Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р.
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50416 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. / Л. Гриневич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 177-192. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-50416 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-504162013-10-21T03:06:30Z Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. Гриневич, Л. 2011 Article Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. / Л. Гриневич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 177-192. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50416 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| format |
Article |
| author |
Гриневич, Л. |
| spellingShingle |
Гриневич, Л. Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| author_facet |
Гриневич, Л. |
| author_sort |
Гриневич, Л. |
| title |
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. |
| title_short |
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. |
| title_full |
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. |
| title_fullStr |
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. |
| title_full_unstemmed |
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. |
| title_sort |
стаття 127 кк усрр як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50416 |
| citation_txt |
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. / Л. Гриневич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 177-192. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| work_keys_str_mv |
AT grinevičl stattâ127kkusrrâkvažílʹborotʹbizprivatnikomvumovahrozgortannânadzvičajnihzahodívnapočatku1928r |
| first_indexed |
2025-07-04T12:07:15Z |
| last_indexed |
2025-07-04T12:07:15Z |
| _version_ |
1836718056362999808 |
| fulltext |
Гриневич Людмила (Київ)
ССТТааТТТТяя 112277 кккк ууССрррр яякк вваажжІІлльь ббооррооТТььббии
ЗЗ ППррииввааТТннииккооММ вв ууММоовваахх ррооЗЗггооррТТаанннняя
ннааддЗЗввииччааййнниихх ЗЗааххооддІІвв ннаа ППооччааТТккуу 11992288 рр..
Проблема судових переслідувань по статті 127 КК УСРР приватних
торговців, зокрема і селян, в умовах розгортання надзвичайних заходів в
аграрній сфері наприкінці 1920-х рр. у радянській історіографії не вивча -
лася. В роботах сучасних дослідників, присвячених висвітленню тих чи
інших аспектів економічної та соціальної політики цього періоду, здебіль -
шого зустрічаємо лише побіжні згадки про цю судову практику1. Останнім
часом побачили світ кілька публікацій з проблематики. Серед них особливо
слід відзначити статтю С. П. Лясковської, присвячену дослідженню
кримінальної політики щодо спекуляції як кримінального злочину і соці -
ального явища за період 1918–1928 рр.2 Поряд із цим, заявлена тема усе
ще залишається недостатньо вивченою в історіографії. Мета даної публі -
кації — на конкретно-історичному матеріалі проаналізувати передумови,
особливості й наслідки застосування статті 127 КК УСРР проти міських
приватних торгівців і селян — виробників хліба під час розгортання надзви -
чайних заходів в аграрній сфері.
Купівля промислових і сільськогосподарських товарів із подальшим їх
перепродажем з націнкою від початку розглядалась більшовицькою владою
як дезорганізація ринку і злочин — так звана спекуляція. Виданий 22 липня
1918 р. декрет РНК РСФРР «Про спекуляцію» за збут, скуповування та
зберігання для збуту товарів або продуктів харчування передбачав ув’язнен -
ня на строк від 3 до 10 років із конфіскацією майна та спрямування на
приму сові роботи3.
Під страхітливе визначення «спекулянт» у роки громадянської війни
підпадали як спритні ділки злочинних угруповань, котрі, користуючись
безладом і перманентним дефіцитом у країні, прагнули швидкого збага -
чення, так і знедолені дрібні торговці, для яких перепродаж, здобутих
нерідко із ризиком для життя харчів або інших товарів першої необхідності,
був єдиним засобом виживання. Важко сказати, яку саме кількість хліба та
інших продуктів спромоглася вилучити ВЧК, і скільки «спекулянтів»
унаслідок цього врешті опинилися у концтаборах або й просто були
177
http://history.org.ua
«поставлені до стінки». Достеменно відомо, однак, що «червоним терором»
побороти «чорний ринок» більшовикам не вдалося. Протягом 1918–
1919 рр. лише 40% хліба (54,4 млн. пуд. із 136,6 млн. пудів) були видані
населенню завдяки зусиллям Наркомпроду. Натомість 60% хліба споживач
отримав саме від приватних торговців. У 1919–1920 рр. приватник
забезпечував дві третини потреб міського населення у всіх продуктах
харчування4.
Із запровадженням на початку 1920-х рр. нової економічної політики,
стрижнем якої було допущення приватного капіталу на ринок, приватна
торгівля хлібом, як і іншими продуктами сільського господарства, стала
нормою повсякденного життя. В другій половині 1920-х років підприємці
закуповували у сільськогосподарських районах близько чверті хліба, забез -
печували п’яту частину (а по пшениці навіть і третину) його поставок
населенню споживчих районів5. Серед приватних торгівців хлібом були
великі та дрібні підприємці, одинаки і цілі групи, ті, які мали відповідні
патенти та намагалися діяти в межах радянського законодавства, і ті, які
працювали на «чорному ринку». Нарешті вагому роль у товарообігу
відігравали мільйони селян-одноосібників, які вирощували хліб, городину,
фрукти й самі везли їх на ринок, сподіваючись отримати натомість потрібні
їм чоботи, одяг, господарський реманент, сільськогосподарські машини
тощо.
