До історії села Мізин
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський лiтопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/47160 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До історії села Мізин / Я. Волерт // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 6. — С. 59-63. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-47160 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-471602013-07-11T03:03:43Z До історії села Мізин Волерт, Я. У глиб віків 2008 Article До історії села Мізин / Я. Волерт // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 6. — С. 59-63. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/47160 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Волерт, Я. До історії села Мізин Сiверянський лiтопис |
| format |
Article |
| author |
Волерт, Я. |
| author_facet |
Волерт, Я. |
| author_sort |
Волерт, Я. |
| title |
До історії села Мізин |
| title_short |
До історії села Мізин |
| title_full |
До історії села Мізин |
| title_fullStr |
До історії села Мізин |
| title_full_unstemmed |
До історії села Мізин |
| title_sort |
до історії села мізин |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/47160 |
| citation_txt |
До історії села Мізин / Я. Волерт // Сiверянський лiтопис. — 2008. — № 6. — С. 59-63. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT volertâ doístorííselamízin |
| first_indexed |
2025-07-04T06:49:55Z |
| last_indexed |
2025-07-04T06:49:55Z |
| _version_ |
1836698091176067072 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 59
Телегин Д.Я., Титова Е.Н. Поселения днепроQдонецкой этнокультурной общности эпохи
неолита. – К., 1998.
Телегін Д.Я. Деякі підсумки дослідження неоліту України // Вісник Академії Наук УРСР. Q
№ 8. – К., 1958.
Телегін Д.Я. ДніпроQдонецька культура. – К., 1968.
Товкачевский В.А. Неолитическое поселение у с. Поповка на р. Хороле // КСИА. – Вып. ІІ.
– К., 1961.
Федоровский Н.А. Древности села Райгородка // Труды Харьковского предварительного
комитета по устройству ХII Археологического съезда. – Харьков, 1902.
Формозов А.А. Проблемы этнокультурной истории каменного века на территории
европейской части СССР. – М., 1977.
Хроніка археології та мистецтва. – Т.1. – К., 1930.
Чернігів та Північне Лівобережжя. – К., 1929.
Энговатова А.В. Хронология эпохи неолита ВолгоQОкского междуречья // Тверской
археологический сборник. – Вып. 3. – Тверь, 1998.
Ярослав Волерт
�
ДО ІСТОРІЇ СЕЛА МІЗИН
(за матеріалами Генерального слідства про маєтності 1729@1731 рр.)
Село Мізин відоме перш за все завдяки знахідці на його території
пізньопалеолітичної стоянки первісної людини. ПриродноQгеографічні умови
здавна сприяли заселенню й освоєнню цього краю. Крім археологічних матеріалів,
важливу інформацію з історії цього населеного пункту містять письмові джерела.
Вперше Мізин згадується в історичних документах, датованих 1551 р. Під час
національної революції українського народу середини ХVII ст. село увійшло до
складу Понорницької сотні Ніжинського, а у 1663 р. – Чернігівського полку. Після
скасування політичної автономії Гетьманщини у 1782 р. Мізин було включено до
складу НовгородQСіверського намісництва, у 1796 р. – НовгордQСіверського повіту
Малоросійської (з 1802 р. Чернігівської) губернії, а у 1803 р. – Кролевецького
повіту Чернігівської губернії 1.
Цікаву інформацію з історії села містять матеріали Генерального слідства про
маєтності 1729Q1731 рр. Цей захід був викликаний загостренням кризи в аграрних
відносинах. Ще на початку Української національної революції чимало поселень,
ґрунтів та угідь перейшло у розпорядження гетьманського уряду та полкових
адміністрацій. За рахунок цього резерву мали утримуватись представники
генеральної та полкової старшини, здійснюватись винагороди за заслуги. Проте
внаслідок неконтрольованого надання гетьманами та полковниками щедрих
пожалувань московських царів, купівлі, а інколи й відвертого загарбання володінь
козацькою старшиною цей резерв майже вичерпався. Натомість значно зросла
чисельність приватних та монастирських маєтностей, які мали податкові пільги.
Гетьманський уряд неодноразово робив спроби виправити становище, проте
вдавалося лише уповільнити ці процеси 2. Обраний 1727 р. гетьманом
Данило Апостол здійснив чергову спробу впорядкувати систему землеволодіння.
Підставою для проведення Генерального слідства про маєтності були так звані
«Решительные пункты», складені Верховною таємною радою від імені імператора
Петра ІІ. У документі, зокрема, йшлося про повернення безпідставно набутих
володінь у розпорядження уряду й створення реєстру таких вільних маєтностей.
