Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії)

У статті на прикладі доаварійних та післяаварійних подій на Чорнобильській АЕС узагальнено проблеми атомної енергетики, що роблять її небезпечною для довкілля та суспільства, а саме проблеми недосконалості проектів нових АЕС та конструкції їх реакторів, ядерної та радіаційної безпеки, вибору майданч...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Барановська, Н.П.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України 2011
Schriftenreihe:	Наука та наукознавство
Schlagworte:	Історія науки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/49270
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії) / Н.П. Барановська // Наука та наукознавство. — 2011. — № 2. — С. 131-143. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-49270
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-492702013-09-15T03:05:57Z Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії) Барановська, Н.П. Історія науки У статті на прикладі доаварійних та післяаварійних подій на Чорнобильській АЕС узагальнено проблеми атомної енергетики, що роблять її небезпечною для довкілля та суспільства, а саме проблеми недосконалості проектів нових АЕС та конструкції їх реакторів, ядерної та радіаційної безпеки, вибору майданчика для будівництва та його якості, кадрового забезпечення, поводження з накопиченими і майбутніми радіоактивними відходами. Показано лише незначну частину наслідків Чорнобильської катастрофи, які стають типовими в світлі подій на АЕС Японії. В статье на примере предаварийных и послеаварийных событий на Чернобыльской АЭС обобщены проблемы атомной энергетики, делающие ее опасной для окружающей среды и общества, а именно проблемы несовершенства проектов новых АЭС и конструкции их реакторов, ядерной и радиационной безопасности, выбора площадки для строительства и его качества, кадрового обеспечения, обращения с накопленными и будущими радиоактивными отходами. Показана лишь незначительную часть последствий Чернобыльской катастрофы, которые становятся типичными в свете событий на АЭС Японии. Problems of nuclear energy threats for the environment and the community are reviewed by scrutinizing pre-accidence and after-accidence events at the Chernobyl Nuclear Power Plant (NPP). These problems include bad quality of projects of new NPP and their reactor units, nuclear and radiation safety, selection of the construction site and its quality, personnel supply, treatment of already stocked and future radioactive wastes. Only a small part of the Chernobyl NPP effects is shown, which have become typical in light of events at NPP in Japan. 2011 Article Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії) / Н.П. Барановська // Наука та наукознавство. — 2011. — № 2. — С. 131-143. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 0374-3896 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/49270 uk Наука та наукознавство Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія науки Історія науки
spellingShingle	Історія науки Історія науки Барановська, Н.П. Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії) Наука та наукознавство
description	У статті на прикладі доаварійних та післяаварійних подій на Чорнобильській АЕС узагальнено проблеми атомної енергетики, що роблять її небезпечною для довкілля та суспільства, а саме проблеми недосконалості проектів нових АЕС та конструкції їх реакторів, ядерної та радіаційної безпеки, вибору майданчика для будівництва та його якості, кадрового забезпечення, поводження з накопиченими і майбутніми радіоактивними відходами. Показано лише незначну частину наслідків Чорнобильської катастрофи, які стають типовими в світлі подій на АЕС Японії.
format	Article
author	Барановська, Н.П.
author_facet	Барановська, Н.П.
author_sort	Барановська, Н.П.
title	Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії)
title_short	Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії)
title_full	Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії)
title_fullStr	Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії)
title_full_unstemmed	Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії)
title_sort	суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на чорнобильській аес (до 25-ї річниці аварії)
publisher	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Історія науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/49270
citation_txt	Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії) / Н.П. Барановська // Наука та наукознавство. — 2011. — № 2. — С. 131-143. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Наука та наукознавство
work_keys_str_mv	AT baranovsʹkanp suspílʹnijvimírproblematomnoíenergetikičerezprizmupodíjnačornobilʹsʹkíjaesdo25íríčnicíavaríí
first_indexed	2025-07-04T10:16:26Z
last_indexed	2025-07-04T10:16:26Z
_version_	1836711083461574656
fulltext	Наука та наукознавство, 2011, № 2 131 Історія науки Двадцять п’ять років, що минули з часу аварії на 4-му енергоблоці Чорно- бильської атомної електростанції, зда- валося б, достатній час для того, щоб зрозуміти її причини, проаналізувати наслідки, накреслити шляхи їх подо- лання та переконатися в їх раціональ- ності та продуктивності. Узагальнення і розуміння уроків Чорнобильської ка- тастрофи набувають значної актуаль- ності у зв’язку з подіями на японських АЕС та заявами керівників України про наміри подальшого розширення будівництва та використання АЕС в Україні. Вивчення опублікованої спеціаль- ної літератури з проблем атомної енер- гетики засвідчує, що є певна її спе- цифіка щодо різних етапів розвитку атомної енергетики — оптимістичного доаварійного та більш реалістичного післяаварійного. Так, серед публікацій доаварійного періоду чи не найзначні- ше місце в їх загальному обсязі займа- ють монографічні видання та статті у фахових журналах з різних питань, пов’язаних з ядерними реакторами. Це питання їх теорії, конструювання, ме- тодів розрахунків, технології, питання надійності системи їх захисту та ін. При цьому чимало видавалося літератури, перекладеної з іноземних мов [1]. Другим за рівнем уваги до нього стало питання розробки і функціону- вання реакторів різного типу. Так, з початку 70-х років минулого сторіччя об’єктом уваги науковців і практиків був реактор РБМК (рос. — реактор большой мощности канальный; укр. — РВПК). Опрацьовувались різні аспек- ти його розробки та функціонування, зокрема системи контролю за розпо- ділом енерговиділення, контролю та регулювання енергорозподілення, під- вищення ефективності використання урану, підводилися певні підсумки та аналізувалися деякі особливості та до- свід експлуатації АЕС з реакторами РБМК-1000, аналізувався стан розви- тку АЕС з РБМК та перспективи роз- Н.