Успіх діяльності приватних підприємців був заздалегідь визначеним —
з одного боку, зважаючи на зростаючий в умовах індустріалізації попит
населення на сільськогосподарську продукцію — насамперед на хліб, який
у цей період усе ще був основою щоденного раціону харчування як на селі,
так і у місті; а з іншого боку — через стійку пропозицію самих поста -
чальників, зумовлену одним могутнім стимулом — матеріальною зацікав -
леністю. Й справді, на відміну від державних заготівельників, які часто-
густо «з прохолодою» виконували свої службові обов’язки, постійно
стикаючись до того ж із зумовленими державними правилами усілякими
обмеженнями, у приватних заготівельників справа, як то кажуть, кипіла під
руками. В пошуках хліба їх не зупиняли ані спека, ані морози, ані дощі та
бездоріжжя, у їх розпорядженні завжди був набір переконливих аргументів
для селянина на користь продажу хліба саме їм, а не державним
заготівельникам, нарешті, вони завжди були готові сплатити хліборобу дещо
більше, ніж у той момент пропонувала держава. Неабияку мобільність
виявляв приватник і у справі перевезення хлібопродуктів: він завжди точно
знав, до якого району України чи сусідніх республік і в якій кількості слід
Гриневич Людмила
178
http://history.org.ua
завезти товар, аби отримати найбільшу вигоду. Те саме стосувалося й решти
сільськогосподарської продукції — м’яса, яєць, овочів, фруктів, а також
дефіцитної сировини.
Базарні прилавки, приватні установи торгівлі, попри дорожнечу, завжди
виглядали більш привабливими для покупців. Кадри одного з випусків
«Кінотижня» за 1928 рік донесли до нас дещо іронічну, проте досить точну
картинку повсякдення радянської торгівлі. До об’єктиву кінооператора
потрапили дві київські м’ясні лавки — «Сало та ковбаси Сорабкоопа» і
приватна крамниця «М. Сидоренка». Різниця на користь останньої була
очевидною: її прилавок, охайно застелений білою скатертиною, буквально
ломився від м’ясних виробів, вражаючим був і асортимент продукції.
Сорабкоопівська крамничка виглядала зовсім інакше. Кидалися в око і
бідність представленого асортименту, і обмежена кількість товару. До того
ж товар від покупця відгороджувала височенна металева сітка, відтак
обирати бажаний шматок сала покупець мусив або дивлячись через неї, або
ставши навшпиньки6. Ясна річ, високі ціни на продукти харчування драту -
вали городян, статки яких протягом усіх 1920-х рр. залишалися невисокими.
З іншого боку, саме приватна, а не державна торгівля з успіхом забезпе -
чувала споживчі потреби населення. Взагалі кажучи, на фоні малорозви -
неної мережі державної торгівлі приватний сектор виглядав могутнім:
у 1927 році приватнику належали близько 75% (410,7 із 551,6 тис.) усіх
діючих у СРСР підприємств (роздрібної) торгівлі7.
В умовах НЕПу більшовицька влада була змушена «заплющувати очі»
на те, що формально геть усі торговельні операції приватника могли
розглядатися як спекулятивні. До пори — до часу влада більше дбала про те,
аби приватники діяли легально (мали патенти, належно сплачували податки)
й не припускалися різного роду зловживань. На запобігання останніх та
покарання недобросовісних торговців і були спрямовані відповідні статті
Карного кодексу РСФРР і УСРР, введених у дію відповідно у 1922 і 1923 рр.
Зауважимо, що порівняно з роками громадянської війни, у першому
радянському Кримінальному кодексі система покарань приватних торгівців
була суттєво пом’якшена. Вона передбачала ув’язнення на шість місяців з
конфіскацією майна і забороною ведення торгівлі для тих порушників, які
штучно підвищували ціни на товари шляхом змови, страйків чи злісного не
випуску товарів на ринок. У новому Кримінальному кодексі, введеному в
дію в РСФРР наприкінці 1926 р., а в УСРР на початку 1927 р., покарання за
вищеозначений склад злочину було дещо посилене: згідно зі статтями
107 КК РСФРР і 127 КК УСРР злісне підвищення цін на товари шляхом
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником ...
179
http://history.org.ua
скупки, приховування чи не випуску їх на ринок тягнуло за собою позбав -
лення волі на строк до 1 року з конфіскацією усього або частини майна, у
разі ж встановлення змови торгівців — загрожувало трьома роками ув’яз -
нення і конфіскацією усього майна.
Як бачимо, статті 107 і 127 Кримінальних кодексів РСФРР і УСРР
визнавали злочином не приватну торгівлю, як таку, а лише зловживання нею
(«злісне підвищення цін»). Крім того, стосувалися вони виключно приват -
них підприємців, чия професійна діяльність була пов’язана з торгівлею.
Протягом 1927 року ці статті КК у судовій практиці взагалі активно не
застосовувались, однак ситуація докорінно змінилася на початку 1928 р.
В умовах розгортання надзвичайних заходів в аграрній сфері ці статті
перетворились на грізну зброю більшовицької влади у боротьбі з приватним
підприємництвом у місті, а також і з селянством, яке не бажало задарма
віддавати свій хліб державі.
Вимоги розпочати репресії проти «куркулів і спекулянтів, котрі зри -
вають сільськогосподарські ціни», містились у підписаних Сталіним ди -
рек тивах ЦК ВКП(б) місцевим парторганізаціям від 5 і 14 січня 1928 р.8
Звернемо увагу на те, що в останній з цих директив спеціально наго -
лошувалося: арешти «спекулянтів, куркульчиків та інших дезорганізаторів
ринку і політики цін» мають не лише покарати винуватців «прориву
фронту на хлібному ринку», але також і допомогти селянам-середнякам
«зрозуміти» потребу виконання ними «свого боргу союзника» робітничого
класу9. Отже, йшлося не лише про тиск на заможних селян, але і про
свідомі наміри більшовицької влади залякати основну масу селянства,
примусити його державним терором до здачі хліба державі на невигідних
умовах.
Головним виконавцем репресивних директив ЦК ВКП(б) стало ОДПУ.
