Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48602 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2007. — № 6. — С. 85-105. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-48602 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-486022013-08-25T03:17:32Z Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. о. Мицик, Ю. З літературної спадщини 2007 Article Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2007. — № 6. — С. 85-105. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48602 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З літературної спадщини З літературної спадщини |
| spellingShingle |
З літературної спадщини З літературної спадщини о. Мицик, Ю. Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. Сiверянський лiтопис |
| format |
Article |
| author |
о. Мицик, Ю. |
| author_facet |
о. Мицик, Ю. |
| author_sort |
о. Мицик, Ю. |
| title |
Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. |
| title_short |
Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. |
| title_full |
Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. |
| title_fullStr |
Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. |
| title_full_unstemmed |
Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. |
| title_sort |
віршована хроніка (1682 р.) про похід на сіверщину короля яна-казимира у 1663-1664 рр. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
З літературної спадщини |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48602 |
| citation_txt |
Віршована хроніка (1682 р.) про похід на Сіверщину короля Яна-Казимира у 1663-1664 рр. / Ю. Мицик // Сiверянський лiтопис. — 2007. — № 6. — С. 85-105. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT omicikû víršovanahroníka1682rpropohídnasíverŝinukorolâânakazimirau16631664rr |
| first_indexed |
2025-07-04T09:14:18Z |
| last_indexed |
2025-07-04T09:14:18Z |
| _version_ |
1836707184180723712 |
| fulltext |
Сіверянський літопис 85
о. Юрій Мицик
�
ВІРШОВАНА ХРОНІКА (1682 Р.) ПРО ПОХІД НА
СІВЕРЩИНУ КОРОЛЯ ЯНА=КАЗИМИРА У 1663=1664 рр.
Нині навіть із шкільних підручників відомо про похід військ Речі Посполитої
на Лівобічну Гетьманщину у 1663�1664 рр. Метою цього походу було відновлення
на цих землях влади Речі Посполитої, після чого планувалося вдарити на Москву.
Однак поза кількома рядками з підручника маємо тільки уривчасті відомості про
ці трагічні і водночас героїчні події історії України, які особливо стосуються
Чернігівщини. Причина такого явища лежить на поверхні: в радянські часи період
Руїни був фактично під забороною для дослідників, а ситуація у дореволюційній
історіографії була ненабагато кращою. Тому варто хоча б стисло змалювати
основну канву подій тих часів.
132. Камени – музи.
133. Акезин – ріка в Італії.
134. Меотицькі льоди – замерзле Азовське море.
135. Ліда – країна Лідія.
136. Рука Владислава – польського короля Владислава Третього, правив у 1434 – 1444 рр.,
загинув у битві під Варною.
137. Гіярб – король Гетулії.
138. Люцина – одне з наймень Юнони, верховної римської богині, дружини Юпітера.
139. Струг підчаства – тобто корабель чину підчашого чернігівського І.Мазепи. Спершу цього
чина носив батько гетьмана Степан Адам у 1662 – 1665 рр., а після його смерті перейняв Іван.
140. Ганімед – служка�виночерпець у Зевса. Тут обігрується: підчаший – виночерпець.
Насправді І.Мазепа був покойовим польського короля Яна Казимира – з 1662 р., відколи був
посланий до Варшави з листами від гетьмана І.Виговського.
141. Тобто на той час І.Мазепа навчався в класі поетики Київської академії.
142. Очевидно, йдеться про смерть батька І.Мазепи в 1665 р., відтоді майбутній гетьман
почав жити самостійно.
143. Тобто вчився далі у Варшавському єзуїтському колегіумі. Кастальські води – струмок
Касталь біля підніжжя Парнасу.
144. Свідчення, що навчаючись у класі поетики Київської академії, Мазепа не тільки писав
вірші, але й грав на музичному інструменті.
145. Свідчення, що І.Мазепа продовжив навчання в Польщі.
146. Вартісне подання: І.Мазепа міг навчатись у В.Ясинського, який став професором Київської
академії в 1661 р., але ректором тоді ще не був – став ним у 1665 р. Отож постає питання: чи не
повернувся І.Мазепа до навчання в 1665 р., а вже потому ректор В.Ясинський послав здібного
студента навчатися за кордон? Про те, що В.Ясинський посилав на навчання за кордоном, є
документ: скарга вчителів академії на В.Ясинського (“Тисяча років української суспільно�
політичної думки”. – Т. ІІІ. – Кн. 2. – К., 2001).
147. При дворі польського короля І.Мазепа був у 1662 – 1663 рр., а в кінці 1663 р. з військом
Яна Казимира прибув до Білої Церкви. Батько тоді хворів, і він відпросився із служби.
148. І.Мазепа в Яна Казимира виконував дипломатичні доручення.
149. Ахат був приятелем Енея.
150. Летіум слави – вершина слави. Від Летії, провінції з центром у Римі і сам Рим.
151. Поетичне обігрування: підчаший збагатився від чари.
152. Амфіон – давньогрецький музика.
153. Ганг – ріка в Індії.
154. Гідасп – грецька назва р. Джемам із п’ятиріччя Панджабу.
155. Флегон із Етоном – коні у сонячній колісниці.
156. Парасис – вершник на перегонах.
157. Геспер – бог вечірньої зорі.
158. Ідейський плющ – прикраса богів. Іди – гори в Греції, одна з них – Олімп.
159. Каліопа – найстарша з муз, покровителька епічної поезії та науки.
� ������ �! �"�" ��# � � ��# ��$%�� $
���"��& ���'(�
86 Сіверянський літопис
Отже, влітку 1663 р. у Львові король Ян Казимир (панував у 1648�1668 рр.)
остаточно ухвалив план походу. Планувалося завдати рішучої поразки
супротивнику у генеральній битві і розвивати наступ у напрямку на Москву, як це
свого часу здійснив королевич Владислав, брат Яна�Казимира, в роки "Смути".
Ставши королем (Владислав ІV), успішно виконав першу половину цього плану в
ході Смоленської війни 1632�1634 рр.
Коронне військо було поділено на чотири самостійні корпуси (короля Яна�
Казимира, великого гетьмана коронного Станіслава "Ревери" Потоцького, Стефана
Чарнецького (руський воєвода у 1657�1664, польний гетьман коронний у 1665 р.)