П.Барановська Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії) У статті на прикладі доаварійних та післяаварійних подій на Чорнобильській АЕС узагальнено проблеми атомної енергетики, що роблять її небезпечною для до- вкілля та суспільства, а саме проблеми недосконалості проектів нових АЕС та конструкції їх реакторів, ядерної та радіаційної безпеки, вибору майданчика для будівництва та його якості, кадрового забезпечення, поводження з накопиченими і майбутніми радіоактивними відходами. Показано лише незначну частину наслідків Чорнобильської катастрофи, які стають типовими в світлі подій на АЕС Японії. © Н.П. Барановська, 2011 Н.П. Барановська Science and Science of Science, 2011, № 2132 ширення його використання в атомній енергетиці. При цьому про недоліки окремих систем РБМК було відомо й у доаварійний час. Так, зокрема, роз- рахункові дослідження динаміки та управління РБМК в реальних експлу- атаційних режимах, виконані на стадії їх проектування та освоєння, а також результати багатолітньої експлуатації реакторів цієї серії дозволили на по- чаток 1986 р. зробити висновок, що традиційний автоматичний регулятор не забезпечує необхідного рівня авто- матизації процесу управління сучасни- ми енергетичними реакторами з влас- тивою їм просторовою нестабільністю енерговиділення [2]. Але цей висновок не встиг вплинути на ситуацію з РБМК на ЧАЕС. А тим часом питання безпеки реак- торів були предметом значної уваги нау- ковців і практиків. Зокрема, у 1975 р. бу- ло опубліковано збірник матеріалів сим- позіуму МАГАТЕ «Принципы и нормы безопасности реакторов. Избран ные доклады». (Атомиздат. Вып. 4, 5). З 1979 р. після аварії на американ- ській АЕС «Трі Майл Айленд» біль- шість країн — володарів АЕС — істот- но підвищили культуру поводження з атомними реакторами, змінили чи- мало процедур та структур, що підви- щило безпеку не лише в ядерній про- мисловості, але й у багатьох інших не- безпечних виробництвах. Наприкінці 1986 р. академік Легасов звернув увагу керівництва країни на створений у США в рамках Американського ядер- ного товариства Інститут експлуатації атомних електростанцій з постійним штатом у 50—60 чол. Цей штат складав- ся головним чином з найбільш високо- кваліфікованих і досвідчених колиш- ніх інженерів-операторів, котрих залу- чають при необхідності до вирішення завдань з вдосконалення експлуатації АЕС, будь-яких професорів чи інже- нерів, що входили до Американського ядерного товариства, або ззовні. Авто- ритет інституту був дуже високий через його незалежність, високу компетент- ність, конкретність рекомендацій та, головне, наявність повної інформації з дефектів експлуатації всіх західних АЕС й заходів щодо їх ліквідації. Про- те в СРСР подібна незалежна структу- ра так і не була створена. І в сучасній Україні структури подібного рівня і стилю роботи також немає, хоча тут у 2004 р. на базі Міжгалузевого науково- технічного центру "Укриття" створе- но Інститут проблем безпеки атомних електростанцій НАН України. Уста- нова знаходиться в складі Відділення фізико-технічних проблем енергетики НАН України. Однак зміст її роботи та можливості далекі від бажаного ідеалу. Значна увага у доаварійні роки при- ділялась АЕС в цілому, різним аспектам їх проектування і експлуатації і, зокре- ма, такому важливому питанню, як їх сейсмостійкість. Велася також у доава- рійні роки велика наукова та проектна робота, спрямована на передбачення та попередження аварійних ситуацій на АЕС [3]. При цьому паралельно формувалась протидія рішенням вла- ди щодо розміщення об’єктів атомної енергетики на тих чи інших територіях. Так, науковці України, не будучи слух- няним знаряддям політичної системи, висловлювали науково обґрунтований протест. Коли інтенсивне насаджуван- ня АЕС в Україні викликало тривогу в усього суспільства, Академія наук ви- ступила проти цих планів. У зв’язку з бурхливим розвитком атомної енергетики як галузі господар- ського комплексу країни почалося об- мірковування й дослідження можливих наслідків цього буму. Через поширен- ня ядерної зброї та ймовірне її вико- СУСПІЛЬНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОДІЙ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС Наука та наукознавство, 2011, № 2 133 ристання увагу наслідкам радіаційних опромінень приділяли військові ме- дики. Працювало в цьому напрямку і МАГАТЕ [4]. Продовжували приверта- ти увагу дослідників також і проблеми поведінки радіоактивних продуктів у живій природі та їх впливи на неї. Роз- виток атомної енергетики стимулю- вав, зокрема, активізацію робіт в галузі контролю за радіоактивним забруднен- ням середовища в районах розміщення ядерних енергетичних уста новок. Оскільки з 70-х років майже всі країни світу орієнтували свої наці- ональні програми розвитку атомної енергетики на певний тип АЕС, на сьогодні в світі розроблено 10 осно- вних типів енергетичних реакторів. У США, наприклад, основними є АЕС з водо-водяними реакторами з водою під тиском та киплячі реактори, в Ка- наді — АЕС з важководними реактора- ми і т.