Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації

У статті розглянуто науково-філософські підходи до дослідження політичної соціалізації,що відіграє важливу роль у формуванні політичної системи. Показано можливість застосування антропологічного, системного, аксіологічного, системно- детермінаційного підходів, а також теорії пізнання до такого род...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Отдєлєнцев, Є.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України 2011
Schriftenreihe:	Економiчний часопис-XXI
Schlagworte:	Політичні науки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48020
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації / Є.О. Отдєлєнцев // Економiчний часопис-XXI. — 2011. — № 9-10. — С. 21-24. — Бібліогр.: 7 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-48020
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-480202013-08-14T03:13:54Z Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації Отдєлєнцев, Є.О. Політичні науки У статті розглянуто науково-філософські підходи до дослідження політичної соціалізації,що відіграє важливу роль у формуванні політичної системи. Показано можливість застосування антропологічного, системного, аксіологічного, системно- детермінаційного підходів, а також теорії пізнання до такого роду досліджень, проаналізовано зв’язок цих підходів із політологічними теоріями. Досліджено історич- ний і природничо-науковий аспекти генезису політичної свідомості, вплив аксіологічної детермінації на політичне сприйняття та політичну соціалізацію. В статье рассмотрены научно-философские подходы к исследованию политической социализации, которая играет важную роль в формировании политической системы. Показана возможность применения антропологического, системного, аксиологического, системно-детерминационного подходов, а также теории познания к такого рода исследованиям,проанализирована связь этих подходов с политологическими теориями. Исследованы исторический и естественно- научный аспекты генезиса политического сознания, влияние аксиологической детерминации на политическое восприятие и политическую социализацию. The author considered scientific and philosophical approaches to the study of political socialization which plays an important role in shaping the political system. The possibility of applying anthropological, system, axiological, system-determination approaches, as well as the theory of knowledge to this kind of research, and the connection of these approaches to the political science theories were shown. The historical and natural science aspects of the genesis of political consciousness, influence of axiological determinants on political perceptions and political socialization were explored. 2011 Article Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації / Є.О. Отдєлєнцев // Економiчний часопис-XXI. — 2011. — № 9-10. — С. 21-24. — Бібліогр.: 7 назв. — укp. 1728-6220 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48020 303 uk Економiчний часопис-XXI Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політичні науки Політичні науки
spellingShingle	Політичні науки Політичні науки Отдєлєнцев, Є.О. Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації Економiчний часопис-XXI
description	У статті розглянуто науково-філософські підходи до дослідження політичної соціалізації,що відіграє важливу роль у формуванні політичної системи. Показано можливість застосування антропологічного, системного, аксіологічного, системно- детермінаційного підходів, а також теорії пізнання до такого роду досліджень, проаналізовано зв’язок цих підходів із політологічними теоріями. Досліджено історич- ний і природничо-науковий аспекти генезису політичної свідомості, вплив аксіологічної детермінації на політичне сприйняття та політичну соціалізацію.
format	Article
author	Отдєлєнцев, Є.О.
author_facet	Отдєлєнцев, Є.О.
author_sort	Отдєлєнцев, Є.О.
title	Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації
title_short	Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації
title_full	Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації
title_fullStr	Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації
title_full_unstemmed	Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації
title_sort	науково-філософські аcпекти політичної соціалізації
publisher	Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Політичні науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48020
citation_txt	Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації / Є.О. Отдєлєнцев // Економiчний часопис-XXI. — 2011. — № 9-10. — С. 21-24. — Бібліогр.: 7 назв. — укp.
