Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50411 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій / Т. Зарецька // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 269-282. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-50411 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-504112013-10-21T03:00:51Z Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій Зарецька, Т. 2011 Article Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій / Т. Зарецька // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 269-282. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50411 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Зарецька, Т. |
| spellingShingle |
Зарецька, Т. Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| author_facet |
Зарецька, Т. |
| author_sort |
Зарецька, Т. |
| title |
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій |
| title_short |
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій |
| title_full |
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій |
| title_fullStr |
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій |
| title_full_unstemmed |
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій |
| title_sort |
життя поляків на селі в умовах голоду та репресій |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50411 |
| citation_txt |
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій / Т. Зарецька // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 269-282. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| work_keys_str_mv |
AT zarecʹkat žittâpolâkívnaselívumovahgolodutarepresíj |
| first_indexed |
2025-07-04T12:06:44Z |
| last_indexed |
2025-07-04T12:06:44Z |
| _version_ |
1836718026036084736 |
| fulltext |
Зарецька Таїсія (Київ)
жжииТТТТяя ППоолляяккІІвв ннаа ССееллІІ
вв ууММоовваахх ггооллооддуу ТТаа ррееППррееССІІйй
Насильницька колективізація початку 1930-х рр. призвела до розпаду
селянського суспільства, зрівнявши всіх у злиднях, руйнування господарств,
волюнтаристська аграрна політика — це все причини страшного лиха —
голодомору, голодомору штучного. Комуністична партія та створена нею
радянська влада стали на шлях геноциду власного народу. Польське насе -
лення України, більша частина якого проживала на селі, пізнало трагедію
голоду, нарівні з українцями та іншими народами.
У 1932 році у Мархлевському районі було колективізовано 16,9%
сільських господарств, тоді як по Україні вже було об’єднано у колгоспи
72% господарств, а по СРСР — 61,5%1.
На кінець 1932 р. в УСРР за планом залишалося заготовити ще 67 міль -
йонів пудів хліба. Секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич обіцяв у своєму листі
до секретаря ЦК ВКП(б) Й. Сталіна виконати та перевиконати план хлібо -
заготівлі протягом 10–15 днів, «поскольку приступлено к вывозу семенных
фондов в колхозах…» та «путем выявления и изъятия припрятанного,
разворованного и неправильно розданного хлеба»2.
У 1932 р. горезвісна кампанія виконання та перевиконання хлібозаготівлі
охопила і польський національний район. Мархлевський районний комітет
КП(б)У в травні 1932 р. повідомляв про «катастрофічну ситуацію забез -
печення хлібом» району. Протягом травня місяця для робітників району
було доставлено 2,5 т. хліба при потребі 39 т., до речі про селян не йшлося
взагалі. Робітники голодують, демонструють незадоволення, намагаються
втекти до Польщі3.
Процес колективізації польського району не задовольняв органи радян -
ської влади. У звітах і довідках постійно говорилось про відставання поль -
ського національного району у справі колективізації сільських господарств,
Але головні причини вони бачили не в економічній неспроможності
колгоспів, а в «куркульській і контрреволюційній агітації» та «браку
більшовицької масової роботи». Як сказав пізніше, на XIV КП(б)У з’їзді у
1938 році у своїй звітній доповіді М.С.Хрущов: «Труднощі, які пережила
Україна при колективізації, були організовані за завданням Пілсудського і
німецьких фашистів»4.
269
http://history.org.ua
Після парадного звітування про перевиконання плану вже на початку
1933 р. парторганізація Мархлевського району розглядала питання «Про
випадки опухання і виснаження на ґрунті голоду в районі». Обговорювалась
ситуація з продовольством у селах району, найскладнішою вона була у
Биківці, Мар’янівці, Прутівці, Гута-Юстинівці, а також у Новому Заводі і
Мархлевську.
У доповідних матеріалах ДПУ Київської області, які починаються слова -
ми: «В отдельных местах Киевской области резко обострились про довольст -
вен ные затруднения и на этой почве отмечены отдельные факты голода»,
йшлося про окремі випадки голодування у тому числі й польському націо -
наль ному районі імені Мархлевського. У селі Сарнівка офіційно було
зареєст ро вано 30 голодуючих родин одноосібників. У Вилівський польській
сіль ський раді голодувало 9 бідняцьких родин. Подібне відбувалося і в
інших селах району: Биківці, Кам’яному Броді, Олізарівці, Здань-Болярці,
Неборів ці. Батьки відправляли дітей побиратися, селяни масово труїлися
сурогатами, у продажу на базарі з’явилися жолуді, котрі купляли бідні
верстви населення5.
«Ознаки голоду можна було побачити на людях скрізь — на вулицях, у
дворах, на городах, на одягу, взутті, на їхніх обличчях, на хатах ззовні і тим
більше зсередини. Особливо зовнішні ознаки голоду були помітні на дітях.
