Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр.
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Назва видання: | Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50415 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. / Т. Бикова // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 193-210. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-50415 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-504152013-10-21T03:01:32Z Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. Бикова, Т. 2011 Article Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. / Т. Бикова // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 193-210. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50415 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Бикова, Т. |
| spellingShingle |
Бикова, Т. Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| author_facet |
Бикова, Т. |
| author_sort |
Бикова, Т. |
| title |
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. |
| title_short |
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. |
| title_full |
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. |
| title_fullStr |
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. |
| title_full_unstemmed |
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. |
| title_sort |
репресивна політика більшовицької влади щодо населення криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50415 |
| citation_txt |
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. / Т. Бикова // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 193-210. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| work_keys_str_mv |
AT bikovat represivnapolítikabílʹšovicʹkoívladiŝodonaselennâkrimunaprikíncí1920hnapočatku1930hrr |
| first_indexed |
2025-07-04T12:07:10Z |
| last_indexed |
2025-07-04T12:07:10Z |
| _version_ |
1836718050217295872 |
| fulltext |
Бикова Тетяна (Київ)
ррееППррееССииввннаа ППооллІІТТииккаа ббІІллььшшооввииццььккооїї ввллааддии
щщооддоо ннааССееллеенннняя ккррииММуу
ннааППррииккІІннццІІ 11992200--хх —— ннаа ППооччааТТккуу 11993300--хх рррр..
Початок широкомасштабних репресій в Криму розпочався у 1928 р.,
коли був заарештований та репресований Велі Ібраїмов.
Постійні виступи голови Кримського ЦВК В. Ібраїмова проти пересе -
лення на півострів єврейського населення й цілеспрямований захист інтере -
сів кримськотатарського населення не могли не викликати роздратування у
вищого партійного керівництва. «Справою» Ібраїмова зайнялась Централь -
на контрольна комісія ЦК ВКП(б). За її пропозицією 6 січня 1928 р. була
створена комісія під головуванням наркома юстиції М. Янсона. До її складу
увійшли голова Верховного трибуналу Я. Петерс та прокурор РСФРР
М. Криленко. 20 січня 1928 р. в партколегії ЦКК був складений протокол:
«Велі Ібраїмов, 1889 р. народження, з родини службовця. Освіта початкова.
З 1924 р. голова ЦВК Кримської АСРР, кандидат у члени ЦВК СРСР.
У березні 1927 р. отримав догану від партійної колегії ЦКК за невірне
проведення директив обкому партії, безвідповідальні виступи у пресі з
питань єврейської колонізації. В квітні — від партколегії ЦКК — догану за
самовільне позбавлення від покарання завідомого шахрая Муслюмова.
В липні партколегія розглядала обвинувачення Ібраїмова у заступництві
щодо куркульського елементу […] Обвинувачується в низці неприпустимих
для членів ВКП(б) й представників влади дій». Комісія ухвалила: «Ібраїмова
Велі негайно виключити з ВКП(б). Просити фракцію ВКП(б) в ЦВК СРСР,
виходячи з матеріалів, котрі є у розпорядженні у ЦКК, Ібраїмова Велі
негайно виключити зі складу кандидатів у члени ЦВК»1.
Після цього В. Ібраїмов був заарештований. ОДПУ інформувало Сталіна
про те, що арешт Ібраїмова «викликав пожвавлені тлумачення всіх прошар -
ків населення Криму. Серед татар переважають розмови про початок «насту -
пу росіян на татар». Є випадки антисемітських виступів: «У цьому провина
лише євреїв». Велике невдоволення спостерігається серед татар, які навча -
ються (Кримський робфак, Татарський педагогічний технікум), татарської
інтелігенції, торгівців»2.
23–28 квітня 1928 р. в Сімферополі проходив процес, якій став знаковим
в історії Криму. Під суд були віддані 16 осіб, які були звинувачені в анти ра -
дянській контрреволюційній діяльності. Вирок, який виніс суд, був суворим:
193
http://history.org.ua
15 підсудних отримали різни строки позбавлення волі, а колишнього голову
КримЦВКу Велі Ібраїмова засудили до розстрілу.
Довгі роки при оцінці діяльності Велі Ібраїмова керувалися підходами,
запровадженими в 30-ті роки. Версія про те, що він та його прибічники,
«використовуючи політичну сліпоту деяких робітників обкому партії,
проникли в Раднарком та ЦВК Кримської республіки, протягом років
проводили контрреволюційну підривну роботу й були розкрити тільки в
1927 році»3 на довгі роки стала лейтмотивом історичних публікацій.
У червні 1990 р. рішенням президії Верховного суду РРФСР Велі
Ібраїмов був реабілітований. Це відкрило можливості переглянути події
1928 р.
Під час процесу Велі Ібраїмова звинувачували в убивстві червоного
партизана Чолака, замаху на вбивство бідняка Сейдаметова, фінансових
зловживаннях. Довершували звинувачення закиди про татарський буржу -
азний націоналізм. Можна цілком погодитися з висновком історика
В. Брошевана, який зазначив, що ці звинувачення не можуть розглядатися
як реальні мотиви, за якими тогочасному керівнику Криму винесений
смертний вирок4. Через деякій час, у 30-х роках, до звинувачень була додана
участь Велі Ібраїмова у розстрілі членів уряду радянської Республіки
Тавриди в квітні 1918 р., до якої він не був причетний жодним чином.
На сьогодні існують декілька версій причин політичного й фізичного
знищення голови КримЦВКу. Дослідник Р. Куртієв стверджує, що Велі
Ібраїмов став жертвою комуністів-шовіністів тому, що всіма силами боровся
проти переселення на Кримській півострів єврейських колоністів5. Цієї ж
версії дотримується П. Гарчев6.
Іншу версію висунув В. Возгрін, якій, не заперечуючи єврейський фак -
тор, стверджує, що причиною репресій була діяльність голови КримЦВКу
по заглибленню НЕПу в умовах, коли в Центрі вже розпочався наступ на
приватний сектор7.
Ще більш конкретно сформулювала проблему кримська дослідниця
Ж. Мона, яка зазначала: «Особливістю соціальних змін у кримському селі
було більш різке виділення двох крайніх полюсів, ніж у середньому по
країні. …Різкій діфференціалізації кримського села значною мірою допо -
магала політика когорти діячів ЦВК й РНК Кримської АСРР у сферах
землекористування, кредитування, кооперування, найму робочої сили й
оренди землі»8.