series	Економiчний часопис-XXI
work_keys_str_mv	AT otdêlêncevêo naukovofílosofsʹkíacpektipolítičnoísocíalízacíí
first_indexed	2025-07-04T08:10:27Z
last_indexed	2025-07-04T08:10:27Z
_version_	1836703157039661056
fulltext	21 ÅKÎÍÎÌ²×ÍÈÉ ×ÀÑÎÏÈÑ-XXI9-10’2011 ÏÎË²ÒÈ×Í² ÍÀÓÊÈ УДК 303 Є. О. Отдєлєнцев, аспірант, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» НАУКОВО-ФІЛОСОФСЬКІ АCПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ У статті розглянуто науково-філософські підходи до дослідження політичної соціалізації, що відіграє важливу роль у формуванні політичної системи. Показано мож- ливість застосування антропологічного, системного, аксіологічного, системно- детермінаційного підходів, а також теорії пізнання до такого роду досліджень, проаналізовано зв’язок цих підходів із політологічними теоріями. Досліджено історич- ний і природничо-науковий аспекти генезису політичної свідомості, вплив аксіологічної детермінації на політич- не сприйняття та політичну соціалізацію. Ключові слова:філософський аспект,політична соціалізація,антропологічний підхід,системний підхід,аксіологічний підхід, теорія пізнання. Е. А. Отделенцев НАУЧНО-ФИЛОСОФСКИЕ АСПЕКТЫ ПОЛИТИЧЕСКОЙ СОЦИАЛИЗАЦИИ В статье рассмотрены научно-философские подхо- ды к исследованию политической социализации, ко- торая играет важную роль в формировании политиче- ской системы. Показана возможность применения антропологического, системного, аксиологического, системно-детерминационного подходов, а также тео- рии познания к такого рода исследованиям,проанали- зирована связь этих подходов с политологическими теориями. Исследованы исторический и естественно- научный аспекты генезиса политического сознания, влияние аксиологической детерминации на политиче- ское восприятие и политическую социализацию. Ключевые слова: философский аспект, политичес- кая социализация, антропологический подход, системный поход, аксиологический поход, теория познания. Y. О. Otdielientsev SCIENTIFIC AND PHILOSOPHICAL ASPECTS OF POLITICAL SOCIALIZATION The author considered scientific and philosophical approaches to the study of political socialization which plays an important role in shaping the political system.The possibility of applying anthropological, system, axiological, system-determination approaches, as well as the theory of knowledge to this kind of research, and the connection of these approaches to the political science theories were shown. The historical and natural science aspects of the genesis of political consciousness, influence of axiological determinants on political perceptions and political social- ization were explored. Key words: philosophical aspect, political socialization, anthropological approach, system approach, axiological approach, theory of knowledge. Постановка проблеми. Первинним політичним суб’єктом виступає особистість, оскільки з особистостей складаються партії, політичні еліти, професійні групи, ру- хи, класи, нації. Основною якістю, завдяки якій осо- бистість перетворюється на політичного суб’єкта, є політична свідомість, яка, своєю чергою, є найважливі- шою складовою політичних відносин. Ефективність політичної системи значною мірою залежить від рівня свідомості її суб’єктів. Тому процес політичної соціалізації особистості має першорядне значення для держави, яка прагне підвищити свій міжнародний статус. Використову- ючи підходи наукової філософії, яка дає загальну методо- логію дослідження, можна виділити певні аспекти процесу соціалізації, а саме: антропологічний, гносеологічний, сис- темний, системно-детерміністський та аксіологічний. Це дозволить глибше зрозуміти її сутність і практичні випадки успішного або невдалого проведення. В основу процесу соціалізації покладено процес пізнання індивідом світу політичної навколишньої дійсності, що має аналогічні риси із загальним процесом пізнання. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз ос- танніх досліджень, що приведені в роботах Мудрика А. В. [2, c. 3], Мухаєва Р. Т. [3, c. 19], Пимуша М. В. [5, c. 47], Панова М. І. [4, c. 107], свідчить про важливість соціа- лізації як функції суспільства та політичної соціалізації як функції політичної системи. Цей факт вказує на необхід- ність подальшого дослідження політичної соціалізації, особливо у світлі процесів неоліберальної глобалізації, що відбувається у наш час, та потребує вдосконалення політичних систем усіх країн світового співтовариства, і України зокрема. Для більш глибокого вивчення будь-яко- го соціального феномену необхідні фундаментальні підхо- ди, які дає наукова філософія, що узагальнює та система- тизує досягнення спеціальних наук. Такі підходи хоч і роз- глянуті у роботах зазначених авторів стосовно політології взагалі, але водночас недостатньо висвітлені стосовно політичної соціалізації як такої. Метою статті є дослідження можливостей застосуван- ня деяких підходів та методів наукової філософії, зокрема антропологічного, системного, аксіологічного, системно- детермінаційного, а також теорії пізнання до вивчення по- літичної соціалізації, аналіз зв’язку цих підходів із політо- логічними теоріями. Основні результати дослідження Генезис свідомості в антропологічному сенсі (антропо- логічної свідомості) Антропологічна свідомість людини формувалася пос- тупово під впливом практичної діяльності на базі абст- рактних понять. На відміну від тварини, яка підпорядковує свою поведінку інстинктам і звичкам, формується на осно- ві умовних рефлексів та не відокремлює себе від навко- лишнього середовища, людина, що має свідомість, відок- ремлює себе від навколишнього середовища, усвідомлює своє особливе буття, відособлене від буття зовнішнього світу. Для вираження цієї відособленості буття у людей сформувалося поняття окремого – окремого предмета, явища, речі. Разом із усвідомленням своєї відокремленос- ті людина усвідомлює і свій зв’язок із зовнішнім світом, а також зв’язок предметів зовнішнього світу між собою. За- доволення життєвих потреб передбачало органічний зв’язок людини зі світом, використання певних предметів природи. У процесі праці людина змінювала предмети в потрібному їй напрямі й спостерігаючи це доходила думки, що предметам зовнішнього світу властивий рух. На цій стадії пізнання здійснювалося також усвідо- млення людиною просторових відносин і часу. Просторові 22 ÅKÎÍÎÌ²×ÍÈÉ ×ÀÑÎÏÈÑ-XXI 9-10’2011 співвідношення людині доводилося враховувати в кожно- му своєму русі, в кожній дії. Трансформуючи предмети природи, людина усвідомлює і таку характеристику цих змін, як їхня тривалість, а також співвідношення реально- го стану з попередніми і подальшими станами, поступово вчиться розрізняти минуле, сучасне та майбутнє. Одно- часно з переходом пізнання від окремого (окремих пред- метів, явищ) до взаємозв’язку, руху, простору й часу відбувалося усвідомлення і таких загальних моментів дійс- ності, як одиничне та загальне. Кожен окремий предмет, з яким людина вперше стикалася у своїй практичній діяль- ності, спочатку сприймався ним як одиничне. У міру вияв- лення інших предметів, здатних задовольнити цю саму по- требу, відбувався перехід (і на практиці, і у свідомості) від одного (одиничного предмета) до кількох предметів – «множини». У результаті порівняння багатьох предметів виявлялася їх тотожність (схожість), на основі якої форму- валися загальні уявлення, а потім і загальні поняття. Далі відбувалося становлення понять якості та кіль- кості. Коли людина сприймала окремий предмет як оди- ничний і єдиний у своєму роді й прагнула усвідомити, що він собою являє, вона відображала його з боку якості. Але в міру того як людське пізнання переходить від одинично- го предмета до багатьох предметів, порівнює їх один з од- ним, встановлює їх подібність (тотожність) і відмінність по- чинають виявлятися кількісні характеристики. Якісні та кількісні характеристики спочатку не виявляли своєї за- лежності одна від одної, проте в міру подальшого поглиб- лення пізнання досліджуваних явищ люди стали переко- нуватися, що окремі якісні та кількісні характеристики пов’язані між собою, що певній кількості відповідає певна якість і, навпаки, визначеній якості притаманна певна кількість. З усвідомленням взаємозв’язку між окремими якісни- ми сторонами, кількісними характеристиками, взаємо- зв’язку кількості та якості, люди почали розуміти, що зміни однієї ознаки явища зумовлюють певні зміни її інших ознак. Те, що породжує інше, є причиною, а те, що з’яв- ляється, обумовлюється, виступає як наслідок. Такі спос- тереження підвели людину до осмислення причинності, а водночас і до необхідності формування категорій причини та наслідків. Досліджуючи відкриті причинно-наслідкові зв’язки, люди помічають, що