Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр.
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Назва видання: | Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50413 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. / Н. Романець // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 239-254. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-50413 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-504132013-10-21T03:01:25Z Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. Романець, Н. 2011 Article Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. / Н. Романець // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 239-254. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50413 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Романець, Н. |
| spellingShingle |
Романець, Н. Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| author_facet |
Романець, Н. |
| author_sort |
Романець, Н. |
| title |
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. |
| title_short |
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. |
| title_full |
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. |
| title_fullStr |
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. |
| title_full_unstemmed |
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. |
| title_sort |
репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50413 |
| citation_txt |
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр. / Н. Романець // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 239-254. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| work_keys_str_mv |
AT romanecʹn represivnapolítikaradânsʹkoívladivukraínsʹkomuselíu19331936rr |
| first_indexed |
2025-07-04T12:06:57Z |
| last_indexed |
2025-07-04T12:06:57Z |
| _version_ |
1836718038396698624 |
| fulltext |
Романець Наталя (Дніпропетровськ)
ррееППррееССииввннаа ППооллІІТТииккаа ррааддяяннССььккооїї ввллааддии
вв ууккррааїїннССььккооММуу ССееллІІ уу 11993333––11993366 рррр..
Серед розмаїття трагічних сюжетів історії України радянської доби особ -
ливе місце займає тема репресій і їх ролі у здійсненні політики суціль ної
колективізації. Активне дослідження даної проблематики почалося на пост -
радянському просторі лише наприкінці 80-х рр. XX ст., завдяки від криттю
секретних фондів архівів. Проте поза увагою істориків фактично залишився
так званий «постголодоморний період», до дослідження якого нау ковці
долучилися порівняно недавно, що засвідчують роботи В. Марочка1,
Ю. Мошкова2, І. Зеленіна3. Тому у пропонованій статті, автор ставить за
мету визначити і проаналізувати основні напрями репресивної політики
радянської влади в українському селі у період 1933–1936 рр.
Період з середини 1933 р. по 1936 р. українські історики називають
постголодоморним4, а західні й російські використовують термін «неонеп»,
звертаючись до іронічного визначення Л. Троцьким оновленого сталін -
ського курсу5. Катастрофічна ситуація в сільському господарстві, спричи не -
на суцільною колективізацією і голодомором 1933 р. примусила Кремль
скорегувати аграрний курс, не відходячи при цьому від вирішення стратегіч -
них завдань. Курс на організаційно-господарське зміцнення колгоспів мав на
меті вдосконалити систему колективного господарювання в умовах подаль -
шої викачки із села сировини, хліба, людських ресурсів. До того ж, як зазна -
чає російський дослідник Ю. Мошков, на той час більшість колгоспників
«звиклися з тим, що їх праця спрямована на користь держави»6.
Нові пріоритети у репресивній політиці радянської влади щодо селян -
ства у постголодоморний період були визначені таємною інструкцією ЦК
ВКП(б) і РНК СРСР від 8 травня 1933 р., яка адресувалася органам пар -
тійно-радянської влади, ОДПУ, суду і прокуратури. Й. Сталін і В. Молотов
проголошували в зазначеному документі, що за три роки колгоспи стали
панівною формою господарства на селі, тож перемогу колгоспного ладу вже
забезпечено. Звідси випливав висновок: «внаслідок наших успіхів на селі
наступив момент, коли ми не маємо потреби в масових репресіях, що торка -
ються, як відомо, не тільки куркулів, а й одноосібників і частини колгосп -
ників»7. Офіційно зміст нової репресивної політики полягав у переході від
масових і гострих форм репресій на селі до їх вибіркового застосування, що
передбачало «посилення і раціоналізацію методів боротьби з опором
239
http://history.org.ua
класового ворогу»8. Репресія мала використовуватися також як «засіб
переробки дрібнобуржуазної, приватновласницької психології селян і
виховання недисциплінованих елементів із середовища трудящих»9.
Документи свідчать, що, незважаючи на пом’якшення репресивної скла -
дової аграрної політики радянської влади в період «колгоспного неонепу»,
каральні заходи проти селян продовжували застосовувати, в першу чергу,
як основний інструмент забезпечення виконання «господарсько-політичних
кампаній» — сівби, збирання врожаю, заготівель, збереження громадського
майна. Провідним напрямком діяльності репресивних органів у 1934–1936 рр.
була боротьба зі шкідництвом в аграрному секторі, необхідність якої Й. Ста -
лін обґрунтував на січневому (1933 р.) пленумі ЦК ВКП(б). У своїй промові
«Про роботу на селі» він зробив висновок, що закінчення суцільної колек -
тивізації не припинило класову боротьбу, а лише змінило її форми та
методи. Куркульські й антирадянські елементи, проникнувши до колгоспів,
перейшли до прихованого саботажу й шкідництва. Тому кремлівський
очіль ник рекомендував шукати класових ворогів серед «комірників, завгос -
пів, рахівників, секретарів тощо»10. Зауважимо, що ця концепція логічно
вписувалася до відомої сталінської теорії про загострення класової боротьби
в міру просування до соціалізму.
Важливим фактором, який генерував передумови для перманентної
бороть би зі шкідництвом, було постійне збільшення планових показників у
сільському господарстві, зумовлене прагненням влади встановити тоталь ний
контроль над процесом виробництва у колективних об’єднаннях. Ймовірно,
таким чином центральне керівництво намагалося подолати безгоспо дар -
ність, яка панувала в колгоспах, поглиблюючи кризу аграрного вироб ниц -
тва, зумовлену суцільною колективізацією. Як заявив на січневому (1933 р.)