4 січня 1928 р. з Москви до місцевих підрозділів, у тому числі ДПУ УСРР,
була спрямована директива з наказом негайно розпочати арешти «найбіль -
ших приватних хлібозаготівельників і найзловмисніших хліботорговців»,
які зривають конвенціонні ціни заготівель та збуту, а також інших поруш -
ників правил торгівлі. Керівництво вимагало проводити слідство у справах
заарештованих торговців «швидко, доказово», й негайно повідомляти центр,
як саме арешти впливають на ринок»10.
Протягом січня, як можна судити за газетними публікаціями, репресії
захопили переважно міських підприємців-заготівельників і торговців, а також
орендарів і власників млинів, чия діяльність на хлібному і мануфак турному
ринках була особливо помітною. Чекісти полювали на «спекулянтів», які
Гриневич Людмила
180
http://history.org.ua
перепродували мануфактуру, дефіцитну сировину, а особливо на тих, які
заготовляли хліб, пропонуючи селянам ціну, вищу від конвенційної,
перемелювали зерно на борошно, а потім продавали його за більш високими
цінами, зокрема переправляли борошно до різних міст РСФРР, де у цей час
попит на хлібопродукти був особливо відчутним. Приміром, у першу декаду
січня в Павлограді на Дніпропетровщині ДПУ заарештувало «групу
спекулянтів» на чолі з Тинкельшварцем, які скуповували зерно у селян,
перемелювали його на державних млинах, а потім відправляли борошно для
продажу до Курська, Тули і Орла. Заарештовані підприємці, до речі, мали
патенти торгівців борошном11. Також у Слов’яносербському районі на
Луганщині ДПУ заарештувало приватних заготівельників і власників млина
Адаменка і Товчака, які роз’їжджали на тачанках по району й скуповували у
селян зерно, яке потім перемелювали на борошно і пізніше продавали з
націнкою12.
Проте головним «трофеєм» ДПУ стали виявлені під час масової операції
проти «спекулянтів» і, зрозуміло, негайно спустошені, склади, на яких
приватники зберігали закуплене ними зерно та борошно. За повідомленням
ЕКУ ОДПУ до Москви від 13 січня 1928 р. на складах «дезорганізаторів
хлібного ринку» у Черкасах було вилучено 20 050 пудів ячменю, у Марі -
уполі — 10 тис. пудів соняшника, у Первомайську — 10 700 пудів пшениці
і 3 тис. пудів соняшника, у Харкові — 1,5 тис. пудів пшениці, у Прилуках —
3,5 тис. пудів, в Одесі — 4 тис. пудів пшеничного борошна і т. ін.13. Водночас
у 26 округах УСРР було проведено 445 обшуків, заарештовано 192 «спеку -
лятивних елементи» на шкіряному ринку14.
Порушені проти «спекулянтів і дезорганізаторів хлібного ринку» справи
розглядалися судами у позачерговому порядку: на Артемівщині, наприклад,
до середини січня ДПУ заарештувало 241 скупника хліба, при цьому на
момент звітування у 27 кримінальних справах слідство вже було завершено,
і 41 торговець був покараний у судовому порядку (частина «спекулянтів»
була ув’язнена на строки від тижня до року, частина — зобов’язана сплатити
податки). Протягом 5—26 січня 1928 р. ДПУ заарештувало по всій Україні
704 приватні торгівці (по всіх регіонах СРСР — близько 3 тис.). До 25 січня
по 275 справах українських «спекулянтів і дезорганізаторів хлібного ринку»
були винесені судові вироки — засудження до ув’язнення на строк від
одного місяця до п’яти років, з конфіскацією всього майна та висланням за
межі України15.
Чекістська операція справила «належне враження» на міських приватних
підприємців. За повідомленнями ЕКУ ОДПУ, в округах, де були розгорнуті
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником ...
181
http://history.org.ua
репресії, приватник став «пасивним і здебільшого з ринку пішов»16. У низці
випадків нажахані терором підприємці поспішили добровільно віддати свій
хліб державі за «твердими цінами». Про один такий характерний випадок
оповіли 26 січня «Вісті ВУЦВК». За інформацією газети, після того, як у
м. Тросуловому Одеської округи ДПУ вилучило хліб у підприємців Вакси,
Білоуса, Когана, і ці «спекулянти» були притягнуті до судової відпові -
дальності за статтею 127 КК УСРР, «спекулянт» Бердичевський сам звер -
нув ся до споживчої кооперації з проханням прийняти від нього 800 пудів
пшениці за державними цінами17.
Утім, за задумом ЦК ВКП(б), не на міського «спекулянта» насамперед
мало бути спрямоване вістря репресій. Головним об’єктом террору мав
стати головний утримувач хліба — селянин. Між тим, селянин-виробник
хліба, який продавав вирощене для того, аби забезпечити своє існування
й продовжити хліборобську працю, такий селянин за формальними
юридич ними ознаками аж ніяк не підходив під визначення «торговець»
чи тим більше «спекулянт» і, отже, на законних підставах не міг бути
притягнутий до відповідальності за статтею 127 КК. Певні ускладнення
виникали із самою процедурою виявлення запасів хліба у селян, адже
ці запаси переховувалися господарями у належних ним амбарах, фор -
мальних підстав для обшуку яких так само не було. Вочевидь саме цими
обставинами пояснювалось те, що протягом січня масових арештів
«куркулів — дезорганізаторів хлібного ринку» в Україні не відбулося.
Одначе більшовицький уряд і цілком підпорядкована йому законодавча
система досить швидко впоралися із вищеозначеним «недоладдям», запро -
понувавши невдовзі обґрунтоване «революційною доцільністю» розши -
рене тлумачення змісту вищеозначеної кримінальної статті, відповідно до
якого «спекулянтами і дезорганізаторами хлібного ринку» слід було
вважати не лише міських приватних підприємців, але і тих селян, які,
маючи запаси хліба, відмовляються продавати його державі.
