До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка)

Питання щодо необхідності проведення повного наукового опису рідкісних і цінних книжок неодноразово дискутувалося на сторінках бібліологічних видань. Підкреслювалося, що “повний науковий опис книжкових пам’яток має велике історико-книгознавче та загальнокультурне значення”. На певному етапі у п...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Швець, Н.П.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України 2007
Schriftenreihe:	Рукописна та книжкова спадщина України
Schlagworte:	Дослідження архівних та книжкових фондів
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48635
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка) / Н.П. Швець // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 48-69. — Бібліогр.: 90 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-48635
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-486352013-08-31T03:00:52Z До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка) Швець, Н.П. Дослідження архівних та книжкових фондів Питання щодо необхідності проведення повного наукового опису рідкісних і цінних книжок неодноразово дискутувалося на сторінках бібліологічних видань. Підкреслювалося, що “повний науковий опис книжкових пам’яток має велике історико-книгознавче та загальнокультурне значення”. На певному етапі у повному бібліографічному опису стародруків та рідкісних видань використовується методика кодикологічного дослідження, оскільки “архівна та бібліотечна інформація, що міститься в писемних та друкованих документах, може бути принципово структурно розгорнута до найменших подробиць через реальне дослідження книги і архівного документа як багатоаспектної та багатофункціональної системи. В цьому плані археографічний та бібліографічний описи є елементами одного порядку в структурі суспільної інформації". 2007 Article До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка) / Н.П. Швець // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 48-69. — Бібліогр.: 90 назв. — укр. 2222-4203 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48635 uk Рукописна та книжкова спадщина України Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідження архівних та книжкових фондів Дослідження архівних та книжкових фондів
spellingShingle	Дослідження архівних та книжкових фондів Дослідження архівних та книжкових фондів Швець, Н.П. До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка) Рукописна та книжкова спадщина України
description	Питання щодо необхідності проведення повного наукового опису рідкісних і цінних книжок неодноразово дискутувалося на сторінках бібліологічних видань. Підкреслювалося, що “повний науковий опис книжкових пам’яток має велике історико-книгознавче та загальнокультурне значення”. На певному етапі у повному бібліографічному опису стародруків та рідкісних видань використовується методика кодикологічного дослідження, оскільки “архівна та бібліотечна інформація, що міститься в писемних та друкованих документах, може бути принципово структурно розгорнута до найменших подробиць через реальне дослідження книги і архівного документа як багатоаспектної та багатофункціональної системи. В цьому плані археографічний та бібліографічний описи є елементами одного порядку в структурі суспільної інформації".
format	Article
author	Швець, Н.П.
author_facet	Швець, Н.П.
author_sort	Швець, Н.П.
title	До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка)
title_short	До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка)
title_full	До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка)
title_fullStr	До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка)
title_full_unstemmed	До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка)
title_sort	до методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи наукової бібліотеки львівського національного університету ім. і.я. франка)
publisher	Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Дослідження архівних та книжкових фондів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48635
citation_txt	До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка) / Н.П. Швець // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 48-69. — Бібліогр.: 90 назв. — укр.
series	Рукописна та книжкова спадщина України
work_keys_str_mv	AT švecʹnp dometodologíídoslídžennâvlasnicʹkogoznakudosvídrobotinaukovoíbíblíotekilʹvívsʹkogonacíonalʹnogouníversitetuímíâfranka
first_indexed	2025-07-04T09:16:41Z
last_indexed	2025-07-04T09:16:41Z
_version_	1836707325566517248
fulltext	48 Н. П. Швець Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. І. Я. Франка м. Львів ДО МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ “ВЛАСНИЦЬКОГО ЗНАКУ”: ДОСВІД РОБОТИ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. І. Я. ФРАНКА Питання щодо необхідності проведення повного наукового опису рідкісних і цінних книжок неодноразово дискутувалося на сторінках бібліологічних видань. Підкреслювалося, що “повний науковий опис книжкових пам’яток має велике історико-книго- знавче та загальнокультурне значення”1. На певному етапі у повному бібліографічному опису стародруків та рідкісних видань використовується методика кодикологічного дослідження, оскільки “архівна та бібліотечна інформація, що міститься в писемних та друкованих документах, може бути принципово структурно роз- горнута до найменших подробиць через реальне дослідження книги і архівного документа як багатоаспектної та багатофункціональної системи. В цьому плані археографічний та бібліографічний описи є елементами одного порядку в структурі суспільної інформації”2. Різниця полягає в своєрідності та, головним чином, в унікальності рукописного матеріалу на противагу тиражованому друкованому. Але, як тільки на книзі з’являються “сліди побутування”, вона ви- діляється із загальної кількості того чи іншого видання, стає суб’єк- том не тільки бібліографічного опису, але й має бути досліджена на “рівні примірника”. В такому разі доцільним є опрацювання стародруку за визначеними розділами структури формалізованого кодикологічного опису, а саме, – розділами “історія”, “зовнішній опис: оправа, стан”3 тощо. Цілком прийнятним для опрацювання стародрукованих та рідкісних книг є розділ у кодикологічній © Н. П. Швець, 2007 49 структурі опису А14: “Знаки книжні та облікові”4. У практиці до- слідження стародрукованих видань відомості, що проливають світло на історію окремого примірника, об’єднують одним термінологіч- ним визначенням “власницький знак”. За прийнятою європейською книгознавчою термінологією власницький знак книги5 (іноді книж- ковий6) – це літерний, графічний або тиснений знак, що вказує на власника книги, окреслює її приналежність до конкретного бібліо- течного зібрання. Генезис власницького знаку виходить із бажання зберегти книгу від викрадення. Біля його витоків було розуміння власником (власниками) рідкісності та унікальності книги. Спосіб зазначення власності на книжці протягом часу зазнав різних змін і перетворень. Якщо розташувати хронологічно видові зміни найбільш розповсюджених форм знаку, то першим у цьому ряду виник рукописний власницький запис (підпис), в латинізо- ваній термінології – провенієнційний запис. Провенієнції знахо- димо на рукописних та друкованих книгах до ХІХ ст., а іноді й в ХХ ст. Слід зауважити, що не кожен запис чи помітка відпові- дають терміну “провенієнція”. В масі рукописних заміток, які можна знайти в книзі (коментарі читача до