Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики
Досліджується становлення і особливості функціонування державної сільськогосподарської статистики в перші роки радянської влади в Україні. Аналізуються особливості взаємодії влади і статистики при складанні хлібофуражних балансів УСРР на почасти недорідний 1927/28 і позначений масштабним недородом 1...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Назва видання: | Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50608 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики / Л. Гриневич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 18-59. — Бібліогр.: 134 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-50608 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-506082013-10-25T03:14:07Z Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики Гриневич, Л. Досліджується становлення і особливості функціонування державної сільськогосподарської статистики в перші роки радянської влади в Україні. Аналізуються особливості взаємодії влади і статистики при складанні хлібофуражних балансів УСРР на почасти недорідний 1927/28 і позначений масштабним недородом 1928/29 роки. This article deals with the peculiarities of the formation and functioning of state agricultural statistics during the first years of the Soviet regime in Ukraine. The author analyzes the interaction of the authorities and the statistics in compiling grain balances of the Ukrainian SSR for the year 1927/28, which was partially lean, and in the year 1928/29, which was marked by large crop losses. 2012 Article Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики / Л. Гриневич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 18-59. — Бібліогр.: 134 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50608 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Досліджується становлення і особливості функціонування державної сільськогосподарської статистики в перші роки радянської влади в Україні. Аналізуються особливості взаємодії влади і статистики при складанні хлібофуражних балансів УСРР на почасти недорідний 1927/28 і позначений масштабним недородом 1928/29 роки. |
| format |
Article |
| author |
Гриневич, Л. |
| spellingShingle |
Гриневич, Л. Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| author_facet |
Гриневич, Л. |
| author_sort |
Гриневич, Л. |
| title |
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики |
| title_short |
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики |
| title_full |
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики |
| title_fullStr |
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики |
| title_full_unstemmed |
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики |
| title_sort |
хлібофуражні баланси усрр 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/50608 |
| citation_txt |
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.: статистика під тиском і на службі політики / Л. Гриневич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 18-59. — Бібліогр.: 134 назв. — укр. |
| series |
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| work_keys_str_mv |
AT grinevičl hlíbofuražníbalansiusrr192728192829rrstatistikapídtiskomínaslužbípolítiki |
| first_indexed |
2025-07-04T12:24:18Z |
| last_indexed |
2025-07-04T12:24:18Z |
| _version_ |
1836719128157618176 |
| fulltext |
Гриневич Людмила
18
Гриневич Людмила (Київ)
ХЛІБОФУРАЖНІ БАЛАНСИ УСРР 1927/28–1928/29 рр.:
СТАТИСТИКА ПІД ТИСКОМ І НА СЛУЖБІ ПОЛІТИКИ
Питання підпорядкування радянської статистики органам планування та
використання її для досягнення певних політичних цілей уже тривалий час
перебувають у центрі уваги вітчизняних і зарубіжних дослідників1. З’ясування
політичних впливів на самий процес вироблення статистичної інформації,
вивчення особливостей функціонування сільськогосподарської, зокрема врожай-
ної статистики й визначення ступеню вірогідності статистичних даних, котрі
покладалися в основу господарського планування є, у суті речей, тією основою,
на якій мають будуватися сучасні дослідження з проблематики голоду. Мета
даної статті полягає в тому, аби проаналізувати особливості взаємодії влади і
статистики при складанні хлібофуражних балансів УСРР на почасти недорідний
1927/28 і позначений масштабним недородом 1928/29 рр. Більш конкретно коло
питань, що нас цікавлять, можна окреслити в такий спосіб: наскільки відчутним
був вплив політики на процес розробки статистиками хлібофуражних балансів
республіки, наскільки достовірними були проведені статистиками балансові
обрахування, чи підпорядковувалися вони логіці господарського життя, чи
навпаки, були зумовлені потребами політичної доцільності.
Становлення і особливості функціонування державної сільськогосподарської
статистики в перші роки радянської влади
У дореволюційній Росії відомості про сільське господарство збиралися й
аналізувалися Центральним статистичним комітетом Міністерства внутрішніх
справ, Міністерством землеробства та земствами. Попри певні методологічні
вади, дореволюційна сільськогосподарська статистика, зокрема врожайна, на
думку сучасних дослідників відзначалася надійністю. Валові збори хлібів*
статистики визначали шляхом помноження врожайності з десятини землі на
розмір усіх посівних площ. Необхідна для цих обрахувань інформація добу-
валася або поширенням через волосні управління і сільських старост стан-
——————
* Валовий збір хлібів (врожай) — загальний розмір продукції в натуральному виразі, зібраної з
площі усіх посівів; характеризує загальний обсяг виробництва хлібів. Фактичний урожай —
фактично зібраний та оприбуткований урожай із зібраних посівів; фактичний збір врожаю і
фактична врожайність — кількість зібраної продукції сільськогосподарських культур з 1 га
посіву до моменту завершення жнив більшістю господарств; чистий збір — фактичний урожай у
масі після доробки за відрахуванням насіння на всю засіяну площу даної культури.
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
19
дартних анкет із запитаннями про врожайність* та посівні площі** (у період
1883–1917 рр. ЦСК щорічно розсилав до 100 тис. таких анкет), або шляхом
опитувань добровільних кореспондентів, переважну більшість яких складали
«культурні господарі» (кореспондентська мережа Міністерства землеробства,
наприклад, налічувала до 8 тис. осіб). Опрацьовані статистиками дані періо-
дично використовувалися урядом для впливу на хлібний ринок, проте в цілому,
за визнанням відомого економіста М. Кондратьєва, цей ринок до Першої
світової війни переважно складався стихійно у процесі економічного життя
народу і ринкового обігу2.
Після більшовицької революції усі «буржуазні статистичні установи» було
ліквідовано. Попри це, саме вони — насамперед земські статистичні комітети й
стали тією основою, на якій почали вибудовуватися головні статистичні інсти-
туції «держави диктатури пролетаріату»: організоване 1918 року в Москві
Центральне статистичне управління (ЦСУ) та сформоване у Харкові в травні
1920 року Українське статистичне бюро, реорганізоване роком пізніше в
Український статистичний комітет при УЕН, а з жовтня 1921 року — у ЦСУ
УСРР3.
До середини 1920-х рр. Центральне статистичне управління УСРР пере-
творилося на солідне відомство із величезним штатом та розгалуженою мере-
жею місцевих підрозділів. Порядок його діяльності регламентувався постановою
ВУЦВК і РНК «Про державну статистику УСРР» від 3 листопада 1924 р.4 Згідно
з цим документом, республіканське ЦСУ діяло на правах наркомату і підпо-
рядковувалося безпосередньо ВУЦВК і РНК УСРР. Основні завдання респуб-
ліканського статистичного відомства полягали у тому, щоб:
а) опікуватися правильною постановкою статистичних дослідів, розвитком і
поширенням статистичних знань у республіці;
б) проводити на території УСРР загальнодержавні переписи населення, про-
мисловості, сільського господарства, опрацьовувати зібрані статистичні мате-
ріали;
в) вести поточні статистичні спостереження у всіх областях суспільного
життя, господарської й культурної діяльності державних і громадських установ
республіки, її населення;
г) проводити за дорученням уряду УСРР спеціальні статистичні дослід-
ження;
д) керувати і спостерігати за діяльністю підвідомчих ЦСУ місцевих ста-
тистичних установ;
——————
* Врожайність сільськогосподарських культур — середній розмір певної продукції рос-
линництва з одиниці фактично зібраної площі даної культури; характеризує продуктивність тієї чи
іншої культури в конкретних умовах її вирощування. У 1920-ті рр. вимірювалася у пудах з
десятини; попередньо визначалася в балах, після чого з поправкою на недооблік у 0,3–0,5 бали за
допомогою спеціальних статистичних операцій переводилася у пуди.
** Посівна площа сільськогосподарських культур — частина ріллі або інших розораних угідь,
зайнята посівом однієї або кількох сільськогосподарських культур.
Гриневич Людмила
20
е) здійснювати загальне керівництво і координацію відомчих статистичних
установ, узгоджувати програми проведення і розробки ними статистичних
досліджень;
є) публікувати висновки проведених в Україні статистичних досліджень і
переписів у зведеному виданні «Статистика України», видавати статистичні
щорічники, бюлетені, статистико-економічні праці, збірники, огляди, моногра-
фії, наукові і популярні книжки, посібники з статистики тощо;
ж) організовувати наукові, навчальні і навчально-допоміжні установи, ста-
тистико-економічні курси, семінари, бібліотеки, музеї;
з) проводити Всеукраїнські статистичні з’їзди, конференції.
Керівництво ЦСУ УСРР здійснював управляючий, при якому також діяла
Колегія у складі чотирьох осіб. Щорічні плани роботи статистичного відомства
мали проходити через Держплан і потому затверджуватися українським урядом.
На місцях ведення державної статистики покладалося на губернські, окружні
статистичні бюро, котрі діяли на правах відділів — відповідно при губвикон-
комах або окрвиконкомах. При районних виконавчих комітетах діяли районні
статистики.
З переходом УСРР на трьохступеневу систему управління губернські ста-
тистичні бюро припинили своє існування, натомість було сформовано районні
статистичні бюро. Наприкінці 1925 р. лише центральний штат ЦСУ УСРР
нараховував більше 300 осіб. У всіх 41 округах республіки діяли окружні, а у
632 районах — районні статистичні бюро, працівники яких послуговувалися
допомогою 9262 офіційно зареєстрованих добровільних кореспондентів5.
Як у Москві, так і в Харкові кадрове обличчя статистичних установ на
перших порах визначали професіонали «старої школи». До початку 1926 р.
центральним статистичним відомством у союзній столиці незмінно керував
колишній земський статистик Павло Іванович Попов — авторитетний науковець
і досвідчений адміністратор, котрий мав партійний квиток і певні зв’язки з
високими комуністичними чиновниками, відтак був спроможний, до пори — до
часу, захищати «ідейно несвідомі» наукові кадри відомства від тиску «свідомо-
комуністичних» контролерів6.
Першим головою Українського статистичного бюро став добре знаний у
дореволюційні часи земський статистик Степан Степанович Жилкін. Щоправда,
у кар’єрному плані він був не таким успішним, як його московський колега.
Попри активну працю на пролетарську державу, голова українського ста-
тистичного відомства вже у квітні 1921 р. став фігурантом харківського
судового процесу над «буржуазною інтелігенцією», був звинувачений у злов-
мисному проникненні до керівних економічних органів радянської влади та
засуджений, незважаючи на гаряче заступництво письменника В. Короленка, до
п’яти років ув’язнення7. Короткий час потому українським статистичним відом-
ством керував виходець з Мелітополя, випускник Томського університету,
професор політекономії Харківського університету Йосиф Трахтенберг. А після
його переведення до Москви — колишній земський статистик Олександр
Михайлович Волков, який невдовзі так само опинився у столиці. Вочевидь
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
21
даниною політиці українізації стало призначення керівником ЦСУ УСРР
Михайла Оверковича Авдієнка. Втім, 1924 року він був усунутий від керування
статистичним відомством, а пізніше — заарештований і засланий за «контр-
революційне минуле» — членство в Українській Центральній Раді та причет-
ність до творення Української комуністичної партії (УКП). Не менш коло-
ритною особою був також і наступний керівник республіканського ЦСУ —
Сергій Михайлович Мазлах (Робсман) — до революції статистик Полтавського
земства, а в роки громадянської війни — націонал-комуніст, відомий напи-
санням 1919 року (в співавторстві з Василем Шахраєм) резонансної книжки «До
хвилі: Що діється на Вкраїні і з Україною» із жорсткою критикою національної
політики РПК(б)8.
До середини 1920-х рр., попри перманентний тиск на «буржуазні кадри»
статистичних установ, існували більш-менш прийнятні умови для функціо-
нування радянської статистики як науки, що їй належало не лише сканувати
складні суспільні процеси, а й пропонувати владі необхідну в практичному
плані, різнопланову статистичну інформацію.
Це стосувалося й сільськогосподарських статистиків, котрі досягли виразних
успіхів у збиранні та розробці даних про тенденції розвитку сільськогоспо-
дарського виробництва, особливості господарювання, побут, стан харчування,
дозвілля селянських родин. У центрі уваги статистиків постійно перебували
питання, пов’язані з визначенням розмірів посівних площ та врожайності,
обрахуванням валових зборів хлібів. Осмислюючи досвід російської дорево-
люційної та зарубіжної статистики, науковці намагалися вдосконалити відомі їм
та опрацьовувати нові оригінальні методи спостереження та аналізу, крок за
кроком просуваючись уперед у цій справі.
Загальне уявлення про напрями роботи республіканського статистичного
відомства можна скласти на підставі його щорічних оперативних планів. Так,
розглянутий на Колегії ЦСУ і схвалений 30 липня 1924 р. план робіт на 1924/
25 р.9 передбачав розширення, в порівнянні з попередніми роками, самої
системи статистичного спостереження за рахунок організації синтетичних робіт
та удосконалення методології дослідів. Планувалися найрізноманітніші дослід-
ження у царині демографічної, сільськогосподарської, промислової, міської,
торгівельної, фінансової, транспортної статистики, статистики праці, народної
освіти тощо. Ішлося, наприклад, про те, аби в царині демографії перейти до
розробки нової системи записів актів громадянського стану, розширити існуючу
програму поточної статистики населення. Якщо у 1923/24 р. дослідження ста-
тистиків обмежувалися суто демографічними характеристиками (показники
народжуваності, смертності, кількості шлюбів і розлучень тощо), то в новому
році планувалося вже встановлювати зв’язки між різними показниками, як от
природний рух населення і соціальні характеристики. Також передбачалося
започаткувати систему щорічних переписів населення (за ситуацією станом на
1 січня). Широкою була й накреслена програма заходів у царині сільськогоспо-
дарської статистики. Крім продовження вже традиційних дослідів (весняного
перепису 10% селянських господарств, осіннього вибіркового опитування 5%
Гриневич Людмила
22
господарств, обстеження селянських бюджетів, динамічних досліджень 60 тис.
господарств) мали бути впроваджені спеціальні анкетні дослідження для з’ясу-
вання питань про використання в селянських господарствах техніки, систему
рільництва, порядок землекористування тощо. Заплановані досліди в області
торговельної статистики передбачали систематичні обстеження стану хлібоза-
готівлі, вирахування видимих запасів хліба, облік експорту, руху хлібних ван-
тажів. Як окремий важливий напрям у діяльності ЦСУ УСРР визначалася й
робота зі складання балансу народного господарства республіки.
16–23 листопада 1925 р. у Харкові відбулася Перша Всеукраїнська статис-
тична нарада, під час якої обговорювалися перспективні напрями діяльності
республіканського відомства10. Серед інших, учасники вислухали й обговорили
доповідь Г. Вербицького про досліди в царині врожайної статистики. Зокрема,
науковець звернув увагу на потребу подальшого вдосконалення існуючих мето-
дик обрахування розмірів врожаю, як і розмірів загибелі посівів. Уявлення
статистиків щодо способів визначення цієї останньої, на думку науковця, були
досить умовними. «Облік загиблої площі нам ніколи не вдавалося налагодити, —
визнав Г. Вербицький. — Загибла площа настільки складне явище, що зазвичай
шляхом реґістрації це явище не вдається урахувати. Провести межу між
загиблою площею і не загиблою надзвичайно важко. Тому виміряти загиблі
посіви — справа надзвичайно важка, і при їх обрахуванні зазвичай виходить
дефектний матеріал…»11. Аби виправити таку ситуацію статистик запропонував
увести до п’ятибальної шкали визначення врожайності так званий нульовий бал.
Ця та інші озвучені Г. Вербицьким пропозиції, розгорнута довкола них дискусія
ясно вказували на те, що вдосконалення методів врожайної статистики науковці
розглядали як важливе і невідкладне завдання. Власне, те ж стосувалося і питань
опрацювання балансу усього народного господарства країни. З доповіддю на цю
тему перед учасниками Всеукраїнської статистичної наради виступив пред-
ставник ЦСУ УСРР В. Мишкіс12.
Зауважимо, що згідно з планами ЦСУ УСРР протягом 1925/26 р. належало
завершити всі роботи, пов’язані з обчислення балансу народного господарства
республіки за 1923/24 і 1924/25 рр. Утім, як можна побачити з протоколу
засідання РНК УСРР від 24 лютого 1927 р., зробити цього не вдалося: почасти
унаслідок переходу до трьохступеневої системи управління й пов’язані з цим
реорганізації у статистичному відомстві, почасти й через низку доручених ЦСУ
УСРР позапланових робіт, підготовку до чотирьох загальносоюзних переписів13.
