Нове слово в структурному вивченні казки

Кирилюк О.С. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд. Видання друге, доповнене та виправлене. – Одеса: Автограф / ЦГО НАН України. – 2005. – 372 с.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Іщенко, Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2007
Назва видання:	№7
Теми:	Рецензії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/485
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Нове слово в структурному вивченні казки / Ю. Іщенко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 7. — С. 55-60. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-485
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-4852008-04-23T12:00:27Z Нове слово в структурному вивченні казки Іщенко, Ю. Рецензії Кирилюк О.С. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд. Видання друге, доповнене та виправлене. – Одеса: Автограф / ЦГО НАН України. – 2005. – 372 с. 2007 Article Нове слово в структурному вивченні казки / Ю. Іщенко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 7. — С. 55-60. — укp. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/485 uk №7 С. 55-60 Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії Рецензії
spellingShingle	Рецензії Рецензії Іщенко, Ю. Нове слово в структурному вивченні казки №7
description	Кирилюк О.С. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд. Видання друге, доповнене та виправлене. – Одеса: Автограф / ЦГО НАН України. – 2005. – 372 с.
format	Article
author	Іщенко, Ю.
author_facet	Іщенко, Ю.
author_sort	Іщенко, Ю.
title	Нове слово в структурному вивченні казки
title_short	Нове слово в структурному вивченні казки
title_full	Нове слово в структурному вивченні казки
title_fullStr	Нове слово в структурному вивченні казки
title_full_unstemmed	Нове слово в структурному вивченні казки
title_sort	нове слово в структурному вивченні казки
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/485
citation_txt	Нове слово в структурному вивченні казки / Ю. Іщенко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 7. — С. 55-60. — укp.
series	№7
work_keys_str_mv	AT íŝenkoû noveslovovstrukturnomuvivčenníkazki
first_indexed	2025-07-02T04:16:22Z
last_indexed	2025-07-02T04:16:22Z
_version_	1836507235462676480
fulltext	ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 55 НОВЕ СЛОВО В СТРУКТУРНОМУ ВИВЧЕННІ КАЗКИ Кирилюк О.С. Універсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд. Видання друге, доповнене та виправлене. – Одеса: Автограф / ЦГО НАН України. – 2005. – 372 с. Коли мова заходить про структурне вив- чення казки, переважна більшість обі- знаних у цьому питанні людей відразу зга- дують ім’я російського дослідника Воло- димира Яковича Проппа та дві його фун- даментальні книжки — «Історичні корені ча рівної казки» та «Морфологія казки», що вийшли друком у 1-ій третині минуло- го століття. В змістовному плані суть його, як вважається, піонерської роботи, у стис- лому вигляді зводиться до твердження про те, що структура казки є відображенням структури обряду, переважно ініціального та поховального, і що цю структуру утво- рюють не казкові персонажі, а функції (які може виконувати будь-який актант), котрі постають як семантичні одиниці — елемен- ти казкової структури. Для аргументації В.Я. Пропп знаходив предметну відповідність між згаданими об- рядами та елементами казкової структу- ри. Так, скажімо, казковий мотив «Пору- бані та отруєні» В.Я. Пропп пояснює ет- нографічними даними, котрі свідчать про те, що умертвіння присвячуваних колись було цілком реальним. Казковий елемент «Піч Яги» має такі реальні відповідності, як наявність у складі ініціального обряду справжнього варіння порубаних тіл. Пізні- ше замість вбивства ініціанта йому просто відрубували пальця, що й мало засвідчи- ти його смерть. Казкових епізод, де йдеть- ся про те, як молоді у першу шлюбну ніч кладуть між собою меча, В.Я. Пропп тлу- мачить як свідчення ритуального жаху чо- ловіка перед жінкою в комплексі «vagina dentata», через що молодий з остраху бру- тально б’є свою молоду дружину «як соба- ку», вибиваючи їй зуби, кидаючи об під- логу тощо. Обряд дівочої присвяти, коли дівчину під час ініціації ритуально дефло- рував з метою запліднення жрець, який уособлював собою тотемного прародителя, теж знайшов своє відображення в казці. Це робилося задля того, щоб народження ди- тини стало освячено першопредками. Ди- тину ж, яка з’являлася на світ без цієї сан- кції, просто вбивали. Згодом тотемна тва- рина-жрець перетворилась на казкового Ведмедя (в хатинку якого потрапляє Ма- шенька) або на Змія. Іноді ініціацію про- водили «заднім числом», і тоді дефлорації в лісі піддавали молодицю, котра вже була одруженою та мала дитину. В такий самий спосіб В.