Регламентувалася перевірка законності прав на нерухомість та затвердження законно
набутого майна за власниками. Зокрема, у 18Qому «Решительном пункте» йшлося
про заборону монастирям та представникам духівництва купувати землі, а козакам
та мирянам продавати й будьQякими іншими способами передавати таке майно. У
разі порушення указу нерухомість мали повертати колишнім власникам або їхнім
спадкоємцям без грошової компенсації монастирям та духівництву 3.
60 Сіверянський літопис
Основою для Генерального слідства про маєтності слугували матеріали ревізії,
проведеної російськими офіцерами Глухівського гарнізону у 1726 р. Витяг з ревізії
(так званий «Экстракт»), виготовлений у канцелярії російського резидента при
гетьмані Олексію Шаховському, наприкінці травня 1729 р. у супроводі інструкцій
та гетьманських універсалів надіслали для перевірки до полкових канцелярій.
Для проведення Генерального слідства про маєтності у кожному з 10 полків
Гетьманщини були створені спеціальні комісії, до яких увійшли представники
сотенної та полкової старшини, канцеляристи полкових канцелярій, бунчукові та
значкові товариші. Зокрема, перевірку відомостей ревізії 1726 р. про маєтності на
території Понорницької сотні доручили сосницькому сотнику Павлу Омеляновичу
Сангурському. Сотник Понорницької сотні, до складу якої входило село Мізин,
Тихон Никифорович (Савицький), ймовірно, не брав активної участі у проведенні
Генерального слідства, адже був неписьменним 4. Контролювати діяльність
полкових комісій та узагальнювати зібрані матеріали мала урядова комісія у складі
генеральної старшини та полковників.
Генеральне слідство про маєтності розпочалося наприкінці травня – на початку
червня 1729 р. Закріплені за кожною сотнею члени полкових комісій збирали та
систематизували свідчення (так звані «сказки») мешканців та власників
маєтностей, а також місцевих управителів. Для забезпечення максимальної
достовірності інформації опитувані давали свідчення «под потерянием движимого
и недвижимого своего имения и жестокого наказания» та «в самую сущую правду,
под совестию християнскою» 5. Від опитуваних вимагалися свідчення про час
заснування населених пунктів, підстави володіння та попередніх власників.
«Розищики» перевіряли отримані відомості за допомогою документів, котрі були
у розпорядженні Генеральної військової та полкових канцелярій. Туди ж для
опитування викликали й деяких свідків. Зокрема, до ігуменів монастирів писали
листи з вимогою надати письмові свідчення про маєтності та показати збирачам
даних оригінали документів, які підтверджували права на володіння. Процес
збирання відомостей ускладнювався ще й тим, що більшість власників мала
володіння на території декількох полків. Отримана та систематизована під час
Генерального слідства інформація дозволила виправити помилки, котрих
припустилися російські офіцери під час проведення ревізії 1726 р., виявити зміни,
які сталися протягом 1726 –1729 рр. Наразі з’ясувалося, що у витягу з ревізії
відсутня інформація про деякі маєтності. Зокрема, під час обстеження володінь на
території Понорницької сотні були виявлені посполиті двори у селі Мізин, якими
володів НовгородQСіверський СпасоQПреображенський монастир. Відомості,
зібрані «розищиками» про такі володіння, записувалися наприкінці даних про
вже обстежені маєтності по кожній сотні. У Понорницькій сотні ця інформація
мала заголовок «В той же сотне Понорницкой, сверх присланного экстракта,
сыскались селы прописные, ниже показанные» 6. Матеріали перевірки за підписами
полковників, полкової старшини й сотників наприкінці 1729Qна початку 1730 рр.
надіслали до Глухова, у розпорядження гетьмана та Генеральної комісії.