причина з наслідком пов’язані у такий спосіб: якщо виникає причина, то неминуче настає і наслідок; якщо причина відсутня, то відсутній і наслідок, тобто люди виявляють, що зв’язок причини зі своїм наслідком має необхідний, закономірний характер. Паралельно руху пізнання від причинності до необхід- ності та закону здійснюється перехід до категорій змісту і форми. Він зумовлений тим, що практика вимагає дедалі повнішого знання предметів зовнішнього світу. Відтак усвідомлення переходить від одного причинно-наслідко- вого зв’язку до іншого, від пояснення однієї властивості матеріального світу до іншої. У міру накопичення знань причинно-наслідкових зв’язків, що стосуються того чи іншого спектра явищ, виникає необхідність у категорії змісту, яка позначає сукупність усіх взаємодій і спричине- них ними змін, що відбуваються в певному матеріальному утворенні. Але пізнаючи взаємодії та викликані ними зміни в матеріальному утворенні, ми сприймаємо та відтво- рюємо у свідомості спочатку зовнішні, а потім і внутрішні способи з’єднання елементів змісту, відносно стійку структуру, в якій здійснюються всі властиві матеріальному утворенню взаємодії та зміни, тобто форму. Відокремлення у процесі розвитку пізнання необхідно- го від випадкового і виявлення окремих законів у дослід- жуваному цілому є тільки механічною сумою окремих сто- рін. Матеріальне ж утворення є не простою сукупністю різних сторін, а органічним цілим, діалектичною єдністю останніх. Тому виникає потреба об’єднати ці сторони і зв’язки в єдине ціле, відтворити всі необхідні сторони та закони досліджуваного цілого в їхньому взаємозв’язку і взаємозалежності, а це є пізнанням сутності. Рух до сутності починається з виявлення основи – ос- новних сторін, відносин, які визначають формування, функціонування, напрям зміни та розвитку всіх інших сторін відповідного матеріального утворення. А прийняв- ши їх за вихідне начало, можливо поступово відтворити у свідомості існуючий взаємозв’язок інших сторін, визначи- ти місце, роль і значення кожної з них. Щоб досягти остан- нього, основні сторони, відносини, а разом з ними і ма- теріальне утворення необхідно розглядати у процесі виникнення та розвитку. А це передбачає виявлення дже- рел розвитку, рушійної сили, обумовлює перехід ма- теріального утворення з однієї стадії розвитку на іншу. Джерелом же розвитку є протиріччя, єдність і боротьба протилежних сторін, тенденцій, що властиві всім явищам та процесам дійсності. Пізнання, що розвивається, впри- тул підходить до необхідності розкриття протиріч – проти- лежних сторін і тенденцій, притаманних усім речам та яви- щам об’єктивної дійсності. Із розкриттям суперечностей стає зрозуміло, що розвиток здійснюється через запере- чення одних якісних станів іншими, через утримання всьо- го позитивного із заперечуваних стадій і повторення прой- деного на новій, вищій стадії. Виявивши сутність того чи іншого об’єкта, можна суди- ти не тільки про те, що він являє собою у певний час, у цих відносинах, але і про те, як він поводитиме себе в інших відносинах. Понад те, якщо пізнати яким чином певна річ виникла, які основні стадії вона пройшла у своєму розвит- ку, то з достовірністю можна передбачити у що ця річ пе- ретвориться, якою вона стане в майбутньому, за інших умов. Отже, пізнання сутності речі дає змогу кваліфікува- ти не тільки її дійсні, а й можливі стани. Усе це обумовлює необхідність розрізнення дійсного і можливого [1 , с. 100]. Окреслені етапи процесу притаманні також політично- му пізнанню: спочатку пізнаються окремі об’єкти політич- ної системи, а потім, у процесі соціалізації пізнається зв’я- зок між об’єктами, внутрішня структура об’єктів. Але на відміну від звичайного пізнання у багатьох індивідуумів політичне пізнання обмежується стадією сприйняття та уявлення (часто неправильного) і не доходить до стадії абстрактного мислення. Це викликано тим, що процес політичного пізнання відрізняється меншою наочністю та більшою абстрактністю. Не кожен член суспільства усві- домлює себе як окремий політичний суб’єкт, що є найпер- шим, початковим етапом у розвитку пізнання – як біо- соціального, так і політичного. Від цього залежать усі наступні етапи пізнання політичного оточення і, як наслі- док, формування політично активної та адекватно діючої особистості. Тому певна частина громадян взагалі не під- дається