Напівголодні люди і ті, що часом не доїдали, були злі, навіть люті. Їхня
дратівливість була надзвичайна, яка вела до сварок у родинах, з сусідами,
рідними та місцевою владою. Такі люди часом надто швидко рухалися,
нервували, по два-три рази переказували те саме. […] Часом вони стояли чи
сиділи в задумі, а потім поспішали без потреби і начебто ні про що не думали.
Спали напівголодні люди погано і мало. Зранку вони вставали втомленішими,
ніж лягали спати увечері. Вони були весь час у клопотах про майбутнє і
завжди у песимістичному настрої. Ті самі люди, але в стані голоду були різні.
Чим більше люди голодували, тим більше вони ставали тихими, в них
слабшали розумові здібності і втрачалася добра пам’ять. Люди в ситуації
голоду були безпорадні, сумірні й не протестували. Вони мало або зовсім не
плакали. […] На початку голоду матері непокоїлися за малолітніх дітей, також
голодних. Ці страждання матерів були тихі, здебільшого без сліз, до того ж
вони начебто покладали всю провину за те нещастя, що їх спіткало, на себе,
хоча вони в цьому були зовсім не винні»6, згадували очевидці.
«Зовнішні фізичні ознаки людей, які були напівголодними чи голодними,
в загальних рисах були такі: спершу вони худли, ставали сухими, висна -
женими, а потім — опухали. В першу чергу опухало і набрякало обличчя,
а потім — руки і ноги. Деякі люди з опухлим обличчям і ногами вже
Зарецька Таїсія
270
http://history.org.ua
вмирали. У інших опухали обличчя і ноги, потім усе тіло, вони не рухалися
і вмирали. Бували такі випадки, що опухлість минала, і люди висихали, як
тріска, і тоді приходила смерть. Іноді живі люди від недоїдання, а потім від
справжнього голоду починали розкладатися. Спершу в них на тілі
з’являлися синьо-червоні плями, які тріскали, і звідти витікала бура рідина,
після починалося загальне загнивання…»7
У 1933 р. в Україні було зареєстровано 1909 тис. смертей, з них 20,7 тис.
серед польського населення (2,8 тис. у містах та 17,9 тис на селі). Ці цифри
відображали приблизно 50 відсотків смертних випадків8. Майже кожен
десятий поляк був знищений радянською владою в Україні.
У березні 1933 р. начальник ДПУ Київської області повідомляв, що
«голод з його наслідками, маємо у 32–34 районах. По 16 районах маємо
123 зареєстрованих випадки людожерства і трупоїдства». У Білоцер -
ківському районі опухло від голоду 9 603 особи, у Букському голодувало
3 878 осіб і 742 вмерло від голоду у лютому–березні, у Переяславському
районі опухло 1 113 чоловік і 238 померло. У Богуславському районі
голоду вали селяни у 1 931 господарстві. У Володарському районі 7 тис.
чоловік го ло дували, 1 тисяча померла. 4 березня цього ж року начальник
Вінницького ДПУ Соколинський повідомляв про тяжкий продовольчий
стан та смерт ність від голоду у багатьох районах. У деяких селах
голодувало до тисячі колгоспників та стільки ж одноосібників. Є свідчення
про жахливі випадки, коли дітей вбивали, а їх м’ясо з’їдали. Були й
самогубства на ґрунті голоду9.
Зі спогадів мешканця с. Гречани: «В ночі, 21 серпня 1937 р. на нашому
подвір’ї загавкав пес та роздалося міцне стукання у двері. Зайшли три
чоловіки, — «Собірайся!», — звернувся один з них до батька. 29 числа він
був розстріляний без жодного суду, як «ворог народу». Ця тепла по-літ -
ньому ніч стала початком великої трагедії у с. Гречанах». По селу було
арештовано 12 осіб. З цього часу «чорний воронок» кожну ніч вивозив по
7–10 осіб з села аж до осені 1938 р. Рідні намагалися передавати до тюрми
хоч якісь харчі, стояли на морозі довгий час. Родичам «ворогів народу»
відмовляли в медичній допомозі10.
Так згадує про ті часи Фєлікс Мужановський, мешканець села Мар’я -
нів ка Мархлевського району: «Мій батька на ім’я Владислав був «серед ня -
ком», вступив до колгоспу у 1930 р. Працював у колгоспі добре, був на прав -
лений на курси активістів-колгоспників до Житомира. Колгосп пра цю вав
не погано, вдалося майже уникнути голоду в 1932–33 рр., працювала
колгоспна їдальня, харчувалися переважно картоплею. У сусідніх селах
Житомирщини та Вінниччини селяни вмирали цілими родинами, трап -
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій
271
http://history.org.ua
лялися випадки канібалізму, щоб не вмерти їли траву, ягоди, кору, ловили
їжаків, щурів, мишей»11.