пленумі ЦК ВКП(б) Сталін, «партія не може тепер обмежитися окремими
актами втручання у процес сільськогосподарського розвитку. Вона повинна
тепер взяти у свої руки керівництво колгоспами»11. В цей період у дер жав -
них планах почали визначати не лише площі посівів, але й строки сівби, у
тому числі так званої «надранньої», нерідко примушуючи селян засівати
мерзлу землю. Регламентувалися всі роботи зимового періоду: «снігозатри -
мування, вивіз гною на поля, а також усі підготовчі роботи до весняної
сівби: збирання насіння, зерноочищування, ремонт реманенту, збруї, збері -
ган ня тягла, забезпечення фуражем»12. Зростання планових показників у
свою чергу збільшувало кількість судових вироків та адміністративних
санкцій щодо «сільських працівників всіх рангів, починаючи від місцевої
адміністрації, голів колгоспів, директорів МТС і закінчуючи рядовими
колгоспниками»13. Додамо, що постанова ЦВК СРСР від 30 січня 1933 р.
поширила на шкідників дію «закону про п’ять колосків»14.
Романець Наталя
240
http://history.org.ua
У 1933–1936 рр. шкідництво вбачали у всіх проявах безгосподарності,
яка стала нормою життя в колективних об’єднаннях: неналежному збері -
ганні насіннєвих фондів, несвоєчасному ремонті сільськогосподарської
техніки, поганому утриманні худоби. Особливу увагу центральне партійне
й радянське керівництво приділяло «боротьбі з хижацьким ставленням до
коней». Кампанії з виявлення шкідників серед тих, хто доглядав за худобою:
конюхів, ветеринарів, проводилися в період 1933–1936 рр. з завидною послі -
довністю. Між тим кепський стан кінського поголів’я в колгоспах зумовлю -
вався взаємодією кількох чинників. По-перше, відсутністю належної кормо -
вої бази, на формування якої негативно впливало неправильне визначення
структури посівів у колективних господарствах. Реалізуючи курс партії на
розширення посівних площ під зерновими культурами, деякі колгоспи
взагалі не включали до виробничих планів відведення землі під пасовища
та сіножаті. В результаті площа сіножатей у колгоспно-селянському секторі
країни скоротилася з 49,6 млн. гектарів у 1931 р. до 39,3 млн. гектарів у 1933 р.,
посіви кормових трав відповідно з 6 150 тис. гектарів до 4 737 тис. гек -
тарів15. Додамо, що турбота про посіви кормових трав могла дорого кошту -
вати місцевому керівництву. Так, на початку 1934 р. у «шкідництві» були
звинувачені працівники апарату міського земвідділу Миколаївського району
Одеської області, які збільшили посіви кормових трав для колгоспів, що
нібито «зовсім не займалися тваринництвом»16.
Збільшення обсягу заготівель у 1931–1933 рр. за умов зменшення вироб -
ництва зерна також призвело до суттєвого скорочення кількості кормового
зерна, що залишалося в селі. За підрахунками дослідників Р. Девіса і
С. Віткрофта, в цілому по країні скорочення виробництва фуражного зерна
становило від 23,3 млн. тонн в 1927/28 р. до 13,8 млн. в 1932 р.17 Тому
основний раціон колгоспного поголів’я складали незапарена полова й
солома, від яких у ротовій порожнині коней утворювалися рани, хоча й
такого фуражу, як правило, не вистачало до весни. Хворих і виснажених
коней продовжували використовували на важкій роботі. Це підтверджує і
судова статистика: найбільша кількість засуджених за «хижацьке ставлення
до коней» припадала на перший та четвертий квартали року. Виснаження і
масовий падіж худоби на початку року зумовлювалися відсутністю фуражу,
а через використання коней на важких роботах під час осінньої посівної
кампанії збільшувалася кількість абортів конематок наприкінці року18.
Не слід забувати, що значне скорочення кінського поголів’я в період
колективізації і голодомору призвело до збільшення навантаження на вцілі -
лих коней. Приміром, у колгоспах зони обслуговування Новогригорівської
МТС Дніпропетровської області навесні 1933 р. на одного коня припадало
31,5 гектарів землі, у колгоспі «Іскра» Бердянського району — 54 гектари19.
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр.
241
http://history.org.ua
Тому під час посівної і збиральної кампанії 1933 р. у республіці як тяглову
силу широко використовували корів і бугаїв. Так, у комуні ім. Сталіна Гені -
чеського району на польових роботах було задіяно 246 корів і 44 бугая20.
Ще однією причиною незадовільного стану кінського поголів’я було те,
що більшість усуспільненої худоби утримували в «примітивних, пристосо -
ваних з старих, які абсолютно не відповідали зоотехнічним вимогам,
приміщеннях. Лише в Оріхівському районі Дніпропетровської області такі
приміщення в колгоспах становили 95%»21. «У незадовільному стані
перебували ветеринарне й зоотехнічне обслуговування тваринництва»22.
Приміром, на початку 1934 р. на Дніпропетровщині працювало 844 зооспе -
ціалістів, тоді, як «для обслуговування одних лише МТС і радгоспів області
без великих колгоспів і тваринницьких колгоспних ферм потрібно було
1100 зооспеціалістів»23.
На стан кінського поголів’я впливав і суб’єктивний чинник: велика плин -
ність кадрів на конюшнях через постійні «чистки» колгоспів. Так, в кол госпі
ім. Карла Маркса Оріхівського району конюхами працювали 2–3 дні24. До
того ж новоспечені колгоспники не ставилися сумлінно до своєї роботи.
Обстеження колективних об’єднань Чернігівської області на початку 1934 р.
засвідчило, що у половини з них коні були виснажені, хворіли на коросту,
вошивість, екзему. В одному колгоспі виснажений кінь навіть не міг стояти,
його тримали у підвішеному стані25.
Між тим партійне керівництво республіки вбачало вихід із катастро фіч -
ної ситуації в організації нової «чистки колгоспів від ворожих, контррево -
лю ційних елементів». Постанова ЦК КП(б)У від 16 лютого 1934 р. зобов’я -
зала обкоми здійснити перевірку особистого складу колгоспів: конюхів,
бригадирів, комірників, членів правлінь26. За неповними даними прокура -
тури УСРР у 1934 р. в республіці «за хижацьке і недбале ставлення до
коней» було засуджено 13 281 осіб, з них 3 307 осіб до позбавлення волі27.