2 лютого у Харкові на засіданні українського уряду при розгляді плану
роботи НКЮ УСРР на 1927/28 р. комісії на чолі з представником НКЮ і
Прокуратури УСРР Михайликом було запропоновано підготувати проект
спеціальної директиви, яка б вимагала від працівників судових органів
«підсилити покарання за обхід і перекручення радянських законів із боку
куркулів, непманів тощо» та «правильно застосовувати радянські закони
у напрямі зміцнення пролетарської держави»18. Своєю чергою, Політбюро
ЦК КП(б)У 11 лютого доручило Комісії ЦК по хлібозаготівлях запро -
понувати «практичні форми застосування» статті 127 КК до «спекулянтів
Гриневич Людмила
182
http://history.org.ua
та куркулів — скупників, які мають великі запаси хліба і злісно їх
затримують»19.
14 лютого в газетах «Вісті ВУЦВК» і «Комуніст» з’явилося офіційне
повідомлення НКЮ УСРР із прямою вказівкою місцевим судовим органам
застосовувати статтю 127 КК по відношенню до «куркулів-спекулянтів, які
затримують великі запаси хліба з метою підвищення цін і дезорганізації
ринку». Поряд із цим було опубліковано текст розмови з наркомом юстиції
УСРР В. Порайком, котрий «обґрунтував» правомірність застосування
статті КК по відношенню до «куркулів-спекулянтів» і навіть точно визначив
перелік їх «злочинних дій»: перепродаж хліба на місцевих ринках за
підвищеними цінами, незаконне використання залізниць для його пере -
везення, злісна затримка хліба з метою підвищення цін. «Кожен повинен
знати, — категорично заявив В. Порайко, — що наші радянські закони
цілком забезпечують нас від спроб ворожих елементів дезорганізувати
соціалістичне будівництво країни»20.
Опубліковане у пресі роз’яснення наркома юстиції УСРР доповнювалось
негласним рішенням, що його 17 лютого затвердило на своєму засіданні
політбюро ЦК КП(б)У: обмежити застосування статті 127 КК УСРР
«куркульсько-селянськими елементами», які мають дві або більше тисячі
пудів товарного хліба. 25% конфіскованого у таких «куркулів» зерна
належало передавати сільській бідноті на умовах довготермінового
кредитування для задоволення насіннєвих і споживчих потреб21. Останній
пункт рішення мав суто прагматичне спрямування: у такий спосіб влада
намагалася заохотити бідноту доносити на заможних селян та допомагати
представникам влади вилучати у них хліб.
Розширене тлумачення статті 127 КК УСРР стало сигналом для розгор -
тання репресій проти «куркулів». У намаганнях зазирнути до приватних
комор влада пішла і на відвертий обман, розгорнувши на місцях масові
обшуки приватних господарських приміщень під виглядом боротьби з
«довгоносиком» — комахою-шкідником. Одного дня на подвір’ї господаря
з’являлися представники комісії «санітарів», котрі рішуче прямували до
комор «переконатися», що наявні там запаси хліба не ураджені комахою.
Відмовити таким псевдо-перевіряльникам господарі не могли, оскільки
постанови про перевірку видавалися на рівні окружних виконавчих
комітетів і були обов’язковими для виконання22. Робили свою чорну справу
й доноси бідноти. Подекуди через особисті заздрощі й роздратування
власною неспроможністю до успіху, подекуди й з суто «ідейних пере -
конань» бідняки чи батраки, як ті кримінальні злочинці, виступали
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником ...
183
http://history.org.ua
своєрідними «наводчиками» на власність заможних сусідів та робото -
давців, активно сприяючи її вилученню. Щоправда, декому з бідноти
донос коштував життя. У с. Волхов Яр Балаклейського району Ізюмської
округи батрак І. Волохонь, який мешкав і працював у «куркуля» Ф. Гурія,
підказав одному з членів комісії з виявлення лишків хліба, що у його
господаря приховано 1 тис. пуд. зерна. Комісія цей хліб вилучила. Розлю -
чений «куркуль» спочатку звільнив батрака з роботи і вигнав його з
помеш кання, а потім за 300 руб. винайняв місцевого селянина Хруща,
котрий убив донощика23.
Наступ на «куркуля-спекулянта» супроводжувався відповідною інфор -
маційною кампанією. 17 лютого у газеті «Правда», а 21 лютого й у
«Крестьянской газете» з’явилася політична карикатура Д. Моора на зло -
боденну тему, яка зображувала одягнутого з лоском, гладкого непмана, за
спиною якого височіла гора мішків з борошном, а також іншого «спеку -
лянта», можливо «куркуля», який серед цих мішків причаївся. Обидва
«дезорганізатори хлібного ринку» з неприхованим жахом дивилися у бік
націленої проти них статті КК РСФРР. «107 стаття: маленька, та гост -
ренька», — йшлося в підписі до карикатури24. В цей самий час у пресі
почали активно публікуватися матеріали про виявлені за допомогою
бідноти й вилучені у «куркулів» запаси хліба. Повідомлялося про показові
процеси над «куркулями-спекулянтами». Одне з таких повідомлень було
розміщено 26 лютого 1928 р. на шпальтах газети «Комуніст». У с. Олек -
сандрівка на Дніпропетровщині, писала газета, виїзна сесія Народного
суду завершила розгляд першої в окрузі судової справи про приховування
«куркулями» хліба «зі спекулятивною метою». На лаві підсудних опинився
«куркуль» Кулик, який відмовився продати належні йому 1,5 тис. пуд.