д. У СРСР, як вже відзначалось, використовувався РБМК. Розробники цього реактора високо оцінювали по- зитивні моменти свого дітища. Вони, зокрема, зазначали, що канальні реак- тори мають суттєві переваги перед кор- пусними (ВВЕР). Однак про ці типи реакторів, як і взагалі про ставлення до атомної енергетики в цілому, вже після аварії на засіданні Оперативної групи Політбюро ЦК КПРС 16 березня 1987 р. було зазначено, що «... в більшості країн в останні роки (мається на ува- зі середина 80-х років — Авт.) в галу- зі атомної енергетики першочергова увага приділяється всебічному обґрун- туванню концепції її безпечного роз- витку. Детально аналізуються проекти діючих і перспективних ядерних паро- генеруючих установок, розробляють- ся заходи із підвищення їх надійнос- ті, форсовано проводяться необхідні науково-дослідні та конструкторські роботи. Все це дозволило підійти до створення принципово нових уста- новок, які завдяки своїм фізичним та теплотехнічним характеристикам від- значаються високим рівнем безпеки. У СРСР аналогічний аналіз досі не виконано. Спроби організувати таку роботу мають разовий і однобічний ха- рактер. Немає галузевої програми в цій області. Не відповідає сучасним вимо- гам експериментальна база наукових, конструкторських і проектних органі- зацій». І далі зазначено, що «переходи- ти до серійного будівництва атомних станцій нового покоління необхідно після ретельного доведення їх проектів і обладнання на головному блоці. Зне- важливе ставлення до цієї вимоги при- звело до того, що зараз вводиться в дію велика серія енергоблоків з реакторами ВВЕР-1000, проекти яких вимагають термінової доробки» [5, с.540-541]. Не виключено, що таке критичне бачення стану галузі сформувалось під впливом листа, направленого на ім’я міністра атомної енергетики М.Ф. Луконіна у жовтні 1986 р. з України, де була пе- реконливо змальована ситуація, яка склалась в атомній енергетиці респу- бліки. Цей лист дозволяє зрозуміти неприпустимість недбалого підходу до розміщення, будівництва та комплек- тування АЕС. «Аварія на ЧАЕС, — говорилось в ньому, — а також практична організа- ційна робота з ліквідації її наслідків ви- магають більш уважного аналізу стану справ на діючих на території республі- ки АЕС та тих, що будуються. Не може не викликати турботи та обставина, що експлуатація багатьох діючих і будів- ництво нових атомних енергоблоків продовжуються при наявності багатьох проектно-конструкторських недоро- бок і навіть прорахунків, низькій на- дійності частини вітчизняного облад- нання та вузлів, якості їх виготовлен- Н.П. Барановська Science and Science of Science, 2011, № 2134 ня, а також будівельно-монтажних та ремонтних робіт». Також відзначалося, що на всіх реакторах типу ВВЕР-1000 продовжується неприпустима вібрація головних паропроводів та деаератор- них установок, які знаходилися в екс- плуатації, не будучи навіть прийняти- ми Міжвідомчою комісією. На кінець 1986 р. лише 10% з 120 видів нового обладнання для АЕС з реакторами ВВЕР-1000 пройшли міжвідомчі ви- пробування, а 90% обладнання було ви- пробувано в ході пусконалагоджуваль- них робіт та експлуатації електростан- цій. Критично оцінювалась ситуація, коли головний конструктор, науковий керівник та генеральний проектуваль- ник атомних електростанцій належали до різних відомств, а самі проекти АЕС створювалися відокремленими части- нами в різних, далеко не спеціалізова- них на атомній тематиці відділеннях інститутів "Атомтепло електропроект" та "Гідропроект". Крім того, Міністер- ством геології УРСР було виявлено ряд суттєвих недоліків та упущень в інже- нерно- та гідрогеологічних досліджен- нях. Зокрема, майданчики Рівнен- ської та Одеської АТЕЦ розташовані в карстонебезпечних зонах, Кримської АЕС — в зоні підтоплення з небез- пекою розвитку техногенного карста, Південно-Української та Запорізь- кої — в складних геолого-структурних умовах з комплексом водоносних го- ризонтів на глибині від 0,5 до 10 метрів. Очевидно, що хоча цей лист підписано лише секретарем ЦК Компартії Укра- їни Б.В.Качурою, готувався він вели- ким колективом фахівців, базувався на висновках науковців та практиків і відображав бачення в Україні цієї про- блеми [6]. Як вже відзначалось, в СРСР для АЕС першого покоління використо- вувалися уран-графітові реактори ка- нального типу, в яких майже вся енер- гія, що звільнюється при діленні ядер, перетворювалася в теплову енергію, а потім в електричну. Генеральним проектувальником Чорнобильської атомної електростанції був інститут «Гідропроект». Головним конструкто- ром реакторної установки — Науково- дослідний конструкторський інститут енерготехніки (НДКІЕТ, рос. мовою — НИКИЭТ), а науковим керівником розробки — Інститут атомної енергії ім. І.В.Курчатова. Будівництво і мон- таж четвертого блока проводило Мін- енерго СРСР. Воно ж і експлуатувало станцію, яка складалася з двох черг: перша — енергоблоки І та 2; друга — енергоблоки 3 та 4, об’єднані спільним вентиляційним блоком та блоком до- поміжних систем реакторного облад- нання під одним дахом. Фахівцями відзначалось, що компоновка другої черги станції, до якої входив сумно- звісний 4-й енергоблок, авторами про- екту була виконана принципово від- мінною від компоновки першої черги ЧАЕС та аналогічних блоків інших АЕС [7, с.14]. У державних і галузевих керівників найвищого рівня кінця 70-х — початку 80-х років ХХ ст. не виникало сумнівів щодо безпечності досягнень науково- технічного прогресу. Саме тому ще до аварії на ЧАЕС Міненерго СРСР під- німало питання перед Радою Міністрів УРСР про необхідність будівництва другої черги Чорнобильської атомної електростанції на відстані всього 11 км від існуючої. Звичайно, після подій на ЧАЕС ця ідея в Україні категорич- но відкидалась. Формальним приво- дом відмови було те, що проектування нових атомних електростанцій Мін- енерго здійснює без затвердженої пер- спективної схеми їх розміщення, яка б враховувала весь комплекс еколого- СУСПІЛЬНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОДІЙ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС Наука та наукознавство, 2011, № 2 135 економічних питань, пов’язаних з роз- витком атомної енергетики. У довідці стосовно передбачувано- го будівництва Чорнобильської АЕС- II в Київській області наводився цілий комплекс аргументів проти цього про- екту. У ній, зокрема, йшлося про напру- жену водогосподарську ситуацію, що склалася на той час в басейні Дніпра. Крім того, розміщення станції в цьо- му районі вимагало знищення близько 3,5 тис. гектарів лісових насаджень, а будівництво ставка-охолоджувача на площі близько 3 тис. га могло викли- кати підтоплення, в тому