Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2013
|
| Назва видання: | Вісник НАН України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50283 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук / В.І. Павлишин // Вісн. НАН України. — 2013. — № 3. — С. 78-87. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-50283 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-502832013-10-10T03:06:17Z Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук Павлишин, В.І. Події 2013 Article Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук / В.І. Павлишин // Вісн. НАН України. — 2013. — № 3. — С. 78-87. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50283 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Події Події |
| spellingShingle |
Події Події Павлишин, В.І. Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук Вісник НАН України |
| format |
Article |
| author |
Павлишин, В.І. |
| author_facet |
Павлишин, В.І. |
| author_sort |
Павлишин, В.І. |
| title |
Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук |
| title_short |
Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук |
| title_full |
Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук |
| title_fullStr |
Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук |
| title_full_unstemmed |
Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук |
| title_sort |
академік в.і. вернадський у києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Події |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50283 |
| citation_txt |
Академік В.І. Вернадський у Києві: науково-організаційна діяльність у галузі мінералогії та суміжних наук / В.І. Павлишин // Вісн. НАН України. — 2013. — № 3. — С. 78-87. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT pavlišinví akademíkvívernadsʹkijukiêvínaukovoorganízacíjnadíâlʹnístʹugaluzímíneralogíítasumížnihnauk |
| first_indexed |
2025-07-04T11:52:25Z |
| last_indexed |
2025-07-04T11:52:25Z |
| _version_ |
1836717122825224192 |
| fulltext |
78 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
В.І. ПАВЛИШИН
АКАДЕМІК В.І. ВЕРНАДСЬКИЙ У КИЄВІ:
НАУКОВО-ОРГАНІЗАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
У ГАЛУЗІ МІНЕРАЛОГІЇ ТА СУМІЖНИХ НАУК
В.І. Вернадський був видатним мислителем
і натуралістом, фундатором нових дисциплін і
наукових напрямів, істориком та організато-
ром науки [1–9]. Проте передусім Володимир
Іванович був мінералогом і не просто мінера-
логом, а «самым крупным минералогом мира»
[10]. Про це свідчить не лише найбільша част-
ка мінералогічних праць (серед них — світово-
го рівня монографії «Опыт описательной ми-
нералогии» [11, 12], «История минералов зем-
ной коры» [13, 14] і підручник «Минералогия»
[15]) у науковій спадщині вченого [16], але й
та надзвичайна увага до всебічного вивчення
мінералів, яка дозволила йому глибоко про-
никнути в їхній внутрішній світ, зрозуміти
їхню природну історію, висвітлити взає мо-
зв’язок неорганічної й органічної природи і на
цих засадах створити атомістичні науки — гео-
хімію і біогео хімію, вчення про біосферу.
Цікаво, що вже на схилі літ у доповіді
«Речь на общем собрании АН СССР 30 мая
1941 г.» В.І. Вернадський зізнавався: «Я в
старости перешел на другую специальность
(йдеться про геохімію і біогеохімію. — В.П.),
которой занимаюсь, правда, уже больше
30 лет, но я минералог» (Вкладка до додат-
кового тиражу видання 2006 р. [17]).
Висока освіченість плюс багатющий досвід
всеросійського масштабу науково-ор га ні за-
цій ної, політичної й громадської діяльності —
заснування та безпосередня участь у роботі
численних організацій і установ [16] — ста-
нуть йому в пригоді, коли він опиниться в
гущі складних, заплутаних і суперечливих
українських подій 1918–1921 рр.
Питання про переїзд Володимира Івано-
вича до Києва в 1918 р. має свою особливу
історію. Історик Микола Прокопович Васи-
ленко, кадет за партійною належністю, був
одним із товаришів міністра народної освіти
в Тимчасовому уряді, представником Украї-
ни з питань вищої школи. «У него первого, —
згадував В.І. Вернадський, — явилась мысль
о создании Украинской Академии наук … У
нас … сразу создалась дорогая нам обоим дру-
жеская связь» [18; с. 219].
У травні 1918 р. М.П. Василенко, уже як
міністр народної освіти в уряді П. Скоро-
падського, запросив В.І. Вернадського взяти
участь в організації й реорганізації вищої
школи, у заснуванні Української академії
наук (УАН) і отримав згоду: «…я согласен
взять на себя временно председательство в
Комиссии по ученым учреждениям и высшим
учебным заведениям; причем выработка за-
конопроекта об организации национальной
Украинской Академии наук должна быть
одной из очередных задач Комиссии» [19;
с. 22].
При цьому Володимир Іванович ясно
усвідомлював, що в українській науці він є
ледь чи не «единственным лицом, которое
было практически знакомо с академической
работой, как она проявлялась тогда в Пе-
троградской Академии наук…» [18; с. 222].
Отже, агітація і запрошення М.П. Василенка
зіграли важливу, але, на мій погляд, не вирі-
шальну роль у приїзді В.І. Вернадського в
Україну. Основна причина — українське ко-
ріння, любов і повага вченого до України,
79ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
зв’язок із якою він ніколи не переривав, ці-
кавість до її історії й традицій, успадкованих
від тата і мами, які були киянами та мали
сильне відчуття народності [20; с. 176], ро-
зуміння наявних, але належним чином не
розкритих і не розтлумачених ресурсних і
духовних можливостей української нації,
бажання брати активну участь у розвитку
наукового потенціалу й розбудові майбут-
нього України. Пришвидшили прибуття Во-
лодимира Івановича в Україну загроза аре-
шту («Возможен арест — но бежать непри-
ятно», «Сегодня не ночевал дома» [21;
с. 31, 51]), погіршення стану здоров’я (пізні-
ше стало відомо, що це було певне перебіль-
шення, необхідне з дипломатичних мірку-
вань), можливий параліч діяльності Акаде-
мії наук, спричинений Першою світовою
війною й Жовтневим переворотом: «Если
Академия наук будет разрушена как целое в
этом вихре — переехать в Киев или Полта-
ву?» [21; с. 44] (де, окрім інших справ, він
мав намір приступити до написання книги
про живу речовину).