Але застосування судової репресії не могло змінити ситуацію на краще. Як
визнавала Дніпропетровська обласна прокуратура, «незважаючи на значну
кількість справ, розглянутих судами області в 1934 р., і велику кількість засу-
джених, падіж і виснаження коней, абортування конематок тривали»28.
Наймасовіша кампанія по боротьбі з хижацьким ставленням до коней в
пів денних регіонах республіки припадає на початок 1935 р. Неврожай 1934 р.
негативно вплинув на формування кормової бази. Щоб вирішити проблему,
партійне керівництво Дніпропетровщини запропонувало у травні 1934 р.
колгоспам і радгоспам почати силосування очерету й осоки до їх
здерев’яніння, щоб зняти протягом року 2–3 врожаї29. Деякі колективні
об’єднання області заготовляли корми виключно з різноманітного бур’яну,
серед якого значну частину складали отруйні рослини. Більшість колгоспів
Романець Наталя
242
http://history.org.ua
Дніпропетровщини взагалі не змогли сформувати фуражні фонди30. Тому
Дніпропетровський обком КП(б)У ще у вересні 1934 р. прогнозував, що
«значна частина тяглової сили через нестачу кормів буде перебувати навес -
ні 1935 р. у виснаженому й підірваному стані»31.
Але, коли в колгоспах Дніпропетровщини починається масовий падіж
худоби, органи НКВС беруть всі справи під особистий контроль, вважаючи,
що причиною загибелі коней було свідоме отруєння, здійснене працівни -
ками колгоспів. Із підозрюваних починають вибивати зізнання. Так, рахів -
ник артілі ім. Блюхера Плосківської сільради Верхньодніпровського району
К. Варакута під час допитів дев’ять разів зізнавався у тому, що «отруїв коней
миш’яком за намовою куркуля Якова Денісьєва», а потім стільки ж разів
відмовлявся від своїх свідчень32. Бактеріологічні дослідження, здійснені
Дніпропетровською лабораторією і Харківським інститутом судово-медич -
ної експертизи, встановили відсутність медикаментозної отрути у нутрощах
коней. Причиною загибелі худоби, як правило, був неякісний силос. Примі -
ром, у колгоспі ім. Леніна Веселовської сільради Верхньобілозерського
району 20 коней захворіло й 5 загинуло після вживання отруйного бур’яну-
гірчаку. Втім, висновки бактеріологічних лабораторій не могли зупинити
працівників НКВС і прокуратури, які вважали, що «клінічна картина захво -
рю вання і первинний висновок ветеринарних лікарів відрізняються від
даних бактеріологічного дослідження». Тому були сфабриковані справи про
розкриття у Верхньодніпровському і Сталіндорфському районах двох анти -
радян ських груп, члени яких нібито свідомо створили умови, що «приско -
рю вали процес загибелі коней»33.
Та істерія, яку роздмухували навколо шкідників засоби масової інфор -
мації, постійне залякування колгоспників судом призводили до трагічних
наслідків. 23 травня 1934 р. покінчив життя самогубством через побою -
вання бути притягнутим до кримінальної відповідальності старший конюх
колгоспу ім. Косіора Ровенської сільради П’ятихатського району Мороз,
оскільки один з коней, за яким він доглядав, почав шкульгати34. У ніч на
13 березня 1935 р. повісився колгоспник Новоолександрівської сільради
Запорізького району Яків Кремер. Як було встановлено прокуратурою, ймо -
вір ною причиною його самогубства була поява замітки у стінній газеті
Кали нінської МТС, в якій його звинувачували у навмисному знищенні
власного теляти і вимагали притягнення до кримінальної відповідальності35.
Кампанія по боротьбі за охорону кінського поголів’я супроводжувалася
типовими «перекрученнями революційної законності». У наказі Наркомату
юстиції УСРР від 1 квітня 1935 р. визнавалося, що органи прокуратури
меха нічно штампували справи проти шкідників, притягуючи до криміналь -
ної відповідальності соціально-близькі елементи й низовий колгоспний
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр.
243
http://history.org.ua
актив. Серед засуджених рядові колгоспники та працівники радгоспів стано -
вили 82%36. Подібна практика свідчила про пряме порушення органами юсти-
ції постанови 50-го пленуму Верховного Суду СРСР від 21 березня 1935 р.,
у якій роз’яснювалося, «що віддавати під суд за припущену кол госпниками
та робітниками радгоспів недбайливість по догляду за худобою можна лише
у тих випадках, коли ця недбайливість носила систематичний характер і
завдала значної шкоди колгоспам чи радгоспам»37. Всі інші справи мали
спря мовувати на розгляд до сільських та товариських судів або накладати
стягнення у дисциплінарному порядкові. До того ж суди значну частину
пору шених справ припиняли, а підсудних виправдовували. Приміром,
нарсуди Вінницької області із 3 950 підсудних виправдали 829 осіб, а каса -
цією Одеського облсуду у 1934 р. було затверджено лише 46% оскаржених
вироків38. Тому Наркомат юстиції категорично заборонив притягувати до
кримінальної відповідальності колгоспних активістів і зобов’язав посилити
роботу сільських і товариських судів, передаючи на їх розгляд дрібні справи.
Окремим напрямком репресивної політики радянської влади у 1933–
1936 рр. стала боротьба проти селян — одноосібників. Офіційне закінчення
суцільної колективізації в основних зернових районах України (Степ і Ліво -
бережжя) у серпні 1931 р. не призвело до повної ліквідації індивіду аль ного
сектору. Особливо значним прошарок одноосібних господарств залишався
в центральних і північних регіонах, які не входили до зони тоталь ної колек -
тивізації. Приміром, у селі Заброди Богодухівського району Харківської
облас ті із 818 господарств до складу колгоспів вступило лише 200. У Черні -
гівській області залишалися великі села з рівнем колективізації 15–20%39.
Але й у степовій частині республіки значний індувідальний сектор збері -
гався у районах, розташованих поблизу міст або великих промислових
центрів. Так, на Дніпропетровщині у Новомосковському районі він складав
21,8% всіх селянських господарств, Кам’янському-на-Дніпрі — 31,3%40.