числі й ме- ліорованих земель. Підкреслювалося також, що розміщення нової станції передбачалось саме там, де вже був надлишок вироблюваної електроенер- гії, а в світовій практиці будівництва АЕС на той час не було випадків будів- ництва більше чотирьох енергоблоків на одному майданчику. Після ще цілої низки аргументів у довідці робився ви- сновок про крайню небажаність бу- дівництва Чорнобильської АЕС-ІІ та неприпустимість проведення такого експерименту поблизу м. Києва. Важливою проблемою для атомної енергетики є система управління нею. Світове співтовариство протягом деся- тиліть її розвитку та функціонування, об’єднавшись з 1957 р. у Міжнародну агенцію з атомної енергії (МАГАТЕ), виробило стандартні вимоги до всіх параметрів розробки, будівництва та експлуатації атомних електростанцій та інших підприємств цього напрямку та, що особливо важливо, контролю за їх безпечною експлуатацією. У колиш- ньому ж СРСР лише у 1984 році було створено таку спеціалізовану структу- ру — Держатоменергонагляд, на яку покладалось спостереження за безпе- кою атомної енергетики і створення, разом з виробничниками, нормативно- технічної документації, правил та норм, які б гарантували цю безпеку. Але, як воно часто бувало в Радянському Сою- зі, система підпорядкованості структур і розподіл між ними функцій були не настільки чіткими, щоб ця система мо- гла працювати високоефективно. Ма- ється на увазі ситуація, коли базовими організаціями Держатоменергонагля- ду СРСР були відділ ядерної безпеки Фізико-енергетичного інституту та лабораторія ядерної безпеки Інституту атомної енергії ім. І.В.Курчатова, під- порядковані тим самим міністерствам і відомствам, що розробляли, були на- уковим керівником, експлуатували і відповідали за безпеку АЕС, тобто роз- робники, експлуатаційники та контро- люючі структури були практично в од- ній особі. Ця ситуація була свідченням відсутності навіть формальної неза- лежності регулюючих органів, що в свою чергу позбавляло їх можливості виконувати незалежну оцінку безпеки [8, с.16]. Що ж стосується аварії 26 квітня 1986 р., то ЧАЕС не була готова до зу- пинення блоку № 4 та проведення екс- периментів і випробувань, призначе- них на 25 квітня. Не всі учасники робіт прибули на станцію, не всі технічні пи- тання були вирішені. Директор стан- ції В.П. Брюханов1 два дні переконував міністерство, пропонуючи перенести зу пинення блоку № 4 [9]. Проте важли- вість експерименту переважила. 24 квіт- ня 1986 року він підписав наказ про зу- 1 Після аварії на адресу В.П.Брюханова пролуна- ло багато звинувачень, здебільшого в образли- вій формі. Не відстав від традиції загальної під- тримки офіційної лінії і колишній його колега Г.Медведєв у своєму «Чорнобильському зошиті». Але ось що про Брюханова він писав до аварії в повісті «Експертиза»: «Директор Чорнобильської АЕС, мій старий добрий друг, мій колишній на- чальник і колега. Він умів в будь-яких обставинах гранично зібратись і видати, ніби найпотужніша ЕОМ, єдино правильне рішення». Н.П. Барановська Science and Science of Science, 2011, № 2136 пинення, який навіть не встигли вчасно надрукувати (див. док. № 51 в [10]). При цьому фаховий аналіз про- ектної документації другої черги Чор- нобильської АЕС показав, що в ство- ренні надійної високоефективної мак- симально автоматизованої системи управління енергоблока ми АЕС, осна- щеними реакторами РБМК, є серйоз- ні недоліки. Не було підстав говорити про високу надійність загальної сис- теми управління енергоблоками, крім того, обсяг автоматизованих процесів управління був надзвичайно низьким. Тобто цілий комплекс проблем (прорахунки у проектах, невдалий ви- бір з точки зору населення регіону місця розміщення АЕС, низька якість будівництва і обладнання, переоцінка загального рівня підготовки працюю- чих в галузі, недосконалості системи управління тощо) спричинив аварію на 4-му енергоблоці ЧАЕС. Однак і після аварії в галузі лишилося чимало неви- рішених проблем, зокрема кадрового забезпечення, яке відіграє особливу роль на всіх етапах функціонування атомної енергетики — від проектуван- ня до будівництва та експлуатації. Зо- крема, експлуатаційний персонал здат- ний або своїм умінням компенсувати помилки творців і запобігти згубному розвитку події, або своїм невмінням спровокувати прояв невеликих і при- хованих недоліків проекту і тоді велика аварія стає реальністю. Таким чином, головна роль у забезпеченні безпечної експлуатації належить персоналу, який повинен бути навчений, тренований і мати необхідні навички з управління складною технікою [11]. Однак і сьо- годні в Україні проблема високопідго- товлених фахівців для галузі остаточно не вирішена, про що свідчить, зокрема, Указ Президента України від 25 люто- го 2008 р., в якому йдеться про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 лютого 2008 року «Про безпеку ядерної енергетики держави»: «На атомних станціях сталися інци- денти, які є проявом низької культури безпеки всіх ланок системи управлін- ня та контролю за ядерною безпекою на атомних електростанціях та висвіт- лили недоліки державної системи за- безпечення ядерної безпеки. Факти нехтування вимогами безпеки на ко- ристь високих показників виробітку електроенергії не отримують належної оцінки з боку керівництва галузі атом- ної енергетики та промисловості. Не припиняється практика приховування порушень у роботі та їх формального розслідування. Залишаються без реа- гування подання Державного комітету ядерного регулювання України сто- совно персональної відповідальності посадових осіб органів управління у сфері використання ядерної енергії та керівників підприємств, установ, ор- ганізацій, діяльність яких пов’язана з використанням ядерної енергії, а та- кож стосовно розгляду питань щодо відповідності цих осіб займаним по- садам. Відсутність чітко встановлених вимог до керівників органів держав- ного управління у сфері використання ядерної енергії та органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, експлуатуючих організацій залишає високою ймовірність призна- чення на ці посади некомпетентних, політично заангажованих осіб» [12]. ЧАЕС — складова атомної енерге- тики