політичній соціалізації. Навіть індивід, що усвідомив себе політичним суб’єк- том, не завжди бачить динаміку політичного життя, яку можна сприймати лише опосередковано, через засоби ма- сової інформації. Для цього необхідний час і певні можли- вості, чого не вистачає багатьом людям. Це ще більшою мірою ускладнює процес політичного усвідомлення дійсності. У політиці непросто виявити всі сторони політич- них суб’єктів і явищ, які не тільки складні самі по собі, а й ховаються та спотворюються зацікавленими у цьому полі- тичними силами. Зв’язок причини і наслідків також да- леко не наочний, має безліч трактувань, позаяк вони пов’язані з емоційним ставленням до них людей, що зна- ходяться в різних соціальних умовах і мають різний ма- теріальний добробут. До того ж існує велика ймовірність помилкового пізнання, що виникає внаслідок випадків маніпуляції політичною свідомістю індивідів в інтересах певних політичних суб’єктів. Генезис свідомості в політичному сенсі (політичної свідомості) Політика з’явилася у процесі ускладнення соціального життя, зумовленого швидким збільшенням людських по- треб та видів масової продуктивної діяльності, покликаних задовольняти їх, що супроводжувалося розвитком світо- гляду, свідомості, мислення. У примітивних суспільствах мисливців і збирачів не було політики. Нерозвиненості ма- ÏÎË²ÒÈ×Í² ÍÀÓÊÈ 23 ÅKÎÍÎÌ²×ÍÈÉ ×ÀÑÎÏÈÑ-XXI9-10’2011 ÏÎË²ÒÈ×Í² ÍÀÓÊÈ теріального виробництва відповідала примітивність по- треб, що зводилися до можливості фізичного виживання, а також нерозвиненість свідомості, примітивність світо- гляду. Обмеженість потреб була наслідком нездатності окремих індивідів до самостійного існування, їх залежності від роду або племені. Але поступове виділення з природи і створення штучного середовища проживання руйнували природно-природний характер взаємозв’язків усередині примітивних суспільств. Подальший розвиток суспільства дозволив виробляти додатковий продукт, який помітно розширив можливості людини, з’явилася приватна власність, що зумовило соціальне відокремлення людини, набуття нею якостей автономної особистості, незалежної від родоплемінної влади [3, c. 9]. З’явилися політичні інсти- тути, суб’єкти політики, діяльність яких вже була заснова- на на досить розвиненому абстрактному мисленні. Суб’єкти політики вступали в політичні відносини щодо розподілу та використання державної влади на основі політичних інтересів, формувалася система оцінок, смис- лів і тверджень, яка складає зміст політичної свідомості. Політична діяльність стає раціонально осмисленою, вини- кає політична ідеологія. Первинним політичним суб’єктом виступає особис- тість, а в політичних процесах вирішальну роль відіграють громадянські якості особистості, перш за все – політична свідомість. Ці якості не успадковуються, а формуються в процесі взаємодії особистості із суспільством, групами, іншими індивідами. Для здійснення політичного розвитку і збереження цілісності суспільства важливо знати як здійснюється трансляція політичних переконань та стан- дартів від покоління до покоління і чи відбувається вона взагалі, як відбувається формування самостійного та відповідально політичного суб’єкта, тобто постає завдан- ня політичної соціалізації. Політичні інститути, (держава, партії тощо), політичні лідери, еліти, зацікавлені групи, церква, сім’я, які сприяють політичній соціалізації, є аген- тами соціалізації. Сигнально-інформаційний детермінізм як основа структурно-функціонального та системного підходів по- літології У процесі розвитку політичної свідомості набагато бі- льшу роль, ніж при розвитку антропологічної свідомості, відіграє інформаційна, або сигнально-інформаційна при- чинність. У цьому виді детермінації передбачається інфор- маційний зв’язок – інформаційний вплив одних елементів самокерованої системи на інші або одних самокерованих систем на інші [6]. Інформаційний вплив джерела інфор- мації на її отримувача реалізується не за допомогою речо- вих, силових чи енергетичних факторів, а шляхом подан- ня деякої властивості джерела в алфавіті сигналу, а потім у процесах одержувача інформації (адресата), здатного декодувати і відтворити зміст цієї властивості джерела [7, c. 83, 151, 176]. Наслідком інформаційного заподіяння є зміна поведінки одержувача інформації (адресата), і ця зміна поведінки реалізується на основі ефекту