Наприкінці 1917 р., прибувши потягом до
Полтави і оселившись у будинку Г.Є. Ста-
рицького (брата дружини), В.І. Вернадський
дуже швидко відчув усю глибину тривож-
них подій: «Война, революция, бесконечная
масса страданий, разочарований, чувство
близости смерти, крушение всего устойчи-
вого есть неизбежные и необходимые эле-
менты» [21; с. 54].
З Полтави Володимир Іванович приїж-
джав у Київ, зазвичай у партійних справах.
У травні 1918 р. він з дружиною вирушив у
товарному вагоні до Києва, куди дістався
лише через дві доби. З цього часу та впро-
довж 1919 р. він ані на мить не припиняв
науково-організаційну роботу, скеровану на
заснування УАН, її подальшу розбудову та
напрацювання нових положень і законів ге-
охімії, біогеохімії й учення про біосферу
[22–24].
Не можу не сказати декілька слів про
В.І. Вернадського як громадянина, у якому
текла українська кров і якого все свідоме
життя хвилювало українське питання («Рус-
ская демократия заканчивается, когда на-
чинается украинский вопрос»), що час від
часу виникало й обговорювалося в наукових
і політичних колах Росії. Гортаючи його
«Дневники», читаємо: «Сегодня впервые для
меня выяснилась острота украинского во-
проса» [21; с. 22], «Украинский вопрос сейчас
начинает приобретать другую форму» [21;
с. 163]. Одне з останніх його висловлювань
на цю тему датоване 12 січня 1939 р.: «Укра-
инский вопрос приобретает большое значе-
ние. Не сознают кругом этого» [17; с. 7].
Концептуально та історично він розгля-
нув це питання у статті «Украинский вопрос
и русское общество». Вважають, що цю стат-
тю написано орієнтовно 1915 р., але опублі-
ковано її лише в 1988–1990 рр. У 1918 р.,
перебуваючи в Києві, Володимир Іванович
висловився максимально точно, характери-
зуючи себе як «русского по культуре и всему
укладу своей жизни — правда, русского, вся
жизнь которого непрерывно была связана и с
Украиной, и с украинским освободительным
движением» [25; с. 91].
Виникає питання: чи працював офіційно
В.І. Вернадський у Києві, насамперед до за-
твердження його на посаді президента УАН?
За логікою, для нього найбільш прийнятним
місцем роботи міг би стати Київський уні-
верситет Св. Володимира. Широко відома
«червона» книга, видана в 1959 р. до 125-річ-
чя університету, оптимістично інформує про
таке: «В цьому зв’язку не можна не відзначи-
ти великої плодотворної діяльності геологів
Київського університету, серед яких у ці роки
був відомий вітчизняний вчений В.І. Вернад-
ський, який читав у 1918 р. в університеті
курс геохімії» [26; с. 470]. І далі: «Не можна
не відзначити і те, що у приміщенні тодіш-
ньої 15-ої аудиторії Київського університету
в 1918 р. академік В.І. Вернадський зробив
свою першу доповідь про геохімію «живої ре-
човини», яка знаменувала собою початок
становлення нової важливої галузі –біогеохі-
мії і формування нового фундаментального
наукового поняття — біосфери. До речі, в
експериментальних роботах, що в зв’язку з
цим були поставлені тоді В.І. Вернадським,
80 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
активну участь брали студенти-при род-
ничники Київського університету, а самі ро-
боти велися на лабораторній базі універси-
тету» [26; с. 471]. Відомо також, що Воло-
димир Іванович користувався бібліотекою
Київського університету та провів чимало
засідань Комісії для вироблення законопро-
екту про заснування УАН (далі Комісія) у
музеї мистецтв при університеті або в кабі-
неті ректора.
Наведені факти та міркування хоча й не
є прямими документами, але схиляють до
думки, що В.І. Вернадський міг бути про-
фесором Київського університету. У роки
перебування Володимира Івановича в Ки-
єві ректором університету був професор
Є.В. Спекторський. У його книжці «Сто-
летие Киевского университета Св. Влади-
мира» (1935), виданій в еміграції, у розділі
«Академическая работа университета» пріз-
вища В.І. Вернадського серед геологів Київ-
ського університету не названо. Натомість
Є.В. Спекторський згадує Володимира Іва-
новича в інших місцях книги в дещо іншо-
му (не геологічному) контексті, наприклад:
«В период от марта 1918 года до февраля
1919 г. над университетом Св. Владимира
висела опасность украинизации. Но ему уда-
лось сохранить свой русский характер. Этим
он в значительной степени обязан как акаде-
мику В.И. Вернадскому, который в качестве
председателя комиссии по делам высшего
образования направил энергию украинцев в
сторону Украинской академии наук и Укра-
инского университета в Киеве…» [27; с. 65].
В.І. Вернадський був добре знайомий із
Є.В. Спекторським, членом Комісії, але ха-
рактеризував його по-різному — і позитивно,
і негативно [21; с. 174, 190]. Не виключено,
що колишній ректор свідомо не вписав Во-
лодимира Івановича в історію університету.
Отже, був чи не був В.І. Вернадський про-
фесором Київського університету Св. Воло-
димира — питання відкрите. Точна відповідь
на нього зберігалася в архівах університету,
які згоріли під час Другої світової війни.
