Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології

Розглянуто історію досліджень деревних рослин в еволюційну епоху в контексті формування комплексної дендрологічної методології. Її розвиток пов’язується з формуванням фітоценотичного напрямку дендрології. В останню третину ХІХ ст. на зміну емпірично-візуальним дендрофлористичним методам попередньої...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Івченко, І.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України 2009
Назва видання:	Наука та наукознавство
Теми:	Історія, методологія та соціологія науки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48953
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології / І.С. Івченко // Наука та наукознавство. — 2009. — № 3. — С. 46-60. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-48953
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-489532013-09-07T03:04:20Z Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології Івченко, І.С. Історія, методологія та соціологія науки Розглянуто історію досліджень деревних рослин в еволюційну епоху в контексті формування комплексної дендрологічної методології. Її розвиток пов’язується з формуванням фітоценотичного напрямку дендрології. В останню третину ХІХ ст. на зміну емпірично-візуальним дендрофлористичним методам попередньої класифікаційної епохи прийшли більш досконалі підходи еволюційної епохи. Вони базуються переважно на визначенні популяційної цілісності дендрологічних об’єктів як елементів природничих систем. Водночас відродження етноботанічних підходів дозволяє ставити питання щодо поєднання флористичних і фітоценотичних методів і створення самостійної дендрологічної методології на комплексній основі. Рассмотрена история исследований древесных растений в эволюионную эпоху в контексте формирования комплексной дендрологической методологии. Ее развитие связано с формированием фитоценотического направления дендрологии. В последнюю треть ХІХ ст. на смену эмпирически-визуальным дендрофлористическим методам предыдущей классификацонной эпохи пришли более совершенные подходы эволюционной эпохи. Они базируются преимущественно на определении популяционной целостности дендрологических объектов как элементов природных систем. Одновременно возрождение этноботанических подходов позволяет ставить вопрос относительно объединения флористических и фитоценотических методов и создания самостоятельной дендрологической методологии на комплексной основе. History of the research into wooden plants in the evolutionary epoch is studied in the context of establishing the complex dendrological methodology. Its development is associated with establishing the phytocenotic field of dendrology. It’s shown that more elaborated approaches of the evolutionary epoch replaced empirical and visual dendrofloristic methods of the previous classification-based epoch in the last third of XIX century. They are based on identification of the population wholeness of dendrological objects as elements of natural systems. At the same time, revival of ethnobotanic approaches allows one to say about combination of floristic and phytocenotic methods, and creation of a separate dendrological methodology on the complex basis. 2009 Article Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології / І.С. Івченко // Наука та наукознавство. — 2009. — № 3. — С. 46-60. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0374-3896 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48953 uk Наука та наукознавство Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія, методологія та соціологія науки Історія, методологія та соціологія науки
spellingShingle	Історія, методологія та соціологія науки Історія, методологія та соціологія науки Івченко, І.С. Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології Наука та наукознавство
description	Розглянуто історію досліджень деревних рослин в еволюційну епоху в контексті формування комплексної дендрологічної методології. Її розвиток пов’язується з формуванням фітоценотичного напрямку дендрології. В останню третину ХІХ ст. на зміну емпірично-візуальним дендрофлористичним методам попередньої класифікаційної епохи прийшли більш досконалі підходи еволюційної епохи. Вони базуються переважно на визначенні популяційної цілісності дендрологічних об’єктів як елементів природничих систем. Водночас відродження етноботанічних підходів дозволяє ставити питання щодо поєднання флористичних і фітоценотичних методів і створення самостійної дендрологічної методології на комплексній основі.
format	Article
author	Івченко, І.С.
author_facet	Івченко, І.С.
author_sort	Івченко, І.С.
title	Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології
title_short	Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології
title_full	Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології
title_fullStr	Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології
title_full_unstemmed	Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології
title_sort	історичний розвиток комплексної дендрологічної методології
publisher	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Історія, методологія та соціологія науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/48953
citation_txt	Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології / І.С. Івченко // Наука та наукознавство. — 2009. — № 3. — С. 46-60. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
series	Наука та наукознавство
work_keys_str_mv	AT ívčenkoís ístoričnijrozvitokkompleksnoídendrologíčnoímetodologíí
first_indexed	2025-07-04T09:48:59Z
last_indexed	2025-07-04T09:48:59Z
_version_	1836709356187418624
fulltext	Science and Science of Science, 2009, № 346 Історія, методологія та соціологія науки Ряд провідних істориків ботаніки до- тримується аксіоми, що історія ботаніч- них досліджень певного природного або адміністративного району пов’язується з історією досліджень його флори і, відпо- відно, дендрофлори. Виходячи з цього, запропоновано низку методів і підходів в контексті порівняльно-історичних до- сліджень в дендрологічній науці. За допо- могою предметно-логічного, ре гіонально- географічного, системно-фун кціо нального та інших методів встановлюються особли- вості розвитку дендрофлористики як од- ного з магістральних напрямків дендроло- гії. Зазначимо, що в історичному контексті дендрофлористика минулих століть тради- ційно базувалась на популяційних дослі- дженнях деревних рослин. У “Дендроло- гіях” минулого історичний розділ викла- дався переважно як результат періодичної інвентаризації видового складу деревних рослин певної території з подальшими оглядами їх як елементів систематики, фі- тогеографії, ресурсознавства тощо. Помітні також тенденції формуван- ня регіональних “Дендрологій” ХХ ст. на комплексних засадах науки про ліс, близьких до конгломеративних біогеоце- нотичних підходів до деревних рослин в розумінні В.