і Яна Собеського (хорунжий коронний у 1656�1665 рр., гетьман польний коронний
у 1666�1668 рр., гетьман великий коронний у 1668�1674 рр., король Речі Посполитої
у 1674�1696 рр.). Мали діяти також війська Великого князівства Литовського,
Кримського ханства і Правобічної Гетьманщини, яка була автономною частиною
Речі Посполитої і гетьманом якої був тоді Павло Тетеря. Щоправда, гетьман
Потоцький був уже тяжкохворим і фактично командував його частиною війська
Станіслав Яблоновський (обозний коронний у 1661�1664 рр., гетьман польний
коронний у 1676�1682 рр., гетьман великий коронний у 1682�1702 рр.). У середині
серпня похід почався виступом короля зі Львова у напрямку Тернополя. Невдовзі
вибухнув бунт серед іноземних частин війська Речі Посполитої, який було
придушено (тоді повісили 80 керівників бунту), після чого армія продовжила
марш через Шаргород на Білу Церкву, до якої прибула 18.10. 1663 р. Після
переправи під Ржищевом на початку листопада 1663 р. польські війська оволоділи
Воронковим на лівому боці Дніпра і стали під Борисполем та Гоголевим, де чекали
на підхід литовських і татарських військ (козаки діяли південніше). Після
22.11.1663 р. впав Остер, де було влаштовано штаб�квартиру короля (там начебто
збудували палац для нього), де війська затрималися на довший відпочинок, тим
більше, що відчувався брак провіанту і стояли сильні холоди. Оскільки литовці
запізнювались, король вирішив продовжити похід вздовж Десни в напрямку
Новгорода�Сіверського. Особливо сильний опір поляки зустріли у Салтиковій
Дівиці, де тільки ціною великих зусиль корпусу Потоцького і Яблоновського
вдалося захопити місцевий замок на початку січня 1664 р. (1). При цьому загинуло
чимало місцевих жителів. Приблизно така ж картина була під Глуховом. Там
засів гарнізон під командуванням київського полковника Василя Дворецького і
успішно відбивав штурми корпусів Чарнецького, Потоцького і Собеського до 9.02.
1664 р. Відступивши з�під Глухова, король повів свої війська на Сівськ. Під
Воронцем відбулися перші сутички з московськими військами Г.Ромодановського,
після чого (8.03.1664 р.) Ян Казимир вирішив призупинити похід. Його війська
мали стати в районі Остер � Сосниця, а литовські під Стародубом і Трубчевськом,
щоб продовжити війну влітку 1664 р. Чарнецький провів 13.03.1664 р. військову
нараду у Сосниці і вирішив повернутися на Правобережжя у зв'язку із загрозою
антипольського повстання. Однак воно таки вибухло, хоч і зазнало поразки. Проте
уряду Речі Посполитої довелося забути про новий похід на Лівобічну Гетьманщину.
Був скинутий повстанцями і Тетеря, на місце якого було згодом обрано Петра
Дорошенка, який прагнув орієнтуватися не на Польщу, як його попередник, а на
Туреччину.
Звичайно, простіше було б відіслати читача до повноцінного монографічного
дослідження, присвяченого історії походу, але такого немає ще ні в українській, ні
в польській історіографії. В його очікуванні варто особливу увагу звернути на
уведення до наукового обігу історичних джерел, без котрих відтворення подій
далекого минулого буде неповним. Одним з таких джерел є анонімний твір,
створений у 1682 р. Його ми виявили у польських архівосховищах ще у 1978 р. і
умовно назвали "Віршованою хронікою" (далі � ВХ). Це значна за обсягом
віршована поема, створена явно під впливом "Громадянської війни" класика
польської літератури та історіографії Самуеля Твардовського (повна версія даного
твору була видрукувана у Каліші у 1681 р.). ВХ містить у собі опис подій 1648�
Сіверянський літопис 87
1681 рр., хоча її автор робив часом глибші історичні екскурси. Цей твір нами
поступово уводиться до наукового обігу і при цьому вдалося окреслити в загальних
рисах особу незнаного автора. Він був жителем Поділля, шляхтичем. У перспективі
можна буде встановити навіть його ім'я, оскільки він говорить про себе як активного
учасника ряду подій середини � другої половини ХVІІ ст. на території Речі
Посполитої, насамперед на Поділлі. Брав незнаний автор участь у битвах під
Берестечком (1651), Опочном (1655), воюючи, зокрема, під прапорами коронного
гетьмана Станіслава Лянцкоронського, боронив і Краків від шведів у складі війська
Стефана Чарнецького і т. д. Загальна історична концепція автора ВХ, його ставлення
до національно�визвольного руху українського народу, характерні риси його
творчої манери як талановитого поета нами вже були висвітлені раніше (2), тому
тут не будемо на цьому детально зупинятися. Нагадаємо тільки, що він описує
козаків�повстанців як слуг диявола на противагу польським карателям, роблячи
незначний виняток хіба що для Івана Сірка та декого з інших козацьких вождів,
оскільки вони успішно громили ординців. І то автор ВХ із злорадством пише про
поразку Сірка від поляків під Сараджиним лісом. До кримських же татар та
ногайців ставлення однозначно негативне, він називає їх навіть "пекельними
вовками". Автор є глибоко релігійною людиною, ревним католиком. Усі важливі
сюжети свого твору він завершує своєрідним рефреном: закликом до Бога
помилувати живих і мертвих, невільників, гребців на турецьких галерах, а водночас
про покарання козаків, яких він називає казуками. (Тут гра слів: казука в
українській мові це і гадюка, і шкідливе робацтво, комахи). Хмельницького він,
звичайно, величає Хмелем, алегорично пов'язує це прізвище та прізвисько з
рослиною хмелем, у зелені якої ховаються "казуки" на чолі зі своїми полковниками
та сотниками; пише про паріння "хмелевим листом, але не в медовій ситі" польських
голів як от під час Дрижипільської битви тощо. Улюбленим прийомом автора ВХ
є обігрування імен, прізвищ, топонімів. Це яскраво виявилося в описі ним взяття
Салтикової Дівиці (нині � село Куликівського р�ну Чернігівської обл.). Бунтівниче
містечко постає під пером автора як красива дівиця, яка виявилась зрадливою і
віддалася не своєму начебто законному володарю, а Брюховецькому (мається на
увазі гетьман Лівобічної Гетьманщини Іван Брюховецький). Звичайно, треба
усвідомлювати, що тут і в інших місцях ВХ автор постає як відвертий ворог
українських повстанців і навіть не усвідомлює того, що його співвітчизники діяли
в Україні як загарбники і колонізатори.