надрукованого, особисті спо- стереження, які не мають відношення до тексту книги, анекдоти, помарки, виправлення тощо), в даному контексті до уваги бе- руться тільки ті, що функціонально відповідають вимозі вказувати на власницьку приналежність. Це і є, власне, провенієнції. Щодо інших записів, щоб уникнути термінологічної плутанини, краще визначати їх як покрайні записи (записи на берегах), чи маргі- налії. Окремою категорією слід розглядати написи manu propria — “автографи”, які в практиці книгознавства є, переважно, предме- том збирання, виділення в окремі колекції7. Від першої половини XIV ст. поширився звичай розміщення на аркушах рукопису, а з винаходом книгодрукування — і на ар- кушах друкованих книг невеликого за розміром малюнка герба власника, або т. зв. “екслібриса-мініатюри” (останні відомі при- клади датовані першою половиною XVI ст.). Так, на форзацному аркуші інкунабула “Історична енциклопедія Вінцента з Бове” (Страсбург, бл. 1473)8 примірника з НБ ЛНУ маємо розшифру- вати художньо виконаний різнокольоровими фарбами герб влас- ника книги — єпископа діоцезії Секкау в Штірії (Австрія) Мат- тіаса Шейта фон Вестерштеттена (1440—17.V.1517). Крім того, цей інкунабул є наочним доказом становлення наступного виду влас- ницького знаку — “власницького тиснення” — набірного тиснення 50 імені власника, іноді року виготовлення оправи шильдами на оп- раві. Так, на верхній кришці оправи, яку виконав майстер Йоганн Ріхенбах з Гейслінгена9 близько 1481–1486, блінтове тиснення готичними мінускулами “schit” — ім’я власника Scheit (Scheidt) у баварській дифтонгізації та рік виготовлення самої оправи. Така традиція витискати ім’я власника чи назву установи зберігалась протягом наступного століття, як окремо, так і в композиції, ін- коли одночасно з суперекслібрисом, який утворився від мальо- ваного екслібриса-мініатюри. Суперекслібрис (гербовий, емблемний, вензельний) виконувався блінтовим тисненням або тисненням золотом чи сріблом. Пізніший вид власницького знаку – екслібрис, який пройшов шлях від екслібриса в формі печатки-дереворита (на Заході відо- мий вже у XV ст.) до сучасного, найчастіше у вигляді етикетки, яку прийнято наклеювати на форзацний аркуш книги. Один з найстарших екслібрисів-штампів на Галичині вперше з’являється в краківському середовищі бібліофілів на початку XVI ст. Бібліо- течна печатка стала відома пізніше – в кінці ХІХ ст., відтоді набула популярності і досі є найбільш вживаним бібліотечним власницьким знаком. У XVIII ст. між часом виникнення супересклібриса до появи клеєного екслібриса, за нашими спостереженнями, існувала наліп- ка з тисненням монограми установи, яку клеїли на корінець оп- рави. Створення характерного корінця було спрощеним варіантом зробити власницьку оправу як для приватних осіб, так і для біб- ліотек установ. Таку традицію спостерігаємо в зібраннях монастир- ських бібліотек і бібліотек навчальних закладів XVIII ст. Вони могли бути попередниками т. зв. “бібліотечної оправи”. В ХІХ— ХХ ст. таку ж саму функцію, але в дешевшому й спрощеному варіанті, виконували бібліотечні наліпки. З часом есклібриси, ви- конані художниками, стають предметом колекціонування, зважаючи на їх художню вартість як творів графіки малих форм. Але хоча в практиці роботи НБ ЛНУ є прецедент створення колекції ексліб- рисів10, у нашій роботі він не розглядається, оскільки за функціо- нальністю окремо взяті поза книгами екслібриси втрачають акту- альність для виявлення історичних зібрань. У практичній роботі з історичними книжковими зібраннями власницький знак нас цікавить з точки зору своєї інформативності та документальності, які можуть бути в більшості випадків ви- значним чинником для реконструкції втрачених на сьогодні чи 51 розпорошених по різних бібліотеках книгозбірень. Власне тому виявлення та дослідження власницького знаку є невід’ємною частиною книгознавчих та бібліотекознавчих досліджень. Якщо розглянути досвід книгознавців в Україні та за кордо- ном, то слід звернути увагу на останні дослідження в цій галузі колег із Всеросійської державної бібліотеки іноземної літератури ім. М. Рудоміно (ВДБІЛ). Коли бібліотека поставила перед собою завдання зробити відкритою іформацію про трофейні фонди, що зберігаються в ній, працівники зіткнулися з необхідністю чіткої класифікації власницького знаку. За основу виконавці-дослідники взяли параметри: спосіб виконання, фіксація розміру, форма знака. За способом виконання розділили: відбиток на твердому матеріалі (суперекслібрис, шрифтове тиснення), відбиток на папері (штам- пи суцільні і набірні), наклеювання (екслібриси, наліпки), напис11. Слід зауважити, що робота колег з бібліотеки іноземної літератури є безперечно важливою. Вона становила значний результат не тільки для бібліографів з Німеччини (переважна більшість тро- феїв звідти), але має і для нас чималий інтерес, оскільки в ВДБІЛ була виявлена значна кількість книг з бібліотек Львова — декілька сотень книжок із зібрання Міхаля Єжи Мнішка12 та книги з біб- ліотеки митрополита Андрея Шептицького, деякі з них з автогра- фами13. Проте ми маємо іншу точку зору на деякі положення щодо методики опрацювання знаків, особливо стосовно поділу на “говорящие” і “немые” знаки. Так, Зубков зазначає: “Среди запи- сей “к немым” относятся разного рода рукописные пометки биб- лиотечного характера (шифры, инвентарные номера и т. п.), так и появившиеся в результате чтения; среди экслибрисов — ярлыки с шифром, среди штампов — штемпели типа “Проверено”, “Дублет” и т. п.”14. Такий підхід виправдовує себе при роботі з «чужими фондами». Коли ж досліджується «своя» історична колекція, то дослідник, як правило, орієнтується в джерелах комплектування бібліотеки, що дає можливість дослідити та пояснити будь-яку бібліотечну помітку. Можемо представити наші спостереження з досвіду роботи з власницькими знаками. Теоретичним підгрунтям роботи з дослідження власницьких знаків згідно з вище наведеною класифікацією для нас є методо- логічні розробки та публікації професійних видань. У цій роботі необхідно мати відповідний довідковий та науковий апарат, а також фахового дослідника. Для опрацювання екслібрисів існує значна кількість літератури: ілюстровані каталоги, історичні нариси, 52 стандарти опису. Немає потреби наводити довгі списки спеціаль- ної літератури з даної тематики, оскільки сучасні комп’ютерні технології та онлайновий зв’язок дозволяють швидко переглянути на сайтах бібліотек Європи і Америки літературу з цієї тематики. Так, на сайті Державної бібліотеки Німеччини на сьогодні є пере- лік 1011 позицій публікацій на тему екслібрисів, 64 – суперексліб- рисів, в т. ч. перелік стародруків, на оправі яких є суперекслібриси. В базі даних Національної Бібліотеки Польщі у Варшаві список літератури з тематики екслібрисів займає 557 позицій, супер- екслібрисів – 15. Для вітчизняних книгознавців залишається від- критою тільки проблема придбання таких довідників і альбомів. Для розкриття суперекслібрисів вважаємо за доцільне використо- вувати опубліковані ілюстровані каталоги з урахуванням географії суперекслібриса. Для нас настільними книгами є праці Казимира Пекарського15, Марії Сіпайло16, Марії Цубжинської-Леонарчик17, М. Гембаровича18, Е. Ружицького19, статті в спеціальних серійних та періодичних виданнях: “Silva rerum”, “Exlibris-Zeitschrift”, “Zeitschrift für Bücherfreunde”, “Einbandforschung”. У разі відсутності відомос- тей в каталогах, та оскільки переважна більшість суперекслібрисів за сюжетом — гербові, то