Я. Проппом дається інтерпретація і всіх інших казкових мотивів. Що стосується семантичних одиниць казки, з яких утворюються її елементи, то В.Я. Пропп виділяє таке коло персонажів, що оточують героя: антагоніст, даруваль- ник, помічник, шкідник, наречена тощо. Утворилися ці елементи з певних сталих функцій діючих осіб казки. Наприклад, елемент «шкідник» виник з функції «шкід- ництво», «дарувальник» — з функції «да- рування» тощо. Вивчаючи казки з цієї точ- ки зору, він дійшов висновку, що всі казки засновані на повторюваності виявлених функцій, кількість яких обмежена (31), а послідовність незмінна. З цього однознач- но випливало фундаментальне узагаль- нення: всі чарівні казки, зрештою, ґрунту- ються на однакових функціях і за своєю будовою є однотипними. На підставі цих методологічних положень згодом утвори- лась потужна парадигма вивчення струк- 56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 тури казок (а також міфу та епосу), яка так чи інакше вплинула на не одну сотню не тільки російських, але й багатьох світо- вих наратологів. Монографія завідувача кафедри філосо- фії Одеської філії Центру гуманітарної ос- віти НАН України О.С. Кирилюка деякою мірою є виконанням заповіту його колиш- нього керівника по аспірантурі, академі- ка В.І. Шинкарука. Будучи засновником Київської школи філософії з її централь- ною проблемою людини та світу, академік В.І. Шинкарук, вочевидь, як ніхто інший розумів той потужний евристичний потен- ціал, що його ніс у собі світоглядний підхід до багатьох теоретичних проблем не тільки філософського, але й соціогуманітарного знання в цілому. Він не раз пропонував ас- пірантам в очолюваному ним у ті часи Ін- ституті філософії дослідити світоглядний аспект казки, зазначаючи, що він полягає у розкритті казкового світу як форми світо- гляду 1. За цю роботу взявся О.С. Кирилюк. Книга вже була у видавництві (1-е вид. — 2003 р.), але, на превеликий жаль, академік В.І. Шинкарук невдовзі пішов із життя. Структура казки в книзі розкривається в контексті більш широкої проблеми, яка впродовж останніх десятиліть залишається актуальною для філософської антропології та філософії культури. Це проблема пошу- ку культурних універсалій. Автор, розроб- ляючи її з кінця 80-х років, створив влас- ну концепцію, за якою універсаліями куль- тури виступають чотири категорії гранич- них обставин — народження, життя, смерть та безсмертя, що мають пряме відношення до «вічних» філософських питань і є фун- даментальними світоглядними проблема- ми. Проте для адекватного опису, рекон- струкції та пояснення структури текстів на підставі запропонованого підходу однієї констатації цього доволі очевидного фак- ту було замало. Систематичний підхід ви- магав створення систематичної мови опису й аналізу текстів культури та введення пев- них уточнюючих положень, за допомогою яких тексти культури з їхніми нашаруван- нями другорядних елементів могли б пос- тати як струнка система. На думку автора, єдиним незаперечним фактом пошуку сутності людини є те, що вона є живою істотою, якій притаманні всі функції живого, в тому числі й прагнення до підтримки та подовження життя. Засо- бами для цього виступають базові життєві функції — харчова, репродуктивна, агре- сивна та інформаційна. Поступово, мірою становлення людяного в людині, ці функції зазнають певної трансформації, або куль- тивуючись, або, у деяких випадках, забо- роняючись (табуюючись), або відводячись у певне русло (каналізуючись). Даний про- цес і є за своїм змістом культурним прогре- сом. Його наслідком є створення іншого, олюдненого світу, у відповідності до чого автор дав і своє власне визначення культу- ри. Зрештою, ці базисні функції набувають значення ключових світоглядних кодів, якими маркується світ і всі речі та явища в ньому. Виходячи з розробленого у Київській школі розуміння світу як проекції люди- новимірних смислів на об’єктивну реаль- ність (В.П. Іванов), автор прагнув показа- ти, що саме вище згадані категорії гранич- них підставин та світоглядні коди (а також їхні комбінації) внаслідок вказаної про- екції і складають базовий, глибинний ін- варіант текстів культури, себто, є її універ- саліями. У дещо спрощеному вигляді ав- торський погляд на універсалії культури полягає в тому, що вказані чотири категорії граничних підставин та чотири відповідних світоглядних коди в їх різноманітних ком- 1 Шинкарук В.