Обмежимося тут публікацією відповідного уривка з цінного джерела до її історії
� "Віршованої хроніки" (1682). Дане джерело ще ніколи не використовувалося
при вивченні походу 1663�1664 рр. Уривок, який наводиться нижче, продовжує
собою поступову розшифровку та публікацію нами твору. Справа в тому, що значна
частина пам'ятки писана досить нерозбірливо, тут є чимало різних дефектів та
поправок, а крім того, мова ВХ відрізняється алегоричністю, багатством натяків, її
автор вживає чимало архаїзмів або ж діалектизмів, тяжіє до гри слів. Нерідко він
лише натякає на якісь події та ситуації, як от при описі поведінки учасника походу
� Яна Миколая Пражмовського, коронного канцлера (1658�1666), який був
одночасно краківським каноніком (1649�1666), а пізніше (1666�1673) �
гнезненським архієпископом (арцибіскупом). Правильне прочитання й розуміння
тексту забирає багато часу. До того ж сучасна ситуація в Україні, насамперед брак
коштів на значні археографічні видання, змушує уводити до наукового обсягу ВХ
невеликими фрагментами, поступово. На сьогодні нами вже видані частини цієї
хроніки з описом подій Національно�визвольної війни українського народу 1648�
1658 рр., початку Руїни, також поеми про Івана Сірка та полювання на Поділлі,
котрі були включені до складу ВХ (3).
Попри всю ворожість невідомого автора до українського народу, він навів у своєму
творі чимало важливих фактів з історії Національно�визвольної війни українського
народу, причому (і це особливо цінне!) наводить унікальні дані про хід боїв, біографії
видатних діячів Української держави � Гетьманщини. ВХ є для нас цінним, навіть
88 Сіверянський літопис
унікальним джерелом. Хоча автор добре знав і активно використовував Святе Письмо,
хроніки О. Гваньїні та М. Кромера тощо, в основі його розповіді лежать переважно
особисті враження, свідчення очевидців. Хоча його опис цих подій є досить лаконічним,
але у ньому знаходимо ряд оригінальних звісток. Насамперед, він приділяє увагу
діяльності антикоролівської конфедерації 1662�1663 рр. на чолі з коронним маршалком
Єжі Любомирським. Цей конфлікт було вирішено на підставі компромісу, і
22.07.1663 р. конфедерація припинила своє існування. Через свою участь у
конфедерації Любомирський, хоч і був формально командувачем армії (великий
гетьман коронний Потоцький був при смерті), не брав участі у поході Яна�Казимира
на Україну. Це викликало певну напругу у війську, бо воно неприязно ставилось до
С. Чарнецького, який замінив Любомирського на посаді командувача. (4). ВХ уточнює,
що важливі події сталися тоді в Ярмолинцях, що в них був замішаний молдаванин
Чарнота (чи не родич відомого сподвижника Богдана Хмельницького?). Автор вказує
також на невдоволення поляків пізнім прибуттям литовського війська, московські
інтриги, внаслідок яких хан Мухамед�Гірей ІV особисто не виступив у похід і надав
Яна�Казимиру тільки частину своєї орди. У ВХ наголошується на провідній ролі у
цих інтригах сумнозвісного Шеремета � московського воєначальника Шереметьєва,
який програв битви під Чудновим та Любаром і опинився у кримському полоні.
Автор ВХ подає також оригінальну версію про привід виступу І. Виговського проти
Речі Посполитої, уточнює місце розстрілу колишнього гетьмана: Ольховець
(Вільховець); виводить прізвище знаменитого полковника Івана Богуна від річки
Бог, тобто від Південного Бугу (ця версія, між іншим, була популярна в народі, і її
наводив у одному з своїх листів до Д. Яворницького видатний український актор
П. Саксаганський). Унікальним є свідчення про іронічний жарт Богуна, який закликав
українських дітей запам'ятати короля Яна �Казимира по його довгому носі, причому
тут автор передає і звучання української мови Богуна (арк. 134 зв.). Він називає також
імена незнаних козацьких ватажків, як от Червонобашта (Червонбашта) і Бугай.
Останній був блискучим знавцем доріг у Московії, що дозволило йому вивести з
лісових нетрів польське військо після наскоку на Карачев. Цей наскок був дуже
успішним і так налякав царя Олексія, що той начебто втік до Білого озера (тут явно
йдеться про м. Білозерськ на березі Білого озера в суч. Вологодській області Російської
Федерації). До речі, за свідченням автора ВХ, у нетрях між Карачевом та Шкловом,
тобто у лісах Брянщини та Смоленщини, польським військам зустрілися первісні
люди!
Автор ВХ переказує і деякі епізоди, котрі мають символічне значення. Так, під
Коропом при огляданні взятих трофеїв, у т.ч. захопленої худоби, підканцлер
Пражмовський підняв хвіст однієї з тварин, що було сприйнято як натяк на
майбутній провал походу і відступ короля з Сіверщини. ВХ містить у собі цілий
ряд важливих деталей, які стосуються походу 1663�1664 рр., наприклад, про участь
у ньому при боці короля представників Франції, про такі міста й села Сіверщини,
як от: Басань, Березна, Карачев, Кобижча, Козелець, Короп, Новгород�Сіверський,
Остер, Сівськ, Сосниця, особливо про героїчну оборону Салтикової Дівиці та
Глухова. Насамкінець слід вказати на досить послідовне вживання автором ВХ
термінів "Україна", "українці", хоча паралельно автором вживається й термін
"русь", "русини". З особливим інтересом читаються в тексті окремі українські
слова або вирази, що їх цитує автор ВХ, як от: "біда"," грудка" (шмат засохлої
землі), "тямте" (від "тямити") тощо.
Думаємо, вищенаведеного достатньо, щоб переконати читача у значній цінності
ВХ і як історичного джерела, і як літературного твору, тому звертаємо його увагу
безпосередньо на фрагмент пам'ятки, який наводиться нижче і в польському
оригіналі, і в нашому перекладі українською. Текст, набраний жирним шрифтом,
означає заголовок, який писався на кожній сторінці ВХ угорі. Підкреслення нами
деяких слів означає, що у польському тексті оригіналу навпроти них на маргінесах
стоїть "ліхтарик". Окремі слова, що їх не вдалося прочитати, позначаються нами
таким чином: (…)*.
Сіверянський літопис 89
Примітки:
1). Wagner S. Stanislaw Jablonowski, kasztelan krakowski, hetman wielki koronny.�Warszawa,
2000.�C.23.
2). Мыцык Ю. А. Записки иностранцев как источник по истории Освободительной войны
украинского народа 1648�1654 гг. �Днепропетровск, 1985.� С. 55�60.
