Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст.
В історії українського книгознавства є важливий період фор- мування такого його розділу, як історія української рукописної книги та стародруку, пов’язаний із загальними тенденціями ста- новлення спеціальних історичних дисциплін у 80-х роках ХІХ– 10-х роках ХХ ст. На цьому етапі опису рукописної...
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
2007
|
| Назва видання: | Рукописна та книжкова спадщина України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48633 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. / С.М. Міщук // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 16-34 . — Бібліогр.: 75 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-48633 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-486332013-08-31T03:00:41Z Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. Міщук, С.М. Дослідження архівних та книжкових фондів В історії українського книгознавства є важливий період фор- мування такого його розділу, як історія української рукописної книги та стародруку, пов’язаний із загальними тенденціями ста- новлення спеціальних історичних дисциплін у 80-х роках ХІХ– 10-х роках ХХ ст. На цьому етапі опису рукописної та стародруко- ваної книги було накопичено достатньо емпіричного досвіду для узагальнення єдиної методологічної основи – наукового опису пам’ятки історії та культури, “археології книги”. Ці основоположні науково-методичні засади опису книги дали змогу вченим поглиб- лювати подальше вивчення історії книги в цілому, виявляти основні методи дослідження книги з позицій її атрибуції та іден- тифікації; вони заклали принципи камерального опису рукописної книги та бібліографії стародруку як історичного джерела. 2007 Article Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. / С.М. Міщук // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 16-34 . — Бібліогр.: 75 назв. — укр. 2222-4203 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48633 uk Рукописна та книжкова спадщина України Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дослідження архівних та книжкових фондів Дослідження архівних та книжкових фондів |
| spellingShingle |
Дослідження архівних та книжкових фондів Дослідження архівних та книжкових фондів Міщук, С.М. Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. Рукописна та книжкова спадщина України |
| description |
В історії українського книгознавства є важливий період фор-
мування такого його розділу, як історія української рукописної
книги та стародруку, пов’язаний із загальними тенденціями ста-
новлення спеціальних історичних дисциплін у 80-х роках ХІХ–
10-х роках ХХ ст. На цьому етапі опису рукописної та стародруко-
ваної книги було накопичено достатньо емпіричного досвіду для
узагальнення єдиної методологічної основи – наукового опису
пам’ятки історії та культури, “археології книги”. Ці основоположні
науково-методичні засади опису книги дали змогу вченим поглиб-
лювати подальше вивчення історії книги в цілому, виявляти
основні методи дослідження книги з позицій її атрибуції та іден-
тифікації; вони заклали принципи камерального опису рукописної
книги та бібліографії стародруку як історичного джерела. |
| format |
Article |
| author |
Міщук, С.М. |
| author_facet |
Міщук, С.М. |
| author_sort |
Міщук, С.М. |
| title |
Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. |
| title_short |
Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. |
| title_full |
Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. |
| title_fullStr |
Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. |
| title_sort |
зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина хіх – початок хх ст. |
| publisher |
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Дослідження архівних та книжкових фондів |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48633 |
| citation_txt |
Зародження наукового опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям українського книгознавства: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. / С.М. Міщук // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 16-34 . — Бібліогр.: 75 назв. — укр. |
| series |
Рукописна та книжкова спадщина України |
| work_keys_str_mv |
AT míŝuksm zarodžennânaukovogoopisurukopisnihpamâtoktastarodrukívâknaprâmukraínsʹkogoknigoznavstvadrugapolovinahíhpočatokhhst |
| first_indexed |
2025-07-04T09:16:33Z |
| last_indexed |
2025-07-04T09:16:33Z |
| _version_ |
1836707315899695104 |
| fulltext |
16
С. М. Міщук
кандидат історичних наук
Міжнародний науково-технічний університет
м. Київ
ЗАРОДЖЕННЯ НАУКОВОГО ОПИСУ РУКОПИСНИХ
ПАМ’ЯТОК ТА СТАРОДРУКІВ ЯК НАПРЯМ
УКРАЇНСЬКОГО КНИГОЗНАВСТВА:
ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.
В історії українського книгознавства є важливий період фор-
мування такого його розділу, як історія української рукописної
книги та стародруку, пов’язаний із загальними тенденціями ста-
новлення спеціальних історичних дисциплін у 80-х роках ХІХ–
10-х роках ХХ ст. На цьому етапі опису рукописної та стародруко-
ваної книги було накопичено достатньо емпіричного досвіду для
узагальнення єдиної методологічної основи – наукового опису
пам’ятки історії та культури, “археології книги”. Ці основоположні
науково-методичні засади опису книги дали змогу вченим поглиб-
лювати подальше вивчення історії книги в цілому, виявляти
основні методи дослідження книги з позицій її атрибуції та іден-
тифікації; вони заклали принципи камерального опису рукописної
книги та бібліографії стародруку як історичного джерела.
Діяльність відомих українських учених ХІХ – початку ХХ ст.
в галузі збирання та наукового опису книжково-рукописної спад-
щини стала предметом студіювання сучасних дослідників книги –
Я. Ісаєвича, В. Ульяновського, Г. Ковальчук, О. Колосовської, Н. Ша-
лашної, М. Галушко, С. Сохань, Н. Королевич, Н. Черниш та ін.
Окрім загальнотеоретичних питань, згадані фахівці вивчали також
внесок в історико-книгознавчу проблематику окремих визначних
особистостей, зокрема, М. Максимовича, А. Петрушевича, І. Свєн-
ціцького, М. Петрова, І. Кревецького, І. Огієнка, С. Маслова та ін.
Дослідження також здійснювалися і за географічним принципом
(так, вивчалися Західний та Наддніпрянський регіони України).
© С. М. Міщук, 2007
17
Загальний огляд історіографії українського книгодрукування
в Україні, Росії, Польщі, інших державах подано в працях Я. Ісає-
вича1. Наукові здобутки в галузі вивчення рукописних книг на-
прикінці ХІХ – у ХХ ст. висвітлюються в дослідженнях Л. Дубро-
віної, зокрема, історіографічні та кодикологічні аспекти опису
української рукописної книги2.
Першою історіографічною спробою узагальнення досягнень
книгознавчих студій та вивчення рукописної книги є статті та ди-
сертаційна робота Н. Шалашної3, в яких розглядається формуван-
ня історико-книгознавчих досліджень та історії книги як окремої
науки в Україні в ХІХ ст. Вчена провела значну роботу, залучила
до наукового обігу новий джерельний матеріал, отримала цікаві
висновки. Однак, поряд з тим, деякі твердження Н. Шалашної
викликають певний сумнів, зокрема, про те, що “вже з початку
ХІХ ст. визначилося в загальних рисах розуміння предмета істо-
ричного книгознавства”, і що вже в другій половині ХІХ ст. ”здій-
снився перехід від спорадичного вивчення окремих історико-
книгознавчих питань до системної, цілеспрямованої праці з форму-
вання історичної картини розвитку книги в Україні”4. Незважаючи
на наукову цінність досліджень Н. Шалашної і її значний внесок в
історико-книгознавчі студії, ця складна тема потребує подальшого
поглибленого вивчення, оцінки наукових реалій на більш широко-
му джерельному та історіографічному матеріалі.