Родина поляків Івашкевичів мешкала неподалік Житомира у польському
селі, в якому налічувалося 360 господарств. У родинах послугувалися
виключно польською мовою. З початком колективізації у родини забрали в
1933 р. трьох коней, корову, свиней, вози, сані, січкарню та багать іншого,
залишили пусту хату і хлів. Під час голоду люди у селі вмирали кожного
дня. Чоловіки орали землю, а діти збирали коріння, з якого мати робила
борошно. Були змушені вступити до колгоспу, але це їх вже не врятувало
від виселення з рідної домівки. В 1936 р. було вивезене усе село до
Казахстану. Під час подорожі кожного дня вмирало до 30 депортованих осіб
від голоду та хвороб. З Казахстану родині Івашкевичів вдалося втекти й
повернутися на Україну, оселитися у с. Леонівка Іванківського району на
Київщині. В 1941 р. з приходом німецьких військ вони повернулися до
рідного села на Житомирщині12.
У с. Мала Саліха Антонівського району перша спроба колективізувати
господарства була зроблена на початку 1929 р. У селян відібрали земельні
ділянки, але навесні ніхто на працював на полях, колгосп розпався.
У наступному році повторно організовано колгосп на 10 га господарства
родини Забіжевських, яких попередньо вислано до Сибіру. Спочатку до
праці в колгоспі не ходили, а обробляли власні городи. Насильницькі
колективізовану худобу ніхто не доглядав, не годував, не давав води, по селу
роздавалися її страшні крики. Бувало, що хтось з господарів вночі
пробирався до власного бидла і годував його, але згодом це припинили з
остраху на репресії. На весні 1933 р. на селі з’явилися перші голодуючі, з
часом їх ставало все більші. Вмерлих ховали у спільних могилах. Засівали
тільки городи при хатах. Тих, хто пережив голод, чекала примусова
депортація. Налякані селяни почали масово вступати до колгоспів13. Але
цей крок не врятовував селян від подальших репресій.
В червні 1939 р. з с. Велика Саліха вивезли родини: Будзишевських,
Збіжевських, Дженгіловських, Буяльських, Зкліцьких, Беднарських, Гадом -
ських, Поплавських, Бобровських, Чоловських, всього 18 сімей.
Юзеф Криницький з Сатанова згадував: «Вночі ми, підлітки відомими
тільки нам стежками діставалися через Збруч до Польщі. До села Калага -
рівка. Вдень працювали у місцевих господарствах за хліб та картоплю.
Наступної ночі з наїдками поверталися до дому. Тільки завдяки цьому я і
моя родина (мати, два брати і сестра) пережили страшні часи»14.
В. Малецький — мешканець Городка Подільського згадував таке:
«У 1933 р. в нас був страшний голод. Люди падали, як солома. Батько,
Зарецька Таїсія
272
http://history.org.ua
боячись арешту, втік з дому разом з братом Юзефом. Ми працювали на
залізничній станції в Закупнах фактично за їжу. Біля хати сестри посадили
картоплю. Ночами стерегли, щоб її не було вирвано голодуючими, спали на
вулиці. Якось уранці було холодно і йшов дощ, коли картопля тільки почала
квітнути, побачили, що її майже всю повиривано з землі. Крадій знайшовся
недалеко городу у рові, був дуже слабкий і не зміг далеко втекти. Ми витягли
його з рову, чоловік десь 35 років боявся розправи. Мати забрала картоплю
зі словами: «Йди собі чоловіче», він довго плакав й пішов, ледь-ледь
пересуваючи ноги. Картоплю ми посадили в землю і багато поливали
водою, щоб прийнялась»15.
У березні 1933 р. секретар Мархлевського райкому партії Б. Марчев -
ський направив на адресу Київського обкому КП(б)У доповідну записку, в
якій повідомляв про тяжкий продовольчий стан у районі. «Деякі сільради,
— писав він, — організовують куркульські провокації, здійснюють ґвалт
про масовий голод, надають у райвиконком списки на 30-40 голодуючих
родин по селу». Голодування штовхало на крадіжки домашньої худоби,
птиці. У селах Шиєцька-Буда, Василівка, Олізарка «куркулі» агітували
голодних розділити насіннєвий фонд. У Дранецьких Хатках з голоду
померла дитина, яка пролежала під ліжком 4 дні. У Яблонівці Мар’янівської
сільради мати вигнала з хати чотирьох голодних дітей, сказавши: «Хай
ідуть, куди хочуть, я не можу на них дивитися». Селянин Пашківський в
Ульянівці від голоду підпалив хату, сам згорів, а його дитину врятували
односельці. У с. Дранецьки Хатки М. Добровольська з відчаю вбила
власного сина, а його м’ясо з’їла разом з дочкою, пізніше вбила і її. Без
допомоги, повідомляв Б. Марчевський, не зможемо розв’язати продовольчу
проблему16.