До того ж у 1924/25 році в Україні, так само як і в деяких інших провідних
хлібних регіонах країни, стався недорід. Відтак статистикам, разом із пред-
ставниками інших відомств, довелося залучитися до робіт з опрацювання мето-
дики визначення потерпілих районів, обрахування їхніх потреб для організації
державної допомоги14.
Зрозуміло, що такий масштабний фінансовий документ, як народногоспо-
дарський баланс, містив і сільськогосподарську частину. Поряд із цим, у 1920-ті рр.
союзне й республіканські статистичні відомства регулярно укладали хлібофу-
ражні баланси — спеціальні фінансові документи, що містили відомості про
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
23
виробництво і витрати зерно-хлібів* (відповідно по всій країні та по окремим
республікам).
Структура хлібофуражного балансу включала як прибуткову, так і витратну
частини. До першої відносилися дані про врожай поточного року, а також
відомості про накопичені з минулих років видимі (торговельні) і невидимі
(зосереджені у селян) запаси хліба. Витратна частина містила підрахунки про-
довольчих, фуражних, насіннєвих потреб, втрат (лузга, псування) та попитів
хліба для годування армії й роботи промисловості. Розрахунки потреб зернової
продукції на продовольство визначалися на підставі даних про кількість
населення та норми споживання. Витрати на фураж — на основі відповідних
відомостей про поголів’я худоби та норми її харчування. Потреба у насінні —
виходячи з посівних площ та норм висіву. Різниця, що залишалася після усіх
відрахувань на внутрішні потреби, вважалася лишками, одна частина з яких
мала бути використана для поповнення страхових запасів села, а інша —
спрямована на експорт.
Оскільки підготовка хлібофуражного балансу країни була відносно новою
справою, робота над ним супроводжувалася численними технічними та мето-
дологічними ускладненнями, які науковці і не приховували.
Проблематичною виглядала передусім можливість точного встановлення
розміру зібраного селянами врожаю, адже для цього бракувало повних, а
головне — уповні достовірних відомостей як про селянські посіви, так і про
врожайність.
Для визначення розміру посівних площ статистики проводили щороку
навесні вибіркові опитування добровільних кореспондентів, які охоплювали
спочатку 5%, а з 1925 року — 10% загальної кількості селянських господарств.
Потім ці дані зіставлялися з податковими відомостями, складеними уповнова-
женими Наркомату фінансів у ході щорічних суцільних переписів селянських
дворів. Починаючи з 1927 року статистики стали використовувати методику
масових «контрольних обмірів» посівних площ, водночас до цієї справи долу-
чили ще й аерофотозйомку15.
Інший важливий показник — врожайність у 1920-ті рр. традиційно визна-
чався за п’ятибальною шкалою, після чого за допомогою спеціальних ста-
тистичних операцій переводився у пуди. Вихідний матеріал для цих підрахунків
збирався під час щорічних осінніх вибіркових обстежень 2–3% господарств, а з
1925 року — ще й додатково опитувань 10 тис. добровільних кореспондентів.
А проте, здобуті у всі ці способи відомості науковці-статистики не вважали
уповні надійними, виходячи з того, що селянські кореспонденти свідомо, по-
боюючись реквізиції чи для полегшення податкового тягаря, можуть надавати
занижені дані. Аби поправити це, почали застосовувати так звані середні
——————
* Зернові і зернобобові — культури, основна продукція яких — зерно; за видом продукції та її
призначенням зернові поділяються на дві підгрупи: продовольчих культур, які, у свою чергу,
поділяються на хлібні (пшениця, жито) і круп’яні (гречка, просо, рис), а також підгрупу фуражних
культур (ячмінь, овес, кукурудза, зернобобові).
Гриневич Людмила
24
коефіцієнти недообліку («надвишки на недооблік») — уповні розумний з
наукового боку хід, який, проте, відкривав безмежні можливості для зловживань
і маніпуляцій.
Точніші дані врожайної статистики представляли вибіркові бюджетні
обстеження селянських господарств. Вони проводилися із застосуванням мето-
дів математичної статистики, зокрема теореми А. Боулі, та передбачали деталь-
ний опис і ретельну перевірку даних шляхом співставлення селянських при-
бутків і витрат. Проте у 1920-ті рр. бюджетні обстеження в УСРР охоплювали
усього 10–15 тис. селянських господарств (із більше, ніж 5 млн. господарств), а
тому не могли вважатися репрезентативними.
Залишалися дискусійними при складанні хлібофуражних балансів багато
інших питань: про критерії визначення «соціального розшарування» села, про
підходи до обрахування норм продовольчого забезпечення населення хлібом, не
кажучи вже про так звані приховані запаси селянського хліба. Їх точне визна-
чення уявлялося настільки ефемерною справою, що попервах така стаття, як
«невидимі запаси хліба» у розроблених статистиками схемах балансу взагалі
була відсутньою16. Обчислення цих запасів почалося лише за наказом з високих
владних кабінетів. Однак здобуті за балансовим методом* дані скоріше лише
підтвердили скептичне ставлення статистиків до проблемної статті балансу,
ясно вказуючи, що хліб у радянській державі селяни переважно зберігали як
страховку і що точно вирахувати розмір цієї страховки було просто неможливо.
Зрозуміло, під час дискусій статистиками обстоювалися різні, часом діамет-
ральні позиції щодо визначення ресурсних можливостей села. Суто наукові
питання почали набувати виразно політичного забарвлення з середини 1920-х рр.,
коли більшовицьке керівництво упевнено стало на шлях прискореної воєнно-
промислової модернізації країни, вибудовуючи свої грандіозні плани саме на
внутрішніх, зокрема і хлібних ресурсах.
Передвісником того, що короткий період «мирного співіснування» аполі-
тичних професіоналів-статистиків з радянською владою відходить у минуле,
став конфлікт довкола хлібофуражного балансу СРСР на 1925/26 р., жертвою
якого врешті став голова союзного статистичного відомства П. Попов.
Невдоволене «дистанціюванням» статистиків від нагальних потреб «поточ-
ної політики», більшовицьке керівництво ініціювало проведення експертної
оцінки розробленого ЦСУ балансу на 1925/26 р., що її було покладено на
створену в середині жовтня 1925 р. спеціальну Комісію НК РСІ. Очолив її
належний до сталінського оточення партійний функціонер Я.А. Яковлєв, тож
перевіряльники швидко встановили, що відомство Попова припустилося сут-
тєвих помилок у всіх без винятку обрахуваннях балансу: і щодо посівної площі, і
щодо реальних обсягів врожаю, і щодо норм харчування населення, а головне —
щодо кількості прихованих лишків хліба, явно применшивши їх і в такий спосіб
——————
* Балансовий метод — прийом порівняння взаємопов’язаних показників господарської діяль-
ності з метою з’ясування і визначення їх взаємного впливу, а також підрахунку резервів
виробництва.
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
25
«викрививши і затьмаривши соціально-економічне значення середніх прошарків
селянства»17.
10 грудня 1925 р. політбюро ЦК ВКП(б) на підставі матеріалів Комісії
Я.А. Яковлєва звинуватило Центральне статистичне управління та його керів-
ника особисто у припущенні «крупних помилок»18. А 18 грудня вже сам Сталін з
трибуни ХІV партійного з’їзду обізвав поданий ЦСУ хлібофуражний баланс
«злощасним», і не лише звинуватив його авторів у «спробах підігнати цифру під
ту чи іншу упереджену думку», але також виразно попередив їх про те, що такі
дії «є злочином кримінального характеру»19. У відповідь на ці закиди П.І. Попов
22 грудня спрямував листа генсеку, в якому вимагав публічно спростувати
виголошені на з’їзді неправдиві дані та вибачитися за нанесені грубі образи.
«ЦСУ — наукова установа і шахрайством не займається, і ніколи не займалася
<…>, — писав він. — Ваш обов’язок з тієї ж високої кафедри або опублікувати
мій лист, або заявити, що Ваші твердження не відповідають дійсності»20.
Жодних спростувань чи вибачень з боку Сталіна не надійшло. Натомість
17 березня 1926 р. політбюро ЦК ВКП(б), у відповідності із власним рішенням
від 10 грудня 1925 р., підтвердило усі звинувачення проти ЦСУ й остаточно
відсторонило П.І. Попова від керівництва центральним статистичним відом-
ством.
Його новим головою став Валеріан Валеріанович Оболенський (Осинський) —
економіст-теоретик і господарник, що мав чималий більшовицький стаж, хоча і
«небездоганну» політичну біографію через належність до групи «лівих кому-
ністів»21. Ці останні свого часу критикували Леніна за укладання Брестського
миру й «недооцінку» можливостей максимальної централізації в економіці.
З 1925 року Оболенський був членом президії Держплану СРСР, відтак орга-
нізаційно належав до прибічників підпорядкування статистики плановим завдан-
ням радянської економіки. А в серпні 1926 р. відбулися нові призначення у
Наркоматі зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР — одному з ключових у
«економічному блоці». Його колишній керівник, лідер опозиції Лев Каменєв
поступився посадою на користь одного із найвідданіших прибічників Сталіна,
Анастаса Мікояна, відкликаного для цього до Москви з Північного Кавказу.
31 річний партієць, який у цей час вже був «на ти» зі Сталіним, швидко
поступився наполяганням генсека, хоча попервах і противився призначенню
через повну відсутність досвіду й психологічну неготовність до роботи на
високій наркомівській посаді22.
Восени 1926 року кадрові ротації на найвищому рівні відбулися і в україн-
ському статистичному відомстві. Замість Сергія Мазлаха посаду керуючого
ЦСУ УСРР обійняв 46-річний Мойсей Михайлович Вольф23 — виходець із
Могилевської губернії, комуніст від 1920 року. Далі почалися реорганізації,
спрямовані на поступове підпорядкування республіканської статистики органам
планування. Для цього, зокрема, 12 травня 1927 р. постановою РНК УСРР у
складі ЦСУ було створено нову структуру — Статистичну планову комісію
(Статплан)24, до завдань якої було віднесено:
Гриневич Людмила
26
а) укладання республіканського плану статистичних дослідів, із включенням
до нього основних статистичних робіт загальносоюзного, республіканського і
місцевого значення, що мають проводитися на території України — незалежно
від того, які саме установи чи організації повинні проводити ці роботи;
б) затвердження програм і порядку збирання, розробку статистичних мате-
ріалів народними комісаріатами та іншими центральними установами УСРР;
в) здійснення попереднього розгляду, надання висновків на програми і орга-
нізаційні плани робіт загальносоюзного значення, що проводяться на території
України, якщо ці плани і програми подаються для експертного висновку РНК
УСРР, ЦСУ УСРР або іншим урядовим структурам чи установам;
г) розгляд методів складання балансу народного господарства України і
методів зведених статистичних робіт з динаміки народного господарства УСРР,
а також розгляд наслідків цих робіт.
Водночас на Статистичну планову комісію покладалися й функції Експерт-
ної ради в справі оцінки хлібофуражного балансу. Очолив Статплан голова ЦСУ
М.М. Вольф, його заступником став С.В. Минаєв, персональний склад членів
новоутвореної комісії затверджувався урядом25.
Тим часом підібрана Оболенським «оновлена команда» з економістів,
агрономів і статистиків «уточнила» показники хлібофуражного балансу СРСР на
1925/26 р. і також підготувала проект балансу на 1926/27 р. 13 жовтня 1926 р. ці
документи було затверджено Експертною радою ЦСУ СРСР і 15 жовтня 1926 р.
подано на розгляд РПО СРСР. Як на те й слід було сподіватися, розробники
«виявили» у селян значні запаси прихованого хліба. Станом на 1 липня 1925 р.
його кількість було визначено в розмірі 163,5 млн. пуд., станом на 1 липня
1926 р. — у 440 млн. пуд., до 1 липня 1927 р. приховані лишки хліба мали б
зрости до 646,9 млн. пуд., а з врахуванням видимих запасів — навіть до
804,9 млн. пуд.26 При цьому найбільша в СРСР кількість прихованих лишків
селянського хліба приписувалася саме Україні.
Обчислення статистиків, які вказували на наявність у селян величезних
запасів прихованих лишків хліба, були помилковими. Ці помилки почасти зу-
мовлювалися методологічними прорахунками, проте не обійшлося тут і без
втручання в статистичний процес політиків — передусім тієї частини біль-
шовицького керівництва, котре прагнуло «промислового стрибка» і домагалося
від науковців-статистиків «будь-що» шукати для цього ресурсні можливості.
Однак такі підходи по суті закладали «міну сповільненої дії» в країні, яка в
умовах зернової кризи 1927/28 р. не могла не вибухнути.
Хлібофуражні ресурси УСРР 1927/28 року:
статистичні обрахування і «політико-статистичні» помилки
Влітку — восени 1927 р., унаслідок несприятливих кліматичних умов, у
низці хліборобних регіонів СРСР стався недорід. Не оминуло це лихо й Україну,
де від літньої посухи, а пізніше тривалих дощів і градобою постраждали деякі
степові округи республіки — зазвичай найбільш активні у поставках товарного
хліба.
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
27
Така ситуація примусила українських статистиків виявити обережність при
укладанні хлібофуражного балансу республіки на 1927/28 р. 13 липня 1927 р.
Статплан УСРР затвердив проект балансу∗, що містив також уточнені балансові
показники за 1925/26 і 1926/27 рр. Відповідно до нього український врожай 1927
року визначався в розмірі 1026,9 млн. пуд., а всі запаси селянського хліба станом
на 1 липня 1925 р. — у 67,5 млн. пуд., на 1 липня 1926 р. — 165,5 млн. пуд., на
1 липня 1927 р. — 193 млн. пуд. (Таблиця 1)27. Поряд із цим розробники балансу
зробили численні застереження: і про потребу подальшого уточнення усіх
показників, і про несприятливу географію розташування нового врожаю, і про
можливість скорочення валового збору хлібів не на 5%, а на 10% (на 108 млн.
пуд.). Отже напевно опрацювання фінансового документу проходило під
домінуванням поміркованої частини економістів і статистиків, котрі намагалися
утриматися від методологічних компромісів та підпорядкування статистики
логіці господарського планування.
Про непросту ситуацію з хлібними ресурсами в Україні та, у зв’язку із цим,
потребу подальшого уточнення хлібофуражного балансу республіки на 1927/
28 р. представник ЦСУ УСРР доповідав 16 липня 1927 р. на широкій нараді у
заступника голови президії Держплану УСРР М. Каттеля. Нарада проводилася за
участі наркома торгівлі М. Чернова, представників наркоматів земельних справ,
фінансів, голів секцій Держплану УСРР, а також і спеціально прибулих до
Харкова з Москви представників союзного Наркомату торгівлі (І. Вейцера) та
Держплану (Виноградського).
Таблиця 1
Хлібофуражний баланс УСРР
за 1925/26, 1926/27, 1927/28 рр. (млн. пуд.).
(затверджений Статпланом при ЦСУ УСРР 13 липня 1927 р.)28
Прибутки і видатки 1925/26 1926/27 1927/28
1 2 3 4
І. Надходження
1. Запаси на початок року:
а) враховані (видимі)
б) невидимі
67,5
3,0
64,5
165,5
7,7
157,8
193,0
ІІ. Збір поточного року 1044,5 1023,8 1026,9
ІІІ. Усього надійшло 1112,0 1189,3 1219,9
——————
∗ З врахуванням уточненої «надбавки на недооблік» по посівній площі — плюс 5% для всієї
республіки, плюс 7% — для Степу, плюс 3% — для Лісостепу; по стану посівів — плюс 0,3 бали, з
прирівнюванням балу 3 до середнього його значення за матеріалами осіннього опитування 1925 р.,
масової анкети 1926 р. та відповідними даними за попередні роки.