колишнього СРСР, а нині неза- лежної України. Проблеми, породжені нею, екстраполюються на всю галузь. Тому, незважаючи на адміністративні зміни у її приналежності (переведення з енергетичного блоку господарського комплексу країни до Міністерства над- звичайних ситуацій), така проблема, СУСПІЛЬНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОДІЙ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС Наука та наукознавство, 2011, № 2 137 як наслідки катастрофи та відповідаль- ність за них, лягає (в суспільному розу- мінні) на всю галузь. І держава в цілому має проаналізувати пройдений шлях вирішення екологічних та медичних проблем й соціальних наслідків ката- строфи, узагальнити уроки і зробити їх набутком світової спільноти та вра- ховувати можливі загрози, що несуть із собою плани інтенсивного розви- тку атомної енергетики в країні. Серед найпроблемніших наслідків її недо- сконалостей — забруднення значних територій, утворення та функціону- вання зони відчуження, неоднозначна ситуація на об’єкті «Укриття» над 4-м енергоблоком. У ході проектування АЕС норма- тивними документами з радіаційної безпеки і санітарного контролю тери- торії її впливу визначалась так звана санітарна захисна зона, яку в ході про- ектування станції було розраховано в межах 3 кілометрів навколо ЧАЕС. Однак після аварії на 4-му енергобло- ці утворилась зона радіоактивного за- бруднення, яка на початковому етапі визначалась як 30-кілометрова зона, а пізніше, після вивчення конкретної ситуації, враховуючи вплив викидів об’єкта «Укриття» на навколишнє се- редовище, набула статусу «чорнобиль- ської зони відчуження» зі складною лі- нією її кордону, що визначається кон- кретними рівнями забруднення. У зону лиха потрапило близько 36545 тис. га найбільш густо заселених українських земель, де проходило фор- мування українського етносу, відбува- лися важливі державотворчі процеси та проходило буденне життя багатьох по- колінь, пам’ять про які залишилася в археологічних, історичних, архітектур- них пам’ятках, відбиваючих духовний світ і рівень цивілізованості народу, що століттями мешкав на цих територіях. Понад 90 тисяч жителів мальовничого Полісся назавжди залишили свої до- мівки. На законодавчому рівні оформ- лення статусу зони почалося у 1991 р., коли було прийнято закон Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднен- ня внаслідок Чорнобильської ката- строфи» (27 лютого 1991 р.), до якого неодноразово вносились зміни і допо- внення. У результаті склалась система районування, яка визначила чотири зони залежно від рівня забрудненості. І найбрудніша з них — зона відчужен- ня — територія, з якої проведено ева- куацію населення у 1986 р. [13]. До неї включено 76 населених пунктів, що розташовані на території Київської (Чорнобильський та Поліський р-ни) та Житомирської (Народицький та Овруцький р-ни) областей. Одним з найважливіших завдань, що стояли перед державними орга- нами України у зв’язку з аварією на ЧАЕС, була необхідність оперативно евакуювати населення з територій, що зазнали забруднення в результаті вибу- ху на ЧАЕС, організувати їх розміщен- ня, забезпечити необхідними засобами для існування. Цей захід став першим кроком до формування зони відчужен- ня, яка нині є доказом недосконалості атомної енергетики через ті проблеми, що їх породила аварія на ЧАЕС. Управління радіаційно небезпеч- ною територією здійснює Адміністра- ція зони відчуження (АЗВ), утворена у 1991 р. і розташована у м. Чорнобилі. До основних її завдань входить контр- оль за станом екології, оскільки 30-кі- лометрова зона забруднена, крім всього іншого, такими елементами, як строн- цій та цезій. Також в цій зоні було ви- явлено паливний плутоній — близько 320 тис. Кі. Фахівці відзначали, що по- Н.П. Барановська Science and Science of Science, 2011, № 2138 дальше формування і розвиток радіо- екологічної ситуації в 30-кілометровій зоні визначатиметься переважним зна- ходженням радіонуклідів у складі ма- лорозчинної паливної композиції. Висока радіоактивна забрудненість зони породила великі проблеми з вод- ними об’єктами. Тут протікають річки Прип’ять, Уж, Брагинка, Ілля та інші, які стали основними шляхами виносу радіо нуклідів за межі зони [14]. Крім того, великою проблемою для країни в особі екологів став ставок-охолоджувач ЧАЕС, розташований біля правого бе- рега р. Прип’ять. Під час аварії ставок зазнав значного забруднення, голо- вним чином у його північній частині. Питома активність води влітку 1986 р. становила від 300 Бк/л в південній час- тині до 1500—2000 Бк/л в північній. І хоча у ньому відбувався процес пере- розподілу радіоактивних домішок, пів- нічна частина продовжувала залиша- тися більш забрудненою [15]. Великою науковою і соціальною проблемою стали споруджені в ко- роткий термін у 1986—1987 рр. в зоні сховища радіоактивних відходів (РАВ) і ряд тимчасових сховищ РАВ загаль- ною активністю близько 200000 Кі. Тут знаходиться значна кількість найбільш радіоактивно забруднених земель. У зв’язку з цим актуальним завданням є виявлення, обстеження, інвентари- зація та облік усіх місць розташування радіоактивних відходів у зоні відчужен- ня, вивчення характеристики радіо - активного забруднення. З метою кардинального вирішен- ня проблеми радіоактивних відходів у зоні споруджувалося одне з найбіль- ших сховищ — комплекс захоронення РАВ під кодовою назвою «Вектор». Передбачено, що цей комплекс пере- робить протягом 30 років приблизно 3 млн. куб. м відходів при щорічному завантаженні до 100 тис. куб. м., адже за проектом РБМК не передбачено вивозу переробленого палива з май- данчика [16, с.93]. У зв’язку із таким екологічним навантаженням на зону надзвичайно важливим є рівень готов- ності сховищ РАВ та відпрацьованого ядерного палива. А тому напругу в сус- пільстві викликав факт, що зарубіжна фірма «ФРОМАТОМ», яка виграла тендер на виконання робіт по сховищу відходів, мала його побудувати тільки у січні 2003 р. Однак через помилки в проекті термін завершення робіт зі- рвано. Так само зірвано роботи з бу- дівництва і введення в експлуатацію сховищ комплексу «Вектор» як першої черги Центру переробки й захоронен- ня низько- та середньоактивних РАВ, які спочатку планувалось завершити у 2002 р. [16, с.54; 17]. Стан забруднення зони вимагав і вимагає пошуку шляхів його поліп- шення. Серед багатьох варіантів очи- щення ґрунтів зони, пропонованих на- уковцями, привертають увагу зусилля лісників, спрямовані на пошук ефек- тивних шляхів дезактивації ґрунтів [18]. Крім того, враховуючи, що в зоні постійно перебуває значна кількість працюючих, а також, що певна кіль- кість евакуйованих людей повернулась до своїх помешкань, гостро постали питання вивчення стану їх здоров’я та медичного забезпечення [19]. Аварія на АЕС породила, крім усьо- го іншого, ще й морально-етичні проб- леми. У зоні, наприклад, мали місце різноманітні зловживання. За твер- дженням головного консультанта Ко- місії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи В.