М.Сукачова та його геобота- нічної школи. У результаті доходимо ппе- реднього висновку, що геоботаніки Росії і України, котрі представляли лісознавчу і ботанічну науку, в звісній мірі втрачали дендрологічне спрямування своїх дослі- джень. Певним чином це пояснюється глобалізованим геоботанічним баченням проблем дендрології, коли самим дерев- ним рослинам відводилась допоміжна, а не провідна роль як важливих біотич- них об’єктів. Сучасні дослідники флори України з Інституту ботаніки НАН Укра- їни С.Л.Мосякін та М.М. Федорончук, ставлячи на шпальтах “Українського бо- танічного журналу” питання “яка “Фло- ра України” нам потрібна?”, шанобливо згадують укладачів 12-томної “Флори УРСР” [перелік прізвищ 9 осіб відкриває Розглянуто історію досліджень деревних рослин в еволюційну епоху в контексті формування комплексної дендрологічної методології. Її розвиток пов’язується з формуванням фітоценотичного напрямку дендрології. В останню третину ХІХ ст. на зміну емпірично-візуальним дендрофлористичним методам попередньої класифікаційної епохи прийшли більш досконалі підходи еволюційної епохи. Вони базуються переважно на визначенні популяційної цілісності дендрологічних об’єктів як елементів природничих систем. Водночас відродження етноботанічних підходів дозволяє ставити питання щодо поєднання флористичних і фітоценотичних методів і створення самостійної дендрологічної методології на комплексній основі. І.С. Івченко Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології © І.С. Івченко, 2009 ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КОМПЛЕКСНОЇ ДЕНДРОЛОГІЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ Наука та наукознавство, 2009, № 3 47 ейдолог М.В.Клоков (1896—1981)]. Зре- штою Мосякін і Федорончук доходять висновку, що “Екофлора України”, яка видається на межі 2-го і 3-го тисячоліть, і майбутня “Флора України” є “взаємодо- повнюючими джерелами фундаменталь- ної інформації з біорізноманітності су- динних рослин”. Постійно оновлювана інформація висвітлюватиметься в конче необхідній новітній “Флорі України” з урахуванням досліджень переважно по- критонасінних рослин (насамперед із залученням матеріалів по “Angiosperm Phylogeny Group”). У даному контексті необхідно та- кож провести аналіз історії формування і розвитку методології в дендрології. Він пов’язаний з провідними флористич- ними і фітоценотичними напрямками дендрології з урахуванням насамперед усталеного в науці розгляду деревних рослин як ботанічних об’єктів. На від- міну від флористики, що формувалась ще до середини ХVIII ст., періоду таксо- номічних реформ К.Ліннея, фітоцено- логія набула первинного розвитку в час усталення і вдосконалення розробок, пов’язаних з постулатами еволюційного вчення Ч.Дарвіна. Це відбулося протягом останньої третини ХІХ ст. і в подальшо- му. Наприклад, дендролог-фітоценолог П.М.Крилов (1850—1931) одним з пер- ших запропонував комплексне дослід- ження фітоценозів. В його широкій дендро логічній спадщині, здійсненій на базі вивчення об’єктів сибірcьких лісів, є праці, що розвивають методологію фло- ристичного, систематичного, фітоцено- тичного і ресурсознавчого спрямування. Вони відповідають провідним сучасним напрямкам цієї науки. На початку ХХ ст. в еволюційних до- слідженнях рослинності різних регіонів Євразії провідна роль належала, зокрема, датському ботаніку Й.Е.Вармінгу. Один із засновників екологічного напрямку в бо- таніці, Вармінг був затребуваний в Росії після успіху його підручників “Система- тика рослин” (1879) та “Рослина і її життя” (1900). Підтриманий К.А.Тімірязєвим, у передмові до видання в акціонерному то- варистві Брокгауза і Єфрона енциклопе- дичного довідника [1], підписаного “Єв- геній Вармінгъ”, автор зазначав: “…поява нового перекладу радує мене ще більше тому, що вона свідчить про величезний інтерес до науки і про потужний розвиток інтелектуальних сил в могутній російській державі”. У даному виданні Вармінг нео- дноразово з повагою згадує внесок Дар- віна в дослідження рослинного світу на новому етапі. Особливо ефектною і доречною ви- глядає його цитата “A traveller schould be a botanist, for in all views plants form the chief embellishment”, котру українською можна перекласти як “Подорожуючий має бути ботаніком, тому що у всіх пейзажах рос- лини (додамо, особливо деревні — І.І.) складають їх головну прикрасу”. Втім на- прикінці книги Вармінг віддає належне і Ламарку: “Безперечно, що властивості, притаманні життєвим формам, утвори- лися з безпосереднього пристосування до навколишнього середовища, із само- регулювання в природі, але в той же час спадковість (гальмуюча виникнення но- вих пристосувань) закріплює в більшій чи меншій мірі набуті ознаки. У цьому відношенні Ламарк виявився більш про- никливим і ближчим до істини, ніж інші сучасні дослідники ”. У “Вступі” Вармінг акцентує увагу читачів на 4 розділах: “1.Флористична і екологічна географія рослин”, “2. Жит- тєві форми”, “3. Угруповання рослин”, “4. Огляд подальшого матеріалу”. Власне 1-й розділ можна вважати програмним в контексті подальшого розвитку світо- вої і регіональної дендрології. У ньому І.С. Івченко Science and Science of Science, 2009, № 348 Вармінг ставить вузлові питання форму- вання і розвитку напрямків комплексної дендрологічної науки в часі та просторі й почасти відповідає на них. Першим кро- ком в cинтетичному дендрологічному дослідженні слід вважати флористико- інвентаризаційні обстеження. Вони зго- дом втілюються в зведені структурно- статистичні дані щодо провідних так- сонів. Вармінг схиляється до низхідної класифікації, акцентуючи увагу на необ- хідності (виділено нами — І.І.) “розділен- ня земної поверхні на природні флористичні області…співвіднесені з їх спорідненістю, тобто із загальною кількістю видів, родів і родин.” Причини даного таксономічного співвідношення, за Вармінгом, розпо- діляються на сучасні та історичні. Друга група причин, розвинена в ХХ ст. ба- гатьма вченими різних країн на основі причин першої групи, згодом сформу- валась в окремий напрямок історичної географії рослин. Вона базувалась на даних флористики, систематики, а та- кож історико-етноботанічних чинниках, тісно пов’язаних з питаннями культури і мистецтва. Почасти вони розглядаються і аналізуються в наступних розділах. Ціка- ве розмежування Вармінгом причин пер- шої групи. Серед них наводяться й еле- менти етногеографії, такі як кліматичні та топографічні. Для етнодендрології як складової частини етноботаніки ці при- чини також мають велике значення. В їх основі знаходиться ще одна причина, наведена Вармінгом, — геогностична. Поєднання Вармінгом гносеології і гнос- тицизму як вчення пізньої античності за- слуговує на увагу. Серед імен численних дослідників, котрі згадані в лаконічному “Вступі” (с. 1—8), Вармінг віддає належне внеску в розв’язання даних проблем А. Грізе- баха. Цікаво, що, як і досліджений нами раніше доробок А.