Гриневич Людмила
28
Закінчення таблиці 1
1 2 3 4
ІV. Розподіл
1. Сільське населення
а) насіння
б) продовольство
в) годування худоби
г) інші витрати (розпил, лузга)
2. Міське населення
а) продовольство
б) годування худоби
(місто, армія)
в) інші витрати (розпил, лузга)
3. Промисловість
4. Безгосподарні витрати кукурудзи
726,5
140,9
301,3
269,1
15,2
71,4
49,1
20,1
2,2
7,3
20,0
768,2
147,7
309,6
295,5
15,4
73,2
50,0
21,0
2,2
10,0
5,6
799,7
152,1
316,7
315,2
15,7
75,6
50,9
22,4
2,3
10,0
–
V. Лишки
1. Вивіз з України
2. Запаси на кінець року:
а) у тому числі з врожаю поточного року
287,8
122,3
165,5
98,0
332,3
139,3
193,0
27,5
334,6
–
–
VI. Усього розподілено 1112,0 1189,3 1219,9
Нарада тривала більше п'яти годин: розпочавшись о пів на десяту ранку,
вона завершилось далеко по обіді, за десять хвилин до третьої. Судячи за
стенограмою, озвучені статистиками дані, що вказували на тривожну ситуацію в
республіці, не справили належного враження на представників союзних ві-
домств. Навпаки, з відвертого виступу начальника Хлібофуражного відділу
НКЗВТ СРСР І. Вейцера стало зрозуміло, що союзний наркомторг, зважаючи на
масштабні економічні плани країни та недостатньо високий урожай в інших
регіонах СРСР, покладає на Україну особливі надії й навіть уже подав до РПО
СРСР клопотання про збільшення для республіки річного хлібозаготівельного
плану. «Вимоги до хлібного ринку в цьому році, — наголосив І. Вейцер, —
будуть більше, ніж у минулому році у зв’язку з обороноздатністю країни, а
також у зв’язку з необхідністю експортування… Ми не заплющуємо очі на усі ті
труднощі, котрі стоять перед Україною… Тим не менше, перед нами стоїть
наступне завдання: нам треба вилучити якомога більшу кількість хліба на
Україні, цю мету ми собі поставили»29. Принагідно відзначимо, що за опри-
людненими ЦСУ СРСР на початку 1928 р. підрахунками, валові збори зернових
з врожаю 1927 року, в порівнянні з попереднім роком, уявлялися по РСФРР
меншими на 107,3 млн. пуд., по БСРР — більшими на 5,08 млн. пуд., по ЗСФРР —
меншими на 2,4 млн. пуд., по Середній Азії — меншими на 5,7 млн. пуд., по
УСРР — більшими на 15,4 млн. пуд.30
22 липня 1927 р. РПО СРСР, заслухавши доповіді НКЗВТ і Держплану,
затвердила план централізованих заготівель хліба в 1927/28 р. у розмірі 700 млн.
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
29
пуд. зернових і 75 млн. пуд. маслонасіння. Було запроектовано експортувати
130 млн. пуд. зерно-хлібів, і ще 50 млн. пуд. спрямувати на творення Дер-
жавного хлібного фонду31. Постанова не містила вказівок щодо розподілу плану
між регіонами, проте у поданому того ж дня до РПО заключенні Держплану
СРСР відзначалася потреба максимального збільшення товарного виходу
пшениці, ячменя і кукурудзи в УСРР, на Північному Кавказі та у Поволжі.
Формування Державного хлібного фонду оголошувалось «бойовим завданням,
належним до безумовного виконання за будь-яких умов»32.
Прийняті в Москві рішення стривожили Харків. 11 серпня 1927 р. УЕН
спрямувала до РПО СРСР розлогу доповідну, в якій, крім прохання не під-
вищувати планових завдань хлібозаготівлі для України, повідомляла також про
триваюче погіршення кліматичних умов: частина посівів «покладена на корні»
суховієм перед збиранням врожаю, тривалі дощі й градобій знищили в різних
районах близько 160 тис. га посівів, іще виразніше змінилася в негативний бік
географія врожаю, який перемістився із зазвичай найбільш товарових районів
Степу на Лівобережжя, Правобережжя і Лісостеп, питома вага яких у поставках
хліба державі зазвичай була незначною.
Ішлося у доповідній і про виявлені неточності в обрахуваннях хлібофураж-
ного балансу УСРР на 1927/28 р. Це стосувалося, зокрема, виразного пере-
більшення розмірів валового збору врожаю у республіці. Зазначалося, що,
наприклад, у Степу 1927 року в найбільш важливий вегетаційний період нали-
вання зерна кліматичні умови були значно гірші, ніж у попередні роки. А проте
обраховані ЦСУ десятинні збори врожаю виявилися суттєво більшими навіть на
фоні середньостатистичних показників за весь період з дореволюційного часу
(Таблиця 2)33.
Таблиця 2
Порівняння обсягів подесятинних зборів урожаю в Степу
за 1914–1926 рр. і з врожаю 1927 р. (у пудах)
1909–1914 1915–1919 1922–1926 Обрахування
1927 року
жито 50 46 40 57
озима пшениця 59 55 38 62
ярова пшениця 38 31 32 37
ячмінь 57 41 40 35
Порушувалася в доповідній і проблема селянських страхових запасів хліба.
Станом на 1 липня 1927 р., відзначалося в документі, цей запас становив
приблизно 180 млн. пуд. — близько 20% усіх річних потреб селян в хлібі, або
близько 30% їхніх потреб на продовольство та фураж. «Такий ступінь страховки
потреб, — висновувалося в доповідній, — звичайно не є високим, і тому не
Гриневич Людмила
30
можна розраховувати на скорочення селянством наявних страхових запасів і
збільшення їх за рахунок хліборинковості»34.
Те, що ситуація з врожаєм у республіці справді була непростою засвідчило й
схвалення Українською економічною нарадою 23 серпня 1927 року постанови
«Про недорід 1927 року та заходи боротьби з його наслідками». Постановою
офіційно проголошувалися постраждалими 80 тис. господарств Херсонської,
Миколаївської, Одеської, Маріупольської, Мелітопольської, Сталінської округ35.
А проте усі застережні аргументи української сторони не були почуті вищим
політичним керівництвом у Москві. Як і зроблені самими представниками ЦСУ
СРСР іще навесні 1927 року визнання про виявлені прорахунки у жовтневому
варіанті Хлібофуражного балансу СРСР на 1926/27 р.: переоблік валових зборів
хлібів на 160 млн. пуд., що тягнуло за собою потребу скорочення принаймні з
647 до 587 млн. пуд. наявних на кінець року невидимих та з 208 млн. пуд. до
142 млн. пуд. — видимих (торговельних) запасів хліба36.
Винесений на затвердження РПО СРСР 18 листопада 1927 р. хлібофуражний
баланс СРСР на 1927/28 р. ґрунтувався на фантастичних перебільшеннях неви-
димих запасів хліба у селян, які на 1 липня 1927 р. обраховувалися у 720,8 млн.
пуд., а на 1 липня 1928 р. мали б сягнути 896,4 млн. пуд. Враховуючи усі видимі
запаси, на кінець 1927/28 р. лишки селянського хліба в країні мали б сягати
1189,8 млн. пуд.37 Чималим виглядав і валовий збір усіх зернових хлібів 1927
року, становлячи 4644,3 млн. пуд. Вкупі з декларованими величезними види-
мими і солідними невидимим запасами, до розподілу в 1927/28 р. загалом мало б
надійти 5487,9 млн. пуд. хліба38 — уповні достатньо для того, аби не лише
задовольнити усі внутрішні потреби країни, але й дещо вгамувати валютні
апетити націленої на швидку модернізацію країни влади.
Насування наприкінці 1927 р. хлібозаготівельної кризи виявило невідпо-
відність уявних показників хлібофуражного балансу реальному стану справ.
Стривожений цією обставиною голова ЦСУ СРСР В. Оболенський 12 грудня
1927 р., під час ХV партійного з’їзду, написав таємного листа А. Рикову та
Й. Сталіну, в якому протиставив декларованим на з’їзді райдужним оцінкам
поточної ситуації свій невтішний прогноз сповзання країни у «досить глибоку
господарську кризу, значно сильнішу, ніж осіння криза 1923 р. або весняні
утруднення 1925 р.»39. Головнішою причиною цього В. Оболенський вважав
розгортання промислового виробництва «у темпі та у напрямах, котрі не від-
повідають реальним можливостям країни»40. «…Питання, по-моєму, ставиться
так: — писав голова статистичного відомства, — або треба дуже ретельно
збалансувати темпи і напрями, базуючись на своїх ресурсах, або треба залучити
ресурси ззовні і притому у доволі широких масштабах… Цей другий напрям
набуває тепер суто важливого значення. І якщо ми робимо, на думку т. Сталіна,
«поворот», то в економіці він, очевидно, має бути поворотом до більшого
використання ресурсів ззовні і до організованої підготовки такого вико-
ристання»41.
Ані висловлені запевняння у лояльності ЦК, ані довірливий тон, ані кон-
фіденційний характер листа не допомогли Оболенському переконати однопар-
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
31
тійців у небезпеці стрімкого розгортання курсу промислового зростання країни
за рахунок визиску бідних, фактично заснованих на ілюзорних оцінках, внут-
рішніх ресурсах. 1 березня 1928 р. «некомфортний» голова ЦСУ СРСР розпро-
щався зі своєю посадою, поповнивши невдовзі лави опозиціонерів. Керівником
центрального статистичного відомства став інший «старий більшовик», член
колегії НК РСІ Володимир Павлович Мілютин42, котрий виразно демонстрував
схильність до підпорядкування статистики потребам «політичної доцільності».
Повною мірою це проявилося під час квітневого 1928 р. пленуму ЦК
ВКП(б), коли новоспечений голова ЦСУ СРСР палко підтримав вочевидь роз-
губленого прорахунками в хлібофуражному балансі наркома торгівлі А. Мікояна
у його запевненнях про усе ще зосереджені на селі величезні приховані запаси
хліба. «В сенсі економічному перегину в хлібозаготівлях не було, — упевнено
заявив Мілютин при обговоренні доповіді наркома, — <…> селянин входить у
новий господарський рік з більшими запасами, ніж це було у минулому році
<…>. Ось висновок, котрий є для нас вкрай цінним для хлібозаготівель май-
бутнього року»43.
Як можна побачити зі стенограми пленуму, озвучені головою статистичного
відомства більш, ніж сприятливі прогнози на майбутню хлібозаготівельну кам-
панію та дивовижні визнання на кшталт викриття приховування селянами в
деяких районах від 16 до 70% посівної площі чи прогнозування очікуваного в
окремих місцевостях зростання площі посівів на 20% спричинили гомін у залі, а
також і різкі заяви деяких учасників пленуму. Зокрема, нарком земельних справ
РСФРР Н. Кубяк у своєму виступі прямо назвав заяви головного статистика
країни невірними й попередив, що це «може стати вельми небезпечним момен-
том до осені, при складанні хлібофуражного балансу». «Треба мати на увазі, що
хліб в деяких місцях підвели під гребінку увесь. — Зауважив він. — Ось чому
мені здається, що абсолютно небезпечно і шкідливо виступати з цифрами, котрі
життям спростовані»44.
Реалії наступних кількох місяців — невдале полювання за допомогою статті
107 КК на селян — виробників хліба та практичне завмирання кампанії хлібо-
заготівлі, згортання експорту та наростання продовольчих ускладнень лише під-
твердили справедливість скептичних оцінок ситуації. А влітку 1928 року низку
хліборобних регіонів, передусім Україну, охопив черговий, цього разу масштаб-
ний неврожай. Загроза продовольчої кризи постала з усією реальністю не лише
перед робітничим населенням промислових центрів, але також і перед самими
селянами. Такі обставини змусили ЦСУ СРСР тверезіше поставитися до визна-
чення наявних у країні хлібних ресурсів. Відтак було ухвалено одночасно зі
складанням нового хлібофуражного балансу країни на 1928/29 р., провести іще
одну детальну перевірку балансових показників за три попередні роки, і за
потреби усунути виявлені в них «погрішності».
28 серпня 1928 р. Експертна Рада представила урядові попередній варіант
балансу на 1928/29 р., а також і наново перераховані баланси за три минулі
сільськогосподарські роки. Вони підтвердили суттєві помилки у розрахунках —
Гриневич Людмила
32
по-перше, переоцінку фактичних обсягів врожаю та прихованих запасів хліба, а
по-друге — недооцінку витрат хліба селом, насамперед для годівлі худоби45.
Виходило так, що лише протягом 1927/28 р. на внутрішні селянські потреби
пішло на 200 млн. пуд. більше, ніж це планували статистики. Врожай 1927 року
був меншим на 145,7 млн. пуд., а усі зосереджені в країні запаси хліба (видимі і
невидимі) — меншими на 151,8 млн. пуд. на початку і на 367,6 млн. пуд.
наприкінці 1927/28 року. Загалом же раніше обчислені станом на 1 липня 1928 р.
у 1189,8 млн. пуд. усі видимі і невидимі запаси хліба в країні тепер обра-
ховувалися лише у 620,6 млн. пуд. Таким чином, припущена «статистично-
політична похибка» оберталася нестачею хліба більше, ніж у півмільярда пудів.
Такої кількості збіжжя уповні б вистачило, аби при нормі 13,1 пуд. протягом
усього недорідного 1928/29 р. годувати 43,4 млн. осіб.
Доволі напруженою у 1927/28 р. за представленим до РПО перерахованим
балансом виглядала ситуація по окремих республіках. Виходило так, що жодна з
них, за винятком України, не отримала у 1927 році врожаю, достатнього для
забезпечення внутрішніх потреб. На вирішення цієї проблеми за рахунок влас-
них ресурсів могли розраховувати хіба що Російська Федерація і Білорусія,
скоротивши старі запаси хліба відповідно з 512,1 до 403,1 млн. пуд. і з 7,9 до
1,1 млн. пуд. Запасів інших двох республік для цього катастрофічно не ви-
стачало, зокрема Закавказзя потребувало ввезення 7,1 млн. пуд. хліба, а респуб-
ліки Середньої Азії — 25,4 млн. пуд.
Тим часом, як виявилося після перерахування балансу, врешті усі поточні
потреби республік були задоволені. Більше того, усі п’ять союзних республік
вступали у новий хлібозаготівельний рік із певними накопиченнями хлібних
запасів, і це при тому, що чотири з них за балансом мали від’ємне сальдо: для
Російської Федерації воно визначалося у мінус 43,1 млн. пуд., для Білорусії —
мінус 15,4, для ЗСФРР — мінус 17,1 млн. пуд., а для республік Середньої Азії —
мінус 35,6 млн. пуд. Постає логічне питання: як при від’ємному сальдо названі
вище чотири республіки спромоглися не лише задовольнити поточні потреби,
але ще й накопичити певні страхові запаси хліба? Враховуючи, що протягом
1927/28 року хліб до СРСР владою «з принципово-політичних міркувань» не
імпортувався (вимушене рішення щодо цього політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило
лише наприкінці червня 1928 р.), можна припустити, що усунення хлібного
дефіциту для задоволення споживчих потреб, а почасти і для накопичення
страхових запасів у цих союзних республіках забезпечила «мобілізація» внут-
рішніх ресурсів. Вочевидь роль «хлібного донора» при цьому була відведена
саме Україні, з якої у 1927/28 р. було вивезено 147,7 млн. пуд. хліба: 127,7 млн.
пуд. пішло на союзні ринки, а іще 20 млн. пуд. — на експорт46.
Напевно представлені у серпневому 1928 р. звітному балансі дані були більш
наближеними до дійсності, ніж ті, що їх пропонували статистики у затверд-
женому РПО 13 листопада 1927 р. варіанті хлібофуражного балансу. Однак, чи
можна з упевненістю говорити, що наново перераховані відомством В. Мілю-
тина показники уповні реалістично відбивали ситуацію з хлібними ресурсами в
країні? Чи справді Україна у 1927/28 році була таким собі клондайком, що
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
33
вивезення з неї півтори сотні мільйонів пудів хліба пройшло безболісно, не
позначившись ані на продовольчому забезпеченні населення, ані на резервуванні
страхових запасів, потреба в яких була очевидною? Знайти відповіді на ці
непрості запитання навряд чи вдасться лише на підставі аналізу статистичних
показників, зокрема численних варіантів хлібофуражних балансів. Адже засто-
совувані статистиками прийоми збирання первісних даних і методики їх опра-
цювання залишалися вкрай недосконалими, та й самі статистичні розрахунки
проводилися під усе зростаючим тиском сталінського оточення. Натомість
наблизитись до розуміння справжнього стану справ вочевидь можна, з’ясувавши
реальну продовольчу ситуацію в республіці у почасти недорідному 1927/28 р. та
в офіційно визнаному недорідним 1928/29 р.