Пропозиція міністра й професора М.П. Ва-
силенка і згода В.І. Вернадського на ство-
рення під його головуванням двох комісій
(для вироблення законопроекту про засну-
вання УАН і з діяльності наукових закладів і
вищої школи) спонукали Володимира Іва-
новича до роздумів: «Все больше вдумываюсь
в создание большого центра в Киеве, восполь-
зовавшись благоприятной политической конъ-
юнктурой. Даже если не удастся провести —
надо проводить. Обычно из всего этого всегда
что-нибудь выходило, и никогда нельзя знать
результата. Не надо знать результат, а
надо знать то, что хочешь получить» [21;
с. 86]. Врешті-решт у нього викристалізува-
лася думка про майбутню УАН як потужну
дослідницьку установу (а не як товариство
вчених), вибудувану з урахуванням досвіду
світової науки.
Розпочалася широкомасштабна практич-
на робота, у тому числі пошук у київському
науковому середовищі підходящих канди-
датур для формування комісій і подальшої
підготовчої роботи з вироблення концепції
організації УАН, її структури, установ, ста-
туту. Досить швидко з’ясувалося, що Київ-
ський університет Св. Володимира неспро-
можний, на думку В.І. Вернадського, повніс-
тю вирішити всі кадрові проблеми. Мусили
запрошувати вчених із-поза Києва — з Мо-
скви, Харкова, Львова.
Минуло небагато часу, і перший історич-
но вагомий крок, незважаючи на опозицію
провідних членів Українського наукового
товариства, було зроблено — при Міністер-
стві народної освіти та мистецтва створено
представницьку Комісію для вироблення
законопроекту про заснування Української
Академії наук у Києві (голова — академік
РАН В.І. Вернадський, секретар — професор
В.Л. Модзалевський). Її остаточно оформ-
лені ідеї, синтезовані на 23 засіданнях Комі-
сії, Володимир Іванович оголосив у промові
«В справі заснування Української Академії
наук» на засіданні Комісії 9 липня 1918 р.
Він, зокрема, констатував: «При создании
Ук раинской Академии наук необходимо счи-
таться с тем, что стоящая на таком уровне
работа Украинской Академии наук, помимо
своего мирового значения, должна удовлетво-
81ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
рять важным: 1) национальным, 2) го су-
дарственным и 3) местным жизненным тре-
бованиям» [28; с. 267].
Робота Комісії підходила до завершення.
23 липня 1918 р. В.І. Вернадський у доповід-
ній записці П. Скоропадському про роботу
Комісії для вироблення законопроекту про
утворення УАН, Національної бібліотеки та
вищих шкіл і про необхідність виділення
приміщень для новоутворюваних установ
наголошує: «Занятия образованных при ми-
нистерстве народного просвещения, находя-
щихся под моим председательством двух ко-
миссий — одной по выработке законопроек-
та об основании Украинской Академии наук
в Киеве и другой — по высшей школе и науч-
ным учреждениям, находятся в такой ста-
дии, когда является необходимость забо-
титься о проведении в жизнь их решений»
[19; с. 142].
Варто звернути увагу на оперативність
діяльності В.І. Вернадського — ввечері
22 липня законопроекти були готові, а
вранці 23 липня вони вже лежали на столі
П. Скоропадського.
П.Я. Стебницький, який заступив М.П. Ва-
силенка на посаді міністра, довів до кінця
справу утворення УАН у Києві. 14 листопада
1918 р. Гетьман П. Скоропадський затвердив
ухвалений Радою Міністрів Української дер-
жави «Закон про заснування Української
Академії наук». Цього ж дня видано наказ
Гетьмана по Міністерству народної освіти та
мистецтва про затвердження первісного
складу УАН із 12 дійсних членів Академії.
Серед них по відділу фізико-математичних
наук призначено двох геологів — академіка
РАН В.І. Вернадського і професора Київ-
ського університету Св. Володимира П.А. Тут-
ковського. 27 листопада 1918 р. у приміщенні
Українського наукового товариства (вул. Ве-
лика Підвальна, нині Ярославів Вал, 36) від-
булося перше установче Спільне зібрання
УАН, на якому таємним голосуванням одно-
голосно було обрано голову-президента Ака-
демії В.І. Вернадського та її неодмінного се-
кретаря А.Ю. Кримського. Цікавий такий
збіг — цього ж дня, тобто 27 листопада 1918 р.,
народився майбутній багаторічний і нині
чинний президент Національної академії
наук України Б.Є. Патон.
Паралельно, майже щодня, Володимир
Іванович готувався до лекцій з геохімії й біо-
геохімії, які він час від часу читав студентам,
досліджував і висвітлював проблему живої
речовини. На сторінках його «Дневников»
часто читаємо: «Работаю очень хорошо над
живым веществом…» [21; с. 55]; «Все эти дни
работаю над живым веществом. Все более
углубляюсь. Удивительно, как все время при
чтении и при обдумывании — нахожу новое в
том, что казалось давно уже исчерпано мыс-
лью…» [21; с. 57]; «Вчера вечером делал до-
клад о значении живого вещества в геохимии
в политехническом институте…» (в Єкате-
ринодарі. — В.П.) [21; с. 202].
На засіданні Комісії для вироблення зако-
нопроекту про заснування УАН у Києві (про-
токол № 17) [19; с. 57] В.І. Вернадський до-
повів, що підкомісія з організації фізико-ма-
тематичного відділу постановила внести в
Статут Академії перелік наукових установ, у
тому числі Геологічний комітет, який підпо-
рядкований Міністерству торгу, але перебу-
ває у зв’язку з Академією; Мінералогічний
музей із лабораторією; Геологічний і Пале-
онтологічний музеї. Ця постанова принци-
пово важлива, оскільки в межах тодішньої
України функціонували лише Мінералогіч-
ні кабінети (музеї) навчального призначен-
ня, а поза ними не було жодного геологічно-
го й мінералогічного осередку, у тому числі
музею.
