Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву)

Однією з найбільших заслуг М.В. Левитського є те, що він у середині 20-х років ХХ ст. знаходився біля витоків організації Всеукраїнського Центрального Кооперативного музею в Києві, який (після переміщення з Харкова) створювався, як наукова база для вивчення історії кооперативного руху в Україні....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Вовченко, В.Б.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України 2007
Назва видання:	Рукописна та книжкова спадщина України
Теми:	Дослідження архівних та книжкових фондів
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48636
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву) / В.Б. Вовченко // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 70-78. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-48636
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-486362013-08-31T03:00:54Z Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву) Вовченко, В.Б. Дослідження архівних та книжкових фондів Однією з найбільших заслуг М.В. Левитського є те, що він у середині 20-х років ХХ ст. знаходився біля витоків організації Всеукраїнського Центрального Кооперативного музею в Києві, який (після переміщення з Харкова) створювався, як наукова база для вивчення історії кооперативного руху в Україні. На противагу іншим громадсько-політичним діячам радянської епохи, здобутки М.В. Левитського у розробці кооперативного будівництва в Україні високо оцінювали як вітчизняні, так і зарубіжні сучасники. Йому були присвячені статті в енциклопедіях та фахових виданнях, уся кооперативна та культурно-наукова громада широко відсвяткувала 40-річний (1918 р.) та 50-річний ювілеї діяльності “артільного батька”. 2007 Article Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву) / В.Б. Вовченко // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 70-78. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2222-4203 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48636 uk Рукописна та книжкова спадщина України Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідження архівних та книжкових фондів Дослідження архівних та книжкових фондів
spellingShingle	Дослідження архівних та книжкових фондів Дослідження архівних та книжкових фондів Вовченко, В.Б. Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву) Рукописна та книжкова спадщина України
description	Однією з найбільших заслуг М.В. Левитського є те, що він у середині 20-х років ХХ ст. знаходився біля витоків організації Всеукраїнського Центрального Кооперативного музею в Києві, який (після переміщення з Харкова) створювався, як наукова база для вивчення історії кооперативного руху в Україні. На противагу іншим громадсько-політичним діячам радянської епохи, здобутки М.В. Левитського у розробці кооперативного будівництва в Україні високо оцінювали як вітчизняні, так і зарубіжні сучасники. Йому були присвячені статті в енциклопедіях та фахових виданнях, уся кооперативна та культурно-наукова громада широко відсвяткувала 40-річний (1918 р.) та 50-річний ювілеї діяльності “артільного батька”.
format	Article
author	Вовченко, В.Б.
author_facet	Вовченко, В.Б.
author_sort	Вовченко, В.Б.
title	Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву)
title_short	Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву)
title_full	Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву)
title_fullStr	Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву)
title_full_unstemmed	Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву)
title_sort	спогади сучасників про м.в. левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в україні наприкінці хіх – на початку хх століття (за мемуарами особового архіву)
publisher	Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Дослідження архівних та книжкових фондів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48636
citation_txt	Спогади сучасників про М.В. Левитського як історико-біографічне джерело та джерело з історії кооперації в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (за мемуарами особового архіву) / В.Б. Вовченко // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 70-78. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Рукописна та книжкова спадщина України