3). Див., наприклад: Мицик Ю. Буремний 1648 рік (добірка неопублікованих джерел)//
Національно�визвольна війна українського народу середини ХVІІ століття: політика, ідеологія,
військове мистецтво. � К., 1998.� С. 307�311; Мицик Ю. Батозька битва очима автора "Віршованої
хроніки" //Пам'ять століть. � 2002. � № 2.�С. 37�49; Мицик Ю. Берестецька битва 1651 року
очима її учасників//Пам'ять століть.�2001.�№ 2.�С. 28�69; Поезія' 87. � К., 1987.� Вип. 1. � С. 171�
184; Мицик Ю. Із рукописної віршованої хроніки другої половини ХVІІ ст. // Київська старовина.
� 1993.� № 3. � С. 46�56; Мицик Ю. Чуднівська та Слободищенська битви 1660 р. на сторінках
"Віршованої хроніки" //Архіви України. � 2005.� № 4. � С. 76�103; Мицик Ю. "Віршована
хроніка" про завершальний етап Національно�визвольної війни українського народу 1648�1658
рр. //Історичний журнал. � 2004. �№ 1�2. � С. 98�110; Мицик Ю. Пилявці, Львів, Замостя: події
початку Національно�визвольної війни на сторінках "Віршованої хроніки" //Україна в
Центрально�Східній Європі. � К., 2006.� Вип. 6. � С. 509�547; Мицик Ю. Дрожипільська битва
1655 р. на сторінках Віршованої хроніки //Journal of Ukrainian Studies. Summer�Winter 2004. � V.
29.� № 1�2.�С. 311�334; Мицик Ю. З "Віршованої хроніки" (до 350 � ліття Жванецької битви та
оборони Буші)// ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків. Українська історична
наука на сучасному етапі розвитку. � Кам'янець � Подільський � К. � Нью Йорк�Острог, 2005. � Т.
1.� С. 73�84.(1 д.а.)
4). Див. детальніше: Klaczewski W. Jerzy Sebastian Lubomirski.� Wroclaw�Warszawa�Kraklw,
2002. � С. 203�207; Janas E. Konfederacja wojska koronnego w latach 1661�1663.� Lublin, 1998.�S. 24.
* * *
ВІРШОВАНА ХРОНІКА
90 Сіверянський літопис
Сіверянський літопис 91
92 Сіверянський літопис
Сіверянський літопис 93
94 Сіверянський літопис
Сіверянський літопис 95
96 Сіверянський літопис
Сіверянський літопис 97
98 Сіверянський літопис
* * *
//(арк. 134) До Москви року 1663 король Казимир йде, і в Україну (проти) бунтівників.
A так, коли (король) постійно бився з Москвою і бунтівниками,
І протягом так багатьох років кров лилася кривавими битвами,
Король вирішив насамперед виступити проти Москви всією силою і потугою,
Maючи обіцянку хана, також частину козаків, які зволікали (?).
Сіверянський літопис 99
А щоб це здійснити і своє відшукати, він вирушив своєю
Власною персоною, не шкодуючи життя, щоб почати криваву спробу
І звідси він попрямував просто до славного Бару.
A цього разу Teтеря гетьманував над козацьким людом,
Tоді як Чарнецький вислизнув зі своєю дивізією
Під Tернопіль, туди ж коронний гетьман брався з важкою зброєю.
Чужоземне військо, хоч і не все, приборкане королем
Завдяки Чарнецькому під час колишньої ліги, але воно нарікало,
Що ті, котрі були в (антикоролівській) конфедерації, були краще задовільнені.
Роздратовані цим, вони обурилися на Чарнецького,
Кинувшись до мушкетів, пік, аж він мусив відступити,
Бо Чарнецький боявся, щоб (…)* не хотіли громити (?).
З ними під Ярмолинці прийшов молдаванин, званий Чарнотою,
Насамперед він вчинив чорно у збіжжях, також у задумах.
Стосуючись до своєї волі, вони хотіли відремонтувати фортецю,
Влізши до замку, i вже мали боронитися королеві.
Aлe бачачи, що Чарнецький з усім військом поспішив,
А король вслід за ним у (військовому) ладі рушив і їх не потішив(?).
Чарнота з деякими старшими зрадив їх,
Щo iншого з королем, з Чарнецьким, а тут готовий до усобиці.
Ставши на голому горбі під лісом при воді живій,
Вони схилили прапори, жебраючи у короля милостивої ласки.
Були прийняті до милості своїм кшталтом, оточені довкола військом,
Mусили видати винних з�поміж себе, приречених на смерть.
Тоді стоячи, король три дні відпочивав i відвідував набоженства,
Aле той, хто мав від війська шкоди, своє отримав прокляття.
Oто звідти король пішов туди, де був Виговський, до його староства,
З усім військом; там король був прийнятий вже Виговським.
Але тому, що двір був незичливий (Виговському), не задовольнився його прагненням
(служити),
Король же, будучи мужньої вдачі, вирушав якнайшвидше в Україну.
Поглянь, як двір вчинив собі жарт з банкету Виговського,
A той і без того був засмучений, бо не мав запорозького гетьманства,
Яке король віддав з певним респектом Тетері.
Одно до другого влізло йому (..)* , що інше тоді (він задумав),
Однак король, ще не знаючи ні про які його плани,
Прийшов до Брацлава, a там козацтво стоїть у купі.
Вони вдячно приймають короля, обдаровують, виявляють (свою) приязнь,
З ним на війну збираються і вважай шлях прокладають.//(арк. 134 зв.)
Року 1663 король на Москву йде, в Україну.
Між іншими був полковник Богун, прозваний від річки Бог,
Kотрий до короля прибув з козацтвом на воєнні ліки
Проти Москви; сповнений козацької фантазії високих гордощів,
Їдучи поблизу короля, кричав до поспольства, натовпу дітей,
Проїжджаючи через міста й села: "Діти, діти українські! Пана свого
Koроля, тямте по носі великому, милостивого!".
Хоч король і ляхи сприйняли це за жарт, але ж (король) свиснув носом;
З Богом і з королем обережно починай жарт, карт і костей жеребом.
Коли цей Богун за цей ніс, як почуєш нижче, надто зашкодив,
Не шануючи пана й себе, зрадливо закадив.
Koзаче, шануй Господа Бога, коли Він добрий, будь же ти собі
Незмінним щодо Господа Бога у своїй зичливій пробі.
Мав же панську ласку за свої минулі собачі укуси, безчестя,
Принаймні цього разу було б віддячити за це з своєї охоти.