власника можна шукати за гербовника- ми. В якості історичного ілюстрованого видання з геральдики та емблематики релігійних об’єднань звертаємось до книги “Leksykon gode¬ zakonnych”20. Щодо провенієнційних записів, дослідження яких має своє бібліологічне спрямування, перш за все слід згадати праці Казимира Пекарського21, Броніслава Косовського22, Леонарда Яжембов- ського23, Барбари Беньковської24, Марії Сіпайло25, низку праць як методологічного, так і фактографічного характеру Едварда Ру- жицького26. Одна із останніх публікацій з цієї ж тематики – стаття Марії Підлипчак-Майерович27. На прикладі Бібліотеки Оссолінських у Вроцлаві та Національної бібліотеки Білорусі вона відмічає, що існує багато проблем у дослідженнях провенієнцій, не зважаючи на найновішу електроніку та комп’ютерні програми. Роботу слід продовжувати в таких напрямах: 1) документально-інформаційна діяльність з метою окреслити обсяг власницьких знаків; 2) відтво- рення “робочої лабораторії” власника книгозбірні – як приватного, так й інституції; 3) дослідження кола читацьких зацікавлень28. Далі вона зауважує, що саме провенієнційні записи, відчитані зі стародруків і генеровані в традиційних картотеках, все частіше 53 стають елементом бібліографічного опису в друкованих каталогах стародруків, знаходять своє місце в комп’ютерних базах даних. Уршула Пашкєвич у статті про дослідження провенієнційних знаків бібліотек Західної України повідомляє, що в департаменті народної спадщини Міністерства культури Польщі збирається база даних власницьких знаків29. Колеги з Міністерства культури Польщі багато років готують до друку ілюстрований каталог власницьких знаків30. Електронні бази даних власницьких знаків мають наукові бібліотеки Британії, Німеччини, Австрії31, низка бібліотек Польщі. Практиками в провенієнційних дослідженнях виступають укладачі каталогів, які наводять їх при повному книг- ознавчому описі книг32. В історіографії проблематики досліджень, в яких переважно торкалися приватних зібрань33, визначилися три основні тенденції на основі збережених примірників: 1) рекон- струкція стану давніх історичних книжкових зібрань34; 2) на базі існуючих інвентарів, заповітів, архівних матеріалів35; 3) поєднання цих двох методів36. Ці основні тенденції торкаються і дослідження бібліотек різних інституцій. І при тому важливо, чи велися інвен- тарні книги, чи зберігається книгозбірня в одній бібліотеці, чи її зібрання розпорошене в різних місцях. У разі відсутності інвента- рів, розпорошеності книгозбірні практично єдиним джерелом для реконструкції історичного зібрання є сама книга, “яка є наглядним свідченням збирання та читання ряду її власників”37. Фонди бібліотеки Львівського університету дають багатий ма- теріал для виявлення численних приватних зібрань, які у вигляді дарів або через купівлю потрапляли до бібліотеки. Вливання в фонди в 1785–1789 рр. монастирських книгозбірень, бібліотек нав- чальних закладів релігійних орденів, а після пожежі 1848 р. – пере- дача дублетів із бібліотеки ім. Оссолінських, дари відомих науков- ців та громадян міста зробили університетську бібліотеку скарбом щодо можливості й необхідності проведення книгознавчих дослід- жень, в т. ч. і в напряму виявлення та аналізу “власницького знаку”. У бібліотеці Львівського університету дослідженням “влас- ницьких” знаків ще у першій половині ХХ ст. займалися відомі вчені-бібліологи. В каталозі інкунабулів 1912 р., укладачем якого був Євген Барвинський38, наведені власницькі знаки 64 приватних власників та інституцій. В 1929 р. Рудольф Ґабріел Котуля опу- блікував роботу з провенієнційних досліджень — “Власники руко- писів і стародруків ... в бібліотеці “Баворовіанум”39, в якій автор представив 600 власницьких записів та бібліотечних знаків. На їх 54 основі Р.Г. Котуля визначив книги з королівських, монастирських, костьольних, світських бібліотек та низку приватних зібрань XV– XIX ст. Він також автор статті про оправу та власницькі знаки інкунабула 1473 р.40 Анна Єнджейовська впродовж багатьох років досліджувала власницькі знаки на рукописах та стародруках університетської бібліотеки. В її фрагментарних записах занотовано 680 провенієн- цій, відчитаних з 4 тис. перших за інвентарними номерами книг бібліотеки41 та численні власницькі записи на рукописах42. У ко- ректурному варіанті підготовленого нею до друку в співавторстві з Р.Ґ. Котулєю “Каталогу інкунабулів”43 (1938 р.) були наведені про- венієнції і представлено список 69 давніх власників інкунабулів. У 1927 р. К. Пекарський опублікував описи найцінніших примірників Львівської кафедральної бібліотеки44, які згодом по- трапили до бібліотеки Львівського університету, і при кожному опису навів провенієнційні записи. Після Другої світової війни ця робота в бібліотеці була припинена, оскільки не було належних умов для її проведення: відбулося фактичне закриття відділу руко- писних та рідкісних книг, нівелювання його довідкового апарату та самих стародруків у загальному фонді бібліотеки. Тільки після надання відділу штату кваліфікованих співробітників та відповід- ного приміщення, завдяки чому стало можливим зібрати старо- друковані та рідкісні видання в одному відділі, в бібліотеці були поновлені традиційні дослідження книжкових фондів. Результатами цих досліджень стає реконструкція історичних книгозбірень бібліо- теки Львівського університету. Так, аналізуючи і співставляючи з інвентарними книгами “німі” бібліотечні замітки, була виявлена розпорошена бібліотека лейбмедика та префекта придворної біб- ліотеки австрійського імператора Карла IV Пія Ніколя Ґареллі. Звернути увагу на записи чорнилом на форзацах стародруків на- штовхнула книга Міхаєля Деніса “Die Merkwürdigkeiten der k. k. ga- rellischen öffentl. Bibliothekam Teresiano”45. Автор, описуючи “Kostbare Bücher”, згадує про видання Жакена “Віденський ботанічний сад” (Відень, друк. Калівода, 1770) та зазначає, що в Гареллі це нуме- рований примірник, а саме «Das vierte Exemplar» 46. Наш “Жакен” був саме тим “Жакеном № 4” 47. Далі ми співставили бібліотечні помітки на примірнику з інвентарними книгами бібліотеки в різні періоди її існування: Відень (2 етапи), Львів (2 етапи). Кріпосний номер “12.А.7” є тотожним до номеру за віденським каталогом 1766 р. 48 Номери рудим олівцем “32.А.7-9” та простим олівцем 55 XXXII.А.7 позначають відповідні переміщення книги, час її роз- міщення в Тринітарському костьолі (до 1848 р.) і відповідають записам у каталозі бібліотеки Львівської академії 49. Кріпосний та інвентарний номери на екслібрисі “XXXI.