work_keys_str_mv	AT vovčenkovb spogadisučasnikívpromvlevitsʹkogoâkístorikobíografíčnedžerelotadžerelozístorííkooperacíívukraínínaprikíncíhíhnapočatkuhhstolíttâzamemuaramiosobovogoarhívu
first_indexed	2025-07-04T09:16:46Z
last_indexed	2025-07-04T09:16:46Z
_version_	1836707329858338816
fulltext	70 В. Б. Вовченко Київський економічний інститут менеджменту СПОГАДИ СУЧАСНИКІВ ПРО М.В. ЛЕВИТСЬКОГО ЯК ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНЕ ДЖЕРЕЛО ТА ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ КООПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (ЗА МЕМУАРАМИ ОСОБОВОГО АРХІВУ) Архів М.В. Левитського, відомого кооператора, літератора, державного та громадського діяча, зберігається в Інституті руко- пису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (да- лі – ІР НБУВ) [1]. Однією з найбільших заслуг М.В. Левитського є те, що він у середині 20-х років ХХ ст. знаходився біля витоків організації Всеукраїнського Центрального Кооперативного музею в Києві, який (після переміщення з Харкова) створювався, як наукова база для вивчення історії кооперативного руху в Україні. На противагу іншим громадсько-політичним діячам радянської епохи, здобутки М.В. Левитського у розробці кооперативного будівництва в Україні високо оцінювали як вітчизняні, так і зарубіжні сучасники. Йому були присвячені статті в енциклопедіях та фахових виданнях [2], уся кооперативна та культурно-наукова громада широко відсвят- кувала 40-річний (1918 р.) та 50-річний ювілеї діяльності “артіль- ного батька” [3]. Завдяки ініціативі Всеукраїнського Центрального Кооператив- ного музею була створена комісія з нагоди святкування 50-річчя його діяльності у 1928 р. Так, до урочистих заходів залучилися його колеги, сподвижники, які співпрацювали та спілкувалися з М.В. Левитським у різні періоди. Деякі спогади про М.В. Левитського, надіслані за запитом ке- рівництва Кооперативного музею напередодні ювілейного святку- вання, були оголошені в промовах, публікаціях, інші – так і не були © В. Б. Вовченко, 2007 71 опубліковані, відклалися в архіві Музею та потім надійшли в ком- плексі матеріалів М.В. Левитського до відділу рукописів ВБУ [4]. Серед мемуарів сучасників М.В. Левитського знаходяться спогади як пересічних осіб (Яків Фільгус), так і відомих громад- ських діячів (Йосип Маєвський, Євген Чикаленко), але в сукуп- ності всі вони в історичному контексті відтворюють різні етапи багатогранної діяльності фондоутворювача. Спогади колеги М. Левитського Й. Маєвського були надіслані з Харкова до Києва директорові Музею М. Токаревському у верес- ні 1928 р. саме з нагоди підготовки ювілею 50-річної діяльності “артільного батька”. Автор рукопису – Й.А. Маєвський – громад- ський діяч, публіцист, так само, як і М.В. Левитський, був обраний членом Центральної і Малої Ради та Всеукраїнської ради робітни- чих депутатів. За фахом Й. Маєвський був лікарем, за політичними поглядами – українським есером. Він редагував партійний часо- пис “Конфедераліст” та був відомий в суспільно-політичних колах як автор численних публікацій в періодичних виданнях, зокрема, “Народній волі“, “Новій раді”, брошур “Федералізм”, “Загально- російські установчі збори” тощо [5]. У 20-х роках ХХ ст., тобто в період написання своїх спогадів, він працював у Держліті. Невеликий за обсягом рукопис Й. Маєвського про його зус- тріч з М.В. Левитським у Женеві висвітлює події початкового періоду діяльності М.В. Левитського, коли тільки набувало розма- ху заснування хліборобських артілей на Херсонщині. Документ містить відомості стосовно короткого перебування М.В. Левитського в Женеві восени 1896 р. Цей факт у біографії М.В. Левитського стався напередодні його поїздки до Парижа, на Другий Міжнародний Кооперативний Конгрес, де він, будучи єди- ним делегатом від Російської імперії, мав виступити з доповіддю про хліборобські артілі. У цей період Женева стала своєрідним притулком для емігрантів різної політичної орієнтації, серед яких були й марксисти, й народовольці. Присутність Г.