На наступному етапі, у 1730 р. для підтвердження своїх прав власники
маєтностей мали надати оригінали актів, з яких у полковій канцелярії виготовили
копії. Цей захід дозволив суттєво доповнити вже зібрані відомості. Втім, окремі
власники, зокрема НовгородQСіверський СпасоQПреображенський монастир, не
спромоглися надати жодних документів, яких від них вимагали. Ще 10 травня
1729 р. (незадовго до початку Генерального слідства) чернігівський архієпископ
Іродіон Жураковський сповістив архімандрита цієї обителі Гедеона Трофимовича
про лист від російського резидента при гетьмані – князя, генералQмайора Олексія
Шаховського. У листі, зокрема, повідомлялося, що під час проведення ревізії
1726 р. оберQофіцерам Глухівського гарнізону не було надано жодних копій
документів на архієрейські та монастирські маєтності. Князь вимагав від
чернігівського архієпископа, щоб той «на маетности, кгрунта, мелници и протчея
угодия принадлежащиї до дому архиерейского и всей епархии на монастирские
Сіверянський літопис 61
маетности подлинние граммати гетманские и старшинские уневерсали и протчие
крепости кто, почему владеет, прислать в Глухов, в канцелярию министерскую
правления малороссийских дел для списания с них копий». Посилаючись на це
розпорядження, Іродіон Жураковський наказав Гедеону Трофимовичу, аби той
надіслав до резиденції чернігівського архієрея уповноважену особу з автентичними
документами та докладним їх реєстром. Уже 26 травня (за старим стилем) того ж
таки 1729 р. уповноважений НовгородQСіверським архімандритом Нілом
ієромонах Феофілакт доправив до канцелярії Чернігівської єпископської кафедри
автентичні документи – жалувану грамоту царя Олексія Михайловича, універсали
гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи, грамоту чернігівського архієпископа
Лазаря Барановича й копію жалуваної грамоти царя Івана Васильовича. Згадані
юридичні акти прийняв на зберігання писар Чернігівської кафедральної єпископії,
монах Герман Коссовський. (Лише у жовтні 1731 р. з НовгородQСіверського СпасоQ
Преображенського монастиря прибув монах Варлаам, який виготовив та надав
чернігівському полковнику Михайлу Богданову копії документів, а оригінали
Чернігівський єпископ Іродіон Жураковський передав на зберігання «отцю шафару
Булатовичу из розпискою отця Сорокового») 7.
Наприкінці 1730 на початку 1731 р. зібрані та систематизовані полковими
комісіями відомості були надіслані до Глухова, де Генеральна комісія їх перевіряла
та визначала подальшу долю кожної маєтності. За результатами перевірки,
здійсненої представниками генеральної старшини та полковниками, були
виготовлені «Экстракты» з матеріалів Генерального слідства про маєтності для
кожного з 10 полків Гетьманщини, де усі маєтності розподілялися за типами
власності на певну кількість категорій. (Зокрема, у витягу з матеріалів Генерального
слідства про маєтності Чернігівського полку, складеному 10 січня 1731 р., усі
маєтності розподілялися на 6 розрядів («статей»): рангові, приватні, ратушні,
вільні, сумнівні й володіння, які належали монастирям та церквам). Потім
представники генеральної та полкової старшини засвідчили рукописи підписами,
після чого до матеріалів додали копії юридичних актів на маєтності. З рукописних
книг Генерального слідства зробили копії, які залишились у розпорядженні
Генеральної військової канцелярії. Оригінали ж відправили у Москву до Колегії
іноземних справ.
На сьогодні відомо про існування кількох редакцій матеріалів Генерального
слідства про маєтності Чернігівського та Ніжинського полків. Рукопис
Генерального слідства про маєтності Чернігівського полку у редакції полкової
старшини (без «Экстракта», складеного у 1731 р., та копій актів на маєтності) нині
зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України
ім. В.Вернадського НАН України. Офіційні редакції Генерального слідства про
маєтності зберігаються у Російському державному архіві давніх актів у Москві 8.
Тогочасні копії, виготовлені для Генеральної військової канцелярії у 70Qх рр.
ХІХ ст., потрапили до бібліотеки Колегії Павла Галагана. У 1892 р. історик
Олександр Лазаревський здійснив першу спробу запровадити до наукового обігу
матеріали Генерального слідства про маєтності Чернігівського полку. Більш
вдалими були видання матеріалів Генерального слідства про маєтності
Чернігівського й Ніжинського полків, здійснені послідовником Олександра
Лазаревського Миколою Василенком на сторінках «Земского сборника
Черниговской губернии», а згодом у першому й третьому випусках «Материалов
для истории экономического, юридического и общественного быта Старой
Малороссии, издаваемых под редакцией Н.П. Василенка» 9. Подальша доля
матеріалів Генерального слідства про маєтності Чернігівського та Ніжинського
полків, які потрапили на зберігання до бібліотеки Колегії Павла Галагана, нам
достоменно невідома. Наші спроби відшукати згадані рукописи поки що не
принесли позитивних результатів.