Грізебаха (1814—1879) в галузі дендросистематики, внесок його у фітоценологію (у 1838 р. ввів термін “фі- тогеографічна формація”, котрий пізніше змінив на термін “рослинна формація”) та біоморфологію (у 1872 р. встановив 54, згодом 60 “вегетативних форм”) окреслює початок і завершення яскравої кар’єри цього дослідника, майже забутого напри- кінці ХХ — на початку ХХІ ст. в Україні. Серед низки різноманітних прикладів з життя деревних рослин в різних куточках планети, розглянутих на сторінках визнач- ної для свого часу книги Вармінга, інте рес становлять, зокрема, описи первинних і вторинних сукцесій з участю мегаетно- ліннеонів з вересових, таких як чагарнич- кові Andromeda, Oxycoccus, Calluna, котрі відбулися на півострові Ютландія (розді- ляє Північне і Балтійське моря). Цікаво, що цей факт, відсутній у другому виданні даного фоліанту німецькою мовою, пере- кладач на російську приват-доцент Санкт- Петербурзького університету А.Г.Генкель зберіг. У перші десятиліття ХХ ст. разом з розмежуванням ботанічного і лісівничого напрямків у фітоценології розгортається дискусія в зв’язку з поширенням ідеї про типи лісу. П.П.Серебреников у 1913 р. писав: “У той час як ботанік або фітоге- ограф буде вивчати лісові угруповання більше у відношенні систематизації і кла- сифікації або територіального поширен- ня, лісовод, безперечно, намагатиметься проникнути в умови росту цих угрупо- вань, в причинну залежність між фактом існування того чи іншого угруповання і тими агентами природи (для природних типів), що викликали на світ появу пев- ного виду угруповань”. Серебреников, критикуючи Г.Ф.Морозова (1867—1920), також писав, що у нього “з-за грунту не видно лісу”. У зв’язку з цим додамо, що як в працях ряду сучасних лісоводів, так і ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КОМПЛЕКСНОЇ ДЕНДРОЛОГІЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ Наука та наукознавство, 2009, № 3 49 фахівців минулого ґрунтових відомостей щодо дендрофлористичних та дендро- систематичних компонентів лісового се- редовища обмаль. Водночас Морозов за ігнорування лісознавчої літератури при дослідженні рослинних угруповань спра- ведливо критикував ботаніко-географів А.Ф.Фльорова і Б.О.Федченка. Відмітимо властиву спадщині Моро- зова гіперболізацію цього факту, котрий він адресував практично всім ботанікам. Проте і під час виходу найперших праць в галузі лісової фітоценології у серед- ині ХІХ ст., і в наш час були і лишаються фахівці, які враховують дендрологічнічні складові без втрати цілісної біоценотич- ної характеристики. У минулі роки в зна- чній мірі завдяки дискусіям на зразок зга- даної викарбувалась дендрологічна тер- мінологія у лісівничій науці. Об’єктами досліджень дендрологів-лісоводів є не лише рослини лісової зони, а і менші за площею, але важливі насамперед як рід- кісні об’єкти біологічного фонду плане- ти компоненти чагарникових угруповань південних зон. Це й сприяло визначенню дендрології як розділу ботанічної науки і формуванню її методів. Перша третина ХХ ст. була вирішальною для становлен- ня дендрологічних методів. Наприклад, всі види етноліннеону Сосна, поширено- го від субарктичних районів до тропіків і від гумідних областей до аридних, мають один і той самий ксероморфний тип гол- частої структури листків. Морфологічні дані враховують форми деревоподібних рослин інших родин і класів, такі, на- приклад, як пальми, що потрібно при розробці системи життєвих форм. Це, зрештою, унеможливлює штучне обме- ження в дендрології ознак пристосуван- ня і організації. В Україні чималу площу займають дубові ліси на лісових суглинках. Різ- кою межою для видового різноманіття і участі деревних рослин в складі фітоце- нозів, за Г.К.Висоцьким (1865—1940), підтвердженою нашими багаторічними спостереженнями, є ізотоп липня 20,5°С. При ньому починають переважати різно- травні степові асоціації на могутніх чор- ноземах в північному степу і типчаково- Рис. 1. Rоsa olgae Рис. 2. Spiraea litwinowii І.С. Івченко Science and Science of Science, 2009, № 350 ковилові на південних чорноземах — в південному. Практично не властиві для дендрологічних досліджень території з домінуванням ізотопів 22,5; 23,5 і 27,5°С та іншими характерними абіотичними факторами містять чимало дендроло- гічних об’єктів, що доповнюють лісові та лісостепові кущики родини Rosaceae (рис. 1—4), й потребують додаткового дослідження та охорони. За аналогією згідно із созологічними чинниками [2, 3] їх можна умовно розмежовувати на аут- і синдендрологічні. Один з теоретиків українського лі- сознавства Є.В.Алексєєв (1869—1930) з 1914 р. займався науково-господарською і педагогічною діяльністю, підсумувавши її в книгах “Типы украинского леса” та “Лесоведение”, виданих у Києві 1929 р. Визначивши поняття “тип лісової ді- лянки” як конгломерат біотичних і абі- отичних (з переважанням едафічного) факторів, Алексєєв з послідовниками до- вгий час розробляв й вдосконалював ряд провідних питань лісової дендрології. В її комплексних теоретико-практичних пи- таннях визначального значення він нада- вав лісовій типології. Проведення екологічних спостере- жень, наприклад ксероморфних видів Casuarina, що переважають на постійно зволожених місцях в Австралії, дозволяє європейським дендрологам екстраполю- вати дані по різних континентах. Це ж стосується рослин з великими мезофіль- ними листками, невідомих в Австралії, що зростають в азональних заплавних лісах Європи. Так, наприкінці 1920-х ро- ків відмінними від запроваджених укра- їнськими лісоводами методологічни- ми підходами до південноєвропейської рослинності відзначились екологи, що розвивали “континентальну” геобота- ніку [4]. Ними, зокрема, аналізувались криві річного ходу осмотичного тиску у рослин маквісу під Монпельє (Франція). Авторами у 1929—1930 роках встановле- но, що дослідну ділянку підстилали ске- лясті тріщинуваті вапняки. Вимірював- ся осмотичний тиск у Quercus ilex, що в квітні під впливом холодної зими досяг максимуму, стабілізувався у літні місяці. Рис. 4. Rosa antonoviiРис. 