зерна державі. Напередодні представники кооперації неодноразово
звертались до нього з призовом добровільно продати хліб, проте господар
запевняв, що лишків хліба він не має. Викриттю Кулика посприяли
бідняки-сусіди, донісши про те, що «куркуль-спекулянт» позичає їм хліб
під великі відсотки. Під час обшуку в коморах Кулика хліб знайшли, тож
суд виніс йому строгий вирок: 8 місяців ув’язнення з конфіскацією усіх
запасів хліба. 25% конфіскованого збіжжя належало передати бідноті для
проведення засіву. Газета також повідомила, що суд одночасно заслухав і
справу брата Кулика, у якого також під час обшуку були знайдені зайвини
хліба. Утім, брата суд виправдав, оскільки той — по-перше, представив
квиток, який засвідчував продаж кооперації 600 пуд. Хліба; по-друге, —
пообіцяв суду негайно продати кооперації й решту з 600 пуд. хліба, які у
Гриневич Людмила
184
http://history.org.ua
нього ще залишалися25. Отже, мораль розповіді була цілком очевидною:
той селянин, що не продає хліб державі — може позбавитись не лишень
хліба, але й свободи, той же, хто добровільно хліб віддасть — може
уникнути цього.
Регулярно друкувалися в пресі й повідомлення про показові судові
процеси у справах «міських спекулянтів». Цікаво, що значна частина
засуджених з них не лише мала патенти, але й не один рік успішно
діяла на ринку. 24 лютого під рубрикою «Шкідників хлібозаготівель
покарано по заслугах» газета «Вісті ВУЦВК» поінформувала читачів
про затвердження Вищим судом УСРР вироку Вінницького окружного
суду, винесеного у справі «Файнгольда і К0». Четверо вінницьких
підприємців — брати Ш. і Я. Файнгольди, а також їх приятелі Маламуд
і Безрозум свого часу скинулися грошима і придбали патент 6 розряду
для заго тів лі хліба. Діяли приватники уповні стандартно: їхали самі або
надсилали своїх упов новажених на село; пропонували селянам за хліб
ціни, вищі за конвенційні; закуповували у декого з селян хліб «на
корінні», даючи господарям наперед аванси, а пізніше забираючи хліб по
ціні на 5–10 коп. за пуд нижче від ринкової (забігаючи наперед,
відзначимо, що цей метод — метод контрак тації держава невдовзі сама
взяла на озброєння); заготовлене зерно підприємці через знайомих
млинарів перемелювали на борошно вищого ґатунку, яке потім і реалі -
зовували з націнкою. Вінницький суд знайшов таку діяльність членів
товариства злочинною, і засудив приватників та їхніх партнерів по біз -
несу, як змовників, до ув’язнення від двох до п’яти років, із конфіскацією
майна, а після відбуття покарання — до позбавлення громадянських прав
на п’ять років із забороною мешкати надалі у межах колишньої Поділь -
ської губернії26.
Іще про одну подібну справу «Вісті ВУЦВК» повідомили 3 квітня 1928 р.
Цього разу йшлося про затвердження Найвищим судом вироку Конотоп -
ського окружного суду, винесеного у справі приватних торговців Кренделя
і Сорина, з діяльністю яких, як це не виглядає дивним, газета пов’язала
перебої з постачанням борошном населення Конотопу в січні 1928 р.
Приватні торгівці, діючи на уповні легальній основі, скуповували хліб у
селян і переховували його з тим, аби у сприятливий момент продати з
націнкою. Опасаючись наскоків ДПУ і обшуків, вони не ризикували
переховувати свої запаси у крамниці на базарі, а облаштували склад
зернопродуктів у коморі на подвір’ї хати Кренделя. Та це їх не врятувало:
крамарів ДПУ було викрито в ході операції по «зняттю» крупного торгівця
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником ...
185
http://history.org.ua
Малкова, який купив у Кренделя і Сорина борошно для вивезення його
складним маршрутом на Північ. Цінний вантаж — три вагони борошна —
підприємець Малков готувався відправити залізницею зі станції Стародуб,
та йому це не вдалося. Невдовзі обидва конотопські підприємці, Малков, а
також працівник конотопського ЦРК Шапіро, котрий був замішаний у
«хлібних оборудках» опинилися на лаві підсудних. За вироком суду
звинувачені були засуджені до ув’язнення строком від шести місяців до
одного року, а також до штрафів від 800 до 2000 руб.27 Хлібні запаси
конотопських підприємців, як і належні Малкову три вагони борошна, треба
думати, були конфісковані ДПУ іще до розгляду судової справи. Звернення
підприємців з касаційною скаргою до Верховного суду УСРР не дало
результатів: вирок був залишений без зміни. Доля групи підприємців була
вирішена, їх очікували тюремні нари, а їхні родини — позбавлення году -
валь ників і розорення.
У перших числах квітня Економічне управління ОДПУ і ГПУ УСРР
підбивали підсумки розгорнутих з січня 1928 р. масових операцій проти
«спекулятивних елементів». До цього часу в різних регіонах СРСР чекіс -
тами було заарештовано 6 542 приватні торгівці, 252 службовці. Дещо
більше половини з них — на хлібному ринку (відповідно 3 971 і 147),
менше на шкіряному (1780 і 53), мануфактурному (631 і 36 осіб) та ін.28
Приблизно третину усіх заарештованих приватників (1 726 осіб) складали
мешканці УСРР, при цьому «куркулі», як випливало з донесення ДПУ УСРР,
у цій масі заарештованих становили лише третину: 90 з них «за спекуляцію
хлібом» заарештували самі чекісти, іще 150 — слідчі органи, 180 «куркулів»
поплатилися за антирадянську агітацію, а 29 — за терор. Однак ті запаси
хліба, що їх вдалося чекістам вилучити у «спекулянтів і дезорганізаторів
хлібного ринку», по суті виглядали мізерними. 250 тис. пуд. хліба, конфіс -
кованого ДПУ протягом трьох місяців, були краплею в морі на фоні визна -
чених НКТ СРСР для України у ці місяці хлібозаготівельних планів у
десятки мільйонів пудів29.