Голова КримЦВК Велі Ібраїмов і голова КримРНК О. Дерен-Айерли
наголошували на принципових розбіжностях у політичних питаннях з бюро
кримського обкому партії. Їх заява була розглянута на спільному засіданні
Бикова Тетяна
194
http://history.org.ua
ОК та ОКК від 3 лютого 1926 р., яке винесло рішення: «1. Відрядити з
Криму І. Фірдевса9 [...] 2. Звільнити з посади Дерен-Айерли, як фактичного
та свідомого керівника татарського угруповання, котре протиставило себе
партійній організації. 3. Вжити заходи щодо партійного перевиховання Велі
Ібраїмова»10. За підписом секретаря обкому С. Петропавлівського постанова
Кримського обкому РКП(б) була надіслана до ЦК РКП(б). Але цим справа
не закінчилася. Протистояння щодо «обкомівській лінії» в Криму продовжу -
ва лося й у подальшому. В недалекому майбутньому воно призвело до від -
кли кання наприкінці 1927 р. секретаря обласного комітету С. Петропавлів -
ського у розпорядження ЦК, а потім — до трагічної загибелі Велі Ібраїмова.
Загалом вище керівництво країни мало всі підстави поставити у провину
Велі Ібраїмову та його оточенню відхід від «генеральної лінії партії». Про -
цес мав явно політичний характер, хоча в основу звинувачень були покла -
дені досить сумнівні епізоди до того ж цілком карної спрямованості. Страта
Велі Ібраїмова стала відправною точкою репресій у Криму.
В липні 1928 р. було проведене обстеження партійної організації Крим -
ської АСРР. Комісія ЦК ВКП(б) мала встановити причини, які викликали
«можливість перебування на чолі кримського уряду В. Ібраїмова». Їй нале -
жало з’ясувати, чому «партійна організація, робітники й селяни не реагу -
вали на негативні події, що виявилися у зв’язку з процесом В. Абраїмова».
Відповідальний інструктор ЦК ВКП(б) М. Філатов, якій очолював комісію,
надав до оргбюро ЦК доповідь про підсумки обстеження. Він зазначав, що
Комісія дійшла висновку, що відповідні політичні настрої генерував склад -
ний національний й соціальний склад населення республіки. Зокрема, зро -
стан ня невдоволення в республіці Філатов пояснював історичними перед -
умовами: тим, що в нещодавньому минулому революційний рух у Криму
очолювали націоналісти, в тому числі такі відомі діячі, як Хаттатов,
Озенбашли, Чапчакчі, Ібраїмов та Муслюмов, які складали «ядро Міллі-
Фірка», і виступали за культурно-національну автономію Криму. Під час
громадянської війни вони орієнтувалися на Німеччину та Туреччину.
I-й Установчий з’їзд рад у 1921 р. обрав до складу уряду Велі Ібраїмова,
Умера Ібраїмова (нарком землеробства), Чапчакчі (нарком охорони здо -
ров’я), Озенбашли (заступник наркому фінансів) та ін. Таким чином, за
підсумком Філатова, радянська влада в Криму будувалася при безпосередній
участі націоналістичних діячів, які активно боролися з нею у період її
становлення в 1918 р.
У доповіді також зазначалося, що попередній уряд Кримської АСРР
майже нічого не зробив у сфері національної політики. Зокрема, були
створені лише поодинокі ради національних меншин, діловодство в районах
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму ...
195
http://history.org.ua
їхнього розселення здійснювалося російською мовою. Стосовно німецького
селянства припущена величезна помилка — переобкладання сільськогоспо -
дар ським податком. Уряд і місцеві радянські органи не намагалися зжити
національну ворожнечу, нерідко розпалювали її, особливо у питанні про
переселення до Криму євреїв. Як сам Ібраїмов, так і низка керівників прово -
дили антиєврейську агітацію. Залучаючи до своїх груп нових прибіч ників
з молодих татарських робітників, Ібраїмов та його прибічники твердили,
що відбувається «євреїзація» Криму.
Комісія також встановила факти «викривлення класової лінії» при
виборах до рад. По-перше, коли Кримський ЦВК відновлював у правах
«позбавленців», а, по-друге, коли «націоналісти Чапчакчі, Озенбашли на
автомобілях Кримського ЦВК їздили по селах й агітували за обрання
Ібраїмова, Баліча та інших». Підтримувало у перевиборній кампанії
В. Ібраїмова й духовенство, ратуючи за його обрання почесним членом
сільрад, тому, що він, власне, не комуніст, а мусульманин. Такі факти,
зазначалося в доповіді, мали місце в Бахчисараї й Судаку.
За наслідками перевірки Комісія зробила невтішні висновки: «Ця прак -
тика закріпила економічні та політичні позиції куркульства, допомогла
проникненню білогвардійських елементів до радянського й партійного
апарату; а консолідація куркульсько-націоналістичних та білогвардійських
елементів створювала найсприятливіші обставини для влади Ібраїмова й у
цілому призвела до того, що об’єктивно кримські радянські органи опини -
лися в блоці з куркульсько-поміщицьким елементом і не тільки ігнорували
інтереси республіканської бідноти, але й безпосереднім чином нехтували
ними, дозволяючи терор й залякування».
Комісія поклала відповідальність за викривлення національної політики
в Криму на партійні органи, зайняті фракційною боротьбою між «правими»
та «лівими». У доповіді наголошувалося: «ця боротьба заслоняла собою все,
супротивники дискредитували друг друга, вербували союзників. За свідчен -
ням комсомольця Халут-Февзі, Ібраїмов казав йому: «Якщо ти бажаєш євре -
ї зації, то будь лівим, а якщо хочеш мати татарський Крим, то будь правим».
Фракційні чвари впливали на добір партійно-радянських кадрів, загострю -
ючись під час перевиборів до сільрад. Боротьба обкому з Ібраїмовим
прийня ла потворні форми. Дійшло до того, що секретар обкому Петропав -
лівській підготував телеграму до ЦК про необхідність зняти Ібраїмова,
оголосивши її на засіданні бюро обкому. Більшістю голосів телеграма була
ухвалена та надіслана до ЦК. У відповідь Ібраїмов склав іншу телеграму —
на ім’я Сталіна, на засіданні бюро її ухвалила меншість, але її також
надіслали до Москви».