Вимагають уточнення і деякі інші твердження про “здобутки в
сфері формування методики дослідження історії книги”: так, по-
рівняльно-історичний та класифікаційний методи дослідження є
не специфічно книгознавчими, а загальнонауковими, а палеогра-
фічний метод є атрибутивним методом філологічних наук, пов’я-
заним з історією письма.
На нашу думку, історичним працям першої і, значною мірою,
другої половини ХІХ ст. в галузі історії книги властива цілком
очевидна описовість, хоча багато тогочасних дослідників уже по-
чали залучати певні аналітичні методи до вивчення походження,
історії та побутування книги, зокрема, окремих пам’яток. Дослід-
ження ще не набули системності: найбільш привабливою для сту-
діювання вважалася історія друкарства, інші історико-книгознавчі
напрями не отримали стабільного планомірного розвитку. Каме-
ральні описові методи щодо рукописних книг і стародруків знахо-
дилися на стадії становлення, почавши виокремлюватися із мето-
дів інших наук, передусім, філологічних.
18
Отже, оцінка реальних досягнень у галузі теорії книги, на на-
шу думку, вимагає більш детального розуміння співвідношення
емпіричної стадії становлення окремої науки та її повноцінного
формування.
Залишаються відкритими й деякі інші питання методологіч-
ного плану – про стан і рівень історико-книгознавчих досліджень
у ХІХ ст., про формування обсягу та основного змісту історичного
книгознавства як такого, з’ясування термінів та понять, зокрема,
таких, як “історія книги”, “історичне книгознавство”, “історико-
книгознавчі дослідження”, “історія книжної культури”, “історія
книгодрукування” тощо, їх співвідношення. Системні дослідження
історії книги можуть здійснюватися лише тоді, коли вже є підго-
товлена практична стадія, що накопичує джерельний масив, достат-
ній для достовірного і системного вивчення, коли історія книги як
галузь науки існує як цілісна система взаємопов’язаних компонентів,
що перебувають у сталому структурно-функціональному зв’язку
Просопографічні студії, які нині набули найбільшого розвою,
певною мірою звужують загальну оцінку стану розвитку україн-
ської історії книги цього періоду, визначення ролі окремих напря-
мів у вивченні книги як взаємопов’язаного процесу становлення
на той час синкретичної книгознавчої науки, яка перебувала в дру-
гій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на практичній стадії свого
становлення. Синтез різних аспектів дослідження книги, як руко-
писної, так і стародрукованої, що характеризує наступний етап, ви-
магає більш узагальненого підходу до оцінки спільного внеску
вчених, які працювали в Україні, а також неупередженої оцінки істо-
рії книги як частини загального книгознавства.
Серед таких недостатньо оцінених в історіографії аспектів є
розвиток камеральних методів опису рукописних та стародрукова-
них книг в Україні. Він відбувався в єдиному руслі розвитку істо-
рико-філологічних студій стосовно історії книжкових пам’яток і
пов’язаний з необхідністю бібліографічного та археографічного
опису рукописів і стародруків як історичних джерел, що живлять
загальні та спеціальні знання.
Становлення археографії рукописної книги, як і бібліографії
стародрукованої, проявилося ще в ХІХ ст., разом з осмисленням
свого історичного минулого, як частини національної культури і
книги як її носія. Цей процес почався з вивчення старовини, ство-
рення каталогів рукописних книг та стародруків, що було виклика-
19
но необхідністю виявлення, інвентаризації та введення до науко-
вого обігу пам’яток слов’янської книжної культури.
Українські території входили до складу Російської та Австро-
Угорської імперій, тому на цих теренах сформувалися різні школи
істориков та бібліографів книги, однак, за відомим усім науковцям
висловом про те, що наука не знає кордонів, обидві школи розвива-
лися за однаковими законами та на однакових методичних засадах.
Інтерес до минулого викликав появу праць з історії друку –
це період 30–50-х років ХІХ ст., зокрема, першим галицьким до-
слідником, який залучив наукові методи до дослідження історії
друкарень, вважається Д. Зубрицький5. Його праця перевидава-
лася російською мовою та, з доповненнями А. Петрушевича,
українською – в 1813 р. на сторінках “Временника Ставропигий-
ского института”.
У Наддніпрянській Україні перші дослідження історії друка-
рень знаходимо в працях київського митрополита Є. Болховіті-
нова, який зібрав власну велику бібліотеку із значною кількістю
стародруків. Він відомий своїми описами Києво-Печерської лаври,
Києво-Софійського собору та Київської єпархії, де висвітлювалася
історія створення на початку ХVII ст. Є. Плетенецьким лаврської
друкарні на тлі загального розвитку слов’янського книгодрукування,
починаючи від Ш. Фіоля, Ф. Скорини та І. Федорова6. Розгля-
даючи специфічні особливості лаврських видань, Є. Болховітінов
широко залучав архівні документи та критично розглядав їх дже-
рельну значимість. Його грунтовна праця “Словарь исторический
о бывших писателях духовного чина Греко-Российской церкви” й
досі має велике значення для вивчення історії церкви і нещодавно
перевидавався7.
Митрополит уважно досліджував книгу, багато працював над
вивченням її історії, однак, на жаль, ці результати не склали фунда-
ментальної книгознавчої праці – лише на сторінках “Вестника Ев-
ропы” в 1813 р. з’явився його загальний огляд стосовно слов’яно-
руських друкарень8. Щоправда, наукова спадщина Є. Болховітінова
ще недостатньо вивчена9.
Я. Ісаєвич та Н. Шалашна вважають, що першою книгознав-
чою працею є ”Книжная старина южнорусская” М. Максимовича
(1836 р.), який спробував зібрати всі можливі відомості про істо-
рію друкарень і особисто вивчав монастирські архівні та книжкові
зібрання Києва10. Неординарним підходом до використання дже-
20
рел, до опису книг та вивчення історії друкарень ця праця запро-
вадила прогресивний на той час науковий метод дослідження,
справила помітний вплив на розвиток значного інтересу до цієї
теми в другій половині ХІХ ст. і стала явищем у науці11.
Подальші дослідження історії друкарства вимагали від учених
ХІХ ст. вдосконалення методів опису книги та розширення дже-
рельної бази досліджень. У свою чергу, опис книжок надавав ма-
теріал для узагальнень як у галузі вивчення історії друку, так і для
студій з літератури, текстології, мистецтва. Історія книги, так само
як й інші наукові галузі, на стадії становлення користувалася
науковою методикою інших споріднених наук.