У записці В.І. Вернадського до Комісії для
вироблення законопроекту про організацію
Музею та Інституту мінералогії при УАН,
написаній українською мовою (ли пень—
серпень 1918 р.), йдеться про важливі, нова-
торські для України організаційні ідеї [19].
Насамперед він наголошує, що Мінерало-
гічний музей повинен складатися з двох
найтіснішим чином взаємопов’язаних уста-
нов — власне Музею й Мінералогічного ін-
ституту, які, однак, мають різні завдання,
відрізняються науковою працею і метода-
ми її організації. Далі Володимир Іванович
82 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
пояснює, що такий поділ спричинений сут-
ністю самої мінералогії — природничо-істо-
рич ної науки, тісно пов’язаної з хімією і фі-
зикою. Її зв’язок із першою з них, мабуть,
більший, ніж з будь-якою іншою науковою
дисципліною. Мінералогія і народжена нею
геохімія являють собою, за В.І. Вернадським,
хімію земної кори. Таке розуміння сутності
мінералогії адекватно віддзеркалюється в її
методології. Фізичні й хімічні методи дослі-
дження мінералів просякають усю працю
мінералога. Вони обіймають її з двох боків: з
одного боку, вивчення мінералів як природ-
них тіл, їх ідентифікація, покладена в осно-
ву мінералогічної роботи, вводить мінерало-
гію в царину описового природознавства і
цілковито зводиться до фізичного (криста-
лографічного) вивчення й точного хімічно-
го аналізу мінералів; з другого — тлумачен-
ня походження (генезису) мінералів якнай-
тісніше пов’язується з фізичною хімією й
науковими хімічним і фізичним експери-
ментами. Водночас обсерваційна робота в
полі, потреба мати в процесі вирішення всіх
питань якомога багатший порівняльний ма-
теріал із мінералів різних місцевостей і різ-
ного походження не дозволяють відокреми-
ти Мінералогічний інститут, оснований на
фізиці та хімії, від Мінералогічного музею.
Ці установи мають бути поєднані, а їхня ро-
бота — проводитися в тісному контакті.
«Одним із найголовніших завдань Україн-
ського мінералогічного музею, — продовжує
В.І. Вернадський, — повинно бути вивчення
мінералогії України» [19; с. 84], оскільки в
мінералогічному аспекті її територія фак-
тично не вивчена. Лише для Волині та пові-
тів Таврії, що ввійшли до складу України,
нині маємо, хоча й неповні, списки мінера-
лів, а решта території мінералогічно не до-
сліджувалася. Навіть такі регіони, як Кри-
вий Ріг і Наддніпрянщина з її мангановими
рудами, належним чином не вивчені. Тому
«першим завданням Музею повинно бути, —
зазначає далі В.І. Вернадський, — видання
мінералогії України» [19; с. 84]. Для досяг-
нення цієї мети Музей мусить оперативно
зібрати мінералогічний матеріал, мати від-
повідні засоби для екскурсій та експедицій,
достатнє число мінералогів і каталогізато-
рів, а також картковий каталог мінералів
України, який буде постійно поповнювати-
ся й удосконалюватися.
Разом з тим у всякій топографічній робо-
ті, наголошує В.І. Вернадський, неминуче
треба мати порівняльний мінералогічний
матеріал для напрацювання і розвитку того
чи іншого розділу мінералів. Тому доцільно
нагромаджувати цей матеріал із дуже дале-
ких місцевостей. Наприклад, для того щоб
розібратися в мінералах мангану Наддні-
прянщини, виникає потреба в порівняльно-
му вивченні манганових мінералів Кавказу
та Індії. З огляду на це Мінералогічний му-
зей обов’язково мусить мати якомога повні-
ший матеріал із мінералогії всієї земної
кори. Звичайно, повнота цих розділів Му-
зею буде меншою порівняно з розділом, у
якому має бути сконцентрований увесь мі-
нералогічний матеріал України з усіх її надр.
Зрозуміло, що зібрати матеріал з усієї зем-
ної кори неможливо, але все-таки Музей по-
винен бути якнайповнішим.
Та не лише з цього погляду, розвиває дум-
ку В.І. Вернадський, у Музеї треба мати як-
найповніший мінералогічний матеріал із
регіонів з-поза меж України. Національний
музей повинен сприяти проведенню на те-
риторії України різноманітних наукових до-
сліджень у царині описового природознав-
ства. Для цього він має посідати провідне
місце за повнотою колекцій і давати змогу
науковцям, не виїжджаючи з України, отри-
мувати відповіді на всі питання, які виника-
ють у процесі природничо-історичного до-
слідження.
Створення такого Музею, на думку Воло-
димира Івановича, надзвичайно актуальне
ще й тому, що Україна стоїть перед необхід-
ністю використання своїх природних ресур-
сів. І хоча мінералогічні багатства України
не такі вже й великі та вимагають дуже обе-
режного ставлення, все ж вони відігравати-
муть значну роль у її економічному житті.
До того ж, ми їх не дуже ґрунтовно знаємо,
оскільки вони вивчені лише незначною
83ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
мірою. Тому при Музеї повинен функціону-
вати відділ прикладної мінералогії, у якому
будуть зібрані всі корисні мінерали та руди
України: глини, торф, вугілля, сіль, залізо,
манган, графіт, фосфорити тощо для порів-
няння з продуктами всіх типів, відомих на
земній кулі.