І. Уса- тенка відбувалось пограбування зони відчуження і розповсюдження радіа- ційно забруднених матеріалів на всій території України. Так, розграбоване м. СУСПІЛЬНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОДІЙ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС Наука та наукознавство, 2011, № 2 139 Прип’ять, в якому на час аварії мешкало 50 тис. чол. Розкопувалися могильники і вивозилися захоронені в них предмети. Розграбований склад обладнання, на якому за даними інвентаризації восени 1993 р. нараховувалось 140 контейнерів цирконію, 656 тонн мельхіорових труб і фасонних виробів, тисячі тонн виробів із нержавіючої сталі, міді й т.п. Інвента- ризаційна відомість за фактичною наяв- ністю обладнання на «Чорнобилі-2» за рік скоротилась на дві третини… У по- рушення закону проходили промисло- ва заготівля деревини і її реалізація не тільки за межами зони відчуження, а й за межі України. (За доповідною запискою від 21.08.1995 р. головного консультанта Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи В. Усатенка на ім’я віце-прем’єр-міністра України В.В. Дурдинця, с. 2, 3). Напрямком виробничої діяльності у зоні, що висвітлив колосальну пробле- му, здатну постати через недосконалості в атомній енергетиці, та викликав досить критичне ставлення, стала дезактива- ція забруднених земель, житла і об’єктів виробничого та соціально-побутового призначення, яка була основним за- вданням з часу аварії у 1986 р. На ці цілі було використано найбільш значні суми коштів, проте жодних практичних ре- зультатів заходи з дезактивації не дося- гли [там само, с.1, 2]. Найбільшою проблемою та аргу- ментом щодо небезпечності атомної енергетики став новий для світової практики об’єкт, що з’явився в резуль- таті аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС — так званий «Об’єкт «Укриття»» [20]. Після аварії, завдячуючи зусиллям за- лучених з перших її годин військових, а пізніше й науковців, стало відомо, що поблизу зруйнованого енергобло- ку величина гамма-поля досягала 2000 Р/год і визначалася в основному ви- проміненням самого розвалу реакто- ра, всередині якого вона доходила до 50000 Р/год. У наступній фазі аварії, що почалася з другої половини травня, завдячуючи процесу природного охо- лодження палива, викиди з блоку зни- зилися в мільйон раз й, на думку фа- хівців, він перестав бути визначальним фактором стану глобального радіону- клідного забруднення навколишнього середовища [8, с.60—61]. Значних матеріальних ресурсів та втрат людського здоров’я, а згодом і життів багатьох «ліквідаторів» варту- вали заходи, які вживалися для убезпе- чення навколишнього середовища від негативних впливів радіації. Одним із таких заходів стало будівництво захис- ної стіни в ґрунті навколо всієї станції, квадратом зі сторонами 2,1 км, глиби- ною 30 метрів. У 1986 році була збудо- вана одна сторона — між територією станції та ставком-охолоджувачем. Одночасно йшло також будівництво охолоджуючої підреакторної плити. З усієї кількості запропонованих варіантів консервації зруйнованого 4-го енергоблоку урядовою комісією та штабом Мінсередмашу було прийнято за основу ескізний проект, розробле- ний фахівцями ВНДПІЕТ під керів- ництвом професора В.О.Курносова. Наукове керівництво роботами по- кладалося на ІАЕ ім. І.В.Курчатова [8, с.63—64]. Виконання посталих завдань спричинило значне переопромінення працівників будівельних організацій, що тут працювали. Зусилля майже шістсоттисячного колективу представників різних галузей та різних регіонів країни, що працювали у 1986 р. на зруйнованому енергоблоці ЧАЕС та навколо нього, обумовили прак- тичне завершення наприкінці листопада будівництва укриття та передачу його в експлуатацію. Результатом титанічної Н.П. Барановська Science and Science of Science, 2011, № 2140 праці багатьох сотень та тисяч людей в умовах постійної радіаційної небезпеки стала будівельна конструкція «Укриття», в яку в ході її зведення було укладено 400 тис. м3 бетону, в тому числі 252 тис.м3 в стіни. Змонтовано 7,3 тис т металокон- струкцій, знято та переміщено 90 тис. м3 ґрунту та ін. [21]. Проте наступні роки показали, що надзвичайні події в атомній енергетиці здані породити такі проблеми, які завдають величезної шкоди суспіль- ству та довкіллю і вирішення яких потре- бує колосальних матеріальних та інтелек- туальних затрат не лише однієї держави, а й світової спільноти. Крім того, проблема з роками погли- билася через недосконалу систему управ- ління її вирішенням. За словами голови Представництва Світового банку в Укра- їні Грегорі Єджейчака, головна хвороба нашої економіки — «божевільна» струк- тура управління (йдеться про кінець 90-х років минулого століття). Тому ця фінансова міжнародна інституція схва- лила проект з адміністративної реформи в нашій державі й готова була виділити для його підтримки кредит у розмірі 200 млн. дол. [22]. За останні роки управ- ління атомною енергетикою пережило ряд реорганізацій, ні одна з яких, проте, не дала бажаного ефекту і не могла його дати, оскільки змінювалися не концепту- альні засади організації діяльності галузі, а просто одні й ті самі люди пересідали з крісла в крісло [23]. На думку колиш- нього директора ЧАЕС С.К.Парашина, в процесі реформування атомної енерге- тики сталась девальвація відповідальнос- ті за безпеку АЕС. Критичність ситуації в галузі відзначав також колишній керів- ник Адміністрації ядерного регулювання О.