У другій половині ХІХ ст. починається масштабне колекціону-
вання документів та книжкових пам’яток, відпрацьовування мето-
дів описування, що досягають свого апогею наприкінці ХІХ – на
початку ХХ ст. Це добре простежується за виданнями описів руко-
писів та стародруків. Одночасно з описуванням книг розвивається
й дослідження історії друкарень та персоналій першодрукарів.
Друга половина ХІХ ст. на українських, російських та поль-
ських територіях стала періодом викристалізовування розуміння
необхідності проведення “інвентаризації” пам’яток культури, ство-
рення оглядово-облікового типу каталогів рукописних книг та
стародруків (вони мали паралельну назву – “охоронні описи”). В
країнах Західної Європи ці процеси почалися у ХVІІІ ст., і наука
там уже накопичила певний досвід у цій галузі12. Однак під час
описування слов’янських рукописів та стародруків з’ясувалося, що
для отримання достовірних даних необхідно проведення значної
додаткової наукової роботи з книгою, зокрема, рукописною, яка
вимагала глибоких знань для атрибуції.
Перші російські археографи рукописної книги укладають свої
фундаментальні каталоги вже в першій половині – середині ХІХ ст.
Так, П. Соколов підготував опис рукописних книг бібліотеки Ака-
демії наук у Санкт-Петербурзі13; К. Калайдович та П. Строєв опи-
сали пам’ятки з бібліотеки графа Ф. Толстого; П. Строєв – бібліотеку
Імператорського Московського товариства історії та старожитностей
російських; перший видавець “Остромирова євангелія” А. Восто-
ков – бібліотеку Московського Румянцевського музею14. Опису
рукописів Імператорської публічної бібліотеки присвячено ката-
лог А. Бичкова15. Для наступних поколінь дослідників ці праці
стали своєрідними археографо-бібліографічними підручниками.
21
У 70–80-х роках ХІХ ст. видаються каталоги А. Вікторова, Ф. Бу-
слаєва, О. Горського та К. Нєвоструєва, М. Сперанського, П. Строє-
ва, В. Ундольського, О. Попова, О. Титова, А. Яцимирського, Д. Про-
зоровського та ін.16 Опис деяких рукописних книг з бібліотеки
Троїце-Сергієвої лаври належить архімандриту Леоніду17. Е. Калуж-
няцький доповнює бібліографію російського церковного друку18 .
У 90-х роках ХІХ ст. описування колекцій та зібрань продов-
жується А. Родосським, який підготував фундаментальний опис
рукописів Санкт-Петербурзької духовної академії, та М. Сперан-
ським, який здійснив опис рукописних книг Тверського музею19.
Короткий огляд колекцій Росії подає В. Іконников20. П. Георгієв-
ський перед Першою світовою війною видає фундаментальний опис
зібрання М. Тихонравова21.
Поглибленими палеографічними дослідженнями характеризу-
ється кінець ХІХ – початок ХХ ст., зокрема, видається грунтовна
праця М. Лихачова, присвячена історії паперу та папірень у Мос-
ковській державі22.
Процес описування рукописної книги та стародруку в ХІХ –
на початку ХХ ст. як в Російській імперії, так і в Галичині характе-
ризувався створенням науково-методичних засад опису рукопис-
них пам’яток та стародруків з відпрацюванням принципів науково-
го опису кириличних рукописних книг, їх основних характеристик
та узгодженням певного набору описових рубрик. Здійснюються
перші спроби узагальнення наукових засад не лише літературо-
знавчого та мовознавчого, а й кодикологічного опису, створюються
підручники з палеографії слов’янської книги, зокрема, “Славяно-
русская палеография” О. Соболевського23, який розвиває палео-
графічні дослідження слов’яно-руських рукописів24, продовжуючи
студії І. Срезнєвського25.
Взагалі, основним методом для рукописних книг був палеогра-
фічний, оскільки опис книги зароджувався в надрах літературознав-
ства та мовознавства, однак особливістю цих описів була надзви-
чайна різноплановість як кількісних характеристик, так і наукових
напрямів.
Починаючи з останньої третини XIX ст. в дослідженні руко-
писних книг поступово виділяються окремі аспекти, що складають
необхідне тло комплексного дослідження рукопису: мовознавчий,
літературознавчий, джерелознавчий, текстологічний, філіграно-
знавчий та ін.26 Зацікавлення конкретного вченого відображались
22
на його описах: в першу чергу зверталася увага на детальний
аналіз тих характеристик книги, що відповідали його професійно-
науковій спеціалізації.
Так, Ф. Титов використав власний досвід історика друкарської
справи для написання праці “Типографія Києво-Печерської Лаври”
(К., 1918)27; у грунтовних описах рукописів бібліотеки Історико-
філологічного інституту князя Безбородька в Ніжині, складених
М. Сперанським, превалював мовознавчий аспект28. Поглиблений
філологічний опис рукописів характеризує наукові студії стосовно
рукописних книг Д. Абрамовича29. Детально описує євангелія
київських книгосховищ Г. Крижанівський, додаючи грунтовний
палеографічний опис рукописів та здійснюючи мовно-текстологіч-
ний аналіз30. Величезне значення для української науки мали
бібліографічні дослідження викладача КДА С. Голубєва, знаного
літературознавця, дослідника історії книги та бібліографа31.
Перші методики опису та каталоги стародруків і рукописних
книг не розроблялися паралельно, і це цілком закономірно, адже
рукописна книга є більш складною за атрибутуванням і, відповідно,
більш трудомісткою для описування. Тому першим посібником,
що узагальнював досягнення в галузі опису, був “Очерк славяно-
русской библиографии” В. Ундольського, присвячений стародру-
кованим виданням32.
Тоді ж почалося активне вивчення регіональних – волинських,
подільських, чернігівських – колекцій рукописних книг та старо-
друків. На цих теренах працювали С. Барановський (історія во-
линських православних друкарень33), Т. Бєлєнький (церковно-
богослужбові книги із збірки комітету для історико-статистичного
опису Подільської єпархії34) та деякі ін.
Рукописи Почаївської лаври, передані до Церковно-археоло-
гічного музею при КДА, вперше були описані студентом 2-го курсу
церковно-практичного відділу КДА В. Березіним35. Роботу високо
оцінили й висунули на Євгенієво-Румянцевську премію. Ним же були
описані турецько-татарські рукописи, що зберігалися в бібліотеках
Санкт-Петербурга36. Опис стародруків Подільського церковного
історико-археологіческого товариства було укладено Є. Сецін-
ським37, опис рукописів Чернігівської духовної семінарії – М. Лі-
лєєвим38, стислий список рукописів Чернігівського єпархіального
давньосховища склав О. Грузинський39.