В серпні 1933 р. у ряді районів Київської області побував В. Затонський,
у тому числі і в Мархлевському. В його доповідній записці йшлося про те,
що селянам не видавали заробленого на трудодні зерна або неправильно їх
обчислювали. Так, у польському районі нараховували 10% не від обмолоту,
а від здачі на пункт. Мали місце зрівнялівка в оплаті ударників і ледарів.
В. Затонський писав про незадоволення польських селян радянською
владою, низьку продуктивність праці, відзначав, що у Мархлевський район
трактори завозилися більше для політики, ніж з економічних міркувань,
бо до кінця травня вони не виходили в поле, щоб не загрузнути у багні.
У селах панувала безгосподарність, а іноді і безглуздість, керівники сільрад
своїми діями погіршували продовольче становище людей. Але високий
партійний керівник підкреслював, що перешкоди на селі чинили куркулі і
«вороги»17.
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій
273
http://history.org.ua
В Мархлевському районі у березні 1933 р. голодувало вже 1 760 осіб,
1 106 з яких — діти.
Село дорослі діти
Віли 28 57
Здань Болярка 95 116
Новий Завод 95 207
Олізарівка 24 31
Уланівка 24 18
Шиєцька Буда 46 92
Гута Устинівка 135 75
Неборівка 52 115
Жовтий Брід 81 64
Генріхівка 74 15218.
Мешканець с. Гремяче на Житомирщині С. Ренькас писав: «Тоді в цей
страшний час велику допомогу вижити надавала людині природа, яка її
оточувала і особливо ліс. Ліс був багатим на рослини і тварини, він допома -
гав здобути їжу. Збирали гриби, сушили, продавали чи обмінювали на зерно.
Купували каші, макарони. Цукру не було зовсім, його можна було отримати
виключно за золото в Торгзінах. Дехто з мешканців, щоб врятуватися від
голодної смерті, нелегально заготовляли дрова на опалення, які можна було
обміняти на картоплю чи зерно в степових місцевостях. Здобуте зерно у
жорнах переробляли на борошно. Кожен кілограм здобутого хліба давав на -
дію дожити до майбутніх жнив, на які так сподівалися. Навесні 1933 р. голод
зробив людей жебраками. В процесі колективізації позабиране у польських
селян не тільки знаряддя праці, худобу а й хати, оголосивши господарів
«ворогами соціалістичного устрою». Більшість з них опинилася в азіатській
частині соціалістичної держави на засланні чи каторжних роботах»19 .
Після жахливих подій голодомору комуністична партія починає процес
ліквідації польських національних інститутів. Спершу це торкнулось поль -
ських адміністративно-територіальних одиниць.
23 листопада 1934 р. політбюро ЦК КП(б)У схвалило «Постанову Він -
ниць кого обкому КП(б)У про реорганізацію 18 польських сільрад в україн -
ські». Питання було вирішено так званим «опитуванням» членів політбюро
ЦК КП(б)У — «Погодитись з постановою Вінницького обкому». Цим
рішенням пропонувалось реорганізувати сільські ради: Домбанівську
Махнівського району; Муховецьку, Вікторівську, Широко-Гребельську
Козятинського району; Кам’янську Заславського району; Вербецьку та
Білецьку Летичівського району; Н. Гутянську Ново-Ушицького району;
Зарецька Таїсія
274
http://history.org.ua
Кривочинецьку Волочиського району; Маньковецьку Міхалпільського райо -
ну, Мніховську Смотрицького району; Фавстинську та Гремячівську Дзер -
жин ського району; Окладнянську Барського району; Гвоздавську і Осиків -
ську Бердичівського району та Дем’янківецьку Дунаєвського району20.
Подібні рішення були прийняті й по інших регіонах України. Постано -
вою політбюро ЦК КП(б)У від 20 грудня була «прийнята пропозиція Київ -
ської обласної організації про реорганізацію польських сільрад в україн -
ські». Ліквідовувались ще 7 національних сільрад у семи польських селах:
Осиковому Кінці Коростишівського району, Рудня-Мечні Овруцького райо -
ну, Гута-Потіївці Потіївського району, Тетирі та Немельянівці Новоград-
Волинського району, Будко-Сабачинському і Зольному Олевського району21.
Таким чином, у 33 районах Вінницької області до перевиборів сільрад
1934 р. існувала 71 національна польська сільрада, протягом цього року
19 були реорганізовані в українські, 52 залишились польськими, але не на
довго. У 1935 році ще 40 польських сільрад було намічено до ліквідації, «як
штучно насаджені, населення яких переважно говорить українською
мовою».