3. Spiraea polonica ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КОМПЛЕКСНОЇ ДЕНДРОЛОГІЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ Наука та наукознавство, 2009, № 3 51 Інша картина спостерігалась на тому ж місцезнаходженні у Viburnum tinus — ма- лакофільного виду з м’якими опушеними листками, що дає пагони в квітні, а по- тім, проте менш рясно, — в жовтні, після початку осінніх дощів. У травні осмотич- ний тиск у цієї калини різко піднявся до 40 атм. В умовах достатньої вологозабез- печеності осмотичний тиск виду не пере- вищував 17 атм. У Середній Європі в таких та поді- бних спостереженнях провідна роль на- лежала засновнику та керівнику франко- швейцарської геоботанічної школи Жо- зіасу Брауну-Бланке (1884—1980) (рис.5), творцеві еколого-флористичної системи класифікації рослинності. Його фіто- ценотичні дослідження були розпочаті в зрілому віці у 1914—1921 рр. в Швей- царському національному парку, а вже в 1915 р. Браун-Бланке одержує ступінь доктора філософії. У 1920-ті роки він розпочинає педагогічну діяльність в Цю- ріхському університеті. Саме в цей пері- од Браун-Бланке розвинув методи геобо- танічних досліджень, сформував цілісне уявлення про організацію роcлинного покриву, усталив принципи його класи- фікації як континуума разом із визна- нням штучності будь-якої класифікації рослинності. При укладанні регіональної класифікації за Брауном-Бланке відбу- вається процес “висхідного” встановле- ния синтаксонів за флористичним скла- дом, що відображає екологічні умови і певну стадію сукцесії рослинності. Так, на основі ретельного дослідження неве- ликих ділянок (в кількості 34) лісового масиву, котрий ще зберігався на півдні Франції у 1930-х роках ХХ ст., Браун- Бланке реконструкційним шляхом вста- новив стуктуру і склад природного лісу Quercetum ilicis galloprovincialis. На час виходу даного наукового по- відомлення у 1936 р. Браун-Бланке вже розробив свою шкалу для визначення рясності рослин в межах різних їх ярусів у фітоценозах. На локальному прикладі розглянемо її головні чинники. Деревні рослини в зазначеному лісовому масиві представлені вельми різноманітно: зі- мкнений деревний ярус складають де- рева заввишки 15—18 м лише одного виду Quеrсus ilex (5; покриття більш ніж 75% — визначається за будь-якою кіль- кістю особин), чагарниковий ярус з мак- симальною висотою до 12 м (в основному висота кущів становить 3—5 м) укладе- ний Buxus sempervirens (2; вельми рясно, або займає не менше 5% пробної площі), Viburnum tinus (властива для старих дере- востанів), Phillyrea media (по 1; численні особини, але з невеликим проективним покриттям, або дуже рідко, проте з біль- шою площею покриття), (+; поодинокі екземпляри Phillerea angustifolia, Pistacia lentiscus, P. terebinthus, Arbutus unedo, Rhamnus alaternus, Rosa sempervirens; та- кож з цією позначкою відмічаються осо- бини з дуже незначним покриттям). Серед ліан переважають деревні ліа- ни Lonicera implexa, Clematis flammula та властиві для старих деревостанів Hedera helix (по 1), Lonicera etrusca (+). Дані про деревні рослини доповнюються інформа- цією про рослини трав’янисті: трав’яний ярус вкриває не більше 30% площі, пред-Рис. 5. Ж.Браун-Бланке І.С. Івченко Science and Science of Science, 2009, № 352 ставлений переважно дев’ятьма видами різного ступеня рясності (2; 1; +), а також декількома рідкісними і супроводжуючи- ми видами. У 1930—1980 рр. подібні дослі- дження європейської дендрофлори Браун- Бланке сполучав із виконанням обов’язків директора Міжнародної стан- ції альпійської та середземноморської ге- оботаніки (International Station for Alpine and Mediterranean Geobotany, SIGMA) в Монпельє. У 1948 р. Браун-Бланке, ко- трого колеги з усього світу цілком спра- ведливо нарекли “Ліннеєм фітоценоло- гії”, заснував журнал “Vegetatio” (нині “Plant Ecology”). У 1974 р. в зв’язку з 90-річчям Брауна-Бланке було нагороджено золо- тою медаллю Лондонського Ліннеївсько- го товариства. Застосування відмінного від проана- лізованого еколого-ценотичного (домі- нантного) методу найбільш ефективне при використанні повних флористичних списків. Важливим етапом фітоцено- тичного дослідження деревних рослин України було створення капітального ви- дання “Рослинність…”, зокрема випуску 1971 р. “Ліси”. У 1977 р. вітчизняними геоботаніками під орудою Ю.Р.Шеляга- Cосонка видане “Геоботанічне райо- нування…”, деталізований варіант по- переднього, підготовленого у середині ХХ ст. Характеристика фітоценотичних одиниць лісів у цих виданнях була досить інформативною. За методом Брауна- Бланке розроблено синтаксономічні схе- ми для більшості країн усіх континентів планети. У різних класах рослинності України загальною кількістю 55 залежно від тієї екологічної різноманітності, яку характеризує клас, може бути різна кіль- кість порядків. Наприклад, клас Querco- Fagetea Br.-Bl. et Vlieger 1937, що об’єднує синтаксони листяних лісів різних еко- топів, представлений в Україні п’ятьма порядками. Основними географічно ви- значеними одиницями в системі Брауна- Бланке є асоціації, що вважаються також екологічними та фізіономічними кате- горіями. Внаслідок розробки синтаксо- номії рослинних угруповань України за методом Брауна-Бланке деревні рослини представлені в різних синтаксонах кіль- кох типів рослинності. Певна система класифікаційних оди- ниць супроводжується фітоценотичними даними і придатна для подальшого за- стосування при створенні прикладних типологій та зонувань, розробці ресурсо- логічних класифікацій, низці інших при- кладних аспектів. Наприклад, тип VIII “Лісові та чагарникові угруповання” (ви- ділено нами — І.І.) містить різноманітні за складом родів і видів деревних рослин класи. З них класи 1—6 містять переваж- но рослини плакорних лісів бореально- го і неморального типів, як то Alnetea glutinosae Br.-Bl. et R.Tx. 1937; Vaccinio- Piceeta Br.-Bl. 1939; Erico-Pinetea Horvat 1959; Querco-Fagetea Br-Bl. et Vlieger; Quercetea pubescenti-petraeae Jakucs (1960) 1961. Клас 6 Robinietea Jurco ex Hadac et Sofron 1980 включає угрупо- вання штучних деревних насаджень та міської спонтанної деревної рослиннос- ті, клас 7 Urtico-Sambucetea Doing 1962 em Pass. 1968 — зарості чагарників на збагачених нітратами екотопах, клас 8 Salicetea purpureae Moor 1958 — заплав- ні деревні та чагарникові угруповання на кам’янистих, щебенистих, мулувато- болотних та дерново-глейових грунтах. Даний комплексний підхід в дендро- логії намагались зберегти лісоводи. Про це свідчить, зокрема, приклад, взятий з кни- ги “Общее лесоводство” П.С.Погребняка (1900—1976): “…1)Насадження (дерево- стан) — угруповання деревних рослин в тому розумінні, як це розроблено лісовою ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КОМПЛЕКСНОЇ ДЕНДРОЛОГІЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ Наука та наукознавство, 2009, № 3 53 таксацією. По бонітету, повноті, фор- мі, будові, а також за походженням на- садження підрозділяються на корінні й похідні, насіннєві й порослеві, природні і штучні тощо”. Це видання присвячене “пам’яті вчителя і друга академіка Георгія Миколайовича Висоцького”. Воно, не- зважаючи на прагнення Погребняка, так і не з’явилось в Україні. Найбільш повний варіант книги надрукований 1968 р. у мос- ковському видавництві “Колос”. У ній По- гребняк вийшов за межі “обов’язкової” в ті роки території дослідження, висунувши питання “тропічного лісівництва”. У пер- шій частині монографії, присвяченій біо- ценології лісу, викладені “закономірності, що координують природний добір дерев і формування лісових біоценозів, їх склад та біологічні властивості деревних порід і деревостанів”. У передмові до видання Погребняк також зазначає: “Класики лі- сівництва Г.Ф.Морозов і Г.М.