Таким чином, широко закроєна партійними діячами у публічних висту пах
і на шпальтах преси кампанія знешкодження за допомогою статті 127 КК
головного «винуватця» хлібних ускладнень — «куркуля-спекулянта» фак -
тич но провалилась. І справа тут полягала аж ніяк не у недостатньо енер -
гійній «роботі» ДПУ, і не у дещо припізнілому «розширеному трактуванні»
положень статті КК представниками судової влади, а у елементарній
відсутності відповідних запасів хліба на селі, якими марило сталінське
керівництво.
Гриневич Людмила
186
http://history.org.ua
Цю обставину був змушений визнати на квітневому пленумі ЦК і
ЦКК ВКП(б) Г. І. Петровський. «… Коли наші товариші почали шукати, чи
не можна поуспішніше заготовити і застосувати 107 статтю, — розповів
він делегатам, — то хлібних запасів знайшли не так багато, як
передбачали […]. До чого я підвожу лінію? До того, що у нас
наркомторгівський апарат і статистика знаходяться іще в надзвичайно
слабкій організації і не можуть до цього часу точніше з’ясувати, які ж у
решті-решт хлібні запаси у населення»30. Судячи по всьому, подібною до
України ситуація із застосуванням статті 107 КК була і в інших регіонах
СРСР. У всякому разі, ще один з учасників партійного пленуму, нарком
земельних справ РСФРР Н. Кубяк, своєю чергою скаржився присутнім на
вилучення в судовому порядку у селян «старих запасів хліба» й вимітання
усього хліба «під гребінку». Водночас російський високий чиновник
дозволив собі жартівливе зауваження, яке спричинило веселий сміх
делегатів у залі, хоча насправді йшлося про доволі серйозні речі —
відверте визнання готовності влади вдаватися до будь-яких маніпуляцій з
судочинством задля «витиснення» хліба з селян. « […] Звичайно, запаси
хліба на селі є. — Заявив Кубяк. — Усього ми не забрали, але залишилось
аж ніяк не більше того, що було, адже якби залишилось більше, то по
статті 107 ми б забрали усе це, бо хлібозаготівлі чи план хлібозаготівель
іще не виконаний […]»31.
Схвалена учасниками пленуму резолюція «Про хлібозаготівлі
поточного року і про організацію хлібозаготівельної кампанії на 1928/29
рік» містила цілковиту підтримку проведених за вказівкою ЦК ВКП(б)
протягом січня — березня заходів екстраординарного порядку, зокрема
й щодо застосування статті 107 КК. Важливою деталлю частини
резолюції, в якій виправдовувалися судові покарання, було те, що в
переліку осіб, які «злісно спекулювали хлібом» і «погрожували голодом
робітникам, бідноті та Червоній Армії» називалися насамперед «куркулі»
(селяни), а вже потім «скупники-спекулянти» (міські приватні торгівці),
хоча, як ми бачили вище, перша хвиля судових репресій по статті 107 КК
РСФРР і 127 КК УСРР вдарила не так по селянах, як по міських приватних
торговцях32.
Й. Сталін у своєму виступі 13 квітня перед московським партійним
активом, торкаючись практики судового покарання в умовах надзвичайних
заходів, пішов іще далі. Він навіть не згадав про існування міських приват -
них торгівців, натомість розрядився палкою тирадою про «спекулянтські
махінації глитайства», які, мовляв, «погрожували голодом»33. І хоча у все
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником ...
187
http://history.org.ua
ще контрольованій М. Бухаріним «Правді» тижнем пізніше з’явилась
уїдлива критика В. Астровим не названих на ім’я товаришів, котрі «стали
збиватися на карикатурне гасло «На 107 статті до соціалізму»»34, було
очевидним: сталінське угруповання, попри очевидний провал кампанії із
засудженням «куркулів» по статті за спекуляцію, було сповнене рішучих
намірів використовувати її і надалі, маючи вочевидь на увазі подальше
удосконалення й «розширене трактування» цієї статті у напрямі зарахування
до числа «спекулянтів» усіх одноосібників, які не бажали віддавати по
низьких цінах хліб державі.
Наступні кілька місяців, коли «на фронті хлібозаготівель» знову
виникли ускладнення, спроби влади «притиснути» у судовому порядку
селян стали уповні очевидними. Зауважимо, що вже з кінця квітня на
застосуванні статті 127 КК проти «куркулів» активно наполягали пред -
ставники місцевої влади, оскільки виявлялися неспроможними виконати
нереальні, явно завищені плани хлібозаготівель. Листи до ЦК КП(б)У з
клопотанням «дати санкцію» на застосування статті про «спекуляцію» по
відношенню до селян, які зберігали вже не тисячі, а сотні пудів зерна,
надходили від керівників окружних партійних комітетів. Зокрема, у
датованому 28 квітня листі секретаря Мелітопольського ОПК С. Чурина
містилась пропозиція притягати до судової відповідальності по статті
127 КК «куркулів», які зберігали 300 і більше пудів хліба35. 29 квітня
секретар таємного відділу ЦК КП(б)У поінформував секретаря ЦК
КП(б)У П. Любченка про клопотання Білоцерківського ОПК дати дирек -
тиву органам суду та прокуратури притягати до відповідальності «курку -
лів» у разі виявлення понад 500 пудів хліба. Вельми характерним було і те,
що причиною перегляду загального порядку застосування статті білоцер -
ківський чиновник прямо називав «ускладнення», що їх спричинила
«незнач на наявність більших лишків»36.