Коли ж доручив король респектом Києва всіляких бунтів
Teтері, щоб проти Москви мав око у великих справах,
Бився (Тетеря) тоді не раз з козацтвом та лехами i
Не тільки за московський Київ, aлe i з ордами.
Де міг з королем і поляками, будучи однодумцем,
Рвав і докучав московитам i де знав, бив удвох (?).
Коли почалися бунти, був у цьому обережний,
Йому був приданий Маховський зі своїми військами грізний,
Бo цей схопив Виговського з наказу королівського,
Коли вдарив по столу, то ножиці відізвалися (…)* свого.
Начебто Виговський, не йдучи за королем за Дніпро, зраду
Maв затівати з козацтвом з цього боку Дніпра нa всяку усобицю,
100 Сіверянський літопис
Прагнучи то вчинити, що потім швидко вчинив Дорош,
Своїм протектором взяти турка, кожен знає про це.
Однак Маховський тихо і швидко відправив його на той світ,
А чи слушно, Бог краще знає, бо (стратив) без суду, права, не як брата.
Цей же Маховський, здавна у війську короля заслужений,
Нагрів Сірка і його козацтво з ордами, надщербивши
Під Сараджиним лісом так, aж той уночі ледве дав собі раду,
Втік у дикі поля чи на Запорожжя задля усобиць.
Тоді король минув Київ, бо треба було там упріти,
До того ж хан з ордами мав бути (?) i вся литва
Мала прибути з своїм вождем, як і вся прийшла організовано.
Але хан з ордою через Шеремета, який сидів у неволі,
Хоч його (Шеремета) не хотів викуповувати з неволі московський цар i заборонив це чинити
з свого гніву,
Бо той йому війська втратив під Чудновим,
То той, прагнучи здобути царську милість, по волі Москви
Підмовив хана великими дарами і обіцянками.
І хан, взявши гроші (?), давши слово, підвів таким чином:
Дo короля не йшов з потугою, принаймні тільки частину орди послав.
На що поклався король i (хотів залучити) його кінноту до спільних дій.
Однак король вже мав менше кінноти, покладаючись на піхоту,
У котрої, чим далі йшли в похід, тим швидше занепадав дух //(арк. 135)
Року 1663 польський король йде через Україну до Москви.
Король сходу переправився через Дніпро під самим Ржищевим,
Пустивши польські й козацькі загони на лови.
Aж далі й орда з ханського місця прибула,
Але тільки її частина, не так, як того було треба.
Oднак було велике військо, всього на сто тисяч,
Було й більше війська, якщо порахувати все;
Був гнезненський арцибіскуп, багато панів.
Однак потім (…)* рятував цього, коли веслував (?) несміливо
На килимі, тонкою кригою Дніпровою, смерть оку з страхом,
Коли жовніри (…)*, біжучи слідом, трясли льодовим покровом*.
Там же і князі Михайло Вишневецький, Димитр, Костянтин,
Багато князів, було дуже багато панів коронних і литовських,
Хто з чим і хто як міг, йшов до короля,
Тільки маршалок Любомирський не йшов, гнівним будучи у своїй мові,
Звідти хитрощі від двору (короля) щодо образу вождя мальованого,
Підкинутий пасквіль (?) показав, а при ньому дрижачого зайця.
Але навзаєм від двору маршалка, також і гетьмана,
Через пасквіль (?) короля і Пражмовського торкнулась догана:
Коли під Коропом було взяте царське стадо, крім іншої здобичі,
Король дивився на це, начебто з Пражмовським рахував це стадо.
Kaнцлер, на знак того, що це стадо добре, підніс хвоста,
Наче рекомендував королеві (інший пасквіль (?) друга сторона підкинула),
Показуючи своїм пальцем, зазираючи оком,
Через це потім, іншого року, прийшло до злого.
Московський цар, чуючи і знаючи про королівське рушення,
Хоч і не посполите, але з кварцяних, повітових зібрання,
Про орду й козаків, там же і все литовське військо,
А тaке велике добровільне зібрання панів, це не жарт.
Бо і з чужої землі були іноземні панята,
Як от із Франції прибули для споглядання справ, й інші у цей час.
Порадившись, бо не міг і не мав на цей випадок потуги,
Цар засумнівався чи зможе витримати, думаючи, що буде затримка,
Наказав поставити свої війська по містах, фортецях і городах
При артилерії i вогнепальній зброї в своїх бородах,
Конфіденційно повідомляючи військовим, що так він утримає Україну,
Русь і Задніпря, котрі звично, за щастям йдучи, підіймає,
А королівську потугу зменшить довгим затягуванням війни;
Взагалі там перебувати, шкодити, перш ніж буде фореллю (?),
А у власній московській землі король перетворився б у в'юна,
І тут, перед обличчям згромаджених московських військ злякався б,
І дійсно близько до цього було, якби не милість Божа.
Однак знай, вояче, що ця річ i лехів навчила
Проти турків так воювати, але це до оборони
Сіверянський літопис 101
Tільки служить i тo, коли не маєш способу з іншого боку.
Бо вже такий тільки своїх (…)* цілість бачить
I (?) своє, a не овець своїх бідних, що так керує. (арк. 135 зв.)
Року 1663 польський король Казимир воює проти Москви.
Правда, що річ добра й хвальна, коли цілі сторожі ранні (?),
Але коли й вівці, то цей пастир цілком добрий, швидше званий,
Вже то остання (справа), коли пастир засяде (в домі) із сторожами,
Якщо винен (старатися) задля однієї вівці, тим більше, коли їх ведуть тисячами.
Коли не може з рівними силами подивитися сміло в очі,
Aні з меншою, то порядно, по � старопольськи, полем не кинеться.
Принаймні, обложивши фортеці з усіх боків, рвати, бити злого,
Кидаючися то туди, то сюди, наслідуючи короля польського,
Який з потугою рвав озброєних німців цесаря християнського
Тривалий час, то туди, то сюди, уникаючи (…)*.
Він підніс дух, врешті розбив, зашкодивши німцям,
Як дуже важких фризів, так і легших рейтарських жеребців.
Правда, що легше втекти перед тяжким ворогом,
Oтo однак звичайно кажуть: так виспимося, як постелемо.
Маєш багато прикладів, як і молодого Владислава,
Котрий завдяки Хуняді, вождю в Угорщині, i собі самому
Taк багато битв вигравав з поганством; маєш Хмелецького
Новіших часів, але в пам'яті маєш, крім інших, Чарнецького,
Який здалеку, з�за гір, луною барабанів, страхом не воював,
Aле звідси й звідти сам кидаючись, шиї рубав.