Протягом 1932–1933 рр. керівництво країни, зайняте вирішенням заготі -
вельної проблеми, не приділяло особливої уваги одноосібнику, не втягувало
його до колгоспів, хоча економічний тиск на цю категорію селян залишався.
Додамо, що у цей період кількість колективізованих селянських господарств
не тільки не зросла, а навпаки зменшилася через відхідництво й голодомор.
Процес колективізації ускладнювало й те, що серед одноосібників окремих
регіонів, зокрема Дніпропетровщини, значну частину складали колишні
колгоспники. Оцінивши, що називається, на собі всі «переваги колективного
способу життя», ці селяни вперто відмовлялися «повертатися до колгоспу»,
заявляючи: «Хоч гірше, але власне, тому спокійніше»41. Колгоспи також не
поспішали приймати до свого складу нових членів, оскільки одноосібники
перед вступом розпродавали майно й худобу, приходячи до колективних
Романець Наталя
244
http://history.org.ua
об’єднань, за виразом П. Постишева, «голими». Так, 521 господарств, які
вступили до колгоспів району обслуговування Диканьської МТС Харків -
ської області у 1933/34 сільськогосподарському році, поповнили колгоспний
фонд лише на 20 коней, 33 плуги, 5 сіялок, 1 жатку, 37 возів і 11 борон42.
Через високий рівень землезабезпеченості колективні об’єднання не бажали
обтяжувати себе наділами нових членів, для обробки яких не вистачало
техніки й робочих рук. Тому на початок липня 1934 р. індивідуальний
сектор в Україні налічував 971 тис. господарств, що становило 22,8% від
загальної кількості селянських дворів43.
У 1934 р. Кремль кардинально змінив політику щодо одноосібника. На
той час у московських і місцевих можновладців сформувалася думка, що
одноосібник живе краще за колгоспника. Документи свідчать, що певною
мірою це відповідало дійсності. Частина одноосібників після голодомору
1932–1933 рр. змогла пристосуватися до нових колгоспних реалій, відмо -
вившись від польового наділу й зосередившись на присадибній ділянці та
промислах. Так, у Новопразькому районі Дніпропетровської області лише
у 6 одноосібних господарств із 110 залишився польовий наділ44. Основною
причиною скорочення одноосібниками польових посівів були більш високі
ставки оподаткування порівняно з колективним сектором. Згідно з інструк -
цією Комітету заготівель сільгосппродукції при РНК СРСР від 27 лютого
1933 р. норми здачі зерна з гектару для індивідуального сектора
встановлювалися за ставками на 5 — 10% більше, ніж для колгоспів даного
району, що не обслуговувалися МТС45.
Іншою причиною відмови одноосібників від польового наділу була
відсутність сталого землекористування. У багатьох районах України індиві -
ду альним господарствам щороку відводили нову й, як правило, найгіршу
землю, що позначалося на якості її обробки. Через це у одноосібників Дніп -
ро петровщини взагалі не було парів, зябу46. У деяких регіонах республіки
сільради відбирали в індивідуальних господарств уже засіяну навесні або
зорану восени землю, надаючи замість неї необроблені ділянки47.
Відмова одноосібників від засіву польової землі ставала підставою для
застосування щодо них репресій. Згідно з постановою ЦВК СРСР від 30 січ -
ня 1933 р. органам місцевої влади було дозволено в таких випадках впливати
на індивідуальний сектор, використовуючи суворі заходи — «від позбавлен -
ня присадибної землі» до «висилки за межі краю на менш родючі землі»48.
Органи ДПУ, в свою чергу, виявляли й ліквідовували численні «контррево -
люційні куркульські угруповання», які здійснювали роботу, «спрямовану на
зрив сівби в індивідуальному секторі». Учасникам цих «організацій» вису -
ва ли стандартні звинувачення: проведення систематичної контрреволюцій -
ної агітації серед одноосібників, підбурювання останніх до відмови від
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр.
245
http://history.org.ua
сівби, до продажу коней, виїзду з села тощо. Можна зробити висновок, що
таким чином органи ДПУ не лише прагнули забезпечити виконання одно -
осібниками «встановлених для них місцевими радами посівних планів», але
й припинити стихійне відхідництво з села, яке тривало, незважаючи на всі
перешкоди. Протягом грудня 1933 р. — січня 1934 р. «контрреволюційні
організації», які перешкоджали сівбі в індивідуальному секторі, були
ліквідовані в селах Лугове Великописарівського району і Березняки Хороль -
ського району Харківської області49.
Одночасно одноосібники, в першу чергу приміських районів, всіма прав -
дами і неправдами збільшували присадибні ділянки, у тому числі, за раху нок
нелегальної оренди землі колгоспників. Тому у Черняхівському, Чер кась кому,
Уманському районах Київської області розміри присадибних ділянок одно -
осіб ників досягали 2–2,5 гектарів, Магдалинівському, Кам’ян ському, Оріхів -
ському, Новомосковському районах Дніпропетровщини — 3–4 гектарів50.
Сільськогосподарську продукцію, вирощену на них, селяни продавали на
міських базарах, отримуючи прибуток, який майже не оподатковувався.
Крім того селяни, які вели індивідуальне господарство, на відміну від
колгоспників зберігали право тримати коня. Користуючись тим, що правлін -
ня колгоспів не виділяло своїм членам коней для поїздок на базар, в лікар -
ню, для обробки присадибних ділянок, одноосібники ставали сільськими
перевізниками або здавали коней в оренду. Додатковим джерелом прибутків
для одноосібників було й відхідництво також з сільської місцевості на
заробітки. Селяни, які вели індивідуальне господарство, займалися перекуп -
ництвом: продавали на міських ринках продукцію присадибного господар -
ства колгоспників. Такі факти були зафіксовані у Чернігівській, Донецькій,
Дніпропетровській областях51.
В результаті партійне керівництво непокоїло те, що «прибутки одноосіб -
ників значно перевищують загальні прибутки колгоспника, отримані, як від
колгоспу, так і від не усуспільненої частини господарства»52. Такий стан
речей дискредитував саму ідею суцільної колективізації, яка спиралася на
тезу про переваги колективного способу життя. Й. Сталін з цього приводу
висловився однозначно: «Якщо в індивідуала йдуть справи, то він, зрозу -
міло, знущається над колгоспом»53.