30 квітня відбулося засідання політбюро ЦК КП(б)У, учасники якого
доручили наркому юстиції В. Порайку повернутися до питання «реального
виявлення куркульських та спекулянтських елементів, що спекулюють
хлібом» й подати протягом двох діб нове роз’яснення порядку засто -
сування ст. 127 КК у боротьбі зі «спекулянтами та злісними приховувачами
хліба»37. Розпорядження було виконане, і 4 травня в республіканській пресі
з’явилося нове повідомлення «Від Наркомюсту та Прокуратури Рес -
публіки», в якому, на відміну від попередньо оголошеної інформації,
діяльність «спекулянт ських та глитайських елементів, що намагаються
зірвати роботу по хлібозаготівлях», вже проголошувалася не стільки
Гриневич Людмила
188
http://history.org.ua
господарським (кримінальним), скільки політичним (антирадянським)
злочином. Відповідно до цього, окрпрокуратурам, органам слідства та
дізнання пропонувалося у співпраці з КНС, кооперативами й широкими
бідняцько-середняцькими масами за короткий строк виявити у місті й на
селі «спекулянтські та куркульські елементи», які «злісно приховують
хліб, спекулюючи ним, або зі спекулятивною метою перемелюють зерно
на борошно», а також і тих осіб, «що ведуть злочинну агітацію проти
продажу хліба державним та кооперативним заготівельникам». Виявлених
злочинців належало притягати до відповідальності за статтею 127 КК, а
у разі ведення антирадянської агітації — ще і за статтею 54(10)КК.
Дізнання й слідство у подібних справах пропонувалося завершувати у
триденний термін, так само «у найкоротший час» належало виносити й
вироки у таких судових справах38.
Чергове «розширене тлумачення» злочинних дій, пов’язаних із діяль -
ністю «куркулів-спекулянтів» — з одного боку, а з іншого —встановлені
НКЗВТ СРСР навесні 1929 р. нереальні для виконання хлібозаготівельні
плани цілком очевидно тягли за собою не лише ужорсточення, але й
поширення практики судових розправ за ст. 127 КК на усі верстви селянства.
Цю обставину влітку 1928 р. не публічно був змушений визнати сам нарком
юстиції В. Порайко. «[…] 127 артикул, — заявив він, — не так ударив по
кулаку, як по середняку. Виходило так, що ми конфіскували не лишень хліб,
а конфіскували частину, або все майно і плюс до цього засаджували в БУПР,
а потім на три роки висилали за межі України […]». Це визнання наркома
підтвердили й представлені до ВУЦВК на початку 1929 р. звіти окружних
виконавчих комітетів. Зокрема, за інформацією Дніпропетровського
ОВК протягом 1928 р. в окрузі по статтях 127 і 135 КК були засуджені 1184
особи, при цьому у ході застосування статті 127 «мали місце випадки
неправильного підходу не лише до середняків, але і до бідняків»39. На Ізюм -
щині серед 68 покараних за статтею 127 КК власне «куркулів» було 29,
серед няків — 25, бідняків — 540, на Лубенщині у числі 116 засуджених
«за спе куляцію» заможних було 50, середняків — 31, бідняків — 3, крама -
рів — 3241. У Запорізькій окрузі, як вказувалось у звіті, спочатку велася
боротьба з тими «куркулями-спекулянтами», які мали запаси більше 1 тис.
пуд. хліба, а протягом квітня — червня під судові репресії потрапили й
середняки, у яких виявляли 20-30-50-100 пуд. хліба, а іноді навіть із
недостатнім доказом про приховування запасів…»42.
Таким чином, розгортання взимку — навесні 1928 р. «надзвичайних
заходів» в аграрній сфері супроводжувалося заходами радянської влади,
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником ...
189
http://history.org.ua
спрямованими на встановлення жорсткого контролю за ринком, підпоряд -
кування його державним інститутам. У процесі цього відбувалося станов -
лення практики «революційної законності» — умовного правопорядку,
характерною ознакою якого стало не юридичне, а політичне тлумачення
злочинів кримінального характеру. За цих обставин статті 107 КК РСФРР
та 127 КК УСРР, спрямовані проти спекулянтів, були використані радян -
ською владою як засіб покарання й залякування селян за відмову продавати
державі хліб за низькими цінами. Жертвами судових переслідувань стали
також і міські приватні підприємці, діяльність яких на хлібному ринку
здебільшого була цілком законною. Ліквідація приватної торгівлі хлібом
фактично означала початок зламу НЕПу і відродження практики воєнного
комунізму.
1 Калініченко В. В. Селянське господарство України в період НЕПУ. Історико-
економічне дослідження. — Х.: 1997. — 400 с.; Марочко В. І. Зернова проблема
та «криза хлібозаготівель» // Голод 1932–1933 років в Україні. — К.: 2003. — С. 265—
278; Осокина Елена. За фасадом «сталинского изобилия». Распределение и рынок
в снабже нии населения в годы индустриализации, 1927–1941. — М.: 1999. —
271 с. та ін.
2 Лясковська С. П. «Спекуляція» в контексті кримінальної політики Радянської
держави в 1918–1928 рр. // Історичні і політологічні дослідження: зб. наук. праць. —
2008. — № 1–2.— С. 258–265.
3 Юридична енциклопедія: в 6 т. — Т. 5. — С. 572.