А.1”, “BN 21 401” відпо- відають запису в п’ятому томі інвентарної книги бібліотеки Львів- ського університету періоду її перебування в університетському корпусі по вул. Святого Миколая.50. Подібні співставлення бібліо- течних поміток з бібліотечною документацією роблять їх із «ні- мих» цілком інформативними. В результаті в НБ ЛНУ виявлено понад 300 назв цієї цінної бібліотеки. Наукове опрацювання бібліотеки Львівського кафедрального костьолу51, що після 1939 р. була передана до університетської бібліотеки, дозволило виявити понад 418 записів попередніх влас- ників. Записи свідчать, що не тільки вище духовенство мало книго- збірні, але й проповідники, каноніки та ін. Відчитані власницькі за- писи дають змогу нам розширити коло відомих з історичних джерел бібліофілів Львова, насамперед, духовних осіб. Укладена картоте- ка власників52, у Польщі готується до друку каталог бібліотеки53. Працюючи над реконструкцією початкового зібрання бібліо- теки університету — бібліотеки Львівського єзуїтського колегіуму, автор паралельно проводила дослідження і численних власниць- ких записів на книгах з інших релігійних інституцій. Слід зазна- чити, що крім формального палеографічного підходу до відчитування власницьких записів і їх фіксації, варто звертати увагу на істо- ричні реалії досліджуваного періоду, проводити аналогії в практиці утримання бібліотек та пам’ятати про тогочасне бібліо- фільське оточення. З однієї сторони, у Львові доби Ренесансу, на час появи єзуїтів, було достатньо бібліотек як приватних, так і книгозбірень інституцій: монастирів, шкіл, магістрату. Стан бібліо- тек міста, згідно зі звітом архієпископа Львівського Яна Димитра Соліковського від 1600 р54, виглядав так. Костьол і монастир домі- ніканців Божого Тіла “мають відмінну бібліотеку”55 в спеціаль- ному будинку, спорудження якого почалося за пріора Дробиць- кого і тривало декілька років56. Відомо, що т. зв. Кафедральна бібліотека існувала вже в середньовіччі, а в XIV–XVI ст. мала 4 самостійні зібрання: бібліотека кафедральна, бібліотека митрополії, яка згодом отримала назву «капітульна», проповідницька бібліо- тека та бібліотека вікаріїв. У реляції за 1600 р. Соліковський писав, що “книгозбірня костьолу має небагато книг і здавна зачитаних. Більш упорядкованою та пронумерованою є бібліотека капітули, у 56 якій є майже всі томи патристики, з канонічного права та інші різні книги”57. Далі він звітується про архів костьолу, в якому “зберігаються настільки більше привілеїв церков, [записів] фунда- цій, прав та інших документів, наскільки [збільшується] інших парафіяльних костелів під капітульним зводом. Архіваріус — один, сеньйор з капітули”58. Для бібліотеки Львівського університету є актуальним вияв- лення та реконструкція первинного зібрання — бібліотеки єзуїт- ського колегіуму. Враховуючи пожежі, розпорошеність фонду після скасування Ордену, така реконструкція можлива в наш час, насамперед, на основі дослідження власницьких знаків стародру- ків та рукописів, крім того, на вивченні документів Товариства Ісуса (ТІ) та літературних джерел. Львівський єзуїтський коле- гіум, за наміром його засновника Я.Д. Соліковського, створювався на зразок Віленської академії. Існували чіткі правила стосовно ведення справ у бібліотеці. Так, щодо власницького знаку була прийнята рекомендація Ординації генерала Закону (затверджена на VI генеральній конгрегації у 1608 р. і підтверджена VII гене- ральною конгрегацією у 1615–1616 рр.). Мова йшла про те, що кожний префект бібліотеки мав обов’язок позначати книги спеціаль- ним написом. До цієї рекомендації книги теж позначали власниць- ким знаком, але перші записи, ще до бібліотеки Львівської місії ТІ (1584–1590 рр.), позначали тільки двома літерами: “B[ibliotheca] S[ocietatis Iesu]”59. До бібліотеки резиденції, тобто в 1590–1607 рр., – у більш розкритій формулі: “R[esidentiae] Leopoliensis Societatis Jesu”60. Щодо формулювання запису бібліотеки колегіуму, то його робили в декількох варіантах, вживаючи скорочення довільно і відносно до будь-якого слова в записі. Але майже у всіх віднай- дених провенієнціях такий напис робили на титульному аркуші. Виключення становлять тільки власницькі записи шляхетського колегіуму, де запис повторюється декілька разів у книжці і займає нижні частини двох сторінок у розвороті. Традицію для повторен- ня записів на визначених сторінках, як це робимо зараз, ми не зауважили. Записи зроблені чорнилом. Іноді писали дату запису, іноді – дату надходження і від кого надійшла книга. Наприклад: “Inscriptus Catalogo Collegij Leopol[iensis] Soc[ieta¬is] Jesu 1601” 61., “Inscriptus Catalogo librorum Collegii Leopoliensis Societ[at]is Iesu 1615.” 62, “Collegii Leopolien. S. JESU.” 63, “Bibl. Coll. Leopolien. Soc. Jesu” 64, “Collegii Leopoliensis S. J. 1636.” 65. Знаходимо і записи, в яких можна прослідкувати передачу книг від одного колегіуму до 57 іншого, як на примірнику, подарованому Юзефом Гловером Ка- менецькому єзуїтському колегіуму66. Ті, в свою чергу, передали дар до місії в Личківцях67 (Гусятинський повіт), яка підпорядкову- валась Каменецькому колегіуму. Але, як тільки в Львові при університеті ТІ відкрився шляхетський колегіум, засновником та ректором якого став Юзеф Гловер, місія повернула книги Гловеру. Послідовно провенієнції прочитуються так: “Ex dono P. Josephi Glower Soc. Iesu Inscriprus Catalogo librorum Collegii Camenecensis Soc. Iesu cum facultate R. Patris Provincialis Anno Domini 1743.” Ін- шим почерком занотована відправка книги до Личківців: “redditus Missioni Liczkowce”. Тим самим почерком поруч з донаційним за- писом (1749 р., бо шляхетський колегіум було відкрито 29 вересня 1749 р. чи близько до цієї дати) занотований факт повернення книги: “im[m]o Missioni Liczkovecensi, in vim receptorum hunc Librorum ad Collegium Nobilium Leopoliense”. До датованих записів, як доводять їх порівняння з історичними реаліями, слід ставитись з достатньою обережністю. Справа в тому, що дата запису не завжди була датою надходження книги до біб- ліотеки. Низка виявлених нами книг має записи, датовані 1615 р., у тому числі і дари від архієпископа Я.Д. Соліковського. Але він помер у 1603 р., тобто до того, як фундатор колегіуму мав при за- кладанні Дому ТІ забезпечити єзуїтів бібліотекою. Скоріше за все, книги були подаровані при заснуванні місії або відкритті рези- денції в 1590 р. Підтвердженням цього служить і факт, зафіксова- ний у річних звітах, що вже в 1596 р. при резиденції був призна- чений префект бібліотеки: “Residentia Leopolitana. Anno D[omi]ni 1596. mense Julio ... Christophorus Drohobecen[sis] ... Bibliot[h]ecae Praefectus” 68. З цією думкою погоджується і Е. Ружицький, який пише: “по- чатки бібліотеки єзуїтської зазвичай пов’язують із виникненням у 1608 р. місцевого колегіуму. Книгозбірня виникла раніш. Книги походили з дару архієпископа Яна Димитра Соліковського (помер у 1603 р.). Появу книжкового зібрання слід приписувати діяль- ності місцевої станції в 1584–1590 рр. або резиденції (1590–1607). Збирання книг повинно було бути пов’язане з організацією місіонер- ської діяльності єзуїтів у південно-східних воєводствах ще перед відкриттям єзуїтської школи в столиці руського воєводства”69. Інший показовий в цьому відношенні провенієнційний запис, датований 1615 р., – дар фундаторки Ельжбети Сенявської. З річ- них опублікованих звітів-листів видно, що Е. Сенявська в 1610 р. 58 подарувала бібліотеці велику суму — тисячу золотих: “Mareschalco70 est facta potestas, Bibliothecae augendae mille aurei donati”71. Біб- ліотечний запис повідомляє: “Donum Ill[ustrissi]mae Fundatricis. In- scriptus Catalogo librorum Collegij Leopoliensis Societatis JESU 1615.”72. Можна припустити, що записи робилися, коли переписувалися каталоги, що відбувалося неодноразово, або й візит перевіряючого також міг спонукати префекта бібліотеки “навести порядки” — за- писати книги до каталогу, позначити книги спеціальним написом “inscribere nomen collegii” тощо. Аналізуючи записи в багатотомних виданнях, зауважуємо, що не в кожному томі робили провенієнційний запис. Так, з 18 т. творів Теофіла Рейно73 тільки на чотирьох є записи: т. 5, т. 6: “Collegii Leopoliensis Soc. JESU”; т. 19: “Bibliothecae Collegii Leopoliensis Soc. JESU”; т. 20: “Societatis Jesu”. Записи робили для позначення, до якої спеціальної бібліотечки належить примірник (якщо не до загальної). Так, у нашому зіб- ранні стародруків збереглися примірники з записом належності до аптеки колегіуму: “Pro usu Apothecae Coll. Leopol. Soc. JESU”74, “Pro Apotheca Collegij Leopoliens. Societatis JESU”.75 На нашу думку, більш близькими до поняття кафедральних бібліотек були бібліо- течки професорів. Наприклад, Сатири Ювенала були в книжко- вому зібранні професора поезії: “Pro Cubiculo Profess. Poeseos”76. Спеціально для кабінету професора схоластичної теології було придбане тритомне видання теологічних інституцій Е. Сімоннета: “Pro Cubiculo PP. Professorum Theologiae Scholasticae Comparatus prout continet omnes tres tomos flore[no]s 42 A[nn]o 1742 5. 