Бикова Тетяна
196
http://history.org.ua
Як встановила комісія, в партійній організації автономії стався розкол
за національною ознакою. Так званий «російській партійний актив» не
вважав себе відповідальним за те, що відбувалося в республіці. Увійшла до
вжитку назва «татарській сектор у партії». В цьому «секторі» багато хто був
пов’язаний з націоналістичним рухом. У комісії склалося враження, що
російським комуністам, які розглядалися місцевим населенням як «при -
булі», немає жодної справи до «татарського сектору». Після процесу
Ібраїмова «ліві», які вважали себе інтернаціоналістами, торжествували —
адже вони перемогли. На цьому ґрунті поширювалися голоси: добити
«правих», вигнати «правих» з партії, «віддати під суд» й т.ін. «Праві» ж були
зовсім дезорганізовані процесом над Ібраїмовим11.
1 серпня 1928 р. оргбюро ЦК під головуванням В. Молотова розглянуло
питання про роботу і стан Кримської партійної організації. Відповідальний
інструктор ЦК Філатов вкотре вказував, що в Кримській АСРР політику
направляли діячі «Міллі-Фірка», а переселенню євреїв заважав особисто
Ібраїмов та його прибічники. Він підкреслював, що коли «націоналісти,
зрозуміли, що керівництво ЦК РКП(б) у питанні єврейської колонізації не
піде на компроміс, вони звернулися до закордонного центру «Міллі-Фірка»,
котрий знаходився в Туреччині, й отримали директиву — «Переселенню
євреїв не перешкоджати»»12.
При обговоренні доповіді Філатова секретар ЦК РКП(б) В. Молотов
визнав головною помилкою кримської партійної організації нерозв’язаність
аграрного питання. Він звинуватив кримських комуністів в тому, що за всі
роки існування радянської влади в Криму місцевим урядом так нічого й не
було зроблено для «знищення економічного коріння старого поміщицького,
куркульського господарства».
Постанова ЦК ВКП(б) від 8 серпня 1928 р. «Про роботу Кримської
партійної організації» звинуватила кримський обком у викривленні класової
лінії й сприяла розгортанню нової хвилі політичних репресій у Криму,
організації політичних «показових» процесів проти видатних представників
національного руху та колишніх членів партії «Міллі-Фірка».
Якщо на початку 1920-х рр. репресій зазнали представники так званої
традиціоналістської інтелігенції, пов’язаної з ісламом та вихованої на
просвітницьких ідеях І. Гаспринського, то в 1928–1930 рр. хвиля репресій
прокотилася по всій старій інтелігенції, учасниках революції та громадян -
ської війни. Майже всі вони були заарештовані та репресовані.
Незважаючи на те, що формальним приводом для арешту Велі Ібраїмова
слугувала сфабрикована кримінальна справа, центральний уряд оголосив
його націоналістом й ініціював кампанію по осудженню «буржуазного
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму ...
197
http://history.org.ua
націоналізму» як прояву контрреволюції. Латентний супротив коренізації з
боку зараженої великодержавним шовінізмом російської частини крим -
ського партапарату, тепер вийшов назовні й під гаслом «боротьби з буржу -
азним націоналізмом» став послідовно згортати «некеровану» політику
коренізації.
Після 1930 р. коренізація в Криму відбувалася вже без старої кримсько -
татарської інтелігенції. Навіть її молода «поросль», котра була вихована за
більшовицькими стандартами й вела своє походження з місцевих комсо -
моль ців та висуванців, не була позбавлена остраху підпасти під чергову
хвилю репресій. Так, голову КримЦВКу М. Кубаєва у квітні 1931 р. було
знято з посади лише за те, що він відкрито звинуватив Москву у велико дер -
жавному шовінізмі та розоренні татарського селянства, а в грудні 1931 р. —
виключено з партії й оголошено «ворогом народу» за те, що він закликав
ввести в татарських школах російську мову як обов’язковий предмет13.
За таких обставин про жодну послідовність у національній політиці в
Кримській АСРР говорити не доводилося. Хоча згори й лунали заклики
підсилювати татаризацію (так, у 1929 р. при КримЦВКу було створено
комісію з коренізації радянського, профспілкового та кооперативного
апаратів), але тих, хто насмілювався виконувати ці заклики, чекали звину -
вачення в буржуазному націоналізмі й репресії. Водночас, під приводом
«захисту інтересів інших національностей» відкрито знищувалися майже
всі здобутки попередньої доби.
На початку 1930 р. боротьба з татаризацією набула форми кадрових
чисток, спрямованих на збільшення в управлінській ланці «соціалістичного
прошарку», тобто зростання питомої ваги робітників та колгоспного селян -
ства. Головна увага приділялася питанню «перевиховання» в контексті інду -
стріалізації та колективізації колишніх «дрібнобуржуазних націоналістів».
У березні 1930 р. КримЦВК ухвалив постанову про планове залучення
кримських татар до праці в промисловості. Голова КримЦВК І.Тархан
висловився недвозначно: «Нам необхідне створення національного татар -
ського робітничого класу. Веліібраїмовщина — наслідок його відсутності.
Тому потрібно шукати коріння зла тодішнього становища у відсутності
пролетарських елементів у керівних органах диктатури пролетаріату»14. За
роки першої п’ятирічки частка татар серед робітників великої промис -
ловості зросла з 5,3% до 8,9%, у промисловій кооперації — з 9,2% до 16,6%.
Але у будівництві татар було на кінець 1932 р. лише 2,2%, на транспорті —
4,8%, у хімічній промисловості — 5,4%, у гірничо-видобувній — 6,4%.
Найбільше татар працювало у поліграфічній (19%) та консервній (25,6%)
галузях15.
Бикова Тетяна
198
http://history.org.ua
Проте такі темпи пролетаризації татарської громади не відповідали
показникам зростання кримської промисловості. Ще до того як було цілком
подолано наслідки розрухи, які спричинила громадянська війна та голод,
кримська промисловість вступила до фази форсованої індустріалізації.
Натомість самобутні національні кримськотатарські промисли з кустарним
виробництвом швидко занепадали. Це призводило до того, що кримсько -
татарська громада економічно деградувала, підпадаючи під залежність від
підприємств, котрі знаходилися під підпорядкуванням й пильним контролем
Центру.
Розгром «веліібраїмовщини», «мілліфірковщини» та «буржуазно-наці -
она ліс тичних відхилень» та «оздоровлення кримської партійної організації«
відбулися, по-перше, за рахунок широкомасштабної чистки партійного й
кооперативного апаратів від «чужих та випадкових елементів», котра про -
котилася по всіх органах влади півострова, по-друге, — широкого набору
нових членів до лав кримської парторганізації; по-третє, здійсненням
земельної реформи.
Доповідь Комісії ЦК ВКП(б) проголошувала, що кримські органи влади
та апарат були вщент «засмічені» найрізноманітним «ворожим елементом».