Компартійні плани швидко втілювались у життя. У 1935 р. було ліквідо -
вано 40 польських сільрад по 24 районах Вінницької області. Серед них
Гайдайки, Каневська, Куроветська та Тарнорудська (яка колись була визна -
чена «зразковою і суцільно колективізованою») Волочиського району; дві
сільради Проскурівського району — Гречанська, у найбільшому за кіль -
кістю польського населення селі на Україні, та Зарічанська. Були ліквідовані
чотири сільради у Шепетівському районі: Малеванська, Судимонтська, Город -
нявська, Цмовська, в Янушпільському районі — Лісна Слобода та інші22.
Після цього в Вінницькій області поки що залишалось 12 польських
сіль рад у дев’яти районах: у Антонівському — Триски, Базалійському —
М. Лазучин, Волочиському — Зелене, Войтовці, Городокському — Олеш -
ков ці, Красилівському — Слобода Красилівська, Плужанському — Стари -
ничі та Хотин-2, Полонському — Тадеушпіль, Проскурівському — Шаро -
вечка та Маньківці, Славутському — Хоровиця.
Це для них була прийнята постанова горезвісним «опитуванням членів
політбюро ЦК КП(б)У» 20 серпня 1935 р. (Протокол № 48, пункт 16 з
поміткою «не обнародовать»). Наказувалося: «У зв’язку з масовою засміче -
ністю польськими націоналістами керівницького складу національних
польських сільрад (у першу чергу складу голів і секретарів сільрад) —
пропонувати Київському та Вінницькому обкомам спільно з органами
НКВС провести чистку як колишніх, так й існуючих польських сільрад від
націоналістів та інших антирадянських елементів. Замінити керівний склад
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій
275
http://history.org.ua
у польських сільрадах, у першу чергу голів»23. Процес ліквідації польських
сільрад тривав протягом 30-х років. Так, у лютому 1938 р. в «матеріалах по
роботі серед нацменшостей Київської області» згадується про 15
національних сільрад на Київщині, серед яких польською була одна. Це
Дубовська сільрада Розважівського району. Її голова — Сікорський —
визначав напрямки роботи так: «Основне наше завдання — остаточна
ліквідація наслідків шкідництва ворогів народу, піднесення більшовицької
пильності на базі освоєння більшовизму, на базі опанування марксистсько-
ленінської сталінської науки»24.
Останню крапку в процесі ліквідації національних адміністративно-
тери торіальних одиниць поставило рішення ЦК ВКП(б) 16 лютого 1939 р.,
на основі якого політбюро ЦК КП(б)У в травні прийняло постанову «Про
ліквідацію і перетворення штучно утворених національних районів і
сільрад».
Після пережитих часів голодомору радянська влада розпочинає новий
напрямок у роботі з національними меншинами — депортацію польського
населення.
Депортацію здійснювали таємно. У засобах радянської масової інфор -
мації про неї не було жодного слова, вона замовчувалась і заперечувалась
при запитах польської влади. У 1934–35 рр. почалося виселення польських
родин, спочатку на схід України, а пізніше за її межі.
Перші рішення про депортацію поляків з’являються у 1934 р. Так,
Політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня приймає постанову «Про переселення з
прикордонної смуги», за якою 8 300 господарств колгоспників та одноосіб -
ників які, пояснювалося в постанові, не проявили себе у зміцненні кордону
і колгоспного ладу, переселялися у віддалені від кордону райони, а на їх
місце перебиралися 4 000 кращих господарств з Київської і Чернігівської
областей25.
З 1935 р. починається хвиля депортацій польського населення передо -
всім з національного Мархлевського району. Мрія про кращу долю в умовах
Радянської України серед поляків остаточно розвіялась.
Перше виселення 750 родин з Мархлевського району було проведено за
рішенням політбюро ЦК КП(б)У в березні 1935 р. Секретар Мархлевського
РПК Е. Завадський повідомляв Київський обком КП(б)У про хід пересе -
лення, що воно «відбувається нормально», «відправка ешелонів прово дить -
ся за графіком, переселенці на станцію прибувають за два дні до заван -
таження», «настрій переселенців задовільний», «нещасних випадків не
було», тільки на станції Новий Завод «була задушена дитина з вини матері»,
«всі переселенці задоволені, у своїх заявах зобов’язуються у майбутньому
Зарецька Таїсія
276
http://history.org.ua
працювати на новому місці краще, щоб виправдати довіру радянської
влади». Будь-який протест проти насильницької депортації кваліфікувався
як контрреволюційні виступи проти влади. Завадський повідомляв, що
відмічено ряд контрреволюційних виступів з боку класово-ворожих
елементів, так Мостовий заявляв: «Я ще маю надію повернуться в Л. Гуту,
наші поляки ще не забули Україну»; учителька Лапушинська розповідала
учням про переселення і плакала разом з дітьми та ін.26
З початком депортації польського населення одноосібники починають
вступати в колгоспи, щоб уникнути переселення. Так, у Слободі Чернецькій
до колгоспу вступило 45 господарств, в Дзикунках — 55, у Кам’яному Бро -
ді — 23 та інш.