7bris”77. Провенієнції із записами імен донаторів дають цікавий матеріал для спеціальних досліджень історії бібліотек – як приватних, так і громадських. Записи про купівлю дають фактографічний матеріал для розвідок у книготорговельній справі. Порівнюючи численні примірники з різних бібліотек, можемо стверджувати, що форму- ли подібних записів були ідентичні в багатьох установах у XVII– XVIII ст., наприклад : “Emptus gross. viginti. Collegij Leopoliensis S. J”78, у примірнику “Emptus Leopoli pro Colegio Sandomeriensis Societ. Jesu 1617”79. Записи до спеціальних бібліотечок є підтвердженням інформації Інституцій ТІ про існування розгалуженої системи “кафедральних” та “кабінетних” бібліотечок одночасно з існуван- ням загальної спільної бібліотеки. Ще одне зауваження щодо форми провенієнційного запису пов’язано із зміною статусу самої інституції. В 1661 р., згідно з 59 привілеєм короля Яна Казимира, колегіум отримав статус академії, тобто вищого навчального закладу. Проти появи Львівського уні- верситету виступив Ягеллонський університет в Кракові. Остан- ній заблокував на сеймі підтвердження королівського привілею. Від 1673 р. колегіум отримав від генерала Ордену Павла Оливи право надання наукового ступеня з філософії та теології, тобто став прирівнюватися до вищого навчального закладу. Тільки в 1758 р., за підтримки архієпископа Ієроніми Сєраковського, король Август ІІІ видав ерекційний диплом Львівській академії (18.IV. 1758), який підтвердив буллою папа Клемент ХІІІ (24.ІІІ.1759)80. Теоретично, бібліотека при ньому мала міняти свій статус. Але серед віднайдених примірників колись багатої львівської єзуїт- ської бібліотеки (на сьогодні виявлені 140 назв стародруків та 87 рукописів у бібліотеках Львова та Польщі, 49 архівних документів за списком, складеним після касації Ордену) тільки на чотирьох є записи про приналежність до бібліотеки Львівського університету. Зокрема, запис після 1742 р.: “Academiae Leopoliensis Societatis Iesu”81; “Collegii Academici Leopoliensis Soc. JESU. Impensis Biblioth. Anno 1766”82; один запис належить до університету ТІ: “Universita- tis Leopoliens. Soc. Jesu”83; ще один – з бібліотеки колегіуму та уні- верситету: “Inscriptus Bibliothecae Collegii et Universit[a]tis Leopoliensis a R. P. Mathiae Szembek Ejusdem Collegii et Universit[a]tis Rectore Magnifico Anno 1764 die 20 Martii”84. Проте в рукописах теологіч- них трактатів зустрічаємо назву Сєнявіум, від імені фундаторки колегіуму, бібліотеки, костьолу: “In Collegio Sieniaviano Athaenei Crosnoviani Leopoliensi Societatis Jesu. 1732 in 1733”85. Крім наведених вище у книгах єзуїтських колегіумів прове- нієнційних записів на дублюрах чи на форзацах, зустрічаємо за- писи кріпосних номерів, зроблених чорнилом. У примірниках з Ярославського колегіуму такий номер складається з номера шафи (розміщення було тематичним), номера полички, порядкового но- мера на поличці. В львівському колегіумі, за винятком двох випад- ків, кріпосний номер має дві складові – букву і цифру. У XVIII ст. на книгах почали записувати кріпосні номери, вживаючи слова (із скороченнями) відповідної тематики. Далі, як раніше, цифрами і буквами позначали шафу, місце на поличці. Наочно такі записи можна продемонструати на багатомовних виданнях. Так, у згада- ному вище виданні творів Т. Рейно є записи: [t. 5:] i O 7; [t. 6:] Th[еo]l[o]gus J 7; [t. 8:] Th[еo]l[o]gus K 7; [t. 10:] Th[еo]l[o]gus L 7; [t. 11:] Th[еo]l[o]gus M 7; [t. 12:] Th[еo]l[o]gus N 7; [t. 13:] Th[еo]l[o]gus 60 O 7; [t. 15:] Th[еo]l[o]gus P 7; [t. 16:] Th[еo]l[o]gus Q 7; [t. 17:] Th[еo]l[o]gus R 7; [t. 18:] Th[еo]l[o]gus S 7; [t. 19:] Th[еo]l[o]gus T 7; [t. 20:] Th[еo]l[o]gus U 7. Отже, в бібліотеці Львівського колегіуму це видання знаходилось у розділі “теологія”, займало сьому шафу, місце в шафі відповідно до літер алфавіту. Подібним чином ставили кріпосні номери в Пшемиському колегіумі, і в Самборському, у Кросно: “Donatus ad eodem Collegio Crosnensi Societatis JESU A.D: 1619. Ad Theologos Scholasticos Sub Num 17.”86, “Ad Ascetas Nro. 163”87, “Residentiae [перекреслено]. Collegii Crosnensis Soc. Jesu 1637. Ad Concionatores Nume. 181”88. Власницьким знаком для книг з єзуїтських колегіумів, мона- стирських бібліотек є, в ряді випадків, характерний корінець. Львівські книжкові монастирські зібрання, незалежно від оправи (світла свиняча шкіра з тисненнями, брунатна теляча чи паперова оправа на картоні), вирізняються характерним шкіряним корінцем, специфічним його оформленням: різні інституції використовували свої кольори. Так, у монастирі отців реформаторів св. Казимира коричневий корінець зафарбовували в світлий оливковий колір, на якому писали чорною фарбою: у верхній частині — скорочений заголовок, у центрі — кріпосний номер, що складався з літери і цифри. В Ярославському колегіумі – аналогічно, в львівському – на корінець додавали зверху ще коричневий шкіряний корінець. У XVII ст. в Ярославському колегіумі у верхній частині корінця малювали чорну смугу, на цьому тлі білою фарбою писали ко- роткий заголовок. У центральній частині корінця писали черво- ною фарбою кріпосний номер, який мав три складові. Іноді на корінцях примірників з Ярославля зустрічаємо паперові етикетки. В львівських — на чорній смузі писали жовтою фарбою, а номер — білою в нижній частині корінця, до того ж номери мають тільки один цифровий рахунок. Так, на корінцях вже вищезгаданого видання творів Т. Рейно фарбою проставлені номери (дивно, що ця нумерація не відповідає порядку самих томів) [t. 2:] 84, [t. 3:] 83, [t. 4:] 82, [t. 5:] 67, [t. 6:] 80, [t. 7:] 79, [t. 8:] 78, [t. 9:] 77, [t. 10:] 76, [t. 11:] 75, [t. 12 :] 74, [t. 13:] 73, [t. 15:] 71, [t. 16:] 70, [t. 17:] 69, [t. 18:] 68, [t. 19:] 81, [t. 20:] 66. В останні десятиліття бібліотеки єзуїтського колегіуму університету, на зразок перших написів на корінцях, замовляли наліпки з тисненням короткого заголовку книги, а є й такі, що під назвою містять абревіатуру колегіуму. Такі наліпки із золотавим тисненням CLSJ виявлені на 11 томах89 нашого фонду. 