посилення. При цьому використовуються опосередковані взаємодії елементів системи передачі інформації, що дозволяє структурі слабкої (в енергетичному сенсі) взаємодії одних елементів модулювати структуру взаємодії енергетично сильних елементів. Виникає ефект посилення, за якого «сильна» взаємодія приходить у відповідність зі структу- рою «слабкої» взаємодії. Найважливішою характеристи- кою інформаційної причинності є залежність масштабу подій в адресатові від цінності для адресата отриманої інформації. Одна і та ж сама за змістом інформація може викликати різний ефект у різних адресатів при різних ста- нах. Сутність сигнально-інформаційної причинності поля- гає в тому, що біологічні системи, а також технічні системи зв’язку і управління (кібернетичні) здатні реагувати не тільки на абсолютну величину впливу (імпульсу), як це спостерігається у тіл неорганічної природи, а й на самі відносини впливів (на їх відносні величини) незалежно від матеріальної природи впливів. Здатність реагувати на відносини впливів є об’єктивним критерієм відмінності інформаційних процесів у біологічних системах від про- цесів взаємодії в неживій природі, критерієм відмінності сигнально-інформаційної причинності, що характеризує поведінку самокерованих біологічних систем, від фізичної причинності. Сигнально-інформаційна причинність не скасовує фі- зичної причинності, але надбудовуючись над нею, підпо- рядковує її собі. Сигнально-інформаційна причинність є формою системної причинності. Здатність самоорганізува- тися і реагувати на відносини впливів незалежно від їх природи та інтенсивності дозволяє перетворювати сприй- няті впливи в сигнали іншої, ніж у оригіналу, фізичної природи і малої величини енергії. Подібне перетворення забезпечує можливість накопичення та використання ми- нулого досвіду, формування цілей майбутніх дій і програм досягнення намічених цілей. Стан таких систем визначає- ться як наявними впливами, так і минулим й навіть май- бутнім їх станом. Надбудовуючись над фізичною причин- ністю, сигнально-інформаційна причинність має системний характер, тобто являє собою єдність структурних та функціональних компонентів, що позбавлені детерміную- чої ролі порізно, але набувають її у взаємодії один із одним. Головною детермінантою живих систем є потреба у чомусь необхідному для підтримки життєдіяльності орга- нізму, людської особистості, соціальної групи, суспільства у цілому; внутрішній стимул активності. Всі інші детер- мінанти є похідними від основної детермінанти. Головною потребою живого є підтримання нерівноважного стану, протистояння ентропії. Задоволенню цієї потреби підпо- рядкована вся життєдіяльність живих систем. Така потре- ба відіграє системоутворювальну роль, оскільки забез- печує головну властивість живого – його виділення із середовища та протистояння середовищу. Виступаючи як атрибут живого, потреба трансформується в умовний под- разник та набуває обрисів конкретних фізіологічних де- термінант. Трансформована в різні фізіологічні де- термінанти, вихідна життєва потреба стає чинником формування різних систем, виступаючи джерелом їх само- руху. Суперечності, які розв’язуються в саморусі живих систем і сутністю яких є потреба, містять не тільки внутрішні суперечності, а й протиріччя між певним об’єк- том та об’єктами зовнішнього світу. Саморух є результа- том дії як внутрішніх причин (взаємодії протилежних сторін, тенденцій об’єкта), так і зовнішніх причин, оскільки об’єкт багатопланово пов’язаний з іншими об’єктами та взаємодіє з ними. Потреба виступає як певний стан систе- ми «організм-середовище», як момент взаємодії організму і середовища, а також як момент протистояння живої ма- терії неживій; вона детермінує ієрархію та організацію про- цесів із різними просторово-часовими параметрами і фор- мування із цих процесів цілісної системи, яка є створенням потреби та органом її задоволення. Але задоволення по- треби – це не входження у стан, де взагалі відсутні потре- би, а перехід до стану іншої потреби, що створює з певної живої системи іншу систему, орієнтовану на задоволення цієї іншої потреби. Потреба, як фундаментальна влас- тивість живих систем, виступає як вихідна і основна де- термінанта їх активності. У міру розвитку й ускладнення живих систем потреби диференціюються, виникає спеціа- лізований фізіологічний субстрат існування