Згідно її підрахунків, у Наркомпросі Криму з 22 відповідальних співробіт -
ників 10 виявилися «злісними мілліфірковцями», в Наркомземі з 36 праців -
ників — 20, у Головсуді — з 29 осіб 13 були «чужими елементами»16.
Аналогічна ситуація моделювалася по решті управлінської вертикалі.
Наприклад, у земвідділі Джанкойського РВКу, між іншими, «перевіреними»
працівниками, були знайдені «дочка попа», «дружина колишнього поліцей -
ського», «колишній граф». Крім того, активно вичищалися з органів влади
«неперевірені» кримські татари, яких звинувачували у «буржуазному
націона лізмі». Під час проведення чистки постраждало щонайменше
3 500 татар17.
За два місяці (листопад–грудень) 1928 р. з радянського апарату Крим -
ської республіки було вичищено 188 осіб, з них: за зв’язок з куркульством —
42 особи, за викривлення класової лінії — 22, за зв’язок з чужим елементом —
15, за бюрократизм — 14, за розтрату — 13, за безгосподарність — 4, за
дис кредитацію радянської влади — 1, колишніх білогвардійських офіцерів —
12, куркулів і поміщиків — 6, колишніх жандармів — 4, торгівців, фабри -
кантів та колишніх чиновників — 53 та одного колишнього контр револю -
ціонера18.
В 1929 р. були проведені чергові вибори до рад. У результаті цих виборів
склад КримЦВКу оновився на 89,5%, президії ЦВКу — на 46,7%. Склад
сільрад оновився на 68,3%, голів сільрад — на 47,8%19. Майже повністю
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму ...
199
http://history.org.ua
було оновлено керівництво районних і обласного комітетів ВКП(б). З жовт -
ня 1928 р. по квітень 1929 р. партійна організація Криму поповнилася на
1 388 осіб. Завдяки цьому склад обласного й районних комітетів партії
оновився відповідно на 75 й 62 відсотки20.
Згідно підсумкової інформації, поданої до ВЦВК, було «вичищено з
центрального апарату — 365 осіб, кооперативного — 362 особи, низового
радянського апарату — 239 осіб. Узагалі було вичищено 960 осіб, з яких
784 — без права вступу на радянську роботу»21.
Натомість активно проводилася робота по висуненню нових, «переві -
рених» кадрів. З липня 1928 р. по липень 1929 р. в Криму на адміні -
стративно-господарчу роботу було висунуто 457 осіб22.
Наступну хвилю масових репресій спричинила колективізація. Як і попе -
редні, ця кампанія розпочалася після усунення Велі Ібраїмова, розгорталася
за вказівками вищих органів влади країни й супроводжувалася масовими
«розкуркуленнями», здійснюваним під егідою ДПУ. Влада утворила на селі
комнезами, які розпочали тероризувати заможне селянство. Вже на початок
1930 р. кількість новостворених комнезамів дорівнювала 49523.
Нормативною базою репресій стала постанова ЦВК й РНК СРСР від
1 лютого 1930 р., згідно з якою крайовим (обласним) виконавчим комітетам
й урядам автономних республік було надано право застосовувати «всі необ -
хідні засоби боротьби з куркульством аж до повної конфіскації майна курку -
лів й виселення їх з-за межи районів й країв (областей)»24. Лейтмотивом
постанови, була та думка, що колгосп, звичайно, справа добровільна, але ті,
хто не йде до лав колгоспів, є ярими ворогами радянської влади.
Відповідно міркувань більшовицької влади Крим був «заполонений»
куркулями: серед селянських господарств було виділено 15% таких, які
відносилися до «куркульських»25. Всі так звані куркулі були поділені на три
категорії. Селяни, яких відносили до першої категорії, заарештовувалися,
їх справи проходили по лінії ДПУ (по цій графі в 1930 р. в Криму проходили
1 012 особи26). Ті, кого залічували до другої категорії, примусово висилалися
у малонаселені райони СРСР (зі різними підрахунками за межі півострову
були виселені від 35 до 40 тис. селян27). Решта селян, котрі підпадали під
розкуркулення, переселялися в межах свого району на гірші землі.
Селяни, як могли, намагалися боротися з насильницькою колективі -
зацією. В деяких випадках супротив приймав вигляд вбивств колгоспних
активістів та вищих посадовців. Так, в Зуї Сімферопольського району був
забитий комсомолець П. Вербовський, а в селі Булганак Керченського
району колгоспник-активіст І.Щелкунов. Загалом за перші десять місяців
1930 р. було зафіксовано 60 випадків «терору проти колгоспного активу»28.
Бикова Тетяна
200
http://history.org.ua
На початок лютого стан справ на селі настільки загострився, що з’яви -
лася потреба у допомозі ОДПУ. Але навіть масові арешти не змогли пога -
сити хвилі селянського опору. На 16 лютого в Сімферопольському районі
було побудовано 4 табори на 6 тис. осіб. У Керчі на 14 лютого в таборі було
236 осіб. Всього ж на території Кримського півострову на 1 березня 1930 р.
було розкуркулено 2 682 господарства29. Якщо взяти за середню розмір
родини в межах 3–4 осіб, це складає близько 10 тис. осіб.
Проте заарештовували не тільки тих селян, які опирались колективізації.
Досить велика частка заарештованих підпадала під пильне око ОДПУ чи то
через своє «вороже» походження, чи то за «контрреволюційну пропаганду».
Так, у липні 1930 р. була заарештована вдова білого офіцера М. Боровська,
оскільки вона розпускала «ворожі чутки щодо арешту Сталіна»30.
Темпи колективізації унаочнюють говорять цифри: за два місяці 1929 р. —
листопад і грудень — відсоток колективізації зріс більш, ніж у два рази,
дорівнюючи на січень 1930 р. 41,1%. Відсоток колективізації по районах
сягав: в Ялтинському районі 84% дворів, у Судакському — 64%, Севасто -
поль ському — 54%, Карасубазарському — 51%, Феодосійському та Євпато -
рій ському — 40%, Сімферопольському та Джанкойському — 33%, Бахчи -
сарайському — 29%, Керченському — 22%31. У результаті форсованої
колективізації на березень 1930 р. в Криму було колективізовано більше
73% селянських господарств32. Колгоспи Криму отримали від розкурку -
лених господарств майна на 2 452 тис. рублів33.