В. Плеханова під час зустрічі з М.В. Левитським визначила гостру й напружену по- лемічну атмосферу в женевському осередку, або (як його називає автор спогадів Й. Маєвський) “колонії”, що на той час складалася з студентів, політичних емігрантів та інтелігенції з різних регіонів Російської імперії. Варто мати на увазі (це відмічає Й. Маєвський), що женевська зустріч стала відлунням жорстких дискусій, які мали місце під час 72 доповідей М.В. Левитського у Вільно-Економічному Товаристві в Санкт-Петербурзі. Політичні погляди М.В. Левитського були близькими до ідей ліберальних народників. Він називав марксизм реакційним рухом, вважаючи, що марксисти – прихильники обез- земелення селянства і виступають проти общини, кредитів, коопе- рації тощо [6]. На відміну від марксизму, М.В. Левитський пропо- нував численні проекти зі створення сільськогосподарських та ремісничих артілей та пропагував їх на засіданнях Вільно-Еконо- мічного Товариства. Проте неомарксистам П. Струве і М. Тугану- Барановському здавалися чужими його ідеї організації ремісничих артілей і тим самим – порятунку економіки Російської імперії. У той період, тобто у 1880-х рoках, Г.В. Плеханов остаточно відійшов від народницьких позицій, і це був період його захоплен- ня марксизмом, чим й обумовлюється невиправдане неприйняття ідей колективних артілей М.В. Левитського. Ораторські здібності, образна афористична манера та спокійна впевненість М.В. Левит- ського під час його виступів стосовно головних принципів і досві- ду артільного будівництва контрастували з полемічним запалом “великого диспутанта” Плеханова і були неперевершеними. Проте, як відмічав Й. Маєвський, ідеї М.В. Левитського (які, до речі, Г.В. Пле- ханов визначив, як “туманные картины господина Левитского”) втілилися в суто практичні конкретні кроки для женевської коло- нії: вони спонукали до створення студентської їдальні, що проісну- вала досить тривалий час – майже до революції 1917 р. Водночас спогади містять й конкретні деталі щодо труднощів у діяльності “артільного батька” в той період: незважаючи на ха- рактер пропагованих ідей артільної справи як втілення колекти- візму та взаємодопомоги, вражає повна самотність М.В. Левит- ського в практичній реалізації цих проблем і відсутність конкретної підтримки інтелігенції. До речі, цю перешкоду в роботі підкреслю- вав і сам М.В. Левитський в автобіографічних мемуарах, і його однодумці [7]. Варто відмітити влучну публіцистичну манеру викладу Й. Ма- євського, очевидно, тоді ще молодого соціаліста. Як він зазначав, М.В. Левитський свого часу мав настільки великий вплив на ідей- не становлення автора спогадів, що Й. Маєвський навіть нама- гався особисто виїхати до М.В. Левитського та присвятити себе артільній і кооперативній справі поряд з ним, однак, у зв’язку з труднощами переїзду через кордон внаслідок політичних поглядів 73 молодого соціаліста, цей план йому не вдалося здійснити. Таким чином, особистий вплив М.В. Левитського на молодь не був по- одиноким, подібне захоплення його ідеями і особистістю відміча- ли інші сучасники видатного кооператора, зокрема Василь Крас- нов, який відразу ж виїхав до Єлисаветграда, де допомагав йому як секретар [8]. О.Г. Амчиславська – перекладач та секретарка фондоутворю- вача – досить тісно контактувала із М.В. Левитським, допомагаючи йому в його роботі, тому цілком зрозуміло, що під час підготовки його ювілею в 1928 р. до неї звернулися зі Всеукраїнського Цент- рального Кооперативного музею з проханням стосовно відповід- них матеріалів. Спогади О.Г. Амчиславської “Зарубежная кооперация и Ле- витский” (рукопис і машинописний уривок), присвячені ювілею М.В. Левитського 1928 р., проливають світло на зовнішні зв’язки та стосунки вченого із зарубіжними діячами кооперативного руху [9]. Секретарка М.В. Левитського згадує, як вона допомагала йому вести листування з європейськими та американськими вченими- кооператорами. Водночас О.Г. Амчиславська активно займалася й перекладацькою діяльністю, зокрема, нею був здійснений переклад артільного договору М.В. Левитського німецькою мовою, а також – переклад з англійської огляду Шотландської Спілки оптових заку- пок [10]. В особовому фонді М.