35% родин з Мархлевського району переселялися до Харківської області
як «політично неблагонадійних елементів», про що і був складений список
у районному відділі НКВС «з наявності компрометуючих матеріалів по
забарвленням: 48 родин — польський контрреволюційний, націоналіс тич -
ний елемент; 51 — костьольний актив; 72 — контрреволюційний куркуль -
ський елемент; 51 — мали зв’язки з Польщею і запідозрені у шпигунстві;
3 — організатори та одержувачі «гітлерівської допомоги»; 4 — мали
консульські зв’язки; 44 — колишні петлюрівці та соколівці; 15 — колишня
шляхта; 3 — колишні поміщики; 24 — особи, які проводили антирадянську
агітацію; 11 — особи, які займались шкідництвом у колгоспі; 18 — колишні
контрабандисти; 2 — колишні жандарми; 2 — колишні члени ПОВ; 2 —
галичани»27.
Для переселення цієї групи польського населення були створені комісії,
до яких входили секретар райкому, голова РВК та начальник районного
відділу НКВС. Для допомоги у проведенні цієї політики до Мархлевського
району було направлено 55 комуністів.
За підрахунками Г. Стронського, з Мархлевського району у 1935–1937 рр.
до східних районів Україні та за її межі було переселено близько 10 тис. осіб
польського населення. А у 1935 р. польський національний район ім. Марх -
левського на Україні було ліквідовано.
Спочатку постановою від 17 серпня 1935 р. після опиту членів Політ -
бюро ЦК КП(б)У було вирішено розформувати Мархлевський і Пулинський
райони, а 3 жовтня цього року це рішення було продубльовано постановою
президії ЦВК УРСР «Про Мархлевський та Пулинський райони Київської
області», де говорилось, що «в зв’язку з економічною слабістю Мархлев -
ського і Пулинського районів, незручністю обслуговування МТС колгоспів,
а також адміністративною черезсмужжю», «розформувати Мархлевський і
Пулинський райони».
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій
277
http://history.org.ua
На базі польського і німецького національних районів створювали новий
Червоноармійський з центром у колишньому Пулино, який було перейме-
новано на Червоноармійськ. До нього приєднували населені пункти з різних
районів, наприклад, з колишнього Мархлевського району наступні сіль-
ради — Нейгемська, Прутівська, Костянтинівка, Шереметівська, Грузлі-
вецька, Олізарівська, Неборівська, Білківська. Решта сіл розформованого
польського району була включена до інших районів. До Баранівського
району відходили Себерівка, Ольшанка, Генрихівка, Мар’янівка, Явне,
Любарська Гута, Тартак, Адамівка, Турівка, Мархлевськ, Білка, Дерманівка,
Кам’яний Брід, Людвиківка і Дрань-Хатки. До Житомирського району
приєднали Улянівку, Шиєцьку-Буду, Полостівку, Тартачок, Новий Завод,
Гуту-Устинівку, Васильківку, Здань-Болярку, Вілки, В’юнки, Соболівку,
Жовтий Брід. До Новоград-Волинського району — Владинську, Дзикунську,
Слободу-Чернецьку, Кам’яно-Майданську польські сільради28.
Радянські керівники вважали, що польське населення у своєму націо-
нальному районі не виправдало їх довіри, не підтримало колгоспного ладу.
На початку 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У вирішило переселити поляків з
польського національного Мархлевського району до інших районів України.
Передбачалося додатково переселити з Мархлевського району в інші райони
України 300 польських «господарств ворожих і ненадійних елементів 50 гос-
подарств на Білбалтлаг найбільш небезпечних антирадянських елементів».
Переселення пропонувалося провести до районів Харківської області: Чер-
воноградського — 100 господарств, Сахновщанського — 100 господарств і
Миропольського — 100 господарств29.
Харківський обком КП(б)У схвалив рішення про переселення на тери-
торію області польських родин, але запропонував розмістити їх не у Миро-
польському районі, а 50 у Ольховатському районі та 50 — у Близнюків-
ському. ЦК КП(б)У постановою від 27 вересня 1935 р. задовольнив
прохання Харківського обкому.
На наступному засіданні політбюро ЦК 28 вересня 1935 р. вже було
вирішено переселити у Мархлевський район 200 добровольців, ударників-
колгоспників з південних районів Київської області «з метою укріплення
прикордонного колишнього польського району».