Нарешті, третім розділом Музею повинна
бути, зазначає В.І. Вернадський, збірка (ко-
лекція) метеоритів. В Україні маємо їхні не-
погані колекції в університетах, насамперед
Одеси та Харкова. Для розвитку цього розді-
лу Володимир Іванович пропонує створити
центр роботи зі збору та вивчення цієї цари-
ни знання, яка в майбутньому розвинеться в
одну з найцікавіших галузей природознав-
ства. Зараз треба оперативно зібрати цей ма-
теріал для майбутнього, бо, якщо цього не
буде зроблено, він пропаде раз і назавжди.
«Цілком другий характер повинен мати, —
продовжує В.І. Вернадський, — сполучений з
музеєм Мінералогічний інститут, урядже-
ний відповідно до вимог, які ставляться до
дослідних фізичних та хімічних інститутів»
[19; с. 85]. Отже, мова йде, як зазначено
вище, про «Мінералогічний інститут, осно-
ваний на фізиці та хімії», який повинен мати
змогу отримувати якнайвищі та якнайнижчі
температури, магнітні й електричні поля,
змінювати тиск під час хімічних реакцій;
бути обладнаним термостатами, приміщен-
нями, освітленими однорідним світлом,
джерелами постійного та змінного струму,
вольтовими дугами, устаткуванням для ро-
боти з газами, шліфування й розрізування
мінералів, гірських порід і для роботи з рент-
генівським промінням та радіоактивністю.
Для такого інституту потрібен окремий бу-
динок, який сам по собі стає мовби науко-
вим апаратом.
В.І. Вернадський пропонує таку структуру
інституту: 1) відділ для хімічного аналізу та
синтезу; 2) відділ для розділення мінералів
різними млинами, електричним, магнітним і
капілярним шляхом; 3) відділ для мік ро-
скопічної роботи; 4) кристалографічний і
кристалофізичний відділ; 5) електроскопіч-
ний відділ; 6) радіоактивний відділ; 7) тер-
мічний відділ. Володимир Іванович свідомо
обминає фотографічний відділ, оскільки є
намір утворити в УАН Фотографічний ін-
ститут.
Зрозуміло, що організація такої наукової
установи — непроста справа, яка потребува-
тиме дорогих приладів та пристроїв, але це
необхідно зробити, оскільки на території
України немає жодного Мінералогічного ін-
ституту. Найбільші інститути такого профі-
лю розташовані у Відні та Москві. «Очевидна
річ, — завершує думку В.І. Вернадський, —
завдяки величезному практичному, дер жав-
ному й госпо дарському значенню мінералогіч-
них дослідів, життя повинно викликати рані-
ше чи пізніше утворення такого ж інституту
й в межах України» [19; с. 86].
Пройшло 50 років, і ми із задоволенням
констатуємо, що в Києві, фактично за наста-
новами В.І. Вернадського і завдяки старан-
ням багаторічного віце-президента Академії
наук УРСР академіка М.П. Семененка, був
створений Інститут геохімії і фізики мі-
нералів АН УРСР (нині Інститут геохімії,
мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Се-
мененка НАН України), у якому розвину-
лася теоретична, регіональна, генетична,
експериментальна і прикладна мінералогія.
Світове визнання здобули наукові шко-
ли Інституту — регіонально-мінералогічна
Є.К. Лазаренка (сучасні лідери — В.І. Павли-
шин та О.І. Матковський) і кристалохімічна
О.С. Поваренних, у якій поступово виокре-
милася школа з фізики мінералів (І.В. Ма-
тяш, О.М. Платонов, А.М. Таращан).
Володимир Іванович із властивим йому
завзяттям продовжує, незважаючи на не най-
краще здоров’я і втому, інтенсивну й багато-
гранну працю, найбільше як голова вже не
раз згадуваної Комісії. Для прикладу наведе-
мо результат роботи лише одного її засідан-
ня, що відбулося 11 вересня 1918 р. у кабіне-
ті ректора Київського університету (журнал
№ 19 [19; с. 65, 66, 126–140]). На порядку
денному шість питань, з яких одне найголов-
ніше — заслухати «Записку підкомісії про
організацію фізико-математичного відділу
Академії». Документ досить великого обсягу
84 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
(11 стор.). Ми закцентуємо увагу лише на та-
ких цікавих для нас позиціях:
1. Фізико-математичний відділ поділя-
ється на дві частини (два класи): а) теоре-
тичне природознавство, яке, відповідно,
охоплює всі кафедри природознавства й
математики, у тому числі й кафедру міне-
ралогії (керівник В.І. Вернадський) і кафед-
ру геології (керівник П.А. Тутковський);
б) прикладне природознавство.
2. Десять галузей знання, які повинні бути
постійно представлені в Академії: математи-
ка, механіка, астрономія, фізика, хімія, гео-
логія, мінералогія, ботаніка, зоологія, гео-
графія.
Як бачимо, науки про Землю представлені
двома дисциплінами — геологією і мінерало-
гією. Тепер поміркуємо про сучасну політику
ВАК (ДАК) України, яка неправомірно ска-
сувала, на противагу Росії, ступені кандидата
й доктора геолого-мінералогічних наук, замі-
нивши їх відповідно ступенями кандидата і
доктора геологічних наук. Чиновники, які це
витворили, проігнорували думку В.І. Вер-
надського про тлумачення сутності неорга-
нічної природи Землі, а саме: будь-які геоло-
гічні побудови нічого не варті без речовинно-
го наповнення дискретними частинками
Землі (мінералами), якими опікується міне-
ралогія. Тому невипадково учні В.І. Вернад-
ського — О.Є. Ферсман і Д.І. Щербаков ще в
радянські часи відстояли (обґрунтували) в
науках про Землю ступені кандидата і докто-
ра геолого-мінералогічних наук.