В. Левитського зберігається його “Исторический обзор деятельности Шотландского Союза оптовой торговли” на 60 арк. в перекладі О.Г. Амчиславської, виконаний нею для “Кооперативной хрестоматии” М.В. Левитського (№ 167). Цей рукопис позначений екслібрисом “артільного батька” та штам- пом установи, де документ згодом зберігався, – Всеукраїнського Центрального Кооперативного музею від 8 липня 1930 р. Як відмічає О.Г. Амчиславська, листування М.В. Левитського із зарубіжними кооператорами, та, відповідно, обсяг її секретарських обов’язків, набули надзвичайного розмаху після Міжнародного Кооперативного Конгресу в Парижі в 1896 р., на якому М.В. Ле- витський виступив перед широкою аудиторією з доповіддю. Як наслідок, іноземні фахівці з кооперативного руху жваво зацікави- лися своєрідним шляхом розвитку артільної справи в Російській імперії. Зокрема, викладачі-економісти включили до своїх нав- чальних курсів лекцій відомості щодо артілей в Росії та провідної ролі в їх організації М.В. Левитського. 74 У німецькому щорічнику національної економіки та статистики була опублікована стаття “Сільськогосподарські артілі в Південній Росії”. Ймовірно, авторство згаданої статті, на думку О.Г. Амчи- славської, належало всесвітньо відомому німецькому економісту, професору Фрейбурзького університету Г. Шульце-Деличу, який в 1898–1899 рр. приїздив до Києва з метою вивчення питання про організацію артілей в Україні [11]. До речі, його портрет можна побачити в архіві М.В. Левитського (№ 1285). Питання щодо створення артілей в Росії та Україні викликало широкий резонанс серед економістів Заходу. Згідно з відомостями О.Г. Амчиславської, найбільшою популярністю серед них користу- вався укладений М.В. Левитським артільний договір, котрий про- сили надіслати зарубіжні кореспонденти-фахівці. М.В. Левитсько- му писали із США, Норвегії, Данії, листувалися з ним представ- ники народних університетів з Сирії, Іспанії, Італії [12]. О.Г. Амчиславська згадує, що в 1902 р. до неї з листом звер- нувся англійський журналіст Р.Є.С. Лонг, секретар відомого ан- глійського письменника Стеда, з проханням надати йому відомості стосовно постаті М.В. Левитського та існування артілей. На той час Лонг був редактором впливого англійського політичного часо- пису “Ревю оф ревю”. Під час свого перебування в Росії він заці- кавився артільним рухом, тому від імені редакції журналу просив надати необхідні йому матеріали. У відповідь на це звернення М.В. Левитський доручив О.Г. Амчиславській напередодні її поїздки до Англії в 1902 р. передати листа для журналіста Лонга. Прохання Лонга О.Г. Амчиславська виконала. В січні 1903 р. вдячний Лонг познайомив секретарку М.В. Левитського з письменником Стедом і навіть запросив її до редакції “Ревю оф ревю” на чай у так звану “політичну п’ятницю”. Це була честь навіть для відомих англій- ських громадських і політичних діячів, що свідчить, яке значення редакція надавала отриманим через О.Г. Амчиславську матеріалам про артілі, засновані М.В. Левитським [13]. Напередодні ювілею М.В. Левитського О.Г. Амчиславська запропонувала Ювілейному комітетові замовити в Лонга статтю, присвячену артільній діяльності М.В. Левитського та додати її до інших праць про нього. Також О.Г. Амчиславська згадувала про ювілейне вшанування М.В. Левитського в 1904 р., на якому були присутні представники се- лянських та міських ремісничих артілей, серед них й В.Ф. Крас- 75 нов, який, за твердженням мемуаристки, багато зробив для органі- зації та пропагування кустарно-ремісничих артілей в Москві та Рузі, а в Рузькому повіті – сільськогосподарських артілей [14]. Отже, мемуари О.Г. Амчиславської про ювіляра містять цінний факто- графічний матеріал та додають невідомі подробиці до вивчення біографії й оцінки творчої спадщини М.В. Левитського представ- никами зарубіжного кооперативного руху. Важливі дані щодо публікації розробок М.В. Левитського у 80-х роках ХІХ ст. також містять і рукописні спогади Я.М. Фільгуса “Воспоминания о Николае Васильевиче Левитском” (1928) [15]. Наприкінці 1894 р. Я.М. Фільгус працював у Єлисаветграді в дру- карні Гольденберга складачем. Він познайомився з М.