За даними Генерального слідства про маєтності Чернігівського полку, у Мізині
налічувалось 20 селянських дворів, що належали НовгородQСіверському СпасоQ
62 Сіверянський літопис
Преображенському монастирю. Під час опитування тамтешні мешканці
повідомили, що село здавна «никому ни на який уряд из давних лет не надлежало;
но по изгнании з Малой России поляков, як досталось во владение монастырю
Новгородскому, так и ныне за тым же монастырем во владении; а по якой дачи,
того не показано в их сказки». Представникам полкової та генеральної комісій не
вдалося з’ясувати подробиць щодо підстав набуття та історії маєтностей, адже
монастир не надав їм жодних документів 10. Натомість, копії таких документів
збереглися у матеріалах Генерального слідства про маєтності Ніжинського полку.
Так, у копії жалуваної грамоти від 17 квітня 7179 р. цар Олексій Михайлович за
клопотанням Чернігівського й НовгородQСіверського архієпископа Лазаря
Барановича, лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного та «Новгородка
Северского монастыря Всемилостивого Спаса архимандрита Михаила
Лежайского» від 23 березня 1661 р. підтвердив права архімандрита, його
наступників та монахів на володіння «по древнему, и со всеми отчинами, се есть с
маетностями и слободкамы в новгородском уезде», зокрема, на село Мізин. На
підтвердження законності до клопотання було додано копію архієпископської
«благословенной грамоты» від 2 лютого 1670 р., якою Михайло Лежайський був
затверджений на посаді архімандрита (цей документ був доправлений до
Малоросійського приказу конюшим Лазаря Барановича Яковом Хапчинським).
Іншою підставою для надання царської жалуваної грамоти був конфірмаційний
універсал гетьмана Дем’яна Многогрішного, який підтверджував благословення й
грамоту, видану Лазарем Барановичем 11.
Конфірмаційний універсал гетьмана Івана Самойловича від 21 серпня 1673 р.
підтверджував розмежування (так звану «афектацію») між володіннями, які
належали Чернігівській архієпископії та НовгородQСіверській архімандрії. Згідно
з розподілом, зокрема, село Мізин «з станом» архієпископ Лазар Баранович
передав «до архимандрии, зась Новгородской, высоце в Богу превелебному его
милости отцу Михаилу Лежайскому». Нижче гетьман застерігав згаданих
духовних осіб, інших власників та урядовців від зазіхань на козацькі ґрунти 12.
Отже, матеріали Генерального слідства про маєтності Чернігівського та
Ніжинського полків містять важливу інформацію про історію й володіння
НовгородQСіверського СпасоQПреображенського монастиря у селі Мізин. На жаль,
ці дані не повні, адже йдеться лише про селянські двори, якими володів НовгородQ
Сіверський СпасоQПреображенський монастир. Натомість у матеріалах
Генерального слідства про маєтності відсутня будьQяка інформація про господарства
козаків та представників інших суспільних верств, що мешкали у селі.
Джерела та література:
1. Чернігівщина: енциклопедичний довідник / За ред. А.В. Кудрицького. – К., 1990. –
С. 431, 442 – 443, 456 – 457, 867; Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку ХІХ ст. /
Упорядкування і передмова Т.Б. Ананьєва. – К.: Наукова думка, 1997. – С. 140; Заруба В.М.
АдміністративноQтериторіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького. –
Дніпропетровськ: Ліра, 2007. – С. 193 – 194.
2. Василенко Н.П. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка. – Чернигов, 1901.
– С. ІІ – V.
3. Полное собрание законов Российской империи с 1649 . – СПб., 1830. – Т. VІІІ. – С. 78 –
81.
4. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського НАН України
(далі – ІР НБУВ). – Ф. VIII. – Спр. 571. – Арк. 57 (55) зв. – 62 (60).
5. Лазаревский А. М. Описание Старой Малороссии. – Т. 1. Полк Стародубский. – К., 1888.
– С. VI; Василенко Н.П. Назв. праця. – 8, 11, 37 – 41, 60, 61, 83.
6. Василенко Н.П. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка. – Чернигов,
1908. – С. 147 – 149.
7. ІР НБУВ. – Ф. І. – Од. зб. № 53763 (13). – Арк. 118, 123, 177 зв.; Мицик Ю. З нових
джерел до історії церковного землеволодіння на Чернігівщині XVII – XVIII ст. // Сіверянський
літопис. – № 1 / 2. – С. 109 – 110.
8. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАК України). –
Ф. КМФ. – 7. – Оп. 2. – Спр. 19 – 27; Оригінал рукопису зберігається у Російському державному
Сіверянський літопис 63
архіві давніх актів. – IV. Фонды Московского архива Министерства юстиции. – Ф. 248. (Архив
Правительствующего Сената). – Оп. 1. (Дела Малороссийской экспедиции 1730 года). –
Спр. 1812.
9. Лазаревский А.М. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка (1729 –
1730 г.) // Черниговские губернские ведомости. – 1892. – № 34 – 75. – Часть неофициальная;
Його ж. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка (1729 – 1730 г.). – Чернигов,
1892. – 196 с.; Його ж. Описание Старой Малороссии. – Т. ІІ. Полк Нежинский. – К.,1893;
Василенко Н.П. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729 – 1730 г. // Земский
сборник Черниговской губернии. – 1900. – № 1 – 12; Його ж. Генеральное следствие о маетностях
Черниговского полка 1729 – 1730 г. // Земский сборник Черниговской губернии. – 1902 р. –
№4 – 12; 1903. – № 1 – 6, 8, 10/11; 1904. – № 1 – 2; Материалы для истории экономического,
юридического и общественного быта Старой Малороссии, издаваемые под редакцией
Н. П. Василенка. – Вып. І. – Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729 –
1730 г. – Чернигов, 1901; Материалы для истории экономического, юридического и общественного
быта Старой Малороссии, издаваемые под редакцией Н. П. Василенка. Вып. IIІ. – Генеральное
следствие о маетностях Черниговского полка 1729 – 1730 г. – Чернигов, 1908.
10. Василенко Н.П. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка 1729 – 1730 г.
– Чернигов, 1908. – С. 147 – 148, 197.
11. Василенко Н.П. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка... – Док. № 123.
– С. 282 – 286; ЦДІАК України. – КМФQ7. – Оп. 2. – Спр. 40. – Арк. 292 (224) – 293 (225) зв.
12. Там само. – Док. № 124. – С. 286 – 288; ЦДІАК України. – КМФQ7. – Оп. 2. – Спр. 40.
– Арк. 294 (226).
Андрій Котченко
�
ПІЗНЬОПАЛЕОЛІТИЧНІ ВИТВОРИ МИСТЕЦТВА
ЧЕРНІГІВЩИНИ
Скульптура, графіка та живопис
Майже всі пізньопалеолітичні скульптурні, графічні та живописні витвори
мистецтва, які знайдені на Чернігівщині, походять з Мізинської стоянки. Винятком
є НовгородQСіверська стоянка, на якій було знайдено орнаментоване червоною
вохрою ребро мамонта.
Скульптурні твори Мізинської стоянки – це значна серія невеликих фігурок із
бивнів мамонта (довжиною до 15 см), прикрашених по поверхні правильним
заглибленим лінійним, так званим геометричним, орнаментом, у тому числі
високохудожніми візерунками найдавнішого в світі меандру. Ці фігурки в
схематизованій та стилізованій формі зображають постать жінкиQматері [3 Q С. 21].
Жіночі статуетки, що знайдені на Мізинській стоянці, не реалістичні, а
схематизовані, умовні. За формою вони поділяються на “фалічні” та “пташки”.
Вони мають форми, що легко впізнаються, або знакиQсимволи (кути вершиною
донизу; трикутники, інколи заштриховані), що відзначають статеву приналежність
зображення. Знайдено їх близько двадцяти. Ці статуетки переважно 5Q10 см
заввишки. Крайні розміри – 2,3Q14,5 см. Статуетки різного розміру, можливо,
відображають віковий склад жінок громади: дівчата, жінки, літні господині та
берегині дому. Об’ємні, стилізовані орнаментовані скульптурки мають двовимірну
композицію, що відображає торс та гіпертрофовані форми тазу. Інші типи фігурок,
навпаки, відрізняються надмірно великим торсом порівняно з тазом. Вони є
характерними і досить поширеними на багатьох стоянках пізньопалеолітичної доби
в Україні та різних країнах світу (Межиріч, Добранічівка, Петерсфельс та ін.)
[8 – С. 98]. Жіночі фігурки були знайдені у житлі культового призначення, під
черепом мамонта; мабуть, вони були сховані в ямці, прикритій зверху черепом
[3 Q С. 282]. Знайдено в Мізині й невеликі скульптурні фігурки тварин (вовківQ
собак), які також виготовлені з бивнів мамонта.
Серед творів первісної графіки з Мізина найвизначнішими є два браслети з
|