Сигналом до початку нового наступу на одноосібника стали рішення
липневої (1934 р.) наради в Кремлі з питань колгоспного будівництва, на
якій Сталін зажадав від республіканського й обласного керівництва забез -
печити щорічне зростання колективного сектора на 2–4%. Іншою його
наста новою була вказівка посилити економічний і фінансовий тиск на
одноосібників: «у сфері податків, торгівлі й в інших сферах», щоб «дати їм
зрозуміти, що їм вигідніше бути у колгоспі, ніж в індивідуалах»54. Офіційна
Романець Наталя
246
http://history.org.ua
радянська історіографія так характеризувала новий курс влади: «Після нара -
ди робота щодо залучення одноосібників до колгоспів помітно активізу -
валася»55. Зокрема, значно посилився податковий тиск на селян, які вели
індивідуальне господарство. 26 вересня 1934 р. РНК і ЦВК СРСР запрова -
дили надзвичайний одноразовий податок для одноосібних господарств.
Став ки податку значно збільшувалися залежно від наявності засобів вироб -
ництва й ринкових прибутків. Найбільша ставка розміром 200% окладу
сільгоспподатку 1934 р. встановлювалася для куркульських господарств,
які нібито «все ще збереглися на початку другої п’ятирічки у ряді районів і
вели підривну, розкладницьку роботу серед селянства»56.
Постанова РНК СРСР від 3 серпня 1934 р. збільшила для одноосібників
і розмір хлібозаготівель. Згідно з нею обов’язкові поставки зерна державі
індивідуальних господарств, для яких не були затверджені плани сівби,
визначалися, виходячи із фактично засіяної площі зернових культур і за
нормами, які на 50% перевищували норми, встановлені для колгоспів, що не
обслуговувалися МТС. На відміну від попереднього закону до обов’язкової
поставки включалися й надпланові посіви одноосібників, але за нормами у
2 рази нижче за звичайні57.
Закон «Про сільгоспподаток на 1935 р.» визначив, що ставки оподатку -
вання одноосібників повинні не менш, ніж на 25% перевищувати ставки
оподаткування колгоспників. Аналогічне співвідношення було встановлене
й для ставок самооподаткування одноосібників і колгоспників58.
Збільшивши податковий тиск на одноосібника, Кремль не забув і про
санкції щодо тих індивідуальних господарств, які не виконували у встанов -
лений строк обов’язкові натурпоставки й грошові платежі. Постанова ЦВК
і РНК СРСР від 21 серпня 1934 р. дозволила судовим органам конфіско -
вувати все майно неплатника за виключенням будинку, палива, одягу, взуття,
білизни та інших предметів побуту, необхідних неплатникові й особам, які
перебувають на його утриманні59.
«Удосконалена» система оподаткування стала переконливим аргументом
влади на користь колективного способу життя. Вже у другій половині 1934 р.
починається кампанія щодо виявлення прихованих куркульських госпо -
дарств в індивідуальному секторі. Так, після перевірки Наркомзему УСРР
у селі Варварівка Ємельчинського району Київської області до куркуль ських
було зараховано 35 господарств, хоча у постанові сільради було вказано,
«що у них немає жодного куркульського господарства»60. «Приховані кур -
куль ські господарства» були також виявлені у Грицівському районі Вінниць -
кої області, Чорнобаївському районі Київської області тощо.
У деяких селах місцеве керівництво почало вживати більш радикальні
заходи, які згодом кваліфікували, як чергові «порушення соціалістичної
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр.
247
http://history.org.ua
законності». Правління сільради спочатку оголошувало більшість селян, які
вели індивідуальне господарство, експертниками, а потім пояснювало їм,
що у разі вступу до колгоспу вони будуть звільнені від податку. Подібні
методи роботи з одноосібниками практикувалися у селах Скричино Козе -
льського району Чернігівської області, Криковці Немирівського району
Вінницької області61.
В цілому, фінансові репресії щодо індивідуальних господарств застосо -
вувалися за наступною схемою. Спочатку, всупереч закону, одноосібникам
значно збільшували розмір податків або хлібозаготівель. Приміром, у селі
Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області селянам Діденко і
Гнатенко замість 45 карбованців сільгоспподатку нарахували кожному
відповідно 113 рублів і 121 рубль. Незаконне оподаткування призводило до
несплати, «а це, у свою чергу, ставало приводом до масового розпродажу
господарств». При цьому за безцінь, без описування продавалося все, навіть
«картопля, хустки, казани, діжки, простирадла, рядна тощо та хати». Під
час конфіскацій «не обходилось і без випадків застосування фізичної сили
проти селян»62. Про масштаби подібних розкуркулень свідчать наступні
дані: у вищезгаданому селі Кирнасівка у 1935 р. було вилучено і розпродане
майно 400 одноосібних господарств, наступного року — 63. На 25 липня
1937 р. Кам’янець-Подільським окрфінвідділом було «виявлено 512 фактів
незаконного вилучення майна, з яких на Кам’янецький район припадало
105, Дунаєвецький — 91, Староушицький — 95…»63.
Позбавлення індивідуальних господарств тяглової сили, реманенту,
насіння призводило до того, що навесні та восени більшість з них «були
неспроможні виконати свої посівні плани», а це дозволяло місцевим очіль -
никам вжити чергові заходи: «відібрати землю, а потім і городи за невико -
нання агромінімуму». Процес скорочення землекористування індивідуаль -
них господарств наочно ілюструють дані Тульчинського райземвідділу.
Якщо 1 січня 1935 р. одноосібникам району належало 5 788 гектарів польо -
вої і 1 975,4 гектарів присадибної землі, то на 1 січня 1937 р. у них залиши -
лося 24,35 гектарів і 282,84 гектара землі відповідно64.