В. Левит- ським – тоді присяжним повіреним в Єлисаветградському суді – у гуртку “Біблійне братство”. Це був період, коли М.В. Левит- ський займався агітаційною роботою зі створення селянських артілей в районах. На початку 1895 р. він організував у Єлисавет- граді кустарно-ремісницькі артілі з пошиття одягу та шапок. За- хопившись артільною ідеєю, Я.М. Фільгус навіть намагався ство- рити в Єлисаветграді артіль друкарів. З цією метою він радився із М.В. Левитським: як наслідок, були зроблені певні практичні кроки та укладений артільний договір. Однак згоди не було досягнуто, організація артільної друкарні не відбулася: значна кількість ро- бітників не підписала договір через тиск з боку хазяїна друкарні. Згодом Я.М. Фільгус разом з М.В. Левитським розпочав дру- кування першого договору землеробських артілей. Відразу ж ви- никли труднощі через те, що дозволу від цензорів на друкування ще не було отримано. Як наслідок, договір землеробських артілей було надруковано в іншій друкарні Єлисаветграда – її власником був П.А. Зелений, колишній міський голова м. Одеси [16]. Цінність спогадів Я.М. Фільгуса підсилюється й тим, що в них зафіксована конкретна інформація стосовно особливостей процесу авторського редагування та власне друкування, викликаних неле- гальними умовами першої публікації. Так, Я.М. Фільгус згадував, що М.В. Левитський щовечора сам надиктовував редакцію артіль- ного договору, а Фільгус з щойно виданого складу відразу читав авторові, після чого той робив коректуру. Проблема полягала в тому, що Я.М. Фільгус не мав можливості робити склад з оригі- налу артільного договору, щоб ніхто несподівано не вилучив цей унікальний документ. Так, було надруковано 1000 прим. селян- 76 ського артільного договору без жодних обов’язкових для друку реквізитів – підпису автора, назви друкарні тощо. За спогадами Я.М. Фільгуса, намір автора друкувати нелегальну працю на той час був досить ризикованим і міг мати суворі наслідки. До речі, селян – одних з перших читачів землеробського артільного дого- вору – було заарештовано. Ситуація ускладнювалася ще й тому, що за ним було встановлено суворий нагляд з боку єлисаветград- ської поліції [17]. Нарешті у 1895 р., отримавши дозвіл цензури, М.В. Левит- ський опублікував, у друкарні ж таки П.А. Зеленого, за власним підписом артільний договір, який нетерпляче очікували члени заснованих артілей для визначення свого статусу й обов’язків [18]. У спогадах іншого сучасника М.В. Левитського, відомого гро- мадського діяча й мецената Є.Х. Чикаленка (1861–1929) [124] висвітлено той період життя й діяльності М.В. Левитського, коли він ще не був “артільним батьком”. У “Спогадах”, що охоплюють час від 60-х років ХІХ ст. до 1907 р. (опубл.: Нью-Йорк, 1955), Є.Х. Чикаленко детально відтворив панораму українського життя через особистості визначних громадян України – братів Тобіле- вичів, В. Антоновича, Б. Грінченка, М. Левитського, М. Коцюбин- ського, І. Карпенка-Карого, В. Винниченка та ін. [19]. Машинописний документ про М.В. Левитського міститься у І част. “Спогадів 1861–1907 р.” [20]. Спогади Є.Х. Чикаленка, на від- міну від фактографічних даних інших мемуаристів – сучасників М.В. Левитського, цікаві з точки зору дослідження історії артіль- ного руху ще й тим, що містять критичну оцінку діяльності арті- лей в реальному селянському житті у 80-х роках ХІХ ст. Так, наприклад, Є.Х. Чикаленко наводить відомості від І. Карпенка- Карого про його невдалий досвід організації землеробської артілі. І. Карпенко-Карий перебував тоді на засланні в Новочеркаську, а землю віддав в аренду селянам с. Кардашевої [21]. Як наслідок, М.В. Левитський як правник і селянський повірений навіть зби- рався подати позов на І. Карпенка-Карого до Окружного суду, попередивши про це відповідача листом, в котрому говорилося, що “інтереси народу вище всякого особистого приятельства”. Проте Карпенку-Карому вдалося залагодити і розв’язати цю справу з се- лянами, і до судового справочинства не дійшло [22]. Є.Х. Чика- ленко згадував, що М.В. Левитський разом із товаришами агітував його господарювати на землі дядька згідно з артільним засадам, 77 але ця ідея не мала успіху і викликала лише негативну реакцію з боку однодумців М.