Серед дослідників української рукописної книги виділяється
23
особистість В. Перетца, який одним з перших запровадив уніфі-
кований археографічний опис рукописної книги та ініціював про-
ведення археографічних експедицій40. В Київському університеті
св. Володимира, де він викладав на історично-філологічному фа-
культеті, В. Перетц залучав до вивчення, описування, текстологіч-
них досліджень та публікації пам’яток студентів, організував семі-
нарій давної літератури. Його учнями були такі видатні в майбут-
ньому вчені, як С. та В. Маслови, М. Гудзій, О. Білецький, І. Огієнко,
В. Отроковський, О. Багрій, В. Адріанова, С. Щеглова, Є. Нєвєрова,
С. Сушицький, О. Грузинський, С. Шевченко, М. Чистяков, С. Буго-
славський, С. Гаєвський, М. Драй-Хмара, Б. Ларін, А. Ришков та ін.
Всього за 1907–1912 рр. – період професорства В. Перетца в Київ-
ському університеті – членами семінарію були 68 студентів, які
працювали в галузі методології та історії літературознавства, історії
мови, народної творчості, історії слов’янських і західноєвропей-
ських літератур, нової російської та української літератури41.
Під час екскурсій, які викладач проводив для своїх студентів,
були описані рукописи та стародруки в Полтаві та Єкатеринбурзі
(1–9 червня 1910 р.), Житомирі (21–26 жовтня 1910 р.), Ніжині
(18–20 лютого 1914 р.), у Видубицькому монастирі в Києві (30 трав-
ня – 10 червня 1915 р.)42.
С. Маслов був одним з найталановитіших учнів В. Перетца.
Ще молодим науковцем він описав зібрання Київського універси-
тету св. Володимира, Історичного товариства Нестора-літописця,
Софійської кафедри в Києві та опублікував першу свою бібліогра-
фічну працю – “Библиографические заметки о некоторых церковно-
славянских старопечатных изданиях”43.
Отже, ще на початку свого шляху в науку С. Маслов сформу-
вався як книгознавець і дослідник історії рукописних книг та старо-
друків44, а в 38-річному віці написав свою відому працю “Критико-
библиографический обзор новейших трудов по славяно-русской
библиографии и палеографии”45.
Ще одна учениця В. Перетца С. Щеглова в 1916 р. описала ру-
кописні книги Київського художнього музею46.
У галицьких землях, за спостереженнями О. Колосовської, В. Га-
лушко, М. Черниш, Я. Ісаєвича, традиції збирання та наукового
опису рукописів і стародруків були започатковані в ХІХ ст. Першим
бібліографом стародруків вважається І. Вагилевич47, який здійснив
облік та опис друкованих книг українських авторів, написаних ла-
тинською та польською мовами48.
24
У цій галузі працювали також Я. Головацький, О. Барвін-
ський, І. Шараневич, А. Петрушевич, О. Огоновський, І. Франко,
К. Студинський, В. Щурат, М. Возняк та ін.49 Так, О. Барвінський
досліджував діяльність Ставропігійного братства та окремі пам’ятки
з історії книги50; І. Франко цікавився староруськими рукописами
та апокрифами51. Стародруки Мукачева та Ужгорода наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст. були описані О. Петровим52. Окремі
пам’ятки полемічної літератури кінця XVI – початку XVII ст. вивчав
та узагальнював у фундаментальних довідниках К. Студинський53.
На другу половину ХІХ ст. припадає наукова діяльність Я. Го-
ловацького, широко відомого сучасним фахівцям з історії національ-
ної бібліографії автора книги “Библиография галицко-русская с
1772–1848 года”54 та дослідника галицького друку, починаючи від
1491 р.55 Він описував рідкісні рукописні книги та стародруки із
збірок львівських церков і монастирів, зокрема, Ставропігійної церкви
Успіння та монастиря св. Василія Великого (Онуфрія) в Львові56.
За загальним визнанням, найбільший внесок у вивчення
стародруків та рукописів належить А. Петрушевичу, який об’їздив
у пошуках раритетів Галичину, Буковину та Закарпаття, упорядку-
вав у Перемишлі капітульну бібліотеку й архів, досліджував істо-
рію книги, діяльність друкарень, описав значну кількість рукопис-
них книг та стародруків з різних збірок і зібрав власну колекцію
(яку сам й опрацював)57.
Розпочалася наукова робота А. Петрушевича в 60-х роках ХІХ ст.
Його перші книгознавчі праці присвячені опису помяника Хресто-
воздвиженської церкви Успіння Богородиці в Львові та стародру-
кам Почаївської обителі чину св. Василія Великого58. А грунтовні
праці щодо життя та діяльності І. Федорова та Ф. Скорини, про
початок книгодрукування на Русі і в Львові, Буквар Спиридона
Соболя та інші заклали фундамент вивчення книжкової культури
у 80-х роках ХІХ ст.59
Тоді ж виходять його каталог церковнослов’янських рукописів
та кириличних стародруків з археолого-бібліографічної виставки
Ставропігійного інституту та хронологічний покажчик церковних
і світських книг, що були опубліковані в Львові в період від 1574
до 1800 р.60 Внесок А. Петрушевича в розвиток українського
книгознавства як бібліографа стародрукованих видань було проа-
налізовано О. Колосовською, яка зазначила, що також великою
заслугою вченого в галузі колекціонування і дослідження старо-
25
друкованої книги було й те, що йому “вдалося в багатьох своїх
сучасниках розбудити зацікавлення і намагання сприяти збере-
женню та вивченню вітчизняної книжкової спадщини”61.
У студіях галицьких учених домінувало вивчення стародруко-
ваної книги та історії українського друкарства, хоча й І. Шараневич
і Я. Головацький приділяли деяку увагу рукописним пам’яткам629.
Фактично камеральна археографія рукописної книги в Галичині
починається з праць І. Свєнціцького.
В основу збирацької діяльності видатних учених-славістів,
книгознавців, бібліографів та археографів, засновників музейних
колекцій світового значення в Києві та Львові І. Свєнціцького та
М. Петрова63 було покладено концепцію книжкової пам’ятки як
музейного об’єкта зокрема та об’єкта культури взагалі, що потребує
поглибленого вивчення. Їхній внесок у різні напрями вивчення ду-
ховної культури українського народу, зокрема, його рукописної та
книжкової спадщини, історії церкви, літератури, мистецтва, а також
у діяльність наукових товариств та музейних установ, є загально-
визнаним. Ці дві видатні особистості були тим знаковим явищем в
історії вітчизняного книгознавства, яке об’єднувало українську науку
на західних, центральних та східних територіях, що впродовж знач-
ного часу належили до різних держав. І хоча М. Петрова (1840–
1921) та І. Свєнціцького (1876–1956) розділяв час, який вимірю-
ється поколінням, вони жили в одному книгознавчому вимірі.
І. Свєнціцький закінчив Санкт-Петербурзький університет та
Петербурзький археологічний інститут, а дисертацію захистив у
Віденському університеті. М. Петров закінчив Київську духовну
академію і там само захистив дисертацію. Обидва були добре обіз-
нані з останніми досягненнями в галузі опису кириличних руко-
писних книг і стародруків. Обидва брали участь в археографічних
експедиціях з метою розшуків рукописних пам’яток та стародруків.