У лютому 1930 р. раднарком Кримської АСРР ухвалив постанову про
організацію на півострові 16 колгоспів-гігантів. У відповідності з цим
рішенням в Ак-Мечетському районі протягом трьох днів був створений
колгосп, який об’єднав 2 333 господарства. Під час його створення не були
взяті до уваги ані думка самих селян, ані реальні можливості організації й
керування таким «монстром». В Сарабузі був створений колгосп-гігант,
який об’єднав 44 населених пункти 12 сільрад. Ічкінській колгосп-гігант
ім. В. Блюхера об’єднав 7 сільрад з 40 населеними пунктами, в яких налічу -
валося 2 056 господарств34.
Найбільш запеклий опір створенню колгоспів чинили селяни Південного
берегу Криму. В гористій місцевості під сади, виноградники, тютюнові
плантації використовувались дрібні ділянки, на яких працювало не одне
поко ління місцевих мешканців. Люди, які століттями вели індивідуальне гос-
подарство не були жодним чином — ані психологічно, ані економічно —
підготовані до усуспільнення господарств. Центром супротиву стало село
Ускут Карасубазарського району, мешканці якого не погоджувалися на будь-
які «нововведення». В Ускуті було зібрано до 300 заяв на ім’я кримського
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму ...
201
http://history.org.ua
уряду та ВЦВК з вимогою негайно скасувати земельну реформу й колекти -
візацію, як такі, що суперечать шаріату. Група активістів готувалась відпра -
вити уповноважених до посла Туреччини в Москві зі скаргою на утиск
мусульманської віри та просьбу ускутських селян про перехід у турецьке
підданство. З цією метою селяни розпочали збирати гроші. Ідея знайшла
досить широку підтримку серед селян селищ Айсерез, Ворон та ін. Пара -
лельно велися переговори з турками-яличниками щодо можливості втечі до
Туреччини морем.
26 січня 1930 р. органами ДПУ в селах Південного берегу в момент
проведення нелегальних зборів було заарештовано активістів руху. Під час
перестрілки двоє ускутців були поранені, один з них незабаром помер від
втрати крови. Деяким вдалося втекти в гори, але через місяць всі «заколот -
ники» були схоплені. Протягом місяця чекісти заарештували 254 особи,
яких підозрювали в участі в контрреволюційній організації, яка готувала
збройне повстання проти радянської влади. Під арешт підпали селяни більш
ніж десяти сіл, розташованих від Судака майже до самої Ялти.
Збройний опір під час арешту надав чекістам підставу висунути й цілком
серйозно розглядати версію про підготовку збройного повстання. 23 березня
ОДПУ Криму оголосило вирок: 61 особа була засуджена до вищої міри
покарання, троє обвинувачених були випущені на волю. Всі інші були засу -
джені до різних строків позбавлення волі або заслання. Родини тих, кого
присудили до вислання, також мали покинути межі Криму. Майно заарешто -
ваних було конфісковано35.
Специфічною формою захисту від колективізації стала еміграція. Проте
саме цього радянська влада не могла дозволити жодним чином. По-перше,
масова еміграція слугувала б підтвердженням помилковості політики партії.
По-друге, вона призвела б до негативних економічних наслідків. Але най -
важ ливішим, мабуть, був би міжнародний резонанс: з самої вільної країни
світу масово втікають люди…
Через це уряд та ОДПУ повели рішучу боротьбу з еміграцією, кваліфі -
куючи її як «злочин перед державою». І тут величезною проблемою влади
стала значна кількість іноземних підданих, які мешкали на півострові (пере -
довсім громадяни Туреччини та Греції).
Переслідуванню піддавалися як ті, хто здійснював реальні спроби
покинути СРСР, так і ті, хто лише розмірковував над можливістю покинути
півострів (говорячи мовою документів того часу, «висловлював намагання
виїхати за кордон»). Саме з таким формулюванням, за вироком Трійки
ОДПУ, був засланий до Східного Сибіру терміном на три роки мешканець
Керчі Валеріан Гінтовт36.
Бикова Тетяна
202
http://history.org.ua
Групові «злочини» каралися більш жорстоко. Так, група з шести осіб,
які проходили по справі «про агітацію за втечу до Туреччини» в Бахчисарай -
ському районі, четверо були вислані, а двоє — засуджені до трьох років
позбавлення волі37.
Всі ці заходи призвели до того, що уряд, застосовуючи ОДПУ, каральний
потенціал зломив опір селян колективізації. Якщо на 1 жовтня 1930 р.
колгоспи в Криму об’єднували майже половину господарств, то наприкінці
1932 р. поза колгоспами залишилося всього 15% дворів38. Кримські села
втратили тисячі працьовитих хазяїв, яких було заарештовано, розстріляно
або заслано до віддалених районів країни. Проте конфісковане у них май -
но не прислужилося розквіту новостворених артілей: воно було або зіпсо -
вано, або використовувалось не так раціонально, як у попередніх хазяїв.
Ново ство рені колгоспи були слабкі, організація праці в них залишала
бажати набагато кращого. Підсумком усього стало падіння обсягів вироб -
ництва.
Розорення сільського господарства позначилося стрімким падінням усіх
його показників. У 1932 р. рівень виробництва фруктів та винограду не
перевищував третини показників попереднього року.
На тлі кризи 1932–1933 рр. на півострові розпочався голод. На відміну
від України тут він не досяг того жахливого розмаху, але удар його був
нищівним. Голова Кримського ЦВК М. Кубаєв намагався протестувати
проти здирництва та штучного голоду, прямо звинувачуючи Москву у
грабунку. Але цей протест призвів лише до того, що він був репресований.
Першими жертвами кризи стали мешканці міст, передовсім Керчі.
З одного боку, місто стрімко зростало — на будівництво металургійного
заводу (новобудови першої п’ятирічки) приїхало багато нових робітників,
передовсім з сіл. З іншого, рівень матеріального, побутового й продо воль -
чо го постачання відставав від нагальних потреб. Карткова система поста -
чан ня для мешканців міст, введена 1928 р., повинна була компенсувати
зруйнований владою рільний ринок продовольства й забезпечити пере -
довсім робітників та членів їх родин гарантованим мінімумом продуктів
харчування. Водночас карткова система міцно прив’язувала робітника до
підприємства, робила його більше залежним від влади й держави. Будь-який
збій у постачанні викликав серйозні проблеми в робітничих родинах, адже
купувати продукти на ринку внаслідок високих цін вони не могли.
В листі до Кримського обкому ВКП(б) у червні 1930 р. керівництво
керченського партійного комітету з тривогою повідомляло: «Стан продо -
вольчого постачання міста Керчі й робітничого населення зараз надзвичайно
погіршився».
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму ...
203
http://history.org.ua
Далі автори листа скаржилися на те, що М’ясоспілка, Полеводспілка,
Кримспілка, Центроспілка різко зменшили кількість товарів, які вони
завозили. Через це не було жодної можливості постачати населення
продовольством по жорстких нормах, встановлених наркоматом.