Поляків виселяли й з інших районів України. 16 жовтня 1935 р. політ-
бюро ЦК КП(б)У приймає рішення про переселення 1 500 польських родин
з прикордонних районів Вінницької області, в якому просить дозволу
ЦК ВКП(б) «переселити 1 500 польських родин з прикордонних районів
Вінницької області з розселенням їх у Харківській, Донецькій і Дніпро-
петровський областях, надаючи їм пільги переселенців»30.
Зарецька Таїсія
278
http://history.org.ua
Секретар Вінницького обкому В. Чернявський надіслав на адресу ЦК
КП(б)У листа, в якому писав: «На території Вінницької області, особ ливо в
прикордонних форпостних районах, осіла значна кількість поль ського
населення. Серед цієї категорії населення маються особи, підозрю вані у
шпигунстві, колишні контрабандисти, родини втікачів за кордон, релігійний
актив та інший контрреволюційний елемент, який є базою супро тивника
серед нас». З метою подальшого очищення кордону, форпостів і вузлових
пунктів залізниці Вінницької області обком КП(б)У висловлював прохання
санкціонувати проведення переселення у тилові райони України 1 500 поль -
ських родин31. Але тут й у подальших постановах ЦК КП(б)У вже не йшлося
ні про які пільги.
4 листопада 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У вирішило «прийняти
пропозицію Вінницького обкому про те, щоб провести переселення
польських родин (в рахунок 1 500) із таких районів області32:
Проскурівського 150 Козятинського 100
Городокського 250 Жмеринського 50
Волочиського 150 Славутського 100
Шепетівського 150 Ст. Костянтинівського 100
Ізяславського 100 Сатанівського 100
Плужанського 100 Базалійського 100
Політбюро ЦК КП(б)У цією постановою «для повсякденного опера тив -
ного керівництва переселенням 1 500 родин з Вінницької області та вирі шен -
ня всіх практичних питань, пов’язаних з переселенням, створило комісію у
складі: Шелехеса, Попова, Литвина, Шувалова, Александровського, Левиць -
кого та Орлова». Чергова постанова ЦК КП(б)У від 4 грудня 1935 р. визна ча -
ла конкретні строки переселення цих 1 500 польських господарств з 5 січ ня
1936 р. по 15 січня 1937 р.
Постанови приймались одна за одною, рішення часто, дублювалися.
29 вересня 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У відзначало на засіданні, що
вказівка ЦК КП(б)У про очищення Південно-Західної залізниці, особливо її
найбільш важливих вузлів, близьких до польського кордону (Коростень,
Гречани, Козятин, Шепетівка, Вапнярка та ін.), від антирадянських поль -
ських елементів ще не виконана. ЦК КП(б)У постановив створити комісію
у складі Шарова, Зоріна, Александровського, яка повинна була у п’яти ден -
ний строк внести свої пропозиції «по очищенню прикордонних залізничних
вузлів від польських антирадянських елементів»33.
25 листопада 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У приймає нову постанову
«Про переселення польських і німецьких господарств з прикордонної
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій
279
http://history.org.ua
смуги», в якій йшла мова про переселення навесні 1936 р. 6–7 тисяч
господарств переважно за межі України. Для підготовки питань, пов’язаних
з цим переселенням, створювалася комісія у складі Косіора (голова),
Постишева, Любченка, Попова, Шелехеса, Балицького, Якіра, Ільїна, Васи -
ленка, Налімова, Шарова, Чернявського, Трилиського, Соколинського,
Паперного34.
17 січня 1936 р. було більш детально визначено долю поляків й німців.
Політбюро ЦК КП(б)У постановило в першу чергу переселити в Казахстан
5 тис. господарств: з Київської області — 3 тис, з Вінницької — 2 тис
Намічений строк акції — з 25 травня до 10 червня. Депортація у таємних
документах отримала назву «впорядкування сіл лінійки прикордонних
районів». Кількість господарств, що переселялися, перевищувала 5 тисяч,
це перевиконання плану зробили за рахунок другої черги переміщення,
«з тим, щоб по районах Новоград-Волинському і Баранівському повністю
переселити всі господарства, які підлягають переселенню». Відправку
ешелонів розпочали 20 травня. Від виконавців цієї страшної акції рішенням
політбюро суворо вимагалось «об’яву про переселення робити за 7–8 днів
до від’їзду»35.
28 квітня 1936 р. Раднарком СРСР прийняв постанову про переселення
поляків «як політично неблагонадійних» з України у Казахстан. До першої
групи виселення було включено 35 820 поляків, серед них 12 486 дітей. По -
ля ки депортувалися в Алма-Атинську, Карагандинську, Кокчетавську, Пів -
денно-Казахстанську і Талди-Курганську області — 35 735 осіб, 185 осіб —
до Російської Федерації36.