Висоцький невипадково були одночасно ботаніками і зоологами, кліматологами і ґрунтознав- цями. Ця обставина викликана складніс- тю об’єкта, довгим строком поновлення лісу, необхідністю його всебічного зна- ння…, тим більше, що помилки лісовода, зроблені лише одного разу, при закладанні насаджень, буває важко виправити. Вони можуть датися взнаки й десятиліття по- спіль”. У дендрологічній методологічній га- лузі еволюційної епохи значне місце на- лежить фітоценотичним методам. Ден- дролог Г.Ф.Морозов, працюючи на кафе- дрі загального лісівництва в Таврійському університеті (Симферополь), впроваджу- вав в педагогічну сферу ряд дендрологіч- них чинників. Він запропонував концеп- цію двох категорій деревних порід, так званих піонерів і головних лісоутворю- ючів. У виділення першої групи покла- дено дендролого-біологічний критерій розповсюдження плодів і насіння. Такі етноліннеони, як береза, осика, верба, швидко заселяють безлісі місця. Цьому сприяють, зокрема, легкість і дальність перенесення їх насіння вітром, щорічне значне плодоношення, здатність сходів і сіянців терпіти заморозки і спеку, неви- багливість до грунту. Другу групу склали деревні породи — головні лісоутворюва- чі, котрі не здатні заселяти відкриті про- стори внаслідок чутливості до морозів і спеки, більш рідкісного плодоношення, меншої транспортабельності насіння, підвищеної вибагливості до грунтів тощо. Коли насіння головних лісоутворювачів потрапляє під полог деревостану порід- піонерів, з нього утворюється стійкий підріст. Після відмирання швидкорослих порід на зміну їм приходять довговічні, стійкі, здатні до самопоновлення, так звані корінні деревостани. Один з найбільш яскравих пред- ставників дендрології лісознавчого типу Г.М.Висоцький, на відміну від Г.Ф.Морозова, котрий раніше за Висо- цького пішов з життя, працював в Україні більш ніж 40 років, переважно в Харкові. На межі ХІХ—ХХ ст. це вже був досвідче- ний природознавець з помітним дендро- логічним спрямуванням. Частіше за по- передників ще з 1890-х років Висоцький почав приділяти увагу чагарниковим рослинам. Серед їх властивостей він ви- діляв тіньовитривалість, знижену енер- гію транспірації, а звідси й меншу потре- бу у волозі. Біоморфологічні властивості (зокрема форма пагонів, встановлення їх слабкості), стійкість до впливу най- більш агресивних рослин, важливі для етноліннеонів-дерев, зокрема таких ви- дів роду Quercus, як Q. robur i Q. petraea, Висоцький обгрунтовував біологічними чинниками, резонно стверджуючи, що через 6—7 років дуб винесе свій верхів- ковий пагін над відстаючими в рості ча- гарниками. І.С. Івченко Science and Science of Science, 2009, № 354 Для даного етноліннеона у Висоцько- го є оригінальні дослідження відносно глибини проникнення його коренів. Ви- соцькому також належить розробка цін- ної для подальшого розвитку дендрології 8-бальної шкали рясності видів рослин. Вона була предтечею популярних в по- дальшому флористичних класифікацій у фітоценології, наприклад, ххххх — суціль- ний покрив з даного виду; хххх — перева- жання над іншими видами; ххх — рясне поширення (20—50 % загальної площі); хх — помірне поширення (5—20%); х — слабке поширення (менше 5%); ІІІ — спорадичне поширення; ІІ — поодиноке поширення; І — рідкісне поширення. Вітчизняна дендрологічна школа збага- тилась також ще однією, фенологічною, класифікацією Висоцького, котра від- мічає рослини відповідно на насіннєвих стадіях, стадіях сходів, висхідних стебел, видозмін пагонів, появи квітів, стадіях цвітіння, бутонізації, відцвітання, дозрі- вання плодів, осипання плодів, засихан- ня рослин та осипання листків, повного засихання або осипання, замерзання. У 1915 р. Висоцький висунув ідею так званих “ізотопів”, що стало одним із зачатків порівняльної екології деревних рослин. Ізотопами Висоцький називав ділянки земної поверхні, однакові за ти- пами рельєфу і материнськими гірськими породами грунтів. Підбираючи в кожній кліматичній зоні високі, рівні ділянки плакорів з глинистими або суглинисти- ми гірськими породами і порівнюючі їх деревну рослинність, Висоцький вважав, що різницю в складі та продуктивності природних рослинних угруповань визна- чає вплив кліматичних умов. Висоцьким укладений схематичний зонально- географічний профіль рослинності при просуванні з півночі на південь, де при ізотопі липня 10°С “криволісся” лісо- тундри переходить в ялинові ліси. Ком- поненти глинисто-підзолистих грунтів змінюються ялиново-широколистяними лісами на дерново-підзолистих грунтах, фрагментарно присутніми на півночі України. Методологічні питання в контексті проблеми взаємовідносин людини з рос- линами на різних етапах історії різнома- нітних підходів до деревних рослин як ботанічних об’єктів на їх організменному рівні варто аналізувати в біо- та екомор- фологічному аспектах. При цьому слід розглядати або принаймні враховува- ти не лише біотичні, а й абіотичні фак- тори. Адже існує, наприклад, поняття морфології ландшафту як розділу ланд- шафтознавства, що вивчає морфологію географічного ландшафту і його чинни- ків — місцевості, урочища, фації. Саме завдяки такому комплексному підходу раніше здобуто певні досягнення в суто дендроетноботанічній сфері. В Україні розпочалося укладання новітньої “Еко- логічної енциклопедії”, окремі лаконічні відомості в котрій мають тісний зв’язок з властивостями живої і неживої природи. Нарешті, існує така важлива для етнобо- таніки галузь, як морфологія люди ни, — розділ антропології, що вивчає, окрім закономірностей мінливості організму людини, її антропогенез, виникнення рас людини, прикладні аспекти. Опосередковано до цих чинників від- носиться й морфологічна мовна класи- фікація, що розробляється у всіх країнах світу переважно за структурою морфеми й слова. Типологічна класифікація мов країн світу, в тому числі України, за різно- манітними ознаками може бути генетич- ною (генеалогічною) — за походженням з передбаченої основної мови. Генетичні зв’язки ряду мов до кінця не з’ясовані. У такому випадку, як і в дендролого- ботанічній сфері, пов’язаній з генези- сом деревних рослин, створюються гі- ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КОМПЛЕКСНОЇ ДЕНДРОЛОГІЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ Наука та наукознавство, 2009, № 3 55 потетичні концепції. Існує, наприклад, гіпотетична макросім’я алтайських мов. Вона об’єднує 3 мовні сім’ї: тюркську, монгольську, тунгусо-манчжурську. Де- які вчені відносять до алтайських мов японську і корейську. Алтайські мови ви- користовують для позначення мов наро- дів, що живуть на Алтаї, таких як алтайці, хакасьці, тувінці та ін. Морфологічні, фонологічні, синтак- сичні, семантичні класифікації форму- ються на основі подібності рис структури мови незалежно від генетичних і терито- ріальнох прив’язок. За цими підходами виділяють ізолюючий (аморфний) тип (наприклад древньокитайська мова), аг- глютинуючий (агглютинативний) тип (яскравими прикладами є фінська та угорська мови), флектуючий (флектив- ний) тип (російська мова) та ін. Мова тісно пов’язана з національною психо- логією. Вельми поширена теорія інжене- ра, мовознавця і антрополога Б.