Українські хлібофуражні ресурси в недорідному 1928/29 р.:
політична доцільність проти реальності
Попередній варіант хлібофуражного балансу CРСР на 1928/29 р. відомство
В. Мілютина готувало в авральному режимі й під виразним тиском А. Мікояна,
котрий прагнув здобути потрібну статистику для посилення позицій сталінської
групи на пленумі. Атмосфера на ньому обіцяла бути спекотною. За час, що
минув з квітневого пленуму ЦК, економічна і політична ситуація в країні різко
погіршилася. Повторне застосування надзвичайних заходів, попри офіційні
заяви про їх відміну, дестабілізували хлібний ринок, породивши гострий хліб-
ний дефіцит з величезними чергами за продовольством у містах та продовольчі
ускладнення, а місцями і голод на селі. Відчуття сповзання країни у глибоку
кризу посилювалися через погані види на врожай, зокрема і в Україні.
Стурбовані цими обставинами та масовим сплеском негативних політичних
настроїв серед різних прошарків населення, опозиційно наставлені до Сталіна
впливові партійці хто приховано, а хто вже й відверто дедалі наполегливіше
критикували небезпечну управлінську політику реаніматорів «воєнного кому-
нізму».
З явним засудженням, хоча в підкреслено примирливих тонах і не публічно
переконував Сталіна у неприпустимості продовження «ідейно провальних»
екстраординарних заходів усе ще впливовий у партійній верхівці Микола
Бухарин. У написаному до генсека в перші дні літа 1928 р. приватному листі він
нагадував про історію з міфічними обрахуваннями хлібофуражного балансу,
ставив під сумнів сталінську тезу про вину «куркуля» за хлібну кризу і
натомість виразно натякав на відповідальність за неї самої сталінської групи47.
Натомість публічним критиком політики визискування села напередодні пле-
нуму ЦК виступив заступник наркома фінансів СРСР М. Фрумкін. 15 червня він
надіслав для членів і кандидатів політбюро ЦК лист, в якому прямо зви-
нувачував Й. Сталіна та В. Молотова у зриві політики НЕПу, провокуванні
беззаконня та насилля на селі, інших негнучких і недалекоглядних діях, які
налаштовували проти радянської влади практично все село й програмували
деградацію селянського господарства, а отже і систематичну нестачу хліба в
країні48.
Гриневич Людмила
34
Рішення політбюро ЦК розіслати цей лист членам політбюро і водночас
скласти колективну відповідь на нього явно вказувало на прагнення опонентів
сталінської групи — майбутніх «правих» використати конфліктну ситуацію як
привід для спеціального обговорення причин кризи в країні. Та досвідчені у
«підкилимних іграх» Сталін і Молотов випередили своїх суперників, фактично у
порушення партійної дисципліни оприлюднивши 20 і 25 червня власні відповіді
Фрумкіну з навішуванням на нього ярликів нападника на всю (!) партію,
панікера і захисника куркульства49.
10 червня 1928 р. Сталін у листі до Молотова розповідав про з’ясовану ним
парадоксальну ситуацію, коли хлібороби, вишукуючи засоби протистояння
непопулярним заходам радянської влади, раптово активізували свою посівну
діяльність. «Щоб не продати зайвого хліба, — пояснював генсек, — мужики
сіяли, виявляється, несамовито, не сумніваючись, що ціни в майбутньому під-
вищаться, а надзвичайні заходи, вжиті в цьому році, є тимчасовими. У мужика
своя логіка…»50. Така ситуація з посівною лише підтверджувала тезу Фрумкіна
про прямий зв’язок між надзвичайщиною і негативним ставленням села до
влади. Проте Сталін і Молотов, спотворюючи реальність до навпаки, у полеміці
з Фрумкіним представили тему посівної як «найважливіший політичний ар-
гумент» на захист власних позицій. Рясно цитуючи надані Мілютиним попе-
редні дані ЦСУ про зростання, порівняно з попереднім роком, площі засівів
ярових культур (в УСРР — на 127%, Північному Кавказі (без автономних
областей) — на 106,2%, Нижньоволзькому краї — на 106,2%), В. Молотов у
своєму відкритому листі категорично висновував: «…Оскільки <…> селянство
розширило свої посіви, то ясно, що заява т. Фрумкіна про відхід середняків від
Радянської влади є зовсім безпідставною. Навпаки, дані про ярові посіви
беззаперечно показують, що союз пролетаріату з селянськими масами не підір-
ваний, що цей союз залишається міцною основою Радянської держави і,
зокрема, забезпечує подальший розвиток сільського господарства»51.
Виведена Молотовим формула «збільшення посівних площ як прямий доказ
лояльності селянства», активно підтримана потому і самим Сталіним, і його
прибічниками, стала лише одним із багатьох інших тактичних прийомів ста-
лінської групи, спрямованих на недопущення публічного обговорення складної
ситуації в країні. Власне, ця формула цілком і повністю вписувалася у контекст
тієї «перевернутої реальності», що її Сталін та його союзники усіма силами
намагалися нав’язати учасникам пленуму, представляючи загальну ситуацію в
країні у виразно оптимістичних тонах та говорячи про очевидні помилки і
труднощі як про існуючі, проте несуттєві, такі, що абсолютно «не перекри-
вають», «не затьмарюють» загальної картини успіхів.
Саме такий підхід був покладений в основу доповіді А. Мікояна «Політика
хлібозаготівель у зв’язку із загальним господарським положенням», виголо-
шеної 6 липня 1928 р. на пленумі ЦК. Її нарком на подив присутніх розпочав не
з животрепетних проблем хлібної кризи, а з предовгих розповідей про «здорові»,
«кращі, ніж це було у минулому році», «значно більш сприятливі» показники
різних галузей народного господарства, ба навіть більше — про фактичне
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
35
піднесення сільського господарства52. Причинам відновлення надзвичайних
заходів на селі вже після оголошення про їх відміну та аналізові наслідків цього
доповідач приділив значно менше уваги, хоча усе ж визнав: хліба в країні
виявилося «не так багато, як можна було сподіватися, виходячи з хлібофу-
ражного балансу ЦСУ», а сам баланс виявився перебільшеним — і щодо
валових зборів хлібів, і щодо невидимих запасів селянського хліба53.
Утім, говорячи про прорахунки статистиків, різких висловів на адресу
В. Мілютина — на кшталт тих, що їх свого часу виголошував Й. Сталін по
відношенню до П. Попова — А. Мікоян не робив. Навпаки, тональність його
оцінок діяльності статистичного відомства була виразно поблажливою, а самі
оцінки підводили до розуміння того, що допущені у минулому помилки тепер
виявлені й усунуті експертами — за його визначенням, «кращими силами
країни»54. Таке ставлення до ЦСУ пояснювалося не лише тим, що на відміну від
«незручного» науковця-статистика Попова новий голова статистичного відом-
ства, партійний функціонер Мілютин цілком свідомо прийняв умови «гри у
команді» Сталіна, але й прагненнями наркома торгівлі надати більшої авто-
ритетності новим політично вмотивованим твердженням статистиків про зага-
лом сприятливі види на майбутній врожай.
Демонструючи учасникам пленуму складені ЦСУ діаграми, зокрема і мапу з
відомостями про очікуваний у різних районах збір зернових хлібів, Мікоян хоча
і зробив застереження відносно попереднього характеру цих даних та зауважив
несприятливі особливості нового врожаю (різке зниження кількості продо-
вольчих хлібів, пересування географії врожаю із Заходу на Схід), усе ж цілком
певно наголосив, що загалом урожай 1928 року буде більшим від минулорічного
на 275 — 375 млн. пуд. і становитиме за різними оцінками від 4,902 млн. пуд. до
5,233 млн. пуд.55
Сам голова статистичного відомства розпочав свій виступ зі спростування
висловлених ним раніше у приватній розмові з А. Риковим песимістичних
прогнозів щодо можливого неврожаю. Перелічивши слідом за Мікояном усі
несприятливі моменти, Мілютин озвучив головну політичну тезу — «неврожаю
не буде», і наче на доказ цього зосередився на «величезному значенні» фор-
мування в поточному році резервних фондів хліба. «По всіх ресурсах можна
буде це зробити, — запевнив голова ЦСУ і додав, що невиконання цього слід
буде вважати «форменим злочином»56.
Оптимістичний тон головного доповідача у хлібозаготівельних справах
дружньо підтримали місцеві працівники з когорти сталінських призначенців.
Натомість інші озвучену на пленумі ЦК явно завищену врожайну статистику
сприйняли хто з подивом і розгубленістю, а хто і з відвертим обуренням, адже
«непогані види на врожай» автоматично мали позначатися відповідними
«спущеними згори» хлібозаготівельними планами.
Емоційно на статистичні обрахування союзного ЦСУ відреагував В. Чубар.
Прозоро натякаючи на складну ситуацію, що її була змушена пережити рес-
публіка, зокрема і через прорахунки в хлібофуражному балансі 1927/28 р., він
охарактеризував озвучені на пленумі дані про недобір Україною 8,5 млн. пуд.
Гриневич Людмила
36
зернових «абсолютно на нічому, крім помилок ЦСУ Союзу, не заснованими»57.
Схвильованість голови українського уряду була зрозумілою, адже за попе-
редніми відомостями самої УСРР у 1928 р., порівняно з 1927 р., республіка по
всіх зернових культурах не добирала 130–135 млн. пуд., а по житу і пшениці —
усі 315 млн. Безнадійною справою визнав голова українського уряду і пропо-
зицію створити протягом року резервний хлібний фонд. «Якщо у нас нестача
важливіших продовольчих культур, — зауважив він, — якщо у нас проживання
буде надзвичайно обмежене, то яка розмова може бути про резерви? Я не вірю у
можливість створення загальних резервів, коли у нас скрізь тонко, а де тонко,
там і рветься»58.
Суттєві різночитання між оприлюдненими на пленумі попередніми даними
і місцевою статистикою помітив не лише В. Чубар. Представник Уралу
М. Шверник звернув увагу на те, що ЦСУ спрогнозувало приріст урожаю в його
регіоні, порівняно з 1927/28 р., на 50 млн. пуд., в той час як місцеві статистики
вивели цифру усього в 5–7 млн.59 Значно перебільшеними визнав оголошені
ЦСУ дані й представник ЦЧО Й. Варейкіс. На репліку А. Мікояна, мовляв,
на пленумі оприлюднені «не баланси, а намітки», виразно відреагували і
Й. Варейкіс, і М. Бухарин:
«Варейкіс: Нехай «намітки». Мені здається, що ця намітка є дуже далекою
від дійсності.
Бухарин: Це не та, котрою рибу ловлять.
Варейкіс: Я не знаю, чи та, котрою рибу ловлять. Якщо тов. Мікоян має
якийсь намір побудувати таку намітку, вона теж виявиться вкрай невдалою.
Я вважаю, що в жодному разі не можна виходити з таких розрахунків, вра-
ховуючи загальногосподарське положення, котре ми на селі в теперішній
момент маємо. На селі таке положення з врожаєм, що ми не маємо можливості
будувати настільки оптимістичні уявлення про майбутній хлібофуражний
баланс…»60.
Утім, стривожені заяви місцевих працівників щодо завищених показників
хлібофуражного балансу «зависли в повітрі». Натомість Сталін та його оточення
гуртом накинулися на Осинського, котрий, наочно продемонструвавши «що при
відомому способі використання цифр можна отримати в одному випадку і що
можна отримати щось інше, якщо цифри використовувати правильно»61, фак-
тично викрив маніпуляції Молотова з посівною статистикою. Ці останні
колишній голова ЦСУ побачив насамперед у вибірково відібраних секретарем
ЦК даних — лише тих, що стосувалися посіву ярових, та ще з урахуванням
площі пересівів. Справжня картина (по ярих і озимих, із виключенням площі
пересівів) не демонструвала позитивної динаміки, адже насправді площа посівів
двох найважливіших продовольчих культур у порівнянні з 1927 р. не збіль-
шувалася, а навпаки, зменшувалася, становлячи по УСРР не 128%, а 99%, по
Північному Кавказу не 108%, а 92% і т. ін.62
Загалом у своїй промові Осинський говорив про цілком очевидні речі —
насамперед про кризовий стан економіки, характерною ознакою якого стало
порушення товарообміну між містом і селом, спричинене й скороченням сти-
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
37
мулу для продажу хліба селянами. Однак вжита ним у полеміці фраза про
господарську «розмичку між містом і селом, в обігу міста і села» миттєво була
підхоплена опонентами, які самі атакували економіста, приписавши йому
твердження про політичну «розмичку міста і села» та звинувативши його у
«солідарності» з Фрумкіним63.
Палким захисником молотовської «посівної статистики» виступив Сталін.
При підготовці доповіді генсек, за його визнанням, тричі читав стенограму з
виступом Осинського64. Нарешті наведені опонентом статистичні дані він
охрестив «плутаними» і обізвав «фількіною грамотою», різко засудивши по-
путно й тезу про «розмичку» як таку, що вказує на «переддень громадянської
війни, якщо не громадянську війну». Натомість кілька разів поспіль Сталін
повторив з уточненнями і деталізацією надуману тезу про зростання площі
посівів ярових як доказ позитивного ставлення середняка до радянської влади.
«Це факт, що яровий клин розширився, — наполягав генсек. — Ясно, що
селянин, котрий сумнівається, котрий готується йти проти радянської влади,
котрий дорвався до розмички і котрий відчуває, що створилася обстановка
нестала, коли не знаєш, що завтрашній день тобі принесе, такий селянин з такою
розмичкою розширювати свого ярового і озимого клину не піде, це проти-
природно»65. Показово, що наявні у першому варіанті стенограми розлогі комен-
тарі Сталіна на виступ Осинського з правленої стенограми майже повністю
зникли, а те, що залишилося від них, було піддане суттєвій редакторській
правці. Утім, теза про прямий зв’язок між розширенням ярового клину і лояль-
ністю селянства не лише збереглася, але навіть була посилена твердженням про
те, що розширення площі посівів відбулося «у всіх без виключення хлібних
районах»66.
Розбір «дискусії» між Молотовим і Осинським на тему «заслуг» політики
партії в «розширенні ярових засівів» влаштував у своїй заключній промові
Мікоян. Вже відчуваючи перемогу сталінської групи, нарком відверто глузував
над Осинським, не гребуючи відвертою брехнею. «Що ви вигадуєте?», «… Не
вигадуйте того, чого не було. Ви посилено говорите не те, що було і що говорив
тов. Сталін», «Нічого подібного я не говорив», — такими репліками раз у раз
був змушений перебивати Осинський виступ Мікояна67.
Врешті виписана за допомогою статистичних маніпуляцій «формула» про
зв’язок між розширенням ярових посівів та відданістю селян радянській владі,
ще й укупі з тезою про «сприятливі види на врожай» і завданням «обов’язково
створити державний хлібний (продовольчий і насіннєвий резерв)» увійшли до
підсумкової резолюції пленуму за доповіддю Мікояна68. Натомість у розлогому
переліку «специфічних причин», що зумовили заготівельну кризу в країні,
визнанню помилок з обрахуванням хлібофуражного балансу місця не знайш-
лося. Перемогою сталінської групи можна було вважати і те, що преамбула, яка
задавала тон усій резолюції, розпочиналася з тверджень про «безперечні успіхи»
промислового розвитку країни, а не з вкрай небажаних для Сталіна тез про
«кризу хлібозаготівель» чи «крупніші господарські провали», як це пропонував
у власному варіанті проекту резолюції Бухарин69.
Гриневич Людмила
38
Це означало, що сталінській групі вдалося нав’язати пленуму картину
«перевернутої реальності», відтак визнання та засудження резолюцією системи
надзвичайних заходів по суті набувало вигляду формального дійства, що не
могло не тривожити опонентів Сталіна. Це засвідчила і таємна зустріч Бухарина
з Каменєвим 11 липня, наступного дня після схвалення резолюції по доповіді
Мікояна. На запитання вже опального політика: на що саме сподівається Сталін,
щоб отримати хліб, Бухарин відверто відповів: «У тому-то й справа, що на
відтворення надзвичайних заходів при відтворенні утруднень. А це воєнний
комунізм і заріз»70.