И. Мировоззрение, философия, куль- тура. // Мировоззренческое содержание категорий и законов материалистической диалектики. – К.: Наук. думка. – 1981, с. 14. ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 57 бінаціях утворюють «матрицю», певний смисловий «каркас» культурних текстів, на який «нанизується» конкретний предмет- ний матеріал, і саме виявлення цього ін- варіанту в казці і ставить собі за мету ав- тор. Скажімо, якщо категорія «народжен- ня» (генетив) може поєднуватися з різними світоглядними кодами, то, заломлена крізь аліментарний код, вона лежить в основі та- ких казкових мотивів, як зачаття через ков- тання плоду, тріски, насіння тощо. Репро- дуктивний код лежить в основі розпові- дей про народження дітей «у звичайний спосіб», приміром, у казкового царсько- го подружжя. Народження через рубан- ня, розчленовування, падіння, удару, обті- сування тощо має за свій інваріант поєд- нання даної категорії з агресивним кодом, а демонстративне народження спадкоємця «для батюшки-царя», народження словом (порівн. «Спочатку було слово»), навію- ванням, через магічні заговори та чаклун- ство — з інформаційним. Така ж сама про- цедура застосовується щодо всіх інших ка- тегорій. В цьому ключі автор і проводить реконструкцію глибинної основи структур- ної будови казки. Слід зазначити, що автор дає собі звіт в тому, що запровадження нового підхо- ду до тієї системи знань, де міцно ствер- дилась своя власна парадигма, пов’язана, у першу чергу, з іменем В.Я. Проппа, ви- магає докладання додаткових зусиль задля прориву цієї парадигми, руйнування уста- лених стереотипів та некритично сприйня- тих постулатів. Тому свій підхід щодо ви- явлення універсально-культурного змісту казок він здійснює досить таки наполегли- во, хоча іноді простежується обережність і навіть делікатність. О.С. Кирилюк прагне, щоб читач сам переконався в його правоті, і весь той казковий матеріал, що увійшов до поля його зору (а це, задля доказовості, є, як правило, ті казки, які вже стали предме- том структурного аналізу інших дослідни- ків), зрештою, однозначно виказує саме ті інваріанти культурно-світоглядного ґатун- ку, на виявлення яких спрямоване рецензо- ване дослідження. Однією з передумов спростування уста- леної парадигми є доказова демонстрація її суперечностей та внутрішніх неузгодженос- тей, що має довести її неістинність. Автор, по-перше, спростовує загальнопоширену хибну думку, що саме В.Я. Пропп започат- кував формалізоване структурно-функціо- нальне вивчення казки. В книзі переконли- во доведено, що теорія В.Я. Проппа виник- ла на основі фундаментальних робіт його попередників — Олександра Никифорова, Олени Єлеонської, Михайла Грушевського, Романа Волкова та ін. Так, О.І. Никифоров вперше чітко вказав на функції персонажів як на інваріанти казкової структури 2, а го- лові етнографічно-діалектологічної секції Одеської комісії краєзнавства при Всеук- раїнській Академії Наук Р.М. Волкову (в Одесі тепер встановлено його меморіаль- ну дошку) належить незаперечний пріори- тет у дослідженні казки шляхом формалі- зації елементів її структури 3. Праця цього видатного вітчизняного вченого у певному сенсі задала загальний напрям наступних структурно-семіотичних досліджень та ве- ликою мірою визначила специфічні риси підходу до вивчення структури казки само- го В.Я. Проппа. Не хто інший, як Р.М. Вол- ков вперше ввів у обіг дуже багато з тих термінів, що їх пізніше В.Я. Пропп вико- ристав для опису казкової структури. По-друге, заперечення усталеного проп- півського стереотипу про те, що структура 2 Никифоров А.И. К вопросу о морфологическом изу- чении народной сказки. // Сборник статей в честь академика А.И. Соболевского. – Л.: Изд-во АН СССР. – 1928. – С. 173–178. 3 Волков Р.М. Сказка. Разыскания по сюжетосложе- нию народной сказки. – Т. 1. – Сказка великорус- ская, украинская и белорусская. – Одесса. – Гос. изд- во Украины. – 1924. 58 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 казки визначається структурою обряду, здійснюється О.С. Кирилюком методом «зворотної реконструкції», що дає мож- ливість показати, які безглузді ситуації при цьому виникають. Якщо визнати тлумачен- ня В.