Керченські керівники були занепокоєні ще й тим, що досить малим був
вільний ринок і на ньому знаходилося дуже мало товарів, ціни на які були
неймовірно високими. Проте, попри дорожнечу, товари миттєво розкупову -
валися. Все це, на думку керченського райкому партії, «створювало добре
підґрунтя для всякого роду антирадянської агітації й, без сумніву, значною
мірою впливало на інтенсивність праці робітників держметзаводу та інших
підприємств міста»»39.
За декілька днів до того, як було написано цього листа, в місті відбулися
заворушення. Згідно з архівними документами, 7 червня 1930 р. у будівлі
Керченської міськради зібрався натовп, чисельністю близько 70 осіб. Люди
були обурені тим, що вони ще з ночі зайняли чергу за рибою, а її — повз
магазину — відразу відвезли до консервної фабрики. Ті, хто зібрався
(передовсім це були жінки) поводили себе досить галасливо. Мешканець
Керчі Давід Бернштам «почав вести серед жінок антирадянську агітацію,
стверджуючи, що в старий час жилося набагато краще, через радянську
владу буде голод, і влада складається з бандитів». Свідки передали його
слова про те, що «незабаром передохнемо з голоду, адже все вивозять за
кордон».
Влада відреагувала негайно: Д. Бернштам був заарештований, місяць
провів у камері під слідством, а потім був засуджений до заслання на Урал
строком на три роки40.
Аби упередити подібні ексцеси, ДПУ посилило «роботу» по виявленню
«контрреволюційних елементів», які вели «антирадянську агітацію». В липні
1930 р. в Керчі за такими обвинуваченнями були заарештовані 11 осіб. Після
короткого слідства всі вони на три роки були вислані до «Східного Сибіру».
У звинуваченнях було зазначено: «Підбурював робітників до влаштування
страйків з вимогою підвищення зарплатні, бо радянська влада нічого робіт -
никам не дає, а лише «вичавлює» їх (В. Шушак, рахівник металургійного
заводу)41. Або: «Закликав до опору владі» (А. Харіто, безробітний)42.
Я. Бала бана звинуватили в розповсюдженні «злісних чуток про розорення
радянською владою людей, про дефіцит товарів»43.
Арешти тих, хто міг порушити спокій, продовжувалися й у подальші
місяці. В жовтні того ж року оглядач будинків В. Гинтовт у присутності
свідків сказав, що «п’ятирічка нічого не дає, побудуємо за три роки, а
шлунок буде порожнім дев’ять років»44.
Бикова Тетяна
204
http://history.org.ua
Подібні ж події відбувалися в Феодосії. 10 червня 1930 р. більше сотні
жінок зібралися в центрі міста, вимагаючи видати м’ясо, мило, цукор у такій
кількості, щоб вистачило на всю родину. З натовпу вигукували: «Наші діти
з голоду помирають, вимагаємо збільшення пайку», «Навіщо нам індустрі -
алізація через п’ять років, коли ми зараз голодуємо».
Наступного дня зібралося вже 900 осіб. Вимоги були все ті ж: збільшен -
ня пайку. Проте на цей раз влада зорієнтувалася скоріше — натовп зазвали
до Клубу будівельників, де виступу надали форми зборів. По закінченні
жоден з учасників не був заарештований. Але, щоб не допустити подібних
виступів у подальшому, міськком партії застосував швидкі та рішучі дії.
Зранку 11 червня були проведені партійні й виробничі збори з роз’ясненням
причин продовольчих ускладнень, якими, на їх думку, були «швидке зро -
стан ня промисловості й слабкість соціалістичних структур на селі» (тобто
колгоспів). Відповідальність вони поклали на «забюрократизованість поста -
чальних організацій», що було підтримано більшістю робітників45. Реальне
ж підґрунтя продовольчих проблем міста — скорочення сільськогосподар -
ських поставок, внаслідок насильницької колективізації — назване не було.
Винними були названі «погані» чиновники.
Ті, хто розумів і називав справжні причини кризи постачання міст, одразу
ж попадали в поле зору ДПУ як «неблагонадійні». Так, робітник Кальник на
зборах констатував, що під час «відбудовного періоду жилося краще, а зараз
нам загрожує голод». Інший член партії, Чулков, на тих самих зборах попе -
редив, що за умови продовження такої політики «радянська влада незабаром
достукається до того, що сталося з Миколою II»46. Наступного дня Феодо -
сій ській міськком партії підняв питання про виключення їх із лав ВКП(б).
Феодосійський кустар Арон Віолкін висловився, що не можна підтриму -
вати владу, яка морить людей голодом. Як позбавленець, він не мав продо -
воль чих карток, а того, що міг заробити, не вистачало для купівлі продуктів
на базарі. Це висловлювання було кваліфіковано як «невдоволення станом
трудящих в СРСР» з вироком у три роки позбавлення волі47.
У Феодосії група молоді розповсюджувала листівки з закликом до пов -
стан ня проти існуючої влади. Проте ОДПУ в короткий строк змогла «викри -
ти» всіх «контрреволюціонерів». Першим був заарештований сімнад -
цятирічний Ігор Райєвіч, потім його ровесник Володимир Медведєв та
дев’ят над цятирічний Марк Карпов. Медвєдєв та Карпов були покарані
трьома роками позбавлення волі, а Райєвіч був випущений з-під варти48.
Голодуючи, деякі мешканці півострову намагалися знайти будь-якій
вихід з того становища, яке склалося, навіть й протизаконний. Так, група
студентів Кримського фармакологічного технікуму й Кримського медичного
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму ...
205
http://history.org.ua
робфаку в Сімферополі в 1932 р., складаючи списки студентів для отри -
мання хлібних карток, цукру та інших продуктів, заносила в них так звані
«мертві душі». За фіктивними списками молодь протягом декількох місяців
отримувала додаткові продукти, використовуючи їх як для власного спожи -
вання, так і на продаж. Саме на цьому вони й «погоріли»: продаж продуктів
у голодуючому суспільстві не могла не зацікавити «компетентні органи».
В листопаді 1932 р. всі, хто брав участь у афері, були заарештовані й визнали
провину. В лютому 1933 р. Головним судом Кримської АСРР всі вони бу-
ли покарані за статтею 58-749: двох студентів засудили до вищої міри покаран -
ня — розстрілу, одного — до 10 років ув’язнення. Оскільки на початку
30-х років вирок ще не приводився у дію негайно після винесення, студенти
мали час на те, щоб подати апеляцію. Верховний Суд РРФСР у травні
1933 р. змінив міру покарання, приговоривши всіх до десяти років таборів50.