Лі Уорфа (1897—1941) та спеціаліста з етнолінг- вістики Е.Сепіра (1884—1939), що нама- гається вирішити проблему залежності культури народу від його мови. У сучас- ній Україні живе понад 90 народів, носіїв близько 80 мов. Головні риси найпоши- реніших з них представляє таке узагаль- нення: І — індоєвропейська родина вклю- чає наступні групи з провідними мовами: 1) слов’янську з російською, білорусь- кою, польською, чеською, словацькою та болгарською; 2) балтійську з литовською і латиською; 3) романську з румунською та іспанською; 4) германську з німець- кою; 5) іранську з таджицькою та осе- тинською; 6) індоарійську з циганською; албанську, грецьку, вірменську групи і мови; ІІ — семітська родина з новоасірій- ською та арабською провідними мовами; ІІІ — тюркська родина з узбецькою, ка- захською, азербайджанською, киргизь- кою, туркменською, татарською, гагаузь- кою, башкирською, чуваською мовами; ІV — фінно-угорська родина з естонською, мордовською, марійською, удмуртською, угорською, комі мовами. Наступні гру- пи: іберійсько-кавказька (V), японська, корейська (VI) і в’єтнамська (VII) мови. На 1986 р. в Україні носіями україн- ської та інших мов були близько 2/3 на- селення, а 1/3 становило російськомовне населення. Мислення, світогляд і пове- дінка мешканців всієї України залежать від прийнятих форм слововживання, природи і характеру мови, висловлен- ня думок і почуттів. Серед власних імен прийнято розрізняти етноніми — назви народів, племен, етнічних груп, антро- поніми — імена і прізвища людей, топо- німи — назви населених пунктів, місце- востей, гідроніми — назви річок, озер, морів тощо. Розробляючи комплексну дендрологічну класифікацію з інтегру- ючим терміном “ліннеон”, запропоно- ваним Я.П.Лотсі (1867—1931), а в етно- ботаніці — “етноліннеон”, пропонуємо в систематико-таксономічному аспекті використання вже згадуваних в статті по- хідних від абстрактних фітонімів родово- го і видового рангів реальні етномега- та мікроліннеони. Їх дендрологічні прикла- ди вже частково продемонстровані нами. У складі цих обох реальних таксонів вар- то відокремлювати родоніми (більшого таксономічного обсягу) і видоніми (мен- шого). В етноботанічному структурно- науко вому контексті, котрий охоплює об’єкти усієї етноботанічної галузі, для їх дендрологічних представників вельми вдалим вбачається також наведення в історико-науковому розумінні так званих дендрографонімів (їх корінь від грецько- го grapho — писати). Дані підходи, що почали формуватись корифеями українознавства [5], достойно продовжені в працях ХХ ст. Серед них ві- І.С. Івченко Science and Science of Science, 2009, № 356 діляється низка аналітико-постановчих праць багатьох авторів. Найбільш чітко топоніміка проявляється в географічному аспекті. Розвиваючи такі топонімічні по- няття, як гідроніми, ороніми, ойконіми, рядом дослідників формується сучасна ет- ногеографія. Зазначимо, що древні гідро- німічні назви укладалися ще у поселеннях давніх племен відповідно до властивостей річок. Їх зміни приводили і до змін назв даних об’єктів. Італійський гуманіст Лет Помпоній (1428—1497) писав: “Борисфен омиває плем’я свого імені”. В історично- му контексті поняття “рід-ріка” цілком закономірні. Давньогрецький історик Геродот дає в подібному аспекті два варі- анти похідних назв — скіфську Пората і грецьку Піретон. Географічна топоніміка більш досконала. Це пояснюється значно більш розробленою етногеографічною га- луззю взагалі. Саме на цьому підґрунті в ботаніці та дендрології на організменно- му рівні мали б розвиватись теорії фіто- нізму і філотаксису. У низці відповідних праць по Україні та суміжних регіонах вчені-географи вже протягом багатьох років впевнено оперують макро,- мезо- і мікротопонімами. Це не суто наукові за змістом і назвами чинники дендрографії. Ними можна однаково успішно познача- ти об’єкти донаукової дендрологічної га- лузі, що розвивалась до реформ Ліннея. Серед очікуваних майже півмільйона таксонів, які будуть описані в майбут- ньому серед деревних рослин Південно- Східної Європи, їх також виявиться чи- мало, але майже винятково внутрішньо- видових рангів. Внаслідок проведення періодизаційно-концептуального аналі- зу таксони розглядаються перш за все як створені дослідниками на основі вивче- них ними ознак класичного і експери- ментального спрямування протягом 250- річної історії ліннеївської і дарвінівської епох природознавства. Цей комплекс є підгрунтям методології етноботанічних досліджень деревних рослин при окремо- му аналізі найбільш визначних в декіль- кох аспектах дендрологічних об’єктів, наприклад Вельвічії дивної. Family — POLEMONIACEAE ix.Genus — WELWITSCHIA Reichb. Publication — Handb. 194 (1837). Notes =Gilia Ruiz & Pav. Species — WELWITSCHIA densifolia Tidestr. Publication in Contrib. U. S. Nat. Herb. xxv. 429 (1925). Notes — Hugelia densifolia; WELWITSCHIA diffusa Rydb. Publication — Fl. Rocky Mts. 688 (1917); Notes — Gilia filifolia, var. diffusa, A. Gray; WELWITSCHIA filifolia Rydb. Publication — Fl. Rocky Mts. 688 (1917). Notes — Gilia filifiolia; WELWITSCHIA floccosa Rydb. Publication. Fl. Rocky Mts. 688 (1917). Notes — Gilia floccosa. WELWITSCHIA wilcoxii Rydb. Fl. Rocky Mts. 688 (1917) Notes — Gilia wilcoxii. Family — GNETACEAE; Genus — WELWITSCHIA Hook. Publication — Hook. f. in Gard. Chron. (1862) 71; et in Trans. Linn. Soc. xxiv. (1863) 6. tt. 1—14; Notes — Afr. trop. Notes — Benth. & Hook. f. iii. 418. TOUMBOA, Naud. in Rev. Hortic. (1862) 186. TUMBOA, Welw. Cf. Gard. Chron. (1861) 75, nomen prius. Species — WELWITSCHIA bainesii Carr. Publication Conif. ed. II. 783 Notes=mirabilis; WELWITSCHIA mirabilis. Ф.Вельвич дав їй наукове ”ім’я” (TOUMBOA), викорис- тавши для цього дещо видозмінену міс- цеву назву. Проте наступні дослідники не відразу знайшли їй місце серед деревних рослин. Б.М.Козо-Полянський (1890— 1957), зокрема, зазначив: “Не дерево, не куст, не трава, а нечто совершенно свое- образное”. Це підтверджується і наведени- ми варіантами систематичного поло- ження рослини, віднесеній, зрештою, до підкласу Gnetopsida мегаетнолін- неон WELWITSCHIA з одним видом ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КОМПЛЕКСНОЇ ДЕНДРОЛОГІЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ Наука та наукознавство, 2009, № 3 57 W. mirabilis, підпорядкованим порядку Welwitschiales i родині Welwitschiaceae. Cвоєрідне дерево-карлик, із товстим стовбуром, занурене в пісковий грунт (над його рівнем досягає лише 0,5 м за- ввишки), живе до 2000 років. І.П.Білокінь (1914—1975), розвиваючи інтродукцій- ний напрямок, саме з метою розкрит- тя історії вивчення Вельвічії намагався відтворити її екотопи у Ботанічному саду ім. О.В.