Обидва вибудовували фонди рідкісних книг своїх музеїв, описува-
ли пам’ятки писемності, укладали каталоги найцінніших колекцій.
Фактично ними було створено концепцію музею книги64.
У перше десятиліття ХХ ст. побачили світ фундаментальні опи-
си зібрань Народного Дому з колекції А. Петрушевича та Музею
Ставропігійного інституту в Львові, укладені І. Свєнціцьким65.
Збирацька діяльність І. Свєнціцького дозволила створити уні-
кальний фонд Українського національного музею в Львові, запо-
чаткованого митрополитом А. Шептицьким як церковний66. На
26
посаді помічнника бібліотекаря музею І. Свєнціцький здійснив
опис зібрання А. Петрушевича. Тоді ж він видав науковий опис
іншомовних карпаторуських рукописних книг з бібліотеки Народ-
ного Дому в Львові, палеографічно-граматичні дослідження Бу-
чацького та Лавришівського Євангелій, Новосадського Апостола67.
Методику опису стародруків І. Свєнціцький удосконалив у ката-
лозі книг церковнослов’янською мовою з фондів Національного
музею в Львові68.
Початок ХХ ст. є найбільш плідним у формуванні І. Свєнціць-
кого як археографа української рукописної книги69. В 1924 р. – у
300-ті роковини від початку книгодрукування – він видав у Львові
фундаментальну монографічну роботу “Початки книгопечатання
на землях України”.
Особистість М. Петрова, його роль у формуванні бібліотеки
Київської духовної академії, Церковно-археологічного товариства
та Церковно-археологічного музею вивчалися багатьма вченими,
зокрема, В. Ульяновським, К. Крайнім та ін. Археографічну діяль-
ність М. Петрова як завідувача Церковно-археологічним музеєм і
бібліотекою досліджувала С. Сохань, яка розглянула його науко-
вий та практичний внесок у створення музейної та бібліотечної
колекції70. М. Петров здійснював археографічні експедиції з метою
дослідження та опису старожитностей і рукописно-книжкової
спадщини місцевих архівів, бібліотек Наддніпрянської України,
Волині, Поділля, а також збирання, опрацювання та збереження
пам’яток церковної давнини, особливо писемних. Грунтовний опис
рукописних зібрань КДА, ЦАМ та інших книгосховищ м. Києва
продовжив його учень О. Лебєдєв71.
Систематичні каталоги рукописних книг із зібрання ЦАМ КДА
та інших зібрань м. Києва, укладені наприкінці ХІХ – на початку
ХХ ст. М. Петровим, містять як облікові дані (автор, назва, дата,
кількість аркушів), так і розширені статті, в яких наводяться записи
писців, деякі літературні особливості РК. На той час це була найдоско-
наліша методика опису рукописних пам’яток. З точки зору сучасної
науки датування рукописів часто є неточним; статті описів хоча й
викладаються в певному порядку, однак структура описів має спо-
радичний характер, вона не уніфікована та не універсальна. Безу-
мовно цінним і дотепер є наведений постатейний виклад змісту,
що має значення для визначення як текстових редакцій, так й
історії певних жанрових різновидів писемних пам’яток72.
27
Над історією книги в цей період починає працювати й І. Огієн-
ко73, згодом – відомий вітчизняний книгознавець. В. Ляхоцький,
дослідник його наукової діяльності, вважає, що вже на початку
своєї роботи І. Огієнко розумів і вмотивовано обгрунтував необ-
хідність вивчення історії української книжки як одного з важли-
вих чинників національної культури74.
Підводячи підсумки, можна охарактеризувати другу половину
ХІХ – початок ХХ ст. як період започаткування книгознавства на
“синкретичному” рівні, який базувався на методичному забезпе-
ченні мовознавства, літературознавства та історичних досліджень і
поєднував у собі бібліографо-археографічний (опис рукописних книг
та стародруків), бібліотекознавчий (формування фондів колекцій та
зібрань), історико-видавничий (вивчення історії друку та друкарень)
аспекти. Кожна з цих складових тоді ще не набула самостійного
значення та існувала переважно в складі історії літератури, мови і
культури, однак практична діяльність й розробка конкретних питань
з історії книги були тісно пов’язані з вивченням книжкової та ру-
кописної спадщини бібліотек для здійснення її наукового опису.
Теоретичне обгрунтування книгознавства як окремої бібліо-
логічної дисципліни вперше було оформлене в 10-х роках ХХ ст.
російським ученим М. Лісовським, який запропонував об’єднати в
цій новій науці всі технічні, практичні та теоретичні відомості про
книгу в її минулому та сучасному75. Однак теорія історико-книго-
знавчих досліджень та книгознавства як науки ще не раз ставала
приводом для дискусій стосовно різних концептуальних підходів
та домінуючої ролі в комплексі наукових знань, необхідних для
бібліотеки.
1 Зведена історіографія подається в книзі: Ісаєвич Я. Українське книго-
видання. Витоки. Розвиток. Проблеми. – Л., 2002. – С. 15–41.
2 Дубровіна Л.А. Кодикологія та кодикографія української рукописної
книги. – К., 1992.
3 Шалашна Н. Історія книги як наука в першій половині ХІХ ст. //
Наук. пр. НБУВ. – К., 2003. – Вип. 10. – С. 42–59; Вона ж. Особливості роз-
витку історико-книгознавчої думки в Україні в другій половині ХІХ ст. //
Там само. – Вип. 11. – С. 398–426.
4 Шалашна Н. Розвиток історико-книгознавчої думки в Україні у ХІХ
ст. : Автореф. дис. ... канд. іст.наук.– К., 2004. – С. 14–15.
5 Zubrzycki D. Historyczne badania o drukarniach rusko-slawianskich w
Galicyi.–Lwow, 1836. 90 s. У 1838 р. це видання в скороченому вигляді
28
вийшло російською мовою “Исторические исследования о русско-славян-
ских типографиях в Галичине” в “Журнале Министерства народного
просвещения’” (ЖМНП). – Ч. 19, сентябрь, 9, с. 568–585.
6 Болховитинов Евгений, митрополит. Описание Киево-Печерской
Лавры с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное,
также планов Лавры и обеих пещер. – К., 1826. – 191 с.; Он же. Описание
Киево-Софийского собора и Киевской епархии с присовокуплением раз-
ных грамот и выписок. – К., 1825. – 291, 272 + 8 с.
7 Болховитинов Евгений, митрополит // Словарь исторический о быв-
ших писателях духовного чина Греко-Российской церкви. – М., 1995. –
416 с.
8 [Болховитинов Е.] О славянорусских типографиях // Вестн. Евро-
пы. – 1813. – Ч. 70., № 14. – Июль. – Отд. 2. – С. 104–129.