В. Левитського [23]. Спогади Є.Х. Чикаленка вміщують конкретні факти суперечок і непорозумінь у середовищі самих артільщиків, що призводило до певних розчарувань у справі. Зокрема, виявилося, що один із спо- движників М.В. Левитського Носар – не політичний засланець, а шахрай, від якого незабаром потерпів і сам “артільний батько”. З розповіді М.В. Левитського Є.Х. Чикаленку стає очевидним, що Носар зробив арендний контракт лише на власне ім’я і присвоїв собі все спільне майно, тобто став повновласним господарем, а не рівноправним членом артілі. Як писав Є.Х. Чикаленко: “Оттака-то була перша артіль М.В. Левитського, в яку він і мене (Чикаленка. – В.В.) хотів втягнути” [24]. Є.Х. Чикаленко також згадує про гучний резонанс в суспіль- стві, спричинений обстеженням артілей Е.І. Борисовим, відомим українським громадським діячем, секретарем Херсонського губерн- ського земства. Наразі виявилося, що селяни об’єднувалися в артілі лише з метою дістати від земства безвідсоткову позику, а потім продовжували господарювати кожний окремо, “як звикли з діда- прадіда”. Звіт Е.І. Борисова, написаний за результатами обстежен- ня, був опублікований в “Земському збірнику”, викликав серйозну полеміку в громадських колах, і навіть земство тоді відмовилося надалі кредитувати артілі. Спогади Є.Х Чикаленка містять також деякі відомості про при- ватне життя М.В. Левитського, зокрема, про його перше одружен- ня в Єлисаветграді з лікаркою-росіянкою з Тульської губернії. Наостанок Є.Х. Чикаленко робить висновок, що, в цілому, ідея хліборобських спілок, на відміну від виробничих і ремесницьких, не досягла успіху, тому, стверджує автор спогадів, “з того часу М.В. Левитський організував вже не хліборобські артілі, які всі посчезали, як бульки на воді, а міські, ремісничі, торговельні і взагалі всякі, як тепер кажуть, кооперативи” [25]. Спогади Є.Х. Чикаленка відрізняються від загальної більшості мемуарів інших сучасників М.В. Левитського тим, що критично висвітлюють реальний досвід (не оминаючи й негативних проце- сів) артільного господарювання в Україні наприкінці ХІХ ст. та сприяють всебічному вивченню діяльності артілей, відтворюючи подекуди суперечливу картину функціонування сільськогосподар- ських спілок в Україні. 78 Таким чином, крім важливості надання історико-біографіч- ного аспекту діяльності М.В. Левитського, роль спогадів як доку- ментальних джерел є надзвичайно вагомою також і для студій з історії кооперації в Україні взагалі. 1. Воронкова Т.І. Левитський Микола Васильович // Особові архівні фонди Інституту рукопису НБУВ. Путівник. – К., 2002. – С. 303–311. 2. Левитский Н.В. // Новый энциклопедический словарь. – Пг., 1915. – Т. 24. – С. 202; Височанський П. Начерк розвитку української споживчої кооперації (дорадянська доба). – Б. м., 1925. – Ч. 1. – С. 57–60; Борода- євський С. В. Історія кооперації. – Прага, 1925. – С. 328; Хейсин М. Л. История кооперации в России. – Л., 1926. – С. 152. 3. Височанський П. Ука. пр.– С. 57–60; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. : Біогр. довідник. – К., 1998.– С. 114. 4. Архів ІР, оп. 1, спр. 45, с. 16. 5. Верстюк В., Осташко Т. Указ. пр. – С. 121. 6. Васильєва Р.Х., Горкіна Л.П. та ін. Історія економічної думки України. Навч. посібник. – К., 1993. – С. 100–101. 7. [В.М. Левитський] [Матеріали до автобіографії та історії артільного руху]. – ІР НБУВ, ф. 327, № 547, арк. 2; Краснов Василь. Микола Васи- льович Левитський. “Спогад співробітника. – ІР НБУВ, ф. 327, № 1177. 8. Краснов Василь. Микола Васильович Левитський. Спогад співро- бітника. –Там само, с. 4. 9. Там само, № 1169, 1170. 10. Там само, № 1169, арк. 3. 11. Там само, арк. 3–4. 12. Там само. 13. Там само, № 1170. 14. Там само, № 1169, арк. 7. 15. Там само, № 1184, арк. 2. 16. Там само. 17. Там само, арк. 2–3. 18. Там само, арк. 4. 19. Чикаленко Євген // Українська література у портретах і довідках. Довідник. Давня література – література ХІХ ст. – К., 2000. – С. 334–335. 20. ІР НБУВ, ф. 327, № 1185. 21. Там само. 22. Там само, арк. 1. 23. Там само. 24. Там само. 25. Там само.

Репозитарії

Схожі ресурси