61 На примірниках бібліотек єзуїтських колегіумів суперекслі- бриси зустрічаємо зрідка. Тиснення шильдами на верхній кришці оправи є на примірниках з Брунсберзького колегіуму. Свій емблем- ний суперекслібрис мають книги з монастиря босих кармелітів у Львові. Але частіше для оздоблення оправ використовували пла- кети з популярними сюжетами: “Голова Ісуса Христа у медальоні” з написом: IESUS CHRIST[us] FILIUS DEI VIVI SALVATOR MUNDI REX REGUM ET DOMIN[us] DOMIN[i]; “Пьєта” із за- писом навколо зображення: AVE QUE DE CRUCE SUSCEPISCI ULNIS IESUM; “Діва Марія з Ісусом і лілією” у променистому ореолі; христограма “IHS” із цитатою з 33 псалма або без неї, у променистому ореолі із зображенням Розп’яття або серця, проко- лотого трьома цвяхами. Подібні плакети різних розмірів і варіан- тів виконання трапляються на примірниках і тринітарських, і єзуїтських, і приватних бібліотек. Отже, сюжети, виконані тиснен- ням або у вигляді наліпки, не можуть бути цілком точним орієнти- ром при визначенні приналежності книжки до певного зібрання. Шляхом дослідження власницьких знаків нам вдалося від- найти та визначити приналежність 140 друкованих назв книг, 87 рукописів із бібліотеки Львівського єзуїтського колегіуму. Немає потреби ще раз аргументувати доцільність виявлення, опрацюван- ня та створення баз даних власницьких знаків, які дають широку документальну основу для досліджень кола читацьких зацікавлень, книжкової культури, духовного життя різних верств населення XV–XVIII ст. Вони є безцінним історичним джерелом для рекон- струкції як особистих бібліотек, так і книгозбірень інституцій. Слід погодитись і прийняти для дослідження історичних збірок українських бібліотек базову тезу, яку окреслили в департаменті культурної спадщини Міністерства культури Польщі: “власниць- кий знак треба збирати, ідентифікувати і робити доступним як всяке інше історичне джерело”90. СКОРОЧЕННЯ Barw. Barwinski, Eugeniusz. Katalog inkunabu¬ów Biblioteki Uniwersyteckiej we Lwowie. – Lwów, 1912.– VIII, 25, [2] s. C Copinger W. A. Supplement to Hain’s Repertorium Bibliographicum: In 2 p. – London : Henry Sotheran and Co., 1895–1902. – P. 1; P. 2, Vol. 1–2. 62 EWoJ Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiaˆch Polski i Litwy 1564–1995 / Oprac. Ludwik Grzebieº SJ przy pwspó¬pr. zespo¬u jezuitów. – Kraków, 1996. — XVI, 882 s.: il., [3 k. Il.] GW Gesamtkatalog der Wiegendrucke / Hrsg. von der Kommission für den Gesamtkatalog der Wiegendrucke. – Leipzig : Karl W. Hiersemann, 1925–1940. – Bd. 1 – 7; 8, Lief. 1.; Idem / Hrsg. von Staatsbibliothek zu Berlin. Preussischer Kulturbesitz. – Stuttgart : Anton Hiersemann; Berlin : Akad. Verl.; New York : H. P. Kraus, 1972 – . – Bd. 8, Lief. 1–5; Bd. 9, Lief. 1–5; Bd. 10, Lief. 1–5; Bd. 11, Lief. 1–2. – 1972–2003. H Hain, Ludwig. Repertorium bibliographicum, in quo libri omnes ab arte typographica inventa usque ad annum MD typis expressi ordine alphabetico vel simpliciter enumerantur vel adcuratius recensentur : In 2 vol. – Stuttgart : J. G. Gotta; Paris : Jul. Renouard, 1826–1838. – Vol. 1, Ps. 1 – 2; Vol. 2, Ps. 1– 2. IBP Incunabula quae in bibliothecis Poloniae asservantur = Inkunabu¬y w bibliotekach polskich : Centralny katalog / Biblioteka Narodowa; Moder. Alodia Kawecka-Gryczowa; Compos. Maria Bohonos, Michael Spandowski, Elisa Szandorowska : In 3 vol. – Wroc¬aw ; Warszawa ; Kraków : Ossolineum, 1970–1993. – Vol. 1–2; Vol. [3]: Addenda et indices. IGI Indice generale degli incunaboli delle biblioteche d’Italia / A cura del Centro Nazionale d’Informazioni Bibliografiche : In 6 vol. – Roma : La Libreria dello Stato, 1943 – 1981. – Vol. 1– 3 / Compilato da T. M. Guarnaschelli, E. Valenziani; Vol. 4 / Compilato da E. Valenziani, E. Cerulli; Vol. 5 / Compilato da E. Valenziani, E. Cerulli, P. Veneziani; Vol. 6 / Compilato da E. Valenziani, P. Veneziani. – (Ministero dell’educazione nazionale. Indici e cataloghi. N. S. 1). Mads Madsen, Victor. Katalog over det Kongelige Biblioteks Inkunabler: In 3 Bd. – København : Levin & Munksgaard, 1935 – 1963. – Bd. 1–2; Bd.3: Accession 1938–1962. – . København, 1963. Pol Polain, Marie-Louis. Catalogue des livres imprimés au quinzième siècle des bibliothéques de Belgique : En 4 t., Suppl. – Bruxelles : Société des Bibliophiles & Iconophiles de Belgique, 1932– 1978. – T. 1 – 4; Supplement. VBl Voullieme E. Die Inkunabeln der Königlichen Bibliothek und 63 der anderen Berliner Sammlungen. Ein Inventar. Leipzig 1906; Neuerwerbungen der Jahre 1907–1914; Nachträge und Berichtigungen. Leipzig, 1914; Neuerwerbungen der Jahre 1915–1922. Nachträge und Berichtigungen. Leipzig, 1922. – (Beiheft zum Zentralblatt für Bibliothekswesen 30, 45, 49). Макс. Максименко Ф.П. Першодруки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету: Каталог. — Л., 1958. — 32 с.: фот. НБ ЛНУ Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. І.Я. Франка. 1 Ковальчук Г.І. Книжкові пам’ятки (рідкісні та цінні книжки) в біб- ліотечних фондах. – К., 2004. – С. 344. 2 Дубровіна Л.А., Гальченко О.М. Кодикографія української та східно- слов’янської книги і кодикологічна модель формалізованого опису руко- пису. – К., 1992. – С. 25. 3 Там само. – С. 35–73, 107–145; Дубровіна Л. Кодикологія та кодико- графія української рукописної книги. К., 1992. – С. 132–153, 170–174. 4 Дубровіна Л.А., Гальченко О.М. Кодикографія. – С. 60, 133. 5 Encyk¬opedia wiedzy o ksiaˆªce. – Wroc¬aw etc., 1971. – XXII s., – Sp. 1627–1628. 6 Зубков Н. Иностранные книжные знаки в отделе редких книг ВГБИЛ. – [M., 2001] // http:// spoils.libfl.ru./rus/about_catalog.html. – 7 s.: 32 Kb. 7 Ковальчук Г.І. Указ. пр. – С. 215. 8 Vincentius Bellovacensis. Speculum historiale. Vol. 3–4. [Strassburg: R-typ. = Adolphus Rusch, ca 1473]. 2o. C 6245 (s.a.); VBl 2131; Pol 3940 (s.a.); Mads 4160 (s.a.); IGI 10315 (cа 1479); IBP 5646; Макс. 39 (НБ ЛНУ інк. 40). 9 Kotula R. Ein bisher unbekannter Richenbach-Einband aus der Sammlung der Universitätsbibliothek in Lwów (Polen) // Archiv für Buchbinderei. – 1939. – ‹ 39. – S. 79–81, 156–157; Hofmann.J. Kostbare Bucheinbände der Leipziger Stadtbibliothek und ihre Katalogisierung. – Leipzig, 1940. – S. 22. 10 Столова Е. Збірка екслібрисів Наукової бібліотеки ЛДУ: проблеми зберігання та опису // Збірник наукових праць відділу рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф.П. Максименка. – Л., 1997. – С. 93–106.: іл. 11 Зубков Н. Указ. соч. –. С.1. 12 Там же. – С. 3. 13 Там же. –С. 7. 14 Там же. – С. 2. 15 Piekarski K. Superexlibrisy polskie od XV do XVIII wieku. – Kraków, 1929. – Z. 1. – [6 s., 25 fotorepr.] 16 Sipay¬¬o M. Polskie superexlibrisy XVI–XVIII wieku w zbiorach Biblioteki 64 Uniwersyteckiej w Warszawie. – Warszawa, 1988. – 270 s.: il.; Eadem, O metodzie badaº proweniencyjnych starych druków // Z badaº nad polskimi ksieˆgozbiorami historycznymi, Z. 1. – S. 1–9; Eadem, Wsteˆp. W: S. 7–52. 17 Cubrzyºska-Leonarczyk M. Polskie superekslibrisy XVI–XVIII wieku. Cen- turia druga. Warszawa, 2001. – 272 s.: il. 18 Geˆbarowicz M. Jan Andrzej Próchnicki (1553 – 1633). Mecenas i bibliofil: Szkic z dziejów kultury w epoce kontreformacji. – Kraków, 1980. – 236 s.: il. 19 Rózycki E. Oprawy ksiaˆg archiwalnych ªród¬em do historii bibliofilstwa // Roczniki biblioteczne. – 1978. – Z. 3/4– S. 423–444, tab. VI. 20 Kolak W., Marecki J. Leksykon gode¬ zakonnych / Ryc. K. Wi_niak. – 1994. – 271 s.: il. 21 Piekarski K. O zadania i metody badaº proweniencyjnych // Przeglaˆd Bib- lioteczny – 1929. – R. 3, z. 3. – S. 388–415. 22 Kosowski B. Zadania i metody badaº proweniencyjnych w zakresie starych druków. – Warszawa, 1951. 23 Jarzeˆbowski L. O potrzebie i metodach badaº proweniencyjnych // Studia o dzia¬alno•ci i zbiorach Biblioteki Uniwersytetu M. Kopernika. – Toruº, 1982. – Cz. 2. – S. 101–188. 24 Bieºkowska B. Kilka uwag i propozycji w sprawie badaº ksieˆgozbiorów historycznych // Studia o Ksiaˆªce, 1986. – T. 16. – S. 3–17. 25 Sipay¬¬o M. O metodzie badaº proweniencyjnich starych druków // Z ba- daº nad polskimi ksieˆgozbiorami historycznymi, Z. 1. – S. 1–9; Eadem, Wsteˆp. W: S. 7–52. 