3. Насправді, якщо детальніше придиви-
тися до природознавства, то побачимо, що
розширений перелік наук у ньому зросте до
понад 40 позицій. Сюди, зокрема, під № 12
потрапляє геохімія, але чомусь під титулом
«хімія» (ця помилка призводила до серйоз-
них негативних наслідків у вишах), № 17 —
геологія, № 18 — палеонтологія, № 19 — мі-
нералогія і петрографія, № 20 — кристало-
графія, № 41–42 — геофізика.
4. Відкрити при відділі фізико-мате ма-
тичних наук низку дослідних інститутів й
інших наукових установ, що запропоновано
й обґрунтовано у відповідних «Записках»
учених, наприклад, у викладеній вище за-
писці В.І. Вернадського про створення Мі-
нералогічного музею з Мінералогічним ін-
ститутом. До цього переліку додається, ймо-
вірно, за пропозицією П.А. Тутковського,
Геологічний і Палеонтологічний музеї.
5. При Міністерстві торгу й промисловос-
ті вже постав Геологічний комітет, найближ-
чим завданням якого є вивчення родовищ
корисних копалин і складання геологічної
мапи України. Цей Комітет, за проектом Ко-
місії, повинен перебувати при УАН.
Крім Геологічного комітету, у записці
про відділ фізико-математичних наук на-
лежне місце відведено й прикладному при-
родознавству — запропоновано організувати
15 прикладних кафедр, у тому числі Кафед-
ру прикладної геології й мінералогії.
Детальніше розглянемо питання про до-
цільність створення в УАН Кафедри при-
кладної геології й мінералогії, на яку по-
кладається чимало завдань. Насамперед це
розроблення питань, які стосуються прак-
тичного використання рудних і нерудних
корисних копалин, аналіз напрацювань
мінералогії, петрографії й фізичної геоло-
гії, що мають прикладне значення. У цен-
трі уваги має бути першорядне питання —
з’ясування походження кожного корисного
мінералу. Тому вивчення корисних копалин
не повинно обмежуватися дослідженням їх-
ніх родовищ у полі, за яким неодмінно йде
оброблення зібраного матеріалу в кабіне-
тах і лабораторіях, а обов’язково супрово-
джуватися штучним отриманням відповід-
них мінералів у лабораторіях, яке часто дає
блискучі результати. «Звідси випливає, — за-
значається в «Записці», — що Кафедра при-
кладної геології й мінералогії при Українській
Академії наук повинна бути обставлена так,
щоб була повна спромога проводити такого
роду досліди» [19; с. 135]. Звернуто також
увагу на завдання Кафедри, що стосуються
дослідження тих геологічних процесів, які
так чи інакше відбиваються на житті лю-
дини, наприклад: процесів вивітрювання,
зсувів, мінеральних джерел, явищ розмиття,
переносу, нищення, землетрусів тощо.
85ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
Щоб розв’язувати намічені вище завдан-
ня, Кафедра має створити кабінет із прила-
дами для всебічного дослідження мінераль-
них тіл і лабораторію, у якій би ці тіла мож-
на було проаналізувати хімічно. Крім того,
ця лабораторія мусить бути пристосована
для штучного відтворення умов формуван-
ня корисних копалин — реалізації модель-
ного експеримен ту. У зв’язку з цим Кафедра
прикладної геології й мінералогії буде зо бо-
в’язана перебувати в тісному контакті з
трьома установами УАН — Кафедрою міне-
ралогії, Мінералогічним музеєм і Мінера-
логічним інститутом. Дослідження загаль-
ногеологічних процесів, що впливають на
життя людини, зближує її з Кафедрою гео-
логії й Геолого-пале он то ло гіч ним музеєм.
Нарешті, дослідження родовищ корисних
копалин, зокрема розроблення питань, по-
в’язаних із гідрогеологією, змушує Кафедру
прикладної геології й мінералогії мати особ-
ливо тісний зв’язок із Геологічним коміте-
том. Не можна також не відзначити, що че-
рез ґрунтознавство вона взаємодіятиме з
кафедрами сільського господарства.
Ось такою була прогресивна в усіх аспек-
тах концепція В.І. Вернадського та його Ко-
місії щодо започаткування й розвитку в
Україні прикладних геологічних наук. У ній
багато нововведень, особливо учений заго-
стрював увагу на ролі експерименту, що
привело, як ми знаємо, до створення експе-
риментальної мінералогії й потужної інду-
стрії штучних кристалів.
Перший звіт УАН мав таку назву — «Пер-
ший піврік існування Української Академії
наук та начерк її праці до кінця 1919 р.»
(травень 1919 р.) [19]. Усі три відділи Акаде-
мії, як зазначено в документі, являють со-
бою єдину органічну цілість і доповнюють
один одного. Якщо Другий відділ (фізико-
математичний) має об’єктом свого дослі-
дження природу, Третій — склад соціаль-
но-еко номічного життя народу, то Перший
(історико-філологічний) — його духовне
життя й культуру.
Зрозуміло, що руїна, зміна уряду та гро-
мадянська війна не сприяли розбудові
УАН. Можна стверджувати: вона розвива-
лася не завдяки, а всупереч політичній си-
туації. У ці буремні дні В.І. Вернадський,
як геолог, робить ще один важливий крок,
спрямований на об’єднання наукових сил
України, — засновує під своїм головуван-
ням Комісію з вивчення природних ба-
гатств України, діяльність якої він скоор-
динував із роботою КЕПСу. До участі в цій
Комісії запрошено 30 різнофахових уче-
них, у тому числі 5 ака де міків-геологів —
В.І. Вернадського, П.А. Тут ковського, І.І. Гінз-
бурга, Б.Л. Лічкова, В.І. Лучицького. Пла-
нувалося укласти й підготувати до друку
збірник «Природні багатства України».