Приводом до розгортання нової хвилі репресій проти одноосібників
стало невиконання ними хлібозаготівельних планів під час заготівельної
кампанії 1934 р. Цей рік виявився неврожайним через складні погодні
умови: жахливу посуху в південних регіонах республіки. Як зазначав пер -
ший секретар Дніпропетровського обкому М. Хатаєвич, того року опадів
випало навіть менше, ніж у голодному 1921 р.65 В результаті у 900 колгоспах
Дніпропетровської області із 3 700 середня врожайність зернових стано -
вила менше 3-х центнерів з гектару. Ще 1 400 колгоспів мали врожай від
3 до 5 центнерів66. Низький врожай 1934 р. не примусив Кремль кардинально
Романець Наталя
248
http://history.org.ua
переглянути заготівельні плани. Тому на середину вересня у більшості кол -
госпів Дніпропетровської області було вилучено все зерно нового врожаю,
навіть те, що мали засипати до насіннєвих фондів67.
На відміну від колективних об’єднань, які не могли притримати врожай —
конвеєрним методом його прямо з поля вивозили на державні заготівельні
пункти, одноосібники не поспішали здавати хліб державі. Станом на 10 ве -
рес ня 1934 р. індивідуальний сектор Дніпропетровської області виконав
план зернопоставок лише на 21%, Донецької — на 23%, Одеської — на
29%68. У деяких селах одноосібники не здали державі жодного кілограму
зерна. Поширеною реакцією одноосібників на доведення нереальних заготі -
вельних планів, як і в 1932 р., було стихійне відхідництво. Так, з Каменів -
ської, Мусієвської, Корніївської сільрад Білозерського району в серпні 1934 р.
виїхали майже всі власники індивідуальних господарств69.
Партійне й радянське керівництво республіки пояснило невиконання
хлібозаготівель одноосібним сектором у традиційний спосіб — «куркуль -
ським саботажем», звинувативши у втраті революційної пильності керів ни -
ків райвиконкомів і сільрад. Поява 14 вересня 1934 р. постанов ЦК КП(б)У
і РНК УСРР, а також директиви Наркомату юстиції республіки свідчить,
що влада знову звернулася до апробованої зброї — репресій. Так, постанова
Раднаркому УСРР визначила наступні методи впливу на одноосібників:
накладення штрафів у розмірі п’ятикратної ринкової вартості незданого
хліба і вилучення незданого зерна. Злісних нездатчиків мали притягати до
кримінальної відповідальності. Постанова створювала юридичне підґрунтя
для здійснення нових депортацій селян: одноосібників, які вели підривну
діяльність проти хлібозаготівель, передбачалося позбавляти земельних
наділів і виселяти за межі області. За навмисне псування хліба до кримі -
нальної відповідальності мали притягувати одноосібників, які ховали хліб
в ямах, а найбільш злісних - депортувати за межі області. Черговий раз
встановлювалася прискорена процедура розгляду хлібозаготівельних справ:
не більше 5 днів з моменту передання справи до суду70.
Порядок притягнення до кримінальної відповідальності одноосібників
деталізувала директива Наркомату юстиції УСРР. Звертає на себе увагу
спрощення процедури покарання тих селян, які не виконували заготівельних
планів. Якщо раніше злісними нездатчиками одноосібники визнавалися
лише після застосування до них методів адміністративного впливу, то тепер
потреба в цьому відпала. Одноосібників, які не виконали хлібозаготівель,
мали відразу притягувати до кримінальної відповідальності за ст. 58-1 КК
УСРР з конфіскацією майна71. І хоча ЦК КП(б)У застерігав секретарів
райкомів, голів райвиконкомів і начальників політвідділів від масового і
хаотичного застосування репресій, було зрозуміло, що традиційних
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр.
249
http://history.org.ua
перекручень не уникнути. Так, у селі Орлівка Коларівського району за злісне
невиконання хлібозаготівель було притягнуто до кримінальної відповідаль -
ності 3 одноосібників: одного засудили до 5 років концтабору й оштрафу -
вали на 2 650 карбованців, інших двох — до 3 років концтабору кожного72.
В цілому, на 21 вересня 1934 р. в Дніпропетровській області за хлібо -
заготівельними справами було засуджено 126 одноосібників73.
Реалізуючи курс центральної влади на ліквідацію індивідуального сек -
тору, місцеве керівництво опинилося в складній ситуації. Посилюючи
фінансовий тиск на одноосібників за прямими вказівками облвиконкомів та
обкомів партії, районні й сільські можновладці наражалися на звинувачення
у чергових «порушеннях соціалістичної законності». Показовою у цьому
плані була справа керівництва Кам’янець-Подільського округу. Голову
окр ви конкому Шпільового, завідуючого окрфінвідділом Гаврилова, завіду -
ю чого окрземвідділом Чернявського, а також голову Солобковецького рай ви -
кон кому Стасюка і другого секретаря Митрофанова було притягнуто до
кримінальної відповідальності за «незаконний масовий розпродаж майна
одноосібників і незаконне вилучення у них польової та присадибної землі».
Cпочатку протягом 1935–1936 рр. очільники Кам’янець-Подільського окру гу
звинувачувалися обласною владою Вінниччини у «слабкому тиску на одно -
осібні господарства під час стягнення грошових податків», що засвід чують
численні постанови і телеграми облвиконкому. Але коли в окрузі нареш ті
почали «ліквідацію одноосібника», Кам’янець-Подільських можно владців
звинуватили у «шкідницькій діяльності», спрямованій «на озлоб лення мас»,
на «підбурення населення проти уряду та партії» і показово покарали74.
Важливим напрямком репресивної політики у постголодоморний період
була боротьба проти контрреволюційної агітації, до якої зараховувалися будь-
які критичні висловлювання селян на адресу діючої влади. Зазначимо, що
кількість «антирадянських розмов» на селі значно зростала у кризові роки,
приміром у неврожайному 1934 році, коли погіршилася ситуація з продо воль -
ством. Органи ДПУ не лише відстежували «контрреволюційні» виступи се -
лян, але й вживали заходи щодо покарання їх учасників. Так, під час хлібоза -
го тівельної кампанії 1934 р. було засуджено до 3 років ув’язнення середняка
О. Кануху з Мелітопольського району Дніпропетровської області за те, що
«збирав у себе на квартирі колгоспників, серед яких говорив: «Потрібно кида -
ти колгосп, оскільки весь хліб заберуть, а ви будете змушені голодувати»75.