15 липня на шпальтах «Правди» з’явилося інтерв’ю із заступником голови
ЦСУ СРСР О. Шмідтом, який повідомив про гарні види на врожай. «Склад
врожаю на 1 липня, — запевняла газета, — вже не може у подальшому під-
датися суттєвим змінам, тож врожай загалом, помітно вищий середнього, можна
вже вважати забезпеченим»71. Те саме сповістила десятьма днями пізніше і
«Крестьянская газета», доповнивши офіційну статистичну інформацію відпо-
віддю редакції на «листи читачів» — мовляв, новий врожай не лише «покриває
загибель озимих на Україні», але й перекриває валовий збір хлібів 1927/28 р.72
Поява публікацій такої тональності у двох провідних партійних газетах свідчила
про закріплення перемоги, здобутої на пленумі сталінською групою. Накинута
нею в ході політичної боротьби картина «перевернутої реальності» тепер
упевнено затверджувалася в офіційному публічному просторі, набуваючи ознак
цілком свідомої політики дезінформації владою суспільства та приховування
справжнього стану справ.
Між тим, реальна ситуація з хлібом аж ніяк не надавала приводів для
оптимізму. Зокрема в Україні стан справ з кожним днем усе погіршувався.
За оперативною інформацією ЦСУ УСРР, лише протягом місяця, у період з
15 червня до 15 липня, посуха зменшила прогнозований український валовий
збір хлібів щонайменше на 64,1 млн. пуд.73
Ці та інші тривожні звістки 27 липня 1928 р. обговорювалися на засіданні
Президії ВУЦВК. Висновки у виступах головних доповідачів — представників
НКЗС, ЦСУ і НКТ УСРР — були справді похмурими: Україна вступала у
неврожайний, голодний рік, а перспективи подолання цієї важкої ситуації за
допомогою внутрішніх ресурсів виглядали проблематичними, зокрема й через
те, що рятівні страхові запаси селянського хліба до цього часу були практично
вичерпані. «В минулому році <…> ми вичерпали увесь селянський запас, —
цілком резонно нагадав присутнім один із учасників засідання. — Цього теж
приховувати не можна»74. У виступах доповідачів також ішлося про попередній
характер та умовність розрахунків хлібофуражного балансу. Однак врешті всі
сходилися на тому, що реалістичніший баланс статистиками складатиметься
пізніше, вже після обробки даних про зібраний врожай.
Між тим у ЦСУ УСРР тривали реорганізації в напрямі уніфікації структури
й діяльності республіканських та союзних статистичних підрозділів. 19 липня
1928 р. УЕН затвердила склад Експертної ради «в справі оцінки хлібофуражного
виробництва і визначення його хлібофуражного балансу», що замінила
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
39
Статистично-планову комісію75. Введення до Експертної ради представників
ключових відомств — «споживачів» статистичної інформації — насамперед від
Держплану та від Наркомату торгівлі, наділення їх вагомими повноваженнями
при визначенні показників балансу, чимдалі більше підпорядковували статис-
тичну справу інтересам планування. Однак в українських умовах лише цим
справа не обмежувалася, адже ішлося також і про поступове затвердження такої
взаємодії на вертикалі «центр-республіка», за якої роль і значення українських
статистичних органів, як врешті і самих українських урядових структур, по-
ступово зводилися до простої реєстрації тих чи інших розпоряджень союзного
центру.
Роблячи публічні заяви про «врожай, вище середнього», запевняючи громад-
ськість у тому, що зібраного врожаю «усім вистачить», сталінське керівництво у
непублічній сфері, переважно на рівні ділових комунікацій, вже наприкінці
липня було змушене визнати напружений стан із хлібними ресурсами в країні, а
відтак почало наполегливо рекомендувати українській владі дотримуватися в
умовах недороду «стратегії виживання» переважно за рахунок мобілізації внут-
рішніх ресурсів.
Тим часом, попередньо обчислений українським статистичним відомством
станом на 1 серпня 1928 року (відповідно до норм витрат хліба у 1927/28 р.)
попередній варіант хлібофуражного балансу УСРР на 1928/29 р. при валовому
зборі хлібів 883,2 млн. пуд. (по житу і пшениці — 382,5 млн. пуд.) виявив
колосальний дефіцит: 50.502.600 пуд. — по всіх зернових культурах і
193.581.500 пуд. — по пшениці і житу76. Після перерахувань та уточнень, які
проводилися під виразним тиском з боку влади та на підставі урізаних норм
витрат хліба українські статистики, зберігши незмінними показники валових
зборів зернових, спромоглися «скоротити» дефіцит УСРР: за «оптимальним
варіантом» балансу — до мінус 6,2 млн. пуд. по всіх культурах і мінус 66,7 млн.
пуд. по пшениці і житу; згідно з «економ-варіантом» — відповідно до мінус 56,
1 млн. пуд. по житу і пшениці і навіть плюс 14,7 млн. пуд. по всіх культурах77.
13 серпня 1928 р. Експертна рада УСРР затвердила «економ-варіант» хлібо-
фуражного балансу УСРР на 1928/29 р.78 З огляду на підтверджену до цього часу
(зокрема й завдяки висновкам кількох урядових комісій) загибель вагомої
частини врожаю, його розробники відмовились від «поправки на недооблік» при
визначенні валового обсягу врожаю стосовно постраждалих від недороду сте-
пових округ, сподіваючись у такий спосіб уникнути звичайного при застосу-
ванні «поправки» завищення врожаю. Це, однак, усе ж не гарантувало правдивої
оцінки розміру врожаю через методологічну недосконалість самого способу
переведення балової оцінки врожаю в пуди. Більш точну статистику укладачі
сподівалися отримати після проведення «пробних обмолотів», а також із вра-
хуванням нових несприятливих кліматичних обставин: тривалу спеку в Україні
раптом заступили затяжні дощі, а це, зважаючи на початок збирання врожаю,
неминуче вело до подальших втрат хліба. Поки ж валовий збір усіх хлібів у
республіці був зменшений у порівнянні з ситуацією на 15 липня на 55,5 млн.
пуд. Другою особливістю затвердженого проекту балансу стало сплановане
Гриневич Людмила
40
скорочення загальноприйнятих в СРСР і без того не «занадто ситих» норм
споживання хліба на душу населення: по 5% для мешканців міст і Лісостепу та
на 15% для населення Степу. Іншими статтями економії стали запроектовані
якісні зміни в споживанні хліба (домішування до пшениці і жита при приго-
туванні хліба менш вартісних культур) та прогнозований наперед масовий падіж
худоби в Степу (скорочення стада на 5%). Щоправда, жодних обрахунків
«прихованих запасів» хліба укладачі балансу не запропонували, фактично під-
тверджуючи цим марність сподівань на наявність якихось вагомих цих запасів у
селянських коморах. Обрахована із врахуванням скорочених норм споживання
та передбаченим повним вилученням лишків хліба в радгоспах нестача 56,1 млн.
пуд. пшениці і жита, за визнанням Експертної ради, «не могла бути ліквідована
без завезення зернових хлібів ззовні»79.
Розрахунки української сторони були повідомлені, однак не були враховані
союзною Експертною радою. Поданий нею 31 серпня на розгляд РПО попе-
редній варіант хлібофуражного балансу СРСР на 1928/29 р. не тільки виходив із
валового збору зернових в Україні у 907,4 млн. пуд., але й нараховував
українським селянам на 1 липня 1928 року 158,6 млн. пуд. «прихованих лишків»
хліба80. Щоправда, РПО, прийнявши до уваги ці розрахунки, доручила ЦСУ
СРСР іще попрацювати над ними та внести нові «уточнені дані»81. Це було
логічним, адже поданий В. Мілютиним варіант балансу вибудовувався за дани-
ми на 1 серпня, в той же час у зв’язку із специфічними кліматичними обста-
винами 1928 року ситуацію з хлібом уже після збирання врожаю більш адек-
ватно могли відобразити дані станом на 1 вересня.
У перший день осені Постпредство УСРР, поінформувавши республіканські
РНК та ЦСУ про рішення РПО СРСР від 31 серпня, запропонувало і Харкову
подбати про оновлення хлібофуражного балансу82. 18 вересня статистичний
документ, із використанням відомостей уже за ситуацією станом на 1 вересня,
спішною поштою був відправлений до Москви83. Перерахований «із уточненням
даних» та «із врахуванням втрат від дощу» валовий збір українського врожаю
1928 р. зменшувався іще на 15 млн. пуд., з 883 до 867,9 млн. пуд. Відповідно
загальний дефіцит УСРР у зернових хлібах, навіть із урізаними нормами спо-
живання, тепер визначався у 545,4 млн. пуд., а по пшениці і житу — навіть у
74,6 млн. пуд.84
Виведене чимале від’ємне сальдо по двох головних продовольчих культурах,
що їх значною мірою належало покривати за рахунок завезення хліба ззовні,
спричинило замішання українського керівництва, котре побоювалося звинува-
чень центру у недостатньо ретельному виконанні рекомендацій шукати внут-
рішні ресурси для подолання наслідків недороду. 27 вересня Українська еконо-
мічна нарада, затвердивши баланс «в основному», сформувала комісію у складі
заступника голови Держплану УСРР Кателя, наркома торгівлі Чернова, наркома
земельних справ Шліхтера, керуючого ЦСУ Минаєва та представника «Сіль-
ського господаря» Одинцова та доручила їй «удосконалити розмір перед-
бачуваного за проектом завозу хліба з інших частин Союзу»85. За тиждень
комісія представила програму дій, запропонувавши знизити «політично незруч-
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
41
ний» показник балансу за рахунок скорочення запасів хліба в Степу, посиленого
розгортання хлібозаготівлі в Лісостепу та урахування потенційних можливостей
внутрішньоселянського обігу. 4 жовтня УЕН схвалила цей план дій, хоча і
відзначила у своїй постанові, що за укладеним на урізаних продовольчих нормах
балансом неможливо забезпечити безперебійне постачання споживчих районів
України і що запобігти цьому та повній дезорганізації хлібного ринку рес-
публіки можна лише завізши до неї протягом найближчих чотирьох місяців 25–
30 млн. пуд. пшениці і жита. У постанові також прогнозувалося перерахування у
сторону подальшого зменшення валового збору українського врожаю. Причи-
ною цього називалась розбіжність, виявлена при визначенні врожаю за бало-
вими оцінками і на підставі «пробних перемелів»86.
Слід відзначити, що через тривалі дощі збирання озимини та ярових в
Україні у 1928 році розпочалося не на початку чи в першій декаді липня, а лише
наприкінці липня чи навіть у перші дні серпня — із запізненням приблизно на
два тижні87. До 1 вересня хліб по всіх округах республіки вже було зжато, хоча
місцями усе ще не зібрано (в Степу — на 15%, а на Лівобережжі — майже на
20%)88. Проведені статистиками до цього часу «контрольні перемели» уперше
мали справді масовий характер. Організовувалися вони за спеціально розроб-
леною ЦСУ СРСР програмою, і мали охопити приблизно 2,7% усіх селянських
господарств України (14.187 ділянок 900 поселень 25-ти округ республіки —
Артемівської, Бердичівської, Білоцерківської, Вінницької, Волинської, Глухів-
ської, Дніпропетровської, Зінов’євської, Каменської, Київської, Коростенської,
Куп’янської, Лубенської, Луганської, Маріюпільської, Ніжинської, Прилуцької,
Проскурівської, Роменської, Сталінської, Сумської, Тульчинської, Уманської,
Харківської та Шевченківської)89.
За інструкцією «контрольні перемели» належало проводити прямо на полі з
щойно зібраних копиць або снопів, остаточні результати заміру мали встанов-
лювати із урахуванням першої очистки зерна (лопатою або віялкою)90. Офіційно
мета цих обстежень представлялася суто науковою: на підставі здобутих даних
статистики повинні були перевіряти й уточнювати відомості про врожай, отри-
мані із застосуванням традиційних методик — шляхом заповнення кореспон-
дентських анкет, осінніх опитувань тощо. Де-факто ж «контрольні перемели»,
які подекуди вибірково проводилися і раніше, оберталися коригуванням даних
про врожай у сторону його збільшення та врешті загрожували посиленням
податкового тиску на хліборобів. Усвідомлюючи це, появу на полях статистиків,
озброєних знаряддям для «контрольних перемелів», українські селяни в 1928
році зустрічали здебільшого насторожено, подекуди вороже. Проте місцями і з
надією на те, що перевірка все ж підтвердить важку ситуацію з врожаєм.
Узагальнення здобутих статистиками відомостей потребувало часу. Проте
вже попередній аналіз «контрольних перемелів» засвідчив, що загальноприйнята
балова оцінка врожаю в умовах українського недороду «не працює», оскільки
значно завищує обсяг врожаю, автоматично нараховуючи його районам зі
спустошеними негодою ланами.
Гриневич Людмила
42
Союзне ЦСУ до певної міри це врахувало, подавши 12 жовтня 1928 р. на
розгляд РПО СРСР новий варіант хлібофуражного балансу. В ньому, порівняно
з попереднім варіантом від 31 серпня, валовий збір хлібів в Україні у 1928/29 р.
було зменшено на 107,5 млн. пуд. і визначено в розмірі 799,9 млн. пуд., а
від’ємне сальдо республіки по всіх зернових скориговано з 4,8 до 14,7 млн. пуд.
(Таблиця 3)91. Усе це, втім, не викликало жодного ентузіазму в Харкові, адже як
і раніше українським селянам нараховували солідні «приховані лишки» хліба, у
тому числі 106,6 млн. пуд. — пшениці і жита, маніпулювання з якими вкупі із
закладеним у балансі різким скороченням споживчих потреб республіки врешті
дозволило визначити дефіцит УСРР по двох головних хлібних культурах усього
в 21,9 млн. пуд.92, а не у 74,6 млн. пуд., як на цьому наполягала українська
сторона.
Таблиця 3
Хлібофуражний баланс УСРР на 1928/29 р. (млн. пуд.)
(доповідь Експертної Ради при ЦСУ СРСР в РПО СРСР 12 жовтня 1928 р.)
І. Надходження
1. Запаси на початок року
143,6
ІІ. Збір поточного року
1. Усі селянські господарства
2. Збір у містах
799,9
6,4
ІІІ. Усього надійшло 949,9
ІV. Розподіл
1. Сільське населення
а) насіння
б) продовольство
в) годування худоби
г) інші витрати (розпил, лузга)
2. Міське населення
а) продовольство
б) годування худоби
(місто, армія)
в) інші витрати (розпил, лузга)
3. Промисловість і армія
763,3
151,7
307,5
288,1
20,0
81,0
51,5
24,0
5,5
15,7
V. Сальдо району
Накопичення за рік
–14,7
–44,0
Новий варіант балансу від ЦСУ СРСР Харків намагався опротестувати як
недостовірний. 18 жовтня 1928 р. Постпредство України у Москві спрямувало
до РНК і РПО СРСР, а наступного дня і до союзних НКТ та Держплану
доповідну за підписом В. Чубаря, в якій ішлося про помилковості обрахувань
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
43
союзного балансу. Нагадуючи, що українська Експертна рада вже після ско-
рочення норм споживання (для Степу по всіх культурах — на 15%, по пшениці і
житу — на 25%; для Лісостепу — відповідно на 5% і 10%) обчислила дефіцит
УСРР по житу і пшениці на 1928/29 р. у 74 млн. пуд., Чубар нарікав на
необґрунтовані показники нового союзного балансу, виведені за рахунок:
а) «різкого зниження» норм споживання хліба українським населенням
(з 324,3 у 1927/28 до 307,5 млн. пуд. у 1928/29 р.; на 7,3% з урахуванням
приросту населення);
б) «незвичайно різкого зниження» норм споживання худоби і птиці (з 345,5
до 288,1 млн. пуд., на 16,5% без урахування зростання стада);
в) передбаченого скорочення на 44 млн. пуд. запасів жита і пшениці, що по
суті означало їх повне зникнення у постраждалих від недороду степових
районах республіки.
«… Дефіцитне сальдо по Україні, обраховане ЦСУ Союзу, як загальне, так і
по житу та пшениці, безперечно є применшеним, — категорично висновував
голова РНК УСРР і при цьому попереджав, — а якщо його витримати в
дійсності, то це має призвести до найтяжчих наслідків для народного гос-
подарства України, а відповідно і Союзу (різкого зменшення худоби і птиці,
зменшення експорту і т. п.)»93.