При Комісії засновано низку секцій, які
вже почали складати програми наукової
роботи й готувати задуманий збірник. Ак-
тивно запрацювала геологічна секція під
головуванням В.І. Лучицького, який запо-
чаткував серію «Матеріали з геології Украї-
ни» (приблизно 200 друкованих аркушів
готові до друку).
На превеликий жаль, політична ситуа-
ція в Києві, особливо з появою в місті де-
нікінців, які зірвали вивіску «Українська
Академія наук», вкрай ускладнила роботу
УАН. Володимир Іванович у щоденнику
занотовує: «Гибнет Академия, на которую
потрачено много усилий. Но у меня нет
горького чувства, я отношусь ко всему это-
му спокойно, ибо я чувствую, что след, ею
оставленный, не пропадет и она свое дело
сделала» [21; с. 162]. В.І. Вернадський на-
магався всіма засобами врятувати УАН у її
оптимально первісному вигляді, двічі їз-
див на переговори до Ростова-на-Дону в
ставку генерала А.І. Денікіна, але отрима-
ти задовільне рішення не вдалося. Ростов і
Київ роз’єднали фронти, повернення до
роботи в УАН стало неможливим, і Воло-
димир Іванович у січні 1920 р. волею долі
опинився в Криму.
Вище неодноразово зазначалося, що В.І. Вер-
надський, перебуваючи в Києві, майже що-
денно, паралельно з організаційною робо-
тою, працював над проблемами геохімії, біо-
геохімії й біосфери [22–24].
86 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
няття — автотрофність організмів. Граніти,
за В.І. Вернадським, — це «минуле біосфе-
ри». Сформульовано щонайменше два важ-
ливі для біогеохімії й мінералогії висновки:
живій речовині властива хімічна активність;
жива речовина значно впливає на процеси
мінералоутворення [29, 30].
У літні місяці Володимир Іванович час-
то бував на Дніпровській біологічній стан-
ції, що поблизу села Старосілля (звідси її
друга назва — Старосільська). Там він кіль-
кісно досліджував живу речовину в тісній
співпраці зі студентами і молодими фахів-
цями, серед яких найбільше було біологів,
зокрема майбутній творець теорії синте-
тичної еволюції Ф.Г. Добржанський, май-
бутній видатний ботанік академік М.Г. Хо-
лодний.
Непересічне науково-прикладне значення
має стаття В.І. Вернадського «Про участь
живої речовини в утворенні ґрунтів», напи-
сана в Полтаві — Києві в 1918–1919 рр., але
опублікована лише в 1984 р. У ній Володи-
мир Іванович на підставі експериментальних
досліджень, у тому числі на Дніпровській
біологічній станції, проаналізував функціо-
нальну роль і форми впливу живої речовини
на ґрунтоутворення, запропонував розгор-
нуте визначення «живої речовини», висвіт-
лив значення біогеохімічного кру гообігу в
ґрунтах.
19-місячний термін життя й діяльності
В.І. Вернадського в Києві — це насамперед
титанічна праця, яка освятила надзвичай-
но складний період (1918–1919) історії
України. Під його керівництвом засновані
Українська академія наук [6] і в її складі
перші життєво необхідні геологічні осеред-
ки, які через об’єктивні причини реально
виникли в Україні у формі академічних ін-
ститутів і музеїв уже після від’їзду Володи-
мира Івановича з Києва. Але й на відстані
В.І. Вернадський високо цінував своє зван-
ня академіка АН УРСР і ніколи не поривав
з Академією, оскільки: «Для меня и Украи-
на, и Киев, и Украинская Академия дороги и
близки, слились с моей старой личностью»
[28; с. 307].
Недавно (початок ХХ ст.) створена В.І.
Вернадським (спільно з О.Є. Ферсманом і
В.М. Гольдшмідтом) нова наука геохімія * ще
не мала усталеної структури й чіткої дефіні-
ції. Учений визначив її як науку, що вивчає
хімічні елементи (атоми) земної кори та, на-
скільки це можливо, — всієї планети. Вона
досліджує їхню історію, розподіл і рух у
просторі-часі, генетичні співвідношення на
Землі. З властивою йому настирливістю в
Києві Володимир Іванович завершив оригі-
нальний курс лекцій із геохімії, який спершу
прочитав у Київському (1918), потім — у Тав-
рійському (1920) університетах. Оновлений
курс він прочитав згодом в університетах Пе-
трограда, Праги, Парижа (Сорбонна, 1922–
1924). Уперше книгу «Геохімія» («La géochi-
mie») опубліковано французькою мовою в
Парижі (1924). У вересні 1924 р. В.І. Вернад-
ський надіслав її до УАН. У супровідному
листі, написаному українською мовою, є такі
рядки: «Досилаю до Академії свою нову книж-
ку «La géochimie». Ця праця зв’язана з Акаде-
мією, бо я почав її організовувати у Києві і
мріяв, що закінчу її в Укра їнській Академії.
Трапилося інакше» [28; с. 306].
Дослідження живої речовини та створен-
ня В.І. Вернадським біогеохімії повною мі-
рою здійснювалося в Києві, хоча відомо, що
цю роботу він розпочав в Україні ще в 1916 р.
Саме в Києві вчений започатковує і розви-
ває новий етап наукової роботи — експери-
ментальний. Він створює першу в світі біо-
геохімічну лабораторію, результати дослі-
джень якої показали (підтвердили), що живі
організми відіграють надзвичайно вагому
роль у геологічних процесах, які істотно
впливають на загальний вигляд Землі, на-
самперед її біосфери. Народилося нове по-
* Термін «геохімія» запровадив у науку в 1838 р. не
Ф. Кларк, як дехто вважає, а швейцарський хімік ні-
мецького походження К.Ф. Шенбейн (1799–1868).