Поширеною була практика, коли «контрреволюційних агітаторів» додат -
ково звинувачували ще й у безгосподарності, недбалості, крадіжках. Примі -
ром, бригадирів артілі «Дніпробуд» Томаківського району Савело і Бузниць -
кого звинуватили в тому, що вони «підмовляли колгоспників не виходити
на роботу, вказуючи, що «все одно хліб доведеться здати державі, і
Романець Наталя
250
http://history.org.ua
колгоспники хліба не отримають». Одночасно їх провина полягала у нена -
лежному виконанні посадових обов’язків: вони не відремонтували рема -
нент, не організували догляд за кіньми. Нарсуд засудив Савело до 5 років
позбавлення волі, а Бузницького — до 3 років76.
Додамо, що селяни негативно оцінювали не лише «господарсько-полі -
тичні заходи» радянської влади в аграрному секторі. Показовою була реак ція
селянського середовища на вбивство Кірова і пов’язану з ним пропаган -
дист ську кампанію, спрямовану на засудження вбивць. У приватних розмо -
вах селяни не демонстрували глибокого суму з приводу вбивства одного з
більшовицьких лідерів, а навпаки заявляли: «Їх давно потрібно було вбити,
але нікому було. Вони видушили у 1933 р. голодом людей, а тепер вони самі
стріляються, а ми будемо ще їх визнавати. Вони не визнавали те, як люди
помирали з голоду»77.
Взагалі протягом 1935–1936 рр. кількість засуджених за контрреволю -
ційну агітацію постійно зростала. Так, якщо у 1935 р. спецколегії Верхов ного
і обласного судів засудили за ст. 54-10 КК УСРР 1 487 осіб, то у 1936 р. —
вдвічі більше — 3 307 осіб. Серед загальної кількості засуджених спец -
колегіями у Дніпропетровській, Харьківській, Донецькій, Чернігівській,
Вінницькій областях контрреволюційні агітатори становили більше 80%78.
З’являються у цей період і «контрреволюційні агітатори — рециди віс ти».
Так, члена колгоспу «Пам’яті Ілліча» села Нетесовки Царичанського ра йону
вперше було засуджено за ст. 54-10 КК УСРР колегією ОДПУ у 1932 р., а
вдруге — 21 березня 1936 р. спецколегією Дніпропетровського облсуду «за
антирадянську агітацію серед частини колгоспників проти продажу кол -
госпом хліба державі». При цьому кожного разу М. Киприча засуджували до
однакових термінів покарання — 3 років позбавлення волі у виправно-
трудових таборах у віддалених місцевостях Союзу79.
Як свідчать документи, звинувачення у контрреволюційній агітації були
зручним засобом, за допомогою якого представники місцевої влади розправ -
лялися з неугодними односельцями. Так, у 1936 р. Харківська спецколегія
засудила за ст. 54-10 Ч. 1 КК УСРР до 4 років позбавлення волі селянина
Запарного. Касаційна інстанція з’ясувала, що причиною звинувачення
Запар ного у контрреволюційній агітації була звичайна помста голови і
членів правління колгоспу, зловживання яких він, як член ревізійної комісії,
викрив, повідомивши прокуратуру і газету «Комуніст». Через особисті
рахунки з начальником політвідділу та членами радгоспу була сфабри -
кована і справа помічника начальника політвідділу з комсомольської роботи
Голобородськівського радгоспу Волошина, засудженого до 3-х років позбав -
лення волі Харківською спецколегією за «поширення провокаційних чуток
про страйк, який нібито відбувся на Путилівському заводі і контрреволюційне
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр.
251
http://history.org.ua
тлумачення труднощів, що мали місце у 1933 р. в радгоспі». Касаційна
інстанція також скасувала цей вирок, а саму справу під час нового слідства
припинили80.
Таким чином, у 1933–1936 рр. влада продовжувала використовувати реп -
ресії як засіб впливу на селян з метою завершення тотальної колективізації
сільського господарства. Для партійного та радянського керівництва репре -
сії залишатися найефективнішим інструментом забезпечення виконання
основних «господарсько-політичних кампаній». Аналіз кампаній по бороть -
бі зі шкідництвом також дозволяє зробити висновок про обумовленість
репресивних дій партійних і каральних органів кризовими явищами в
сільському господарстві України.
1 Марочко В. І. Соціально-правовий статус колгоспного селянства // Історія україн -
ського селянства. Нариси в 2-х томах. — Т. 2. — К.: 2006. — C. 199–211.
2 Мошков Ю. А. Советское сельское хозяйство и крестьянство в середине 1930-х
годов // Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 1927–1939:
Документы и материалы. В 5-ти тт./ Т. 4. 1934–1936/ Под ред В. Данилова, Р. Маннинг,
Л. Виолы. — М.: 2002. — С. 7– 38.
3 Зеленин И. Е. Коллективизация и единоличник (1933-й — первая половина 1935 г.) //
Отечественная история. — 1993. — №3. — С. 35–55.
4 Марочко В. І. Вказ. праця. — С. 199.
5 Мошков Ю. А. Вказ. праця. — С. 7.
6 Там само.
7 Державний архів Дніпропетровської області (далі ДАДО). — Ф. 1520. Оп.3.
Спр. 134. Арк. 71.
8 Там само. — Ф. 1520. — Оп. 3. — Спр. 35. — Арк. 3.
9 Там само. — Ф. 2262. — Оп.1 дод. — Спр. 1. — Арк. 152 Зв.
10 Сталин И. В. О работе в деревне// И. В. Сталин. Сочинения. — Т. 13. — М.:
1951. — С. 229.
11 Там само. — С. 223.
12 Історія колективізації сільського господарства Української РСР/ Т. 3. Зміцнення
і дальший розвиток колгоспного ладу на Україні. 1933–1937 рр./ Упорядн. І. Х. Ганжа,
В.Г.Панкратьєва, Є. П. Шаталіна, І. Л. Шерман. — К.: Наукова думка, 1971. — С. 40.