9 Рукавіцина-Гордзієвська Є.В. Бібліографія наукової спадщини київ-
ського митрополіта Євгенія (Болховитинова) // Рукописна та книжкова
спадщина України. – 2005. – Вип. 10. – С. 309–328. Фундаментальна праця
дослідниці архівної спадщини та бібліотеки Є. Болховитинова, Є.В. Ру-
кавиціної-Гордзієвської, яка нещодавно пішла з життя (2006 р.), була під-
готовлена в першому варіанті у відділі стародруків та рідкісних видань
Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Сьогодні це
надзвичайно цінне видання готується до друку посмертно.
10 Шалашна Н. Михайло Максимович і його “Книжная старина Южно-
русская” // Вісн. Книжкової палати. – 2000. – № 3. – С. 32–33.
11 Шалашна Н. Історія книги як наука в першій половині ХІХ ст. //
Наук. пр. НБУВ. – К., 2003. – Вип. 10. – С. 42–59; Вона ж. Михайло Макси-
мович і його “Книжная старина Южно-русская” // Вісн. Книжкової па-
лати. – 2000. – № 3. – С. 32–33.
12 Ісаєвич Я. Українське книговидання. Витоки. Розвиток. Проблеми. –
Л., 2002. – С. 15–16.
13 Соколов П.И. Каталог обстоятельный российским рукописным кни-
гам к российской истории и географии принадлежащих, в Академической
библиотеке находящихся. – СПб., 1818.
14 Калайдович К., Строев П. Обстоятельное описание славяно-русских
рукописей, хранящихся в Москве, в библиотеке графа Ф.А. Толстого. –
М., 1825; Строев П. Библиотека Императорского Московского Общества
истории и древностей российских. – М., 1842; Востоков А.Х. Описание
русских и славянских рукописей Румянцевского музеума. – СПб., 1842.
15 Бычков А.Ф. Описание церковно-славянских и русских рукопис-
ных сборников Имп. Публ. б-ки. – СПб., б.г. – Ч. 1–2.
16 Викторов А. Собрание рукописей И.Д. Беляева. – М., 1881; Гор-
ский А В., Невоструев К.Н. Описание славянских рукописей Московской
Синодальной библиотеки. – М., 1855–1917. – Т. 1–4; Славяно-русские
рукописи В.М. Ундольского, описанные самим составителем и бывшим
29
владельцем собрания. С приложением очерка собрания рукописей В.М. Ун-
дольского в полном составе, написанное А.Е. Викторовым. – М., 1870; По-
пов А. Описание рукописей и каталог книг церковної печати библиотеки
А.И. Хлудова. – М., 1872; Титов А.А. Рукописи славянские и русские, при-
надлежащие д. чл. Имп. Русского Археологического общества И.А. Вахра-
мееву. – М., 1888. – Вып. 1–2; Яцимирский А.И. Опись старинных славян-
ских и русских рукописей собрания П.И. Щукина. – М., 1897; Прозоров-
ский Д. Опись древних рукописей, хранящихся в Музее Имп. Русского
Археологического общества. – СПб., 1879.
17 Леонид, арх. Сведения о некоторых славянских рукописях, посту-
пивших из св. Троице-Сергиевой Лавры в библиотеку Троицкой духовной
семинарии в 1747 г. // ЧОИДР. – М., 1883. – Кн. 2. – С. 81–107.
18 Калужняцкий Э. К библиографии церковно-славянских печатных
изданий в России. – СПб., 1886.
19 Родосский А. Описание 432-х рукописей, принадлежащих С-Петер-
бургской духовной академии и составляющих ее первое по времени соб-
рание. – СПб., 1894; Сперанский М.Н. Описание рукописей Тверского
музея // ЧОИДР. – М., 1891.
20 Иконников В.И. Новые коллекции рукописей в России. – К., 1890.
21 Георгиевский П. Собрание Н.С. Тихонравова. – М., 1913.
22 Лихачов М. Бумага и древнейшие бумажные мельницы в Москов-
ском государстве. – СПб., 1891.
23 Соболевский А.И. Славяно-русская палеография: лекции А.И. Собо-
левского. – СПб., 1908. – Т. 2. – 120 с.; Карский Е.Ф. Славянская кирил-
ловская палеография. – М., 1906.
24 Соболевский А.И. Каталог славяно-русской палеографической
выставки в Археологическом институте. – СПб., 1907; Он же. Новый
сборник палеографических снимков с русских рукописей XI–XVIII вв. –
СПб., 1906.
25 Срезневский И.И. Славяно-русская палеография XI–XIV вв. Лек-
ции читанные в Императорском С.-Петербургском университете в 1865–
1880 гг. – СПб., 1885.
26 Іванова О.А. Рукописна книга ХVІ ст. в Україні. Основні засади ко-
дикологічного опису: Автореф. дис. ... канд філол. наук. – К., 2003.– С. 5–6.
27 Ісаєвич Я. Вказ. праця. – С. 21.
28 Описание рукописей библиотеки Историко-филологического инсти-
тута князя Безбородко в Нежине / Составлено под ред. М. Сперанского. –
М., 1900; Описание рукописей библиотеки Историко-филологического
института князя Безбородко в Нежине (Окончание) / Составлено под ред.
М. Сперанского. – М., 1901; Описание рукописей библиотеки Историко-
филологического института князя Безбородко в Нежине. Приобретения
1901–1903 гг. / Описание составлено М. Сперанским. – Нежин, 1903;
Описание рукописей библиотеки Историко-филологического института
30
князя Безбородко в Нежине. Приобретения 1901–1905 гг. / Описание со-
ставлено М. Сперанским. – Нежин, 1905.
29 Абрамович Д.И. Описание рукописей Санкт-Петербургской Духовной
Академии: Софийская библиотека: В 3 вып. – СПб., 1905–1910. – Вып. 1. –
1905; Вып. 2. – 1907; Вып. 3. – 1910.
30 Крыжановский Г. Рукописные Евангелия киевских книгохранилищ.
Изследования языка и сравнительная характеристика текстов. – К., 1889.
31 Голубев С.Т. Библиографические замечания о некоторых старопечат-
ных церковно-славянских книгах, преимущественно конца XVI и XVII сто-
летий // Тр. КДА. – 1876. – № 1. – С. 121 – 161; № 2. – С. 359–398; Он
же. О первопечатных церковно-славянских книгах, изданных в Кракове
1491 г.: Библиогр. заметка. – К., 1884; Он же. О составе библиотеки Петра
Могилы // Тр. Третьего Археол. съезда в России, бывшего в Киеве в 1874 г. –
К., 1878. – Т. 2. – С. 257–268.
32 Ундольский В.М. Очерк славянорусской библиографии.– М., 1871. –
Вып. 1.
33 Барановский С. Краткие исторические сведения о бывших на Волы-
ни православных типографиях // Волынские епархиальные ведомости. –
1877. – № 18. – С. 763–787.
34 Беленький Т.И. Опись церковно-богослужебных книг, принадлежав-
ших комитету для историко-статистического описания Подольской епар-
хии. – Камянец-Подольский, 1876.