ДПУ суворо карало за поширення інформації про голод у межах України.
Адже, незважаючи на повне мовчання преси та офіційної пропаганди, інфор -
мація про трагедію, котра прокотилася по сусідній з півостровом республіці,
все ж доходила до мешканців Криму. Про неї розповідали люди, які при -
їжджали з України. Так, моторист морської бази катерів ДПУ Антон Наза -
рен ко, після повернення з відпустки, розповідав співробітникам про те, що в
Україні люди помирають від голоду. За розповсюдження «ворожої пропа -
ганди» від був заарештований Севастопольським ДПУ51. За «чутки про голод»
у Джанкої заарештували й слюсара «Агроджойнту» Феодосія Мордовця52.
Не менш загрозливими для «суспільного спокою» були, на думку чекіс -
тів, й розмови про продовольчі проблеми в самому Криму. Так, у найбільш
проблемному з точки зору постачання продовольством міст півострову, —
Керчі була заарештована безробітна Варвара Лола, яка, стоячи в черзі,
говорила про «тих, хто має владу», зазначаючи, що «вони, сволота, самі
нажралися, а на людей, котрі пухнуть від голоду, уваги не звертають»53l.
В 1933 р. був заарештований робітник керченських каменоломень
Арсентій Кузьменко, якого звинуватили в «антирадянських виступах щодо
продовольчих проблем». З матеріалів слідчої справи видно, що він відкрито
говорив, що при нормах споживання, що вказані в «заборних книжках» (так
називалися продовольчі картки), не то що каміння тягати не можливо, а
самому б ноги не протягнути. За вироком судової Тройки ДПУ Криму він
був засуджений до трьох років позбавлення волі54.
На такій же термін був ув’язнений і селянин-одноосібник Абу Бекір
Аєдінов, якій мешкав у селі Молбай Карасубазарского району, за те, що
говорив односільчанам, що «колгоспники дурні та віслюки, працюють, хліба
їм не дають, народ пухне з голоду, а влада вимагає працю»55. За думкою
Бикова Тетяна
206
http://history.org.ua
чекістів подібні думки викликали у колгоспників «нездорові настрої».
Сестри Єлизавета та Ганна Пріб були вислані до Актюбінську за те, що
писали власним родичам до Німеччини листи з проханням допомогти їм
продуктами56.
В 1934 р. становище на півострові трохи покращилося. Розпочалося
зростання виробництва споживчих товарів, поступово оговтувалося від
недоїдання та репресій село. Покращилося постачання населення продо -
вольством, що дало змогу скасувати продуктові картки. Частина тих, хто
раніше був висланий за межі Криму, отримала можливість повернутися.
Важливим доказом того, що в суспільстві півострову деякою мірою послаб -
ло напруження стало те, що різко впала кількість арештів за політичними
звинуваченнями. З числа тих, хто був заарештований у 1934 р., були реабілі -
то вані 170 осіб57. Все це породжувало у населення надії на краще майбутнє.
Особливістю досліджуваного періоду було й те, що судові органі прого -
ло шували відносно м’які вироки, багато справ були скасовані через «відсут -
ність складу злочину» (42% відкритих справ). Під суд потрапляли лише ті,
кого звинувачували в антирадянській агітації та шпіонажі. Проте й у цьому
випадку у деяких заарештованих зберігався шанс «вивернутися» з цупких
обіймів репресивної машини й потрапити на волю. Так, наприклад, друкар
Сімферопольської типографії Віктор Щепінський був заарештований за
підозрою в збиранні розвідданих для румунської розвідки. На допиті
робітник відкинув всі звинувачення, а слідчий Файнберг, якій бачив, що
звинувачення є повною вигадкою, надіслав керівництву документ, в якому
зазначав, що «звинувачення є вигаданим». Завдяки цьому через два тижні
після арешту, 23 березня 1934 р., Постановою ОДПУ справу було закрито,
а друкар повернувся до родини58.
У шпіонажі був звинувачений робітник відділу постачання радгоспу
«Червоний» Михайло Шаповалов із Сімферополя. Проте й у цьому випадку
через два тижні справу було закрито «за недоведеністю»59.
Таким чином, наприкінці 20-х — на початку 30-х років становище на
півострові характеризувалося високим рівнем соціального напруження.
Репресії проти численних «буржуазних націоналістів», «контрреволю -
ціонерів», «мілліфірковців», «реакціонерів», «куркулів», «троцькісьтів»,
«антирадянських елементів» та всіх тих, хто був незадоволений суцільною
колективізацією прокотилися по півострову хвилею величезної руйнівної
сили. Масове невдоволення й опір селянства насильницькій колективізації
були зломлені енергійними репресивними діями держави. В підсумку
декілька сотень осіб було розстріляно, тисячі — вислані за межі Криму або
позбавлені волі. Радикальні зміни на селі призвели до занепаду сільськогос -
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму ...
207
http://history.org.ua
подарського виробництва й перебоїв з постачанням міст. Це в свою чергу
живило невдоволення населення, котре підчас виливалося у стихійні акції
протесту. Останні розглядалися владою як антирадянські й рішуче
присікалися, в тому числі й за допомогою репресивних заходів, хоча й у
досить м’яких формах — вислання за межі півострову чи позбавлення волі
на строк у три роки.
На початку 1934 р. соціально-економічне становище в Криму стабілізу -
валося, й це позначилося на життєвому рівні населення. Як наслідок,
скоротилася й кількість осіб, яких піддавали суду за «антирадянські про -
яви». Вочевидь загальний рівень репресій та чисельність заарештованих на
початку 30-х років значно поступалися показникам епохи Великого терору.
Цей час можна вважати чи не найспокійнішим у історії довоєнного Криму.
Але таке становище зберігалося недовго, й у другій половині 30-х років
по півострову прокотилися нові хвилі репресії...
1 Чеботарёва В.Г. Социальные противоречия национальной политики в Крымской
АССР в 1920-е годы. // Вопросы истории. — 2006. — № 12. — С. 35.
2 «Совершенно секретно»: Лубянка — Сталину о положении в стране (1922 —
1934 гг.). — Т. 6. — М., 2002. — С. 69.
3 Очерки истории Крыма. — Ч. ІІІ. — Симферополь, 1964. — С. 67.
4 Брошеван В. Дело Вели Ибраимова. // Амет Озенбашлы. Годы, люди, судьбы.