Тому треба не прогавити, мати певні фортеці, сповнені вояками,
Але з усією кіннотою треба рятувати ту сторону.
Коли ж без допомоги, зберігаючи на довший час свої сили,
То тільки будеш добрий потім відправити у гроб своїх милих(?).
A побачивши на зруйнування, ворогові
Решту віддасть, своїх привабить, зле серце зготує.
Коли не йде цього разу битись, рвати свого ворога,
Принаймні частину відірвати війська, як Любомирський з багатьма,
Піти, вдертися, в його землі ти вчиниш розірвання
Ворогові, який тільки прийде (тебе) завойовувати.
Але найщасливіший той, що вчасно стане на своєму кордоні,
Учитися (треба) у польських предків та інших, що не у свої земельки,
Aле у ворожі сторони випускали свої загони,
А свої боронить, захищає грудьми, у цьому успіх oборони.
Бо в такому разі шкодить своїм ворогам, бере здобич,
Aле не у своїй вітчизні, як ми звикли брати на свої справи.
Taк чинить француз, що не чекає (ворога) у своїй державі, але випереджає,
Taк татарин, кожен воїн, так швед, так москаль, який наче ведмідь
З тяжкістю йде, однак в чужу сторону керується;
Москва із своїм військом стаючи, заслони робить.
Taк і Хміль чинив, не чекав, доки прийдуть до нього,
Не згадуючи про те, що діялося у давнину.
Ледве тільки задумав ворог піти на ляхів,
A тут уже його випереджав гетьман, запобігаючи з військом цим сміхам,
Також обдумана допомога вже зло нищить (?), за шиї тягне,
Пуститись в середину королівства рідко їм (ворогам) пощастить
[…] //(арк. 136)
Року 1663 король перейшов за Дніпро, йде до Москви.
Після того, як лехи підступили під Воронков і Остер тривожний,
Польський король з різними військами був грізний,
Aж Воронков і Остер просять про милосердя з неба,
Maючи Бога Богом, пана паном, прагнучи дати хліба.
Зa хліб лехи дякують, задовольняються доброю волею,
Нагадують, щоб більше не було зради, життя дарують.
А що Березна була сповнена бунтівниками і московитами,
Їм було пробачено, бо вона лежить у оборонному (від природи) місці.
Щоб прийшли в зону (?), інших беручи до свого опам'ятання,
Залишено поблизу війська, щоб не били королівських людей.
Однак Сосниця чинить інакше, також і надто жирний Козелець,
Що складає роги, лиже панські ноги, як ласкавий телець.
Потім же, як увійшли війська під Кобижчу й Басань,
Все це здалося, й сам Кролевець, як вірні піддані,
102 Сіверянський літопис
Від короля (Кролевець) прозваний, королеві, своєму пану, покорився
I щоправда цим собі принаймні гріха не збільшив.
Тут же зразу піддається у своїй красі Дівиця,
Taк вважав пан зі своїми лехами, що це права зіниця,
Коли вона просить про милосердя, про збереження цілості,
Але помилувавши її, пересвідчились, що вона перемінлива,
Коли до короля спочатку схилилась, не хотіли їй шкодити
З огляду на Бога i на пристойність, (не хотіли її) на посміх пустити.
Але коли цнота не залишилась непорушною,
Пригляділись, що московська ввічливість її таємно все більше пробиває,
Не скажу з москалем, але з Брюховецьким, бунтівничим брюхом,
Воно зноситься, як потворна дівка, своєї нецноти духом,
Піддаючись під москаля, a не підкоряючись королеві � пану,
Стала брикатися, що аж Чарнецькому й лехам через це догана;
Вийшовши за місто, нестримна на язик, наче гедзі
На лехи кричачи, що з гуком і шумом буде їм щось гірше:
"Отримаєш, лех", каже, "чим більшим по хребті, тільки дивися".
Зразу зрозумів Чарнецький, що тут щось плететься,
Aле, зрозумівши, що це в цноті свавільна Дівиця,
Хоч красна у воді, але постійності і не питай, бо як спокусителька
Йде проти Бога, пана, серце зрадливе, уста верескливі,
Очі, ноги літаючі, руки сверблячі поспішні.
"A, то ти така, красулю", сказав, "така з тебе Дівиця,
Замість кришталю � шинкарська і гультяйська з тебе скляниця;
Замість ароматної троянди � бур'ян смердючий, кропива жалюча,
М'ята, роздута бунтівничою заразою, справжня повія.
Сходишся в одно з Брюховецьким, там же до Червонобашти,
Taкі такій, які смакують, дати теж червоної пасти".
Тут же за нею, до неї, вдершись у місто, стали сікти, щоб пам'ятала,
По вулицях, по ринках, біля ганебного стовпа вона вже бігла,
To в цей кут, то в той, утікаючи, туди � сюди літала,
Не тільки по міському кошу, але і в замковому, різалася, //(арк. 136 зв.)
Року 1663 польський король воює за Дніпром проти Московії.
Топлячись у Десні й Дівиці, дівиця з дівицею,
Змішувалися з собою, заливаючись кривавою ющицею;
Мало того, ще порубано, (?) вигнано, покарано,
Хотіли спустити Бугая і Татара*, але облишили це.
А скільки (зашкодила) між іншими ця Дівиця за часів Виговського,
Коли враз сімнадцять хоругов було знищено польського війська;
У різних місцях в один час уночі вона знищила,
Як і тоді, так і тепер, зрадницею хотіла бути.
Отож тепер маєш те, чого хотіла, задніпрська Дівиця,
Було б Дівиці спокійно сидіти, не блискати бридницею
Справ Юдиних; дивилася б тільки, що тобі смачно,
Aле щоб душі доброї слави і честі не було б зле.
Пробач же, що була перед цим у вроді, на подив людям,
Тепер же ти в плачу, жалю, глумі, на посміх іншим.
Бо не тільки сама, але й сестри кров твоя дістала те,
Що від лехів забране, по сьогодні їх повно, маєш це.
Потім король з усіма силами вирушив до Глухова,
Бo Глухів був глухим, не хотів короля мати своїми радами,
За пана не хотів його визнати; туди ж литва прибула до короля,
А що так нескоро, то лехам це не в усьому було мило.
Хоч вони (литвини), йдучи, певні бунти, як могли, приборкували.
Але Глухів все ж глухий, хоч вже король з військом валом валить,
Не хотів піддатися, хоч різними способами його штурмували,
Вважай великою потугою з сильним вогнем вогнепальної зброї його здобували
Протягом двох тижнів і вже привели його до надто холодної води,
Хоч багато там було московських і задніпрських (вояків) різної бороди;
Всю потугу вогню і гармат на королівську піхоту
Вивергали московські зі своєї охоти.
