вцале руками
моіми одобранние, то есть в совіто золотих осм доброй монети, и юж од сего часу
и дня волно есть и будет пану Стефану тими огородами як хотячи владіть, продать,
дароват, замінит, заставит и як хотячи владіти, а я, предреченная Курдасовна, од
тих проданних огородов вічне себе оддаляю и варую, аби з къревних моих близких
и далеких нихто жадной найменшой не важился чинити трудности под виною на
вщинаючаго заплатити на врад острицкий талярей пять, ми теди, урад міский
острицкий, видячи доброволную продажу и куплю, казалисмо записат, а ему,
Стефану Хувричу, в крипость сее наше писмо при печати дати изволили и на нем
же подписуемся.
Васил Сидорович, бурмистр, а на сей час наказний войт острицкий з
маестратом.//(арк. 331)
Сию купчу я, Стефан Хуврич, отцу Трифону, зоконнику обителі свто'
Михайловской Золотоверхой за денги монастирские з братом моім Иваном
руками нашими одобранние, при честному гспну отцу Якиму, презвитеру свто'
Михайловскому старогородскому острицкому, у вічност обителі продалисмо; яко
неуміетние писма з братом моім знак покладаемо крести свтие ++.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 330#331. Копія. Наприкінці арк. 330 зв. у
низу листа з лівого боку намальовано коло, у якому написано: “місто печати”.).
Сіверянський літопис 65
№ 17
1709, жовтня 30 (20). – Остер.
“Року 1709 мсця октоврия дня 20.
Я, иерей Димитрией, презвитер старогородский острицкий, извістно творю
сим моім доброволным записом кому бы о том відати належало, иж продалем
кгрунт мой власный, то есть двор з світлицею и пекарнею, огородов два; другий
двор з винницею и зо всім посудком, кромі казанов и пастовник, коториї никому
ни в чом не пенные, ани заведенные; до которих то дворов, также сіножат з озером
Уступним, з которой сіножати зполняется копиць триста, кгрунт полевий, то ест
Войнилевщина, на котором то становится коп сто якого колвек засіву, за певную
суму, за чт[и]риста золотих, чесному отцу Прокопию, диякону острицкому, волно
ему или продати и жоні и потомком его, а хто би міл в тое втручатися з моих
покревних близких или далеких, в оние явно продание кгрунта, то повинен //
(арк. 331 зв.) совито заплатити, а для ліпшой віри и певности даю сию карту з
подписом руки моей власной.
Діялося в дому честнаго отца Димитрия Родовича, презвитера старогородского
острицкого, року и дня вишписаннаго.
Иерей Димитрий Родович рукою власною.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 331#331 зв. Копія.).
№ 18
1710, березня 24 (13). – Остер.
Я, Василий Вербицкий, чиню відомо сим моим писанием, иж продал двор
свой власний, наданий от небожчика отца моего и паніматки, злотих за полтораста
доброй монети чесному гспдну отцу Прокопию старогородскому острицкому во
вічность жоні его и дітем и волно ему той двор продати или даровати, а для
ліпшой віри и певности рукою моею власною подписуюс року и дня виш писаннаго.
Василий Вербицкий.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 331 зв. Копія.).
№ 19
1712, грудня 25 (14). – Київ (?).
“Року 1712 мсця декамрия 14 дня.
Я, нижей на подписі менований, даю писание мое сие игумену и братиі мнстира
свто'Михайловъского Золот[оверхого] киевского на суму, позиченую от їх, монети
доброй талярей сто, которие при одданю сеей моей карти власними моими зараз
//(арк. 332) отобралем руками в року, мсцю и дню вишписанном, а вмісто тоей,
от мене позиченой сумми, ставлю власний млин отческий мой з двома колами
мучними, а третиими ступами на греблі слободской, под містом Остром стоячий,
там же и двор мой власний в слободі при церкви свтого архистратига Михайла;
которий так млин, яко и двор, зараз по наступуючом празднику Рждства Хрства,
приїхавши в Киев з маткою моею, маю конечне учинивши слушний ведлуг
с[о]знання и ухвали людской торг, продати, принявши остаток до суми позиченой
грошей на вічност вишреченному мнстиреви, якая продажа не мает далей
протегатис, толко до року наступуючого 1713 от сего року 1712, до числа мсця сего
ж декамрия 19, а если б я міл далей за сей термін проволокати, власт мают братия
обители свтой Михайловской безплатежно оний млин и двор в свою посессию
взяти на вічност, на що я именем моей матери и своим и братним доброволне
отцем свто Михайловским записую.
Феодор Войнич, мещанин киевский.
До сего свідителства подписался Кирил Драгомирецкий, писар судовий
киевский.
На сем же облікгу я, нижей подписаный, добровлне извіствую, что продалем
част третую з доходами всіма у млині моем отческом, сполним з маткою моею
Аккилиною Войничовою и братом моим Феодором Войничом, братиям мнстра
66 Сіверянський літопис
сто Михайлов[ского] Золот[оверхого] киевского за талярей сто, з которой суми
взялем золотих сто, //(арк. 332 зв.) а остаток маю грошей взяти совокупне з
маткою и братом моим, прибывши в Киев з правами до того млина належными,
где за отданем прав и одобранием суми тисячной за увесь млин и купчую з
подписом рук и печатми нашими маем отцем сто'Михай[ловским] отдати, що не
мает далій протігатися, тилко до ндлі православной или до средопостя в сем року
тисяча сімсот тринадесят[ом], в чом записуюся; я, яко не вміючий писати, полагаю
знамение стого крста + рукою власною.