потреби, її ві- дображення та оцінки організмом і апарат її задоволення. Відтворюючи себе за рахунок зовнішнього середови- ща, отримуючи із середовища все необхідне для свого існування, організм перетворює отримане із середовища у своє внутрішнє. Особливе місце у цьому процесі займає видобута із зовнішнього середовища і засвоєна ор- ганізмом інформація – створення внутрішньої інформа- ційної моделі зовнішнього світу. Змінена у внутрішній стан організму ця інформаційна модель зовнішнього світу за- безпечує його відносну свободу та незалежність від умов середовища через отримання можливості освоювати ці ситуації, не вступаючи у безпосередній контакт з ними. Окреслена модель детермінації лежить в основі теорій політичних систем Т. Парсонса, Д. Істона, К. Дойча. Вона 24 ÅKÎÍÎÌ²×ÍÈÉ ×ÀÑÎÏÈÑ-XXI 9-10’2011 ÏÎË²ÒÈ×Í² ÍÀÓÊÈ підходить як для біологічних і соціальних випадків розвит- ку антропологічної свідомості, так і для випадків політич- ної свідомості. При цьому в разі політичної соціалізації охоплюється весь спектр можливих потреб – від потреб харчування та самооборони до потреб певної якості жит- тя і духовних потреб. Слід зазначити, що відмінною рисою сигнально-інформаційної причинності в політичних проце- сах є високий рівень абстракції у сигналах. Якщо при роз- витку антропологічної свідомості в соціумі в інформаційно- причинній детермінації основна роль належить відчуттям, сприйняттю та уявленням, то в політичному середовищі величезну роль відіграють також поняття. При цьому сприйняттям і уявленням відводиться роль провідних фак- торів, розрахованих на некритичне ставлення до них; ті ж, хто керує в політиці, орієнтуються на абстракції, які відби- вають сутність політичних процесів, а не на їх видиму сто- рону, що призводить до різного роду маніпуляцій. Структурно-функціональна та системна модель про- цесу соціалізації У рамках структурно-функціонального аналізу, заснов- ником якого вважається Т. Парсонс, соціально-політичне управління розглядається як відносини нерівноправних суб’єктів, чия поведінка обумовлена виконуваними ними ролями (наприклад, роль керуючих або керованих). При цьому передбачається, що соціальна роль визначає стиль (тип, характер, зміст) очікуваної від людини поведінки, а суспільство є системою, в якій кожен елемент виконує певні функції для підтримання її життєздатності. Інтег- рація різних елементів системи здійснюється за допомо- гою соціальної дії, яка передбачає реакцію суб’єкта (люди- ни, групи, організації) на сукупність сигналів, що надходять як від природних (біологічна природа людини, навколишнє природне середовище, клімат тощо), так і соціальних об’єктів, тобто від інших людей, груп та ін. Сигнали і зна- чення, що надаються такими об’єктами, спонукають суб’єкт вступати у відносини з іншими суб’єктами. Дотри- муючись функціонального принципу діяльності, влада здійснює ряд життєзабезпечуючих функцій: наказує суб’єктам виконувати покладені на них обов’язки, мобілізує ресурси суспільства для досягнення загальних цілей. У рамках структурно-функціонального аналізу трак- тується і теорія політичної соціалізації, або «політичної підтримки» Д. Істона, в основу якої покладено здатність політичної системи забезпечувати стабільність та ди- намічну рівновагу за допомогою взаємообміну із навко- лишнім середовищем (економічною, соціальною, культур- ною системами) через механізм «входу-виходу». На «вхід» системи надходять вимоги і підтримка, а на «виході» заяв- лені вимоги або підтримка втілюються в політичні рішення та дії влади. Цей метод стабілізації системи полягає у за- безпеченні добровільного прийняття людьми політичних цілей, коли система здатна створювати і підтримувати віру індивідів у свою легітимність та законність. Домогтися підтримки громадян політична система може шляхом фор- мування психологічної установки на добровільність прий- няття норм і цінностей панівної в суспільстві культури. Та- ка установка особистості на систему складається під впливом агентів соціалізації. Роль цінностей у процесі соціалізації дає можливість застосування в нашому дослідженні аксіологічного підходу. Аксіологічний підхід. Конструктивна та деструктивна системи цінностей У країнах зі стабільною економікою та стійкими струк- турами влади процес політичної соціалізації спирається на продуману й послідовну систему долучення особистості