Намагання голови українського уряду привернути увагу до вад нового
хлібофуражного балансу, як і клопотання прискорити завезення хліба в Україну,
виявилися безрезультатними. Натомість 18 жовтня в газеті «Правда» з’явилась
розлога стаття В. Мілютина про врожай 1928 року, зміст якої не залишав
сумнівів у тому, що союзне статистичне відомство не лише повністю під-
порядковане, але й активно використовується сталінською групою для виправ-
дання власних дій і знищення політичних конкурентів.
Розпочиналася стаття головного статистика країни характерними тверджен-
нями про неабияку посівну активність селян, зростання з року в рік площі
посівів зернових, а також заявою про важливе політичне значення цих факторів
у контексті підтвердження позитивного реагування селян на політику влади.
Валовий збір хліба в 1928/29 р. Мілютин обчислив у 4.564 млн. пуд., як «рівний
минулорічному», хоча тут же відзначав, що по суті він є більшим на 70 млн. пуд.
Усі негаразди, пов’язані з видами на врожай, голова ЦСУ СРСР відніс до
несприятливих кліматичних умов, одночасно повідомивши, що Експертна Рада
при ЦСУ СРСР, попри усі негаразди, визнала хлібофуражний баланс країни
1928/29 р. бездефіцитним. Щоправда, умови реалізації врожаю Мілютин оха-
рактеризував «не легкими» і навіть «важкими», однак і ці твердження «урів-
новажувалися» запевнянням у можливості подолання проблем за допомогою
активізації хлібозаготівлі та ретельного зважування планів хлібопостачання94.
Поява статті голови ЦСУ СРСР на врожайну тематику саме 18 жовтня була
не випадковою. Змальовуючи картину «загальних успіхів» при «окремих недо-
ліках», Мілютин забезпечував пропагандистську підтримку сталінській групі,
яка, скориставшись тимчасовою відсутністю в Москві А. Рикова і М. Бухарина
Гриневич Людмила
44
(обидва перебували у відпустці), спланувала відсторонення їх прихильників від
керівництва столичною парторганізацією. Того ж таки 18 жовтня було схвалено
і наступного дня опубліковано звернення ЦК ВКП(б) до членів Московської
парторганізації із критикою «окремих членів МК і керівників деяких районів» за
«нестійкість і коливання» та «примирницьке ставлення» до «правого ухилу»95.
Організаційні наслідки не публічних домовленостей і публічного тиску не
забарилися: позачерговий об’єднаний пленум МК і МКК ВКП(б), що проходив
саме 18–19 жовтня, звільнив авторитетних у партійному середовищі опозиційно
наставлених до Сталіна керівників. Слідом за цим по усій партійній вертикалі
розгорнулася кампанія «проробки» відозви ЦК, яка насправді стала засобом
залякування сталінськими прибічниками потенційних опозиціонерів на місцях.
На початку листопада дійшла черга і до української парторганізації.
1–5 листопада у Харкові відбувся пленум ЦК КП(б)У, учасникам якого нале-
жало обговорити проблеми, пов’язані з недородом. Одначе специфічний тон
усьому зібранню задав С. Косіор, котрий, доповідаючи «про ухили від ленін-
ської лінії ВКП», фактично в неприхованій формі пригрозив репресіями тим
партійним працівникам, котрі в умовах недороду виявлятимуть схильність до
«правого ухилу», демонструватимуть «панічні настрої» та «небажання свари-
тися з куркулем»96. І без того напружену атмосферу посилила присутність на
пленумі А. Мікояна. Під пильним оком вельможного гостя частина учасників
віддала перевагу тактиці бути «тихше води — нижче трави» і не наважилася
нарікати на гостроту продовольчої ситуації, інша ж, навпаки, наввипередки
демонструвала лояльність «лінії ЦК ВКП(б)», наголошуючи на «достатніх хліб-
них ресурсах» України і не гребуючи проявами відвертого підлабузництва до
союзного наркома.
Тим не менше, при обговоренні доповіді В. Чубаря «Про недорід, хлібо-
заготівлі та завдання, що з цього випливають у галузі сільського господарства»,
постало злободенне питання: що робити, якщо за хлібофуражними балансами
лишків хліба на місцях або недостатньо, або й зовсім немає, а «керівні дирек-
тиви» і «реальні потреби» вимагають активізації хлібозаготівельної роботи?
Постановка питання саме в такій площині випливала з ситуації, що скла-
далася у відносинах між Москвою і Харковом у зв’язку із суттєвими роз-
біжностями показників хлібофуражного балансу. Позбавлене реальних важелів
впливу на формування рішень центру вище республіканське керівництво
напередодні пленуму було змушене погодитись продовжити «вдосконалення»
республіканського хлібофуражного балансу 1928/29 р., маючи у своєму роз-
порядженні лише один варіант дій: іще більше скорочувати норми споживання
хліба та іще старанніше вишукувати його запаси в республіці. Однак такі дії, що
вели до підвищення планів хлібозаготівлі у так званих «не постраждалих від
недороду» районах, цілком прогнозовано наштовхнулися на нерозуміння і опір.
Керівники окружного та районного рівнів, апелюючи до власних дефіцитних
балансів, категорично наполягали: товарових лишків хліба на місцях практично
немає, натомість існує реальна потреба зарахування нових районів до переліку
постраждалих від недороду.
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
45
Для вищого партійно-радянського керівництва УСРР виходів з цієї драма-
тичної ситуації могло бути два: або погодитися з позицією місць і тиснути на
союзний центр, домагаючись від нього поставок до республіки десятків міль-
йонів пудів хліба, і при цьому майже напевно наразитися на звинувачення у
«панікерстві» та «право-ухильництві», або ж тиснути на місця, вимагаючи від
них ігнорування хлібофуражних балансів та виконання хлібозаготівельних
директив «будь-що». Моральну дилему: інтереси голодуючого населення — або
особисті інтереси більшість з української владної верхівки вирішила на власну
користь, обравши другий варіант дій. Утім, враховуючи, що на момент
проведення пленуму частина українського населення вже не лише відчувала
брак хліба, але й голодувала, категорична настанова «відкинути баланси» все ж
потребувала якихось пояснень. Відтак усі хлібофуражні баланси, а особливо
місцеві, були проголошені «умовними», «попередніми», методики та джерела їх
складання — «підозрілими» і «недосконалими», одним словом, такими, що
насправді знижують реальні можливості села.
Про «непевність», «приблизність» хлібофуражних балансів на пленумі гово-
рили не лише найвищі українські посадовці, але також і союзний нарком
торгівлі А. Мікоян, хоча відтінки в оцінках окресленої усіма доповідачами
ситуації з балансами дещо різнилися. В. Чубар, наприклад, у своїй доповіді,
визнаючи, що за балансом ЦСУ справді «хліба дуже мало, а в окремих районах
його зовсім немає», намагався відверто пояснити присутнім неможливість про-
жити «виключно по балансу» й пропонував ставитися до нього як до «орієн-
товного показника того напруженого стану з зерновими культурами, котре ми
маємо»97. Натомість нарком торгівлі М. Чернов у своєму виступі зробив акцент
на діагностиці «ураження недорідними настроями» незгідних з планами хлібо-
заготівлі керівників районів, закликаючи їх «втямити у голови», що за «свіжим»
республіканським балансом хліб на селі є. Він також вимагав надалі не ховатися
за місцевими балансами, часто-густо складеними на підставі сміхотворних
даних. На доказ останньої тези нарком навіть оповів присутнім про виявлену
ним на Полтавщині «небувалу річ»: мовляв, місцеві селяни лише хитро посмі-
халися, коли він їх розпитував, чи справді коняка спроможна з’їсти протягом
року 46 пудів вівса, як це було записано в одному з районних балансів98.
Відверто зневажливі оцінки Черновим роботи статистиків обурили навіть
голову ЦСУ Минаєва, котрий, утім, взявши слово для захисту «честі мундира»
власного відомства, обмежився розмовою про меншу досконалість окружних
хлібофуражних балансів у порівнянні з республіканським та заявою про колек-
тивну відповідальність представників різних відомств за укладання цього «не
статистичного», а «економічного» документа99. Цікаво також, що на звинува-
чення Чернова насмілився відреагувати і представник Маріупільщини на прі-
звище Голод. Він запевнив присутніх у тому, що в його окрузі була проведена
достатня підготовча робота для складання хлібофуражного балансу та дорікнув
республіканським «регулюючим органам», що вони «не рахуються з цим хлібо-
фуражним балансом, а рахуються з потребами». Однак ці слова були перервані
грізним окликом Косіора: «Ось би вас нагодувати хлібофуражним балансом»100.
Гриневич Людмила
46
І Голод завершив свій виступ, погоджуючись з тим, що хлібофуражний баланс є
«відносною річчю» і навіть сентенціями про наявність прихованих запасів
пшениці в його окрузі101.
Крапку в дискусії про республіканський і окружний баланси поставив
В. Чубар у своєму прикінцевому слові. «Говорячи про всеукраїнський хлібний
баланс, — зауважив він, — я мав на увазі загострити вашу увагу на окружних
хлібофуражних балансах, котрі дуже часто розробляються і подаються у своїй
підсумковій частині без того, аби складові частини цього балансу профільт-
рувати, вивчити. Ну, звичайно, з підсумками легше носитися у кишені <…>.
Округи, райони і навіть села, усі навчилися складати баланси. Керуватися ними і
ставити їх у главу нашої роботи ми не можемо, тому що республіканський
баланс ми тут вивчаємо, переглядаємо, фільтруємо, а там, на місцях, він часто
будується так, щоби виправдати неможливість проведення тієї чи іншої
роботи»102.
Хоча доповідь А. Мікояна на пленумі з формального боку не була головною,
проте фактично вона саме такою і стала. Зокрема, саме союзний нарком торгівлі
найдокладніше обґрунтував учасникам пленуму тезу «дефектності» хлібофу-
ражних балансів. При цьому критику цих останніх, як і статистичної справи в
цілому, сталінський посланець використав не лише для того, аби спонукати
місцевих керівників до виконання директив по хлібозаготівлі, але і як вагомий
аргумент для пояснення причин складної продовольчої ситуації в країні.
Надані Мікояном оцінки роботи статистичного відомства дивним чином
різнилися від тих, що їх союзний нарком торгівлі виголошував на липневому
пленумі ЦК ВКП(б). Цього разу статистики-експерти — у нещодавньому мину-
лому «кращі сили країни» — виставлялися як перестрахувальники, які, «обпік-
шись на молоці, дмухають на воду», явно занижуючи потенційні можливості
країни. Окремо дісталося від Мікояна «добровільним кореспондентам». Їх
нарком наділив «куркульською і всілякою іншою психологією» та звинуватив,
можливо сам цього не усвідомлюючи, в двох взаємовиключних «злочинних
діях»: як у навмисному перебільшенні, так і в навмисному применшенні відо-
мостей про врожай. З жалем констатуючи, що «більшовики на селі поки іще не
найбільш культурна сила», і що серед добровільних кореспондентів перева-
жають «заможні» та «куркульські елементи», які власне і надають завищені дані
(бо ж «звичайно, запаси мають великі»), А. Мікоян без зайвих церемоній поклав
саме на них відповідальність за творення міфу про 900 млн. пуд. «прихованих
запасів» селянського хліба. З іншого боку він також заявив про регулярне
применшування кореспондентами врожайних даних, повідомивши про застосу-
вання статистиками «поправки на недооблік» у 10%, 20% і навіть 40% та
виразно охрестивши її «коефіцієнтом брехні».
Врешті Мікоян заявив про непевність усієї справи складання хлібофуражних
балансів, у такий спосіб описавши алгоритм «недосконалих дій» статистиків:
«ЦСУ отримує відомості і складає баланс, але скільки посівної площі, ніхто не
знає, скільки вродило на кожну десятину, ніхто не знає, а беруть середню
десятину від усього Союзу, беруть середнього селянина, котрий їсть хліб,
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
47
середню на душу по всій країні, незалежно від його соціального становища,
незалежно від структури господарства, незалежно від структури його харчового
балансу, беруть середньо зважену коняку, корову, свиню, норму харчування і
множать на число свиней, курей, коней, потім все це вираховують з хлібо-
фуражного балансу і кажуть — ось вам сальдо. Тут при всіх цих недовра-
хуваннях стільки умовностей, що якщо один відсоток змінити в цифрі, то всі
відсотки перевернуться»103.
Учасники пленуму не лише одноголосно засудили «правих» і «потенційно
правих», але також мовчазно погодилися з тим, що «незручні» для виконання
партійних директив розрахунки хлібофуражних балансів слід відкинути як
«недосконалі». Утім, постанова на доповідь про недорід жодних згадок про
якусь «дефектність», «умовність» чи «помилковість» балансових обрахувань не
містила. Як того вже вимагала «лінія ЦК», преамбула затвердженої пленумом
постанови розпочиналася твердженням про «систематичне зростання» сіль-
ського господарства республіки. В той же час «напруженість загального хлібо-
фуражного балансу України» пояснювалася несприятливими кліматичними умо-
вами, «дезорганізаторською роботою спекулянта-приватника та глитая», а також
і системними «хибами» в розвитку сільського господарства, перше місце серед
яких відводилося «недостатньому розвиткові колективізації і радгоспів»104.
6 листопада 1928 р. УЕН на своєму засіданні розглянула представлений ЦСУ
УСРР «удосконалений варіант» хлібофуражного балансу республіки на 1928/
29 р., відзначивши, однак, як значне передбачене ним зниження норм спожи-
вання хліба й потребу внесення до нього додаткових уточнень, зокрема пов’яза-
них із витратами на насіння тощо105. Згідно з новим балансом (по ситуації
станом на 5 листопада) дефіцит УСРР по всіх зернохлібах визначався у 16,9 млн.
пуд., а по житу і пшениці — у 43.757.600 пуд. (Таблиця 4)106.
Щоби вийти на такі показники, укладачам довелося вдатися до суттєвого
зниження норм витрат хліба. Зокрема, було передбачено скоротити обсяги
споживання хліба населенням у Лісостепу — на 5% (по житу і пшениці — на
10%), у Степу — на 15% (по житу і пшениці — на 30%); скоротити норми
витрати зернових для годування худоби: по Лісостепу — на 5%, по Степу — на
15%, відповідно стосовно пшениці і жита — в Поліссі на 25%, на Правобережжі
й Лівобережжі — на 50%, у Степу постачання цих двох культур худобі
ставилося у залежність від виходу млива після перемелу жита і пшениці, а крім
того передбачалося ще й скорочення голів худоби на 5%. Знижувалися норми
постачання й для міського населення республіки (на 5%), до того ж пшеницю в
харчовому раціоні людей на 20% мали замінити інші, менш цінні зернові
культури. Як і в Степу, витрати двох головних культур на годування міської
худоби ставилися в залежність від виходу млива після перемелу наявних у
містах жита і пшениці.
Новий, «удосконалений варіант» хлібофуражного балансу вибудовувався не
стільки на науково обґрунтованих, скільки на політично вмотивованих роз-
рахунках. Символічним стало зникнення 6 листопада хліба з крамниць у самій
українській столиці. Велика робітнича делегація, яка прибула цього дня з
Гриневич Людмила
48
Москви до Харкова святкувати 11-у річницю Жовтня й агітувати за єднання у
«єдиному братерському союзі» пролетаріату Харкова і Москви, України і
Росії107, могла спостерігати величезні натовпи знервованих людей біля пекарень
і розчарування покупців, які так і залишилися без хліба. І хоча хлібний дефіцит
на свята пізніше було списано на погану роботу торговельних організацій, які,
мовляв, не випекли потрібної кількості хліба і замість працювати до першої
години ночі, зачинили крамниці о дев’ятій годині вечора108, було очевидно:
криза на хлібному ринку республіки далі загострюється, і вихід з неї слід шукати
не у «раціоналізації» споживання за рахунок його скорочення, а у ввезенні до
УСРР достатніх обсягів продовольчої допомоги.
Таблиця 4
Удосконалений варіант хлібофуражного балансу УСРР на 1928/29 рр. (пуд.)
(затверджений Експертною Радою при ЦСУ УСРР 5 листопада 1928 р.)