Коли ж вони таємно мали козаків з королівського боку,
Змовились, щоб одні над другими стріляти почали поверх голів,
Таку нещирість було засвідчено у деяких.
Цим, з такої їхньої переміни, пан був стурбований,
Oднак при втратах (своїх) не менших король своїх залишив,
А потужно здобував (місто), труднощів їм (козакам) додавав,
Сіверянський літопис 103
З усіх сторін пригрівав і коли ось�ось тільки взяти (лишилось), то бачачи свою погибель,
Вони відправили (до короля) попа, просячи про милосердя любе.
Тоді, коли засурмили на відступ, своє військо (поляки) в окопах
Почали відводити назад, цілком поклавшись на це перемир'я.
Aле ті, маючи до ранку час витриманий, відтягнений,
Ще більше укріпились з усіх своїх боків;
Примирившись з втратою попа, знову почали клацати на лехів,
Які вже були вклали у цей свій нещасний раз дуди в міхи;
Хоч король (ще) пробував, бачачи у цьому своїх безчестя,
Oсобливо тих своїх козаків непостійне баламутство,
Як і у Богуна виявилось під Новгородом,
Котрий послав до московських, щоб з одного боку закипіло,
А сам з другого боку хотів влаштувати королеві�пану криваві гони,
[…] вдарити з усіх боків. //(арк. 137)
Року 1663 королівські війська у землі поблизу московської столиці.
Аж тоді свиснув король носом на Богунa, коли без міри
(Богун) зачепив його, не дотримуючись своєї присяги.
З чого його виказав цей же козак, (що був посланий) з ініціативи вірних (королеві козаків)
І через це тихо (Богун) був страчений, поплила кров таємним бродом.
Тут король, не зичачи більших втрат своєму війську,
Хоч і міг доконати Глухів, щоб той навічно оглух за таке баламутство;
Бачачи часом (король) свою шкоду, коли Миколай Данилович
З � поміж інших так мужньо своїх вояків привів під башту,
Що позбувся руки, був тяжко поранений, не взяв і нагороди,
Хоч з давніх молодих літ своїх не тікав у таких справах.
Звідти рушився з військом, пробуючи роз'їздами по Сівськ,
Притерли роги (ворогові), хоча вже й не піхотою на подив.
Oто і в цьому Сівську сіно посівом куль аж зіпсувалося,
А це господарство, де кінські стада, але й бидло
Внаслідок примусу лехам віддали сівчани, московити, козаки,
A що більше, що й самим голови відрубували, були такі.
Тут зобов'язувалися сівчани потім сіяти гречку,
Аби тільки лехи їх цього разу залишили та пішли за річку.
Під Новгородом був перепис (війська) i відбір добровольців,
Кінного війська лехам, (також) литовського вояка,
Taтарського, козацького та іноземних драгунів:
З ляхами � Бідзинський, з литовським (військом) � Полубинський, з великої охоти,
Також орда, козацтво з дуже добре знаючим шляхів у Московії Бугаєм.
Все це пішло в чамбул у московську землю зі своїм нагаєм;
Там пройшли кількадесят миль, забігли аж під сам Карачев,
Палячи, пустошачи, стинаючи, рубаючи, беручи (у полон), призвели
До того самого московського царя, що той із своєї власної столиці
З дружиною і дітьми, втративши шолом
І (частину) свого війська, мусив микнутися аж на Біле озеро.
Вже скоро він послав певне військо проти королівського
І коли ті, несподівано йдучи проти польських, хотіли вдарити,
Везучи на своїх санях велику кількість стрільців і цілу (…)*
З своїм (?)(…)*, пославши в передній сторожі перед собою Чортка.
Цей через таку славу мав ім'я, бо по � чортівськи нападав з кутка
I був часом скаженим, на кого нападав, перемагав без хреста;
Але коли натрапив на (когось) із литви з хрестом, той дав йому в зуби, завдав біди,
За шию потягнув його до сарматського війська,
І мусив заклятий правду визнати щодо кількості московського війська.
Бачачи московити, що зле, коли і тил і бік почали вже брати,
Біда (?) припала зла, московити, не чекаючи решти,
Тікати зі страхом мусили і то не купою, а в розсипку,
Богу дякуючи, що їм у переправах та лісах ніч послужила,
А під час великих снігів річка не замерзла, лехам (шлях) закрила //(арк. 137 зв.)
У Литві року 1663 король з литовським військом (йде) назад, Чарнецький же в Україну.
Багато там набрали здобичі, особливо дорогоцінностями,
Частково золотом, сріблом i іншими різними речами.
A щодо бидла, коней, то величезну кількість цього не можна було порахувати,
І неможливо було їх пригнати у свою землю
Як через далеку відстань, так і сильну зиму
У великих снігах i нелегкого повернення у поспіху.
Ще й перешкоджали інші сутички нападаючих (московитів),
104 Сіверянський літопис
Хоча щастя було на боці королівських військ, все ж вони докучали.
Що не могли (лехи) забрати з собою, те псували, рубали
I як могли своєму ворогу шкодили, дзьобали (?)
І так несподівано у Московії в різні місця нападали,
Що часом на весільні бенкети на таку честь трапляли.
Все взагалі вогнем, мечем, чим могли, то нищили.
A то помагало, що ці народи поблизу були
В (…)* як от в клопотаннях, нічлігах i попасах,
Бо собі давали допомогу в усіх своїх наскоках
I хоч ворог довкола звідси й звідти оточував,
A тут від кордонів москаль і (козак) бунтівник заходив,
Oднак Бог їх вивів і Бугай, знавець доріг,
Не дарма ж до бидла, добр і до військ не ласий,
Дійсно з малою частиною (?) трофеїв і всілякої здобичі.
Не один татарин, втративши коні, сліди ж пес полічить,
Не тільки поляк, литовський (вояк), чи іншої нації,
Oднак з малими своїми втратами, але з великими московськими
Виходять до Чарнецького, хоч і з меншими своїми силами (?),
Хоч з повним тріумфом з московської землі, але таємно.
Тоді король з литовським військом повернувся до Литви
Поблизу московських кордонів, завжди був обережний (готовий) до битви,
Прорвався через пущу, що тяглась на сорок миль,
Вирушивши з�під Новгорода аж під Шклов, якщог не більше.