35 Березин В. Описания рукописей Почаевской Лавры, хранящихся в
библиотеке музея при Киевской духовной академии. – К., 1881. – 81 с.
36 Березин В. Описание турецко-татарских рукописей, хранящихся в биб-
лиотеках С. Петербурга // ЖМНП. – 1846. – Ч. 50. – Отд. ІІІ. – С. 33–48.
37 Сецинский Е.И. Опись старопечатных книг музея Подольского церков-
ного историко-археологического общества. – Каменец-Подольский, 1904. –
197 с.
38 Лилеев М.И. Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Чер-
ниговской духовной семинарии. – СПб., 1880.
39 Грузинский А.С. Краткое описание рукописей Черниговского епар-
хиального древлехранилища. – ІР НБУВ, ф. 329, № 99.
40 Дубровіна Л.А. Кодикологія та кодикографія української рукописної
книги. – К., 1992. – С. 55–62; Перетц В.М. К вопросу о рациональном
описании древних рукописей // Тр. Тверского Обласного Археол. съезда. –
Тверь, 1905. – С. 1–10. – Отт.
41 Ляхоцький В.П. Тільки книжка принесе волю українському наро-
дові… – К., 2000. – С. 216–217.
42 Перетц В.Н. Отчет об экскурсии семинария русской филологии в
Житомир 21–26 октября 1910 года. – К., 1911; Он же. Отчет об экскурсии
семинария русской филологии в Полтаву и Екатеринбург 1–10 июня
1910 г. – К., 1910; Он же. Отчет об экскурсии семинария русской фило-
31
логии в Киев 30 мая – 10 июля 1915 года. С приложением описания
древних рукописей и старопечатных книг Киево-Выдубицкого монасты-
ря. – К., 1916.
43 Маслов С.І. Рукописи Софійської катедри в Києві // ЗНТШ. –
1906. – Т. 72, кн. 4. – С. 122–140; Он же. Описание рукописей историчес-
кого общества Нестора Летописца. – К., 1908. – 58 с.; Он же. Обзор руко-
писей библиотеки Императорского университета Св. Владимира. – К.,
1910. – 42 с.; Он же. Библиографические заметки о некоторых церковно-
славянских старопечатных изданиях. – Варшава, 1910.
44 Ковальчук Г.І. Дослідження С. Маслова в галузі історії книги //
Перші книгознавчі читання: Зб. наук. праць. – К., 1997. – С. 28–32; Ко-
вальчук Г.І., Королевич Н.Ф. Книгознавець, бібліограф і бібліотекар Сергій
Іванович Маслов (1880–1957): Біобібліогр. нарис. – К., 1995.
45 Маслов С.И. Критико-библиографический обзор новейших трудов
по славяно-русской библиографии и палеографии. – К., 1918. – 16 с.
46 Щеглова С.А. Описания рукописей Киевского художественного науч-
ного музея имени Государя Императора Николая Александровича. – Пг.,
1916. – 112 с.
47 Ісаєвич Я. Вказ праця. – С. 17.
48 Wagilewicz Jan Dalibor. Pisarze polscy Rusini (wraz z dodatkiem:
Rosarze laci_iscy Rusini). – Przemy•l, 1996.
49 Колосовська О. Кирилична стародрукована книга у дослідженнях
галицьких учених (кінець ХVІІІ – перша половина ХХ ст.) // Наук. пр.
НБУВ. – К., 2003. – Вип. 10. – С. 7–36; Вона ж. І. Франко – дослідник та
користувач стародрукованої книги // Іван Франко – письменник, мисли-
тель, громадянин: Матеріали Міжнарод. наук. конф. (Львів, 25–27 верес.
1996 р.). – Л., 1998.– С. 120–123; Галушко М.В. Особисті бібліотеки А.С. Пе-
трушевича і М.С. Возняка та колекції І.С. Свенцицького та Ф. Ржегоржа
як джерело до вивчення історії слов’янських народів // Бібліотека – скарб-
ниця духовності: Матеріали Міжнарод. наук. конф. – К., 1993. – С. 130–139.
50 Барвінський О. Ставропігійське брацтво Успенське у Львові, єго за-
снованє, діяльність и занеченє церковно-народне. – Л., 1886. – 84 с.; Він же.
Стара руська брошюра, видана 1676 року в Новгороді Сіверськім, описуюча
посвячення Лазаря Барановича на єпископа // Зоря. – 1891. – № 24. – С. 480.
51 Серед значної кількості його видань можна відзначити, наприклад:
Франко І. Кінцеві записки в староруських рукописах // ЗНТШ. – 1906. –
Т. 74, кн. 6. – С. 145–149; Він же. Причинки до історії руської літератури
XVIII віку: Дрогобицький збірник рукописних апокрифічних оповідань //
Зоря. –1886.–№ 9. – С 155–156; Він же. Причинок до історії галицько-
руського письменства XVII в. // ЗНТШ. – 1912. – Т. 107. – С. 110–115;
Він же. Причинок до студій над Острожською біблією // ЗНТШ. – 1907. –
Т. 80, кн. 6. – С. 5–18.
52 Петров А. Л. Старопечатные церковные книги в Мукачеве и
32
Ужгороде // ЖМНП. – 1891. – Ч. 275, кн. 6. – С. 209–215; Він же. Старо-
печатные церковные книги в Мукачеве и Унгваре // Материалы для исто-
рии Угорской Руси. – СПб., 1906. – Кн. 4. – С. 65–71.
53 Студинський К. “Адельфотес” граматика видана у Львові в р. 1591 //
ЗНТШ. – 1895. – Т. 7, кн. 3. – С. 1–42; Він же. Пам’ятки кириличного
письменства кінця XVI і поч. XVII в. // Пам’ятки українсько-руської мови
і літератури. – Л., 1906. –Т. 5; Він же. Пам’ятки полемічного письменства
кінця XVI – початку XVII ст. / Видав К. Студинський. – Л., 1906. – Т. 1;
Він же. Три панегірики XVII віку // ЗНТШ. – 1896. – Т. 12.
54 Головацкий Я.Ф. Библиография галицко-русская с 1772–1848 года //
Галичанин. – 1863. – Кн. 1, вып. 3/4. – С. 309–327.
55 Головацкий Я.Ф. Дополнение к очерку славяно-русской библиографии
В. М. Ундольского, содержащее книги и статьи, пропущенные в первом
выпуске хронологического указателя славяно-русских книг церковной
печати с 1491-го по 1864 год, в особенности же перечень галицко-русских
изданий церковной печати. – СПб., 1874; Он же. Книга о новом кален-
даре, напечатанная в Риме в 1596 году. – СПб., 1877.
56 Головацкий Я.Ф. Библиографические находки во Львове. О руко-
писях и старопечатных изданиях, хранящихся в библиотеке Ставропигий-
ской церкви Успения. – СПб., 1873; Він же. Коротка відомість о рукописах
слов’янських і руських находящихся в книжниці монастиря св. Василія
Великого (Онуфрія) у Львові // Русалка Дністровая). – К., 1972. – С. 122–
129. – (Фотокопія з видання 1837 p.