«…Время его идей, — зазначив потім В.І. Вернадський, —
пришло лишь в ХХ веке через десятки лет после его
смерти, и тогда возродилось и плотью облеклось со-
зданное им слово (геохимия — В.П.) для выражения но-
вой геологической науки» [22; с. 15].
87ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2013, № 3
ПОДІЇ
ПІСЛЯМОВА
Пройшло 150 років від дня народження
першолюдини планети — Володимира Іва-
новича Вернадського, реформатора старої й
розробника нової мінералогії, фундатора
геохімії, біогеохімії й радіогеології. Глибин-
не осмислення речовинних дисциплін, на-
працювання фундаментальних принципів
взаємодії людини й каменю, суспільства і
природи привели його до геніального від-
криття — вчення про біосферу та ноосферу.
Багато сучасних українських проблем, у
тому числі політичних і земельних, немож-
ливо успішно вирішити, не звернувшись до
творчості В.І. Вернадського. Ось чому інте-
рес до його наукової спадщини в Україні, як
і в усьому світі, не слабшає, а зростає.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Баландин Р. Вернадский: жизнь, мысль, бессмер-
тие. — М.: Знание, 1979. — 176 с.
2. Вернадський В.І. Вчений, Мислитель, Громадя-
нин. — К., 2003. — 260 с.
3. Вижва С.А., Грищук П.І., Зінченко О.В. та ін. Гео-
логія у Київському університеті / за ред. В.І. Пав-
лишина. — К.: Київ. ун-т, 2011. — 479 с.
4. Григорьев Д.П., Шафрановский И.И. Выдающиеся
русские минералоги. — М.-Л.: Изд-во АН СССР,
1949. — С. 162–195.
5. Личков Б.Л. Владимир Иванович Вернадский
(1963–1945) / под ред. Н.Д. Зелинского. — М.:
Изд-во Моск. о-ва испытателей природы, 1948. —
103 с.
6. Ситник К.М., Шмиговська В.В. Володимир Вер-
надський і Академія. — К.: Наук. думка, 2006. —
312 с.
7. Ферсман А.Е. Жизненный путь академика Влади-
мира Ивановича Вернадского (1863–1945) // Зап.
Всерос. минерал. об-ва. — 1946. — № 1. — С. 5–24.
8. Щербак М.П. Володимир Іванович Вернадсь-
кий. — К.: Наук. думка, 1979. — 91 с.
9. Яншин А.Л. Портреты геологов. — М.: Наука,
1986. — С. 130–146.
10. Власов К.В. Владимир Иванович Вернадский //
Зап. Всерос. минерал. об-ва. — 1945. — № 1. —
С. 7–9.
11. Вернадский В.И. Избр. соч. Т. ІІ. Опыт описатель-
ной минералогии (с дополнениями автора 1912–
1922 гг.). Ч. 1. Самородные элементы. — М.: Изд-
во АН СССР, 1955. — 615 с.
12. Вернадский В.И. Избр. соч. Т. ІІІ.Опыт описатель-
ной минералогии (с дополнениями автора 1912–
1922 гг.). Ч. 2. Сернистые и селенистые соедине-
ния. — М.: Изд-во АН СССР, 1959. — 508 с.
13. Вернадский В.И. Избр. соч. Т. ІV, Кн. 1. Общие во-
просы минералогии и история минералов земной
коры. — М.: Изд-во АН СССР, 1959. — 624 с.
14. Вернадский В.И. Избр. соч. Т. ІV, Кн. 2. История
минералов земной коры (история природных
вод). — М.: Изд-во АН СССР, 1960. — 422 с.
15. Вернадский В.И. Минералогия. — М.: Печатня
С.П. Яковлева, 1912. — 526 с.
16. Вернадский В.И. Человек. События. Время. — М.:
Планета, 1988. — 239 с.
17. Вернадский В.И. Дневники. 1935–1941. Кн. 1.
1935–1938. — М.: Наука, 2008. — 444 с.
18. Мочалов И.И. Владимир Иванович Вернадский
(1963–1945). — М.: Наука, 1982. — 488 с.
19. Історія Академії наук України. 1918–1923. Доку-
менти і матеріали. — К.: Наук. думка, 1993. — 563 с.
20. Вернадский В.И. Дневники. 1921–1925. — М.: Наука,
2008. — С. 176.
21, Вернадский В.И. Дневники. 1917–1921. Октябрь
1917 — январь 1920. — К.: Наук. думка, 1994. —
270 с.
22. Вернадский В.И. Очерки геохимии. — М.-Л.:
Горгеонефтеиздат, 1934. — 380 с.
23. Вернадский В.И. Биогеохимические очерки. 1922–
1932 гг. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1940. — 250 с.
24. Вернадский В.И. Химическое строение биосферы
Земли и ее окружения. — М.: Наука, 1987. — 339 с.
25. Катаева Н. Эти голоса не были услышаны // Ро-
дина. — 1990. — № 1. — С. 91–95.
26. Історія Київського університету / відп. ред.
О.З. Жмудський. — К.: Київ. ун-т, 1959. — 629 с.
27. Спекторский Е.В. Столетие Киевского универси-
тета Св. Владимира. — К.: Київ. ун-т, 2007. —
104 с.
28. Сытник К.М., Апанович Е.М., Стойко С.М. В.И. Вер-
надский. Жизнь и деятельность на Украине. — К.:
Наук. думка, 1988. — 366 с.
29. Павлишин В.И. В.И. Вернадский — создатель генети-
ческой минералогии // Минерал. журн. — 1988. —
Т. 10, № 2. — С. 20–31.
30. Павлишин В.И. Вклад В.И. Вернадского в минера-
логию // Творческое наследие В.И. Вернадского
и современность: тр. междунар. науч. конф. (10–
12 апр. 2001, Донецк). — Донецк: Донбасс, 2001. —
С. 229–234.
|