26 RóΩycki E. Stan i zadania badaº nad dziejami ksieˆgozbiorów mieszczan lwowskich XVI – XVII w. // Roczniki biblioteczne, R. 23 (1979). – Z. 2. – S. 1–22; Idem, W sprawie opracowaº ksiêgozbiorów ... . – S. 136–147; Eadem, Ksiâªka polska i ksiêgozbiory we Lwowie w epoce renesansu i baroku. – Wroc¬aw, 1994. – 270 s.: il. 27 Pid¬ypczak-Majerowicz M. Badania proweniencyjne w zbiorach starych druków bibliotek naukowych w Polsce i na Bia¬orusi // Kultura ksiaˆΩki ziem wschodniego i po¬udniowego pogranicza Polski (XVI–XX wiek). Paralele i róΩnice. – Katowice, 2004. – S. 457–462. 28 Pid¬ypczak-Majerowicz M. Badania proweniencyjne ... – S. 458. 29 Paszkiewicz U. Z warsztatu badaº prowenienjycnych. Wybrane znaki w¬as- no•ciowe ksieˆgozbiorów prywatnych na wschodnich ziemiach Rzeczpospolitej // RB. – 2004. – S. 107 30 Ibid. – S. 108 31 Ibid. –S. 459. 32 З численних каталогів, автори яких наводять провенієнції, тільки за останні роки опубліковані: Харабадот Р.С. Каталог палеотипов из фон- дов ЛНБ им. В. Стефаника АН УССР. – Львов, 1986. – 196 с.: ил.; Шам- рай М.А. Каталог палеотипов из фондов ЦНБ им. В.И. Вернадского НАН Украины. – К., 1995. – 546 с.: ил.; Katalog druków XV i XVI wieku w zbiorach Biblioteki Uniwersyteckiej w Warszawie. T. 1–2 / Oprac. T. Komender. – Warszawa, 65 1994–8; Strutyºska M. Katalog inkunabu¬ów Biblioteki Uniwersyteckiej w Toruniu. – Toruº, 1995. – 205 s.: il.; Czech L. Katalog starych druków w zbiorach Biblioteki Uniwersytetu °laˆskiego. – Katowice, 1996. – 230 s.: il. – (Prace naukowe Uniwer- sytetu °laˆskiego w Katowicach; N 1582); Walter L.K. Katalog der Wiegendrucke der Stifsbibliothek zu Aschaffenburg. – Würzburg, 1999. – 448 S.: il. 33 Bieºkowska B. Kilka uwag i propozycji w sprawie badaº ksieˆgozbiorów historycznych // Studia o KsiaˆΩce. – 1986. – T. 16. – S. 3–17; Eadem, Inwentarze ksi_gozbiorów prywatnych jako ªród¬o do badaº nad dziejami czytelnictwa // Ibid. – 1989. – T. 18. – S. 65–76. 34 Lewicka-Kamiºska A. Renesansowy ksieˆgozbiór Miko¬aja Czepla w Biblio- tece Jagielloºskiej // KsiaˆΩka w dawnej kulturze polskiej. – Wroc¬aw, 1956. – T. 7; Truskolaska E. Burmistrz siedemnastowiecznej Warszawy Karol Zabrzeski i jego ksiêgozbiór // Z badaº nad polskimi ksiêgozbiorami historycznymi. Zbiory rozpros- zone. – Warszawa, 1993. – S. 121–151; Савельева Е.А. Книги из библиотеки польского короля Сигизмунда Августа: Каталог. – СПб., 1994. – 150 с.: ил. 35 ≈urkowa R. Biblioteka Kaspra Guttetera rajcy krakowskiego z prze¬omu XVI i XVII wieku // Roczniki biblioteczne. – R. 11 (1967). – Z. 1–2. – S. 63–82; RóΩycki E. Inwentarz ksiaˆªek lwowianina Ludwika Waleriana Alembeka z 1704 roku // Roczniki biblioteczne. – R. 40 (1996). – Z. 1–2. – S. 111–138; Idem, Inwentarz ksieˆgozbioru mieszczaºskiej rodziny ze Lwowa z 1648 R. Przyczynek do historii cen ksiaˆΩek // Roczniki biblioteczne. – R. 41 (1997). – Z. 1–2. – S. 153–166; Булатова С.О., Біленький Є.А. Матеріали з історії бібліотеки баронів де Шодуар у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (архівна та рукописна спадщина) // Руко- писна та книжкова спадщина України. – К., 2000. – Вип. 6. – С. 56–74. 36 Rudnicka J. Biblioteka Ignacego Potockiego. – Wroc¬aw, 1953. – 90 s.: il. – (KsiaˆΩka w dawnej kulturze polskiej. T. 4 / Biblioteka Narodowa. Instytut badaº literackich); Strutyºska M. Inkunaby¬y proweniencji Chojnickiej w zbiorach Bib- lioteki Uniwersyteckiej w Toruniu // Studia o dzia¬alnonci i zbiorach Biblioteki Uniwersytetu M. Kopernika. – Toruº, 1982. – Cz. 2. – S. 57–73; Kawecka- Gryczowa A. Biblioteka ostatniego Jagiellona. Pomnik kultury renesansowej. – Wroc¬aw, 1988. – 342 s., 56 il.; Gwioªdzik J. Ksieˆgozbiór benedyktynek klasztoru pw. Wszystkich °wiêtych: Katalog starych druków. – Katowice, 2004. – 380 s.: il. – (Biblioteka °laˆska; Vol. 7); Булатова С.О. Бібліотека Яна Станіслава Яб- лоновського в Підкамені та її книжки у складі родового зібрання Ябло- новських у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського // Рукописна та книжкова спадщина України. – K., 2000. – Вип. 5. – С. 48–58; Вона ж. Обзор изданий второй половины XVI века книжного собрания Яблоновских // Рукописна та книжкова спадщина України. К., Вип. 4. – С. 233-261; Ціборовська-Римарович І.О. Бібліотека Вишневецького замку та її книжки у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліо- теки України імена В.І. Вернадського // Там само. – С. 193–211. 37 RóΩycki E. W sprawie opracowaº ksieˆgozbiorów mieszczaºskich dawnej 66 Polski. Uwagi metodologiczne na margenesie badaº nad kolekcjami lwowskimi // Studia bibliologiczne. – Katowice, 1997. – T. 10. – S. 138. – (Prace naukowe Uni- wersytetu °laˆskiego, N 1618). 38 Katalog inkunabu¬ów Biblioteki Uniwersyteckiej we Lwowie. – Lwów, 1912. 39 W¬a•ciciele rêkopisów i starodruków zbiorów wielkopolskich Z. Czarneckiego mieszszâcych siê obecnie w Baworovianum. – Lwów, 1929. – XV, 139 s., [29 ryc.]. 40 Kotula R. Ein bisher unbekannter Richenbach–Einband ... . 41 Jeˆdrzejowska A. Zbiór zapisów proweniencjinych: Z materialów Biblioteki Uniwersytetu Lwowskiego, [1920–1938]. НБ ЛНУ рук. 3453 ІІ. 42 Eadem, Materia¬y do katalogu reˆkopisów. – Lwów, [ante 1939]. НБ ЛНУ рук. 3456 IV. 43 Katalog iinkunabu¬ów Biblioteki Uniwersyteckiej we Lwowie. Przybytki z lat 1923–1938 / Oprac. A. Jeˆdrzejowska, R. Kotula. – Lwów, 1938. – 52 s., 4 ryc. НБ ЛНУ рук. 1511 ІІІ. 44 Piekarski K. Inkunabu¬y i Polonica XVI wieku w bibliotece katedralniej we Lwowie // Silva rerum. – 1929. – Z. 5. – S. 60–72. 45 Denis M. Die Merkwürdigkeiten der k. k. garellischen öffentl. Bibliothek am Theresiano: In 2 Bd. – Wien, 1780. 46 Denis. Merkwurdigkeiten. Bd.2. – S. 682, № 594. 47 Jacquin, Nicolaus Josephus. Hortus botanicus Vindobonensis, seu plan- tarum rariorum, quae in horto botanico Vindobonensi, augustissimae Mariae There- siae ... Regia ... exstructo ... : In 3 vol. – Wien: Leopoldus Ioannus Kaliwoda, 1770. – Exemplar 4. – (НБЛНУ 17206 IV). 48 «Catalogus Bibliothecae Garellianae Collegii Regii Theresiani ...Vol. 1, 1766». – Арк. 356v. 49 «Catalogus Bibliothecae Academii Leopoliensis ... ». – Vol. 2.– Арк. 273. 50 «Inventarium C. R. Bibliothecae Universitatis Leontopolitanae ... ». – Vol. 5. – Арк. 51. 51 RóΩycki E. KsiaˆΩka polska ... – S. 170; Іdem, Збірка Бібліотеки Львів- ського кафедрального костьолу НБ ЛНУ // Енциклопедія Львівського університету: Наукова бібліотека: Матеріали до енциклопедії. – Л., 2005. – С. 68–69. 52 Можарова Г.А. Власницькі записи на примірниках з бібліотеки Львівського кафедрального костьолу....: Картотека. – Львів, 1996–2000. – Рукопис, НБ ЛНУ. 53 Автори майбутнього каталогу – колеги з Сілезької бібліотеки Е. Ру- жицький, Й. Гвьоздік. 54 Relacje arcybiskupów lwowskich 1595–1794 / Wyd. T. D¬ugosz. – Lwów, 1937. – S. 13–45. 55 Ibid. – S. 25. 56 RóΩycki E. KsiaˆΩka polska i ksieˆgozbiory we Lwowie. 57 Relacje arcybiskupów ... – S. 24. 58 Idem. 67 59 Draudius Georgius. Bibliotheca classica, sive (НБ ЛНУ 63705 II) Cata- logus officinalis, in quo singuli singularum facultatum ac professionum libri, qui in quavis fere lingua extant ... ordine alphabetica recensentur: In 3 ps., in 2 vol. – Francofurti [Frankfurt am Main]: apud Nicolaum Hoffmannum; impen. Petri Kopffij, 1611. 4o (НБ ЛНУ 63705 II). 60 Baronius Caesar. Martyrologium Romanum ad novam kalendarii rationem et ecclesiasticae historiae veritatem restitutum / Gregorii XIII. Pont. ... iussu editum. [Acc.:] Notationes atque Tractatio de Martyrologio Romano Caesare Baronio Sorano ... . – Ed. 2. – Antverpiae [Antwerpen]: ex off. Christophori Plan- tini, 1589. 2o. – (НБ ЛНУ 2840 ІV). 