Я. Проппом мотивів «Порубані та от- руєні» та «Піч Яги» тим, що ініціантів ко- лись насправді вбивали, та ще й варили, то постає питання, що ж це був за обряд ініціа- ції, де підлітків мали підготувати до дорос- лого життя, але аж ніяк не позбавити жит- тя взагалі. Якщо ж пізніше вбивство іні ці- антів замінили відрубуванням їм пальця, то всі чоловіки даної спільноти тоді б мали бути суцільно безпалими, а це явно не так. Теж саме стосується мотиву калічення мо- лодим своєї дружини до такої міри, що всі молодиці були беззубими. І вже зо всім ні- сенітницею виглядає пояснення В.Я. Проп- пом казкового мотиву «реальною» дефло- рацією жінки лісовим чаклуном (тотемом- вождем), яка вже має дитину, тому що не можна позбавити цноти жінку, котра до цього вже не тільки мала статеві стосунки, але й встигла народити. Далі О.С. Кирилюк ставить ключове ме- тодологічне питання про те, наскільки оста- точним є вирішення проблеми, коли струк- тура одного тексту (казки) пояснюється структурою іншого (обряду)? Адже струк- тура останнього також вимагає певного по- яснення. Використовуючи широкий етно- графічний матеріал, О.С. Кирилюк пока- зує, що та «соціальна дійсність», а саме, обряди, які В.Я. Пропп вважав головною підставою для формування казкової струк- тури, самі структуровані у межах категорій граничних підставин та світоглядних кодів, причому незалежно від реальної події, що набуває ритуалізованого вигляду. Основ- на світоглядна формула «життя — смерть — безсмертя» лежить в основі всіх обрядів життєвого циклу, і в пологових, ініціаль- них, весільних, поховальних обрядах вона репрезентована у повному обсязі. Відома приспівка «Баю, баюшки, баю, не ложися на краю...» має таке подовження: «Ой люли да люли, это поминки твои, сколотим гробок из семидесяти досок, похороним на горе, на господской стороне». Елементи «похо- вання» новонародженого в післяпологовій обрядовості з метою відведення від малечі смертельної небезпеки мають місце в бага- тьох культурах. Далі, відомо, що у весіль- ній обрядовості молоді стають на рушник, а робиться це тому, що рушник (якого, до речі, ще й поливають водою) постає як річ- ка Стікс, котру перетинають молоді, повер- таючись з «того» світу. Ті ж самі значення кордону двох світів мають рушники, якими перев’язуються на весіллі та на похоронах. Також поширеними є такі елементи похо- вальної обрядовості, коли похорон перетво- рюється на імітоване весілля, а самі могили постають як материнське лоно, з якого по- мерлий неодмінно відродиться. Та ж сама базисна формула становить стрижень об- рядів календарного циклу, де, скажімо, ряд- жені колядники постають як померлі пред- ки, котрі мають забезпечити життя та доб- робут нащадків у новому році. Разом з тим в рецензованій книзі автор доводить, що «джерелом» казкових текстів у В.Я. Проппа виступають зовсім не лише обряди, але й міфи, первісні культи, навіть афекти та сни, і, головне, соціальні інститу- ції. Вочевидь, що зрештою та «дійсність», відображенням якої є казка, має бути виз- начена як реальне життя людей, де базові вітальні функції, як і фундаментальне праг- нення до подовження життя, набувають со- ціалізованого, олюдненого прояву. Через це структура казки у своїй глибинній основі має відобразити трансформовані в культурі всі вище згадані притаманні всьо му живо- му форми підтримки життя, відтворюючи певну картину світу в своїй специфічній формі. Ще один об’єкт критики в рецензо- ваній книзі — це постулат В.Я. Проппа ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 59 про те, що структура казки складається з семантичних одиниць, утворених на під- ставі сталих казкових функцій. Мова йде про можливість виконання певної функції будь-яким персонажем, який до цієї фун- кції довільно прив’язується. Одначе на- бір функціональних ролей у В.Я. Проппа є явно меншим за їхню кількість у тексті казки, а утворення семантичних одиниць від них виглядає досить проблематичним. Так, герой в неадаптованій, оригіналь- ній казці будить Сплячу Красуню в труні зовсім не поцілунком, а через злягання з нею. Отже, якщо ми маємо функцію зля- гання, то якою має бути семантична оди- ниця казки, утворена на підставі цієї фун- кції? В одному з поширених варіантів казки «Попелюшка» героїня ховається від батька, що має до неї нечисті наміри. Отже, якщо батько має функцію «інцес- ту», то як тоді назвати персонажа, що цю функцію виконує? Неважко помітити, що утворення семантичних одиниць казки за аналогією «дарування» — «дарувальник» у цих випадках стає ускладненим, і не тіль- ки з самоцензури та «прюдерії», як писав М.