Всі зерно-хліби Пшениця, жито
І. Надходження
1. Запаси на початок року
153.282,1
55.489,0
ІІ. Збір поточного року 799.544,7 332.482,2
ІІІ. Усього надійшло 952.826,8 387.971,2
ІV. Розподіл
1. Сільське населення
а) насіння
б) продовольство
в) годування худоби
г) інші витрати (розпил, лузга)
2. Міське населення
а) продовольство
б) годування худоби (місто, армія)
в) інші витрати (розпил, лузга)
3. Промисловість і армія
768.552,0
146.940,0
298.938,3
304.181,9
18.491,8
93.582,1
52.206,0
29.355,9
2.020,2
10.000,0
366.749,3
98.601,3
217.076,8
42.417,4
8.653,8
50.208,3
40.803,8
7.532,1
1.552,4
320,0
V. Сальдо району
Накопичення за рік
–16.865,2
–45.724,2
–43.757,6
–40.717,8
Між тим, офіційно висловлена на листопадовому пленумі ЦК КП(б)У
позиція стосовно не підтримки «правих» та достатності хлібофуражних ресурсів
України мала важливе значення для Й. Сталіна та його оточення в контексті
розгортання наступу проти опонентів. Відтепер справді складна ситуація в
недорідній Україні формально не могла бути використана як підстава для
публічної критики поточного політико-економічного курсу. Це, звісно, послаб-
лювало позиції сталінських опонентів, зусилля яких дедалі більше виглядали як
змовництво «купки партійців» проти «єдино вірної» лінії ЦК. Нездатність
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
49
«правих» до консолідації власних сил і протистояння добре організованим і
діючим без зайвих сентиментів суперникам виразно проявилася й напередодні
та під час проведення листопадового 1928 р. пленуму ЦК ВКП(б).
30 вересня 1928 р. М. Бухарин виступив у «Правді» зі статтею «Замітки
економіста. До початку нового господарського року», яка містила завуальовану
критику сталінської політики й до того ж відверто натякала на політичні
маніпулювання зі статистикою, нагадуючи про «патякання» на тему 900 млн.
пуд. прихованих лишків хліба, що «розлетілися, мов ті яскраві бульбашки і
лопнули назавжди»109. Й. Сталін нервово відреагував на цю публікацію. Він не
лише домігся (за відсутності М. Бухарина) засудження її появи в пресі без
попереднього узгодження з ЦК110, але навіть особисто взявся написати «Кри-
тичні зауваження до статті тов. Бухарина «Замітки економіста»»111, які, втім, так
і не завершив — можливо тому, що просто не спромігся дати аргументовану
відповідь освіченому опонентові, а можливо й тому, що вважав передчасним і не
уповні безпечним для себе публічне зарахування Бухарина до табору «правих
ухильників», лідируючу роль серед яких в цей час було відведено Фрумкіну.
Тим більше, що цей останній 5 листопада 1928 р. написав чергового відкритого
листа — цього разу вже до ЦК і ЦКК, в якому розвивав висловлені раніше ідеї і,
апелюючи до опрацьованої ЦСУ СРСР статистики за 1925/26–1928/29 рр.,
проголошував «застійні явища», виявлені у сільському господарстві, «рівносиль-
ними деградації» 112.
Повернувшись з відпустки, Бухарин у шестигодинній суперечці намагався
з’ясувати стосунки зі Сталіним, попередивши (зі слів Мікояна), що «він не
бажає битися, бо бійка шкідлива для партії, хоч для бійки вже усе готове».
«Якщо бійка почнеться, — говорив він, — то ви нас оголосите відщепенцями від
ленінізму, а ми вас — організаторами голоду»113. Звичайно домовитися не
вдалося. Навпаки, перед самим пленумом, при обговоренні підготовленого
Риковим і Бухариним проекту резолюції щодо «контрольних цифр» народного
господарства країни на 1928/29 р., між суперниками знову виникло проти-
стояння, яке фактично завершилося поразкою сталінських опонентів. «Каменем
спотикання» стала попередньо внесена до резолюції оцінка стану зернового і
загалом сільського господарства країни як кризового. На вимогу Сталіна вона
була замінена формулюванням про «відставання в розвитку» сільського
господарства й до того ж доповнена посиланнями на несприятливі кліматичні
умови 1928 року. М. Бухарин демонстративно відмовився від участі в роботі
пленуму. Натомість А. Рикову, налаштованому на серйозну розмову про госпо-
дарські утруднення, Сталін спромігся нав’язати співдоповідачів — Г. Кржи-
жановського та В. Куйбишева, котрі взялися представити на пленумі «альтерна-
тивне» бачення ситуації в країні.
У перший день пленуму 16 листопада доповіді виголосили усі три промовця.
Усі троє активно апелювали до статистики, демонстрували учасникам різно-
манітні схеми і діаграми, однак при цьому робили діаметрально протилежні
оцінки стану справ у країні.
Гриневич Людмила
50
Першим доповідав А. Риков. Він докладно прокоментував представлені ЦСУ
обрахування хлібофуражного балансу, на їх підставі висновував про напру-
женість хлібного ринку й запропонував вважати поточну ситуацію нехай і не
кризовою, проте і не «уповні відповідною інтересам країни і інтересам подаль-
шого розвитку індустріалізації»114. Особливо відзначив голова РНК «уповіль-
нення (небезпечне уповільнення)» розвитку сільського господарства, зокрема
відставання радянського зернового господарства від дореволюційного рівня,
наголосивши небезпеку цього з огляду на щорічне зростання чисельності насе-
лення СРСР на 2,3%, а населення міст — на 4%115. Звичайно не оминув А. Риков
критики вад поточної економічної політики, нагадавши про перегини, сваволю,
порушення законності по відношенню до середняків і саме з ними пов’язавши
встановлені весняною анкетою ЦСУ ознаки послаблення господарської зацікав-
леності з боку селян-середняків — стабілізацію або й скорочення ними площі
посівів116.
Натомість доповідь Г. Кржижановського, який виступав одразу після
А. Рикова, була сповнена оптимістичних оцінок і райдужних прогнозів. Існуючі
в країні господарські труднощі представник Держплану пропонував вважати
усього лише «утрудненнями росту», наполягаючи, що «характер сумарної гос-
подарської кривої загалом, у сумі представляє саме круте господарське підне-
сення»117. Заяви про зростання усього народного господарства, в тому числі і
сільського, доповідач намагався підкріпити численними, подекуди доволі екзо-
тичними статистичними даними, як от обрахуваннями вартості валової про-
дукції «по роках» і «у копійках» — «на добу людської праці» та «на годину
витрат енергії»118. Нарешті явно приголомшених градом великих і дрібних цифр
слухачів Кржижановський закликав дивитися не в минуле, а у майбутнє, бачачи
там сплановане на найближче десятиріччя подвоєння обсягів сільськогоспо-
дарської продукції. «Зловісне минуле в динаміці нашого сільського господарства
може бути уповні подолане», — упевнено заявив він119.
Оптимізмом була просякнута й доповідь В. Куйбишева, який, крім іншого,
зауважив недоречність порівнянь поточної ситуації в країні з довоєнною та
скептично висловився по відношенню до «вкрай недосконалої» довоєнної
статистики120.
Дискусія, що розгорнулася за доповідями про контрольні цифри народного
господарства на 1928/29 р., а також і за доповіддю про стан сільського госпо-
дарства Північного Кавказу, не несла в собі ознак конструктивності. Немов за
заздалегідь спланованим сценарієм один за іншим сталінські прибічники виго-
лошували гасла про «безсумнівне зростання у всіх областях народного госпо-
дарства» і «труднощі зростання», стримано критикували Рикова за «надмірне
згущування фарб» і «залякування» ситуацією з хлібом, натомість у повний голос
таврували Фрумкіна за начебто висловлену ним тезу про деградацію сільського
господарства. Говорячи про стан зернового господарства переважно на критиці
Фрумкіна зосередився у своєму виступі і Сталін, зарахувавши економіста до
табору «буржуазних спеців», троцькістів та інших ухильників121. У свою чергу
Молотов обізвав Фрумкіна «близькоруким чиновником» і «проповідником» ідеї
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
51
класової співпраці з капіталістичною буржуазією та проголосив його завер-
шеним виразником ідеології правого ухилу122.
На цьому тлі виразним дисонансом пролунав на пленумі виступ В. Чубаря,
котрий, непокоячись про можливе своє віднесення до категорії «пужателів», усе
ж відчайдушно намагався привернути увагу до важкого стану справ в Україні.
Голова РНК УСРР прямо заявив про «недооцінку колосального прориву» в
республіці у «контрольних цифрах», «усіх розрахунках» і «оперативних планах»
на 1928/29 рік. Він дорікнув союзному Держпланові за передбачену ним
фактично умовну допомогу потерпілим від недороду, а відомству Мілютина —
за неправдиві розрахунки хлібофуражного балансу. Щоправда, на відміну від
липневого пленуму ЦК, В. Чубар уже прямо не звинувачував ЦСУ СРСР у
помилках, а лише констатував принципово різне бачення республікою та
центром ситуації з дефіцитом хліба в Україні. Вже після чергового зниження
норм споживання пшениці і жита для населення (для мешканців міст на 5–20%,
для селян Лісостепу — на 10%, Степу — на 30%), а також при передбачених
вкрай урізаних нормах годування худоби (на 25%–50%), повідомив голова
українського уряду, Харків звів дефіцит України по двох основних продо-
вольчих культурах на 1928/29 приблизно у 43 млн. пуд. В той же час за союзним
балансом дефіцит республіки обраховувався лише в 14 млн. пуд.123.
Озвучену В. Чубарем інформацію про суттєві розходження в союзному і
республіканському варіантах балансу ані голова ЦСУ СРСР Мілютин, ані
зазвичай активний при обговоренні проблем статистичного відомства Мікоян
ніяк не прокоментували. Взагалі на відміну від нещодавно проведеного україн-
ського пленуму, проблема можливих прорахунків і неточностей хлібофуражного
балансу на пленумі ЦК ВКП(б) взагалі не піднімалася. Напевно опозиція не мала
для цього достатнього матеріалу. Натомість Сталін та його оточення вочевидь не
бажали виносити на широке обговорення заздалегідь програшну для себе тему,
адже, власно кажучи, саме виявлені при перерахуванні хлібофуражних балансів
1925/26–1927/28 рр. помилки й дали реальний ґрунт опонентам говорити про
маніпуляції зі статистикою, про «небезпечний застій» сільського господарства і,
врешті, про помилковість заснованої на надзвичайних заходах поточної еконо-
мічної політики.
Схвалена пленумом резолюція на доповідь «про контрольні цифри» в час-
тині про сільське господарство відбивала не лише зростаюче протистояння між
«правими» і Й. Сталіним, але й виразно свідчила про спроби сталінського
оточення використати замовну «позитивну» статистику для пом’якшення спри-
йняття тенденцій, викритих «негативною» статистикою. З одного боку, резо-
люція містила озвучені на пленумі А. Риковим тривожні статистичні дані про
зменшення в СРСР з року в рік валових зборів хлібів, скорочення обсягів
заготівлі хліба, менші у порівнянні з довоєнними площі засівів зернових, а
також і обсяги виходу товарної продукції при щорічному прирості населення
тощо. З другого боку, ці дані «урівноважувалися» по суті другорядною ста-
тистикою, яка демонструвала «ряд позитивних реконструктивних моментів» за
кілька останніх років — на кшталт зростання «посівів під зяблеву оранку»,
Гриневич Людмила
52
«площі багатопільних сівозмін» і т. ін. Вкупі із вибореними Й. Сталіним полі-
тичними тезами про «відставання у розвитку» сільського господарства, поси-
ланнями на втрати від неврожаю, а також і вже традиційно оптимістичною
преамбулою резолюція пленуму, як і попереднього, логічно вписувалася у
контекст нав’язаної сталінською групою «перевернутої реальності».
Між тим справжня реальність не забарилася нагадати про себе подальшим
загостренням продовольчої ситуації в країні. Не справляючись із централі-
зованим забезпеченням населення, уряд УСРР вже 1928 року був змушений
вдатися до нормованого розподілу хліба. З початку 1929 р. система продажу
хліба за забірними книжками стала всесоюзною.
Невпинна дестабілізація хлібного ринку країни доводила помилковість
розрахунків хлібофуражного балансу. В цій ситуації відомство Мілютина знову
взялося за «уточнення» його показників, зокрема за коригування попередніх
даних про валові збори зернових хлібів. 18 лютого 1929 р. ЦСУ СРСР подало до
РНК СРСР уточнені обрахування зернової продукції, з яких виходило, що
врожай 1928 року виявився на 89,4 млн. пуд. меншим, ніж це раніше вважалося.
При цьому практично усе зменшення валового збору зернових було віднесене на
рахунок РСФРР (103,8 млн. пуд.), білоруський врожай було зменшено на 2 млн.
пуд., збір хлібів у Закавказзі та Середній Азії залишився незмінним. Натомість
щодо України, то її врожай за новими обчисленнями раптово збільшився на
16,4 млн. пуд.124 Подана Мілютиним оновлена оцінка продукції зернових куль-
тур спеціальним розпорядженням голови РНК СРСР А. Рикова була засек-
речена125.
9 квітня 1929 р. Експертна рада СРСР затвердила, і 12 квітня винесла на
розгляд РПО черговий уточнений варіант хлібофуражного балансу СРСР на
1928/29 р. (за відомостями станом на 1 березня; Таблиця 5)126. А проте новий
варіант балансу по суті не різнився від того, що був розглянутий РПО іще
12 жовтня 1928 р. Хіба що сальдо СРСР по усіх зернових хлібах у ньому все ж
було визначено від’ємним і змінено з плюс 3,6 млн. пуд. на мінус 3,5 млн. пуд.127
Натомість обрахування по окремих статтях балансу виглядали скоріше такими,
що проводилися за простим математичним правилом: від зміни місць доданків —
сума не змінюється. Досить виразно це проглядалося і щодо України, для якої
союзне ЦСУ збільшило витрати хліба на продовольство (плюс 22, 2 млн. пуд.),
одночасно зменшивши витрати на посівну, годівлю худоби (мінус 12,3 млн.
пуд.) та передбачивши подальше скорочення прихованих запасів селянського
хліба (на 9,3 млн. пуд.)128.
Оновлений хлібофуражний баланс 1928/29 р. зберігав ті самі вади, що на них
свого часу вказував В. Чубар, наполягаючи на помилковості розрахунків ЦСУ
СРСР. Більше того, баланс цей вочевидь не враховував втрати від чергової
масової загибелі озимих хлібів в Україні, що проявилися навесні 1929 року.
Інформація про цей новий природний катаклізм була утаємничена. Самі ж
обрахування статистиками розмірів неврожаю, як і раніше, відзначалися мето-
дологічною недосконалістю і майже напевно були применшеними. Це останнє
випливало й з результатів роботи наради з питань врожайної статистики, яка
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
53
проводилася в Москві 12–14 лютого при Секторі сільськогосподарської ста-
тистики за участі представників республіканських ЦСУ, і яка була позначена
специфічною конфліктною ситуацією. Короткий інформаційний звіт про нараду
опублікувала в лютневому числі «Статистического обозрения»129.
Таблиця 5
Хлібофуражний баланс УСРР на 1928/29 р. (млн. пуд.)
(доповідь Експертної ради при ЦСУ СРСР в РПО СРСР 12 квітня 1929 р.)
Всі зерно-хліби Пшениця, жито
І. Надходження
1. Запаси на початок року
158,6
106,6
ІІ. Збір поточного року 799,9 349,9
ІІІ. Розподіл
1. Сільське населення
а) насіння
б) продовольство
в) годування худоби
г) інші витрати (розпил, лузга)
2. Потреби міста
774,4
149,8
325,8
277,7
21,1
95,2
376,1
93,8
230,0
45,1
7,2
49,4
ІV. Сальдо району
Накопичення за рік
–16,4
–53,3
–22,3
–53,3
На порядку денному наради було три питання: система балових оцінок, база
для обчислення очікуваного врожаю та проект робіт для вивчення впливу
агрозаходів на висоту врожаю. Найпалкіші дискусії розгорнулися саме довкола
балової системи оцінок врожаю, точніше методів її вдосконалення. Вельми
авторитетні своїми працями у царині врожайної та продовольчої статистики
науковці (Обухов, Дубенецький, Вербицький, Лосицький, Боголюбський, Єль-
цов) запропонували ввести до шкали балів так звану нульову оцінку врожаю,
доводячи, що існуюча система, при якій найнижчий бал «1» оцінює і поганий
стан врожаю, і його загибель, «не є достатньо гнучкою і задовільною у тих
випадках, коли виявляється масова загибель»130. Незгідні з цим учасники, імена
яких у звіті не називалися, апелювали до того, що балова система «загалом і в
цілому розрахована на нормальні середні умови, а не на умови катастрофічні»,
пропонували обраховувати врожай при масовій загибелі хлібів за допомогою
додаткових статистичних операцій, нарікали на можливе порушення шостим
балом симетричності шкали, а також і на те, що нульовий бал напевно призведе
до відчутного заниження врожаю, оскільки при загибелі у великих розмірах, але
не при повній загибелі поганий стан посівів цілого поселення напевно оціню-
ватиметься балом «0»131.