61 Там само, тит. арк. 62 Nicephorus Callistus. Ecclesiaticae Historiae, libri 18 / Opera, studio, e graeco in lat. transl., scholiis et marginem ... Ioannis Langi. ... Adiecimus quoque ... Magni Aurelii Cassiodori Tripartitam ... . – Paris: apud Sebastianum Nivellium, 1573. 2o . (НБ ЛНУ 3896–7 IV). 63 Penzinger Sebastianus Henricus. Additamentum quadripartitum super omnes Dominicas Triplicis concionis boni ordinis totius Anni. [Acc.:] ENCOMIA B. Mariae Virginis. – Nürnber, 1730. – 4o. – (НБ ЛНУ 3199 II). 64 Prateolus Gabriel Marcossius. De vitis, sectis et dogmatibus omnium haereticorum, qui ad orbe condito, ad nostra usque tempora, ... authorum ... elenchus alphabeticus veterum. – Coloniae [Köln]: Guarinus Calenius et haeredes Joannis Quertel; Typ. Godefridi Kempensis, 1581. 4o. – (НБ ЛНУ 3476 ІІ). Torniellus Augustinus. Annales Sacri et Profati, ab orbe condito, ad eundem Christi passione redemptum, cum Sacrosanctae Scripturae et Ethnicorum collatis ... . Opus illustr. cardinalis Baronij Annalibus ... . Cum figuris aeneis : In 2 vol. – Francofurti [Frankfurt]: apud Joannem Theobaldum Schon Wetterum, 1611. 2o (НБ ЛНУ 4112 IV). 65 QUAESTIONES mercuriales super regulis iuris. – Venezia: Bernardinus Stagninus, 8.VIII.1499. 2o. H 1064; GW 1741; IBP 327; Barw 17. (До 1943 р. зберігалась в бібліотеці Львівського університету: “Incu- nabula typographica № 36”). 66 Barzia J, de. Compendium excitatoris Christiani ..., quo Peccator quamvis obduratus, per Exhortationes Sacras, e selestissimis Divinarum Scrip- turarum locis, Doctrina Morali ac Catechetica, Antiquitate, et Historia cum Ecclesiastica ... / [Lingua primum Hispana vulgatum ipsomet ... ex Germanice non ita pridem] ... Latine versum a Petro Gummersbach SJ; Sculp. Io. Iac. Sar- tor. – Coloniae [Köln]: apud Servatium Noethen, 1724. 4o (НБ ЛНУ 3024 II). 67 EWoJ, s. 363. 68 Catalogus brevis Poloniae, 1590–1636. Pol. 43, f. 12r. Римський Архів Товариства Ісуса (Рим). 69 RóΩycki E. Problematyka ksiaˆªki w wielonarodowo•ciowym Lwowie w okresie renesansu i baroku // Kultura ksiaˆΩki ziem wschodniego i po¬udniowego pogranicza Polski (XVI–XX wiek). Paralele i roznice. – Katowice, 2004. – S. 65. – 68 (Prace naukowe Uniwersytetu °laˆskiego w Katowicach. Seria: Bibliotekoznaw- stwo i Informacja naukowa). (Переклад автора). 70 У звіті її називають пані маршалкова; відомо, що через скромність вона не бажала, щоб навіть на наріжному камені костьолу єзуїтів, на який вона зробила значний вклад, було викарбувано її ім’я. 71 Litterae annuae Societatis Iesu anni 1610. – Dillingen: apud viduam Ioannis Mayer, s.a. – P. 416. 72 Binius Severinus. Concilia generalia et provincialia, quaecunque reperiri potuerunt, item Epistolae Decretales et Romanor. Pontific. Vitae ... historica methodo disposita : In 4 t. – Colloniae Agrippinae [Köln]: apud Ioan. Gymnic. et Anton. Hierat., 1606. 2o (НБ ЛНУ 3095 IV). 73 Raynaud Theophilus. [Opera omnia, tam hactenus inedita, quam alias excusa, longo Authoris labore aucta et emendate. Acc.: t. complectens indices septemdecim … :] In 20 t. / Simulacrum authoris per Ger. Andran. – Lugduni [Lyon]: sump. Horatii Boissat et Georgii Remeus, 1665. 2o (НБ ЛНУ 3103 IV). 74 Ali ibn al-Abbas, al-Majusi al-Arrajani (Hali Abbas). Liber totius me- dicinae necessaria continens quem sapientissimus Haly filius Abbas discipulus Abimeher Moysi filii Seiar edidit / a Stephano … ex Arabica lingua in Latinam … reductus; a … Michaele de Capella … fecundis sinonimis ab eo collectis et diversis autoribus ab eo collectis illustratus summaque diligentia impressus. – Lugduni [Lyon]: typ. Iacobi Myt, 1523. 18–23.III. 4o (НБ ЛНУ 21998 І). 75 Libavius Andreas. Alchemia, ... opera e dispersis passim ... auctorum ... exemplis, ... praeceptis collecta ... . – Francofurti [Frankfurt am Main]: impen. Petri Kopffij, excud. Iohannes Saurius, 1597. 4o. Commentationum metallicarum, libri quatuor de natura metallorum, Mercurio philisophorum, azotho, et lapide seu tinctura physicorum conficien- da ... . – Francofurti ad Moenum [Frankfurt am Main]: impen. Petri Kopffij; in off. typographica Iohannis Saurij, 1597. (НБ ЛНУ 14479 ІІ). 76 Juvenalis Decimus Junius. Satyrae, cum quatuor commentariis per Anto- nium Mancinellum, [et Sabinum, Domitium Calderinum, Georgium Merulam, Georgium Vallam]. –Venetiis [Venezia]: per Joannem Tacuinum de Tridino, 1501. 1.XII. 2o (НБ ЛНУ 47166 IІІ). 77 Simonnet Edmund. Institutiones theologicae ad usum seminariorum. – Venezia: ex typ. Balleoniana, 1731. 2o (НБ ЛНУ 3245 ІV). 78 SAVONAROLA Ioannes Michael. DE PULSIBUS, urinis et egestioni- bus. – Venezia: Christophorus de Pensis, 10.II.1497. 2o. HC 14491; IBP 4937; Barw 183. (До 1943 зберігалась у НБ ЛНУ інк. 79). 79 Cassiani Ioannes. De institutis renuntantium Libri XII. Colletiones Sanctorum Patrum XXIV. – Lugduni [Lyon]: sump. Petri Landry, 1606. 8o (НБ ЛНУ 162 І). 80 EWoJ, s. 379. 81 Там само, тит. арк. 82 Houdry Vincent. Bibliotheca concionatorum theologica / Opus Gallico 69 in Latino translatum: In 5 t. – Augsburg – Innspruck: Joseph Wolff, 1764. 2o (НБ ЛНУ 3274 III). 83 Rongaglia Constantino. Natalis Alexandri Historia ecclesiastica V. et N. Testamenti ... dissertationes historiae, chronologiae, criticae, dogmaticae : In 9 t. Ed. novis. – Paris: Sivan de Grassortis : expens. Thomae Bettinelli Veneti, 1742. 4o (НБ ЛНУ 31 ІІ). 84 Calini Cesar. Lezioni sacre, e morali sopra. T. 1–9. – Venezia: presso Gio. Baptista Recurti, 1720 – 1725. 8o (НБ ЛНУ 3995 І) 85 Tractatus Theologicus de Angelis, Fine ultomo et Actibus Humanis ... . Рукопис, 1732–1733 р., арк. 293–359 зв., 19,5 х 15 см. – Бібліотека Ду- ховної семінарії в Любліне. Wojtyska H.D. Katalog reˆkopisów Biblioteki Semi- narium Duchownego w Lublinie // Archiwa, Biblioteki i Muzea Ko•cielne. – 1974–1975. – T. 28–30. – N 444 (4). 86 Thoma Aquinus. Summa sacrae Theologiae. Ps. 3. – Lyon: Аpud Steph- anum Michaelem, 1588. 2о. (НБ ЛНУ 3241 IV) 87 (НБ ЛНУ 2322 I): 88 (НБ ЛНУ 3501 II) 89 Видання: Bury Guillaume. Romanorum pontificum brevis notitia ritus ecclesiasticos ... . Acc.: Onomasticon vocum obscuriorum, quae in Missali, Breviario, Martyrologio Romano, et hac Notitia continentur / Scul. And. Ehman. Ed. 4. – Augustae Vindel. [Augsburg]: sump. Philippi et Martini Veith fratrum, 1734. 4o (НБ ЛНУ 163 I); Halden Ioannes Baptista. Ephemerologium ecclesistico-rubricisticum novum, continens singularia Dominicarum ac Feria- rum, nec non Festorum ac Profestorum, seu Vigiliarum, diversis temporibus ac locis ... per anni ..., aphorismos cuiuslibet diei Officium ... : Pro totius venera- bilis cleri ad breviarium ac Missale Romanum ... : In 3 ps. – Brixinae [Brixen]: typ. et sump. Josephi Schuechegger, 1717. 4o (НБ ЛНУ 3325 II); Vazquez Bellomontani, Gabriel. Commentariorum ac disputationum in partes Sancti Thomae … : In 8 t. / Fecit Gr. Huret. Ed. novis. – Lyоn: sump. Jacobi Cardon, 1631. 2o (НБ ЛНУ 3099 IV); Vazquez Bellomontani, Gabriel. Opuscula moralia ad explanandas aliquot quaestiones Secundae Secundae D. Thomae concin- nata, … : necnon Paraphrasis et compendiaria explicatio ad nonnullas Pauli Epistolas opus valde necessarium ad omnes disputationes Theologicas ... in D. Tho- mam octo volu. comprehensas. Ed. novis. – Lyоn: Sump. Jacobi Cardon, 1631. 2o (НБ ЛНУ 3098 IV). 90 Paszkiewicz U. Z warsztatu badaº. – S. 107.

До методології дослідження “власницького знаку”: (досвід роботи Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І.Я. Франка)

Institution

Ähnliche Einträge