С. Грушевський, дослідників. Рухаючись у цьому напрямі, автор по- казує, що в казці не лише персонажі, але й функції постають як змінні. Скажімо, Лі- совик в одному випадку допомагає людям, а в іншому може їм зашкодити. Зрештою, складається така ситуація, коли однакову функцію можуть виконувати різні, навіть протилежні персонажі, а один персонаж може мати різні та навіть протилежні фун- кції. Експерименти Дж. Родарі, який ство- рював «казки навиворіт», де Червона Ша- почка, а не Вовк поставала як агресивний персонаж, показали, що в принципі такі за- міни за умов незнання «класичної» казки цілком припустимі. Головне, що в принци- пі вказані функції знов-таки не виходять за межі базової світоглядної формули, неза- лежно від того, чи ми визнаємо, що струк- тура задає функції персонажів, чи персо- нажі із визначеними функціями вибудову- ють загальну структуру казки. Зрештою, загальна світоглядна «система» вимагає реалізації таких функцій актантів, які схо- дять до антитетичних універсально-куль- турних констант (подолання життям смер- тельної загрози). Важливою особливістю роботи О.С. Ки- рилюка є авторська методологічна рефлек- сія. Він свідомо застосовує метод «фаль- сифікації» (К.Р. Поппер) парадигми В.Я. Проппа. У концептуальному резю- ме він пише, що завдяки доведенню наяв- ності в основі казки універсальної світог- лядної структури йому вдалося спростува- ти (фальсифікувати) теорію В.Я. Проппа шляхом прийняття суперечних їй базис- них висловлювань. Фальсифікацію всієї проппівської системи визначило спросту- вання сингулярних наслідків, виведених з усієї його теорії у виді тверджень про де- термінованість структури казки структу- рою обрядів, переважно ініціального і по- хоронного (modus tollens). Факт її фаль- сифікованості підтверджується також тим, що в книзі вдалося не тільки відкрити від- творений ефект (усі розглянуті казки й об- ряди мають ідентичну універсально-куль- турну структуру), але і висунути і підкрі- пити емпіричну гіпотезу низького рівня універсальності, що описує цей ефект. Ця емпірична гіпотеза, що фальсифікує, поля- гає в тім, що будь-які емпірично взяті каз- ки або обряди у специфічних формах, через історично обумовлені образи і поняття не- одмінно, наполегливо і предметно в різних її варіантах і ступені прояву відтворюють базисну універсально-культурну формулу «життя — смерть — безсмертя». З неї ме- тодологічно цілком послідовно виводять- ся універсальні висловлювання «метафі- зичного», філософсько-світоглядного рів- ня, що і становить сутність запропоновано- го О.С. Кирилюком підходу. 60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 7 Серед низки загальнотеоретичних та за- гальнометодологічних здобутків у цій пра- ці наведено і певні прикладні результати. Зокрема, автор показав відповідність ук- раїнського свята Івана Купали давньо- грецьким Адоніям, вивів роль весільного дружки з його правом «першої ночі» з де- градованої постаті тотема-вождя-жерця, згадки про якого у випадку визнання за то- тем рогатої худоби збереглися понині у не зовсім зрозумілому тепер вислові «Наста- вити роги» — колись вождь-тотем у шапці з рогами перший злягав з нареченою, а потім передавав цей головний убір молодому, який тільки тоді ставав до діла. Показово, що сам автор чітко усвідомлює деякі проблемні місця власної концепції, пов’язані, в першу чергу, із складнощами формалізації неоднозначних функцій пер- сонажів, класифікації однієї дії як подвій- но визначеної (коли, приміром, перемога героя над Змієм для героя визначається в іммортальній універсалії, тоді як для Смо- ка вона є цілком мортальною), інтенційних функцій актантів (не їхніх дій, а лише тіль- ки намірів) тощо. Рецензована книга є підсумковим дослі- дженням універсально-культурної струк- тури культурного дискурсу (дві попередні монографії розкривали універсально-куль- турні аспекти міфу та новели). Загалом же вона є вагомим внеском у розробку іннова- ційного напряму вивчення структури текс- тів культури. Важливо, що О.С. Кирилюк у своїй монографії чітко окреслює нові обрії подальших досліджень, що відкрилися за- вдяки застосуванню ним принципово но- вого міждисциплінарного наближення до проблеми казкової структури на основі фі- лософсько-світоглядного методу. Ю. ІЩЕНКО, кандидат філософських наук, заступник директора Центру гуманітарної освіти НАН України (Київ)

Нове слово в структурному вивченні казки

Репозитарії

Схожі ресурси