/ Материалы международной научной конференции. 25 апреля 1998 г. — Симферополь,
1998. — С. 96–97.
5 Куртиев Р. Вели Ибраимов и этнодемографическая политика Москвы в Крыму в
20-е годы ХХ в. // Репрессированное поколение крымскотатарских общественно-
политических деятелей, подвижников науки и культуры: Материалы международной
научной конференции 28–29 мая 1999 года. — Симферополь, 2001. — С. 120.
6 Гарчев П. Вели Ибраимов — жертва сталинских репрессий. // Репрессированное
поколение крымскотатарских общественно-политических деятелей, подвижников
науки и культуры: Материалы международной научной конференции 28–29 мая
1999 года. — Симферополь, 2001. — С. 136–138.
7 Возгрин В. Крымские татары у власти. 20-е годы. // Амет Озенбашлы. Годы, люди,
судьбы. / Материалы международной научной конференции. 25 апреля 1998 г. —
Симферополь, 1998. — С. 95.
8 Мона Ж.Н. Развитие сельского хозяйства в Крымской АССР (1920–1940):
особенности, трудности, просчёты. // Автореф. дис. … канд. ист. н. — Днепропетровск,
1992. — С. 18–19.
9 Ісмаїл Фірдевс з початку 20-х років очолював «Мусульманське бюро», а потім
Татарське бюро при Кримському обкомі партії.
Бикова Тетяна
208
http://history.org.ua
10 Державний архів Автономної Республіки Крим (далі — ДААРК). — Ф. 1. —
Оп. 1. — Спр. 459. — Арк. 143–147.
11 Чеботарёва В.Г. Вказ. праця. — С. 36–37.
12 Там само. — С. 38
13 ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 1121. — Арк. 29.
14 Там само. — Спр. 1074. — Арк. 32–33.
15 Крим в етнополітичному вимірі. — К., 2005. — С. 198.
16 Очерки истории Крыма. — Ч. ІІІ. — С. 72.
17 Крим в етнополітичному вимірі. — С. 197.
18 Кулипанов В.Н., Твердохлебова А.В. Партийная организация Крыма в борьбе за
индустриализацию (1925–1932 гг.). // Борьба большевиков за упрочение советской
влас ти, восстановление и развитие народного хозяйства Крыма. — Симферополь,
1958. — С. 174
19 Очерки истории Крыма. — Ч. ІІІ. — С. 72.
20 Очерки истории Крымской областной партийной организации. — Симферополь,
1981. — С. 125.
21 ДААРК. — Ф.-Р. 663 — Оп.1. — Спр. 1646. — Арк. 128.
22 Очерки истории Крымской областной партийной организации.. — С. 125.
23 Очерки истории Крыма. — Ч. ІІІ. — С. 89.
24 Цит. за кн.: Тепцов В. В дни великого перелома. История коллективизации,
раскулачивания и крестьянской ссылки в России (СССР) в письмах и воспоминаниях:
1929–1933 гг. — М., 2002. — С. 139.
25 Хазанов Г.И. Партийная организация Крыма в борьбе за победу колхозного строя.
// Борьба большевиков за упрочение советской власти, восстановление и развитие
народного хозяйства Крыма. — С. 202.
26 Омельчук Д.В., Акулов М.Р., Вакатова Л.П., Шевцова Н.Н., Юрченко С.В.
Политические репрессии в Крыму (1920–1940 годы). — Симферополь, 2003. — С. 38.
27 Крим в етнополітичному вимірі. — С. 199.
28 Очерки истории Крымской областной партийной организации. — С. 135.
29 Змерзлий Б. Деятельность советских административных органов по подрыву
экономической базы Русской православной церкви в Крыму в конце 1920-х годов.
// Крымский архив. — 2000. — № 6. — С. 280.
30 ДААРК. — Ф.-Р.-4808. — Оп. 1. — Спр. 05998 [Аркуші у справах цього фонду
не мають нумерації. — Т.Б.].
31 Очерки истории Крыма. — Ч. ІІІ. — С. 86.
32 ДААРК. — Ф.-Р.663. — Оп. 2 — Спр. 405. — Арк. 5.
33 Очерки истории Крыма. — Ч. ІІІ. — С. 90.
Репресивна політика більшовицької влади щодо населення Криму ...
209
http://history.org.ua
34 Там само. — С. 93–94.
35 Омельчук Д.В., Акулов М.Р., Вакатова Л.П., Шевцова Н.Н., Юрченко С.В.
Политические репрессии в Крыму (1920–1940 годы). — С. 41.
36 ДААРК. — Ф.-Р.4808. — Оп. 1. — Спр. 05960.
37 Там само. — Спр. 0964.
38 Очерки истории Крымской областной партийной организации. — С. 134, 139.
39 ДААРК. — Ф.-П.1. — Оп. 1. — Спр. 998. — Арк.1–2.
40 Там само. — Ф.-Р.4808. — Оп. 1. — Спр. 06050.
41 Там само. — Спр. 06079.
42 Там само.
43 Там само. — Спр. 05980.
44 Там само. — Спр. 05960.
45 Там само. — Ф.-П.1. — Оп. 1. — Спр. 998. — Арк. 17–18.
46 Там само. — Арк. 18.
47 Там само. — Ф.-Р.4808. — Оп. 1. — Спр. 06071.
48 Там само. — Спр. 07483.
49 Стаття 58-7: «Підрив державної промисловості, транспорту, торгівлі, грошового
обігу або кредитної системи, а також кооперації, зроблений з контрреволюційною
метою шляхом відповідного використання державних установ і підприємств або
протидія їх нормальній діяльності, а також використання державних установ і
підприємств або протидія їх діяльності, зроблені в інтересах колишніх власників або
зацікавлених капіталістичних організацій».
50 Омельчук Д.В., Акулов М.Р., Вакатова Л.П., Шевцова Н.Н., Юрченко С.В.
Политические репрессии в Крыму (1920–1940 годы). — С. 46.
51 ДААРК. — Ф.-Р.4808. — Оп. 1. — Спр. 0961.
52 Там само. — Спр. 0969.
53 Там само. — Спр. 0971.
54 Там само. — Спр. 0992.
55 Там само. — Спр. 0647.
56 Там само. — Спр. 0955.
57 Омельчук Д.В., Акулов М.Р., Вакатова Л.П., Шевцова Н.Н., Юрченко С.В.
Политические репрессии в Крыму (1920–1940 годы). — С. 50.
58 ДААРК. — Ф.-Р.4808. — Оп. 1. — Спр. 0915.
59 Там само. — Спр. 0909.
Бикова Тетяна
210
http://history.org.ua
|