Смишляєв, який визнав «різке зни- ження загального рівня компетентності керівників і фахівців галузі» та «недоско- налу структуру управління» [24]. Фахівці стверджують, що використання органі- заційних структур і методів управління, не відповідаючих масштабам та динаміці завдань, які вирішуються, призводить до збільшення терміну та вартості вико- нуваних робіт на 25 — 30%. Саме це від- бувалося з об’єктом «Укриття» протягом останніх років, оскільки за час, що минув з дня катастрофи, Чорнобильська АЕС (а з нею й у її складі «Укриття») кілька разів змінювала свій статус: ЧАЕС була підрозділом ВО «Комбінат», юридичною особою в системі Мінатоменергопрому СРСР, Мінпаливенерго України, від- окремленим підрозділом НАЕК «Енер- гоатом», юридичною особою Міністер- ства з надзвичайних ситуацій України) і, як наслідок, змінювалися завдання, що вирішуються, та структури управління. Станом на 2008 р. тут працював дев’ятий директор після 1986 р. У такій ситуації аб- солютно очевидна відсутність будь-якої спадковості при роботах на зруйновано- му четвертому блоці. Великі підстави для роздумів дає й така проблема стосовно «Укриття», як участь зарубіжних партнерів у вирішенні його проблем. Усі роки, що минули піс- ля аварії на 4-му блоці Чорнобильської АЕС, світова спільнота надавала Укра- їні матеріально-технічну та науково- технічну допомогу у переведенні об’єкту «Укриття» в екологічно безпечний стан. Зокрема, починаючи з 1993 року таку допомогу надає Комісія Європейського Союзу (КЕС). Підписавши у грудні 1995 року Меморандум про взаєморозумін- ня, уряди країн «Великої сімки», КЕС і уряд України прийшли до згоди відносно реалізації Програ ми співробітництва із підтримання закриття Чорнобильської АЕС до 2000 року. До числа пріоритетних проектів за меморандумом, які реалізо- вувалися на промисловому майданчику ЧАЕС, входили: зняття з експлуатації енергоблоків 1, 2 і 3 та перетворення об’єкту «Укриття» в екологічно безпеч- СУСПІЛЬНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОДІЙ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС Наука та наукознавство, 2011, № 2 141 ну систему. За станом на початок нового тисячоліття на майданчику проводили- ся роботи зі створення малої будівельної бази. Задачі, пов’язані з розробкою ав- томатизованої системи контролю пара- метрів об’єкту «Укриття», знаходились в стадії завершення. Було зроблено висно- вок про недоцільність монтажу аварійної системи пилоподавлення. Альтернатив- ним варіантом стали реконструкція ді- ючої системи пилоподавлення, розробка технологічного процесу поводження з пилом, враховуючи пилоподавлення на майданчику. Станом на 2000 р. було під- готовлено концептуальний проект систе- ми попередньої переробки води об’єкту «Укриття» і прийнято рішення з боку НАЕК «Енергоатом» про його реалізацію. Виконання розробленого плану робіт на об’єкті «Укриття» «Shelter Implementation Plan» (SIP) було оціне- но західними інвесторами в 760 млн. дол. Проте в міжнародну групу управ- ління проектом з українського боку не увійшов жодний відомий вчений або інженер, що займався проблемою, а лише одні чиновники. Зарубіжна складова проекту також виявилась на- повненою не стільки спеціалістами, скільки чиновниками від науки, що одержували «за радіацію» зарплатню, порівняну з президентською (маєть- ся на увазі президент США). До 4-го блоку ці «спеціалісти» не підходили, успішно переписуючи роботи тих, хто займався вивченням стану «Укриття». За 3 роки втілення SIP було зроблено робіт на 3 млн. дол., а на «управління» за деякими оцінками було витрачено 80 млн. Проект не мав наукового ке- рівника. Знання російських та україн- ських фахівців, які віддали вивченню об’єкту багато років, залучаються до роботи вкрай недостатньо [25]. На думку керівника «Об’єкту «Укриття»» у 1995—2002 р. Валентина Купного, причин і досі не вирішених основних питань цієї складної споруди декілька, зокрема складність і незвич- ність самого завдання переведення зруйнованого блоку в безпечний стан після запроектної аварії; відсутність повноважного і компетентного орга- ну управління таким проектом; диво- вижна кадрова чехарда в управлінні проектом; різноманітність схем управ- ління та їх оптимізація за фактором до- ступності фінансових потоків; тобто основна причина, на його думку, одна і полягає вона у відсутності адекватно- го управління процесом переведення об’єкту в безпечний стан як з боку дер- жави, так і з боку відомства [11]. Таким чином, підводячи пев- ні підсумки розгляду проблем атом- ної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС, зокрема й у їх соціальному вимірі, доводиться кон- статувати, що в Україні уроки аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС, яка переросла у масштабну катастрофу техногенного та соціального характеру, практично не враховано. Реальна ситуація сьо- годення продовжує ставити питання стосовно проектів нових АЕС та кон- струкції їх реакторів, проблем ядерної та радіаційної безпеки, вибору майдан- чика для будівництва, кадрового забез- печення, поводження з накопиченими і майбутніми радіоактивними відхода- ми і в цілому щодо політики держави стосовно цієї господарської галузі. 1. Барановська Н.П. Чорнобильська катастрофа в публікаціях / Н.П.Барановська. — К.: Вид-во Ін-ту історії НАНУ, 2004. 2. Расчетные исследования системы регулирования в режимах экстренного снижения мощно- сти РБМК / Алексаков А.Н, Емельянов И.А., Николаев Е.В., Подлазов Л.Н. // Атомная энергия. — 1986. — Т. 60, вып 2. — С.91. Н.П. Барановська Science and Science of Science, 2011, № 2142 3. Смирнов В.П. Разработка и исследование систем предотвращения аварийных ситуаций в ра- диоактивных установках: автореф. канд. дис. / В.П.Смирнов. — Минск, 1978; Методика прогнози- рования и оценки радиационной обстановки при авариях на атомных электростанциях (временная): Метод. пособие. — М.: ВЦОК ГО СССР , 1985; Анализ максимальной проектной аварии в активной зоне быстрого реактора / Бунина Ю.К., Багдасаров Ю.Е., Забудько Л.М., Кузнецов И.А // Атомная энергия. — 1985. — Т. 59, вып. 2. — С.112; Маласишнин И.