Артемий Иванович Войнич, мещанин киевский.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 332#332 зв. Копія. У лівому нижньому
кутку намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 20
1724, червня 10 (травня 30). – Остер.
“Року 1704 тисяча семсот 24, мсця ануария 4 дня.
Я, иерей Прокопий Леонтиевич, священик старогороодский острицкий, чиню
відомо, кому би о том відати належало, иж мні будучи винному ку Бгу зейшлому
пану Феодору Биковскому золотих пятсот, на коториі то гроши отобрал от боку
его млсти пана Василия Танского присланний пленіпотенъта пан Феодор
Нестерович, ротмистр, двор и винницу талярей за пятдесят готових грошей от
шинкара его и з напоем золотих сто; а фант под арешт принял за полсемадесят
золотих. На коториі то фанти заложилисмо термін до стой великой
Чотиредесятници, а на позосталие еще гроши сколко на отцу //(арк. 338)
Прокопию доводится неуищенних ведлуг обліка писанъного, то повинен я,
Прокопий, уистити пану Василию Танскому неоткладне. А для ліпшой віры и
певносты даю сию карту пану Феодору с подписом руки властной, а если би на
термин назначоний оной суми не отдал, то повинен буду и вини заплатит на урад
полковий козелецкий золотих сто, а на урад козелецкий и міский острицкий
золотих пятдесят.
Иерей Прокопий старогородъский острицкий.
За відомом панов урадових острицких сей облік печатю маестратовою
ствердили.
На пені золотих сто у шинъкара принятих отобрал я, Феодор ротмистр, грошей
золотих пятдесят, а другии зол.: пятдесят повинен будет Федор Корсун отдати
недел за дві сего ж мсця ануария 19. Во свідителство власную мою подписую руку
знамением крста. + .”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 337 зв. # Копія. У лівому нижньому кутку
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
№ 21
1714, червня 11.
“Року тысяча сімсот четвертого надцят мсця июня первого надцят дня.
Я, Иван Дворецкий, товариш полку Киевского, а обыватель острицкий, з жоною
моею Христиною Ивановною явно, ясно сим нашим рукодайным записом сознаем
всякому суду и праву, тепер и на потомние часы, что міючи мы млын о трох колах,
двома мучними, а третим ступъним на реці Острі на греблі Слободской середний,
под городом Остром стоячий, по небожчиках блаженной памяти Иоанну, дідусеви,
и родичу нашом Петру Дворецким, нам позосталий, нікому ні в чом не пенный, ані
заведенный, розділенный частю едною, то ест колом задним мучним, дядкови
моему Тимофію Губці, а другою, передним колом мучним и другим ступным, нам,
якую мы часть свою, а именно коло передное мучное, а другое ступъное, з своей
власной доброй волі продали обытели сто'Михайловской Золотоверхой киевской
висоце в Бгу превелебному гспдну отцу Иоаникию Сенютовичу, игумену, и всей
братиї за певную сумму тысячу золотих доброй монеты, а отобъравши зараз оную
сумму власнима наши[ми] руками, подаем помянутие дві колі мучное и ступъное
Сіверянський літопис 67
зо всім, як ся в собі мает, обытели сто'михайловской отцу игумену и по нем
будучим игуменом и братиї в вічное владіние и всіх з того млина пожитков
зрекаемося и жадной уже належитости, якую ціле мілисмо у оном, уступуем,
отдаляючи //(арк. 339 зв.) нас самих, кревных наших, близких и далеких, и от
оного вічними часи, а предреченой обытели сто'михайловской игуменови и по
нем будучим игуменом и братиї всякии належащиї пожитки и приходы як з
власного своего оного млына з части, от нас проданной, отбирати и як самим хотіти
владіти. Я теж сам, жона моя и по нас будучое потомство и жаден близкий кревний
и далекий не повинны их преречоной стой обытели превелебних отцев ні в чом
турбовати под зарукою на ясне велможног[о] добродія его млсти пна гетмана
тисячи золотих. А еслы бы хто впред міл честних отцев в тую проданую часть
млына о двох колах, едним ступъним, и другим мучним, перед ним турбовати,
теды так я сам, жона моя и по нас будучие потомъки, должни будут у кождого
суду и права отвітовати, заховуючи обытел стую без всякое ее турбаціиї и кошту
при спокойном и навсегда ненарушоном от нас продажной части владінию.
Діялося в Киеві року и дня выш писанного.
А для ліпшой віри и певности подписуюся рукою своею власною
Иван Петрович Дворецкий.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 339#339 зв. Копія.).
* * *
1712, травня 22(12).
“Року 1712 мая 12.
Я, ниже именовання, чиню відомо сим моїм писанием, иж з доброй волі своей,
отдаю власний мой хутор, прозиваемий Ведкаловка, а стоячий за пісками под
селищем Коновалом, зо всіми до его належитостями на монастир Сто
Михайловский киевский, до котрого хутора по смерти моей не повинен ніхто так
з ближних, яко и з далеких кревних моїх ні в чом интересоватися, а мене поки еще
Гсдь Бг на сем світі в живих подержит, то мні яко властителці своим добрим
волно во всем радіти; а по смерти моей мощно будет обители стой як хотіти,
своим уже добрим владіти, радіти, люб продати, а на який колвек пожиток
обернути, на що для фундаменталнійшого увіренья, сей мой запис з подписом
имени моего и притисненнем печати моей написати велілам. Року и дня вижей
положенного.
Мария Григориева Гамаліїна.”
(НБ. # ІР. # № 535 П./1763. –Арк. 378. # Копія. У правому нижньому куті
намальовано коло, у котрому написано: “місто печати”.).
|