до соціокультурних норм співжиття. Кожен із інститутів соціалізації (сім’я, школа, політичні партії, держава тощо) взаємодоповнює один одного, забезпечуючи вирішення загального завдання – формування самостійного і відповідального суб’єкта політики, особистості з розвину- тою громадянською свідомістю. Наприклад, орієнтація американців на такі базові цінності, як індивідуалізм, осо- бистий успіх, прагнення до багатства, визнання авторите- ту науки та її використання, прагматизм, політична участь, законослухняність, свобода, права особистості та ін. спри- яють формуванню культурно однорідного середовища, що дозволяє створювати стійкі загальноприйняті норми і стандарти поведінки особистості. Відтак формуються сприятливі умови для політичної соціалізації, розвитку та зміцнення політичної системи. Така система цінностей є конструктивною, тобто сприяє успішній соціалізації ство- рення та ефективності політичної системи. Інший характер має процес входження особистості в політичне життя в перехідних суспільствах, країнах зі слабкою економікою, які відрізняються розмитістю та не- гативними ознаками політичних норм і цінностей унас- лідок неадекватності або взагалі відсутності економічної, внутрішньої та імміграційної політики, корумпованості владних структур, преси. Населення привчається до по- верхневого сприйняття інформації, позбувається критич- ного аналізу, самостійного мислення. Упроваджується деструктивна система цінностей, що мають антисоціаль- ний характер, створюючи політично індиферентних асоціальних індивідуумів, що справляє прямий руйнівний вплив на суспільство, не кажучи вже про його політичну систему. Поширюються псевдодемократичні канони, що спричиняє анархію і соціальне напруження. У таких умо- вах про систему політичної соціалізації годі й говорити. А у країнах, де відсутня політична соціалізація, політичні позиції індивідів обумовлюються не впливом лідерів, газет, журналів, телебачення, партій, а їх економічним становищем, належністю до корумпованої державної бю- рократичної системи, кримінальних співтовариств, що впливає на свідомість громадян не в бажаному для дер- жави напрямі. Висновки. Процес формування людини як суб’єкта політики, а не як пасивного об’єкта відбувається не відра- зу, а лише через певні стадії розвитку його політичної свідомості, соціалізації. Причому, на відміну від антропо- логічної свідомості, яка формується в період дитинства та юнацтва, політична свідомість зазвичай формується про- тягом усього життя. Якщо своє фізичне, антропологічне, людське «Я» не усвідомлюють тільки психічно хворі члени суспільства, то своє політичне «Я» не усвідомлює до кінця свого життя більшість психічно здорових людей, залишаю- чись політично інфантильними «іграшками» в руках маніпуляторів від політики. Процес формування по- вноцінної особистості, що відіграє першорядну роль у про- гресі політичних систем, і, як наслідок – держав, у яких во- ни застосовуються, можливий тільки у процесі загальної політичної соціалізації членів суспільства. Успішність соціалізації залежить від застосовуваних моделей, під- ходів та методик її проведення, провідна роль серед яких належить методам наукової філософії. Література 1. Диалектический и исторический материализм / Под общ. ред. А. П. Шептулина. – М. : Политиздат, 1985. – 414 с. 2 Мудрик А. В. Социализация человека : учеб. пособ. для студ. высш. учеб. завед. / А. В. Мудрик. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Академия, 2006. – 304 с. 3. Мухаев Р. Т. Политология : учеб. для студ. вузов / Р. Т. Му- хаев. – 2 изд. – М. : Приор-издат, 2005. – 432 с. 4. Політологія. Академічний курс : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / [М. І. Панов, Л. М. Герасіна, В. С. Жу- равський та ін.]. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Ін Юре, 2006. – 520 с. 5. Політологія : навч. посіб. / М. В. Примуш, А. П. Розкошний, Ю. А. Ададуров, О. І. Анастасов, В. Д. Бородінов, А. В. Брєді- хін, В. П. Кіпень. – К. : Професiонал, 2004. – 320 с. 6. Украинцев Б. С. Самоуправляемые системы и причин- ность / Б. С. Украинцев. – М. : Мысль, 1972. – 254 с. 7. Тюхтин В. С. Отражение, системы, кибернетика / В. С. Тюх- тин. – М. : Наука, 1972. – 256 c. Стаття надійшла до редакції 26 серпня 2011 року

Науково-філософські аcпекти політичної соціалізації

Institution

Ähnliche Einträge