I там Бугай вів, хоч з великими труднощами для війська,
Але інакше не можна було дійти, досить, що він вів навпростець і не зрадив,
(На шляху) тільки в одному місці було знайдено людей і то жменьку,
Бо ці ліси йдуть аж у Москву, обійти їх не можна.
Чарнецький же накреслив стратегію, йшов різними шляхами,
Давши гасло взнаки, так він раніше перед шведами виводив короля,
Щоб в певних місцях сходитися, потім розходитися,
(…)* одночасно з усім військом показатися, тут перемигнутися,
І так ворогові вчинив такий кунштюк,
Що той не знав про короля, у який кут пішов і яким шляхом,
Довго він витримував на собі всі злі наміри,
Коли вперед пустивши короля, потім (сам) із своїм військом проривався (?),
Бічні давши заслони, іншом шляхом йшли поляки,
Iншим � інші полки, іншим �артилерія, поблизу піхота,
Iншим � козацтво, iншим �орди, однак старші знали про себе,
Як назад повертатись в Україну, до Тетері у своїй спробі [арк. 138]
Року 1663 Чарнецький йде назад різними шляхами в Україну до Дніпра […]
* * *
"Ліхтарики" на маргінесах:
Арк.134
Воєвода руський.
I Станіслав Потоцький.
В Ярмолинцях на різдво Діви Марії.
Київський воєвода Виговський в Барі.
Арк.134 зв.
Воєводу київського.
В Ольховцю Виговський розстріляний.
Але ж шляхтич, до того ж сенатор.
З поради Чарнецького, воєводи руського i гетьманів.
Арк.135
З нурадин�солтанем.
Kанцлер.
Одноокий Пражмовський.
Котрий був потім королем.
Польний гетьман.
Цей був коронним канцлером.
Moскаль.
Арк. 135 зв.
Маєш приклад Болеслава Кривоустого, який переміг цесаря Генріха на Псім полю під
Глоговом, як пише Кромер.
Так Любомирський, гетьман і маршалок, учинив в Угорщині розгром Ракоці.
Арк.136
Сіверянський літопис 105
Брюховецький і Червонобашта �найголовніша старшина задніпрських (козаків).
Арк.136 зв.
Бугай з нашого боку добрий вождь, знаючий московську землю.
Дo короля через гетьманів і Чарнецького.
Арк.137
Чернігівський староста Борецький, котрому було за це хоч дано за Дніпром (…)* таке
староство, що в руках московських бунтівничих.
Арк.137 зв.
В цих пущах знаходяться, як твердять інші, гідні довіри (?), цілком дикі люди.
Примітки:
Арк. 134
У "ліхтарику" вказано: "руський воєвода". Це стосується вищезгаданого Стефана Чарнецького.
У "ліхтарику" вказано: "Станіслав Потоцький", щоб пояснити, що саме він мається на увазі,
коли в тексті згадується великий гетьман коронний. Ним справді був у той час (1654�1667 рр.)
Станіслав "Ревера" Потоцький.
"Підкинутий пасквіль". Тут, видно, мається на увазі полемічний твір "Relacyja o j. p. marsza?ku
wielkim koronnym"(1663), скерований королівським двором проти Є.Любомирського. Невідомий
автор звинувачував Любомирського у підтримці конфедератів, у прагненні до булави великого
гетьмана коронного, спробах усунути короля від влади.
Арк. 134 зв.
У тексті оригіналу майже немає розділових знаків, не завжди можна зрозуміти, де слово пишеться
з великої, а де з малої літери. Тому цей фрагмент можна перекласти по�різному. У першому
випадку можна читати "Boga Pana", тобто "Господа Бога", у другому � "Boga, pana", тобто "Бога і
пана (короля)".
Тут наводиться польське прислів'я: "uderz w stll, a nolyce sil odezwl", тобто "вдар кулаком по
столу, а ножиці відізвуться". Його можна перекласти таким чином: "На злодієві шапка горить".
Арк. 135
В оригіналі "gmachiem", тобто "будинком". Судячи з контексту, видно, мається на увазі все ж
дніпрова крига.
Арк. 135 зв.
Маються на увазі добре відомі події польської історії, викладені рядом польських хроністів, в
т.ч. й Марціном Кромером. У 1108 р. імператор "Священної Римської імперії" Генріх V обложив
Глогов. Тим часом король Болеслав ІІІ Кривоустий (польський король у 1102�1138 рр.) підтягнув
війська і під Вроцлавом на Псім полю розбив імператорські війська. Див.: Гваньїні О. Хроніка
європейської Сарматії. � К., 2007.� С. 94�96, 844�845.
"молодого Владислава". Йдеться про Владислава ІІІ (V) Варненчика, польського короля у
1434�1444 рр., угорського короля 1440�1444 рр. Вів війну проти Османської імперії, діючи за
межами Польщі, на Балканах. Загинув у битві під Варною 10.11.1444 р.
"Хуняді" Янощ Хуняді (Гуняді) (1407�1456)� національний герой Угорщини, видатний
полководець, політичний і державний діяч, відзначився успішної боротьбою проти агресії Османської
імперії. Брав участь у вищезгаданій битві під Варною, але залишився живим.
"маєш Хмелецького". Стефан Хмелецький � польський воєначальник, прославився розгромом
ординців на Київщині у 1628 р.
"Любомирський". Єжі Себастіян Любомирський, гетьман польний коронний у 1657�1664 рр.
Тут мається на увазі його роль у розгромі трансильванського війська князя Д'єрдя ІІ Ракоці у 1657 р.
під Межибожем.
"Березна" � нині смт Менського р�ну Чернігівської обл., розташована між Меною та Черніговом.
"Кобижча". Мається на увазі містечко Кобижча, нині � село Бобровицького р�ну Чернігівської
обл.
"Басань". Мається на увазі містечко Нова Басань, нині � село Бобровицького р�ну Чернігівської
обл.
Частка "nie" ("не") перед словом "skoczy" дописана зверху.
"prlgierz" � ганебний стовп
Можливо, тут гра слів. Вираз "byl na kosu" означає не вийти заміж, залишитися старою дівою.
Арк. 136 зв.
В оригіналі: "Таtara". Це слово може мати два значення: 1) Татар (як прізвище); 2) татари.
"Новгородом". Йдеться про Новгород�Сіверський (суч. райцентр у північно�східній частині
Чернігівської обл.).
Арк. 137
"Сівськ". Сівськ � місто на схід від Новгород�Сіверського, суч. райцентр Брянської обл.
Російської Федерації.
"Карачев". Карачев � місто, розташоване на південний схід від Брянська, сучасний райцентр
Брянської обл. Російської Федерації.
|