4 Пионктовский А. А. Советское уголовное право. — Т. 2. Особенная часть. —
М. Л.: 1928. — С. 91. Цит. за ст. С. П. Лясковської.
5 Дихтяр Г. А. Советская торговля в период построении социализма. — М.,
1961. — С. 271; Рубинштейн Г. Л. Развитие внутренней торговли в СССР. — Л., 1964;
Осокина Е. За фасадом «сталинского изобилия». Распределение и рынок в снабжении
населения в годы индустриализации, 1927–1941. — М., 1999. — C. 38.
6 Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного
(Далі — ЦДКФФА України). Кінотиждень, арх. № 1378-2.
7 Рубинштейн Г. Л. Вказ. праця. — С. 245; Дихтяр Г. А. Вказ. праця. — С. 330. Цит.
за працею Є.Осокиної.
8 Російський державний архів соціально-політичної історії (Далі — РДАСПІ). —
Ф. 17. — Оп.3. — Спр. 667. — Арк.10–12; Известия ЦК КПСС. — 1991. — № 5. —
С. 195—196; Публ.: Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание.
Документы и материалы (Далі — Трагедия советской деревни). Том 1. — М.:
РОССПЭН, 1999. — С. 137, 147.
Гриневич Людмила
190
http://history.org.ua
9 Известия ЦК КПСС. — 1991. — № 5. — С. 195–196; Трагедия советской деревни. —
Т. 1. — С. 147.
10 Центральний архів Федеральної служби безпеки Російської Федерації (Далі —
ЦА ФСБ РФ). — Ф. 2. — Оп.6. — Спр. 982. — Арк. 99. Публ.: Трагедия советской
деревни. — Т. 1. — С. 136.
11 Вісті ВУЦВК. — 1928. — 12 січня.
12 Там само. — 26 січня.
13 ЦА ФСБ РФ. — Ф. 2. — Оп.6. — Спр. 567. — Арк. 109–113. Публ.: Советская
деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. Документы и материалы. Том 2. 1923–1929
(Далі — Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД). — М.: РОССПЭН, 2000. —
С. 653–655.
14 ЦА ФСБ РФ. — Ф. 2. — Оп.6. — Спр. 567. — Арк. 109–113. Публ.: Советская
деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. — Т. 2. — С. 653–655.
15 ЦА ФСБ РФ. — Ф. 2. — Оп.6. — Спр. 567. — Арк. 206. Публ.: Трагедия
советской деревни. — Т. 1. — С. 201; ЦА ФСБ РФ. — Ф. 2 — Оп. 6. — Спр. 567. —
Арк. 278–281. Публ.: Трагедия советской деревни. — Т. 1. — С. 206–208; Советская
деревня глазами ВЧК-ОДПУ-НКВД. — Т. 2. — С. 682–684.
16 ЦА ФСБ РФ. — Ф. 2. — Оп. 6. — Спр. 567. — Арк. 278–281. Публ.: Трагедия
советской деревни. — Т. 1. — С. 206–208; Советская деревня глазами ВЧК-ОДПУ-
НКВД. — Т. 2. — С. 682–684.
17 Вісті ВУЦВК. — 1928. — 26 січня.
18 ЦДАВО. — Ф. 337. — Оп. 1. — Спр. 6384. — Арк. 364–365; Ф. 539. — Оп. 6. —
Спр. 1174. — Арк. 26.
19 Центральний державний архів громадських об’єднань України (Далі — ЦДАГО). —
Ф. 1. — Оп.6. — Спр. 142. — Арк. 32.
20 Вісті ВУЦВК. — 1928. — 14 лютого; Комуніст. — 1928. — 14 лютого.
21 ЦДАГО. — Ф.1. — Оп.6. — Спр. 142. — Арк. 36–39.
22 Колективізація і голод на Україні. 1929–1933. Збірник документів і матеріалів
(Далі — Колективізація і голод на Україні. 1929–1933). — К., 1992. — С. 26.
23 Там само. — С. 32.
24 Правда. — 1928. — 17 февраля; Крестьянская газета. — 1928. — 21 февраля.
25 Комуніст. — 1928. — 26 лютого.
26 Вісті ВУЦВК. — 1928. — 24 лютого.
27 Там само. — 3 квітня.
28 ЦА ФСБ РФ. — Ф. 2. — Оп. 6. — Спр. 597. — Арк. 409. Публ.: Трагедия совет -
ской деревни. — Т. 1. — С. 231.
Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником ...
191
http://history.org.ua
29 ЦА ФСБ РФ. — Ф. 2. — Оп. 6. — Спр. 567. — Арк. 410. Публ.: Трагедия совет -
ской деревни. — Т.1. — С. 234—235.
30 Как ломали НЭП. Стенограммы пленумов ЦК ВКП(б). 1928–1929. Том 1.
Объе ди ненный пленум ЦК и ЦКК ВКП(б) 6–11 апреля 1928 г. — М., 2000. —
С. 78–79.
31 Там само. — С. 78–79.
32Там само. — С. 318.
33 Комуніст. — 1928. —18 квітня.
34 Правда. — 1928. — 19 апреля.
35 ЦДАГО. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 2772. — Арк. 80.
36 Там само. — Спр. 2751. — Арк. 63.
37 Там само. — Оп. 6. — Спр. 142. — Арк. 90–92.
38 Вісті ВУЦВК. —1928. — 4 травня.
39 Колективізація і голод на Україні. 1929–1933. — С. 40.
40 ЦДАВО України. — Ф. 1. — Оп. 5. — Спр. 385. — Арк. 6.
41 Колективізація і голод на Україні. 1929–1933. — С. 44.
42 Колективізація і голод на Україні. 1929–1933. — С. 73.
Гриневич Людмила
192
http://history.org.ua
|