Після розформування Мархлевського району продовжувалась депорта -
ція поляків з його території. У 1936 р. було переселено 999 сімей з Черво -
но армійського (337 родин), Новоград-Волинського (247) і Баранів ського (415)
районів з метою «очищення населених пунктів, засмічених польськими
контрреволюційними націоналістичними елементами»37.
Таким чином, національна політика радянської влади по відношенню до
польської меншини на селі остаточно провалилась. Поляки-селяни не
підтримали проведення колективізації і боролися проти неї всіма доступ -
ними методами. Не сприяла проведенню колективізації створена вказівкою
зверху система польських сільрад. Будучи не в змозі замінити притаманну
полякам-селянам тягу до землі та приватної власності на комуністичні
догми суспільної власності, радянська влада почала з середини 30-х років
ліквідовувати польські сільські ради на Україні. Після жахливого голодо -
мору польські селяни зазнали репресій та депортацій.
Зарецька Таїсія
280
http://history.org.ua
1 Известия. — 1991. — 3 октября.
2 Голод в СССР. Famine the USSR 1930–1934. — М., 2008. — С.223, 224.
3 ДАЖО. — Ф. 42. — Оп. 1. — Спр. 60. — Арк. 9.
4 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 1. — Спр. 548. — Арк. 2.
5 Голод в СССР. Famine the USSR 1930–1934. — М., 2008. — С. 238.
6 Козяр І. Спогади. — К., 2010. — С. 171.
7 Козяр І. Спогади. — С. 172–173.
8 Кульчицький С.В. Трагічна статистика голоду // Голод 1932–1933 років на Укра -
їні: очима істориків, мовою документів. — Київ, 1990. — С. 78.
9 Голод 1932–1933 років на Україні… — С. 422, 440.
10 Ziembicki J. Z pamięci wydobywam ludskie losy... // Polska droga do Kazachstanu.
Materiały z międzynarodowej konferencji naukowej. Żytomierz 12–14 października 1996 r.,
Warszawa, 1998. — S. 157.
11 Murzanowski F. Wspomnienia o przesiedleniu Polaków z Marjanówki do Kazachstanu
w 1936 roku // Polska droga do Kazachstanu. Materiały z międzynarodowej konferencji
naukowej. Żytomierz 12–14 października 1996 r., Warszawa, 1998. — S. 182
12 Pikowski W. Relacja mojego dziadka Stanisława Iwaszkiewicza. // Polska droga do
Kazachstanu. Materiały z międzynarodowej konferencji naukowej. Żytomierz 12–14
października 1996 r., Warszawa, 1998. — S. 194–195.
13 Popławski W. Śladami ojca. // Polska droga do Kazachstanu. Materiały z międzyna -
rodowej konferencji naukowej. Żytomierz 12-14 października 1996 r., Warszawa, 1998. —
S. 206.
14 Stroński H. Represje stalinizmu wobec ludności polskiej na Ukrainie w latach
1929–1939. — Warszawa, 1998. — S. 121.
15 Там само. — S. 121.
16 Голод 1932–1933 років на Україні… — С 414–415.
17 Там само. — С. 545–550.
18 Stroński H. Represje stalinizmu wobec ludności polskiej na Ukrainie w latach
1929–1939. — Warszawa, 1998. — S. 122.
19 Там само. — S. 123.
20 ЦДАГО України. — Ф.1. — Оп.20. — Спр.341. — Арк.144, 157.
21 Там само — Арк. 192.
22 Там само — Арк. 326, 327.
23 Там само — Спр. 12. — Арк. 280.
24 ДАКО. — Ф.р. — 144. — Оп.1. — Спр. 720. — Арк. 16.
25 ЦДАГО України. — Ф1. — Оп. 16. — Спр. 11. — Арк. 316.
Життя поляків на селі в умовах голоду та репресій
281
http://history.org.ua
26 Документальні матеріали // Стронський Г. Злет і падіння. Польський національ -
ний район в Україні у 20–30-і роки. — Тернопіль, 1992. — С. 53.
27 Там само.
28 ЦДАГО України. — Ф1. — Оп. 16. — Спр. 12. — Арк. 334, 335.
29 Там само. — Арк. 268.
30 Там само. — Арк. 314.
31 Там само. — Арк. 343.
32 Там само. — Арк. 341.
33 Там само. — Арк. 291
34 Там само. — Арк. 346.
35 Там само. — Арк. 49,50.
36 Бугай М.Ф. Депортації населення з України (30–50-ті роки) //Укр. Іст. Журн. —
1990. — № 10. — С. 34.
37 Документальні матеріали... — С. 57.
Зарецька Таїсія
282
http://history.org.ua
|