13 Мошков Ю. А. Вказ. праця. — С. 25.
14 Коллективизация сельского хозяйства. Важнейшие постановления Коммунисти -
ческой партии и Советского правительства. 1927–1935. — М.: 1957. — С. 451.
15 Там само. — С. 525.
16 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГО
України). — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6581. — Арк. 13.
Романець Наталя
252
http://history.org.ua
17 Уиткрофт С. Г. Кризис в сельском хозяйстве (1931–1933 гг.) // Отечественная
история. — 1998. — № 6. — С. 100.
18 ДАДО. — Ф. 1520. — Оп. 3. — Спр. 134. — Арк. 37.
19 Там само. — Спр. 36. — Арк. 273.
20 Історія колективізації сільського господарства Української РСР… — С. 281–282.
21 ДАДО. — Ф. 19. — Оп. 1. — Спр. 1477. — Арк. 76.
22 Коллективизация сельского хозяйства. Важнейшие постановления Коммунисти -
ческой партии и советского правительства. 1927 — 1935… — С. 525.
23 ДАДО. — Ф. 19. — Оп. 1. — Спр. 1486. — Арк. 44.
24 Там само. — Спр. 1477. — Арк. 34.
25 Там само. — Спр. 1483. — Арк. 21.
26 Там само. — Арк. 23.
27 Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 1927–939:
Доку менты и материалы. В 5-ти тт./ Т. 4. 1934–1936/ Под ред В. Данилова, Р. Маннинг,
Л. Виолы. — М.: 2002. — С. 428.
28 ДАДО. — Ф. 1520. — Оп.3. — Спр. 175. — Арк. 37.
28 Там само. — Ф. 19. — Оп.1. — Спр. 1469. — Арк. 33 зв.
30 Трагедия советской деревни… — С. 210.
31 ДАДО. — Ф. 19. — Оп. 1. — Спр. 1489. — Арк. 33.
32 Там само. — Ф. 1520. — Оп. 3. — Спр.175. — Арк. 32.
33 Там само. — Арк.44.
34 Там само. — Ф. 19. — Оп.1. — Спр. 1469. — Арк. 126.
35 Там само. — Ф. 1520. — Оп.3. — Спр.172. — Арк. 161.
36 Там само. — Спр. — 175. — Арк. 93.
37 Там само. — Ф. 2262. — Оп. 1 дод. — Спр. 4. — Арк. 73.
38 Там само. — Ф. 1520.- Оп.3. — Спр. 175. — Арк. 94.
39 Трагедия советской деревни… — С. 130, 176.
40 ДАДО. — Ф. 19. — Оп. 1. — Спр.1096. — Арк. 95.
41 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6486. — Арк. 32.
42 Трагедия советской деревни… — С. 132.
43 Там само. — С. 176.
44 ДАДО. — Ф. 19. — Оп.1. — Спр. 1489. — Арк. 25.
45 ЦДАГО України. — Ф1. — Оп. 20. — Спр. 6430. — Арк. 120.
46 Там само. — Спр. 6486. — Арк. 31.
47 Там само. — Спр. 6489. — Арк. 45.
48 Коллективизация сельского хозяйства. Важнейшие постановления Коммунисти -
ческой партии и Советского правительства. 1927 — 1935… — С. 451.
Репресивна політика радянської влади в українському селі у 1933–1936 рр.
253
http://history.org.ua
49 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. — 20. — Спр. 6581. — Арк. 15.
50 ДАДО. Ф. 19. — Оп. 1. — Спр. 1489. — Арк. 24.
51 ЦДАГО України, Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6485. — Арк. 71.
52 ДАДО.Ф.19. — Оп. 1. — Спр. 1489. — Арк. 25.
53 Трагедия советской деревни… — С. 189.
54 Там само. — С. 190–191.
55 История советского крестьянства в 5 т.: Советское крестьянство в период
социалистической реконструкции народного хозяйства. Конец 1927–1937 гг. — Т. 2/
Под ред. И. Е. Зеленина, Н. А. Ивницкого, В. М. Селунской. — М.: 1986. — С. 312.
56 Вылцан М. А. Завершающий этап создания колхозного строя (1935–1937 гг.)/
М.А. Вылцан. — М.: 1978. — С. 58.
57 Там само.
58 Там само. — С. 59.
59 ЦДАГО України. Ф.1. — Оп.20. — Спр. 6484. — Арк. 86.
60 Там само. — Спр. 6489. — Арк. 48.
61 Там само. — Спр. 6485. — Арк. 62.
62 Там само. — Спр. 7171. — Арк. 90, 113, 114.
63 Там само. — Арк. 90, 130.
64 Там само. — Арк. 134.
65 ДАДО. — Ф. 19. — Оп.1, — Спр. 1467, — Арк. 128.
66 Там само. Спр. 1488. — Арк. 4.
67 Там само. — Спр. 1467. — Арк. 128.
68 Там само. — Ф. 1520. — Оп. 3. — Спр. 76. — Арк. 132 зв.
69 Там само. — Спр. 129. — Арк. 506.
70 Там само. — Спр. 76. — Арк. 132 зв.
71 Там само. — Арк. 131.
72 Там само. — Ф. 19. — Оп. 1. — Спр. 1498. — Арк. 124.
73 Там само. — Ф. 2262. — Оп. 1 дод. — Спр. 3. — Арк. 4.
74 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 7171. — Арк. 76, 90.
75 ДАДО. — Ф. 19. — Оп. 1. — Спр. 1478. — Арк. 16.
76 Там само. — Арк. 17.
77 Там само. — Спр. 1593. — Арк. 14.
78 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6996. — Арк. 9.
79 Державний архів управління Служби безпеки України в Дніпропетровській
області. — Фонд кримінальних справ. — Спр. П — 640. — Арк. 73.
80 ЦДАГО України. — Ф. 1. Оп.20. — Спр. 6996. — Арк. 36, 37.
Романець Наталя
254
http://history.org.ua
|