57 Колосовська О. Кирилична стародрукована книга у дослідженнях
галицьких учених (кінець ХVІІІ – перша половина ХХ ст.) // Наук. пр.
НБУВ. – 2003. – Вип. 10. – С. 13–16. Вона ж. Кириличні стародруки з
бібліотеки Антона Петрушевича // Проблеми слов’янознавства. – 1995. –
Вип. 47. – С. 95–98; Вона ж. А.С. Петрушевич – колекціонер і дослідник
стародрукованої книги // Книга і преса в контексті культурно-історич-
ного розвитку суспільства. – Л., 1998. – Вип. 2. – С.151–161.
58 Петрушевич А. Подробное описание Помянника Крестовоздвиженской
Церкви Успения Богородицы в Львове // Зоря Галицька. – Львов, 1951. –
67–72; Он же. Историческое известие о древней Почаевской обители
ЧСВВ и типографии ея, з росписью в той печатным книгам // Галичанин. –
Львов, 1963. – Вип. 3/4. – С. 158–181.
59 Петрушевич А. Иван Федоров, русский первопечатник. – Львов,
1883; Он же. О начале книгопечатания на Руси вообще, и в городе Львове
в особенности // Временник Института Ставропигийского с месяцесло-
вом. – Львов, 1884; Он же. Франциск Скорина, издатель русской Библии
в Праге ческой в 1517, 1518 и 1519 годах // Слово. – Львов, 1785. – № 130;
Он же. Букварь напечатаный Спиридоном Соболем в Кутейне 1631 года //
Вестник Народного Дома. – Львов, 1890.
60 Петрушевич А. Хронологическая роспись церковных и мирских
33
русско-словенских книг, напечатанных кирилловскими буквами в городе
Львове, начиная с 1574 до 1800 года. – Львов, 1884. – 23 с.; Он же. Каталог
церковно-словенских рукописей и старопечатных книг кирилловского
письма, находящихся на археолого-библиографической выставке в Ставро-
пигийском заведении. – Львов, 1888.– 45 с.
61 Колосовська О. Кирилична стародрукована книга у дослідженнях
галицьких учених (кінець ХVІІІ – перша половина ХХ ст.) // Наук. пр.
НБУВ. – 2003. – Вип. 10. – С. 16.
62 Шараневич И. Каталог археолого-библографической выставки
Ставропигийского института в Львове. – Львов, 1888; Он же. Каталог археоло-
гическо-артистических предметов, церковно-славянских рукописей и
старопечатных книг. – Львов, 1890; Головацкий Я. Несколько слов о
Библии Скорины и о рукописной русской библии из ХVІ столетия, обрета-
ющихся в библиотеке монастыря Св. Онуфрия во Львове. – Львов, 1863.
63 Черниш Н.І. Книгознавча діяльність І. Свенцицького // Наук. пр.
НБУВ. – 2004. – Вип. 13. – С. 150–172; Вона ж. Бібліографічна комісія НТШ
як центр дослідження української книги (1909–1939). – К., 2006. – 215 с.
64 Свєнціцький І. Про музеї і музейництво. – Л., 1920. –79 с.
65 Свєнціцький І. Опис рукописів Народного Дому з колекції Ант. Пе-
трушевича: В 3 ч. – Л., 1906–1911. – Ч. 1. – 1906. – 242 с.; Ч. 2. – 1911. –
294 с.; Ч. 3. – 1911. – 193 с.; Он же. Церковно- и русско-славянския
рукописи Публичной Библиотеки Народного Дома во Львове. – СПб.,
1904. – 65 с. (Отд. оттиск из Известий ОРЯС. – 1904. – Т. 9. – Кн. 3. – С.
350–414); Он же. Опись Музея Ставропигийского Института во Львове. –
Львов, 1908.
66 Гумецька Л. Професор Іларіон Свєнціцький: До 80-річчя з дня на-
родження // Укр. мова в шк. – 1956. – № 3. – С. 41.
67 Свєнціцький І. Бучакське Євангеліе: палеографічний опис // Зап.
НТШ. – Л., 1911. – Кн. 5. – С. 5–17; Он же. Описание иноязычных новей-
ших карпато-русских рукописей библиотеки Народного Дома во Львове //
Научно-литературный сборник “Галицко-русской матицы”. – Львов, 1904. –
Т. 3, кн. 4. – С. 81–104; 1905. – Т. 4, кн. 1. – С. 108–149.
68 Свєнціцький І. Каталог книг церковно-слов’янської печаті Національ-
ного музею у Львові. – Жовква, 1908. – 213 с.
69 Іларіон Свєнціцький як дослідник давнього українського друкар-
ства // Черниш Н. Бібліографічна комісія НТШ як центр дослідження
української книги (1909–1939). – К., 2006. – С. 11–112; Черниш Н.І.
Книгознавча діяльність І. Свєнціцького // Наук. пр. НБУВ. – Вип. 13. –
К., 2004. – С. 150–172.
70 Сохань С.В. Рукописні матеріали М.І. Петрова і традиції збирацької
діяльності та особливості формування рукописного фонду бібліотеки
Київської духовної академії // Наук. пр.НБУВ. – Вип. 9. – К., 2002. – С. 327–
336; Вона ж. Бібліотечно-археографічна діяльність М.І. Петрова (1840–
34
1921) : Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 2002. – 16 с.; Крайній К. Істо-
рики Києво-Печерської Лаври ХIV – початку ХV ст. – К., 2000. – 161 с.
71 Лебедев А. Рукописи Церковно-археологического музея в Импера-
торской Киевской Духовной академии. – Т. 1. – Саратов, 1916. – 176 с.
72 Петров Н.И. Типик о церковном и о настенном письме епископа
Нектария из его сербского града Веласа 1599, и значение его в истории
русской иконописи. – СПб., 1899; Он же. Описание рукописей Церковно-
археологического музея при Киевской Духовной Академии: В 3 вып. –
К., 1875–1879. – Вып. 1. – 1875. – 280 с.; Вып. 2. –1877. – 542 с.; Вып. 3. –
1879. – 683 с.; Он же. Описание рукописных собраний, находящихся в г.
Киеве. – М., 1891–1904. – Вып. 1. – 1891. – 321 с.; Вып. 2. –1897.– 294 с.;
Вып. 3. –1904. – 307 с.
73 Черниш Н. Іван Огієнко та йоого концепція витоків українського
друкарства // Наук. пр. НБУВ. – 2004. – Вип. 13. – С. 142–154.
74 Ляхоцький В.П. Тільки книжка принесе волю українському наро-
дові... – К., 2000.
75 Лисовский Н.М. Книговедение как предмет преподавания, его сущ-
ность и задачи: Вступительная лекция, читанная 28 сент. 1915 г. в Императ.
Петроград. ун-те. – Пг., 1915. – 24 с.
|