Гриневич Людмила
54
Дискусію довкола бальної шкали довелося навіть перенести на спеціальну
нараду, де більшістю голосів ідея запровадження «0» усе ж була підтримана.
Була затверджена відповідна постанова, однак її не затвердили ані Рада Сектора
сільськогосподарської статистики, ані Колегія ЦСУ СРСР. Остання після двох
спеціальних засідань видала власну постанову, котрою визнавала притаманні
баловій системі «деякі дефекти», наголошувала важливість розгортання дослідів
для заміни балової системи оцінки врожаю кількісною, однак залишала діючою
існуючу балову оцінку з окремими змінами. Ці останні стосувалися способів
визначення площі загиблого врожаю. Ішлося, зокрема про те, аби в разі
недороду проводити оцінку стану посівів і видів на врожай окремо на вцілілій, і
окремо на площі із загиблими посівами. При цьому робилося спеціальне
застереження стосовно того, аби «загибель у вигляді плішин, часткових вимочок
і всілякої дрібної загибелі загибеллю не вважалася». В разі виявлення загибелі
посівів на значній території на місця належало також надсилати експедиції для
визначення розміру лиха. В якій саме спосіб мало проводитися це визначення не
пояснювалося132.
Отже, пропозиція науковців-статистиків ввести нульовий бал, що міг би
убезпечити постраждалі від недороду регіони від нарахувань міфічного врожаю,
не пройшла. Запропоновані Колегією ЦСУ дрібні зміни навряд чи можна було
вважати компромісними. Проте справа полягала навіть не в більшій чи меншій
досконалості тих чи інших методик, а в самому факті ігнорування керівництвом
ЦСУ рішення, схваленого більшістю учасників наради. Така позиція верхівки
відомства Мілютина могла мати лише політичну мотивацію. Вочевидь ризики
від нарахування «зайвого» врожаю селянству прихильникам прискореної вій-
ськово-промислової модернізації удавалися значно меншими, ніж ті, що могли
тягнути за собою «недоврахування» розмірів врожаю. Поза всяких сумнівів —
саме прагнення сталінського керівництва якомога більше «витиснути» хліба з
селянина, стало невдовзі вагомою причиною затвердження в офіційній радян-
ській статистиці методу так званої біологічної оцінки врожаю («на корні»).
Кроками до вкорінення цієї системи стали експерименти з коригуванням даних
про розмір врожаю відповідно до результатів «контрольних перемелів», які від
початку передбачали завищення прогнозів на врожай. Тенденцію до такого
завищення засвідчили, зокрема, оприлюднені в травневому числі «Статисти-
ческого обозрения» 1929 р. попередні підсумкові дані про підсумки «конт-
рольних перемелів», проведених влітку-восени 1928 р. Здобуті тоді відомості
показали, що в Україні, так само як і по інших регіонах, середня врожайність
зернових була суттєво вищою, ніж це засвідчували усі інші статистичні дже-
рела133. Дані «контрольних перемелів» стали підставою для внесення вже 1929
року «поправок на недооблік» при визначенні фактичної врожайності, які для
українського врожаю 1928 року склали +10,5%134.
Таким чином, з розгортанням в СРСР у другій половині 1920-х рр. воєнно-
промислової модернізації посилився тиск з боку влади на статистику, унаслідок
чого відбулося її поступове підпорядкування органам планування. Активне
втручання політики в самий процес вироблення статистичної інформації обер-
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
55
талося також нівелюванням наукової ролі статистики, перетворенням її на
інструмент внутрішньополітичної боротьби та зручне знаряддя легітимації тих
чи інших політичних рішень. Характерною ознакою досліджуваного періоду
стало й затвердження такої взаємодії на вертикалі «центр-республіка», за якої
роль і значення українських статистичних органів, як врешті і самих українських
урядових структур, поступально зводилися до простої реєстрації тих чи інших
розпоряджень союзного центру. Усі ці процеси виразно позначилися на справі
укладання хлібофуражних балансів УСРР на 1927/28 і 1928/29 рр. Перманентний
тиск з боку політиків на статистиків — з одного боку, а з іншого — притаманні
тогочасній врожайній статистиці недосконалості методологічного характеру
зумовили прорахунки й суттєві «політико-статистичні помилки», зокрема пере-
оцінку ресурсних можливостей українського села і, натомість недооцінку його
потреб. Це наочно довели невпинна дестабілізація хлібного ринку і голод в
Україні у 1928–1929 рр.
——————
1 Wheatcroft S.G. The crooked mirror of Soviet economic statistics // The economic
transformation of the Soviet Union, 1913–1945 / editors R.W Davies, M. Harrison, S.G. Whe-
atcroft / Wheatcroft S.G., Davies R.W. — Cambridge: Cambridge University Press, 1994;
Нариси з історії статистики України (Далі — Нариси з історії статистики України…). —
К., 1999; Кочетков И.В. Зерновое производство в годы НЭПа: действительность и
возможности / И.В. Кочетков // Экономическая история России XIX–ХХ вв.: совре-
менный взгляд. — М., 2000; Марочко В.І. Зернова проблема чи «криза хлібозаготівель» //
Голод 1932–1933 рр. в Україні. — К., 2003. — С. 265–278; Блюм А. Бюрократическая
анархия: Статистика и власть при Сталине / Пер. с фр. / А. Блюм, М. Меспуле (Далі —
Блюм А. Бюрократическая анархия…). — М., 2006 та ін.
2 Кондратьев Н.Д. Рынок хлебов и его регулирование во время войны и революции /
Н.Д. Кондратьев. — М., 1991.
3 Нариси з історії статистики України (Далі — Нариси з історії статистики Укра-
їни…). — К., 1999. — С. 33.
4 Центральний державний архів вищих органів влади України (Далі —ЦДАВО
України). — Ф. 582. — Оп. 1. — Спр. 563. — Арк. 191–196.
5 Нариси з історії статистики України… — С. 33.
6 Блюм А. Бюрократическая анархия… — С. 14–19.
7 Гусєв В. «Ягідки визріли потім»: (З чого почало «перековувати» інтелігенцію
радянське правосуддя) / В. Гусєв, І. Верба // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. — 1995,
№ 1/2(2/3). [Електронний ресурс:] http://www.ssu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?
art_id=40386&cat_id=53083. Заголовок з екрану.
8 Див.: Юренко О.П. Із мороку забуття. Мазлах (Робсман) Сергій Михайлович /
О.П. Юренко // Реабілітовані історією. — Київ–Полтава, 1992. — С. 228–241.
9 ЦДАВО України. — Ф. 582. — Оп. 1. — Спр. 563. — Арк. 17–27.
10 Там само. — Спр. 802.
11 Там само. — С. 125.
12 Там само. — С. 89.
13 Там само. — Спр. 2557. — Арк. 50.
Гриневич Людмила
56
14 Там само. — Спр. 788.
15 Там само. — Арк. 317зв.
16 Яковлев Я.А. Об ошибках хлебофуражного баланса ЦСУ и его истолкований /
Я.А. Яковлев (Далі — Яковлев Я.А. Об ошибках хлебофуражного баланса…). — 2-е изд. —
М., 1926. — С. 15.
17 Там само. — С. 74.
18 Блюм А. Бюрократическая анархия… — С. 62.
19 І. Сталін. Твори. — К., 1949. — Т. 7. — С. 326.
20 Блюм А. Бюрократическая анархия… — С. 63.
21 Там само. — С. 76–77.
22 Анастас Микоян. Так было. — М., 1999. [Електронний ресурс:] http://depositfiles.
com/files/5186044. Заголовок з екрану.
23 Нариси з історії статистики України… — С. 145.
24 ЦДАВО. — Ф. 582. — Оп. 1. — Спр. 2557. — Арк. 130–131.
25 Склад Статистичної планової комісії при ЦСУ УСРР: М.М. Вольф (голова).
С.В. Минаєв (заступник голови), члени: В.С. Мишкіс, М.Б. Гуревич, М.А. Авдієнко,
М.І. Буяновер, М.В. Бєляєв, І.І. Белянін, Й.Ію Лащонов, В.Г. Денсон, Г.М. Вербицький,
А.І. Ашуп-Ільзен, М.А. Каттель, В.Я. Введенський, К.Г. Маньковський, С.В. Ривкінд,
Бенгин, Коломойцев, Качинський, В.М. Соловейчик, А.Л. Гринштейн, М.Є. Левенштам,
Наумов, Соколін, І.В. Яровий, В.Е. Потресов. Див.: ЦДАВО. — Ф. 582. — Оп. 1. —
Спр. 2557. — Арк. 131, 140, 201.
26 Дубенецкий Н. Хлебофуражный баланс СССР за 1925/26–1926/27 с.х. годы /
Н. Дубенецкий (Далі — Дубенецкий Н. Хлебофуражный баланс СССР…) // Статис-
тическое обозрение. — 1927. — № 4. — С. 24.
27 ЦДАВО України. — Ф. 337. — Оп. 1. — Спр. 5762. — Арк. 123–124.
28 Там само. — Арк. 124.
29 Там само. — Арк. 110–111.
30 Дубенецкий Н. Продукция зерновых культур СССР в 1927 г. / Н. Дубенецкий //
Статистическое обозрение. — 1928. — № 2. — С. 23. В тексті статистичні дані
переведено з квінталу в пуди. — Л.Г.
31 Там само. — Арк. 145.
32 Там само. — Арк. 147–148.
33 Там само. — Спр. 5038. — Арк. 4.
34 Там само. — Арк. 5.
35 Там само. — Ф. 582. — Оп. 1. — Спр. 2567. — Арк. 232–233.
36 Дубенецкий Н. Хлебофуражный баланс СССР… — С. 29.
37 Как ломали НЭП. Стенограммы пленумов ЦК ВКП(б) 1928–1929 гг. В 5-ти томах.
Том 1. Объединенный пленум ЦК и ЦКК ВКП(б) 6–11 апреля (Далі — Как ломали
НЭП…) — М., 2000. — С. 344.
38 Там само. — С. 344.
39 Большевистское руководство. Переписка, 1912–1927. — М., 1996. — С. 358.
40 Там само. — С. 359.
41 Там само. — С. 360.
42 Блюм А. Бюрократическая анархия… — С. 84–85.
43 Как ломали НЭП… — С. 71.
44 Там само. — С. 78.
45 ЦДАВО України. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 5941. — Арк. 19.
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
57
46 Центральний державний архів громадських об’єднань України (Далі — ЦДАГО
України). — Ф. 1. — Оп. 1. — Спр. 308. — Арк. 11.
47 Как ломали НЭП… Том 2. Пленум ЦК ВКП(б). 4–12 июля 1928 г. — С. 7;
Бухарин Н.И. Проблемы теории и практики социализма. — М., 1989, с. 298–299.
48 Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. Документы и
материалы. Том 1. Май 1927 — ноябрь 1929. (Далі — Трагедия советской деревни…). —
М., 1999. — С. 290–295.
49 І. Сталін. Твори. — К., 1949. — Т. 11. — С. 113–123; Трагедия советской де-
ревни… Т. 1. — С. 297–301; Фельштинский Ю.Г. Разговоры с Бухариным / Ю.Г. Фель-
штинский (Далі — Фельштинский Ю.Г. Разговоры с Бухариным…). — М., 1993. —
С. 36.
50 Как ломали НЭП… Том 2. — С. 623.
51 Трагедия советской деревни… Том 1. — С. 297.
52 Как ломали НЭП... Том 2. — С. 180–215.
53 Там само. — С. 191–192.
54 Там само. — С. 191.
55 Там само. — С. 208.
56 Там само. — С. 303.
57 Там само. — С. 218–225.
58 Там само. — С. 223–224.
59 Там само. — С. 296.
60 Там само. — С. 336.
61 Там само. — С. 226.
62 Там само. — С. 225–226.
63 Там само. — С. 400–401.
64 Там само. — С. 640.
65 Там само. — С. 635–636.
66 Там само. — С. 364.
67 Там само. — С. 440, 445–446.
68 Там само. — С. 591.
69 Там само. — С. 650, 657.
70 Фельштинский Ю.Г. Разговоры с Бухариным… — С. 33.
71 Види на врожай. Бесіда з заступником управляючого ЦСУ СРСР О.Ю. Шмідтом //
Правда. — 1928. — 15 липня.
72 Крестьянская газета. — 1928. — 24 липня.
73 ЦДАВО України. — Ф. 1. — Оп. 4. — Спр. 72. — Арк. 90, 96.
74 Там само.— Спр. 283. — Арк. 149.
75 Там само. — Ф. 337. — Оп. 1. — Спр. 6384. — Арк. 173.
76 Там само. — Ф. 582. — Оп. 1. — Спр. 4662.
77 Там само. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 5941. — Арк. 10, 11.
78 Там само. — Арк. 8.
79 Там само.
80 Там само. — Арк. 85.
81 Там само. — Арк. 14.
82 Там само.
83 Там само. — Арк. 16.
84 Там само. — Арк. 17.
85 Там само. — Арк. 28.
Гриневич Людмила
58
86 Там само. — Арк. 32; ф. 337. — Оп. 1. — Спр. 6414. — Арк. 195.
87 Юрцовский М. Ход уборки в 1928 году / М. Юрцовский // Статистическое обо-
зрение. — 1928. — № 9. — С. 3–5.
88 Там само. — С. 6.
89 Кустарный А. Результаты производства контрольных нажинов и обмолотов в 1928
году (Предварительные итоги) / А. Кустарный // Статистическое обозрение. — 1929. —
№ 5. — С. 117.
90 Юрцовский М. Определение урожая по контрольным нажимам и обмолотам в 1928
году / М. Юрцовский // Статистическое обозрение. — 1928. — № 7. — С. 105–106.
91 ЦДАВО України. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 5941. — Арк. 44, 70.
92 Там само. — Арк. 45.
93 Там само. — Спр. 6229.
94 Правда. — 1928. — 18 жовтня.
95 Там само. — 19 жовтня.
96 ЦДАГО України. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 307. — Арк. 5.
97 Там само. — Арк. 36–37.
98 Там само. — Арк. 41.
99 Там само. — Арк. 47.
100 Там само. — Арк. 55.
101 Там само. — Арк. 55–56.
102 Там само. — Арк. 61.
103 Там само. — Арк. 51.
104 Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і
пленумів ЦК. — К., 1975. — Т. 1. — С. 542–548.
105 ЦДАВО України. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 5941. — Арк. 34.
106 Там само. — Ф. 582. — Оп. 1. — Спр. 4662.
107 Вісті ВУЦВК. — 1928. — 6 листопада.
108 Там само. — 13 листопада.
109 Правда. — 1928. — 30 вересня.
110 Как ломали НЭП… Том 3. Пленум ЦК ВКП(б). 16–24 ноября 1928 г. — С. 12.
111 Там само. — С. 12–13.
112 Там само. — С. 450, 453.
113 Там само. — С. 16.
114 Там само. — С. 40.
115 Там само. — С. 40–41.
116 Там само. — С. 44.
117 Там само. — С. 54.
118 Там само. — С. 65.
119 Там само. — С. 62–63.
120 Там само. — С. 78.
121 Там само. — С. 209.
122 Там само. — С. 473–474.
123 Там само. — С. 173.
124 ЦДАВО України. — Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 5941. — Арк. 36–38.
125 Там само. — Арк. 39.
126 Там само. — Арк. 44, 45.
127 Там само. — Арк. 49.
128 Там само.
Хлібофуражні баланси УСРР 1927/28–1928/29 рр.
59
129 Совещание по вопросам урожайной статистики // Статистическое обозрение. —
1929. — № 2. — С. 111–113.
130 Там само. — С. 112.
131 Там само.
132 Там само. — С. 113.
133 Кустарный А. Результаты производства контрольных нажинов и обмолотов в
1928 году (Предварительные итоги) / А. Кустарный // Статистическое обозрение, 1929. —
№ 5. — С. 117, 120.
134 ЦДАВО України. — Ф. 423. — Оп. 4. — Спр. 410. — Арк. 203.
|