Фоміна, котрий він очолю- вав у 1961—1975 рр. Білокінь довгий час збирав матеріал по історії дослідження інших найбільш показових об’єктів рос- линного світу. Лише невелика частина його історичних розвідок надрукована, здебільшого в співавторстві з іншими іс- ториками природознавства [6]. Неоднорідність і складність матеріа- лу й предмету дослідження, яке обумов- лює реконструкцію процесу пізнання розмаїття рослинного світу і його систе- матизації, потребують застосування кіль- кох методологічних підходів при узагаль- нюючому науковому аналізі. Протягом більш ніж 20-літнього виконання постав- леної мети застосовувались як класичні та експериментальні ботанічні методи, так й історико-наукові, які в даному на- уковому напрямку можна визначити і як етноботанічні. Останні використані на завершальному етапі досліджень на межі 2-го і 3-го тисячоліть. Наприкінці 70-х, у 80—90-ті роки ХХ ст. в польових і каме- ральних умовах в усіх областях України проводились критико-систематичні, хо- рологічні, ресурсологічні, аутсозологічні та етноботанічні дослідження деревних рослин, особливо представників родин Betulaceae, Fagaceae, Rosaceae i Fabaceae. Ряд відомостей був узагальнений в колек- тивних працях. Класичний морфолого- географічний метод при опрацюванні деяких критичних таксонів доповню- вався біохімічними і молекулярно- генетичними методами, докладно описа- ними в ряді наших праць з відповідними фахівцями в цих галузях. Використання класичного порів- няльно-історичного підходу в даному контексті корелює із загальноісторично- світовими тенденціями та історією окремих держав, в тому числі історією України, і опосередковано співвідно- ситься з предметно-логічним методом. Він необхідний, зокрема, при вивченні систематики таких об’єктів, як еврихор- ні рослини, серед яких в Україні чимало деревних. У лісівництві у відношенні до лісоутворюючих дерев на основі згаданих дендрографічних праць і поглядів на вид як на породу вже на початку дарвінів- ської епохи сформувалося узагальнююче визначення: “У царстві природи існує вид рослин, тварин, копалин тощо, що мають однакові зовнішні відмінні озна- ки” [7]. Місцезнаходження значно довговіч- ніших, ніж трав’янисті, деревних рослин майже завжди значно (нерідко на кілька сотень кілометрів) віддалене від “locus classicus”. Останні, як відомо, мають кон- кретні географічні координати в межах певної європейської, значно рідше азіат- ської, в окремих випадках північноамери- канської країни. Аналіз різноманітності ряду представників дендрофлори України в рамках порівняльно-історичного на- прямку опосередковано співвідносить- ся з проведенням типізації видів, опи- саних з України та найближчих країн. Порівняльно-історичний метод дає змогу постійно переходити з одного часу, коли відбувалась певна наукова подія, до іншо- го, з подібними процесами, на вже іншому методологічному рівні. Наприклад, поєд- нання історичних художнього і наукового підходів дає можливість досліднику охо- пити широке коло історичних осіб науки, культури і мистецтва. І.С. Івченко Science and Science of Science, 2009, № 358 Комплексний регіонально-геогра фіч- ний метод варто застосовувати при істо- ричному дослідженні з меншим терито- ріальним охопленням, що здебільшого не виходить за державні межі. Цей ме- тод уже безпосередньо співвідноситься з предметно-логічним методом і викорис- товується при аналізі фактологічного ба- зису — флористичного реєстру, укладе- ного представниками різних ботанічних шкіл, які переважно діяли безпосередньо на території України або у суміжних ре- гіонах. Це сталося внаслідок вузлових для розвитку дендрології гносеологіч- них процесів, результатом яких були описи нових видів, котрі варто розгля- дати в хронологічній послідовності. Для проведення класифікаційного аналізу з метою впорядкування складу біоморфо- груп і підгруп застосовано історико- біометричний метод [2, 8, 9] в контек- сті створення еталонів для порівняння біологічних об’єктів. Це здійснювалось з урахуванням складності порівняння зразків при класифікації певної групи, що відбиває наші уявлення про види, ко- трі класифікуються, і недосконалій оцін- ці статистичної похибки визначення ви- дової належності певного екземпляру. Дендролого-етноботанічні підходи вельми ефективні при созологічних ме- тодологічних розробках. Так, на провід- ному значенні етноботаніки ще у серед- ині 1970-х років наголосив К.М.Ситник [10]. Відтоді, постійно звертаючись до деревних рослин, насамперед як керів- ник природознавчого напрямку в Укра- їні протягом останньої третини ХХ — початку ХХІ ст., К.М.Ситник нещодав- но дослідив в околицях Києва Ginkgo biloba L. і Metasequoіa glyptostroboides Hu & W.C.Cheng [11]. Нами проведене історико-етноботанічне дослідження мо дель ного роду Rosa [12] (див. рис. 1, 3, 4). Прикметним в кількох аспектах є вид Rоsa olgae, що є єдиним видом, описаним дендрологом А.І.Барбаричем в співавторстві з провідним родологом В.Г.Хржановським (1912—1985). R. оlgae є недосконалим в таксономічному відно- шенні об’єктом, оскільки не має необхід- ного для обнародування виду латинсько- го діагнозу. Проте його своєрідність, “іменна” спрямованість (рослина при- свячена Ользі Дубовик; в канун виходу монографії В.Г.Хржановського [13], де описаний вид, розпочинався її яскравий шлях в науці), явна декоративність і зрос- тання в єдиному місцезнаходженні, що потребує сучасного обстеження, говорять про унікальну історичну значущість рос- лини. Перший з видів роду Spiraea (див. рис. 2) описаний фундатором Ботанічно- го музею України, що тепер носить її ім’я, істориком ботаніки Д.М.Доброчаєвою (1915—1994), яка в своїй науковій прак- тиці поєднала погляди визначних вітчиз- няних ботаніків ХХ ст. Ю.Д.Клеопо- ва, Є.І.Бордзиловського, М.Г.Попова, М.В.Кло кова. Другий вид (див. рис. 3) — S. Polonica — описаний польським систе- матиком Б.Блоцьким (1857—1919). Біографо-бібліографічний метод як складову етноботанічно-наукознавчого використано, наприклад, для аналізу ді- яльності вчених-ботаніків, що працюва- ли на теренах України і Росії на межі ХІХ і ХХ ст. [14]. Відповідні огляди застосо- вані для вчених, що відіграли визначаль- ну роль у вирішенні ряду наукових про- блем, або тих, науковий потенціал яких лишився нереалізованим. Виходячи з укладеного нами критичного конспек- ту деревних рослин України природного походження, де кожен вид для різнома- нітних теоретико-практичних етнобота- нічних розробок пронумерований, до- цільно створювати хронологічні спектри їх авторів. Для дендрофлори України ви- явлено 162 таких автора. Проте у наведе- ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КОМПЛЕКСНОЇ ДЕНДРОЛОГІЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ Наука та наукознавство, 2009, № 3 59 них конспектах, які мають ейдологічне спрямування (а при необхідності роз- ширюються за складовими), автори зде- більшого філо-флорогенетично близь- ких