И. Расчет и оптимизация надежности си- стем аварийной защиты ядерных реакторов / Н.Н. Маласишнин, А.И. Перегуда. — М.: Энергоиздат, 1985. 4. Методы радиационной защиты. — Вена: МАГАТЭ, 1974. 5. Ярошинская Алла. Чернобыль. Совершенно секретно / Алла Ярошинская. — М.: «Другие бе- рега», 1992. 6. Центральний державний архів громадських об’єднань [колишній партійний архів при ЦК Компартії України], ф. І, оп. 25, спр. 2953, арк. 27. 7. Беляев И.А. «Бетон марки «Средмаш» / И.А Беляев. — М.: ИздАТ, 1996. 8. Объект «Укрытие». История, состояние и перспективы / [В.Н.Герасько, А.А.Ключников, А.А. Корнеев и др.]. — К.: Интерграфик, 1997. 9. Брюханов В.П. Искупление чужих грехов / В.П.Брюханов // Комсомольская правда, — 2000. — 26 апреля; Інтерв’ю в газ. «Факты». — 2000. — 18 октября. 10. Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали. — С. 74—77. 11. Валентин Купный. Что нам делать с Укрытием? / Валентин Купный // Автомная стратегия ХХІ. — 2008. — № 4. — С. 28—30. 12. Указ Президента України № 156/2008 від 25 лютого 2008 р. «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 лютого 2008 року «Про безпеку ядерної енергетики держави»» [Елек- тронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/7494.html . 13. Соціальний, медичний та протирадіаційний захист постраждалих в Україні внаслідок Чорнобильської катастрофи. Збірник законодавчих актів та нормативних документів (1991 — 2000 рр.). — Вид. друге, офіційне. — Чорнобильінтерінформ, 2001. — С. 298. 14. 18-та річниця Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє: — Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 21 квітня 2004 року. — К.: Парламентське вид-во, 2004. — С. 43 — 44. 15. Радиационное состояние водоема-охладителя Чернобыльской АЭС и его радиоэкологиче- ский статус / А.Л. Кононович, Б.Я. Осколков, В.Т.Коротков и др. // Чернобыль-94. — ІV Междунар. науч.-техн. конф. «Итоги 8 лет работы по ликвидации последствий аварии на ЧАЭС»: — Сборник докладов. — Чернобыль, 1996. — Т. 1. —С. 160. 16. Парламентські слухання стосовно закриття Чорнобильської АЕС: Збірник матеріалів. — К., 2000. 17. 15 лет Чернобыльской катастрофы. Опыт преодоления. Национальный доклад Украины. — Киев, 2001. — С. 141. 18. Особенности лесовосстановления на дезактивированных площадях зоны ЧАЭС / [Куч- ма Н.Д. и др.] // Лесоводство и агролесомелиорация. — 1990. — Вып.81; Бідна С.М. Демутаційні процеси в чорнобильській зоні відчуження та їх використання для заліснення радіаційно забруд- нених територій: дис. ... канд. с.-г. наук / С.М. Бідна; Український НДІ лісового господарства і агролісомеліорації ім. М.Г.Висоцького. — Харків,1999. 19. Лось И.П. Радиационно-гигиенические условия проживания населения, возвратившегося в 30-км зону ЧАЭС / И.П. Лось // Проблема радиационной медицины. — 1991. — Вып. 3; Чумак А.А. Иммуннологические показатели у работников 30-км зоны ЧАЕС / А.А.Чумак. // Вестн. АМН СССР. — 1991. — № 11; Сердюк А.М. Застосування поверхнево-активних речовин у 30-км зоні Чорнобильської АЕС /А.М.Сердюк // Лікар. справа. — 1993. — № 4. 20. Барановська Н.П. Об’єкт «Укриття»: проблеми, події, люди / Н.П.Барановська. — К.; Чор- нобиль, 2000. 21. Курносов В.А. Захоронение четвертого энергоблока Чернобыльской АЭС / В.А.Курносов, В.М.Багрянский, И.К.Моисеев // Атомная энергия. — 1988, апрель. — Т.64, вып.4. — С. 253. Наука та наукознавство, 2011, № 2 143 22. Урядовий кур’єр. — 1999. — 24 лютого. 23. З роздумів В.Броннікова — колишнього директора ЗАЕС // Рабоча газета. — 1998. — 25 ли- стопада. 24. Вечірній Київ. — 1998. — 22 травня; День. — 1998. — 3 червня. 25. «Полураспад Чернобыля» [Передрук з московської «Общей газеты» з коментарем В.Щербини] // «Телепень», Славутич. — 2001. — № 19. Одержано 27.05.2011 Н.П.Барановская Общественный аспект проблем атомной энергетики через призму событий на Чернобыльской АЭС (К 25-й годовщине аварии) В статье на примере предаварийных и послеаварийных событий на Чернобыльской АЭС обобщены проблемы атомной энергетики, делающие ее опасной для окружающей среды и общества, а именно проб- лемы несовершенства проектов новых АЭС и конструкции их реакторов, ядерной и радиационной безо- пасности, выбора площадки для строительства и его качества, кадрового обеспечения, обращения с на- копленными и будущими радиоактивными отходами. Показана лишь незначительную часть последствий Чернобыльской катастрофы, которые становятся типичными в свете событий на АЭС Японии. Жорж Леметр — бельгійський ма- тематик та космолог, релігійний діяч [1—4; 5, с.637; 6]. Народився 17 липня 1894 р. у м. Шарлеруа в Бельгії. Піс- ля навчання гуманітарним наукам в єзуїтській школі Коллеж де Сакр-Кур (Шарлеруа) Ж. Леметр у віці 17 років вступив до світської інженерної шко- ли Католицького університету Лувену. У 1914 р. з початком першої світової війни він перервав навчання і пішов добровольцем у бельгійську армію. За © О.Ю. Колтачихіна, 2011 О.Ю.Колтачихіна Ж.Леметр та його теорія Великого вибуху (до 80-річчя створення) Вперше в українській науковій літературі розкрито біографію та науковий доробок бельгійського космолога, автора теорії Первинного атома Жоржа Леметра (1894—1966). Детально розглянуто праці А.Ейнштейна, В. де Сіттера, О.О.Фрідмана, Ж.Леметра та показано передумови створення теорії Великого вибуху. Проаналізовано роботи К.Віртца, К.Лундмарка, Е.Хаббла, Ж.Леметра та висвітлено пріоритет останнього в ідентифікації явища розбігу галактик з розширенням Всесвіту. Показано внесок Ж.Леметра в космологію. Зокрема, він отримав лінійний зв’язок між швидкістю розбігу галактик та відстанню до них (нині — закон Хаббла), передбачив ненульову космологічну сталу (підтверджено в 1998 р.), дав прообраз гамівського передбачення реліктового випромінювання (виявлено в 1965 р.). Вперше перекладено статтю Ж.Леметра «Початок Всесвіту з точки зору квантової теорії» 1931 р. (додаток), в якій він запропонував теорію Первинного атома. Цією працею започатковано теорію Великого вибуху.

Суспільний вимір проблем атомної енергетики через призму подій на Чорнобильській АЕС (до 25-ї річниці аварії)

Institution

Ähnliche Einträge