видів наводяться лише при першій їх згадці. Поліактичність багатьох з них потребує й більш докладного ейдологіч- ного розмежування, яке пов’язане з ви- діленими періодами. На зміну переважно гапактичним об’єктам ліннеївського (Іа) і натуралістичного (Іb) періодів (катего- рії А, рідше В), що нараховують близько 150 видів-агрегатів, прийшли поліактич- ні об’єкти, позначені літерою С. Остан- ні нерідко фігурують в сучасних зведен- нях, але здебільшого не мають усталених морфологічних ознак і географічно не відокремлені від видів-агрегатів. Ці раси часто-густо потрапляють до синонімів збірних видів або трактуються як різно- видності чи навіть форми. Зрештою природознавці відмічених держав, де дендрологічний напрямок плідно розвивався у минулі наукові епо- хи, з-поміж яких непересічне значення для розвитку дендрології має еволюцій- на, дійшли таких провідних для сучасної науки про деревні рослини висновків: на Землі немає більш великих за розмірами живих організмів, ніж численні дерева, що зростають на значній частині суші. Процес поступового перевищення ними за сприятливих екологічних умов інших квіткових рослин зумовлений перш за все ростом у висоту, утворенням стійкого вегетативного тіла і багаторічним існу- ванням. Комбінація цих ознак, що вия- вилась напрочуд продуктивною, сприяла широкому розповсюдженню саме біо- морф дерева. Дендрологію для її подальшого розви- тку слід розглядати як наукове поєднання теоретичних і практичних складових бо- таніки. Вони в свою чергу передбачають використання як новітніх теоретичних успіхів біології, так і прикладних розро- бок, що слугують господарським потре- бам і накопичувались протягом сторіч. 1-й період утилітарної дендрології тривав з найдавніших часів до кінця ХV ст. Його завершення пов’язане з визначними гео- графічними відкриттями, укладанням гербарних колекцій, класифікаційними розробками. 2-й період натуралістичної дендрології (ХVI ст.) пов’язаний, зокрема, з іменами Цезальпіні та Турнефора. Ана- ліз 3-го періоду класифікаційної дендрології (XVIII ст.) потребує об’єднання доробку насамперед Ліннея та його колег. 4-й і 5-й періоди національної дендрології (ХІХ ст.), що розвивалась переважно в університетах України, розмежовуються на до- і після- дарвінівські. У ХХ ст. періодизація почас- ти набуває персоніфікованого характеру і пов’язана відповідно з фундатором сучас- ної дендрофлористики О.В.Фоміним (6-й накопичувальний період першої третини ХХ ст.), О.Л.Липою (7-й період реалізації під час 2-ї третини ХХ ст., що тривав до початку 1980-х років). Відтоді настав 8-й, комплексний, період (1980—2000-ті роки), коли низкою дендрологів (М.А.Кохно та ін.) було підсумовано наслідки попере- дніх розробок і зроблено певні кроки далі відносно теоретичних і прикладних чин- ників вітчизняної дендрології. Підсумовуючи методологічні роз- робки в дендрології, особливо в епоху розвитку еволюційної теорії протягом ХІХ—ХХ ст., зазначимо, що її комплек- сність, сформована у ряді визначальних праць лісоводів і ботаніків, спричинена саме різноманітними методичними під- ходами. Належність дендрології до наук, де методологія є провідним чинником, свідчить про її самостійність не лише в минулі епохи, а й на порозі біологіч- них відкриттів і реформ ХХІ ст. Розгляд складного періоду розвитку фітоценоло- гії у першій половині ХХ ст. дозволив по- І.С. Івченко Science and Science of Science, 2009, № 360 збутися однобічного погляду на деревні рослини як представників регіональної флори. Наведена дендрологічна періо- дизація дозволяє констатувати, що фі- тоценотичні дослідження на сучасному етапі розвитку дендрології є важливою методологічною ланкою в контексті її становлення як комплексної модернізо- ваної науки. Дослідження властивостей деревних рослин в складі різних рослин- них угруповань із застосуванням методів Брауна-Бланке і його школи європей- ських фітоценологів доповнюють тради- ційні уявлення про дендрологію як скла- дову популяційної флористики. Саме за- лучення цього поглибленого підходу до- поможе застосувати в дендрології, окрім систематичних і фітогеографічних даних, й біоморфологічні відомості щодо дерев- них елементів різних ярусів рослинності, проаналізувати їх історичну динаміку, розвинути питання синсозології. 1. Варминг Е. Распределение растений в зависимости от внешних условий (экологическая география растений). — СПб., 1902. — 474 с. 2. Миркин Б.М., Розенберг Г.С., Наумова Л.Г. Словарь понятий и терминов современной фитосозоло- гии. — М.: Наука, 1989. — 223 с. 3. Попович С.Ю. Синфітосозологія лісів України. — К.: Академперіодика, 2002. — 228 с. 4. Вальтер Г. Растительность земного шара. Эколого-физиологическая характеристика. Леса умерен- ной зоны. — М.: Прогресс, 1974. — Т.2. — 424 с. 5. Франко І., Гнатюк В. Квестіонар для записування місцевих переказів // Хроніка НТШ [Львів]. — 1907. — № 32. — С. 1—18. 6. Базилевская Н.А., Белоконь И.П., Щербакова А.А. Краткая история ботаники. — М.: Наука, 1968. — 310 с. 7. Липшиц С.Ю. Термин “вид” в русской научной литературе // Ботан. журн. — 1966. — Т. 51, № 5. — С. 64—71. 8. Боголюбов А.Г. К столетию начала биометрических работ в России // Ботан. журн. — 2003. — Т.88, № 7. — С. 133 — 140. 9. Івченко І.С. Історичний аспект біоморфології деревних рослин // Біологія і хімія в школі. — 2002. — № 2. — С. 36 — 38. 10. Ситник К.М. Сучасні ботанічні науки: проблеми, досягнення, перспективи // Укр. ботан. журн. — 1976. — Т. 39, № 1. — С. 3 — 11. 11. Ситник К.М. “Заповідна територія “Феофанія”// Там само. — 2004. — Т. 61, № 5. — С. 3—9. 12. Івченко І.С. Історичні підходи до вивчення різноманітності шипшин України // Там само. — 2001. — Т. 58. — С.53—59. 13. Хржановский В.Г. Розы.— М.: Изд-во АН СССР, 1958. — 497 с. 14. Івченко І.С. Провідні вітчизняні ботаніки-дендрологи на межі ХІХ і ХХ ст. // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. — К.: НБУВ. — 2001. — Вип. 7. — С. 453—462. Одержано 10.05.2008 В остаточному варіанті 17.12.2008 И.С.Ивченко Историческое развитие комплексной дендрологической методологии Рассмотрена история исследований древесных растений в эволюионную эпоху в контексте формирова- ния комплексной дендрологической методологии. Ее развитие связано с формированием фитоценотического направления дендрологии. В последнюю треть ХІХ ст. на смену эмпирически-визуальным дендрофлористиче- ским методам предыдущей классификацонной эпохи пришли более совершенные подходы эволюционной эпохи. Они базируются преимущественно на определении популяционной целостности дендрологических объектов как элементов природных систем. Одновременно возрождение этноботанических подходов позволяет ставить во- прос относительно объединения флористических и фитоценотических методов и создания самостоятельной дендрологической методологии на комплексной основе.

Історичний розвиток комплексної дендрологічної методології

Репозитарії

Схожі ресурси